Міф, архетип, традиційний образ в українському інтелектуальному романі 20–30-х рр. ХХ ст.

Короткий опис

Запорізький державний медичний університет

На правах рукопису

Ганошенко Юрій Анатолійович

УДК: 821.161.2 3.09 „1920/1930”

Міф, архетип, традиційний образ в українському інтелектуальному романі 2030-х рр. ХХ ст.

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Турган Ольга Дмитрівна,
доктор філологічних наук, професор

Запоріжжя - 2005

ЗМІСТ

Вступ..4
Розділ 1. Міфологічна парадигма дослідження українського модернізму 20-30-х рр. ХХ ст.....10
1.1 Універсальна комунікативна система міфу і її трансформація в літературному творі..10
1.2 Синтетичність жанрової структури українського інтелектуального роману та проекція міфу в ньому....33
Розділ2. Міфопоетична літературознавча рецепція українського інтелектуального роману 20-30-х рр.................................................................................................................................49
Розділ 3. Функціонування тоталітарного міфу в художній структурі творів................................................................................79
3.1 Ідеологічний міф як моделююча система тоталітарного суспільства.......................................................................................................79
3.2 Трансформація архетипів Мудрого Старого та Тіні в тоталітарному міфі....91
3.2.1 Ритуально-міфологічна семантика ініціації (народження героя) в романі В.Підмогильного Місто”.....95
3.2.2 Відторгнення тоталітарного міфу в Є.Плужника...106
3.3.3 Архетип Тіні у романі М.Івченка Робітні сили”..112
3.3 Відображення кризи національного міфу....118
Розділ 4. Сцієнтичний міф та проекція архетипу аніми в ньому.................................................................................135
4.1 Науковість як варіант релігійності..135
4.1.1 Сцієнтизм як форма неоміфологічної свідомості ХХ століття.......................................................................................................135
4.1.2 Сцієнтично-християнський синтез у романі В.Домонтовича Доктор Серафікус”......142
4.2 Актуалізація архетипу Аніми в інтелектуальному романі................................................................................................149
4.2.1 Семантика жертви в реалізації архетипу Аніми..153
4.2.2 Священна ієрофанія в романі М.Івченка Робітні сили”..164
4.2.3 Агіографічний наратив у романі В.Винниченка Лепрозорій”..................................................................................................170
Висновки.....180
Список використаних джерел..........190

ВСТУП

Культурний і психологічний феномен 20-30-х років на сьогодні ще не може вважатися достатньо дослідженим. З одного боку, це час завершення буремних подій революції, громадянської війни, час відносної стабілізації в суспільстві, що потребувало від письменників високого рівня осмисленості проблем епохи. Це призводить до дедалі більшої популярності й поширеності великих форм прози романів, повістей, а також до розвитку літератури в цілому. З іншого боку, 20-30-і рр. це час, коли комуністичні ідеали поступово почали перетворюватися на сувору й догматичну систему, суспільство переходило на рейки тоталітарності. Канонізація соцреалізму та відрив від світового культурного розвитку, підкріплені репресивно-карною системою, унеможливили вільний саморозвиток митця.
У науково-критичній думці останніх років помітна тенденція до зосередженості на проблемах модерності в національній літературі, що пов’язане, на думку Я.Поліщука, з потребою сучасного естетичного й загальнокультурного пізнання нашої національної самобутності чи у зворотному світлі національної меншовартості. Тут виникає та гострота проблеми, яка завжди її супроводжувала в епізодах драматичного самоусвідомлення на межі століть, у 1920-х роках чи на початку 60-х” [174, 25]. Саме тому намічається поступовий рух наукової думки від захопленого відкриття нових” імен і реактуалізації історико-біографічних моментів, пов’язаних з авторами (80 початок 90-х) до осмислення й відтворення цілісного літературно-критичного та естетичного контексту доби (90-і), а відтак, і до глибинного філософсько-естетичного й художнього аналізу та інтерпретації творів (друга половина 1990-х 2000-і рр.).
Однак важливою проблемою сучасного українського літературознавства стає відсутність систематизованого теоретичного вивчення окремих явищ цілісного літературного процесу 20-30 рр. (поетики, дискурсу стилю, жанрової природи). Зокрема потребує детального аналізу й теоретичного обґрунтування своєрідний національний варіант жанру інтелектуального роману, що сформувався в ці роки (поширеність, особливості архітектоніки та поетики). Також не знаходить свого наукового розв’язання проблема несвідомих регулятивів творчої активності, їх взаємозв’язку з соціально-психологічними чинниками епохи, віднайдення константних структур (архетипів колективного несвідомого), які через творчий акт впливають на поетику літературного твору. Практично немає праць, які б аналізували активність та якісні характеристики таких структур в літературному процесі 20-30-х рр. ХХ ст., реконструювали відповідний цілісний світ уявлень про дійсність, що в ньому співвідносилися б їх конкретно-образне втілення з традиційними міфологічно-світоглядними системами, не втрачаючи при цьому зв’язку з історичним тлом, його ідеологічно-інтелектуальним дискурсом, та допомагали б розкрити індивідуально-авторську своєрідність кожного письменника. Осмислення української інтелектуальної прози 20-30-х років ініціює звернення до аналізу цілісного текстуального масиву з точки зору прихованого ремінісцентного плану текстуальної організації творів, а разом з тим і специфіки авторського моделювання світу. Визначення такого аспекту аналізу дасть можливість не просто спроектувати вивчення текстів у площину ще досить не розробленої на сьогодні проблеми співвідношення констант колективного несвідомого (архетипів) та регулятивів масової свідомості (неоміфологічних структур) з конкретно-чуттєвими образами художніх творів певного жанрового різновиду роману, а й визначити онтологічні та аксіологічні домінанти культурно-історичного феномену 20-30-х років, глибше осмислити його цілісність, значення для всієї історії літератури, систематизувати існуючий пласт досліджень зі вказаної проблеми. Детальне вивчення універсально-міфологічних вимірів української літератури сприятиме глибшому осягненню питання її існування в загальному культурному контексті. Архетипи розкривають глибинні психологічні константи людства, що проявляються передусім через функціонування міфологічних структур, традиційних тем, мотивів і образів та індивідуально-творче їх відображення. В результаті виявлення цих інваріантних складових у структурі текстів окремих письменників можна проаналізувати на рівні жанрової типології базові моделі авторських Універсумів, проблеми їх інтеграції в соціокосм 20-30-х рр. та макрокосм культурної традиції.
Національне відродження в останні десятиріччя, посилення уваги до культурної спадщини й міфопоетичних констант національного буття, прагнення до всебічного дослідження проблеми тоталітарності (історичного, культурологічного, філософського) та потреба витворення нового консолідуючого національного міфу, а також сучасна криза раціональності робить актуальним вибір теми запропонованої розвідки, яка зосереджується, передовсім, на розкритті цих моментів у ментальності українства початку ХХ століття та дослідженні їх втілення у художній формі інтелектуального роману. Подібний вибір теми є особливо чинним, якщо взяти до уваги активізацію вивчення поетики творчої спадщини письменників цього періоду, недостатній рівень дослідженості творчості авторів інтелектуальної прози, необхідність окреслення нових парадигм інтерпретації художньої творчості.
Стан наукової розробки проблеми. Дослідження теоретичних основ розуміння міфу як універсальної інтеркультурної комунікативної системи та синтетичної світоглядної моделі, іманентно присутньої на всіх рівнях суспільного буття й здатної до контамінації з сучасними ідеологічними та художніми системами, складалось під впливом філософських, культурологічних, етнологічних та психологічних поглядів Р.Барта, Я.Голосовкера, Ю.Давидова, М.Еліаде, Л.Леві-Брюля, К.Леві-Строса, О.Лосєва, Ю.Лотмана, Є.Мелетинського, О.Потебні, В.Проппа, В.Топорова, Дж.Фрезера, О.Фрейденберг, З.Фройда, Е.Фромма, К.Г.Юнґа та ін. При аналізі літературного матеріалу (інтелектуальної романістики 20-30-х рр.) та зосередженні на проблемах художньо-літературного втілення міфологічно-архетипних структур в авторському тексті ми спираємося на роботи літературознавців, які досліджували дискурс модернізму та питання трансформації традиційних структур та міфологічних схем в літературному творі В.Агеєвої, В.Антофійчука, Ю.Безхутрого, М.Бахтіна, Т.Гундорової, Н.Зборовської, М.Ласло-Куцюк, М.Моклиці, А.Нямцу, С.Павличко, В.Пахаренка, Я.Поліщука, О.Турган, Н.Фрая, Г.Хоменко та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в руслі теми Культурна модель у художньому тексті (на матеріалі української літератури ХІХ-ХХІ ст.)”, яку розробляє кафедра культурології та українознавства Запорізького державного медичного університету.
Об’єктом дослідження є інтелектуальна романістика 20-30-х років: В.Винниченка Лепрозорій” (1938), В.Домонтовича Дівчина з ведмедиком” (1928), Доктор Серафікус” (1929), М.Івченка Робітні сили” (1929), М.Могилянського Честь” (1929), В.Підмогильного Місто” (1928), Невеличка драма” (1929), Є.Плужника Недуга” (1929), М.Хвильового Вальдшнепи” (1927).
Предметом дослідження є особливості функціонування міфу, трансформації архетипу та трактування традиційних образів у структурі інтелектуального роману 20-30-х рр. ХХ ст.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є комплексне дослідження проблеми художньої рецепції й відтворення в тексті міфологічних систем, що являють собою синтез традиційних структур та новітньої ідеології (тоталітарний та сцієнтичний міфи), а також аналіз проблеми трансформації архетипу в художній образ та простеження функціональності в структурі аналізованих текстів традиційних образів і сюжетів.
Досягнення сформульованої мети передбачає виконання таких завдань:
1) окреслити інтерпретаційні парадигми міфологічної семантики художнього твору в сучасному літературознавстві;
2) диференціювати жанрові характеристики інтелектуального роману;
3) розкрити принципи та засади літературознавчої та критичної рецепції творів;
4) розглянути функціонування тоталітарного міфу в структурі текстів;
5) проаналізувати експлікацію тоталітарного міфу через текстуальне втілення архетипів Мудрого Старого й Тіні;
6) простежити кризу національного міфу в 20-30-х рр. ХХ ст.;
7) відтворити цілісну модель світобудови в структурі сцієнтичного міфу та простежити її функціонування в художньому тексті;
8) визначити роль і значення трансформації архетипу Аніми в системі поетики творів.
Характер поставлених завдань передбачає інтердисциплінарність дослідження і визначає методологію дослідження. Під час виконання дисертації як основний застосовувався структурно-семіотичний метод, що полягає в розділенні цілісного художнього простору тексту на окремі структурно-семантичні одиниці, рівні як форми, так і змісту, у поєднанні з герменевтичним сукупність інтерпретаційних парадигм, які складають окремі семантичні поля трактування художнього твору і екстраполюються на особистість автора та конкретну історичну дійсність, що його оточувала, а також реконструюють та тлумачать лінгво-знаковий текст міфу. Побіжно під час розгляду окремих часткових питань використовувались компаративний, порівняльно-типологічний та контекстуальний методи.
Наукова новизна дослідження полягає не лише в залученні нового матеріалу до наукового обігу, а й у застосуванні принципів та методів аналізу, які дозволяють глибше вивчити поетику творів на рівні жанрової типології певного періоду, адекватно проінтерпретувати закодований ремінісцентний зміст, залучаючи до аналізу здобутки інших наук, зокрема, етнології та психології. Також робота є поєднанням різних парадигм міфопоетичного підходу до аналізу художнього тексту міфо-ритуального аналізу в поєднанні з архетипним аналізом (за К.Г.Юнгом), архетипною критикою Н.Фрая та дослідженням функціонування традиційних образів, сюжетів, мотивів. Крім того, дослідження є системним аналізом міфологічного та психологічного підґрунтя таких форм масової свідомості, як тоталітарна ідеологія та сцієнтичний світогляд, а також чи не єдиною спробою простеження цього на рівні поетики окремих творів.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали й наукові результати дисертації можуть бути використані літературознавцями, істориками, політологами, культурологами під час читання лекцій, спецкурсів та проведення спецсемінарів, практичних занять з історії української літератури першої половини ХХ ст., написання курсових, дипломних та магістерських робіт, а також у практиці загальноосвітніх шкіл, ліцеїв і гімназій з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри культурології та українознавства Запорізького державного медичного університету. Окремі її положення покладено в основу доповідей, виголошених на Всеукраїнській науково-практичній конференції Творчість Валер’яна Підмогильного в контексті світової літератури” (Дніпропетровськ, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 125-річчю Гната Хоткевича (Харків, 2002), Міжнародній науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2002, 2003), Міжнародній науковій конференції „Класична поетика та естетика постмодерної доби: заперечення та трансформація?” (Львів, 2003), Міжнародній науково-теоретичній конференції Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, 2003), VII Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2004).
Основні засади дослідження викладені у 9 статтях (з них 6 фахових), тезах доповіді.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (276 позицій). Робота викладена на 189 сторінках тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Інтелектуальна романістика є складноорганізованою впорядкованою системою різнорідних семантичних кодів, що вимагає поліцентричного підходу до її аналізу як запоруки адекватної інтерпретації закодованого змісту. Пошук нових теоретичних засад до вивчення семіотичного простору текстів як сукупності вербально виражених значень та розгляду типу його конструювання створює нову систему наукових вражень про об’єкт.
Під час аналізу міфологічної парадигми дослідження українського модернізму 20-30-х рр. ХХ ст. ми визначили основні ознаки міфу як складної семіотичної системи. Міф характеризується позатемпоральністю (антиісторичністю) свого розгортання, кроскультурним потенціалом побудови семантичних та структурних моделей ґендерних, політично-ідеологічних, міжособистісних відносин. Тому міф можна розуміти як універсальний метатекст культури. Також нами констатовано одну з базисних ознак міфу іманентну закоріненість його в структурах людської психіки, однак на рівні надіндивідуальному, осмисленому в науці ХХ ст. через виділену К.Г.Юнгом категорію колективного невідомого, яка абсорбує соціальний та індивідуальний досвід і через прориви” цього несвідомого до сфери індивідуальної свідомості шляхом творчого імпульсу міф втілюється в текстах та знаках культури.
Універсальною структурно-семіотичною схемою втілення міфу стає психологічний феномен архетипу, який являє собою загальний формальний принцип (зразок) організації несвідомих смислів і проектується в текст. Однак ця проекція виявляється опосередковано, через конкретно-чуттєві образи та образні структури (символи, метафори, традиційні образи), кожна з яких є гомогенним втіленням усієї макроструктури міфу, але в згорненому вигляді. Саме ця редукція і дозволяє мобільно втілюватися в різних культурно-історичних контекстах, набувати різної семантики, не втрачаючи при цьому своєї естетичної та екзистенційної сутності.
Виділяючи основні ознаки жанру інтелектуального роману та співвідносячи їх з проблемою текстуальної реалізації архетипних та міфологічних значень, ми можемо простежити дискурс міфу в структурі інтелектуального роману. Міфологічна семантика проектується в текст і розгортається на двох рівнях: спадкоємності й пам’яті романних форм (рівень діахронії, традиції) та на рівні внутрішньої типології (рівень синхронії, занурення в культурний інтертекст та свідомої інтелектуальної міфотворчості). Саме це, деякою мірою, й визначило принципи жанротворення, поряд з кореляціями в них на рівні стилістики естетичних засад українського модернізму fin de siècle, зокрема через загальну сецесійну настроєвість (песимістична тональність творів, скептицизм нарації тощо). Цей факт пов’язаний, насамперед, з соціально-політичними процесами в країні, що й визначили характер реалізації модерних принципів у мистецтві 20-30-х рр. Модернізм в цей час є прихованим за зовні реалістичними формами літератури (виробничий, сімейно-побутовий роман тощо) принципу естетичної організації та способу конструювання тексту.
Тому інтелектуальний роман стає найбільш адекватною формою втілення цих принципів, оскільки він є синтетичною жанровою структурою і несе в собі й традиційні ознаки роману (любовний сюжет), і виробляє власні риси як окремого жанрового різновиду: схематичність, дещо штучна сконструйованіть героя, перенесення акцентів дії в його психологічну реальність, переосмислення конфлікту як протилежності ідейно-філософських позицій, що визначають всю ідеологічну спрямованість і мовленнєво-поведінкову сферу людини. Це дозволяє авторам відтворити екзистенційні проблеми буття індивіда, наближаючись до психологічних загальноонтологічних констант (універсалій), що й наближає текст до визначальних підвалин людського існування міфів.
Однією з основних проблем, що супроводжує дослідження міфо-ритуальних, архетипних та традиційних образних структур у семіозисі інтелектуальної романістики 20-30-х рр. ХХ ст. є певна неакцентованість як прижиттєвої критичної думки, так і подальшої літературознавчої рецепції на проблемі ремінісцентних міфологічних семантичних шарів тексту, а також контамінація ідеологічних настанов та власне літературознавчого розгляду корпусу текстів, що викривлювало та вульгаризувало сприйняття художнього цілого творів інтелектуальної романістики. Хоча в контексті наукових завдань цього дослідження така критика дає неоціненний матеріал для експлікації принципів і засад тоталітарного типу культури, уяскравлює й увиразнює тенденції соціально-психологічних і культурних зрушень у бутті українства початку ХХ ст., дає чітке уявлення про характер змін у процесі становлення ідеологічного міфу та в залежному від нього літературному процесі.
Можна, таким чином, виокремити п’ять етапів літературознавчо-критичної рецепції інтелектуальної романістики 20-30-х років. По-перше, етап первинного критичного сприйняття (період написання більшості творів), під час якого літературні явища оцінювалися одночасно з двох сторін суто естетичної та ідеологічної, ніби звіряючи кожен окремий твір чи певні тенденції літературного процесу з ідеологічною доктриною, із загальним міфологізованим ідеалом, який на той час ще не викристалізувався остаточно, перебував на стадії формування, романтичного піднесення, а тому ще не сприймався як догмат.
По-друге, інвективний етап, який склався наприкінці 20-х рр. і засвідчив повне поглинання літературної критики офіційною ідеологічно-міфологічною системою. Характерними його особливостями є створення специфічного канону, поступова формалізація та бюрократизація літературного руху, суто ідеологічні підходи до аналізу та оцінки літературного твору, усталення й ритуалізація критичної риторики, злиття соціально-політичного (карного, репресивного) та критичного дискурсів і, внаслідок цього, штучне переміщення аналізованого корпусу текстів на периферію літературного процесу.
По-третє, етап штучного забуття. Після фізичного знищення та критично-літературознавчої дискредитації окремих письменників відбулось переміщення (вилучення) їх творів та біографічно-критичних матеріалів з маргінесів офіційного міфу за його межі, що фактично означало за межі інтелектуального поля нації, загострена табуйованість цього текстуального масиву. Цей етап характеризується також посиленою активністю діаспорного літературознавчого прочитання цих творів, розвитком особливого пласту рецепцій (ідеологічні маркери літературознавчого сприйняття об’єднуються навколо національно орієнтованих міфосистем) та вкрай високим рівнем латентності рецепцій в Україні.
По-четверте, етап реконструкції знань, який почався з 50-х років ХХ століття і тривав майже до середини 90-х. Важливість цього етапу полягає в поступовій деконструкції ідеологем тоталітарного міфу, у поверненні до естетичних засад літературознавчого розгляду українського інтелектуального роману. Характерними особливостями цього періоду є активізація досліджень модерних тенденцій вітчизняної літератури, посилення наукової уваги до феномену міфу, поступове розширення літературознавчих парадигм дослідження, а також посилена увага літературознавців до постатей окремих письменників (В.Винниченко, В.Підмогильний, М.Хвильовий) та реактуалізація передусім біографічних моментів.
По-п’яте, сучасний етап, який характеризується насамперед поліметодологічністю досліджень, присвячених окремим творам чи творчості окремих письменників, а також посиленням уваги літературознавства до типологічних узагальнень літературних явищ. З точки зору міфопоетичного підходу до інтерпретації структурно-семантичних особливостей інтелектуального роману 20-30-х років саме останні два періоди якщо й не дають значного кількісного масиву подібних досліджень (спостерігається певна методологічна неповнота), однак засвідчують зацікавленість дослідників методологічно близькими проблемами (психоаналітичні студії, постколоніальна критика, екзистенціальне літературознавство та ін.), що дає змогу створити цілісне інтерпарадигматичне інтерпретативне поле як окремого твору, так і певного жанрового утворення, літературного періоду, напряму чи стилю, а також створює передумови для наукового наближення до осягнення міфологічних глибин різнорідних літературних явищ.
Кожна неоміфологічна система також базується на інваріантних структурах колективного несвідомого, архетипах і реалізується в текстах культури та проектується в масовій свідомості. Саме на такому рівні розуміння міфу проаналізовано інтелектуальну романістику, зокрема через співвіднесення елементів поетики творів із засадами тоталітарного та сцієнтичного міфів.
Проаналізувавши особливості функціонування тоталітарного міфу в художній структурі текстів інтелектуальної романістики 20-30-х років, можна зауважити, що ідеологічний міф став визначальною категорією життя радянського суспільства, підкоряючи собі всі сторони соціального та індивідуального буття людини. Реалізуючись у цілому ряді структурних опозицій, як зовнішніх, так і внутрішніх, він змоделював герметичний простір закритого суспільства (СРСР), а також виробив особливе ставлення до його елементарних частин (ієрархізація). Базисом для розгортання цього міфу стало особливе розуміння історії як певної екстраполяції ідеології, а не самоцінної галузі суспільної онтології. Тоталітарний тип технологій підкорення та керування масами ґрунтувався на міфологемі самопожертви, месіанізму та транспозитивній міфологемі золотого віку, що досягалося за допомогою міфологічної співпричетності усіх елементів системи (глобальне тіло).
Найчастотнішими і найпродуктивнішими з огляду свого художнього втілення в аналізованих текстах є архетипи Мудрого Старого та Тіні, які оригінально втілюються в романній творчості кожного письменника в розгалуженій системі міфо-ритуальних схем. Ми можемо констатувати наявність в аналізованих творах розгалуженої системи міфологічних схем та моделей, які можна звести до семантики реалізації в лінійній структурі текстів міфологеми помираючого та воскресаючого бога в різноманітних модифікаціях. Саме характер втілення цієї універсальної структури в художній тканині творів і визначає ступінь відображення всезагального ідеологічного міфу тоталітаризму.
Зокрема проаналізовано ініціальну ритуалему народження нового героя (інтеграція в суспільний організм), що відображає трансформацію архетипу Мудрого Старого. Співвідносячи сюжетні варіації” міфопоетичних мотивів у романі Місто” В.Підмогильного з інваріантними схемами ритуалів переходу, ми можемо сказати, що структура твору несе на собі відбиток архаїчної ритуальної схеми ініціації (в міфологічному плані міф про народження героя), збігаючись з основними її елементами.
Через приведення свого мікрокосму у відповідність до макрокосмічної організації (шляхом жертви) герой набуває статусу творця, здатного реалізувати свій креативний потенціал. Ідеологічний міф відіграє в такому метасюжеті конститутивну функцію загального ритуально-міфологічного цілого, пов’язуючи між собою усіх персонажів за двома пакетами відносин: навчання (Мудрий Старий) і метаморфоза (двійництво). Ідеологічна семантика тоталітарного міфу лімінально відділяла Степана Радченка від Центра (Міста), що втілилось насамперед у масових образах натовпу і ставленні героя до нього.
Також проаналізовано систему опозиційних втілень цієї структурної схеми в романі Є.Плужника Недуга”, який засвідчив певний відхід, відторгнення тоталітарного міфу, однак без послідовної та остаточної його реалізації. Тут спостерігається своєрідна варіація письменником міфологічного мотиву спокуси. Поміщаючи персонажа у межі дії на нього одразу трьох гетерогенних втілень архетипу Мудрого Старого, автор досягає ефекту внутрішнього відторгнення тоталітарного міфу через загостреність на індивідуально-психологічному рівні осягнення трансцендентного. Однак закритість ідеологічного простору СРСР не дає можливості для подібного особистісного плюралізму. Реалізуючись через кольористичну опозицію сірий / синій” (у іншій транскрипції усталеність / спокуса”, міф / марґінес”), ідея внутрішнього відмежування не знаходить свого остаточного вирішення, зависає в повітрі і стає ще однією риторичною фігурою в інтелектуальній прозі 20-х рр.
Окремо проаналізовано комплементарний щодо попередньої структури архетип Тіні та його місце в системі ідеологічних опозицій тоталітарного міфу, а також особливості його художньої трансформації в романі М.Івченка Робітні сили”. Постать Горошка, який є втіленням архетипу, закорінена в традиційному образі Марка Проклятого (комплекс Агасфера) і впродовж дії роману набуває семантики жертви. Твір відобразив поступову переакцентуацію тоталітарного міфу на агресивну парадигму кривавих технологій. Архетип тіні вказує на актуальність бунтівної, загубленої особистості в системі тоталітарного міфу, який постає у творі М.Івченка як суперечлива і недосконала система. Вегетативний код, якому підпорядкована уся метасюжетна будова, визначає усіх персонажів, а також характер трансформації в текстуальні структури архетипів Мудрого Старого, Великої Матері, Тіні.
Питання кризи національного міфу в українській літературі 20-30-х рр., зокрема в інтелектуальній романістиці, стоїть досить гостро. Через руйнацію усіх світоглядно-поведінкових патернів секуляризованої культури та агресивним домінуванням тоталітарного міфу, а разом з тим і суспільна зосередженість на ентропії призводять до того, що місце людини як ізоморфної всьому Універсуму найчастіше втрачене. Також втрачає свою життєву силу вся культурно-міфологічна система українського народу з її двома основними домінантами: по-перше, національною історією як втіленням діахронного зв’язку поколінь та етичним нормативом (розімкненість історичної прямої). А по-друге, енергетичним, етичним та естетичним центром українського національного міфу міфологізованою постаттю Шевченка, який втрачає у 20-30-ті рр. свою роль Пророка (Мудрого Старого) і набуває рис маргінального щодо міфологічної структури тоталітаризму положення, характеризуючись узагальненою семантикою індикатора стану національного міфу. Це унеможливлює для культури першої половини ХХ ст. питання відродження цієї природної міфологічної системи, основою якої є менталітет як етнокультурний феномен, що керує самоідентифікацією людини в суспільстві.
Проаналізувавши проекцію сцієнтичного міфу в інтелектуальному романі 20-30-х рр., можемо визначити особливості його структури та експлікації в суспільній свідомості, а також особливості функціонування в межах літературного художнього тексту. В процесі реалізації міфу нами помічено стійку залежність між реалізацією сцієнтичної міфологічної моделі та функціонуванням тоталітарного міфу. Ці дві міфологічні системи є виразно комплементарними і взаємовизначають внутрішні структурні одиниці. Базисною категорією, що характеризує реалізацію сцієнтичного міфу, є пізнання, а також конкретний його носій інженер, вчений, лікар, інтелігент (узагальнимо його як втілення єдиного архетипу Мудрого Старого). Окремо нами визначено особливість конструювання особливої картини світу” сцієнтичного міфу, її аперсональність, безтілесність. Нею детермінується соціокультурна, цивілізаційно-семіотичниа кодифікація міста, яке є категорією надчасовою і є кроскультурною проекцією архетипу Трансформації та носієм міфологічної семантики як універсальна позачасова просторова та психологічно-соціальна модель.
Своєрідним прикладом інтеріоризації принципів сцієнтичного міфу є роман В.Домонтовича Доктор Серафікус”, у якому цей міф повністю визначає особливості як адекватного (щодо впливу міфу на окрему особистість) самовизначення людини в світі (означеного в творі як схизма), так і ґендерну позицію в суспільстві (нереалізованість та відчуження). При цьому спостерігається синтезування сцієнтичного міфу з традиційною міфологічною системою християнства, що й визначило характер загальної деформації природних поведінкових матриць. Життя з реального часопростору переноситься в ірреальний і абстрактний інтелектуальний хронотоп науки та в оніричний простір сну. Найадекватнішим образним втіленням подібних настанов стає міфологема янгола, що характеризується ознаками надчасовості, безтілесності й жорсткої легітимізації з боку ієрархічної побудови вищого розуму. Це пояснює переорієнтацію персонажа з креативної семантики мудрості (світло) образ на домінування значення саморуйнації (вогонь).
Підсумовуючи отримані результати дослідження, можна сказати, що реалізація в чоловічих текстах (які склали предмет аналізу) жіночих образів несе на собі відбиток трансформації архетипу Аніми, який перш за все семантизується в маскулінному типі мислення як корелят статевого інстинкту на рівні невідомого. Цей архетип виявляє себе через почуттєву, алогічну сферу. Зосередження на цій семантиці призводить до руйнування певних міфологічних підвалин (конфлікт між особистісним та суспільним). Тому найчастіше міфологічним значенням, що супроводжує текстуальне втілення архетипу, є жертва. У романі В.Підмогильного Місто” ця жертва виконує конституційну функцію в загальному контексті ритуалу переходу й енергетично підтримує рух головного героя-ініціанта в процесі соціальної інтеграції та реінтеграції, зберігаючи стадіальність у стосунках.
Натомість Дівчина з ведмедиком” В.Домонтовича реалізує семантику жертви не на протосюжетному рівні, на інтелектуальному алюзійно-номінативному (через реактуалізацію традиційного образу Іфігенії), який проектується на інші рівні текстуальної організації. Значення цієї жертви полягає у відсутності змін у соціокультурній парадигмі, її замкнутість, герметичність, що не дозволяє реалізуватись головній героїні, призводить до агресивності та загибелі. Основним дескриптором міфологем жерця і жертви стає зоологічний код ведмедя.
Реалізація архетипу Аніми в романі В.Підмогильного Невеличка драма” відбувається під впливом національної традиції (сюжет про суперництво між жінкою й русалкою). Причому семантика жертви проектується в такому випадку лише частково, оскільки хтонічна істота (втілення Аніми) несе на собі відбиток фатуму для чоловіка-суб’єкта і просто, скоріше, означає реінтеграцію в межах природного циклу. Проекція цього архетипу несе в собі алогічне антисцієнтичне значення кризи раціональності в суспільній свідомості, виявляє нежиттєздатність (антиприродність) сцієнтичного міфу.
Подібним чином ми можемо простежити трансформацію архетипу Аніми в творі М.Івченка, його часткову контамінацію з архетипом Великої Матері, а також конституційну семантику жертви, що пов’язана з реалізацією Аніми. Причому ця жертва направлена не на утвердження офіційного тоталітарного чи сцієнтичного міфу, а, навпаки, на повернення до ментальних традицій і закорінена у вегетативному міфі. Саме такий варіант міфу й створює можливість для автора реалізувати інтелектуальний сюжет про протистояння між розумово-логічною та інтуїтивно-почуттєвою формами пізнання, представлених відповідно Савлутинським та Орисею. Поступова перевага останньої й визначає перехрещення власне сюжетної площини з площиною інтелектуального сюжету та міфологічного метасюжету про священну ієрофанію, спрямовану на відродження рослинної сили.
Натомість інтелектуальний роман В.Винниченка втілив принципи традиційних агіографічних структур на рівні сюжетної організації твору, його наративного ядра та характеротворення персонажів, зокрема центрального суб’єкта мовлення Івонни Вольвен. Семіозис героїні позначився як екстраполяцією ідеологічних настанов автора (конкордизм, ідея сироїдіння), так і трансформацією та частковою контамінацією архетипів Аніми (інтуїтивно-почуттєва сфера) та Мудрого Старого (сфера смислу), що знайшло свій вияв в розгалуженій системі реактуалізації традиційних образів (Єва, Жанна Д’Арк та повія). Це й дозволяє говорити нам про два рівні прочитання твору: синхронічно-ідеологічний та універсально-міфологічний.
Отже, дві новостворені міфологічні системи багато в чому визначили характер зміни й оновлення літературних практик та письменницьких стратегій початку ХХ ст. Через активізацію певних архетипів (Мудрий Старий, Тінь, Аніма, Персона) відбувається переорієнтація персонажно-наративної та жанрової специфіки роману, а також зміна у використанні традиційних образів та сюжетів редукція їх до інтертекстуальних маркерів-вказівок (Кармен, Іфігенія, Таїс, Карамазов, Аглая, Жанна Д’Арк, Єва та ін.) чи мотивних натяків (комплекс Агасфера, мотив спокуси, мотив суперництва тощо). Дослідження міфологічно-ремінісцентного рівня поетики інтелектуальної романістики 20-30-х рр. ХХ ст., архетипного підґрунтя літературних схем і моделей, традиційно-образної складової художнього цілого дало змогу більш глибоко й повно розкрити унікальність тогочасної культурної ситуації, зрозуміти ідеологічний контекст доби, виявити багатовимірність досліджуваних творів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автономова Н.С. Рассудок. Разум. Рациональность. М.: Наука, 1988. 288 с.
2. Агеєва В.П. Мовні ігри В.Домонтовича // Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна лукроза. К.: Критика, 2000. С. 3-20.
3. Андрущенко В., Губерський Л., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість: Методологосвітоглядний аналіз. К.: Знання України, 2002. 578с.
4. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
5. Арендт. Х. Джерела тоталітаризму. К.: Дух і літера, 2002. 539 с.
6. Ахматов Л. За радянську літературу // Червоний шлях. 1930. № 4. С. 151-157.
7. Бакаєв Ю.В. Тоталітарне суспільство: соціально-філософський аналіз: Автореф. дис. канд. філософ. наук. К, 1997. 20 с.
8. Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. Л.-Нью-Йорк: Вид-во М.П.Коць, 1998. 216 с.
9. Барт Р. Мифологии. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
10.Батаєва К.В. Міф у релігії: проблема співвідношення міфічного виразу та релігійно-християнського змісту: Автореф. дис. ... канд. філософ. наук. Х., 1997. 19 с.
11.Бахтин М. М. Проблемы эстетики Достоевского. М.: Наука, 1972. 500с.
12.Безсмертні / Під ред. М.Ореста. Мюнхен: Інститут Літератури ім. Михайла Ореста, 1963. 334 с.
13.Безхутрий Ю.М. Хвильовий: проблеми інтерпретації. Х.: Фоліо, 2003. 495 с.
14.Бердяев Н. Судьба России. М.: Советский писатель, 1990. 346 с.
15.Білецький О. Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року // Червоний шлях. 1926. № 2. С. 121-129.
16.Білецький О. Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року // Червоний шлях. 1926. № 3. С. 133-163.
17.Білова Г.О. Несвідоме як джерело творчої діяльності: Автореф. дис. ... канд. філософ. наук. Х., 1997. 23 с.
18.Блуменберг Г. Твір про міф // Після філософії: Кінець чи трансформація. К.: Четверта хвиля, 2000. С. 370-373.
19.Братасюк М.Г. Етно-національне відчуження як філософська проблема (історико-філософський аспект): Автореф. дис. ... докт. філософ. наук. Тернопіль, 1995. 35 с.
20.Бриних М. Ідеаліст і провокатор. Микола Хвильовий // Україна Молода. 1998. 15 травня.
21.Буяшенко В.В. Ментальність як парадигма співбуття: Автореф. дис. ... канд. філософ. наук. К., 1997. 26 с.
22.Ванд Л., Муратова А. Генеалогия культуры и веры //genbook.chat.ru /start.htm.
23.Васьків М.С. Художня полеміка В.Підмогильного і М.Могилянського // Актуальні проблеми літературознавства. Збірник наукових праць. Т.10. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2001. С. 33-40.
24.Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
25.Винниченко В. Лепрозорій // Вітчизна. 1999. № 5-6. С. 20-80.
26.Винниченко В. Лепрозорій // Вітчизна. 1999. № 1-2. С. 3-63.
27.Винниченко В. Лепрозорій // Вітчизна. 1999. № 3-4. С. 22-72.
28.Габермас Ю. Філософський дискурс модерну. К.: Четверта хвиля, 2001. 424 с.
29.Гадз В. Шляхи розвитку сучасного мистецтва // Життя і революція. 1925. № 9. С. 63-65.
30.Газнюк Л.М. Модифікації тілесності в соціокультурній реальності: Автореф. дис. канд. філософ. наук. Х., 1993. 18 с.
31.Гальчук М. Літературне життя на підсовєтській Україні: І. Проза 1920-30 років. Мюнхен-Париж: Вид-во СУМ, 1952. 31 с.
32.Гаморак Ю. Три символи М.Хвильового // Хвильовий М. Твори в п’ятьох томах. Нью-Йорк-Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1986. Т. 5. С. 475-478.
33.Ган О. Трагедія Миколи Хвильового. Ульм: Прометей, 1947. 77 с.
34.Ганжа Л. Нетиповий герой у нетипових обставинах // День. 2000. 20 квітня.
35.Гачев Г.Д. Ментальность или национальный космопсихологос // Вопросы философии. 1994. № 1. С.25-33.
36.Гелета О. Література як міфотворчість // Література плюс. 1999. № 1-2.
37.Гетало Т.Є. Онтологія ментальності: філософсько-культурологічний аналіз. Автореф. дис. канд. філософ. наук. Х., 1999. 20 с.
38.Глотов О.Л. Російська література ХХ століття в контексті культової свідомості (спроба історико-функціонального аналізу): Автореф. дис. ... докт. філолог. наук (10.01.02). К., 1997. 36 с.
39.Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218 с.
40.Голубєва З.С. Український радянський роман 20-х років. Х.: Вид-во Харківського ун-ту, 1967. 216 с.
41.Голянич М. Внутрішня форма слова в художньому тексті: Автореферат дис. ... докт. філол. наук. К, 1998. 36 с.
42.Гончарова І.М. Проблема міфологічного символізму в контексті культури: Автореф. дис. ... канд. філософ. наук. К, 1998. 18 с.
43.Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. К.: Рад. письменник, 1991. 212 с.
44.Гречанюк Ю.А., Нямцу А.Є. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ ХХ ст. Чернівці: Рута, 1997. 124 с.
45.Григорян С.А. Социология тоталитарности: взгляд изнутри // Тоталитаризм как исторический феномен. М.: Прогресс, 1989. С.94-96.
46.Гринів О. Українська національна ідея як проблема науки // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. праць. Вип. 9. К.: Унісерв, 2001. С. 4-8.
47.Гундорова Т. Проявлення слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Л.: Літопис, 1997. 300 с.
48.Давидов Ю. Интеллектуальный роман” и философское мифотворчество в западной литературе ХХ в. // Вопросы литературы. 1977. № 9. С. 130 145.
49.Давидов Ю.Н. Картины мира” и типы рациональности (новые подходы к изучению социологического наследия Макса Вебера // Вебер М. Избранные произведения. М.: Прогресс, 1990. С.736-769.
50.Даниленко В.Г. Архетип, монотип, стереотип як формотворчі структури художнього тексту (на матеріалі прози Григора Тютюнника): Дис. ... канд. філолог. наук (10.01.01). К., 1994. 163 с.
51.Днепров В.Д. Черты романа ХХ века. М.-Л.: Сов.писатель, 1965. 548с.
52.Довгань К. Людина з плянети // Життя і революція. 1927. № 1. С.175-181.
53.Доленґо М. Критичні етюди. Х.: ДВУ, 1925. 73 с.
54.Доленґо М. Післяжовтнева українська література // Червоний шлях. 1927. № 11. С. 154-172.
55.Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна лукроза. К.: Критика, 2000. 416 с.
56.Домонтович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту. Романи. К.: Критика, 1999. 384 с.
57.Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто: Гомін України, 1958. 296 с.
58.Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. К.: Либідь, 2001. 334 с.
59.Допп Дж. Идеологема // www.humanities.lviv.ua/TW/ideology
60.Дорошкевич О. Літературний рух на Україні в 1924 році // Життя і революція. 1925. №3. С. 61-68.
61.Дугин А. Литература как зло // www.chat.ru /~barron_reeck /dugin.
62.Еліаде М. Священне і мирське; Міфи, сновидіння і містерії; Мефістофель і Андрогін. К.: Основи, 2001. 591 с.
63.Єрмоленко А. Комунікативна практична філософія. Підручник. К.: Лібра, 1999. 488 с.
64.Жанровые разновидности романа в зарубежной литературе XVIII-ХХ веков. Киев-Одесса: Вища школа, 1985. 148 с.
65.Журенко О.М. Модерні тенденції української романістики 20-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. філолог. наук (10.01.01). К., 2003. 20 с.
66.Забужко О. Література і тоталітаризм // Літературна Україна. 1990. 23 серпня.
67.Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.: Основи, 1993. 126 с.
68.Забужко О.С. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 144 с.
69.Загоруйко Ю.А. Художня проза В. Петрова (В.Домонтовича): Дис. ... канд. філолог. наук (10.01.01). К., 1992. 172 с.
70.Загоруйко Ю.А. Художня проза В.Петрова (Домонтовича). Автореф. дис. ... канд. філол. наук (10.01.01). К., 1993. 18 с.
71.Задеснянський Р. Що дав нам М.Хвильовий? Торонто: Критична думка, 1979. 266 с.
72.Затонський Д.В. Модернизм и постмодернизм. Мысли о вечном коловращении изящных и неизящных искусств. Х.: Фолио; М.: АСТ, 2000. 256 с.
73.Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
74.Зеленський О.Г. Динаміка міфологізації у ранній творчості М.В.Гоголя: постмодерна інтерпретація: Автореф. дис. ... канд. філолог. наук (10.01.02). Дніпропетровськ, 2001. 18 с.
75.Зеров М. З сучасної української прози // Життя і революція. 1925. №5. С. 32-38.
76.Іванів-Меженко Ю. Творчість індивідуальна і колектив // Лейтес А., Яшек М.Десять років української літератури (1917 - 1927). Х.: ДВУ, 1930. Т. 2. С. 3-15.
77.Івченко М. Робітні сили: Новели, оповідання, повісті, роман. К.: Дніпро, 1990. 823 с.
78.Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн. Кн.1.: Перша половина ХХ ст. / За ред. В.Дончика. К.: Либідь, 1998. 464 с.
79.Карасев Л.В. Онтологический взгляд на русскую литературу. М.: РГГУ, 1995. 104 с.
80.Карасев Л.В.