ТВОРЧІСТЬ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ І ФОЛЬКЛОР

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

МІКУЛА ОЛЬГА ІВАНІВНА

УДК 821.161.2’ 06 3.09. Олена Пчілка: 398

ТВОРЧІСТЬ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ І ФОЛЬКЛОР

Спеціальність 10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ІВАШКІВ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ,
кандидат філологічних наук, доцент

ЛЬВІВ 2007

ВСТУП........................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1.ФОЛЬКЛОРИСТИЧНИЙ ДОРОБОК ОЛЕНИ ПЧІЛКИ.......... 13
1.1. Олена Пчілка і дослідження українського народного вертепу кінця ХІХ ХХ століття..13
1.2. Єврейський національний тип в інтерпретації Олени Пчілки-фольклориста......21
1.3. Олена Пчілка про питання вивчення українських народних дум та їх виконавців. 28
1.4. Перша спроба дослідження українського гумору (стаття Українська гумористика”)......................................................................................... 43
1.5. Українські народні легенди про чуда” та розвідка Олени Пчілки Українські народні легенди останнього часу”......................................................... 48
РОЗДІЛ 2. ГОЛОВНЕ ФОЛЬКЛОРИСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ УКРАИНСКИЕ КОЛЯДКИ” У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ 63
РОЗДІЛ 3. ФОЛЬКЛОРНІ ОСНОВИ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ .....119
3.1 Постать Олени Пчілки у контексті літературної епохи кінця ХІХ початку ХХ століття.................................................................................................. 119
3.2. Фольклоризм літературної спадщини Олени Пчілки.................. 129
3.2.1. Поезія....................................................................................... 132
3.2.2. Поеми...................................................................................... 147
3.2.3. Байки....................................................................................... 154
3.2.4. Мала проза.............................................................................. 163
3.2.5. Твори для дітей....................................................................... 173
ВИСНОВКИ............................................................................................... 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................. 198

Актуальність теми дослідження. ХІХ століття в історично-культурному бутті України прикметне постійною увагою наших письменників і громадсько-культурних діячів до усної народної словесності. Національний фольклор входить в українську професійну культуру двома основними шляхами через видання уснословесних текстів і використання фольклорних сюжетів, мотивів, образів та поетики в художній літературі.
З перших десятиліть ХІХ століття починають виходити друковані збірники народних пісень, серед яких видання М. Цертелєва Опыт собрания старинных малороссийских песен” (1819), М. Максимовича Малороссийские песни” (1827), Украинские народные песни” (1834), Сборник украинских песен” (1849) з науковими фольклористичними передмовами, І. Срезневського Запорожская старина” (18331838), А.Метлинського Народные южнорусские песни” (1854). На 184060 роки припадає розквіт фольклористичної діяльності М. Костомарова й П. Куліша. Так, М. Костомаров 1843 року опублікував свою аналітичну студію Об историческом значении русской народной поэзии”, 1847 року цикл лекцій Славянская мифология”, а згодом і фольклорні записи. У 1856 році з’являються Записки о Южной Руси” П. Куліша, які містять унікальний фольклорний матеріал, представлений у контексті його природного побутування.
Незважаючи на заборону українського слова Валуєвським циркуляром (1863), а згодом й Емським указом (1876), українські громадські та культурні діячі продовжують плідно працювати на науковій ниві і в другій половині ХІХ століття. Важливе значення мала поява таких унікальних збірників народної творчості, як Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край” П. Чубинського (18721879), Исторические песни малорусского народа” В. Антоновича і М.Драгоманова (18741875), Народные песни Галицкой и Угорской Руси” Я. Головацького (1878), Малорусские народные рассказы и предания” М.Драгоманова (1876) та інші. Передмови й післямови даних збірників містили серйозні теоретичні та аналітичні зауваження й припущення.
Розвитку теорії фольклору сприяє заснований 1882 року перший і єдиний український журнал Киевская старина”. У цьому часописі публікувалися як фольклорні тексти, так і уснословеснознавчі дослідження М. Драгоманова, М. Сумцова, П. Житецького, М. Петрова та інших учених. Київська старовина” була винятковим часописом; писала Олена Пчілка, вона була одна, то й містила в собі коли не все”, то скілька розборів письменства нашого: і наукові розправи, і етнографічні матеріали, і краснопись, а за останній час свого життя й публіцистику” [196, с. 1].
Це українське видання було трибуною не лише відомих науковців, а й молодих учених. На його сторінках публікували свої розвідки О. Русов, О.Сластіон, М. Комаров та інші дослідники. Активним дописувачем журналу з перших років його видання стала й Олена Пчілка, котра також друкувала художні твори, наукові розвідки, публіцистичні нариси.
Ольга Петрівна Косач (18491930) унікальна й непересічна особистість. Коло її зацікавлень надзвичайно широке, бо вона прагнула працювати чи не в усіх галузях тодішнього українознавства, в т. ч. й фольклористики, а народнопоетичні мотиви, образи та поетику творчо використовувала у своїй письменницькій практиці. Олена Пчілка була чудовим збирачем зразків народної творчості, які надсилала М.Драгоманову, В. Антоновичу, М. Лисенку, М. Комарову, К. Квітці та іншим фольклористам. У своїх наукових розвідках дослідниця розглядала переважно ті питання українського фольклору, які були найменш вивчені. Так, вона однією з перших поставила питання відображення окремих етнотипів в українській народній творчості (О национальных типах в украинской народной словесности”, 1883). Її невелика стаття про вертепну драму з заголовком у формі запитання Отживающая или начальная форма вертепной драмы?” (1883) спонукала М. Драгоманова до ґрунтовної полемічної відповіді про походження вертепу [див.: 68].
Фундаментальною розвідкою Олени Пчілки можна вважати унікальне дослідження Украинские колядки. (Текст волынский)” (1903), яке відзначалося бунтівним” характером, адже дослідниця рішуче відкинула чи не всі стереотипи, що існували у вивченні жанру. Вона вперше піддала сумніву методологію популярного на той час порівняльного методу дослідження фольклору, який підтримували М. Драгоманов, О.Веселовський, В. Гнатюк та інші вчені, й висловила думку про українське походження колядок. Дослідниця зокрема вказала на існування гумористичних колядок, окреслила питання фольклоризації літературних жанрів на прикладі церковних коляд.
Із закриттям у 1906 році Киевской старины” Олена Пчілка продовжила свою працю над фольклористичними темами у часописі Рідний край”, редактором, а згодом і видавцем якого була вона сама. І знову в її полі зору найбільш актуальні напрямки вивчення народної творчості. У низці статей про думи та їх виконавців Ольга Петрівна однією з перших поставила питання про збереження давніх думових мелодій і традицій виконання дум, відкриття кобзарської школи [див.: 187; 194; 197; 205; 211]. У студії Українська гумористика” (1911) Олена Пчілка чи не першою зробила спробу систематизувати й проаналізувати український гумор, який тоді попри поодинокі дослідження М. Сумцова, М.Драгоманова, В. Гнатюка практично не вивчався.
Ольга Петрівна не полишила наукової фольклористичної роботи й на схилі літ. Її обрали членом-кореспондентом Всеукраїнської Академії Наук. Вона стала першою жінкою-академіком. Плідно працювала в етнографічній комісії. У своїй останній фольклористичній розвідці Українські народні легенди останнього часу” (1925) дослідниця вперше порушила проблему виникнення й побутування легенд, пов’язаних із калинівським чудом” та Йосафатовою долиною”. Це вже після неї до цього питання звернулися В.Кравченко, Н. Дмитрук, П. Попов, С. Якимович.
Олена Пчілка творчо використовувала фольклорний матеріал у літературних творах. Саме на її поезії, прозі, драматургії можна простежити еволюційний зв'язок фольклору і літератури від найпростіших стилізацій до складного синтезу народнопоетичних елементів у літературному творі.
Зацікавлення Олени Пчілки фольклором були надзвичайно різноманітними, однак її фольклористичні розвідки жодного разу не перевидавалися і тому практично невідомі сучасним науковцям. У той же час науковий аналіз фольклористичного доробку Ольги Петрівни і питання творчого використання народнопоетичних творів у її письменницькій практиці є вкрай актуальною справою для української фольклористики. Отже, актуальність даного дисертаційного дослідження зумовлена потребою узагальнити й осмислити фольклористичні концепції дослідниці, відзначити їх новизну, показати її вагомий внесок у розвиток української фольклористичної науки, розкрити питання взаємозв'язку фольклору і літератури на прикладі її письменницької творчості.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота Творчість Олени Пчілки і фольклор” є складовою частиною комплексного дослідження Сучасна фольклористика: стан і перспективи” (шифр 0105U004922), яке виконується на кафедрі української фольклористики імені Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка. Низка досліджуваних у дисертації питань пов’язана з темою відділу фольклористики Жанрова система українського фольклору ХХ століття” (шифр 3. 3. 4. 18) Інституту народознавства НАН України. Тема даного дисертаційного дослідження схвалена Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 2/5 від 28. 05. 1997).
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі поглибленого аналізу наукової спадщини Олени Пчілки показати внесок дослідниці у розвиток окремих жанрів фольклору (обрядової поезії, народного епосу, українського гумору тощо), здійснити наукове опрацювання численних зразків народної творчості, які вона записала, осмислити зв’язок літературних творів письменниці з фольклорним матеріалом.
Досягнення мети дослідження передбачає розв’язання таких завдань:
простежити еволюцію фольклористичних поглядів Олени Пчілки;
обґрунтувати й узагальнити наукові концепції дослідниці з урахуванням міркувань інших учених щодо особливостей низки жанрів народної творчості;
з’ясувати вплив наукових праць Олени Пчілки на розвідки інших дослідників і на розвиток фольклористики взагалі;
розглянути питання співвідношення аналітичних гіпотез та наукових висновків Ольги Петрівни з даними тодішньої і сучасної фольклористичної науки;
розкрити специфіку використання фольклору у письменницькій спадщині Олени Пчілки;
на основі літературних творів Олени Пчілки простежити питання фольклоризму у її письменницькій творчості.
Об’єктом дослідження є фольклористичні розвідки Олени Пчілки і тексти її літературних творів у зв’язках з народною творчістю.
Предмет дослідження ідеї, методологія, наукові принципи фольклористичної спадщини Олени Пчілки у контексті української фольклористики ХІХ початку ХХ століття, явище фольклоризму в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ століття, в т. ч. й творчості Олени Пчілки.
Методи дослідження. Для дослідження теоретично-методологічних та практично-пошукових завдань дисертаційної роботи важливим є застосування спеціальних дослідницьких підходів та методів, зокрема біографічного, історико-порівняльного, порівняльно-топологічного тощо. Для з’ясування питань походження фольклорних і літературних явищ та їх національної специфіки використано історико-порівняльний метод. Аналіз окремих текстів у їх зіставленні з подібними явищами у попередній традиції українського фольклору та літератури здійснено за допомогою порівняльно-типологічного методу. В роботі застосовано принципи жанрового аналізу творів, а також елементи біографічного методу.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали наукові праці українських та зарубіжних вчених у галузі фольклористики, етнографії, літературознавства, психології творчості, які стосуються тих чи інших аспектів вивчення окремих жанрів народної творчості та художньої літератури, специфіки зв’язку фольклору і художньої літератури. Це дослідження М. Костомарова, П. Куліша, О. Веселовського, П. Житецького, М. Драгоманова, О. Потебні, В. Гнатюка, І. Франка, М. Грушевського, К.Грушевської, М. Сумцова, О. Кольберга, П. Чубинського, Ф. Колесси, С.Єфремова, М.Зерова, Л. Махновця, Г. Нудьги, М. Рильського, О. Дея, О.Мишанича, С.Мишанича, І. Денисюка, Р. Кирчіва, В.Давидюка, В.Івашківа та інших учених.
Історія вивчення теми. Діапазон наукових зацікавлень Олени Пчілки надзвичайно широкий. Вона виявила себе у багатьох сферах української науки й культури. Ольга Петрівна була письменницею й перекладачем, фольклористом та етнографом, літературознавцем і лінгвістом, педагогом і публіцистом. Така широта уподобань вражала навіть її сучасників. А дочка Олени Пчілки Ольга Косач-Кривинюк так писала про неї: Мати це занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її роля і її місце в житті не лише всіх нас, а в цілому українському житті Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а, може, й зовсім не знала” [110, с.36].
Творчому доробкові Олени Пчілки присвячено низку досліджень. Її наукові концепції та конкретні розвідки належно поціновували як сучасники, так і вчені наступних поколінь. Так, їй присвячена окрема стаття у знаменитій енциклопедії Брокхауза та Ефрона (1895). Розділ про літературну творчість Олени Пчілки в Історії літератури руської” (18871894) помістив О. Огоновський. Її письменницький доробок у працях З останніх десятиліть ХІХ в.” (1901), Українсько-руська література і наука в 1899 році” (1900) аналізував І. Франко.
Дослідники відзначали плідну працю Олени Пчілки у царині етнографіїї та фольклористики. Так, І. Франко писав, що у цій галузі компетентнішого робітника над Вас не найду” [250, с. 310]. М. Сумцов за такими новаторськими студіями, як Украинский народный орнамент: вишивки, ткани, писанки” (1876) та Украинские колядки” (1903), зараховував Ольгу Петрівну до когорти визначних фольклористів і етнографів, ставив її в одному ряду з М. Драгомановим, І. Франком, В.Гнатюком, М. Грушевським та іншими [див.: 241]. Багато спогадів про Олену Пчілку як про людину та громадського і культурного діяча залишили її дочки Ольга Косач-Кривинюк (Леся Українка. Хронологія життя і творчості”), Ізидора Косач-Борисова (Спогад про Олену Пчілку”), добрі знайомі та друзі родини Косачів М. Славінський (Гортаючи сторінки життя”), Петро Одарченко (Олена Пчілка”). Про Ольгу Петрівну також писав у своїх Спогадах (18611907)” та Щоденнику (19071917)” відомий український видавець і публіцист Є. Чикаленко, згадувала й С. Тобілевич у книзі спогадів Мої стежки і зустрічі”.
У той же час фольклористичний доробок Олени Пчілки належно не осмислений і досі. Навряд чи вичерпними можна вважати розвідки та принагідні висловлювання В. Гнатюка (він написав доволі різку й негативну рецензію на працю Ольги Петрівни Украинские колядки” [див.: 31]) чи І.Франка. Фольклористичні розвідки дослідниці майже не потрапляли у поле зору науковців середини другої половини ХХ століття, які переважно обмежувалися переліком її фольклористичних праць (М. Тарасенко) або невеличкими зауваженнями щодо окремих положень її розвідок (О. Дей, М.Сиваченко).
Вчені натомість переважно аналізували літературну спадщину Олени Пчілки. Вагомими для розкриття повноти її письменницького доробку є праці Д. Донцова Олена Пчілка. Спроба регабілітації” (1930), Мати ЛесіУкраїнки (Олена Пчілка) // Дві літератури нашої доби” (1935), А.Чернишова Олена Пчілка” (1970), І. Денисюка Проза малих форм Олени Пчілки” (1970), Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст.” (1981). Українські науковці спорадично зверталися й до етнографічної та мистецтвознавчої спадщини дослідниці. У цьому плані треба назвати цікаву розвідку О. Іваненко Олена Пчілка як дослідниця народного мистецтва” (1989), в якій авторка проаналізувала її маловідомі праці, зокрема унікальну статтю Українське селянське малювання на стінах” (1929).
Сучасна українська наука акцентує на потребі всебічного дослідження фольклористичної спадщини Олени Пчілки (І. Денисюк, А. Диба, Л.Мірошниченко). Однак дотепер нема роботи, яка б розкрила усю повноту фольклористичних уподобань дослідниці. Небагато напрацювань і в питанні синтезу народнопоетичної традиції у літературній творчості письменниці. Цю проблему частково заторкнули Л. Мірошниченко Український дитячий театр” Олени Пчілки” (2002), Л. Дрофань І правду й боротьбу благословити” (2001), Н. Купрата Літературно-естетичні та суспільні погляди Олени Пчілки” (1998), однак далеко не вичерпали питання. Отже, виникає настійна потреба у глибшому аналізі явища фольклоризму у творчості цієї оригінальної письменниці, що дозволить повніше розкрити її художній світ.
Відсутність наукових розвідок, які б повно та всебічно висвітлювали наукове й практичне значення фольклористичної спадщини Олени Пчілки, свідчить про невивченість теми, вказує на необхідність її повного й ґрунтовного дослідження, яке повинно спиратися на комплексний аналіз всього теоретичного матеріалу у контексті української філологічної науки.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше комплексне дослідження фольклористичного і літературного доробку Олени Пчілки. Монографічні праці про її фольклористичну спадщину взагалі відсутні, практично не вивчена й літературна творчість письменниці у її зв’язку з усною народною словесністю. Тому в дисертації проаналізовано значний фактичний матеріал, узагальнено основні теоретичні принципи в загальнонаціональному контексті, досліджено складний взаємозв'язок фольклору й літератури.
Теоретичне значення та практична цінність роботи. Матеріали та висновки цієї дисертаційної роботи дають можливість простежити тенденції розвитку фольклористичної думки кінця ХІХ початку ХХ століття, по-новому окреслити питання поглибленого вивчення окремих видів і жанрів фольклору і літератури у їх взаємодії. Результати дослідження можуть бути використані при розробці нормативних та спеціальних курсів з вивчення питань жанрової специфіки фольклору, явища фольклоризму, історії фольклористики та історії літератури. Основні положення дисертації можуть використовувати спеціалісти різних галузей гуманітарних знань (фольклористи, етнологи, історики, літературознавці, культурологи).
Апробація результатів дисертації. Результати дисертації було висвітлено на річних та звітних наукових конференціях і семінарах кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення роботи виголошено на таких наукових конференціях:
1. Наукова конференція, присвячена 70-річчю від дня народження професора Теофіла Комаринця (Львів, 1997);
2. Міжнародна наукова конференція Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 21 23 жовтня 1998);
3. Звітні наукові конференції викладачів та аспірантів Львівського національного університету імені І.Франка (Львів, 1998 2000);
4. Міжнародна наукова конференція Людина в просторі етнічної культури” (пам’яті П.П. Чубинського) (Київ, 14 15 травня 2004);
5. Науково-методологічний семінар кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси Актуальні проблеми української фольклористики” (Львів, 14 травня 2007).

Список літератури

Кінець ХІХ початок ХХ століття був періодом становлення й розвитку методологічних і теоретичних основ української фольклористики. На той час фольклористична наука уже накопичила достатньо фактичного матеріалу. Вийшли друком збірники народної творчості М. Максимовича, М. Цертелєва, П. Лукашевича, П. Куліша, М. Драгоманова, В. Антоновича, П. Чубинського, Я. Головацького, які містили велику кількість фольклорних творів різних жанрів. Закономірно, що цей матеріал потребував теоретичного осмислення. Тому з’явилися дослідницькі роботи М.Костомарова, М. Драгоманова, І. Франка, В. Гнатюка, О. Потебні та інших учених, в яких висвітлювалися теоретичні й методологічні засади вивчення різних жанрів українського фольклору.
У процес дослідження народної творчості активно включилася Олена Пчілка. Ольга Петрівна починала як збирач уснопоетичних творів, а згодом переважно на основі свого зібраного матеріалу Олена Пчілка почала писати наукові фольклористичні розвідки. Коло зацікавлень фольклором у дослідниці було надзвичайно широким. Олена Пчілка розглядала різні жанри української народної творчості. І хоча її наукова спадщина не є об’ємною, однак містить нові та по-справжньому цінні для української фольклористики концепції.
Уже перша невелика стаття Олени Пчілки Отживающая или начальная форма вертепной драмы?” (1883) відзначається оригінальністю наукових припущень. Заголовок статті у формі запитання спонукав М.Драгоманова та інших учених на сторінках Киевской старины” розгорнути дискусію про походження вертепу. М. Драгоманов вважав описане Ольгою Петрівною вертепне дійство варіантом польської шопки. Проте точний опис окремих сцен драматичного дійства, який подала дослідниця (зокрема, чіткий поділ на дві частини божественну й світську, дії цигана й циганки, єврея та єврейки), дав змогу стверджувати, що Олена Пчілка бачила й чула саме український вертеп, а не польську шопку. Отже, це вертепне дійство можна вважати ще одним варіантом народної драми поруч зі зразками М. Маркевича, Г. Галагана, І. Франка, що є важливим для української фольклористики при вивченні окремих аспектів вертепу.
До питання вертепної драми Олена Пчілка звернулася й у пізнішій дослідницькій роботі Украинские колядки” (1903). Хоча сама праця присвячена іншому жанру народної творчості, в ній дослідниця розглянула й окремі актуальні питання українського вертепу, зокрема час виникнення й походження вертепного дійства.
Проблеми зародження вертепу, як відомо, одним із перших торкнувся О. Веселовський. Вчений висловив думку про західноєвропейське походження української народної драми, яку згодом підтримали М. Петров, М. Драгоманов, П. Житецький. Ольга Петрівна також додержувалася тогочасної західноєвропейської, зокрема польської, теорії виникнення вертепу, хоча не була настільки категоричною, акцентуючи на національних особливостях драми. Заслуга Олени Пчілки була і в тому, що вона однією з перших використала метод порівняльного аналізу текстів польських коляд та українських колядок для підтвердження своїх припущень. Такою ж методикою скористався й І. Франко для доведення польського походження окремих сцен українського вертепу.
В іншій своїй невеликій розвідці Очерки национальных типов в украинской словесности. Черты типа еврейского” (1883) Олена Пчілка однією з перших торкнулася цікавого питання відображення представників різних національностей в українському фольклорі. Хоча цю тему розробляли М. Костомаров, П. Чубинський, Л. Мацевич, М.Драгоманов, але їх дослідження мали скоріше історико-соціальний або політичний характер. Ольга Петрівна торкнулася гумористичного аспекту зображення етнотипів, зокрема єврейського, в українській народній творчості, не вишукуючи елементів міжнаціональної ворожнечі. Її праця відзначається новизною поданого уснословесного матеріалу. Дослідниця навела приклади поетичних та прозових творів, прикмет й своєрідних омонімів, що відображають характер окремої нації в інтерпретації українців. Думки й припущення авторки були дуже цінними для тодішньої фольклористики, що інтенсивно розвивалася як наука. Не втратили вони своєї актуальності і сьогодні. Прикладом цього може бути праця О.Стоколос-Ворончук, яка вдало використала наукові гіпотези Ольги Петрівни у своїй дисертаційній роботі Етнотипи та їх художні стереотипии в українському анекдоті (на матеріалі видань ХІХ століття)” (2005).
Чи не найбільше своїх наукових розвідок Олена Пчілка присвятила питанню українських народних дум. До цієї проблеми дослідниця вперше звернулася у праці Украинские колядки”, коли, дискутуючи з П.Житецьким, розглянула питання виникнення дум. Авторка загалом додержувалася думки П. Куліша про народне, козацьке походження народної епіки. Свою позицію Ольга Петрівна підтвердила аналізом мовно-поетичних особливостей народних пісень і шкільних віршів. У пізнішій розвідці Старосвіцькі думи” в новому виконанню і поясненню” (1908) дослідниця й надалі додержувалася своєї гіпотези про народне коріння дум, полемізуючи з В. Перетцем, який підтримував і розвивав погляди П.Житецького. Олена Пчілка науково аргументувала свої припущення порівняльним мовним аналізом текстів дум і шкільних віршів. Аналогічні думки висловлювали згодом М. Сумцов, Ф. Колесса. Радянські та українські науковці переважно притримувалися теорії народного походження дум (Б.Кирдан, М. Рильський, Г. Нудьга).
Олена Пчілка вперше в українській фольклористиці порушила питання збереження мелодійного супроводу дум. Вона вказала на важливість записування не лише текстів дум, а й їх мелодій. Причиною такої уваги була певна невідповідність тексту і музики у грі окремих кобзарів. Заслуга Олени Пчілки полягала в тому, що вона чи не єдина на той час акцентувала на консервуванні давніх думових мелодій, що стало одним з поштовхів до видання фундаментального дослідження Ф. Колесси Мелодії українських народних дум” (1910, 1913), фундаторами й організаторами якого були Леся Українка і К. Квітка.
Ольгу Петрівну турбувало питання фальсифікацій дум. Дослідниця перша вказала на літературне походження думи” Про смерть козака-бандуриста”. У передмові до видання Писем к Остапу Вересаю П.А.Кулиша и Л.М.Жемчужникова” (1904) авторка вперше назвала її фальсифікатом. Ольга Петрівна підмітила невідповідність методу фіксації твору збирачем, яку згодом підтвердила у пізнішій статті Вечір бандури” (1909), відзначивши у думі наявність непристойного” слова, яке народ у такому творі не використав би. Підтвердженням її гіпотези, як згодом згадувала дослідниця, було зізнання самого П. Куліша на одному з громадських вечорів.
Олена Пчілка приділяла значну увагу й окремим кобзарським постатям, аналізувала їх гру та виконання народних дум, однією з перших наголошувала на потребі створення кобзарської школи. Як бачимо, думки й припущення Ольги Петрівни є по-справжньому цінними і важливими для вивчення певних аспектів народного епосу.
У фольклористичному доробку Олени Пчілки особливе місце посідає питання українського народного гумору. Цікавою й непересічною у цьому плані є розвідка Українська гумористика” (1911). Можна сказати, що це була перша спроба узагальнити й систематизувати народний гумористичний матеріал, адже до того часу дослідники переважно обмежувалися вивченням окремих гумористичних жанрів або розповідали про окремих народних гумористів (праці М. Драгоманова, М. Сумцова, В. Гнатюка, І. Нечуя-Левицького). Олена Пчілка по-новому підійшла до цієї проблеми. Вона спробувала поділити народну гумористику на оповідну й пісенну, виділила основні теми жартівливих творів, уперше звернула особливу увагу на інтерпретацію поважних тем у гумористичних творах. Дослідниця однією з перших відзначила вагомий вплив народного гумору на літературні твори, вказала на витоки гумористичної літератури. Її думки особливо важливі для фольклористики й літературознавства, адже дають змогу глибше збагнути зв’язок фольклору та літератури, простежити явище фольклоризму.
Остання фольклористична розвідка Олени Пчілки Українські народні легенди останнього часу” (1925) присвячена темі народних чудес”. Ця праця була зумовлена вагомими соціальними причинами і торкається легенд, пов’язаних з Калинівським чудом” та Йосафатовою долиною”, відомими на той час паломницькими місцями. Важливість цього дослідження в тому, що авторка перша звернула увагу на появу цих чудесних” легендарних оповідань, визначила середовище поширення легенд, відзначила їх тематичне розмаїття і джерела походження. Ольга Петрівна точно зауважила давнє підґрунтя цих новотворів. Її стаття дала поштовх до нових студій молодих вчених В. Кравченка, Н. Дмитрука, С. Якимовича. Окремі припущення дослідниці стали цінними й сьогодні для молодого науковця В. Дяківа в його дисертаційній роботі Фольклор чудес” у підрадянській Україні 1920-х рр.” (2006).
Унікальною й ґрунтовною студією можна вважати дослідження Олени Пчілки Украинские колядки. (Текст волынский)” (1903). На жаль, ця розвідка не була належно оцінена ні сучасниками авторки, ні її наступниками, а тому заслуговує особливої уваги. У цій фундаментальній праці дослідниця висловила надзвичайно цікаві й оригінальні міркування щодо основних проблем вивчення такого своєрідного жанру народної творчості, як колядки. До вирішення цих питань Ольга Петрівна підійшла як фаховий фольклорист, враховуючи й думки своїх попередників. Важливою рисою дослідження є виваженість та аргументованість її висновків. У праці авторка не надає переваги жодному фольклористичному методу, а тому намагається доцільно використати напрацювання усіх існуючих фольклористичних теорій, не переходячи межі, від якої сама застерігає. Саме тому вона відзначила міфологічний характер окремих колядок-веснянок, зробила порівняльний аналіз польських колєнд” і українських коляд, де простежила новіші впливи перших на останні.
Її думки відзначалися особливою новизною у той час, коли в науці панував порівняльний метод. Заслуга Олени Пчілки й у тому, що вона однією з перших вказала на недоліки методики компаративізму. Значно пізніше аналогічні міркування висловив російський вчений В.Жирмунський, відзначивши слабкі сторони старого порівняльного методу і окресливши нові завдання історико-порівняльної теорії.
Ольга Петрівна висловила новий погляд на походження назви й обряду коляди”. Етимологію цього слова авторка виводила з давнього праіндоєвропейського джерела. У цьому питанні дослідницю справді можна вважати піонером, адже вона по-новому підійшла до вирішення основної проблеми колядкового жанру, фактично заперечивши панівну на той час гіпотезу походження коляди” від римських календ”. Важливо відзначити, що сучасні дослідники фольклору (О. Курочкін, В. Коломієць), орієнтуючись на археологічні дані, підтримують думку, обґрунтовану саме у праці Олени Пчілки.
Дослідниця подала й свою систему класифікації колядок, відійшовши від традиційних систем поділу творів цього жанру за адресатом і мотивами. Її перш за все цікавили процес розвитку колядкового жанру і типові риси самих пісень. Вперше в історії української фольклористики Олена Пчілка простежила еволюційний шлях колядок, відзначила їх основні зміни. Ольга Петрівна практично єдина спробувала простежити процес нашарування християнських елементів у колядках-легендах, вказала на фольклоризацію церковних коляд. Дослідниця перша зробила спробу проаналізувати колядки-жарти, які вважала новотворами. Сучасна наука лише частково торкнулася проблеми фольклоризації коляд і аналізу гумористичних колядок (Р. Кирчів, В. Чічеров, Г. Довженок), а тому думки Олени Пчілки особливо цінні для нових розвідок цієї тематики.
У мотиваційній системі колядок дослідниця зуміла віднайти нові мотиви. У колядках-веснянках вона відзначила наявність еротичних елементів, вказала на їх етичний характер. Вперше в історії вивчення жанру Олена Пчілка відзначила у зимових обрядових піснях дуже давній мотив умикання”. Значно пізніше на цих особливостях колядок наголосили Кс.Сосенко та М. Грушевський.
У розвідці Украинские колядки. Текст волынский” Олена Пчілка висловила ряд гіпотез і припущень, вивчення яких знайшло своє продовження у дослідженнях фольклористів пізніших часів. Давній образ тихих вод” і міфічний характер Різдва як божества розглянув у своїй праці Кс. Сосенко. В. Чічеров, як і Ольга Петрівна, провів паралелі між образами П’ятниці і Богородиці. Припущення Олени Пчілки про існування на території України амазонок і певний фольклорний матеріал на цю тему дали поштовх дослідженню нашого сучасника І. Денисюка Амазонки на Поліссі”.
Праця Олени Пчілки відзначається новизною думки й поглядів на вивчення колядок. Дослідниця акцентувала на тих аспектах зимової обрядовості, які до неї ніхто не вивчав. Звичайно, вчасна об’єктивна наукова оцінка даної праці сприяла б розвиткові нових наукових методик і теорій. Однак навіть теперішня реабілітація такої оригінальної розвідки сприятиме цікавим дослідженням і пошукам невідомих аспектів колядкових пісень.
Окрім фольклористичних праць, у творчій спадщині Олени Пчілки є значна кількість літературних творів, у яких використано фольклорний матеріал. На прикладі її письменницького доробку можна простежити чи не весь процес фольклоризму від найпростішої стилізації у ранніх поезіях до складного синтезу й асиміляції фольклорних елементів у пізніших прозових творах. Це дало можливість побачити її становлення як письменниці нової літературної епохи.
Окремі ранні поезії Олена Пчілка написала у стилі народних пісень, використавши народнопісенну форму і поетику. Проте є поезії, в яких виразно простежується авторська індивідуальність, а фольклорні образи, символи, мотиви заховані в глибині літературних творів, а тому практично непомітні, наповнені мистецьким світобаченням. Особливо творчо письменниця використала народнопоетичні образи, символи, поетику у своїх поемах та байках, в яких, окрім фольклорного наповнення, вони збагачені авторським світоглядом.
Проза Ольги Петрівни, здається, зовсім не пов’язана з фольклором. У той же час, у своїх оповіданнях письменниця послуговувалася окремими стилістичними прийомами народних оповідань, використовувала образ народного оповідача, принцип антитези та особливу форму зачинів.
У дитячих творах письменниці дуже виразно простежується зв'язок з фольклором. Для цих творів Олена Пчілка використала образи й поетичні засоби дитячого фольклору, окремі фольклорні жанрові форми, зокрема колискову пісню, казку, приповістку, загадку. У її поезіях, оповіданнях, п'єсах відчутні елементи народної педагогіки. Ольгу Петрівну цілком можна вважати зачинателькою нового літературного жанру дитячої п'єси, сюжети й образи для яких вона брала з народної міфології. Усі ці фольклорні елементи позначені авторським світоглядом, наповнені психологією сприйняття й переосмислення навколишнього середовища самої письменниці.
Підсумовуючи сказане, відзначу вагомий внесок Олени Пчілки у розвиток української фольклористики. Її наукові розвідки й дослідження відзначаються широтою зацікавлень, новими міркуваннями та припущеннями, глибокими висновками. Прикметно, що більшість її гіпотез згодом фактично лягла в основу інших наукових студій, що свідчить про науковість її тверджень. Літературна спадщина Ольги Петрівни дає багато для зрозуміння такого явища, як фольклоризм, вивченням якого активно займаються сучасна фольклористика та літературознавство. Отже, фольклористичний та літературний доробок Олени Пчілки й надалі залишається актуальним для подальшої наукової роботи.

1. Антонович Д. Триста років українського театру (16191919). Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. 272 с.
2. Архимович Л. Українська класична опера: Історичний нарис. К.: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і муз. літ. УРСР, 1957. 311 с.
3. Афанасьев А. Поэтическое воззрение славян на природу: в 3-х т. М., 1866. Т.1. 800с. 1869. Т. 3. 840 с.
4. Березовський І. Дум живих казкові передзвони // Мудрий оповідач. К.: Наукова думка, 1969. С. 3-11.
5. Березовський І. Українські народні казки про тварин // Казки про тварин. К.: Наукова думка, 1979. С. 9-45.
6. Бойко В. Дитячий фольклор // Український дитячий фольклор. К.: Вид-во Академії Наук УРСР, 1962. С. 3-16.
7. Большая советская энциклопедия: В 30 т. М.: Советская энциклопедия, 1975. Т.21. 640 с.
8. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи. Система жанрів. К.: Наукова думка, 1986. 328 с.
9. Боржковский В. Лирники // Киевская старина. 1889. Т. 27 /ноябрь/. С. 653-708.
10. Булашев Г. Украинский народ в своих легендах и религиозных воззрениях и верованиях. Космогонические украинские народные воззрения и верования. К., 1909. Вып. 1. 515 с.
11. Вагилевич І. Передговор к народным руским песням // Русалка Дністровая: Фотокопія з видання 1837 року. К.: Дніпро, 1972. С. ІХ-ХХ.
12. Вертій О. Народні джерела національної самобутності української літератури 7090-х років ХІХ століття. Суми: Собор, 2005. 447 с.
13. Веселовский А. Румынские, славянские и греческие коляды // Разыскания в области русского духовного стиха // Записки Императорской Академии наук. 1883 Т. 45, ч. 7. С. 97-241.
14. Веселовский А. Старинный театр в Европе. М.: Типография П. Бахметова, 1870. 410 с.
15. Винниченко С. Занедбаний жанр // Критика. 1930. № 11. С. 91-100.
16. Вишневська Н. Олена Пчілка // [Передмова до вид.:] Пчілка Олена. Твори. К.: Дніпро, 1988. С. 5-24.
17. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 336 с.
18. Возняк М. Історія української літератури: У 2-х кн. Львів: Світ, 1994. Кн. 2. 560 с.
19. Возняк М. Початки української комедії (16191819). Едмонтон: Говерла, 1955. 252 с.
20. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 663 с.
21. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2-х ч. К.: Оберіг, 1991. Ч. 1. 456 с. Ч. 2. 270 с.
22. Галаган Г. Малорусский вертеп // Киевская старина. 1882. Т. 4 /октябрь/. С. 9-38.
23. Геродот. Історії: В дев’яти книгах. К.: Наукова думка, 1993. 576с.
24. Глібов Л. Твори: У 2-х т. К.: Наукова думка, 1974. Т. 1. 512 с.
25. Гнатюк В. Галицько-руські анекдоти // Етнографічний збірник. 1899. Т. 6. 370 с.
26. Гнатюк В. Галицько-руські народні легенди: У 2-х т. Львів, 1902. Т. 1. 1903. Т. 2.
27. Гнатюк В. Казки, байки, оповідання про історичні особи, анекдоти // Етнографічний збірник. 1898. Т. 4. 254 с.
28. Гнатюк В. Колядки і щедрівки // Етнографічний вісник. 1916. Т. 3536. 559 с.
29. Гнатюк В. [Переднє слово до:] Колядки і щедрівки // Етнографічний вісник. 1916. Т. 35. С. ІІІ-ХІV. Т. 36. С. ІІІ-ХV.
30. Гнатюк В. [Рецензія на працю М. Коробки К изучению малорусских колядок”] // Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. К.: Наукова думка, 1966. С. 218-221.
31. Гнатюк В. [Рецензія на:] Пчилка Олена. Украинские колядки // Записки НТШ. 1904. Т. 60. С. 25-30.
32. Гнатюк В. Українські народні байки. Звіриний епос // Етнографічний вісник. 1916. Т.3738. 749 с.
33. Гнедич П. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Сказки, легенды, рассказы. Полтава, 1916. Вып. 4. 129 с.
34. Головацкий Я. Народые песни Галицкой и Угорской Руси: В 4 ч. М., 1878. Ч. 2. 578 с; Ч. 4. 643 с.
35. Головацкий Я. Распределение и оглавление Народных песен Галицкой и Угорской Руси” // Народные песни Галицкой и Угорской Руси: В 4 ч. Ч.4. СПб. 1878. С. 4-16.
36. Горленко В. Бандурист Иван Крюковський // Киевская старина. 1882. Т. 4 /декабрь/. С. 481-518.
37. Гошовский В. У истоков народной музыки славян. Очерки по музыкальному славяноведению. М.: Советский композитор, 1971. 304 с.
38. Гринченко Б. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерніях. Чернигов, 1895. Вып. 1. 308с. 1896. Вып. 2. 390 с. 1899. Вып. 3. 765 с.
39. Грицай М. Українська драматургія ХVІІ ХVІІІ ст. (Навчальний посібник). К.: Вища школа, 1974. 199 с.
40. Грушевська К. Збирання і видавання дум в ХІХ і в початках ХХ віку // Українські народні думи. Тексти №№ 113 і вступ Катерини Грушевської. [К.]: Державне видавництво України, 1927. Т. 1. С. ХІІ-ССХХ.
41. Грушевский А. Новейшая украинская литература. ЦДІА України. ф. 8. 1235. Оп. 1. Спр. 1168. 85 арк.
42. Грушевський М. Історія української літератури: У 6-ти т., 9-ти кн. К.: Либідь, 1993. Т. 1. 392 с. Т. 4, кн. 2. 320 с.
43. Гусев В. Взаимосвязи русской вертепной драмы с белорусской и украинской // Славянский фольклор. М.: Наука, 1972. С. 303-311.
44. Гусев В. Эстетика фольклора. Л.: Наука, 1967. 319 с.
45. Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992. 176 с.
46. Далгат У.Б. Литература и фольклор. М., 1981. 304 с.
47. Данченко В. Український вертеп: (Роздуми про виникнення та побутування) // Народна творчість та етнографія. 1973. № 1. С. 64-67.
48. Дей О. Величальні пісні українського народу // Колядки і щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року. К.: Наукова думка, 1965. С. 9-40.
49. Дей О. Поетика української народної пісні. К.: Наукова думка, 1978. 251 с.
50. Дей О. Українські колядки і щедрівки в дослідженнях слов’янських вчених // Сторінки з історії української фольклористики. К.: Наукова думка, 1975. С. 220-234.
51. Дей О. Українська народна поезія календарно-обрядового циклу // Українські народні пісні. Календарно-обрядова лірика. К.: Наукова думка, 1963. С.3-34.
52. Денисюк І. Амазонки на Поліссі. Луцьк: Надстир’я, 1993. 28 с.
53. Денисюк І. Борисюк Т. Жінка з роду Драгоманових // Літературна Україна. К., 1989. № 46. С. 8.
54. Денисюк І. Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. Львів: Академічний експрес, 1999. 268 с.
55. Денисюк І. Проза малих форм” Олени Пчілки // Українське літературознавство. Львів, 1970. Вип. 10. С. 102-108.
56. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів: Академічний експрес, 1999. 278 с.
57. Деркач Б. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. К.: Наукова думка, 1977. 312 с.
58. Диба А. Вічна мати України // Вічні берегині України. Наукові праці й розвідки до 150-річчя від дня народження Олени Пчілки та 130-річчя від дня народження Лесі Українки. Новоград-Волинський: НОВОград, 2001. С.25-35.
59. Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. К.: Наукова думка, 1984. 471 с.
60. Дмитрук Н. Про чудеса на Україні 1923-го року // Етнографічний вісник. 1925. Кн. 1. С. 50-61.
61. Довженок Г., Луганська К. Українські народні колискові пісні та забавлянки // Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. К.: Наукова думка, 1984. С. 11-44.
62. Довженок Г. Український дитячий фольклор. Віршовані жанри. К.: Наукова думка, 1981. 253 с.
63. Донцов Д. Олена Пчілка. (Спроба регабілітації) // Літературно-науковий вісник. 1930. Ч. 5. С. 439-452.
64. Донцов Д. Мати Лесі Українки (Олена Пчілка) // Дві літератури нашої доби. Торонто: Вид-во Гомін України, 1958. С. 135-176.
65. Драгоманов М. Замітки про слов’янські релігійні та етичні легенди // Розвідки М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство: У 4-х т. Львів, 1907. Т. 4. С. 197-399.
66. Драгоманов М. Із історії вірші на Україні // Розвідки М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство: У 4-х т. Львів, 1906. Т. 3. С. 108-116.
67. Драгоманов. М. Исторические песни малорусского народа с объяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова. Предисловие // ДрагомановМ. Вибране. К.: Либідь, 1991. С. 46-59.
68. Драгоманов М. К вопросу о вертепной драме на Украине // Материалы и заметки об украинской народной словесности // Киевская старина. 1883. Т. 6 /октябрь/. С. 547-555.
69. Драгоманов М. Малорусские народные предания и рассказы. Издание Юго-Западного отдела Императорского Русского географического общества. К.: Типография М.П. Фрица, 1876. 436 с.
70. Драгоманов М. Матеріали й уваги про українську народну словесність // Розвідки М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство: У 4-х т. Львів, 1899. Т. 1. С. 128-155.
71. Драгоманов М. Турецкие анекдоты в украинской народной словесности // Киевская старина. 1886. Т. 14 /февраль/. С. 209-236. /март/. С. 445-466.
72. Дрофань Л. Світло добра і любові // Українська мова і література в школі. 1989. № 7. С. 74-76.
73. Дунаєвська Л. Українська народна казка. К.: Вища школа, 1987. 128 с.
74. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 608 с.
75. Жирмунский В. Сравнительно-историческое изучение фольклора // Сравнительное литературоведение . М.: Наука, 1979. С. 185-191.
76. Житецкий П. Малорусский вертеп. Предварительные замечания // Киевская старина. К., 1882. Т.4 /октябрь/. С. 1-8.
77. Житецький П. Про українські народні думи. К.: Всеукраїнський Кооперативний Видавничий Союз, 1919. 119 с.
78. Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості. К.: Веселка, 1998. 510 с.
79. Записки о Южной Руси. Издал П. Кулиш: В 2-х т. Т. 1. СПб., 1856. 324 с. Т. 2. 1857. 355 с.
80. Зеров М. Від Куліша до Винниченка // Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1990. Т. 2. С. 246-457.
81. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1990. С. 4-244.
82. Іваненко О. Олена Пчілка як дослідниця народного мистецтва // Народна творчість та етнографія . К., 1989. № 6. С. 69-77.
83. Івашків В. Українська романтична драма 3080 рр. ХІХ ст. К.: Наукова думка, 1990. 143 с.
84. Івашків В. Записки о Южной Руси” Пантелеймона Куліша як унікальне явище української фольклористики середини ХІХ століття // ЗНТШ. Праці секції етнографії та фольклористики. 2001. Т. CCXLII. С. 307-337.
85. Історія української літератури: У 8 т. К.: Наукова думка, 1969. Т. 4, кн. 2. 452 с.
86. Історія української літератури: У 2-х т. К.: Наукова думка, 1987. Т. 1. 632 с.
87. Історія української літератури ХІХ століття (7090-ті роки): У 2 кн. К.: Вища школа, 2002. Кн. 1. 575 с.
88. Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова: В 2-х т. К., 1874. Т. 1. 1875. Т. 2.