ПРИСЛІВНИК У КИТАЙСЬКІЙ МОВІ: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ФУНКЦІЇ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КОЛОДКО СЕРГІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 811.581.11’367.624

ПРИСЛІВНИК У КИТАЙСЬКІЙ МОВІ:
СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ФУНКЦІЇ

10.02.13 мови народів Азії, Африки, аборигенних народів
Америки та Австралії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
РЕЗАНЕНКО В.Ф.

КИЇВ-2008

ЗМІСТ
ВСТУП 3
Розділ 1. Китайський прислівник у системі інших частин мови.....12
1.1. Проблема ідентифікації китайського прислівника.....12
1.2. Стилістичні особливості та етимологія прислівників китайської мови...................................................................................................................18
1.3. Висновки до розділу 1..............50
Розділ 2. Проблема класифікації прислівникової лексики китайської мови..53
2.1. Класифікація О.О.Драгунова.......53
2.2. Семантико-граматична характеристика розрядів прислівників...67
2.3. Висновки до розділу 2..97
Розділ 3. Словотворчі особливості китайських прислівників.98
3.1. Афіксальний спосіб творення прислівників (суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний).......99
3.2. Синтаксичний спосіб творення прислівників (адвербіалізація).....116
3.3. Висновки до розділу 3....125
Розділ 4. Функціональні особливості прислівників у китайській мові....127
4.1. Якісні прислівники..127
4.2. Прислівники ступеня..........139
4.3. Обставинні прислівники.143
4.4. Позиція прислівників при сполученні їх з іменниками................................................................................ ....150
4.5. Висновки до розділу 4............................................................................188
ВИСНОВКИ...........................................................................................................189
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ....................................................................193

ВСТУП

Прислівник китайської мови раніше розглядався в окремих працях філологів-китаїстів. Серед них можна назвати таких дослідників, як Хуан Божун [114, 2931], Хуан Шенджан [115, 2728], Сін Фуї [112, 215217], Фу Дін [113, 1819], О.О.Драгунов [23, 205214], Є.І.Рождественська [55, 162190]; [54], В.І.Горєлов [17, 99101], М.М.Коротков [37], В.М.Солнцев [68; 217, 222, 223], С.Є.Яхонтов [95]. Але недоліком всіх названих праць є те, що вони або розглядали занадто вузькі питання, або ж їх висновки втратили свою актуальність у зв'язку з розвитком сучасної філологічної думки. Найбільш системно і повно, на наш погляд, це зробив у своїх працях відомий радянський філолог-китаєзнавець О.О.Драгунов. Обгрунтування ним наявності частин мови (згідно з його термінологією лексико-граматичних категорій) у китайській мові, як зазначає СолнцевВ.М., для радянської китаїстики, та й взагалі для всієї лінгвістики має надзвичайно велике значення [68, 217]. І дійсно, переглядаючи ще та іще раз відому монографію автора, про яку ми вже щойно згадали, бачимо, як О.О.Драгунов досить переконливо показує, що частини мови це класи слів, які відрізняються своїми граматичними властивостями. Підхід до частин мови ДрагуноваО.О. з теоретичної точки зору можна оцінювати як відмову від вузького морфологізму у питанні про частини мови, який склався в індоєвропейському мовознавстві на основі матеріалів флективних формоізолюючих мов. Відкидаючи морфологічні особливості китайських слів, О.О.Драгунов показав, що вже на основі суто синтаксичних властивостей можна виділити класи слів, які характерізуються загальним граматичним значенням та спільністю граматичних властивостей [22, 9]. Тим самим було показано незалежність існування частин мови від наявності або відсутності морфології. Для завершеності картини залишалося врахувати ще й морфологічні властивості (наявність слово- та формоутворюючих афіксів та напівафіксів, а також особливості морфологічної структури складних слів), розв'язати питання про слова з подвійною належністю” та деякі інші проблеми [68, 218]. Ці та інші питання, пов'язані з морфологічним ладом китайської мови, свого часу більш або менш докладно розглядались у працях таких дослідників як М.М.Коротков [37] та СолнцевВ.М. [72, 2237], [69]. Не можемо не зазначити, що підхід О.О.Драгунова до аналізу частин мови різко відрізнявся від індоєвропейської традиції. У теоретичному плані він склався здебільшого під впливом поглядів на граматичні категорії класика-індоєвропеїста Л.В.Щерби, на котрого О.О.Драгунов багаторазово посилається. Це говорить про широту поглядів Л.В.Щерби, які виходять далеко за межи індоєвропеїзму.
Тим самим шляхом, що й О.О.Драгунов, просувалися у своїх наукових розвідках і деякі інші дослідники ізолюючих мов. У Китаї це були Лу Чживей [39], Люй Шусян [40] та Ван Лі [6], у США американський лінгвіст китайського походження Чхао Юаньжень [100] та ін. У деяких аспектах до концепції О.О.Драгунова наближається точка зору на частини мови в'єтнамського вченого Ле Ван Лі [102], який працював у Франції. Але О.О.Драгунов, на нашу думку, найбільш чітко сформулював та показав на практиці, використовуючи конкретні критерії, що в мові ізолюючого ладу не тільки можливо, але й необхідно виділяти частини мови. І в цьому значенні надзвичайно важливим є твердження цього лінгвіста про те, що лексико-граматичні категорії (частини мови) перебувають у центрі китайської граматичної системи, відображаючись як у побудові словосполучень, так і в різних типах речень. Поза межами цих категорій неможна зрозуміти структурні особливості китайської мови та й було б неможливо пояснювати граматику китайської мови” [22, 9]. Але частини мови в цілому не є предметом нашого дослідження. Вони нас цікавлять з точки зору наявних у колах китайських філологів концепцій, що досліджують цю проблематику, та їхнього впливу на вивчення категорії прислівника, в тому числі у контексті теорії частин мови у формоізолюючих мовах В.М.Солнцева, але на цьому ми докладніше зупинимося далі [68, 222].
Cлід зазначити, що частина дослідників розглядали ті чи інші питання, пов'язані з морфологією чи синтаксичними зв'язками прислівників, наприклад, Чхао Юань Жень [100], Гао Мінкай [119], Ван Лі [117], Люй Шусян [120], [122], [127], ЯхонтовС.Є. [94], [95], СолнцевВ.М. [71], [72], [73]. Але найбільш повно та системно це намагались робити лише ДрагуновО.О. [23], та РождєствєнськаЄ.І. [54],[55],[56]. Хоча, на наш погляд, і вони не зовсім повно й усебічно схарактеризували цю категорію, до того ж після виходу їхніх праць із цієї тематики минуло вже понад сорок років, а за цей час з'явилося чимало нових праць (СолнцеваВ.М. [68], [74], Чжоу Югуaна [84], Лі Цзяяо [131]), пов'язаних з категорією прислівника та іншими питаннями китайської філології.
Актуальність теми. Хоч на початку XXI століття визначення класифікаційних ознак частин мови у китаєзнавстві в основному набуло упорядкованого й аргументованого обґрунтування, окремі аспекти проблеми, що стосуються специфіки, структури і семантики різних прислівникових слів та визначення сукупності ознак, які дозволяють виділити їх в окремий повнозначний клас слів, вимагають детального й комплексного дослідження прислівника як однієї з важливих лексико-граматичних категорій сучасної китайської мови. Основною вадою вивчення прислівників нашими попередниками є або недостатньо системне вивчення слів цього лексико-граматичного класу (О.О.Драгунов, Є.І.Рождественська), або повне ігнорування прислівників як самостійного класу слів, відсутність спроб їх систематизації та виокремлення (Гао Мінкай, Ван Лі, Люй Шусян). У доступній нам науковій літературі, де розглядалися властивості китайського прислівника, не було знайдено спроб дослідження питаннь стилістики, етимології та транспозиції прислівників. Отже: тема є актуальною.
Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Протокол №3 від 18 листопада 2002 року).
Зв’язок роботи з науковими програмами. планами, темами. Дисертаційне дослідження має безпосередній зв’язок з науковими розробками Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка з теми: 02 БФ044 01 „Актуальні проблеми філології”.
Метою дисертаційного дослідження є аналіз прислівника в сукупності його стилістичних, транспозиційних, морфологічних та синтаксичних властивостей та розгляд наявних нині класифікацій прислівників китайської мови, а також з’ясувати, чи можна прислівник вважати окремим лексико-граматичним класом слів китайської мови.
Головним завданням дослідження є чітке визначення змісту категорії прислівника китайської мови на основі з'ясування його морфологічних властивостей та синтаксичних зв'язків у китайському реченні, а також характеристики його стилістичних, етимологічних та транспозиційних особливостей.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження необхідно розв’язати такі конкретні завдання.
1. Розглянути способи творення прислівників сучасної китайської мови.
2. З’ясувати, якими з відомих способів утворюються прислівники, які з цих способів є продуктивними в сучасній китайській мові, які малопродуктивними або взагалі не використовуваними.
3. Виявити шляхи виникнення прислівників у плані їх етимологічного наближення до частин мови, з яких вони утворені, висвітлити питання про факультативність граматичних формантів прислівників.
4. З’ясувати всі можливі позиції прислівника, а також чинники, які обумовлюють ту чи іншу конкретну позицію в тих випадках, коли він може мати декілька позицій у реченні.
5. Розглянути позицію після прикметника зі структурною часткою 得de”.
6. Проаналізувати випадки утворення сполук (речень) за схемою прислівник” + іменник”.
7. Дати відповідь на питання, чи може прислівник стосуватися не лише того слова, що йде за ним, а й відділеного від нього іншими лексемами слова, групи слів і речення в цілому.
8. Здійснити класифікацію прислівників, яка ґрунтується на їх граматичних властивостях, розглянувши вже існуючі класифікації, переглянути вже запропоновану раніше китайськими вченими семантичну класифікацію прислівників а також проаналізувати стилістичні особливості прислівників китайської мови (це робиться вперше).
Об'єктом дослідження є прислівник китайської мови, який розглядається з боку його стилістичних властивостей, транспозиційних можливостей, етимології а також морфологічних та синтаксичних зв'язків у реченні.
Предметом дослідження є: жанрово-стилістичні та емоційно-стилістичні характеристики прислівників китайської мови; транспозиційні можливості та етимологія прислівників; проблеми класифікації прислівників китайської мови та синтаксичні особливості прислівників різних класів; питання сполучуваності прислівників із іншими частинами мови; способи творення прислівників.
Методи дослідження. У роботі використано етимологічний, порівняльно-історичний та семантичний методи дослідження, зокрема для з'ясування достовірності нашої гіпотези про те, що прислівники сучасної китайської мови у давньокитайській мові були повнозначними частинами мови (дієсловами або іменниками) і частково сьогодні зберегли зв'язок із ними. При дослідженні питання класифікації прислівників китайської мови, зокрема їхньої сполучуваності з іншими частинами мови, було застосовано методику граматичного аналізу.
Морфологічним та синтаксичним властивостям прислівників приділяли увагу синологи різних країн. Опис морфологічних особливостей зводився головним чином до виявлення різних способів творення прислівників. Відзначалося творення прислівників шляхом юкстапозиції (словоскладення) або композиції (основоскладення), поєднання різних синонімічних прислівників, подвоєння односкладового або двоскладового слова, подвоєння другого компонента складного слова, шляхом афіксації, шляхом лексикалізації сполук іменників з післяйменниками (суфіксами).
Багато хто з синологів вважає, наприклад, повторення (подвоєння односкладового слова, обох компонентів або другого компонента складного слова) граматичним способом утворення прислівників. Творення прислівників, на їхню думку, могло відбуватися шляхом редуплікації різних частин мови прикметників, іменників, дієслів, числівників. Наявність у мові прислівників, утворених внаслідок подвоєння вищезгаданих частин мови, свідчить про правильність цього спостереження. Але той факт, що китайські прикметники і дієслова також мають властивість подвоюватися, залишаючись при цьому прикметниками і дієсловами, свідчить про те, що подвоєння прикметників та дієслів навряд чи можна вважати в усіх випадках словотвірною моделлю прислівників. Уперше сумнів стосовно того, що редуплікація прикметника означає його перехід до прислівника, висловив Ж. Мюллі [105]. У ході дослідження ми намагаємося з’ясувати, коли повторення є засобом творення прислівників і чи можливі випадки переходу в прислівники редуплікованих слів інших частин мови (зокрема, прикметників).
Підкреслюючи наявність у китайській мові певної кількості суфіксів (的 de, 然 ran, 乎 hu, 着 zhe, 里 li, 尔 er, 之 zhi, 者 zhe, 价 jia), приєднанням яких до іменних, дієслівних та якісних основ утворюються прислівники, синологи кваліфікували ці суфікси як словотворчі. Зокрема, А.Ремюза [96], а за ним М.А.Базен [97], вважаючи ці суфікси словотворчими, відзначили необов’язкову оформленість слів, які належать до прислівників, суфіксом 的 de, тобто вказали на факультативність цього граматичного форманта. У зв’язку з цим потребують уточнення такі питання: чи є згадані граматичні показники суфіксами? Чи вони є лише прислівниковими суфіксами, чи за їх допомогою можуть бути утворені слова інших частин мови? Чи можуть бути факультативними суфікси, що виконують словотворчу функцію?
Торкаючись морфологічних особливостей прислівників, ми намагаємося з’ясувати та описати різні способи їх творення, виявити шляхи виникнення прислівників у плані їх етимологічного наближення до вихідних частин мови, висвітлити питання про факультативність граматичних формантів прислівників.
Питання про синтаксичні особливості прислівників також не знайшло достатньо повного пояснення. Частіше за все дослідники торкаються їхніх позиційних можливостей. Але в цьому питанні ми також не знаходимо єдності думок. Частина синологів вважає можливою лише одну позицію прислівників препозицію щодо дієслова (А.Ремюза [96]), інші розширюють коло позиційних можливостей цієї лексико-граматичної категорії, стверджуючи, що прислівник позиційно може передувати дієслову, прикметнику та прислівнику, може стояти також після дієслова в конструкції з 得 (的) de (М.А.Базен [97], Лі Цзінь Сі [110], [111], [124]). Питання, що здається найбільш висвітленим, теж потребує уточнення. Наприклад, необхідно з’ясувати всі можливі позиції прислівника, а також чинники, які обумовлюють те чи інше конкретне місце його в тих випадках, коли він може займати декілька позицій у реченні. Також треба розглянути позицію прислівника після прикметника, оформленого структурною часткою 得, а також усі випадки утворення сполук (речень) за схемою прислівник” + іменник”. Цим питанням взагалі не приділялося уваги у працях граматистів-синологів.
Недостатню увагу в працях лінгвістів звернуто і на питання сполучення прислівників із іншими частинами мови. М.А.Базен та деякі китайські дослідники (зокрема, Люй Шу Сян та Гао Мін Кай) вказували на коло частин мови, з якими може поєднуватися прислівник, але, як правило, підхід був недиференційованим подібне висловлювання стосувалося всіх прислівників у цілому. Але ж очевидно, що прислівники окремих груп можуть сполучатися лише з певними частинами мови. Тут, на нашу думку, необхідно враховувати семантичні та граматичні особливості як прислівників, так і означуваних ними частин мови. Майже не порушувалося питання про те, чи може прислівник стосуватися не лише того слова, що йде за ним, а й відділеного від нього іншими словами, а також групи слів, речення в цілому [95, 158-184]. Описуючи синтаксичні властивості прислівників, ми намагаємося з’ясувати всі ці питання.
З’ясування граматичних властивостей прислівника допоможе уточнити зміст категорії прислівника. Як зазначалося раніше, багато дослідників неправомірно широко тлумачили цей лексико-граматичний клас слів, зараховуючи до нього слова інших частин мови. Прислівник завдяки своєму походженню пов’язаний з іншими частинами мови, і це визначає його місце серед них. У живій мові відбуваються безперервні процеси переміщення слів із одного розряду до іншого. Категорія прислівника поповнюється за рахунок слів інших частин мови прикметників, дієслів та іменників. Водночас прислівник сам по собі є базою для утворення модальних слів і часток, що відрізняються від прислівників як за значенням, так і за своєю граматичною функцією в мові. Тому не можна ототожнювати прислівники зі словами інших лексико-граматичних категорій, від яких вони утворені, і так само не можна ставити знак рівності між прислівниками і словами, що утворені на їх основі.
Щодо класифікації прислівників. На сьогодні у синології існують три класифікації прислівників граматична класифікація О.О.Драгунова [22, 205-214], класифікація Є.І.Рождественської та семантична класифікація, запропонована китайськими вченими [18, 308-319]. Кожна з них має свої вади та переваги. Одним із завдань нашого дослідження є аналіз цих класифікацій та вивчення можливості вироблення класифікації, яка поєднувала б граматичні та семантичні властивості прислівників китайської мови.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на широкому мовному матеріалі робиться аналіз морфологічних, синтаксичних та стилістичних властивостей прислівника, розглядаються проблеми ідентифікації прислівника та його етимологічні зв'язки. Уперше одержано такий результат, як виділення жанрових різновидів прислівників. Уперше системно на матеріалі сучасної та давньої китайської мов досліджено етимологію прислівників, показано транспозиційні можливості прислівників та шляхи утворення сучасної лексики китайської мови. У дослідженні дістала подальший розвиток класифікація прислівників китайської мови, запропонована попередниками, показано переваги і недоліки вже наявних класифікацій, зроблено спробу нової класифікації прислівників.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та результати дослідження можуть бути використані при розробленні таких курсів з сучасної китайської мови, як стилістика, етимологія, лексикологія, морфологія, а також навчальних курсів з перекладу та методики викладання китайської мови. Дослідження неприслівникових категорій у подібних аспектах у майбутньому дало б можливість створення комплексного фундаментального опису китайської мови.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані дисертантом самостійно.
Апробація результатів і публікації. Основні положення дисертації апробовано у виступах на всеукраїнських та міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: "Розвиток сходознавства в Україні: традиції та перспективи", (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000); "Україна Китай: минуле, сьогодення та майбутнє" (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2001); "Мова і культура" (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002); "Читання А.Ю.Кримського" (Інститут сходознавства НАН України імені А.Кримського), а також при читанні й проведенні лекційних та практичних занять з лексикології китайської мови, лінгвокраїнознавства Китаю, історії китайської мови та теоретичної граматики китайської мови для студентів-китаєзнавців Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; окремі висновки дисертації враховано при укладанні першого в Україні китайсько-українського словника на 80 тис. слів (упорядник КолодкоС.А., К.; Консультант, 2004).
Основні положення диссертації відображено в семи авторських публікаціях.

Структура і обсяг роботи. Мета і завдання дослідження обумовили структуру дисертації, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку літератури. Загальний обсяг дисертації 203 сторінки, з них список літератури 155 позицій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Прислівники в китайській мові виникли не одразу. На ранньому етапі розвитку мови морфеми, що в сучасній мові мають прислівникові значення, мали предметне або дієслівне значення.
Оскільки за рівнем семантичного наповнення прислівник у порівнянні, з одного боку, з іменниками, дієсловами та прикметниками, а з іншого, з частками, сполучниками та вигуками, займає проміжне положення, то в процесі розвитку мови відбувалася транспозиція неприслівникових морфем у прислівникові та навпаки прислівникових морфем у неприслівникові.
Процеси транспозиції прислівників відбуваються шляхом їх десемантизації. Десемантизація прислівників пов'язана з переходом їх у неповнозначні частини мови вигуки, частки та сполучники.
Етимологія сучасних прислівників китайської мови зазвичай пов'язана з походженням їх від іменникових, дієслівних та їнших повнозначних частин давньої китайської мови. Інколи прослідкувати етимологію того чи іншого прислівника неможливо, оскільки в давній мові він виконував одночасно багато різних граматичних та лексичних функцій, починаючи від повнозначних слів (іменник, дієслово, прикметник) і закінчуючи неповнозначними словами (частка, вигук тощо).
У плані приналежності до різних функціональних стилів виділяються дві групи прислівників прислівники розмовно-побутового стилю та прислівники офіційно-ділового стилю.
Стилістичні властивості прислівників у плані їх емоційно-оціночного забарвлення найбільш притаманні прислівникам останньої з розглядуваних нами груп емфатичним прислівникам. Вони передають різні відтінки почуттів людини і таким чином стилістично збагачують мовну палітру.
До категорії прислівника в китайській мові належать слова з узагальненим граматичним значенням ознака ознаки”, яким притаманні характерні морфологічні та синтаксичні властивості.
Слова, які ми зараховуємо до категорії прислівника, можна поділити на три групи, кожна з яких характеризується спільним граматичним значенням та сукупністю граматичних властивостей.
Група якісних прислівників об’єднує слова з граматичним значенням внутрішньої ознаки”, тобто слова, що відображають внутрішню сторону розвитку дії і служать для позначення її якісної характеристики.
Якісні прислівники мають характерні для розряду словотворчі засоби, поєднуються переважно з дієсловами. Що стосується місця якісних прислівників у реченні, то це може бути і контактна позиція щодо означуваного слова (прислівники першої та другої підгруп), дистантна позиція (прислівники першої підгрупи, рідко прислівники другої підгрупи), а також експозиція (прислівники першої підгрупи). Постпозиція якісних прислівників неможлива.
Група прислівників ступеня об’єднує слова з граматичним значенням ступеня вияву ознаки”, тобто слова, що служать для позначення ступеня якості, інтенсивності якості або дії.
Прислівники ступеня сполучаються переважно з прикметниками, але можуть поєднуватися також і з певним колом дієслів, значення яких допускає їх ступенювання. Традиційне уявлення про синтаксичні можливості прислівників ступеня значно розширюється нашою науковою розвідкою про можливості їх поєднання з іменниками. Для прислівників ступеня характерною є контактна позиція щодо означуваного слова, в окремих випадках вони можуть займати дистантну позицію. Експозиція прислівників ступеня виключена. Можливі випадки постпозиції.
Група обставинних прислівників об’єднує слова з граматичним значенням зовнішньої ознаки”, тобто слова, що відображають зовнішній бік розвитку дії або вияву ознаки.
Обставинні прислівники поєднуються як із дієсловами, так і з прикметниками, щоправда, найчастіше з дієсловами. Обставинні прислівники можуть займати контактну позицію щодо означуваного слова (прислівники першої та другої підгруп), дистантну позицію (прислівники першої та другої підгруп), іноді вони виступають і в експозиції (прислівники першої підгрупи). Постпозиція обставинних прислівників виключена.
За наявності в реченні прислівників різних груп (обставинних, якісних, ступеня) обставинні прислівники найчастіше позиційно передують прислівникам ступеня та прислівникам якісним. Якісні прислівники першої підгрупи можуть передувати обставинним прислівникам другої підгрупи.
Якщо в реченні вживаються поряд прислівники ступеня та прислівники якісні, перші зазвичай передують другим.
Виокремлені нами групи прислівників відрізняються узагальненим граматичним значенням (внутрішня ознака”, зовнішня ознака”, ступінь вияву ознаки”) та певними граматичними властивостями:
а) можливістю поєднання з іншими розрядами слів: прислівники якісні сполучаються з дієсловами, прислівники ступеня з прикметниками, прислівники обставинні як з тими, так і з іншими;
б) позиційними можливостями. Найбільша позиційна свобода властива обставинним прислівникам всі вони можуть займати дистантну позицію щодо означуваного слова; найменша прислівникам ступеня, які характеризуються безпосереднім приляганням до означуваного слова;
в) морфологічними особливостями. Прислівники якісні, на відміну від інших двох груп слів, є переважно суфіксально оформленими словами.
Прислівники усіх груп можуть займати декілька позицій у реченні. Та чи інша позиція прислівника не є довільною, вона визначається:
значенням прислівників;
структурним складом слова;
ступенем зв’язку означення з означуваним;
смисловим завданням висловлювання.
Категорія прислівника співвідносна майже з усіма основними розрядами слів.
Зв’язок прислівника з іншими категоріями виявляється не лише в етимологічному наближенні прислівників до інших повнозначних частин мови, але й у безперервному поповненні категорії прислівника за рахунок дієслів, прикметників та іменників.
Кількісно переважають прислівники, які співвідносні з прикметниками та дієсловами. Незначною за чисельністю є група прислівників, що наближаються до іменників.
Найбільш продуктивними способами творення прислівників сучасної китайської мови є адвербіалізація та афіксація, менш продуктивними лексикалізація словосполучень, редуплікація та основоскладання.
Прислівники в китайській мові взаємодіють майже з усіма повнозначними та службовими розрядами слів. Наближаючись до повнозначних частин мови, прислівник водночас є базою для утворення як повнозначних, так і службових розрядів слів модальних слів, модальних часток та часток сполучникового типу.
Процеси переходу слів з однієї категорії до іншої не завжди бувають закінченими. На наших очах відбувається процес адвербіалізації великої групи китайських іменників зі значенням місця та часу, які ще не адвербіалізувалися повністю.
У китайській мові є численна група прислівників, які існують у кількох лексичних варіантах (від односкладових до чотирискладових). Статистично домінуючою нормою для всієї категорії в цілому є двоскладове слово.
Усі слова, які ми зараховуємо до категорії прислівника, характеризуються наявністю загального категоріального значення (ознака ознаки”) і відрізняються багатофункціональністю, виконуючи в реченні переважно роль обставин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНих джерел

1. Алексеев В.М. Китайская иероглифическая письменность и ее латинизация. Л. : Изд-во АН СССР, 1932. 178 с.
2. Алексеев М.Н., Колшанский Г.В. О соотношении логических и грамматических категорий // Вопр. языкознания. 1955. № 5. С. 320.
3. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М. : Учпедгиз, 1957. 295 с.
4. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. Харьков : Рад. шк., 1935. 308 с.
5. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. 5-е изд. М., 1881. Ч 1. Этимология. 276 с.; Ч. 2. Синтаксис. 394 с.
6. Ван Лі. Ханьюй шигао (Нарис з історії китайської мови). Т. 2. Пекін, 1958.
7. Ван Ляои. Основы китайской грамматики / Пер. с кит. Г.Н. Райской; Под ред. А.А. Драгунова и Чжоу Сунъюаня; Предисл. А.А. Драгунова и Л.Д. Позднеевой. М. : Изд-во иностр. лит., 1954. 262 с.
8. Вандриес Ж. Язык: Лингв. введ. в историю : Пер. с фр. М., 1937. 410 с.
9. Виноградов В.В. Некоторые вопросы изучения синтаксиса простого предложения // Вопр. языкознания. 1954. № 1. С. 330.
10. Виноградов В.В. О грамматической омонимии в современном русском языке // Рус. яз. в шк. 1940. № 1. С. 112.
11. Виноградов В.В. Русский язык. (Граммат. учение о слове). М.; Л. : Учпедгиз, 1947. 784 с.
12. Вопросы современного и исторического синтаксиса русского язика : [Сб. ст.]. Л., 1962. 210 с.
13. Вэнь Лянь, Ху Фу. Части речи в китайском языке: Пер. с кит. // Вопр. языкознания. 1955. №3. С. 5872.
14. Гальцев И.Н. Введение в изучение китайского языка. М .: Изд-во лит. на иностр. яз., 1962. 319 с.
15. Гао Минкай. Проблема частей речи в китайском языке: Пер. с кит. // Вопр. языкознания. 1955. №3. С. 4857.
16. Горелов В.И. Основные средства объединения частей сложного предложения в современном китайском литературном языке. М. : Изд-во вост. лит., 1960. 12 с. (ХХV междунар. конгр. востоковедов. Докл. делегации СССР).
17. Горелов В.И. Практическая грамматика китайского языка. М. : Внешторгиздат, 1957. 192 с.
18. Го Сілян. Давньокитайська мова. Виправлене видання. Т. 1. (Гудай ханьюй. Сюдин бень. Шан цхе.). Пекін, 2001. С. 308319.
19. Горелова Е.Н., Горелов В.И. Китайский язык. М. : Изд-во Ин-та междунар. отношений, 1962. 101 с.
20. Грамматика русского языка / АН СССР. Ин-т языкознания. М. : Изд-во АН СССР, 1953-1954. Т. 12.
21. Гуревич И.С. Категория состояния в китайском языке // Вопр. корейского и китайского языкознания. Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1958. С. 150158.
22. Драгунов А.А. Грамматическая система современного китайского разговорного языка. Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1962. 270 с.
23. Драгунов А.А. Исследования по грамматике современного китайского языка. М.; Л. : Изд-во АН СССР, 1952. [Т.] 1. Части речи. 232 с.
24. Драгунов А.А. Структурные единицы китайской речи // Вопр. корейского и китайского языкознания. Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1958. С. 230249.
25. Драгунов А.А., Драгунова Е.Н. Части речи в китайском языке // Сов. языкознание. 1937. № 3. С. 117128.
26. Задоенко Т.П., Хуан Шуин. Основы китайского языка : Основной курс. Учеб. для студентов, обучающихся по спец. "Вост. яз. и лит." / МГУ им. М.В.Ломоносова; Ин-т стран Азии и Африки. М. : Наука, 1986. 719 с.
27. Иванов А.И., Поливанов Е.Д. Грамматика современного китайского языка. М. : Изд-во Ин-та востоковедения, 1930. 302 с. (Тр. Ин-та востоковедения им. Н.Н. Нариманова, 15).
28. Исаенко Б.С. Опыт китайско-русского фонетического словаря. М. : ГИС, 1957. 319 с.
29. Исаенко Б., Коротков Н., Советов-Чэнь И. Учебник китайского языка / Под ред. Н.Н. Короткова. М. : Изд-во лит. на иностр. яз., 1954. 539 с.
30. Исследования по китайскому язику : Сб. ст. М. : Наука, 1973. 247 с.
31. Китай. Япония. История и филология: [Сб. ст.] : К 70-летию акад. Н.И. Конрада / АН СССР. Ин-т востоковедения. М. : Изд-во вост. лит., 1961. 333 с.
32. Китайский язык / Н.Н. Коротков, Ю.В. Рождественский, Г.П. Сердюченко, В.М. Солнцев; Под общ. ред. проф. Г.П. Сердюченко. М. : Изд-во вост. лит., 1961. 135 с. Библиогр.: с. 133134.
33. Колодко С.А. Прислівник у сучасній китайській мові // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Східні мови та літератури. К., 1999. Вип. 2. С. 4143.
34. Колодко С.А. Іменники в китайській мові//Вісн. Київ. ун-ту. Сер. Східні мови та літератури. К., 2000. Вип. 3. С. 3538.
35. Колодко С.А. Прихований граматичний зв’язок між прислівником та іменником у сучасній китайській мові // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Східні мови та літератури. К., 2000. Вип. 4. С. 2125.
36. Колодко С.А. Предикативність іменника як одна з його функцій при утворенні прислівниково-іменникових сполучень// Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Східні мови та літератури. К., 2001. Вип. 5. С. 3235.
37. Коротков Н.Н. Основные особенности морфологического строя китайского языка. М. : Наука, 1968. 400 с.
38. Коротков Н.Н. Проблема частей речи и генезис наречий с суффиксом -жань- в китайском языке. Труды МИВ, Вып. 3, 1946. С. 186, 189, 201.
39. Лу Чживей та ін. Ханьюй-ди гоуцифа (Словотвір у китайській мові). Пекін, 1957.
40. Люй Шусян. Очерк грамматики китайского языка / Пер. с кит. И.М. Ошанина. М. : Изд-во вост. лит., 19611965. Т. 12.
41. Люй Шусян. Ханьюй юйфа луньвень цзи (Збірка статей з граматики китайської мови). Пекін, 1955.
42. Морев Л.Н. Основы синтаксиса тайского языка. М., 1964. С. 37.
43. Некоторые вопросы китайской грамматики / АН СССР. Ин-т востоковедения. М. : Изд-во АН СССР, 1957. 119 с.
44. Новое в лингвистике: Сб. М. : Изд-во иностр. лит., 19611962. Вып. 12.
45. Ошанин И.М. Учебник китайского языка: Для 1-го г. обучения. Ч. 1. Воениздат, 1946. 254 с.
46. Панов М.В. О разграничительных сигналах в языке // Вопр. языкознания. 1961. №1. С. 320.
47. Пашковский А.А. Словообразование в современном японском языке. (Типы сложных и аффиксальных слов): Дис. докт. филолог. наук. М., 1952. 434 с.
48. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. 6-е изд. М. : Учпедгиз, 1938. 452 с.
49. Поливанов Е.Д. Избранные работы. Труды по восточному и общему языкознанию / Сост., послесл., коммент. и указ. Л.Р. Концевича. М. : Наука, 1991. 622 с.
50. Попов П.С. Краткое введение в изучение китайского языка. Иокогама, 1908. 82 с.
51. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. 2-е изд., испр. и доп. Харьков, 1888. 535 с.
52. Против вульгаризации и извращения марксизма в языкознании : Сб. ст. / АН СССР. Ин-т языкознания. М. : Изд-во АН СССР, 19511952. Ч. 12.
53. Рабская М.В. К проблеме описания семантики служебных наречий в китайском и дунганском языках // Вопросы дунганской лексикологии и лексикографии: ( Материалы к семантической типологии ). Бишкек 1991. С. 181199. Библиогр.: с. 198199.
54. Рождественская Е.И. Категория наречия в современном китайском литературном языке : Дис. канд. филолог. наук. М., 1963. 217 с.
55. Рождественская Е.И. Некоторые морфологические особенности наречий в китайском языке // Вопросы китайской филологии : Сб. ст. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1963. С. 162190.
56. Рождественская Е.И. Некоторые проблемы наречия в китайском языке // Учен. зап. Ин-та междунар. отношений. М., 1961. Вып. 5. 74124.
57. Рождественский Ю.В. К вопросу о частях речи. (На материале китайского языка) // Спорные вопросы строя китайского языка. М.: Наука, 1965. С. 7481.
58. Рождественский Ю.В. О критериях частей речи в китайском языке // Материалы к симпозиуму по грамматике китайского языка. М., 1965. С. 915.
59. Рудаков А.В. Практическое руководство к изучению мандаринского наречия по системе Т.Ф. Вэда : Для студентов Вост. ин-та. Владивосток, 19051906. Ч. 12.
60. Румянцев М.К. Некоторые экспериментальные данные по интонации предложений в современном китайском языке // Некоторые вопросы китайской грамматики. М., 1957. С. 89127.
61. Румянцев М.К. Предложение-подлежащее в современном китайском языке. М. : Изд-во АН СССР, 1957. 81 с.
62. Румянцев М.К. Предложение-подлежащее в современном китайском языке : Дис. ... канд. филолог.наук. М., 1954. 197 с.
63. Румянцев М.К. Тон и интонация в современном китайском языке. Экспериментальное исследование. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. 195 с.
64. Смирницкий А.И. Значение слова // Вопр. языкознания. 1955. №2. С. 7990.
65. Смирницкий А.И. К вопросу о слове. (Проблема тождества слова) // Тр. Ин-та языкознания. М., 1954. Т. 4. С. 350.
66. Смирнов Б.Л. Подлежащее и исходный пункт высказывания в китайском языке // Вопр. корейского и китайского языкознания. Л., 1958. С. 184198.
67. Соколова В.С. О некоторых сигналах границы слов в современном французском языке // Вопр. языкознания. 1962. № 4. С. 6672.
68. Солнцев В.М. Введение в теорию изолирующих языков. М., 1995. С.217, 222, 223.
69. Солнцев В.М. Очерки по современному китайскому языку. Введ. в изуч. китайского яз. М. : Изд-во ИМО, 1957. 207 с.
70. Солнцев В.М. Проблемы слова и корня в китайском языке : Дис. канд. филолог. наук. М., 1953. 449 с.
71. Солнцев В.М., Солнцева Н.В. Взаимодействие частей речи и членов предложения: (На материале изолирующих языков) // Члены предложения в языках различных типов: Мещаниновские чтения. Ленинград, 1972. Л. : Наука, 1972. С. 7887.
72. Солнцев В.М. Проблема частей речи в китайском языке // Вопр. языкознания. 1956. №5. С. 2237.
73. Солнцев В.М. Проблема частей речи в китайском языке в работах лингвистов Китая // Вопр. языкознания. 1955. №6. С. 10116.
74. Солнцева Н.В., Солнцев В.М. О роли порядка слов в китайском языке : (В свете синтаксиса классов слов) // Новое в изучении Китая. М., 1987. Ч. 1. С. 159186. Библиогр.: с. 185186.
75. Солнцева Н.В., Солнцев В.М. Теоретическая грамматика китайского языка. Морфология. М., 1978. 151 с.
76. Софронов М.В. Введение в китайский язык. М. : Изд. дом "Муравей", 1996. 256 с. Библиогр.: с. 254255.
77. Спорные вопросы грамматики китайского языка: Сб. ст. М. : Изд-во вост. лит., 1963. 202 с.
78. Спорные вопросы строя китайского языка. М.: Наука, 1965. 209 с.
79. Тань Аошуан. Учебник современного китайского разговорного языка : Учеб. для студентов вузов, обучающихся по спец. "Вост. яз. и лит." / МГУ им. М.В. Ломоносова; Ин-т стран Азии и Африки. М. : Наука, 1988. 2-е изд., испр. 719 с.
80. Тяпкина Н.И. О некоторых функциях служебных наречий // Китайский язык. Вопросы синтаксиса : (Сб. ст.). М. : Изд-во вост. лит., 1963. С. 204237.
81. Фу Дзыдун. Разграничение и распознавание частей речи // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1989. Вып. 22. С. 108125.
82. Хабибулин В.А. О порядке слов в современных китайском, английском и русском языках. Владивосток : Изд-во Дальневост. ун-та, 1996. 106 с. Библиогр.: с. 91102.
83. Хабибулин В.А. Современный китайский язык: Морфология. Синтаксис. Владивосток : Изд-во Дальневост.ун-та, 1988. 143 с. Библиогр.: с.129137.
84. Чжоу Югуан. Модернизация китайского языка и письменности // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1989. Вып. 22. С. 376398.
85. Чикобава А.С. Введение в языкознание. М. : Учпедгиз, 1952. Ч. 1. 244 с.
86. Чэнь Чжантай. Коротко о нормализации китайского устного языка // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1989. Вып. 22. С. 363375.
87. Шахматов А.А. Из трудов по современному русскому языку. (Учение о частях речи). М. : Учпедгиз, 1952. 272 с.
88. Шевчук О.П. Сравнение в системе изобразительно-выразительных средств китайского языка // Актуальные проблемы изучения языковых единиц в методическом и лингвистическом аспектах. Уссурийск, 1997. С. 112116.
89. Шмидт П.П. Начальные чтения по китайскому языку. Владивосток, 1902. 94с.
90. Шутова Е.И. Европейская традиция грамматики в китайском языкознании : (К вопр. о выделении частей речи в кит. яз.) // Лингвистические традиции в странах Востока. М., 1988. С. 139141.
91. Шутова Е.И. Об определении синтаксических признаков частей речи. (На материале китайского языка) // Вопр. теории частей речи: На материале языков различных типов. Л., 1968. С. 329341.
92. Языки Китая и Юго-Восточной Азии. Вопросы грамматического строя. М. : Наука, 1974. 253 с.
93. Яхонтов С.Е. Категория глагола в китайском языке. Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1957. 181 с.
94. Яхонтов С.Е. Образование сложно-подчиненного предложения посредством служебных наречий в современном китайском языке // Учен. зап. Ин-та востоковедения. М., 1952. Т. 4 : Лингвистич. сб. С. 374409.
95. Яхонтов С.Е. Члены предложения в китайском языке // Вопр. корейского и китайского языкознания. Л., 1958. С. 158184.
96. Abel Remusat. Elements de la grammaire Chinoise. Paris, 1822.
97. Bazin M.A. Grammaire mandarine ou le principes generaux de la langua chinoise parlee. Paris, 1856.
98. Biq Y. From objectivity to subjectivity: The text-building function of YOU in Chinese // Studies in lang. Amsterdam, 1988. Vol. 12, N 1. P. 99122. Bibliogr.: p. 120122.
99. Bodman N.C. Mandarin Chinese. Washington : Reprinted by the Centre for Appl. Ling. Of the Mod. lang. Assoc. Of America, 1961. 145 p.
100. Chao Yuenren. A grammer of Spoken Chinese. Berkeley; Los Angeles : Univ. of California press, 1968. 847 p.
101. Hashimoto A.Y. Descriptive adverbials and the passive construction // Unicorn . Prinseton, 1971. N 7. P. 8493.
102. Le Van Ly. Le parler vietnamien. P., 1948 (2-nd ed. 1960. Saigon).
103. Henne H., Rongen O.B., Hansen L.J. A handbook of Chinese language structure. Oslo; Bergen; Tromso : Universitetforlage, 1977. 293 p.
104. Maspero H., La lanque chinoise, Conferences de L'Institut de linguistique de L'Universite de Paris. Annee 1933”, Paris 1934.
105. Mullie Jos., The structural Principles of the Chinese Language, Peiping, 1932.
106. Modern Chinese: A basic cource / By the faculty of Peking univ. New York : Dover publ., 1971. 249 p.
107. Tai J.H.-Y. A derivational constraint on adverbial placement in Mandarin Chinese // J. of Chinese ling. Berkeley (Calif.), 1973. Vol. 1, N 3. P. 397413.
108. Tang Charles T.C. A case grammar of spoken Chinese. Taipei: Hai Guo book co., 1972. 254 p.
109. 马氏文通。1898。马氏文通教主。上海，1954。
110. 黎锦熙。新著国语文法。北京，1924，1954。
111. 黎锦熙。选集。北京，1950。
112. 邢福义。关于副词修饰名词。中国语文。北京，1962。215-217页。
113. 傅婧。副词更形容词的界限问题。中国语文。北京，1954。18-19页。
114. 黄伯荣。形容词和副词的界限。语文学习。北京，1956。29-31页。
115. 黄盛璋。谈程度副词。语文学习。北京，1957。27-28页。
116. 吕叔湘。中国文法要略。上海，1941，1953。
117. 王力。中国语法理论，上海，