ПРОБЛЕМИ ПОЕТИКИ ДРУГОГО ТОМУ «МЕРТВИХ ДУШ» МИКОЛИ ГОГОЛЯ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Сквіра Наталія Михайлівна

УДК 821.161.1 2.09 Гоголь

ПРОБЛЕМИ ПОЕТИКИ ДРУГОГО ТОМУ

«МЕРТВИХ ДУШ» МИКОЛИ ГОГОЛЯ

Спеціальність 10.01.02 російська література

Дисертація

на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор
Михед Павло Володимирович

Київ-2007

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНЬО-РЕЛІГІЙНІ ЗАСАДИ ГОГОЛЯ 40-х РОКІВ
1.1. Другий том «Мертвих душ»: історіографія вивчення8
1.2. Проблеми поетики: теоретичний аспект дослідження.27
1.3. Християнізація творчості пізнього Гоголя32
1.4. Другий том «Мертвих душ» у контексті прози Гоголя 40-х років....42
РОЗДІЛ 2. БІБЛІЙНА ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ФОРМОТВОРЧИЙ ЕЛЕМЕНТ ПОЕТИКИ ДРУГОГО ТОМУ «МЕРТВИХ ДУШ» МИКОЛИ ГОГОЛЯ
2.1. Міжтекстові зв’язки другого тому «Мертвих душ».69
2.2. Біблійна інтертекстуальність другого тому «Мертвих душ»..74
2.3. Прийоми включення біблійного інтертексту та його функціональна природа..80
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ХАРАКТЕРОЛОГІЇ ПЕРСОНАЖІВ
3.1. Поетологія жіночих образів у другому томі «Мертвих душ» Миколи Гоголя 115
3.2. Роль та функція біблійного слова у створенні психологічного портрета персонажів....133
3.3. Фольклорна традиція у створенні образів персонажів та втіленні ідейного задуму поеми151
РОЗДІЛ 4. РЕЦЕПЦІЯ СВІТУ ПРИРОДИ ТА РЕЧОВОГО ПРОСТОРУ У ТВОРЧОСТІ ПІЗНЬОГО ГОГОЛЯ (НА МАТЕРІАЛІ ДРУГОГО ТОМУ ПОЕМИ «МЕРТВІ ДУШІ»)
4.1. Поетика пейзажу як форма реалізації авторського задуму другого тому «Мертвих душ»166
4.2. Функціональність предметного світу у другій частині поеми.180
4.2.1. Символізм деталей «поведінкового коду» персонажів..180
4.2.2. Інтер’єр та матеріальні речі героїв другого тому поеми «Мертві душі».....191
ВИСНОВКИ201
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...208

ВСТУП
Художній світ пізнього Гоголя все ще залишає у дослідників багато запитань, які не вичерпуються можливими відповідями щодо задуму і написання поеми «Мертві душі», завершеності другого тому, його оприлюднення та спалення, розквіту чи згасання таланту письменника під час роботи над пізніми творами, пошуку ним гностичної рівноваги між ситуаціями часу та потенціалом релігійних поривань. Великою мірою саме це й викликає незгасну цікавість до творчості Гоголя кінця 40-х років, а зазначені проблеми потребують нової методології вивчення і прочитання.
Форми оприявнення взаємодії релігії та літератури є одним із пріоритетних напрямів сучасних літературознавчих розвідок. Опубліковані матеріали з теми «Гоголь і Біблія» подають новий погляд на пізнього Гоголя та його творчість останніх років, а також дозволяють переглянути усталені ідеї щодо індивідуальної манери письменника. Біблійне слово як потужний фактор формування національного контексту вимагало добору певних форм і засобів уведення його в художній текст із метою сакралізації, авторитетності та ефективного впливу на суспільство.
Другий том поеми «Мертві душі» є ключовим, знаковим твором, що сконцентрував ідеї та світосприйняття пізнього Гоголя. Релігійні вподобання письменника, його месіанські ідеї та бачення себе в ролі «пророка православної культури» [101, c.174] наразі детально проаналізовані у роботах М. Вайскопфа, В. Воропаєва, С. Гончарова, В. Зеньковського, П. Михеда. Поява наукових досліджень з пізньої творчості Гоголя, зокрема другого тому «Мертвих душ», характеризується наявністю різнопланового матеріалу, присвяченого проблемам його поетики. Навіть сучасне прочитання другої частини твору здійснюється з точки зору проблем здебільшого історико-літературного, методологічного, соціологічного характеру. Цей факт, на наш погляд, дозволяє відчути нагальну потребу в дослідженні стилю та характерології другої частини поеми саме як проблем поетичної системи пізнього Гоголя.
Принциповою передумовою дослідження є аналіз «нової естетики» (О. Аннєнкова, П. Михед) поетичного слова письменника крізь призму сучасних йому суспільних та морально-філософських проблем. У той же час, зважаючи на заідеологізованість попередніх досліджень, у даній роботі закцентовано увагу на виділенні в постаті Гоголя передусім іпостасі митця, письменника, який у творчості 40-х років «виходить за межі художнього мовлення, актуалізуючи потенціал християнського мовленнєвого ідеалу» [149, c. 183].
Комунікативна природа твору вимагає осмислення ролі біблійної інтертекстуальності, її художньої функціональності та рецептивного характеру. Як відзначає І. Єсаулов: «Сучасні дослідження творчості Гоголя очевидно тяжіють до одного з двох полюсів: гоголівські тексти розглядаються або як проекція його релігійного світогляду, або ж із позицій універсальної поетики» [96, c. 56]. Другий том «Мертвих душ» у сенсі «діалогу підходів» (за І. Єсауловим) біблійної традиції й поетики є показовим і надає широке поле для багаторівневих досліджень та інтертекстуальних методик.
Актуальність теми дослідження визначається інтересом сучасної науки до проблем літературного контексту творчості Гоголя, до вивчення «нової естетики» слова письменника, до питань біблійної інтертекстуальності другого тому «Мертвих душ». В основу роботи покладено з’ясування ролі біблійної та фольклорної традиції у творенні образів персонажів, принципових відмінностей художніх систем першої та другої частини поеми, поетології жіночих образів, функціональної природи та рецептивного характеру пейзажу й предметного світу.
Аналіз означених проблем поетики, які досі не були об’єктом спеціальних наукових досліджень, розкриття обумовленості поетичних прийомів письменника та розгляд твору як художнього цілого вносять значні корективи до традиційних уявлень як про другу частину поеми, так і про характер світоглядної та творчої еволюції письменника і дають багатий матеріал для літературознавчих рефлексій.
Відповідно до обраного напряму дослідження об’єктом аналізу є другий том поеми «Мертві душі» Миколи Гоголя.
Предмет дослідження обґрунтування, аналіз та цілісне осмислення проблем поетики другого тому «Мертвих душ» у контексті художньо-естетичних поглядів Миколи Гоголя, детальне висвітлення змістовних та формальних відмінностей другої частини поеми, її складний зв'язок із першим томом.
Метою дослідження є визначення принципових особливостей поетики другого тому «Мертвих душ», художньої природи характеротворення, аналіз біблійної інтертекстуальності, з’ясування специфіки інтер’єру та пейзажу, визначення місця і ролі твору в контексті прози Гоголя 40-х років.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:
розкриття особливостей «нової естетики» художнього слова;
аналіз біблійної інтертекстуальності твору;
визначення художньої природи характеротворення;
з’ясування специфіки ідейної проблематики на рівні позафабульних елементів композиції (інтер’єр, пейзаж);
окреслення місця і значення твору в ідейній та творчій еволюції Гоголя, виявлення його зв’язків із літературною традицією.
Методологічною та теоретичною основою дослідження є праці науковців: М. Вайскопфа, В. Воропаєва, А. Гольденберга, Ж. Женнета, Р.-Д. Кайля, Ю. Манна, П. Михеда. У роботі також використані наукові принципи вивчення поетики, викладені в дослідженнях М. Бахтіна, Ю. Лотмана, Ю. Манна.
Основними методами дослідження є історико-літературний, системно-цілісний, порівняльно-типологічний, компаративний, інтертекстуальний, семіотичний.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема пов’язана з плановою науковою темою відділу світової літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України «Зарубіжні літератури на межі XX XXI століть: нові постаті, естетичні концепції і художні форми» (№ державної реєстрації 0106U002114), затвердженою вченою радою Інституту літератури (протокол № 1 від 10 січня 2005 року).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у роботі зроблена спроба цілісно-концептуального аналізу другої частини поеми «Мертві душі», з’ясовані принципові відмінності першої та другої частин поеми, вперше проаналізовано функціональну природу та рецептивний характер євангельських формул, досліджено проблему поетології жіночих образів, поетику пейзажу і функціональність предметного світу, розкрито роль фольклорної та біблійної традиції у художній фактурі другого тому поеми.
Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання при викладанні та доповненні відповідних розділів курсу «Історія російської літератури», «Історія зарубіжної літератури», при проведенні тематичних спецкурсів та спецсемінарів, лекцій, а також у подальших наукових розвідках із проблем аналізу поетики окремого тексту.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу світової літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Основні положення роботи викладено у доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції «Ніжинська філологічна школа: минуле, сьогодення, майбутнє» (Ніжин, 2004), Міжнародній конференції молодих науковців (Київ, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка, 2005, 2007), VIII Міжнародних Гоголівських читаннях (Полтава, 2006), Міжнародній конференції «Мова і культура» (Київ, 2006, 2007), IX Міжнародній конференції «Проблеми вивчення творчості Миколи Гоголя: підсумки і перспективи» (Ніжин, 2007).
Основні положення дисертації викладено в 10 публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що налічує 236 позицій. Загальний обсяг 225 сторінок, з них 207 сторінок основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Другий том «Мертвих душ» новий творчий етап Гоголя, що поєднує традицію та «нову естетику». Друга частина поеми є незавершеним цілим, що включає останню редакцію з переробленими чотирма розділами та заключним п’ятим. Твір, за задумом Гоголя, повинен мати продовження, про що свідчать не лише спогади сучасників, а й листи самого письменника.
Релігійний світогляд Миколи Гоголя знаходить втілення в ідейно-образних особливостях твору. Використання та творча трансформація письменником символів церкви, заповідей та церковних свят, мотиву молитви, настанов про працю та багатство демонструють наявність «православних елементів» у другій частині поеми.
Другий том своєрідна квінтесенція художніх прийомів, спрямованих на реалізацію головного задуму поеми зображення відродження «мертвих душ». Характерними особливостями поетики другої частини поеми є подорожі; мотив дороги; початок «преображення» героїв (вони наділені позитивними рисами, але все ще неідеальними); менша кількість ліричних відступів; зміна середовища, у яке потрапляє Чичиков; природний світ відрізняється від пейзажних описів першого тому поеми; з’являється тема виховання; окремі герої мають біографії; символічну роль відіграє предметне різноманіття. Фольклорне начало у другому томі вводиться з особливою метою підкреслити ідейно-естетичний потенціал поеми, маркувати спосіб життя та моральні якості героїв. Важливе місце у структурі другого тому поеми посідають жіночі образи.
Доцільно підкреслити талант Гоголя під час роботи над останнім його твором, акцентувати увагу на динаміці художнього методу письменника (створення «нової естетики слова») та відзначити перехід Гоголя від ігрового, сміхового начала до позитивного начала. Автор прагне передусім передбачити рецептивний ефект і тому витворює новий тип художності, витриманої у зоні серйозного морального пафосу.
У другому томі «Мертвих душ» проявляється спроба Гоголя синтезувати християнський мовний ідеал та ігрове слово художнього пізнання світу. Біблійний аспект твору випливає з розуміння письменником феномену релігії, що здатний змінити людину та світ. Мистецтво, функцією якого стає розкодування смислового потенціалу буття, має запропонувати нові шляхи та можливості для духовного удосконалення людства. Православ’я є своєрідним орієнтиром у поведінці героїв другого тому поеми. Означені принципові особливості другої частини поеми дозволяють прослідкувати реалізацію ідеї «переродження» персонажів, з’ясувати сутність «нової естетики» Гоголя.
Біблійна інтертекстуальність є головним формотворчим елементом поетики другого тому «Мертвих душ». При включенні біблійного пласту в другу частину поеми Гоголь використовує хронотопну символіку, цитування персонажами біблійних настанов, нумеративну лексику; запозичує лексеми та синтагми, включає євангельські образи та мотиви, що вимагає відтворення реципієнтом їх ідейно-смислового наповнення.
Біблійна інтертекстуальність створює: символіко-алегоричний план твору; можливість прочитання тексту не тільки як сатири на існуючий поміщицький уклад, а і як своєрідної програми відродження всього суспільства; стильову багатогранність, насичену біблійними цитатами, алюзіями, міфологемами та ремінісценціями; особливий план сюжету, динаміку метаморфози героїв; універсальний шлях буття людини.
Аналіз сфери вживання та функціонування біблійних формул у художньо-ідейній системі другого тому «Мертвих душ» дає можливість установити деякі істотні закономірності, що визначають його художню своєрідність. Порівняльний аналіз ранньої та пізньої редакцій другого тому «Мертвих душ» свідчить про збільшення кількості випадків використання Гоголем біблеїзмів. Біблійні мотиви і образи в більшій мірі властиві ранній редакції, що може тлумачитись як ще один випробувальний засіб впливу на читача («Вибрані місця» в даному випадку сприймаються як проповідь; рання редакція другого тому включає традиції використання біблеїзмів першого тому і яскраво виражені біблійні настанови; пізня редакція апелює до використання завуальованого біблійного начала). Використання Гоголем різних форм Святого Письма демонструє досконале знання й розуміння Біблії, а в деяких випадках творчого переосмислення першоджерела.
Уживання біблійних формул провокується реалізацією зазначених функцій (засіб сакралізації тексту, засіб вираження погляду автора на поведінку чи висловлювання героїв, на ситуацію чи її наслідки, засіб визначення метаморфози героїв за оцінкою їх діяльності та поглядів, засіб ідейно-художньої організації тексту, для реалізації якої слугують образи-символи та міфологеми). Крім того, біблійна традиція виступає як засіб завуальваної етичної позиції самого автора.
Біблійний інтертекст покликаний надати особливого виміру художній манері Гоголя. Інтертекстуальність другого тому «Мертвих душ» дає уявлення про генезу задуму, еволюцію творчості письменника.
Аналіз системи жіночих образів другого тому «Мертвих душ» дозволяє переконатися у наслідуванні Гоголем біблійної традиції, яка виявляється у моделюванні поведінкового коду жінки, її обов’язків, ставлення до чоловіка, ролі в суспільстві.
Співвіднесення образів Уліньки й Богоматері надає спектр позитивних начал, які базуються на основах християнського виховання жінки та визначають її роль у «переродженні» суспільства. Розкриття внутрішнього світу героїнь досягається використанням таких елементів як сюжетні ситуації, психологічний портрет, художня деталь (наприклад, одяг), бесіда, реакція на слова співбесідника. Жіночі образи, попри їх значно меншу кількість у другому томі порівняно з чоловічими, відіграють велику роль в ідейній концепції твору: саме взаємодія героїв з жінками рухає сюжет твору, допомагає глибше розкрити їхні світоглядні риси, означує перепони у метаморфозах відповідно до біблійних канонів у стосунках чоловіка та жінки. Крім того, жіночі образи відзначаються цілком самостійним значенням: вони доповнюють картину російського суспільства, яке стоїть на шляху переродження.
Фольклорну традицію репрезентують уведені до тексту другого тому поеми «Мертві душі» та творчо трансформовані пісні та прислів’я. За функціональною природою пісенні мотиви, використані Гоголем, можна класифікувати як експресивні (розкриття внутрішнього стану героїв) та соціальні (об’єднання колективу, утвердження ідей (наприклад, прославлення господарства), протест проти людських вад (приміром, прагнення до багатства); підкреслення патріархального укладу народного життя (слов’янські вірування, звернення до природного світу (наприклад, веснянки як заклик до пробудження природи, ототожнення людського життя з циклами природи, відзначання календарних свят). Пісенні мотиви також виконують функцію ідеалізації певних рис персонажів і створюють своєрідну ритміку та мелодичність прози.
Прислів’я, використані Гоголем у тексті другого тому поеми, можна представити чотирма групами: прислів’я, творчо трансформовані письменником (наприклад: «И до того стала ничтожной и сонной его жизнь, что не только перестали уважать его [Тентетнікова Н.С.] дворовые люди, но чуть не клевали домашние куры (підкреслено мною Н.С.)» [69, Т.7, с. 25]); слово-натяк, яке можна співвіднести з прислів’ям («И этак проводил время, один-одинешенек в целом мире, молодой тридцатидвухлетний человек, сидень-сиднем (підкреслено мною Н.С.), в халате и без галстука» [69, Т.7, с. 11]); прислів’я, введені в текст практично без змін (наприклад: «Полюби нас чернинькими, а белинькими нас всякий полюбит» [69, Т.7, с. 42]); прислів’я з фразеологічними зворотами (наприклад: «Да ведь и в церкви не было места. Взошел городничий нашлось. А была такая давка, что и яблоку негде было упасть (підкреслено мною Н.С.)» [69, Т.7, с. 53]).
Особливістю тексту, в якому Гоголь використовує прислів’я, є універсальність. «Позачасове» включає елемент сучасного, акцентує на його колізіях, при цьому обов’язково виникає потреба у його філософсько-етичному осмисленні. Прикметні ознаки такого тексту дидактизм, філософічність, образність.
Загалом же функціональна природа прислів’їв у другому томі «Мертвих душ» виявляється у маркуванні моральних якостей героїв, їх способу життя, рис характеру, в окресленні біблійної тематики, співвіднесенні з біблійними сентенціями про любов, богоугодність, вищу силу, помисли; у вираженні ідейного задуму (критика суспільного життя й наслідування чужоземного); у засобі образності.
Пісенні ж аналогії свідчать про орієнтацію письменника на поетику народних пісень. В образній структурі персонажів другого тому вони виконують ідейно-естетичну, соціальну, рецептивну, ідеалізуючу функції, що сприяють реалізації головного задуму письменника. Пісенна поетика акцентує на певних авторських ідеях, на зверненні читача до народного ідеалу при оцінці характеру та поведінки персонажів.
Фольклорні жанри, які творчо вводить в текст другого тому «Мертвих душ» Гоголь, підкреслюють народний масштаб поеми, виступають засобом художньої оцінки її сюжетного та образного плану.
Проекція структурних особливостей гоголівських образів на біблійні дозволяє з’ясувати їх функціональну природу та рецептивний характер і окреслити деякі загальні закономірності у їх творенні. По-перше, герої асоціюються з біблійними, що, в свою чергу, підкреслює їх відмінність від героїв першого тому поеми. По-друге, у кожного з образів Гоголь немов виокремлює певні риси, що стоять на заваді відродження (наприклад: спокуса їжею Пєтуха чи дратівливість Костанжогло), і в той же час письменник акцентує на рисах характеру, які сприяють переходу до нового життя (приміром, доброта та чесність Хлобуєва або воля Чичикова).
У творенні психологічного портрета персонажів другого тому поеми велику роль відіграють біблійні асоціації, формули та алюзії. Вони використовуються як засіб психологічної мотивації вчинків героїв; слугують засобом вираження моральних поглядів героїв; виконують пародійну, сатиричну функцію; допомагають не тільки трактувати поведінку і настанови героїв, а й акцентувати на їхніх рисах; реалізують проекціюючу функцію, за допомогою якої ми, порівнюючи героя з біблійним, можемо визначати вектор його метаморфози; формують необхідний рецептивний ефект.
Трансформовані варіанти біблійних формул, що зустрічаються у висловлюваннях героїв, вкотре підтверджують їх високий смисловий заряд, актуальний для всіх поколінь. Євангельські мотиви та асоціації з гоголівськими героями, які творчо переосмислює автор, наповнені символічністю, знаковістю. Вони концентрують в собі універсальні проблеми, моделюючи при цьому життєві ситуації, досвід героїв. Використана письменником біблійна традиція демонструє ефективність її використання для переосмислення сучасних Гоголю колізій буття.
Аналіз природоописів у другому томі поеми дозволяє зробити висновок, що пейзаж другого тому принципово відмінний від пейзажу попереднього: він розлогіший, динамічніший, насиченіший різнобарвною палітрою, бо має зовсім інше призначення спонукати героїв до переродження. Порівняння першого та другого томів, ранньої та пізньої редакцій другого тому дає підстави говорити про внесення Гоголем позитивного начала в задум поеми «Мертві душі».
Природа в художньому світі пізнього Гоголя стає одним із засобів зображення світу, буття героїв та суспільства в цілому. Важливе місце серед пейзажних замальовок відводиться й описам дороги, гір, річок, рослинного світу. Такий вибір Гоголя можна пояснити декількома факторами. По-перше, має значення знайомство Гоголя з пейзажами України та Італії; по-друге, їх символізм; по-третє, співвіднесеність з біблійною флорою. Саме природа допомагає героям долучитися до духовного світу.
Звернення до поетики пейзажу другого тому «Мертвих душ» дозволяє окреслити деякі закономірності в його побудові та виявити особливі функції природних замальовок. Пейзаж у поемі виконує не лише роль фону, на якому відбуваються події, а й має функцію вираження внутрішнього стану героїв. Природоописи тісно пов’язані з розвитком сюжету, з ідейним змістом твору. Використання пейзажу дозволяє Гоголю глибше розкрити художній задум другого тому «Мертвих душ», прослідкувати концепцію взаємодії людини та природи. Природа слугує своєрідною духовною опорою. Вона акомпонує подіям, готує читача до їх сприйняття, стає структурним і смислотворчим елементом поетики. Характерно, що пейзаж подається крізь призму рецепції не лише героїв, але й співвідноситься з їх характером, думками, душевним станом. У той же час пейзаж виступає як самостійний образ, що символізує оновлення. Біблійна семантика природних асоціацій сакралізує текст, дозволяє сприймати час і місце події не як конкретний період і конкретну країну, а як Універсум. Природа немов підкреслює повноту буття, якої не вистачає героям. Таким чином, можна означити функціональний ряд пейзажу: психологічний, сюжетно-фабульний, біблійний, концептуальний.
Найбільш зримі символічні деталі «поведінкового коду» персонажів (ляпаса (оплєухи), вживання їжі, хропіння, шмаркання, плювання, звернення на «ти»), інтер’єр помешкання героїв та їх матеріальні речі, книги, одяг дозволять дати ширшу і повнішу характеристику героїв, зрозуміти їх «поведінковий код» та співвіднести його зі словом Святого Письма. Речі, які використовує письменник для опису інтер’єру героїв, є досить важливим елементом характеристики їх окремих рис, смаків, духовних запитів. Причому за побутовою дрібницею завжди вимальовується моральна сутність самого героя, його характер, звички, уподобання.
Аналіз поетики другого тому «Мертвих душ» крізь призму біблійної інтертекстуальності дозволив розкрити особливості «нової естетики» слова Гоголя, з’ясувати принципову особливість поетики другого тому «Мертвих душ» наявність біблійного символіко-алегоричного плану, віднайти творчі запозичення біблійного слова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамович С. Предметний світ у Гоголя // Гоголезнавчі студії. Ніжин, 2001. Вип. 7. C. 110115.
2. Аверинцев С.С. София Логос. Словарь. К.: Дух и литера, 2001. 460 с.
3. Агапкина Т.А. Этнографические связи календарных песен. М.: Индрик, 2000. 336 с.
4. Адамс В. Идиллия Н.В. Гоголя «Ганц Кюхельгартен» в свете его природоописаний. Тарту: Госиздат. «Науч. лит-ра», 1946. 49 с.
5. Адамс В.Т. Природоописания у Н.В. Гоголя // Ученые записки Тартуского гос. ун-та. Вып. 119 / Труды по русской и славянской филологии. Тарту, 1962. Т. V. С. 77132.
6. Аксаков С.Т. История моего знакомства с Гоголем со включением всей переписки с 1832 по 1852 год. М.: Гослитиздат, 1890. 206 с.
7. Аксаков С.Т. Собрание сочинений в 4 т. М.: Гослитиздат, 1956. Т. 3. 810 с.
8. Анатолий (Мартыновский), арх. О иконописании // Философия русского религиозного искусства XVI-XX вв. Антология. Сост., общ. ред. и предисл. Н. К. Гаврюшина. М.: Прогресс, 1993. C. 8792.
9. Анненков П.В. Литературные воспоминания. М.: Правда, 1989. 688 с.
10. Анненкова Е. И. Гоголь и Аксаковы. Л.: ЛГПИ, 1983. 48 с.
11. Анненкова Е. И. Гоголь и декабристы (Творчество Н.В. Гоголя в контексте литературного движения 30-40-х гг. XIX в.). М.: Прометей, 1989. 174 с.
12. Анненкова Е. Православие в историко-культурной концепции А.С. Хомякова и в творческом сознании Н.В. Гоголя // Вопросы литературы. М., 1991. № 8. С. 89105.
13. Анненкова Е.И. «Размышления о Божественной Литургии» в контексте позднего творчества Гоголя // Гоголевский сборник (под ред. С. Гончарова). СПб.: Образование, 1994. С. 124141.
14. Анненкова Е.И. Католицизм в системе воззрений Н.В. Гоголя // Гоголь: материалы и исследования. М.: Наследие, 1995. С. 2249.
15. Анненская А.Н. Н.В. Гоголь, его жизнь и литературная деятельность. Спб, 1903. 76 c.
16. Арнольд И.В. Проблемы интертекстуальности // Вестн. Санкт-Петерб. ун-та. Сер. 2. 1992. Вып. 4. С. 5361.
17. Арнольди Лев. Мое знакомство с Гоголем // Русский вестник. 1862. № 1. Т. 37. С. 5495.
18. Асоян А.А. «Почтите высочайшего поэта...» Судьба «Божественной Комедии» Данте в России. М.: Книга, 1990. 214 с.
19. Бадью Алан. Апостол Павел. Обоснование универсализма. М.: Московский философский фонд, 1999. 94 с.
20. Барабаш Ю. Гоголь. Загадка «Прощальной повести» («Выбранные места из переписки с друзьями». Опыт непредвзятого прочтения). М.: Худож. литература, 1993. 270 с.
21. Барка В. Знахід Гоголя // Слово і час. К., 1993. № 7. С. 2129.
22. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. — М.: Прогресс, 1989. 615 с.
23. Бахтин М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. литература, 1975. С. 672.
24. Бєлінський В.Г. Вибрані філософські твори: В 2 т. К.: Укр. вид. політ. літ-ри, кн.-журн. ф-ка, 1948. Т. 1. 538 с.
25. Белинский В.Г. Полное собрание сочинений. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 19531959. Т. IXIII.
26. Белый А. Мастерство Гоголя: Исследование. М.: МАЛП, 1996. 351 с.
27. Белый А. Непонятый Гоголь // Вопросы философии. 1990. № 11. С. 21 27.
28. Бехтер И.-Р. О литературе и искусстве. М.: Наука, 1981. 236 с.
29. Библейская Энциклопедия. М.: Локид-Пресс, 2004. 768 с.
30. Библейская энциклопедия. М.: Российское Библейское Общество, 1996. 352 с.
31. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Дилленбург: Благая Весть, 2002. 921 с.
32. Біблійна Енциклопедія Брокгауза [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://sbible.boom.ru/brok.htm. Заголовок з екрану.
33. Борев Ю.Б. Системно-целостный анализ художественного произведения // Вопросы литературы. 1977. № 7. С. 119128.
34. Бочаров С. «Красавица мира». Женская красота у Гоголя // Гоголь как явление мировой литературы. Сб. ст. по материалам международной научной конференции, посвященной 150-летию со дня смерти Н.В. Гоголя / Под ред. Манна Ю.В. М.: ИМЛИ РАН, 2003. С. 1535.
35. Брюсов В.Я. Гипербола и фантастика у Гоголя. Из доклада «Испепеленный», прочитанного на торжественном заседании общества любителей русской словесности 27 апреля 1909 года [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://gogol.niv.ru/text/text.pl?30. Заглавие с экрана.
36. Буслаев Ф.И. Комик Щепкин о Гоголе // «Записки актера Щепкина»: Приложение. Документы. Из критики, переписки, воспоминаний. Рассказы в записи и обработке современников / Изд. подгот.: Панфиловой Н.Н. и Фельдманом О.М. М.: Иск-во, 1988. 382 с.
37. Вайскопф М. Сюжет Гоголя: Морфология. Идеология. Контекст. М.: РГГУ, 2004. 686 с.
38. Вартанов Ю.П., Волженская А.М. Символика чисел в Библии. Спб.: Ленингр. орг. о-ва «Знание», 1992. 16 с.
39. Вересаев В. Как работал Гоголь. М.: Мир, 1932. 80 с.
40. Вересаев В.В. Гоголь в жизни: Систематический cвод подлинных cвидетельств современников. Х.: Прапор, 1990. 680 с.
41. Веселовский А. Этюды и характеристики. М., 1912. Т. 2. 347 с.
42. Виноградов И. «Тарас Бульба» и отношение Н.В. Гоголя к католицизму (к изучению вопроса) // Гоголезнавчі студії. Вип. 2. Ніжин, 1997. С. 3147.
43. Виноградов И.А. Гоголь художник и мыслитель: Христианские основы миросозерцания. М.: Наследие, 2000. 447 с.
44. Виноградов И. Исторические воззрения Гоголя и замысел поэмы «Мертвые души» // Гоголезнавчі студії. Вип. 7. 2001. С. 7793.
45. Виноградов И. Религиозное образование Гоголя в Нежинской гимназии высших наук // Н.В. Гоголь и Православие / Сост. И.А. Виноградова, В.А. Воропаева. М, 2004. С. 154275.
46. Виноградов И.А., Воропаев В.А. Карандашные пометы и записи Н.В. Гоголя в славянской Библии 1820 года издания // Евангельский текст в русской литературе XVIII-XX веков. Цитата, реминисценция, мотив, сюжет, жанр. Сб. науч. трудов. Петрозаводск, 1998. Вып. 2. С. 234249.
47. Висковатый П. Из рассказов А.О. Смирновой о Н.В. Гоголе // Русская старина. 1902. № 9. С. 205209.
48. Вишневская И. Бессмертие великой поэмы. Перечитывая второй том «Мертвых душ» Гоголя // Москва. 1972. № 2. С. 211217.
49. Вокруг «поэтики» ОПОЯЗа // Поэтика. Сборники по теории поэтического языка [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.opojaz.ru/zhirmunsky/vokrug.html]. Заглавие с экрана.
50. Волосков И.В. Истоки религиозной философии Н.В. Гоголя // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. 2002. № 2. С. 4757.
51. Воронский А. Искусство видеть мир: Портреты, статьи. М.: Сов. писатель, 1987. 701 с.
52. Воронский А.К. Гоголь // Воронский А.К. Искусство видеть мир. М.: Сов. писатель, 1987. 701 с.
53. Воропаев В. «Дело, взятое из души». Поэма Гоголя «Мертвые души»: история замысла и его осуществление // Литература в школе. 1998. № 4. С. 518.
54. Воропаев В. Гоголь как духовный писатель [Электронный ресурс]. Режим доступа: www. pravoslavie. ru. Заглавие с экрана.
55. Воропаев В. Духом схимник сокрушенный Жизнь и творчество Гоголя в свете Православия. М.: Моск. рабочий, 1994. 159 с.
56. Воропаев В. Нет другой двери. Гоголь и Евангелие [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.moskvam.ru/2000/02/vorop.htm. Заглавие с экрана.
57. Воропаев В. О Гоголе и его главной книге // Литература в школе. 1989. № 2. С. 318.
58. Воропаев В.А. Окно в мир евангельских истин. Пословицы и притчи в поэме Гоголя «Мертвые души» [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://new.grandreferat.com/referat-3674.html. Заглавие с экрана.
59. Галанов Б. Живопись словом. Портрет. Пейзаж. Вещь. М.: Сов. писатель, 1974. 344 с.
60. Гарин И.И. Загадочный Гоголь. М.: Терра-Книжный клуб, 2002. 640 с.
61. Гиппиус В. Второй том «Мертвых душ» // Гиппиус В. От Пушкина до Блока. М.-Л.: Наука, 1966. С. 192200.
62. Гиппиус В. Гоголь. Л.: Мысль, 1924. 238 с.
63. Гиппиус В.В. Гоголь. Воспоминания. Письма. Дневники. М.: Аграф, 1999. 464 с.
64. Гиршман М.М. Литературное произведение. Теория и практика анализа. М.: Высшая школа, 1991. 159 с.
65. Глянц В.М. Гоголь и апокалипсис. М.: ЭлексКМ, 2004. 328 с.
66. Гоголь в воспоминаниях современников. М., 1952. 715 с.
67. Гоголь в неизданной переписке современников. Литературное наследство. М.: Изд-во АН СССР, 1952. Т. 58. 1066 с.
68. Гоголь Н.В. Собрание сочинений: В 9 т. М.: Русская книга, 1994. Т.6: Духовная проза; Критика; Публицистика. 557 с.
69. Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений. М-Л.: Изд-во Акад. Наук СССР, 19401952. Т. IXIV.
70. Гоголь Н.В. Правило жития в мире // Н.В. Гоголь. Материалы и исследования. М.: Наследие, 1995. С. 19.
71. Годичный круг Церковных праздников. Светлое Христово Воскресение [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://days.pravoslavie.ru/Life/life1204.htm от 02.02.07. Заглавие с экрана.
72. Гольденберг А. Житийная традиция в «Мертвых душах» // Литературная учеба. 1982. № 3. С. 155162.
73. Гольденберг А. Проблема архетипов в антропологии позднего Гоголя // Гоголь как явление мировой литературы. Сб. ст. по материалам международной научной конференции, посвященной 150-летию со дня смерти Н.В. Гоголя / Под ред. Ю.В. Манна. М., 2003. С. 3641.
74.