ХУДОЖНЯ ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБРАЗУ КОЗАКА В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ПРОЗІ

Короткий опис

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Рудакова Наталія Іванівна

УДК 398.21

ХУДОЖНЯ ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБРАЗУ КОЗАКА В
УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ПРОЗІ

10.01.07 фольклористика

Д и с е р т а ц і я

на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник

Дунаєвська Лідія Францівна

доктор філологічних наук,
професор

Київ - 2007

ЗМІСТ

Вступ______________________________________________ 3

Розділ І. Козацтво в українському фольклорі крізь виміри традиційної образної системи
1.1. Козацтво об‘єкт історичних і культурологічних досліджень_______________________________________________ 14
1.2. Взаємозв‘язок категорій «козацтво» та «лицарство»___ 38

Розділ ІІ. Еволюція образу козака в ліро-епосі та народній прозі
2.1. Індоєвропейські первні української мілітарної традиції__ 55
2.2. Міфологічні образи та мотиви підґрунтя фольклорної моделі козаччини_________________________________________ 60

Розділ ІІІ. Специфіка фольклорної поетики у відтворенні героїки козацтва_________________________________________________106

Висновки__________________________________________ 146

Список використаної літератури та джерел______________ 157

ВСТУП

Українська козаччина один із тих світових феноменів, який донині прагнуть осягнути численні дослідники. Це й не дивно, адже, не маючи власної державності, наш народ спромігся сформувати регулярні збройні сили, що є обов’язковою прикметою державності нації. Саме в козацькому середовищі зародилася й зміцніла свідомість відокремленості від інших суспільних станів, виробився своєрідний імунітет, що полягав у несприйнятті звичайної влади, в підпорядкуванні лише своїй старшині, звільненні від різного роду повинностей, праві вільно розпоряджатися власною маєтністю. Справжнім лицарським орденом була Запорізька Січ осередок православ’я, національно-визвольних рухів в Україні. Козаччина, що спричинилася до потужної активізації державницьких змагань українського народу, мала неабиякий вплив і на оживлення народнопоетичної творчості, зосібна, на появу численних історико-героїчних творів, чимало з яких потребують нині нового аналітичного прочитання.
Із огляду на це завважимо, що сучасна фольклористика охоплює широке коло найрізноманітніших проблем, визначаючи обсяги наукових пошуків у сфері дослідження усної народної поетичної творчості. Українська фольклористика виступає нині як багатогалузева наука не лише про вітчизняний, а й про світовий фольклор. А її історія це складний процес становлення однієї з фундаментальних філологічних дисциплін, позначений помітними впливами політичного, соціального, національного життя.
Українські вчені доклали чимало зусиль у справу висвітлення загальнотеоретичних проблем науки про народну творчість, осмислення різнонаціонального фольклорного матеріалу, записів величезної кількості поетичної й етнографічної спадщини етносу, в створення узагальнюючих курсів для вищих закладів освіти. Тим часом в умовах розбудови української державності, коли повсякчас з’являються нові чи раніше замовчувані фольклорні матеріали, дослідження історіографічного, порівняльно-історичного, типологічного, ареального характеру набувають неабиякої ваги, позаяк відкривають простір для глибшого усвідомлення української душі, ментальності. Саме тому вважаємо цілком закономірною ще одну спробу осмислення вітчизняного фольклору в широкому типологічному контексті. Сьогочасною у зв’язку з цим убачається, зосібна, проблема персонажної системи народного епосу, що посідає чільне місце в сфері історії, теорії, текстології усної народної творчості і потребує подальшої дослідницької уваги та переоцінки.
Актуальність теми дослідження визначається дозрілою потребою з’ясування специфіки художнього моделювання образу козака в героїчному епосі. Як свідчать спостереження, під кутом зору комплексної концептуальної рецепції, цілісної проблемно-естетичної інтерпретації народна проза про козаччину ще не розглядалася. Відтак порожнина спорадичних, фрагментарних характеристик мусить бути заповнена концептуальним підходом в осягненні проблемного явища. Окрім того, один із аспектів проведеного дослідження зумовив потребу переосмислити систему традиційних образів фольклору ХІХ-ХХ століть, запропонувати відповідні науково-методологічним засадам сучасної науки про народну творчість характеристики героїв, переоцінити бачення суспільно значущих процесів і явищ, оприлюднених у фольклорі означеного періоду.
Огляд історіографії з обраної наукової проблеми дає підстави для висновку про її недостатність, хоча козаччині відводиться чимало місця в роботах істориків, етнографів, краєзнавців. Для увиразнення своїх спостережень вони активно послуговуються відомостями, що містяться в народній прозі. При цьому фольклористи не приділяли їй належної уваги, обмежуючись вивченням окремих аспектів. У зв’язку з цим назвемо опубліковану ще 1899 року розвідку В.Каллаша «Палій і Мазепа в народній поезії», автор якої доволі повно аналізує прозовий матеріал, намагаючись з’ясувати як специфіку структурної організації творів, так і ґенезу окремих мотивів, пов‘язаних із названими історичними особами [100, 80-124].
За доби тоталітаризму, коли здійснювався послідовний диктат у сфері наукових досліджень, пов’язаних, зокрема, з козаччиною, вчені не мали можливості адекватно поцінувати не лише історичні події, а й фольклорні твори. Свідченням цього є публікації П.Павлія [179, V-XLVII], І.Березовського, М.Родіної і В.Хоменка [17, 7-58], В.Кулаковського [128, 88-92], О.Дея [55, 36-44], В.Тищенка [159, 160, 161] тощо. Тогочасна вітчизняна фольклористична думка зазнала на собі впливу широко пропагованої в совєтському суспільстві ідеї вірності «братньому союзові і нерозривній дружбі з великим російським народом» [179, VІ], що фактично унеможливлювало повноцінний, не заангажований аналіз народної творчості про національно-визвольну боротьбу українців.
Як відомо, своєрідними різновидами козаччини були довготривалі гайдамацький та опришківський рухи. Тому певний інтерес для нас становлять монографічні дослідження Ф.Кейди «Український фольклор про гайдамаччину» [108] і П.Будівського «Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі: Проблема історичної та художньої правди» [24]. Так, Ф.Кейда, аналізуючи народну прозу в записах П.Куліша, доводить, що в свідомості творців фольклору козаччина і гайдамаччина були явищами близькими, майже тотожними. Одним із свідчень цього стала актуалізація козацького фольклору в інших історичних умовах. Йдеться про використання його сюжетів, мотивів, структури, образної системи для відтворення подвигів нових героїв гайдамаків.
Із-поміж сучасних досліджень на особливу увагу заслуговують численні статті та монографія В.Сокола «Українські історико-героїчні перекази: структурно-семантичний та поетичний аспекти» [219, 220, 221, 222, 223]. Осібні підрозділи книжки вчений присвячує переказам про козацько-гетьманську добу, гайдамаччину, Кармалюка, Кобилицю та Довбуша. Спостереження фольклориста ґрунтуються на величезному фактографічному матеріалі й значній науковій літературі. В.Сокіл репрезентує масив історико-героїчних переказів про козаччину як цілісну систему, зосереджуючись головно на проблемі функціональної природи жанру та характері історизму, оприявненому в народних творах. Автор залучив до аналізу чимало нового фольклорного матеріалу, одначе ґрунтовно розглянув лише перекази, атрибутовані до розгляду героїчних.
Аналіз сучасного стану та перспектив дослідження образу козака в українському народному героїчному епосі вияскравлює потребу його осмислення крізь виміри поетики фольклору. Йдеться про те, що вітчизняна та світова культура як атрибутивна система відображення об’єктивної історичної дійсності більшою чи меншою мірою нагромадили образний, сюжетний матеріал для з’ясування проблеми аналізу образу козака і зображення козацтва у цілому як системи художньо-структурних та художньо-поетичних реалій. Слід завважити, що на сучасній геополітичній мапі навряд чи знайдеться бодай одне адміністративно-політичне об’єднання, яке б не мало свого стародавнього праобразу лицарства, що відбиває в свою чергу карту генетичної історико-культурної пам’яті етносів. Цей факт є показовим у системі чинників, що визначають національну (етнічну) самосвідомість. Часом він наводиться як аргумент для встановлення права на володіння культурними надбаннями чи стає об’єктом політично забарвлених претензій народів-сусідів, що мали тривалу спільну історію або походили з єдиного кореня.
Козацтво історичне, політичне та художньо-фольклорне поняття давно зафіксоване у фольклористичній науці як наукова дефініція. Проте його доцільно виокремити й ідентифікувати по-новому. Образ козака «вмонтовано» в силове поле етносоціальної стратифікації, тому він має низку характеристик саме як частина етнічного простору. Окрім того, образ козака є цікавим для дослідника як суто художній образ-символ, із яким пов’язані етичні й естетичні уявлення нації на часовому відрізку від найдавніших часів до завершальної фази епічного часу, що збігається зі зникненням етносу, але не співпадає із історією народів.
Залишаючись об’єктом акцентованої уваги багатьох учених, наскрізним образом практично всіх народних героїко-епічних творів, образ козака як фольклорна категорія спеціально не досліджувався, хоча українська фольклористична наука має для цього відповідний аналітичний інструментарій. У кожній конкретній епічній ситуації, в конкретному епічному творі загалом образ козака виявляється по-різному залежно від художнього часу фольклорного тексту, від часу історичного та часу появи твору. На загал же, звернення фольклориста до народнопоетичних текстів про героїчне минуле народу з певними дослідницькими інтенціями є актуальним уже само по собі, оскільки передбачає освоєння нових об’єктів наукових спостережень, сприяє розвиткові теоретичних уявлень про предмет фольклористичної науки й співвідноситься водночас із потребами практичної педагогічної діяльності філолога.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тему дисертації узгоджено з планом наукових досліджень кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Обраний напрямок дослідження входить до плану наукової комплексної теми «Актуальні проблеми філології» (№ 02 БФ 044-01).
Мета роботи комплексно дослідити художню багатогранність, специфіку моделювання теми козаччини й образу козака в різних типах художнього дискурсу; висвітлити на змістовому, формотворчому та формальному рівнях феномен образу козака в українському народному героїчному епосі.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
- провести бібліографічну роботу щодо виявлення різних жанрів фольклорної козакіани;
- систематизувати наукові підходи вчених-фольклористів до розгляду образів козаків, козаччини та пов’язану з ними термінологію («козак», «запорожець», «козацький ватажок», «гайдамака», «опришок», «народний месник» і под.);
- простежити генезу творення образу козака в контексті національної оповідальної традиції;
- дослідити місце історичного, міфологічного і казкового мислення у зображенні реального, «бажано-реального» та ідеального образу козака;
- виокремити особливості характеротворення, домінантні типологічні риси, притаманні образові козака в естетичній концепції народної прози (тісний зв’язок козака як епічного героя з рідною землею й обов’язок перед нею; ініціальні етапи епічного життя героя, пов’язані із землею: народження, перший подвиг, здобуття зброї, коня, навичок воїна, дружини, друга-побратима, смерть у «своїй» та «чужій» стороні тощо);
- розглянути основні елементи моделей образу козака, визначити його естетичну функцію на рівні тексту та систему пов’язаних із ним епічних «постійних формул»;
- схарактеризувати поетикальні засоби, їх сенсотвірну роль у народній прозі про козаччину;
- показати специфіку фольклорного наративу, пов’язаного зі змалюванням образів козаків та козаччини загалом.
За об’єкт дослідження правлять текстові масиви українського і почасти світового героїчного епосу (легенди, перекази, казки, прислів’я, приказки та ін.) ХІХ-ХХ століть, опубліковані в періодиці, альманахах, антологіях, хрестоматіях, збережені в рукописних та архівних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського; відповідні аналітичні спостереження вчених-фольклористів; польові записи авторки.
Предмет дослідження моделі характеру та художньо-етична специфіка образу українського козака в героїчному народному епосі двох минулих віків.
Методи дослідження. У дисертації застосовано методи й прийоми, зорієнтовані на комплексний аналіз фольклорного матеріалу під кутом зору порушеної проблеми. Найважливішими з них є історико-культурологічний, текстологічний та типологічний методи. Окрім того, в процесі розгляду конкретних творів дисертант послуговується іншими методами фольклористичного і літературознавчого аналізу, що дають можливість глибше розкрити обрану проблематику. Оскільки дослідження передбачає системний підхід до осмислення образу козака в українському фольклорі, його методика поєднує елементи історичного та порівняльно-історичного загальнонаукових методів.
Методологічною основою роботи стала наукова концепція про те, що порівняльно-історична та художньо-поетична фольклористика є особливим напрямком історико-філологічних досліджень, присвячених встановленню загальних і специфічних рис фольклорних одиниць, структур і систем, аналізові їх походження, динаміки розвитку, функціонування тощо. Це положення відбилося в працях багатьох українських та зарубіжних фольклористів, істориків, етнологів, культурологів і висвітлюється з різних позицій. Тому в дисертації здійснюється диференційований підхід до попередніх здобутків фольклористичної науки, що залежить від конкретно поставленого завдання.
Теоретичним підґрунтям праці є спеціальні дослідження, в яких фольклорні образи розглядаються крізь виміри різних художньо-функціональних категорій. При цьому розмаїтість, а іноді й суперечливість концепцій абсолютно не впливає на цілісність сприйняття образу козака як художньо-функціональної одиниці народного героїчного епосу. До того ж, максимально повний огляд різних, навіть взаємовиключних поглядів, дозволяє сформувати авторську концепцію обраного для аналізу явища духовної культури етносу.
Теоретико-методологічна основа дисертації дослідження в сфері національного образного етногенезу (Ф.Бодянський, М.Максимович, П.Куліш, В.Антонович, М.Драгоманов, І.Франко, М.Павлик, Ф.Колесса, В.Гнатюк), еволюції фольклорного, міфологічного та літературного мислення (Л.Дунаєвська, О.Таланчук, В.Бойко, Н.Малинська, Л.Копаниця, В.Давидюк, М.Дмитренко, В.Качкан, А.Гуляк, Ю.Ковалів, М.Наєнко, Г.Семенюк, В.Сокіл, Н.Шумада), з питань теорії поетики, жанру й стилю (О.Потебня, М.Коцюбинська, Г.Клочек, А.Ткаченко, Р.Барт), психології художньої творчості (К.Г.Юнг), філософії (Ф.Ніцше, Х.Ортега-і-Гассет, М.Хайдеггер), історії (М.Грушевський, О.Апанович, В.Смолій), праці зарубіжних дослідників поетики фольклору (В.Пропп, С.Азбелєв, Б.Кирдан, В.Іванов, Б.Путілов).
Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше зреалізовано комплексний підхід до розв’язання обраної проблеми. Дисертація є першою спробою системного (фольклористичного, історико-типологічного, філологічного) дослідження поетико-стильових концептів образу козака як одиниці фольклорної художньо-жанрової системи, складової постійних епічних формул. Авторка з’ясовує співвідношення реального й ірреального, сакралізованого і профанізованого, загальнолюдського та етнічного в фольклорній козакіані; аналізує широке жанрове коло вітчизняної народної творчості (легенди, перекази, пісні, народна драма та вертеп, прислів’я й приказки), де трапляється образ козака; визначає теоретичні та практичні перспективи подальшої розробки теми. Предмет і проблематика дослідження розширюють у науці про народну творчість спектр аспектів вивчення фольклорного процесу ХІХ-ХХ століть і поглиблюють сучасні знання про героїчний український фольклор.
У дисертації апробовуються перспективні загальнотеоретичні, методологічні засади осмислення художніх образів, елементів фольклорної поетики; визначається й термінологізується образ козака як історична та художньо-поетична категорія народної творчості; аналізуються варіанти моделювання одного з традиційних образів у різних жанрах.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріал і результати можуть бути використані викладачами та студентами вищих навчальних закладів у процесі вивчення теорії та історії українського фольклору: як систематизована програма розв’язання конкретної проблеми образ козака та його художньо-функціональне навантаження в персонажній системі окремого твору і в системі жанрів усної народної творчості загалом. Здобуті результати можуть прислужитися в подальших фольклористичних дослідженнях, при створенні монографічних праць відповідної проблематики, підручників і посібників із фольклору.
Апробація роботи. Наукову концепцію дисертації апробовано в лекційних курсах для студентів спеціальності «Фольклористика» Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; у доповідях і повідомленнях на наукових та науково-практичних конференціях різних рівнів: Історична проза про козаччину і творчість Т.Шевченка (Міжнародна наукова конференція, присвячена 188-річчю від дня народження Тараса Шевченка, Київ, 2002); Козацька тематика народної прози в ракурсі «закону пластичної сили» фольклору (Міжвузівська наукова конференція «Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності», Київ, 2002); Образ козака як типологічний образ героя в українському і світовому героїчному епосі (Всеукраїнська науково-практична конференція «Павло Чубинський: традиції національної культури та формування етносвідомості», Бориспіль, 2003); Художні засоби героїзації образу козака у фольклорі (Міжнародна наукова конференція «Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу», Київ, 2004); Лицарська поезія у творчому спадку Павла Чубинського (ІV Міжнародна наукова конференція «Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах України», Київ, 2006); Лицарська етика в українській поезії (V Всеукраїнські щорічні науково-практичні читання «Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України», присвячені Павлу Чубинському, Київ-Бориспіль, 2007); Типологія образу козака в українському героїчному епосі (Всеукраїнські наукові фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській, Київ, 2007).
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображені в 4 статтях, опублікованих у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел (269 позицій).

Загальний обсяг роботи 179 сторінок, із яких 156 основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Національно-визвольна боротьба в різних формах супроводжувала весь бездержавний період української історії. Її витоками слід вважати часи монголо-татарської експансії (1239-1240 рр.). На зміну їй прийшло татаро-турецьке, польсько-шляхетське, московське, австро-угорське, румунське панування. Державницькі змагання українців найбільший вияв знайшли в козаччині, гайдамацькому та опришківському рухах. Козаччина стала цілою великою епохою самовиявлення і самореалізації українського народу. Не випадково в усній в усній творчості українців репрезентовано художньо достовірну й величну її картину. Справді, народ сам «писав» власну історію в піснях і думах, баладах і хроніках, легендах і переказах. Повз увагу творців фольклору не пройшов жоден історичний факт, жодна постать, діяльність якої мала суспільний резонанс. Важливо, що в народній творчості не лише фіксувалися історичні події чи видатні особи. Вона була водночас потужною й ефективною зброєю у всенародному герці за справедливість, волю.
Прозова традиція козаччини впродовж століть складалася як певна цілісна система художнього моделювання дійсності, генетично пов’язана з окремою етнографічною територією. Відтак вивчення прози про козаків неможливе в розриві й ізоляції її складових частин. Тому досліджуваним матеріалом стали не лише твори, сюжети яких зафіксовують сліди історичних подій, що відбувалися в краї, імена відомих діячів тощо, але й ті, які не мають історичних вказівок чи певних локальних подробиць, проте відтворюють обставини життя, типові для окресленого часового періоду.
Героїчний епос, пронизаний мотивами національно-визвольної боротьби ХVІ-ХVІІ століть, поза сумнівом, міг бути лише козацьким епосом пасіонаріїв, оскільки саме пасіонарність ламає стереотипи людської поведінки, свідчить про більш високий рівень походження цієї ознаки, ніж просто реалізація локальної генетичної програми. Усний епос у своєму розвиткові не лише засіб відображення національного життя, а й частина історії народу, важливий факт його самопізнання, культури. В основі епічного тексту лежать історичні події. Героїчний епос це народнопоетичне світоглядне відображення цих подій. Відтак не слід заакцентовувати його історичну достовірність, що в багатьох випадках виявляється надуманою, а розглядати як сукупність художніх творів, сформовану під помітним впливом поетичної традиції.
Основною передумовою виникнення прозової традиції козаччини були історичні чинники. Грандіозний національний рух, що виник і вже у ХVІ столітті охопив переважну частину населення Середнього Подніпров’я був темою, яка бурхливо входила у фольклор. В умовах життя на «окраїнних» територіях, у ситуації безперервної загрози ззовні склався дружинний, а згодом лицарсько-козацький тип людини, яка сповідувала ідеали честі, волі, віри, героїки. Характерно, що в народній прозі знайшли відбиття майже всі найпоказовіші причини виникнення козацтва: економічні (нестача орної землі, колонізація народом вільних ґрунтів Придніпров’я й Дикого поля); національні (полонізація українського населення, наступ католицької церкви на православ’я); політичні (прагнення польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарських нападів); стратегічні (перманентна небезпека з боку Кримського ханства); соціальні (посилення експлуатації українців литовськими та польськими магнатами, шляхтою, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала).
Переможні козацькі походи в татарські і турецькі землі знайшли яскраве відображення в українських легендах, переказах, думах, козацьких піснях. Ці твори становлять виразно окреслений пласт українського фольклору, магістральною темою якого є героїка козацької боротьби із зовнішнім ворогом. Переважають тут конкретно-історичні картини зображення дійсності, а окремі елементи мають давні міфологічні витоки. Сюжетів відносно небагато, проте кількість текстів збільшувалася за рахунок варіювання мотивів (підступність і напади ординців, полони, боротьба з ними у відкритому бою й винищення завойовників, перемога над супротивником у поєдинку тощо). Як засвідчив аналіз, для створення усного літописання про ті події народ обирав не якийсь окремий жанр, а використовував усі досягнення розповідної й пісенної традиції.
Козаччина стала ідеалом українського чоловіцтва, лицарством, викоханим не золотом-сріблом, а багатством душі мужністю, чесністю, гідністю, високими вимірами братства, товариськості. Постійне протистояння чужоземним загарбникам зумовило глибинний патріотизм народної поезії, ідеалізацію образу козака-запорожця, а відтак формування особливої системи поетичних засобів і мотивів, що формують історичну легенду чи переказ як художній твір, відрізняють їх від епосу багатьох інших народів. Художня специфіка української історичної епіки козацької і покозацької доби полягає в насиченості її конкретикою національно-просторового чи часового тла.
Зразки української фольклорної прози та поезії про добу козаччини (казки, легенди, перекази, думи, історичні пісні) є своєрідною системою моделювання етноментального художнього світу, позначеного впливами історичної реальності, з одного боку, та міфологічно-казкової ірреальності з іншого. Тобто, епічні та історичні компоненти народного героїчного епосу є цілісністю, яка реалізується через певні коди генетичного, типологічного та ареального походження.
Українська козаччина один із тих феноменів, який незважаючи на численні дослідження донині залишається актуальною темою. Це й не дивно, адже, не маючи власної державності, наш народ спромігся сформувати регулярні збройні сили, що є обов’язковою прикметою державності нації. Саме в козацькому середовищі зародилася й зміцніла свідомість відокремленості від інших суспільних станів, виробився своєрідний імунітет, що полягав у неприйнятті звичайної влади, в підпорядкуванні лише своїй старшині, звільненні від різного роду повинностей, праві вільно розпоряджатися власною маєтністю. Запорізька Січ подібно до лицарського ордену була як осередок православ‘я, національно-визвольних рухів в Україні. А самі запорожці, як свідчить народна історична проза втіленням лицарських рис. Козаччина, що спричинилася до потужної активізації державницьких змагань українського народу, мала неабиякий вплив на оживлення народнопоетичної творчості, зосібна, на появу численних історико-героїчних творів, чимало з яких потребують нового аналітичного прочитання.
Основні проблеми лицарського буття, відображені в текстах героїчного українського епосу, групуються навколо різних напрямів суспільного життя, включаючи до свого складу такі параметри, як ставлення до свободи, визначеності людських дій, вчинків; місце релігійно-конфесійних уподобань у лицарсько-козацькому житті; позиція людини за умов військового життя, побуту; лицарська гідність; ставлення до жінки; ставлення до Батьківщини; ставлення до війни.
Образ козака-лицаря є однією з традиційних в українському фольклорі структур, що в загальному вигляді художньо акумулює соціально-історичні, ідеологічні, морально-психологічні закономірності українського буття в їх змістовій взаємозумовленості. За змістовими характеристиками цей образ є своєрідним психологічним типом або поведінковою моделлю, що відображає посутні сторони індивідуального чи колективного буття. Фольклорний образ козака прикметний доволі високим рівнем семантичної універсалізації, внаслідок чого він сприймається в читацькій свідомості як образ-символ, що стає багатофункціональним при включенні в духовну свідомість іншої культурно-історичної епохи, яка сягнула іншого сприйняття оточуючого світу й людської природи. Найбільш очевидним результатом такої рецепційної універсалізації стає, як правило, розширення й збагачення змістового об‘єму персонажа (сюжетної схеми), ускладнення інтегральних і диференціальних характеристик під кутом зору синхронії та діахронії його функціонування.
Образ українського козака тотожний із західноєвропейським лицарством і носить історико-типологічний характер через потрійну обумовленість необхідністю захисту рідної віри, рідної землі й рідної спільноти від ворожих зазіхань. Через це в аналізованому матеріалі спостерігаємо опис та аргументацію лицарських чеснот, які уособлюються для українців саме в образі козака побратима, земляка, єдиновірця. Як свідчать спостереження, дослідники ототожнюють козацтво з лицарством, заакцентовуючи при цьому органічний зв‘язок Запорозької Січі з лицарськими орденами Західної. Подібно до останніх козацтво пов‘язується потрійними узами віри, спільноти та покликання, що передбачало перманентну ворожість щодо світу. Маємо підстави для висновку про те, що у фольклорній прозі чітко простежується визнання притаманних козакові лицарських чеснот. Для більшості творців усної історії нашого народу уособленням лицаря на українському ґрунті був саме козак. Запорозький козак і воїн, «запорозький козак» і «лицар» це поняття, що ніколи у народному епосі не відокремлювалися одне від одного. Коли говорили про козака, то розуміли, що він, безперечно, воїн; якщо розмірковували про січовика, то мали на увазі, що він, поза сумнівом, лицар. «У нас над усе честь і слава, військова справа, щоб і себе на сміх не дати, і ворогів під ноги топтати», говорили козаки.
Образ козака в культурному просторі архаїчних оповідей про козаччину є етноспецифічним виявом успадкованої українцями індоєвропейської мілітарної традиції, перетвореної в народній свідомості на військово-героїчний, лицарський епос.
Так, тотемічний культ воїна-звіра (перевертня) простежується у наративах про козаків-характерників; подібні наративи мають стереотипну схему, типову для билин, чарівних казок, легенд і містять у своєму складі усталені епічні формули, серед яких центральною є тематична група формул смерті (смерть-загибель, смерть-одруження, смерть-утоплення, смерть-викуплення). Поява рятівника (дівчина, кінь, птах тощо) на цьому тлі має інтерпретуватися як вторинний мотив, набутий поза межами архаїчної мілітарної традиції через різні фольклорні імісії. Основою значної кількості сюжетів козацької прози слід вважати історично вмотивовані тематичні формули смерті, довкола яких групується система мотивів. Аналізуючи твори даної тематики, неможливо не спостерегти зіткнення різних рівнів історичної свідомості в їх сюжетах. Трагічна розв’язка притаманна як творам, де герої мають реальних історичних прототипів (козацькі ватажки Наливайко, Нечай, Перебийніс), так і менш окресленим у конкретно-історичному плані зразкам, центральний персонаж яких типовий козак. В останніх ці формули певним чином пов’язані з темами шлюбу і води (козак помирає, випливши «на Дунай глибокий» чи біля річки). Смерть сприймається як одруження козака; йдеться про метонімічний образ, характерний для багатьох жанрів. У деяких сюжетах смерть замінюється шлюбом: дівчина, яка бажає одружитися з козаком, викупляє його. Виокремлюються також формули заподіяння смерті стереотипні, пов’язані з війною (козак «порубаний, посічений», страчений, вбитий), і, здавалося б, нелогічні, пов’язані з більш архаїчними персонажами (козак сам або разом із конем топиться).
Тематичні стереотипи смерті обмежують систему фольклорних персонажів. Здебільшого це згубник-ворог, який іноді згадується в сюжеті; козак, якого можна назвати жертвою; птах (кінь) вісник і рятівник (дуже рідко цю роль відіграє дівчина, наречена). Зважаючи на те, що в багатьох творах образ рятівника відсутній, можна зробити припущення, що він є похідним, утвореним за межею архаїчної традиції внаслідок вторинного фольклорного впливу. Слід зазначити, що, на відміну від інших жанрів (наприклад, балад), козацька проза не ускладнена другорядними сюжетними лініями. Її сюжети групуються, як правило, навколо стрижневих образів (ворог герой, герой рідня або герой помічник), що мають основне ідейно-тематичне навантаження, окреслюють конфлікт і є сюжето- та жанроутворюючими компонентами. В основу конфлікту козацької прози покладено типову колізію боротьба з ворогом. Трагічна розв’язка сприймається почасти не як результат цієї боротьби, а як дія фатуму, наслідок відчуження жертви від родини, козацької громади чи впливу долі.
Переважна більшість сюжетів героїчного епосу репродукує типові події, традиційних героїв і органічно пов’язана з іншими фольклорними жанрами. Це одне зі свідчень органічного наступництва сюжетів історичної прози, що будуються на основі тематичних формул із залишками міфологічного змісту. Вищі тематичні формули виникли в межах традиції і передавалися носіями фольклору від покоління до покоління, від жанру до жанру майже без змін. Кожна з формул вищого рівня зумовлювала набір сталих елементів нижчого (типові художні образи, конфлікти, фабули), що мали безпосереднє відношення до вищих тем і були підпорядковані їм. Підпорядковуючись історичним умовам і законам жанру, складові нижчого рівня постійно наповнювали новим змістом тематичні формули вищого рівня; процес їх творення був перманентним. Між елементами різних формульних тем існує тісний зв’язок.
Якщо детальніше розглядати своєрідність конфліктів досліджуваного жанру, то звертає на себе увагу та особливість, що найменший відсоток становлять твори з реальними протиріччями, які стосуються боротьби з ворогами. Більшість творів із трагічною розв’язкою або позбавлені конфлікту, або ж він виявляється в сюжеті специфічно: у протиставленні рідної землі (родини) й чужої сторони (безрідності); у від’їзді козака з батьківщини; у збутті сина з дому; у ритуальному прощанні (аналогічному до прощання з мертвим) рідних з козаком, якого проводжають у військо; у застереженні рідними (в основному матір’ю) козака перед від’їздом із дому; у наріканні козака на рідних (або долю), «що молодим не женили, в вічну службу затопили»; у розмові вмираючого (або вбитого) козака і птаха-посередника між світом живих та мертвих; у передачі вбитим звістки про свою долю рідним тощо. Дослідження сюжетів із трагічною розв’язкою приводить до висновку: як би не виявлялися конфлікти в історично реальній колізії чи в змістовій опозиції, в образах реальних суперечностей чи концептуально змістовому протиставленні самих образів, вони, як правило, виражають ідею, що смерть жертви настає в результаті відособлення від товариства. Це наводить на думку про давні витоки тематичної формули смерті, що перейшла до історичної прози. Очевидно, народна пам’ять зберігає елементи первісного змісту цієї формули, пов’язані зі змієборчим міфом, мотиви якого відомі в багатьох жанрах східнослов’янського фольклору (казках, билинах, переказах) і належать до найбільш показових прикладів загальноіндоєвропейської спадщини.
Отже, очевидно, що історична проза первинно не виникала як проза конкретно-історична, для реального відтворення подій і життєправдивого показу історичних діячів. Головний шлях розвитку героїчного епосу не втрата, а оволодіння історичним змістом у жорстких межах традиції, тому у легендах та переказах можна виокремити як змістові (обмежений вибір тем, типових художніх образів, конфліктів, фабул), так і формальні (сталі початки, кінцівки творів, характерна композиційну будову, засоби творення художніх образів, постійні епітети, усталені порівняння, типові образи-символи, стилістичні кліше) стереотипи формули.
Аналізуючи український історичний епос, доходимо висновку, що доцільніше було б розглядати не «пристосування старих уламків до своїх потреб», а сакральне їх збереження, створення нових формул за аналогією, коли традиційне становить суть, код новотвору. Звернення до сталих формул не є виявом індивідуальної творчої неспроможності виконавців (припускаємо, що така творча неспроможність компенсується формулами, призначення яких дати можливість кожному складати твір).
Важливу роль у народній прозі про козаччину відіграють лексико-синонімічні засоби (архаїзми, діалектизми, історизми), що відбивають дух тієї епохи. Певне місце посідають тут порівняння, що сприяють глибшому зображенню героїчних персонажів через зіставлення їх з іншими. Звертають на себе увагу й описові метафори, вибудувані за принципом образно-психологічної ситуації, метаморфози, символи. Часто вживається в народній прозі гіпербола (перебільшення тіло будови козака, його дій і вчинків). Гіперболізація полягає в перебільшенні існуючого насправді, а не вигаданого (як у казці). Достовірність зображуваного заакцентовує епічна інтонація й відповідна жестикуляція, що спільно з вербальними засобами творить оригінальний художній світ фольклорної прози козацької тематики.
Побутування в українській народній історико-героїчній прозі образу героя-козака інтенсифіковане пильною увагою українців до власної історії (а не міфологічного часу), що притаманне вже сформованим етнічним утворенням. Це, у свою чергу, спричинило насиченість героїчної епіки конкретикою історичних подій, історичного простору та історичного часу, умовною відповідністю сюжетики до історичних фактів та реальних життєвих випадків поряд із гіперболізацією та ідеалізацією самої моделі образу козака. Саме тому в народному епосі простежуються стійкі семантичні структури, що є компонентами системи козацької культурної спільноти:
1. Своєрідне ставлення запорожців до жінок, їхній звичай залишатися неодруженими пояснюється насамперед майже безперервним перебуванням їх у військовому стані. Ведучи тривалі війни, постійно стикаючись зі смертю, запорожці не могли навіть мріяти про тихе сімейне життя. Лише вирішивши завершити військову кар‘єру, січовик із честю залишав товариство, одружувався і жив чи на території Запорожжя, чи в Гетьманщині. Але як би там не було, запорожці здебільшого з повагою ставилися до жінок, оберігали їхню честь, особистісні права.
2. Вірність побратимів, їхня міцна чоловіча дружба, здатність на самопожертву. Маємо на увазі також вишкіл молодих воїнів-джурів.
3. Червоний колір головна барва, ознака військової верстви козаків-лицарів.
4. Культ шаблі, яку в козацьких піснях називають панночкою, сестрицею, дружинною. Окрім того, вона є символом козацької честі та гідності, ознакою приналежності до лицарського стану.
5. Культ коня. У багатьох творах оспівується побратимство козака та коня. Кінь не лише вірний товариш у бурхливому козацькому житті, а й істота, що може пророкувати смерть. Про це дуже добре свідчать народні легенди і перекази, зокрема, присвячені уславленому народному улюбленцю, непереможному запорозькому отаману Іванові Сірку.
6. Кобзарство. Кобзарі співці лицарсько-козацької звитяги не тільки прославляли захисників Вітчизни, а й зберігали та передали нащадкам козацьке слово.
Таким чином, прозова традиція козаччини впродовж століть складалася як певна цілісна система художнього моделювання дійсності, генетично пов’язана з окремою етнографічною територією. Відтак вивчення прози про козаків неможливе в розриві й ізоляції її складових частин. Тому сюжети народного українського козацького епосу зберігають відбитки історичних подій, що відбувалися в краї, імена відомих діячів тощо, і навіть не маючи історичних вказівок чи певних локальних подробиць, відтворюють обставини життя, типові для окресленого часового періоду епохи - Козаччини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Азбелев С.Н. Основные понятия текстологии в применении к фольклорному материалу. В кн.: Принципы текстологического изучения фольклора. М.-Л.,1966. C.274-279.
2. Азбелев С.Н. Отражение действительности в преданиях, легендах, сказаниях. Минск: Наука,1974.
3. Андрієвський О. Бібліографія літератури з українського фольклору / За ред. А.Лободи. К.: Всеукраїнська АН. Етнографічно-фольклорна комі­сія, 1930. Т. 1. 823 с.
4. Аникин В.П. Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор. М.: Наука, 1957. 240 с.
5. Антонович В.Б. История малорусского казачества: Лекции В.Б.Антоновича. К., 1882.
6. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. К.: Наукова думка, 1991. 232 с.
7. Антонович В. Коротка історія козаччини. К.: Наукова думка, 1991. 157 с.
8. Антонович В., Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа. С обьяснениями Вл.Антоновича и М.Драгоманова. К., Тип.Фрица М.П., 1874-1875. Т.1 336 с., Т.2 166 с.
9. Апанович О.М. Розповіді про запорозьких козаків. К.: Дніпро, 1991. 335 с.
10. Аркас М. Історія України-Руси. К.: Вища школа, 1991.
11. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. М., 1869. Т.3. 437 с.
12. Афанасьев-Чужбинский А.С. Поездка в Южную Россию. СПб., 1861. Ч.1. 465 с.; Ч. 2. 483 с.
13. Балушок В.Г. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників. К.: Наукова думка, 1993. С.28.
14. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
15. Березовський І.П. Українська радянська фольклористика: Етапи розвитку і проблематика. К.: Наукова думка, 1968. 343 с.
16. Березовський І.П. Сучасні збирачі фольклору // НТЕ. 1965. № 6. С.3-12.
17. Березовський І.П., Родіна М.С., Хоменко В.Г. Героїчні пісні українського народу // Історичні пісні / Упоряд. І.П.Березовський, М.С.Родіна, В.Г.Хоменко; Наук. Матеріал упоряд. А.І.Гуменюк / За ред. М.Т.Рильського і К.Г.Гуслистого. К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1961. С.7-58.
18. Бойко В.Г. Джерела мудрості. Прислів’я та приказки народів СРСР. К.: Дніпро, 1967. 166 с.
19. Бойко В.Г., Грицай М.С., Дунаєвська Л.Ф. Українська народна поетична творчість: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1983. 259 с.
20. Боплан Г. Опис України. К.: Либідь, 1990. 256 с.
21. Бріцина О. Українська народна соціально-побутова казка: Специфіка та функціонування. К.: Наукова думка, 1989. 152 с.
22. Бріцина О.Ю., Довженок Г.В. Проблеми теорії і практики текстології фольклору // Мистецтво, фольклор та етнографія слов’янських народів: ХІ Міжнародний з’їзд славістів. 30 серпня 8 вересня 1993 р. К.: Наукова думка, 1993. С. 110-122.
23. Будівський П.О. Лицарі волі / Упор., передмова, прим. К., 1992. 240 с. (У співав. з Дмитренком М.К.).
24. Будівський П.О. Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі: Проблема історичної та художньої правди. К.,1999.495 с.
25. Будівський П.О. Славний ватажок опришків (народ про Довбуша) / Упор., вступна стаття, прим. та словник. К., 1994. 345с.
26. Булашев Г.О. Український народ в своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра, 1993. 405 с.
27. Бутрин М. Український фольклор у бібліографії // Фольклор у духовному житті українського народу. Львів, 1991. С.25.
28. Веселовский А. Малорусские народные предания и поверья. Свод Михаила Драгоманова. Издание Юго-Западного отдела РГО. К., 1876 // Древняя и новая Россия. 1877. №2. С.205-211.
29. Веселовский А. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
30. Виженко О. Легенди та казки ХортиціЗапоріжжя,2000.54с.
31. Вінценз С. На високій полонині. Львів: Червона Калина, 1997. 249 с.
32. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 336 с.
33. Войтович В.М. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
34. Воропай О. Звичаї нашого народу: В 2-х томах. К.: Оберіг, 1991. Т.1. 449 с.; Т. 2. 447 с.
35. Гайдай М.М. Народна етика у фольклорі східних і західних слов‘ян. К.: Наукова думка,1972. 197 с.
36. Гацак В.М. Восточнороманский романтический героический эпос. М.: Наука,1967. 478 с.
37. Герасименко В. Кармалюк в українській народній пісні. Одеса, 1926. 16 с.
38. Героїчний епос українського народу. Хрестоматія / Упоряд. та прим. О.М.Таланчук, Ф.С.Кислого. Вступна стаття О.М.Таланчук. К.: Либідь, 1993. 432 с.
39. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. К.: Наукова думка, 1966.
40. Гнатюк В. Галицько-руські народні леґенди. Т.1-2 // Етнографічний збірник. Т.ХI. Львів, 1902. 215 с.
41. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000.
42. Голобуцкий В. Запорожское казачество. К.: Политиздат УССР, 1957. 462 с.
43. Гринченко Б. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Чернигов. Вып.1: Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и проч. 1895. ІV+ 308 с.; Вып.2: Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и проч. 1897. ІІ+ 390 с.
44. Гринченко Б. Из уст народа: Малорусские рассказы, сказки и проч. / Приложение к №ХІІ «Земского сборника» 1900 г. Чернигов, 1900. VІІ+488 c.
45. Григор‘єв-Наш Н. Історія України в народних думах та піснях. К., 1918. 176 с.
46. Грица С. Фольклор у просторі та часі. Вибрані статті. Тернопіль: Астон, 2000. 228 с.
47. Грица С.Й. Зв‘язок української епічної традиції з давньоруською // Слов‘янське літературознавство і фольклористика. Вип. 11. Київ, 1976.
48. Грушевський М. Історія української літератури: В 6-ти тт. 9 кн. / Упоряд. В. В. Яременко; Авт. передм. П. П. Кононенко; Приміт. Л. Ф. Дунаєвської. К.: Либідь, 1993. Т. 1. С. 351.
49. Грушевський М. Історія України-Руси. Козацькі часи до року 1625. Т.УІІ. К.: Наукова думка, 1995. 624 с.
50. Гуляк А.Б. Числова символіка міфу. К., 2002. 134 с.
51. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период. Л.: Наука, 1990. 276 с.
52. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая Степь. М.: Мысль, 1992. 764 с.
53. Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. Л.: Гидрометеоиздат, 1990. С.324.
54. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992. 176 с.
55. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296 с.
56. Данилов В.П. Среди кобзарей и лирников // Исторический вестник. 1911. № 10. С. 302-309.
57. Дей О.І. Відгомони Коліївщини у фольклорі // Народна творчість та етнографія. 1968. № 5. С. 36-44.
58. Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики // АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського. К.: Наукова думка, 1975. 271 с.
59. Дей О.І. Українська народна балада. К.: Наукова думка, 1986. 163 с.
60. Дмитренко М.К. Українська фольклористика другої половини ХІХ століття: школи, постаті, проблеми. К.: Сталь, 2004. 384 с.
61. Дмитренко М.К. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. К.: Редакція часопису «Народознавство», 2001. 576 с.
62. Донцов Д. Дух нашої давнини // Дрогобич, 1991. 132 с.
63. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 томах. К.: Глобус, 1992.
64. Драгоманов М. Малорусские народные предания и рассказы. К.:Изд. Юго-запад.Отдела Имп. Русского географ об-ва, 1876.435 с.
65. Драгоманов М. Нові українські пісні про громадські справи (1764 - 1880). К.: Криниця, 1918.
66. Драгоманов М. Політичні пісні українського народу ХУШ ХІХ ст. / З увагами М.Драгоманова. Женева, Печатня «Громади», 1885. 227 с.
67. Драгоманов М.П. Про українських козаків, татар та турків. К., 1876. 39 с.
68. Драгоманов М. Україна в її словесности // Розвідки Михайла Драгоманова про українську словесність і письменство. Львів: Накладом НТШ, 1899. Т.І. С.1-47.
69. Думи: Історико-героїчний цикл. К.: Дніпро, 1982. 160 с.
70. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна проза (легенда, казка). Еволюція епічних традицій. К.: Бібліотека українця, 1997. 447 с.
71. Дунаєвська Л.Ф. Золота криниця // Семиліточка: Українські народні казки у записах та публ. письменників ХІХ-поч. ХХст. К: Веселка, 1990. С.7.
72. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. К.: Вид-во при Київ. держ. у-ті видавн. об’єднання «Вища школа», 1987. 127 с.
73. Дюмезиль Ж. Верховные боги индоевропейцев. М.: Наука, 1986. 234 с.
74. Етимологічний словник української мови // За ред. акад. О.С.Мельничука. Т.3. К.: Наукова думка, 1989.
75. Єфремов С.І. Українські думи і їх редакції // Записки Українського наукового товариства в Києві. 1909. VI. C.69-83; VII. C.17-64.
76. Еремина В.И. Ритуал и фольклор. Л.: Наука,1991. 206 с.
77. Ефименко А.Я. История Украины и её народа. К.: Мистецтво, 1992. 324 с.
78. Жирмунский В.М. Народный героический эпос: Сравнительно-исторические очерки. М.-Л., ГИХЛ, 1962. 435 с.
79. Жирмунский В. М. Эпическое творчество славянских народов и проблемы сравнительного изучения эпоса // Жирмунский В. М. С