АНТИТОТАЛІТАРНИЙ ДИСКУРС УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМАТИКА ГОЛОДОМОРУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ХУДОЖНЬОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ТИМОЩУК Наталія Миколаївна

УДК 821.161.219”-3:94(477) 19”

АНТИТОТАЛІТАРНИЙ ДИСКУРС
УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ ХХ СТОЛІТТЯ:
ПРОБЛЕМАТИКА ГОЛОДОМОРУ
ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ХУДОЖНЬОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор Погребенник Володимир Федорович

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ І. ГОЛОД І ЛІТЕРАТУРА: ДЖЕРЕЛА, КОНТЕКСТ, ЗДОБУТКИ МАЛОЇ ПРОЗИ

15

1.1. Ідейно-естетична специфіка художньої рецепції штучного голоду 1921 року

15

1.2. Проблематика прози на тему штучного голоду
1932 1933 рр.: екзистенційний аспект

24

1.3. „Олітературнення” голодомору в малій прозі
„двоколійної” літератури

40

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЮВАННЯ
ГОЛОДОМОРУ ПИСЬМЕННИКАМИ
УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

58

2.1. Екзистенціал голодного страждання
у романі „Марія” Уласа Самчука

58

2.2. Філософсько-алегорична візія тоталітарного світу
в прозових писаннях Тодося Осьмачки

66

2.3. Есхатологічний дискурс роману
Василя Барки „Жовтий князь”

82

2.4. Літературні набутки Ольги Мак і Корнила Ластівки у відтворенні штучного голоду поч. 30-х

101

РОЗДІЛ ІІІ. ХУДОЖНЯ РЕАЛІЗАЦІЯ ЕТНОЦИДУ
19321933 РР. В УКРАЇНСЬКІЙ
ПРОЗІ РАДЯНСЬКОЇ
ТА ПОСТТОТАЛІТАРНОЇ ДОБИ

113

3.1. Особливості трансформації радянськими літераторами історичної правди про голодомор у художній домисел

113

3.2. Темарій голоду в епіці 8090-х рр.: мовно-стильові аспекти

123

3.3. Історичний дискурс роману Посланець мертвих” Аскольда Мельничука

156

ВИСНОВКИ

162

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

167

ВСТУП
Актуальність дослідження. Головне завдання українського літературознавства постколоніальної доби об’єктивне наукове відтворення літературного процесуХХ століття в усій його повноті та цілісності як єдиного, хоч і вимушено „двоколійного” явища. Дослідження українських учених за останні півтора десятиріччя зробили чимало для деколонізації, інтелектуальної та духовної, колишньої периферії Радянського Союзу. Зокрема, у активний обіг національної культури повернуто постаті та цілі пласти літератури періоду визвольних змагань 19171920рр., міжвоєнної доби, явища еміграційного письменства, що творчо утверджувало одвічні українські та водночас загальнолюдські морально-етичні вартості.
Літературознавче осмислення української прози ХХст. неможливе без адекватного прочитання творів антитоталітарного спрямування закономірного і вмотивованого явища духовного життя та спротиву нації. В українському письменстві різних часів з'явилося чимало прозових писань, у яких художньо моделювався голодомор українців у ХХст. Із відомих ідеологічних причин твори українського письменництва з відповідними мотивами були забороненою зоною як і табуйовано сам факт трьох голодоморів у радянській державі. Тож і відповідний гостро критичний і водночас гуманний дискурс української прози ХХстоліття не міг бути в СРСР об'єктом ґрунтовного наукового вистудіювання. Окремі твори цієї проблематики, „воскреслі” в добу гласності, в 90-хрр. виходили на перший план наукового аналізування. Проте комплексно, як єдиний ідейно-естетичний феномен, досі проза голоду ще не була об’єктом спеціального дослідження. Новітні методики літературознавчого аналізу спонукають дослідників концептуально переорієнтувати ракурс мислення, розширити інтерпретаційний діапазон і, використовуючи принцип міждисциплінарної інтегративності, герменевтичні підходи, науково об’єктивно оцінити цей пласт нонконформістської прози.
Актуальність роботи, крім вищесказаного, зумовлена також тим, що літературознавче осягнення проблеми назагал обмежується поодинокими публікаціями у фаховій періодиці. Однак жанр статті, відгуку, рецензії не дає змоги різнобічно дослідити проблему, що й продиктувало необхідність створення першого спеціального дослідження, покликаного системно-синтетично дослідити художні документи та полотна про один із найтяжчих в історії людства злочин етноцид 19321933рр. серед чорноземів на матеріалі українського письменництва ХХст. і типологічних зустрічей” „материкової” та діаспорної літератури.
Серед дослідників голодомору вирізнимо Яра Славутича автора праці Голодомор в українській літературі Заходу”(1990), поодинокого узагальнюючого дослідження белетристики голодомору, створеної в екзилі. У ній „паспортизовано” ідейно-тематичне коло цієї частини діаспорної літератури. Проте український канадський автор не ставив за мету глибше дослідити літературні особливості штучного голодомору 19321933рр. у загальноукраїнському письменстві.
Вперше в СРСР деякі документи про голод 19321933 рр. були опубліковані у 1989 1990рр. в Українському історичному журналі” [65-71]. Першою значною роботою про голодомор 19321933рр. в Україні є збірник документів (1990), в якому було опубліковано матеріали партійних архівів [14]. Наступного року письменник О.Міщенко видав збірник спогадів тих людей, які постраждали від цього голоду, але залишилися живими [76]. У 1992р. вийшов новий великий документальний збірник [46]. Основним його джерелом стали архівні фонди ЦДАВО України й обласних державних архівів. Наступного року Н. Мухіною було видано збірник документів про голод початку 30-хроків, які зберігаються за межами України [80]. Бібліографія голодомору склала вже понад 10 тис. книг та статей, серед яких переважають мемуарні матеріали [47; 72; 111]. Вони приголомшують страшною правдою сталінського геноциду, безпрецедентного в історії людства за своїми масштабами та метою.
Паралельно з історичними публікаціями українське „материкове” літературознавство зусиллями Віталія Дончика, Олександра Забарного, Миколи Жулинського, Олександра Ковальчука, Михайла Кудрявцева, Раїси Мовчан та ін. у незалежній Україні продовжило і поглибило дослідницьку та видавничу діяльність діаспорних вчених. На батьківщині вийшла велика кількість літературних творів про Україну під тиском більшовизму, вже досліджено ряд творчих персоналій (Улас Самчук, Тодось Осьмачка, Василь Барка) в аспекті їх внеску в художнє моделювання голодомору.
При багатоаспектності втілених підходів до аналізу творчої спадщини Барки, Самчука, Осьмачки в історико-літературних працях можна виділити певні вузлові проблеми, які досліджуються літературознавцями найдокладніше. До них, зокрема, належать:
1) аксіологічне визначення художньої цінності творів про голодомор;
2) аналіз ґенези писань: пошуки літературознавчих впливів, витоків та особливостей творчої манери прозаїків;
3) внутрішньопоетикальні особливості метатексту Голод 1933” (наприклад, проблема родово-жанрової атрибуції творів); неоднозначність у потрактуванні окремих речей художньої прози критикою та літературознавством тощо;
4) визначення стильової належності відповідного доробку цих письменників, домінант і супутних компонентів образного синтезу.
Паралельно працювали також фольклористи, досліджуючи усну народну творчість голодних років і про них. Це створило своєрідне підґрунтя для українських літературознавців і письменників, надавало їм імпульси.
Аналітичні підходи до художньої літератури на тему голодомору 19321933рр., реалізовані в оглядових розвідках Михайла Кудрявцева [5052], призвели до розкриття документальної основи реалістично-натуралістичної природи цього літературного пласту та найдієвіших засобів художнього моделювання голодомору. Об’єктом наукового аналізу літературознавця стали твори У.Самчука, В.Барки, В.Гросмана, А.Дімарова, А.М’ястківського. Жанр статті не дав автору змоги більш різнобічно й детально проаналізувати створені епіками твори на тему етноциду поч. 30-хрр.ХХст. і розширити їх коло.
з літературознавчого погляду найґрунтовнішою сучасною студією проблеми голоду в літературі є стаття Василя Марка І зойкнуло слово... Голод і література”(1998). Дослідник окреслив основні аспекти функціонування теми голоду (ХІХпоч ХХст., 19211922рр., 19321933рр., 1946 1947 рр.) в українській літературі:
моральний[1], соціальний[2], психологічний[3] і політичний[4]. Літературознавець не вдався до ширшого аналізу писань на тему голоду, однак вирізнив основні твори, репрезентуючи вказані аспекти, принагідно висвітлив деякі ознаки[5] моделювання голоду авторами, що належали до різних літературних напрямів.
У статті Українська проза про 19321933роки в Україні”(1999) Тетяни Конончук набуток белетристики на тему голодомору розглядається з позицій її документальності та міри художньої трансформації історичної правди. У цій роботі дослідниця окреслила етапні компоненти темарію голоду в епіці, визначила ідейно-тематичну своєрідність внеску літераторів, зосередившися на специфіці розпові­дальності М.Стельмаха, О.Гончара, В.Барки, У.Самчука, Т.Осьмачки, А.Дімарова, М.Потупейка, А.М’ястківсь­кого при моделюванні етноциду.
Українська філологічна наука, збагатившися ідейно-худож­нім дослідженням переважно джерел і особливостей зображення голодомору, окремих літературних доробків, досі відчуває брак те­оретичних статей про основні аспекти вивчення буттєвої есхатоло­гії, проблемних розвідок, присвячених естетичній функції страш­ного (потворного) у літературі, не висвітлено вияви етноментальної й етнодидактичної специфіки письменства про го­лодомор, детерміновану дійсністю натуралістичність (неонатуралі­стичність) художнього вислову. Вітчизняне літературознавство ще не вивчило художній внесок в осмислення штучного голодомору 19321933рр. таких письменників, як Андрій Гудима, Василь За­харченко, Олекса Кобець, Корнило Ластівка, Аркадій Любченко, Ольга Мак, Аскольд Мельничук, Андрій М’ястківський, Павло Наніїв, Іван Онищенко, Микола Понеділок, Михайло Потупейко, Василь Трубай, Василь Чапленко й ін.
Отже, проблематика голодомору потребує комплексного теоретико- й історико-літературного висвітлення, що й дає підстави вважати цю проблему науково перспективною й актуальною. Настав час із позиції наукового об’єктивізму адекватно дослідити поставлену проблему в різних аспектах змісту й форми, ввести в обіг цілий ряд малознаних текстів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась як складова частина комплексного дослідження Шляхи розвитку української літератури ХVIIХХстоліття”, над яким працює колектив кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Тему дисертаційної роботи затверджено Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол №12 від 26червня 2001р.) і схвалено бюро Науково-координаційної ради з проблеми „Класична спадщина та художня література” при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України (протокол №3 від 15листопада 2001року), уточнення теми від 17травня2005р. (протокол №2).
Об’єктом дослідження є проблематика голодомору в епіці Василя Барки, Олеся Гончара, Андрія Гудими, Євгена Гуцала, Анатолія Дімарова, Василя Захарченка, Олекси Кобця, Петра Лановенка, Корнила Ластівки, Аркадія Любченка, Ольги Мак, Аскольда Мельничука, Андрія М’ястківського, Павла Наніїва, Івана Онищенка, Тодося Осьмачки, Миколи Понеділка, Михайла Потупейка, Уласа Самчука, Івана Стаднюка, Михайла Стельмаха, Василя Трубая, Василя Чапленка.
Предмет дисертації ідейно-естетичне функціонування антитоталітарного дискурсу в українській материковій” і діаспорній прозі (аспекти голодомору), специфіка його втілення письменниками представниками різних індивідуальних стилів і літературних напрямів, художні особливості реалізації проблематики етноциду.
Метою роботи є аналітико-синтетичне дослідження творів української прози ХХст. на тему голодомору 1932-1933рр., висвітлення її поетики в аспекті літературних традицій і новаторства, вивчення специфічних рис антитоталітарного дискурсу митців материкової батьківщини і Заходу.
Досягнення цієї мети передбачає розв’язання цілого ряду завдань. Основними з них є:
1) з’ясування специфіки авторського бачення тоталітаризму, зокрема етноциду 19321933рр., у прозі ХХстоліття;
2) аналіз українських епічних писань про голодомор у колі творів есхатологічного характеру української та зарубіжної літератури;
3) вивчення засобів і прийомів психологічного, мистецького аналізу реалій життя, змістової глибини та характеру антитоталітарного й антирежимного дискурсу української белетристики у втіленні голодомору поч. 30-хрр.ХХ ст.;
4) дослідження світоглядних засад і естетичних форм епічного та ліро-епічного відображення письменниками радянської дійсності;
5) висвітлення поетики прози про етноцид в аспекті традиції і новаторство”;
6) визначення місця та ролі проблематики голодомору в історії української літератури ХХстоліття, її внеску в ідеал толерантності міжлюдських стосунків і взаємин держава народ”.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці українських і зарубіжних літературознавців із проблем поетики української епіки (В.Антофійчук, М.Бахтін, Л.Гінзбург, Г.Клочек, А.Нямцу, А.Погрібний та ін.), літературного процесу ХХст. (М.Ільницький, Г.Дончик, М.Жулинський, С.Єфремов, Г.Костюк, О.Ковальчук, П.Кононенко, І.Кошелівець, Ю.Лавріненко, Л.Рудницький, Т.Салига, Ю.Шерех та ін.); дослідження філософів, психологів, культурологів (М.Бердяєв, Є.Гуцало, А.Лосєв, А.Камю, Ф.Ніцше, Ж.-П.Сартр, З.Фройд, К.-Ґ.Юнґ) та істориків (А.Безансон, Н.Верт, О.Задніпровський, Р.Конквест, С.Кульчицький, В.Марочко, Дж.Мейс таін.).
У роботі використано генетичний, типологічний, психологічний та порівняльно-історичний методи дослідження, прийоми кон­текстуального аналізу, що дозволило всебічно розглянути прозу на тему голодомору поч. 30х рр. ХХ століття, поєднання в цій художній системі літературних традицій і новаторства.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першою спробою комплексного дослідження художнього матеріалу, зібраного, систематизованого й осмисленого в аспекті розвитку присвяченої трагічним подіям голодомору української прози. Досліджено ідейно-естетичне зображення штучного голоду 19321933рр. ; аналітично й системно осмислено пласт української епіки про голодомор у ширшому колі творів есхатологічного характеру української та зарубіжної літератури. Вперше в українському літературознавстві здійснено системний аналіз цілого ряду епічних творів про голодомор. Розглянуто специфіку авторського бачення цього вияву тоталітаризму, висвітлено естетичні й етичні засади епічного відображення голодних років доби сталінізму (19321933рр.).
Це дає змогу, не претендуючи на вичерпну характеристи­ку етноциду в українській літературі ХХстоліття, цілісно аналітико-синтетично дослідити комплекс літературознавчих проблем моделювання голодомору українськими письменниками (радянськими”, постколоніальними та діаспорними) на синхрон­ному й діахронному рівнях.
Теоретичне значення роботи. Результати та висновки дисертаційного дослідження відкривають нові можливості у вивченні питань теорії та історії художньої прози, у збагаченні методологічних підходів до вивчення епічних жанрів, зокрема їх спроможності відтворити трагізм буття на високих ідейно-естетичних регістрах. Дисертація сприяє визначенню місця української прози в есхатологічній літературі ХХстоліття, дослідженню естетичної категорії трагічного в її художньому праксисі, може послужити відправним моментом нових теоретичних й історичних студій історії української новітньої літератури.
Практичне значення роботи зумовлене можливістю використання її результатів при читанні лекційних курсів історії української літератури XXст. у вищих навчальних закладах, при проведенні спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах університетів, створенні підручників і посібників для ВНЗ, у викладанні української літератури, краєзнавства в середніх загальноосвітніх і спеціальних школах, коледжах, гімназіях і ліцеях. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути також використані у всеохопному лі­тературознавчому дослідженні проблеми.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася й була рекомендована до захисту (протокол №4 від 26жовтня 2005року) на засіданні кафедри української літератури Національ­ного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Основні по­ложення роботи апробувалися на звітних наукових конференціях ви­кладачів і аспірантів НПУ імені М.П.Драгоманова (Київ, 2002-2003), Всеукраїнських науково-практичних конференціях Голодомор як за­сіб політичного терору” (Вінниця, 2002), Молодь, освіта, наука, куль­тура і національна самосвідомість” (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених „Політ 2003” (Київ, 2003), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції Динаміка наукових досліджень 2003” (Дніпропетровськ, 2003), І Міжнародній науково-практичній конференції Загальні питання філології” (Дніпродзер­жинськ, 2004), Всеукраїнській науковій конференції Актуальні про­блеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у дев’яти наукових публікаціях, чотири з яких вміщено у наукових фахових виданнях ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (147позицій). Загальний обсяг дисертаційного дослідження 178сторінок, з них 166сторінок основного тексту.

[1] Письменник передає муки совісті людини, котра через голод наважується на порушення певних норм моралі” [63, с.183].

[2] Письменник убачає причину поглиблення лиха від неврожаю в соціальній нерівності, яка прирікає на страждання передусім незаможніх” [63, с.183].

[3] Письменник зосереджується головним чином на переживаннях людини, пов’язаних з голодом” [63, с.183].

[4] Коли голод стає наслідком сатанинського задуму держави, режиму розправитися зі значною частиною народу” [63, с.183 184].

[5]

Список літератури

ВИСНОВКИ
Основна краща частина української літературної спадщини, присвяченої штучному голоду 19321933рр., своєрідний синтез глибокого національного світовідчуття та засвоєння новітньої естетичної думки Європи, оригінального художнього відтворення морально-етичної концепції буття людини в екстремальній ситуації голоду.
Проза голодомору не маніфестація соціально-політичної заангажованості української літератури, а психологічний, історико-соціальний феномен ХХст. Їй притаманна багатопроблемність, заснована на комплексному поєднанні соціальних, психологічних і морально-етичних проблем. Основу писань, творених в екзилі, становить екзистенційна проблематика, зокрема домінантна тема межового буття людини у тоталітарному світі, яка під тиском голоду чинить свій вибір бунт, протест, самогубство тощо. Превалюючими для письменників (Уласа Самчука, Тодося Осьмачки, Василя Барки, Ольги Мак, Корнила Ластівки) стали екзистенційно-філософські питання: життя і смерть, самотність і відчуження людини в суспільстві, прагнення до осягнення сенсу буття.
Синтетична стильова природа художнього набутку української епіки на тему штучного голоду поч. 30-хрр. ХХст. ілюструє особливості функціонування української прози в ХХст. Стильовий синкретизм творчого методу письменників, зокрема В.Барки, У.Самчука, О.Мак, зумовлений багатьма чинниками: моделюванням трагічних сторінок життя українського суспільства у період колективізації, а головне відтворенням духу того складного часу, висловом власного ставлення до подій.
Осмислення подій голодомору 19321933рр. діаспорними літераторами (У.Самчуком, В.Баркою, Т.Осьмачкою, О.Мак тощо) виявляється через різне співвідношення чинників тріади людина тоталітарне суспільство природа” і ґрунтується на тісному зв’язку українця з землею, з усією природою. Відтак об’єктом авторського художнього дослідження було не лише тоталітарне суспільство, а й людина, душа селянина, його внутрішній світ, особливо в межових ситуаціях соціальної безвиході й відчаю.
Аналіз документальної основи епіки на тему штучного голоду поч. 30-х, створеної в екзилі, переконує як у її важливості, так і у високому рівні літературної трансформації історичної правди в художню. Моделювання голокосту прикметне хронікально-літописним способом зображення дійсності (Марія”), відтворенням національного релігійно-містичного світогляду автора (Жовтий князь”), символічною масштабністю (Ротонда душогубців”, План до двору”), художньо трансформованою публіцистичністю, яка поєднала авторську свідомість і світосприйняття героїв (найяскравіше у Камінні під косою”), трактуванням світу відповідно до постмодерних уявлень як божевільного водночас тоталітарного (Посланець мертвих”).
Поетика малої” прози на тему етноциду, з її філософсько-психологічною проблематикою, поєднує в собі неонатуралістично-неореалістичні зображувально-виражальні засоби з елементами оновлених імпресіонізму й експресіонізму. Внутрішній конфлікт і трагедія, яку переживають літературні герої від зіткнення з тоталітарним світом, стали лейтмотивом творчості А.Любченка, М.Понеділка, І.Онищенка, В.Чапленка. Авторський підхід до художнього втілення проблем поглиблює уявлення про духовний, психолого-емоційний світ людської особистості, про його постійну змінюваність і водночас непорушну цілісність, екзистенційну напруженість.
Імпліцитному прочитанню голодомору радянськими письменниками (П.Лановенком, І.Стаднюком, О.Гончарем і М.Стельмахом) притаманна концентрація переживань персонажів у внутрішніх подіях, в душевному русі. У художній тканині їх творів голодомор це певна віха плину свідомості протагоністів.
Кращі прозові твори 8090-хрр. ХХст. на тему штучного голодомору є здобутками художньо-історичної і художньо-документальної прози, зорієнтованої на архівні джерела, історичну та характерологічну вірогідність. Використання архівних матеріалів, листів, свідчень очевидців, повідомлень преси тощо не лише формальна прикмета романів і повістей, а й одна з умов повновартісної реалізації письменницького наміру А.Гудими, А.Дімарова, В.Захарченка, А.М’ястківського, П.Наніїва, М.Потупейка художньо виразно репрезентувати більше правдивих колізій, фактів про події, замовчувані протягом десятиліть.
Автобіографічний простір слугує формуючим чинником саморозгортання та розвитку епічного дискурсу („Плану до двору”, „Ротонди душогубців”) Тодося Осьмачки, (Лозинової труни”) Павла Наніїва й ін. на тему голодомору. Щоб розкрити динамізм характерів, їх багатогранність, спадковість поколінь, Т.Осьмачка, К.Ластівка, О.Мак, О.Гончар використали художню ретро- й інтроспекцію, здебільшого у формах спогаду персонажа й об’єктивного авторського повістування.
Проза на тему етноциду складає широке коло жанрових форм, переважно традиційного ґатунку (соціально-побутовий роман, автобіографічна повість, соціально-психологічна повість, оповідання тощо). Епічне осягнення подій 32 33рр. оформлене також як роман-притча (Тридцяті”), роман-трагедія (У лабетах смерті”). Ця проза полівалентна художня структура, в якій поєднались елементи різних стильових напрямів. Поряд з реалістичною правдивістю, увагою до подієвого сюжету письменники користувалися можливостями натуралістичного фактографізму, застосовували зображальні засоби імпресіонізму й експресіонізму.
Українські літератори, за винятком тих, хто вдався до міфологізування, писав етично й ідеологічно спрямовану прозу, що відповідала соцреалістичним вимогам (П.Лановенко й І.Стаднюк), сягнули особливої переконливості у відтворенні однієї з найтрагічніших сторінок українського народу голодомору, поданого у контексті інших злодіянь радянської влади (розкуркулення та колективізації), коли творці голоду встановили хаос, поруйнували заповіді, відкинули надособисте. Відтворення саме цих реалій етноциду справжня заслуга письменників.
Аналітичне дослідження української прози ХХстоліття на тему голодомору дає можливість ствердити: вона прислужилася розширенню інтелектуальних обріїв, європеїзації рідної літератури через поглиблення психологізму, розбудувала гуманістичний пафос письменства: відстояла духовні цінності, заперечила бездуховність, піднесла високі зразки мужності, стійкості, душевної чуйності протагоністів за трагічних обставин буття.
Процес мистецького засвоєння та художнього переосмислення теми штучного голодомору в ХХст. детермінований плином часу, його ідеологічними та художніми стереотипами і домінантами. Епічні твори на тему голоду поч. 30-хХХст. вагомий внесок у розвій української літератури, духовності.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврахов Г. Як виникають фальшиві міфи? // Слово і час. 1993. № 5. С.4045.
2. Антофійчук В. І. Євангельські образи в українській літературі ХХстоліття. Чернівці: Рута, 2001. — 335с.
3. Барка В. Поезія. Повість Жовтий князь”. К.: Наукова думка, 2003. 304с.
4. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445с.
5. Безансон А. Интеллектуальные истоки ленинизма. — М.:МИК, 1998. — 304с.
6. Бернадська Н. Канон соцреалістичного роману // Слово і час. 2005. № 2. С.4452.
7. Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового заповіту. К.: Українське Біблійне товариство, 2003. — 1375с.
8. Бондаренко Ю. Жанрова своєрідність повістей-„історій” Анатолія Дімарова // Слово і час. 2002. № 3. С.37.
9. Буяльський Б. Про катів та їхні жертви // Вітчизна. 1996. № 1112. С.138139.
10. Васильченко С. Твори: в 3-х т. К.: Дніпро, 1974. Т.2. 415с.
11. Верт Н. История советского государства. 19001991. М.: Прогресс-Академия, 1995. — 543с.
12. Выготский Л. Психология искусства. Ростов-на-Дону, 1998. 365с.
13. Гнідан О., Дем’янівська Л. Володимир Винниченко. Життя. Діяльність. Творчість. К.: Четверта хвиля, 1996. 389с.
14. Голод 19321933років на Україні: очима істориків, мовою документів. - К.: Політвидав України, 1990. 605с.
15. Гончар О. Твори: В 5 т. К: Дніпро, 1966. Т.4. 468с.
16. Гроссман В. Все течет // Октябрь. 1989. № 6. С. 30108.
17. Гудима А. Кара без вини. К.: Урожай, 1993. 283 с.
18. Гурбанська А. Не заплющуй, господи, очі ...” (повість А.Дімарова Тридцяті”) // Слово і час. 2004. № 8. С.2329.
19. Гуцало Є. Сльози божої матері: Повісті. К.: Молодь, 1990. 264 с.
20. Гуцало Є. Чи він міг плисти проти течії? // Літературна Україна. 1992. 28 травня. С.6.
21. Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні: 2030-ті рр. — К., 1991. 368с.
22. Дімаров А.А. Самосуд: Повісті. Оповідання. Етюди. К.: Український письменник, 1999. 221с.
23. Дімаров А.А. Тридцяті // Прапор. 1988. № 6. С.970.
24. Дімаров А.А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. К.: Дніпро, 1998. 295c.
25. Дзюба І. Література соціалістичного абсурду (твори українських радянських письменників 30-х років про індустріалізацію, колективізацію, розкуркулення, голод) // Сучасність 2003. № 1. С.88112.
26. Дончик В.Г. З потоку літ і літпотоку. К.: ВД „Стилос”, 2003. 556 с.
27. Достоевский Ф.М. Собрание сочинений в 12-ти томах. М.: Правда, 1982. Т. 7. 319с.
28. Думчак І. Екзистенційний світ українців-емігрантів (за романом Аскольда Мельничука „Посланець мертвих”) // Слово і час. 2004. № 1. С.6167.
29. Думчак І. Художні особливості роману Аскольда Мельничука „Що сказано” // Українознавчі студії. 2001. № 3. С.162167.
30. Душа, яка знайшла стежку до Бога. Із розмови Миколи Жулинського з Василем Баркою // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях і колегіумах. 1999. № 2. С.202 207.
31. Єфремов С. Історія українського письменства.— К.: Феміна, 1995. 688с.
32. Забарний О. Шляхом спокути (Рецензія на повість Ольги Мак Каміння під косою”) // Дивослово. 1996. № 11. С.5759.
33. Загороднюк В.С. Психологізм творчості Михайла Стельмаха. К.: Акцент, 2002. 192с.
34. Захарченко В. Довгі присмерки. К.: Акцент, 2002. 543с.
35. Зборовська Н. Демонізм як характерна риса прозового дискурсу Тодося Осьмачки (за повістю «Старший боярин») // Молода нація. 1997. №5. С.127131.
36. Зборовська Н. „Танцююча зірка” Тодося Осьмачки. К.: Козаки, 1996. 63с.
37. Івницкий Н. Хлебозаготовки 19321933годов и голод 1933года // Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічного та психологічного наслідків. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. К. Нью-Йорк, 2000. С.110116.
38. Івченко М.Є. Робітні сили: Новели, оповідання, повісті, роман / Передмова В.О. Мельника. К.: Дніпро, 1990. 823с.
39. Камю А. Вибрані твори: у 3 т. Т. 3. Харків, 1997. 428с.
40. Клочек Г.Д. У світлі вічних критеріїв: про систему критеріїв оцінки літературного твору. К., 1989. 253с.
41. Князев Н. Специфіка мови роману Василя Барки Жовтий князь”// Дивослово. 1998. № 3. С.1618.
42. Кобець О. Сходить сонце / Українським дітям: молоді декламатор-читанка (поезії, казки, оповідання). Нью-Йорк, 1961. 272с.
43. Ковальчук О. Ідеологізоване” тіло як фактор буття. (Версія Валер’яна Підмогильного) // Сучасність.— 1997.— №78.— С.198200.
44. Ковальчук О. Новітній українець у Саду Страждань // Дивослово. 1997. №7. С. 38-40.
45. Кодак М. Хвиноменологія” по-дімаровськи // Київ. 2000. № 5-6. С. 132 133.
46. Колективізація і голод на Україні. 19321933: Збірник документів і матеріалів. К.: Наукова думка, 1992. 736 с.
47. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. К.: Либідь, 1993. 384 с.
48. Конончук Т. Українська проза про 19321933 роки в Україні // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. праць / Львівський національний університет ім. Івана Франка Л.: Світ, 1999. Ч.2. 752 с С. 631637.
49. Кошелівець І. Роман як жанр // Сучасність. 1981. Ч. 11. С. 102108.
50. Кудрявцев М. Голод-33 в художній літературі // Слово і час. 1993. № 10. С. 7074.
51. Кудрявцев М. Холокост-33 в художніх інтерпретаціях // Дивослово. 1999. № 9. С. 710.
52. Кудрявцев М. „Розіп’ято мільйони без вини ...”: голокост-33 в художніх інтерпретаціях // Українська мова та література. 2003. 9 жовтня. С.2528.
53. Куліш М. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т.2. 877с.
54. Кульчицький О. Світовідчування українця // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. 128 с. C. 4866.
55. Кульчицький С.В. 1933: трагедія голоду. К.: Знання, 1989. 48 с.
56. Лавріненко Ю. А. Розстріляне відродження. München: Instytut Literacki, 1959. 980 s.
57. Лановенко П. Невмирущий хліб. К.: Дніпро,1981. 344 с.
58. Ластівка К. Відірвані листки. Буенос-Айрес: Наш клич, 1968. 111с.
59. Лосев А. Очерки античного символизма и мифологии. М., 1993. 748с.
60. Любченко А. Вибрані твори / Передм. Л. Пізнюк. К.: Смолоскип, 1999. 520 с.
61. Любченко А. Новели. Харків: Держлітвидав, 1936. 126 с.
62. Мак О. Каміння під косою / Післямова Чередниченка П. К.: Глобус, 1994. 126 с.
63. Марко В. І зойкнуло слово ... Голод і література // Благовісник праці: Науковий збірник на пошану академіка Миколи Мушинки. Ужгород Пряшів, 1998. 442 с. С. 183 194.
64. Марко В. Під калиновим вітром // Жовтень. 1979. № 10. С.144 146.
65. Марочко В.І. Голод на Україні (19321933 рр.) // Український історичний журнал 1989. № 7. С.12 41.
66. Марочко В.І. Голод на Україні (19321933 рр.) // Український історичний журнал 1989. № 8. С.16 43.
67. Марочко В.І. Голод на Україні (19321933 рр.) // Український історичний журнал 1989. № 9. С.19 48.
68. Марочко В.І. Голод на Україні (19321933 рр.) // Український історичний журнал 1989. № 10. С.10 38.
69. Марочко В.І. Голод на Україні (19321933 рр.) // Український історичний журнал 1989. № 11. С. 8 29.
70. Марочко В.І. Голод на Україні (19321933 рр.) // Український історичний журнал 1989. № 12. С. 11 36.
71. Марочко В.І. Голод на Україні (19321933 рр.) // Український історичний журнал 1990. № 1. С. 11 36.
72. Международная комиссия по расследованию голода на Украине 19321933 годов: Итоговый отчет. 1990 год. К, 1992. 191 с.
73. Мельничук А. Посол мертвых // Дружба народов. 2004. № 5. С.95 149.
74. Мельничук А. Посол мертвых // Дружба народов. 2004. № 6. С.90 136.
75. Мейс Джеймс, Панчук Май. Український національний комунізм: трагічні ілюзії. — К., 1997. — 81с.
76. Міщенко О. Безкровна війна: Книга свідчень. К.: Молодь, 1991. 176с.
77. Мовчан Р. Жовтий князь” Василя Барки // Слово і час. 1998. № 12. С.1418.
78. Мовчан Р. Жовтий князь” Василя Барки. Стаття перша // Дивослово. 2002. № 3 С.4449.
79. Мовчан Р. Жовтий князь” Василя Барки. Стаття друга // Дивослово. 2002. № 4 С.2125.
80. Мухіна М. Упокорення голодом: Збірник документів. К., 1993. 310 с.
81. Мушкетик Ю. Знаковий документ епохи//Літературна Україна. 2003. 9 січня. С.6.
82. М’ястківський А. Одеса-мама // Київ. 1989. № 8. С. 1125.
83. Набитович І. Святий Ґрааль в українській прозі ХХ століття // Визвольний шлях. Кн. 3. 2001. С. 97115.
84. Наніїв П. Лозинова труна // Київ. 1993. №12. С. 1263.
85. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади.— К.: Основи, Дніпро, 1993.— 369с.
86. Нуркова В. Автобиографическая память как проблема психологического исследования // Психологический журнал. 1996. № 2. С. 1629.
87. Ольжич О. Голод і сучасна українська література // Ольжич О. Незнаному Воякові: Заповідане живим. К.: Видавництво Фундації ім. О.Ольжича, 1994. 432 с. С.144152.
88. Онищенко І. До бабусі // Визвольний шлях. 2003. Кн. 7. С. 68.
89. Онищенко І. Злодій // Визвольний шлях. 2003. Кн. 8. С. 47.
90. Онищенко І. Микола-гармоніст // Визвольний шлях. 2003. Кн. 8. С. 713.
91. Онищенко І. Останній сон // Визвольний шлях. 2003. Кн. 7. С.36.
92. Онищенко І. Подарунок // Визвольний шлях. 2003. Кн. 9. С.35.
93. Онищенко І. Чому плакала Ганнуся? // Визвольний шлях. 2003. Кн. 9. С.59.
94. Осьмачка Т.С. Старший боярин; План до двору: Романи. / Передмова Пінчука С. К.: Український письменник, 1998. 239с.
95. Осьмачка Т. Поезії. Повісті: Старший боярин; Ротонда душогубців. К.: Наукова думка, 2002. 424с.
96. Пастушенко О.В. Художня парадигма жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури. Автореферат дис... канд. філол. наук: 10.01.01. / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2002. 20 с.
97. Пахльовська О. Мати і антихрист: відлуння голодомору в літературі // Урок української. 2004. № 1. С. 3638.
98. Підмогильний В. Романи. Повість. Оповідання. К.: Наукова думка, 1991. 800 с.
99. Піскун О. Над обмеженою реальністю видимого (Життя і творчість В. Барки) // Українська мова і література в школі. 1999. № 3. С.3236.
100. Погребенник В.Ф. Від антимілітаристського до національно-патріотичного пафосу // Дивослово. 1998. №3. С.62.
101. Погребенник Я.В. Творчість О.Кобця (Варавви): рух проблематики і поетики: Дис... канд. філол. наук: 10.01.01. / Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. К., 2002. 199 с.
102. Подільський Е. Зіткана з болю, писана душею і серцем // Кримська світлиця. 2002. 8 листопада. С.4.
103. Понеділок М. Говорить лише поле... Торонто: Гомін України, 1962. 317 с.
104. Понеділок М. Диво в решеті. Нью-Йорк, 1977. 412 с.
105. Потупейко М.М. У лабетах смерті: Роман-трагедія. К.: Дніпро, 1994. 572 с.
106. Пропп В. Я. Собрание трудов. М.: Лабиринт, 1998. Т.1. 352 с.
107. Пропп В.Я. Проблемы комизма и смеха. Санкт-Петербург: Алетейя, 1997. 284 с.
108. Пушко В.Ф. Жанрово-стильові особливості прози Василя Барки: Дис канд. філол. наук: 10.01.01. / Луганський державний педагогічний університет ім. Тараса Шевченка. Луганськ, 2001. 158 с.
109. Рудницький Л. Література з місією // Слово і час. 1999. № 9. С.712.
110. Руснак І. Художня візія тоталітарної дійсності у прозі Уласа Самчука // Дивослово. 2005. № 4. С. 4954.
111. Савельєв В., Хорошун Б. Велика народна трагедія: голодомор 19321933 рр. в Україні і його відображення в науковій та громадській думці Заходу // Політика і час. № 8. С. 6367.
112. Самійленко О.В. Великий голод у творах радянських письменників // Сучасність. 1988. № 6. С. 23 35.
113. Самчук У.О. Марія. Хроніка одного життя: Роман / Післямова С.П. Пінчука. К.: Радянський письменник, 1991. 190 с.
114. Сверстюк Є. Поет, філософ, самітник // Слово і час. 1993. №7. С. 48.
115. Сверстюк Є. Як нам захищати честь? // Літературна Україна. 1991. 3 жовтня. С. 7.
116. Скорський М. Радості і болі рідної землі. Деякі аспекти прози Тодося Осьмачки // Дивослово. 1995. № 5-6. С. 5356.
117. Слабошпицький М. На запити нашого дня: Штрихи до портрета Василя Захарченка // Дивослово. 2003. № 6. С. 17-19.
118. Славутич Я. Голодомор в українській літературі Заходу // Слово і час. 1991. № 7. С. 10 18.
119. Соловей Д. Ф. Втрата орієнтиру: Українська інтелігенція у визвольних змаганнях. — К.: Час, 1998. — 66 с.
120. Соловьев Э. Экзистенциализм (историко-критический очерк) // Соловьев Э. Прошлое толкует нас (Очерки по истории философии и культуры). М., 1991. 348 с.
121. Стаднюк І.Ф. Люди не ангели: Роман. К.: Дніпро, 1981. 414 с.
122. Стельмах М. Вибрані твори: в 2 т. К.: Український письменник, 2003. Т. 2. 266 с.
123. Стельмах М. Твори: в 7 т. К.: Дніпро, 1982. Т.6. 606 с.
124. Стельмах Я. Відкритий лист п. Л.Лук’яненкові, кандидатові в президенти України. // Літературна Україна. 1991. 19 вересня. С.6.
125. Стефаник В. Твори К.: Дніпро, 1964. 551 с.
126. Сулима М. Сюжетні схеми української драми // Слово і час. 1994. № 1. С. 34-40.
127. Теліга О. О краю мій : Твори, документи, біографічний нарис. К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1999. 469 с.
128. Тодоров Ц. Введение в фантастическую литературу. М.: Дом интелле