ГАЛИЦЬКО-РУСЬКІ НАРОДНІ ПРИПОВІДКИ” ІВАНА ФРАНКА: ПАРЕМІОЛОГІЧНИЙ ТА ПАРЕМІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТИ, ПОЕТИКА ТЕКСТІВ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ПИЛИПЧУК Святослав Михайлович

УДК 801.81:398 (477) „18/19” Іван Франко

„ГАЛИЦЬКО-РУСЬКІ НАРОДНІ ПРИПОВІДКИ” ІВАНА ФРАНКА: ПАРЕМІОЛОГІЧНИЙ ТА ПАРЕМІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТИ, ПОЕТИКА ТЕКСТІВ

10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ДЕНИСЮК Іван Овксентійович
доктор філол. наук, професор

Львів 2004

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................... 9
РОЗДІЛ І. Розвиток української пареміографічної та пареміологічної
традиції та її вплив на формування збірника І.Франка
„Галицько-руські народні приповідки” ........................................................ 10
Висновки до розділу І..................................................................................... 33
РОЗДІЛ ІІ. „Галицько-руські народні приповідки” І.Франка
у контексті української пареміології та пареміографії ............................... 35
1. Історія постання збірника „Галицько-руські народні приповідки” та його рецепція у науковому світі .................................. 35
2. Пареміологічний аспект........................................................................... 49
2.1. Жанрова дефініція та видова диференціація паремій..................... 49
2.2. Генеза жанру....................................................................................... 62
2.3. Співвідношення національного й інтернаціонального у жанрі ........ 69
2.4. Відображення народного світогляду у пареміях............................. 75
3. Пареміографічний аспект......................................................................... 79
3.1. Класифікаційна система.................................................................... 79
3.2. Принципи фіксації та впорядкування
паремійного матеріалу ....................................................................... 86
3.2.1. Принцип збереження мовних особливостей.............................. 87
3.2.2. Принцип паспортизації („географічного умісцевлення”) ........... 89
3.2.3. Принцип пояснення текстів......................................................... 91
3.2.4. Принцип компаративного аналізу.............................................. 94
3.2.5. Принцип розширення варіантних гнізд....................................... 99
Висновки до розділу ІІ .................................................................................. 104
РОЗДІЛ ІІІ. Поетика паремій ....................................................................... 106
Висновки до розділу ІІІ ................................................................................ 158
ВИСНОВКИ .................................................................................................. 161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 166
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У ХІХ ст. в Україні починає оформлюватись і розвиватися фольклористична наука, що зумовлено впливом наукових ідей романтизму та позитивізму. Особливо активізується записування фольклорного матеріалу, з’являються перші спроби його наукового осмислення. Скарбниця традиційного українського фольклору стала благодатним ґрунтом для вивчення культури, історії, традицій народу. До сфери зацікавлень піонерів української фольклористики потрапило і жанрове утворення так звані паремії, форми яких вирізняються чіткістю, лаконізмом, яскравістю образів, глибиною думки, інформативною конденсованістю, довершеністю вислову. Дидактичні за своєю природою мистецькі мініатюри характеризуються також особливою стійкістю, живучістю та варіантністю. Першим зводом паремійного матеріалу став рукописний збірник мандрівного дяка К.Зіновіїва. Наступні видання В. Смирницького, Г. Ількевича, М. Закрев­ського, О. Шишацького-Ілліча, М. Номиса, М. Комарова, П. Чубинського заклали підвалини української пареміології та пареміографії. Дослідники усвідомлюють необхідність збирання та систематизації „народних перлин”, частково здійснюють теоретичне осмислення жанру. Своєрідним підсумком пропедевтичної роботи фольклористів-пареміологів ХІХ ст. стало видання тритомного паремійного корпусу „Галицько-руські народні приповідки” І.Франка. Збірник цей, виконаний за найкращими зразками національної та європейської науки, не просто публікація багатющого матеріалу, а й ґрунтовне пареміологічне дослідження. В основу тридцятитисячного зводу паремійного матеріалу було покладено провідні ідеї авторитетних пареміологів (М. Номис, К. Вандер, С. Адальберґ, А.Затурецький та ін.), використано нові методологічні принципи (обов’язкова паспортизація, максимальне розширення варіантних гнізд, тлумачення текстів, компаративний аналіз тощо). І. Франко у своїх інформативно містких передмовах до кожного тому приповідок (особливо до першого) започаткував систематичне теоретичне вивчення жанрової природи паремій, окреслив основні напрями пареміологічних студій: питання генології (диференціація видового комплексу), генеза, семантика, функціональний потенціал, співвідношення національного й інтер­національного, поетикальна характеристика (образність, символіка, ритмічний склад, логіко-синтаксична будова, архітектоніка).
На сучасному етапі фольклористична наука під впливом загальної тенденції розвитку малих фольклорних жанрів значно підвищила увагу до вивчення паремій. А, отже, пареміологічний і пареміографічний доробок І.Франка знову стає актуальним. Виникає потреба узагальнити, по-новому осмислити міркування науковця, наочно показати його вагомий внесок у поступ української фольклористики. Окреме надзавдання текстологічний аналіз збірника „Галицько-руські народні приповідки”, особливо питання поетики текстів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна тема „Галицько-руські народні приповідки” І.Франка: пареміологічний і пареміографічний аспекти, поетика текстів” є складовою частиною комплексного дослідження „Актуальні проблеми теорії фольклору та історії української фольклористики” кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка і її навчальних програм. Тема дисертації схвалена Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка та погоджена з Науково-координаційною радою НАН України в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського.
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі докладного аналізу теоретичних поглядів І. Франка показати внесок дослідника у розвиток української пареміології, а також здійснити наукове опрацювання паремійного матеріалу зі збірника „Галицько-руські народні приповідки”, осмислити його семантичну значущість та довершену співвіднесеність змісту і форми.
Мета дослідження передбачає розв’язання таких завдань:
з’ясувати підґрунтя виникнення збірника „Галицько-руські народні приповідки” і вказати вплив праці на дальший розвиток українських пареміологічних та пареміографічних досліджень;
обґрунтувати й узагальнити думки І. Франка з урахуванням міркувань інших пареміологів щодо походження та особливостей функціонування жанру паремій;
виокремити основні принципи диференціації паремійного матеріалу у збірнику І. Франка;
розглянути питання співвідношення національного й інтернаціонального у пареміях;
показати наукову цінність Франкових тлумачень дібраного матеріалу, які розкривають первинну та вторинну семантику паремій, несуть інформацію про їх актуалізаційну комунікативну ситуацію;
проаналізувати і дати характеристику головних принципів класифікації паремійного матеріалу;
підтвердити поліфункціональність паремій;
продемонструвати й охарактеризувати поетикальне багатство жанрового утворення на основі паремійного матеріалу із Франкового збірника;
простежити естетичну вартість і характер експресії художньо-виражальних засобів у пареміях.
Об’єктом дослідження є передусім тексти збірника І. Франка „Галицько-руські народні приповідки”, а з метою порівняльного аналізу і збірники інших пареміологів.
Предмет дослідження всесторонній аналіз збірника І. Франка „Галицько-руські народні приповідки” на тлі пареміологічного процесу ХІХ-поч. ХХ ст., зокрема наукові принципи видання, а також змістова та художня якість матеріалу.
Мета і завдання, передбачені у дисертаційному дослідженні, вимагали застосування необхідного комплексу методів: структурно-семантичний метод (послідовний опис семантичної структури мовного явища у зв’язку з його функціонуванням у мовленні), культурно-історичний підхід з елементами генетичного та порівняльного для вияснення походження явища та його національної специфіки; жанровий аналіз різновидів паремій, естетичний та наратологічний при з’ясуванні поетикальності текстів; прийом типологічних зіставлень для показу наукового новаторства Франка-пареміолога.
Історія вивчення теми. Тритомний корпус І. Франка „Галицько-руські народні приповідки” (Львів, 1901-1910) став першим українським пареміологічно-пареміографічним дослідженням узагальненого характеру. У цій описово-аналітичній студії учений розглянув важливі питання теорії жанру: проблема класифікації паремій (алфавітна, тематична, опорно-гаслова), їх видового розмежування (порівняння, прикмети, примовки, вітання, побажання, прокляття тощо), дефініція жанру, семантичний аналіз приповідок з урахуванням комунікативної ситуації, образності та асоціативності, генетичної основи, національної приналежності (національні, інтернаціональні, локальні), структурної побудови (виокремлює форми так званих „четвертаків”). І. Франко розробив чітку методологію фіксації, упорядкування та вивчення паремійного матеріалу, апробував цілісну систему принципів (принцип зручності користування збірником, принцип „географічного умісцевлення”, принцип тлумачення приповідок, принцип компаративного аналізу тощо). Досліднику вдалося окреслити практично весь спектр основних проблем, які входять у сферу зацікавлення сучасної пареміології. З наукового погляду збірник має також велике значення як джерело вивчення оригінального й автентичного фольклорного матеріалу.
Осмислити цінність Франкового збірника народних сентенцій, підтвердити вагомість пареміологічно-пареміографічної спадщини дослідника намагалися чимало науковців. Уже сучасники І. Франка Ї.Полівка, О. Брюкнер, Й. Пата та В. Гнатюк, що рецензували окремі книги видання „Галицько-руські народні приповідки”, відзначили суттєвий обсяг зібраного у ньому матеріалу та звернули увагу на принципи упорядкування зразків. Особливу увагу рецензенти зосередили на аналізі новітньої на той час опорно-гаслової класифікаційної системи, яку І.Франко успішно застосував.
Високо оцінив збірник галицьких прислів’їв і приказок В. Охримович. Саме тому свою працю „Українсько-руські приповідки правничі систематично впорядковані та юридично пояснені” (Львів, 1912) науковець побудував за принципом Франкового дослідження, використовуючи аналогічні критерії фіксації, систематизації й аналізу паремійних одиниць.
У різний час з короткою характеристикою „Галицько-руських народних приповідок” виступали М. Грушевський, Ф. Колесса, О. Вєтухов, П.Попов, Л. Скрипник. Розглядаючи збірник у контексті розвитку української фольклористики, дослідники зараховували Франків корпус до найкращих її здобутків, а Ю. Шевельов у статті „Номис Даль Адальберґ. З проблем української пареміології середини 19 сторіччя” (1985) назвав аналізований збірник найвищим досягнення української пареміології позитивістичного періоду.
Над вивченням історії постання збірника та його рецепції у науковому світі працювали О. Дей, О. Сербенська („Іван Франко видатний дослідник української фразеології” (1969), М. Пазяк („Іван Франко збирач і видавець прислів’їв та приказок” (1981). Окремі аспекти дослідження проаналізовано у статтях М. Зубрицької („Спостереження над варіантністю словозмінних афіксів у „Галицько-руських приповідках” І.Франка” (1991), В. Корнійчука („Агрокалендар українського селянина („Із студій над „Галицько-руськими народними приповідками” І.Франка)” (1991), Т.Кознарського („Мудрування” як специфічна одиниця української мови (на матеріалі „Галицько-руських народних приповідок” І.Франка)” (1991), Ю. Прадіда та Л. Самойлович („Способи тлумачення фразеологізмів у збірці І. Франка „Галицько-руські народні приповідки” (2003). Існування таких вузьких, фрагментарних, часто принагідних розвідок, що лише частково висвітлюють наукову значущість праці І.Франка, свідчить про недостатню вивченість теми, вказує на необхідність її ґрунтовного комплексного дослідження, яке б спиралося на цілісній рецепції пареміологічно-пареміографічних здобутків упорядника та скрупульозному багатовекторному (жанрова специфіка, генеза, поетика) аналізі зафіксованого у збірнику паремійного матеріалу.
Наукова новизна полягає у тому, що це перше монографічне дослідження у жанрі дисертації, у якому здійснено комплексне вивчення пареміологічного доробку І. Франка, проаналізовано структуру, принципи укладання збірника „Галицько-руські народні приповідки”, проведено різнобічний аналіз поетикальних особливостей зібраного у ньому паремійного матеріалу.
Теоретичне значення та практична цінність. Матеріали та висновки роботи сприяють осмисленню методів аналізу поетики малих жанрів фольклорної прози, збагачують навчальний курс із дисципліни „Питання поетики фольклорних жанрів”. Результати дослідження важливі теж і для усвідомлення цінності пареміологічно-пареміографічної діяльності І.Франка, їх можна застосувати у межах курсу „Історія української фольклористики” профільних кафедр вищих навчальних закладів, вони необхідні викладачам, магістрантам і студентам для спецкурсів та спецсемінарів зі спеціальності „фольклористика”. Основні положення дисертації можуть використовувати спеціалісти різних галузей гуманітарних знань (фольклористи, етнографи, культурологи, лінгвісти). Генологічний аспект дослідження може зацікавити не лише фольклористів, а й літературознавців.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було висвітлено на річних та звітних наукових конференціях кафедр університету, на засіданнях науково-методологічного семінару „Актуальні проблеми української фольклористики” кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси, а також у лекційних і практичних заняттях з курсу українського фольклору для студентів філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Роботу апробовано також на таких наукових конференціях і семінарах:
1. ХVII щорічна наукова франківська конференція (Львів, вересень 2002);
2. Семінар інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка „Перехресні стежки” − (Львів, листопад 2002);
3. ХVІІІ щорічна наукова франківська конференція (Львів, жовтень2003);
4. Міжнародна наукова конференція „Людина в просторі етнічної культури” (пам’яті П. П. Чубинського) (Київ, 14-15 травня 2004).
5. ХІХ щорічна наукова франківська конференція (Львів, жовтень2004)
Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у чотирьох публікаціях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (262 позицій). Загальний обсяг дисертації 188 сторінок комп’ютерного друку, з них 165 основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Пареміологія та пареміографія як взаємопов’язані і взаємодоповнюючі галузі фольклористичної науки в Україні остаточно оформились у другій половині ХІХ на початку ХХ ст. Ґрунтовні збірники-дослідження Г.Ількевича, О. Шишацького-Ілліча, М. Закревського, М. Номиса, В.Віслоцького, П. Чубинського, М. Комарова, а також розвідки теоретичного характеру Є. Згарського, П. Іващенка, М.Сумцова, В.Перетца, І. Тимошенка, О. Тищинського та ін. засвідчили активний поступ дисципліни у напрямі нагромадження і наукового осмислення національного паремійного фонду. Тогочасні пареміографічні студії були спрямовані на вироблення чіткої методології записування, опрацювання і систематизації складного, багатовимірного паремійного матеріалу, удосконалення форми його подачі у збірниках. Дослідження у царині пареміології мали на меті з’ясування особливостей внутрішньої природи жанру, зокрема вирішення питань дефініції, видової диференціації, генези, семантики (за тематичними полюсами), функціонального діапазону тощо. Загалом, у вказаний період склався основний комплекс пареміографічно-пареміологічних проблем практичного та теоретичного характеру, вирішення яких і надалі залишається актуальним.
Своєрідним підсумком наполегливої сподвижницької праці численних поціновувачів народного мудрослів’я став фундаментальний тритомний (у шести книгах) корпус І. Франка „Галицько-руські народні приповідки”. Узагальнивши весь попередній досвід не тільки українських, а й інших європейських пареміологів, зокрема опираючись на праці В. Віслоцького, Г.Ількевича, М. Номиса, П. Чубинського, М. Валя, К. Вандера, Й. Галлера, К.Крумбахера, С. Франкена, Г. Фрішбіра, С. Адальберґа, О. Кольберга, Л.Чапінського, А. Цінціале, А. Затурецького, Я. Ліблінського, Ф.Челаковського, В. Даля, М. Дикарєва, П. Симоні, А. Гільфердінга, Е.Муки, І. Носовича, П. Славейкова та ін., дослідник зумів створити високоякісний синтетичний збірник, у якому докладно проаналізовано, опрацьовано і систематизовано величезний пласт автентичного й оригінального українського паремійного матеріалу.
Працюючи більш як тридцять років над галицькими прислів’ями та приказками, І. Франко виробив чітку пареміологічну концепцію, у якій враховував внутрішню сутність жанру, особливості виникнення і побутування, актуалізаційний аспект як найважливіші критерії його максимально точної оцінки. У загальній схемі аналізу паремій дослідник вирішував насамперед взаємозумовлені питання жанрової дефініції та видової диференціації, від характеру інтерпретації яких залежав обсяг залученого до збірника матеріалу. Ставши на позиції широкого трактування жанру, упорядник „Галицько-руських народних приповідок” представив у виданні широку видову палітру паремій: прислів’я, приказки, порівняння, вітання, побажання, прокляття, мудрування, каламбури, нісенітниці тощо. Між усіма різновидами паремійного репертуару, крім низки розрізнювальних критеріїв, пареміолог простежував спільний внутрішній стрижень, який найчастіше визначається домінантною функціональною роллю зразків у процесі їх використання у спілкуванні.
Розвиваючи ідеї Л. Глібова, О. Шишацького-Ілліча, М. Номиса, М.Закревського, П. Чубинського, М. Комарова, М. Сумцова, В. Перетца, І.Тимошенка щодо походження жанру, І.Франко розглянув одночасно декілька шляхів поповнення основного контингенту паремійного фонду, кожен з яких формує відносно самостійний пласт. Найчисельнішим, за спостереженнями дослідника, виступає група так званих „звичайних життєвих обсервацій”, „уваг”, „рефлексій”, утворених внаслідок усталення вербальної реакції на певну типову життєву ситуацію. Інші пласти менш чисельні й утворені через скорочення більш об’ємних жанрів або через значні трансформації у тексті паремії.
Цінними є коментарі дослідника до питання співвідношення національного та інтернаціонального елементів у жанрі, адже І.Франко, не заперечуючи існування запозичених зразків, відзначив, що основу українського паремійного фонду складають тексти з превалюючим національним началом. Учений передбачав докладну інтерпретацію національних зразків з метою виявлення світоглядних переконань етносу, які безперечно закладені у відшліфованих і максимально інформативних паремійних формулах. Відмовившись від антинаукового вибіркового аналізу окремих текстів і притягнення їх для „підпирання” власних філософських концепцій, які нерідко суперечать реальному змістові паремій, І.Франко обережно і виважено, враховуючи специфіку жанру, взявся за вироблення єдиного об’єктивного методу, що передбачав би точне виокремлення автохтонного елемента у процесі сукупного, цілісного розгляду усього паремійного матеріалу. Після тривалих роздумів учений висловив ідею щодо застосування порівняльно-статистичного методу як максимально достовірного. Лише у 1984 р. Ю. Шевельов використав зазначений метод, провівши семантичну оцінку тематичної рубрики „Бог” зі збірників М. Номиса, С. Адальберґа та В. Даля.
Систематизувавши здобутки вітчизняних та інших європейських пареміографів, І.Франко виробив струнку схему опрацювання і систематизації паремій. Важливим здобутком пареміолога стало впровадження опорно-гаслової класифікаційної системи, яка прийшла на зміну тематичній і дозволила більш об’єктивно розмістити матеріал. Поєднавши нову для української пареміографії класифікаційну систему та низку важливих принципів (збереження мовних особливостей; точна паспортизація (так зване „географічне умісцевлення”); систематичне тлумачення текстів; компаративний аналіз, максимальне розширення варіантних гнізд тощо), І.Франко досягнув максимальної зручності у користуванні збірником, доповнив видання цінною науковою інформацією. Для сучасних дослідників багатоаспектна робота вченого становить особливу вартість, адже достовірний запис текстів дозволяє сконтролювати їх автентичність, провести діалектологічний аналіз; паспортизація допомагає встановити ареал поширення кожної паремійної одиниці; тлумачення розкривають таємниці формування і функціонування прямих та переносних значень зразків, дають інформацію про обставини їх актуалізації; порівняння сприяють найточнішому виявленню автохтонного елемента, демонструють оригінальну сутність українського матеріалу; об’ємні варіантні гнізда відіграють важливу роль у відстеженні специфіки регіональних та історичних трансформацій у межах поліваріантного тексту.
І.Франко одним із перших торкнувся питання поетикальної вартості паремій, відзначивши їх яскраву образність, що реалізується невичерпним арсеналом засобів тропо-лексичного рівня. Загалом, зразки з Франкового збірника засвідчують естетичну насиченість, потужний художньо-виражальний потенціал жанру.
Паремії як явище мистецтва володіють традиційним набором різнорівневих (фонетичний, морфологічний, лексичний, синтаксичний) поетикальних засобів. Їх звукова довершеність, що сформувалась упродовж багатовікового процесу „шліфування”, досягається алітерацією, асонансом, римою. Доповнює фонетичну виразність цих лаконічних одиниць мови майстерне досягнення чіткого ритму й акцентованої інтонації. У пареміях нюансування найтонших емоційних та семантичних відтінків окремого слова чи тексту загалом уможливлюється завдяки свідомому використанню дериваційних елементів. Рельєфну образність жанру підкреслює широка гама загальнофольклорної тропіки (постійні епітети, порівняння, метафори тощо).
Пошук новизни, виразності, інформативності вислову зумовив прискіпливу лексичну селекцію. Слова у межах паремійної одиниці пов’язані тісними асоціативними зв’язками, зумовлені низкою важливих чинників. Мовне багатство прислів’їв, приказок й інших видових форм підтверджує активне залучення синонімів, антонімів, деталей-реалій, діалектизмів, фольклорних неологізмів, власних назв, топонімів, архаїзмів, історизмів та одиниць інших лексичних пластів, які у сукупності створюють оригінальний художньо-поетичний колорит жанру, надають йому так званого паремійного „стилістичного ореолу”.
Гармонійність і пластичність стійких формул народної думки проявляється на синтаксичному рівні. Використання різноманітного комплексу структурно-композиційних побудов, які часто тяжіють до співмірності, доводить, що у жанрі, крім змістового аспекту, повноцінно розвивається і формальний.
Підсумовуючи внесок І.Франка у поступ української пареміології та пареміографії, варто відзначити, що вчений прагнув розглянути „величезний скарб” національного „народного добра” у загальноєвропейському контексті, продемонструвавши його незмірне багатство, оригінальність, мистецьку довершеність. Ідеї дослідника щодо встановлення жанрової специфіки паремій, що знайшли своє продовження у працях М. Грушевського, Ф.Колесси, В. Охримовича, В.Плав’юка та ін., для кожного нового покоління пареміологів є базовими, опорними, такими, що дозволяють якнайглибше пізнати основну проблематику галузі. Епохальне Франкове шестикнижжя „Галицько-руські народні приповідки”, яке становить універсум народного мудрослів’я, сьогодні з повним правом називаємо цінним внеском у наукове народознавство.
Глибоке та систематичне вивчення фундаментального корпусу „Галицько-руські народні приповідки”, цієї високолетної фольклористичної студії, окрім усвідомлення величезного внеску „титана праці” у поступ української пареміології та пареміографії, дозволяє також знайти ключ до пізнання таємниць смислової та естетичної довершеності паремій, відкрити потужний внутрішній потенціал гнучких і пластичних згустків народної думки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адрианова-Перетц В. Пословицы и поговорки // Избранные пословицы и поговорки русского народа. Москва: Гос. изд. худ. лит., 1957. С. 5-23.
2. Азбелев С. Фольклор в системе общественного сознания // Проблемы фольклора Москва, 1975. С. 21-30.
3. Александровський Г. Охорона здоров’я в народних приказках. Харків: ДВУ, 1928. 49 с.
4. Аникин В. Владимир Иванович Даль и его сборник пословиц // Пословицы и поговорки русского народа. Из сборника В. И. Даля. Москва: Правда, 1987. С. 637-648.
5. Аникин В. Каково происхождение, каковы типы и принцыпы класификации славянских народных пословиц и загадок? // Русский фольклор. Народная поэзия славян. Москва, Ленинград: Изд. Академии наук СССР, 1963. Т. VІІІ. С. 393-394.
6. Аникин В. Мудрость народов // Пословицы и поговорки народов Востока. Москва: Издательство восточной литературы, 1961. С. 7-20.
7. Аникин В. Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор. Москва: Гос. учебно-педагогическое изд-во Мин-ва просвещения РСФСР, 1957. 240 с.
8. Афанасьевъ А. Поэтическія воззренія славянъ на природу. СПб., 1866. Т. І. 574 с.
9. Бабій Ф. Прислів’я і приказки як джерело збагачення усного і писемного мовлення учнів // Українська мова і література в школі. 1978. № 14. С. 55-61.
10. Барвінський О. Руська читанка для висшої гімназії. Уложив Ол.Барвінський. Львів, 1870. Ч. І.: Усна словесність. 204 с.
11. Батюк Н. Фразеологічний словник. На допомогу вчителеві. К.: Рад. Школа, 1966. 234 с.
12. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. С. 406-415.
13. Бичко З. Мовні особливості прислів’їв та приказок Бойківщини // Фольклор у духовному житті українського народу: Тези регіональних наукових читань: Львів, 24-25 січня 1991р. / Т. Комаринець (гол. редактор) та ін. Львів, 1991. С. 60-61.
14. Бігун Г. Вибрані прислів’я та приказки п’ятьма мовами К.: Тандем, 2000. 136 с.
15. Бобкова В. Мудрість народного слова // Українські народні прислів’я та приказки. К.: Держ. вид. худ. літ., 1963 С. 5-16.
16. Бодянский О. О народной поэзии славянских племен. Москва, 1837. 154 с.
17. Бондаренко Д. Мовностилістичні особливості українських прислів’їв та приказок // Мовознавство. 1976. № 2. С. 53-58.
18. Бондаренко Д. Эстетика языка украинских народных пословиц и поговорок. Спец. 10.02.02. языки народов СССР (украинский язык) / Автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд. филол. наук. Киев, 1977. 25 с.
19. Бондаренко Д., Бондаренко В. Мистецтво слова в прислів’ях та приказках // Народна творчість та етнографія. 1974. № 6. С. 86-89.
20. Бочковський О. Вступ до націології. Мюнхен: Logos, 1991-1992. 338 с.
21. Будаев Ц. Адекватне пословицы и поговорки разных народов. Улан-уде: Бурятское книжное издательство, 1962. 213 с.
22. Буслаев Ф. Русская народная поэзия. СПб., 1861. 643 с.
23. Буслаев Ф. Русские пословицы и поговорки. Москва, 1854. 204 с.
24. Венгеров С. Пословица // Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. СПб., 1898. Т. 48. С. 680-681.
25. Веселовский А. Историческая поэтика. Ленинград: ГИХЛ., 1940. 648 с.
26. Вислоцкий В. Пословицы и поговорки Галицкой и Угорской Руси. СПб.: Типография Майкова, 1868. 138 с.
27. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе / Под ред. Вл.Рос­сель­са. 2-е изд. испр. и доп. Москва: Высшая школа, 1986. 416 с.
28. Гаврилюк Е. Рослинна символіка у контексті української календарної обрядовості: проблема семантико-функціонального аспекту. Спец. 10.01.07. фольклористика / Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філол. наук. К., 1999. 18 с.
29. Гайдай М. Народна етика у фольклорі східних і західних слов’ян (Проблема добра і зла). К.: Наукова думка, 1972. 198 с.
30. Галицькі приповідки і загадки зібрані Григорієм Ількевичем / Репринтне відтворення з видання: Галицькіи приповідки и загадки, зобраніи Григором Илькєвичом. У Ведни напечатано черенками о. о. мехи­та­рис­тов, 1841. Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2003 VI, 143 с.
31. Галицько-руські народні приповідки / Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко: У 3 т., 6 вип. // Етнографічний збірник. Львів, 1901. Т. Х 200 с.; 1905. Т. ХVI С. 201-600; 1907. Т. XXIII 300 с.; 1908. Т. XXIV С. 301-600; 1909. Т. XXVII 300 с.; 1910. Т. XXVIII С. 301-600.
32. Гарасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. 144 с.
33. Гінда О. Понятійне поле теоретичної фольклористики (до постановки проблеми) // Вісник львівського університету. Серія філологічна. Вип. 31. Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2003. С. 32-43.
34. Гнатюк В. Галицько-руські анекдоти // Етнографічний збірник. Львів, 1899. Т. VІІ. ХІІ, 370 с.
35. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства Національної академії наук України, 2000. 263 с.
36. Григорьев В. Поэтика слова (на материале русской современной поэзии). Москва: Наука, 1979. 343 с.
37. Гринько Д. Одна з давно очікуваних // Вітчизна. 1964. № 4. С. 204-205.
38. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. К.: Либідь, 1993 Т. І. 391 с.
39. Грушевський М. Матвій Симонів (Номис) // ЗНТШ. 1901. Т. 40. C. 8-9.
40. Даль В. Напутное // Пословицы русского народа. Сборник В. Даля в 2 т. Москва: Худ. лит., 1989. Т. І С. 5-22.
41. Дандис А. О структуре пословицы // Паремиологический сборник. Москва: Наука, 1976. С. 13-34.
42. Дей О. Іван Франко дослідник народнопоетичної творчості. К.: В-во Академії наук Укр. РСР., 1953. 91 с.
43. Дей О., Мороз М. З діяльності Івана Франка як фольклориста (Із листу­ван­ня Івана Франка та Ізидора Коперницького) // Українське літера­ту­ро­знавство. 1968. № 5. С. 133-142.
44. Демидова Г. Сопоставительное значение сравнительных конструкций// Язы­­ко­вые значения. Сборник научных трудов. Ленинград, 1976. С. 135-143.
45. Демський М. Українські фраземи й особливості їх творення. Львів: Просвіта, 1994. 62 с.
46. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору (матеріали до лекції) // Вісник львівського університету. Серія філологічна. Випуск 31. Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2003. С. 3-22.
47. Денисюк І. Історична белетристика Івана Франка // Невичерпність атома. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. С. 14-31.
48. Денисюк І. Невичерпність атома: до 140-річчя Івана Франка // Невичерп­ність атома. Львів, 2001. С. 138-142.
49. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів: Академічний експрес, 1999. 176 с.
50. Денисюк І. Фольклористичні концепції М. Грушевського та І.Франка// Невичерпність атома. Львів, 2001. С. 182-186.
51. Дмитренко М. Крилата енциклопедія народу // Вітчизна. 1984. № 11. С. 201-203.
52. Дмитренко М. Переживуть віки // Україна. 1985. № 6. С. 19.
53. Довженко Г. Неповні підрядні речення і другорядні члени речення, виражені порівняннями // Українська мова і література в школі. 1973. № 6. С. 31-35.
54. Домбровський В. Українська стилістика й ритміка. Українська поетика. Пе­ремишль, 1923 / Український вільний університет. Філософічний фа­куль­тет. Українське літературознавство. Вип. 4. Мюнхен, 1993. С.37-41.
55. Дуденко О. Номінативна та комунікативна природа українських паремій. Спец.: 10.02.01. укр. мова / Автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук. К., 2002. 19 с.
56. Еко У. Поетика відкритого твору // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. С. 525-538.
57. Єрмоленко С. Фольклор і літературна мова. К.: Наукова думка, 1987. 247 с.
58. Єфремов С. Історія українського письменства. Ляйпціг, 1919. Т. І. 456 с.
59. Жовтобрюх М., Кулик М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Радянська школа, 1965. 423 с.
60. Жывая старина. 1908. вип. IV. С. 510.
61. Жуков В. Предисловие // Словарь русских пословиц и поговорок. Москва, 2000. С. 9-21.
62. З фольклористичної спадщини Івана Франка. Недрукована передмова до збірки прислів’їв / Підготовка до друку, переклад і вступна замітка О.І.Дея // Народна творчість та етнографія. 1963. № 2. С. 94-96.
63. Закревский Н. Старосветский бандуриста. Москва: Университетская типография, 1860. кн. I. 137 с.
64. Закревский Н. Малороссійския пословицы, поговорки и загадки и га­лиц­кия приповедки. Собрал Николай Закревский // Старосветский бан­ду­рис­та. Москва: Университетская типография, 1860. кн. ІІ. С. 138-244.
65. Закревский Н. Нечто о сочинениях на малороссийском наречи // Словарь малороссийских идиом. Составил Николай Закревский Москва: Уни­вер­ситетская типография, 1861. С. І-VIII.
66. Згарский Е. Народная русская философия ведля пословиц и приповедок, написал Евгений Згарский, учитель гимназии. Коломыя, 1873. 96 с.
67. Згарський Є. Народна філософія списана по народнім пословицям і приповідкам // Правда. 1867. №№ 7-17.
68. Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті / Підгот. тексту І. П. Чепіги; Вступ. стаття, С. 5-27, В. П. Колосової та І. П. Чепіги / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. К.: Наук. думка, 1971. 391 с.
69. Зорівчак Р. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози). Львів: Вид-во при Львів. ун-ті, 1989. 216 с.
70. Зорівчак Р. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. Львів: Вид-во при Львів. ун-ті, 1983. 174 с.
71. Зубрицька М. Спостереження над варіантністю словозмінних афіксів у „Галицько-руських приповідках” І.Франка // Іван Франко і національне відродження. Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1991. С. 176-178.
72. Иващенко П. Религиозный культ южно-русского народа в его пословицах (Реферат д. чл. П. С. Иващенко, читанный в собрании географического общества 5-17 июня, 1874 г.). К., 1875. 59 с.
73. Иллюстров И. Жизнь русского народа в его пословицах и поговорках. Сборник русских пословиц и поговорок. Москва, 1915. 114 с.
74. Іваньо І., Фединишинець В. Є потреба у новому виданні // Народна твор­чість та етнографія. 1965. № 6. С. 95-97.
75. Ількевич Г. Предисловіе // Галицькі приповідки і загадки зібрані Григо­рієм Ільковичем. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. С. І-VI.
76. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до теорії мовного релятивізму). Львів: Літопис, 2002. 302 c.
77. Коваль А. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища школа. Вид-во при КДУ, 1987. 349 с.
78. Кознарський Т. „Мудрування” як специфічна одиниця української мови (на матеріалі „Галицько-руських народних приповідок” І.Франка)// Іван Франко і національне відродження Львів: ЛДУ ім. ІванаФранка, 1991. С. 178-181.
79. Кокаре Э. Интернациональное и национальное в латышских пословицах и поговорках Рига: Зинатне, 1978. 294 с.
80. Колесса Ф. Українська усна словесність. Едмонтон, 1983. 645 с.
81. Комаров М. Нова збірка народних малоруських приказок, прислів’їв, примовок, загадок і замовлянь. Одеса, 1890. 124 с.
82. Кононенко-Мойл Н. Їжа, культура харчування та гостинність // Фольк­лор­ний збірник Матвія Номиса 1864-1984. Саут-Бавнд-Брук, Н.Дж.: Ви­давничий фонд Владики Мстислава, митрополита Української Автокефальної Православної Церкви в діаспорі. Оселя св. ап. Андрія Первозванного, 1985. С. 33-40.
83. Корнійчук В. Агрокалендар українського селянина (Із студій над „Галицько-руськими народними приповідками” І.Франка) // Фольклор у духовному житті українського народу: Тези регіональних наукових читань: Львів, 24-25 січня 1991 р. / За ред. Т. Комаринця (гол. редактор) та ін. Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1991. С. 84-87.
84. Костомаров Н. Две русские народности. Киев; Харьков: Майдан, 1991. 71 с.
85. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. Деякі принципи літера­тур­ного аналізу художньої мови. К.: Наукова думка, 1965. 319 с.
86. Крикман А. Некоторые аспекты семантической неопределенности посло­ви­цы // Паремиологический сборник. Москва: Наука, 1978. С.82-104.
87. Крикманн А. К проблематике исследования содержания и мировозрения пословиц. Спец. 10.01.09. фольклористика / Автореф. дис. на соиск уч. ст. канд. филол. наук. Таллин, 1975. 55 с.
88. Кузьмин П. О старых русских пословицах и поговорках // Старинные русские народные пословицы и поговорки. Составитель П. Кузьмин Пенза: Пензенское книжное издательство, 1958. С. 128-132.
89. Кулиш П. Граматка. СПб.: Типогр. П. А. Кулиша, 1857. 149 с.
90. Кууси М. К вопросу о международной системе пословичных типов (Опыт классификации количественных пословиц) // Паремиологический сбор­ник. Москва: Наука, 1978. С. 53-80.
91. Кучеренко І. Порівняльні конструкції мови в світлі граматики. К.: В-во Київ. ун-ту, 1959. 108 с.
92. Лабащук О.В. Українська примовка: особливості побутування та функ­ці­ону­вання. Спец. 10.01.07. фольклористика / Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філол. наук. Львів, 2001. − 16 с.
93. Лазаревский А. Кому пренадлежит редакция сборника малороссийских пословиц из 1864 г.? // Киевская старина. 1897. № І. С. 14-15.
94. Лесик В. Аналіз тропів // Література в школі. 1961. № 4. С. 18-31.
95. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. К.: Радянська школа, 1971. 486 с.
96. Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. В. Ярцевой. Москва: Советская энциклопедия, 1990. 297 с.
97. Листування І.Франка і М. Драгоманова // Матеріали для культурної й громадської історії Західньої України. К., 1928. Т. І. 262 с.
98. Лихачев Д. Поэтика древнерусской литературы. Ленинград: Наука, 1967. 372 с.
99. Літературно-науковий вісник. Львів, 1909. Т. ХLVІІІ. річ. XII. С.407-409.
100. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю.І.Кова­лі­ва та ін. К.: Академія, 1997. 750 с.
101. Лобода А. Передмова // Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке інше: Збірники О. В. Марковича і других. Харків: Вид. А. Лободи, 1928. С. 3-15.
102. Ляцкий Е. Матеріалы для изученія творчества и быта белоруссов. Пословицы, поговорки, загадки. Москва, 1898. 63 с.
103. Ляцкий Е. Несколько замечаний к вопросу о пословицах и поговорках. СПб.: Типография императорской Академии наук, 1897. 36 с.
104. Максимович М. Українські пісні, видані М. Максимовичем / Фотокопія видання 1827 р. К., 1962. 344 с.
105. Малороссийские пословицы и поговорки. Собрал В.Н.С. (Смирницкий) Харьков, 1834. 34 с.
106. Малярчук Н. Българските пословици в научната дейност на ИванФранко // Известия на етнографския институт и музей. София, 1964. Т. VІІ. С. 267-275.
107. Мартынова А. Мудрость и красота // Пословицы. Поговорки. Загадки. Составители, авторы предисловия и комментариев А. Н. Мартынова, В.В. Митрофанова. Москва: Современник, 1986. С. 6-17.
108. Маслова В. Введение в лингвокультурологию. Москва: Наследие, 1997. 206 с.
109. Мастак І. Малороссийские пословицы и поговорки, собранные ВНС. Телескоп. 1834. № 20. С. 336-348.
110. Медвінський Б. В. С. Плав’юк канадський послідовник І. Я. Франка в галузі пареміографічних досліджень // Іван Франко і світова культура / Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11-15 вересень, 1986) К.: Наукова думка, 1990. С 394-397.
111. Мезенин С. Компоненты образных средств языка // Синтаксические исследования по английскому языку. Москва, 1971. Т. 416. С. 64-75.
112. Мишуренко П. До питання варіювання українських народних прислів’їв за їх лексичним складом // Говори і ономастика Наддніпрянщини. Дніпропетровськ, 1970. С. 115-125.
113. Мороз М. До історії підготовки праці І.Франка Галицько-руських на­род­них приповідок” // Народна творчість та етнографія. 1986. № 4. С. 55-56.
114. Морозова Л. Художественные формы пословиц // Вопросы жанров русского фольклора. Сборник статей / Под ред. проф. Н. И. Кравцова. Москва: Изд. Московского ун-та, 1972. С. 3-17.
115. Нагорный Г. Как верили предки. Москва: Сов. Россия, 1975. 223 с.
116. Нахлік Є. Пазяк М. М. Українські при