ЗІСТАВНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЇ АВТОРИЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ: СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА

Короткий опис

ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ІНОЗЕМНИХ МОВ

На правах рукопису

РИГОВАНОВА ВІКТОРІЯ АНАТОЛІЇВНА

УДК 81’367:811.161.2:811.111

ЗІСТАВНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЇ АВТОРИЗАЦІЇ

В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ:

СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА

Спеціальність 10.02.17 порівняльно-історичне та типологічне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Загнітко А.П.

Горлівка 2006

ЗМІСТ

Вступ

4

Розділ 1. Мовна особистість в аспекті авторизації

12

1.1.

Аспекти, одиниці та принципи зіставного аналізу

12

1.2.

Антропоцентризм як визначальна категорія лінгвістики

17

1.2.1.

Особистість, індивід, суб’єкт як параметри сучасної мовознавчої парадигми

19

1.2.2.

Антропоцентричні тенденції в розвитку мовознавчої науки

25

1.2.3.

Авторство: науково-термінологічна парадигма

30

1.3.

Основні погляди на поняття авторизації

39

1.4.

Статус авторизації в парадигматичній системі мовних категорій

48

1.5.

Кваліфікаційні ознаки й класифікаційні параметри категорії авторизації

60

1.6.

Висновки до Розділу 1

65

Розділ 2. Структурні вияви категорії авторизації в українській та англійській мовах

69

2.1.

Ядро категорії авторизації в українській та англійській мовах

73

2.2.

Напівпериферійні вияви категорії авторизації

80

2.2.1.

Граматичні модифікації категорії авторизації в англійській мові

80

2.2.2.

Особливості напівпериферії категорії авторизації в українській мові

85

2.3.

Спектрально-периферійна площина категорії авторизації в українській та англійській мовах

95

2.3.1.

Вставні конструкції у вираженні категорії авторизації в українській та англійській мовах

95

2.3.2.

Віддалена периферія й імпліцитні вияви категорії авторизації у досліджуваних мовах

105

2.3.2.1.

Напівповнозначні дієслова-присудки у структурі складнопідрядної конструкції та простому реченні

1107

2.3.2.2.

Модальні дієслова та імпліцитна авторизація

109

2.3.2.3.

Вставні модальні слова, прислівники та прикметники оцінної семантики на периферії імпліцитної авторизації

113

2.3.2.4.

Конструкції з дієсловом-присудком пасивної форми в англійській мові

118

2.3.2.5.

Модально-оцінний іменний компонент присудка безособового речення у вираженні імпліцитної авторизації

119

2.4.

Багаторівневість конструкцій авторизації

120

2.5.

Висновки до Розділу 2

125

Розділ 3. Семантичний потенціал категорії авторизації в українській та англійській мовах

130

3.1.

Егосфера: зміст і структура

131

3.2.

Типологія категорійних форм авторизації в українській і англійській мовах

137

3.2.1.

Авторизація сприйняття

138

3.2.2.

Авторизація пізнання й оцінки

147

3.2.3.

Авторизація мовлення

159

3.3.

Синкретичні вияви семантики категорії авторизації

166

3.4.

Висновки до Розділу 3

171

Висновки

174

Список використаних джерел

180

Список джерел фактичного матеріалу

205

Додатки

210

ВСТУП

Основною ознакою проблемної ситуації в лінгвістиці кінця ХХ початку ХХІ ст. можна вважати динамізацію мови як об’єкта дослідження та антропоцентричне її сприйняття й вивчення (ідеї В.Гумбольдта, Е.Бенвеніста, Ш.Баллі). Водночас розвиток функціонально-комунікативних досліджень висунув на порядок денний сучасної лінгвістики необхідність розмежування об’єктів вивчення тими науковими напрямами, які вивчають мову в дії”. Розпочинаючи з другої половини ХХст. у лінгвістичній науці спостерігається активна семантизація синтаксису, пов’язана з переорієнтацією лінгвістичних досліджень за концептом від значення до форми”. Посилений інтерес до смислового аспекту мови визначається насамперед прагненням поглибити уявлення про закономірності її організації та специфічні особливості, що надають мові можливість бути знаряддям пізнання й комунікації.
У різних сферах вияву мовленнєвої діяльності активно використовуються синтаксичні побудови, яким відповідає статус простих ускладнених речень. Оскільки на попередніх етапах розвитку синтаксичної науки головна увага приділялася вивченню форми речення, поглиблено аналізувалася його формально-синтаксична, структурна ускладненість, пов’язана з наявністю особливих типів синтаксичних відношень між компонентами предикативної одиниці, то традиційно ускладненими визнавалися речення, до складу яких входили сурядні ряди словоформ, звертання, відокремлені звороти тощо (Л.Булаховський, І.Дацюк, М.Доленко, М.Івченко, Б.Кулик, О.Пєшковський та ін.).
Дещо іншу інтерпретацію природи простого ускладненого речення знаходимо в дослідженнях з семантичного синтаксису, де зазначена проблема вважається однією з найактуальніших і пов’язується, насамперед, з інформативним обсягом речення (Т.Алісова, Й.Андерш, Н.Арутюнова, І.Вихованець, М.Всеволодова, В.Гак, К.Городенська, В.Граб’є, Н.Гуйванюк, А.Загнітко, Г.Золотова, Н.Іваницька, Л.Кадомцева, О.Камініна, О.Падучева, В.Русанівський, І.Слинько, Т.Шмельова, К.Шульжук та ін.). Відповідно до сучасного уявлення про семантику речень, аналіз їх змісту передбачає врахування єдності об’єктивного (диктуму) і суб’єктивного (модусу) значень. У цьому аспекті стало очевидним, що назва просте речення” зовсім не означає справжньої простоти основної синтаксичної одиниці, оскільки вона здатна виражати складну думку і за змістом інколи наближатись до складного речення. Частковим виявом модусу є авторизація, що репрезентує суб’єктивне сприйняття, пізнання, оцінку явищ дійсності.
Проблема співвідношення диктуму і модусу в структурі речення безпосередньо пов’язана зі становленням синтаксичної системи, з її національною специфікою, оскільки в кожній мові встановлюються певні, характерні для неї відповідності між категоріями думки й граматичними категоріями. Саме тому синтаксис визначається як розділ граматики, що вивчає загальні і характерні для даної національної мови особливості зв’язків між словами і типи об’єднання їх у речення та вищі єдності” [139, с.4].
Вагомим внеском у дослідження авторизації стали розвідки Н.Авганової, Г.Іванової, Г.Кетель, О.Орленко, Є.Федотової, в яких проаналізовано різновиди авторизованих оцінних конструкцій в англійській та німецькій мовах. Окремих питань авторизації торкаються у своїх працях українські дослідники (А.Агафонова, І.Вихованець, М.Голянич, Н.Гуйванюк, П.Дудик, Н.Іваницька, Л.Кадомцева, А.Корольова та ін.) та російські науковці (М.Всеволодова, Г.Золотова, М.Корміліцина, О.Копитов, Г.Лілова, М.Оніпенко, В.Філатова та ін.). Функціонально-семантичні аспекти авторизованих конструкцій досліджені більш ґрунтовно у працях мовознавців чеської лінгвістичної школи (І.Полдауф та ін.). Незважаючи на значні досягнення у вивченні й аналізі семантичної природи авторизації, проблема семантичного ускладнення речення вглиб авторизувальними засобами мови залишається недостатньо висвітленою в україністиці та англістиці.
Актуальність дослідження визначається, по-перше, посиленим інтересом лінгвістичної науки до проблеми суб’єктивності” мови, до складної взаємодії дійсності, мислення й мови, до неодновимірного чинника мовець”, автор висловлення” і його ролі у формуванні змістової структури речення, по-друге, потребою наукового осмислення принципів ускладнення змісту речення авторизувальними засобами з урахуванням специфіки певної національної мови (в нашому дослідженні української та англійської). Необхідність такого вивчення зумовлена тим, що породжувальна або реченнєвотвірна та реченнєвомодифікувальна здатність авторизувальних засобів у типологічному, контрастивному аспекті (в українській та англійській мовах) досі не була об’єктом спеціального дослідження.
Базовими в аналізі є визначення авторизації Г.Золотовою: Суть її (авторизації В.Р.) в тому, що різними способами в речення, що містить певну інформацію про об’єктивну дійсність, вводиться другий структурно-семантичний план, який вказує на суб’єкт, автора сприйняття, констатації чи оцінки явищ дійсності, а подекуди і на характер сприйняття” [104, с.263].
Метою дисертаційного дослідження є зіставний аналіз структурної та семантичної організації авторизованих висловлень в українській та англійській мовах з урахуванням особливої ролі в них авторизувального маркера.
Досягнення мети стає можливим за умови розв’язання таких завдань: 1)з’ясувати класифікаційні й кваліфікаційні ознаки категорії авторизації як особливої модусної” пропозиції, простеживши еволюцію поглядів щодо неї; 2)визначити місце авторизації в парадигматичній системі категорій української й англійської мов; 3)проаналізувати засоби вираження структурно-семантичних компонентів категорії авторизації в українській та англійській мовах та встановити спільні та відмінні ознаки реалізації таких компонентів у кожній з мов; 4) систематизувати структурні засоби вираження категорії авторизації в українській та англійській мовах щодо ядерного, напівпериферійного, периферійного її виявів та встановити їх типологію; 5) виявити семантичні різновиди категорійних форм авторизації з урахуванням типологічних особливостей української та англійської мов.
Методологія та методи дослідження. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування положень про зв’язок мови і мислення, співвідношення форми й змісту мовних одиниць. Для досягнення мети й розв’язання поставлених завдань були застосовані: метод зіставного аналізу мовних явищ, метод компонентного аналізу, метод трансформації та лінгвостатистичного аналізу мовних одиниць.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою частиною наукової роботи кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов і розкриває один з аспектів проблеми Граматичні й лексичні одиниці української мови: структура, семантика, прагматика” (реєстр 01 04 V 00 02 78). Тему дослідження погоджено з напрямами роботи Наукової ради Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (протокол №5 від 13.12.2001р.).
Об’єкт роботи становить категорія авторизації в українській та англійській мовах.
Предметом безпосереднього аналізу є поліпропозитивні конструкції авторизувального змісту в українській та англійській мовах.
Матеріалом для дисертаційного дослідження слугували поліпропозитивні конструкції авторизувального змісту, виявлені в художніх творах різних жанрів українських, англійських та американських письменників ХVIII ХХ ст. (загальна картотека складає 4200 синтаксичних одиниць: 2108 української мови та 2182 англійської мови).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше у вітчизняному мовознавстві запропоновано контрастивний аналіз категорії авторизації в українській та англійській мовах; встановлено особливості категорійної семантики авторизації в досліджуваних мовах; з’ясовано засоби вираження структурно-семантичних компонентів категорії авторизації в українській та англійській мовах; визначено специфіку семантико-структурної універсальності/неуніверсальності категорії авторизації в українській та англійській мовах.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому узагальнено типологічні й функціонально-семантичні аспекти структур авторизувального змісту, які займають помітне місце в системі простих, простих ускладнених та складних речень; вперше встановлено в контрастивному вимірі специфіку вияву категорії авторизації, визначено ядерні, напівпериферійні, периферійні форми категорії авторизації в аналізованих мовах. Дослідження є певним внеском у розвиток української та англійської синтаксичної теорії, а також порівняльного мовознавства. Запропоноване зіставне вивчення синтаксичних фактів неблизькоспоріднених і різноструктурних мов, опис специфіки реалізації структурно-семантичних компонентів авторизації в мовах різної будови сприятиме більш повному уявленню про типологічні особливості порівнюваних мов.
Практичне значення роботи визначається прямим зв’язком результатів дослідження з практикою викладання української та англійської мов у школі та ВНЗ. Матеріали роботи можуть бути використані при читанні спецкурсів із типології та порівняльної граматики сучасних слов’янських і германських мов. Окремі ідеї знайдуть застосування при опрацюванні новітніх спецкурсів з проблем порівняльної типології української та англійської мов, функціональної граматики, комунікативного синтаксису, прагмалінгвістики та теорії перекладу. Результати дослідження можуть бути враховані під час укладання контрастивних граматик. Запропонована в роботі методика може бути використана при зіставному вивченні синтаксичних явищ неспоріднених мов.
Особистий внесок здобувача полягає в опрацюванні власного підходу до процедури зіставлення категорійних виявів авторизації в українській та англійській мовах, самостійному вияві, аналізі й описі емпіричних даних, на яких ґрунтується дослідження, та інтерпретації отриманих результатів, простеженні універсальності ознак категорії.
Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (2003-2005 рр.), на засіданні Всеукраїнського граматичного семінару (м.Донецьк, 2005р.), на Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею проф. І.К.Кучеренка і проф. Н.І.Тоцької (м. Київ, 2003р.), на Міжнародній науковій конференції Традиції Харківської лінгвістичної школи в світлі актуальних проблем сучасної філології” (м.Харків, 2004р.), на ІV Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми менталінгвістики” (м. Черкаси, 2005р.); на VI Міжнародному конгресі україністів (м. Донецьк, 2005р.). Дисертація загалом та окремі її розділи обговорювались на засіданнях кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов.
Основні положення й результати дослідження викладено в п’яти статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку джерел фактичного матеріалу, додатків
У першому розділі Мовна особистість в аспекті авторизації” послідовно розглянуто питання створення методологічних засад аналізу категорійних форм, простежено аспекти, одиниці та категорії зіставного аналізу, виділено основні тенденції антропоцентричного підходу до вивчення мовних явищ, критично проаналізовано основні погляди на поняття авторизації, встановлено кваліфікаційні та класифікаційні параметри категорії авторизації; зроблено спробу розмежувати поняття індивіда індивідуальності, особистості особистісності, суб’єкта суб’єктивності.
Другий розділ Структурні вияви категорії авторизації в українській та англійській мовах” присвячено структурним засобам категорії авторизації в досліджуваних мовах. Встановлено етапи редукції структурно-семантичних компонентів авторизації, виявлено специфічні ознаки варіативності зредукованих елементів в українській та англійській мовах. Виділено ядерні, напівпериферійні, периферійні зони категорії авторизації. Проаналізовано багаторівневі вияви авторизації в досліджуваних мовах.
У третьому розділі Семантичний потенціал категорії авторизації в українській та англійській мовах” встановлюється семантична типологія категорійних значень залежно від семантики авторизувального дієслова-предиката. Розглядаються вияви синкретизму категорійних значень в українській та англійській мовах.
У висновках викладені основні результати дослідження, визначена проблематика подальших розробок цієї теми.
На захист виносяться положення:
1. Категорія авторизації це функціонально-семантична категорія, репрезентована структурними засобами, що об’єднані категорійним значенням суб’єкт сприйняття, думки, оцінки, констатації явищ дійсності”.
2. На основі тісного зв’язку із загальними категоріями ставлення мовця до повідомлюваного” та джерело знання” авторизація корелює з модусними категоріями: модальності, персуазивності, оцінки, виявляючи диференційну семантичну ознаку кваліфікація інформації щодо джерел чи способів її отримання (унаслідок сприйняття, логічної діяльності, переказування).
3. Будучи компонентом модусних значень висловлення, авторизувальна пропозиція має самостійний денотативно-змістовий статус: вона виявляє спосіб пізнання людиною інформації, переданої в диктумній частині висловлення.
4. Зв’язок авторизації і модусних значень визначає прийнятність теорії модусних рамок як експліцитних способів вияву категорійних значень. Авторизувальна рамка характеризується набором структурно-семантичних компонентів, що відповідають загальній ситуації сприйняття, пізнання, оцінки явищ дійсності: а) суб’єкт авторизації; б) авторизована ситуація сприйняття, пізнання явищ дійсності; в) об’єкт авторизації.
5. Структурно-семантичні компоненти авторизації здатні до редукції від повної експлікації складників авторизації до поступової імплікації суб’єкта-авторизатора й акту сприйняття, констатації, пізнання. На цій підставі говоримо про ядерно-периферійну організацію категорії авторизації, де ядерні вияви охоплюють форми виразники повної експлікації семантики категорії, напівпериферійні виразники неповної експлікації; спектрально-периферійні зони, в яких реалізується імпліцитна семантика категорії.
6. Здатність авторизувальної рамки до редукції структурно-семантичних компонентів є універсальною ознакою мовної системи, а варіанти редукованих компонентів та етапи редукції визначаються типологічними особливостями української та англійської мов.
7. Висловлення з експліцитно / імпліцитно вираженою авторизацією як мінімум двопропозитивне, оскільки складається, по-перше, з диктумної ситуації відображення в людській свідомості об’єктивного світу й, по-друге, із ситуацій авторизації відображення несубстанційної дійсності, зв’язку висловлення з фактом сприйняття, пізнання, оцінки (рефлексії) диктуму з погляду мовця / авторизатора.

8. Семантичну типологію категорійних значень авторизації визначає семантика авторизувального предиката. З огляду на це, виділяємо авторизацію пізнання й оцінки, сприйняття та мовлення. Авторизувальні предикати виражають різні ступені пізнання й по-різному авторизують висловлення, залежно від семантико-синтаксичних ознак та типологічних особливостей мовної системи (української та англійської мови), в межах якої вони функціонують.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Аналіз функціонально-семантичної категорії авторизації в зіставному вимірі, з’ясування засобів реалізації категорійних значень на формально-семантичному рівні речення, опис типології структур, здатних поставати репрезентантами авторизувальної семантики, уможливили ряд висновків та узагальнень:
1. Категорія авторизації є функціонально-семантичною категорією з модифікаційним значенням вияву суб’єкта сприйняття, думки, оцінки, констатації явищ дійсності. Категорія реалізується в українській та англійській мовах на синтаксичному рівні. Частковою реалізацією категорії є авторизувальна модифікація, що являє собою одну зі структурно-семантичних модифікацій синтаксичного поля або синтаксичної парадигми речення і об’єднує структури, ускладнені як власне авторизувальними, так і модусними значеннями. В аспекті модусу суб’єктом додаткового змісту авторизатором виступає лише мовець. У категорії авторизації авторизатором може бути як мовець, так й інші особи. Авторизація складає частину змісту речення, реалізується як типізована ситуація, що на денотативному рівні складається як мінімум із суб’єкта авторизації (авторизатора) та акту авторизації.
2. Зв’язок авторизації і модусних значень визначає прийнятність теорії модусних рамок як експліцитних способів вияву різних категорійних значень. Я-МР формують висловлення, в яких суб’єктом авторизації є окрема особа (індивідуальний суб’єкт) мовець або сукупність суб’єктів, що утворюють певний соціум. Така авторизація має назву суб’єктивована. У Він-МР авторизатором виступає не мовець, а інші особи / особа. Таку авторизацію вважаємо об’єктивованою. Він-МР трактується як маркувальне значення категорії авторизації. Онтологічну основу авторизації становить опозиція своє” / чуже” мовлення.
3. Кваліфікація статусу авторизації в системі категорій сучасної синтаксичної науки повинна враховувати а) її поняттєву корелятивність з модальністю, оцінкою, персуазивністю, каузальністю, суб’єктивністю, експресивністю, підґрунтям яких виступає наукове поняття „ставлення”; б) категорійну корелятивність зазначених категорій, що виражається в дифузності відображених цими категоріями семантичних відношень; в) категорійну контамінацію, що розкривається у синкретичності засобів вираження цих категорій. Диференційною семантичною ознакою категорії авторизації є кваліфікація інформації щодо джерел чи способів її отримання (унаслідок сприйняття, логічної діяльності, переказування).
4. За характером оформлення авторизованої структури виділяємо три типи взаємодії авторизувальної (модусної) та авторизованої (диктумної) частин у досліджуваних мовах: 1) авторизована модель охоплює авторизувальну; 2) авторизувальна модель містить авторизовану; 3) автономне існування авторизувальної та авторизованої моделей.
5. Функціональний вияв категорійних форм авторизації в українській та англійській мовах характеризується наявністю ядра, напівпериферії та спектрально-периферійної зони. Ядро наповнене категорійними формами виразниками формальної повноти та семантичної однозначності категорії. В обох досліджуваних мовах ядро репрезентоване складнопідрядним реченням з’ясувального типу. Суб’єкт авторизації в обох досліджуваних мовах виконує в реченні роль підмета або непрямого додатка, що залежить від семантики авторизувального дієслова.
6. Напівпериферійні зони категорії авторизації вміщують форми, через які експлікується семантика категорії. В обох досліджуваних мовах напівпериферійні зони репрезентовані універсальними засобами вторинної предикації. В англійській мові такі засоби визначають не тільки формально виражене поліпредикативне, але й полісуб’єктне ускладнення. В українській мові формально виражене поліпредикативне ускладнення.
Виразниками категорійної семантики в українській мові є напівпредикативні дієприслівникові, дієприкметникові, іменні звороти (відокремлені означення та прикладки), авторизувальні синтаксеми (прийменниково-іменникові, займенникові, прикметникові форми), напівповнозначні дієслова-зв’язки виявлення, називання тощо.
В англійській мові напівпериферію складають конструкції зі складеним додатком. Такі авторизовані структури є результатом згортання диктумої частини, що в ядерних виявах була виражена підрядною з’ясувальною частиною. Реалізація вторинного предиката залежить від семантики первинного. Переважна більшість структур вторинної предикації виражена інфінітивом (45,7%). Реалізація вторинного предиката дієприкметником (Participle I) спостерігається після дієслів на позначення сприйняття органами чуттів; герундієм та недієслівними частинами мови після дієслів на позначення розумової діяльності та оцінки. Інший спосіб модифікації авторизувального маркера в англійській мові пов’язаний з ускладненням присудка конструкції шляхом уведення до його складу дієслів суб’єктивно-модальної семантики.
Показовим є те, що введення авторизувального маркера в речення в обох мовах спричиняє порушення „ структурної симетрії ” авторизувальної й авторизованої частин. Однак така зміна в англійській мові відбувається на користь авторизувальної, а в українській мові авторизованої.
7. В обох досліджуваних мовах периферія, одиниці якої позбавлені експліцитного маркера авторизації, диференціюється на зони, що представлені: вставними конструкціями на позначення джерела повідомлення, модальними дієсловами, вставними модальними словами, прислівниками та прикметниками оцінної семантики, конструкціями з пасивно-дієслівними ускладненнями в англійській мові, модально-оцінним іменним компонентом у складі присудка безособового речення, напівповнозначними дієсловами-присудками у структурі складнопідрядної конструкції та простому реченні.
Найбільш наповненими кількісно в українській мові є ядро, в англійській мові периферія, що є матеріальним доказом посилення тенденції англійської мови до імпліцитного вияву суб’єкта авторизації (див.додатки А-Ж).
8. Багаторівневі конструкції авторизації є результатом потенційної спроможності семантичного ускладнення висловлення авторизувальними значеннями, що безпосередньо пов’язано зі здатністю до варіативного структурування, згортання чи розгортання авторизувальної рамки. Наявність двох і більше авторизувальних компонентів не завжди спричиняє формальне ускладнення речення. Вибір засобів авторизації в таких моделях визначається комунікативно-прагматичними інтенціями мовця: його намаганням добирати чи самостійно творити саме той засіб, який є стилістично багатшим в аспекті мовної етики, найбільш економним і зручним у вживанні; прагненням автора висловлення виділяти, актуалізувати певний елемент.
9. На синтаксичному рівні у вираженні категорійних форм авторизації простежується постійна „конкуренція” засобів вияву, що реалізується, з одного боку, як їхня взаємопідтримка, дублювання, а з другого як відношення їхньої взаємокомпенсації. При цьому взаємокомпенсація мовних засобів виявляється при внутрішньомовному та при міжмовному зіставленні, забезпечує адекватне вираження ідентичної інформації досліджуваними мовами.
10. Семантичну типологію категорійних значень авторизації визначає семантика авторизувального предиката. З огляду на це, виділено авторизацію сприйняття, пізнання та оцінки, мовлення (див. додаток З). Авторизувальні предикати виражають різні ступені пізнання та по-різному авторизують висловлення. З огляду на „джерело інформації”, пропозиції, сформовані предикатами сприйняття, думки, мовлення, самі у висловленні постають джерелом інформації для слухача; пропозиції, сформовані предикатами знання, передбачають включення в семантичну структуру додаткового (факультативного) компонента „джерело інформації”, що є зовнішнім щодо суб’єкта-авторизатора. Зважаючи на ступінь вірогідності інформації (її верифікації), предикати сприйняття, за винятком предикатів здаватися, чутися, to seem, вводять пропозиції з високим ступенем вірогідності; предикати пізнання та мовлення вводять як верифіковані, так і неверифіковані пропозиції. Тісний зв’язок авторизації та персуазивності визначається тим, що предикати сприйняття та знання вводять пропозиції достовірні, з погляду мовця, предикати думки та мовлення як достовірні, так і недостовірні пропозиції. Предикати сприйняття вводять першочергово пропозиції-події, предикати пізнання та мовлення характеризують авторизовану (диктумну) пропозицію як факт. Поширеним у семантиці категорії авторизації є явище синкретизму, внаслідок тісного зв’язку перцептивного, ментального пізнання дійсності, інтерпретації й оцінки побаченого, почутого, пізнаного.
11. До перспектив дослідження категорії авторизації належить виявлення повного спектру формального і семантичного варіювання кожного з функціонально-значеннєвих компонентів категорії, з’ясування специфіки їх взаємодії та взаємовпливу в українській та англійській мовах. Особливої уваги потребує проблема залежності синтаксичного складу авторизованої частини від способу вираження суб’єкта-авторизатора. Багаторівневі конструкції авторизації, враховуючи методику їх аналізу, запропоновану в нашому дослідженні, можуть бути простежені з огляду їх текстоформувальної та стилістичної функції. Увага до авторизації як текстової категорії дасть змогу виявити специфіку вираження її в текстах різних жанрів, функціонально-смислових типів, різної регістрової приналежності. Категорія авторизації може стати особливим аспектом при вивченні „мовленнєвої” особистості у поетичному стилі мислення окремого автора.
Перспективним вважаємо розгляд категорії авторизації з погляду прагматики, де вона постає не лише як структурно-семантична заданість, не лише як функція, що супроводжує зміст висловлення, а як явище, в основі якого лежить спеціальний відбір засобів мови (мовлення) для найточнішого вираження деякого оцінного чи модального значення, різних відтінків персуазивності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авганова Н.А. Некоторые средства выражения отношения говорящего к содержанию высказывания // Проблемы языкознания и теории английского языка. Вып.I. М.:МГПИ им.В.И.Ленина, 1976. С.141-152.
2. Агамджанова В.И. Контекстуальная избыточность лексического значения слова. Рига: Зинатне, 1977. 123с.
3. Адмони В.Г. Введение в синтаксис современного немецкого языка. М., 1955. 237с.
4. Александров Н.М. Проблема второстепенных членов предложения в русском языке // Ученые записки ЛГПИ им. А.И.Герцена. Т.236. Л., 1963. С.3-391.
5. Алисова Т.Б. Дополнительные отношения модуса и диктума//Вопросы языкознания. 1971. №1. С. 54-64.
6. Алисова Т.Б. Семантико-коммуникативный субстрат безличных предложений // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. Доклады на Конференции по теоретическим проблемам синтаксиса. М.: Наука, 1969. С.27-36.
7. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 191с.
8. Андрамонова И.А. О сопутствующих значениях в синтаксисе // Языковые значения. Сборник научных трудов. Л.: Изд-во ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1976. С. 128-135.
9. Антропоцентризм в языке и речи: Межвуз. сб. / Отв. редактор Л.П.Чахоян. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2003. 268с.
10. Апресян Ю.Д. О толковом словаре управления и сочетаемости русского глагола // Словарь. Грамматика. Текст. М.: Язык и культура, 1996. 511 с.
11. Аракин В.Д. Сравнительная типология английского и русского языков. М.: Просвещение, 1989. 255с.
12. Арват Н.Н. Семантическая структура предложения в современном русском языке. К. Вища школа, 1984. 159 с.
13. Арутюнова Н.Д. Аксиология в механизмах жизни и языка// Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1982. С.5-23.
14. Арутюнова Н.Д. Номинация и текст // Языковая номинация (виды наименований). М.: Наука, 1977. С. 304-357.
15. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 384с.
16. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений (оценка, событие, факт). М.: Наука, 1988. 341 с.
17. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. 2-е изд. испр. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
18. Ахманова О.С., Гюббенет И.В. Вертикальный контекст как филологическая проблема // Вопросы языкознания. 1977. №3. С. 47-54.
19. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 608 с.
20. Бабайцева В.В. Семантика простого предложения // Предложение как многоаспектная единица языка. М: Изд-во МГПИ, 1983. С.7-24.
21. Баган М.П. Семантико-синтаксичні параметри безособового вживання особових дієслів у сучасній українській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2000. 18с.
22. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
23. Бархударов Л.С., Штелинг Д.А. Грамматика английского языка. 4-е изд., испр. М.: Высшая школа, 1973. 423с.
24. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Сов. Россия, 1986. 424 с.
25. Башкова И.В. Грамматика восприятия в современном русском языке: Автореф. дис. канд.филол.наук. Екатеринбург, 1995. 24с.
26. Белошапкова В.А. О принципах описания русской синтаксической системы в целях преподавания русского языка нерусским // Русский язык за рубежом. 1981. №5. С. 27-36.
27. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис: Учебное пособие для филол. специальностей. М.: Высшая школа, 1977. 248с.
28. Беляева Е.И. Функционально-семантические поля модальности в английском и русском языках. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. 180 с.
29. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
30. Березенко В.М. Вірогідність як параметр констативного висловлення та засоби її вираження в сучасній англійській мові: Автореф. дис. ...канд.філол.наук. К., 2003. 18 с.
31. Бессонова О.Л. Оценка как семантический компонент лексического значения слова (на материале существительных наименований лица в английском, французском и украинском языках): Дис. канд.филол.наук. Донецьк: ДонНУ, 1995. 184с.
32. Биренбаум Я.Г. Пространство вводности и придаточные предложения: Пособие по спецкурсу. Челябинск, 1976. 118с.
33. Биренбаум Я.Г. Пространство вводности // Актуальные вопросы семантики синтаксиса: Сборник научных трудов. Л.: Изд-во ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1977. С. 45-52.
34. Блиндус Е.С. Потенциально-предикативные словосочетания в английском языке: Автореф. дис. д-ра филол. наук. М., 1977. 36с.
35. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. 204 с.
36. Бодуэн де Куртене И.А. Избранные труды по общему языкознанию. М., 1963. Т.2. 388 с.
37. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, Ленинградское отд-ние, 1978. 175с.
38. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208 с.
39. Брандес М. Стиль и перевод. М., 1988. 127 с.
40. Булатецька Л.І. Теорія і теоретизація у лінгвістиці. Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. 176 с.
41. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Вопрос о косвенных вопросах: является ли установленным фактом их связь с фактивностью // Знание и мнение: Логический анализ языка / Отв. ред. Н.Д.Арутюнова. М., 1988. С.51-59.
42. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Наука, 1997. 576с.
43. Варгина Е.И. Предикат пропозиционального отношения know в английском научном тексте // Антропоцентризм в языке и речи: Межвуз. сб. / Отв. ред. Л.П.Чахоян. СПБ: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2003. С.230-234.
44. Василенко Л.И. Модальные слова как средство авторизации текста // Филологические науки. 1984. №4. С.76-79.
45. Вежбицкая А. Восприятие: семантика абстрактного словаря // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.XVIII. Логический анализ естественного языка. М.: Прогресс, 1986. С.336 -339.

46. Вежбицкая А. Дескрипция или цитация // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.ХІІІ. Логика и лингвистика: Проблемы референции. М.: Прогресс, 1982. С.237-262.
47. Вежбицкая А. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII. Лингвистика текста. М.: Прогресс, 1978. С. 402-421.
48. Виноградов В.В. Модальные слова и частицы. Их разряды. Русский язык (грамматическое учение о слове). М.: Высшая школа, 1986. С.504-608.
49. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Труды ин-та русского языка. Изд-во АН СССР. М.-Л., 1950. Т.2. С. 38-80.
50. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Изд-во АН СССР, 1975. С.53-87.
51. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения (на материале русского языка). Вопросы грамматического строя. М., 1955. С.389-435.
52. Виноградов В.В. Русский язык. М. Л.: Учпедгиз, 1947. 784с.
53. Вит Н.П. Языковые средства реализации точки зрения автора и персонажа в несобственно-авторском повествовании. Дис. канд. филол. наук. Одесса, 1984. 234с.
54. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 133 с.
55. Витгенштейн Л. Философские работы. Ч.1. М.: Гнозис, 1994. 612 с.
56. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1983. 368с.
57. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224с.
58. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
59. Володина Г.И. Описание простого предложения с позиций семантического синтаксиса // Семантические и грамматические аспекты высказывания. Новосибирск, 1991. С. 37-46.
60. Вольф Е.М. Грамматика и семантика прилагательного. М.: Наука, 1978. 200 с.
61. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Едиториал УРСС, 2002. 280 с.
62. Вольф Е.М. Эмоциональные состояния и их представления в языке// Лингв. анализ языка. М.: Наука, 1989. С.55-73.
63. Воронцова Г.Н. Вторичная предикативность в английском языке // Иностранные языки в школе. 1950. №6. С. 39-45.
64. Всеволодова М.В. Синтаксемы и строевые категории предложения в рамках функционально-коммуникативного синтаксиса// Вестник Московского университета. Сер.8. Филология. 2000. №1. С.75-95.
65. Всеволодова М.В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса: Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка. М.: Изд-во МГУ, 2000. 502с.
66. Выготский Л.С. Психология развития как феномен культуры. Избранные психологические труды. М.; Воронеж, 1996. 479 с.
67. Гальперин И.Р. Грамматические категории текста // Известия АН СССР. Серия литературы и языка, 1977. Т.36. №6. С.522-532.
68. Гак В.Г. К проблеме синтаксической семантики: Семантическая интерпретация «глубинных» и «поверхностных» структур // Инвариантные синтаксические отношения и структура предложения. М., 1969. С.7-85.
69. Гак В.Г. О категориях модуса предложения // Предложение и текст в семантическом аспекте. Калинин, 1978. С.19-26.
70. Гак В.Г. Сравнительная типология французского и русского языков. Л.: Просвещение, 1977. 300с.
71. Ганич Д.И. Модальные функции вводных слов в современном английском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Киев, 1953. 17с.
72. Гийом Г. Принципы теоретической лингвистики. М.: Прогресс, 1992. 217с.
73. Глагольные сочетания в современном английском языке / Р.С.Гинзбург, С.С.Хидекель, Э.С.Медникова, А.А.Санкин. М.: Просвещение, 1975. 302с.
74. Грамматика современного русского литературного языка. М.: Наука, 1970. 754с.
75. Грамматика современного русского языка: В 2-х томах. М.: Наука,1980. Т.2. Ч.1. 702с., Т.2. Ч.2. 440с.
76. Гуйванюк Н.В., Агафонова А.М. Антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ (на матеріалі авторизованих конструкцій сучасної української мови): Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2001. 56с.
77. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в синтаксисі української мови: Навч. посібник. Чернівці: Рута, 1994. 72 с.
78. Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Лексико-грамматические поля в современном немецком языке. М.: Просвещение, 1969. 184с.
79. Гумбольдт В. О различиях строения человеческих языков и его влияние на духовное развитие человечества [1830-1835] // Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. С.37-298.
80. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 451с.
81. Гумовская В.В. Семантико-синтаксическая структура предложений с глаголами мысли в современном украинском языке: Автореф. дис. канд.филол.наук. К, 1988. 22 с.
82. Гухман М.М. Понятийные категории, языковые универсалии и типология // Вопросы языкознания. 1985. №3. С.3-11
83. Демьянков В.З. Личность, индивидуальность и субъективность в языке и речи // «Я», «субъект», «индивид» в парадигмах современного языкознания. М.: ИНИОН РАН, 1992. С.9-34.
84. Демьянков В.З. Теория языка и динамика американской лингвистики на страницах журнала «Language» // Вопросы языкознания. 1989. №4. С.128-148.
85. Доценко О.Л. Модальність у вираженні об’єктно-з’ясувальних відношень: Автореф. дис...канд.філол.наук. К., 2001. 18с.
86. Дуброва А.С. Об иерархической организации изофункциональных грамматических средств (на материале поля нереальности в современном немецком языке) // Вопросы грамматики английского языка: Сборник научных трудов. МГПИИЯ им. М.Тореза. Вып.110. М., 1977. С. 35-47.
87. Езиев Х.Х. Разновидности контекстов и их взаимодействие при реализации знаний устойчивых словосочетаний // Синонимия и функциональная заменяемость на различных уровнях языковой структуры. Нальчик: Кабардино-Болканский Гос. ун-т, 1976. С. 141-144.
88. Ефимова М.В. Модальные слова в современном английском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1954. 17с.
89. Жаботинская С.А. Когнитивная лингвистика: к вопросу об уровнях концептуальных моделей // Вісник Черкаського університету. Серія філологічні науки. Вип.3. 1994. С. 3-11.
90. Жигадло В.Н., Иванова И.П., Иофик Л.Л. Современный английский язык. М.: Изд. лит. на иностр. яз., 1956. 350с.
91. Загнітко А.П. Актуальні проблеми сучасної граматики // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 7. Донецьк: ДонНУ, 2001. С.32-38.
92. Загнітко А.П. Основи функціональної морфології української мови: Навч. посібник. К.: Вища шк., 1991. 77с.
93. Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслова // Мовознавство. 1994. №2-3. С.48-56.
94. Загнітко А.П. Синтаксична синонімія і синтаксична деривація: Навч. посібник. Донецьк: ДонНУ, 2003. 146с.
95. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662с.
96. Звегинцев В.А. Социальное и лингвистическое в социолингвистике // Известия АН СССР. Серия литература и язык. 1982. Т.41. №3. С.254.
97. Звегинцев В.А. Язык и лингвистическая теория. М.: Наука, 1973. 234 с.
98. Зеленецкий А.Л. Сравнительная типология основных европейских языков. М.: Изд. центр «Академия», 2004. 252 с.
99. Зимняя А.И. Психология обучения неродному языку. М.: Рус. яз., 1989. 219с.
100. Золотова Г.А. Коммуникати