IМПРЕСIОНIЗМ В УКРАЇНСЬКIЙ ПРОЗI КIНЦЯ ХIХ  ПОЧАТКУ ХХ cт. (проблеми естетики і поетики)

Короткий опис

націIональна академіIя наук україни
IНСТИТУТ ЛIТЕРАТУРИ ім. Т. Г. шевченка

На правах рукопису

Удк [821.161.2-3:7.036.2] (091) 82.0+111.852

КУЗНЕЦОВ Юрій Борисович

IМПРЕСIОНIЗМ В УКРАЇНСЬКIЙ ПРОЗI
КIНЦЯ ХIХ - ПОЧАТКУ ХХ cт.
(проблеми естетики і поетики)

Спеціальності 10.01.01 - українська література
10.01.06 - теорія літератури
(філологічні науки)

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
Микола Григорович Жулинський
доктор філологічних наук, професор,
академік НАН України

Київ - 2004 р.

ЗміIст

Вступ .............................................................................................................. 3

РОЗДIЛ 1. Естетичні проблеми імпресіонізму як явища світового мистецтва 15
1. 1. Природа образності в імпресіонізмі та в реалізмі............................. 27
2. 1. Iмпресіонізм у живописі та літературі.................................................. 93

РОЗДIЛ 2. Передумови появи імпресіонізму в українській прозі.......... 136
2. 1. Розвиток імпресіоністичних жанрів. Поезії в прозі.......................... 139
2. 2. Становлення психологічного імпресіонізму в прозі......................... 176

РОЗДIЛ 3. Iмпресіонізм як стильова течія в українській прозі.............. 207
3. 1. Михайло Коцюбинський. Психологічний імпресіонізм..................... 209
3. 2. Iмпресіонізм як «розлите» стильове явище...................................... 284
ВИСНОВКИ................................................................................................... 362
СПИСОК використаних джерел...................................................... 369

Вступ

Актуальність теми. Iмпресіонізм - останній універсальний стиль в історії мистецтва. Він виник у живописі, але знайшов поширення і в літературі, літературній критиці (імпресіоністична критика), музиці, скульптурі та інших видах мистецтва. Розвиток імпресіонізму пов’язаний з кінцем ХIХ - першою чвертю ХХ ст., проте імпресіонізм як сукупність стильових прийомів, як певні жанрові ознаки продовжує існувати в ХХ і ХХI ст. Стилістика імпресіонізму ефективно використовується і в порівняно нових видах мистецтва - кіно, телебаченні.
Iмпресіонізм - це останній стильовий напрям, пов’язаний з реалізмом, і перший, пов’язаний з модернізмом [[i]]. Перехідний, так би мовити, стиль, як і попередні, не втрачав гармонійного уявлення про людину, але зосереджувався вже на внутрішньому космосі її, на індивідуальності, неповторності, мінливості, душевній драмі кожного людського життя. Це було художнім відкриттям (втім, не тільки імпресіонізму), яке органічно ввійшло в структуру інших стильових напрямів ХХ-ХХI ст. Тому нині актуальним є дослідження імпресіонізму, яке інтенсивно розвивається впродовж останніх десятиліть (J.Matz, 2001), поглиблюючи розуміння художнього мислення нашої доби.
Iсторично імпресіонізм розвинувся в літературі під впливом живопису. Це накладає відбиток на дешифрування його особливого естетичного коду. Iмпресіонізм у літературі визначається через подібність його прийомів до прийомів живопису. У теорії живопису та маніфестах самих художників цього напряму такі прийоми описано розпливчасто: невідоме визначають через невідоме. Водночас література і живопис - два різні види мистецтва із суттєво відмінними інструментами (засобами) зображення і вираження. Тому нині постає питання визначення літературного імпресіонізму як самостійного естетичного явища, котре має свої особливості, пов’язані зі специфікою літератури як виду мистецтва.
Виникнення імпресіонізму датується останньою чвертю ХIХ ст. Розвиток його (насамперед у живописі) тривав з кінця ХIХ до першої чверті ХХ ст. Проте інтерес до цього художнього феномена такий великий, що й сьогодні продовжують розвиватися і окремі елементи імпресіонізму, і дослідження його.
Iмпресіонізм виникав як відхід від академічної традиції в той самий час, коли у філософії відбувався перехід від класичної до некласичної форми філософування. Раціоналізм із його приматом первинної реальності відходить на другий план, і вся увага зосереджується на людині, її існуванні - екзистенційній проблематиці (А.Шопенгауер, А.Бергсон, Ф.Ніцше).
Iмпресіонізм у літературі також був відходом від традиційних форм художнього мислення і хоча зовні часом зберігав подібність до реалізму, по суті становив явище нове, зосереджене на внутрішньому світі людини. Як сказав I.Франко про українських письменників нової генерації, вони «засідають у душу і немов магічною лампою висвітлюють усе окруження».
Письменники-імпресіоністи розпочинали художнє дослідження суто психічної, духовної сфери людини - дослідження, яке стане предметом уваги митців протягом усього ХХ ст. Літературний імпресіонізм указував шлях і координати вивчення цього внутрішнього, тому в національних літературах донині сильний інтерес до цього естетичного явища.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
Робота виконана в рамках планової теми Iнституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України: Академічна «Iсторія української літератури» (термін виконання I квартал 2001 р. - IV квартал 2005 р.), номер державної реєстрації 0101U002081.
Мета і завдання дослідження. Різні аспекти українського літературного імпресіонізму привертали чималу увагу вітчизняних і зарубіжних дослідників, але вони не зосереджувались на головному - його літературних особливостях (відмінних від живопису), витоках, генезисі і найвищому розвитку. Саме ці питання і лягли в основу нашого дисертаційного дослідження. Розв’язування цих проблем вимагало виконання таких дослідницьких завдань:
- визначення жанрово-стильових, національних джерел, витоків зародження українського літературного імпресіонізму;
- з’ясування відмінностей між літературним імпресіонізмом і живописним;
- дослідження головних принципів поетики і естетики українського імпресіонізму;
- аналіз типів імпресіонізму в українській літературі кінця ХIХ - початку ХХ ст.;
- простежування зв’язків імпресіонізму з іншими стильовими течіями рубежу століть.
Об’єкт дослідження становила українська література кінця ХIХ - початку ХХ ст. в контексті розвитку європейської та частково світової літератури у зв’язку з процесами, що відбувалися в цей час і в живописі. В орбіту розгляду залучено і відомих класиків української літератури, і авторів або письменників, вивчення творчості яких стало доступне лише останнім часом.
Предметом дослідження були стильові прийоми, тенденції, течії в розвитку імпресіоністичної поетики в українській, європейській світовій літературах, а також у живописі, почасти музиці.
Методи дослідження - загальнонаукові та специфічно літературознавчі. Серед загальнонаукових використовувалися насамперед історичний метод і системний підхід до вивчення предмета. До специфічних методів належать семіотичні, герменевтичні, психологічні і почасти психоаналітичні підходи до розгляду, аналізу і пояснення явищ, що вивчалися. При цьому бралася до уваги насамперед літературознавча методологічна традиція, що склалася в Україні протягом ХIХ-ХХ ст. Виклад побудований переважно в індуктивний спосіб - від текстуального аналізу творів до часткових і загальних висновків.
Наукова новизна запропонованої до захисту дисертаційної роботи та особистий внесок автора полягають в отриманні таких результатів дослідження:
- вперше показано, що імпресіонізм в українській літературі був органічним етапом її розвитку, передумовами його появи були: жанр «поезії в прозі», стильова течія сповідальної прози та надзвичайний ліризм самої української літератури, закладений передовсім у пейзажній традиції;
- системно досліджено імпресіонізм в українській літературі як повноцінну стильову течію, що виникає в кінці ХIХ ст., розвивається на початку ХХ ст. і позначається на творчості багатьох авторів;
- вперше обµрунтовано показано якісну відмінність між літературним імпресіонізмом і живописним, специфіку літературного імпресіонізму, його типологію в українському і світовому мистецтві;
- вперше переконливо доведено існування в українській літературі рубежу століть двох типів літературного імпресіонізму - власне імпресіонізму та психологічного імпресіонізму, що було наслідком специфічного розвитку імпресіонізму в мистецтві слова, на відміну від живопису, в якому психологічного імпресіонізму не виникло;
- вперше в літературознавстві введено нове поняття «актуальний хронотоп», який є центральною категорією історичної поетики, що характеризує естетичний феномен імпресіонізму в мистецтві;
- докладно простежено розвиток і особливості іншої категорії історичної поетики - кута зору автора, що є обов’язковою ознакою української імпресіоністичної прози;
- вперше послідовно досліджено особливості зображально-виражальних засобів імпресіонізму: предметність зображення, «психологічність» вираження, адже предмети і зовнішні явища світу в імпресіонізмі найчастіше символізують явища внутрішнього світу (відхід від міметичної основи мистецтва);
- показано зв’язок між змінами форм художнього письма і проблематикою - увага до внутрішнього як самоцінного, індивідуальності й неповторності людини, її духовного всесвіту; зосередженість письменників-імпресіоністів на екзистенційних проблемах, що особливо притаманне психологічному імпресіонізму;
- вперше показано, що для розуміння українського психологічного імпресіонізму, який становить специфіку національної літератури, продуктивними є «філософія переживання» В.Дільтея, теорія М.Бахтіна про «вирішальні питання буття» та теорія В.Франкла про «трагедію внутрішнього життя»;
- вперше обµрунтовано, що так само, як живописний імпресіонізм був відходом від академічного мистецтва, літературний був відходом від традиції, насамперед від реалістичної, пошуком нових художніх інструментів проникнення у внутрішній світ людини і розвивався у взаємодії з неоромантизмом, символізмом та іншими стильовими течіями.
Теоретичне значення дисертації. Дисертація має міждисциплінарний характер - в ній розглядаються актуальні проблеми теорії та історії літератури, живопису, почасти - музики. Автор доводить відмінність літературного імпресіонізму від імпресіонізму в інших видах мистецтва. Вперше в теорії літератури визначено систему мінімально необхідних категорій поетики та естетики для ідентифікації твору як твору літературного імпресіонізму: актуальний хронотоп, специфічний кут зору, переієрархізація духовних цінностей.
Дисертант є автором терміна актуальний хронотоп, який він увів у науковий обіг і розвиває категорії художнього простору і часу та філософію миті, відкриває горизонт осмислення постреалістичного мистецтва - насамперед літератури, живопису, музики, скульптури, визначає одну з центральних координат - ієрархію духовних цінностей героя. Методологічно важливим є акцентування автором обох сторін процесу порівняння творів різних видів мистецтва - схожості і відмінності імпресіонізму в музиці і літературі і т. ін. Теоретичні категорії, запропоновані автором, обµрунтовуються не тільки з погляду теорії літератури, а й психології, психоаналізу, мистецтвознавства і можуть бути використані в системі понять цих наук, що закладає підвалини формування нового напряму науки - поетики та естетики різних видів мистецтва.
Практичне значення дисертації. Одержані результати дають можливість уточнити наукову картину розвитку української літератури в кінці ХIХ - на початку ХХ ст. в контексті розвитку європейської літератури цього періоду. Вони можуть бути використані в підготуванні нового академічного видання «Iсторії української літератури», у процесі створення державних стандартів вивчення української літератури в школі, а на їх основі - нових програм з української літератури для середніх шкіл, ліцеїв, гімназій і колегіумів; у викладанні курсів «Українська література кінця ХIХ ст. - початку ХХ ст.», «Світова література кінця ХIХ - початку ХХ ст.», спецкурсів «Iмпресіонізм в українській і світовій літературах»; у написанні курсових і дипломних робіт, а також під час роботи над підручниками і методичними посібниками для середніх шкіл та вищих навчальних закладів з курсів «Українська література», «Зарубіжна література». Окремі аспекти дослідження реалізовано в новій «Програмі з української літератури для середньої загальноосвітньої школи, 5-11 класи» (Київ, 2002).
Апробація роботи. Дисертація обговорена й схвалена на засіданні відділу української давньої та класичної літератури Iнституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Основні її положення викладені в доповідях, виголошених на вчених радах Iнституту літератури (1994, 1999), на II міжнародному конгресі україністів (доповідь «Коцюбинський і Фрейд», 1993), на міжнародному семінарі Академії педагогічних наук («Сучасний підхід до змісту підручника літератури», Москва, 1992); на конференціях учителів-словесників «Iмпресіонізм в українській прозі» (Полтава, 1992; Черкаси, 1999); на засіданні комісії Верховної Ради України з проблем освіти («Підручник з української літератури: проблеми і перспективи», Київ, 1993), на зібранні постійних членів Будинку учених НАН України («Коцюбинський - письменник-імпресіоніст», Київ, 1998), на міжнародній конференції в Брауншвейзі, Німеччина (1998).
Публікації на тему дисертації. Результати досліджень опубліковано в монографіях: «Iмпресіонізм в українській прозі кінця ХIХ - початку ХХ ст.: проблеми естетики і поетики» (Київ, 1995); «Слідами феї Моргани: Вивчення творчості М. М. Коцюбинського в школі» (у співавторстві, Київ, 1990), «Естетика імпресіонізму (Живопис і література)» (Київ, 2003), а також у 31 науковій статті.

Основні публікації:
1. Кузнецов Ю. Б. Iмпресіонізм в українській прозі кінця ХIХ поч. ХХ ст.: проблеми естетики і поетики. К.: Зодіак-ЕКО, 1995. 303 с. (12,3 д.а.)
Рецензії:
Ненько I. Я. Барви українського імпресіонізму // Всесвітня
література в середніх навчальних закладах України. - 1997. - № 4. - С. 11-12. (0,17 д.а.)
Хропко П. Як ностальгійний спалах мрії про гармонію // Слово і час. - 1997. - № 5-6. С. 85-88 (0,2 д.а.).

2. Кузнецов Ю. Б. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості М. М. Коцюбинського в школі. К.: Рад. школа, 1990. 208 с. (У співавторстві з П. I. Орликом) (8,45 д.а. (авторові 4,2д.а.))
3. Кузнецов Ю. Б. Естетика імпресіонізму (Живопис і література). - К.: Педагогічна преса, 2003. - 80 с. (4,5 д.а.)
4. Кузнецов Ю. Б. Iмпресіонізм у творах Головка // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2003. № 6. С. 180195. (1,11 д.а.)
5. Кузнецов Ю. Б. Мистецтво, відкрите у майбутнє (Iмпресіонізм у живописі та літературі) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2002. № 2. С.187-191. (0,38 д.а.)
6. Кузнецов Ю. Б. Iмпресіонізм в українській та світовій прозі початку ХХ сторіччя // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2000. № 3. С. 56-60. (0,33д.а.)
7. Кузнецов Ю. Б. Iмпресіонізм як мрія про гармонію (На прикладі новели М. Коцюбинського «Intermezzo») // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 1999. № 2. С. 78 - 84. (0,34 д.а.)
8. Кузнецов Ю. Б. Відтворення «історії душі» (Сповідальна проза Н.Кобринської) // Слово і час. 1995. № 56. С. 28-30. (0,18 д.а.)
9. Кузнецов Ю. Б. Розвиток психологізму в українській прозі кінця ХIХ початку ХХ ст. // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХIХ початку ХХ ст. К.: Наук. думка, 1991. С. 221-250. (2,016 д.а.)
10. Кузнецов Ю. Б. Психологізм української прози поч. ХХ ст. // Українська мова і література в школі. 1991. № 2. С. 30-35. (0, 42 д.а.)
11. Кузнецов Ю. Б. Поняття імпресіонізму у зарубіжному термінологічному просторі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2004. - № 2. - С. 48-53. (0,86 д.а.)
12. Кузнецов Ю. Б. Поезії в прозі - витоки імпресіонізму // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2004. № 1. С. 185193. (0, 81 д.а.)
13. Кузнецов Ю. Б. «Естетична революція» імпресіонізму // Iноземні мови в навчальних закладах. 2004. № 1. С.167173. (0,39д.а.)
14. Кузнецов Ю. Б. Актуальний хронотоп (художній простір і художній час) та кут зору оповідача в імпресіоністичному творі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2004. - №3. - С.2535. (1, 1 д. а.)
15. Кузнецов Ю. Б. «Напоєний соками багатющої землі своєї...» (Творчість Михайла Коцюбинського в контексті європейського імпресіонізму) // Українська мова й література в середніх школах, ліцеях, гімназіях та колегіумах. 2001. № 5. С.2540. (1,17д.а.)
16. Кузнецов Ю. Б. Літературний імпресіонізм Кнута Гамсуна // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1998. № 9. С.54-56. (0,36 д.а.)
17. Кузнецов Ю. Б. Iмпресіонізм як явище світового мистецтва // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1998. № 2. С.46-50. (0,67 д.а.)
18. Кузнецов Ю. Б. Підручник це твір мистецтва // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 1999. № 2. С. 1012. (0,12 д.а.)
19. Кузнецов Ю. Б. Філософія підручника // Iноземні мови в навчальних закладах. 2003. № 3. С. 410. (0,5 д.а.).
20. Кузнецов Ю. Б. Iван Франко і світова культура // Радянське літературознавство. 1987. № 2. С. 31-38. (0,76 д.а.)
21. Кузнецов Ю. Б. «Intermezzo» М. Коцюбинського (Спроба проблемного підходу до вивчення твору) // Українська мова й література в школі. - 1989. - № 2. - С. 37-41. (0, 46 д.а.)
22. Кузнецов Ю. Б. До проблеми вивчення стилю М. Коцюбинського // Радянське літературознавство. 1988. № 3. С.40-52. (1,4д.а.)
23. Кузнецов Ю. Б. Художня деталь як стильова ознака новел М.Коцюбинського // Iндивідуальні стилі українських письменників ХIХ - початку ХХ ст. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 233-262. (1,76 д.а.)
24. Кузнецов Ю. Б. Міжнародний симпозіум «Iван Франко і світова культура» // Українська мова й література в школі. 1986. № 12. С.74-75. (0,24 д.а.)
25. Кузнецов Ю. Б. Художня деталь // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 1999. № 1. С. 31-35. (0,23 д.а.)

Додаткові публікації:
26. Кузнецов Ю. Б. Художня деталь у М. М. Коцюбинського (На прикладі новели «На камені») // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2002. № 2. С. 5862. (0, 34 д.а.)
27. Кузнецов Ю. Б. Діалог і монолог внутрішні. Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. Т. 2. - К.: «Українська радянська енциклопедія» ім.. М. П. Бажана, 1990. С. 64. (0,045 д.а.)
28. Кузнецов Ю. Б. Iмпресіонізм А. Головка та М. Коцюбинського. - К.: Педагогічна преса, 2003. - 32 с. (1,6 д.а.)
29. Кузнецов Ю. Б. Художня майстерність О. Кобилянської // В неділю рано зілля копала: Повість. Оповідання / О. Кобилянська. - К.: Рад.школа, 1986. С. 451-461. (0,9 д.а.).
30. Кузнецов Ю. Б. Кобилянський Юліан. Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. Т. 2. - К.: «Українська радянська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1990. С. 505. (0,015д.а.)
31. Кузнецов Ю. Б. Коцюбинський Михайло. Українська літературна енциклопедія: В 5 т. Т. 3. - К.: «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1995. С. 32-34 (у співавторстві з Н. Калениченко). (0,26 д.а. (авторові - 0,12 д.а.))
32. Кузнецов Ю. Б. «Мистецтво для мистецтва». Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. Т. 3. - К.: «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1995. С. 361-363 (у співавторстві з М. Iгнатенком). (0,31 д.а. (авторові - 0,15 д.а.))
33. Kuznetsov Y. Monologische und dialogische Struktur des Geschichtsbuchs und das Lernziel Demokratie // International Schulebuchforschung . Hannover, 1998. № 4. S. 404406. (0,64д.а.)
34. Кузнецов Ю. Б. До питання про поетику прози Iвана Франка // Матеріали Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО «Iван Франко і світова культура» (Львів, 11 - 15 вересня 1986 р.) - Т. 1. - К.: Наук. думка, 1990. С.196-198. (0, 17 д.а.)

Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 406 стор.; обсяг основного тексту дисертації становить - 368 стор.; список використаних джерел складає - 506 найменувань.

[i]. Chiari J. The Aesthetics of Modernism. - London, 1910. - 224 p.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Наприкінці XIX - на початку XX ст. в українську літературу входить нове покоління прозаїків, яке розширює ідейно-тематичні обрії літератури, масштаби порушених проблем, збагачує стильовий діапазон. «Нова» школа, як охрестив її I.Франко, знаменувала не тільки зміну літературних поколінь, а відтак формування нового способу художнього мислення («способу оброблювання сюжетів», за словами М.Коцюбинського), відмінного від художнього мислення старших майстрів слова. Вже з самого початку молоді письменники (Микола Вороний, М. Коцюбинський, М. Чернявський, «молодомузівці», «хатяни») проголошують і утверджують своєю художньою практикою нові підходи до зображення людини, життя, суспільства. Вони з особливою гостротою усвідомлюють два найважливіші питання, які постають перед кожним митцем: про що писати і як писати - і кожен із них шукає свою відповідь. Попри широке розмаїття творчих пошуків та індивідуальних стильових манер молодих письменників, в їхній художній практиці загалом спостерігаються певні спільні тенденції, подібні підходи до осмислення життя, до самовираження і впливу на читацьку аудиторію. Однією з них є імпресіоністична тенденція, досить широко представлена в прозі митців різних творчих і світоглядних уподобань.
На відміну від традиційного реалістичного письма прозаїків старшого покоління, в молодих письменників, котрі віддають перевагу імпресіоністичній стильовій манері, спостерігаємо зміну художнього мислення в головних його параметрах: новий зміст і художня форма, певні особливості творчого процесу, розширення читацької аудиторії та специфічний вплив на неї. Якщо в творчому процесі реалістів переважало раціональне начало, він базується на узагальненні (типізації) явищ життя людини і суспільства, то в імпресіоністів передує почуттєве (інтуїтивне) начало, яке µрунтується на процесі самоспостереження: спостереження себе в іншому й іншого в собі. Iндивідуальне та індивідуалістичне «я» стають у них не тільки предметом художнього спостереження, а й способом зображення людини. Звідси увага до таких проблем, як самотність, протиставленість людини і світу (природного й урбаністичного, соціального і внутрішнього). По суті, в імпресіоністичній літературі змінюється концепція людини. Пошук єдності й гармонії зі світом стає далекою мрією (це ріднить імпресіонізм з романтизмом і неоромантизмом), натомість у літературу входить герой стражденний і бунтівний, з рефлексіями й комплексами, втомлений і водночас агресивний. Творам, написаним в імпресіоністичній манері, притаманні заглибленість у внутрішній психодуховний світ індивідуума, лірична сугестія, яка справляє особливий вплив на читачів, тонкий естетизм.
Iмпресіонізм як нове художнє явище виникає в письменників молодого покоління передусім з усвідомлення необхідності змін в українській літературі кінця XIX - початку XX ст. Прискорені темпи науково-технічного прогресу, урбанізація, формування прошарку української інтелігенції як національної еліти - все це підштовхує молоду генерацію письменників на пошуки нових підходів до зображення нового статусу людини у світі. У своїх творчих пошуках вони спиралися передусім на здобутки таких письменників, як Г.Iбсен, Е.Золя, Ф. Достоєвський; безперечно, відчутне й звертання до національної традиції. Безпосередньо на формування імпресіоністичної поетики справляють вплив скандинавські письменники - найбільше К.Гамсун, австрійські - насамперед, А.Шніцлер, французькі - Е.Золя, Гі де Мопассан, російські - А.Чехов, О. Купрін, I.Бунін та ін.
Сама українська ментальність, зокрема, притаманні їй індивідуалізм і ліричність, сприяла виникненню імпресіоністичного світобачення в національній літературі, живописі, музиці. Пейзажна традиція в літературі, що живилась ліричним талантом українських письменників, надає українському імпресіонізмові своєрідності й неповторності. В українській літературі національний пейзаж стає органічною формою вияву імпресіоністичного світовідчуття героя, отож і посідає таке помітне місце, як у жодній європейській літературі.
Витоки українського імпресіонізму сягають окремих жанрових форм і стильових тенденцій національної літератури кінця XIX ст. Поезія у прозі та її різновиди (етюди, ескізи, ліричні мініатюри, власне поезії у прозі), що виникають на µрунті національної ліричної і пейзажної традиції, на відміну від розвитку цього жанру в європейській літературі, зберігають своєрідність, стають важливою «школою» для письменників-імпресіоністів та й не тільки для них. Особливості цього жанру вже мали багато спільних рис з поетикою імпресіонізму: панування кута зору героя, заглибленість у філософсько-медитативну сферу переживань людини, емоційно-чуттєва структурність (Д.Наливайко), «симфонізм» (I. Денисюк) як синтез засобів різних мистецтв, фрагментарність зображення, ліричність оповіді та ін. У цьому жанрі вигострює свій стиль більшість письменників молодої генерації - О.Кобилянська, В.Стефаник, М.Коцюбинський, М.Вороний, М.Чернявський, Дніпрова Чайка, Грицько Григоренко, Л.Яновська, Н.Романович-Ткаченко, Я.Жарко, Г.Комарівна, С.Васильченко та багато інших митців, чия індивідуальна манера позначена рисами імпресіонізму.
Твори сповідального (спогадувального) характеру також стають своєрідною формою переходу до імпресіоністичного зображення життя. Як і поезії в прозі, головне, що їх відрізняє від традиційних реалістичних творів, - це зануреність у внутрішній світ героя (звідси й безсюжетність), увага до необмеженої духовної сфери життя людини. Н.Кобринська, О.Кобилянська, іноді М.Коцюбинський вдаються до такої художньої манери (хоч і неоднаковою мірою) з метою показати історію людської душі чи принаймні якогось періоду душевних переживань. При цьому духовний вимір людини постає у граничних масштабах - як осмислення сенсу буття, розв’язування героєм для себе кінцевих питань буття і перетворення свого психічного й духовного світу. Сповідальна художня форма відрізнялася від поезій у прозі насамперед хронотопом. Якщо поезії у прозі мали актуальний хронотоп (те, що відбувається тут і нині), то хронотоп сповідальної прози обернений у минуле й майбутнє (характерний приклад - «Дух часу» Н.Кобринської), у ньому немає тієї актуальності, відтворення скороминущої миті, яка властива імпресіоністичним творам. У цьому розумінні імпресіоністична стилістика наче вбирає в себе особливості обох художніх форм.
Iмпресіонізм як явище в українській літературі кінця XIX - початку XX ст. доволі відчутний як стильова течія. Втім, і в європейських літературах бачимо тільки окремих митців, твори яких належать до яскраво вираженого імпресіоністичного стилю. У стилістиці українських письменників «нової» школи імпресіонізм виявляється різною мірою. Власне, тільки в М.Коцюбинського він став органічною формою світобачення і простежується протягом усієї зрілої творчості.
У прозі М.Коцюбинського загальні принципи імпресіоністичної поетики втілені найвиразніше. Переважання точки зору героя (чи героїв), актуальний хронотоп, безсюжетність і фрагментарність, символіка кольорів і ефект вібрації атмосфери - провідні її ознаки. Стильова манера Коцюбинського має найбільше спільних типологічних рис з психологічним імпресіонізмом К.Гамсуна. Орієнтуючись на зображення глибинного переживання людини, український митець передає внутрішній світ героя у двох важливих вимірах - психологічному й духовному. Як правило, ставлячи героя у незвичну або критичну ситуацію, письменник простежує перебіг його переживань від піднесення до найбільшого напруження й спаду. У цьому процесі герой осмислює своє ставлення до світу і самого себе - своє «я». Самотність, відчуження індивіда, життя і смерть, відповідальність за своє існування - ці та інші проблеми постають у творах М.Коцюбинського в їхньому екзистенційному значенні. I в новелах, і в ширших прозових творах письменник дотримується загальних принципів психологічного імпресіонізму, що відрізняється від тих, які втілені в романних формах братів ¥онкурів, О.Вайлда, Т. Манна таін. Спираючись на національну ліричну традицію, М.Коцюбинський відтворює потік світосприйняття, що надає його прозі унікальної живописності й музикальності.
В інших письменників «нової» школи імпресіонізм не є стильовою домінантою, проте його елементи простежуються і в окремих творах, і у творчості загалом. Психологічний імпресіонізм типу потоку світосприйняття помітний у новелістиці О.Кобилянської, М.Яцкова, М.Чернявського, С.Васильченка і - меншою мірою - у прозі Миколи Вороного, В.Стефаника, М.Могилянського, К.Сроковського. Подібно до М.Коцюбинського, вони теж використовують пейзаж, потік вражень од навколишнього світу для передачі психодуховного процесу переживань героя, порушуючи екзистенційні проблеми життя людини. Iнший підвид імпресіонізму репрезентують твори, написані у своєрідних формах потоку свідомості (маємо на увазі М.Чернявського, А.Крушельницького, почасти - О.Авдиковича, інколи В.Стефаника, М.Дерлиці). Вербалізація переживань у таких творах набуває форм внутрішнього мовлення, проте не позбавляє їх імпресіоністичної структурності й психологічної глибини. Цим вони нагадують деякі імпресіоністичні твори А.Шніцлера. Iмпресіонізм у названих прозаїків легко поєднується з іншими художніми стилями - особливо неоромантизмом, символізмом, експресіонізмом, іноді натуралізмом. Це - своєрідне «розлите» стильове явище, яке в розвитку української літератури кінця XIX - початку XX ст. становить досить відчутну стильову течію.
«Школа» М.Коцюбинського, а кажучи ширше, імпресіоністична стильова течія, має своє продовження і на наступному етапі розвитку літератури, хоча її зміст, проблематика і тип героя після суспільно-економічних катаклізмів 1917 р. істотно змінюються. Покоління українських письменників, яке входить у літературу в цей час, - А.Головко, М.Iвченко, В.Підмогильний, Григорій Косинка, почасти Микола Хвильовий, - багато в чому продовжують традицію психологічного імпресіонізму Коцюбинського і «нової» школи, суголосної тенденціям розвитку європейських літератур XXст.
Таким чином, повертаючись до питання, про що писати і як писати, тобто найважливішого питання будь-якої системи художнього мислення - стосунок мистецтва до дійсності, слід сказати, що імпресіонізм в українській літературі виступав як явище перехідне - від реалізму до пошуку нових художніх форм. Зображення людини в реалістичному мистецтві відтворюється через явища об’єктивного світу (природного, культурного, соціального), в імпресіоністичному творі світ відображається через суб’єктивну сферу людини (враження, чуття), в суб’єктивних формах: враження зливаються в єдиний процес перебігу почувань, «снів наяву» (З.Фрейд), снів, уяви, утоми, марень, галюцинацій і т. п. Митці прагнуть до гармонізації відтворення таких явищ і досягають її завдяки ритмізації, музичності, живописності прози. Завдяки новому способу зображення відкривається такий психодуховний вимір людини, який дає змогу збагнути й інші проблеми, що не посідали помітного місця в реалістичній прозі (зокрема, сенсу буття), в їх, так би мовити, живому, трепетному вигляді, а не у формі авторського коментаря чи раціоналістичного монологу героя («бути чи не бути?»).

Український імпресіонізм, як і європейський, знаменує відхід од реалістичної традиції на шляху до започаткування нових принципів зображення людини. Проте чи є він, - поряд із неоромантизмом, символізмом, експресіонізмом, - однією з тенденцій модернізму в тому вигляді, в якому останній виявився в європейських літературах? Можливо. Точніше на це питання можна відповісти після дослідження означених художніх явищ і в творчості кожного з письменників кінця XIX - початку XX ст., і в літературі цього періоду загалом. У будь-якому разі український імпресіонізм був суголосний тим напрямам розвитку, що їх прокладали М.Пруст, Ф.Кафка і Р.Музіль, Д. Джойс і У. Фолкнер та багато інших письменників, чия проза визначила обличчя світової літературиXX ст.