ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ПРОЗА 20-30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМА НЕОРОМАНТИЗМУ (О.Турянський, Р.Купчинський, А.Чайковський, А.Лотоцький, Б.-І. Антонич і К. Гриневичева)

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

УДК: 821.161.2

ЛЕБЕДІВНА Лариса Іванівна

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ПРОЗА
20-30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ:
ПРОБЛЕМА НЕОРОМАНТИЗМУ
(О.Турянський, Р.Купчинський, А.Чайковський,
А.Лотоцький, Б.-І. Антонич і К. Гриневичева)

10. 01. 01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
Шумило Наталія Микитівна,
доктор філологічних наук

Київ - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.3

РОЗДІЛ 1. НЕОРОМАНТИЗМ: ПЕРЕДУМОВИ, ФОРМУВАННЯ ТА

ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ.......6

РОЗДІЛ 2. РАННІЙ УКРАЇНСЬКИЙ НЕОРОМАНТИЗМ І ЙОГО

ПОСЛІДОВНИКИ..46

РОЗДІЛ 3. НЕОРОМАНТИЧНІ КОЛІЗІЇ ПРОЗИ 20-300-Х РОКІВ

3.1. Україна як текст.105

3.2. Трагедійне увиразнення авторської дихотомії я” світ”

(Поза межами болю” О.Турянського і Заметіль” Р.Купчинського)135

РОЗДІЛ 4. НЕОРОМАНТИЗМ ЯК СИНТЕЗОВАНИЙ СТИЛЬ

МІЖВОЄННОЇ ДОБИ

4.1.Стильові особливості історичної прози Катрі Гриневичевої

(Шестикрилець”, Шоломи в сонці”)..............................................................152

4.2.Феномен Б.-І.Антонича (повість На другому березі”)....165

ВИСНОВКИ...190

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......198

ДОДАТКИ......212

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сьогодні, в епоху постмодернізму, в період національного відродження України цікаво подивитися на відповідні періоди відродження попереднього часового простору і літератури, яка з’являлася на той час. Тому актуальним є пильніше дослідити прозу 20-30-х рр. ХХ ст. на Західній Україні у виявленні її стильової специфіки розвитку, яка під кутом зору неоромантичного напряму досі не вивчалася; виявити роль та місце творчості письменників О.Турянського, Р.Купчинського, А.Чайковського, А.Лотоцького, Б.-І. Антонича та К.Гриневичевої в українському літературному процесі того часу, оскільки лише частково цьому питанню приділяла увагу С.Андрусів, розглядаючи літературу 30-х рр. ХХ ст. під кутом зору збереження національної ідентичності, формування галицького культурно-психологічного феномену”, а конкретно індивідуальних стилів О.Турянського, Р.Купчинського, А.Чайковського, А.Лотоцького, К.Гриневичевої торкалися у вступних статтях до видання творів письменників О.Мишанич, Р.Плен, С.Пінчук, Р.Федорів, Т.Салига, О.Нахлік, Б.Якимович, що є недостатнім для осмислення літературної ситуації на Галичині між двома війнами.
Мета дисертації полягає в тому, щоб виявити особливості формування та розвитку західноукраїнської неоромантичної прози 20-30-х рр. ХХ ст. в межах неоромантичного літературного напряму; визначення типологічних рис і особливостей розвитку цього літературно-стильового напряму на вітчизняному грунті. Тому в роботі ставляться і розв’язуються такі завдання: 1) показати формування світоглядного та літературно-естетичного підгрунтя неоромантизму; 2) з’ясувати типологічні риси неоромантизму та їх своєрідність в українській прозі міжвоєнного періоду; 3) окреслити ідейні та стильові чинники неоромантичного художнього мислення в українській прозі даного періоду; 4) виявити національні питомі риси цього напряму в українському літературному процесі; 5) показати особливості індивідуальних стилів письменників у руслі неоромантичного літературного напряму.
Об’єктом дослідження є художня проза О.Турянського, Р.Купчинського, К.Гриневичевої, Б.-І.Антонича, А.Чайковського, А.Лотоцького, літературно-критичні статті Лесі Українки та Б,-І.Антонича, листування, щоденникові записи та спогади О.Кобилянської. До ряду причин, які сприяли вибору об’єктом дослідження творів цих авторів слід віднести той факт, що жили і творили вони в одну епоху, в однакових суспільно-історичних та культурних умовах, а тому це дає можливість повніше відчути атмосферу й настрої тієї доби. По-друге, творчість цих митців веде свій початок від неоромантизму О.Кобилянської, і вони є її послідовниками. По-третє, саме у їхніх творах можна простежити риси неоромантизму, притаманні українському літературному процесу, а порівняльний аналіз їх творів дає можливість простежити також динаміку, способи і напрямки засвоєння та утвердження в українській літературі неоромантичних стильових рис.
Предмет дослідження - національна своєрідність неоромантичного літературного напряму в західноукраїнській прозі ХХ ст. періоду між двома світовими війнами.
Методи дослідження в дисертації використано здобутки сучасного системного, історико-порівняльного, конкретно-історичного аналізу, психоаналітичної критики, методика таких шкіл, як культурно-історичної, психологічної та рецептивно-естетичної.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у ній з’ясовується спільне та відмінне між неоромантизмом як великим стилем доби і неоромантизмом як власне стильовим напрямом; визначається світоглядне підгрунтя останнього; показано розвиток неоромантичного літературного напряму в західноукраїнській прозі, починаючи від О.Кобилянської аж до 20-30-х рр. ХХ ст.; виявляються його типологічні риси; розмежовано такі поняття, як неоромантизм”, революційна романтика”, романтика вітаїзму”, романтика”; з метою визначення особливостей індивідуального стилю О.Турянського, Р.Купчинського, А.Чайковського, А.Лотоцького, Б.-І.Антонича, К.Гриневичевої їхня проза розглядається у порівнянні з прозою західноєвропейських прозаїків-модерністів відповідного періоду; зосереджується увага на синтетичному характері неоромантичного літературного напряму, що ввібрав у себе елементи експресіонізму, імпресіонізму, символізму, реалізму та романтизму.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках комплексного плану науково-дослідної роботи Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, пов’язаною з підготовкою до написання академічної 10-томної Історії української літератури”.
Науково-практичне значення роботи - здобуті у процесі роботи результати можуть бути використані при читанні історико-літературних курсів та спецсемінарів з історії української літератури у вищих навчальних закладах, а також при написанні
наукових праць із цієї теми. Крім того, результати дослідження можуть бути використані при подальшому вивченні літературного процесу в Україні періоду між двома війнами (20-30-х років).
Апробація результатів дослідження виступ на VII Міжнародній конференції молодих учених 2004 р. у м. Києві, на VIIІ Міжнародній конференції молодих учених 2005 р. у м. Києві, а також ряд публікацій, опублікованих за темою дослідження: Одвічний пошук гармонії (Три іпостасі О.Кобилянської в оповіданні Valse melancolique”)” (Слово і час”. - 2003. - №7), Україна як текст (За романом Осипа Турянського Син землі”)” (Мандрівець”. 2004. - №6), Українське обличчя війни (Повість-поема О.Турянського Поза межами болю. Картина з безодні”)” (Слово і час”. 2004. - №12), Чайковський міфотворець: Повісті А.Чайковського За сестрою”, На уходах” (Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах”. 2005. - №4), Історична проза Катрі Гриневичевої та Антіна Лотоцького” (Дивослово”. 2005. - № 9), Стильові особливості історичної прози Катрі Гриневичевої” (Слово і час”. 2006. - № 11).

Структура роботи : Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаної літератури (202 позиції). Обсяг дисертації без списку літератури - 197 сторінок. Повний обсяг роботи 214 с.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні зроблено спробу довести, що західноукраїнська проза 20-30-х років ХХ століття, продовжуючи неоромантичні традиції, зокрема О.Кобилянської, розвинулася у своєрідне художнє явище нового гатунку. Можна навіть твердити про галицький епіцентр неоромантизму, зважаючи на історичні умови, що зумовили його назву та розвиток. На цій підставі доходимо висновку, що неоромантизм, з одного боку, самодостатній літературний напрям, а з другого, - існував у контексті модернізму (Д.Чижевський) як великого стилю доби”, з яким його споріднював процес індивідуалізації розвитку мистецтва.
Окрім того, важливо наголосити на неоромантизмі як на стані свідомості, що розвивався на грунті філософської системи ідеалізму і тісно пов’язаний з процесом самовдосконалення. Як один із видів людської свідомості, неоромантизм також може проявлятися на макро- й мікрокосмічному рівнях, де на першому він виражає свідомість таких мегаутворень, як людство чи нація, а на другому виразник свідомості індивіда як окремої частки цілого. З цього випливає, що, опускаючись на різні рівні буття (ментальний, емоційно-чуттєвий, фізичний), неоромантизм, як частка певної енергії думок, почувань, бажань тощо, втілюється в різні види мистецтв, тобто матеріалізується, і зокрема, в літературний напрям. Таким чином, питання неоромантизму має глибокі як суспільно-історичні, так і культурно-мистецькі корені. В силу історичних обставин, важливі його суспільні гасла свобода, рівність, братерство” не змогли вповні реалізуватися і з політичних перейшли в ранг мистецький. Принцип їхньої матеріалізації проходив через етап народної творчості до втілення у мистецтві, науці, філософії тощо. Тому неоромантизм найперше розглядався в категорії загальних понять як світовідчуття / світогляд, без яких не може існувати будь-яка категорія, а потім вже вужче, як літературний напрям.
Аналіз української та європейської філософської думки, літературознавчих праць і творчого спадку багатьох зарубіжних та вітчизняних мислителів переконує в тому, що неоромантизм як світогляд є, перш за все, одним із духовних надбань людства. Тому в основу неоромантичного творчого методу лягли духовно-моральні основи естетики й філософії (в тому числі філософії серця” Г.Сковороди та його послідовників). Звідси його головними рисами, що базуються на духовно-моральних основах естетики й філософії, виступають: етичність, естетичність, націоналізм, флюктуація, синтетичність, а також: ідеалізм, індивідуалізм, містицизм, символізм, психологізм, історизм, які трактуються неоромантиками через призму категорії етичного / естетичного.
Спираючись на визначення типологічних рис неоромантизму Лесею Українкою та іншими зарубіжними й вітчизняними літературознавцями, можна твердити, що їх характеристики є одностайними в тому, що неоромантизм зосереджує свою увагу на героєві, який прагне подолати хаотичний стан соціуму. Він проявляє себе активним серед народу, але не зливається з юрбою, а залишається морально сильною особистістю, яка у змозі не опускатися, а піднімати до свого рівня інших. Отже, появляється якісно новий лідер, який виборює загально-людські цінності (ідеал), шукає себе, пізнаючи світ і своє місце в ньому й підвладний флюктуативним тенденціям. Однак ці пошуки (хитання від надії до сумнівів, від оптимізму до песимізму тощо) не сприяють роздвоєнню особистості, а навпаки, роблять її цільною і гармонійною, такою, яка в силі виборювати ідеал для себе й інших.
Український неоромантизм у прозі 20-30-х рр. брав свій початок у творчості Лесі Українки та Ольги Кобилянської, черпав своє натхнення в українській національній ідеї, яка в той час активно розроблялася і втілювалася в життя на теренах Галичини.
Безумовно, 20-30-ті роки були одним із найцікавіших періодів ХХ ст. і в суспільно-політичному, і в культурному сенсі. Він, доволі складний в історії України, про що засвідчують твори О.Турянського, Р.Купчинського, А.Чайковського, К.Гриневичевої, відзначився активними пошуками українців себе як у межах свого національного, так і серед багаточисленних європейських держав і народів. Після І св. війни народи Європи прагнули переосмислити всі політичні й культурні цінності, якими жили до того. Така переоцінка почалася ще наприкінці ХІХ на початку ХХ ст., а в міжвоєнний період заявила про себе досить активно й напрацювала ще інші, властиві тільки йому, риси. Особливо це було помітно в Галичині, яка, перебуваючи під гнітом Польщі, все ж мала відносну свободу.
На культурну і, зокрема, літературну ситуацію в Україні великою мірою вплинула поразка визвольної війни 1918-1920-х років. Розгорнулася велика дискусія навколо цього питання у найширших колах українців, що дала можливість неороманикам виявити свої патріотичні почуття. Це спонукало, з одного боку, до появи великого масиву літератури національного спрямування, у якому осмислювалося історичне минуле України, причини втрати державності після І св. війни і часто подавалися рецепти” виходу з складного становища. А з другого, атмосфера, що склалася, виходячи з ментальної природи українця, витворила феномен оптимізму” галичанина, який і далі продовжував боротьбу за незалежність, вірячи в її перемогу. Можна сказати, що ми зустрілися з досить рідкісним явищем, коли літературний напрям у певному проміжку часу (міжвоєнний період) за сприятливих умов зосередився в одному регіоні країни (в даному разі Галичині). В період зламу століть такого не було: згадаймо хоча б представників старшого покоління Лесю Українку та Ольгу Кобилянську. Таке суспільне підгрунтя великою мірою сприяло розвитку неоромантичного напряму в літературі, що мав у собі багато спільного з духовно-культурними віяннями свого часу.
Проза О.Кобилянської представляла старше” покоління неоромантиків, а її послідовники нове” покоління, що увібрало в себе новий світогляд міжвоєнного періоду. На прикладах таких прозових творів О.Кобилянської як Царівна”, В неділю рано зілля копала”, Valse melancolique” та Апостол черні” ми переконалися у тому, що неоромантична творчість письменниці повністю відповідає її епосі й тим багатьом особливостям, які характеризують перехідну добу. На перший план тут виступає проблема відродження, емансипації морально-етичних начал у людині, які мали стати передумовою відродження українського суспільства. Саме тому її герої перебувають у силовому полі морально-духовних цінностей, у пошуку гармонії та цілісності в своєму житті. Завданням письменниці було показати життєздатність такого героя-ідеалу й неспроможність антиідеалу людини духовно деградованої.
Серед неоромантиків нового” покоління найближчим до традицій О.Кобилянської та Лесі Українки був О.Турянський, який у романі Син землі” розробляв не тільки питання національної самобутності, а й зосередив свою увагу на образах нової жінки” й нового чоловіка” та їхньої ролі у формуванні нової” України. Ціннісними залишаються питання моралі, духовних пошуків і України. Але якщо О.Кобилянська зосереджується на проблемі самоусвідомлення українців як нації, то для представників нового” покоління таке питання вже не піддається сумніву. Звідси великий масив творів про Україну минулу, теперішню і майбутню, виборення для нації держави.
Це суто українське явище витворило національні особливості українського неоромантизму - історизм / національний патріотизм / релігійність / оптимістичність. Суспільно-політичними змінами можна пояснювати появу творів патріотичної спрямованості на історичну та сучасну тематику, які в центрі ставили Україну, її героїчне минуле та боротьбу за державність. Оптимізм пронизував усі неоромантичні твори українських митців. Що ж до риси релігійності, то її не могло не бути в Галичині, де культуру переважно творили священики чи їх нащадки, а також більшість населення було віруючим. Вона також якнайкраще сприяла утвердженню такої риси неоромантизму як моральність”, де високоморальне” є прекрасне, а прекрасне повинно бути високоморальним”. Отже, неоромантизм розглядався у широкому контексті тієї епохи.
Пошуки відповідності творчості М.Хвильового та Ю.Яновського типологічним рисам неоромантизму допомогли розмежувати поняття неоромантизму”, революційної романтики”, романтики” та романтики вітаїзму”. Досі в працях багатьох літературознавців вони не розмежовувалися і часто ставали синонімами. Вважаю, що їх розрізнення є важливим, оскільки вносить ясність у визначення літературних стилів і напрямів. Отже, неоромантизм” це художній напрям, якому властива романтика” як ідеалізація дійсності та мрійливе споглядання. А революційна романтика” це емоційно піднесений стан людини під впливом революційних подій. До того ж, такий стан спровокований не обов’язково героїчними вчинками, а часто навпаки, як це в творах М.Хвильового та Ю.Яновського, насильницькими діями, які письменники описують патетично. Романтика вітаїзму”, за М.Хвильовим, це пролетарська / комуністична романтика, яка бореться за безкласовість і мислиться як революційний пафос” навіть фанатизм”. Тому неоромантизм” як літературний напрям немає нічого спільного із революційною романтикою” чи романтикою вітаїзму”, які, проте, можуть зустрічатися в інших літературних напрямах, у яких не є визначальними такі типологічні риси, як загальнолюдські моральні цінності, духовне вдосконалення, віра та перемога добра.
Складовою одвічної колізії неоромантичного стильового напряму в Україні є конфлікт двох начал душі українського народу (хлібороба і лицаря) між впорядкованим Космосом / Гармонією / Добром і дисгармонійним Соціумом / Хаосом / Злом. Неоромантики вірили у можливість подолання хаотичного стану в соціумі, людині, універсумі. Вони розв’язують дану колізію шляхом демонстрації народження гармонії із хаосу. На українському грунті ця глобальність зображуваних суперечностей постала в розв’язанні питання державності України. У багатьох українських письменників Україна асоціювалася із впорядкованим Космосом / Гармонією / Добром, а все, що могло її заперечувати, - з дисгармонійним Соціумом / Хаосом / Злом. Це болюче для українців питання, отже, стало джерелом зображення у літературі багатьох конфліктів, а також роздумів письменників з цього приводу.
Україна з усіма проблемами навколо неї стала домінантою у прозі 20-30-х рр., з якої починалися і якою закінчувалися всі особистісні конфлікти героя. Любов’ю до неї визначався і неоромантичний герой, бо національна свідомість та любов до батьківщини були однією із складових характеристики ідеального героя, який мав бути мужнім, вольовим і мудрим, а головне активним, щоб вибороти Україні незалежність, тому її доля це доля кожного неоромантичного героя.
Інше важливе питання - колізія між Космосом / Гармонією / Миром / Добром та Соціумом / Хаосом / Війною / Злом, що увиразнювала трагедійність авторської дихотомії я” світ” у творах про війну О.Турянського та Р.Купчинського, де я” це людина, особистість, а світ” це хаотичний соціум, у якому цій людині часто незатишно й навіть небезпечно. Тут письменники змогли втілити неоромантичну ідею спроби порозуміння і контакту з цим світом, коли герой, з одного боку, відчуває вплив у житті людини космічних сил”, з якими треба не боротися, а пізнавати їх закони, а з другого, починає усвідомлювати й розуміти велику значимість людських вчинків і власну відповідальність за все, що коїться на землі. Тут вперше простежується ця закономірність у порівнянні повістіпоеми Поза межами болю” О.Турянського із найвідомішими творами того часу про І св. війну письменників Е.-М.Ремарка, А.Барбюса, С.Мірівіліса, Е.Хемінгвея, які воювали, як і О.Турянський та Р.Купчинський, на фронтах цієї війни, бачили її жахіття зсередини, з окопів та власного душевного та фізичного болю”. Але Поза межами болю” відрізнявся від них, що часто містили в собі розгубленість, песимізм, відчай та розчарування (риси втраченого покоління”), перемогою добра й світла над злом, духу” над тілом”, любові над ненавистю. Для О.Турянського завжди важило питання моральних цінностей і духовного вдосконалення, тому з-поміж названих авторів він зумів найглибше зрозуміти саму природу війни як катастрофи, що коренилася не у зовнішніх причинах, а в людському егоїзмі кожної конкретної людини.
Важлива риса неоромантичного літературного напряму - синтез. На макрорівні неоромантизм синтетичний за своєю природою, оскільки є виразником великої частини духу епохи”: її свідомості, психології, суспільно-політичних і культурних віянь. На мікрорівні синтез неоромантичного стилю проявився в ускладненості індивідуальних стильових засобів (формотворчої частини), наративної структури в прозі Б.-І.Антонича, К.Гриневичевої, О.Турянського, що було особливістю цього літературного напряму. Зокрема, у творі О.Турянського Поза межами болю” дуже помітні риси експресіонізму, імпресіонізму та символізму; в історичній белетристиці К.Гриневичевої необароковості, символізму, імпресіонізму тощо. Особливо показовою з цього приводу є прозова творчість Б.-І.Антонича. Мирне співіснування” в одному творі різних мовностильових напрямків, що знайшли своє неоромантичне вирішення, геніальна, вважаю, знахідка письменника. Постійно перебуваючи в пошуках нового”, митець прагнув знайти власну гармонію у стильовому синтезі, бо розумів, що характери різних героїв, їх свідомість, душевні переживання є відмінними у кожної людини, тому, користуючись одним стильовим прийомом, неможливо все це передати. У зіставленні прози Б.І.Антонича із творами А.Камю, Ф.Кафки, Ж.-П.Сартра, М.Пруста постала широта й глибина таланту Б.-І.Антонича, прозова творчість якого перебуває в одному ряду з кращими представниками тогочасної світової літератури. Незавершений твір Б.І.Антонича має усі підстави бути включеним до українського літературного процесу, як такий, що є чи не найталановитішим зразком прози міжвоєнного періоду.
Флюктуативними тенденціями, що у неоромантизмі виражають вагання і пошуки особистості себе й свого місця у суспільстві, характеризується історична белетристика К.Гриневичевої, індивідуальні необарокові риси стилю якої є результатом особливостей художнього мислення письменниці. Зазначені тенденції розглядалися на трьох рівнях: поетикальному, психолінгвістичному та метафізичному. Їх детальний аналіз допоміг визначити не тільки рівні свідомості письменника у творчому процесі, а й рівні прочитання художнього тексту митця взагалі. Під цим кутом зору стиль письменниці досі не досліджувався в українському літературознавстві. В історичній прозі К.Гриневичевої в поняття синтезу входить також єдність духовного, психологічного та фізичного рівнів, які через явище флюктуації проявляються в індивідуальному стилі як метафізична, психолінгвістична та поетикальна цілісність.
У межах літературного неоромантичного напряму помітна різниця між творами письменників-модерністів (О.Турянський, Б.-І.Антонич, К.Гриневичева) і тими, що представляють добротну” масову (С.Андрусів) літературу (А.Чайковський, А.Лотоцький, Р.Купчинський). Останні часто творили в руслі неоромантизму за концепцією героя та характером вирішення конфлікту / колізії, що давало широкі можливості для розкриття їхньої фантазії і великою мірою відтворювало суспільно-політично-культурний дух” міжвоєнного періоду, але за засобами вираження така література була традиційною і мала наслідувальний характер. Зокрема, ці відмінності можна простежити на мовностилістичному рівні художнього викладу та на його внутрішній організації (психологічність, багатогранність трактування ідейного та образного тощо). Це означає, що представляти неоромантичний літературний напрям не обов’язково мала творчість одного” рівня, тобто твори рівноцінні. У даному випадку наявність творів, які задовольняли смаки різних прошарків населення, було позитивним явищем культурного життя Галичини міжвоєнного періоду.
І в старшого, і в нового” покоління неоромантиків актуальним залишається колізія між Мрією і Дійсністю, між Добром і Злом. Неоромантичний герой долає цю прірву”, знаходить вихід із важкого становища, бо він особистість цільна та гармонійна, із сильною волею і непохитними морально-духовними настановами.
У підсумкових міркуваннях варто ще раз наголосити, що особливість неоромантизму полягає у тому, що це не просто літературний чи мистецький напрям, який ми розпізнаємо по стилю на усіх розглянутих нами рівнях, а це також і світовідчуття, яке грунтується на оптимістичній вірі та християнських принципах, характерне для цілої епохи міжвоєнного періоду епохи відродження і самоусвідомлення української нації та її боротьби за державність.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

I
1. Антонич Б.-І. На другому березі // Сучасність. - 1992. № 9. - С. 5 52.
2. Барбюс А. Вогонь (Щоденник одного взводу) / Пер. з франц. К.: Дніпро, 1958. 308 с.
3. Вулф В. Миссис Дэллоуэй / Пер. с англ. Е.Суриц. С.-П.: Азбука, 2000. 208 с.
4. Гамсун К. Пан. // Гамсун К. Вибрані твори / Пер. з норв. Н.Іваничук. Л.: Літопис, 2000. С. 23 139.
5. Грин А. Алые паруса К.: Радянська школа, 1985. 445 с.
6.Гриневичева К. Шестикрилець // Гриневичева К. Шестикрилець; Шоломи в сонці: Іст. повісті / Упоряд., авт. післямови та приміт. О.В.Мишанич. К.: Дніпро, 1990. С.6 - 145.
7. Гриневичева К. Шоломи в сонці // Гриневичева К. Шестикрилець; Шоломи в сонці: Іст. повісті / Упоряд., авт. післямови та приміт. О.В.Мишанич. К: Дніпро, 1990. С.148 313.
8. Домонтович В. Доктор Серафікус. Без грунту. К.: Критика, 1999. - 383 с.
9. Камю А. Избранное: Сборник. Пер. с франц. / Составл. и предисл. С.Великовского. М.: Радуга, 1988. 464 с.
10. Кафка Ф. Замок : Роман. Новели / Пер. з нім. К.: Борисфен, 1995. 479 с.
11. Кобилянська О. Апостол черні Л.: Каменяр, 1994. 243 с.
12. Кобилянська О. Valse melancolique. // Кобилянська О. Твори у двох томах. Т.1 К.: Дніпро, 1988. - С.435 473.
13. Кобилянська О. В неділю рано зілля копала // Кобилянська О. Твори у двох томах. К.: Дніпро, 1988. - Т.2. С.5 293.
14. Кобилянська О. Царівна // Кобилянська О. Твори у двох томах. К.: Дніпро, 1988. Т.1. - С.24 308.
15. Купчинський Р. Заметіль: Трилогія. І. Курилася доріженька: Повість зі стрілецького життя. - Л.: Каменяр, 1991. 175 с.
16. Купчинський Р. Заметіль: Трилогія - ІІ. Перед навалою: Повість зі стрілецького життя. - Л.: Каменяр, 1991. 151 с.
17. Купчинський Р. Заметіль: Трилогія - ІІІ. У зворах бескиду: Повість зі стрілецького життя. - Л.: Каменяр, 1991. 143 с.
18. Лагерлеф С. Сага про Єсту Берлінга К.: Дніпро, 1971. 328 с.
19. Лотоцький А. Княжа слава Л.: Каменяр, 1991. 231 с.
20. Мірівіліс С. Життя в могилі К.: Дніпро, 1991. 302 с.
21. Пруст М. У пошуках утраченого часу: Твори: У 7 т. К.: Юніверс, 1997. Т.7.: Віднайдений час: Роман / З фр. пер. А.Перепадя. 2002. - 384 с.
22. Ремарк Е. М. На західному фронті без змін. Три товариші: Романи // Ремарк Е.М. Твори в двох томах / Пер. з нім. К.: 1986. - Т.1. 573 с.
23. Сартр Ж.-П. Тошнота: Роман; Стена: Новеллы / Пер. с фр. Х.: Фолио, 1999. 399 с.
24. Стивенсон Р. Собрание сочинений в пяти томах. Пер. с англ. / Сост. и предисл. М.Урнов. М.: Правда, 1981. - Т.1 5.
25. Турянський О. Поза межами болю // Турянський О. Поза межами болю: Повість-поема; Син землі: Роман; Оповідання / Вступ. Слово Р.Федоріва; Упоряд., передм. та підготовк. текстів С.П.Пінчука. К.: Дніпро, 1989. С.41 - 127.
26. Турянський О. Син землі. / / Турянський О. Поза межами болю: Повість-поема; Син землі: Роман; Оповідання / Вступ. Слово Р.Федоріва; Упоряд., передм. та підготовк. текстів С.П.Пінчука. К.: Дніпро, 1989. С.129 318.
27. Хвильовий М. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1990. - Т.1.: Поезія. Оповідання. Новели. Повісті / Упоряд. М.Г.Жулинського, П.І.Майдаченка; Передм. М.Г.Жулинського. 650 с.
28. Чайковський А. За сестрою. // Чайковський А. Повісті / Вступ. ст. О.М.Нахлік. Л.: Каменяр, 1989. С.284 335.
29. Чайковський А. На уходах // Чайковський А. Повісті / Вступ. ст. О.М.Нахлік. Л.: Каменяр, 1989. С.131 283.
30. Чайковський А. Олексій Корнієнко К., 1924. 585 с .
31. Яновський Ю. Вибрані твори / Упоряд. текстів та передм. Я.Ю.Голобородька Х.: Веста: Видавництво Ранок”, 2003. 368 с.

II
32. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму - К.: Факт, 2003. 320 с.
33. Агеєва В. Неоромантичне двосвіття Лісової пісні” // Їм промовляти душа моя буде: Лісова пісня” Лесі Українки та її інтерпретації / Упоряд. В.Агеєва. К.: Факт, 2002. С. 7 24.
34. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації К.: Либідь, 2001. 264 с.
35. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза / Інститут літератури імені Т.Шевченка НАН України. К., 1994. 159 с.
36. Агеєва В. Чому торжествує камінний господар? // Дон Жуан у світовому контексті / Упоряд. В.Агеєва. К.: Факт, 2002. С. 413 432.
37. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. / Львівський національний університет ім. І.Франка. Т.: Джура, 2000. 340 с.
38. Андрухович Ю.І. Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму: Автореф. дис. канд. філол. наук / Прикарпатський університет ім. В.Стефаника. Ів.-Фр., 1996. 24 с.
39. Антонич Б.-І. Національне мистецтво. // Наука і культура: Україна. Щорічник. Випуск 24. К., 1990. С.230 239.
40. Антонич Б.-І. Статті. // Сучасність. - 1992. - №9. С.70 82.
41. Астаф’єв О., Ониськів М. Субстанція волі: Дмитро Донцов і концепція нового націоналізму. Літературна Україна. 2 березня 2006 р. С.7.
42. Аствацатуров А.А. В поисках индивидуальности / Вулф В. Миссис Дэллоуэй. С.-П.: Азбука, 2000. С. 209 218.
43. Баган О. Естетика і поетика вісниківського неоромантизму. Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Львівський національний університет ім. І.Франка. Л., 2002.
20 с.
44. Бэндлер Р., Гриндер Д. Паттерны гипнотических техник Милтона Эриксона. С.: Флинта, 2000. 204 с.
45. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 528 с.
46. Бичко А. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. К.: Український Центр духовної культури, 2000. 186 с.
47. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. К.: Смолоскип, 2006. 464 с. Бібліогр.: с. 393 447.
48. Білецький А. Стратіс Мірівіліс і його роман про війну // Мірівіліс С. Життя в могилі. К.: Дніпро, 1991. С. 5 9.
49. Білецький О. Анрі Барбюс // Барбюс А. Вогонь. К.: Дніпро, 1958. С. 3 7.
50. Бойко Ю. Вибрані праці. К.: Медекол, 1992. 381 с.
51. Вагнер Р. Мистецтво і революція // Макаренко Г. Музика і філософія: Шопенгауер, Вагнер, Ніцше. К.: Факт, 2004. С. 109 128.
52. ВансловВ. Эстетика романтизма. М.: Искусство, 1996. 404 с.
53. Великовский С. «Проклятые вопросы» Камю // Камю А. Избранное: Сборник. М.: Радуга, 1988. С. 5 38.
54. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 663 с.
55. Вулф В. Власний простір / З англ. пер. Я.Чердаклі. К.: Видавничий Дім Альтернативи, 1999. 112 с.
56. Гаєвська О. Архетип героя” як основа інтерпретацій англійського неоромантичного дискурсу // Наукові записки.. Т., 2004. вип. 14 С.221 231.
57. Гаєвська О. Неоромантична образність у творчості жінок-письменниць Ольги Кобилянської, Лесі Українки та Йосано Акіко. // Наукові записки Т., 2004. вип. 14. С.212 219.
58. Гаєвська О. Теорія неоромантизму у його зв’язках з натуралізмом, символізмом та романтизмом. // Вісник КУ. Сходознавство. К., 2003. - №7. С. 55 59.
59. Гендель М. Космоконцепция Розенкрейцеров. М.: Литомед, 2004. 549 с.
60. Геник-Березовська З. Драматична творчість Лесі Українки в тогочасному літературному контексті. // Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. С. 213 226.
61. Геник-Березовська З. Про неоромантичну драму. / Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. С. 204 212.
62. Гижий В. Архетип героя” як основа інтерпретацій англійського неоромантичного дискурсу // Наукові записки. Т., 2004. Вип. ХІV. С. 221 231.
63. Гижий В. Неоромантизм і міфологізм. // Наукові записки: Літературознавство. Т., 1998. - Вип.2. С.20 27.
64. Гижий В. Типологічні відповідності української та англійської неоромантичної прози кінця ХІХ початку ХХ ст. (Текстологія і поетика): Автореф. дис. канд. філол. наук. / Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. К., 2000. 19 с.
65. Гнатюк М. рецепція романтики вітаїзму” в творчій практиці Юрія Яновського // Літературознавчі студії . К.: ВПЦ Київський університет, 2003. Випуск 4. С. 65 76.
66. Гнатюк М. Юрій Яновський: текст і авантекст. К., Н.: Аспект Поліграф, 2006.
328 с.
67. Голобородько Я. Архітектор романних форм. / Яновський Ю. Вибрані твори. Х.: Ранок, 2003. С.3 22.
68. Гординський С. Неоромантизм // Енциклопедія українознавства: В 11 т. / Наукове товариство ім. Т.Шевченка. - Н.-Й.: Молоде життя. Репринт. відтвор. вид. 1955 1984 рр. / Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Львові; Фонд духовного відродження ім. Митрополита Андрея Шептицького. - Перевидання в Україні . Т.5. Л., 1996. С.1753 1754.
69. Грабович Г. Тексти і маски. К.: Критика, 2005. 312 с. Бібліогр.: с. 299 300.
70. Гуменюк В. Шлях до Одержимої”: Творче становлення Лесі Українки-драматурга / Таврійський національний університет ім. В.Вернадського. С.: Таврія, 2002. 232 с. Бібліогр.: с. 188 197.
71. Гундорова Т. Леся Українка: християнство екзистенціалізм фемінізм // Слово і час. 1996. - №8-9. С. 19 28.
72. Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості Ольги Кобилянської // Радянське літературознавство. 1988. - №11. С.32 42.
73. Гундорова Т. ПроЯвлення слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Л.: Літопис, 1997. 297 с.
74. Гундорова Т. Femina melanholica: Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Критика, 2002. 271 с. Бібліогр.: с. 252 261.
75. Гундорова Т. Фрідріх Ніцше й український модернізм. // Слово і час. 1997. - № 4. С.29 33.
76. Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. П.Таращук, О.Коваленко К.: Видавництво Соломії Павличко Основи”, 2001. 1463 с.
77. Демченко І. Особливості поетики Ольги Кобилянської. К.: Твім інтер, 2001. 208 с. Бібліогр.: с. 193 206.
78. Дзюба І. Проза. / Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. К.: Либідь, 1998. Кн. 1: Перша половина ХХ ст. С. 232 252.
79. Дзюба І. Художній процес. / Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.. К.: Либідь, 1998. Кн. 1: Перша половина ХХ ст С.49 62.
80. Долгополов Л. На рубеже веков. Л.: Советский писатель, 1985. 352 с.
81. Донцов Д. Туга за героїчним. Постаті та ідеї літературної України. Л., 1953. 158 с.
82. Ефір. // Словник іншомовних термінів. / За ред. О.Мельничука. К.: Головна редакція УРЕ, 1985. С.322 - 323.
83. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основи, 1998. 658 с.
84. Жулинський М. Талант, що прагнув до зір. // Хвильовий М. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т.1. С. 5 43.
85. Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. К.: Факт, 2007. 640 с.
86. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. К.: Факт. 2001. 339 с.
87. Затонський Д. Ернест Хемінгуей письменник і людина // Хемінгуей Е. Твори: В 4 т. К., 1979. Т.1. С. 5 25.
88. Затонський Д. Перечитуючи Ремарка // Ремарк Е.М. Твори в двох томах. К.: Дніпро. 1986. Т.1. С. 5 - 33.
89. Зборовська Н. Моя Леся Українка. Т.: Джура, 2002. 228 с.
90. Зборовська Н. Ільницька М. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. Л.: Літопис, 1999. 336 с.
91. Зингерман Б. Пикассо, Чаплин, Брехт, Хемингуэй // Образ человека и индивидуальность художника в западном искусстве ХХ века. М.: Наука, 1984. С. 102 162.
92. Иванов В. Категория времени в искусстве и культуре ХХ века // Ритм, пространство, время в литературе и искусстве. Л.: Наука, ЛО, 1974. С. 39 67.
93. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич: Нарис життя і творчості. К.: Радянський письменник, 1991. 207 с.
94. Ільницький М. Від Молодої Музи” до Празької школи”. Л.: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України; Львівський обласний н