ЯПОНСЬКІ ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В КОНТЕКСТІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. Г.С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

УДК 811.521’373.613

Малахова Юлія Володимирівна

ЯПОНСЬКІ ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В КОНТЕКСТІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

10.02.13 мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії

дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Бикова Ірина Алімджанівна
кандидат філологічних наук
зав. кафедри східних мов

Харків 2007

ЗМІСТ

ВСТУП..............

4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ЯПОНСЬКИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ ...............................

10

1.1. Історичні передумови російсько-японських та українсько-японських культурних і мовних контактів ...

10

1.2. Поняття запозичення та дослідження японських запозичень у вітчизняному мовознавстві ............................................................

28

1.3. Кодификація японських запозичень у словниках......

45

1.4. Міжкультурна комунікація і способи її реалізації в іншомовному середовищі ..........

59

Висновки до першого розділу...

73

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ПРЕДМЕТНО-ТЕМАТИЧНОЇ КЛАСИФИКАЦІЇ ЯПОНСЬКИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ В КОНТЕКСТІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ....................................................

76

2.1. Поняття предметно-тематичних груп.

76

2.2. Японська лексика сфери мистецтва ......

80

2.3. Спортивна лексика ..............

90

2.4. Японська побутова лексика ....

96

2.5.Назви установ, станів, посад у Японії.............................................

101

2.6. Японська кулінарна лексика .......

104

2.7. Слова японського мовного етикету ................

106

2.8. Лексика, пов'язана з особливостями японської системи праці ...

108

2.9. Назви традиційних для Японії релігій і вірувань ...............................

110

2.10. Найменування природних явищ, рослин і кліматичних особливостей Японії........................................................

112

2.11. Назви грошових одиниць і одиниць виміру в Японії......

114

2.12. Назви японських специфічних видів транспорту........................

115

2.13. Японські власні імена.....

116

Висновки до другого розділу.

135

РОЗДІЛ 3. АДАПТАЦІЯ ЯПОНСЬКИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ НА РІЗНИХ МОВНИХ РІВНЯХ..........................................

137

3.1. Фонетико-графічна адаптація японізмів ...............

137

3.2. Семантична адаптація японських лексичних запозичень .......

161

3.3. Особливості морфологічної адаптація японських запозичень....

170

3.4.Стилістичні функції японських запозичень........

182

Висновки до третього розділу....

192

ВИСНОВКИ........

194

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........

200

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА..............

220

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.......

223

ВСТУП
Пожвавлення останнім часом політичних, економічних і культурних зв'язків України з країнами Сходу зумовило спалах інтересу до вивчення японської мови. Саме тому особливу увагу вітчизняні сходознавці приділяють створенню підручників, укладанню двомовних словників, написанню навчальних посібників, методичних рекомендацій, статей, в яких аналізують різні мовні рівні японської мови.
Так, монографія І.П.Бондаренка «Русско-японские взаимосвязи XVIII в. (историко-лингвистическое исследование)», присвячена дослідженню процесу зародження й розвитку російсько-японських контактів у XVIII ст. У праці М.С.Федоришина «Українська транскрипція японської мови» подано стислий огляд походження й розвитку японської системи письма, розглянуто існуючі транскрипції японської мови на основі латинської абетки й кирилиці. У дисертаційному дослідженні К.Ю.Комісарова «Семантико-синтаксические и стилистические особенности условных конструкций в современном японском языке» визначено позиції умовних конструкцій у системі типів пропозицій сучасної японської мови.
У пропонованій дисертаційній роботі досліджуються японські лексичні запозичення в контексті міжкультурної комунікації.
Проблеми теоретичного осмислення семантичних і граматичних змін, зумовлених процесом запозичення, були предметом дослідження багатьох учених, зокрема: А.С.Ахманової, В.В.Виноградова, С.А.Ігнатової, Д.М.Шмельова, Л.А.Лисиченко та ін. За останні роки українська лінгвістика поповнилася працями, присвяченими німецьким (В.В.Скачкова), французьким (В.П.Симонок) та англійським (І.М.Каминін) запозиченням. Так, В.В.Скачкова у своєму дисертаційному дослідженні «Немецкие лексические заимствования в современном украинском литературном языке» виокремлює тематичні групи лексики, запозиченої з німецької мови, аналізує фонетичне, морфологічне і семантичне освоєння запозичених лексичних одиниць у сучасній українській мові. У роботі В.В.Симонок (2000) подано семантико-функціональний аналіз іншомовної лексики в сучасній українській мовній картині світу. У дослідженні І.М.Каминіна (1994) проаналізовано структурно-семантичні особливості англійських запозичень, що утворюють у сучасній українській мові тематичну групу «побутова лексика», визначено їх семантичну структур, найхарактерніші семантичні зміни, яких зазнала структура значення запозичень цієї тематичної групи.
Проблема японських лексичних запозичень у контексті міжкультурної комунікації не була предметом дослідження у вітчизняній лінгвістиці, що зумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження. Слід зазначити, що з кінця останнього десятиліття ХХ ст. процес лексичних запозичень з японської мови стає дедалі активнішим, і тому потребує дослідження, опису і систематизації, аналізу ступеня адаптації японізмів на різних мовних рівнях російської й української мов. Крім того, з огляду на динамічний розвиток в сучасному світі міжкультурної комунікації, багато уваги приділяється контактам носіїв різних мов і культур, впливу національно-культурних чинників на складові й категорії мовного коду, що формують неповторну мовну картину світу. Саме тому для успішного досягнення мети в міжкультурному спілкуванні слід ураховувати національні особливості учасників комунікації і культурно обумовлену специфіку вербального і невербального поводження представників певної нації.
Дисертаційне дослідження виконано в межах загальної теми: «Дослідження проблем філології східних мов і методики викладання східних мов» кафедри східних мов Інституту мов світу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.
Мета дослідження: Виявлення особливостей освоєння японських лексичних запозичень у контексті міжкультурної комунікації з урахуванням історичних передумов японсько-російських і японсько-українських відносин, взаємодії мов і культур.
Досягненню цієї мети сприятиме розв’язанню таких конкретних завдань:
1. Розгляд історичних передумов взаємодії японської й російської, японської й української мов.
2. Виокремлення корпусу японських запозичень, що потрапили в російську й українську мови в другій половині ХХ ст., їх лексикографічний опис за словниками різних типів.
3. Аналіз функціонування японських запозичень як складової процесу міжкультурної комунікації.
4. Розгляд проблем класифікації японських запозичень за предметно-тематичними групами у контексті міжкультурної комунікації.
5. Дослідження й опис особливостей фонетико-графічного, семантичного і морфологічного освоєння японських запозичень.
6. Характеристика стилістичних функцій японських запозичень.
Об'єктом дослідження дисертаційної роботи є процес запозичення японських лексичних одиниць у контексті міжкультурної комунікації, який посилився завдяки суспільно-політичним і економічним змінам в українському суспільстві, що сталися в середині ХХ на початку ХХI ст.
Предметом дослідження є лексичні запозичення з японської мови в сучасні російську й українську мови. Основну увагу приділено запозиченням другої половини ХХ ст., періоду активізації процесу запозичення російською мовою японської лексики. В українській мові період активізації запозичень з японської мови припадає на роки після здобуття Україною державної незалежності (кінець 90-х років ХХ початок ХХІ ст.).
Матеріалом для дослідження стали 800 одиниць запозичень, які було виявлено методом суцільної вибірки: із загальномовних словників українського «Словника української мови» у 11-и томах і російського «Словаря русского языка» у 4-ох томах, двомовного «Українсько-японського і Японсько-українського словника» І.Бондаренка та Т.Хіно; спеціальних словників, зокрема «Словаря литературоведческих терминов» та «Географического энциклопедического словаря», а також етимологічних словників, російських і українських словників іншомовних слів, які були видані в другий половині ХХ на початку ХХI ст. Мовний матеріал добирався також із текстів російськомовної художньої літератури (О.М.Степанов, О.С.Новиков-Прибой, Б.Акунін), публіцистичної літератури (В.В.Овчинніков, В.Я.Цвєтов), а також російсько- й україномовної періодики. Крім того, було використано перекладні твори Ясунарі Кавабати українською мовою та збірник старих і нових японських пісень «Кокін-вака-сю» у перекладі українською мовою І.Бондаренка.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у дисертаційному дослідженні застосовувалися сучасні методи, засоби й методики лінгвістичних досліджень:
- описовий, у межах якого використовуються засоби класифікаційно-таксономічного аналізу для визначення предметно-тематичних груп;
- опозитивного компонентного аналізу для структурно-семантичної характеристики лексичного матеріалу;
- методи синхронного аналізу для дослідження історичного аспекту запозичень з японської мови в російську, які доповнювалися діахронічними порівняльними характеристиками;
- методика комунікативно-прагматичного аналізу для з’ясування особливостей використання вербальних і невербальних одиниць у відповідних комунікативно-прагматичних ситуаціях.
Також у дослідженні використовувалися загальнонаукові методи аналізу й синтезу, узагальнення, порівняльного аналізу.
Наукова новизна дослідження й отриманих результатів полягає в наступному:
1. Вперше у вітчизняному мовознавстві систематично виокремлено й описано лексеми японського походження на синхронному зрізі на основі їхніх структурних властивостей.
2. Уперше японські запозичення розглянуто як один з вербальних засобів, що його використовують носії російської й української мов у контексті міжкультурної комунікації.
3. Встановлено критерії визначення запозичених слів як япономовних.
4. Здійснено спробу з’ясувати найважливіші причини внутрішнього і зовнішнього характеру, що обумовили впровадження япономовних лексем у системи російської й української мов.
5. Визначено предметно-тематичні групи япономовних запозичень у контексті міжкультурної комунікації.
6. Виявлено особливості функціонування япономовних запозичень у російській і українській мовах (співвідношення загальновживаної і термінологічної лексики, приналежність до активного чи пасивного словникового складу).
7. Уперше досліджено й встановлено результати фонетико-графічного, морфологічного та семантичного освоєння японських запозичень системами російської й української мов.
Теоретична значимість дослідження полягає в тому, що його результати й висновки є вагомим внеском у висвітлення взаємодії російської, української та японської мовних систем у контексті міжкультурної комунікації. Дисертація доповнює й поглиблює знання про японські запозичення, характеризуєє предметно-тематичні групи японських запозичень в іншомовному середовищі, подає їх тлумачення і визначає приналежність до активного чи пасивного словникового складу; аналізує результати фонетико-графічного, морфологічного й семантичного освоєння японських запозичень системами російської й української мов.
Практичне значення отриманих результатів. Результати проведеного дослідження можуть бути використані в практичних курсах японської мови й перекладу, російської та української мов, спецкурсах і спецсемінарах з міжкультурної комунікації, комунікативної лінгвістики, при підготовці лекційних курсів і семінарів з культури Японії й лінгвокраїнознавства . Крім того, викладений у дисертаційній роботі матеріал, наведені приклади й висновки можуть бути використані при укладанні підручників та учбово-методичних посібників з японської мови, розробці спеціальної методики навчання вербальним і невербальним засобам комунікації в межах курсу японської мови, укладанні й доповненні словників, зокрема іншомовних слів та етимологічних словників, написанні курсових і дипломних робіт з японської мови, у наукових і навчальних курсах з лексикології. Опрацьовані в дисертації матеріали отримані під час стажування в Японії у 2002 році.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження у вигляді статей обговорювалися на наукових конференціях: Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень, Харків, 2001 р.; ІV міжнародній конференції студентів, аспірантів, молодих учених «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», Харків, 2003 р.; науковій конференції молодих учених «Культура й інформаційне суспільство в ХХІ столітті», Харків, 2004 р.; ІІ міжнародній науковій конференції «Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах», Дніпропетровськ, 2005 р.; науково-практичній конференції «Методологія сучасних наукових досліджень», Харків, 2005 р.; ІІІ Всеукраїнській конференції молодих учених і фахівців з проблем японознавства, Харків, 2006 р.; Шостому всеукраїнському семінарі з проблем викладання японської мови, Київ, 2007 р.
Публікації. Зміст дисертації представлений у 7 наукових статтях, загальним обсягом 3,3 друкованих аркуші і в 4 тезах наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що включає 254 найменування, списку використаних джерел 49 найменувань, а також списку умовних скорочень. Загальний обсяг роботи становить 224 сторінки. Обсяг тексту 199 сторінок, дисертація містить 7 таблиць і 2 діаграми.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Комунікація є однією з найважливіших складових процесу спілкування. Міжкультурна комунікація передбачає спілкування носіїв різних культур, що говорять різними мовами. Хочемо наголосити, що під носієм національної культури ми розуміємо свідомість людини, яка сформувалося в процесі засвоєння певної національної культури. Знання специфіки вербальних і невербальних засобів комунікації і правил їх застосування у межах певної культури є запорукою успішної міжкультурної комунікації, у процесі якої слід враховувати національні особливості учасників спілкування.
Вагому роль в оптимізації міжкультурної комунікації між українським і японським народами відіграють японські лексичні запозичення, що мають вербальне вираження у вигляді слів, словосполучень, які в процесі взаємодії разом із невербальними засобами комунікації передають додаткову значеннєву інформацію. Невербальний контекст є тлом для кодування і декодування вербальних повідомлень. Слід пам’ятати, що лише 35 % інформації в процесі комунікації передається через мову, а 65 % за допомогою невербальних засобів, які у міжособистісній комунікації є взаємодоповнюючими.
Що більше людина знає про правила мовного і комунікативного поводження носіїв іншої мови, то ефективніше вона спілкується, використовуючи різні мовні засоби, притаманні іншому культурно-мовному середовищі.
Запозичення як «елемент чужої мови» (слово, морфема, синтаксична конструкція тощо), перенесений з однієї мови в іншу завдяки мовним контактам, є одним із засобів збагачення словникового складу рідної мови.
Класифікація запозичень, наведена у дисертації, грунтується на зовнішніх ознаках (фонетичних, морфологічних, словотвірних, семантичних і т. ін.), для яких важливими є: час запозичення, мова-джерело, сфера застосування, ступінь асиміляції іншомовного матеріалу. Оскільки пропоноване дисертаційне дослідження виконувалася в синхронному плані із застосуванням елементів діахронічного аналізу, то за рівнем асиміляції японські лексичні запозичення було поділено на неосвоєні, частково освоєні і повністю освоєні лексичні одиниці.
Процес запозичення японізмів у російську й українську мови обумовлений складним комплексом взаємозалежних лінгвістичних і екстралінгвістичних причин (наявність усних і письмових контактів між представниками різних народів; інтенсифікація політичних, економічних та інших зв'язків між Японією і Росією, Японією і Україною; зростання інтересу до вивчення японської мови; захоплення певних соціальних прошарків населення культурою Японії) та внутрілінгвістичних причин (відсутність у рідній мові відповідника; використання запозиченого слова замість описового звороту; потреба в деталізації певного значення і розмежування його окремих значеннєвих відтінків тощо).
У складі японських запозичень, неоднорідних у російській і українській мовах, можна виокремити три групи. До першої групи належать власне японські слова. До другої слова, що мають паралелі в японській і в одній або двох мовах алтайської мовної родини. До третьої групи належать слова-інтернаціоналізми, джерелом походження яких є японська мова.
Аналіз історичних передумов російсько-японських культурних і мовних контактів переконує, що вони розпочалися з першої зустрічі японця Денбея із Петром I у 1697 р., наслідком якої став указ про налагодження торгових відносин Росії з Японією. Перший російсько-японський словник «Вокабул» та «Предверия разговоров японского языка», укладені японцем Ґонзою, водночас були й першими японсько-російськими розмовниками, посібниками з читання, які включали також певні граматичні відомості. Таким чином, саме вони вперше кодифікували російсько-японські мовні зв'язки.
Що стосується українсько-японських мовних контактів, то японські слова потрапляли в українську мову переважно через російську або західні мови, здебільшого англійську. Українсько-японські мовні контакти вперше лексикографічно зафіксовані в 1944 р., коли було опубліковано «Українсько-ніппонський словник» Анатолія Діброви та Василя Одинця. Наступний етап інтенсифікації процесу запозичення українською мовою слів японського походження припадає на 90-ті роки ХХ ст., коли після розвалу СРСР активізувалися безпосередні політичні, економічні й культурні зв'язки України з Японією. На початку ХХІ ст. захоплення певних соціальних прошарків населення України культурою Японії зумовило появою в пресі «модних» японізмів сусі, караоке, бонзай, які вмить стали загальновживаними. Проте вплив соціально-економічних контактів на запозичення лексики здійснюється опосередковано, зокрема їх інтенсифікація не обов'язково спричинює активізацію процесу запозичення, а послаблення контактів не завжди означає уповільнення цього процесу.
Аналіз словників іншомовних слів за останні 50 років показав, що представленість японських запозичень у російській мові зросла від 8 ЛО в 1954 р. до 50 ЛО в 2004 р. Причому до 2003 р. в україномовних словниках іншомовних слів японських запозичень було зафіксовано більше, ніж у російськомовних. Дані «Сучасного словника іншомовних слів» 2006 року видання і «Большого словаря иноязычных слоав» 2004 року видання практично однакові, що свідчить про те, що процес запозичення в російській і українських мовах відбувався паралельно, щоправда вибір слів для кодифікації співпадає не повністю. За останнє десятиліття корпус японських запозичень у лексичній системі російської та української мов значно збільшився, сфери їхнього використання розширилися й охоплюють не лише мистецтво, культуру, спорт, а й побут, кулінарію тощо.
Аналіз японських запозичень у складі сучасних російської й української літературної мов показав, що вони представлені 12 предметно-тематичними групами, які охоплюють основні сфери людської діяльності, побут, а також включають власні імена.
Найчисленнішою є ПТГ, до якої належать власні імена 335 ЛО, тобто 70 % від усіх запозичень, причому для особистого власного імені достатньо одноразового вживання в тексті, щоб бути зафіксованим як факт цієї мови, незважаючи на те, чи стане воно загальновживаним чи ні. Серед запозичених з японської мови власних імен найбільше представлені в російській і українській мовах японські топоніми, назви фірм і організацій, а також марки японських автомобілів.
Запозичені загальні назви становлять 30 % запозичень, найуживанішими серед них є слова ПТГ, пов'язаної з мистецтвом, побутом, спортом. 15 % запозичених загальних назв, освоєних російською й українською мовами, стали загальновживаними. Однак межа між загальновживаними і спеціальними лексичними одиницями є нечіткою, оскільки зміна умов життя, моди й інших екстралінгвальних чинників приводить до того, що запозичення, які належать до вузькоспеціальної сфери, переходять у розряд загальновживаної лексики.
Основна маса лексичних одиниць (99,9 %), запозичених з японської мови, є власне японськими, решта (0,1) утворені поєднанням японської основи (основа і корінь у цих запозиченнях збігаються) і російського суфікса -ист або українських суфіксів -ист, -іст, -їст (сумо сумоист (укр. сумоїст), карате каратист (укр.. каратист), дзюдо дзюдоист (укр. дзюдоїст) і т. ін.).
Потрапивши в російську або українську мови, запозичення з японської мови опиняються в іншому мовному середовищі, яке відрізняється від мови-джерела фонетичним складом, граматичною будовою, має свою графіку й систему понять. Пристосовуючись до мовного середовища, японські запозичення зазнають фонетико-графічного, граматичного й семантичного освоєння за законами російської й української граматик.
В процесі фонетико-графічного освоєння відбувається повне або часткове пристосування японських звуків і японської графіки до звуків і графіки російської й української мов.
Японські запозичення завдяки морфологічному освоєнню включаються до парадигми певної частини мови, набувають нових граматичних зв'язків у російському або українському мовному середовищі. Так, усі запозичені з японської мови іменники належать до одного з трьох родів російської або української мов за аналогією із найтиповішими закінченнями російських або українських іменників. Проте закінчення японських запозичень і власне російських і українських слів збігається не завжди, тому ті запозичення, які не знайшли в мові-реципієнті групи слів, під яку вони могли б підлаштуватися, залишаються в ній невідмінюваними.
Нове значення в японського запозичення з'являється або в момент самого запозичення або пізніше завдяки розвиткові в системі мови, яка запозичає. Семантичні зміни стають можливими й у певному сенсі навіть неминучими, оскільки запозичене слово починає позначати речі і поняття, які дещо відрізняються від тих, котрі воно позначало у власній мові. З погляду семантичних перетворень усі японські запозичення можна представити у вигляді двох груп: а) запозичення, які в мові-рецепторі виступають у тому самому семантичному обсязі, що й у японській; б) запозичення, які на іншому мовному ґрунті зазнали семантичних змін і змінили свій семантичний обсяг. Дослідження результатів семантичного освоєння япономовної лексики в російській і українській мовах показало, що близько 80 % запозичень функціонує в мові-рецепторі з тією же кількістю значень, що й у мові-джерелі. У 20 % лексем відзначено зміни семантичного обсягу в мові-реципієнті. У 70 % таких лексичних запозичень спостерігається звуження або розширення обсягу значення порівняно з кількістю значень своїх етимонів. Зазвичай розширення семантичного обсягу япономовних лексичних одиниць у мові, що запозичає, відбувається завдяки метафоризації.
Японські запозичення виконують різні стилістичні функції в художніх, публіцистичних і рекламних текстах. Насамперед японські екзотизми виконують номінативну функцію, називаючи поняття, непритаманні нашому життю. Екзотизми й варваризми в художніх, публіцистичних і рекламних текстах відображають національну мовну специфіку або забезпечують передавання національного колориту. Також вони можуть виконувати функцію позитивної оцінки, пов'язану з престижністю іншомовних слів, що можна пояснити відчуттям чужоземності слова. Нерідко екзотизми й варваризми використовують як засіб мовної й соціальної характеристики героїв художніх творів. Японські запозичення можуть виступати елементами мовної гри і виконувати функцію евфемізмів. Одна з несподіваних функцій екзотизмів і варваризмів пов'язана з їх здатністю створювати в тексті ефект інформаційної порожнечі. Відчуття чужоземності є основною характеристикою цих лексичних одиниць, що забезпечує можливість використання японізмів для виконання зазначених стилістичних функцій.
Таким чином, японські запозичення поповнюють словниковий запас української й російської мов, збагачують лексичні системи мов-реципієнтів. Знання специфіки і правил використання японських запозичень підвищує міжкультурну сприйнятливість за наявності істотних розбіжностей, невизначеності, неоднозначності і змін, що характеризують сучасне суспільство, сприяє збагаченню досвіду, поглибленню знань, якими володіють комуніканти. Підвищення міжкультурної сприйнятливості позначається на поведінці людей у ситуаціях міжкультурного спілкування, адже без розуміння й поваги до мови й культури інших народів, неможливо існувати в динамічному сучасному світі, коли спілкування представників різних країн і континентів, релігій і культур стає дедалі активнішим і тіснішим.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Авилова Н.С. Слова интернационального происхождения в русском литературном языке нового времени (глаголы с заимствованной основой) М.:Наука, 1967. 245 с.
2. Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. 2001. №3. С. 4854.
3. Азербаев Э.Г. Некоторые вопросы японско-тюрских языковых связей // Известия Академии наук Казахской ССР. Сер.филол. 1974. № 4. С. 42-48.
4. Акуленко В.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. 214 с.
5. Акуленко В.В. Головні історичні джерела лексичних інтернаціо-налізмів в українській мові // О.О.Потебня і деякі питання сучасної славістики. Х.: Вид-во Харк. ун-ту, 1962. С. 128-144.
6. Акуленко В.В. Співвідношення національного та інтернаціонального у мові // Мовознавство. 1976. №1. С. 3-14.
7. Алпатов В.М. Знаменательные части речи в японском языке // Части речи. М.: Наука, 1990. С. 167-179.
8. Алпатов В.М. Категория вежливости в современном японском языке. М.: Наука, 1973. 110 с.
9. Амосова Н.Н. Этимологические основы словарного состава современного английского языка. М., 1956. 218 с.
10. Аристова В.М. Англо-русские языковые контакты (англицизмы в русском языке). Л.: Изд-во МГУ, 1978. 151 с.
11.Артюнов С.А., Охигара Синко. Японцы // Система личных имен мира. М.: Гл. редакция восточной литературы издательства «Наука», 1989. С. 363-367.
12.Арутюнов С.А. Топонимика юго-западной Японии как источник для этно-генетических исследований // Транскрипция географических названий. Отв. ред. Э.М.Мурзаев. М., 1960. С. 77-82.
13.Банков Д., Веселинов Д. Обратное траскодирование как словообразовательная модель в сленге болгарской молодежи // Contrastive Lingvistics. 1992. 17(1). С. 36-41.
14.Басс И.И. Семантика глаголов движения в современном японском языке: Автореф.дис. ... канд. филол. наук 10.02.18 / АН СССР. Ин-т востоковедения. М., 1973. 18 с.
15.Бацевич Ф.С. Атмосфера спілкування: Спроба психолінгвістичного дослідження // Мовознавство. 2002. № 4-5 С. 23-28.
16.Бацевич Ф.С. Основи комуникативної лінгвістики. Підручник. Київ.: Видавничий центр Академія”, 2004. 342 с.
17.Баш Л.М. Дифференциация термина «заимствование». Хронологический и этимологический аспекты // Вестник Московского Университета. Сер. 9: Филология. 1989. № 4. С. 22-34.
18.Бейко Б.В. К вопросу о лексико-грамматической омонимии в современном японском языке // Сборник трудов по языкознанию. М., 1963. № 3 (7).
19.Беляева С.А. Английские слова в русском языке ХVІ ХХ вв. Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1984. 108 с.
20.Бертельс А.Е. О происхождении рубрик тематических (идеографических) словарей // Переводная и учебная лексикография. М.: Русский язык, 1979.
С. 7-28.
21.Биржакова Е.Э., Войнова Л.А., Кутина Л.А. Очерки по истории лексикологии русского языка ХУІІІ в. Языковые контакты и заимствования. Л.: Наука, 1972. 430 с.
22.Боброва Л.В. Контрактивний аналіз відображень стандартних референтних ситуацій і різноструктурних мовах (англо-українсько-російськомовні паралелі): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.17 / Донецьк. держ.ун-т. Донецьк, 2000. 22 с.
23.Бондаренко І.П. Практична транскрипція японських слів літерами українського алфавіту (з практики створення перших вітчизняних українсько-японського і японсько-українського словників) // Контакти української мови з іншими мовами. Контрастивні дослідження. К., 2002. С.406-411.
24.Бондаренко І.П. Російсько-японські мовні взаємозв’язки XVIII ст. (історіко-лінгвістичне дослідження): Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.02.02, 10.02.13 / Одес. держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. О., 1999. 37с.
25.Бондаренко І.П. Російсько-японські мовні взаємозв’язки XVIII століття: Історіко-лінгвістичне дослідження: Монографія. Одеса: Астропринт, 2000.
400 с.
26.Бондаренко І.П. Транскрипція японської лексики літерами українського алфавіту // Записки з українського мовознавства: Зб. наук. пр. О.: Астропринт, 1999. вип.7. С. 77-88.
27.Борисенко Н.А. Лексико-семантическая интерференция в русской речи в Украине (лингвистический и социолингвистический аспекты): Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.01 / Ин-т языковедения. К., 1990. 15 с.
28.Борщевская М.Л., Самсонова Е.В. О влиянии лексических заимствований на фонологическую систему японского языка // Вопросы японского языка. Москва, 1971. С. 211-219.
29.Брагина А.А. «Свое» и «чужое». О заимствованной лексике и роли синонимии. Русская Речь. 1976. № 6. С. 50-55.
30.Брагина А.А. Неологизмы в русском языке. М., 1973. 224 с.
31.Брагина А.А. Чужое все-таки свое. О стилистической роли заимствований // Русская речь. 1981. № 4. С. 60-67.
32.Будагов Р.А. Что такое развитие и совершенствование языка? М.: Наука, 1977. 264 с.
33.Будагов Р.А. Язык и речь в кругозоре человека. М.: Добросвет 2000. 303 с.
34.Булаховский Л.А. Исторический комментарий к литературному русскому языку. Х.- К.: Рад.школа, 1936. 320 с.
35.Булич С. Заимствованные слова и их значение для развития языка. // Русский филологический вестник. Варшава, 1886. Т. ХУ. Вып. 2 С. 344-361.
36.Быкова С.А. Лексические особенности диалектов японского языка // ICANAS XXXVII: International Congress of Asian and North African Stadies. Moscow, 2004. Part 2. P. 39-40.
37.Быкова С.А. Устойчивые словосочетания в японском языке: Учебное пособие. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. 64 с.
38.Быстрова Л.В., Калатрук Н.Д., Левицкий В.В. К вопросу о принципах и методах выделения лексико-семантических групп слов. Филологические науки. К.: Вища школа, 1980. № 6. С. 75-78.
39.Вайнрайх У. Языковые контакты: Состояние и проблемы исследования. К.: Вища школа, 1979. 263 с.
40.Вайнрайх У. Одноязычие и многоязычие // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1972. Вып.6: Языковые контакты. С. 25-60.
41.Вакуленко М. Про переклад та запозичення чужомовних слів // Вісник НАН України, 1995. № 11-12. С. 78-81.
42.Василевская И.А. К вопросу о формальной дублетности иноязычной лексики в заимствующем языке // Процессы формирования лексики русского литературного языка (от Каземира до Карамзина). М. Л.: Наука, 1966. С. 285-309.
43.Верещагин Е.М. Психолингвистическая проблематика языковых контактов // Вопросы языкознания. 1967. № 6. С. 122-133.
44.Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. Лингвострановедение в преепадавании русского как иностранного. М.: Русский язык, 1990. 247 с.
45.Винкельхофер Я. Сто взглядов на Японию, М.:Наука, 1968 297 с.
46.Виноградов В.В. Лексикология и лексикография: Избранные труды. М.: Наука, 1977. 312 с.
47.Виноградов В.В. Об основном словарном фонде и его словообразующей роли в истории языка // Известия АН ССР. Вып.3. 1951. 129 с.
48.Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. М.: Международные отношения, 1980, 2-е изд. М.: Высш.шк., 1986. 416 с.
49.Вовк П.С. Контрастивній аналіз звукової будови української та східних мов. Випуск 1. Палатограми японських приголосних. К., 2006. 16 с.
50.Вовк П.С. Теорія центрів і периферії фонологічної та акцентологічної системи: Навч. посібник. К.:ІЗМИ, 1997. 124 с.
51.Войтович М. Характеристика заимствованных из английского языка имен существительных в русском языке. Познань. 1984. С. 86-88.
52.Выготский Л.С. Мышление и речь. Психологическое исследование. М.-Л.: Гос.соц.эк-кое изд-во, 1934. 324 с.
53.Гаєвська О.В. Внутрішня форма слова та японський поетичний текст (на матеріалі збірки Сакамото Хісасі „Сетонайкай”) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: Східні мови та літератури. 1998. № 1. С. 47-51.
54.Гак В.Г. К проблеме гносеологических аспектов семантики слова. Вопросы описания лексико-семантической системы языка. Тез. докл. М., 1971. С. 95-98.
55.Генко А.И. К вопросу о языковом смешении // Яфетический сборник. Петроград, 1923. С. 122-129.
56.Герасимович А. Німецькі запозичення в українській мові // Проблеми української терминології. Львів. 1998. С. 123-125.
57.Главева Д.Г. Традиционная японская культура: Специфика мировосприятия. М.: Вост. лит-ра, 2003. 263 с.
58.Голдованский Я.А. Проблемы этимологической индентификации лексических заимствований: (На матер. англицизмов в укр. языке): Автореф. дис кан. филол. наук: 10.02.02. К, 1985. 21 с.
59.Головнин И.В. К вопросу о классификации лексики японского языка // Вопросы японской филологии. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. Вып.1. С. 14-29.
60.Голубовська І.О. Про взаємодію мови, мислення та свідомості в контексті когнітивного підходу в лінгвістиці // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. К.: ВПЦ „Київ. ун-т”, 2003. Вип.14. С. 49-51.
61.Гольдберг Д.И. Внешняя политика (сентябрь 1939 декабрь 1941 года). М.: Изд-во восточной лит-ры. 1959. 303 с.
62.Горная П.Г. Изучение заимствованных слов в отечественном языкознании ХХ века. Учен.зап.Винниц.гос.пед.ин-та. 1962. Т.20. С. 70-78.
63.Грушевицкая Т.Г., Попков В.Д., Садохин А.П. Основи межкультурной коммуникации: Учебник для вузов. М.: Юнити-Дана, 2002. 352 с.
64.Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человеческого рода // Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 297 с.
65.Данн Ч. Повседневная жизнь в старой Японии. М.: Муравей, 1997. 270с.
66.Донец П.Н. Основы общей теории межкультурной коммуникации: научный статус, понятийный аппарат, языковой и неязыковой аспекты, вопросы этики и дидактики. Харьков: «Штрих», 2001.386 с.
67.Дуличенко А.Д. Русский язык конца ХХ столетия. Мюнхен, 1994. С. 321-325.
68.Дыбовский А.С. Изучение междометий в японской лингвистике // Вопросы японской филологии. М.: Изд-во Моск. ун-та. 1981. Вып. 5. С. 103-112.
69.Евреинова И.А. Заимствования в русском языке. // «Slavia». 1965. № 3. С. 364-376.
70.Ермакова О.П. Семантические процессы в лексике // Русский язык конца ХХ столетия (1985 1995). М., 1996. С. 32-66.
71.Есенова Еріка. Англіцизмі в українській загальнонародній науково-технічній лексиці. / Зб. Тернопіль. 1996. Вип.2. С. 84-88.
72.Ефремов Л.П. Освоение заимствованных слов русским языком. // Уч.записки Казахского гос.ун-та. Т. 25. Алма-Ата, 1957. С. 78-92.
73.Жлуктенко Ю.О. Лингвистические аспекты двуязычия. К.: Вища школа, 1974. 176 с.
74.Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти. Проблеми інтерлінгвістики. К.: Ізд-во Київ. ун-ту, 1966. 135 с.
75.Жукова И. Стилистика японского языка. М.: Вост. лит., 2002. 111 с.
76.Журавлев В.К. Внешние и внутренние факторы языковой эволюции. М.: Наука, 1982. 325 с.
77.Забавников Б.Н. Об аспектной классификации французских заимствований в немецком языке. Воронеж, 1966. 32 с.
78.Заимствования русским языком в историко-функциональном аспекте. Казань, Из-во Каз.ун-та, 1991. 190 с.
79.Залевская А.А. Вопросы выбора слов и заданий для экспериментального психолингвистического обследования // Слово и текст. Актуальные проблемы психолингвистики. Тверь, 1994. С. 12-20.
80.Захарова Л.Д., Окунева А.П. Новые слова или новая система отношений? (О словах маркетинг, менеджер, менеджмент, ноу-хау) // Русский Язык в СНГ. 1992. №1-3. С. 17-20.
81.Захарова М.Н. Новое в словарном составе РЛЯ в период ВОВ 1941-45г.г.: Автореф. дис. канд.филол.наук. Одесса, 1955. С. 16.
82.Звегинцев В.А. Хрестоматия по истории языкознания ХIX-XX веков. М.: Изд-во Минпрос, 1956. 455 с.
83.Зеленин А.В. Рэкит и рэкитиры // Русская Речь, 1991. № 4. С. 144-146.
84.Земская Е.А. Активные процессы современного словообразования // Русский язык ХХ столетия (1985-1995). М., 1996. С. 90-140.
85.Иваницкая А.А. Заимствование иноязычной лексики и ее освоение: Автореф. дис. канд. филолог. наук: 10.02.05 / Киев. гос. ун-т им. Т. Шевченко. К., 1980. 21 с.
86.Идрисов А.А. Пенильти, офсайд// Русская Речь. 1981. №5.
С. 148-150.
87.Интернациональные элементы в лексике и терминологии / Редкол. В.В.Акуленко и др. Х.: Изд-во при Харьк.гос.ун-те. 1980. 208 с.
88.Иссерлин Е.М. Иноязычная лексика и ее место в словарном составе современного русского литературного языка. М., 1965. 18 с.
89.Казкенова А.К. Мотивированность заимствованного слова (на материале современного русского языка). Вопросы языкознания. 2003. № 5. С. 72-80.
90.Калакуцкая Л.П. Склонение фамилий и личных имен в русском литературном языке. М.: Наука, 1984. 222 с.
91.Кальнова О.И. Функционирование экзотизмов в русских текстах: Автореф. дис.канд.филол.наук. Воронеж, 1986. 19 с.
92.Каминін І.М. Структурно-семантичне освоєння запозичених слів у сучасній українській літературній мові (на матеріалі побутової лексики): Дис канд. филолог. наук: 10.02.02. / Харьківский державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди Х., 1994. 180 с.
93.Капранов С.В. Образ Японії в українській поезії 1930-х рр.: О.Ольжич і С.Гординський // Мандрівнець. К., 2003. № 4. С. 53-57.
94.Капул Н.П. К вопросу об этимологии и структуре японских имен собственных // Японский язык: Сб. ст. М.: Изд-во вост. л-ры, 1963. С. 42-59.
95.Карлинский А.Е. Основы теории взаимодействия языков и проблема интерференции: Автореф. дис канд. филолог. наук: 10.02.19. К., 1980. 48 с.
96.Касимова Р.Г. Трансформация языковой среды в науке // Вестник Российской Академии Наук. 1999. Т.69. № 11. С. 1026-1028.
97.Кассина Т.А. Закономерности освоения и функционирования общественно-политической лексики иностранного происхождения: Автореф. дис канд.филол.наук. Днепропетровск, 1983. 23 с.
98.Китайгородская М. В., Розанова Н.Н. Современная городская коммуникация: тенденция развития (на материале языка Москвы) // Русский язык конца ХХ столетия. М.,1996. С. 345-383.
99.Китайгородская М.В. Современная экономическая терминология // Русский язык конца ХХ столетия (1985-1995). М., 1996. С. 162-236.
100. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // Вопросы языкознания. 1994. № 4. С. 17-33.
101. Кодухов В.И. Лексико-семантические группы слов. Лекция. Л., 1955.
28 с.
102. Козлова З.Н. Заметки о семантической эволюции заимствованных слов. Филологические науки. 1970. № 6. 93 с.
103. Коломиец О.А. Схема описания заимствований (в контексте исследования французско-украинских лексических соответствий) // Вісник Київ.ун-ту. 1974. № 9. С. 80-81.
104. Коломієць В.Т. Розвиток лексики слов`янських мов у післявоєнний період. К.: Наук.думка, 1973. 301 с.
105. Комісаров К.Ю. Семантико-синтаксичні і стилістичні особливості умовних конструкцій у сучасній японській мові : Автореф канд.філол.наук:10.02.13 / Ін-т філологіі КНУ ім.Т.Г.Шевченка. К., 2006. 17 с.
106. Комісаров К.Ю. Способи вираження умовного значення в японській та українській мовах // VII сходознавчі читання А.Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф. Київ, 2-3 червня 2004 р. К.: Ін-т сходознавства ім. А.Кримського НАН України, 20