Новелістика М. Хвильового в контексті української прози початку ХХ століття

Короткий опис

Одеський національний університет

ім. І. І. Мечникова

Немченко Ірина Юріївна

УДК 821.161.2.-32(043.5)

Новелістика М. Хвильового в контексті української прози

початку ХХ століття

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

На правах рукопису

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
доцент Пашковська Н. Ф.

Одеса 2004

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3
Розділ 1. Микола Хвильовий: письменник і його епоха
очима сучасників та нащадків.................................................................8
Висновки до розділу..............................................................................33
Розділ 2. Філософсько-естетичне підґрунтя модернізму..................................35
2.1 Філософські основи творчості митця............................................35
2.2 Ідеалізований тип особистості як світоглядна
модель М. Хвильового....................................................................54
Висновки до розділу..............................................................................70
Розділ 3. Концепція особистості в новелістиці М. Хвильового........................72
3.1 Класифікація персонажів. Тип перший: Я-ми процес
знищення індивідуальності............................................................72
3.2 Тип другий: Я-вони трагедія відчуження..................................84
3.3 Тип третій: Я-ти погляд у себе....................................................99
Висновки до розділу............................................................................104
Розділ 4. Новелістичні композиції М. Хвильового в різних
стильових модифікаціях.....................................................................106
Висновки до розділу............................................................................153
Висновки..............................................................................................................155
Список використаної літератури........................................................................164

Вступ

Періоди зламу віків, а тим більше тисячоліть спонукають до узагальнення досвіду епохи, що закінчується. З порога нового тисячоліття, з висоти більш як піввікового досвіду ми зовсім інакше дивимось на історичні події і постаті, що визначили долю і обличчя ХХ століття. До видатних особистостей, які залишили помітний слід в історії нашої країни й імена яких, безперечно, буде вписано у сторінки світової історії та літератури, належить Микола Хвильовий письменник великого таланту і трагічної долі. Народжений в добу революційних перетворень, він здійснив справжній переворот у літературі своєю прозою, зокрема новелами, дивними, часто незрозумілими не лише тодішньому, а й сучасному читачеві. Ця робота покликана стати однією з спроб осягнення літературного доробку М.Хвильового в контексті української прози початку ХХ століття.
Актуальність теми визначається декількома чинниками. По-перше, творчість М. Хвильового, як і багатьох інших літературних репатріантів”, що на початку 90-х років опинилася в центрі уваги дослідників, тепер ніби відсунута на другий план. А між тим, залишається ще багато недосліджених аспектів цього цікавого феномена, як власне й епохи, якій він належить. По-друге, про творчу діяльність М. Хвильового написано чимало, щоправда, основний масив досліджень складають статті у періодичних виданнях. У більшості цих досліджень творчість М.Хвильового розглядається лише в контексті його суспільно-політичної діяльності, ідеологічної орієнтації, чи то пак дезорієнтації, а художні твори лише як ілюстрація тих або інших ідей чи засіб боротьби за їх втілення. Мистецтво ж, як відомо, перебуваючи під впливом різноманітних зовнішніх чинників, має й внутрішні закони розвитку. І саме ці останні перебувають зазвичай над політикою й діють всупереч будь-яким штучно нав’язуваним правилам чи канонам. По-третє, спроби порівняти поетику новел Хвильового з творами інших письменників 20-х років були зроблені побіжно й без відповідних узагальнюючих висновків. Тому, на нашу думку, існує потреба у дослідженні творчості М.Хвильового в контексті української прози 20-х років з тим, щоб на основі порівняльного аналізу визначити характерні саме для Хвильового особливості художнього бачення світу й способи його зображення, а також з’ясувати місце й роль письменника в літературному процесі означеного періоду.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі новітньої літератури і журналістики в рамках планової наукової теми Діалог в мистецтві слова” (тема затверджена вченою радою Одеського національного університету, номер державної реєстрації 0101U00142).
Об’єктом дослідження є новелістика М. Хвильового, а також твори найбільш визначних і цікавих, з точки зору автора дисертації, письменників 20-30-х років ХХ століття. Публіцистика М. Хвильового розглядатиметься лише в першому розділі роботи як джерело відтворення світоглядних позицій письменника, що важливо для розуміння найприкметніших ознак його особистості та ролі М. Хвильового в суспільному житті.
Предметом дослідження є концепція особистості в руслі філософських напрямів початку ХХ століття, композиція і стиль творів М. Хвильового та інших письменників.
Метою дослідження є визначення характерних рис новелістики М.Хвильового, насамперед її композиційних та стильових особливостей, розкриття концепції особистості письменника та її втілення у публіцистичній та художній творчості й висвітлення на основі порівняльного аналізу місця та ролі Миколи Хвильового в літературному процесі 20-х років ХХ століття. Мета дослідження передбачає розв’язання ряду завдань, основними з яких є:
- визначити основні філософські, етичні, естетичні та мистецькі виміри особистості першого пореволюційного десятиліття;
- за матеріалами памфлетів і частково художніх творів М.Хвильового визначити ідеал особистості, яким його бачив письменник, та образ особистості, яка, на його думку, реально існувала у сучасній йому дійсності;
- за матеріалами художніх творів М. Хвильового, В.Підмогильного, Г. Косинки, А. Любченка, М. Івченка, Ю.Яновського та інших визначити спільне й відмінне у поглядах письменників на ідеальну й реальну особистість сучасності, на психологічні домінанти особистості та їх прояви у пересічних та критичних ситуаціях;
- проаналізувати способи зображення людини, її внутрішнього світу у творах названих письменників в залежності від домінуючої філософської концепції особистості;
- проаналізувати стильові особливості новелістики 20х початку 30х років, зокрема на рівні їх композиційної організації;
- визначити місце й роль М. Хвильового в літературному процесі 20-х 30-х років ХХ століття.
Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є ідеї вітчизняних та зарубіжних вчених, висловлені в літературно-критичних, теоретичних та історико-літературних працях В. Агеєвої, О.Білецького, М. Дорошкевича, С.Єфремова, М. Жулинського, М.Ільницького, Г.Костюка, Ю. Лавріненка, Ю. Луцького, В.Марка, М.Наєнка, С.Павличко, М.Рудницького, М.Тарнавського А. Ткаченка, В.Фащенка. Теоретичне підґрунтя роботи склали також філософські праці А.Бергсона, М. Бердяєва, Ф. Ніцше, Х. Ортеги-і-Гасета, З.Фройда, А.Шопенгауера, М. Шлемкевича, К.-Г. Юнга та інших філософів, які справили значний вплив на літературу модернізму й ідеї яких проявилися на різних рівнях у творах українських письменників 20-х-початку 30-х років.
У дисертаційному дослідженні використовуються історико-генетичний, типологічний, порівняльний та естетичний методи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
- визначено коло письменників, близьких до М. Хвильового;
- проведено порівняльний аналіз новелістики М. Хвильового і В.Підмогильного, Ю. Яновського, Г. Косинки, А. Любченка, М.Ірчана, П. Панча, А. Головка, М. Івченка;
- з’ясована концепція особистості в працях філософів початку ХХ століття, зокрема А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона, З.Фройда, К.-Г. Юнга, М. Шлемкевича та інших;
- проаналізована проблема особистості в творчості М.Хвильового та ряду новелістів 20-30-х років ХХ ст. у взаємозв’язку з найбільш поширеними філософськими напрямами цього часу;
- розроблено класифікацію персонажів в новелістиці М.Хвильового;
- визначено основні стильові елементи і композиційні модифікації творів М. Хвильового та інших новелістів.
Наукове значення роботи. Наукові положення роботи дозволяють поглибити й узагальнити наукові знання про літературний процес 20-30-х років, розширити коло дослідження творів письменників, які ще не стали об’єктом порівняльного аналізу науковців. Основні положення дисертації розширюють теоретичні знання про сюжетно-композиційні особливості новелістики.
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання їх у викладанні курсу Історії української літератури” та спецкурсів у вищих навчальних закладах, а також у середніх школах із поглибленим вивченням української мови та літератури. Дане дисертаційне дослідження може бути корисне ще й тим, що містить не лише відповіді, а й ставить питання, які досі не вивчалися і потребують детального й глибокого висвітлення в майбутньому.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена і схвалена на засіданні кафедри новітньої літератури і журналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Результати досліджень, до яких прийшов автор дисертації, були апробовані в доповідях на міжвузівській науковій конференції, присвяченій пам’яті В. В. Фащенка (Одеса, 2000), на ІV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 2001), на наукових конференцях Роди і жанри літератури”, присвячених пам’яті Г. А. В’язовського (Одеса, 2001, 2004).

Основні положення дисертації викладені у шести статтях, чотири з яких були опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України: Композиція та сюжет новели М. Хвильового Я (Романтика)” (Наша школа. - № 3, 1997), Герой в пошуках сенсу життя чи смерті? (На матеріалі новел Миколи Хвильового)” (Діалог душ. Збірник наукових статей за матеріалами конференції, присвяченої пам’яті професора В. В. Фащенка. Одеса, 2000), Герой-оповідач у структурі Мисливських оповідань” М. Хвильового” (Проблеми сучасного літературознавства. - №7, 2001), Жанрові особливості новели А.Любченка” (Проблеми сучасного літературознавства.- № 8, 2001), Я (Романтика)” як монолог одного героя: особливості сюжету й композиції” (Історико-літературний журнал. - № 7, 2002), Новелістичні композиції Хвильового (точка зору як засіб внутрішньої організації тексту)” (Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Випуск 3, 2002).

Список літератури

Висновки

Літературний процес 20-х років минулого століття розгорнувся у надзвичайно цікавий письменницький діалог, а точніше полілог, що тривав трохи більше десяти років. У процесі дослідження ми намагалися відійти від стереотипів й під новим кутом зору розглянути як сам предмет, так і спосіб його обговорення. У центрі уваги дослідження творчість М.Хвильового, яка здійснила помітний вплив на весь літературний процес 20-х, синтезувала в собі більшість його визначальних рис.
Повернення в українську літературу творів письменників, що перебували під забороною протягом кількох десятиліть, викликало захопливі і водночас неоднозначні відгуки. Постать Миколи Хвильового виявилась чи не найбільш суперечливою. Його твори заворожували незбагненною магією запаху слова”, тривожили духом бунтарства й неспокою, йому закидали біологізм і надмірну увагу до первинних людських потягів та сфери підсвідомого, його героїв звинувачували у сліпій, невиправданій жорстокості й антигуманізмі. Проте, незалежно від підходу й оцінки окремих аспектів творчості письменника, незаперечним залишається унікальність і надзвичайна багатогранність феномену Миколи Хвильового, глибину і значення якого для української літератури ще належить осягнути.
Огляд праць, присвячених творчості М. Хвильового побудовано за хронологічним принципом, а сам матеріал умовно розподілено на три частини: критика 20-30-х років, вивчення художньої спадщини Хвильового після повернення імені М. Хвильового в літературу, тобто від кінця 80-х і до наших днів, та наукова й критична література української діаспори.
В оцінці сучасників Хвильовий постав як основоположник нової української літератури”, один з лідерів, натхненників, ідеологів руху, який став черговою спробою українського національно-культурного відродження (С. Єфремов, О. Білецький, М. Зеров, Ю. Меженко, М. Чирков). Характер критики різко змінюється після завершення літературної дискусії, ініційованої Хвильовим і присвяченої проблемі шляхів подальшого розвитку української літератури. Відповідно до того, як сама дискусія набувала політичного забарвлення, так і творчість Хвильового, як і багатьох інших письменників того часу, оцінювалася все частіше з позицій вузько ідеологічних, а відтак здобувала ярлики” шкідливої, буржуазно-націоналістичної, контрреволюційної тощо (С. Пилипенко, В. Коряк, В.Юринець, І. Кулик).
У сучасному літературознавстві основну увагу дослідників відразу привернули суспільно-політичні погляди письменника, що було зумовлено в свою чергу складними політичними умовами часу. Проте, особливості художнього світу письменника теж опинились в колі зацікавлення вчених. У працях М. Жулинського, В. Агеєвої, М. Ільницького, С. Павличко, Т.Гундорової, Ю. Безхутрого та інших досліджуються як тенденції розвитку української літератури 20 30-х років, так і окремі аспекти поетики прози М.Хвильового.
Вкрай суперечливим видається характер сприйняття постаті Хвильового дослідниками української діаспори. Точки зору тут варіюються від помірковано-об’єктивних (Ю. Шерех, Д. Донцов, Г. Костюк, Ю.Лавріненко, О. Ільницький, Р. Рахманний) до безкомпромісно-ворожих (М. Островерха, В. Плющ). В полі зору знову ж таки знаходиться переважно політичний та ідеологічний аспекти діяльності Хвильового, внаслідок чого і в його художніх творах намагаються знайти їх пряме чи опосередковане вираження.
Таким чином підсумовано, що у дослідженні творчого доробку М.Хвильового зроблено чимало, ґрунтовно й різнобічно висвітлені окремі аспекти поетики письменника, особливості стилю його прози, основні мотиви, символіка й міфопоетика, інтертекстуальні зв’язки з творами української та світової літератури. Проте нерозв’язаною залишається проблема ролі й місця Хвильового в літературному процесі 20-х років, для вирішення якої необхідно здійснити глибокий порівняльний аналіз творчості письменника в контексті української прози цього періоду, з’ясувати головні ознаки трактування Хвильовим особистості в філософсько-естетичному руслі початку ХХ ст., вияскравити стильові домінанти через композиційну різнорідність новелістики.
Особистість у художньому світі М. Хвильового несе на собі відбиток панівних на той час філософських течій. Криза позитивізму на зламі століть призвела до того, що на перший план виступили ідеалістичні філософські вчення, які заперечували можливість раціонального пізнання світу, віддавали перевагу інтуїтивному мистецькому прозрінню, піддавали сумнівам об’єктивність існування навколишнього світу, проголошуючи при цьому цілковиту самотність людини, замкненої у власному мікрокосмі, і, навіть, абсурдність її існування як такого (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, З.Фройд, К.-Г. Юнг, А. Камю). З іншого боку, марксизм, проголошений офіційною” філософією молодої країни рад”, дотримувався цілковито матеріалістичної точки зору на людину й світ, ставив типове чи класове в особистості над індивідуальним. У творчості М. Хвильового відчувається прагнення поєднати ідеалістичний погляд на світ із матеріалістичною комуністичною ідеологією, внаслідок чого його проза набула багатоплановості зображення, його світогляд був позначений рисами амбівалентності, а герої страждали й гинули від трагічної внутрішньої роздвоєності між ідеалом та реальністю. Особистість у новелістиці М.Хвильового позначена рисами внутрішньої самотності, відчуженості від навколишнього світу, яка сприймається, з одного боку, із радістю творця, для якого світ у собі є важливішим за світ навколо, з іншого боку, для особистості з рисами лідера, з прагненням вести за собою така ізольованість призводить до трагедії нерозуміння, до відчуття марності й пустоти життя.
Зіставлення концепції особистості Хвильового у памфлетах та художніх творах показує, що трагічна розчахнутість внутрішнього світу його персонажів пов’язана не лише із розчаруванням письменника в ідеалах, нав’язуваних партією, але й з усвідомленням їх нежиттєздатності й нездійсненності взагалі, яке прочитується в підтексті навіть ранніх новел. Порівняння проблематики прозових збірок М. Хвильового із проблематикою памфлетів показало, що концепція особистості Хвильового-публіциста не співпадає, а навіть контрастує із трактуванням особистості, якою вона постає в уяві Хвильового-художника.
Запропонована в роботі схема розподілу персонажів на три типи в залежності від їхніх соціально-психологічних характеристик дозволила більш глибоко й системно дослідити визначальні риси особистості в новелістиці М.Хвильового в порівнянні з героями А. Любченка, В.Підмогильного, Ю.Яновського, Г.Косинки, П. Панча, М. Ірчана, інших. Процес знищення індивідуальності, розчинення людської особистості в масі зображено у творах, персонажі яких належать до типу Я-ми” (Життя”, Кіт у чоботях”, Колонії, вілли”, Юрко”, Свиня”). Поступово персонажі цього типу позбудуться трагічного забарвлення й перейдуть до категорії позитивних героїв в період, коли монополію на стиль художньої творчості здобуде соціалістичний реалізм. Персонаж типу Я-вони” особистість протиставлена масі, над масою, яка намагається підняти її на віщий рівень, але відчуваючи її ворожість і разом з тим марність своїх зусиль, болісно переживає свою самотність, божеволіє, гине від неможливості подолати абсурд і хаос як в макро- так і в мікрокосмі (Редактор Карк”, На глухім шляху”, Синій листопад”, Я (Романтика)”). Така особистість переживає глибоку світоглядну кризу, наслідком чого стає внутрішня роздвоєність, яка її гнітить і врешті знищує. З іншого боку, існують і так звані аналітична й творча роздвоєність особистості, що використовуються як прийом, як засіб образотворення, і допомагають письменнику глибше й об’ємніше відтворити складні психічні й психологічні процеси у свідомості персонажів, більшість з яких ми віднесли до типу Я-ти”. Це переважно герої ліричних етюдів, спрямованих на дослідження таємниць внутрішнього світу людини, де однією з найзагадковіших є таємниця творчості (Дорога і ластівка”, Арабески”).
Панівною стильовою течію як у власній творчості, так і в літературному процесі 20-х років сам М.Хвильовий називав неоромантизм. Дещо видозмінюючи запропонований Лесею Українкою термін, він визначив свій стиль як акромантизм, тобто активний романтизм, чи романтика вітаїзму, від лат. vita” - життя. В цих термінах письменник унаочнив основні характеристики "нового" романтизму, на відміну від "старого", що панував у XIX столітті, серед яких тип активної особистості, творча діяльність якої покликана змінити світ, викорінити його вади. Така позиція реалізується у самому творчому методі Хвильового, його сміливих експериментах з формою, кострубатих алогічних композиціях, коли часом здається, що лише авторська точка зору надає уривкам і уламкам тексту вигляду цілісного твору.
Проте романтика вітаїзму залишила по собі образи смерті, образи приречених на смерть людей. Романтика життя, життєствердний пафос знайшли своє втілення у картинах вмирання, відбились у свідомості самогубців. Це справедливо також і щодо героїв В. Підмогильного, А.Любченка, Г. Косинки, Ю. Яновського. В цьому невловима, трагічна розчахнутість творів, в яких романтична героїка життєствердження залишає присмак приреченості, відчуття смертельної недуги, яка зсередини підточує оптимістично налаштованих персонажів.
В аналізі новелістичних композицій М. Хвильового в різних стильових модифікаціях розкриваються особливості взаємодії елементів різних стильових течій модернізму у творах письменника на рівні їх композиційної будови. В основу розробленої у дисертаційному дослідженні періодизації творчості М. Хвильового покладено ідею про те, що увесь літературний спадок письменника від ранньої поезії до оповідань і повістей 30-х років являє собою єдиний твір, а відтак класифікація проводиться за так званим сюжетним принципом, тобто виділяються твори типу зав’язки (поезія), розвиток подій представлений новелами Синіх етюдів”, почасти Осені”, кульмінація чітко окреслена двома творами Я (Романтика)” і Санаторійна зона”, далі спад подій і розв’язка у оповіданнях 1930-1933 років. Крім названих типів, окремо виділені своєрідні лірично-філософські відступи це новели Арабески” та Дорога і ластівка”. Така періодизація дозволяє розглядати не періоди творчості, а безперервний, неподільний творчий процес, окремі етапи якого визначаються не за зовнішніми ознаками, як то час написання твору чи історичні умови та події, а за внутрішніми особливостями самих творів, їхньої побудови, тематики, проблематики, системи персонажів, особливостей стилю тощо. Така точка зору дає можливість глибше проаналізувати і композиційні особливості новел М.Хвильового, зокрема характер вираження точки зору та часово-просторових координат.
Серед основних композиційних особливостей новел Хвильового необхідно виділити, насамперед, багатоголосся, тобто часту зміну точок зору, або й майже одночасне звучання декількох голосів. Така поліфонічність виводить на перший план діалог, але не як елемент композиції, а як головний засіб поєднання окремих, часто стилістично різних частин тексту, у довершене художнє ціле. Ця особливість притаманна й деяким новелам Г.Косинки, Ю. Яновського, М. Ірчана та ін.
Безпосередньо виражена авторська точка зору у творі дозволяє ввести в текст ліричний та публіцистичний шари.
Іншою прикметою композиції є багатозначність і багатоплановість часових і просторових координат. Саме у зв’язку із переключенням часових площин, у роботі, поряд із точкою зору, використано термін промінь зору”, що допомагає розкрити спрямованість погляду героя-оповідача, або й самого автора, з сучасного в минуле чи майбутнє, з минулого в сучасне, чи, навіть, з майбутнього в минуле. Крім переплетення трьох часових площин в межах одного твору, спостерігається також співіснування і взаємодія різних видів художнього часу, таких, приміром, як час подієвий і час фоновий”(19, 37), та ін. Значне функціональне навантаження несуть й інші елементи композиції, як, скажімо, діалог, внутрішній монолог, що часто переростає в діалог з самим собою, повтори, асоціативні деталі.
Характерним для новел Хвильового є те, що ідеальний та реальний плани експліцитно представлені в тексті, вони обоє в полі зору оповідача та героя. Вони можуть бути розподілені між різними часовими площинами ідеал у минулому, реальність у сьогоденні, але оскільки у героїв Хвильового обидва часові плани поєднуються на рівні суб’єктивного сприйняття, то й ідеал та дійсність співіснують, втілені у зримих конкретно-чуттєвих образах. У Хвильового герої часто сконцентровані на порівнянні ідеалів минулого з реальністю сьогодення. Точка зору тут спрямована з минулого в теперішнє, а у внутрішньому світі людини панує настрій розчарування, втрати віри, з поля зору зникає третій часовий вимір майбутнє (Редактор Карк”, Заулок”, Синій листопад”, Шляхетне гніздо”, На глухім шляху”, Силуети”).
Натомість в ранній новелістиці Ю. Яновського переважає ідеальний світ, силою уяви автора перенесений на ґрунт сьогодення, реальність присутня на рівні підтексту, у площині, доступній лише інтерпретатору. Герої В. Підмогильного перебувають у реальному сьогоденні, позбавленому ідеалістичних ілюзій, майже позбавленому мрії й надії на вимріяне, казковим чином втілене краще”. Ідеал у художньому світі Підмогильного присутній у вигляді архетипу, генетично закладеного уявлення про добре” й погано”, про честь та безчестя тощо, ступінь проявлення ідеалу в реальній дійсності прямо пропорційно пов’язується з здатністю героя дотримуватись споконвічних істин, діяти за голосом совісті всупереч обставинам, але й доля такого героя зрештою не залежить від його моральної чистоти, адже неминучий фінал праведного чи грішного життя один смерть, а правильно зроблений моральний вибір не покращує світ, він лише збагачує душевну скарбницю того, хто цей вибір зробив, розширює його особисті знання про світ, і не більше. У новелах А. Любченка ідеальне зміщено в площину ілюзії, яка на певному етапі заміняє його героям дійсність, але кульмінаційний момент оповіді, як правило побудований на зіткненні реальності й ілюзії, внаслідок чого остання руйнується.
Спільним для письменників-модерністів 20-х років була перевага емоційно-чуттєвого, ірраціонального над раціональним в людині, пізнання як внутрішнього світу особистості, так і світу навколишнього шляхом інтуїтивного, творчого прозріння, на противагу науковому теоретизуванню. Проте, лише у новелістиці М. Хвильового висока емоційна напруга була так тісно поєднана з глибоким аналізом зображуваних явищ і подій. Раціональний та інтуїтивний способи пізнання світу співіснують, доповнюючи один одного, заперечуючи один одного.
Жоден з письменників 20-початку 30-х років не створив настільки різнобарвної в стильовому плані прози, як М. Хвильовий. У творчості кожного з них так чи інакше виокремлюється панівна стильова течія. Так, ми говоримо про імпресіонізм Г. Косинки, М. Івченка, до певної міри П. Панча, А. Головка, неореалізм з рисами експресіонізму В. Підмогильного, неоромантизм Ю. Яновського, А. Любченка. І тільки М. Хвильовому вдавалося поєднувати такі різні за своїм філософським наповненням та естетичним спрямуванням стильові напрями, а відтак, новелістику Хвильового можна назвати енциклопедією українського модернізму 20-х років, адже тут знайшли своє відображення більшість його стильових течій. Неоромантизм, що його сам Хвильовий волів називати романтикою вітаїзму”, химерно переплетений з імпресіоністичною прозорістю барв, експресіоністично загостреним відчуттям дійсності, руйнівною силою авангардизму, сюрреалістичними вражаючими деталями. І остання сходинка цієї стильової градації соцреалізм: митець, який стільки сил і таланту витратив на боротьбу з низьковартісною, масовою літературною продукцією, пише оповідання типу Щасливий секретар” чи Останній день”. Фінал цілком логічний, з огляду на історичні передумови, обернувся фатальним розчаруванням, поразкою для самого письменника.
В літературному процесі 20-х - початку 30-х років Хвильовому по праву належить місце першопроходця, неперевершеного експериментатора, виразника нездійснених і певно нездійсненних бажань і прагнень українського народу. Сьогодні Хвильового назвали б культовою постаттю, адже саме з його ім’ям пов’язані найвизначніші події його доби. Йому довелося пережити найбільший злет, майже побожне захоплення сучасників і їхню ж зраду, ненависть, перетворення його імені на вирок хвильовізм”, - у якому він сам змушений був каятись. Ідеї Хвильового випереджали свій час, а тому він не мав послідовників, не створив школи, його віра у силу духа свого народу була настільки перебільшеною, що стала фатальною для нього самого. Микола Хвильовий це не лише ім’я у списку імен українських письменників 20-х років, це окремий етап у літературному процесі цього періоду, одна з вершин розвитку української літератури.

Список використаної літератури

1. Агеєва В. Автор і герой у структурі новел Миколи Хвильового// Слово і час. - 1993. - №2. - С. 16- 21.
2. Агеєва В. Матеревбивство й чоловіча інфантильність (Десакралізація образу матері в українському модернізмі) // Гендер і культура: зб. статей. К.: Факт, 2001 224 с. С. 131-144.
3. Агеєва В. Микола Хвильовий // Хвильовий М. Новели, оповідання Повість про санаторійну зону”. Вальдшнепи”. Роман. Поетичні твори. Памфлети. К.: Наук. думка., 1995. 816 с. С. 5-30
4. Агеєва В. М’ятежний співець революції // Прапор. 1990. - № 1. С. 70-71.
5. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. К. 1994. 159 с.
6. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. СПб.: Питер, 2001. 288 с.
7. Андреев Л. Импрессионизм. М.: Изд-во МГУ, 1980. 249 с.
8. Антологія світової літературно-критичної думки XX століття (за ред. М. Зубрицької). - Львів.: Літопис, 1996. - 633с.
9. Антоненко-Давидович Б. Твори: В 2 т. К.: Наук. думка, 1999. Т 1: Повісті та романи. 1999. 741 с.
10. Бахматова Г. Н. Концептуальность орнаментального стиля русской прозы І четверти ХХ века // Филологические науки. 1989. - №5. С. 10-17.
11. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 444 [1] с.
12. Безхутрий Ю. М. Хвильовий: проблеми інтерпретації: Монографія.-Харків: Фоліо, 2003. 495 с.
13. Бергсон А. Вступ до метафізики (фрагменти) // Антологія світової літературно-критичної думки XX століття (за ред. М. Зубрицької). - Львів. - 1996. - 633с.
14. Бергсон А. Творческая еволюция. Материя и память: Пер. с фр. Мн.: Харвест, 1999. 1408 с.
15. Бердяев Н. А. Самопознание. (Опыт философской автобиографии). М.: Книга, 1991. 446 с.
16. Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма. Репринтное воспроизведение издания УМСА-PRESS, 1955. М.: Наука, 1990, - 224с.
17. Быстрицкий Е. К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. К.: Наук. думка, 1991. 195 с.
18. Бичко А., Бичко І. Феномен української інтелігенції. (спроба екзистенціального аналізу) // Слово і час.- 1995.- № 9-10. С. 39-50.
19. Білецький О. В пошуках нової повістярської форми // Білецький О. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. 254 с. С. 8-16.
20. Блок А. Избранное. - К.: Веселка, 1974. 191 с.
21. Білецький. О. І. Проза взагалі і наша проза 1925 року. - В кн.: О. Білецький. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. 254.
22. Богданова А.Г. Время и композиция в современном советском рассказе// Проблемы мастерства советской литературы. Писатель, время, жанр. Ученые записки. Сборник 73. Свердловск., 1968. С. 35-55.
23. Бойко Ю. Невеличка драма” В. Підмогильного на тлі дійсності 20-х років // Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер’ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій. К.: Факт, 2003. С. 313-330.
24. Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму. // Слово і час. 2003. - № 6. С. 64-69.
25. Боярчук О. Вертеп” А. Любченка театр” рухомої рівноваги та життєствердження // Слово і час. 2002. - № 11. С. 33-40.
26. Ваплітянський збірник. Видання Канадського Інституту українських студій. Вид-во Мозаїка, 1977. 260 с.
27. Вечірко О. Л. Правда про замкнений простір: (М. Хвильовий та Б.Пільняк) // Слово і час. 1992. - № 12. С. 33-36.
28. Вірченко С. Жанрові різновиди Синіх етюдів” М. Хвильового // Роди і жанри літератури. Одеса, 1997. С. 196-200.
29. Гадзінський В. На безкровному фронті. М.-Х., Центральне вид-во Союзу укр. пролет. і селянських письменників в РСФРР Село і місто” скороч. СіМ”. 1926. 72 с.
30. Головко А. Пилипко. Вибрані твори. К.: Веселка, 1967. 239 с.
31. Горський В. С. Історія української філософії: Курс лекцій. - К., 1997. - 285 с.
32. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо (З проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета). К.: Критика, 2000. 317 с.
33. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297с.
34. Гундорова Т. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку ХХ ст. (теоретико-методологічний аспект) // Проблеми теорії та історії реалізму української літератури ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1991. 366 с. С. 166-191.
35. Гундорова Т. Фрідріх Ніцше й український модернізм // Слово і час.- 1997. - № 4. С. 29-33.
36. Д’Аннунцио Г. Собрание сочинений: В 2 т.: Пер. с итал. Т. 1. М.: ТОО Можайск-Терра”, 1994. 600 с.
37. Два поети громовиці (стаття М. Рильського про Г. Косинку і М.Хвильового) // Рад. літературознавство.- 1988. - № 9.- С. 55-57
38. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ-поч. ХХ ст. К.: Вища школа, 1981. 215 с.
39. Долгов К. М. От Киркегора до Камю: Очерки европейской философско-естетической мысли ХХ века. М.: Искусство, 1990. 399с.
40. Донцов Д. Микола Хвильовий // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: у 3-х кн. К.: Рось, 1994 С.654-671.
41. Дорошкевич О. Микола Хвильовий // Хвильовий М. Твори: в 5-ти т. Т. 5. Об’єднання українських письменників Слово” і Українське видавництво Смолоскип” ім. В. Симоненка. Нью-Йорк Балтимор Торонто. 1986. 834 с. С. 390-398.
42. 20-ті роки: літературні дискусії, полеміки: Літ.-критич. ст. К.: Дніпро, 1991. 364 с.
43. Экспрессионизм. Сб. статей под ред. Е.М.Браудо и Н.Е.Радлова. Государственное издательство Петроград - МСМХХIII - Москва, 1923. 236 с.
44. Єфремов С.О. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688с.
45. Єфремов С. О. Щоденники (1923-1929). К.: ЗАТ Газета Рада”, 1997. 848 с.
46. Жулинський М. Г. Із забуття в безсмертя: (Сторінки призабутої спадщини). К.: Дніпро, 1990. 446 с.
47. Жулинський М. Г. Микола Хвильовий. К.: Знання, 1991. 31 с.
48. Затонский Д. В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Харьков: Фолио; М.: ООО «Издательство АСТ», 2000. 256 с.
49. Затонський Д.В. Про модернізм і модерністів. (Література сучас. Заходу). К.: Дніпро, 1972.
50. Заверталюк Н. І. Повстанці” В. Підмогильного: екзистенційний дискурс // Актуальні проблеми літературознавства. Т. 10: Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: Видавництво Навчальна книга”, 2001. С. 5-12.
51. Зеров М. К. Твори: В 2-х т. Т. 2.: Історико-літературні та літературознавчі праці. К.: Дніпро, 1990. 601 с.
52. Зеров М. Ad Fontes // Хвильовий М. Твори: в 5-ти т. Т. 5. Об’єднання українських письменників Слово” і Українське видавництво Смолоскип” ім. В. Симоненка. Нью-Йорк Балтимор Торонто. 1986. 834 с. С. 327-350.
53. Ивбулис В.Я. Модернизм и постмодернизм: идейно-художественные поиски на Западе.-М.: Знание, 1988.-62[2]c.
54. Івченко М. Робітні сили: Новели. Оповідання. Повісті. Роман. К.: Дніпро, 1990. 823 с.
55. Ізер В. Процес читання: Феноменологічне наближення // Антологія світової літературно-критичної думки XX століття (за ред. М.Зубрицької). - Львів. - 1996. С. 263-277.
56. Ільницький М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-х поч. 30-х рр. ХХ ст.). Львів. Львівський обласний науково-методичний інститут освіти. 1994. 72с.
57. Ільницький О. Український футуризм (1914-1930). Львів: Літопис, 2003. 456 с.
58. Ірчан М. Вибрані твори: В 2 т. Т. 2. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1958 463 с.
59. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде// Сумерки богов. - М., 1990.- С. 222-318.
60. Карра Уильдон Г. Философия Бергсона. М.: Книгоизд-во «Творчество», 1913. 62 с.
61. Киричок Г.А. Поэтика метажанра в прозе Н. В. Гоголя (на материале цикла «Арабески») // Гоголь и современность (к 185летию со дня рождения). К., 1994. С. 166-170.
62. Кобржицька Т. Близький білорусам // Літ. Україна, 1988. 15 грудня.
63. Колісниченко А. Катастрофа кентавра: М. Хвильовий і естетика розстріляного ренесансу // Київ. 1997.- № 7/8. С. 115-129.
64. Коломієць Л. Етичний феномен громадської людини” Миколи Хвильового: Образ Фауста як символ українського відродження // Молода нація (альманах). К., 1996. С. 31-39.
65. Копистянська Н. Аспекти функціонування простору, просторової деталі в художньому творі // Молода нація. 1997. - № 5. С.172-178.
66. Косинка Г. Гармонія: Новели. К.: Дніпро, 1981. 222 с.
67. Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади. Кн. 1. Едмонтон: Канадський університет українських студій, 1987. 743 с.
68. Костюк Г. Поет юності і сили.: В кн. А. Любченко. Вибрані твори. К.: Смолоскип, 1999. 520 с. С. 443-457.
69. Костюк Г. У світі ідей та образів. Нью-Йорк Мюнхен. 1983. 535с
70. Kott Jan. The Absurd and Greek Tragedy // Vol 3. From surrealism to the absurd. Comparetive literature symposium. Texas Tech University, 1970 C. 77-92.
71. Кулик І. Реалізм, футуризм, імпресіонізм // Шляхи мистецтва. Х., 1921. - № 1. С. 37-41.
72. Куликова И. С. Философия и искусство модернизма. - 2-е изд., доп. - М., 1980. - 272 с.
73. Кэмпбелл Дж. Тысячеликий герой: Пер. с англ. К.: «Ваклер», 1997 384 с.
74. Лаврі