ДРАМАТУРГІЯ ОЛЕКСІЯ КОЛОМІЙЦЯ: ПРОБЛЕМАТИКА І ПОЕТИКА

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЛИТВИНСЬКА Світлана Віталіївна

УДК 82.2 "19"(477)

ДРАМАТУРГІЯ ОЛЕКСІЯ КОЛОМІЙЦЯ:
ПРОБЛЕМАТИКА І ПОЕТИКА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник :
Гаєвська Надія Марківна,
кандидат філологічних наук,
професор

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................

3

РОЗДІЛ І. ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСІЯ КОЛОМІЙЦЯ НА ТЛІ ЙОГО ДОБИ: ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСТВО ...............................

14

1.1. Суперечності літературно-мистецького процесу кінця 50-х початку 60-х рр. ХХ ст. ........................................................................

14

1.2. Мистецька аксіологія творчості Олексія Коломійця в контексті загальномистецьких зрушень часу (ІІ половина ХХст.).....................................................................................................

23

РОЗДІЛ ІІ. ХУДОЖНЄ НОВАТОРСТВО ОЛЕКСІЯ КОЛОМІЙЦЯ В УКРАЇНСЬКІЙ КОМЕДІОГРАФІЇ..................

54

2.1. Художньо-стильові модифікації комедійного жанру в творчості Олексія Коломійця................................................................

54

2.2. Принципи творення сатиричних характерів ................................

79

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ДИСКУРС ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ ОЛЕКСІЯ КОЛОМІЙЦЯ ................

94

3.1. Динаміка національно-визвольних зрушень у п’єсах Олексія Коломійця („За дев’ятим порогом” та „Камінь русина”): умовно-метафоричні форми................................................................................

94

3.2. Психологізм як домінанта в драматургії Олексія Коломійця...............................................................................................

138

3.3. Ліро-епічне начало в драматургічних творах Олексія Коломійця...............................................................................................

153

ВИСНОВКИ..........................................................................................

167

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................

175

ВСТУП
Драматична творчість Олексія Коломійця багатожанрова, багатопроблемна, новаторська ідейно й стилістично розв’язала у другій половині ХХ століття низку вагомих, визначальних завдань. Вона продемонструвала органічний і закономірний відхід митця (як, врешті, і мистецтва загалом) від догматики соцреалізму. Не будучи відвертим борцем проти соціалістичного реалізму чи митцем-дисидентом, О.Коломієць послідовно розхитував ідеологічно-мистецькі догми й спрямовував українську драматургію в русло гуманістичних та естетичних проблем, повертав мистецтво до людини, до її внутрішнього, духовного світу.
Творчість О. Коломійця, крім того, виконала ще одне важливе завдання доби відновила штучно обірваний зв’язок між епохою відродження драматургії початку ХХ століття, що характеризувалася новоромантизмом Лесі Українки, неореалізмом В.Винниченка, символістськими осягненнями О.Олеся, С.Черкасенка, Г.Хоткевича, експериментаторством М.Куліша, Я.Мамонтова, І.Дніпровського та ін., зі своїм часом (6080-ми рр. ХХ ст.).
Повільно послаблювала свої позиції „корнійчуківщина” з її соцреалізмівською догматикою, відходила в минуле, втрачала обриси й перспективи „виробнича” драма. Період „творчого згасання, виродження мистецтва під впливом ідеології” [198, с. 307] завершувався.
Змінювалися і форми драматичного мистецтва. Як зазначає О.Бондарева, „у 70-і роки минулого століття у суспільній свідомості ще домінував, інспірувавши майже виродження драматургічних жанрів, національно та культурологічно індиферентний „радянський міф”, що перетворив жанровий зміст драми на псевдожанрову імітацію, позбавлену внутрішніх структурних зв’язків; у 80-і цей міф на українському ґрунті витіснився національно-патріархальним і національно-романтичним світобаченням, у драматургії подеколи пересадженим на плідну ниву соціально-проблемної п’єси” (курсив наш С. Л.) [19, с. 7].
У 50-і роки були написані психологічна драма Ю.Яновського „Дочка прокурора”, сатирична комедія В.Минка „Не називаючи прізвищ”, драматична поема О. Довженка „Потомки запорожців” твори, в яких, на думку Н. Шейко-Медведєвої, намітився прорив у нову якість художнього осмислення свого часу, але офіційна критика, на словах вимагаючи від митців яскравих і гострих спектаклів, робила все, аби „нейтралізувати” художній пошук названих письменників [240, с. 5].
На такому складному суспільному тлі прихід О.Коломійця в драматургію з його „Фараонами” був сміливим актом. Саме ця комедія стала рушієм подальшого розвитку української драматургії, засвідчуючи, що „прийшов щедрий талант, самобутній комедіограф” [67, с. 5].
Після гучного успіху „Фараонів” п’єси О. Коломійця починають широко репрезентуватися на театральній сцені: „Чебрець пахне сонцем”, „Спасибі тобі, моє кохання”, „Келих вина для адвоката”, „Горлиця”, „Дванадцята година”, „Планета Сперанта”, „Перший гріх”. Названі п’єси мають дещо дуалістичний характер: з одного боку, помітний вплив на драматурга генералізованих директив, з іншого, відчутний його внутрішній опір цим настановам. І така неконгруентність свідоме чи підсвідоме прагнення уникнути суспільної заангажованості й при цьому залишитися в руслі тогочасної ідеології була практично деонтивною в літературному процесі 6080-х років, оскільки стосувалася і поетів, і художників, і драматургів.
Прагнення О.Коломійця знехтувати панівними на той час радянськими стереотипами у зображенні дійсності, знайти і втілити у життя не плакатний, а цілісний, психологічно-виразний образ героя-сучасника відзначала з погляду уже ослаблених еклектичних прескрипцій (радянсько-партійних догматів) дослідниця Д.Вакуленко: „Такі новаторські твори української драматургії початку 60-х років, як „Фауст і смерть” О.Левади, „Правда і кривда” М.Стельмаха, „Сторінка щоденника” О.Корнійчука, „Хто за? Хто проти?” П.Загребельного і М.Резниковича (за романом П. Загребельного „День для прийдешнього”), „Планета Сперанта” О.Коломійця, де поезія і філософія, етика й політика, моральність і діяння поставали в художній єдності, вносили певний струмінь інтелектуальності, якої так відчутно бракувало в пересічному потоці драматичних творів кінця 50 початку 60-х років. Вони стверджували нову ідейно-естетичну концепцію позитивного героя сучасності” [29, с. 9-10]. Також Д.Вакуленко характеризує О.Коломійця як самобутнього і талановитого митця, акцентуючи увагу на його поглибленому інтересі до соціально-етичних основ буття народу, до тонких відтінків морального почуття, проникнення у психологію сучасної людини.
Критики 6080-х років ХХ ст. висловлювали думки про нешаблонну, незвичайну стильову манеру О.Коломійця, на його постійний сюжетний і жанровий пошук, особливо виділяючи розроблення автором проблем становлення молодої людини і пов’язаний з цією проблематикою глибокий ліризм та інтимну відвертість його творів.
Так, С. Веселка вказувала на емоційні і психологічні чинники сюжетики драм О. Коломійця. Пружний енергійний діалог у п’єсі „Планета Сперанта”, який раптом розливається монологом-оповіддю, вона визначила як „соло людської душі” [38, с.3]. І особливо підкреслювала талант сатирика, неординарність у дослідженнях актуальних суспільних проблем, у сміливому розкритті особистого ставлення до них.
Були, звичайно, і негативні оцінювання творів О.Коломійця, зумовлені певними художніми прорахунками, надмірним конструюванням сюжетів, деякою умоглядністю ранніх п’єс, що інколи було цілком слушно. Але іноді критика набувала надміру негативного характеру, заперечуючи вдале і нове. Під тиском тодішніх партійних постулатів автора комедії „Фараони” [О.Коломійця] Й.Кисельов звинуватив у натуралістичності, старомодності стилістичних засобів, певній прямолінійності, а надто, у невиправданому запозичені сюжету комедії „Лісістрата” Арістофана [101, с.264].
Та здебільшого переважали високі оцінки історичного мислення О.Коломійця, поетичної яскравості фантазії, уміння органічно „сплавити” історичний матеріал з народно-фольклорними джерелами і сучасними йому проблемами [247, с. 117].
„Художником чистої людської мрії” з лірико-романтичним стилем, запозиченим з художньої традиції українського народу, назвав драматурга М.Наєнко [170, с. 3]. На думку дослідника, для українців найпродуктивнішою завжди була саме лірико-романтична форма мислення. І саме тому О.Коломієць віддавав перевагу лірико-романтичному стилеві письма, умовним формам, які дають змогу найбільш концентровано стверджувати й проголошувати свої мистецькі й гуманістичні засади.
Л.Уколова відзначала, що в п’єсах О.Коломійця максимально активізується сюжетно-композиційна форма вираження авторської позиції, підсилюється роль монтажу [216, с. 308 ]. Дослідниця довела, що драматург використовував зіставлення великих семантичних епізодів (минуле, теперішнє, майбутнє) часових пластів, і це дозволяло авторові досягти епічного, масштабного, філософського зображення подій. Драматург за допомогою монтажу поєднував часові фрагменти й окремі елементи п’єс спільною ідеєю. Таке широке використання монтажних ефектів у театрально-драматичному мистецтві, як слушно зауважив В.Халізєв, є свідченням високого ступеню активності художнього мислення драматурга [230, с.100].
Про своєрідність і нестандартність драматичної форми у творах О.Коломійця писала А.Спиридонова. Вона вказала на використання драматургом кінематографічних прийомів, за допомогою яких органічно поєднується реальність з певною умовністю, що сприяє стрункості, єдності, цілісності композиції твору. Крім того його п’єси визначаються новизною і в змісті, і в стилістичній природі. Кожний з творів і всі разом це особливий світ ідей та образів, означених життєвою позицією письменника, обумовлених тим, що він стверджує, що його турбує. Своєрідністю творчої манери О.Коломійця є введення у канву п’єси символічних образів [210, с. 155].
Про особливості драматургічних творів О. Коломійця, про їх сценічність писали режисери та актори театрів В. Биковець, О. Кусенко, В.Лизогуб, В.Неллі, М.Равицький.
На сучасному етапі творчість О. Коломійця аналізується у роботах Г.Дорош, Н.Корнієнко, А.Кравченка, М.Кудрявцева, С.Хороба та ін.
Так, Г. Дорош, аналізуючи українську драматургію 7080-х років ХХстоліття, визнала, що лірична драма стала опозиційною до абстрактності, до голої ідейності, а ліричне начало збагатило драматургічну форму, внесло у неї суттєві структурні зміни. На думку дослідниці, найбільшою мірою, поза сумнівом, володів жанровою формою ліричної драми у 70-х роках саме О.Коломієць: „тенденція до ліризації драматичної форми дедалі помітнішою ставала у творчості митця вже у 60-ті” [63, с. 109 ].
М.Кудрявцев пише про талант драматурга художньо передавати драматизм і трагізм людських доль у вирі соціальних бур і потрясінь, морально-психологічні колізії у житті різних поколінь [138, с.150].
Про творчу ініціативу, пошук нових схем і засобів поетики, зумисне ускладнення драматичного конфлікту незвичайними переходами й сюжетною варіативністю у п’єсах О.Коломійця говорить С.Хороб. Дослідник зазначає, що з метою досягнення художнього ефекту драматург у своїх п’єсах виділяє якусь одну із сторін конфлікту, віднаходить у її глибинах внутрішні, особистісні конфлікти та суперечності і різнобічно досліджує їх [232, с. 41].
Проте не всі сучасні дослідники відгукувалися однозначно про творчий доробок О.Коломійця. Чимало негацій висловили на його адресу І.Зборовець, Н.Корнієнко, Р.Коломієць, Л.Танюк. „Драматургія М.Зарудного, О.Коломійця, І.Рачади та ін. це драматургія відверто вторинна, аутсайдерська, інфантильна, інколи претензійна”, вважає Н. Корнієнко [134, с. 22].
Окремі аспекти драматургічних творів О.Коломійця висвітлені у працях Л.Дем’янівської, А.Кравченка, М.Малиновської, Н.Медведєвої, Л.Міщенко, Г.Плоткіна, Т.Свербилової, Г.Семе­­­­­­­­­­нюка, М.Слабошпицького та інших.
Найповніше дослідження творчості Олексія Коломійця належить Н.Медведєвій (Н. Шейко-Медведєва). У своїй роботі „Сучасник і сучасність в драматургії О. Коломійця” (1980) Н.Медведєва найбільшу увагу приділила вивченню авторської концепції „нової соціалістичної особистості” (відповідно до панівної в той час тоталітарної ідеології) та її художньому втіленню в творах О.Коломійця. В її праці розглядаються принципи створення комедійного характеру, визначається роль типізації та індивідуалізації образу як засобів розкриття комедійного характеру у різних комедійних жанрах [160, с. 4]. З’ясовує дослідниця взаємозумовленість жанрової форми драматургічного твору, типу комедійної ситуації і принципів розкриття характерів, а також функції конфлікту в драмах О.Коломійця.
Враховуючи актуальні тенденції тематичних колізій, які обов’язкові були до висвітлення як у творчості драматургів, романістів, художників тощо, так і в наукових розвідках, в критичних статтях і виступах, Н.Медведєва присвятила весь другий розділ авторській концепції праці, яку О.Коломієць експлікує майже у кожній п’єсі. На думку авторки розвідки, ставленням до праці перевіряється громадянська позиція дійової особи, внутрішня зрілість сучасників. Нею проводиться паралель між концепціями О.Коломійця і О.Довженка, М.Стельмаха, О.Гончара, вказується спільне і відмінне.
Підсумовуючи, Н.Медведєва зазначає, що О.Коломієць увійшов в українську драматургію з конкретним естетичним ідеалом особистості і суспільства, з неприйняттям дрібних тем побутовості, з прагненням до створення колоритної, багатомірної картини життя, і безперечним досягненням письменника є послідовна прихильність театрові інтелектуальному, поетичному, такому, що найбільше розвиває пошуки Лесі Українки, І. Кочерги, М. Куліша [160].
Поза сумнівом, наявні літературознавчі, критичні розвідки, статті, наукові коментарі зберігають своє значення, однак сьогодні вони вже не можуть вважатися об’єктивними й вичерпними, адже складні проблеми художнього відображення дійсності трактувалися у чітко визначених ідеологічних межах, нав’язувалася думка про право на існування мистецтва тільки в дусі соціалістичного реалізму. Відтак, очевидна потреба сучасного об’єктивного, неупередженого аналізу мистецького доробку драматурга, в якому відобразились головні тенденції і напрямки не лише української, але й тодішньої всесоюзної та деякі новітні пошуки загальноєвропейської драматургії 6080-х років ХХ століття. Дослідження творчості українського драматурга О.Коломійця дає багатий матеріал для розуміння художніх можливостей, закономірностей та напрямів розвитку драматургії як роду літератури.
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена:
- потребою в сучасних наукових розвідках, в яких було б узагальнено особливості художньої індивідуальності О.Коломійця (на рівні напряму, стилю, жанру, мовностильових ознак поетики, а також проблемно-тематичного комплексу драм, ідейних настанов творчості митця) та компетентної ідентифікації його місця в літературному процесі другої половини ХХ століття;
- відсутністю інтерпретації пізніх п’єс („Двоє дивляться кіно”, „Святі грішниці”, „Завтра Помпея”, „Чистилище”), епістолярної спадщини та архівних матеріалів О.Коломійця, які не були ще об’єктом дослідження літературознавчої критики;
- недостатньою вивченістю більшої частини художнього масиву драматургії митця з погляду її художньої динаміки;
- необхідністю об’єктивно й адекватно оцінити з позицій сьогодення творчість О.Коломійця, окреслити її художньо-естетичні й світоглядно-філософські параметри без ідеологічних викривлень і упереджень, запропонувати цілісний і докладний аналіз його літературної спадщини та визначити її реальне місце в літературно-драматургічному процесі.
Наукова новизна роботи. Уперше з урахуванням спорадичного досвіду попередньої науково-критичної рецепції здійснено цілісне дослідження творчості О.Коломійця (драматургічні твори, спогади, інтерв’ю в пресі, мемуаристика, епістолярій, архів творчого доробку), комплексно проаналізовано тематику і проблематику творів драматурга, осмислено їхню жанрову специфіка, провідні засоби образо- та характеротворення, оригінальність архітектоніки п’єс, виокремлено елементи модерністської стилістики в драматургії митця. Охарактеризовано різні види конфліктів і способи творення сюжетних колізій, прокоментовано використання психологічних прийомів, ліричного та епічного начал, проаналізовано функції позавербальних елементів у досліджених драматургічних текстах.
У дисертації з неупереджених позицій переосмислено наявні літературознавчі версії, висвітлено специфіку відтворення драматургом внутрішнього світу героїв. Визначено, що творча спадщина драматурга проникнута гуманістичним пафосом і спрямована на протидію тиранії, на духовне й національне відродження українського народу, зокрема молоді. Проаналізовано особливості творчої манери митця і з’ясовано домінанту художнього стилю творчості реалізм і тяжіння до синтезу поетичного, ліричного, романтичного струменів. Визнано, що О.Коломієць використовував у творах нехарактерні для соцреалізму ознаки монтаж і стильовий синтетизм і своєю творчістю сприяв оновленню української драматургії. Зображено О. Коломійця як активного драматурга-новатора, який своїм творчим пошуком розхитував канони соціалістичного реалізму, гідно продовжуючи культурні традиції українського народу та світового мистецтва.
Уперше введено в науковий обіг матеріали з архіву О. Коломійця, що зберігаються у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України, бібліотеки Національної спілки письменників України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі новітньої української літератури ХХ сторіччя Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до комплексних наукових та навчальних планів якої входить проблема дослідження естетичних концепцій, зокрема романтичних та реалістичних, на сучасному етапі літературного аналізу художнього твору в руслі наукової теми „Актуальні проблеми розвитку української літератури ХІХпочатку ХХ століття”.
Метою дисертаційного дослідження є цілісний аналіз ідейно-естетичних особливостей творчої спадщини О.Коломійця у контексті літературного процесу і світоглядно-творчих шукань другої половини ХХ століття. Зазначена мета конкретизується у таких завданнях:
- проаналізувати соціокультурні умови, які вплинули на формування мистецької аксіології творчості О.Коломійця;
- дослідити творчий внесок письменника в літературний процес 6080-х років ХХ ст. і дати цьому творчому доробкові сучасну літературознавчу оцінку;
- визначити ідейно-світоглядні домінанти творчості митця;
- подати цілісний аналіз художньої спадщини драматурга, розглянувши жанрову специфіку, засоби моделювання драматургічних конфліктів, прийоми сюжетотворення і характеротворення, оригінальність архітектоніки його п’єс;
- виокремити елементи реалізму, романтизму, модерністських напрямків драматургії О. Коломійця;
- довести новаторство драматургії Олексія Коломійця на рівні поетики і художньої структури п’єс, особливостей образної системи та хронотопу текстів.
Об’єктом дослідження є драматургічна спадщина Олексія Коломійця, а також його театрознавчий доробок (розвідки, інтерв’ю в пресі, епістолярій, чернетки творів) і режисерські поради щодо сценічної постановки його творів.
Предметом дослідження є тематико-проблемний діапазон, естетичні засади, жанрово-стильові особливості драматургії О.Коломійця у дискурсі художніх систем романтизму, реалізму, модернізму.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані системно-естетичний та історико-культурний методи, а також метод комплексного текстуального аналізу, що дає можливість з’ясувати особливості художньо-стильової системи драматурга. Окремі прийоми текстової сегментації допомагають ґрунтовно і всебічно розкрити специфіку системи поетикальних рис драматургії О.Коломійця.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять теоретико-літературні, історико-літературні й філософські праці А. Анікста, А.Близнюка, Т. Бовсунівської, О. Бондаревої, Ю. Борева, Б. Брехта, Д.Вакуленко, В. Волькенштейна, Т.Гундорової, Г.-В.-Ф.Гегеля, Ч. Добрева, Л. Дем’янівської, В. Дончика, Б.Зінгермана, О. Клековкіна, Г.Клочека, А.Кравченка, Г.-Е. Лессінга, Л.Мороз, В.Працьовитого, І.Франка, В.Фролова, В.Сахновського-Панкеєва, Г.Семенюка, І.Тена, Л.Уколової, Лесі Українки, М.Федя, Є.Холодова, С.Хороба та інших.
Теоретичне значення роботи полягає у визначенні місця драматургічної спадщини Олексія Коломійця в контексті української літератури другої половини ХХ століття, у суттєвому доповненні новим матеріалом таких теоретико-літературних питань, як вироблення історико-теоретичної концепції розвитку української літератури зазначеного періоду, істотного доповнення чи й переосмислення результатів наявних досліджень, присвячених творчості цього митця.
Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження можуть бути використані під час викладання курсів історії української літератури, теорії української літератури, історії культури, культурології, історії драматургії, спецкурсів та спецсемінарів з питань творчості драматурга в контексті його доби, поетики і стилістики драматургії на філологічних факультетах педінститутів і університетів, театральних училищ та інститутів. Матеріали дисертації можуть бути використані у написанні пошукових досліджень (курсових, дипломних робіт), підготовці посібників з історії і теорії української літератури, зокрема драматургії, а також театру.
Апробація і впровадження наукових положень дисертації. Ключові положення дисертації доповідалися щорічно: на Науковій конференції „Володимир Винниченко: прозаїк, драматург, громадський діяч” (м. Київ, 26 жовтня 2000 р.); на Науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів „Філологія на межі століть” (м. Київ, 10 квітня 2001 р.); на Всеукраїнській науковій конференції „Український модернізм зі столітньої відстані” (м. Рівне, 26-27 квітня 2001 р.); на ІІІ науково-технічній конференції „АВІА 2001” (м. Київ, 25 квітня 2001 р.); на Науковій конференції „Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури” (м.Київ, 1 листопада 2001 р.); на ІV Міжнародній науково-практичній конференції „АВІА 2002” (м. Київ, 23-25 квітня 2002 р.); на Науковій конференції „Творчість Юрія Яновського в контексті літературного процесу ХХ століття” (м. Київ, 26 листопада 2002 р.); на V Міжнародній науково-практичній конференції „АВІА 2003” (секція: Гуманітарна освіта) (м. Київ, 23-25 квітня 2003 р.); на Міжвузівській науковій конференції „Творчість Олександра Довженка в контексті світової культури” (м. Київ, 18 листопада 2004 р.); на VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи” (м. Київ, 16-18 березня 2005 р.); на VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (м.Київ, 29-31 березня 2006 р.); на Всеукраїнській науковій ювілейній конференції „Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка” (м. Київ, 02 листопада 2006 р.); на V Всеукраїнських щорічних науково-практичних читаннях „Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України”, присвячених Павлу Чубинському (м. Київ, 16 лютого 2007р.); на VІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (м. Київ, 22-23 березня 2007 р.); на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих вчених „Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (м. Київ, 11 квітня 2007 р.) ; на Міжнародній науковій конференції „Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики” (м. Київ, 24жовтня 2007р.); на Всеукраїнські науковій конференції „...Шляхом твоїх Голгот і слав, народе мій!..”: пам’яті репресованих письменників” (м.Київ, 01листопада 2007р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені в 14 публікаціях. З них 10 надруковані у виданнях, які визнані ВАК України як фахові.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків, списку використаних джерел (270 найменувань). Загальний обсяг 192 сторінки, з них 174 сторінки основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Послідовний цілісний аналіз творчої спадщини О.Коломійця у контексті літературного процесу і світоглядно-творчих шукань часу доводить, що це був драматург-новатор, експериментатор, який у складний для мистецтва період панування соцреалізму своєю активною творчою діяльністю започаткував руйнування основних принципів соцреалістичного канону і сприяв оновленню української драматургії та театру.
Зміни в суспільно-політичному житті країни в кінці 50-х років ХХ століття сприяли появі нових прескрипцій у мистецтві, літературі, драматургії зокрема. Імперативи соцреалізму залишалися чинними і за інерцією експлікувалися схематичні, заангажовані, художньо маловартісні твори, проте рух „шістдесятників” реанімував змістовий і формотворчий пошук, акцентував увагу на соціально-психологічному аналізі духовного стану сучасної людини, благотворно вплинув на формування нових тенденцій у літературному процесі загалом і зокрема у творчості драматургів-дебютантів, серед яких був і О. Коломієць. Він увійшов у літературний процес цільною особистістю зі сформованим світоглядом і творчими прагненнями. Його освіта (історик за фахом), життєвий досвід (учасник ІІ Світової війни), уміння журналіста (головний редактор газети „Молодь України”, потім завідувач відділу журналу „Зміна” („Ранок”)) були позитивним базисом для народження нового самобутнього драматурга України.
Мистецька аксіологія творчості О. Коломійця сформована поєднанням різних начал: з одного боку, опір тиску тоталітарної системи, а з іншого визнання і шанування національних традицій, власний позитивний життєвий досвід.
Письменник дебютував у драматургії в період, коли на початку 60-х років ХХстоліття спостерігався різкий дисонанс між декларованими вимогами щодо оновлення літературної і театральної діяльності й настійною забороною порушувати канони соцреалізму, коли в мистецькому середовищі точилися дискусії щодо напрямів подальшого розвитку літератури. Він у своїй творчості всіляко намагався дотримуватися опозиційного до офіційної критики напряму еволюції драматургії, прагнув ухилитися від заангажованості, однак це відбувалося у межах радянської ідеології, точніше в межах „марксизму-ленінізму”. Такий морально-світоглядний дуалізм був однією з його характерних рис. В означений перехідний період розвитку української літератури, що супроводжувався переглядом поглядів, норм, уявлень, цінностей, художньо-наукових концепцій, діяльність О.Коломійця стимулювала еволюцію тематичних обріїв драматургії, її жанрово-стилістичне новаторство, експериментальність.
Драматург використав досвід своїх попередників. Його новаторський внесок базується на таланті митця вміло поєднувати свої естетичні шукання із найкращими класичними традиціями української драматургії та надбаннями світової культури, творчо й плідно використовувати їх для створення нових самобутньо-художніх п’єс. В основу стильової системи О.Коломійця покладено національне світовідчуття і світосприймання, що зумовило глибокий гуманістичний пафос його творів, емоційну, ліричну наповненість.
О.Коломієць актуалізував у своїх творах таку проблематику, як спадковість людських поколінь, роль пересічної людини у долі великої країни, контраст між поняттями „публічна людини” і „приватна людини”, втрата духовних орієнтирів, пропагування героїчної історії українського народу та його права на власну державність, морально-етичне виховання і формування національно-патріотичної свідомості у молоді на кращих народних традиціях, а також викриття і засудження негативних явищ засилля бюрократизму, збайдужіння і зниження громадянської позиції (особливо у молоді), безгосподарність і кругова порука, знецінення чесної людської праці, тяжке життя в колгоспах, засилля корумпованих чиновників та ін. Він своєю творчістю, особливо пізнього періоду, намагався підготувати громадську думку до необхідності психологічної перебудови і кардинальних змін у суспільстві.
Звернення драматурга до відтворення проявів національно-визвольних зрушень („За дев’ятим порогом”, „Камінь русина”), аналізу суспільних проблем („Фараони”, „Прошу слова сьогодні”, „Дикий Ангел”, „Убий лева”, „Санітарний день, „Злива”, „Двоє дивляться кіно”, „Завтра Помпея” та ін.) сприяли деміфологізації літератури та деідеологізації суспільства. Починаючи з першої п’єси майстра комедії „Фараони” усі його твори не відповідали кожен по-своєму (наскільки це було можливо у посттоталітарній державі) естетичним стандартам соцреалізму. На противагу ідеологічно запрограмованим еталонним „міфам” митець досліджував загальнолюдські, вічні питання: цінності людського життя, любові, віри в людину, свободи особистості, милосердя.
Порушуючи і розкриваючи важливі морально-етичні проблеми, проникаючи у соціальні й духовні процеси, в реальні проблеми суспільства, драматург філософськи осмислив, відтворив значний обсяг життєвого матеріалу, розробив особливо загострені конфлікти, підняв типізацію характерів героїв до високого рівня, стимулював інтерес читачів та глядачів. Значною мірою наявне делікатне дослідження внутрішнього світу людини, апелювання до моральних й етичних законів суспільства, проблеми виховання молоді у психологічних драмах „Дикий Ангел”, „Двоє дивляться кіно”, „Святі грішниці”, хоч психологізм властивий кожному творові драматурга.
Зі соціально-побутової комедії „Фараони” розпочалася творча діяльність О.Коломійця на ниві драматургії і всенародне визнання його таланту. У цьому драматургічному творі вперше від часу Розстріляного Відродження було показано реальні суспільні проблеми: соціальну необлаштованість села, безгосподарність, тяжку жіночу працю. І хоч офіційна критика 60-х вказувала авторові на певні прорахунки, зокрема на ідеологічну невправність, однак використання нехарактерного для соцреалізму прийому „дії уві сні” уможливило постановку п’єси на театральній сцені. Це також була перша українська тогочасна комедія на тему колгоспного життя, яка уникла наслідування заангажованих ідилічних комедій О. Корнійчука. Дебют „Фараонів” О.Коломійця ознаменував новий етап творчого розвитку української драматургії.
У творчому доробку драматурга п’єси багатьох драматургічних видів і жанрів: комедії та драми. Відтак, О.Коломієць створив комедійні п’єси різних жанрових видів: комедія ситуацій, комедія-жарт, соціально-психологічна комедія, сатирична комедія.
Новаторство його творчості в комедійному жанрі зумовлене умінням об’єднати елементи феєричної комедії, комедії ситуацій, комедії характерів з якостями сатири і ліризму (як-от, „Келих вина для адвоката”). Серед характерних комедійних прийомів використано такі: анекдотичну інтригу, словесну гру, зривання масок, „двоплановість” діалогу, зіставлення думок і вимовлених фраз, знецінення романтичного мотиву, іронічні репліки, паралелізм, контраст, карикатуру, шарж, гіперболу. Драматург подав зразки творчого використання досягнень античної та вітчизняної комедіографії. Наприклад, змістовно виправдано запозичення арістофанівського сюжету, який О. Коломієць майстерно переніс на сучасне йому життя українських колгоспників.
Зразком підтекстового вирішення проблеми чиновницького бюрократизму, дієвості різного роду наклепництва, страху та підлабузництва перед керівництвом є сцени в приймальні та у кабінеті Когута („Келих вина для адвоката”). Комедійний ефект досягнуто застосуванням прийому полярності думок і вимовлених фраз. Цьому сприяє умовність ситуації: герой опромінюється в чудернацькій „машині” і починає чути думки своїх співрозмовників.
Джерелами гумору в його п’єсах є вдало сконструйовані комедійні інтриги і ситуації, дотепні репліки, колоритна народна мова, афористичність вислову, комедійний натяк, веселий жарт. Гумор його комедій має національне забарвлення.
З 70-х років ХХ ст. починають розвиватися такі драматургічні жанри, як психологічна, лірична і проблемна соціальна драми. Але навіть у цих підвидах драми О.Коломійцем часто вкрапляються комедійні моменти, вводяться комедійні і навіть сатиричні персонажі, звучать дотепні вислови.
Письменник відповідально ставився до творення сатиричних образів, вони еволюціонували в його творах протягом багатьох років, все більше узагальнюючись. Це уможливило появу таких типів корумпованих чиновників-бюрократів, як товариш Когут („Келих вина для адвоката”), члени установи Стороженка („Санітарний день”), Дворовий, Клим Климович, директор фабрики Іван Савич („Злива”), узагальнені типи чиновників („Двоє дивляться кіно”). О.Коломієць намагався ґрунтовно дослідити явище чиновницького бюрократизму і кар’єризму, інспіроване соціалістичною системою.
Початок оновлення української драматургії від соцреалізмівського канону і переорієнтації на людинознавчі теми констатують ліричні драми О. Коломійця („Чебрець пахне сонцем”, „Спасибі тобі, моє кохання”, „Планета Сперанта”, „Горлиця”, „Одіссея в сім днів”, „Голубі олені”, „Кравцов”, „Срібна павутина”, „Камінь русина”). Драматург дослідив людину в морально-етичному аспекті, у сім’ї, колективі, у її шуканні вартісних життєвих орієнтирів, у переоцінці фальшивих цінностей, у намаганні осмислити свій внутрішній світ. У зазначених творах ним створено конфлікт, що ґрунтується на внутрішніх психологічних колізіях (важливі не стільки події, що відбуваються з героями, а роздуми та рефлексії, породжені ними). Поглиблено роль ситуації у структурі твору. Сюжет побудовано з окремих ситуаційних моментів. Так, новизна п’єси О.Коломійця „Спасибі тобі, моє кохання” полягає, насамперед, у спробі драматурга поєднати різні ситуаційні моменти: реальне з ірреальним, мрію з дійсністю. Герой (Максим Крицевий) одночасно є і мрією, і реальною особою: з’являється у п’єсі в різних іпостасях то як уявна постать, то як справжня людина.
У п’єсах „Чебрець пахне сонцем”, „Прошу слова сьогодні”, „Перший гріх” виробнича тематика слугує лише тлом для розкриття реальних життєвих проблем і дослідження порухів людської душі, пропагування загальнолюдських цінностей та сформованих віками національних морально-етичних норм. Автор заглиблюється у людське сумління і на основі сублімації реального з ліричним ще більше загострює моральні проблеми. Митець у драмі „Прошу слова сьогодні” подав зразок неперсоніфікованого конфлікту між ставленням до людини, як до гвинтика в суспільстві, й загальнолюдськими гуманістичними поглядами. Він дослідив проблему свободи особистості, що тяжіє до рівня суспільних інтересів, до філософського узагальнення, творчо переосмислив мотив „першого гріха”.
Відтак, твори О. Коломійця найповніше репрезентують жанр ліричної драми 6080 років ХХ ст. Для них характерна поетичність, цілісність, особлива лірична атмосфера, що пронизує драматичний текст, зумовлює ритміко-інтонаційне звучання мовних партій героїв. Драматург також використав окремі ліро-епічні елементи у своїх п’єсах інших жанрових підвидів („Келих вина для адвоката”, „Дикий Ангел” та ін).
У дилогії О.Коломійця „Планета Сперанта” драматизм досягається нагнітанням напруженості та за допомогою характерів, які є драматичними самі по собі і розкриваються в конфліктних ситуаціях. Автор відобразив найважливішу ще з часів античної трагедії діалектику свободи і необхідності, діалектику вибору.
П’єси О.Коломійця „Горлиця”, „Голубі олені” і „Кравцов” мають ознаки романтичної, ліричної, епічної драм. Будова цих творів мозаїчна (окремі сценки, короткі епізоди, рядки з листів чи телеграм). Характери дійових осіб наділені художньою умовністю. Події розгортаються у складному часовому хронотопі.
Незавершений твір О.Коломійця „Завтра Помпея” п’єса з багаторівневим і фрагментарним сюжетом, деієрархізованою системою дійових осіб, відсутністю часового й просторового розгортання подій, змішуванням жанрових форм, перенесенням уваги на мовлення дійових осіб. У ній використано прийом метамови: перенесення реалії сучасної йому [ Коломійцеві] дійсності на історичну основу.
Новаторство українського драматурга виявилося у експериментуванні з формою твору та засобами поетики. О.Коломієць модифікував жанри драми і комедії: соціально-побутова комедія („Фараони”), комедія-жарт з ознаками водевілю (жарт на 2 дії „Келих вина для адвоката”), притчово-алегорична драма-феєрія (притча про кохання і підступність „Срібна павутина”), соціально-сатирична комедія („Санітарний день”), драматичний памфлет („Дванадцята година (репортаж з того світу)”), проблемно-соціальна драма („Прошу слова сьогодні”, „Перший гріх”, з хроніки життя Івана Савича „Злива”), ліро-психологічна драма („Де ж твоє сонце?” („Чебрець пахне сонцем”), лірична драма на 2 дії „Спасибі тобі, моє кохання”, „Планета Сперанта”, „Горлиця”, драматична повість на 2 дії „Одіссея в сім днів”, повість про кохання на 2 дії „Голубі олені”, повість про вірність на 2 дії „Кравцов”), соціально-психологічна драма (повість про сім’ю „Дикий Ангел”, сторінки буття „Убий лева”, п’єса-роздум „Двоє дивляться кіно”, повість про любов „Святі грішниці”, „За дев’ятим порогом”), драма з елементами притчі (народна дума „Камінь русина”).
У своїх п’єсах О.Коломієць відмовився від класичної форми розгортання сюжету за хронологічним принципом оповіді про головного героя. Натомість використав прийоми часових зміщень, дифузію часових відрізків, зміну уявних і реальних картин, ретроспекцію, деталізацію невеличких сцен, використання музичного й різнокольорового світлового оформлення. У його творах введено монологи-сповіді, що вмотивовують емоційний стан героїв, поширені поетичні ремарки, які поглиблюють роль ситуації у будові твору. Митець застосовував ефект очуження (монтажні конструкції, повторювану наочність, ущільнення, наявність складного шифру) для активізації мисленнєвої діяльності читачів і глядачів, чим змушував їх аналізувати, порівнювати, робити висновки.
Письменник поєднав у своїх драматургічних творах ознаки багатьох художніх стилів і течій. Стильовий синтетизм творчості О.Коломійця виражено у використанні драматургом елементів реалізму і неореалізму, романтизму і неоромантизму, символізму, імпресіонізму та інших модерністичних напрямків. Активне впровадження тенденцій ліризації, поетизації, епічності в драматургічні твори, а також поетичне світосприйняття дійсності й увиразнення його в ліродраматичній формі дає змогу для зіставлення художньої манери О.Коломійця з творчістю таких його сучасників, як Й.Друце, Мустай Карим, Ю.Марцинкявічюс.
П’єси О. Коломійця вдалі зразки художньої майстерності у роботі над мовою драматургічного тексту. В їх досконалості й завершеності реалізується авторський замисел, який, окрім іншого, виявляється у розвиткові теми, у творенні фактуально-концептуального й естетичного змісту. Взаємозв’язок усіх ознак діалогічного тексту забезпечується відповідним чином маркованими засобами: лексичними, граматичними, композиційними, асоціативними.
О.Коломієць драматург-новатор, який постійно дбав про розвиток української літератури, своєю творчістю продовжив кращі традиції вітчизняних та зарубіжних драматургів, ввів новітні жанри в драматургію, збагатив арсенал зображально-виражальних засобів п’єс. Так, всупереч офіційним постулатам письменник своїм інтенсивним творчим пошуком послідовно розхитував ідеологічно-мистецькі догми соціалістичного реалізму, хоч і в його п’єсах наявні нашарування соцреалізмівського канону (полегшені розв’язки творів, статичні еталонні образи, пафосні пасажі, певна надуманість конфлікту та ін.).
Вважаємо, що митець не був відвертим борцем з радянською системою, але його власна концепція світосприйняття, мистецька діяльність і творче кредо право митця на свободу самовираження зробили цей відхід від догматики соцреалізму органічним і закономірним.
Таким чином, драматургія О.Коломійця увібрала в себе загальнолітературні тенденції розвитку драми як жанру, підтвердила процеси синтезу мистецтв, ліризації, епізації та поетизації драматургічних творів, модифікації комедії та драми. Його творчість вирізняється винятковою глибиною філософського розуміння проблем духовного розвитку нашого народу проблем загальнолюдських, що не втрачають своєї актуальності і в наш час. Значення мистецької спадщини письменника як одного з активних і продуктивних творців української драматургії 6080-х рр. ХХ століття актуальне для сьогодення, але ще потребує історичного переосмислення, оскільки своєю творчою діяльністю О.Коломієць поновив насильно перерваний тоталітарною системою зв’язок між поколіннями українських драматургів-новаторів, а започатковані ним новації були реалізовані й творчо збагачені драматургами „нової хвилі”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамович А. Торжество человека // Вопросы литературы. 1973. № 5. С.115116.
2. Анастасьев А. В жизни и в пьесе. Некоторые особенности современного драматического конфликта // Театр. 1974. № 4. С. 8388.
3. Анастасьев А. В современном театре. М.: Искусство, 1961. 383с.
4. Андрійченко Б. Драматургія, театр, проблеми // Літературна Україна. 1974. № 92. 19 листоп. С. 1.
5. Аникст А. Теория драмы от Гегеля до Маркса. М.: Наука, 1983. 288с.
6. Аникст А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. М.: Наука, 1967. 455 с.
7. Аникст А. Шекспир. Ремесло драматурга. М.: Сов. писатель, 1974. 607 с.
8. Арістотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 84 с.
9. Баранник Д.Х., Гай Г.М. Драматичний діалог. Питання мовної композиції. К.: Вид-во КДУ, 1961. 162 с.
10. Барвінок І. „Дикий Ангел” прописується у Москві // Культура і життя. 1982. 26 верес. С. З.
11. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. Изд. второе. М.:Искусство, 1986. 445 с.
12. Бехер И. Любовь моя, поэзия. О литературе и искусстве. М.: Художест. лит., 1965. 559 с.
13. Биковець В. Режисерські поради // Коломієць О. „Де ж твоє сонце?”. К.:„Держлітвидав УРСР”, 1963. 131 с.
14. Билецкий Н. В. Эпические и лирические элементы в молдавской современной драме. Кишинев: Штиинца, 1972. 252 с.
15. Близнюк А.С. Притчово-алегоричний напрям в епічній драмі: Поетика. Жанри: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.06. Захищена 18.12.1995. Житомир, 1995. 208 с.
16. Бовсунівська Т. В. Феномен українського романтизму: Посібн. для вузу. К.: Київський ін-т „Слов’янський університет”, 1998. Ч. 1. 155 с.
17. Богдашевський Ю. Не ювілейне: Про драматургію О.Коломійця // Український театр. 1989. № 2. С. 8 9.
18. Бондар Л. О. Творчість Ярослава Стельмаха в контексті „нової хвилі” української драматургії 80-х років ХХ століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Херсонський державний університет. Херсон, 2007. 20 с.
19. Бондарева О.Є. Міф і драма у новітньому літературному контексті: поновлення структурного зв’язку через жанрове моделювання. К.: ВЦ „Четверта хвиля”, 2006. 510 с.
20. Борев Ю. Комическое или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека и утверждает радость бытия. М.: Искусство, 1970. 272 с.
21. Брехт Б. Про мистецтво театру. К.: Мистецтво, 1977. 365с.
22. Брехт Б. Театр. Собр. соч.: В 5-ти томах. М.: Искусство, 1963. Т.1. 511с.
23. Брехт Б. Театр. Собр. соч.: В 5-ти томах. М.: Искусство, 1963. Т.2. 441с.
24. Буревій, Кость. Павло Полуботок. Історична драма на 5 дій. Мюнхен: Орлик, 1948. 100 с.
25. Буркачов Б. Пошуки, знахідки, втрати // Культура і життя. 1975. 8черв. С. 2.
26. Буркачов Б. Прагнення досконалості // Вітчизна. 1973. № 6. С. 139156.
27. В авангарде театрального процесса // Театр. 1977. № 6. С. 110115.
28. Вагнер Р. Произведения искусства будущего // Вагнер Р. Избранные работы. М.: Искусство, 1978. 695 с.
29. Вакуленко Д.Т. Мовою драматичних образів. К., 1988. 48 с. (Сер. 6 „Література і мистецтво” / Т-во „Знання” УРСР; № 9).
30. Вакуленко Д.Т. На шляхах до нового мислення // Рад. літературознавство. 1988. № 3. С. 719.
31. Вакуленко Д. Олексій Коломієць. // Історія української літератури: У 2-х т. Т. 2: Радянська література / За ред. І.О.Дзеверіна. К.: Наук. думка, 1988. 742 с.
32. Вакуленко Д. Поезія думки // Радянське літературознавство. 1967. № 2. С. 311.
33. Вакуленко Д. Сучасна українська драматургія 1945-1972. Основні тенденції розвитку. К.: Наук. думка, 1976. 228 с.
34. Вакуленко Д. Театр, ти мені потрібен // Радянське літературознавство. 1973. № 10. С. 1226.
35. Васильєв С., Коломієць Р. Прощання з Королем (рукопис). К., 1988. 203с.
36. Веселка С. Вистава про кохання... Про кохання? // Український театр. 1974. № 1. С. 17.
37. Веселка С. Де він „театр Сперанта?” // Український театр. 1973. № 3. С.79.
38. Веселка С. Джерельність: Деякі аспекти творчості О.Коломійця // Літературна Україна. 1984. № 52 (4097). 27 груд. С. 3.
39. Веселка С. На крутих поворотах сьогодення // Культура і життя. 1986. 25 трав. С. 3.
40. Веселка С. М. Олексій Коломієць: Враження і роздуми. К.: Мистецтво, 1979. 119 с.
41. Веселка С. Формула чистої води // Культура і життя. 1979. 15 берез. С.4.
42. Веселовська Г. Метод як стиль, а стиль як метод: формальні пошуки в теорії та практиці соцреалістичної доби (1930-1950) // Український театр ХХ ст. К.: ЛДЛ, 2003. 512 с.
43. Винниченко В. К. Між двох сил. Драма на 4 дії. Вид. 2. Торонто: Нові дні, 1974. 97 с.
44. Винокур Т.Г. О языке современной драматургии // Языковые процессы современной русской художественной литературы. Проза. М.: Наука, 1977. 232 с.
45. Винокур Г. О языке художественной литературы. М.: Высш. школа, 1991. 449 с.
46. Винокур Г. Филологические исследования: Лингвистика и поэтика. М.:Высш. школа, 1990. 452 с.
47. Вишневская И. Трудовые будни в свете рампы. М.: Сов. писатель, 1982. 158 с.
48. Вірина Л. І вічний бій! (Драма О. Коломійця „Перший гріх” на сцені франківців) // Літературна Україна. 1971. № 43 (2843). 28 трав. С. 2.
49. Вирт Н. Произведение большой жизненной правды // Советское искусство. 1952. № 5 (1393). 16 янв. С. 3.
50. Волков А.Р. Театральна двоплановість в драматургії К.Чапека // Українське слов’янознавство. 1972. Вип. 7. С. 310.
51. Волькенштейн В. М. Драматургия. М.: Сов. писатель, 1969. 335 с.
52. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика: В 4 т. М.: Искусство, 1971. Т. 3. 671 с.
53. Гримич Г. Творчість Олексія Коломійця // Дивослово. 1994. № 5 6. С.4750.
54. Гулыга А.В. Искусство в век науки. М.: Наука, 1978. 182 с.
55. Гумбольдт В. Языки и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 451 с.
56. Гундорова Т. Соцреалізм як масова культура // Сучасність. 2004. № 6. С.5266.
57. Дем’янівська Л. І.Тобілевич (Карпенко-Карий) // Історія української літератури 70 90-х років ХІХ ст.: У 2 т.: Підручник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. К.: Логос, 1999. 614 с.
58. Дем’янівська Л., Семе­­­­­­­­­­нюк Г. Українська радянська драматургія. К.:Вищашк., 1987. 160 с.
59. Демченко С. А. Притча у давній українській літературі: еволюція жанру. Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Криворізький держ. пед. ін-т. Кривий Ріг, 2004. 18 с.
60. Добрев Ч. Лирическая драма. М.: Искусство, 1983. 325 с.
61. Дончик В. Літературно-мистецьке життя. Художній процес. 60 90-ті роки // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2. Ч. 2: 1960 1990-ті роки: Навч. посіб. / За ред. В.Г. Дончика. К.: Либідь, 1995. 512 с.
62. Доридор Г.К. Український водевіль ХІХ століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. К., 2000. 18 с.
63. Дорош Г. О. Українська психологічна драма 7080-х років ХХ ст. К.: ІВЦ Держкомстату України. 2001. 170 с.
64. Друцэ И. П. Каса маре. Кишинев: Картя молдовеняскэ, 1971. 107 с.
65. Єременко О. Душевна чистота його героїв // Робітнича газета. 1989. 17 берез. С. 3.
66. Загребельний Павло у спогадах сучасників / Х.Мельничук, Б. Мельничук (ред.-упоряд.). Тернопіль: Лілея, 1998. 158 с.: іл.
67. Зарудний М. Я. Любов’ю засіяне поле // Коломієць О. Ф. Вибр. твори: В 2-х томах. К.: Дніпро, 1988. Т. 1. 623с.
68. Зборовец И. В. Русская советская историко-революционная драматургия 7080-х годов. Х.: Основа при ХГУ, 1990. 135 с.
69. Зборовец И.П. Мифологизация и театрализация реальности как социокультурный феномен в советской драматургии 7080-х годов ХХ века: Дис.д-ра искуствоведения: 17.00.01. Защищена 27.06.1996; Утв. 19.12.96. Харьков. 1996. 400 с.
70. Зборовська Н.В. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. К.: Академвидав, 2006. 486 с.
71. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.:Академвидав, 2003. 392 с.
72. Звиняцковский В. Я. Николай Гоголь: Тайны национальной души. К.:Ликей, 1994. 544 с.
73.&nb