ТЕНДЕНЦІЯ ДО «ЛІРИЗАЦІЇ» ДРАМИ У ТВОРЧОСТІ О. ОЛЕСЯ ТА В. Б. ЄЙТСА

Короткий опис

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

На правах рукопису

Блашків Ольга Володимирівна

УДК 82.091: 821.161.2+821.111

ТЕНДЕНЦІЯ ДО «ЛІРИЗАЦІЇ» ДРАМИ
У ТВОРЧОСТІ О.ОЛЕСЯ ТА В.Б. ЄЙТСА

Спеціальність 10.01.05 порівняльне літературознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
Кучма Наталія Зіновіївна

ТЕРНОПІЛЬ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1
ЛІРИЗМ ЯК СВІТОГЛЯДНА ДОМІНАНТА ДРАМАТУРГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ О.ОЛЕСЯ І В.Б.ЄЙТСА ..................................................

20

1.1. Основні джерела впливу та формування ліричного світобачення і поетики О.Олеся та В.Б.Єйтса ...........................................................
1.2 Драми О.Олеся та В.Б.Єйтса у контексті синтетичних тенденцій мистецтва кінця ХІХ початку ХХ століття .......................................

25

45

1.2.1. Неосинкретична драма символістів ...........................................

45

1.2.2. Ідейно-емоційна спрямованість прозових драм О.Олеся та В.Б.Єйтса ..................................................................................

57

Висновки з першого розділу...

81

РОЗДІЛ 2
ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЛІРИЧНИХ ДРАМ
О.ОЛЕСЯ ТА В.Б.ЄЙТСА .......................................................................

84

2.1. Жанр драматичної поеми........................................................................
2.2. Ліротворчі чинники художньої системи драматичних поем (етюдів) О.Олеся та B.Б.Єйтса..........................................................................

85

93

2.2.1. Особливості словесного інструментування ...............................

93

2.2.2. Лірично-суб’єктивна форма висловлювань ..............................

108

2.2.3.Специфічний ліризм ремарок у драматичних творах О.Олеся.

119

2.2.4. Ліротворчі компоненти драматичних творів В.Б.Єйтса .........

125

Висновки з другого розділу

129

РОЗДІЛ 3
СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ О.ОЛЕСЯ ТА В.Б.ЄЙТСА .......................................................................

132

3.1.Міфи та національні легенди як маркери лірично-асоціативної структури драматичних творів О.Олеся та В.Б.Єйтса .....................

134

3.2. Типологічна подібність символічних образів ......................................

147

3.3.Семантичний ритм антиномій та метафоричність письма драм О.Олеся та В.Б.Єйтса ..........................................................................

166

Висновки з третього розділу ..

176

ВИСНОВКИ ..................................................................................................

178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................

185

ВСТУП

Кризовий стан культури і суспільства кінця ХІХ початку ХХ ст. у нову індустріалізовану епоху був спричинений як соціальними факторами у світовій історії, значними науковими відкриттями, поширенням нових філософських теорій, так і розчарованістю людства в раціональності світобудови. Закономірно відбувалися й масштабні зміни в мистецтві, які не вичерпувалися індивідуальним стилем, а зумовили з’яву нових течій, напрямів, тенденцій. Одним із прикладів інновацій є трансформація драми на зламі віків: на відміну від традиційного арістотелівського зразка, спостерігалися звернення письменницького мислення до малих фрагментарних жанрів (етюдів, ескізів, діалогів) і всеохопний ліризм, оскільки головним сенсом такої драми стало розкриття самоцінності людини та унікальності її внутрішнього світу. «Ліризація» драми один з проявів поширеної тенденції, яка панувала в літературному просторі перехідної епохи, і наслідками такого процесу були міжродові утворення (лірична драма) та новітні системи театральних пошуків (неосинкретичний, умовний поетичний театр і под.). Показовими в цьому плані є драматургія ірландського митця Вільяма Батлера Єйтса (William Butler Yeats, також транслітерується Йітс, Їтс, Йейтс, Єтс) і драматургічні пошуки українського пресимволіста Олександра Олеся, який теж експериментував з драмою, мріючи про створення нового умовного, символічного театру. У драматургічній творчості обох митців різних культур можна виявити ознаки багатьох проблем сучасної щодо авторів культури. Обидва працювали з опорою на романтичну традицію та з урахуванням новаторства М.Метерлінка, переборюючи важкий сценічний натуралізм.
У динамічну постмодерну добу, на межі ХХ ХХІ ст., коли європоцентрична орієнтація втратила винятковий статус, значно зростає інтерес літературознавців до міжкультурних взаємин, постколоніальних студій і т. п., що сприяє збагаченню сучасної культури літературним досвідом країн третього світу, і, на противагу тенденціям глобалізації й асиміляції, пропонує міжкультурний діалог. Як стверджує Т.Денисова, «компаративістика в сучасному контексті виявляється певним центром перехрещення ідеологічних сутностей, бо саме тут зустрічаються, вступають у діалог, взаємодіють проблеми національні глобальні постколоніальні [42, с. 29]». Україна, як зауважують автори новітнього посібника з порівняльного літературознавства М.Ільницький та В.Будний (від себе додамо, що й Ірландія також), перебуваючи в постколоніальній фазі свого відродження, знаходяться на перехресті традицій і впливів і тому особливо гостро відчувають ці процеси [64, с. 72-73].
Згідно із загальновживаним визначенням порівняльного літературознавства, яке, на думку американського дослідника М.Рубинса, найчастіше використовується сьогодні науковцями [137, c. 11][1], ця дисципліна вивчає зв’язки і взаємовпливи різних національних літератур, а одним з аспектів порівняльного літературознавства вчені трактують порівняльно-типологічне вивчення явищ у літературах різних народів. Як зауважив Д.Наливайко, «вивчення типологічних відповідностей і спільностей, що породжуються дією спільних чи аналогічних чинників суспільного, духовного й культурного поступу людства» [114, с. 10] має вирішальне значення у компаративному дослідженні. Саме такий тип дослідження передбачає дана робота, в якій представляємо порівняльне зіставлення творчості двох поетів-драматургів із різних національних культур.
Свого часу Дионіз Дюришин зауважував, що «спільні закономірності історичного процесу, які дозволяють в компаративістиці говорити про типологічні сходження, призводять до з’яви подібних явищ у різних національних літературах і без наявності безпосередніх контактів [44, с.174]». Дослідник також наголошував, що розмежування типологічних аналогій чи відмінностей дозволяє ретельніше визначати й охарактеризувати спільні і специфічні складові історичних сходжень національних літератур [44, с. 177]. Висловлювання В.Б.Єйтса у есе «Магія» (1901) є найкращим підтвердженням ймовірності суголосся думок людей, які живуть на далекій відстані один від одного, і власним поясненням ірландського митця феномена подібності в різних національних літературах. В.Б.Єйтс писав: «межі нашого розуму постійно зміщуються і різні розуми можуть, так би мовити, вливатися один в одного і творити чи виявляти своєрідний єдиний розум, певну єдину енергетику [287, р. 21]»; «можливо кожен розум проходить крізь потік сугестії, а всі ці потоки взаємно впливають, незалежно від віддаленості їх у просторі [68, с. 83]». Пошуки в мистецтві порубіжжя нових шляхів, нових засобів художньої виразності притаманні багатьом митцям, отже, й у творчості кожного вони відбувалися своєрідно. Тому важливо враховувати як нерівномірність художньо-естетичного пошуку, різні ступені продуктивності, так і відмінності в інтенсивності засвоєння новітніх засобів виразності письменниками з різними естетичними поглядами.
Сучасний російський дослідник мистецького доробку В.Б.Єйтса Г.Кружков висловлював думку про подібність історичної матриці Росії та Ірландії [82, c. 120]. Очевидність кардинальних відмінностей глибинних історичних вимірів України та Ірландії, ментальності людей, які живуть у цих країнах, специфіки національних культур здогадно зрозуміла, але варто, за прикладом Г.Кружкова, відзначити синхронність політичних подій XX століття в Україні та Ірландії. Так, Дублінське повстання проти англійців 1916 року (Великоднє повстання), здобуття незалежності 1918 року, громадянські війни 1919 1923 років1 відбувалися майже синхронно з посиленням українського національно-визвольного руху й так званою громадянською війною (утворення Української народної республіки 1917 року та Західноукраїнської народної республіки 1918 року). Про сумірність історії ірландської та української літератур писала й дослідниця українського модернізму Соломія Павличко, авторка передмови до, ще донедавна єдиної, перекладеної українською мовою, збірки поезії Вільяма Батлера Єйтса [127, с. 5-32]. Першим порушив проблему ірландської кризи М.Драгоманов у «Листах до «Друга», торкався цієї теми В.Антонович у спеціальному курсі для студентів Київського університету, О.Кониський опублікував у журналі «Світ» п’ять «Листів про Ірляндію» (1881р.) [67, c.142-143]. Подібність ірландської та української долі простежується не лише в схожому досвіді багатовікового рабства та пригноблення, а й у особливостях емоційно-психологічної сфери національної художньої свідомості та ментальності етносів, у їх боротьбі за рідну мову, в схильності народів до фольклорних традицій.
Олександр Олесь і Вільям Батлер Єйтс визначні митці кінця XIX початку XX століть, які відіграли в національних літературах подібну й вагому роль засновників символізму. Порівняння їх «духовних універсумів», в яких закумульовані риси цілого покоління і тенденції часу, вважаємо, є актуальним та науково доцільним.
Крізь призму тенденцій, що панували у літературно-мистецькому житті на пограниччі ХІХ і ХХ століть, зримо (в ідейно-художній структурі) проступає суголосність драм О.Олеся і ранніх п’єс В.Б.Єйтса. Хоча підстав для такої типологічної паралелі немало, проте, можливість типологічного зіставлення творчості Олександра Олеся і Вільяма Баталера Єйтса проблема, без сумніву, неоднозначна. Про літературні взаємовпливи між поетами-драматургами говорити важко. Епістолярна спадщина та архівні матеріали обох митців підтверджують таке припущення. За відсутності прямих контактів, а також зовнішніх зв’язків між українською та ірландською літературами, оскільки не спостерігаємо ні «свідомого» засвоєння, ні літературної переробки матеріалу жодним з цих письменників, у нашій роботі йдеться власне про типологічні відповідності, про певну сумірність філософсько-естетичних систем і одновекторність типу творчого мислення двох поетів-драматургів, тобто типологічні аналогії, зумовлені суспільними, літературними і психологічними факторами та, відповідно, національні, індивідуальні відмінності.
Безсумнівним є той факт, що драматургія О.Олеся та В.Б.Єйтса формувалася під очевидним впливом багатьох спільних джерел, серед яких горують Платон, В.Шекспір, А.Шопенгауер, Г.Ібсен, Г.Гауптман, М.Метерлінк, Р.Ваґнер, «плідна» романтична традиція та значний контекст всього європейського символізму. Тому творчий внесок О.Олеся та В.Б.Єйтса може бути осмислений лише на тлі європейської та світової літератур свого часу. Це робить компаративістський підхід доцільним.
В українському і в зарубіжному літературознавстві накопичена значна кількість критичного матеріалу щодо окремих тем, аспектів, зокрема, «символізм», «лірика і драматургія О.Олеся» та «лірика, драматургія, есеїстика В.Б.Єйтса», всеохопне висвітлення якого в пропонованій роботі неможливе й недоречне. На сьогодні існує також ціла низка розробок (Л.Дем’янівської, Т.C.Еліота, Б.Мельничука, А.Ткаченка та багатьох ін.), присвячених природі жанрів «новітньої», «поетичної драми», «драматичної поеми», «драматичного етюду» у багатьох їх аспектах. Але слід зазначити, що, попри чисельність досліджень теоретиків літератури, досі немає системного структурно-семантичного осмислення ролі ліричного первня у художніх творах цих жанрів. Крім того літературно-критичні, науково-дослідні розвідки відомих українських дослідників (Л.Голомб [33], Л.Дем’янівської [40], М.Жулинського [53; 54], М.Зерова [61], Л.Мороз [110], М.Неврлого [115], О.Олійник [122, 123], С.Павличко [128; 129], Р.Пархомик [130], Р.Радишевського [138], М.Рудницького [141], І.Франка [163], С.Хороба [167], О.Чепелик [174], І.Чернової [177] та багатьох інших), присвячені драматургічній творчості власне О.Олеся не подають співвідносної характеристики символістської образності, тем і мотивів драматургії, міфопоетики українського митця з англомовними зразками, бо художня спадщина О.Олеся не студіювалася в докладних порівняльно-типологічних зіставленнях із залученням драматичного доробку англо-ірландської літератури.
У зарубіжному літературознавстві, переважно англомовному, є чимало праць, присвячених мистецькій діяльності В.Б.Єйтса: монографій, есе й окремих статей, кількість яких засвідчують багатотомні бібліографічні довідники. Це зрозуміло, оскільки осмислення феномена В.Б.Єйтса в межах культури розпочалося у 1940 1950-х роках, одразу після смерті митця. Більшість перших розвідок, а також відгуків колег-літераторів (Т.С.Еліота (Thomas Sterns Eliot) [218; 219], Л.Боган (Louisa Bogan) [200], Т.Вратіслава (Theodore Wratislaw) [282] та ін.), поєднуючи біографічний, культурно-історичний і, особливо літературознавчий, аспекти, дають перший досвід літературно-критичних узагальнень. Згодом уявнювалися численні аспекти розгляду літературного доробку В.Б.Єйтса з чітко окресленими пріоритетними напрямками. Констатуючи творчу еволюцію митця, найчастіше критики з’ясовували, ким вважати В.Б.Єйтса пізнім романтиком, символістом чи модерністом. Прояви символізму у художній спадщині ірландського письменника досліджували Г. Адамс (Hazard Adams) [190], А.Балакян (Anna Balakian) [194], С.Бовра (Cesil Maurice Bowra) [204], К.Голубович [34], Р.О’Дрісколл (Robert O’Driscoll) [245], Н.Тишуніна [151-154], Н.Фрай (Northrop Frye) [229], В.Хорольський [168-171]. Останній досліджував й романтизм В.Б.Єйтса [172], а також цьому питанню присвятили праці М.Гібсон (Matthew Gibson) [230], А.Тейт (Allen Tate) [266]. Процес становлення модернізму та його прояви в творах ірландця аналізували у своїх компаративних дослідженнях С.Сміт (Stan Smith) [263], Д.Донох’ю (Denis Donoghue) [215] та багато ін. Зважаючи на складність вироблення певної однозначної оцінки творчості В.Б.Єйтса, чимало закордонних дослідників почали звертати більшу увагу на креативну особистість автора, зокрема, вивчали його епістолярну, публіцистичну спадщину, есеїстику, розмірковування поета про драму, театр. Платонізм, неоплатонізм, теософія, Каббала, вчення розенкрейцерів, мистецька діяльність прерафаелітів, їх вплив і своєрідний вияв у письменницькій діяльності літератора досить часто ставали предметом досліджень науковців. Серед таких виділимо ґрунтовні праці А.Н.Джеффареса (A.Norman Jeffares) [234], Р. Еллманна (Richard Ellmann) [221; 222]), К.Рейн (Kathleen Raine) [250; 252], Дж.Сеніора (J.Senior) [260], М.K.Фланнері (MaryCatherine Flannery) [226]. Творча діяльність В.Б.Єйтса була і досі залишається об’єктом незгасаючого інтересу зарубіжних дослідників, позначена «прикладанням» широкого діапазону критичних теорій, починаючи від марксистської, психоаналітичної критики, інтерпретувалася й з точки зору вчення Ніцше. Кожне наступне покоління дослідників розставляє свої акценти, спростовуючи одні твердження та подаючи своє бачення. Розвідки прихильників нової критики, наприклад, з’явилися як реакція, відповідь феміністичним прочитанням творчого доробку В.Б.Єйтса, а прибічники марксистської критики опонували тим дослідникам, які бачили у В.Б.Єйтсові романтичного ідеаліста. Культурологи і постколоніальна критика, акцентуючи ірландське походження митця і його внесок в історію Ірландії, й останнім часом його англійський контекст, вимушені пояснювати причетність письменника до фашистської ідеології. Цей список можна продовжувати, але, як вдало зауважив Д.Пірс (David Pierce), «сам Єйтс не досяг [...] єдності і переклав це завдання на критиків, невідхильно бачити життя і бачити його цілісно [Цит. за: 246, p. 517]». Тому в зарубіжному літературознавстві побутує традиція укладати збірники критичних оцінок. Одним з новітніх зібрань комплексного характеру, наприклад, є клопітка чотиритомна праця Девіда Пірса «В.Б.Єйтс: критичні оцінки» («W.B.Yeats: Critical Assessments») [278]. В першому томі критичні розвідки розміщені в хронологічному порядку. Таким чином простежено історію критичних дискусій. Решта ж томів автор погрупував за тематикою досліджуваних питань, включаючи детальну біографічну хронологію і найважливіші події з життя митця. Однак головним у подібних монументальних проектах є їхній репрезентативний характер і те, що вони дають читачам широкий спектр есе, авторами яких є як авторитетні дослідники, так і нове покоління науковців з Ірландії, Великобританії, США та ін. країн, тобто відбивають широке коло оцінок і критичних поглядів у часі й просторі. Важливим у подібних зібраннях, серед яких відзначимо щорічники на пошану В.Б.Єйтса (Yeats Annual), якими з 1982 року курував Бернард О’Донох’ю (Bernard O’Donoghue), є те, що вони, крім потужної бази біографічних і текстуальних знань, стають своєрідним генератором нових літературно-критичних, науково-дослідних доповнень. Так, наприклад, з переходом на новий рівень досліджень, 15-й номер щорічника під назвою «Співпраця Єйтса» (Yeats’s Collaborations) [284] це перша колекція есе, які розглядають поетику, окультну та театральну діяльність В.Б.Єйтса у взаємозв’язку з Ірландським літературним відродженням і модерністичним рухом. Нещодавно з’явилася спільна праця науковців англійських, американських та ірландських університетів під назвою «Кембриджський путівник, присвячений В.Б.Єйтсу» (2006р.) [268]. У ній творча діяльність митця розглянута цілісно, з урахуванням вузлових дискусійних питань, крізь призму сучасних гендерних, постколоніальних теорій. У закордонних виданнях в останні роки предмет дослідження статей помітно звужується: автори зосереджуються лише на певних аспектах (новаторській драматургічній техніці [213; 224; 225; 254; 263; 281], використанні маски [191; 225; 267]), які аналізуються детально і глибинно.
Загалом найґрунтовніше драматургічну діяльність В.Б.Єйтса висвітлили: Кетрін Вот (Katharine Worth) [280; 281], А.Н.Джеффарес (A.Norman Jeffares) [234], Д.Донох’ю (Denis Donoghue) [214; 215], Кетлін Рейн (Kathleen Raine) [250-252], Д.Річмен (David Richman) [255], Дж.Фланнері (James W. Flannery) [224; 225], П.Юрi (Peter Ure) [277]. Періодично вона ставала об’єктом уваги більшості англомовних дослідників, а предмет дослідження змінювався відповідно до тенденцій у світовій літературознавчій науці. Різні аспекти драм поета аналізували Ч.Беррімен (Charles Berryman) [197], Г.Блум (Harold Bloom) [199], Б.Брамсбек (Birgit Bramsbäck) [205], Ф.Вілсон (Francis Wilson) [279] Дж.Кемпбелл (J.Campbell) [206], Ф.Лукас (Frank Lucas) [238], Дж.П.Ріквелм (John Paul Riquelme) [256], В.Топоров [276], В.Чепмен (Wayne Chapman) [210] та багато ін. Проте питання «ліризації» драми В.Б.Єйтса не ставало поки що предметом спеціального компаративного дослідження в англомовному літературознавстві, хоча й зауважувалося науковцями (С.Бойра [204], Е.Майлс (Ashley E. Myles) [244], Б.Рейд (Benjamin L. Reid) [253], Д.Річмен [255] та ін.). Помітний внесок у розв’язанні проблеми ліризму драми зробив Олександр Стіллмарк (Alexander Stillmark) [264]: у девяти есеях автор виклав свої студії ліричних драм В.Б.Єйтса, О.Блока і Ґ.Фон Гофмансталя, зосереджуючись, здебільшого, на аналізі особливостей просторово-часових організацій і символічних образів кожного з драматургів.
Як справедливо стверджує російська дослідниця В.Ряполова, драматургія В.Б.Єйтса, хоч і належить до нової театральної системи, здебільшого розглядалася літературознавцями в контексті Ірландського літературного відродження без зв’язку з європейською новітньою драмою [142]. Однак в англомовному літературознавстві домінують компаративні праці, в яких творчість В.Б.Єйтса розглядалася у зіставленні з мистецькою діяльністю представників різних філософських і літературних напрямків: найчастіше з В.Блейком (праці Х.Адамса (Hazard Adams) [189], К.Рейн (Kathleen Raine) [250], Д.Мастерсона (Donald Masterson) й Е.О’Ші (Edward O’Shea) [240] та ін.), В.Б.Єйтс та Т.С. Еліот у дослідженні С.Саркара (Subhas Sarkar) [258], В.Б.Єйтс і П.Б.Шеллі (Дж.Бoрнcтейн (George Bornstein) [203]), В.Б.Єйтс і Ф.Ніцше (О.Болманн (Otto Bohlmann) [201]), В.Б.Єйтс і С.Беккет (Г.Амстронг (Gordon Armstrong) [193], К.Вот [280; 281]), Рільке, Валері та Єйтс (П.Шоу (Priscilla Washburn Shaw) [261]), В.Б.Єйтс і Дж.Джойс (А.Саруханян [145]). Дослідник «єйтсезнавець» Г.Кружков зіставляє творчість ірландця з російськими письменниками-символістами: О.Блоком, М.Волошиним, Г.Івановим, А.Ахматовою, К.Вагіновим, О.Введєнським, доводячи, що ірландський митець не схожий на якогось одного поета т. зв. «Срібного віку» [70]. Найбільше сходжень автор простежив на основі символістської поетики та міфопоетики між В.Б.Єйтсом, Вяч.Івановим і М.Гумільовим, підкреслюючи захоплення останнього кельтською культурою і його особисте знайомство з ірландським письменником [82, с. 185-195]. В.Хорольский, навпаки, вважає, що «Єйтса можна порівняти не лише з О.Блоком і О.Вайльдом, а й з Томасом Гарді чи Робертом Фростом», вбачаючи подібність типізації і міфологізації на основі особливостей ліричного роду у художньому доробку цих митців [169].
Українське літературознавство, гальмоване за радянських часів, на жаль, не має таких ґрунтовних компаративних досліджень творчості Олександра Олеся. Доречно буде згадати, що свого часу М.Євшан помітив і вказав на доцільність типологічного зіставлення мистецьких здобутків О.Олеся та О.Вайльда [47, c.448]. Проте до цього часу художня спадщина українського письменника вивчалася здебільшого монологічно, у загальному контексті західноєвропейської драми. П’єси О.Олеся ставали об’єктом спорадичного компаративного вивчення сучасними літературознавцями, насамперед з точки зору своєрідності їх символістської поетики, тематично-проблематичного аналізу (Л.Дем’янівська, Л.Мороз, М.Неврлий, О.Олійник, Р.Пархомик, С.Хороб, О.Чепелик) чи здійснювалися дослідження окремих феноменів, наприклад міфопоетика О.Олеся, але без типологічних зіставлень (І.Чернова).
Серед досліджень творчості В.Б.Єйтса в українській критиці є лише поодинокі статті, наприклад: згадана вище передмова С. Павличко «Вільям Батлер Єйтс», післямова І.Мокровольської в останньому українському виданні творів В.Б.Єйтса [105; 106]. В.В.Хорольский у статті «Символізм У.Б.Йітса...» [168] здійснив системний аналіз вірша В.Б.Єйтса «Троянда Світу», а Т.Шестопалова у своїй статті вперше у компаративному ключі розглянула міфопоетику В.Б.Єйтса та раннього П.Тичини [179]. Загальний огляд мистецької діяльності ірландця подається у посібниках із зарубіжної літератури [126] чи інших виданнях енциклопедичного характеру, в яких здебільшого акцентується вагомий внесок письменника у розвиток англо-ірландської літератури. Н.В.Авраменко у своїй дисертації [1] досліджувала специфіку художнього світу українських поетів-символістів, аналізувала їхні твори у зіставленні з репрезентативними зразками англомовної поезії, беручи до уваги й поодинокі вірші В.Б.Єйтса. Драматургія ж Вільяма Батлера Єйтса залишилася поки що не дослідженою й маловідомою для українського читача.
Російська література вже відкрила для себе лауреата Нобелівської премії 1923 року В.Б.Єйтса більшість його творів перекладені російською мовою. З 1970 року розпочалося засвоєння художньо-естетичних здобутків ірландського митця російським літературознавством. Важливими у цьому сенсі є монографії В.Ряполової [142], Н.Тишуніної [151-154], А.Саруханян [144; 145], Г.Кружкова [70; 82] та дисертації К.Голубович [34], Т.Кривіної [80], А.Машиняна [100], К.Соболєвої [148]. Однак найбільше вагомих праць, присвячених дослідженню письменницької спадщини В.Б.Єйтса, видано за межами пострадянського простору.
М.Неврлий, аналізуючи драматичні етюди О.Олеся, писав, що всі вони «сповиті надзвичайно тонкою ниткою поетичного настрою, і це наближує їх до ліричних переспівів [115, с. 111]». Аналогічну думку висловив дослідник творчості В.Б.Єйтса С.Бовра, стверджуючи, що звернення В.Б.Єйтса до драми «стало логічним продовженням лірики, розширенням «голосового діапазону» поезії. Недарма ця драматургія наскрізь лірична і багато в чому виростає з лірики [204, p. 197]». Важливим є і той факт, що більшість п’єс О.Олеся та В.Б.Єйтса написані віршами. Проблема «ліризації» драми О.Олеся та В.Б.Єйтса принагідно зринала у сучасному літературознавстві, проте, трактувалася переважно як недолік драматургії авторів і не була предметом докладних порівняльно-типологічних зіставлень з іншими національними літературами.
Актуальність теми, таким чином, полягає у вивченні драматургічної спадщини В.Б.Єйтса, що на сьогодні не досліджена українським літературознавством, хоча творчий внесок ірландського митця лауреата Нобелівської премії визнаний науковцями вагомим у світовій літературі. Типологічні студії драматургії ірландського символіста та О.Олеся допоможуть українським читачам зрозуміти «невідомого» В.Б.Єйтса через відомого О.Олеся, а також продемонструють глибину вивчення творчого доробку українського письменника. Сучасні методологічні досягнення літературознавства і, зокрема у студіюванні драматичних творів, відкривають перспективи для компаративного зіставлення драматургічного надбання О.Олеся і В.Б.Єйтса в ліричному дискурсі. Лірична стихія драм обох авторів не лише актуалізує їх типологічну подібність, а й вимагає перегляду суджень про естетичну вартість і аксіологічну довершеність п’єс О.Олеся письменника перехідної доби (від романтизму до символізму).
Зв’язок із науковими програмами і планами. Тема дисертації відповідає проблематиці, яку розробляють працівники кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка («Проблеми рецептивної поетики, наратології і транслаторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках», номер державної реєстрації 0105U000748). Тема дисертації погоджена і схвалена бюро координаційної ради при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (витяг з протоколу № 1 від 19.02.2009р.).
Мета дослідження полягає у тому, щоби проаналізувавши характер і прояви взаємодії двох родових первнів, драматичного і ліричного, визначити домінуючий елемент і його функції у драматургічній спадщині Олександра Олеся та Вільяма Батлера Єйтса (на початковому етапі творчої діяльності). Пріоритетними є акценти на типологічній подібності та суттєвих відмінностях у важливих моментах художніх систем О. Олеся та В.Б.Єйтса і виявлення ліричної свідомості в драматургії українського та ірландського символістів.
Реалізації поставленої мети сприяє вирішення таких завдань:
- уточнити функціонування понять «ліризм» («ліричність»), «ліричне», «ліричний первінь», «лірична стихія», «ліричний елемент»;
-

Список літератури

ВИСНОВКИ

Ліризм драматичних творів О.Олеся та В.Б.Єйтса зримо простежується із самого сприйняття і, відповідно, моделювання авторами дійсності. В теорії літератури ліризм трактують як високодумну емоційність, що своєрідним чином виражається у мові автора чи персонажів. Характерні ознаки ліричного твору поетичність, схвильованість, асоціативність, монологічність, визначають, але не вичерпно, суть явища ліризму. Тому виправданою і плідною виявилася спроба у дослідженні розмежувати поняття «ліризм» і «ліричне». Ліризм розглядався як змістова категорія у драматичних творах, а ліричне структурно-формальні ознаки лірики, перенесені у драму і враховувалася онтологічна єдність змісту і форми. Такий підхід сприяв виявленню жанрової своєрідності ліричних драм обох митців з урахуванням їхніх родових характеристик, дозволив визначити і дослідити ліротворчі чинники у художніх текстах, за допомогою яких реалізувалися змістовні можливості драм. У статтях присвячених специфіці і жанровій своєрідності ліричної драми основні критерії висвітлені недостатньо вичерпно. Поза увагою теоретиків літератури залишилися такі питання, як жанрова типологія ліричної драми в інонаціональній парадигмі.
У дослідженні драматургії О.Олеся та В.Б.Єйтса, з урахуванням національної, ментальної приналежності письменників, характеру епохи, попри відмінність життєвих колізій, виявлено типологію образного мислення та поетики драм авторів. Компаративний аналіз драматургічної творчості О.Олеся та В.Б.Єйтса (на початковому етапі) довів, що ліризм є домінантною і функціонально значущою складовою як поетики драм митців, так і їхнього світосприйняття. В основі авторського світобачення поетичне осягнення дійсності, лірична призма споглядання світу, тобто загострена сприйнятливість до чуттєвих провідників пізнання: звуків, музики, барв природи. З інтуїтивним пізнанням буття пов’язані особливості творчої манери драматургів. Спільний символістський тип креативної свідомості, важливою складовою якої була романтична традиція, сповнений у обох митців подібними ідеями і категоріями, обумовлював близькість естетичних почуттів і емоцій. Прийняття українським поетом символізму виникло на основі новітніх віянь європейської «філософії життя» та осмислення вітчизняної «філософії серця». Важливу роль у визначенні власного письменницького шляху для О.Олеся відіграло засвоєння літературних досягнень українських, російських і західноєвропейських романтиків. В.Б.Єйтс замолоду був естетом, захоплювався окультизмом, визнавав містичну систему цінностей. Становлення ірландського письменника, вихованого на шедеврах англійської літератури, розпочалося з уподобання творчого доробку В.Блейка, Г.Спенсера, П.Б.Шеллі. В.Б.Єйтс поділяв філософські погляди (і, відповідно, йому імпонували художні набутки) прерафаелітів, В.Пейтера, О.Вайльда, пізніше творчість французьких символістів. На початковому етапі драматургічної діяльності естетичні пошуки обох письменників скеровувалися ідеалістичним духом і символістським баченням. Визначальним орієнтиром у естетичному і духовному сприйнятті життя для українського та ірландського драматургів був пошук Краси і гармонії. Краса розумілася обома митцями як найважливіша цінність чуттєво-емоційного світу особистості, як сила, спроможна протистояти тимчасовому буттю і одночасно служила своєрідною матрицею для витворення власного мистецького простору. У площині драматичних творів цей естетичний імператив пошуку Краси відобразився у формі наскрізного лейтмотиву «духовного поступу» героя, який у різних драмах виражався як пошук мудрості, поривання до істини, визначене ставлення до буденності життя, сумніви в істинності визначеного шляху тощо.
Поетика драматургії О.Олеся й В.Б.Єйтса, як й їхня естетична концепція, індивідуальна та одночасно органічно долучена до процесу розвитку літератури кінця ХІХ початку ХХ ст. На зламі століть митці все більше прагнули наповнити художній твір особливою енергією, експресивним світовідчуттям і світобаченням, і це визначало стильову домінанту їхніх творчих пошуків і простежувалося у моделюванні своєрідного (відмінного від реалістичного, прозового) поетичного світу. Письменники активно послуговувалися здобутками суміжних мистецтв, беручи на озброєння світлотіні і змішування фарб, різноманітні комбінації (гармонія, дисгармонія) барв та звуків. В українському літературному процесі такі нереалістичні явища не отримали одностайної оцінки і, здебільшого, визначалися негативно декадентськими. Для зарубіжних критиків це була естетична і формальна революція, а для слов’янських ще й політична. Новітні тенденції в драматургії й театральному мистецтві порубіжжя проявилися, перш за все, в зміні традиційних канонів поетики драми. Змінився спосіб побудови драматичної дії, в якій джерело драматичного конфлікту крилося не в зовнішніх подіях на рівні побуту, а в глибинних скарбницях буття, душі героя. Традиційні художні засоби не годилися для відображення багатого духовного світу особистості, внутрішньої боротьби в її душі. Символісти створили новий тип героя, який, на відміну від романтичного, усвідомлюючи власну самотність серед оточуючих людей і відсутність сенсу у такому існуванні, вже прагнув не протистояти усьому світові, а стати цілим світом, розчинитися у природі. Переміщення основного конфлікту із зовнішнього у внутрішній світ посилювало ліризм у літературних творах. Пошуки нових прийомів і способів функціонування естетичного явища у художньому просторі, запозичені символістами у суміжних видах мистецтва, викликали з’яву таких художніх явищ, як музичність, живописність, театральність слова тощо. Специфічні засоби побудови символістської драми суперечили традиційній драматичній формі і сценічному втіленню, що викликало негативну оцінку тогочасними критиками п’єс символістів, більшою мірою українськими літераторами драматичних творів О.Олеся.
Домінантним стрижнем драматургії як ірландського, так і українського митців є значний ліричний потенціал, який дав можливість як інтегрувати їх твори, так і дистрибувати в залежності від міри та способів прояву ліричної стихії. Проведений аналіз показав, що прозові драми обох письменників, в яких переважає соціальна тематика у символістському оформленні, за інтенсивністю ліричного струменя поступаються їхнім віршованим зразкам. В останніх домінує лірично-суб’єктивне зображення дійсності. Передати внутрішній світ душі могла лише мова натяків, недомовленостей, музикальна потенція слова, символів, яка уподібнюючи словесний твір до музики, майстерно імітувала імпульсивність людського світовідчуття. У ході аналізу особливостей віршування поетичних драм О.Олеся та В.Б.Єйтса, зокрема темпової і ритмічної організації ліричної мови, акцентувалася можливість темпоритму створювати певний настрій та викликати (сугестувати) відповідні емоції в читачів. Видовженні, наприклад, до п’яти-шести стоп ямбові (домінуючого розміру віршованих драм обох поетів) рядки продукували спокійну, помірковану інтонацію, передавали роздуми героїв. Використання авторами хорея, специфічна змістовність якого надавала більш енергійного, бадьорого ритму поетичним п’єсам, покликане для вираження радісного настрою персонажів. Підсилені синтаксичним паралелізмом, наскрізними анафорами вірші актуалізовували певну думку і викликали у читачів адекватні до пафосу твору відчуття.
Спосіб мислення і світогляд письменника відображає вибір ним жанрової форми для реалізації свого творчого задуму: для більшості своїх творів О.Олесь та В.Б.Єйтс обрали жанр драматичної поеми. Поетично-емоційне світосприйняття О.Олеся та В.Б.Єйтса у поєднанні з символістським типом свідомості своєрідно відобразилися на особливостях жанрової форми їхніх драм. Характерні особливості символістської поетики «накладалися» на специфіку жанру драматичної поеми, своєрідно видозмінюючи її форму. Детальний аналіз основних характеристик цього жанру продемонстрував домінування рис, більш притаманних поемі, ніж драмі, а специфіка віршованої мови підсилювала твори обох авторів потужним ліризмом. Психологічний стан героїв передавався як за допомогою саморозкриття та самоаналізу, так і з допомогою пейзажу, снів і видінь, психологічного портрета, мови героїв що зближує драму з лірикою. Лірична тональність, емоційне забарвлення, форми сну та введення релігійно-філософських мотивів основні принципи побудови драм О.Олеся та В.Б.Єйтса.
Сюжет і композиція п’єс О.Олеся та В.Б.Єйтса відображають не розвиток подій і характерів, а розвиток поетичної думки, що віддзеркалюється також використанням художніх образів і символів, перенесених з їхніх ліричних поезій. Образи, сюжети, мотиви, які переходять з лірики, привносять у драму додаткове семантичне навантаження, алюзії до інших текстів. Структура драми, як наслідок, стає багатовимірнішою, сугестивність драматичного слова подвоюється. Прикметно, що деякі лірико-драматичні образи (образи стихій природи, казки, арфи тощо) є спільними не лише в контексті творчості одного автора, а й у порівняльній парадигмі. До того ж простежується близькість ліричного переживання: спостерігаються текстуальні збіги, однакові художні деталі.
Драматургія українського та ірландського митців виникла на тлі вже сформованої ними поетичної системи, тому закономірно, що в їхніх драмах реалізовувалися характерні для лірики форми зображення дійсності, особливості художнього узагальнення, зображально-виражальні засоби ліричного вираження. Ліричне у драматичних творах О.Олеся та В.Б.Єйтса як формальний чинник організації мистецької експресії (структурний елемент ліричної рефлексії) проаналізоване на рівні фоніки (витончені сугестивні засоби: алітерації, асонанси), ритміки (крім характеристики силабо-тонічних метрів, ще і ритмізований синтаксис у прозових творах: градаційне нагромадження однорідних компонентів), поетичної лексики (емоційно забарвлена лексика: О.Олесь вводить до тексту діалектизми, архаїзми, поетизми (старослов’янізми), з’являються і неологізми; у В.Б.Єйтса домінують поетизми і майстерність поетичних форм, прийомів метафоричного мовлення (персоніфікація явищ природи), поєднання зорових і звукових образів, антитетичних композицій, в сукупності створювали цілісний музикальний і мальовничий інтонаційний малюнок драм.
Композиція ліричних драм обох письменників вирізняється експресивною асоціативністю, зв’язок усіх компонентів п’єс побудований на основі зіставлення, антитези. Поетика контрасту, вміння поєднувати суперечності давали змогу драматургам відчути гармонію в суперечному довколишньому світі.
Витонченість метафоричного письма, що є одним з найефективніших способів змістопродукування, виправданим засобом зображення духовного, емоційного життя людини, її внутрішніх переживань, засвідчують у своїх творах обидва поети, та ми помітили своєрідну індивідуально-стильову особливість поетики драм О.Олеся метафорично виписані ремарки п’єс. Оригінальність Олесевої композиційної побудови драми полягає в тому, що пластичні, мальовничі образи природи «оживають» («мають власне життя») у ремарці. Ліризм драматичних поем Єйтса прочитується через інші, другорядні компоненти: поетичні інтродукції, прологи, передмови, посвяти, якими рясніє кожна його драма.
Поетично-метафоричні ремарки О.Олеся і ліричні заспіви В.Б. Єйтса, авторський супровід дії і вставні пісні та вірші у драмах обох драматургів оявнюють значний ліричний струмінь їх драматичних поем, але основою в їхніх драмах є безпосередня дія: діалоги та монологи персонажів. Досліджуючи стилістично-композиційні особливості способу викладу драматичного матеріалу обох поетів, виявлено, що діалогічна форма часто переходить у монологічну, а монологи як образи мовлення персонажів, насичені поетичною лексикою, передають порухи душі героя.
Ліризм драматичних творів О.Олеся й В.Б.Єйтса пояснюється не лише впливом поетичного досвіду письменників, але й тією причиною, що тенденція посилення авторської суб’єктивності була пов’язана з проблемою національної самобутності, ціннісних критеріїв в національно-мистецькому досвіді. Своєрідністю стилю обох письменників, що засвідчує типологічну подібність їхніх драматургічних пошуків є обробка національного фольклору та міфології. Фольклорно-міфологічні і національно-мистецькі елементи, введені у вигляді ремінісценцій, архетипів, широке використання традиційних, національних, біблійних символів (у випадку В.Б.Єйтса використання і символів Східної культури), це основні способи створення національного художнього світу.
Таким чином, О.Олесь та В.Б.Єйтс вибудовували свої художні світи в універсальних образах і символах, поєднуючи в невід’ємну цілісність власні досвіди, мрії, вимисли, іноді навіть магію, залучаючи новітню техніку побудови драматичного твору (поєднання і взаємозв’язок слова, ритму, руху, світла і музики). У їхніх драмах прочитуються філософські, етичні і релігійні ідеї і часто прагнення вийти за межі всього цього у міфологізований світ, експресивно втілюючи глибинну підсвідому стихію, генеруючи у літературному тексті значний потенціал ліризму, художню енергію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АвраменкоН.В. Поезія українських символістів перших десятиліть ХХ століття в типологічних відповідностях з англо-американською символістською лірикою: дис. канд. філол. наук: 10.01.05 / Наталія Володимирівна Авраменко. Тернопіль, 2002. 202с.
2. АникстА.А. История учений о драме: теория драмы на Западе во второй половине ХІХ века / А.А. Аникст. М.:Наука, 1988. 312 с.
3. Антологія модерної української драми / [ред. Лариса Залеська-Онишкевич]. Київ Едмонтон Торонто:Таксон, 1998. 536c.
4. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / [ред. М.Зубрицька]. 2-е вид., допов. Львів:Літопис, 2001. 832с.
5. БарріП. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія / [пер. з англ. О.Погинайко;наук. ред. Р.Семків]. К.:Смолоскип, 2008. 360с.
6. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин. [2-е изд.]. М.:Искусство, 1986. 444с.
7. БачелисТ.И. Заметки о символизме / Т.И. Бачелис. М.:ГИИ, 1998. 196с.
8. БачелисТ.И. Шекспир и Крег / Т.И.Бачелис. М.:Наука, 1983. 351с.
9. БелинскийВ.Г. Разделение поэзии на роды и виды / В.Г.Белинский // БелинскийВ.Г. Собрание сочинений:в 9-ти тт. М. : Худож. лит., 1978. Т. 3. С. 227 309.
10. БелыйА. Символизм как миропонимание [Текст] / А.Белый. М.: Республика, 1994. 525, [3]с. (Мыслители XX века).
11. БердяевН.А. Творчество и красота. Искусство и теургия / Н.А.Бердяев // БердяевН.А. Философия свободы. Смысл творчества. М.:Книга, 1991. С. 217 227.
12. БеткоІ. Рецепція Біблії в українській поезії: деякі історико і теоретико-літературні аспекти дослідження / І.Бетко // Питання літературознавства. Традиційні сюжети та образи:[наук. зб.]. Чернівці:Рута, 1995. Вип. І. С. 31 41.
13. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту;[із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена]. Українське Біблійне товариство, 1991. Книги Старого Заповіту 959с.;Книги Нового Заповіту 296с.
14. БілецькийЛ. О.Олесь (з нагоди 20-літнього ювілею) / Л.Білецький // Нова Україна. Прага, 1923. Ч.12 С. 1 9.
15. БілецькийО.І. Вибрані праці:у 2 т. / О.Білецький К.:Держ. вид-во худ. літ., 1960. Т. 1. 503с.
16. БондарМ.П. Поезія початку ХХ ст. / М.П.Бондар. // Історія української літератури: у 2 т. К.:Наукова думка, 1987. Т.1.:Дожовтнева лiтература. С. 561 569.
17. ВеселовскийА.Н. Психологический параллелизм и его формы в отражения поэтического стиля / А.Н.Веселовский // ВеселовскийА.Н. Историческая поэтика. М.:Высшая школа, 1989. С. 101 154.
18. ВеселовскийА.Н. Три главы из исторической поэтики / А.Н.Веселовский // ВеселовскийА.Н. Историческая поэтика. М.:Высшая школа, 1989. С. 155 299.
19. ВинниченкоВ. Невідомі листи до Олеся / В.Винниченко // Слово і час. 1992. № 1. С. 28 32.
20. ВисловаА.В. «Серебряный век как театр»: Феномен театральности в культуре рубежа ХІХ ХХ вв. / А.В.Вислова. М.:М-во культуры РФ. Российский ин-т культурологии, 2000. 212с.
21. ВолковаТ.С. Проблема жанра в лирике: на материале современной русской и украинской поэзии / Т.С.Волкова. Львов:Свит, 1991. 188с.
22. ВоронийМ. Драма живих символів / Микола Вороний // Вороний Микола. Твори / [упоряд., підгот. текстів, передм. та приміт. Г.Д.Вервеса]. К.:Дніпро, 1989. С. 405 412.
23. ВоронийМ. Театральне мистецтво і український театр / Микола Вороний // Вороний Микола. Твори / [упоряд., підгот. текстів, передм. та приміт. Г.Д.Вервеса]. К.:Дніпро, 1989. С. 320 404.
24. ҐадамерГ.-Ґ. Вірш і розмова: Есе:[пер. з нім.] / Г.-Ґ.Ґадамер. Львів: Ї, 2002. 188с.
25. ҐадамерГ.-Ґ. Істина і метод. Доповнення. Покажчики. / Г.-Ґ.Ґадамер; [пер. з німецької М. Кушніра]. К.: Юніверс, 2000. Т. 2. 478с.
26. ГаличО. Теорія літератури: Підручник / [О.Галич, В.Назарець, Є.Васильєв];за наук. ред. О.Галича. К.:Либідь, 2001. 488с.
27. ГегельГ.В.Ф. Эстетика: В 2-х. т. / Г.В.Ф.Гегель ; [пер. Б.Г.Столпнера]. Спб.:Наука, 1998. Т. 1. 622с. (Серия:«Слово о сущем»).
28. ГегельГ.В.Ф. Эстетика: В 2-х т. / Г.В.Ф.Гегель ; [ред. кол. В.М.Камнев, Ю.В.Перов, К.А.Сергеев и др.]. Спб. : Наука, 1999. Т. 2. 603с. (Серия:«Слово о сущем»).
29. Геник-БерезовськаЗ. Невідоме лібрето О.Олеся / З.Геник-Березовська // Слово і час. 2000. № 1. С. 51 54.
30. ГибсонК. Символы, знаки, эмблемы, мифы в материальной и духовной культуре / Клэр Гибсон;пер. А.Озерова. М.:Эксмо, 2007. 160с.
31. ГинзбургЛ.Я. О лирике / Л.Я.Гинзбург. М.:Интрада, 1997. 414с.
32. ГнатюкН.В. Дещо з життя [українського письменника Олександра Олеся] / Н.В.Гнатюк;[публ., вступ ст., ред., прим. І.Лисенка] // Всесвіт. 1989. № 2. С. 145 151.
33. ГоломбЛ.Г. Слідами дискусій навколо творчості Олександра Олеся (до історії раннього українського модернізму) / Л.Г.Голомб // Збірник на пошану професора Марка Гольберга. Дрогобич:Вимір, 2002. С.142153.
34. ГолубовичК.О Символ в поэзии У.Б.Йейтса:дисс. на соиск. уч. степени канд. филол. наук:10.01.05 / Ксения Олеговна Голубович. М., 1998. 238с.
35. ГорикН. Журба і радість О.Олеся (Тематична розробка 2-го уроку) / Н.Горик // Урок української. 2000. № 7. С. 46 48.
36. ГорідькоЮ. Український символізм (матеріали до хрестоматії) / Ю.Горідько // Київська старовина. 2004. № 1. С.111113.
37. Гром’якР.Т. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства / Р.Т. Гром’як;ред. О.П.Куца]. Тернопіль:Лілея, 1997. 272с.
38. ГрушевськийМ. О.Олесь (5 грудня 1878 22 липня 1944) / М.Грушевський // Українське слово. К., 1994. Т. 1. С. 257 265.
39. ГундороваТ. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація / Т.Гундорова. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
40. Дем’янівськаЛ.В. Символізм як один з напрямків української літератури (Драми Олександра Олеся) / Л.Дем’янівська // УМЛШ. 1992. № 9 10. С. 25 28.
41. Дем’янівськаЛ.В. Українська драматична поема (Проблематика, жанрова специфіка) / Л.В.Дем’янівська. К.:Вища школа, 1984. 160с.
42. ДенисоваТ.Н. Наука «компаративістика» в сучасному трактуванні / Т.Н.Денисова // Слово і час. 2005. № 5. С. 24 31.
43. ДунайП. Така непроста дорога... Ідейно-естетичні параметри відгуку А.Ніковського на драму О.Олеся «По дорозі в казку» / П.Дунай. // Українська мова й література в середніх школах. 2005. № 6. С.149 154.
44. ДюришинД. Теория сравнительного изучения литературы / Д.Дюришин;[перевод со словацкого]. М.:Прогресс, 1979. 317с.
45. ЕліотТ.С. Музика поезії / Т.С.Еліот // Антологія світової літературно-критичної думки / [ред. М.Зубрицька]. 2-е вид., допов. Львів:Літопис, 2001. С. 95 106.
46. ЭлиотТ.С. Назначение поэзии. Статьи о литературе / Т.С.Элиот; пер. с англ.;вст. ст. и коммент. А.А.Аствацатурова. К.:AirLand, 1996. 352c.
47. ЄвшанМ. Критика. Літературознавство. Естетика / М.Євшан. К.:Основи, 1998. 658с.
48. Єйтс Вільям Батлер. Вибрані твори: Поезії, поеми та драми / В.Б.Єйтс;[пер. з англ. О.Мокровольського; передм. С.Павличко; післямова І.Мокровольської]. К.:Юніверс, 2004. 640с. (Лауреати Нобелівської премії).
49. ЕсинА.Б. Анализ произведений в аспекте рода и жанра / А.Б.Есин // Принципы и приемы анализа литературного произведения:учеб. пособие для студ. и препод. филол. факульт., учителей словесников. [3-е изд]. М.:Флинта:Наука, 2000. С. 208 228.
50. ЄфремовС. Історія українського письменства / Сергій Єфремов;[ред. М.К.Наєнко]. К.:Femida, 1995. С.567 601.
51. ЄфремовС.О. Літературно-критичні статті / С.О.Єфремов. К.: Дніпро, 1993. С. 48 120.
52. ЖирмунскийВ.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика:избр. тр. / В.М.Жирмунский. Л.:Наука, 1977. 407с.
53. ЖулинськийМ.Г. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини) / М.Г.Жулинський. К.:Дніпро, 1990. — С. 92 97.
54. Жулинський М. Олександр Олесь (1878 1944) / М.Жулинський // Учитель. 2000. № 1 3. С. 70 72.
55. ЗабужкоО. Секрет популярності / О.Забужко // Столичные новости. 02-08 декабря 2003. № 43.
56. Западноевропейский театр от эпохи Возрождения до рубежа ХІХ ХХвв.:Очерки / [отв. ред. М.Ю.Давидова]. М.:РГГУ, 2001. 436с.
57. Западное литературоведение ХХ века: Энциклопедия. М.:Intrada, 2004. 560с.
58. Зарубежная литература конца ХІХ начала ХХ века:учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений / [В.М.Толмачев, Г.К.Косиков, А.Ю.Зиновьева и др.]; под ред. В.М.Толмачева. М.:Академия, 2003. 496с.
59. Зарубіжна література ХІХ сторіччя: Доба романтизму: Підручник / Д.С.Наливайко, К.О.Шахова К.: Заповіт, 1997 464с.
60. ЗатонськийД.В. Про модернізм і модерністів / Д.В.Затонський. К.: Дніпро, 1972. 271с.
61. ЗеровМ. Поезія Олеся і спроба нового її трактування / М.Зеров. // ЗеровМ. Твори:в 2-х т. / М.Зеров; [упоряд. Г. П. Кочура]. К.:Дніпро, 1990. Т. 2.: Історико-літературні та літературознавчі праці. С. 502 547.
62. ЗингерманБ.И. Очерки истории драмы ХХ века. Чехов, Стриндберг, Ибсен, Метерлинк, Пиранделло, Брехт, Гауптман, Лорка, Ануй / Б.И.Зингерман. М.:Наука, 1979. 391с.
63. ЗолотницькийМ.Ф. Квіти в легендах і переказах / М.Ф.Золотницький. К.:Довіра, 1992. 207с.
64. ІльницькийМ., БуднийВ. Порівняльне літературознавство: Навчальний посібник / М.Ільницький, В.Будний. Львів: Львівський національний університет ім. І.Франка, 2006. 430с.
65. Історія української літератури ХХ століття: у 2 кн.: Навч. підручник / [за ред. В.Г.Дончика]. К.: Либідь, 1993. Кн. 1: 1910 1930-ті рр. 782с.
66. Історія української літератури ХХ століття: у 2 кн. : Підручник [для студ. гуманіт. спец. вищих закл. освіти] / [за ред. В.Г.Дончика]. К.:Либідь, 1998. Кн. 1.: Перша половина ХХ ст. 464с.
67. Історія української літератури 70 90-х років ХІХ ст.: у 2-х т. : Підручник [для студ. філол. спец. вищ. навч. закл.] / [ГаєвськаН.М., ГніданО.Д., ГулякА.Б. та ін.]; за ред. О.Д.Гнідан. К.: Логос, 1999. Т. 1. 613с.
68. ЙейтсУ.Б. Видение: поэтическое, драматическое, магическое / У.Б.Йейтс; [вступ. статья и коммент. К.О.Голубович]. М.: Логос, 2000. 717с.
69. ЙейтсУ.Б. Кельтские сумерки / У.Б.Йейтс; [пер. с англ., вст. ст, коммент. В.Михайлова]. СП