Весільні пісні Поділля: функціонування, поетика, символіка

Короткий опис

Національна Академія наук України
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського

На правах рукопису
УДК 398.8

МАХОВСЬКА Світлана Вікторівна

Весільні пісні Поділля:
функціонування, поетика, символіка

Спеціальність 10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукого ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Дмитренко Микола Костянтинович,
завідувач відділу фольклористики
ІМФЕ НАН України,
кандидат філологічних наук

Київ 2004

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..3
ВСТУП....6
І. Функціонально-тематична характеристика весільних пісень Поділля
І.1. Поділля як етнографічна область України ..16
І.2. Записи весільних пісень на Поділлі .21
І.3. Видання описів весільного обряду і записів пісень ...25
І.4. Характеристика весільних пісень: функції, типи, реґіональна
специфіка.39
ІІ. Поетика весільних пісень
ІІ.1. Художні засоби весільних пісень Поділля.77
ІІ.2. Специфіка епітетики 84
ІІ.3. Порівняння як засіб створення образної експресивності
весільної пісні ..101
ІІ.4 Паралелізм весільної пісні: проблема специфіки ..112
ІІІ. Символіка весільних пісень Поділля
ІІІ.1.Вчення про символ і народнопоетичну символіку128
ІІІ.2. Космологічна та атрибутивна символіка...136
ІІІ.3.Рослинна символіка..165
ІІІ.4.Символізація тваринного світу176
ВИСНОВКИ .192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.204

Вступ

У сучасному науковому пізнанні спостерігається пожвавлене зацікавлення комплексом проблем, пов’язаних із витоками, розвитком, функціонуванням традиційної творчості, з’ясуванням її реґіональної та локальної специфіки, трансформаційних процесів.
Від давнини українська весільна поезія пройшла складний шлях розвитку. Залежно від історичної долі народу в різні епохи, суспільних і політичних процесів, культурних впливів, зв’язків уснопоетичної народної словесності різних реґіонів, народжувались нові твори, зазнавали змін, збагачувались новими темами, сюжетами, мотивами, образами, або ж ставали пережитками, втрачалися. Проте в народній пам’яті стійко зберігаються найцінніші надбання фольклору, те, що пов’язане з життям, обрядовими та звичаєвими традиціями, які формувалися від покоління до покоління, були важливими факторами єдності народу, показниками етнічної самобутності, визначальними рисами національної ментальності та етнічної самосвідомості.
Прагнення поглибити знання сучасних поколінь про джерела історичної пам’яті народу та національних почуттів, екзистенційної сутності традиційної культури, її етнооб’єднуючої та етнодиференціюючої дії зумовлює потребу в реґіональних історико-етнографічних, фольклористичних дослідженнях. Вони важливі також як один із засобів побудови цілісної концепції розвитку національної культури актуальної проблеми, що часом розглядається без урахування реґіональних та локальних виявів, самостійної і самоцінної місцевої фольклорної культури.
Реґіональний аспект вивчення фольклору належить до пріоритетних у сучасній фольклористиці. Як відомо, фольклор зумовлений реґіональними і локальними чинниками, життєздатний як складова системи традиційної етнічної культури і сам певним чином впливає на неї. Особливо це стосується родинно-обрядового фольклору, зокрема весільної драми з її багатством звичаїв та пісень.
Реґіон єдине ціле, детерміноване певними культурними умовами, історичними обставинами. У цьому випадку, з’ясовуючи питання неповторності та своєрідності реґіонального фольклору, можемо, не відриваючи фольклорну реґіональну специфіку від системи національної традиційної культури, виявити й типологічні риси, властиві українській народнопоетичній творчості загалом.
У культурі та побуті подолян до тепер зберігаються певні особливості, зокрема й такі, що сягають дохристиянських часів, знаходять свій вияв у територіальному аспекті й зумовлені характером історичного розвитку окремих районів, природно-географічними умовами, впливами інших народів чи національних меншин тощо.
У різних місцевостях етнічної території не однаковою мірою поширювалися і зберігалися певні види фольклорного матеріалу. Свого часу Ф.Колесса спостеріг, що на західноукраїнських землях багато краще збереглася обрядова поезія, зате на Наддніпрянщині усна традиція живіше переховала історичні козацькі пісні, а думи тільки на Лівобережжі. В Карпатських горах живе багато пісень про опришків, зовсім незнаних на долах. Ці різниці побільшують іще впливи сусідніх народів: на заході словаків, поляків, на сході москалів, на півдні болгар, сербів” [177, 149].
Звичаї, традиції весільного обряду подолянина і поліщука, степовика і гуцула типологічно споріднені, незважаючи на різні умови життя. Багатство фольклорної культури Поділля спричинене особливістю географічного розташування краю. Скажімо, якщо у поліщуків, що живуть серед таємниць лісової природи, уява породжує багату казкову прозу, то на відкритій місцевості більше прозорості, реалізму в зображенні (південь, Слобожанщина), тому й ширше побутують бувальщина, історичний переказ, а не фантастична казка. Поділля, розташоване у лісостеповій зоні, характеризується межовістю традицій: полісся і степ породжують специфічний тип творчості.
Поділля як реґіон здавна привертало увагу українських та зарубіжних фольклористів-класиків (З.Доленга-Ходаковський, Ж.Паулі, А.Коціпінський, С.Руданський, Марко Вовчок та О.Маркович, А.Димінський, К.Шейковський, П.Чубинський, О.Роздольський та ін.). Цей факт засвідчує багатство фольклорної традиції реґіону. Сучасні записи весільних пісень помітно розширили обрії уявлень про стан побутування пісенності на Поділлі. Традиційне весілля зберігає загальну структуру обряду (етапи) та основне пісенне багатство, втрати стосуються понеділка поганого, коровайного, барвінкового обряду та пісень.
Весільні пісні Поділля відзначаються своєрідністю відображення дійсності, широтою тематики та проблематики, розмаїттям образної системи, спостерігається використання загальнофольклорних художніх засобів, але з акцентацією на конкретних художніх засобах у певних жанрових різновидах.
У весільних творах подається оптимістична життєва перспектива. Система художніх засобів пісенного масиву підпорядкована зображенню гармонійного ідеального світу майбутньої молодої сім’ї. У весільному обряді спостерігається дуалізм дійства: паралельно співіснують радісний та сумний настрої, воля і неволя, право і обов’язок.
У дослідженні звернено чималу увагу на виховні функції весільної пісенності, яка дієво сприяє формуванню й зміцненню ідейних, морально-естетичних принципів. На специфіку фольклорних творів Поділля активно впливають також особливості реґіональної системи народної етики, звичаєвого права. Морально-етичні засади виникають вже на перших етапах формування субетнічних груп, модифікуючись у процесі історичного розвитку, проте зберігається певний сталий інваріант, який реалізується за будь-яких умов (і постійно відтворюється у фольклорі). Г.Булашев писав: Якби народна поезія обмежувалась лише інтересами, вона давно б уже вичерпалась у своїх джерелах і з плином віків навіть зовсім би щезла. Однак як старовина і переказ, як вірування і звичай вона вища за будь-який вимисел, що живить лише довільне естетичне почуття; вона поза всякою підозрою у неправді і зумисній омані” [42, 30].
Обрядова поезія втілення у слові й частково у дійстві величного загальнолюдського ідеалу життя як гармонії, як космосу, що протистоїть хаосу.
Актуальність дослідження полягає в характеристиці типології і комплексного вивчення функціонування. Поетики, символіки обрядових традиційних весільних пісень. Дослідження весільної пісенності реґіону важливе тим, що у фольклорі зберігається код етнічної свідомості, яка відображає розвиток національної традиції, художньої естетики. У піснях закарбовано важливі складові національного менталітету, духовний зв’язок особистості з історичною пам’яттю, життєво-практичним та історичним досвідом народу. Пісенність для носіїв духовної культури один із найважливіших інструментів актуалізації поетичної моделі світу, гармонійного поєднання сакрального з профанним.
Вивчення пісень функціонально-стійкого масиву весільних пісень, що відображає давні форми музично-поетичного мислення, духовний світ і побут народу, сприяє з’ясуванню проблем спільності і відмінності реґіональних пісенних стилів, специфіки реґіонального і загальнонаціонального в народнопоетичній традиції, особливостей мови та діалектів, розкриттю фольклорних взаємозв’язків слов’янських народів.
Реґіональний аспект вивчення фольклору має глибоку традицію в українській науковій думці. Вагомий внесок у вивчення фольклору окремих регіонів України зробили З.Доленга-Ходаковський, М.Максимович, О.Бодянський, П.Куліш, П.Чубинський, М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, В.Гнатюк, М.Павлик, В.Навроцький, Ф.Колесса, К.Квітка, М.Возняк, О.Дей, І.Березовський, О.Правдюк, а також сучасні дослідники Н.Шумада, Р.Кирчів, С.Грица, В.Бойко, Л.Дунаєвська, В.Чабаненко, С.Мишанич, В.Давидюк, В.Буряк, М.Дмитренко, П.Будівський, С.Шевчук, О.Вертій, В.Сокіл та ін.
Чимало сучасних українських, російських, білоруських дослідників використовують аспекти реґіонального вивчення фольклорних матеріалів. Це, зокрема, такі праці українських вчених: Г.Сінченко Ідейно-тематична і жанрова своєрідність української народної пісні Карпат і Прикарпаття”, С.Китова Традиційна і сучасна поезія весняно-літніх календарних обрядів Волинського Полісся”, В.Гнатюк Українські народні соціально-побутові пісні-новотвори Гуцульщини повоєнної доби”, Є.Луньо Обрядово-звичаєвий фольклор Яворівщини”, В.Кащенюк Народна опозиційна пісенність і літературний процес на Волині (20 30-і рр. ХХ ст.)”, П.Тимофєєв Пісенний фольклор робітничого середовища Донбасу (на матеріалі записів 20-х рр. ХХ ст.)”, Л.Семенюк Українські народні балади Західного Полісся (загальноукраїнський контекст і регіональна своєрідність)”, С.Пономаревський Пісенний фольклор Чернігівського Полісся: реґіональні особливості та поетика”, М.Долгов Традиції та видозміни в кобзарстві Придніпров¢я ХХ ст.”, О.Харчишин Народнопісенна традиція околиці Звенигорода на Львівщині”, Н.Смагло Реґіональні особливості народної прози Поділля (на матеріалах фольклору Вінниччини)”, М.Мишанич Українські народні пісні Кубані на історичну та суспільно-побутову тематику”, Т.Сабельникова Особливості побутування народнопісенної необрядової лірики Донецького Приазов¢я”, О.Цвид-Гром Традиційна символіка весільного фольклору Західного Полісся”, Д. Жмундуляк Народна пісенність Покуття: особливості сучасного функціонування”, Т.Саварин Лемківські весільні обрядові пісні в міжетнічному контексті” та ін.
Матеріали реґіонального фольклору в основі досліджень російських, білоруських та інших науковців (Н.Соболева Типологічна і локальна специфіка російських сатиричних казок Сибіру”; В. Жекуліна Історичні зміни у весільному обряді і поезії” (за матеріалами Новгородської обл.); М.Зорін Символи нареченої в російських весільних обрядах (за матеріалами Казанського Поволжя)”, Російський весільний ритуал” (М., 2001; Середнє Поволжя); Ф.Федорова Весілля в системі календарних і сімейних звичаїв старообрядців Південного Зауралля”; Н. Савельєва Реґіональна строфіка російських народних пісень. Поліструктурні форми у весільних піснях Оренбурзької обл.”; В.Кузнєцова, К.Логінов Російське весілля Заонежжя” (2001); О.Приємко Весільні пісні Пінщини”, Т.Варфоломєєва Північнобілоруське весілля”; М.Даніловіч, Н.Памецька, І.Півоварчик Білоруське весілля. Обряд. Побажання. Тости. Приказки. Фразеологізми (на матеріалах Гродненської області; 2001) та ін.
Музичний аспект вивчення реґіонального фольклору в останні десятиліття цікавив С.Грицу Трансмісія фольклорної традиції”, О.Смоляка Трансформація пісенного фольклору західно-подільської Наддністрянщини”, Л.Тестову Генетична єдність і регіональна специфіка мелодики українських весільних пісень”, І.Бєлосвєтову Календарно-обрядова пісенна культура Чернігівського Полісся” та ін.
У подільських весільних піснях відображено реґіональний варіант традиційного українського весілля.
Мета нашої роботи: з’ясувати особливості функціонування весільної пісенності Поділля, проаналізувати поетику, символіку пісень.
Фольклор, як відомо, живе і функціонує безпосередньо на реґіональному (локальному) рівні. В теоретичному плані актуальними є проблеми дослідження регіональної спеецифіки весільних пісень, їхнього функціонування в обряді і поза ним, що своєрідно втілюється в особливій поетиці творів, символіці обрядової атрибутики, різноманітних образів.
Весільні пісні функціонально підпорядковані етапам обряду і стосуються всіх учасників дійства. Залежно від ролі в обряді (чи поза ним) весільні пісні щодо поетики неоднорідні. Відповідно й символіка творів характеризується полісемантичністю змісту, структури, художньої специфіки. З’ясування символічних значень дозволить повніше розкрити феномен весільної пісенності в окремо взятому реґіоні.
Завдання дослідження:
- висвітлити історію вивчення весільних пісень Поділля;
- охарактеризувати сучасний стан побутування весільних пісень на етнічній території Поділля;
- простежити функціонування весільної пісні в обряді;
- дослідити жанрову специфіку обрядового пісенного матеріалу;
- з’ясувати особливості поетики весільних пісень;
- розкрити символіку весільних пісень.
Об’єкт дослідження весільний обрядовий пісенний фольклор у виданнях ХІХ ХХ ст., неопубліковані архівні матеріали, сучасні записи.
Предмет дослідження функціонування, поетика, символіка весільних пісень Поділля.
Методи дослідження дисертаційної роботи передбачають застосування комплексного підходу до вивчення явищ усної традиційної нематеріальної культури. Це продиктовано специфікою фольклору. Фольклорний твір складне художнє ціле з тривалим часовим періодом побутування, в ньому релікти давньої культури, архетипи, залишки запозичень чи впливів, новотвори, що дає підстави простежити динамікурозвитку народної творчості.
Для досягнення мети та розв’язання поставлених у роботі завдань застосовано такі методи: описовий, порівняльно-історичний, структурно-типологічний, польових досліджень (збір та осмислення матеріалів безпосередньо у фольклорному середовищі).
Порівняльно-історичний метод допомагає виявити загальне і особливе у розвитку реґіонального фольклору, з’ясувати причини подібностей і розбіжностей у фольклорних зразках в ареалі Поділля та різних місцевостей України і за її межами (за творчістю слов´ян). Тільки таким шляхом, наголошує Р.Кирчів, можна з’ясувати локально-специфічні і спільні моменти, а саме: більша чи менша збереженість давніх верств фольклору, вираженість архаїчності на різних рівнях: жанрово-структурному, змістовному, поетичному; розвинутість і функціональна пріоритетність певних жанрів і тематичних циклів, домінантність окремих форм, сюжетів, пов’язаність усної народної творчості з місцевою історією, побутовою традицією, навколишнім природним середовищем; особливості новаційних процесів тощо [158, 19].
Застосування структурно-типологічного методу дозволяє пізнати сутність феномена тексту весільної пісні, його функцій, специфіки обрядової творчості.
Джерельна база роботи. Матеріалом для дослідження проблеми функціонування, поетики, символіки весільних пісень Поділля стали етнографічні описи весільної обрядовості Поділля, фольклорні записи ХІХ ХХІ ст., польові записи, рукописні фонди Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Навчально-наукової лабораторії етнології Кам’янець-Подільського державного університету, Подільського відділення ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України, багато з яких вперше вводиться до наукового обігу; тексти з домашніх колекцій збирачів подільського фольклору і власні записи дисертантки результати польових досліджень 1999 2003 рр. Враховано друковані й рукописні матеріали з усієї території Поділля.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що це перше комплексне дослідження функціонування, поетики, символіки весільних пісень Подільського реґіону. До наукового аналізу вперше введено понад сто зразків записів дисертантки переважно з Хмельниччини. Осмислено ті різновиди весільної пісенності, які досі в науковій традиції майже не висвітлювалися (передирки, вівати, сороміцькі зразки). Великого значення надано художній специфіці творів, тлумаченню семантики обрядодій, весільної атрибутики та символіки пісенних образів реґіональної традиції.
Основні положення дисертаційної роботи відображені у таких наукових публікаціях (усі, за винятком №8, вийшли під дівочим прізвищем дисертантки С.Козяр): Козяр С. Символіка весільних пісень /На матеріалах Поділля //Народознавство, 1999. №53. С.1 3; Козяр С. Українська родинна обрядовість. Віхи людської долі: весілля, похорон. Хмельницький, 2000. 72 с.; Козяр С. Історіографія Подільської весільної пісні //Матеріали Х-ї Подільської істрико-краєзнавчої конференції. Кам’янець-Подільський, 2000. С.545 553; Козяр С. Весільні пісні Поділля //Народна творчість та етнографія. 2002. №3. С.96 101; Козяр С. Весільна пісня: традиційне і сучасне //Матеріали до української етнології: Зб. наук. праць. Вип.2(5). К., 2002. С.411 413; Козяр С. Порівняння як засіб створення образної експресивності весільної пісні //Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. К.: ВПЦ Київський університет”, 2003. Вип.17. С. 56 62; Козяр С. Типологія та локальна специфіка весільних пісень Поділля //Проблеми етнології, фольклористики та мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність. Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА”, 2002. С.277 288; Маховська С. Про розважальні весільні пісні //НТЕ. 2003. №5 6. С.104 111.
Структура роботи: Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації становить 235 сторінок, в тому числі основного тексту 203.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертація містить матеріали для вивчення української народнопісенної культури, фольклору Подільського краю, світогляду, менталітету подолян.
Результати наукової праці можуть бути використані в розробці теорії фольклору, зокрема питань жанрології, поетики; курсів з фольклористики, етнології, краєзнавства (Поділлязнавства) у вищих та середніх навчальних закладах, при написанні підручників, навчальних посібників про усну традиційну нематеріальну культуру, підготовці антологій, реґіональних збірок пісень.
Внаслідок дослідження виявлено стан записування та вивчення впродовж двох століть весільної пісенності Поділля, відзначено основні характерні явища традиційної родинно-обрядової культури (найповніші описи обряду та записи пісень П.Чубинського, Г.Танцюри, Н.Присяжнюк, М.Руденко); наголошено на типологічній спорідненості подільських матеріалів з поліськими, волинськими, буковинськими, гуцульськими, бойківськими, слобожанськими, середньо- та нижньонаддніпрянськими з певною власною специфікою.
Оприлюднення результатів дослідження через публікації, виступи під час конференцій сприяє інтенсивнішому вивченню закономірностей функціонування традиційної весільної творчості на сучасному етапі.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Кожен етнографічний реґіон має свій локально-специфічний пласт уснопоетичної творчості народу, пережитки давньої художньої культури, його менталітету, світогляду, моралі, ідеології, специфічні етнічні ознаки й риси взаємокультурних впливів. Не виключення у цьому й Поділля. Фольклор Поділля складова єдиного загальноукраїнського культурного процесу, на тлі якого виділяються певні реґіональні та локальні риси. Етнолокальна варіативність весільного фольклору Поділля вписується в загальноукраїнську культуру. Побутування весільних пісень на Поділлі характеризується багатством жанрових форм, специфічними регіональними образнопоетичними особливостями.
Весільна пісня Поділля високопоетична й гуманна, з багатим пластом давніх обрядових та етичних традицій. У ній органічний сплав поетичного начала доби язичництва, пізніших часів. Весільні пісні розглядаємо в системі єдиного живого організму обряду, як його складову. Подільські весільні пісні органічно поєднують народну міфологію, традиційно-магічні, прагматичні, естетично-мистецькі елементи.
Традиційні теми, мотиви, образи весільних пісень Поділля в своїй основі містять давню українську етнокультурну спільність. Разом з тим, подільській фольклорній традиції притаманні власні реґіональні риси. Особливості розташування краю зумовили наявність чималої кількості ознак, що мають міжреґіональний і міжетнічний характер. З іншого боку, фольклорну основу Поділля утворюють компоненти національної етнокультури, зберігаючи пласти давніх українських традицій, вірувань, обрядовості. Специфіка весільного фольклору пов’язана зі своєрідністю функціонування реґіональних мовних форм. У весільних піснях знаходимо зарисовки різних аспектів, явищ господарського життя, побуту, сімейно-громадських відносин, які нерідко позначені локальним колоритом певної місцевості (страва, одяг, ремесло, пейзаж, предмети побуту, знарядь праці з властивими назвами).
У дисертації простежено головні аспекти взаємодії подільського весільного обряду і весільної пісні, досліджено історію записів весільних пісень та видання описів подільського весілля, встановлено ареали та специфіку побутування основних пісенних типів Поділля, їх різновидів і складових з’ясовано художню своєрідність, жанровий склад, еволюцію та сучасний стан побутування весільної поезії. Це дозволило систематизувати весільний фольклор, виявити характерні риси пісенної традиції регіону, на основі конкретного аналізу текстового пісенного матеріалу встановити місце весільної поезії краю у загальноукраїнському фольклорному процесі, простежити еволюцію мотивів, образів, художніх деталей тощо.
У першому розділі Функціонально-тематична характериситика весільних пісень Поділля” розглянуто особливості Поділля як етнографічного реґіону України; висвітлено стан дослідження весільних пісень (історію записів, видань пісень, описів весільного обряду); охарактеризовано тематику, зміст, функціонування весільних пісень реґіону; зосереджено увагу на жанрових структурах, мотивах, формах і способах побутування пісень.
Етнографічні кордони Поділля складалися та видозмінювалися залежно від політичних умов, зберігаючи ознаки подільської традиційно-побутової культури. Систематичні записи та наукове осмислення подільської нематеріальної культури, зокрема весільних пісень, почалося у ХІХ ст. Етнографія і фольклор Поділля викликали глибокий інтерес письменників, були складовою роботи товариств, музеїв, аматорів краю.
У ХІХ ст. наші попередники вивчали і фіксували зразки локальної пісенної культури переважно в Кам’янець-Подільському, Ушицькому, Літинському, Вінницькому, Балтському повітах Подільської губернії, нерідко в місцях, зручних у плані розташування щодо основних шляхів, у більш-менш розвинутих містечках і т.п.
Весільні тексти занотовувались переважно без мелодій, іноді перероблялись наближено до літературної мови, без вказівки на час виконання в обряді, джерело і дату запису, що негативно позначилось на вартості наукового матеріалу. Зібрані весільні тексти мають різний обрядовий діапазон.
Перші записи та публікації весільних пісень, що здійснювались представниками української і польської науки, датовані початком ХІХ століття. Перший опис весілля на Поділлі здійснив М.Гославський (1830), проте тексти пісень подано у неримованому перекладі з української мови. У 30-х рр. ХІХ ст. записи подільських весільних пісень знаходимо у працях К.Войцицького, Ж.Паулі. В ІІ-й пол. ХІХст. обрядовий фольклор Поділля глибоко досліджували П.Чубинський, Г.Галько. Описи весільних обрядів публікуються у польській періодиці, в журналах Киевская старина”, Живая старина”, в Подільских єпархіальних відомостях.
До історичних, фольклорних та етнографічних джерел Поділля зверталися члени Подільського Єпархіального історико-статистичного комітету, вихованці Кам’янець-Подільської духовної семінарії, Південно-Західного відділу Російського географічного товариства та ін.
Значну роль в фольклорно-етнографічних дослідженнях Поділля відіграли С. Руданський, К.Шейковський, А.Коціпінський, А.Димінський.
Весільні пісні Поділля записували та досліджували О.Роздольський, Г.Танцюра, Н.Присяжнюк, М.Руденко, М.Шубравська, О.Правдюк та ін. В останні десятиліття важливу роль в організації збирацької та дослідницької роботи на Поділлі відіграє ІМФЕ ім.М.Рильського Національної академії Наук, Навчально-наукова лабораторія етнології Кам´янець-Подільського педагогічного університету.
Записи та публікації весільних пісень ХХ ст. помітно розширили фактологічні відомості про окремі аспекти традиційної нематеріальної культури українців Поділля, сприяли науковому осмисленню обрядової творчості.
За змістом, функціями, мотивами подільські пісні споріднені з весільними творами інших етнографічних регіонів України. За своєю роллю у весільному обряді весільна пісенність різноманітна, вона поєднує епічні, драматичні, ліричні ознаки. Розмаїття весільних пісень спричинене специфікою обряду, своєрідністю етапів, емоційною наснагою.
Залежно від спрямування обрядового етапу, його емоційної домінанти, весільна пісня змінює форму і зміст. В контексті весільної поезії відомі: пісні величальні, ритуальні, заклинальні, передирки, вівати, позаобрядові зразки. Пісенний масив чітко регламентований за функціями, що суттєво впливає на стан їхнього збереження.
За функціями та роллю в обряді пісні, що міцно прикріплені до конкретного етапу, зберігають у собі обрядові реалії (пісні до короваю, гільця, вінка, посаду тощо), виконують супровідну коментуючу функцію. Факт дієвості, життєстійкості пісні залежить від стану збереження етапів обрядового дійства. Подільський обряд випікання короваю у хрещених батьків чи в оселі самих наречених зникає, нівелюється через поширення звичаю випікання короваю на замовлення, внаслідок чого зникають і коровайні пісні. Однією з причин втрати певного ряду весільних текстів є старіння носіїв фольклору.
Якщо ми говоримо, що ступінь міцності зв’язків обрядової пісні залежить від самого обряду, то часом спостерігаємо і зворотне явище: весільні пісні збереглися, але втратився їхній зв’язок з обставинами обрядом, ритуальною дією.
Зміст тексту ритуальної, прикріпленої до обряду пісенності, є засобом утвердження та оберігання певних принципових моментів весільного обряду. Згадані обрядові весільні пісні Поділля характеризуються насиченістю реліктовим елементом, вагомістю в структурі весільного обряду, специфічними особливостями поетики, мелодики й характеру виконання.
Іншою групою весільних пісень є ті, що розкривають взаємини між весільними дійовими особами, виконують комунікативну функцію. Таких експресивних весільних пісень чимало на різних етапах обряду в дорозі, перед порогом хати, за весільним столом тощо. Це пісні-накази, пісні-поради, заклики, прохання, нагадування, висміювання і т.ін., своєрідна пружина у динамічному розгортанні драматургії весілля.
Імпровізаційність та активність творення, тривале побутування весільних жартівливих пісень спричинені особливістю складу подільського характеру, специфікою світосприйняття, менталітету. Небайдуже ставлення до себе, до чужого, об’єктивний погляд народу на негативізми в моралі, вчинках людини спричинюють паралельне, природнє співіснування гумору і сатири, легкого розважання і глузливого підсміювання. Пісенний текст сприяє розвиткові дії, тужить, співчуває, радіє разом із людиною.
Третьою групою весільних пісень залежно від аспектів взаємодії, функцій в обряді є ліризовані твори, зумовлені визначальним ліричним настроєм, сильним художньо-естетичним та емоційно-виховним впливом. Простота, реалістичність, ніжний елегійний настрій спричинюють обмежене обрядово-функціональне призначення таких зразків.
Подільські весільні пісні типологічно та генетично споріднені з поліською, волинською, буковинською, гуцульською, бойківською, слобожанською, середньо- і нижньонаддніпрянською, з пісенністюінших слов´янських народів, з чітко окресленою власною специфікою в тім числі і художньою, мовною. Специфічні реґіональні риси помітні в доброму збереженні жанрових різновидів весільних пісень (передирок, віватів, сороміцьких); наявності архаїчних жанрових структурних ознак і змістових елементів.
Однією з характерних рис весільної подільської обрядової лірики є природнє співіснування всередині жанру двох станів: мажорного (емоційні пісні-передирки) з мінорним (сумні елегійні ліризовані зразки). Настроєвий контраст спричинений протиріччями всередині змістової структури весільного обряду. Весільні пісні виконують нормативну, комунікативну, естетичну, рекреаційну функції.
Важливим компонентом подільського весільного обряду є віншування вівати”, пісні, які виконуються не лише на весіллі, проте вони щільно зрослися з обрядом і мають локальне забарвлення та використання переважно на Західному Поділлі. Поширення віватів на цій території спричинене взаємовпливами українського та польського народів.
Весільні вівати Поділля найменш вивчені в регіоні, спеціально не досліджувались і записувались принагідно. Як і передирки, вони є тим актуальним жанровим різновидом, що найоперативніше, чітко й лаконічно відгукується на явища родинного, суспільно-побутового чи особистого плану. За характером зображуваного подільські весільні вівати можна розділити на два типи: величальні (нареченим, батькам, короні”, келішку”) та жартівливі, в яких картаються відхилення в характері, поведінці своїх або чужих весільних гостей з погляду першої чи третьої осіб.
Барвиста палітра емоцій знаходить вияв у передирках між весільними чинами, найбільше між дружками і світилками. Передирки виконують у весільному обряді функцію характеристики дійових осіб весільного обрядодійства (позитивної, негативної, віншування, прославлення).
Жанрові різновиди весільних пісень показують ставлення суспільства, людини до дійсності, і, як естетична категорія, виявляють свою специфіку у характерних поетичних прийомах і формах. Для змалювання вдачі, звичок, вчинків у передирках вживаються епітет, порівняння, гіпербола, літота, метафора, іронія, сарказм. Використання передирок, їхня влучність та гострота зумовлені соціальними та психологічними чинниками сприйняття й порівняння себе, родини і когось іншого, чужих.
Весільні жартівливі пісні актуалізуються через жвавість внутрішньої форми, цілеспрямовано означують весільних персонажів. Передиркам властиві спільні основні змістові і структурні риси, однотипність формально-поетичних засобів. Локальні особливості передирок знаходимо, зокрема, у варіантності тексту, манері виконання.
На Поділлі добре збереглися сороміцькі пісні гарного” і поганого” понеділка, пов’язані з коморним ритуалом, інтимом шлюбної ночі. Перезв’янські пісні часто обмежені узагальненням, інакомовленням, містять асоціативно-символічні означення відмінностей у статі. Мета таких творів підсилити бажання, потяг наречених один до одного, підготувати інтимне спілкування. Сороміцькі твори поганого понеділка” засуджують перелюб, відхилення від норм інтимної моралі, що сприяє вихованню культури поведінки людини в сім´ї, суспільстві.
Весільні вівати, передирки, сороміцькі пісні найменш вивчені не тільки у регіоні, але й у всеукраїнському контексті. Аналіз подільських матеріалів дає підстави говорити про багатство реґіональної традиції.
У другому розділі Поетика весільних пісень” досліджено особливості поетики, художньої специфіки текстів.
Весільні пісні Поділля специфічні за художньою формою, їхня мова емоційна, насичена образно-художніми засобами. Художню систему цієї пісенності вирізняють динамізм, стислість, композиційна стійкість.
Традиційні теми, мотиви, образи весільних пісень Поділля в своїй основі містять давню українську етнокультурну спільність, що становить ядро національної обрядової сфери. Особливості розташування краю зумовили наявність чималої кількості ознак, що мають міжреґіональний і міжетнічний характер.
Великого значення набувають історичні, соціальні, кліматичні та інші чинники, що не лише формують специфіку змісту, мотивів, образів, а й зумовлюють активність функціонування деяких жанрових різновидів, які нерідко належать до найдавніших верств пісенності і мають вжитково-практичні, побутові, історичні згадки про різноманітні аспекти народного життя.
Дослідження поетики весільних пісень підтвердило наявність спільних для слов’ян рис у композиції, художньо-образних засобах. Локальна народнопоетична традиція споріднена із всеукраїнським фольклорним процесом генетично і функціонально, проявляється у побутуванні однакових образів, мотивів, символіки, єдиною жанровою системою використання загальнонаціонального художньо-виражального досвіду. Разом з тим обрядовому пісенному фольклору Поділля властиві реґональні риси, спричинені історичними, соціальними, мовними, психологічними, морально-етичними та іншими факторами.
Поетика весільної пісні складна і різнобічна, має багато спільного із творами інших пісенних жанрів. Наявність і роль ряду одних і тих самих поетичних елементів у весільній пісні своєрідно ідентифікується. Це зумовлено специфікою родинного обряду. Весільним пісням властива своя ідейно-художня обсервація, яка залежить від змісту, функцій пісень, обрядодій.
Використання тропів спричинене особливістю функціонального спрямування жанрових різновидів весільних пісень. У той час, як ліризована весільна пісня послуговується засобами типізації (наречена майже завжди змальовується позитивно), у віватах, передирках відчутна конкретно-особова характеристика образів (маємо на увазі добір тропів для зображення домінуючих рис характеру, поведінки другорядних дійових осіб, гостей весільного дійства).
З метою якнайточнішого розкриття поетики, семантики творів у цьому розділі дослідження текстів здійснено у такій послідовності: епітет порівняння паралелізм, йдучи від загальних, традиційних ознак художніх засобів до розкриття їхніх конкретних, індивідуальних рис і виявів в контексті як всього масиву творів, жанрових груп, так і в тексті окремої весільної пісні.
Епітет робить весільну пісню поетичнішою, досконалішою, зміцнюючи силу її емоційного впливу, допомогагає глибшому, повнішому розкриттю змісту.
Залежно від призначення жанрового різновиду, епітети сприяють контрастуванню образів статево-вікових громад обох родів, дій, явищ довкілля тощо. Завдяки зіставленню протилежних за значенням ознак маємо чітке й лаконічне поетичне змалювання образу, явища, ситуації, їхнє узагальнююче, констатуюче, оцінне, виховне значення. Епітети допомагають передавати просторові уявлення, конкретизуютьсприймання.
Добір і використання епітетики зумовлений художніми, регіональними, етнічними особливостями весільної пісні. Епітети подільських весільних пісень відображають типові риси природи краю, характерні особливості історичної долі подолян, їхнього громадського і сімейного життя, трудової діяльності, культури, етичних та естетичних поглядів, національного характеру, неповторного складу душі.
За своїм призначенням епітети є визначальними (підкреслюють основні риси образів, дійових осіб, їхні соціальний та матеріальний статуси, виділяють предмет як атрибут весільного ритуалу і т.ін.) та аналізуючими (характеризують певну ознаку, прикмету, сенс якої розкривається у весільному обряді).
Своєрідність епітета весільної пісні визначається ступенем стійкості чи новизни, прямим чи переносним, символічним значенням, граматичними формами функціонування, різнобічними ознаками предмета чи явища (зоровими, емоційно-психологічними).
Порівняння подільських весільних пісень змістовні, глибокі, емоційно насичені, мають традиційний, стійкий, узагальнюючий та конкретизуючий характер. Вони яскраво характеризують суб’єкт чи об’єкт мовлення, створюють типологічно місткий образ, відкритий для індивідуальних застосувань. Порівняння зосереджують увагу на особливостях образу, допомагають розкрити основний задум твору.
За художніми функціями порівняння близькі до паралелізму, проте глибше увиразнюють зображуване. У весільних піснях вирізняємо порівняння з позитивними та негативними емоційними забарвленнями. Фактор вживання порівнянь позитивних чи негативних залежить від ставлення суб’єкта мовлення до об’єкта, а також від функціонально-жанрового призначення творів. Порівняння, яке в поетичних рядках ліризованої весільної пісенності (до коси, під час посаду, шлюбу) є засобом ідеалізації образів наречених, використовується й з метою антиідеалізації, найчастіше жартівливої, інших весільних персонажів, представників різних соціальних прошарків. Полярність зіставлення, порівняння свого й чужого природня, оскільки своє рідне, найкраще, а чуже може й не найгірше, проте невідоме, незнане, неприязне.
Широко вживаним поетичним тропом весільної пісенності є паралелізм (психологічний, формальний, заперечний), який охоплює лексичні, граматичні, композиційні, пісенно-ритмічні явища, спроектовані на будову рядків, строф тексту на­родної пісні. Композиційна роль паралелізму розкривається на декількох рівнях: як форма композиції, її елемент і прийом. Паралелізм весільної пісні сприяє творенню образності пісень, а також є посередником між змістом і ритмом пісні.
Показово, що завдяки паралелізму зіставляються не лише образи, а й їхні дії, перехід з одного стану до іншого. Залежно від мети, призначення зіставляються не тільки образи, але й характерні якості, властивості, дії об’єкта мовлення.
Картини природи служать і своєрідним зачином, і засобом психологічної характеристики. Таким чином творяться не статичні паралелізми, а розлогі картини, які сприяють художньому змалюванню взає­мин молодої чи молодого з батьками, родиною, впливають на подальший розвиток дій. У текстах, побудованих за принципом паралелізму, відбито основні морально-етичні та естетичні засади народу, норми культури поведінки в сім¢ї, родині, суспільстві.
Якщо у ліризованих творах найчастіше вживається психологічний паралелізм як камертон почувань і думок персонажів, то в піснях жартівливого характеру, передирках тощо часто застосовується паралелізм формальний (ритмічний). Засобом паралелізму відображення обрядової реальності у весільних піснях відбувається не констатаційно, а шляхом емоційної передачі зіставлюваних предметів-означень, дій, ситуацій. У ліриці паралелізм здебільшого виконує композиційну роль образного зачину. Образи природи, введені в пісенну художню тканину, завжди посилюють виразність і впливовість відтворюваного почуття та пе­реживання, надають абстрактним поняттям конкретності та емоційнос­ті.
Отже, весільні пісні Поділля з погляду поетики своєрідні, мають власну структурну модель, сформовану під впливом того чи того етапу обряду, конкретних обрядових функцій, рольових характеристик головних персонажів весільної драми.
Символіка весільних пісень назва третього розділу дисертації. Залежно від місцевих особливостей різних фольклорних середовищ, умовний (символічний) план весілля своєрідний. Семантика подільської весільної пісні склалася в результаті взаємодії реально-предметної та пісенної символік, спорідненість яких виникла внаслідок первісного синкретизму обрядового дійства, зазнаючи з плином часу певних трансформацій. Подільські символи мають традиційне загальноетнічне та ширше загальнолюдське значення, хоч іноді можна виявити локальні усталені смисли.
Найдавніші символи, що збереглися у весільних піснях, космогонічні(вогонь, вода), астральні (сонце, місяць, зірки), символи, пов’язані з анімістичними, тотемістичними віруваннями слов’ян (піч, поріг), рослинна, тваринна символіка, символи-обрядодії (обсипання зерном, кроплення водою), атрибутивні символи.
Образи-символи весільних пісень поглиблюють змалювання психічного стану людини, її безпосереднього зв’язку з довкіллям. Символи відігравали провідну роль у системі узагальнення народнопісенних типів і явищ.
Символи у весільних ліризованих, тісно пов’язаних з обрядом піснях, виявляють виняткову стійкість і сталість, навіть можуть заміщувати реальний образ, зберігаючи його характерну повноцінність. Найяскравіші символічні образи у піснях імперативного, величального характер (вінкоплетини, посад наречених, виготовлення короваю). Тут глибоко розкриваються риси персонажів чи їхній стан, окреслюються якості атрибутів, обрядодій в контексті весільної драми. У несхожих ситуаціях один і той самий симол трактується по різному.
Крім символіки космогонічної, світотворчої (стихій вогню, води та ін.), подільські весільні пісні вміщують чимало образів органічної природи (рослин, тварин), а також віжображають символіку дій, станів, обрядових атрибутів, різноманітних побутових предметів.
Рослинна, зоо й орнітосимволіка стосується переважно головних персонажів весільного обряду, рідше другорядних дійових осіб. Значення символу базується й на існуючих уявленнях про природу тієї чи тієї істоти, і, залежно ві цього, має позитивне чи негативне забарвлення. Тому якщо, скажімо, образ галки, утінки, зозулі стосуються дівчини-нареченої, то образи сови, ворони, сороки у весільній пісні характеризують інших чинів.
Отже, дослідження символіки весільних пісень дозволяє пізнати зміст творів, значення образів, дій, станів, естетику народних зразків.
Фольклорний текст, як відомо, місткий, поліфункціональний. Поряд зі змістовно-пізнавальною інформацією у ньому наявні естетично-етичні цінності. Світ для людини наповнений не тільки предметами, але й ідеалами ціннісно-орієнтаційним епіцентром, навколо якого групуються найважливіші формоутворення духовного світу людини. У весільному обряді ідеал своєрідна світоглядно-естетична домінанта. Ідеальним, на нашу думку, є нерозривне поєднання обряду і пісенного матеріалу; ідеальними є життя у шлюбі в коханні, злагоді, добробуті; ідеальними є виховання дочки і сина у цноті, поваги до батьків і т.д. Таким чином, весільний обряд ідеальне уособлення світоглядних уявлень народу про шлюб, одруження, сім’ю, родину, Батьківщину.
Дослідження ідеалу у весільному обряді, зокрема фольклорі, залишається актуальним завданням не лише фольклористів, а й філософів, психологів, соціологів та інших фахівців. До майбутніх студій весільної пісенності можна віднести й вивчення елементів архаїки, міфообрядових та міфоритуальних аспектів, а також формотворчих засобів ритміки, характеру римування тощо. Окремого опрацювання потребує проблема мови весільних текстів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Абрамян Л.А. Первобытный праздник и мифология. Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1983. 231 с.
2. Акимова Т.М. О лиризме русских свадебных песен //Фольклор и этнография. Обряды и обрядовый фольклор. Ленинград: Наука, 1974. С.201 210.
3. А.К. Свадебные песни, записанные в Подольской губернии. Оттиск из журнала Киевская старина”. Киевская типография Имперского университета Св.Владимира Н.Т. Корчак-Новицкого. 1897. 21 с.
4. Аникин В.П. Календарная и свадебная поэзия. М.: Изд-во Московского ун-та, 1970. 124 с.
5. Антологія світової літературної критичної думки ХХ ст. /За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доповнене і перероблене. Львів, 2001.
6. А.П.К. Народные песни, записанные в Подольской губернии: С приложением пословиц, поговорок и пр. О., 1915. 65 с.
7. Артюх Л.Ф. Обрядовий хліб у символіці культурно-побутової спільності народів //НТЕ. 1976. №5. С.33 36.
8. Астафьева В.П. Эстетические функции символики в народных лирических песнях //Проблемы фольклора. М.: Наука, 1975.
9. Афанасьев А.Н. Древо жизни. М.:Современник, 1982. 464 с.
10. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. М.: Современный писатель, 1995. Т.1. 416 с.; Т.2. 400с.
11. Афанасьев А.Н. Происхождение мифа. Статьи по фольклору, этнографии и мифологии /Сост., подготовка текста, статья, коммент. А.Л.Топоркова. М.:Индрик, 1996. 640 с.
12. Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. Кам¢янець-Подільський, 1993. 480с.
13. Баженов Л.Ф. Фольклорно-етнографічне вивчення краю в Подільській духовній семінарії в середині XIX на поч.XX ст. //Наук.-практ. конф. "Культура України і слов’янський світ". Тези доповідей та повідомлень. Ч.І. К., 1992.
14. Балушок В. Елементи давньослов’янських ініціацій в українському весіллі // Народна творчість та етнографія. 1994. №1. С.31 37. Далі НТЕ”.
15. Балушок В. Роль жінки в юнацьких ініціаціях слов’ян //Родовід. 1994. -№9. С.18 25.
16. Белочко Ю., В’юник А. Українське народне весілля в творах українського, російського та польського образотворчого мистецтва ХVІІІ ХХ століть. К., 1970. 112 с.
17. Беловой О.В. Свадебное ряжение в Подолии //Живая старина. 2003. №1.
18. Бернштам Т.А. Обряд расставания с красотой” (К семантике некоторых элементов материальной культуры в восточнославянском свадебном обряде) //Памятники культуры народов Европы и европейской части СССР. Л., 1982. С.43 66.
19. Бернштам Т.А. Орнитоморфная символика у восточных славян //Советская этнография. 1982. Кн.1. С.22 34.
20. Бернштам Т.А. Свадебная обрядность на Поморском и Онежском берегах Белого моря /Фольклор и этнография: Обряды и обрядовый фольклор. Л.: Наука, 1974. С.181 188.
21. Бібліографія Українського народознавства у 3-х томах. Т.1. Фольклористика. Кн.1. Упоряд. М.Мороз. Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1999. 494 с.
22. Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971.
23. Богатырев П.Г. Народная песня с точки зрения ее функций //Вопросы литературы и фольклора. Воронеж, 1973. С.200 223.
24. Бодянский И. О народной поэзии славянских племен. М., 1837. 388 с.
25. Бойко В.Г. Поетичне слово народу і літературний процес. К., 1965. 287с.
26. Болонев Ф. Приемы продуцирующей магии в свадебных и календарных обрядах русского населения Сибири (ХVІІІ нач.ХХ вв.). Новосибирск, 1983. С.31 43.
27. Боплан Г.Л. Опис України, кількох провінцій королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. К.: Наукова думка; Кембридж (Мас.): Укр. наук. ін-т, 1990. 256 с.
28. Борисенко В. К. Весілля в селі Нагуєвичах у записах Петра Франка //НТЕ. 1989. №4. С.40 47.
29. Борисенко В.К. Весільна обрядовість поляків в селі Тарабанівці на Вінниччині //НТЕ. 1971. №3. С.66 69.
30. Борисенко В. К. Весільна обрядовість //Українці: Історико-етнографічна монографія. У двох кн. Кн1. Опішне: Українське Народознавство, 1999. С.433 454.
31. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди //Поділля /Артюх Л.Ф., Балушок В.Г., Болтарович З.Є., та ін. К.: НКЦ Доля”, 1994. С.217 228.
32. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження /Відпов. ред. М.М.Пазяк. К.: Наукова думка, 1988. 192 с.
33. Борисенко В.К. Взаимосвязи в традиционной культуре и быту украинцев и поляков Подолии в конце ХІХ нач.ХХ в. : Автореф. дис канд. ист. наук. Минск, 1974. 18 с.
34. Борисенко В.К. Локальні особливості дівич-вечора у традиційному українському весіллі //НТЕ. 1984. №4. С.42 47.
35. Боровиковський Левко. З фольклорних записів. Весільні пісні //Боровиковський Л. Повне зібрання творів. К.: Наукова думка, 1967. С.229 233.
36. Боровський Я.Є. Світогляд древніх киян. К.: Наукова думка, 1992. 173с.
37. Бостан Г.К. Типологическое соотношение и взаимосвязь молдавского, русского и украинского фольклора. Кишинев, 1985. 144 с.
38. Бріцина О., Довженок Г., Шевчук Т. Фольклор українців //Українці: Історико-етнографічна монографія. У двох книгах. Кн.2. Опішне: Українське Народознавство, 1999. С.345 368.
39. Бріцина О.Ю., Довженок Г.В., Луганська К.М. Записи пісень і казок на Тернопільщині //НТЕ. 1984. №6. C.90 91.
40. Бріцина О.Ю., Луганська К.М. Записи пісень і казок на Поділлі //НТЕ. 1979. №4. С.76 77.
41. Будівський П.О. Українська народна лірика про побут і сім’ю. Київ, 1993. 130 с.
42. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космологічні українські народні погляди та вірування. К.: Довіра, 1992. 416 с.
43. Балашов Д.М. О родовой и видовой систематизации фольклора //Русский фольклор. Вып.17. Проблемы «Свода русского фольклора». Л., 1977. С.24 35.
44. Вакуров В.М. Образ калини в народній пісенності східних слов’ян //НТЕ. 1987. №6. С.40 43.
45. Варфоломеева Т.В. Северо-белорусская свадьба: Обряд, песенно-мелодические типы. Минск: Наука и техника, 1988. 154 с.
46.