АВТОРСЬКИЙ ГОЛОС У ХУДОЖНІЙ СТРУКТУРІ ТВОРІВ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ

Короткий опис

Луганський національний педагогічний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ЛАПКО ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 821.161.2.09

АВТОРСЬКИЙ ГОЛОС У ХУДОЖНІЙ СТРУКТУРІ
ТВОРІВ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
професор Т.С.ПІНЧУК

Луганськ 2007

ЗМІСТ

Вступ...........................................................................................................................3
Розділ 1 Теоретико-методологічні засади дослідження......................................11
Розділ 2 Форми функціонування авторського голосу в ліриці
Т.Осьмачки...............................................................................................................38
Розділ 3 Специфіка об’єктивації авторської свідомості в епічних
і ліро-епічних творах Т.Осьмачки.......................................................................118
Висновки.................................................................................................................182
Список використаних джерел...............................................................................188

ВСТУП

Літературознавча наука, накопичивши чималий досвід вивчення проблеми автора, пропонує достатньо широкий діапазон способів її розв’язання від абсолютизації ролі автора до її майже повної нівеляції у функціонуванні художнього цілого. Тенденція до "усунення" автора, що характеризує передусім постструктуралістсько-постмодерністське мислення і постає лише окремим аспектом загальної кризи особистісного начала у сфері гуманітарного знання постмодерної доби, зумовила так звану "кризу автора" в літературознавстві кінця 60-х середини 80-х років. Визнаючи пріоритетність читача, надаючи йому право співавторства, літературознавча думка відкривала нові методологічні перспективи й виробляла оригінальні моделі інтерпретації художнього твору. Однак посилення ролі реципієнта породило проблему "вседозволености читача та його уяви в продукуванні нескінченної, неконтрольованої ланцюгової реакції рецепцій художнього тексту" [62, 13]. Неминучі наслідки "вилучення" автора як найважливішої "центро- і смислоутворювальної ланки", а саме: втрата "точних критеріїв для визначення смислу твору", безкінечне продукування художніх значень, "множинність інваріантних прочитань одного й того самого тексту" тощо спричинили протилежні тенденції [22, 16]. Вимога "повернення автора" продиктована багатьма причинами, у першу чергу необхідністю відновити центр, "навколо якого смисл може кристалізуватися"[1] [225, 32].
Літературознавча наука, здійснюючи спробу теоретичної "редукції" суб’єкта творчості, не відмовляється від категорії автора, хоча й ґрунтовно переосмислює її, що засвідчує приналежність проблеми автора до кола найбільш дискусійних питань сучасного літературознавства. За словами Г.Грабовича, вона "перебуває в самому центрі сучасного критичного дискурсу" [40, 59]. Отже, не втрачають актуальності концепції, які акумулюють конструктивний досвід вирішення цієї проблеми (передусім концепції М.Бахтіна, В.Виноградова, Б.Кормана). В українському літературознавстві останніх років спроби його осмислення й синтезу здійснювали В.Федоров [216222] (в аспекті, значно ширшому за власне літературознавчу проблематику), С.Руссова [176], В.Смілянська [190], А.Біла [20], А.Островська [126], В.Терещенко [199], Я.Масалха [113] та ін. (у тому числі з метою розв’язання конкретних історико-літературних завдань, виявлення форм репрезентації авторської свідомості у творі тощо). Вивчення особливостей внутрішньотекстового "буття" автора видається одним із найбільш перспективних напрямів дослідження зазначеної проблеми, оскільки його розробка найтісніше пов’язана з практикою літературознавчого аналізу.
Застосування категорії автора в якості базової категорії понятійно-методологічного апарату літературознавчого дослідження уможливлює розгляд творчого доробку письменника в усій його жанровій і тематичній різноманітності як єдиної художньої системи. Саме такої студії, на нашу думку, потребує подальше осмислення художньої спадщини Т.Осьмачки.
Аналіз літературно-критичних матеріалів, присвячених виданим в Україні поетичним збіркам Т.Осьмачки "Круча" (1922), "Скитські вогні" (1925) і "Клекіт" (1929), зокрема рецензій та статей, авторами яких є В.Поліщук [166], Я.Савченко [178], М.Доленго [50], Ю.Меженко [115], В.Чапля [230], Т.Масенко [106], Г.Костюк [100] та ін. [27; 32; 109; 165], дозволяє стверджувати, що, попри неприховану упередженість частини критиків і диктат офіційно визнаної ідеології пролетарського мистецтва, літературознавство 20-х років усе ж спромоглося зробити конструктивні кроки в науковому осмисленні творчості цього письменника. Однак накреслені перспективи (насамперед можливості міфопоетичного чи компаративного прочитання творів) не були реалізовані, оскільки спроби власне літературознавчого осмислення творчості Т.Осьмачки, як правило, підпорядковувались "ідеологічному" аналізу. Подібна рецепція домінувала протягом кількох десятиліть у радянському літературознавстві, для якого Т.Осьмачка так і залишився автором трьох ідеологічно "чужих" збірок, "внутрішньо-емігрантської" поезії [70, 192].
Важливі кроки в науковому осмисленні творчості Т.Осьмачки були зроблені літературознавцями діаспори в 40-60-х роках. Однак і цей етап літературознавчої рецепції художнього доробку митця характеризується не лише виваженою аналітичністю, але й відвертою тенденційністю оціночно-критичних суджень. Хоча українське еміграційне літературознавство не підлягало регламентації з боку офіційної державної ідеології й автори, які його репрезентували, мали змогу прилучитися до надбань світової філософської та естетичної думки, осмислення творчості Т.Осьмачки усе ж не було вільним від певного ідеологічного диктату. Про це свідчать украй суперечливі критичні оцінки тієї частини художнього доробку митця, що опублікована за межами радянського простору: поетичних збірок "Сучасникам" (1943), "Китиці часу" (1953), повістей "Старший боярин" (1946), "План до двору" (1951), "Ротонда душогубців" (1956), поеми "Поет" (1947) та ін. Значні розбіжності у висновках щодо естетичної вартості творів Т.Осьмачки від цілковитого схвалення (Ю.Шерех [239241], В.Барка [34], І.Костецький [9899], Яр Славутич [187], Ю.Лавріненко [174]) до відверто упередженого неприйняття (В.Державин [47], Д.Донцов [51]) [див. також: 4546; 56; 74; 101], очевидно, пов’язані з гострою полемікою навколо питання про подальші шляхи розвитку українського письменства і культурно-політичну місію еміграційної літератури, яке становило основний зміст дискусій у МУРі. За подібних обставин кожне явище літературно-мистецького життя усвідомлюється передусім як своєрідний аргумент на користь тієї чи іншої точки зору. Разом із тим еміграційна критика повоєнних десятиліть обирає досить продуктивні підходи в осмисленні художнього доробку Т.Осьмачки, що реалізовані в літературно-критичних статтях Ю.Шереха [239241], І.Костецького [9899], В.Барки [34], в англомовній порівняльній студії М.Овчаренко [249], компаративних розвідках О.Тарнавського [198] й І.Смолія [192].
Повернення творчої спадщини Т.Осьмачки із забуття на батьківщині починається публікацією збірки його поезій з передмовою М.Жулинського, у якій постать митця осмислюється на тлі літературно-мистецького життя його доби [57]. На початку 90-х років, коли сторінки українських видань зарясніли багатьма замовчуваними раніше іменами, перед дослідниками постає потреба передусім систематизувати відомості про художній доробок Т.Осьмачки, з’ясувати факти його драматичної біографії. Ці завдання реалізуються у розвідках Т.Сікачиної [180], М.Шудрі [244], І.Лисенка [104], В.Поліщука [167168], Т.Пінчук [161] та ін., у біографічному нарисі "Тодось Осьмачка: Літературний профіль" М.Слабошпицького [186], на основі якого пізніше створений роман-біографія "Поет із пекла" [185], а також у дослідженні М.Скорського [183] студії "історико-біографічного характеру з елементами тематично-проблемного аналізу творів" [233, 8].
На сучасному етапі літературознавчої рецепції художнього доробку Т.Осьмачки дослідники реалізують іще не вичерпані можливості розроблених способів осмислення його творчості, а також пропонують нові інтерпретаційні моделі. Так, Н.Зборовська [60], Н.Колесниченко-Братунь [87], В.Шевчук [236] (услід за Ю.Шерехом) синтезують міфологічний та екзистенціальний інтерпретаційні коди. Міфопоетичне прочитання творів митця здійснюють О.Слоньовська [188189], Л.Кавун [72], Н.Ярмоленко [246] та ін. У працях Н.Михайловської [119], О.Піскун [163164], В.Барчан [11], О.Надточій [122123], Г.Токмань [206] вони розглядаються як вияв "екзистенційного філософування" (Н.Михайловська). В аспекті стильових домінант поезія Т.Осьмачки вивчається в дисертаційному дослідженні С.Маринкевич [111], низці статей В.Барчан [710], розвідках Н.Колошук [88] і О.Поляруша [171]. І.Шалата-Барна зіставляє життєво-творчі феномени Т.Осьмачки і В.Стефаника [235], а В.Барчан Т.Осьмачки і Данте, з’ясовуючи специфіку художньої рецепції постаті італійського поета українським митцем [5]. Біографічний підхід виступає базовим у розвідці В.Барчан, присвяченій інтимній ліриці Т.Осьмачки [7]. Н.Зборовська здійснює психоаналітичну інтерпретацію повісті "Старший боярин" [61], а О.Піскун у цілому біографії митця [162]. У межах дослідження стильових систем поезії української еміграції О.Астаф’єв вдається до структурно-семіотичного аналізу лірики Т.Осьмачки [2]. Аналіз прозових творів у розрізі рецептивної естетики пропонує І.Захарчук [59]. Художня спадщина митця стає об’єктом не лише літературознавчих, але й мовознавчих досліджень, зокрема, ґрунтовний аналіз його поетичного ідіостилю здійснено в дисертації Н.Лисенко [105]. Серед сучасних студій творчості Т.Осьмачки особливої уваги заслуговує дисертаційне дослідження С.Чернюк [233], у якому художній світ митця вивчається з точки зору "переходу образу в символ" [233, 18]. На нашу думку, це поки єдина спроба розглянути художню спадщину письменника в її цілісності.
Хоча творчість Т.Осьмачки є об’єктом значної кількості студій, малодослідженими залишаються оповідання "Психічна розрядка", поеми "Поет" і "Міщани", цілий масив ліричних поезій, написаних в еміграції. Цій частині художнього доробку митця присвячено поодинокі розвідки [11; 71; 189]. Проте й, здавалося б, усебічно вивчені Осьмаччина лірика 20-х років і повість "Старший боярин", літературознавча рецепція яких характеризується найбільшою різноманітністю реалізованих інтерпретаційних моделей, усе ж не розглядаються в ракурсі внутрішньотекстового "буття" автора. На нашу думку, саме така студія відкриває шлях до цілісного розуміння не лише окремого твору, але й усієї творчості письменника. Актуальність дослідження художньої спадщини Т.Осьмачки в аспекті проблеми автора, таким чином, зумовлено потребою знайти універсальний підхід, який би дозволив виробити ефективні прийоми аналізу всього творчого доробку митця в його формально-змістовій цілісності як єдиної художньої системи. На тлі становлення нової концепції літературного процесу в Україні, формування цілісної та об’єктивної без ідеологічних викривлень і "білих плям" картини літературного розвитку така студія видається потрібною, оскільки дозволить розглядати творчість Т.Осьмачки в контексті системно осмислюваної літературної епохи, проводити типологічні зіставлення з іншими індивідуально-авторськими художніми системами. Окрім того, робота може мати певне значення для теоретичної розробки проблеми автора, адже виявлення об’єктивних закономірностей репрезентації авторської свідомості в літературному творі вимагає проаналізувати якомога більший обсяг художнього матеріалу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з програмою наукової роботи кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, зосередженої навколо актуальних проблем сучасного літературознавства. Тема роботи погоджена з Науковою радою НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (2003).
Метою дослідження є з’ясування специфіки авторського голосу, яка виявляється в процесі об’єктивації авторської свідомості на різних структурно-функціональних рівнях художньої системи, що інтегрує ліричні, епічні і ліро-епічні твори Т.Осьмачки.
Досягнення мети вимагає розв’язання таких завдань:
- уточнити зміст категорій "автор" (враховуючи полісемантичність терміна), "образ автора", "авторська свідомість", обґрунтувати поняття "авторський голос"; з’ясувати роль авторського голосу в реалізації системоутворювальної функції автора; окреслити специфіку функціонування суб’єкта мовлення як конкретної модифікації авторського голосу на різних структурних рівнях художньої системи;
- схарактеризувати форми функціонування авторського голосу в ліриці Т.Осьмачки та механізми оприсутнення авторської свідомості у процесі зображення фабульних подій в епічних і ліро-епічних творах митця;
- виявити особливості моделювання просторово-часового континууму, ті структури, що об’єктивують авторську свідомість на цьому рівні досліджуваної художньої системи;
- розкрити специфіку функціонування суб’єкта мовлення в процесі словесної презентації психологічної сфери;
- визначити характер інтенції суб’єкта мовлення, яка зумовлює жанрову своєрідність, і особливості формування загальної ідейно-емоційної тональності Осьмаччиних творів.
Предметом дослідження є авторський голос як механізм реалізації системоутворювальної функції автора в художній системі Т.Осьмачки.
Об’єкт дисертаційної роботи ліричні, епічні, ліро-епічні твори Т.Осьмачки, опубліковані окремими виданнями, у складі збірок або в періодиці.
Історико-літературну основу дослідження становлять літературно-критичні публікації 2030-х рр. і початку 40-х рр. (у західноукраїнських виданнях), матеріали повоєнної української еміграційної критики, сучасні студії художньої спадщини Т.Осьмачки; дослідження з історії української літератури ХХ століття.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали положення, які стосуються проблеми автора, авторської свідомості і закономірностей її вираження, сформульовані в працях М.Бахтіна, Б.Кормана, В.Федорова, М.Кодака, Г.Грабовича, Л.Гінзбург, Б.Успенського, у роботах зарубіжних наратологів (зокрема В.Шміда, Ж.Женетта). Пріоритетним є системно-структурний підхід, оскільки такий спосіб осмислення літературних явищ демонструє надзвичайну продуктивність "при дослідженні творчості письменника як цілокупності" [30, 527] й, окрім того, "методологія системного аналізу є відкритою тобто вона здатна інтегрувати в себе різні методичні підходи" [76, 23]. Специфіку осмислення творчої спадщини Т.Осьмачки в дисертації визначають принципи системного аналізу літературних явищ, розроблені у працях М.Кодака і Г.Клочека. До уваги береться і порівняльно-типологічний метод.
Наукова новизна роботи. У дисертації вперше художній доробок Т.Осьмачки розглядається в ракурсі об’єктивації авторської свідомості, що дозволяє осмислити його у формально-змістовій єдності, як художню систему. У роботі здійснено спробу окреслити механізми оприсутнення автора у творах Т.Осьмачки, схарактеризовано його ліричну поезію в аспекті співвідношення і взаємодії форм вираження авторської свідомості, окреслено стратегію її репрезентації в повістевій прозі, поемах, оповіданні "Психічна розрядка", з’ясовано специфіку моделі просторово-часового континууму, зокрема художню функцію опозиційних відношень.
Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використаними в подальших студіях художньої спадщини Т.Осьмачки, а також у процесі викладання історії української літератури та інших літературознавчих дисциплін, спецкурсів і спецсемінарів, при написанні навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені в доповідях на VІ, VІІ, VІІІ Міжнародних науково-теоретичних конференціях молодих учених (Київ, 2003, 2004, 2005), Міжнародній науковій конференції "Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення" (Горлівка, 2006), І, ІІ Міжнародних наукових конференціях "Слобожанщина: літературний вимір" (Луганськ, 2003, 2004), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Українська література в контексті світової літератури" (Одеса, 2002), ІV, V Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях "Українська література: духовність і ментальність" (Кривий Ріг, 2004, 2005), Всеукраїнській науковій конференції "Слобожанщина: літературний вимір" (Луганськ, 2006), Всеукраїнській науковій конференції "Документалістика на порозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії" (Луганськ, 2005), на засіданнях в осередку НТШ у Луганську (2005, 2006), на звітних наукових конференціях викладачів Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (20022006). За матеріалами дослідження опубліковано 18 статей.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який містить 249 позицій. Загальний обсяг роботи 209 сторінок.

[1] Тут і далі переклад з російської мови наш О.Л.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У художній системі, яка інтегрує ліричні, епічні й ліро-епічні твори Т.Осьмачки, авторський голос, забезпечуючи реалізацію системоутворювальної функції автора, виступає механізмом об’єктивації авторської свідомості гомогенізуючого типу, що визначає специфіку функціонування суб’єкта мовлення на різних рівнях аналізованої художньої системи.
Лірична система Т.Осьмачки, досліджувана в діахронному аспекті, характеризується динамікою суб’єктних форм, що полягає в поступовому переміщенні ліричного героя на центральну позицію і витісненні інших типів носіїв вислову (ліричного оповідача і ліричного "я"). Разом із тим роль ліричного персонажа залишається сталою: на всіх етапах становлення художньої системи він є периферійним типом суб’єкта мовлення. Суб’єктний синкретизм (як сполучення погляду "зсередини" і погляду "ззовні") у цілому не властивий ліричній поезії Т.Осьмачки, фіксується лише в поодиноких випадках.
Хоча ліричний герой Т.Осьмачки (основний тип суб’єкта мовлення) сполучає три чітко окреслені іпостасі (людини, відчуженої у "не-своєму" національному або соціальному середовищі, суб’єкта міжособистісної комунікації, позбавленого надії подолати роз’єднаність між власним "я" та "іншими", суб’єкта мистецької комунікації, так само позбавленого можливості повноцінно її здійснювати), домінанти його світоглядно-емоційної сфери свідчать про те, що цей носій мовлення є репрезентантом одного суб’єкта свідомості, який характеризується винятковою зосередженістю на власному емоційному досвіді, пов’язаному із загострено драматичним переживанням своєї тотальної ізольованості в "чужому" світі, причому відчуття самотності, відчай, душевний біль стають його психологічними константами. Єдиний предмет осмислення (національно-політичний і соціальний виміри буття українців), спільне коло думок і настроїв, ідентичний характер емоційних реакцій носія ліричного переживання (суцільно негативний емоційний досвід, відчай, душевний біль, відчуття приреченості, безсилий бунт) дозволяють говорити про те, що суб’єктні сфери ліричного оповідача й ліричного "я" у своїй єдності постають монолітним утворенням. Поодинокі поезії ("Нова доба", "Зірниця в морях" та ін.), що за своєю емоційною домінантою контрастують з основним масивом, слід розглядати як вияви "обов’язкової риторики" (С.Павличко), як формальну відповідь на вимоги суспільно-політичної ситуації 20-х років, а отже, недоцільно говорити про інший психологічний тип ліричної особистості. Суб’єктна сфера ліричного персонажа в поезії Т.Осьмачки характеризується певною дискретністю, оскільки в її формуванні беруть участь три різні суб’єкти: персоніфікований образ України, нещаслива в коханні дівчина, Данте. Однак на рівні психологічного зображення їх монологи інтегруються суб’єктом свідомості, репрезентантами якого постають інші типи носіїв мовлення: настроєві домінанти ліричних персонажів в основному не виходять за межі емоційного спектра ліричного героя чи ліричного "я", утворюючи своєрідні паралелі до них або збагачуючи новими нюансами. Отже, монологічність наративного рівня Осьмаччиної лірики виявляється в гомогенності суб’єктів свідомості, репрезентованих різними типами носіїв мовлення (ліричним героєм, ліричним "я", ліричним оповідачем, ліричним персонажем), інакше кажучи, у зображенні єдиного константного типу ліричної особистості.
Константним змістом психологічної сфери ліричної особистості, яка розкривається через різні суб’єктні форми, постають трагічне світовідчуття, тотальне неприйняття ситуації власного існування (у його індивідуально-екзистенційному, національному, соціальному вимірах), нездатність до адаптації, що об’єктивується негативним емоційним досвідом (розпач, душевний біль, відчуття самотності і приреченості, безсилий бунт тощо), а також гіпертрофованість емоційних реакцій, переважно інтровертна спрямованість.
В епічних і ліро-епічних творах Т.Осьмачки гомогенність суб’єктів свідомості набуває дещо іншого вигляду. Хоча носій мовлення дистанціюється від зображуваного світу, виконуючи лише функцію словесної презентації історії, тобто набуває ознак гетеродієгетичного наратора, властивий йому ракурс бачення дістає експліцитне вираження завдяки самозображенню, реалізованому у формі "коментарів" і "рефлексій". Постать оповідача, таким чином, набирає біографічної (зрідка) і психологічної конкретності. Пріоритет, наданий центральному персонажеві при застосуванні інтроспективного зображення психологічної сфери (тобто пріоритетна "вербалізація" саме його свідомості за умови потенційного "всезнання" оповідача) та при розподілі функцій носія точки зору (тобто пріоритетне використання саме його просторової і перцептивної точок зору за умови можливого переходу оповідача на точку зору інших дійових осіб) маркує його як оповідачевого "двійника" у фабульній дійсності. На рівні моделювання просторово-часового континууму і словесної презентації психологічної сфери тяжіння до подібної ідентифікації реалізується у вигляді світоглядно-емоційної спорідненості оповідача і головного героя.
У ліричній поезії Т.Осьмачки суб’єкт мовлення моделює як узагальнений міфологізований часопростір (щоправда, не позбавлений окремих елементів історико-географічної локалізації зображеного), так і реальний (конкретний), причому до першої моделі тяжіють ліричний оповідач і меншою мірою ліричне "я", у поодиноких випадках вона проникає в інші суб’єктні сфери. Прив’язаний до реальних географічних об’єктів художній простір і співвіднесений з історичними реаліями художній час епічних і ліро-епічних творів Т.Осьмачки конструюють образ українського світу територіально окреслений (як правило, це Черкащина і Київ), зумовлений історичною дійсністю першої половини ХХ століття. Однак за цією історико-географічною локальністю відкриваються глибинні структури, що сприяють універсалізації зображеного та у сфокусованому вигляді виражають суб'єктивний момент, привнесений свідомістю носія мовлення. Власне, у цій площині і має місце світоглядно-емоційна спорідненість між оповідачем і центральним персонажем. У будь-якому випадку актуальним для суб’єкта мовлення є дихотомічне структурування часу і простору, осягнення і відтворення світу за допомогою опозиційних відношень, серед яких стрижневими стають часове протиставлення "минуле теперішнє" і просторова антитеза "своє чуже".
Минуле уявляється суб’єкту вислову епохою усталеного світового ладу, гармонії і впорядкованості, а теперішнє часом деструктивних перетворень, хаотизації світу. У ліричних творах Т.Осьмачки протиставлення часових площин оприявнюють колористична опозиція ("поліхромність червоно-чорна двоколірність"), сукупність мікрообразів, що об’єктивують уявлення ліричного суб’єкта про рух і звукове наповнення простору, і, власне, контрастність емоційних домінант, що супроводжують розгортання хронотопу "минулого" і хронотопу "теперішнього". Про їх опозиційність у повістевій прозі, поемах і оповіданні "Психічна розрядка" свідчать зафіксовані свідомістю оповідача деструктивні метаморфози сакралізованих просторових об’єктів (оселі і храму), профанація сакрального часу, трансформація моделі співіснування "свого" і "чужого" простору. Контрастність сприйняття й осмислення часових площин відтворюється за допомогою деталей слухового сприйняття, що об’єктивують відповідні емоційні домінанти оповідача або персонажів. Уписана в історико-географічні координати, загальна деструктивна динаміка світу набуває характеру національної катастрофи, зображення якої універсалізується, набирає особливої масштабності.
Моделюючи просторово-часовий континуум, суб’єкт мовлення акцентує гетерогенність простору, а саме його членування на "свій" і "чужий". У ліричній поезії Т.Осьмачки ця опозиція реалізується як протиставлення "село місто", "батьківщина чужина" (з його різновидами "Україна Росія", "Україна простір еміграції"). Антитетичні відношення її компонентів виявляються в емоційних реакціях ліричного суб’єкта, зумовлених перебуванням у "чужому" просторі, усвідомленням недосяжності "свого" (або його дегармонізації, руйнування), тотальним неприйняттям "чужого" світу, а отже, неможливістю адаптації в ньому. У повістевій прозі, поемах, оповіданні "Психічна розрядка" (частково і в ліричній поезії) просторова опозиція (здебільшого її варіант "Україна Московщина") об’єктивується в усвідомленні нестримної експансії, спрямованої на "свій" простір, та його катастрофічних метаморфоз, причому "чужий" світ і вихідці з нього маркуються як причетні до інфернальних сил. Засобом подібного маркування стає передусім дихроматична (червоно-чорна) колористика. Характер хронотопічних уявлень оповідача вказує на те, що у змодельованих ним просторово-часових координатах вибудовується есхатологічний міф про руйнацію українського світу і безнадійно-трагічне змагання людської душі з інфернальними силами та хаосом.
На рівні словесної презентації психологічної сфери есхатологічний міф віддзеркалює в комплексі станів, детермінованих переживанням "межової ситуації", що визначають константний зміст зображеної в епічних і ліро-епічних творах Т.Осьмачки психологічно тотожної особистості. Проте оповідач і центральний персонаж можуть уподібнюватися не лише екзистенціальним світовідчуттям, але й рефлексією свого стану, яка розгортається в індивідуально-психологічній, національно-політичній, власне буттєвій площині. У творах Т.Осьмачки тотальна опозиційність, привнесена свідомістю гомогенізуючого типу, дістає вираження в розкритті психологічної сфери через сукупність антитетичних відношень, зокрема протиставлення "я" суб’єкта мовлення ("я" головного героя) "чужому" простору і вихідцям із нього, "іншим" (зокрема коханій жінці), "я як поета" "іншим як читачам". Конфліктність, знаком якої постає така опозиційність, та породжена нею емоційна напруга, як правило, не усуваються, психологічна сфера зображуваної особистості залишається відносно статичною. Ліричний суб’єкт, а в епічних і ліро-епічних творах Т.Осьмачки оповідач (за умови його психологічної окресленості) і центральний персонаж здебільшого постають психологічно тотожними версіями внутрішньо завершеної, константної особистості.
Функціонування суб’єкта мовлення в більшості епічних і ліро-епічних творів Т.Осьмачки визначається публічним жанровим узусом, інтенцією свідчення (свідчення-попередження). Елементи експліцитного зображення оповідача (відступи-"коментарі"), оприсутнюючи його в процесі мистецької комунікації і висвітлюючи окремі аспекти стратегії і тактики наративного акту, дозволяють ідентифікувати його як суб’єкта творчості. Інтенція свідчення, що має реалізуватися в соціально і національно значущому наративному акті, у сполученні із зображенням національної катастрофи в координатах кінцесвітнього міфу та його віддзеркаленням в екзистенціальному світовідчутті на рівні індивідуально-психологічних почувань указує на розгортання есхатологічної оповіді. У ліричній поезії Т.Осьмачки інтенція публічності виявляється в тяжінні до осмислення індивідуального як загального, тобто в тенденції до відтворення жанрової моделі філософської лірики у загально значущому наративному акті.
Гомогенність суб’єктів свідомості у творах Т.Осьмачки спричинює єдність пафосу. Витоки трагічної тональності сягають репрезентованої художнім світом "гіпотези буття", згідно з якою статус "я" відносно "світу" є статусом жертви, буття людини у його індивідуально-екзистенційному, індивідуально-психологічному, національному, соціальному вимірах здійснюється в модусі страждання, що визнається універсальною характеристикою людського існування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арнольд И. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста // Иностранный язык в школе. 1978. № 4. С. 23 31.
2. Астаф’єв О. Лірика української еміграції: Еволюція стильових систем: Монографія. К.: Смолоскип, 1998. 313 с.
3. Барка В. Відроджена лірика ("Сучасникам" Т.Осьмачки) // Барка В. Земля садівничих. [Б.м.]: Сучасність, 1977. С. 7173.
4. Барка В. Поема як відтворений вік // Барка В. Земля садівничих. [Б. м.]: Сучасність, 1977. С. 7484.
5. Барчан В. Данте в художній рецепції Тодося Осьмачки ("Містерія", "Данте") // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Міжнародна наукова конференція "Українська література в загальноєвропейському контексті". Ужгород, 2002. Вип. 5. С. 2130.
6. Барчан В. Драма одинокого серця: (Черниця в житті і творчості Т.Осьмачки) // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Ужгород, 2000. Вип. 5. С. 4549.
7. Барчан В. Експресіонізм у збірці Тодося Осьмачки "Сучасникам" // Південний архів. Серія: Філологічні науки. Херсон: Айланд, 2001. Вип.IX. С.174180.
8. Барчан В. Особливості поетики експресіонізму в ліриці Тодося Осьмачки (збірка "Круча") // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2000. Вип. 2. С. 257 266.
9. Барчан В. Особливості поетики збірки "Круча" Т.Осьмачки // Ювілейний збірник на честь 70-річчя від дня народження проф. Петра Лизанця. Ужгород: Ужгородський держ. ун-т, 2000. С. 8286.
10. Барчан В. Особливості поетики збірки "Скитські вогні" Тодося Осьмачки // Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблеми сучасної філології: Літературознавство. Рівне, 2001. Вип. Х. С. 198205.
11. Барчан В. Поема Тодося Осьмачки "Міщани" у світлі філософії екзистенціалізму // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів: Літературознавство / Упоряд. і відп. ред. В.Антофійчук. Чернівці: Рута, 2003. Кн. 2. С. 283286.
12. Барчан В. Тема України в ліриці Т.Осьмачки // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологічна. Ужгород, 1998. Вип. 3. С. 5665.
13. Бахтин М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. С. 9191.
14. Бахтин М. Из записей 19701971 годов // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. С. 355380.
15. Бахтин М. К методологии литературоведения // Контекст-1974. Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1975. С. 203212.
16. Бахтин М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники. Ежегодник. 19841985. М., 1986. С. 80160.
17. Бахтин М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. С. 671.
18. Бахтин М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. С. 297325.
19. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. С. 234407.
20. Біла А. Образ автора в ліриці Івана Франка: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2002. 192 с.
21. Богданова И. К проблеме разграничения понятий художественного пространства и топоса // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. Черкаси, 2001. Вип. 25. С. 6066.
22. Большакова А. Теории автора в современном литературоведении // Известия АН. Серия литературы и языка. 1998. № 5. Т. 57. С. 1524.
23. Бонецкая Н. "Образ автора" как эстетическая категория // Контекст 1985. Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1986. С. 241269.
24. Бройтман С. Историческая поэтика: Учеб. пособие. М.: РГГУ, 2001. 320 с.
25. Бройтман С. Субъектная структура русской лирики XIX начала ХХ века в историческом освещении // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1988. № 6. Т.47. С. 527538.
26. Бут У. Риторика художественной прозы: (Главы из книги) // Вестник Московского университета. Серия 9: Филология. 1996. № 3. С. 132159.
27. В.Ч. Т.Осьмачка. Скитські вогні, поезії, ст. 93, ДВУ, 1925 р. // Зоря. 1926. № 13 (січень). С. 30.
28. Введение в литературоведение: Учеб. пособие / Л.Чернец, В.Хализев, А.Эсалнек и др. / Под ред. Л.Чернец. М.: Высш. шк., 2004. 680 с.
29. Виноградов В. О теории художественной речи. М.: Высш. шк., 1971. 240 с.
30. Волков В. Системний підхід (метод) // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А.Волкова, О.Бойченка та ін. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 527.
31. Волкова Т. Проблема жанра в лирике: (На материале современной русской и украинской поэзии). Львов: Свит, 1991. 188 с.
32. Г.Г. Т.Осьмачка. "Клекіт". Вид. "Маса". 1929 р. Стор. 69 // Молодняк. 1929. № 3. С. 146147.
33. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури / За наук. ред. О.Галича. 2-ге вид., стереотип. К.: Либідь, 2005. 488 с.
34. Гинзбург Л. О лирике. 2-е изд., доп. Л.: Сов. писатель, 1974. 408 с.
35. Гірняк М. Авторська свідомість як метатекстуальна категорія // Вісник Житомирського педагогічного університету. Житомир: РВВ Житомирського держ. пед. ун-ту імені Івана Франка, 2004. Вип. 15. С. 122126.
36. Голомб Л. Особа і суспільство в українській ліриці кінця ХІХ початку ХХ століття. Л.: Вища шк., 1988. 142 с.
37. Гончаров Б. Иерархия художественных связей в поэтическом произведении и проблемы его целостного анализа // Методология анализа литературного произведения / Под ред. Ю.Борева. М.: Наука, 1988. С. 249282.
38. Грабович Г. "Велика література" // Сучасність. 1986. № 78. С. 4680.
39. Грабович Г. Голоси української еміграційної поезії // Грабович Г. До історії української літератури. К.: Основи, 1997. С. 386416.
40. Грабович Г. До питання Шевченківської енциклопедії // Слово і час. 1996. № 45. С. 5566.
41. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців: (Когнітивна антропологія). К.: [Б. в.], 2001. 379 с.
42. Гуковский Г. Реализм Гоголя. М.; Л.: Гослитиздат, 1959. 531 с.
43. Гурвич И. Форми хронотопа в лирике // Пространство и время в литературе и искусстве. Методические материалы по теории литературы / Под ред. Ф.Федорова. ­ Даугавпилс, 1990. Вып. 4. С.1213.
44. Давыдова Т., Пронин В. Теория литературы: Учеб. пособие. М.: Логос, 2003. 232 с.
45. Державин В. Белетристична проза Теодосія Осьмачки // Сучасна Україна. 1952. 10 серп. С.56.
46. Державин В. Белетристична проза Теодосія Осьмачки // Сучасна Україна. 1952. 24 серп. С. 910.
47. Державин В. Три роки літературного життя на еміграції (19451947). Мюнхен: [Б. в.], 1948. 32 с.
48. Джоліф Д. Жанр // Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч.Вінквіста та В.Тейлора. К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003. С. 149151.
49. Доленго М. Післяжовтнева українська література // Червоний шлях. 1927. № 11. С. 154172.
50. Доленго М. Т.Осьмачка. Клекіт. Поезії книжка третя. В-во письменників "Маса". 1929 р. Стор. 70 // Гарт. 1929. № 4. С. 154162.
51. Донцов Д. Модерна література розкладу // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Торонто: Гомін України, 1958. С. 286295.
52. Дорошкевич О. Підручник історії української літератури. К., 1929. Фотопередрук. Мюнхен, 1991. 352 с.
53. Есхіл. Трагедії / Пер. Б.Тена. К.: Дніпро, 1990. 318 с.
54. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
55. Женетт Ж. Повествовательный дискурс // Женетт Ж. Фигуры: Работы по поэтике: В 2 т. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1998. Т. 2. С. 60280.
56. Жук С. "Поет" поета Т.Осьмачки // Визвольний шлях. 1961. № 5. С. 502508.
57. Жулинський М. Приречений на самотність і вигнання // Осьмачка Т. Поезії. К.: Рад. письменник, 1991. С. 518.
58. Загоруйко Н., Гаврилова Т. Образотворча роль колоративів у поезіях Т.Осьмачки // Історико-літературні, теоретико-літературні й мовностилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 105-ї річниці з дня народження Т.С.Осьмачки. 1112 травня 2000 року. Черкаси, 2000. С. 112114.
59. Захарчук І. Рецептивні моделі творчості Тодося Осьмачки: проблеми й перспективи // Історико-літературні, теоретико-літературні й мовностилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 105-ї річниці з дня народження Т.С.Осьмачки. 1112 травня 2000 року. Черкаси, 2000. С. 6871.
60. Зборовська Н. "Танцююча зірка" Тодося Осьмачки. К.: МСП "Козаки", 1996. 64 с.
61. Зборовська Н. Тодось Осьмачка з погляду творчої невдачі (за повістю "Старший боярин") // Історико-літературні, теоретико-літературні й мовностилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 105-ї річниці з дня народження Т.С.Осьмачки. 1112 травня 2000 року. Черкаси, 2000. С. 4549.
62. Зубрицька М. Передмова до другого видання // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-ге вид., доп. Л.: Літопис, 2001. С. 914.
63. Ильин И. Постмодернизм: Словарь терминов. М.: ИНИОН РАН (отдел литературоведения) INTRADA, 2001. 384 с.
64. І.Кв. Тодось Осьмачка: Сучасникам. Поезії. Українське Видавництво. Краків Львів, 1943. Ст. 100 // Наші дні. 1943. № 3. С. 13.
65. Іван К-ий. Літературні силюети (з критичних нотаток про еміґраційну белетристику) // Слово. Нью-Йорк, 1962. Вип. 1. С. 326331.
66. Іван К-ий. Туга за сонцем вічности ("Старший боярин" Тодося Осьмачки) // Арка. 1948. № 34. С. 4951.
67. Іванюк Б. Жанр // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А.Волкова, О.Бойченка та ін. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 197199.
68. Ільницький М. Мале літературне відродження (Українська повоєнна еміграційна критика) // Дивослово. 2000. № 4. С. 27.
69. Ільницький М. Українська повоєнна еміграційна поезія / Львівський обл. наук.-метод. ін-т освіти; Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Л., 1995. 116 с.
70. Історія української літератури: У 8 т. Т. 6: Література періоду боротьби за перемогу соціалізму (19171932) / Відп. ред. С.Крижанівський. К.: Наук. думка, 1970. 516 с.
71. Ішпулатова О. Осмислення долі українського народу в оповіданні Т.Осьмачки "Психічна розрядка" // Творчість і доля Т.С.Осьмачки в контексті українського письменства ХХ століття. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Т.С.Осьмачки. 1113 травня 1995 року. Черкаси, 1995. С. 5051.
72. Кавун Л. Специфіка образності у повісті Тодося Осьмачки "Старший боярин" // Історико-літературні, теоретико-літературні й мовностилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 105-ї річниці з дня народження Т.С.Осьмачки. 1112 травня 2000 року. Черкаси, 2000. С. 97100.
73. Каган М. Пространство и время в искусстве как проблема эстетической науки // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л., 1974. С. 2935.
74. Клен Юрій. Теодосій Осьмачка. Поет. Вид. "Українське слово" // Арка. 1947. № 5. С. 4041.
75. Клименко З. Дещо з інтимної лірики Тодося Осьмачки // Творчість і доля Т.С.Осьмачки в контексті українського письменства ХХ століття. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Т.С.Осьмачки. 1113 травня 1995 року. Черкаси, 1995. С. 1516.
76. Клочек Г. До питання про методологію аналізу літературного твору // Наукові записки. Серія: Філолологічні науки (літературознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2004. Вип. 56. С. 1424.
77. Клочек Г. У світлі вічних критеріїв. К.: Дніпро, 1989. 221 с.
78. Кодак М. Авторська свідомість письменника і поетика української літератури кінця ХІХ початку ХХ ст.: Дис. ... д-ра філол. наук: 10.01.01; 10.01.06. К., 1996. 367 с.
79. Кодак М. Жанр у часопросторових вимірах: до генології літературної класики // Слово і час. 2003. № 5. С. 39.
80. Кодак М. Літературна процесологія: система галузі науки // Слово і час. 2002. № 8. С. 2938.
81. Кодак М. Поетика як система. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
82. Кодак М. Прагматичний узус реалізму (Комедія Шевченка "Сон" як текст) // Слово і час. 2001. № 11. С. 6073.
83. Кодак М. Системогенеза авторської свідомості: теорія й проблеми історії літератури // Слово і час. 2001. № 5. С. 815.
84. Кожина Н. Заглавие художественного произведения: онтология, функции, параметры типологии // Проблемы структурной лингвистики. 1984. Сб. науч. тр. М.: Наука, 1988. С. 167182.
85. Кожинов В. Проблема автора и путь писателя (на материале двух повестей Юрия Трифонова) // Контекст 1977. Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1978. С. 2347.
86. Козлов Р. Драматургічний художній час, простір і хронотоп // Наукові запписки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія: Літературознавство. Х., 2000. Вип. 1(25). С. 312318.
87. Колесниченко-Братунь Н. "Старший боярин" Т.Осьмачки і традиції європейської прози // Дзвін. 1995. № 4. С. 5964.
88. Колошук Н. Поезія Т.Осьмачки: символізм чи експресіонізм? // Історико-літературні, теоретико-літературні й мовностилістичні аспекти творчості Тодося Осьмачки. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 105-ї річниці з дня народження Т.С.Осьмачки. 1112 травня 2000 року. Черкаси, 2000. С. 71 77.
89. Корман Б. Изучение текста художественного произведения. М.: Просвещение, 1972. 112 с.
90. Корман Б. Итоги и перспективы изучения проблемы автора // Страницы истории русской литературы / Под ред. Д.Ф.Маркова. М.: Наука, 1971. С. 199207.
91. Корман Б. Лирика Н.А.Некрасова. 2-е изд., перераб., доп. Ижевск: Удмуртия, 1978. 300 с.
92. Корман Б. Некоторые предпосылки изучения образа автора в лирической поэзии: (Понимание лирики как системы) // Проблема автора в художественной литературе. Воронеж, 1967. Вып 1. С. 723.
93. Корман Б. О целостности литературного произведения // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1977. № 6. Т. 36. С. 508513.
94. Корман Б. Проблема автора в художественном творчестве Ф.М.Достоевского и типология русского реалистического романа // Типологический анализ литературного произведения / Под ред. Н.Тамарчен