ХУДОЖНЯ ПАРАДИГМА ЖІНОЧИХ ХАРАКТЕРІВ У ПРОЗІ УЛАСА САМЧУКА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК [82-311.2 (Самчук)](477)

Пастушенко Олена Василівна

ХУДОЖНЯ ПАРАДИГМА ЖІНОЧИХ ХАРАКТЕРІВ У ПРОЗІ УЛАСА САМЧУКА
В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Спеціалізація 10.01.01 українська література

Науковий керівник
доктор філол. наук, професор
СЕМЕНЮК Г.Ф.

КИЇВ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП С. 3 14
1 РОЗДІЛ ЕВОЛЮЦІЯ ЖІНОЧОГО
ХАРАКТЕРУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ” С. 15 75
2 РОЗДІЛ ХУДОЖНЯ ПАРАДИГМА
ЖІНОЧИХ ХАРАКТЕРІВ УЛАСА САМЧУКА
В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ” С. 76 152
2.1. ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО ТРАКТУВАННЯ
ЖІНОЧОГО ХАРАКТЕРУ В РОМАНІ МАРІЯ” С. 81 91
2.2. ЖІНОЧІ ХАРАКТЕРИ У ТВОРАХ
ВОЛИНЬ”, ЧОГО НЕ ГОЇТЬ ОГОНЬ”,
ЮНІСТЬ ВАСИЛЯ ШЕРЕМЕТИ”
КРІЗЬ ПРИЗМУ РЕГІОНАЛЬНОГО
ПАТРІОТИЗМУ АВТОРА С. 92 138
2.3. ТРАГЕДІЯ УКРАЇНЦІВ ЕМІГРАЦІЯ
ТА ХАРАКТЕР ЖІНКИ-ЕМІГРАНТКИ У
ТВОРЧОСТІ УЛАСА САМЧУКА С. 139 152
ВИСНОВКИ С. 153 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ С. 159 180

ВСТУП
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Творчість Уласа Самчука, з якою лише нещодавно мав змогу ознайомитися читач, викликає підвищений інтерес як широкого кола читачів, так і спеціалістів. Представник еміграційної гілки української літератури, Улас Самчук у своїх творах прагнув відобразити буття українського народу протягом ХХ ст. та залишити нащадкам історію України цієї доби.
Центральною темою творчості Уласа Самчука була доля Вітчизни, її минуле, сучасне і майбутнє. Образ України як концептуальний присутній у багатьох письменників-емігрантів ХХ ст., оскільки тема рідної землі є домінуючою в їхніх творах. Як письменник У. Самчук сформувався ще у 20-30-х роках. Саме тоді з’явилась його знаменита трилогія "Волинь", яка була представлена до Нобелівської премії. Вже в той час визнаний письменник не представляв жодної держави. За основу творів письменник брав власний досвід, спостереження людини, громадянина, очевидця та учасника різноманітних політичних та громадських подій. За часи поневірянь по світу У. Самчук не розгубив почуттів до рідної землі: свідченням цього є вся творчість письменника. Усі його твори пов'язані з Україною та її трагічною долею: трилогія "Волинь", романи "Марія" (тема голодомору 1932-1933рр.), "Чого не гоїть вогонь" (діяльність УПА), Слідами піонерів” (тема життя українців на еміграції), трилогія "Ост", кілька книг спогадів: "П'ять по дванадцятій", "На білому коні", "На коні вороному", роман "На твердій землі". Це й низка прекрасних оповідань, які вийшли окремою книжкою "Віднайдений рай", а також публіцистика, неперевершеним майстром якої був письменник.
Українська література має давні традиції трактування жіночого образу. Представниць народу з їхньою скромністю, працелюбством знаходимо у творах Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, які підкреслювали такі риси жіночого характеру як почуття людської гідності та бажання боротися за власне щастя. Література ХІХ ст. представляє читачеві різноманітні жіночі образи: від жінки-селянки, бурлачки до жінки-інтелігентки. Протягом століття з’являється новий жіночий образ в українській літературі: жінка, що прагне волі та незалежності, впевнено прямує до поставленої мети.
Розвиток феміністичного руху в кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. наповнив жіночі образи новим змістом. Представниці цього руху в Західній Україні Н. Кобринська, О. Кобилянська, Є. Ярошинська та ін. витворили новий образ жінки-матері в українській літературі, жінки, яка бореться за економічне, політичне та моральне рівноправ’я. Героїня їхніх творів виходить за рамки сім’ї це служниця, бурлачка, лікарка, вчителька, громадська діячка, яка мислять не тільки родинними категоріями.
Українському етносу притаманна матріархальна тенденція. Скрізь в українській культурі, котра дає унікальний для європейської культури зразок пропорційного розвитку чоловічого та жіночого начал, знаходимо сліди вільної жінки-матері.
Жіночий тип, що впродовж віків витворювався в українській культурі, обумовлений характером самої культури: велику роль відіграли тут символи, фольклорна та етнічна традиції, збереження міфологічних елементів. Синтезуючись, усе це вплинуло на формування глибокої поваги до жінки-матері як носія гармонії та краси, продовжувачки роду та традицій. Образ жінки, що має глибоке етнокультурне коріння, всебічно трансформується в письменницькому мисленні не одного покоління авторів. Н. Фрай зазначає, що первісні формули” або ж архетипи”, постійно присутні у творах класиків; існує також загальна тенденція до відтворення цих формул”.
У пам’яті українців визначальним є архетип Великої Матері. Домінування жіночого начала в українській нації у багатьох працях відзначали Д. Донцов та Ю. Липа, Є. Маланюк, В. Янів, Б. Цимбалістий. Дослідники української духовності доводять, що найхарактернішою ознакою українського менталітету як особливого національного складу мислення та чуттєво-образного сприйняття є кордоцентричність”, емоційно-почуттєвий характер душі.
Сам термін архетип”, хоча і не належить К. Г. Юнгові, але саме ним був введений у широкий літературознавчий вжиток. Архетип у розумінні вченого це основний, хоч і підсвідомий, засіб для передачі найбільш цінного та важливого досвіду людини з покоління в покоління.
Вчений, акумулюючи підсумки загальнофілософських та психіатричних досліджень, міфологічних, історико-етнографічних матеріалів, оформив результати своїх знань у грунтовну культурологічну концепцію, в якій пов’язується роль архетипів колективного підсвідомого. Ідеальним проявом колективного підсвідомого” були міфи, образи яких перетворилися в архетипи і стали основою всієї подальшої художньої творчості. Образами колективного підсвідомого вчений називає універсальні архетипи, притаманні національній, расовій, загальнолюдській психіці. Архетип актуалізується та виявляється у різних сферах духовного життя та поведінки людини через символи, образи уяви, які мають прихований зміст та потребують розтлумачення. Серед жіночих архетипів К. Г. Юнг виділяє архетип Великої Матері, який простежується протягом усієї історії культури, відображаючись у міфах, легендах, вербальній творчості, релігійних уявленнях, на рівні свідомості, у філософському знанні як проявлення колективного підсвідомого. При цьому жіночі архетипи як символічні конструкції через інтерпретацію дешифруються у різноманітні образні уявлення.
Донедавна на материковій Україні літературна та філософська науки ігнорували підсвідомим, архетипами шаром людського єства, прихованим від самих його носіїв, повністю не прорефлектованим. Тому суб’єктивні варіанти змістових трансформацій пояснювалися зовнішніми чинниками. Для того, щоб трансформувати у конкретні реалії тексту універсальні цінності ментальних підвалин буття та ідеальних структур свідомості, письменник ідентифікує своє я” з ментальними підвалинами буття”, синтезуючи не тільки зовнішні чинники (соціально-економічні), а й внутрішні (культурні, духовно-психологічні) [406, 20].
Беручи до уваги трактування архетипу Великої Матері К. Г. Юнгом, який зазначає, що образ вітчизни постає в багатьох творах через образ жінки-матері, можна сказати, що в українській літературі, окрім чітко виписаного образу України, простежується також перенесення образу рідної землі на жіночі образи, через які письменники трансформували образ Батьківщини, створюючи образ знедоленої та приниженої землі. Міф про Україну-жінку витворився ще за часів козаччини: на зміну лицарському міфу прийшов міф про жіночість України, який так і закріпився в культурній свідомості українців. Міф про Україну-жінку багатогранний: він несе в собі коди не лише згвалтованої, переможеної потуги, а й позитивне начало незрадливої вічної любові матері-берегині. У найтяжчі часи української історії українська жінка виступала стабілізуючим началом, берегинею роду.
У багатьох творах У. Самчук зображує життя героїв у тісному зв’язку з історичними обставинами ХХ ст. Жіночий характер письменник витворює крізь власну призму бачення історії, рецепіюючи та розширюючи традиційний образ жінки-матері в українській літературі: на зміну простій селянці, яка працює на землі з ранку до пізнього вечора, з’являється жінка, яка самотужки здобуває освіту, вийшовши з селянського середовища та мешкаючи у місті. Як наслідок подій Другої світової війни у багатьох творах У. Самчука з’являється образ жінки, яка рятується втечею за кордон, щоб на чужині продовжити свій рід. Саме через жіночі характери письменник підсилює трагічне сприйняття історії української землі, візія якої ніколи не покидала У. Самчука. Повернення на Батьківщину було найбільшою мрією у житті письменника, і через кожен твір він передає милий серцю образ рідної землі. Батьківщина у творах У. Самчука постає з волинської землі, виростаючи до надгеографічного всесильного образу України. Опосередкованою постаттю у своєму баченні Вітчизни письменник робить селянина, свідомого українця, його рід, родичів, сусідів основу майбутнього.
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Внаслідок певних історичних та політичних обставин, значна частина української літератури розвивалася за межами України: заборона, переслідування всього українського змусили емігрувати багатьох діячів культури. Вони мали основне завдання: стати новою духовною елітою в умовах нового життя. Представники покоління 20-30-х років, до якого належав Улас Самчук, у своїх творах розглядали теми та проблеми, естетично та духовно альтернативні материковій літературі, яка творилася за умов соцреалізму. Література радянського періоду створювалася в одному руслі, використовуючи однакові теми, вихваляючи досягнення обов’язково позитивного героя та оспівуючи комунізм. Твори ж еміграційних письменників відкривали перед читачем страхітливі наслідки комуністичної системи та тяжкі поневіряння радянських громадян. Без дослідження творів письменників-емігрантів історія української літератури була довгий час однобічною. Вони вбачали головною темою своєї творчості тему Батьківщини, жінки-матері як продовжувачки роду. Проте до цього часу предметом спеціального вивчення не була тема художньої парадигми жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури, образ жінки-матері, як один з концептуальних образів української літератури. Насправді ж можна стверджувати, що в творчості Уласа Самчука ця проблема є концептуальним принципом пізнання і відображення світу, оскільки витворений ним архетип жінки як символічна конструкція через інтерпретацію дешифрується у різноманітні образні уявлення, виокремлюючи його прозу як самобутнє і неординарне явище літературного процесу ХХ ст.
Тема, яка досліджується в роботі, раніше так широко не розглядалася. Причиною цього була насамперед неможливість повного використання подібного матеріалу через попередню заідеологізованість всього суспільного життя і науки. Відсутнє цілісне дослідження творчості Уласа Самчука однієї з найяскравіших постатей в українській літературі. Відсутній літературознавчий аналіз тем та образів багатьох творів письменника, серед яких провідною є тема жінки-матері. Більше того, окремі твори письменника не дійшли або тільки доходять до України і їх осмислення ще попереду. Романна спадщина письменника була і залишається об’єктом пильного вивчення. Проте і в прижиттєвій Самчуковій критиці, так і в сучасному літературознавстві немає чіткого дослідження парадигми жіночих характерів у прозі У. Самчука.
Усе зазначене дає підстави стверджувати, що жіночі характери, виписані Уласом Самчуком, їх місце у художньому світі письменника, не вивчені з необхідною глибиною і об’єктивністю, яка повинна грунтуватися на ретельному аналізі текстів романів, суворому врахуванні авторської позиції. Достатньо сказати, що у вітчизняній літературі, а також у літературі країн ближнього зарубіжжя не існує робіт узагальнюючого монографічного характеру з даної теми.
Цими міркуваннями і зумовлений вибір теми кандидатської дисертації "Художня парадигма жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури".
СТАН І РІВЕНЬ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ. Багатогранна творчість Уласа Самчука дає підстави сверджувати, що він підніс українську прозу на світовий рівень. Перші твори письменника вийшли друком у 1930-х роках, саме тоді з’являються і перші критичні матеріали, зокрема Я. Гординського, Є. Маланюка, Б. Ольхівського та ін., у періодичних виданнях (Дзвони”, Перемога”, Назустріч”, Діло”, Нова зоря”, Літературно-науковий вісник” (на той час просто Вісник”), Самостійна думка”, І Frontespizio” (Флоренція), Slovansky Prehled” (Прага) тощо). Критики зауважували, що У.Самчук наймолодший і найбільший з нової української літературної генерації. Найважливіший його твір, це тритомова Волинь”, яка описує рідне йому оточення. З Самчука добрий і розумний спостерігач, що любить широкі композиції, повні повітря, із нахилом до епічности в спокійних і навмисне наївних описах фактів Його ясна прозора мова, вживає з замилуванням волинські провінціялізми та вирази, але вибирає уміло, як личить письменникові, що панує над матерією... Стиль короткий ломаний, що відбиває впливи модерних західних літератур" [9, 215]. Були й негативні рецензії, в яких критикувалася ідеологічна позиція митця, (зокрема рецензії С. Тудора), композиційна рихлість його романів, їх революційна романтика (Я. Гординський).
До 1990 р. постать У. Самчука для широкого загалу була невідомою. Його знали як буржуазного націоналіста, прислужника Гітлера, бандерівця. Першим дослідником творчості У. Самчука в Україні став С. Пінчук. У багатьох дослідженнях критик розкриває читачеві різноманітність Самчукових творів, сюжетів, не раз підкреслює тематичне багатство літературної спадщини письменника, досліджує маловідомі сторінки життя. Довгий час український читач не мав вивіреної біографії письменника: дослідники складали її за мемуарами У.Самчука, архівними документами. Окрім С. Пінчука творчий та життєвий шлях письменника досліджували літературознавці Ю. Безхутрий, М. Гон, М. Жулинський, Ю. Мариненко, Я. Поліщук, А. Жив’юк, В. Шевчук, С. Шевчук. Маємо декілька збірників праць українських дослідників, присвячених творчості У. Самчука: Волинські дороги Уласа Самчука” (1993р.), Улас Самчук видатний український письменник ХХ ст.” (1993р.), До 90-річчя з дня народження Уласа Самчука” (1994р.). Є декілька дисертаційних досліджень творчості письменника (Ю. Мариненко, С. Бородіца, І. Бурлака).
Окрім згаданих, є ще ціла низка досліджень зарубіжних критиків українського походження: М. Білоус-Гарасевич, А. Власенко-Бойцун, Володимира Державина, Ю. Кленового, Григорія Костюка, О. Лятуринської, О. Тарнавського, Є. Онацького, Я. Розумного, Юрія Шереха тощо. Праці цих авторів були створені за життя письменника.
У дисертаційній роботі ми спираємося на роботи К. Г. Юнга, Е. Ноймана, Д. Гуменної, Д. Ліндсея, П. Єфименко, Ю. Крістєвої, Н. Фрая. Також дисертантка використовувала праці українських дослідників, які виконані у руслі архетипної” критики: Г. Грабовича, В Даниленка, О. Забужко, Я. Поліщука.
Як підсумок вищеназваних розглянутих праць, ми намагалися простежити розвиток та еволюцію жіночих образів, починаючи від міфології та фольклору. Для написання роботи також використовувалися дослідження з міфології, її впливу на формування культури, світогляду та вірування українців. Ці проблеми були науково обгрунтованими та певною мірою систематизованими у працях М. Максимовича, Я. Головацького, О. Потебні, І.Срезневського, П.Куліша, І.Франка, М.Костомарова, І.Нечуя-Левицького, М.Грушевського, І.Огієнка, М.Рильського, Б.Рибакова, Г.Булашова.
Окрім того, використовувалися критичні матеріали з питань історії української літератури, зокрема, автор зверталася до досліджень П. Куліша, І. Франка, Д. Чижевського, С. Єфремова, М. Зерова, а також сучасних дослідників С. Павличко, В. Агеєвої, О. Забужко.
ЗВ’ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ПРОГРАМАМИ, ПЛАНАМИ, ТЕМАМИ Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі української літератури ХХ ст. Київського Національного університету імені Тараса Шевченка і відповідає її основному науковому напряму.
МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ Метою даного дисертаційного дослідження є: простежити художню парадигму жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури. Реалізація основної мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:
1. Розглянути проблему творення жіночого характеру в контексті культури та міфології, простежити еволюцію образу жінки-матері та специфіку його трактування у творах українських письменників.
2. Виявити традиції, на які спирався письменник при створенні жіночих образів, розкрити їх характер.
3. Розробити типологію жіночих образів у творах Уласа Сачмука.
4. Виявити композиційну роль створених письменником жіночих характерів у художній структурі творів.
5. З’ясувати особливості трактування У. Самчуком жіночого національного характеру через рецепіювання архетипу Великої Матері і переосмислення міфопоетичних традицій у зображенні цього характеру.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. Наш підхід базується на теоретичних та методологічних засадах історико-порівняльного методу вивчення літературного матеріалу із залученням психоаналітичної теорії архетипів” К. Г. Юнга.
Теоретико-методологічною основою є наукові праці сучасних літературознавців, присвячені специфіці літератури, методологічним і методичним дослідженням літературних явищ, а також роботи істориків літератури: П. Куліша, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, М. Максимовича, І. Срезневського, О. Потебні, І. Франка, М. Грушевського, С. Єфремова, О. Білецького, Є. Маланюка, Д. Чижевського, О. Лятуринської, І. Кошелівця, Ю. Шевельова, Г. Костюка, А. Власенко-Бойцун, О. Тарнавського, М. Рильського, М. Жулинського, С. Павличко.
У дисертаційній роботі ми спираємося на роботи К. Г. Юнга, Е. Ноймана, Д. Гуменної, М. Еліаде, Д. Ліндсея, П. Єфименко, Ю. Крістєвої. Також використовуємо праці українських дослідників, у яких застосовується принцип архетипної” критики: Г. Грабовича, В. Даниленка, О. Забужко, Я. Поліщука.
Матеріалом дослідження є твори Уласа Самчука Волинь”, Марія”, Юність Василя Шеремети”, Чого не гоїть огонь”, трилогія Ост”, Слідами піонерів”, На твердій землі”, низка оповідань.
ОБ’ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є жіночі образи, жіночий характер в українській літературі та прозі Уласа Самчука.
НАУКОВА НОВИЗНА ДОСЛІДЖЕННЯ. У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві розглядається художня парадигма жіночих характерів у прозі Уласа Самчука зокрема, а також в українській літературі загалом. Виходячи з цього, в дослідженні сформульовані положення, що мають елементи наукової новизни та виносяться на захист:
1) вперше у вітчизняному літературознавстві розглядається загальний принцип художньої парадигми жіночих характерів у прозі Уласа Самчука, а також в українській літературі загалом;
2) шляхом аналізу творів українських письменників різних епох показано еволюцію принципів художньої парадигми жіночого характеру
3) стверджується, що образ Батьківщини в українській естетичній свідомості реекспонується через змалювання образу жінки та доводиться, що в українській літературі протягом віків формується міф про Україну-жінку;
4) потверджено, що Улас Самчук в українській літературі ХХ ст. зафіксував домінування жіночого начала” в українській ментальній свідомості;
5) вперше доведено, що мотив жінки-матері, Вітчизни, концептуальний для української літератури, є композиційно-організуючим началом усієї прози Уласа Самчука;
6) вперше здійснено типологічний аналіз жіночих образів у прозі Уласа Самчука.
ТЕОРЕТИЧНЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ. Результати проведеної автором роботи мають теоретичне та практичне значення для подальшого дослідження проблем історії української літератури, зокрема творчості письменників-емігрантів.
Матеріали дослідження можуть бути використані в лекційних курсах з історії української літератури, міфології, культури, а також для підготовки навчально-методичних розробок та посібників, лекційних курсів та спецкурсів, присвячених літературі української діаспори.
ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК ЗДОБУВАЧА полягає в тому, що в дисертації впроваджено новий підхід до вивчення та аналізу літературних образів. Обравши предметом спеціального дослідження специфіку міфологічного мислення в українській літературі, спираючись на праці К.Г. Юнга та його послідовників, дисертантка досліджує особливості художньої парадигми й трансформації жіночих образів, характерів та образу Батьківщини в українській літературі на різних етапах розвитку літературного процесу.
АПРОБАЦІЯ ДИСЕРТАЦІЇ. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри української літератури ХХ ст. Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Окремі аспекти дисертації викладено у виступах на 6-ій конференції молодих вчених Історія науки, освіти і культури в Україні: традиції і сучасність" (Миколаїв, 1996), 7-ій конференції молодих вчених Історія освіти, науки і культури в етапах, напрямках, школах, іменах” (Київ, 1996), наукових конференціях Інституту українознавства (Київ, 1997, 2000, 2001), Всеукраїнській студентській конференції Vivat Academia” (Львів, 2001), Х Міжнародній конференції Мова і культура” (Київ, 2001).
Основний зміст дисертації відображено у 7 публікаціях.

СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ зумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, другий з яких має три підрозділи, висновків та списку використаних джерел (408 найменувань). Обсяг дисертації 158 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ.
На перший план у розумінні жіночого образу, який ми бачимо через призму загальної символіки та міфологічних уявлень, виступає сильний аспект сприйняття, що пов’язаний з Матір’ю чи Magna Mater. Ця фігура втілює в собі природне життя і життєдайне начало, войовничість і величезну потенціальну силу та енергію. Magna Mater, або ж Велика Мати (архетип досліджений і виведений К.Г. Юнгом) загальна назва образу, взята з колективного культурного досвіду. Коли постає питання про первісний образ або архетип Великої Матері, слід мати на увазі не якийсь конкретний образ, а внутрішній, що працює всередині людини. Символічним вираженням цього психічного феномену є зображення Великої Богині, представлене у міфах та мистецьких творах. Вплив такого архетипу простежується впродовж історії, можемо продемонструвати його дію в обрядах, міфах, символах первісної людини, а також у снах, фантазіях та творчому доробку сучасників. Жіночий архетип як символічна конструкція, через інтерпретацію дешифрується у різні образні уявлення, виступаючи передумовою для предметних інтерпретацій у масштабі всіх культур.
В українській культурі збереглася структура жіночого символу, особливо виразним є образ сильної жінки-матері, що зумовлено збереженням архаїчних елементів у культурі. Своєрідність жіночого типу детерміновано характером української культури: великою роллю в ній символічного світу, життєвістю фольклорної та етнічної традицій, збереженням язичницьких (міфологічних) елементів. Відповідні якості незалежності, сили та енергії, що пов’язані з давніми тлумаченнями образу Великої Матері, переважають часто в баченні типової українки. Це впливало на формування морально-етичної і духовної традиції, пов'язаної з ім’ям Матері.
Українській культурі притаманна матріархальна тенденція. Аналізуючи культурний досвід українців, ми констатуємо перевагу жіночого начала над чоловічим, проте не можна заперечити пропорційного розвитку чоловічої та жіночої ліній.
Українка традиційно відігравала важливу роль у суспільному житті, а тому можна повноправно говорити про особливе бачення української жінки-матері, тим самим зазначаючи про наявність особливого жіночого типу в українській культурі, що склався під впливом української духовної традиції та характеризується незалежністю, активністю та самостійністю. Ю. Кульчицький вважає, що найхарактернішим типом колективного підсвідомого українського народу є тип лагідної, плодоносної Землі, який спирається на віковий досвід існування хліборобського народу з доброю ненькою-Землею. Україна також виступає під символом матері Україна-мати”, ненька Україна”, саме це виражає характер патріотизму як відданість дітей матері. В українській літературі ми простежуємо традицію зображення жінки, а також перенесення на жіночі образи образу України, що, по суті, є невіддільним одне від одного.
Традицію трактування образу жінки-матері до наших часів донесли численні літературні твори. Риси, що характеризують жіночі образи у давньоруській літературі це співчуття вдові та матері, що втратила сина, привабливість жінки, відданість справі рідних, ніжність матері та дружини, вірність. Вже у ХIX ст. жіночий образ зазнав еволюції: від обездоленої селянки, що у всьому підкоряється долі до емансипованої інтелігентки, що здатна боротися за рівні з чоловіком права. В українській літературі з’являються образи жінок, наділених такими рисами як рішучість, волелюбство. На рубежі ХІХ та ХХ ст. в українській літературі постає новий образ жінки-матері, що бореться за власні права, економічне, моральне рівноправ’я. На противагу сентиментальним героїням в українській літературі з’являється нова героїня, що вщент розбиває традиційні поняття про місце і роль жінки в суспільстві. Це сильні та цілеспрямовані натури, що прагнуть у всьому незалежності. Попри зміни в зображенні жіночого образу у творах присутні жіночі типи, які, потрапляючи у нелегке становище, підкоряються долі.
З привнесенням в українську літературу жіночої теми змінюється архітектоніка твору: на перший план виступає ліричне начало як у авторських характеристиках, так і в мові персонажів, інколи вбачаємо авторську ідеалізацію головних героїнь, вагому роль відіграє пейзаж, який відрізняється м’якістю барв. З розвитком літератури помітним стає також і різноманітність жіночих образів: якщо на початках XIX ст. об’єктом естетичного дослідження була жінка-селянка; в середині XIX ст. з’являється образ жінки-бурлачки та жінки-інтелігентки, то кінець XIX ст.початок ХХ ст. наповнив ці образи новим змістом. Досягненням літератури початку ХХ ст. стали нові риси характеру жінок, а саме прагнення незалежності.
Спираючись на трактування архетипу Великої Матері К. Г. Юнгом, можна стверджувати, що в українській літературі досить часто через жіночі образи письменники прагнули відобразити образ України: образ жінки-матері є нічим іншим, як образом рідної землі. Трансформування образу жінки в образ України натрапляємо в творчості багатьох письменників. Міф про жінку-Україну, витворений ще за часів Руїни, ідентифікується з мотивом України-жертви. Найбільш яскраво це простежується у творах письменників, що знаходилися за межами Вітчизни.
До письменників-емігрантів належить і Улас Самчук, один з найбільших прозаїків ХХ ст. Початок письменницької діяльності прозаїка припадає на час розмаїття літературних течій та угруповань Західної України 1930 1940 років. Саме тоді вичленувалося націоналістичне начало як рушійна сила творчості багатьох письменників. Осмислення буття, візія України головний мотив Самчукових творів.
Головна героїня творів У. Самчука типова представниця селянської патріархальної родини, наділена такими рисами як працьовитість, лагідність, чуттєвість, здатність до дії. З розвитком історичних подій розвивається і жіночий характер у Самчука: це вже селянка, яка здобула освіту, мешкає в місті, але також зазнає впливів історичних обставин. Вимальовуючи образ жінки-матері великої душевної краси, У. Самчук у кожному творі повніше розкриває її моральний світ: у кожній сцені, в кожному епізоді та окремих репліках і діалогах. З великою художньою правдою передає автор психологічний стан жінки. Це яскраво прос тежується у таких творах як Волинь”, Марія”, Чого не гоїть огонь”, Ост”.
Розглядаючи окремі жіночі образи у прозі Улас Самчука можемо пересвідчитися, що сама правда характеру, внутрішнє життя героїні, її моральний світ письменник досліджує різними прийомами: аналізуючи, даючи психологічні характеристики. Письменник показав жіночі образи, які бачив, пам’ятав це, перш за все, образ жінки-селянки, що весь час у праці, а також образ жінок-емігранток, які втікали від сталінського режиму і шукали кращого життя для себе та дітей. Усі жіночі типи у Самчука правдиві, взяті з життя.
Письменник розкриває перед читачем галерею жіночих характерів, що є неповторними в українській літературі (Марія, Лена). У творі Марія”, переймаючи традицію української літератури, письменник показав через образ головної героїні образ України ХХ століття. Можна також простежити, що у творі Чого не гоїть огонь” У.Самчук певною мірою через образ Віри Ясної зобразив образ Вітчизни, що прагнула зберегти незалежність через втечу. А образ Віри Мороз це образ української еміграції.
Розкриття внутрішнього світу героїнь у творах Самчука досягається використанням таких елементів психологічного аналізу та їх поєднань, як образи-символи, драматичні сюжетні ситуації, психологічний портрет, портрет і інтер’єр, портрет і природа.
Оскільки письменник перебував у еміграції, тому головні героїні творів, створених після Другої світової війни, рятуються від радянського режиму втечею за кордон. Жіночий характер у Самчука витворюється крізь призму бачення автором історії України. Через жіночий характер автор підсилює трагічне сприйняття долі рідної землі, передаючи її історію вчинками та біографіями головних героїнь. Вимушена зміна простору еміграція, викликає біль викорінення з Вітчизни, збільшує емоційне забарвлення творів. Мрія повернутися на Батьківщину не покидала письменника до кінця життя. Тому провідною темою у доробку письменника є Україна, її біль та вимріяна воля і відродження. У Самчука Україна починається з отчої землі Волині, але в усьому творчому доробку перед читачем постає образ вільної та вимріяної Вітчизни, що назавжди залишився у серці письменника.
Зарекомендувавши себе письменником регіонального патріотизму (Волинь”), У. Самчук протягом усього творчого життя виступає аполегітизатором Волині, намагаючись навіть негативні факти з історії краю пояснювати етноісторичними обставинами. У творі Волині” бачення світу концентрується на Україні; у романі Чого не гоїть огонь” воєнні дії в України базуються на символічному тлі історії світу. Героїні романів Волинь” та Чого не гоїть огонь” у Самчука частина України, один зі способів творення цілісного образу Батьківщини. В обох творах письменник детально описує волинські землі. Мала Батьківщина письменника постає перед читачам і топографічно, і у зображенні побуту, і в описах селянських, військових буднів, і у поведінці та характері героїв. Жіночі образи у цих творах це частина цілісного образу України.
Героїні Самчукових творів поділяються на такі типи: перший тип це тип жінки-матері, жінки-селянки, берегині домашнього вогнища (Настя Довбенко, мати Василя Шеремети, Марія Перепутько, Маруся Балаба) ; другий тип так званий тип міської жінки”, через який письменник відстоює право жінки на самовизначення, право обирати свій життєвий шлях як кінцевий результат усі жінки цього типу знаходять себе у материнстві (Віра Ясна, Мар’яна Мороз, Віра Мороз, Ольга Мороз); третій тип, певною мірою експериментальний для самого У.Самчука, це тип жінки-мисткині, що втаємничена та непередбачена. Цей тип представлений лише однією героїнею Леною Глідерс.
Письменник зображує життя героїв у тісному зв’язку з історичними обставинами ХХ ст. Жіночі образи, вималювані письменником, символізують образ України. Особливо яскраво це простежується у творах Марія”, Чого не гоїть огонь”, Ост ” де через образ Марії, Віри-Павліни, та Віри Мороз, письменник відображає життя материкової України. Трансформуючи жіночий образ своїх попередників, Самчук наповнив традиційний образ жінки-селянки новими рисами характеру ( Марія). Героїнею багатьох творів У.Самчука є проста селянка і це не тому, що він письменник села. На нашу думку, саме через тихий, скромний, працьовитий образ жінки-селянки письменник прагнув передати образ України. Вже пізніше у письменника зустрічаємося з образом емансипованої жінки, яка прагнула зберегти себе і свій рід за межами страшного радянського режиму. Це Україна, що рятується втечею і стає емігранткою.
Звичайно, вся проблематика, все коло питань, пов’язаних з даною, темою не можуть бути вміщені в рамки дисертаційного дослідження. Вони можуть стати предметом наступних пошуків автора.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Самчук У. Більше ініціативи// Волинь. 1941. 28 вер.
2. Самчук У. Віднайдений рай// Дзвін. 1991. №1. С.43 45.
3. Самчук У. Велика література: [З матеріалів з’їзду і конференцій МУРу]// МУР: Зб.літ.мистецької проблематики. Мюнхен-Карльсферд: на правах рукопису, 1946. С.3852.
4. Самчук У. Війна// Волинь. 1941. 23 лист.
5. Самчук У. Вимоги твердого часу// Волинь. 1941. 19 жовт.
6. Самчук У. Волинь незабутня: Слово до ювілею 25-річчя Інституту Дослідів Волині у Вінніпезі / 25. 5. 1977 /// Літопис Волині. Вінніпег, 1977 1978. Ч.12. С. 1525.
7. Самчук У.Волинь: Роман у 3 ч. К.: Дніпро, 1993. Т.1. 574с.
8. Самчук У. Волинь: Роман у 3 ч.// Післямова С.Пінчука. К.: Дніпро, 1993. Т.2. 334с.
9. Самчук У. Волинь: Роман-хроніка у 3 ч. Л., Дзвони, 1936. 215 с.
10. Самчук У. Втеча від себе: Роман Вінніпег: Волинь, 1982. 429 с.
11. Самчук У. Героїзм наших днів// Волинь. 1941. 14 груд.
12. Самчук У. Гори говорять!: Роман у 2ч. (Післямова А. Жив’юк). Ужгород. МПН Гражда”, Карпати, 1996. 270 с.
13. Самчук У. Господарство і праця// Волинь. 1941. 21 верес.
14. Самчук У. Державна концепція С.Петлюри// Літопис Волині. Вінніпег, 1982. Ч.13 14. С.96 101.
15. Самчук У. Дещо про Харків// Крем’янецький вісник. 1942. 25 верес.
16. Самчук У. Дитячі типи Києва// Волинь. 1942. 28 лют.
17. Самчук У. Ера і література// Волинь. 1942. 5 лип.
18. Самчук У.Європа і ми// Волинь. 1941. 7 верес.
19. Самчук У. Живі струни: Бандура і бандуристи. Детройт: Видання капели бандуристів ім. Тараса Шевченка, 1976. 467 с. : іл.
20. Самчук У. Жінка// Волинські дороги Уласа Самчука. Рівне, 1993. С. 88 91.
21. Самчук У. За мужню дійсність//Волинь. 1941. 1 верес.
22. Самчук У. Крем’янець//Волинь. 1942. 9 лип.
23. Самчук У. Крізь бурю і сніг /Репортаж з поїздки до Києва/// Волинь. 1941. 30 лист., 7 груд., 11 груд.
24. Самчук У. Крути// Волинські дороги Уласа Самчука. Рівне, 1993. С. 82 85.
25. Самчук У. Мадонна цвітучого саду// Літературно-науковий вісник. 1929. Річник 28. С.484 494.
26. Самчук У. Марія. Хроніка одного життя: Роман /Підготов. тексту та післямова С.Пінчука/. К.: Рад. письменник, 1991. 190 с.
27. Самчук У. Мій Бреслав: Уривок зі споминів Моя границя”/ Слово: Зб.10. Edmonton,1983. С. 384 416.
28. Самчук У. Моя границя// Сучасність. 1978. Ч.12. С.9 23.
29. Самчук У. На білому коні: Спомини і враження. Вінніпег, вид. Волинь”, 1972. 249с.
30. Самчук У. На двірці// Літературно науковий вісник. 1931. Кн. 3. С. 195 201.
31. Самчук У. На коні вороному: Спомини і враження// Дзвін. 1994. - № 6. С.51 101; № 7. С.25 113; № 8. С. 77 108.
32. Самчук У. Нарід чи чернь?// Хрестоматія з української літератури 11 клас. К.,1998. С.410 412.
33. Самчук У. На твердій землі: Роман. Торонто: Укр. кредитова спілка, Б.р. 390 с.
34. Самчук У. Наше село// Волинь. 1941. 30 лист.
35. Самчук У. Образа// Літературно-науковий вісник . 1929. Річник 28. С.198 208.
36. Самчук У. OST: Роман у 3-х т. Регенсбург: Вид. М. Борецького, 1948. Т.1: Морозів хутір. 458 с.
37. Самчук У. Піднятий меч// Волинь. 1941. 27 лист.
38. Самчук У. Планета Ді-Пі: Нотатки й листи. Вінніпег: Товариство Волинь”, 1979. 354 с.: іл.
39. Самчук У. Про велику літературу”// Сучасність. 1986. Ч.9. 1996. С.24
40. Самчук У. Про прозу взагалі і прозу зокрема (До проблем нової літературної прози)// Слово: Зб. 2. Нью Йорк, 1964. С. 198 207.
41. Самчук У. Про що говорили в штабі: Уривок з роману Генерал Тарас”// Слово: Зб.1. Нью-Йорк, 1962. С. 165 174.
42. Самчук У. П’ять по дванадцятій. Записки на бігу. Буенос Айрес, в-во Миколи Денисюка, 1954. 230 с.
43. Самчук У. Рівновага// Волинь. 1941. 23 жовт.
44. Самчук У. Село, де серце відпочине// Волинь. 1942. 12 лип.
45. Самчук У. Свідомо жити// Волинь. 1941. 16 лист.
46. Самчук У. Світ приблизних вартостей// Волинь. 1997. - № 3. С.120 137.
47. Сім листів Уласа Самчука до Євгена Маланюка// Сучасність. 1996. № 3 4.С.140 144.
48. Самчук У. Скарби// Літературно науковий вісник. 1931. Кн.3. С. 195 201.
49. Самчук У. Слідами піонерів. ЗСА: Свобода, 1980. 268 с.
50. Самчук У. Слідами піонерів: Епос української Америки. Нью-Йорк: Свобода, Б. р. 270 с.
51. Самчук У. Собака у вікні// Літературно-науковий вісник. 1929. Річник 28. С.294 301.
52. Самчук У. Сталося.// Волинські дороги Уласа Самчука. Рівне, 1993. С. 78 79.
53. Самчук У. Так було так буде.// Волинські дороги Уласа Самчука. Рівне, 1993. С. 85 88.
54. Самчук У. Так, як бачило око і відчувала душа: Зі споминів і вражень, 1941 1943рр. К.: Центрмузінформ, 1998. 356 с.
55. Самчук У. Творчість і стилі// Слово. Зб.3. Нью-Йорк, 1968. С. 485 492.
56. Самчук У. Темнота: Роман у 2-х ч. Нью-Йорк, в-во УВАН”, 1957. 495с.
57. Самчук У. У світі приблизних вартостей// Волинь. 1942. 26 лип., 30 лип., 2серп., 6серп., 13 серп., 16 серп., 20 серп., 23 серп.
58. Самчук У. У світі упадку та руїн// Волинь. 1942. 17 верес., 20 верес., 24верес., 1жовт., 4жовт., 8 жовт.,11 жовт.
59. Самчук У. Четвертий чоловік// Літературно науковий вісник. 1929. Річник 28. С.748 753.
60. Самчук У. Чого не гоїть огонь: Роман. К.: Укр. письменник, 1994. 233 с.
61. Самчук У. Шумлять жорна: [третя (остання) дія з недрукованої драми У.Самчука Шумлять жорна”]// Вежі. Журнал культури. 1948. №1. С.4 18.
62. Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман. Мюнхен: Прометей, 1946. 156 с.
63. Самчук У. Ясно і виразно// Волинь. 1941. 28 груд.
* * *
64. Абрамова З. Изображение человека в палеонтологическом искусстве Евразии. М.-Л.: Наука, 1966. 223с.
65. Абліцов В. Хочу бути літописцем українського народу” (У. Самчук)// Молодь України. 1996. 11 лип.
66. Агеєва В. Жінка в пожовтневій прозі: Парад стереотипів// Слово і час. 1991. № 6. С. 23 29.
67. Агеєва В. Поетеса зламу століть: Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. К.: Либідь, 1999. 262 с.
68. Адельгейм Є. Любов і материнство в Шевченковій поезії. Літ. критика., 1939. №2-3. С. 98 121.
69. Антоній І. Украинские женщины// Киевская старина. 1883. июнь. С. 268 269.
70. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. За редакцією Марії Зубрицької. Л.: Літопис, 1996. 633с.
71. Антоній І. Женщины при чегиринском дворе во второй половине 16 в.// Киевская старина. 1894. янв. С. 118.
72. Антропоморфные изображения. Новосибирск: Наука,1987. 224 с.
73. Артемова Л. Правічне й вічне: роль жінки в суспільстві та виховання дітей за найдавніших часів// Дошк. виховання. 1996. № 3. С. 7 8.
74. Афанасьев А. Поэтическое воззрение словян на природу. М., 1865 1869. Т.1.
75. Бабель А. Очерки по женскому вопросу. Женщина и социализм. М., 1905. 211с.
76. Бабій С. Дермань, дорога до Самчука// Дзвін. 1995. № 1. С.105 107.
77. Баглей Л. Ще раз про автора Марії” ( Про письменника Уласа Самчука)// Тернопіль. 1991. № 4. С. 44 45.
78. Балушок В. Роль жінки в юнацьких ініціаціях давніх словян// Родовід. 1994. № 9. С.18 25.
79. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худ. лит.,1975. 502 с.
80. Безхутрий Ю. Коні Уласа Самчука// Березіль. 1996. № 5 6. С. 164 179.
81. Белозерский О. Украинка-Мать// Земский сборник Черниговской губернии. 1900. № 6. С.112 116.
82. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 528 с.
83. Бичко А. Соціальний зміст жіночих образів у поезії Т. Шевченка// Проблеми філософії. К.,1992. Вип.94. С.94 99.
84. Білецький О. Українська проза першої половини ХІХ ст.// Білецький О. Зіб. праць: У 5 т. К., 1965. Т.2. С.148 197.
85. Білецький О. Зіб. праць: У 5 т. К., 1965. Т.2. 654 с.
86. Білоус Н. Феміністична поблематика прози Ольги Кобилянської// Укр. мова і літ. в шк. 1999. - №1. С.36 38.
87. Білоус-Гарасевич М. Широкий письменницький діапазон У. Самчука// Білоус-Гарасевич М. Ми нерозлучалися з тобою, Україно. Detroit, 1998. С.125 146.
88. Білоус-Гарасевич М. Слідами піонерів” Уласа Самчука// Білоус-Гарасавич М. Ми не розлучалися з тобою, Україно. Detroit, 1998. С. 221 233.
89. Білоус-Гарасевич М. У. Самчук та його спогади На білому коні”// Білоус-Гарасевич М. Ми не розлучалися з тобою, Україно. Detroit, 1998 С. 335 342.
90. Білоус-Гарасевич М. Улас Самчук// Білоус-Гарасевич М. Ми не розлучалися з тобою, Україно. Detroit, 1998. С.627 638.
91. Бовсунівська Т. Художня концепція жінки у творчості Тараса Шевченка// Дивослово. 1999. № 11. С. 2 6.
92. Богачевська-Хом’як М. Білим по білому : Жінки в громадському житті України, 1884 1939. К.: Либідь, 1995. 424 с. : іл.
93. Богачевська М. Дума України жіночого роду. К.: Воскресіння, 1993. 110 с.
94. Божук Г. Громадсько-політична діяльність У. Самчука в Карпатській Україні: (Архівні документи і статті )// Укр. слово. 1995. № 10. 9 берез. С. 12.
95. Бокадорова Н. Хождение богородицы по мукамъ. К., 1904. 58 с.
96. Бондар Н. Улас Самчук 1095 1987. Уривок з роману Марія”// Живиця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: У 2 кн. К., 1998. - Кн. 2 С.119 146.
97. Бондаренко Г. Ідеальна жінка в реаліях традиційного українського побуту: За матеріалами народних вірувань та обрядності// Людина і світ.1996. № 7. С.13 15.
98. Боровиковский А. Женская доля по малороссийским песням. Очерк из малороссийской поэзии. С.-Пб. Б.в. ,1879. 64 с.
99. Боровський Я. За прадавнім звичаєм// Старожитності Русі-України. К.: Київська академія євробізнесу, 1994. С. 103 108.
100. Боровський Я. Світогляд давніх киян. К.: Наук. думка, 1992. 176 с.: іл. Бібліограф.: С.168 171.
101. Бородіца С. Творчість Уласа Самчука в контексті європейської культури: [Міжвузівська наукова конференція 20-23 лют. 2000р. м.Тернопіль]// Слово і час. 2000. № 5. С.13 14.
102. Братко-Кутинський О. Витоки давніх переказів і легенд// Братко-Кутинський О. Феномен України. К., 1996. С. 43 64.
103. Букалов А. Архетипы, принцип синхронности К. Г. Юнга и феномен периодичности человеческой истории// Соционика, ментология и психология личности. 1997.№5. С. 67 69.
104. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.: Довіра, 1992. 414 с.
105. Бурлака І. Творчість Уласа Самчука. Проблеми індивідуального стилю: Автореф. дис. канд. філол. наук/ Харківський національний університет ім. В.Каразіна.Х.,2001. 19 с.
106. Варро. Міцногруді діти прийдучого// Обрії ( Львів) 1936. Ч. 10 11. 9 квіт.
107. Велецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М.: Наука, 1978. 239с.
108. Веретельник Р. Козачка в теремі: (Історична драма Бояриня”)// Слово і час. 1992.№6. С.46 50.
109. Видатний прозаїк Улас Самчук ( 1905 1987)// Березіль. 1993. № 7 8. С. 79 85.
110. Виклади давньослов’янських легенд або міфологія укладена Я. Головацьким.К.: Довіра,1991.95 с.
111. Винниченко В. Краса і сила// Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. ( у 3 кн.). К.: Рось, 1994. Т.1. С. 316 356.
112. Винокур І., Забашта Р. Монументальна скульптура слов’ян// Археологія.1989. № 1. С.65 77.
113. Власенко-Бойцун А. Улас Самчук творець нового героя // Слово: Зб. 11. Toronto, Ont, Canada, 1987. С. 231 239.
114. Власенко-Бойцун А. Улас Самчук як публіцист// Слово: Зб. 12. ЗША: Слово,1990.С. 121 132.
115. Возняк М. Як дійшло до першого жіночого альманаха. Л.: Видавець Іван Тиктор, 1937. 88с.
116. Возняк М. Історія української літератури. У 2-х кн. Л.: Світ, 1994. К.2. 558 с.
117. Волинські дороги Уласа Самчука. Рівне: Азалія, 1993. 103 с.
118. Воят А. Ідейно-художній зміст, проблематика роману-хроніки Уласа Самчука Марія”// Укр. мова і літ. в шк. 1999. №3. С.6.
119. Гейманс Г. Психология женщины. С.-Пб.: Ид-во О. Богдановой, 1911. 248 с.
120. Герус-Тарнавецька І. Образ жінки в українському канадському фольклорі// Український історик. 1991. № 1- 2. С. 39 70.
121. Голан А. Миф и символ. М.: Русслит, 1993. 375 с.
122. Голомбйовський Й. Еволюція образу матері в поемах Т.Г. Шевченка.// Укр. літ.зн. респ. міжвід. зб. 1973. Вип. 19. С. 103 109.
123. Гон М. Образна конкретика роману Волинь”// Волинські дороги Уласа Самчука. Рівне, 1993. С. 19 28.