ІРОНІЯ ЯК СТИЛЬОВИЙ КОМПОНЕНТ ПРОЗИ ВОЛОДИМИРА ДРОЗДА

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису

ХАРЧЕНКО Алла Валентинівна

УДК 821.161.23 Дрозд. 09

ІРОНІЯ ЯК СТИЛЬОВИЙ КОМПОНЕНТ
ПРОЗИ ВОЛОДИМИРА ДРОЗДА

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
БЕЗХУТРИЙ Юрій Миколайович
доктор філологічних наук, професор

Харків 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ В. ДРОЗДА Й ТЕОРЕТИЧНІ
ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Творчість В.Дрозда в оцінці критиків та літературознавців 7
1.2. Іронія як філософсько-естетична категорія: історія й теорія питання 18

РОЗДІЛ 2
МОВНО-СТРУКТУРНИЙ РІВЕНЬ ВИРАЖЕННЯ ІРОНІЇ У ПРОЗІ
В.ДРОЗДА
2.1. Мовний рівень втілення іронії у творах В.Дрозда 44
2.2. Структура текстів В.Дрозда та іронічні інтенції автора 67

РОЗДІЛ 3
ІРОНІЧНА АНТРОПОЛОГІЯ: КОНЦЕПЦІЯ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ
В РОМАНАХ В. ДРОЗДА
3.1. Колізія геній маса” як іронічна суперечність 93
3.2. Між реальністю й ілюзією: герой і нігілістська іронія 107
3.3. Іронічна гра як стратегія поведінки персонажа 123
3.4. Втеча від світу як спосіб існування героя 134

РОЗДІЛ 4
ОБ’ЄКТИВНА ТА СУБ’ЄКТИВНА ІРОНІЯ У ПРОЗІ В.ДРОЗДА
4.1. Іронія історії: крах фальшивих ідеалів 144
4.2. Самоіронія як вираження авторської свідомості 163

ВИСНОВКИ 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Друга половина ХХ ст. означена появою в українській літературі покоління письменників, які прокладали шляхи нових ідейно-естетичних здобутків та ввійшли в історію під назвою шістдесятники”. Кращих представників цього досить неоднорідного покоління (В.Стус, І.Світличний, Л.Костенко, В.Симоненко, В.Шевчук, В.Земляк, В.Дрозд та ін.) об’єднувало те, що вони відстоювали творчу свободу і власну індивідуальність, ламаючи догми й канони сталінської епохи. Несвідомій покорі системі шістдесятники” протиставили, за влучним виразом О.Пахльовської, свій свідомий бунт”. Тому в центрі уваги поетів і прозаїків епохи другого відродження” в українській літературі ХХ ст. була людина, особистість, неповторна індивідуальність.
Творчість Володимира Дрозда, яскравого представника покоління шістдесятників, також відзначається антропоцентричною орієнтацією. На сторінках своїх оповідань, повістей і романів він намагався розгадати найцікавішу загадку таємницю душі людини, яку називав місцем бою добра і зла, бою вічного, непримиренного, жорстокого і прекрасного” [73, с.109]. Ще на початку власного літературного шляху молодий В.Дрозд писав про необхідність прози, яка поєднувала б простоту, зовнішню цікавість із серйозністю та інтелігентністю”[76, с.77]. І саме таку прозу намагався творити автор упродовж кількох десятиліть, аж до початку 2000-х років. Неодноразово письменник повторював, що основною метою його життя є прагнення реалізуватися у власних творах, хоч частинку душі висловити у Слові.
В. Дрозд ніколи не зливався із натовпом, як і його твори, які важко сплутати з чиїмись іще. Проза українського письменника є самобутньою й оригінальною, і в той же час вона відбиває загальні тенденції не лише вітчизняної, а й світової літератури і характеризується такими ознаками, як поліфонізм, інтелектуалізація, філософічність, міфологізм, іронічність. Остання риса привертає особливу увагу з огляду на те, що В.Дрозд належав до когорти митців, які бачать недосконалість себе та світу і в той же час мають віру в ідеал. Створюючи найкращі свої повісті і романи, він обирав роль справжнього художника, а не судді. Подвійний, неоднозначний погляд В.Дрозда як людини мислячої і став головною причиною його іронізування.
Творча спадщина В. Дрозда викликає останнім часом особливий інтерес. Ми вже маємо певну кількість розвідок (Л.Яшина, О.Карпенко, О.Січкар), які створюють підґрунтя для подальшого різностороннього аналізу прози письменника. Доцільність та актуальність дослідження особливостей вираження іронії у прозі В.Дрозда обумовлюється тим, що даний аспект ще не був предметом спеціального дослідження. Вивчення ж специфіки іронії як досить важливої складової художнього стилю письменника сприятиме формуванню ціліснішого уявлення про творчий доробок автора, а також про місце творчості цього митця в українському літературному процесі другої половини ХХ початку ХХІ століття.
Мета роботи з’ясувати специфіку вияву в прозі В.Дрозда іронії як невід’ємної складової художнього стилю письменника.
Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
з’ясувати сутність поняття іронія” в загальному філософському й літературознавчому контекстах;
проаналізувати наукові джерела про творчість В.Дрозда;
схарактеризувати своєрідність вияву іронії на мовно-структурному рівні текстів письменника;
простежити художню реалізацію іронічних установок автора через образи головних героїв творів В.Дрозда;
розкрити особливості іронії на ідейному й проблемному рівнях прози автора;
розглянути твори В. Дрозда як такі, що репрезентують характерні риси авторського світобачення, спрямованого на іронічне осмислення себе і світу.
Об’єктом наукового дослідження є такі твори В.Дрозда: романи Вовкулака”, Катастрофа”, Спектакль”, Убивство за сто тисяч американських доларів”, Листя землі”, Злий дух. Із житієм”, Острів у вічності”, повісті Ирій”, Балада про Сластьона”, Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок”, оповідання Іскаріот”. Вибір саме цих творів зумовлений тим, що вони найкраще репрезентують індивідуальний стиль автора.
Предметом дослідження виступає іронія як стильовий компонент прози В.Дрозда.
Теоретико-методологічну базу дисертації складають праці українських та зарубіжних дослідників, присвячені розвитку української епіки другої половини ХХ ст. В.Агеєвої, В.Дончика, М.Жулинського, О.Пахльовської, Н.Зборовської, Ю.Коваліва, А.Погрібного, Г.Сивоконя; наукові роботи з питань поетики та семантики художнього твору М.Бахтіна, Р.Барта, Ц.Тодорова, М.Кодака, Г.Клочека та ін., мотивного аналізу Б.Гаспарова, І.Сілантьєва, В.Халізєва, праці з питань комічного, сміху А.Бергсона, Ю.Борєва, В.Проппа, Б.Дземідока, Л.Карасьова, М.Рюміної та ін., а також роботи, присвячені окремому дослідженню іронії В.Буса, Д.Мюке, В.Пігулевського, В.Янкелевича та ін.
Методологія дослідження ґрунтується на використанні елементів порівняльного, інтертекстуального, структуралістського, біографічного аналізу.
Наукова новизна дисертації зумовлюється тим, що в ній уперше:
проаналізовано прозу В.Дрозда з погляду вияву в ній іронії як важливого компонента індивідуального стилю письменника;
подано системний аналіз функціонування іронії на рівні мови та структури романів і повістей прозаїка;
досліджено своєрідність реалізації іронічних установок В.Дрозда через образи головних героїв його творів;
розкрито важливу роль іронії в ідейному наповненні текстів автора;
схарактеризовано суб’єктивний і об’єктивний типи іронії в прозі письменника;
простежено інтертекстуальні паралелі художніх творів В. Дрозда.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за програмою Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХХХІ ст.”.
Практичне і теоретичне значення одержаних результатів зумовлюється тим, що основні положення та результати дисертації можуть бути використані під час викладання курсів історії української літератури у вищих та середніх навчальних закладах, у спецкурсах та спецсемінарах, у процесі написання курсових і дипломних робіт, а також при подальшому вивченні прози Володимира Дрозда.
Апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, а також на таких конференціях: Всеукраїнська наукова конференція Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті” (Ужгород, 1416 травня, 2007 р.), Всеукраїнська науково-теоретична конференція Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 1819 травня, 2007 р.), Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 1921 червня, 2007 р.), Всеукраїнська наукова конференція Актуальні проблеми сучасної компаративістики” (Бердянськ, 1012 вересня, 2007 р.), Міжнародна наукова конференція Етнопростір мови та культури: актуальні проблеми етнолінгвістики й лінгвокультурології” (Харків, 56 жовтня, 2007 р.).
Основні результати дослідження викладені в 6 публікаціях, 4 з яких статті уфахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 183 сторінки основного тексту та 24 сторінки списку використаних джерел, що містить 268 позицій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Творчість Володимира Дрозда в українській літературі другої половини ХХст. посідає особливе місце. У прозі письменника порушуються сутнісні питання буття особистості, які не могли не хвилювати мислячих людей в задушливу радянську епоху. Його визначні повісті та романи й сьогодні є актуальними завдяки осмисленню в них не лише важливих проблем минулого і сучасного, але й проблем, що є вічними, загальнолюдськими.
Як і багато хто з письменників-сучасників, В.Дрозд не завжди міг прямо сказати те, що його дійсно хвилювало. Тому він шукав такі форми висловлення власних ідей, які пов’язані з умовністю (химерна проза), символізацією, філософізацією прози, що ускладнювали поверхове її прочитання. Але в той же час автор хотів бути почутим і залишав ключ до розуміння своїх найглибинніших думок та ідей, висловлених у художніх текстах. Недарма радянська цензура вбачала загрозу” в своєчасному опублікуванні романів і повістей письменника, тому такі відомі твори В.Дрозда, як Ирій”, Катастрофа”, Вовкулака” не один рік ішли до читача. Ситуація змінилася в 1990-ті роки, коли свободу творчості вже майже нічого не обмежувало. Але й у цей час автор пише не менш глибокі й сповнені прихованого сенсу романи, як-от Листя землі”, які так само потребують уважного прочитання й декодування. Незмінною ж рисою найзнаковіших творів В.Дрозда різних років є іронія як один з варіантів ставлення до дійсності й чи не єдиний спосіб висловити власну точку зору.
З’ясування сутності іронії дає підстави трактувати її як поняття широке та всеохопне. Цілком правомірно розглядати її і як риторичну фігуру, і як світоглядний принцип. В обох випадках іронія має індивідуальний характер, залежить від власне авторського ставлення до зображуваного. Але голос письменника не завжди звучить відкрито, а навпаки, позиція суб’єкта свідомо приховується ним самим. Тому велике значення відіграє уміння/здатність реципієнта, незалежно від намірів автора, виявити іронію в тексті, аналізуючи його в певному контексті, з обраної ним самим точки зору. При цьому прочитання одного твору різними читачами також буде індивідуальним, суб’єктивним.
На наявність іронії в прозі В.Дрозда вказують такі ознаки, як двоплановість, а то й багатоплановість зображення, одночасне ствердження й заперечення якоїсь думки, ідеї. Письменник протягом життя втілював у творчості власне неоднозначне сприйняття довколишнього світу і себе самого в ньому, а невід’ємною частиною світобачення митця є постійне загострення уваги на суперечностях у житті, незалежно від їхнього масштабу. Роздвоєння ж, два чи більше поглядів на один і той же предмет, які існують одночасно, це і є необхідна умова іронічного світобачення.
Іронія в прозі письменника виражається в різний спосіб: на рівні мови та структури творів, в концепції зображення головного героя та його внутрішнього конфлікту, на загально-ідейному рівні, зокрема через осмислення іронії у долі об’єкта (трагічна іронія) й суб’єкта зображення, яким є сам автор (самоіронія), тощо.
Неповторність та індивідуальність художнього стилю письменника визначає перш за все мова, якою він користується у прозі. Починаючи з ранніх літературних спроб, В.Дрозд демонструє надзвичайно уважне обходження зі словом. Його химерна” проза (Ирій”, Балада про Сластьона”) знаменує принципову відмову автора слідувати усталеним літературним стереотипам. Художні епітети і метафори перестають бути лише окрасою твору, ідеологічні кліше піддаються осмішенню. Свідоме акцентування уваги на подвійному сенсі слів і виразів виражається у грі зі звичними значеннями і допомагає побачити дійсність з несподіваної точки зору.
Для прози В.Дрозда у цілому характерні експерименти зі словом, мовна гра в різних її проявах, як-от: буквалізація метафор і парономазія; обігрування канцеляризмів, мовних штампів, що вживаються в несподіваних контекстах; автокоментарі персонажів і самого автора, які часто створюють смислові двозначності у текстах; змішування стилів та стилізація з елементами пародійності тощо. На іронію автора опосередковано також вказує введення в мову героїв вказівок на іронію у формі вживання слів типу іронічно”, зіронізувати”.
Кожен твір письменника яскраво репрезентує ту чи іншу якість мовного вираження іронії. Так, у повісті Ирій”, Балада про Сластьона” іронія реалізується передусім через буквальне сприйняття героєм виразів із переносним значенням, розгортання метафор до цілих епізодів-нісенітниць. Ухимерному світі Михайла Решета буденне й фантастичне, мрія й реальність змішуються й перебувають у конфлікті. Двозначна картина світу твориться автором не останньою чергою на рівні мови повісті. Іронія В.Дрозда з ідеологічної заангажованості епохи яскраво представлена в повісті Балада про Сластьона”. У цьому тексті майстерно обігрується мова влади. Головний герой використовує канцелярські кліше в усіх сферах життя, і його заідеологізована мова завжди подається в контексті, що унеможливлює її серйозне прочитання. Навіть в інтимних стосунках Сластьон послуговується подібною мовою. Його автоматизована свідомість стає одним із атрибутів абсурдної дійсності. Змістовний бік мовлення героя іншого роману Вовкулака” також спотворюється формальним, але цілком усвідомленим використанням офіційних кліше. Таким чином, через показ нежиттєвості мови штампів, якщо вона стає єдино можливим засобом висловитися, автор висміює пануючу ідеологію зсередини.
Багатьом текстам письменника притаманна неоднорідність мовного стилю, що виражається у змішуванні високого й низького, розмовно-побутового та офіційно-ділового стилів, за рахунок чого нерідко твориться комічний ефект. Іронія, що виникає завдяки біблійній стилізації (Листя землі”), ґрунтується на невідповідності стилю оповіді та його змісту в творі.
Отже, використання автором подібних можливостей мови в передачі основних ідей і думок спонукають з іронічною недовірою” сприймати тексти В.Дрозда й віднаходити в них приховані смисли. Саме іронія зумовлює поетичні трансформації мови прози письменника.
Іронічні настанови В.Дрозда помітно впливають на структуру його текстів, як зовнішню, так і внутрішню. Перш за все, багатозначними й символічними є назви творів (Катастрофа”, Спектакль”, Вовкулака”, Ирій”, Листя землі”, Балада про Сластьона” та ін.) та імена багатьох героїв. Ці елементи у структурі романів та повістей автора відіграють важливу роль, адже їх інтерпретації можуть бути неоднозначні. Часто в оповіді письменник використовує принцип поліфонії, подаючи погляд на певні події й людей з точки зору різних героїв (Балада про Сластьона”, Катастрофа”, Листя землі” та ін.), при цьому автор прямо не втручається в оповідь, його думка прихована (виняток автобіографічна повість).
Двозначне трактування допускає поділ багатьох текстів на частини або розділи, що також засвідчує бажання письменника малювати суперечливу картину дійсності. Фінали переважної більшості повістей і романів автора є відкритими, що пов’язано зі свідомим небажанням митця давати остаточні відповіді на поставлені у творах питання.
Іронічний ефект у прозі В.Дрозда твориться також і завдяки пародіюванню і переосмисленню вічних образів (Майстер, Робінзон, Єва та інші персонажі) та сюжетів. Особливе місце займає таке явище, як трансформація біблійних мотивів (Листя землі”, Злий дух”, Іскаріот”): спокушення, пошуку раю, віри у лжепророка тощо. Алюзії зі Святим Письмом слугують для викриття несправжності цінностей, підміни понять.
Внутрішню структуру текстів В.Дрозда визначають такі часто повторювані мотиви, як автобіографічний та ігровий. Свій складний внутрішній світ, деякі моменти біографії автор нерідко переносить у твори, але одночасно й усувається від будь-якого зв’язку з образами персонажів, ніби заграє з читачем. Мотив гри взагалі є визначальним у прозі автора. Гра є важливим механізмом існування іронії. Передовсім це гра зі смислами: розходження задуму й об’єктивного смислу.
Іронія В.Дрозда часто має саме ігровий характер, вона близька до романтичної іронії, яка визначається як основа творчості. Думка про те, що життя це великий театр, де кожен грає якусь роль, є наскрізною у прозі письменника. Тому визначення справжності/удаваності поведінки, думок, життя персонажів творів митця питання, яке доволі важко з’ясувати.
Антропоцентризм прози автора зумовлює таку побудову творів великої жанрової форми, в яких неодмінно присутній один головний герой, з його особою пов’язані основні проблеми, конфлікт твору (романи Катастрофа”, Вовкулака”, Спектакль”, Убивство за сто тисяч”). В.Дрозд реалізує в багатьох своїх художніх образах власне уявлення про неможливість зведення персонажу до однозначно негативного або позитивного. Він доводить штучність цього поділу, змальовуючи людей досить складних і неоднозначних.
Докладний аналіз образів таких героїв, як Іван Загатний, Андрій Шишига, Ярослав Петруня та Робінзон Макуха, засвідчує те, що амбівалентність є однією з основних ознак цих персонажів. Кожен із них змальовується автором як індивідуальність, що протиставляє себе іншим та іронізує зі світу й навіть із себе. Перед читачем автор розкриває глибинні внутрішні конфлікти своїх героїв, але не дає остаточного вирішення цих конфліктів. Невідповідність між тим, ким герої себе вважають та ким вони є насправді, є важливою передумовою їх іронічної оцінки з боку читача.
Усі вищезгадані герої зображені самотніми особистостями. У романі Катастрофа” автор в образі головного персонажа показує тип надлюдини, яка виявляє зневажливе ставлення до примітивної юрби. Вважаючи, що самотність це неодмінний атрибут генія, Іван Загатний за цією ознакою навіть прирівнює себе до великого філософа Г.Сковороди, якому вдалося втекти від світу та усіх земних пристрастей. Але ноша генія, яку на себе накладає герой, виявляється для нього заважкою: звільнившися від товариства сірої маси, він не може почуватися вільним від самого себе, бо не здатний вирішити власні внутрішні протиріччя. До того ж, у контексті ідей відомого мислителя Х.Ортеги-і-Гасета вивищення героя над іншими є не до кінця виправданим, адже по суті виключність Загатного нічим не підтверджується, є лише його ілюзією, що, своєю чергою, дає привід для іронічної інтерпретації цього образу.
Спокою й самотності весь час прагне персонаж роману Убивство за сто тисяч”. Але втікаючи від світу людей, він, навпаки, опиняється в центрі уваги, стаючи відомим цілителем та екстрасенсом. Макуха стає надзвичайно популярним на відлюдному острові, тоді як у великому місті він усе життя намагався бути осторонь людського суспільства. Глибоко приховане й неусвідомлюване бажання слави й комфорту й потреба пізнати себе у самотині непримиренно ворогують в душі героя. Іронічне роздвоєння Макухи між його ілюзіями та справжньою дійсністю зумовлює те, що персонаж приречений блукати зачарованим колом, вихід із якого неможливий.
Конфлікт матеріального і духовного по-різному змальовує письменник у романах Вовкулака” та Спектакль”. Містичне перевтілення головного героя першого твору з людини на вовка відбувається внаслідок оприявнення агресивного боку натури Шишиги. Поступово втрачаючи все людське, а отже, й духовне, герой і навколишній світ починає бачити як такий, у якому діють виключно звірячі закони й панують лише тваринні інстинкти. Його нігілістська іронія є вираженням протесту проти несправедливості, яка панує в суспільстві, і в той же час ця іронія спрямована в дурну безкінечність, адже приносить героєві лише стан розірваності та спустошення.
У романі Спектакль” В.Дрозд торкається найболючішої для себе теми теми письменника і його ролі в духовному житті суспільства. Від природи талановитий письменник Ярослав Петруня не може вирішити дилему: чи просто заробляти гроші, пишучи безконфліктні твори, чи, забувши про матеріальні блага, створювати вічні тексти, порушуючи в них справді важливі питання буття людини. Найчастіше герой робить вибір на користь матеріального, виправдовуючи свою поведінку тим, що все життя лише гра за тими правилами, які людина сама собі обирає, і про будь-які цінності у цій грі мова не йде. Змінюючи маски, персонаж виступає одночасно у кількох іпостасях (відомий письменник, малий хлопчик, слідчий, цензор), і автор не дає вказівки, яке з багатьох облич є справжнім Я персонажа. Іронічна нестабільність героя є найголовнішою ознакою створеного В.Дроздом образу людини-актора в романі Спектакль”.
Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що іронія виявляється в таких варіантах поведінки героїв, як втеча від світу, що насправді є нездійсненою (РобінзонМакуха); гра, за якою втрачається справжнє Я людини (ЯрославПетруня); протиставлення героєм себе як самотнього генія масі з хворобливим страхом бути зрозумілим більшості та втратити свою індивідуальність, а отже, й право на іронію (ІванЗагатний); а також містичне перевтілення персонажа на вовка, його зависання між двох видів тілесності з марними спробами знайти душевний спокій за непримиренності двох начал людського і звірячого (АндрійШишига).
Важливу роль у творчості письменника відіграють такі два різновиди іронії, як об’єктивна (іронія долі) та самоіронія. Названі різновиди є ніби крайніми полюсами іронії, що найкраще репрезентують об’єктивний і суб’єктивний її характер. Художньо осмислюючи історію свого народу за період більше ста років (романи Листя землі” та Злий дух. Із житієм”), В.Дрозд через долі різних персонажів, одержимих тією чи іншою ідеєю (Нестірко, Марія Журавська, Василь Васько та інші), показує абсурдність як окремо взятої комуністичної системи, так і утопічність, нездійсненність будь-яких проектів насильного ощасливлення людства загалом. Джерелом іронії долі в такому разі є постійна невідповідність добрих намірів героїв побудувати рай на землі тим трагічним наслідкам, які вони отримують, втілюючи ці наміри в життя. Письменник через майстерно змальовані історії персонажів, які свято повірили в певні ідеали й готові були за ідею навіть покласти життя (як Віра Жила,), доводить думку про те, що перед обличчям історії людина сліпа, а тому не може достеменно знати, що треба і чого не треба робити для загального щастя. Але не усвідомлюючи власної сліпоти й обмеженості, вона часто чинить зло в ім’я добра й сама потрапляє в пастку трагічних ілюзій (яскравий приклад цьому історія Гаврила Латки). Прозріння супроводжується розчаруваннями, але незабаром в історії помилки людей, які, виходячи із власних уявлень про добро і зло, прагнуть перебудувати існуючий суспільний устрій, знову повторюються. Автор не пропонує вирішення вічного конфлікту людини із зовнішніми обставинами, які від неї не залежать, він не розставляє всі крапки над і” в суперечливій історії української нації. Використовуючи трагічну іронію, тобто змальовуючи персонажів лише як об’єкти, а не суб’єкти іронізування, письменник утверджує думку про постійну двозначність, трагіко-комічність, що характеризує буття людини в світі.
У прозі В.Дрозда варто відзначити наявність ще й такого різновиду іронії, що безпосередньо пов’язаний з особою автора, який виступає одночасно об’єктом і суб’єктом іронізування. В особливо концентрованій формі цей різновид іронії спостерігається в автобіографічній повісті В.Дрозда Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок”, головним героєм якої є сам автор. Письменник доводить, що здатний сміятися не лише зі своїх близьких та знайомих, яких він добре знав у житті (маємо на увазі покоління шістдесятників), але бути так само безжальним і до самого себе. Самоіронія автора в названій повісті демонструє найвищу свободу його як митця висміювання самого себе і своїх піднесених ідеалів, які він неодноразово піддавав сумніву.
Аналіз найбільш визначних творів В.Дрозда з точки зору втілення в них авторського Я показує, що саме іронія виявилась для письменника найкращим засобом звільнення від можливих помилок, зумовлених некритичним, наївним прийняттям усіляких стереотипів та загальновідомих істин. Особливо уважним автор був до складних питань, пов’язаних із суперечливою природою людини та буттям людини у світі. Шукаючи відповіді у власних творах на ці вічні питання, іронічне знецінення будь-яких тверджень митець поєднував із суб’єктивною вірою в можливість розуму й серця пізнати істину. Ця віра часом долала скептичні наслідки іронічної позиції В.Дрозда. При цьому автора найбільше хвилював сам шлях пошуку істини, а не остаточне її віднайдення, яке для кожної людини є глибоко особистою подією. Іронія ж на цьому шляху була для митця не лише художнім прийомом, але й способом мислення, станом душі”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. Софія-Логос. Словник : спільний видавничий проект телеканалу 1+1” та видавництва Дух і Літера” / Сергій Аверинцев. 2-е вид., випр. і доп. К. : Дух і Літера, [2004]. 640 с.
2. Агеєва В. Діалектика художнього пошуку. Літературно-критичний процес 60-80-х років / В.Агеєва [та ін. ] ; АН УРСР ; Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка. К. : Наукова думка, 1989. 319 с.
3. Андрієнко Т.П. Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури ХVІ та ХХ століть) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 Германські мови” / Т.П. Андрієнко. Х., 2002. 16 с.
4. Андрусів С. Володимир Дрозд / С.Андрусів // Історія української літератури ХХ ст. У 2 кн. Кн. 2 : Друга половина ХХ століття : підручник. К., 1998. С.322325.
5. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. ; [наукове видання] / за ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доп. Львів : Літопис, 2001. 832 с. (Слово. Знак. Дискурс).
6. Антофійчук В.І. Євангельські образи в українській літературі ХХ ст. / В.І.Антофійчук. Чернівці : Рута, 2000. 335 с.
7. Антофійчук В.І. Своєрідність трансформації євангельського сюжетно-образного матеріалу в українській літературі ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук : спец. 10.01.01 Українська література” / В.І.Антофійчук. К., 2002. 36 с.
8. Багряний І. Сад Гетсиманський / Іван Багряний. К. : Наук. думка, 2005. 548 с. (Бібліотека школяра).
9. Бадзьо Ю. Літературні декорації та живі постаті таланту / Юрій Бадзьо // Слово і час. 1994. № 1112. С. 4460.
10. Баран Г. Утопія й антиутопія як жанри / Генадій Баран // Слово і час. 1997. № 7. С. 4751.
11. Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика / Ролан Барт ; пер. с фр. / сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. М. : Прогресс ; Универс, 1994. 446 с.
12. Бахтин М. Эстетика словесного творчества / М.М.Бахтин. М. : Искусство, 1986. 444 с.
13. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М.М.Бахтин. М. : Худ. литература, 1990. 542 с.
14. Безхутрий Ю. Художній історизм української повісті-81 / Юрій Безхутрий // Рік’81 : Літературно-критичний огляд : [збірник]. К., 1982. С. 5162.
15. Бергсон А. Сміх: Нарис про значення комічного / Анрі Бергсон ; пер. з фр. Є.Єременко ; упор. К.Лігов. К. : Вид. дім Києво-Могилянська академія”, 1994. 168 с.
16. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии / Н.Я. Берковский. Л. : Худ. литература ; ЛО, 1973. 567 с.
17. Берн Э. Игры, в которые играют люди (Психология человеческих взаимоотношений) / Эрик Берн ; [пер. с англ. А.В.Ярхо]. Минск. : Совр. литератор, 2000. 318 с.
18. Бєляєв В. Зоря нового дня / Віктор Бєляєв // Рік’72 : літературно-критичний огляд : [збірник]. К., 1973. С. 421.
19. Бодрийяр Ж. Прозрачность Зла / Жан Бодрийяр ; [пер. Л.Любарской, Е.Марковской]. М. : Добросвет, 2000. 258 с.
20. Бондаренко А. Художнє мовомислення новели В.Дрозда Білий кінь Шептало” / А.Бондаренко // Дивослово. 2004. № 11. С. 5760.
21. Борев Ю. Комическое или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека и утверждает радость бытия / Юрий Борев. М.: Искусство, 1979. 270 с.
22. Борев Ю.Б. Эстетика / Ю.Б.Борев. 4-е изд., доп. М.: Политиздат, 1988. 496 с.
23. Бретон А. Антология черного юмора / Андре Бретон ; [пер. В.Лапицкого]. М.: Carte Blanche”, 1999. 544 с.
24. Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили / Р.А.Будагов. М. : Высш. шк., 1967. 376 с.
25. Вальцель О. Импрессионизм и экспрессионизм в современной Германии (1820 1920) / Оскар Вальцель ; под ред. В.М. Жирмунского. СПб. : Academia, 1922. 95 с.
26. Веселовский А.Н. Историческая поэтика / А.Н.Веселовский ; [вступ. ст. И.К.Горского ; сост., коммент. В.В.Мочаловой]. М. : Высш. шк., 1989. 406 с.
27. Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей / В.В.Виноградов. М.: Гослитиздат, 1961. 614 с.
28. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus : Філософські дослідження / Людвіг Вітгенштайн ; пер. з нім. Євгена Поповича. К. : Основи, 1995. 311с.
29. Внуков В.С. Иронические строчки / В.С.Внуков. Д.: ІМА-прес, 2002. 111с.
30. Войтович В. Міфи та легенди Давньої України / Валерій Войтович. Тернопіль: Навч. кн. Богдан”, [2005]. 392с. (Золота пектораль).
31. Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма (Фр. Шлегель, Новалис) / Р.М.Габитова. М. : Наука, 1978. 288 с.
32. Гаевый Г.Т. Сподвижники (иронические экзистенции) / Г.Т.Гаевый. К.: Гарт, 2001. 120с.
33. Гайденко П.П. Трагедия эстетизма. Опыт характеристики миросозерцания Серена Киркегора / П. П. Гайденко. М. : Искусство, 1970. 247 с.
34. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури : підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / за наук. ред. О.Галича. К. : Либідь, 2001. 488 с.
35. Гаспаров Б.М. Литературные лейтмотивы. Очерки по русской литературе ХХвека / Б.М.Гаспаров. М. : Наука, 1993. 304 с.
36. Гачев Г. Национальные образы мира. Космо Психо Логос / Георгий Гачев ; [под ред. Э.В.Расшиваловой]. М. : Прогресс : Культура, 1995. 480 с.
37. Гашек Я. Пригоди бравого вояка Швейка / Ярослав Гашек ; пер. з чеської С.Масляка. К.: Дніпро, 1970. 672 с. (Вершини світового письменства).
38. Гегель Г.В.Ф. Эстетика. В 4 т. Т 1. М. : Искусство. 1968. 312 с.
39. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль / Н.К.Гей и Институт мировой литературы им. А.М.Горького АН СССР. М. : Наука, 1975. 472 с.
40. Гейзінга Й. Homo Ludens / Йоган Гейзінга ; пер. з англ. О.Мокровольського. К.: Основи, 1994. 252 с.
41. Гейко С. М. Іронія як культурна універсалія: філософський аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.04. Філософська антропологія і філософія культури” / С. М. Гейко. К. : Б. в., 2007. 16 с.
42. Гейко С.М. Історико-філософський вимір категорії іронії / С.М.Гейко // Актуальні проблеми духовності. Кривий Ріг, 2005. С. 142150.
43. Гиршман М.М. Стиль как литературоведческая категория : учебное пособие/ М.М.Гиршман. Д. : ДонГУ, 1984. 26 с.
44. Головій О.М. Містика і реальність: сутність комуністичної епохи крізь призму творчості Івана Багряного / О.М.Головій // Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна. Сер. Філологія. Х., 2006. № 742. Вип. 48. С.1323.
45. Голомисток И.Н. Тоталитарное искусство / И.Н.Голомисток. М.: Галарт, 1994. 294 с.
46. Грешных В.И. Ранний неметкий романтизм: фрагментарный стиль мышления / В.И. Грешных. Л.: Изд. Ленингр. ун-та, 1991. 144 с.
47. Грибкова Ю.І. Концепція романтичної іронії єнської школи в українській духовній культурі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.04. Філософська антропологія, філософія культури” / Ю.І.Грибкова. Львів, 2002. 18 с.
48. Грибоедов А.С. Горе от ума / А. С. Грибоєдов. 2-е изд., доп. М.: Наука, 1987. 480 с.
49. Григорян А.П. Художественный стиль и структура образа / А.П.Григорян. Ереван : Изд-во АН Арм. ССР, 1974. 307 с.
50. Гримич Г.М. Загадка творчого бунту : Новелістика українських шістдесятників / Г.М. Гримич. К.: Укр. письменник, 1993. 248 с.
51. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? / Тамара Гундорова // Слово і час. 1995. № 2. С. 2831.
52. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн : [наукове видання] / Тамара Гундорова. К.: Критика, 2005. 264 с.
53. Гуревич А. Проблемы средневековой народной культуры / Арон Гуревич. М.: Наука, 1981. 276 с.
54. Гуцало Є.П. Позичений чоловік. Приватне життя феномена : роман-дилогія/ Є.П.Гуцало. К.: Рад. письменник, 1982. 711 с.
55. Давній український гумор і сатира / упор. текстів, вст. ст. і прим. Л.Махновця. К.: Держ. вид-во худ. літ-ри, 1959. 487 с.
56. Делёз Ж. Логика смысла / Жиль Делёз ; [пер. с фр. Я.Свирского]. М. : Изд. центр Академия”, 1995. 296 с.
57. Денисенко В.І. Творчість М. Йогансена в контексті української сміхової модерністської прози : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 Українська література ” / В.І.Денисенко К., 2003. 18с.
58. Денисова Т. Н. Роман і проблеми його композиції / Т. Н. Денисова. К.: Наук. думка, 1968. 220 с.
59. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири / ТамараДенисова // Слово і час. 1995. № 2. С. 1827.
60. Дерріда Ж. Питання стилю / Жак Дерріда // Всесвіт. 1997. № 7. С. 147153.
61. Дефо Д. Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим / Даніель Дефо ; пер. з англ. / за ред. В. Державіна. Х.: Фоліо, 2004. 496 с.
62. Дземидок Б. О комическом / Богдан Дземидок ; [пер. с польськ. ; послесл. А.Зись]. М.: Прогресс, 1974. 223с.
63. Діалектика художнього пошуку. Літературний процес 6080-х років / Авт. колектив: В.П. Агеєва та ін.; АН УРСР. Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка. К.: Наук. думка, 1989. 319 с.
64. Дмитриев В. Реализм и художественная условность / Виктор Дмитриев. М.: Сов. писатель, 1974. 280 с.
65. Дмитриева А. С. Романтическая эстетика Ф. Шлегеля / А.С. Дмитриева. М.: Искусство, 1986. 448 с.
66. Долгов К. М. От Киркегора до Камю : Очерки европейской философско-эстетической мысли ХХ века / К. М. Долгов. М. : Искусство, 1990. 399 с.
67. Дончик В. Г. Український радянський роман : рух ідей і форм / В.Г.Дончик. К. : Дніпро, 1987. 429 с.
68. Дончик В. З потоку літ і літпотоку / Віталій Дончик. К. : Наук. думка, 2003. 556 с.
69. Дончик В. І епос, і лірика (Спостереження над повістю 1976 року) / Віталій Дончик // Рік’76 : літературно-критичний огляд : [збірник]. К., 1977. С.85104.
70. Дончик В., Слабошпицький М. Динаміка жанру (Нотатки про розвиток роману 70-х років) / Віталій Дончик, Михайло Слабошпицький // Рік’79 : літературно-критичний огляд : [збірник]. К., 1980. С. 1634.
71. Достоєвський Ф.М. Злочин і кара : роман на шість частин з епілогом / Ф.М.Достоєвський ; [пер. з рос. І.М.Сергєєва]. К. : Держ. вид-во худ. літ-ри, 1958. 546 с.
72. Дрозд В. Бог, люди і я” : щоденники різних років із коментарями / Володимир Дрозд // Київ. 2003. № 1. С. 93114.
73. Дрозд В. Бог, люди і я” : щоденники різних років із коментарями / Володимир Дрозд // Київ. 2003. № 23