БІНАРНІ КОЛІЗІЇ МОДЕРНІЗМУ ТА АВАНҐАРДИЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. (ТВОРЧІСТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ, М. СЕМЕНКА, Б.-І. АНТОНИЧА)

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Ковальова Оксана Юріївна

УДК 821.161.2 : 82 1/2

БІНАРНІ КОЛІЗІЇ МОДЕРНІЗМУ ТА АВАНҐАРДИЗМУ
В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
(ТВОРЧІСТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ,
М. СЕМЕНКА, Б.-І. АНТОНИЧА)

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Міщенко Олена Іванівна
кандидат філософських наук, доцент

Київ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................... 3
РОЗДІЛ І. СПІВВІДНОШЕННЯ МОДЕРНІЗМУ ТА АВАНҐАРДИЗМУ: ТЕОРЕТИЧНА НЕУЗГОДЖЕНІСТЬ............ 12
РОЗДІЛ ІІ. ПОЕЗІЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ В АСПЕКТІ МОДЕРНІЗМУ ТА НЕОРОМАНТИЗМУ....................................................................... 30
РОЗДІЛ ІІІ. ПОЕЗІЯ М.СЕМЕНКА: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ ФУТУРИЗМУ...........................................................................................67 РОЗДІЛ IV. СТИЛЬОВІ МОДИФІКАЦІЇ СЮРРЕАЛІЗМУ В МЕЖАХ МОДЕРНІЗМУ Й АВАНҐАРДИЗМУ (ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ).................................................... 111
ВИСНОВКИ............................................................................................ 143
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ........................................................................ 150

ВСТУП
У сучасному літературознавстві та в багатьох працях з історії української літератури спостерігається неузгоджене використання термінів і понять, особливо коли йдеться про аналіз магістральних напрямів українського письменства та пов’язаних із ними стильових тенденцій.
Здавалося б, розмежування та уточнення термінології суто теоретичне завдання, але в такому разі з поля зору зникали б складні процеси поетичної практики першої половини ХХ ст., а саме їх конкретно-історичне висвітлення допоможе глибше зрозуміти суперечливі взаємозв’язки модернізму та аванґардизму. І до цього часу відсутня узгоджена думка щодо сутності, часу і місця їхнього зародження та розвитку. Серед науковців існує визнане уявлення, що модернізм виник в останній чверті ХІХ ст. як заперечення традиційного” реалізму [155:10]. Щодо аванґардизму немає такої одностайності, як і в ситуації його розмежування із модернізмом, усвідомлення істотної відмінності між ними [155:17-19]. Трапляються випадки, коли модернізм тлумачиться як синонім аванґардизму. Почасти як явище, що в час становлення інтегрувало в собі декадентство й аванґардизм. Окремі науковці схильні вбачати в модернізмові художній рух, що відмежовується від декадентства і має аванґардизм своїм найрадикальнішим виявом”[119:66-67]. Іноді складається враження, ніби, пройшовши стадії декадентства й аванґардизму, модернізм як естетична система постає з 20-х рр.”[233:433] ХХ ст.
Часом під поняттям аванґардизм” розуміється загальна назва течій і просто певних тенденцій у модерністському мистецтві й літературі”[118:4], тому можна припустити, ніби модернізм містить у собі поняття аванґардизму, або ж останній складає передній фланг модернізму”[126:5-6], розглядається як радикальна форма модернізму” чи особлива радикальна онтологічна іпостась модернізму”[57:28]. Поширені і такі варіанти визначення цих термінів: Аванґардизм це поняття, яке інтегрує [] новаційно-тенденційні диференційні школи і течії європейського мистецтва 20-х рр. ХХ ст.”, Модернізм 1) Модерн це худ[удожньо]-естет[ично]-експрес[ивний] стиль, який сформувався в мистецтві Зах[ідної] Європи наприкін[ці] ХІХ поч[атку] ХХ ст. []”[218:475-476]. В даному разі не зроблено сподіваного розмежування понять аванґардизм та аванґард, модернізм та модерн, більше того, модернізм названо стилем поряд з аванґардом. Аналогічна картина характерна для деяких літературознавчих розвідок, як-от Європейський модернізм, аванґард чи естетика Михайла Бойчука” М.Шкандрія.
Трапляються також випадки визнання одного напряму при нехтуванні іншим. Не новими видаються спроби розглядати один із них, не беручи до уваги іншого: наприклад, деякі науковці уникають поняття аванґардизм”, натомість поширюють словосполучення модерністські школи” на імпресіонізм, символізм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм [49:392-393] і т.д. У підручнику Естетика” за загальною редакцією Л.Левчук відсутня назва модернізм”, модерністські та аванґардистські напрями названі напрямами нереалістичного типу”, правда, згадано аванґардистський рух в мистецтві ХХ століття”.
У сучасному літературознавстві фундаментальні дослідження присвячені переважно проблемам модернізму: ПроЯвлення Слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація” (1997) Тамари Гундорової, Дискурс українського модернізму” (1997, 1999), Теорія літератури”(2002) Соломії Павличко, Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика” (1998), Модернізм у творчості письменників ХХ ст.” (1999) Марії Моклиці, Міфологічний горизонт українського модернізму” (1998) Я.Поліщука, Модерн як соціокультурний феномен” (1999) О.Кравчук, Модус національної ідентичності: львівський текст 30-рр. ХХ ст. (2000) Стефанії Андрусів, Модернізм і постмодернізм: Думки про одвічний колоообіг шляхетних і нешляхетних мистецтв” (2000) Д.Затонського, колективний збірник Український модернізм зі столітньої відстані” (2001). Поглибленню вивчення даної проблеми сприяють видання Від Мирного до Хвильового” (1936) М.Рудницького, Драма без катарсису” (1999) М.Ільницького, Під знаком національної самобутності” (2003) Наталі Шумило, перевидані праці Літературно-критичні статті” (1991) П.Филиповича, Літературно-критичні статті” (1993) С.Єфремова, Критика. Літературознавство. Естетика” (1998) М.Євшана, Українське письменство” (2002) М.Зерова тощо. Неабияке значення мають статті, опубліковані в різних періодичних виданнях, зокрема Європейський модернізм чи модернізми?” Тамари Гундорової, Український модернізм як літературознавча проблема” Ю.Коваліва, Модернізм, екзистенціалізм, постмодернізм” Н.Колощук, Напрям, течія, дискурс: питання теоретичні” Н.Шевчук і т.д.
На противагу модернізму, про аванґардизм з’явилося робіт (переважно статті) значно менше: Український аванґард у контексті європейських маніфестів і програм” (1992) Г.Вервеса, Аванґард як традиція” (1989) О.Гриценка, Український прозовий аванґард 20-х р.” (1995) М.Шкандрія. Друкуються також посібники, як-от Український літературний аванґард. Компендіум і методичні вказівки до спецкурсу” (2001).
З’явилися окремі праці, присвячені аналізу тих чи тих стилів ХХ ст. Так, проблему неоромантизму і творчості Лесі Українки розкривали у своїх монографіях: Соломія Павличко (Леся Українка в контексті модернізму епохи Fin de siеcle”), Тамара Гундорова (ПроЯвлення Слова: Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація”), Олена Міщенко (Жінка в українській літературі 20-30-х років ХХ ст.”) тощо. Цій темі присвячувалися статті Апокаліптичні мотиви в поезії Лесі Українки (Спроба мікроаналізу)” Р.Семківа, студії у збірнику наукових праць Леся Українка і сучасність (До 130-річчя від дня народження Лесі Українки)” (2003) та ін. Специфіка неоромантизму була предметом наукової студії російського ученого В.Толмачова Від романтизму до романтизму” (1997).
Футуризм був проаналізований у дисертації Український футуризм: поезія Михайла Семенка” (1989) Галини Черниш, нарисах та монографіях Михайль Семенко основоположник українського футуризму” (1979) Лео Крігера (псевдонім Ірини Семенко), Український футуризм: 1914-1930” (2003) О.Ільницького, публікаціях Михайль Семенко” Берти Корсунської, Від футуриз про трьох П’єро до теми революції” М.Родька, Михайль Семенко” та Нова генерація” Ол.Полторацького, Михайль Семенко”, Неповторне магічне німе кіно”, Новій Генерації” 70”, Михайль Семенко у Львові” М.Сулими, Михайль Семенко і футуризм” Ю.Коваліва, Поезомалярство М.Семенка” М.Сороки та ін. Не втратили свого значення критичні статті М.Євшана, М.Сріблянського, М.Вороного, М.Зерова, Є.Адельгейма, С.Крижанівського та ін., в яких висвітлювалася творчість М.Семенка та проблеми футуризму. Теоретичні положення та еволюцію футуризму розкривають російські видання: Маніфести італійських футуристів” (1914), Гамбурзький рахунок” (1990) В.Шкловського, Футуризм” (2000) Є.Бобринської, Експериментальна поезія західноєвропейських течій початку ХХ ст.: Футуризм, дадаїзм” К.Дудакова-Кашуро тощо.
Сюрреалізм висвітлювали у наукових статтях І. Павелко (Про сюрреалізм і перспективи його розвитку в українській літературі”, 1994), Ю.Косач (Нотатка про сюрреалізм”, 1994). Специфіка стилю досліджена у науковій студії 5 етюдів. Підсвідомість і мистецтво” (1990) А.Макарова, у нарисі Е.Андієвська: Літературний портрет” (1998) П.Сороки, у монографії Модернізм як структура: Філософія. Міфологія. Поетика” Марії Моклиці, у дисертаціях Постмодерністичні акценти Е.Андієвської” (2003) Світлани Водолазької, Сюрреалізм як художній напрям в українській поезії ХХ століття (Е.Андієвська, Б.-І. Антонич, М.Воробйов, О.Зуєвський)” (2003) Тетяни Антонюк. Серед російських видань привертають увагу стаття Сюрреалізм, його традиції та наступники” (1972) В.Большакова, монографії Сюрреалізм у мистецтві” (1970) І.Куликової, Сюрреалізм” (2004) Л.Андрєєва, колективні збірники ”Від конструктивізму до сюрреалізму” (1996), Сюрреалізм і аванґард. Матеріали російсько-французького колоквіуму” (1999), Антологія французького сюрреалізму: 20-і роки” (1994). Проблемі сюрреалізму присвячені зарубіжні видання: Метри світового сюрреалізму” (1996) А. та О.Вірмо, SЮRеалізм” (2002) Жаклін Шеньє-Шандрон, Театр та його Двійник” (2000) А.Арто і т.д. Частина наукових робіт стосується аналізу сюрреалістичної манери письма Б.-І.Антонича, зокрема колективний збірник Весни розспіваної князь: Слово про Антонича” (1989), нариси Б.-І.Антонич: Нарис життя і творчості” (1991), Драма без катарсису” (1999) М.Ільницького, статті Б.Рубчака (Міти метаморфози у поезії Антонича”), Марини Новикової (Міфосвіт Антонича”), Л.Стефанівської (Час у поезії Б.І.Антонича”), Г.Давидової-Білої (Специфіка сюрреалістичної візійності у творчості Б.-І.Антонича”), Ю.Андруховича (Велике океанічне плавання Б.-І.Антонича”, Євангелії від Антонича, або Зелена книга прощання”), його дисертація Б.-І.Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму” (1996). Чимало розвідок (Е.Райс, В.Державин, Д.Степовик, Ю.Лавріненко, І.Фізер, Ніла Зборовська, А.Мойсієнко, О.Гриценко, Соломія Павличко, В.Яременко, І.Костецький, Б.Рубчак, Ю.Шерех та ін.) стосується аналізу лірики Емми Андієвської та О.Зуєвського.
Більшість наведених джерел обминають увагою семантику і специфіку модернізму та авангардизму. Вони переважно зосереджені на філософських, критично-філософських та ідеологічних рівнях тлумачення цих понять [104:6-7], іноді поза конкретно-історичними особливостями літературного процесу та його ускладненої динаміки. Не часто модернізм та аванґардизм висвітлюють в їхньому іманентному значенні, не завжди з’ясовують їхню сутність, спільні та відмінні ознаки, іноді бракує усвідомлення їх як двох паралельних напрямів, що потребують зіставлення, виявлення між ними напруги бінарних колізій. Наближення до адекватного розуміння модернізму та аванґардизму властиве Соломії Павличко [181:187], яка застерігала від практики ставити модерністів й аванґардистів в один ряд, та Марії Моклиці [159:4-5], яка підкреслювала принципові, базові основи (конструкція деструкція) цих напрямів, що зумовлюють їхні відмінні структури. На жаль, цікаві думки дослідниць, обмежені тезами, не були належно розвинені. Тому актуальність даної дисертації полягає у з’ясуванні адекватної специфіки модернізму та аванґардизму в українській поезії першої половини ХХ ст. на прикладі творчості Лесі Українки, М.Семенка та Б.-І.Антонича як типових представників відповідно неоромантизму, футуризму та сюрреалізму, тобто стилів, які або вписуються в межі модернізму й аванґардизму, або виявляють схильність до дрейфування” від одного напряму до іншого.
Потреба адекватної рецепції літературного процесу нагальна й цілком очевидна, як і розробка відповідного методологічного апарату його розуміння й інтерпретації. Такими мотивами зумовлений вибір об’єкта даного дослідження конкретні прояви даних магістральних напрямів у відповідних стилях неоромантизму (модернізм), футуризму (аванґардизм) та сюрреалізму, що може мати властивості як аванґардизму, так і модернізму. До аналізу залучені тексти, що документалізують ті чи ті стильові характеристики, засвідчені поезією Лесі Українки (неоромантизм), М.Семенка (футуризм), Б.-І.Антонича (сюрреалізм). Предмет дисертації стосується колізій бінарної опозиції модернізму та аванґардизму в українській літературі першої половини ХХ ст., їхньої смислової відмінності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планової теми кафедри новітньої української літератури (номер державної реєстрації 01 БФ 04401) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженої на дослідженнях розвитку українського письменства ХХ та початку ХХІ ст. (спеціальність 10.01.01).
Мета дисертації полягає у спробі адекватного висвітлення специфіки модернізму та аванґардизму в українській літературі першої половини ХХ ст., з’ясування смислових і функціональних характеристик цих рівновеликих напрямів на прикладах неоромантизму, футуризму й сюрреалізму. Мета дослідження передбачає розв’язання комплексу завдань:
· з’ясувати іманентну суть модернізму й аванґардизму на підставі виявлення в них визначальних конструктивних та деструктивних інтенцій, розглянути різні літературознавчі тлумачення та їх вірогідну відповідність цим напрямам;
· окреслити спільні та відмінні риси зазначених напрямів української літератури першої половини ХХ ст.;
· висвітлити сутнісні ознаки модернізму на основі стильових характеристик неоромантизму та аналізу лірики і драматичних творів Лесі Українки;
· розкрити визначальні властивості аванґардизму на прикладі футуризму і творчості М.Семенка;
· довести наявність відкритих художніх систем модернізму та аванґардизму, що сприяють дрейфуванню” стилів, зокрема сюрреалізму, почасти прикметного для полістильної лірики Б.-І.Антонича;
· узагальнити спостереження над особливостями модернізму та аванґардизму в історії української літератури першої половини ХХ ст.
Реалізації сформульованої мети і порушених завдань підпорядкована методологічна база дослідження, до складу якої входять порівняльно-історичні, типологічні, рецептивні, психоаналітичні методологічні принципи. Застосовано також прийоми герменевтики. Теоретичну базу становлять наукові розробки українських (Тетяна Антонюк, О.Білецький, Тамара Гундорова, М.Євшан, Д.Затонський, М.Ільницький, О.Ільницький, Ю.Ковалів, Ю.Луцький, А.Макаров, Олена Міщенко, Марія Моклиця, В.Моренець, Д.Наливайко, Соломія Павличко, Я.Поліщук, Елеонора Соловей, М.Сорока, М.Сулима, Галина Черниш, Наталя Шумило) та зарубіжних (Л.Андрєєв, М.Балашов, Р.Барт, А.Бергсон, М.Бердяєв, Є.Бобринська, О.Веселовський, А.Камю, А.Крючкова, І.Куликова, С.Кіркегор, Є.Мелетинський, Ф.Ніцше, З.Фройд, Е.Фромм, Ж.Шеньє-Жандрон, В.Шкловський, О.Шпенглер, К.-Ґ.Юнґ) вчених.
Специфіка досліджуваної теми, заявленої у назві дисертації, передбачає використання як довідкової (словники, енциклопедії), так і навчальної (курси історії літератури, підручники) літератури. Тому бібліографічна база даної роботи містить першоджерела такого типу поряд із монографіями та статтями, що стосуються питань, порушених у дисертації.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше 1) здійснено аналіз спільних та відмінних ознак модернізму та аванґардизму в історії української поезії першої половини ХХ ст., 2) з’ясовано їхню іманентну сутність, 3) зроблено спробу подолання практики ототожнень цих понять, що спричиняло неадекватне розуміння та інтерпретацію двох провідних антитетичних літературно-художніх напрямів, 4) розкрито визначальні смислові характеристики кожного з них (конструктивний та деструктивний принцип, доцентровість відцентровість, поетичний космос хаос, аристократизм духу” епатація, артистизм вульгаризм) при наявності спільних ознак (філософія життя”, радикальний перегляд арістотелівського мімезису при обстоюванні платонівського, заперечення реалістичного типу світосприймання та позитивізму у літературі), 4) висвітлено колізії між ними, 5) виявлено відповідність певних стилів цим напрямам: неоромантизм, як і символізм, розвивався у межах модернізму, футуризм, як і кубізм чи експресіонізм, у межах авангардизму, 6) доведено, що деякі стилі, зокрема сюрреалізм, схильні дрейфувати” від одного напряму до іншого, набуваючи властивостей як аванґардизму, так і модернізму. Такі висновки підтверджує творчість Лесі Українки, М.Семенка та Б.-І.Антонича.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у науковому обґрунтуванні сутності модернізму та аванґардизму як антитетичних напрямів української літератури першої половини ХХ ст., що сприятиме виробленню адекватного розуміння їхньої сутності під час аналізу літературного процесу.
Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використанні при подальшому дослідженні історії української літератури ХХ ст., формуванні теоретичних концепцій літературознавства, при читанні університетських курсів лекцій з історії і теорії письменства, спецсемінарів, при написанні підручників і навчальних посібників, фахових видань, курсових, дипломних робіт, предметом яких є літературний процес минулого століття.
Апробація роботи. Дисертація обговорена на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертації виголошені у формі доповідей на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003, 2004, 2005); VІІ Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених (Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2004); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції Шевченківська весна” (КНУ імені Тараса Шевченка, 2004); Науковій конференції Дні науки” (Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, 2004). За темою дисертації опубліковано сім статей у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел (272 позиції). Загальний обсяг роботи 170 сторінок, із них 149 основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

В українській літературі та літературознавстві ХХ століття проблема співвідношення модернізму та аванґардизму набула дискусійного характеру. Тому дана дисертація присвячена виявленню неузгодженого використання термінів, що називають магістральні напрями письменства і пов’язані із ними стильові тенденції. Для з’ясування конкретно-історичних особливостей модернізму та аванґардизму було обрано твори Лесі Українки, М.Семенка, Б.-І.Антонича, як типових представників неоромантизму, футуризму та сюрреалізму, тобто стилів, які вписуються у межі цих напрямів, або виявлять схильність до дрейфування” між ними.
Головне завдання дисертації полягає у з’ясуванні іманентної суті модернізму й аванґардизму не лише для уточнення термінології, для усунення небажаної плутанини цих понять, що перешкоджає насамперед адекватному оперуванню ними при аналізі конкретних художніх творів та розумінню літературного процесу. Теоретичні проблеми порушені у роботі мимобіжно, адже не вони є метою даної дисертації, присвяченої розкриттю історико-літературного процесу першої половини ХХ ст. Потреба звернення до них зумовлена тим, що вони досі належно не висвітлені теорією літератури, не розмежовані у своїх дефінітивних та смислових значеннях, тому часто ототожнюються, викликають постійні полеміки та непорозуміння, коли кожен літературний критик чи літературознавець вкладає в них свій зміст.
Під час проведеного аналізу було з’ясовано відмінні та спільні семантичні, функціональні, стильові властивості модернізму й аванґардизму на підставі виявлення в них конструктивних та деструктивних інтенцій. Будучи паралельними магістральними напрямами в літературному процесі ХХ ст., вони ставили перед собою власні цілі, користуючись власними засобами їх досягнення. Специфіка напружених взаємин між ними розкривається через характерний для європейського світосприймання принцип бінарності, протистояння естетичних систем та розуміння художніх завдань, що часто призводило до колізій між модернізмом та аванґардизмом. Модернізм виявляє схильність до розбудови поетичного космосу, до заглиблення у трансценденції, до формування нового артистичного світу та перекодування культури. Він привертає увагу своїм аристократизмом духу” та артистизмом мовлення.
Натомість аванґардизм поривається до необмеженої деструкції, до заперечення мистецтва, вдається до скандалів, епатажу, цілковитого відкидання традиції. Тому бінарні опозиції модернізму та аванґардизму окреслюються такими антиномічними парами як космос-хаос, елітарність-масовість, храм-вулиця тощо. Проведений аналіз їхньої сутності дозволяє твердити, що аванґардизм не може бути переднім краєм або синонімом модернізму, що заміна одного поняття іншим безпідставна.
Семантична напруга бінарних опозицій не зводиться до їх протиставлення, адже модернізм та аванґардизм краще розкривають свою природу при зіставленні, при виявленні спільних точок перетину. Виявляється, вони мають спільну основу філософію життя”, теорію ніцшеанства, екзистенціалізму, фройдизму, обстоюють платонівський мімезис при запереченні аристотелівського, протиставляють свої концепції реалізму в мистецтві, позитивізму у світогляді. Проте базові концепції знайшли різні тлумачення і застосування у кожному окремому випадку існування обох напрямів, які виявляють свою конкретно-історичну відмінність, тому що аванґардизм не що інше як відгалуження модернізму, але, будучи схильним до крайнього радикалізму, епатажності, не приховуючи свого агресивного ставлення не тільки до класики, а й до модернізму, виходив за межі мистецтва, які сам руйнував. Це підтверджує літературна дійсність, хоча б на прикладі футуризму: Т.Марінетті, В.Хлєбніков, М.Семенко вийшли із символізму як однієї із стильових течій раннього модернізму і вдалися до безпосереднього її епатування.
Дисертація присвячена висвітленню історії української літератури першої половини ХХ ст., спирається на її емпіричні факти, що потребують необхідного узагальнення, розкривають у собі, у наочній формі, бінарні колізії між модернізмом та аванґардизмом, що спостережені на прикладі стильових тенденцій неоромантизму, футуризму та сюрреалізму. В досліджені розкрито сутнісні ознаки раннього українського модернізму при зіставленні різних поглядів на процес його становлення та еволюцію. Для підтвердження присутності цього напряму взято міркування Тамари Гундорової про національні варіанти модернізму і творчість Лесі Українки.
Будучи типовим неоромантиком, поетеса послідовно обстоювала можливості цього стилю та модернізму, зокрема у полеміці із С.Єфремовим. Аналіз поглядів та поезії Лесі Українки підтверджує її причетність до модернізму, усвідомлення його сутності та необхідності для української літератури, розкриває визначальну рису напряму у розбудові доцентрового поетичного космосу, у несприйнятті найменшого хаосу. Йому властивий конструктивний принцип, обстоювання вічних цінностей, риси аристократизму духу”, вольові імперативи, характерні для письменниці та її ліричної героїні, персонажів драматичних поем, особистість сильної волі, яка стала осереддям поетичного космосу, моральний максималіст, здатний до конструктивної діяльності. Основним прототипом таких героїв була сама поетеса, прихильниця неоромантизму, що знімав напругу між мрією та дійсністю, вивищував її до високих ідеалів, а не опускався до буденних проблем. У дисертації простежено становлення Лесі Українки як лірика і драматурга, розкрито специфіку неоромантизму у зіставленні із класичним романтизмом, висвітлено глибину художнього тлумачення античних та орієнтальних інтертекстів. Важливим моментом у модерністській творчості Лесі Українки слід вважати її концепцію незаангажованого сторонніми інтересами високого мистецтва, що найповніше було втілено у п’єсі У пущі”, яка на прикладі життя американських пуритан відображала драматичні події раннього українського модернізму.
Зовсім протилежні інтереси проявилися в аванґардизмі, зорієнтованому на хаос, епатаж, нігілістичне ставлення до будь-яких цінностей, тотальну деструкцію, настрої мінливого, урбанізованого, змасованого світу. Віднаходячи у мистецтві хворобливі явища, він вчасно вказує на них, використовуючи засоби сміхової культури”, намагаючись повністю зруйнувати загальноприйняту нормативно-аксіологічну шкалу. Заперечення ціннісних настанов супроводжується скандалами, розрахованими на пересічну публіку, саморекламуванням, естетизацією грубих речей”, часто невідповідністю між деклараціями та творчою практикою. Визначальні властивості аванґардизму розкриті на прикладі М.Семенка, який запропонував свій варіант українського футуризму, пережив разом із ним еволюцію від кверофутуризму до панфутуризму та Нової Генерації. Його шлях у літературі був відносно самостійним, хоч на початку поет зазнав впливу М.Маяковського.
Найцікавішим виявився кверофутурний етап, переповнений активними пошуками нових, несподіваних для української поезії зображально-виражальних засобів, експериментальним словотворенням, розхитуванням твердих строфічних форм, запровадженням теми романтизованого урбанізму, естетизацією арлекінади, що стало основним змістом його трьох віршових книжок про П’єро, за маскою якого приховані необарокові ознаки. Виявлено, що М.Семенко переживав своєрідну драму між класикою та аванґардизмом, що зумовило амбівалентність його натури: І футурист, і антиквар”. В його кверофутурних поезіях містилося багато образів, які не повністю відповідали вимогам аванґардизму. Рання лірика М.Семенка привертає увагу багатьма музичними ремінісценціями (адже він був неабияким скрипалем), асоціаціями з імпресіонізмом, насамперед з імпресіонізмом. У цьому полягала відмінність кверофутуризму від футуризму Т.Марінетті чи російського кубофутуризму.
За основу дослідження взято не так маніфести, як віршову спадщину поета, зважаючи на те, що декларації аванґардистів не завжди збігалися з художньою практикою, що намагання застосувати в поезії теоретичну модель метамистецтва” призвело до руйнування здобутків раннього колоритного футуризму, зумовило формування панфутуризму, започаткованого ревфутпоемою Тов. Сонце”, поезофільмами та іншими поемами, так званою функціональною поезією”, яка обслуговувала більшовицький режим. Сформульована М.Семенком на початку 20-х років штучна теоретична модель деструкції екструкції конструкції” стала повним запереченням поезії, розмиванням її берегів”, привела до вірного служіння вчорашнього бунтівника тоталітарному режиму, що було типовим для футуризму, як у випадку з В.Маяковським чи Т.Марінетті. Вони засвідчили несприйняття аристократизму духу”, духовних цінностей, закликали розчинитися в натовпі, тим самим позбавивши мистецтво і себе в ньому будь-якої перспективи. У цьому полягала творча трагедія футуристів та, зокрема, М.Семенка, спричинена нігілістичною естетикою аванґардизму.
Теоретичні міркування Марії Моклиці про розрізнення модернізму та аванґардизму у межах бінарної опозиції конструкція деструкція” підтвердилися при аналізі творчості та концепцій Лесі Українки і М.Семенка, неоромантизму і футуризму, ще раз довели неправочинність ставити ці явища в один ряд, від чого застерігала літературознавців Соломія Павличко.
На прикладі сюрреалізму було доведено відкритість художніх систем модернізму та аванґардизму, що дає можливість стильовим утворенням дрейфувати” від одного стилю до іншого. При цьому спостерігалися зміни у семантиці та функціональному наповненні стилів, які опинялися у відмінних напрямах, не втрачаючи при цьому всі істотні характеристики. Таким був, зокрема, сюрреалізм, розглянутий у французькій та українській версіях. Виникнувши із надр дадаїзму, спираючись на техніку автоматичного письма” та теорію психоаналізу, він намагався поєднати у собі мистецькі та ультрареволюційні (політичні) аспекти, тому виглядав еклектичним, активно виявляв агресивні, нігілістичні, деструктивні інтенції, тому повністю вкладався в межі аванґардизму, у маніфести А.Бретона, його поезії і творчості його прихильників у різних галузях мистецтва.
У дисертації перевірено і підтверджено наявність сюрреалізму у ліриці Б.-І.Антонича, з’ясовано, що цей стиль набув відмінних властивостей, відповідних концепції модернізму, обґрунтованій поетом у статті Національне мистецтво”. Він розгортався у просторі доцентрового поетичного космосу, позбавленого пафосу деструкції та епатажу. Б.-І.Антонич користувався тими джерелами, що й французькі письменники психоаналізом, але тлумачив їх у конструктивному ключі. Основним кодом його лірики були сновидіння та профетичні ознаки, які виконували сюжетотвірну функцію. У дисертації простежено традицію поезії Б.-І.Антонича у творчості О.Зуєвського та Е.Андієвської. Отже, досвід поета був настільки переконливим, що мав своїх послідовників, засвідчив життєздатність сюрреалізму у модерністському варіанті української літератури.
Спостереження над специфікою модернізму та аванґардизму на конкретному матеріалі поетичної спадщини Лесі Українки, М.Семенка, Б.-І.Антонича, на осмисленні специфіки неоромантизму, футуризму, сюрреалізму дає змогу бачити дві визначальні для ХХ століття літературно-художні системи, які, долаючи напругу бінарних опозицій, зберігають свою сутність і не тільки протистоять, а й взаємодоповнюють одна одну. Дане дослідження не претендує на єдину і виключну інтерпретацію даних феноменів, швидше є однією із спроб комплексного пізнання магістральних напрямів у контексті історико-літературного процесу ХХ століття, відповіддю на потребу адекватного розуміння та інтерпретації загальних тенденцій художнього розвитку через висвітлення його конкретних проявів.

Список використаної літератури
1. Абрамович Семен. Скіли” та Харибди” нашого модернізму. // Lітеракт: Аванґардовий літературно-візійний альманах. Львів: Барви, 1994. С.34-38.
2. Агєєва В.П. Українська імпресіоністична проза: Монографія. К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 1994 160 с. (С. Літературознавство”).
3. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. VІІ. Рівне: РДГУ, 1999. 204 с.
4. Альманах ДАДА. М.: Гилея, 2000. 205 с.
5. Андієвська Е. Засвітити інші елементи (Сонети). // Світовид. К. Нью-Йорк, 1998. № 3(32). С.15-45.
6. Андієвська Е. Межиріччя: Сонети. К.: Вид. дім Всесвіт”, 1998. 134 с.
7. Андієвська Емма. Хвилі: Поезії. К.: Вид. дім Всесвіт”, 2002. 160 с.
8. Андреев Л. Сюрреализм. М.: Гелиос, 2004. 352 с.
9. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30- років ХХ століття. Монографія. Львів: Львівський національний університет ім. І.Франка, 2000; Тернопіль: Джура, 2000. 340 с.
10.Андрухович Ю. Б.-І. Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму: Дис... канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1996. 212 с.
11.Андрухович Ю. Велике океанічне плавання Б.-І Антонича. // Всесвіт. 1990. №2. С.135-141.
12.Андрухович Ю. Три сюжети без розрядки. // Дезорієнтація на місцевості: Спроби. Івано-Франківськ: ЛілеяНВ, 1999. С.53-58.
13.Андрухович Ю. Євангеліє від Антонича, або Зелена книга прощання. // Радянське літературознавство. 1989. №10. С.55-59.
14. Антология французского сюрреализма. 20-е годы. / Сост., пер. с фр., коммент. С.А.Исаева и Е.Д.Гальцовой. М.: ГИТИС”, 1994. 392 с.
15. Антонич Б.-І. Велика гармонія (Модерністична поезія ХХ століття). / Упоряд. Д.В.Павличка. 2-е вид., допов. і переробл. К.: Веселка, 2003. 350 с.
16. Антонич Б.-І. Вірші. // Сучасність. 1992. №9. С.53-67.
17.Антонич Б.-І. Національне мистецтво. // Наука і культура. Україна. Щорічник АН УРСР. Т-во Знання” УРСР; Редкол.: О.Сергієнко (головн. ред.) та ін. К., 1966. Вип.24. 1990. С. 230-239.
18. Антонич Б.-І. Поезії. / Редкол.: Біленко В.В. та ін.; Вступ. ст. М.М.Ільницького. Упоряд., примітки і словник Д.В.Павличка. К.: Рад. письменник, 1988. 454 с. (Б-ка поета).
19. Антонич Б.-І. Статті: Криза сучасної літератури; Як розуміти поезію; Література безробітної інтелігенції; Сто червінців божевілля. // Сучасність. 1992. №9. С.70-82.
20.Антонич Б.-І. Твори. / Ред.-упоряд. М.Москаленко; упоряд. Л.Головата; авт. передмови М.Новикова. К.: Дніпро, 1989. 591 с.
21.Антонюк Т. Сюрреалізм як художній напрям в українській поезії ХХ ст. (Е.Андієвська, Б.-І.Антонич, М.Воробйов, О.Зуєвський): Дис канд.філол.наук. К.: 2003. 182с.
22.Аполлінер Г. Поезії. К.: Дніпро, 1984. 225 с.
23.Аристотель. Поетика. Пер. з старогрецької. К.: Мистецтво, 1967. 156 с.
24.Арто Антонен. Театр и его Двойник. Манифесты. Драматургия. Лекции. Философия. / Пер. с фр. СПб.: Симпозиум, 2000. 440 с.
25.Барт Р. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
26.Балашов Н.И. Аполлинер и его место во французской поэзии. // Аполлинер Гийом. Стихи. М.: Наука, 1967. (Академия Наук СССР, Лит. Памятники”). С.203-282.
27. Бергсон Анри. Собрание сочинений в 4-х томах. Т.1. Пер. с фр. М.: Московский клуб, 1992. 336 с.
28.Бердяев Н.И. Кризис искусства. (Репринтное издание). М.: СП Интерпринт, 1990. 48 с.
29.Бердяев Н. Самопознание (Опыт философской автобиографии). М.: Международные отношения, 1990. 336 с.
30.Бессознательное. Природа. Функции. Методы. Исследования. / Под ред. Прангишвили А.С., Шерозия А.Е., Бассина Ф.В. Коллективная монография. Тбилиси: Изд-во Мецниереба», 1985. 787 с.
31.Бетко І.П. Біблійні мотиви творчості Лесі Українки в європейському контексті. // Українська література в системі літератур Європи і Америки (ХІХ-ХХ ст.) К.: Заповіт, 1997. С.136-151.
32. Білецький О.І. Письменник і епоха: Збірник статей, досліджень, рецензій з питань української літератури. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963. 540 с.
33. Бобинський В. Від символізму на нові шляхи. // Гість з ночі: Поезія. Проза. Публіцистика. Літ. критика. Переклади. / Упоряд., передм., приміт. М.Дубини. К.: Дніпро, 1990. С. 426-440.
34.Бобринская Е.А. Футуризм. М.:Гилея, 2000. 254 с.
35. Бретон А. Манифест сюрреализма. // Называть вещи своими именами: Программные выступления мастеров западноевропейской литературы ХХ века. М.: Прогресс, 1986. С. 40-72.
36.Будний В.В. Літературно-критичний естетизм доби українського модерну: Автореф. дис канд. філол. наук. Л., 1997. 17 с.
37.Буржуазная эстетика сегодня. Сборник. М.: Знание, 1975. 176 с. (с. Народ. у-т. Фак. литературы и искусства).
38.Введение в литературоведение. / Под ред. Поспелова. М.: Высшая школа, 1976. 258 с.
39.Вервес Г. Український авангард у контексті європейських маніфестів і програм. // Слово і час. 1992. №12. С.37-43.
40.Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
41.Весни розспіваної князь. Слово про Антонича: Статті, есе, спогади, листи, поезії. / Упоряд. М.М. Ільницький, Р.М. Лубківський; Передм. Л.М. Новиченка. Львів: Каменяр, 1989. 430 с.
42. Вільде І. Образи і порівняння в поезії Б.-І. Антонича. Три перстені. // Світ молоді. 1935. ч.5. С.13-14.
43.Вирмо А. и О. Мэтры мирового сюрреализма. СПб.: Академический проект, 1996. 288 с. (С. Компакт-энциклопедия”).
44.Войтович В. Українська міфологія. - К.: Либідь, 2002. 664 с.
45.Волков А.А., Смирнова Л.А. История русской литературы ХХ в.: Дооктябрьский период. Учебник для студентов. М.: Просвещение, 1977. 383 с.
46.Вороний М. М.Семенко. Prelude. Лірика”. // Твори./ Упоряд Г.Д. Вервеса. К.: Дніпро, 1989. С. 643-647.
47.Габор Кернер. Міфотворчість у поезії Богдана-Ігоря Антонича і Володимира Свідзінського. // Сучасність. 2001. №12. С.125-139.
48.Гайденко П.П. Прорыв к трансцедентному: Новая онтология ХХ века. М.: Республика, 1997. 495 с. (Философия на пороге нового тысячелетия).
49.Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. Підручник. - К.: Либідь, 2001. 488 с.
50.Гаспаров М.л. Очерк истории русского стиха: Метрика. Ритмика. Рифма. Строфика. М.: Наука, 1984. 320 с.
51.Гнатюк Володимир. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. 263 с.
52.Гомбрович В. Проти поетів. // Форум. 1996. №1. С. 113-123.
53.Горбачов Д. Гра в хаос від бароко до авангарду. // Всесвіт. 1992. № 3-4. 183-184.
54.Hordyn’skyj Jaroslav. Literaturna krytyka Pidsovjets’koji Ukrajiny. L’viv Lemberg,1939 (Репринтне видання). Munchen: Verlag Sagner, 1985. 104 с.
55.Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604 с.
56.Гуменюк В. Шлях до Одержимої”: Творче становлення Лесі Українки-драматурга. Монографія. Сімферополь: Таврія, 2002. 232 с.
57.Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? // Слово і час. 1995. №2. С. 28-31.
58.Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 273 с.
59.Гундорова Т. Ранній український модернізм: До проблеми естетичної свідомості. // Рад. літературознавство. 1989. №12. С.3-7.
60.Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (початок ХХ ст.) // Слово і час. 193. №1. С.55-66.
61.Ґендер і культура: Зб-к статтей. / Упоряд. В.Агеєва, С.Оксамитна. - К.: Факт, 2001. 224 с.
62.Давидова-Біла Г. Специфіка сюрреалістичної візійності у творчості Б.-І.Антонича. // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Вип. ХV. Тернопіль: ТНПУ, 2004. С.65-79.
63.Дали Сальвадор: Альбом. / Авт.-сост. Е.В. Завадская. М.: Изобраз. искусство, 1992. 64 с.
64.Дали С. Дневник гения. / Пер. с фр. СПб.: Азбука, 2003. 288 с.
65.20-ті роки: Літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті. / Упоряд. Д.Дончик. К.: Дніпро, 1991. 366 с.
66.Дем’янівська Л.С. Українська драматична поема. К.:Дніпро, 1984. 156 с.
67. Дильтей В. Описательная психология. М., 1924. 302 с.
68.Дон Жуан у світовому контексті. / Упоряд. В.Агеєва. К.: Факт, 2002. 448 с. (Літ. проект Текст+контекст”. Знакові літ. доробки та навколо них.).
69.Донцов Д. Дві літератури нашої доби (репринтне відтворення видання 1958 р.). Львів: Книгозбірня Укрпросвіти”, 1991. 296 с.
70.Донцов Д. Поетка українського рісорджіменто. // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття (у трьох книгах). К.: Рось, 1994. Кн. 1. С. 149-183.
71.Драй-Хмара М. Леся Українка. Життя й творчість.//Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина. К.: Наукова думка, 2002. С. 35-151.
72.Дудаков-Кашуро К.В. Экспериментальная поэзия в западно-европейских аванґардистских течениях начала ХХ века: Футуризм и дадаизм. Одесса: Маяк, 2003. 133 с.
73.Зубицький І. Антонич. Три перстені. // Ми (Варшава), 1935. ч.4. С.34-45.
74.Еліаде Мірча. Мефістофель і Андроген та ін. праці. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2001. - 591 с.
75.Элиаде М. Мифы, сновидения, мистерии. Пер. с англ. М.: REEL-book; К.: Ваклер, 1998. 288 с. Серия Актуальная психология”.
76.Енциклопедія постмодернізму. / За ред. Ч.Вінквіста та В.Тейлора; Пер. з англ. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2003. 503 с.
77.Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. / Упор. Н.Шумило. К.: Основи, 1998. 658 с.
78.Євшан М. Проблема творчості. // Українська хата. 1910. №1. С.21 35.
79.Єфремов С. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. 351 с.
80.Жарський Б. Поет, що сходив із сонцем у кишені. // Голос з-над Буга. Сокаль, 15 липня. 1937. С.7-9.
81.Животко А. Історія української преси. К.: Наша культура і наука, 1999. 368 с. (Літ. пам’ятки України).
82.Жирмунський В.М. Введение в литературоведение: Курс лекций. / Под ред. З.И. Плавскина, В.В. Жирмунской. СПб.: Изд-во С.-Петербург. университета, 1996. 440 с.
83.Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстка 90-х. К.: Факт, 1999. 340 с.
84.Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Харьков: Фолио; М.: ООО Издательство АСТ”, 2000. 256 с. (Книжная серия Мастера”).
85.Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав”, 2003. 392 с. ( Альма-матер).
86. Зеров М. Твори в 2-х томах. Т.2: Історико-літературні та літературознавчі праці. / Упоряд. Г.Кочура, Д.Павличка. К.: Дніпро, 1990. 601 с.
87. Зеров М. Українське письменство. / Упоряд. М.Сулима. Післям. М.Москаленка. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2002.
1301 с.
88.Зуєвський О. Вибране. Поезії. Переклади. / Авт. передм. С.Павличко. - К.: Дніпро, 1992. 364 с.
89.Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця: Літературно-критичні статті. К., 1986. 108 с.
90.Иванов Вяч. Вс. Классика глазами авангарда. // Иностранная литература. 1989. №11. с.226-231.
91.Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич: Нарис життя і творчості. К.: Рад. письменник, 1991. 206 с.
92.Ільницький М. Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова другої половини ХХ ст. Кн. 2. Львів: Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2003. 256 с.
93.Ільницький М. Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова першої половини ХХ ст. Львів: Місіонер, 1999. 212 с.
94.Ільницький М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-х початку 30-х р.р. ХХ ст.). Львів.: Львівський обласний науково-методичний інститут освіти, 1994. 72 с.
95.Ільницький М. Українська повоєнна еміграційна поезія. Львів: Львів. обласн. наук.-метод ін-т освіти; Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1995. 116 с.
96.Ільницький М. У фокусі віддзеркалень: Статті. Портрети. Спогади. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2005. 552 с.
97.Ільницький О. Український футуризм (1914-1930). Пер. з англ. Львів: Літопис, 2003. 456 с.
98.Ионеско Эжен. Собрание сочинений. Между жизнью и сновидением: Пьесы. Роман. Эссе. / Пер. с франц.; Сост. и предисл. М.Яснова. СПб.: Симпозиум, 1999. 464 с.
99.История философии: Энциклопедия. Минск: Интерпрессервис; Книж. Дом, 2002. 1376 с. (Мир энциклопедий).
100. Каменский В. Танго с коровами. Железобетонные поэмы. (Факсимильное издание: М.: Изд-е Д.Д.Бурлюка, 1914). М.: Книга, 1991. - 15 с.
101. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство: Пер. с фр. - М.: Политиздат, 1990. 415 с. (Мыслители ХХ века).
102. Кант И. Критика способности суждения. Пер. с нем. М.: Искусство, 1994. 367 с. (С. История эстетики в памятниках и документах”).
103. Капленко О.М. Наративні структури в українській аванґардній прозі 20-х років ХХ століття: Дис канд. філол.наук. - К., 2005. 194 с.
104. Квіт С. Основи герменевтики: Текст лекцій. К. Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 1999. 124 с.
105. Квіт С. Українська естетика європеїзації”. // Слово і час. 1995. №2. С.32-37.
106. Ковалів Ю. Богдан-Ігор Антонич. // Українська література. 11 клас: Підручник для середніх загально-освітніх шкіл. / Р.Мовчан, Ю.Ковалів та ін. К.; Ірпінь: ВФТ Перун”, 2000. С.221-236.
107. Ковалів Ю. В його душі бриніла скрипка. // Вітчизна. 1987. №8. С. 167-171.
108. Ковалів Ю. Михайль Семенко і футуризм. // Визвольний шлях. 1995. Кн.10. С.1254-1264. Кн. 11. С.1384-1392.
109. Ковалів Ю. Письменство розстріляного відродження”: від літературних угруповань до літературної дискусії. К.: Б-ка українця, 2004. 134 с.
110. Ковалів Ю. Скрипторій. К.; Біла Церква: Буква, 2004. 172 с.
111. Ковалів Ю. Українська поезія 1-ї половини ХХ ст.. // Українська мова і література. К.: Б-ка 1-го вересня”, 2000. 39 с.
112. Ковалів Ю. У нашім гороскопі славні зорі (До 125-річчя з дня народження Лесі Українки). // Голос України 1996. №25. С.12.
113. Козак Степан. Проблема неоромантизму у творчості Лесі Українки. // Вісник Міжнародної асоціації україністів. 1991. №4. С.30-41.