Міфологічні образи народної прози: еволюція художнього мислення

Короткий опис

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Полковенко Тарас Вікторович

УДК 801.81:398.22

Міфологічні образи народної прози:
еволюція художнього мислення

Спеціальність 10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Дунаєвська Лідія Францівна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2002

З м і с т

Вступ............................................................................................................

3

Розділ 1. Протогенез міфологічних образів у контексті народного світогляду....................................................................................................

12

1.1. Міфологічні уявлення про "живий" світ..........................................

12

1.2. Міфологічні уявлення про "життя" після смерті.............................

61

1.3. Міфологічні уявлення про "магічні" властивості речей..................

72

Розділ 2. Трансформація міфологічних образів у період утвердження християнства...............................................................................................

84

Розділ 3. Пострелігійний парастазис міфологічних образів..................

115

Розділ 4. Трансмутація міфологічних образів у контексті сучасної еволюції художнього мислення................................................................

133

Висновки.....................................................................................................

147

Список використаних джерел...................................................................

155

В С Т У П

­Протягом тисячоліть у фольклорі різних народів функціонують міфологічні образи. Їхньому дослідженню присвячено чимало наукових праць, які з’явилися, головним чином, у ХІХ на початку ХХ ст. Вивчення міфологічних образів у цей період призвело до накопичення значного обсягу теоретичного й фактичного матеріалу. Зокрема, це наукові розвідки О.Потебні [98], М.Костомарова [66], І.НечуяЛевицького [90], П.Чубинського [136], М.Грушевського [27], Г.Булашева [11], В.Проппа [100, 101], В.Тернера [123], Х.Керлота [55], В.Бауера [4], С.Головіна [4], І.Дюмотца [4], Х.Л.Борхеса [9], С.Мишанича [86], В.Давидюка [30], Л.Дунаєвської [48], О.Таланчук [83], М.Дмитренка [36] та інших. Сьогодні виникла нагальна потреба в науковому аналізі культурноісторичного та художнього фольклорного масиву з урахуванням сучасних тенденцій інформаційних ресурсів суспільства, науки, культури.
У світлі сучасних культурномистецьких течій (особливо в галузі літератури та кіномистецтва) посилюється увага до фольклорних форм і способів інформаційного обміну [126, 127, 128]. Іншим колом зацікавленості міфологічною темою є читацька аудиторія "споживачів" періодичних видань, у яких регулярно з’являються матеріали, присвячені сучасним релігіям і міфологіям (матеріали про так званий "кінець світу", про "барабашку", "НЛО" тощо).
Сьогодні особливо популяризується література на міфологічну тематику [39, 40, 85, 93, 94, 102, 116, 137]. В художній літературі, кіномистецтві, мультиплікації міфологічні образи й мотиви подаються в такому контексті, який засвідчує "нове життя" не лише фольклорних персонажів міфології, а й художнього простору "реальних" надприродних істот. Це "співіснування" в художньому просторі з русалками, домовиками; оповіді та сюжети про "напади" демонів тощо. Ці факти вказують на постійне вживання у соціальнокультурному середовищі міфологічних мотивів, образів тощо.
Актуальність роботи полягає в тому, що тема міфологічних образів набуває широкого суспільного побутування. Антирелігійна пропаганда радянського часу була однією з причин ігнорування радянською наукою міфологічної проблематики, хоч це явище в народі не зникло і сьогодні. Внаслідок посилення різних релігійних течій з одного боку, західних художніх фільмів з іншого система міфологічних образів продовжує розвиватися. Наукове дослідження міфологічних образів як фольклорного явища сьогодні зумовлює потребу ретельного перегляду наукових здобутків у галузі міфології в контексті новітньої художньої свідомості.
На точність перших наукових висновків у галузі дослідження міфологічних систем негативно вплинуло кілька факторів, а саме: 1) неповнота свідчень відповідних джерел; 2) відсутність чіткого уявлення про функціонування окремих елементів народного світогляду (зокрема системи міфологічних образів). Першу проблему детально охарактеризував митрополит Іларіон, аналізуючи стан вивчення вірувань українців: "Належно висвітлити дохристиянські вірування українського народу надзвичайно трудно, бо ще не маємо в потрібній кількості відповідного ціннішого матеріалу. В багатьох випадках доводиться користуватися матеріалом, який свідчить про вірування взагалі слов’ян, а не самого українського народу, та й матеріял той часто непевний і мало опрацьований" [51, с.364]. Друга проблема стає зрозумілою, звернувшись, наприклад, до різноманіття методології вивчення міфологічних систем. С.Токарєв вказував, що до середини ХІХ ст. у Європі була відома тільки грецька міфологія. Вона усвідомлювалася тільки як сукупність оповідань давніх греків про своїх богів та надприродні істоти. Згодом у науковий обіг увійшли міфи інших індоєвропейських народів древніх індійців, іранців після чого стало можливо робити певні порівняння й узагальнення. На цьому тлі виникла міфологічна школа (брати Грімм, Макс Мюллер та ін.) з виразною концепцією походження й розвитку міфології та релігії [121, с.507508].
На засадах міфологічної школи, представники якої першоосновою творчості вважали міф, як несвідомий безособовий витвір колективної народної душі на певній стадії розвитку, працював і М.Костомаров. У фольклористичних розвідках дослідник у методології своєї наукової роботи піднімав питання про достовірність історичних джерел, які б виключали суб’єктивне тлумачення подій [66, с.13]. Згодом учений використовував у роботі основні концептуальні положення культурноісторичної школи, що склалася в середині ХIХ ст. і дістала поступального руху від німецьких просвітителів (Й.Г. Гердер), послідовників французької романтичної історіографії (Ф.Гізо, О.Тьєрі) та позитивіської філософії О.Конта. М.Костомаров зосередив головну увагу на гердерівських ідеях про історію людства як процес розвитку духу, на розкритті його внутрішніх чинників [66, с.14]. У якості джерела досліджень учений використовував усну народну творчість. Важливим у розвідках М.Костомарова було те, що, на відміну від більшості його сучасників, які розглядали фольклор та етнографію як науки про минуле, він ставив у центр уваги сучасне життя нації в усій різноманітності його проявів. На нашу думку, саме Костомаров, усебічно досліджуючи не тільки релігійні, моральноетичні, естетичні погляди, а й жанри народної поезії, символіку, вірування максимально наблизився до ідеї періодизації еволюційних процесів міфологічної системи фольклору. Проте концепції, що враховувала б усі аспекти міфу з урахуванням періодизації розвитку його системних елементів, жодна школа не створила.
Вчений Х.Ловмянський запропонував методику дослідження прадавніх вірувань, на основі якої ним створена праця про слов’янську релігію [162]. Реконструкція релігійних систем далекого минулого, на думку вченого, повинна спиратися на близькі до них за часом писемні джерела, які адекватно відбивають головні їх форми.
Але ця методика при детальному розгляді має недолік, який видно, якщо пригадати вислів відомого історика релігії Н.А.Нікольського про стан джерел з історії давньоруського язичництва: "Випадкові зауваження літописців, що пройшли до того ж крізь призму візантійського православ’я, кілька пікантних анекдотів про витівки бісів у Патерику, викриття "поганства" у церковних проповідях, двітри оповіді арабських мандрівників про поховальні обряди східних слов’ян та поетичні фігури "Слова про Ігорів похід" ось майже все, що можна зібрати з писемних пам’яток тієї далекої доби стосовно питання, що цікавить нас"[91, с.3].
Враховуючи основні наукові точки зору на міфологію 1) власне міфологічної теорії, в якій йдеться про відображене у міфах персоніфіковане відтворення й пояснення природних явищ; 2) евгемеристичної теорії, в якій висувається припущення, що у міфах діють реальні люди, предки, а їхні подвиги передаються у піднесеному (гіперболізованому) вигляді; 3) біологічної теорії, згідно з якою міфологія відтворює на виражальному рівні прихований (підсвідомий) сексуальний характер людської природи; 4) соціологічної теорії, що розуміє міфи як безпосереднє вираження зв’язків первісного суспільства зі світом, стає видно, що віра в надприродне виступає в особливому ставленні до релігійного пояснення світу.
У більшості наукових варіантів пояснень походження міфології так чи інакше представлено визнання в міфах зумовленості людського буття надприродними силами або бажання такі сили опанувати. Однак магічне і релігійне тлумачення цієї зумовленості пояснюється порізному: якщо релігійна свідомість визнає підпорядкованість світу божественній волі й абсолютну залежність від неї суб’єкта, то магічна визнає підпорядкованість світу таємному законові, знанням якого може володіти або людина з надприродними властивостями, або надприродна істота. Міфологія цілком закономірно є площиною відтворення надприродного і основою, на якій ґрунтується один із способів художнього мислення у фольклорі. Художнє мислення, у свою чергу, оперує предметами, явищами та зв’язками між ними не прямо, а за посередництвом образносимвольної системи. Іншими словами, міф функціонує остільки, оскільки в ньому функціонують образи, які несуть у собі певне значення. Крім того, міфологічний простір не позбавлений менш важливих деталей з огляду на структуру тексту, а це є певним протиставленням науковому мисленню, яке намагається зпоміж усіх зв’язків між речами та явищами виділити основні. Таке диференційоване розуміння категорії значення є механізмом об’єктивізації наукового пізнання, що схематизує уявлення про світ. Однак це не виключає можливості поєднання наукових і "ненаукових" підходів, про що засвідчують висновки сучасної антропології про злиття натуралістичного та феноменологічного напрямів або, наприклад, "Окультизм" Коліна Уілсона [124].
Аналіз міфологічних текстів, як і фольклорного матеріалу загалом, у традиційному філологічному розумінні без огляду на культуротворчий феномен і контекст розвитку художнього мислення репресує першорядну функцію міфу як джерела передачі відображення історичних умов соціальнокультурного та духовного розвитку людини. Вивчення міфології поза її первісною функціональністю анулює, таким чином, саме поняття міфу як сфери "дійсного доісторичного" простору, переводячи її в межі прозового жанру. Виведення міфологічного тексту за межі ортодоксальної науковості, у світ художнього мислення дає змогу опанувати його цінність як передумови розвитку інших жанрів фольклорної прози (легенди, казки). У свою чергу, періодизація й характеристика процесів розвитку образносимвольної системи міфології дозволять зрозуміти еволюцію художнього мислення людства й функціонування системи міфологічних образів, прозових жанрів і форм українського та світового фольклору в контексті сучасного соціальнокультурного середовища.
Мета роботи спроба комплексного вивчення характеру функціонування міфологічних образів народної прози в контексті сучасної народної культури та інформаційного середовища суспільства з урахуванням еволюційних процесів міфологічної системи в цілому. Це передбачає:
- вивчення феномена міфологічних образів у зв’язку зі світоглядом людини;
- аналіз багатоплановості міфологічних образів у площині народної прози та художнього мислення;
- дослідження міфологічних образів у практиці художнього відтворення в літературі, кіномистецтві, мультиплікації.
У зв’язку з цим постає необхідність розв’язати такі завдання:
- розглянути міфологічні образи як відображення давніх світоглядних уявлень людини;
- визначити передумови появи демонологічних образів у системі міфологічних категорій;
- порівняти традиційно фольклорні та сучасні різновиди міфологічних образів для пошуку розбіжностей;
- охарактеризувати функціонування міфологічних образів та умови їх переходу в площину художнього відтворення;
- систематизувати міфологічні образи з урахуванням їх функціональних особливостей;
- окреслити перспективу подальшого функціонування міфологічних образів у контексті еволюційних процесів суспільної свідомості, культури та художнього мислення.
Об’єктом дослідження є міфологічні образи у народних повір’ях, міфологічних легендах, казках, літературних творах та інших формах мистецтва.
Предметом наукового аналізу є функціональна специфіка міфологічних образів народної прози в сучасному соціальнокультурному середовищі.
Методологічною основою дослідження є засади історикокультурного, описового, аналітичного методів у фольклористиці, які передбачають встановлення загальних і специфічних рис структурних міфологічних елементів, а також систем, аналіз їхнього походження, динаміку розвитку, функціонування тощо. Водночас у дисертації здійснюється диференційований підхід до внесків різних напрямів у фольклористиці, залежно від конкретно поставленого завдання.
Теоретичне значення дисертаційної праці полягає:
- в розробці методологічної основи для аналізу процесів розвитку міфологічних образів фольклору;
- у введенні в науковий обіг термінології на означення етапів еволюції міфологічних образів фольклору: протогенез на означення початкового етапу функціонування міфологічних образів у площині художнього мислення; трансформація на означення першого етапу видозмін, які відбулися з міфологічними образами під впливом соціальноісторичних релігійних систем; парастазис на означення етапу співіснування у площині художнього мислення двох видів міфологічних образів ("протогенетичних" і "трансформативних"); трансмутація на означення другого етапу видозмін, які відбулися з міфологічними образами на тлі сучасного соціальнокультурного середовища;
- в аналізі системних зв’язків категорій "міфологічний образ" "демонологічний образ" у контексті еволюції художнього мислення.
Практичне значення результатів дослідження застосування нових теоретичних і практичних проблем фольклору як джерела наукового та суспільного пізнання для аналізу давньої й сучасної фольклорної свідомості, художнього мислення в етнології, психології, культурології та інших суміжних дисциплінах. Матеріали дисертації передбачають практичне застосування в лекційних курсах із фольклористики, спецкурсах та спецсемінарах із етнопсихології, а також при написанні навчальних програм і посібників із народної творчості для студентівгуманітаріїв.
Положення, що виносяться на захист:
- система міфологічних образів видозмінюється в сучасному соціальнокультурному середовищі під впливом художньої літератури, кіномистецтва та інформаційних технологій;
- названі чинники видозмінюють міфологічні образи фольклору, надаючи їм нових форм та змісту;
- відбувається взаємозбагачення художнього простору міфологічної образної системи фольклору та системи художнього мислення на рівні виражальних засобів;
- у сучасному художньому просторі функціонують видозмінені міфологічні образи фольклору поряд із традиційними, що свідчить про адаптацію новітніх міфологічних елементів до сучасного соціальнокультурного середовища;
- відбувається "інтернаціоналізація" міфологічних образів.
Апробація дослідження відбувалась у процесі обговорення обраної теми дослідження на засіданнях кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Її основні положення відображені у навчальнометодичній роботі зі студентамифілологами Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на конференціях, організованих Міжнародним інститутом лінгвістики і права, на конференціях, організованих кафедрою фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на конференціях у Рівненському державному гуманітарному університеті, у публікаціях автора дисертації:
1. Образ чорта в українському фольклорі. Зб.: Література. Людина. Духовність. Кривий Ріг, 1997. С.5462.
2. Образ русалки в поемі Тараса Шевченка "Утоплена". Зб.: Українська культура в іменах і дослідженнях. Наукові студії Рівненського державного інституту культури. Рівне, 1997. С.199208.
3. Образ домовика в українському фольклорі. Зб.: Українська культура в іменах і дослідженнях. Наукові студії Рівненського державного інституту культури. Рівне, 1998. С.115123.
4. Нечиста сила в українському фольклорі. Пам’ять століть. № 6. К., 1998. С.7282.
5. Образи надприродних істот: змій та дракон. Література. Фольклор. Проблеми поетики. К.,1999.С.4554.
6. Образи надприродних істот у сучасних комп’ютерних іграх. Вісник (літературознавчі студії) Міжнародного інституту лінгвістики і права. К., 2000, № 3. С.292297.
7. Фазові процеси еволюції фольклорних образів надприродних істот. Література. Фольклор. Проблеми поетики. К., 2001. С.209219.
Структура дисертації. Дисертаційне дослідження обсягом 152 сторінки основного тексту складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел (170 найменувань).

Список літератури

В и с н о в к и

Початок раціонального (філософськосимволічного) переосмислення міфологічного матеріалу започаткували представники античної філософії (Платон, Евгемер, стоїки, софісти та ін.) [85]. Середньовічні християнські теологи намагалися дискредитувати античну філософію та міфологію, називаючи антич­них богів "бісами". Алегоричне тлумачення міфів, розроблене стоїками і софіста­ми, відродилося вже в епоху Відродження (Дж.Боккаччо, Ф.Бе­кон та ін.).
Влучно висловився про поетику міфу італійський вчений Дж.Віко автор трактату "Основи нової науки" (1725). Він називає міфологію "божественною поезією" і пов’язує її своєрідність зі специфічними формами мислення, порівнянними з психологією дитини. На відміну від теорії Дж.Віко погляд на міфологію представників французького Просвітництва (Вольтер, Дідро, Монтеск’є та ін.), які розглядали міфологію як продукт невігластва, був кроком назад. Перехідною ланкою від просвітницького погляду на міфологію до романтичного стала позиція німецького філософа Й.Гердера.
Романтична поетика міфу, що дістала завершення у Ф.Шеллінга, трактувала міф переважно як естетичний феномен [85]. Відомий німець­кий філолог Я.Грімм, засновник міфологічної школи у вивченні міфології в першій поло­вині XIX ст., на матеріалі давньоісландської літератури й реконструкції давніх вірувань у фольклорі германських народів свого часу в мо­нографії "Німецька міфологія" (1835) досліджує міфологічні уявлення давніх германців і тим самим фактично започатковує наукове дослідження міфів.
Учні Я. Грімма (А.Кун, В.Шварц, В.Маннхардт, М.Мюллер, Ф.Буслаєв, О.Афанасьєв, О.Потебня), що не втратили позицій романтичного тлумачення міфів як витворів народного світогляду, в дослідженнях з історії індо­європейської міфології намагалися керуватися успіхами порівняльноісторичного мовознавства. Тим часом у другій половині XIX ст. дедалі більшого авторитету завойовують ідеї нової антропологічної школи, що сформувалася в Англії на базі великого матеріалу польових спосте­режень над архаїчними племенами. Якщо вчені міфологічної школи творця­ми індоєвропейської міфології вважали давніх аріїв, то засновник антрополо­гічної школи Е.Тайлор зараховував її виникнення до часів первісного стану людства, а для пояснення своєрідності первісної релігії висунув ідею так зва­ного анімізму "вірування в духовних істот", які, за уявленнями пралюдини, населяють увесь природний світ. Е.Тайлор наголошував, що розглядає первісні релігійні уяв­лення як такі, що були створені людським розумом незалежно від надприродного втручання [119].
Ще один відомий представник антропологічної школи Дж.Фрезер продемонстрував важливе значення для первісного світогляду магії, або віруван­ня у можливість для людини надприродного впливу на дійсність. Міф для Дж.Фрезера був в основному відбитком магічного ритуалу, причому, на його думку, ритуал переважає над міфом у примітивних давніх культах.
Наукова діяльність Дж.Фрезера стала основою для розвитку кембриджської школи класичної філології (Д.Харрисон, Ф.Корнфорд та ін.), що вважала ритуал основою становлення релігії, філософії та мистец­тва давнього світу. У середині XX ст. ідеї, висунуті представниками цієї школи (С.Хуком, Т.Гастером, Е.Джеймсом та ін.) стають панівними, проте згодом австралійський етнограф Е.Станнер довів, що існують як еквівалентні один одному міфи й обряди, так і обряди, не пов’язані з міфами, і міфи, не пов’язані з об­рядами.
Англійський етнограф Б.Малиновський започаткував функціональну школу в етнології. У книзі "Міф у первісній психології" (1926) він доводив, що міф в архаїчних суспільствах кодифікує моральні засади, визначає правила поведінки, санкціонує обряди, раціоналізує соціальні умови. На противагу англійській етнології, яка при вивченні первісної культури йшла від індивідуальної психології, представники французької соціологічної шко­ли (Е.Дюркгейм, Л.ЛевіБрюль) орієнтувалися на соціальну психологію. Так, Е.Дюркгейм протиставляє релі­гію (яку розглядає об’єднано з міфологією) магії й ототожнює її з колективними уявленнями. У пошуках ключових форм релігії Е.Дюркгейм звертається до тотемізму, вперше науково інтерпретованого Дж.Фрезером. Французький учений довів, що тотемістична міфо­логія моделює родову організацію і підтримує її. У колективних уявленнях, як вважав Л.ЛевіБрюль, асоціаціями керує закон партиципації (співпричет­ності) виникає містична співпричетність між тотемною групою й міфічними тваринами, лісами, річка­ми тощо [85].
Символічна теорія міфу, в найповнішому вигляді розроблена німецьким філософом Е.Кассірером, розглядає міфологію як замкнену символічну систему. Тому міфічна свідомість нагадує код, для якого потрібний ключ. У розвідках німецького психолога В.Вундта у зв’язку з питанням про генезис міфів особли­во наголошувалося на ролі афективних станів і сновидінь. З.Фрейд вважав за можливе розглядати міфи як "уламки" бажаньфантазій цілих народів.
Учень З.Фрейда, швейцарський філософ і культуролог К.Юнг також вба­чає у міфах психічні явища, що виражають сутність душі. Розробляючи ідею колективного несвідомого, вчений пропонує класифікацію його проекцій в архетипах найбільш уза­гальнених символах, або первісних типах, тобто давніх наявних образах [76].
Відомий французький етнолог К.ЛевіСтрос, аналізуючи результати власних досліджень міфології південноамериканських інді­анців, розробив структуралістську методику вивчення міфів, що передбачає, з одного боку, розбивання оповідного матеріалу на опозиції, а з іншого встановлення конкретної форми медіації способу подолання й розв’язання основної суперечності міфу. На противагу концепції К.ЛевіБрюля, який вважав первісне мислення "дологічним", К.ЛевіСтрос наполягає на тому, що воно має логіку, проте своєрідну, "міфологічну", що оперує архаїчними методами "калейдоскопа" [85].
Загалом дослідження міфології у XX ст. довело [85]:
- міфи у примітивних суспільствах тісно пов’язані з магією та обрядом і функціонують як засіб підтримання природного і соціально­го порядку;
- міфологічне мислення має значну логічну і психологічну сво­єрідність;
- міфотворчість є найдавнішою формою, своєрідною симво­лічною "мовою", термінами якої людина моделювала, класифікувала та інтерпретувала світ, суспільство і себе саму;
- своєрідні риси міфологічного мислення мають певні ана­логії в продуктах фантазії людини не тільки глибокої давнини, а й ін­ших історичних епох і, таким чином, міф як спосіб мислення може бути присутній у різних культурах, у літературі та мистецтві, які багато чим завдячують міфу генетично і мають з ним окремі спільні риси.
Наукові розвідки вчених у ХХ ст. торкались як питань походження міфів [39, 40, 66, 91, 119, 121, 129], так і специфіки їхніх впливів на соціальнокультурне середовище, народний світогляд тощо [27, 30, 51, 119, 121, 122, 129]. Звичайно, у цих дослідженнях приділялась увага й міфологічним образам, які органічно функціонували в народній прозі. Окрім вітчизняних науковців, проблемами міфу та міфології широко цікавились у Європі. Європейські вчені особливо детально розробляли, зокрема, такі міфологічні концепції: власне "священного", основа якої виявляється в самому характері міфу, проявляючись від найпростішого "дорелігійного" обожнювання природних предметів або явищ і до найскладнішого "релігійного" буття, що відображено і в міфічних текстах; "священної" історії, що спершу виявляється у збереженні на рівні міфу пам’яті про "творення" всього сущого, а згодом у розподілі життя на "священне" і "мирське" [144, 145, 147, 152, 159, 161, 164]; "священного" простору, що закріплено на рівні ритуалів, які стосуються "священних" місць і людської оселі; "творення" смислу і значення, що також передають міфи на рівні тексту [148, 150, 155, 165]; священного часу, що виявляється в уявленнях про святкування свят, відповідні традиції яких знаходяться у площині функціонування міфу на рівні пам’яті (це відображається текстуально в зразках усної народної творчості); ставлення людини до часу, "повторюваності" буття та ідеї "відродження", витоки якого також походять із царини міфів; "міф як кодекс правил і дій", тобто функціонування міфу в якості взірцевої моделі для людини (ця функціональна модель характерна і текстам казок, які здатні нести в собі певний смисловий "код") тощо [141, 143, 146, 149, 153, 160, 163, 166, 168]; священної природи і космічної релігії, тобто включеної в ряд міфів ідеї про те, що природа наповнена релігійним змістом, а також ідеї, що людське існування відбувається аналогічно існуванню світу, який має "космічну" (не хаотичну) структуру, таку, як її зробив Творець перед віддаленням від людей; релігійного способу життя, "універсального" змісту символів, хрещення, символізму космічного Дерева і культу рослин, жіночих культів і родючості тощо [140, 151, 154]; освячення життя, усвідомлення триєдності буття, ініціальних знадоб, ставлення до смерті тощо [156, 157, 158, 167, 169, 170].
Представлене в цій роботі дослідження доводить, що для сучасного уявлення про функціонування міфологічних образів фольклору в контексті еволюції художнього мислення потрібна відповідна термінологія, яка, з точки зору дисертанта, найбільш точно виражає суть цього функціонування:
1. протогенез на означення початкового етапу функціонування міфологічних образів у площині художнього мислення;
2. трансформація на означення першого етапу видозмін, які відбулися з міфологічними образами під впливом соціальноісторичних релігійних систем;
3. парастазис на означення етапу співіснування у площині художнього мислення двох видів міфологічних образів ("протогенетичних" і "трансформативних");
4. трансмутація на означення другого етапу видозмін, які відбулися з міфологічними образами на тлі сучасного соціальнокультурного середовища
Аналіз сучасного функціонування міфологічних образів фольклору в зразках народної прози й художньому мисленні доводить:
1. Система міфологічних образів видозмінюється в сучасному соціальнокультурному середовищі під впливом художньої літератури, кіномистецтва та інформаційних технологій. Прикладом служить багаторазове використання одних і тих самих образів надприродних істот, які подаються в авторському варіанті, причому традиційні фольклорні форми часто втрачаються внаслідок потреби подати матеріал у певному художньому контексті. Також нерідко зміст міфологічних образів відкидається, задля зовнішніх атрибутів необхідної "міфологізації" та псевдохудожньої стилізації: в одному з українських міст існує дитячий садок під назвою "Медея"; прототипом назви тут послужила міфічна чарівниця, яка вбила, за міфом грецького походження, своїх дітей від Ясона. Іншим прикладом є кав’ярня під назвою "Тантал"; прототипом назви тут послужив грецький міф про Тантала персонажа, якого покарали олімпійські боги так. що він не міг напитися, стоячи у воді, й наїстися, хоча над ним висіли плоди. Знання сучасних варіантів функціонування міфологічних образів дозволить позбутися неточності у вживанні цих образів у процесі розширення художнього простору та їхньому переході в художнє мислення, що служитиме на користь новітньої мистецької методології.
2. Вплив художньої літератури, кіномистецтва та інформаційних технологій видозмінюють міфологічні образи фольклору, надаючи їм нових форм та змісту. Прикладом служить широке використання цих образів у художньому просторі названих мистецьких течій, проте часто їхні зміст і форма втрачається настільки, що нівелюється художня цінність цих елементів духовної культури та світогляду людства. Зокрема не варто у практиці художнього відтворення (особливо це стосується кіномистецтва) використовувати загальновідомі міфологічні образи в контексті сучасних тенденцій кіносюжетики, оскільки протиріччя, що виникає на рівні змістового розходження в такому випадку не гарантує адекватної проекції в усвідомленні людиною. Прикладом служить використаний у фільмі "Годзила" образ морського чудовиська, поданий поза будьякого міфологічного контексту, внаслідок чого художня цінність даного художнього явища мінімальна.
3. Відбувається взаємозбагачення художнього простору міфологічної образної системи фольклору та системи художнього мислення на рівні виражальних засобів, що демонструє високий рівень популярності серії романів англійської письменниці Дж.Роулінг про Гаррі Поттера, в якій використано міфологічні образи у трансмутованій формі, що дозволило надати тексту квазіміфічного вигляду, а, отже, і сприйнятності на рівні художньої проекції в фольклорній традиції більшості народів світу. Такий підхід дозволить розширити межі функціонування образносимвольних елементів творчого простору й художнього мислення в нових варіантах мистецької методології.
4. У сучасному художньому просторі функціонують видозмінені міфологічні образи фольклору поряд із традиційними, що свідчить про адаптацію новітніх міфологічних елементів до сучасного соціальнокультурного середовища. Це також спостерігається, проаналізувавши специфіку функціонування образної системи серії романів Дж.Роулінг про Гаррі Поттера. Завдяки паралельному використанню "класичних" міфологічних форм і таких, які видозмінилися під впливом сучасного соціальнокультурного середовища, художній простір романів набуває властивості двох структурнорізнорідних форм тексту новелістичного та народнопрозового, що значно розширює варіативність художньої проекції під час актуалізації романів. Такі можливості варто враховувати в методології мистецтва.
5. Відбувається "інтернаціоналізація" міфологічних образів, що видно в багатьох зразках сучасного кіномистецтва й літератури. Це дозволяє збагатити арсенал засобів і форм створення художнього простору будьякого мистецького твору, оскільки (за умови "функціонального" використання) такий матеріал буде мати "традиційні" для більшості існуючих варіантів світогляду елементи, водночас доступні для проектування в психологічну структуру свідомості. "Інтернаціоналізація" системи міфологічних образів також сприятиме розширенню мистецької методології.
Осмислити складну проблему художнього мислення можна лише за умови звертання до систем, які утворились у процесі становлення народної культури. Однією з цих систем є система міфологічних образів, яка виступає водночас як джерело народного світогляду і як джерело наукового пошуку.

Список використаних джерел

1. Аверкий, архимандрит. Крещение Руси и заветы св. князя Владимира русскому народу. М.,1995. С.29.
2. Андерсон П. Собр. соч. в 8 т. М.: Фабула, 1993. Т.5. 463 с.
3. Антонюк В.Г. Замовляння в мовноінтонаційній системі української народної поезії та побутовому вжитку: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.07 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1994. — 23 с.
4. Бауэр В., Головин С., Дюмотц И. Энциклопедия символов. М.: Кронпресс, 1998. 512 с.
5. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. л., 1975. 502 с.
6. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. / Примеч. С.С.Аверинцева, С.И.Бочарова. 2е изд. М.: Искусство, 1986. 444 с.
7. Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971. 544 с.
8. Бойе М. Зороастрийцы. Верования и обычаи. СПб: Центр Петербургское востоковедение, 1994. 211 с.
9. Борхес Х.Л. Письмена Бога. М., 1992. 510 с.
10. Бродский И. Форма времени, т.1. Минск: Эридан, 1992. 480с.
11. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К., 1992. 414 c.
12. Буряк Б.С. На захист людських емоцій: Літ.критичн. статті. К.: Дніпро, 1987. 254 с.
13. Буряк Б.С. Художественный идеал и характер. М.: Советский писатель, 1972. 294 с.
14. Бычко А.К. Народная мудрость Руси: анализ философа. К.: Выща шк. Издво при Киев. унте, 1988. 200 с.

15. Васадже А.Г. Проблемы художественного чувства: Вопр. психологии худож. творчества. Тбилиси: Менциерта, 1978. 174 с.
16. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. М.: Издво МГУ, 1984. 200 с.
17. Вилюнас В.К. Психология эмоции. М.: Издво МГУ, 1984. 267 с.
18. Виппер Б.Р. Введение в историческое изучение искусства. М.: Изобразит. исво, 1985. 286 с.
19. Волшебный рог. Мифы, легенды и сказки бушменов хадзапи / Сост. Л.М.КольЛарсен. М.: Издво Восточной литературы, 1962. 221 с.
20. Воробей Ю.Д. Диалектика художественного творчества. М.: Издво МГУ, 1984. 175 с.
21. Всемирная история. В 10 т. М., 1954. Т.1. 747 с.
22. Гнатюк В. Галицько-руські народні леґенди. Т.1-2. - Етнографічний збірник. Т.ХI - ХІІ. - Львів, 1903.
23. Головачев В.В. Вирус тьмы. М.: Букмэн, 1996. 604 с.
24. Горанов К. Художественный образ и его историческая жизнь. М.: Искусство, 1970. 519 с.
25. Гордиенко Н.С. Крещение Руси: Факты против мифов и легенд. Л., 1986. С.97.
26. Греков Б.Д. Избранные труды. В 2 т. М., 1959. Т.2. С.316.
27. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. К., 1993. Т.1. 391 с.
28. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
29. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк, 1997. 296 с.
30. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. Львів, 1992. 175 с.
31. Даль В. Толковый словарь. В 4 т. СПб.М., 1882. Т.4. С.597.
32. Дей О.І. Легенди та перекази // Легенди та перекази / Упоряд. та приміт. А.Л.Іоаніді; Вступ. ст. О.І.Дея. К., 1985. С.736.
33. Диалектика субъектнообъектных отношении в научном и художественном творчестве. Воронеж: Изд. Ворон. унта, 1990. 188 с.
34. Диалектика творческой деятельности. Изд. Воронеж. унта, 1989. 142 с.
35. Диалектика эмоционального и рационального в художественном творчестве и восприятии: Сб. науч. тр. (АН СССР, Инт философии). М.: ИФАН, 1985. 138 с.
36. Дмитренко Микола, Іваннікова Людмила Лозко Галина та інші. Українські символи. К., 1994. 140 с.
37. Додонов Б.И. В мире эмоций. К.: Политиздат Украины, 1987. 141 с.
38. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна проза (легенда, казка) еволюція епічних традицій. К.: Вид-во "Бібліотека українця", 1997. 384 с.
39. Елиаде М. Аспекты мифа. М., 1995. 239 с.
40. Еліаде М. Мефістофель і андрогін. К.: Основи, 2001. 591 с.
41. Емельянов Л.И. Методологические вопросы фольклористики. Л.: Наука, ЛО, 1978. 206 с.
42. Еремина В.И. Ритуал и фольклор. Л., 1991. 208 с.
43. Замалеев А.Ф. Философ. мысль в средневековой Руси. Л., 1987. 247 с.
44. Зеленов Л.А. Процесс эстетического отражения. М.:Искусство, 1969. 175 с.
45. Зелинский Ф.Ф. Древнегреческая религия. К., 1993. 127 с.
46. Зись А.Я. Виды искусства. М.: Знание, 1979. 128 с.
47. Знойко О.П. Міфи київської землі та події стародавні. К., 1989. 303 с.
48. Золота книга казок. Українські народні казки / Упорядкування і вступна стаття: к.ф.н. Дунаєвська Л. Ф. К., 1990. 157 с.
49. Иванов В.В., Топоров В.Н. Славянская мифология // Мифы народов мира. В 2 т. М., 1982. Т.2. С.450451.
50. История, фольклор, искусство славянских народов. М.: Издво АН СССР, 1963. 511 с.
51. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. К., 1992. 424 с.
52. Качкан В.А. У творчій майстерні визначних етнологів. К., 1993. 85 с.
53. Казин А.Л. Художественный образ и реальность: Опыт эстетикоискусствоведческого исследования. Л.: Изд. Ленингр. унта, 1985. 120 с.
54. Какабадзе З.М. Феномен искусства. Тбилиси: Манциерба, 1980. 135 с.
55. Керлот Х.Э. Словарь символов. М.: Reflbook, 1994. 608 с.
56. Кессиди В.К. От мифа к логосу. М.: Мысль, 1972. 312 с.
57. Киященко Н.И., Лейзеров Н.Л. Искусство и духовный мир человека. М.: Знание, 1983. 63 с.
58. Киященко Н.И., Лейзеров Н.Л. Теория отражения и проблемы эстетики. М.: Искусство, 1983. 224 с.
59. Климець Ю.Д. Купальська обрядовість на Україні. К., 1990. 142 с.
60. Колесса Ф.М. Фольклористичні праці. К.: Наукова думка, 1970. 415 с.
61. Кон И.С. Открытие "я". М.: Политиздат, 1978. 367 с.
62. Копаниця Л.М. Українська лірична пісня: еволюція поетичного мислення: Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.01.07; 10.01.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2001. 37 с.
63. Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь. М., 1964. 121 с.
64. Косидовский 3. Когда Солнце было богом. М.: Наука, 1991. 333 с.
65. Космос древньої України. Трипілля Троянь: Мітологія. Філософія. Етногенез. / Упор., вступ. стаття, прим. В.Довгича. К., 1992. 303 с.
66. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. К., 1994. 384 с.
67. Котляр М.Ф. Русь язичницька. К., 1995. 287 с.
68. Кравцов Н.И. Проблемы славянского фольклора. М., 1972. 360 с.

69. Криничная Н.А. Персоналии преданий: Становление и эволюция образа. Л., 1988. 191 с.
70. Кузьмин А.Г. Падение Перуна: (Становление христианства на Руси). М.: Молодая гвардия, 1988. 240 с.
71. Кун М.А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. К., 1967. 455 с.
72. Легенди та перекази / Упоряд. та приміт. А.А.Іоаніді, вступ. ст. О.І.Дея. К., 1985. 400 с.
73. Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. М.: Политиздат, 1975. 304 с.
74. Лінтур Г. Легенди Українських Карпат // Легенди Карпат. Ужгород, 1968. С.283294.
75. Лозко Г. Українське язичництво. К.: Укр. центр дух. культури, 1994. 96 с.
76. Людство і віра: Навч.метод. посіб.: [У 3 т.] / Авторукладач Г.Щокін. К.: МАУП, 2002. Т.1. 576 с.
77. Максимов С.В. Нечистая сила: В 2х т. М., 1993. Т.1. 288 с.; Т.2. 526 с.
78. Матиев К. Природа художественного образа. Сб. ст. Фрунзе: Киргызстан, 1985. 108 с.
79. Махмудов Т.М., Петров В.М. Вопросы методологии эстетического анализа искусства. Ташкент: Фан, 1984. 232 с.
80. Медриш Д.Н. Литература и фольклорная традиция: Вопр. поэтики. Саратов: Издво Сарат. унта, 1980. 296 с.
81. Мелетинский Е.М. Герой волшебной сказки. Происхождение образа. М.: Издво вост. лит., 1958. 264 с.
82. Мельник В.М. Фольклор як історичне джерело. Львів, 1967. 183 с.
83. Милорадович В.П. Українська відьма. Нариси з української демонології / Упоряд., пер., передм. О.М.Таланчук. К.: Веселка, 1993. 72 с.

84. Мифологические рассказы русского населения Восточной Сибири /Сост. В.П.Зиновьев. Новосибирск: Наука, 1987. 400 с.
85. Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2х т. / Глав. ред. С.А.Токарева. М., 1980. Т.1. 671 с.; 1982. Т.2. 719 с.
86. Мишанич С.В. Усні народні оповідання: Питання поетики. К., 1986. 327 с.
87. Нарайан Р.К. Боги, демоны и другие. М.: Наука, 1974. 256 с.
88. Национальное и интернациональное в литературе, фольклоре и языке. Кишинев, 1971. 360 с.
89. Некрасова М.А. Народное искусство как часть культуры: теория и практика. М.: Изобразит. искусство, 1973. 343 с.
90. НечуйЛевицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. К., 1992. 86 с.
91. Никольский Н.А. Дохристианские культы и верования днепровских славян. М., 1929. С.3.
92. Павлов О.Д. Замовляння як вербальна магія: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.07 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1999. 28 с.
93. Персонажи славянской мифологии. К.: Корсар, 1993. 61 с.
94. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. К., 1993. 63 с.
95. Повість минулих літ. К.: Веселка, 1989. 224 с.
96. Поршнев Б.Ф. Социальная психология и история. 2е изд., доп. и испр. М.: Наука, 1979. 232 с.
97. Поспелов Г.Н. Эстетическое и художественное. М.: Изд. Моск. унта, 1965. 360 с.
98. Потебня А.А. Символ и миф в народной культуре. М., 2000. 480 с.
99. Проблемы фольклора. М.: Наука, 1975. 229 с.
100. Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. 2е изд. Л.: Издво ЛГУ, 1986. 364 с.
101. Пропп В.Я. Фольклор и действительность. М., 1976. 325 с.
102. Путилов Б.Н. Материальная культура и мифология. Сб. статей. Л.: Наука. ЛО, 1981. 227 с.
103. Путилов Б.Н. Методология сравнительноисторического изучения фольклора. Л.: Наука. ЛО, 1976. 244 с.
104. Рагимова И.А. Типизация и проблема национального в искусстве. Баку: Элм, 1986. 75 с.
105. Роулинг Дж. Гарри Поттер и философский камень. М.: АСТ, 2000. 540 с.
106. Рубинштейн С.А. Бытие и сознание. О месте психического во всеобщей взаимосвязи явлений материального мира. М.: Издво Акад. наук СССР, 1957. 328 с.
107. Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XIIXIII вв. М.,1982. С.397.
108. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси/ АН СССР, Отделение истории ин­ститута археологии. М.: Наука, 1988. 783 с.
109. Сазонтов Г.М. Художественный образ как форма познания действительности. Горький, 1954. 74 с.
110. Семенов В.Е. Социальная психология искусства. Л.: Издво ЛГУ, 1988. 168 с.
111. Семенова