МИСТЕЦЬКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ РУХ: МОДЕРНІЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ І МОДЕРНІЗМ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Лисенко-Ковальова Наталія Василівна

УДК 821.161.2(09) 19”: 7.036

МИСТЕЦЬКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ РУХ:
МОДЕРНІЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ І МОДЕРНІЗМ

Спеціальність 10.01.01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
В.Г.Дончик

Київ 2005

ЗМІСТ

Вступ..........................................................................................................................3
Розділ 1. Концепція великої літератури” і європеїзм”............10
1.1. Неотрадиціоналізм у МУРі.............................................................16
1.2. Теоретичний дискурс модернізму в МУРі..................................31
Розділ 2. Модернізація традиційних художніх моделей.......48
2.1. Доцентрова реалістична модель Уласа Самоука..........................48
2.2. Реалізм з елементами символізації та
експресіонізму І. Багряного..............................................................64
2.3. Синтез символізму, романтизму та екзистенціалізму
в повісті Тодося Осьмачки „Старший боярин”..............................74
Розділ 3. Художня практика мурівського модернізму..........89
3.1. Українська екзотика та екзистенціалістська
проблематика Ю. Косача..................................................................89
3.2. Модернізація драматургічної структури
у творчості Ігоря Костецького.......................................................113
3.3. Поетика та проблематика інтелектуального письма
Віктора Петрова-Домонтовича.....................................................128
Висновки.............................................................................................................159
Список використаних джерел...............................................................166

ВСТУП

Мистецький Український Рух це унікальна літературна організація в історії української еміграційної літератури. Виникнувши в 1945 році, МУР проіснував лише три роки, але встиг скластися в цілісну систему, створити багатоголосий дискурс, накреслити та апробувати різні шляхи розвитку національної літератури в світовому контексті. Українські письменники — Юрій Шерех, Віктор Петров-Домонтович, Ігор Костецький, Юрій Косач, Іван Багряний, Улас Самчук та ін. — прагнули виробити спільне ідеологічне підґрунтя для української літератури на еміґрації, однак модерний європейський контекст спонукав шукати шляхи виходу у світовий культурний простір, а невирішене національне питання не дозволяло відмовлятися од такої специфічної функції літератури, як утвердження державницької ідеї. Роздвоєння між прагненням літератури з певним надзавданням і літератури, вільної від усякого утилітарно-ідеологічного підходу, стало основою, по суті, найголовнішого конфлікту у виборі загального спрямування МУРу.
МУР — один із трьох етапів у розвитку еміґраційної літератури, що, з одного боку, продовжував „Празьку школу”, творчість українських літераторів міжвоєнного двадцятиліття з їхнім яскравим історіософізмом, націотворчим пафосом, стильовим синтезом, а з іншого —готував прихід Нью-Йоркської групи, яка в естетичному плані орієнтуватиметься на поетику модернізму. Отже, МУР у своїй сутності займає проміжне становище між модерним народництвом „пражан” та індивідуалістичним модернізмом „нью-йоркців”, у ньому полемізували між собою дві провідні концепції розвитку української літератури: традиціоналізм і модернізм, які визначали основу розвитку української літератури протягом всього ХХ ст..
Проблематика МУРу яскраво відбита у статтях та мемуарах його засновників. Проте в сучасних дослідженнях цей епізод української літературної історії досліджується недавно. Перші критичні прочитання МУРу з ревізією його ідеологічних засад здійснили Григорій Грабович у розвідці „У пошуках великої літератури” [54] та Соломія Павличко, аналізуючи дискурс модернізму в українській літературі [156]. Г.Грабович виходив із тлумачення настанови української еміґрації на ”велику літературу” передусім як на продукт суспільної та культурної тотальності, обумовленої прагненням засновників МУРу об’єднати всі свої зусилля для колективної національної справи української незалежності [54]. С.Павличко основну увагу приділяє питанням модернізму, її приваблює творчість В.Петрова-Домонтовича та І.Костецького з їхніми орієнтаціями на європеїзм (західництво), інтелектуалізм, критику народництва та ін. [156]. Водночас період МУРу, як жоден інший період, становить собою синтез та взаємозалежність народництва як української традиції та модернізму як антитрадиції”, що дає нам підстави розглядати це явище в його конфліктному становленні, де концепція „великої літератури” є не менш продуктивною, ніж концепція незалежної від національної ідеї індивідуальної творчості, яка дошукується загальнолюдського міфу.
Актуальність теми. Історія української еміґраційної літератури ще багато в чому не досліджена, однак доступні нині матеріали, а саме літописи самовидців”,оригінальні тексти, задокументовані полеміка, маніфести, декларації тощо є неоціненним джерелом не лише для вивчення художньої творчості еміґрації, а й історії українського письменства загалом. Так, динаміка літературного процесу в МУРі протягом 1945-1948 рр., визначальні сили й конфлікти, маніфестовані ідеї та пропозиції змоделювали такі мистецькі проблеми й вартості, що залишалися актуальними для української літератури протягом всього ХХ ст.. Різке ж протиставлення народництва та модернізму, що було характерним для стану раннього посттоталітарного українського літературознавства, в сучасних умовах потребує перегляду. Дослідження української еміґраційної літератури років МУРу з історико-літературного погляду та під теоретично-концептуальним кутом зору відкриває нові аспекти в актуальній проблематиці співвідношення традиції та модернізму в українській літературі в цілому, значення традиції, зокрема, для розвитку модернізму та необхідності модернізації традиції для її життєспроможності та плідного існування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України і пов’язане з основним напрямком роботи відділу української літератури ХХ століття — створенням багатотомної Історії української літератури”, дев’ятий том якої, зокрема, включає в себе і аналіз української еміґраційної літератури періоду МУРу (номер державної реєстрації 0101U002081).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясувати теоретичні моделі нового традиціоналізму та ознаки модернізації традиційної оповідності в мурівській творчій практиці, а також теоретичні установки та художні вирішення мурівського модернізму, у зв’язку з чим постають такі завдання:
охарактеризувати теоретичні засади МУРу, експеримент з „великою літературою” та концепцію „національно-органічного стилю” у зв’язку із художніми здобутками літературної епохи 20-х рр. ;
проаналізувати процеси модернізації художньої оповідності у творчості Т.Осьмачки, І.Багряного, У.Самчука;
розглянути естетичну провокацію МУРу як художню практику модернізму у творчості Ю.Косача, І.Костецького, В.Петрова-Домонтовича;
провести підсумкову оцінку експерименту із „великою літературою” як центрального дискурсу та його опозиційної моделі в мурівському періоді .
Об’єктом даного дослідження є маніфести, статті, художні тексти, публіцистика, літературна критика, інтерв’ю та інші форми саморепрезентації українських письменників та ідеологів періоду МУРу.
Предметом даного дослідження є традиційні концепції та традиційні художні моделі, а також модерністські опозиційні концепції та модерністські художні моделі, що сформувалися в українській еміґраційній літературі періоду МУРу.
Методологічна основа дисертації. Методологічна проблема, яка стосується даного дослідження, пов’язана із співвіднесенням традиції як канонічного центру та модернізму як марґінального явища. У зв’язку з поставленою проблематикою методологічним орієнтиром дисертації стали ідеї та положення структуралізму, зокрема, щодо принципу організації структури, а також деконструкція, що дає змогу виявити боротьбу марґінального дискурсу з центральним [81,155].
Теоретичну основу складають також фундаментальні положення традиційної герменевтики, які дають змогу бачити за текстом проблеми епохи, ставлення до традиції, вияв конкретно-історичного змісту літератури [46, 47, 81, 87]. Порівняльний підхід як один із методів даного дослідження дає змогу шляхом зіставлень встановити типологічні риси традиціоналізму та модернізму у творчості провідних письменників МУРу, а також виявити особливе в досліджуваних явищах та у закономірностях їх розвитку.
Отже, дослідження проводиться на основі різних наукових методів, що разом дозволяють проаналізувати складний період української еміґраційної літератури, в якій на поверхню літературного життя вийшли яскраві традиційні та модерністські установки і структури.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснюється цілісний аналіз художнього й теоретичного доробку письменників та ідеологів МУРу в контексті української еміґраційної літератури, її основних тенденцій: відношення до традиції та боротьби за модернізм.
Теоретичне значення роботи полягає в певних доповненнях, які авторка вносить у розв’язання проблеми співвідношення традиції та модернізму в історії української літератури.
Практичне значення роботи зумовлюється можливістю використання результатів даного дослідження у викладацькій практиці. Матеріали даного дослідження можуть послужити для розробки історико-літературних теоретичних і навчальних спецкурсів в університетах та інститутах гуманітарного профілю при вивченні української еміґраційної літератури.
Апробація дослідження. Матеріали та результати дослідження були апробовані на семи науково теоретичних конференціях: Міжнародній науковій конференції „Слобожанщина: літературний вимір” (Луганськ, січень 2004 р.), I-й загальноуніверситетській науковій конференції молодих учених, присвяченій 60-річчю звільнення м.Слов`янська від німецько-фашистських загарбників і 12-й річниці незалежності України (Слов`янськ, березень 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Література та літературознавство: історія і сучасність” (Житомир, квітень 2004 р.), VII Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, червень 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Улас Самчук: художнє осмислення української долі в ХХ столітті” (Рівне, травень 2005 р.), VІІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, червень 2005 р.), Міжнародній науковій конференції „Українська література в загальноєвропейському контексті”, присвяченій 60-річчю УжНУ та 60-річчю кафедри української літератури (Ужгород, жовтень 2005 р.).
Основні положення дисертації викладені у 11 статтях у наукових збірниках:
1. Українське друковане слово в повоєнній Європі // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методич. сб./ Отв. ред. В.А.Глущенко. Славянск: СГПУ, 2003. Вып. XI. Ч. 2. С.184-190.
2. Юрій Шевельов (Шерех) в МУРі (Мистецький Український Рух)//Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка:Філологічні науки. ¾ 2004. Березень. № 3 (1). С.193-201.
3. Музично-настроєний твір Юрія Косача//Вісник Житомирського педагогічного університету. Випуск 16. Філологічні науки. 2004. С.51-53.
4. Елементи експресіонізму в повісті-вертепі І.Багряного „Морітурі”// Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сб. Славянск: СГПУ, 2004. Вып. XII. С.227-235.
5. Віктор Петров (В.Домонтович) і модернізм//Літературознавчі обрії.Праці молодих учених.Вип.6 К.:Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, 2004. С.163-166.
6. Юрій Шерех про „одержимого волею до свободи” Енея // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2004. Липень. № 7 (75). С.118-125.
7. Прозаїк Ігор Костецький і модернізм // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сб. Славянск: СГПУ, 2005. Вып.XIІI. Ч. 2. С.139-145.
8. Модернізація драматургічного дискурсу в творчості І.Костецького періоду МУРу // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип.9: Українська література в загальноєвропейському контексті. Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2005. С.189-193.
Додаткові публікації:
1. Зв`язок історично-літературних пошуків: „Празька школа” і МУР (Мистецький Український Рух) // Дійсність думка дослід. Матеріали 1-ї загальноуніверситетської наукової конференції молодих учених, присвяченої 60-річчю звільнення м. Слов`янська від німецько-фашистських загарбників і 12-й річниці незалежності України (24-26 березня 2004 року) / Відп. ред. проф. Глущенко В.А. Слов`янськ: Видавничий центр СДПУ, 2004. С.75-79.
2. Тема української людини у прозі МУРу // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць/ Упоряд. М.Гуменний. К.: „Твім інтер”, 2004. Вип.17. С.337-343.
3. Концепція „великої літератури” Уласа Самчука// Улас Самчук: художнє осмислення української долі в ХХ ст.: Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції 11-13 травня 2005р. (Рівне-Дермань-Тилявка-Кременець). Рівне: Волинські обереги, 2005. С. 58-64.
Структура й основний зміст дисертації складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії.
Обсяг — 187 сторінок.

Список використаної літератури налічує 263 найменування.

Список літератури

ВИСНОВКИ

МУР постав в українській літературі в основному як модерна ситуація у житті та творчості національного письменника. Цю ситуацію можна означити словами Ю. Косача: „У нас не може бути батьківщини й навіть, коли б вона була, ми будемо чужі їй...”[100, с.263]. Тому через усю літературу мурівської доби проходить одна з найболючіших проблем еміґрації — втрата зв’язку з рідною землею і негативні індивідуальні переживання, пов’язані з цим. Трагедія безґрунтярства набуває інтенсивного осмислення в часі становлення української еміґраційної літератури періоду МУРу і передбачає пошуки відповідних світоглядних засад.
Під час створення МУРу і вибору моделі розвитку української еміґраційної літератури і традиціоналістами, і модерністами вирішувалися такі головні проблеми: входження української літератури у європейський та світовий літературний простір (концепція „великої літератури” передбачала орієнтацію на європейську класику, модерністська концепція — на найновіші філософські та естетичні пошуки); співвідношення національного та космополітичного в літературі („національний дух” в Шереховій теорії національно-органічного стилю та космополітизм як дискурс модернізму); власне художня мова, пошуки стилів, форм, поетики сучасного українського літератора.
Концепція „великої літератури”, поставши на Першому з’їзді МУРу в обґрунтуванні У.Самчука, полягала в розумінні літератури з національно-визвольним надзавданням, а в більш широкому масштабі відсилала до універсальності класики. „Велика література світу, —проголошував У.Самчук, — це найвищий моральний ареопаг, де судяться і дають присуд вселюдські моральні чи аморальні вчинки, і горе тим людям чи тим народам, які в тому судилищі не досить заступлені” [192, с. 45]. Естетичні цінності, згідно концепції „великої літератури”, мають поєднатися гармонійно з правдами, що кладуться у зміст твору. МУР бачився У.Самчуку своєрідним Олімпом еміґраційної літератури. Дискусія навколо тлумачення концепції „великої літератури” виявила негативне розуміння європейської орієнтації. Європейський модернізм як „хвора культура” принципово відкидається (орієнтація на Європу, на думку І.Багряного, є хворобою, потребу в якій мають лише „сліпі й заблукані”), а література як приватна справа, написана не в інтересах нації, проголошувалася злочином. Логічно, що прибічниками концепції „великої літератури” відкидалося гасло „мистецтва для мистецтва”, натомість вироблялася войовнича стратегія наступального фронту за самоствердження українського народу. І.Багряний дуже чітко формулює, що ідеологічно означає „велика література”: це література національна за своїм духом, тобто пронизана великою українською ідейністю, оптимістична, життєрадісна, самостверджуюча. У художньому плані традиціоналісти пропонують в якості „великого стилю” „національний реалізм” (І.Багряний), а також ґрунтовне знання найважливіших творів-зразків світової літератури, філософсько-ідеологічна основа яких має спонукати українську літературу виявляти дух свого народу (О.Грицай). Отже, статті та виступи І.Багряного, У.Самчука, О.Грицая ідеологічно окреслили велику літературу як таку, що займається націотворчістю.
З критикою до них виступили Юрій Шерех та Василь Барка, розгортаючи концепцію „національно-органічного стилю”. Концепція „національно-органічного стилю”, сформована Шерехом на основі аналізу літературної ситуації 20-х рр. як опозиції неокласиків з їх європейством та „хвильовистів” з їх українським месіанством, передбачала синтез модернізму та традиції. У МУРі до „європеїстів” Шерех зараховує Ю.Косача, В.Домонтовича, І.Костецького, І.Багряного, до „органістів” — В.Барку та Т.Осьмачку. „Національно-органічний стиль” мав вирости з опанованого та відкинутого неокласичного вишколу, спертися на глибинне національне підґрунтя. Ідеалом такої моделі у минулому був Шевченко, що, за тлумаченням Шереха, синтезував різні стилі української традиції: старокнижний, бурлескний, антично-класичний, побутово-розповідний, церковний, пісенно-фольклорний. Як ідеальна модель контрольованого розвитку української літератури на еміґрації концепція „національно-органічного стилю” виразила певну утопію про мистецьку співдружність, яка дуже скоро виявила свою неспроможність в реальній художній практиці, коли з МУРу почали виходити В.Барка, Т.Осьмачка, Ю.Косач та інші. Масова еміґрація унеможливила всяку організовану та контрольовану літературну працю. Ідеологічне цькування партійними діячами індивідуальних позицій письменників викликало творчий бунт і бажання працювати з волі власного духовного вибору. У концепції Шереха був також інший ідеалізуючий момент, він стосувався не врахування того, що стиль передбачає певну філософську систему різночитань, пов’язаних з літературознавчою концепцією стилю як сукупності образів, жанру, композиції, внутрішнього та зовнішнього ритму, та лінгвістичною, коли говорилося про необхідність українізувати не лише ідею, але й образи, композицію, стиль. Про стиль говорилося як про певні сталі ознаки, естетичну програму, що має ствердити Україну через українську літературу у світовому контексті. Незважаючи на те, що концепція „великої літератури” та концепція „національно-органічного стилю” були ідеальними моделями, які не зреалізувалися повною мірою у реальній художній практиці, вони виявили у текстах бажання розвивати, удосконалювати українську літературу в напрямі інтеграції у світовий контекст.
Модерністське самоусвідомлення відбувалося через критику традиційних моделей та традиційних концепцій для пояснення історії української літератури. Так, І.Костецький, проголошуючи розрив з традицією, відкидав ідею національного відродження для розуміння та прогнозування української літератури, виставляючи супроти неї модерну цінність космополітизму, індивідуалізму та ін.. Дискурс усвідомлення літературного модернізму розпочав В.Петров-Домонтович, один з найяскравіших опозиціонерів неотрадиціоналістів та апологетів нового мистецтва. Саме у його працях проведено професійний аналіз естетичного руху з кінця ХІХ ст. до 40-х років ХХ ст., означеного як початок „ери антинатуралістичного мистецтва”, як криза світової культури. Ним обґрунтовано модерністський фундаментальний принцип українського літератора як антинародництво, необхідність критичного ставлення до традиції, деканонізації тощо.
МУР попри свою установку на „велику літературу”, свідомо заангажовану національною ідеєю, робив перший значний крок моделювання української літератури за межами політики. Тому і концепція „національно-органічного стилю” Ю.Шереха, і концепція „великої літератури” У.Самчука, і модернізм Ю.Косача, І.Костецького та В.Домонтовича зійшлися в одному вузлі: література мала стати самодостатньою цінністю, вільним вибором кожної творчої особистості.
Традиційні світоглядні установки, стикаючись із вимушеним відчуженням від рідної землі, бунтівним індивідуалізмом, зумовлюють модернізацію традиційних оповідних структур у творчості У.Самчука, І.Багряного, Т.Осьмачки. Якщо класичний реалізм (ХІХ ст.) відтворював об’єктивні форми і структури у пошуках життєподібності, то у ХХ ст. об’єктом реалістичного дослідження під впливом модернізму стає суб’єктивне життя персонажа. Доцентрова реалістична модель (Улас Самчук), поєднання реалізму з елементами символізації та експресіонізму (Іван Багряний), синтез трьох способів узагальнення дійсності — ідеалізації, символізації та типізації (Тодось Осьмачка), а також модерні світоглядні установки (орієнтація на культурну Європу, екзистенціалізм) свідчать про процеси модернізації серед мурівських прозаїків-неотрадиціоналістів.
Екзистенціалістський світогляд органічно вплітається в художнє мислення українського письменника-модерніста, який почуває себе, свою екзистенцію в „пограничній ситуації”, а власне індивідуальне життя як екзотичне сновидіння. У повісті Ю.Косача модерний мандрівний український Еней цю ситуацію виразив такими словами: „... Я з певністю живу в цій проміжній стадії, між відкриттям очей, ще жагтіючим царством чудесного, де я був, і новим реальним світом, який для мене став лиш продовженням сну...” [100, с.279]. Україна в індивідуальному незвичайному сновидінні усвідомлюється недосяжною, але неймовірно бажаною сутністю. Як Еней покинув величний імперський Рим, так український мандрівник покидає руїни більшовицького минулого з месіанським відчуттям заснувати новий праведний український Рим. Тому з’являється у літературі цієї доби екзотична суміш національного романтичного месіанства, європейського екзистенціалізму та модерного формального експериментаторства, що в цілому творять засади мурівського неотрадиціоналізму та модернізму, пронизаного незгасним енеївським вогнем, який рухає українського мандрівника вперед — у пошуках істини для себе й для своєї вітчизни.
Окремим епізодом мурівського модернізму можна вважати екзистенціалізм В.Петрова-Домонтовича. Над проблематикою екзистенціалізму письменник рефлексує у статті „Екзистенціалізм і ми”, а також у своїх художніх творах, де екзистенційні проблеми вибору, автентичності, „втечі від себе”, „життя на узбіччі” стають складовою модерного інтелектуалізму, абсолютно позбавленого традиційної романтики. На основі антитрадиціоналізму інтелектуально-психологічної прози В.Петрова-Домонтовича формується унікальне в українській літературі письмо „з цілковитою серафічністю”.
Інтелектуальне письмо В.Петрова-Домонтовича характеризується явним переважанням думки, ідеї над образом та дією, створенням відповідного до поставлених питань дискусійного поля, перевантаженістю діалогами, монологами, скептицизмом, іронічністю, пародійністю, насиченою інтертекстуальністю, що опонує традиційному українському романтизму. Прозова модель з використанням сюжету служить у Домонтовича, як правило, своєрідною читацькою заманкою: привернути увагу читача до сюжету як засобу розгортання певної філософської дискусії. Так, роман „Доктор Серафікус” постає як полеміка з Дж. Фрезером, автором „Золотої гілки”, З.Фройдом та ін. з питання про місце ірраціонального в людській сутності. Для розгортання цієї інтелектуальної проблематики перевертаються ряд сюжетних моделей В.Гюго, з’являються асоціативні вплетення з текстів Шевченка, Рильського, Марлінського, Толстого та багатьох інших — отже, перед нами нове відчуття письменника, який не лише дошукується текстуальних та ідеологічних подібностей на шляху глибинного переосмислення художніх і світоглядних ідей від давнини до сучасності, а й визнає, що різноманітні тексти та ідеї існують у позачасовій мережі відносин, що потребує їх нового відтворення. Інтелектуалізм формує всупереч традиційному націоналізму характерний тут космополітизм. Адже для головного героя Комахи-Серафікуса єдиною бутьківщиною стає книга. Пошуки ґрунту тут не мають ознак українського месіанізму. Ситуацію української людини на еміґрації, тобто ситуацію історичного перелому, психологічного роздвоєння, трагічного розколу особистості, котра відчайдушно шукає синтезу, письменник вирішує у контексті екзистенціалістської проблематики.
Характерною ознакою поетики інтелектуального письма є урбанізм. Дискурс міста, проблематика й естетика міста належать до типово модерністського художнього мислення. Для інтелектуального письма також характерна концептуальна парадоксальність, що є своєрідним бунтом проти традиційності мислення. Парадоксальністю в цілому визначаються романні образи. Так, образ Серафікуса, котрий бажає бути всім, але ніким конкретно, моделюється як образ аморфної людини, що нагадує жінку, чоловіка, малу дитину, ніщо та одночасно все. Парадоксальність як властивість письма є своєрідною інтелектуальною провокацією, що виводить думку читача з усталеного мислення у простір сумніву, скепсису, інтенсивного рефлексивного пошуку. Окремий епізод модернізму становить інтелектуальна еротика, що інтригує відсутністю модерної тілесності та традиційної еротичності: напруженість бажання обертається в абстракцію, оскільки реальне бажання знищується, стає неможливим фізично, створюється його метафізична проекція.
Ставлення письменників мурівської доби до традиції та модернізму виявляє протистояння протилежних тенденцій і постатей. Однак конфлікт не є непримиренним, оскільки традиціоналісти прагнуть модернізувати українську ідею державності, натомість модерністи почувають себе поза національним світом відчуженими, позбавленими ґрунту. Відчуття закинутості в чужий світ, марності індивідуальних зусиль, беззмістовності життя породжує світоглядний песимізм. У пошуках ґрунту, основи модерністи вдаються до екзистенціалізму, світогляду, що зосереджується на самотній особистості, вилученій з будь-яких систем інтегрування. Залишений наодинці з буттям, український письменник перебуває у пошуках нової художньої мови, з допомогою якої можна було б провести чесний і трагічний аналіз людського існування, позбавленого традиційної системи цінностей. Якщо традиціоналісти відкрито прагнуть модернізувати національні ідеали, то модерністи, перебуваючи у пошуках позанаціональних ідеалів, по суті, намагалися розширити масштаб національної літературної традиції.
Незважаючи на протистояння модерністів і традиціоналістів у МУРі, у їх творчості можна віднайти багато спільного, що дає підстави твердити: без традиції модернізм немислимий, так само, як традиція немислима без модернізації, в іншому випадку вона приречена на забуття. Нове екзистенційне почування української творчої особистості (як терпіння „в проміжній добі”) відкриває цю взаємодоповнюючу єдність традиції та модернізму. А в мурівському модернізмі, де наглядно демонструється екзотичний синтез традиції та антитрадиції, усвідомлюється трагедія безґрунтярства, що була, є і буде актуальною для осмислення в українській літературі як в минулому, сучасному, так і в майбутній перспективі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. К.: Факт, 2003. 320 с.
2. Агеєва В. Мовні ігри В. Домонтовича // Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза. К.: Критика, 2000. С. 3-20.
3. Агеєва В. Нова жінка у прозі В.Домонтовича // Слово і Час. 2002. № 10. С. 25-36.
4. Баган О. Консервативна модернізація: художні паралелі у творчості Юзефа Лободовського і українських поетів-неоромантиків еміґрації // Наукові записки Націон. університету „Києво-Могилянська академія”. К., 1999. Т. 17. Філологія. С. 83-87.
5. Багряний І. Генерал // Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діаспори. Київ Львів:Час, 1997. С.397-495.
6. Багряний І. Думки про літературу // МУР. Збірник 1. Мюнхен; Карльсфельд, 1946. С. 25-36.
7. Багряний І. Золотий бумеранг. К., 1999. 590 с.
8. Багряний І. Людина біжить над прірвою / Передм. Л.Череватенка. К., 1992. С.3-10 .
9. Багряний І. Сад Гетсиманський. К., 1992. С.5-18.
10. Багряний І. Тигролови; Морітурі. К.: Наукова думка, 2001. 368 с.
11. Балаклицький М. „Новорелігійна” концепція національного відродження в „Марусі Богуславці” Івана Багряного // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 6. К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2004. С. 133-135.
12. Барка В. Експресіоністична проза І. Костецького // Сучасність. 1963. № 5 (29). С. 40-46.
13. Барка В. Земля садівничих. Мюнхен, 1977. С.20-55.
14. Барчан В. Данте в художній рецепції Т. Осьмачки („Містерія”, „Данте”) // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 5. Ужгород, 2002. С.17-21.
15. Барчан В. Експресіонізм у збірці Тодося Осьмачки „Сучасники” // Південний архів. Філологічні науки. Вип. ІХ. Херсон, 2001. С.174-176.
16. Барчан В. Концепція митця в поемі Т.Осьмачки „Поет”// Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 9. Ужгород, 2005. С.16-26.
17. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С.380-405.
18. Безхутрий Ю. Коні Уласа Самоука // Березіль. 1996. №5-6. С.164-175.
19. Бер В. Екзистенціалізм і ми // Рідне слово. Ч. 11. Мюнхен. 1946. С. 34-43.
20. Бер В. Екскурси в мистецтво // Рідне слово. Ч. 12. Мюнхен. 1946. С. 57-65.
21. Бер В. З циклю: Засади історії. Народництво // Час. 1947. 2 лют. Ч. 5 (70). С. 7.
22. Бер В. Засади поетики: Від „Ars poetica” Є.Маланюка до „Ars poetica” доби розкладеного атома // МУР: Мистецький український рух. Зб. 1. Мюнхен, Карльсфельд, 1946. С. 7-23.
23. Бер В. Злидні днів: До питання про „багату” літературу // Укр. Трибуна. Мюнхен, 1946. № 13. С. 24-26.
24. Бер В. Наш час, як він є: З приводу статті Нормана Казнса „Несучасність сучасної людини” (The Saturday Review of Literature. New Your, 1946) // Рідне слово. Ч.8. Мюнхен; Фрайман. 1946. Серпень. С. 28-40.
25. Бер В. Проблеми великої літератури: [П.Куліш і Л. Толстой] // Укр. Трибуна. Мюнхен, 1947. 19 січ. Ч. 3 (27). С. 3-6.
26. Бер В. Сучасний образ світу: Криза класичної фізики // Арка. 1947. Липень. Ч. 1. С. 2-6.
27. Бер В. Сучасні духовні течії Європи // Час. Фюрт; Баварія, 1946. 27 жовт. Ч. 42 (56). С. 4-5; 3 листопад. Ч. 43. С. 3-4.
28. Бер В. Хліб наш щоденний // Час. Фюрт, Баварія, 1946. 20 верес. Ч. 37 (51). С.3; 28 верес. Ч. 38. С. 5.
29. Бердяев Н. Самопознание: опыт философской автобиографии. М.: Мысль, 1991. 446 с.
30. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії XIX початку XX століття. Зелена Гура Київ, 1999. 147 с.
31. Білокінь С. Довкола таємниці // Петров В. Діячі української культури (1920 1940 р.р.). Жертви більшовицького терору. К.: „Воскресіння”, 1992. С. 3-23.
32. Бобинський В. Від символізму на нові шляхи // Митуса: Література й мистецтво. 1922. Ч.1 Січень. С. 18-22; Ч.2. Лютий. С. 52-54; Ч.3. Березень. С. 87-90.
33. Боярчук О. „Неокласична” проза Віктора Домонтовича як різновид модернізму // Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць. Рівне, 2001. Вип. Х. С. 205-214.
34. Боярчук О.М. Парадокси романіста В.Домонтовича // Вісник Міжнародного інституту лінгвістики і права. К., 1999. Вип. 3. С. 193-203.
35. Брайчевський М. В.П. Петров (В. Домонтович) // Домонтович В. Без ґрунту / Ред. рада В. Шевчук. К.: „Гелікон”, 2000. С.510-513.
36. Брайчевський М. В.П.Петров учений-універсал // Слово і Час. 2002. № 10. С. 13-17.
37. Бурлакова І. Його літопис не безсторонній (Один із аспектів бачення Ю.Шерехом постаті У.Самчука в українській літературі) // Вісник Харківського університету. Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки. 1999. № 426. С. 81-86.
38. Бурлакова І. Функції ретроспекції та ремінісценції в структурі художнього простору і часу творів У. Самчука // Вісник Харківського університету. 2000. № 473. С. 275-281.
39. Василик Л. В.Петров (Домонтович): художньо-психологічна концепція безґрунтя // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Українська література в загальноєвропейському контексті. Ужгород, 2002. С. 56-59.
40. Василишин І. Елементи екзистенціалізму в структурі художнього тексту (за повістю Юрія Косача „Еней і життя інших”) // Сучасний погляд на літературу. Науковий збірник. Вип. 7. К., 2000. С. 97-109.
41. Василишин І. Ідеї екзистенціалізму у творах українських письменників періоду МУРу // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Вип. 11. Львів: Інститут народознавства НАНУ, Національний університет „Львівська політехніка”, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича, 2002. С. 140-147.
42. Василишин І. Проблема диференціації стилів української еміґраційної літератури періоду МУРу // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Львів: Інститут народознавства НАНУ, Національний університет „Львівська політехніка”, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 2002. Вип. 10. С. 150-157.
43. Василюк В. Морально-етичний ідеал і трансформація автобіографічного матеріалу у творчості І. Багряного // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 6. К.: Інститут літератури ім.. Т.Г. Шевченка НАН України, 2004. С. 136-140.
44. Веріго Б. Маси, техніка й лібералізм (З приводу книжки Х.Ортега-і-Гассета „Повстання мас”) // Орлик. Берхтесгаден, 1948. Ч. 3. С. 33-34.
45. Волосова О. Концепція національно-органічних стилів Ю.Шереха (Шевельова) // Вісник Харківського університету. Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки. 1999. № 426. С. 24-29.
46. ґадамер Г.- ґ. Герменевтика і поетика. К.: Юніверс, 2001. 288 с.
47. Гадамер Х.Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1988. С. 43-364.
48. Ганжа Л. Нетипичный герой в нетипичных обстоятельствах // День. 2000. 20 апр. (№ 71). С.5.
49. Гейзинга Й. Ноmо ludens. Пер. з англ. О.Мокровольського. К.: Основи, 1994. 250 с.
50. Гірняк М. Авторська свідомість і наративна ідентичність (на матеріалі інтелектуальної прози В. Домонтовича) // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Вип. XIII. Збірник наукових праць / Ред. кол. Поліщук Я.О. та ін. Рівне: Перспектива, 2004. С. 34-40.
51. Горбик Р. Знімання масок, або Лист у вічність. Віктор Домонтович і світовий контекст // Вітчизна. 2001. № 11/12. С.136-143.
52. Грабович Г. До історії української літератури: дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604 с.
53. Грабович Г. Недооцінений Костецький // Грабович Г. Тексти і маски. К.: Критика, 2005. С.258-267.
54. Грабович Г. У пошуках великої літератури. Гарвард, 1993. 55 с.
55. Грабович Дж. Велика література // Сучасність. 1986. № 7-8. С. 46-80.
56. Грегуль Г. Панько Куліш: образ коханця, або фаустівські романи Куліша (за твором В.Петрова «Романи Куліша») // Слово і Час. 2004. № 6. С.25-33.
57. Грицай О. Мала чи велика література? // МУР. Збірник 1. Мюнхен, Карльсфельд, 1946. С. 82-86.
58. Грицай О., Луців Л. Два романи Уласа Самчука // Літературно-науковий вісник. 1949. Річ. 33. С. 295-309.
59. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? // Слово і Час. 1995. № 2. С. 28-31.
60. Даниленко А., Соловей Е. Спроба окреслення цілісного образу науковця // Сучасність. 1998. № 10. С. 81-96.
61. Дашко О.Л. Структура роману І.Багряного „Сад Гетсиманський” // Матеріали XLI наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Ч.1. Луцьк: Вежа, 1995. С. 114-116.
62. Дашко О.Л. Роль структурних елементів у створенні художнього цілого (на матеріалі „Колымских рассказов” В. Шаланова та „Саду Гетсиманського” І.Багряного) // Науковий вісник Волинського державного університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. 1996. № 1. С. 32-35.
63. Дашко Олена. Тема дому у І.Багряного та В.Підмогильного в контексті слов’янської літератури // Проблеми славістики. Луцьк, 1996. Вип. 1. С. 49-52.
64. Державин В. Ігор Костецький і нове мистецтво новели // Костецький І. Оповідання про переможців. Мюнхен, 1946. С. 25.
65. Державин В. Національна література як мистецтво (Мистецька мета і метода національної літератури) // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книгах). Кн. 3. К.: „Рось”, 1994. С. 597-608.
66. Державин В. Три роки літературного життя на еміґрації (1945-1947) // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книгах). Кн. 3. К.: „Рось”, 1994. С. 575-596.
67. Дзюба І. Громадянська снага і політична прозірливість: (Про публіцистику Івана Багряного) // Багряний Іван. Публіцистика: Доповіді, ст., памфлети, рефлексії, есе. К., 1996. С. 5-14.
68. Домонтович В. Без ґрунту / Ред. рада В Шевчук. К.: Вид-во „Гелікон”, 2000. 520 с.
69. Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза. К.: Критика, 2000. 413 с.
70. Домонтович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту: Романи. К.: Критика, 1999. 380 с.
71. Дончик В.Г. З потоку літ і літпотоку. К.: ВД „Стилос”, 2003. С. 416-419.
72. Жулинський М. Іван Багряний // Ґроно нездоланних співців. К., 1997. С. 240-255.
73. Жулинський М. Осінь без патріарха // Самчук У. Ost. Трилогія. Том 1. Морозів хутір. Тернопіль: Джура, 2005. С. 5-12.
74. Жулинський М. Приречений на самотність і вигнання // Осьмачка Т. Поезії. К., 1991. С. 16.
75. Жулинський М. Рівних йому не було // Слово і Час. 2002. №5. С. 73-74.
76. Загоруйко Ю. „Доктор Серафікус” В.Домонтовича повість-експеримент // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. Харків, 1998. Т.6. С. 46-49.
77. Залеська-Онишкевич Л. Драматургія української діаспори // Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діаспори. КиївЛьвів: Час, 1997. С. 9-32.
78. Зборовська Н. „Танцююча зірка” Тодося Осьмачки. К.: МСП „Козаки”, 1996. 64 с.
79. Зборовська Н. На згарищі спаленої душі. За прозою Т. Осьмачки // Сучасність. 1997. № 6. С. 137-144.
80. Зборовська Н., Ільницька М. На карнавалі мертвих поцілунків (Феміністичні роздуми). Львів, 1999. С. 73-79.
81. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: „Академвидав”, 2003. 392 с.
82. Зорівчак Р. Закоханий у слова мудрість і вроду // Дзвін. 2002. № 7. С. 123-126.
83. Ільницький М. Українська повоєнна еміґраційна поезія. Львів, 1995. С.3-24.
84. Історико-літературні, теоретико-літературні й мовностилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 105-ї річниці з дня народження Т.С. Осьмачки. Черкаси, 2000. 128 с.
85. Калинович Л. З минулого // Слово і Час. 2002. № 10. С. 89-90.
86. Качуровський І. Покоління другої світової війни в літературі української діаспори // Кур’єр Кривбасу. 2002. № 147. С. 120-135.
87. Квіт С.М. Основи герменевтики: Навч. посіб. К.: Вид. дім „КМ Академія”, 2003. 192 с.
88. Кизилова В. Роман Уласа Самчука „Морозів хутір”. Специфіка оповідного канону // Слово і Час. 2001. № 4. С. 69-72.
89. Клочек Г. Романи Івана Багряного „Тигролови” і „Сад Гетсиманський”. Кіровоград: Степова Еллада, 1998. 80 с.
90. Когут О.В. Стилізація як засіб трансформації містерійних сюжетів (на матеріалі драми Ігоря Костецького „Дійство про велику людину”) // Вісник Житомирського педагогічного університету. Філологічні науки. 2004. Вип. 15. С. 193-196.
91. Кодак М. Викрадання людини (психологізм «Саду Гетсиманського» Івана Багряного) // Слово і Час. &ndas