ІСТОРІОСОФСЬКИЙ ЧАСОПРОСТІР У ТВОРЧОСТІ МИКИТИ ЧЕРНЯВСЬКОГО

Короткий опис

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 821.161.2.09 Чернявський

Кулініч Олена Олександрівна

ІСТОРІОСОФСЬКИЙ ЧАСОПРОСТІР У ТВОРЧОСТІ МИКИТИ ЧЕРНЯВСЬКОГО

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового
ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник Пінчук Тетяна Степанівна кандидат філологічних наук, професор

Луганськ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНЯ ІСТОРІОСОФІЯ ТА ТЕОРІЯ ХРОНОТОПУ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ............................................................................8
Висновки до розділу 1................................................................................18
РОЗДІЛ 2. ПОСТАТЬ МИКИТИ ЧЕРНЯВСЬКОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ...............................................................................................20
Висновки до розділу 2................................................................................36
РОЗДІЛ 3. ВІДОБРАЖЕННЯ ІСТОРІОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ АВТОРА В ЧАСОПРОСТОРОВИХ СТРУКТУРАХ ПОЕТИЧНОГО ДОРОБКУ
3.1. Історіософська сутність війни: хронотопічний аспект............37
3.2. Любов”, мрія” та гармонія” в авторській картині світу......51
3.3. Художня реалізація уявлень автора про сенс життя та призначення людини...................................................................66
Висновки до розділу 3...........................................................................86
РОЗДІЛ 4. ХРОНОТОП ПРОЗОВИХ ТВОРІВ: ІСТОРІОСОФСЬКА ТА НАЦІОНАЛЬНА КАРТИНА СВІТУ
4.1. Антипростір” як поле вираження авторського розуміння війни та її ролі в суспільних процесах.......................................90
4.2. Історіософський хронотоп тетралогії Людям важче”..........103
4.3. Відображення української ментальності у творчості письменника...............................................................................128
Висновки до розділу4..........................................................................138
ВИСНОВКИ...............................................................................................141
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................147

ВСТУП
Вивчення художньої історіософії є одним з перспективних та актуальних напрямків сучасної науки. Це пов’язано із зміною сприйняття історії як такої. Від спрощено-схематичного тлумачення історичного розвитку народу та нації як невпинної зміни суспільно-економічних формацій, жорстко детермінованих виробничими відносинами, науковці приходять до усвідомлення історії як, у першу чергу, історичної антропології.
Актуальність дослідження зумовлена зростанням уваги до літературної або художньої історіософії як галузі знання, що здатна дослідити сфери, недоступні для філософії, вивчити причинно-наслідкові залежності культурно-етичного характеру, найкращим чином висвітлити людський” чинник історичного поступу. Перспективним для дослідження художньої історіософії можемо вважати творчий доробок письменників, у якому представлені як прозові, так і поетичні твори. Одним з таких авторів є Микита Чернявський поет, прозаїк, публіцист. Його літературна діяльність уже частково оцінена. З часу виходу першої збірки Зерна щастя”(1948) в газетах Радянська Донеччина”, Прапор Перемоги”, Луганська правда”, Літературна газета”, Літературна Україна”, на сторінках часописів Радуга”, Вітчизна”, Донбасс” з’являлися рецензії окремих збірок, критичні статті, де аналізувалися деякі аспекти творчості молодого поета, відзначалися недоліки та успіхи. Авторами статей переважно були викладачі вищих навчальних закладів (А.Загнітко, Г.Рудницька та інші), письменники (П.Ларін, М.Малахута, І.Низовий, І.Савич, В.Шевчук тощо). Найбільш ґрунтовні статті про поезію та прозу Микити Чернявського належали І.Білогубу, М.Дубині, М.Логвиненку, Б.Степанюку. Вони висвітлювали життєвий і творчий шлях письменника, подавали ідейно-художній аналіз збірок, окремих віршів та прозових творів. Проте наявні публікації не осягають повною мірою творчості видатного луганського поета. Ґрунтовних досліджень його поезії та прози немає.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає межам сучасного розвитку науки в Україні, є складовою частиною наукової теми кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Слобожанщина: літературний вимір”. Тема затверджена й ухвалена на засіданні вченої ради ЛНПУ імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 29 листопада 2002) і уточнена на бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Тараса Шевченка (протокол № 5 від 18 грудня 2003 року).
Мета дисертації дослідити вираження історіософських поглядів письменника в хронотопічному аспекті. Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
1) здійснити загальний огляд літератури з проблеми, розглянути основні тенденції вивчення художньої історіософії;
2) дослідити умови формування історіософського світобачення М.Чернявського шляхом залучення до аналізу архіву письменника;
3) сформулювати принципи дослідження історіософських поглядів на матеріалі неісторичних творів;
4) простежити специфічні форми та елементи хронотопу, що визначені як історіософський”;
5) простежити в історіософському світогляді М.Чернявського риси української ментальності.
Для виконання поставлених завдань використовується не лише творчий доробок письменника, але також залучаються літературознавчі статті, нариси, рецензії, архівні матеріали джерела, що дають можливість осмислити духовну еволюцію автора.
Об’єктом дослідження є прозова та поетична творчість Микити Чернявського.
Предметом дослідження є специфічні часопросторові структури, в яких відбивається історіософський світогляд письменника.
Матеріалом дослідження є поетичні збірки та прозові твори Микити Чернявського, видані протягом його життя, а також твори, що зберігаються в архіві. Для психологічної характеристики особистості автора використано спогади сучасників, рідних, листи, автобіографія та самохарактеристики в поезіях.
Теоретико-методологічну основу дисертації складають традиційні наукові підходи: індукції, дедукції, аналізу та синтезу, уникнення спрощення й редукціонізму та ідеологізації. Специфіка художньої історіософії як предмету дисертаційної розвідки вимагає дотримання максимально виваженого, нетенденційного тлумачення фактів. Ця позиція скеровувалась не об’єктивністю, а плюральністю джерел.
Під час дослідження історії та умов написання твору використовувався біографічний метод. Реконструкція процесу та міри трансформації життєвого матеріалу (у його перетворенні в художню дійсність) вимагає застосування моделюючого методу.
Також дослідження хронотопу прозових творів проводиться на всіх рівнях їхньої структури за допомогою системного методу (взаємопов`язаність і взаємозалежність усіх компонентів твору як урівноваженої художньої системи) та типологічного зіставлення.
Наукова новизна. Це дисертаційне дослідження є першою спробою поглибленого аналізу творчості Микити Чернявського в руслі новітніх тенденцій у літературознавчій науці. Уперше досліджуються історіософські погляди письменника, відображення традиційних рис українського світогляду в його творчості. Виокремлюються та аналізуються типові та оригінальні авторські хронотопи в поетичних та прозових творах. Також вводиться та визначається поняття історіософського хронотопу”.
Практичне значення. Робота дозволяє детальніше дослідити специфіку відображення історіософських поглядів автора, сприяє поглибленню вивчення художньої історіософії шляхом розширення її меж на твори неісторичної тематики. Наведений у роботі теоретичний та фактичний матеріал висвітлює питання відображення в літературному творі особливостей національного менталітету.
Фактаж та висновки дослідження можуть бути використані при студіюванні української літературної історіософії, історії української літератури ХХ ст., у створенні навчальних посібників для вчителів та студентів-філологів.
Результати роботи можуть бути застосовані в процесі подальшого наукового вивчення творчості Микити Чернявського в літературознавстві, у викладанні курсу сучасної української літератури, при підготовці курсів лекцій з літературного краєзнавства, наукових конференцій, спецкурсів та спецсемінарів у вищих навчальних закладах, а також для підготовки відповідних уроків з літератури рідного краю, що передбачені шкільною програмою.
Особистий внесок полягає в осмисленні ролі та місця Микити Чернявського в літературному процесі ХХ століття. Уперше комплексно проаналізовано поезію та прозу письменника, уточнено оцінну функцію художнього хронотопу.
Апробація дисертаційного дослідження здійснювалася шляхом опублікування матеріалів, положень і висновків у наукових виданнях, а також у доповідях та повідомленнях на Другій та Третій регіональних науково-практичних конференціях Образне слово Луганщини” (Луганськ, 2003, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції Українська література: стан вивчення в сучасній школі, проблеми, перспективи” (Луганськ, 2004), Сьомій Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції Дні науки 2005” (Дніпропетровськ, 2005), П’ятій Всеукраїнській науково-практичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2005). Основні положення дослідження викладені в шести публікаціях. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (209 найменувань на 15 сторінках). Повний обсяг основного тексту роботи складає 161 сторінку.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Одним з перспективних напрямків сучасної науки є дослідження художньої історіософії. Підвищена увага до антропологічного аспекту історії є характерною рисою наукової думки другої половини ХХ сторіччя. Після того, як спрощений підхід до історії як до перебігу подій, детермінованих винятково економічними чинниками, продемонстрував свою неспроможність, ученими приділяється належна увага ролі людини в історичному розвитку. Наслідком такого підходу стало дослідження таких понять, як ментальність, національна картина світу, націософія, історіософія.
Художня історіософія представляє в цьому контексті великий інтерес, бо дає можливість не лише осягнути переконання письменника щодо тих чи інших історіософських концептів, але й зрозуміти сучасне йому суспільство, розібратися в сучасних митцеві культурних, філософських, соціально-політичних тенденціях.
Говорячи про художню історіософію, дослідники в першу чергу говорять про історичну творчість. Проте певні висновки про історіософські погляди письменника можна зробити й на основі неісторичних творів. Підґрунтям для цього висновку є думка про те, що побудова автором художнього світу своїх творів відбувається відповідно до уявлень самого автора про основні закони розвитку світу, держави, нації, про роль народу і держави, про наслідки серйозних соціальних зрушень, про ідеальну модель суспільства тощо. Носієм авторської суб’єктивності щодо названих понять виступає хронотоп пропущені через авторську свідомість часові та просторові координати художньої реальності. Елементи хронотопу або специфічну структуру його, що містить пряму чи непряму авторську історіософську позицію, пропонуємо називати історіософським хронотопом.
Творчість відомого українського письменника Микити Чернявського є надзвичайно придатним матеріалом для спостереження над історіософським хронотопом. Матеріали з особистого архіву допомогли дізнатися про його родину більш детально, ніж раніше це подавалося в його офіційній біографії. Знайомство з життєписом Микити Чернявського дало можливість з’ясувати умови та чинники, під впливом яких формувався світогляд автора. Спроба оцінки творчого доробку письменника з позицій, вільних від ідеологічного упередження, доводить його актуальність й інтерес для сучасного читача. У творчому доробку М.Чернявського є потрібні характеристики для дослідження історіософського хоронотопу. По-перше, літературна спадщина письменника представлена прозовими й поетичними творами, що дає можливість порівнювати, знаходити спільні образи, часові та просторові елементи. По-друге, структура тетралогії Людям важче” відносно замкнений простір, представлений читачеві протягом трьох поколінь та в умовах переломного моменту.
Детальний аналіз поезії М.Чернявського дозволяє розбити її на три групи відповідно до основної відображеної теми. Одна з них тема війни як такої та Великої Вітчизняної зокрема. Ці поезії складають значну частину творчого доробку. Еволюція поглядів автора щодо війни, а також пошук адекватних способів втілення цих поглядів у поетичній формі простежується від перших спроб початківця до зрілих віршів майстра.
Так, у перших збірках розроблялася тема щасливої праці в мирний час, де єдиними згадками про війну залишалися паралелі між битвою з ворогом та за врожай. Заперечення нормальності війни відбувалося лише через протиставлення її підкреслено ідилічній мирній праці. Проте основна думка простежувалася чітко вже на першому етапі: війна це не перевірка людської мужності чи міцності, це трагедія людства й кожної людини. Глибока оригінальна розробка воєнної тематики починає відлік від четвертої збірки поета Вітер з поля”. У ній М.Чернявський починає експериментувати з хронотопічною структурою поезій, знаходячи ідеальні форми для відбиття своїх історіософських принципів. Особливим змістом наповнюється хронотоп дороги, значення якого залежить від додаткової часової характеристики (вечірня дорога, зимова дорога тощо). Також за допомогою часопросторових координат увиразнюються важливі для поета протиставлення: війни і любові як хаосу і порядку та війни і миру як статичності та поступу. Хронотоп голуба далечінь” та його модифікації (синя безвість”, голуба даль”, синя далина”) втілюють уявлення автора про ідеальне майбутнє, де гармонійно поєднуються технічний та духовний розвиток. Поняття гармонії є надзвичайно важливим для письменника. Воно фактично дорівнює миру, у той час, як війна це дисгармонія, і будь-які дисгармонійні прояви є такими ж болючими, як і війна. Зазначимо, що в уявленні митця непорушна гармонія не означає відсутності змін та технічного прогресу. Будь-які зміни мають відбуватися поступово, без руйнування існуючого ладу та слугувати лише вдосконаленню суспільства.
Поняття гармонії розробляється і в інтимній ліриці поета, бо пов’язане із авторським трактуванням любові. Мотив любові розкривається в поезії Микити Чернявського в кількох аспектах. По-перше, любов здатна перебороти стихію, здолати хаос, протиставляючи їм упорядкований простір. Ця властивість розкривається на різних рівнях. Юний ліричний герой прагне назавжди лишитися молодим любов дає йому таку можливість, принаймні в його власному серці. Чекання жінки, яка любить, долає буяння первинної стихії моря. Часопросторовою структурою, що ілюструє цю думку, є циклічна організація. Другим аспектом є протиставлення любові як життя й війни як смерті. У цьому випадку спостерігаємо цікавий синкретичний образ дороги-дерева, що розриває замкнене коло часопростору. Виведення часового кола в безкінечну спіраль втілює ідею кохання, що вічно оновлюється в житті людини або в житті її нащадків. Образ квітучого дерева актуалізує додатково символіку вогню як джерела життя на противагу війні, що сіє смерть. І нарешті, по-третє, любов убирає в себе досвід усіх попередніх поколінь і водночас відчувається вперше кожним серцем як одкровення цей мотив реалізовано за допомогою прийому поєднання безкінечно великих та безкінечно малих відрізків часу в одній площині.
Запорукою гармонійного розвитку людини є любов та мрія. На думку поета, ці сили рухають поступ, створюють щасливе майбутнє. Ця ідея втілюється у часопросторовій структурі, що розкривається в перспективу.
Мотиви розлуки, руйнування любові, зради почуттів знаходять свою оригінальну реалізацію. Часопросторова структура поезій цієї тематики найчастіше будується на протиставленні двох типів поетичного простору: цілісного та фрагментарного.
Третю групу віршів Микити Чернявського складають поезії, в яких ідеться про призначення людини й митця, вибір життєвого й творчого шляху, а також соборність України. Головним принципом творчості для автора є новизна, відмова від стереотипів. Ця ідея втілюється в тексті за допомогою оригінального різновиду хронотопу дороги бездоріжжя”: кожний поет має сам прокласти свою стежку. Новизна невід’ємно пов’язана зі щирістю ще однією запорукою справжньої творчості. Протиставлення щирості, сумління та байдужості реалізується за допомогою часопросторових вимірів весни та зими. Питання про духовну єдність України розв’язується введенням в образну систему поезії образів пісні-душі та ватри.
У віршах, де Чернявський звертається до своїх літературних учителів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Володимира Сосюри, плин часу підкреслено уповільнюється, фіксуючи увагу читача на важливих елементах поезії. Крім того, довільне обмеження та розкриття простору унаочнює духовну близькість героїв, розділених часом.
Важливу роль відіграє часопросторова структура віршів, де автор розробляє питання сенсу життя, смерті й безсмертя. Використовуючи протиставлення хаотичного та впорядкованого, замкненого та розімкненого хронотопів, він утверджує вічність людської праці, цінність її плодів, що і є безсмертям людини.
У прозовому доробку Микити Чернявського в першу чергу звертає на себе увагу особлива структура хронотопу творів, де зображуються події воєнної доби (роман Людям важче” і повість Материне серце”). Хронотоп чітко поділяється на дві протиставлені системи: просторові координати мирного та воєнного часу. Зображення часопрострового виміру найповніше реалізується через описи природи та окремі елементи традиційного селянського життя. У мирний період усі складові системи людина природа” взаємодіють гармонійно, при описі подій воєнного часу людина й довкілля чітко протиставляються. Показ цього контрасту здійснюється кількома шляхами: через зображення реакції довкілля, протилежної очікуваній (невідповідність погодних умов сезону, посилений опір середовища тощо); через функціонування звичних елементів у незвичній, ворожій ситуації (образи корови та собаки); переміна місцями емоційності людини й байдужості природи; виключення людини з симбіотичного співіснування інших природних елементів. Названі особливості дають підставу схарактеризувати хронотоп воєнних подій як антипростір. Нормальний простір та антипростір двічі змінюють один одного: на початку воєнних дій, коли гармонійна взаємодія різко припиняється, та після їх припинення, коли людина й природа знову об’єднуються в одну систему, проте не простим поверненням колишнього суголосся, а на новому, складнішому рівні. Спільний для героїв та навколишнього простору стан характеризується непевністю, подвійністю, поєднанням радісного й сумного. Двозначна характеристика часопросторових координат повоєнного періоду доводить думку про неможливість завершення воєнних дій безслідно. Так часопросторовий вимір творів воєнної тематики стає полем реалізації історіософського задуму автора.
Аналіз хронотопу тетралогії Людям важче” дає можливість зробити важливий висновок про те, що світогляд автора базується на традиційній українській ментальності. Особливим символічним та моральним змістом сповнений образ землі матері та годувальниці. Ставлення героїв до землі стає критерієм оцінки їх людських якостей.
Конфлікти в особистому житті героїв характеризуються розладом між серцем та розумом”, тобто між поведінкою, продиктованою інтуїцією, сумлінням, традиційною мораллю, та такою, що нав’язується новітнім суспільством.
Використовуючи протиставлення топосів міста” і села”, М.Чернявський утверджує вищу цінність збереження звичаїв, народної моралі, досвіду предків. Одним з основних конфліктів роману є проблема навколишнього середовища. Споживацьке ставлення до природи розкривається за допомогою використання прийомів, подібних до прийомів створення антипростору. У такий спосіб проводиться аналогія між нерозумним використанням природних ресурсів, знищенням природного багатства та війною.
Аналіз хронотопу поетичного та прозового доробку Микити Чернявського доводить можливість дослідити історіософську позицію автора на матеріалі неісторичних творів. Ця можливість відкриває перспективи для дослідників української класики та сучасної літератури, суттєво розширює коло творів, на основі яких можна досліджувати літературну історіософію, а значить і духовну атмосферу різних періодів української історії, чинники, що допомагають виявити подальший історичний розвиток, особливо в його моральному аспекті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авксентьєв Л.Г., Філон М.І. Вербальні символи української мови: спроба типологічного опису // А.А. Потебня исследователь славянских взаимосвязей: Тез. Всесоюз. Науч. конф. Х., 1991. Ч. 1. С. 148150.
2. Антипов Г.А. Историческое прошлое и пути его познания. Новосибирск: Наука, 1987. 242 с.
3. Аристотель и античная литература / Отв. ред. М.Л.Гапаров. М.: Наука, 1978. 230 с.
4. Аристотель. Поэтика // Аристотель. Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1983. Т.4. С. 645680.
5. Аристотель. Большая этика // Аристотель. Сочинения в 4 т. М.: Мысль, 1983. Т. 4. С. 296534.
6. Аскольдов С.Я. Время онтологическое, психологическое и физическое // Философия и мировоззрение. М.: Политиздат, 1990. С. 398402.
7. Аскин Я.Ф. Время и творчество // Пространство и время в искусстве. Межвуз. сб. науч. тр. Л., 1988. С. 1221.
8. Асмус В.Ф. Чтение как труд и творчество // Вопр. лит. 1961. № 2. С. 3646.
9. Ахундов М.Д. Концепция пространства во времени: истоки, эволюция, перспективы. М.: Наука, 1982. 213 с.
10. Бабушкин С.А. Пространство и время художественного образа. Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.01.08. / Ленинградский гос. пед. ун-т. Л., 1971. 20 с.
11. Бахмутский В.О. О пространстве и времени во французском реалистическом романе XIX века (Бальзак и Флобер) // Проблема времени в искусстве и кинематографе / Под ред. М.С.Воротниковой. М.: Наука, 1972. С. 4365.
12. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Вопр. лит. 1978. № 12. С. 269310.
13. Бахтин М.М. Время и пространство в романе // Вопр. лит. 1974. № 3. С. 133179.
14. Бахтин М.М. К истории типа (жанровой разновидности) романа Достоевского // Бахтин М.М. Собр. соч.: В 7 т. М.: Русские словари, 1996. Т 5. 730 с.
15. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Худ. лит, 1986. 543 с.
16. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худ. лит., 1975. С. 234404.
17. Бегун Б.Я. Хронотопический анализ литературного произведения // Рус. яз. и лит. в сред. учеб. заведениях Украины. 1991. № 11. С. 1822.
18. Бердяев Н.А. Судьбы России. Опыты по психологии войны и национальности. М.: Мысль, 1990. 205 с.
19. Бердяев Н.А. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 176 с.
20. Бєляєв В. Рух часу і риси сучасного художнього пізнання // Рад. літературознавство. 1966. № 2. С. 1632.
21. Білогуб І.М. Літературно-краєзнавча Луганщина. Луганськ, 1993. Ч. 1. 68 с.
22. Білогуб І.М. Літературно-краєзнавча Луганщина. Луганськ, 1994. Ч. 2. С. 94101.
23. Богданова А.Г. Время и композиция в современном советском рассказе // Проблема мастерства советской литературы. Писатель, время, жанр. Ученые записки, Сб. 73. Свердловск, 1968. С. 3555.
24. Бойко Ю. Шлях нації. Париж К. Л.: Укр. слово, 1992. 126 с.
25. Бойченко І.В. Філософія історії. К.: Знання, 2000. 723 с.
26. Бондаренко Г.В. Історичне пізнання: питання теорії і практики. Луцьк, РВВ Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1999. 226 с.
27. Братко-Кутинський О.А. Нащадки Святої Трійці: Генеза української державної символіки. К.: Білий птах, 1992. 88 с.
28. Быков В. Живые памяти павших // Живая память поколений. М.: Худ. лит., 1965. С. 195217.
29. Ващенко Т.Р. Традиційний українській ідеал людини в контексті народної мови та літератури // Нар. творчість та етнографія. 1995. №23. С. 6379.
30. Вишневська Н. Труднощі росту (рецензія на збірку Вітер з поля”) // Дніпро. 1958. № 12. С. 151152.
31. Воловик В.И. Философия истории. Запорожье, 1995. 152с.
32. Володин Э.Ф. Специфика художественного времени // Вопросы философии. 1978. № 8. С. 132141.
33. Воропай О. Звичаї нашого народу. К.: Оберіг, 1993. 589 с.
34. Выготский Л.С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. М.: Лабиринт, 1997. 416с.
35. Габитова Р.М. Индивид и личность в философии Карла Ясперса // Проблема человека в современной философии. М.: Мысль, 1969. С.331345.
36. Гайденко П.П. Проблема времени в онтологии Хайдеггера // Вопр. философии. 1965. № 12. С.109120.
37. Гайденко П.П. Философия искусства М.Хайдеггера // Вопр. лит. 1969. № 7. С. 104108.
38. Галушко К.Ю. Консерватор на тлі доби. В’ячеслав Липинський і суспільна думка європейських правих”. К.: Темпора, 2002. 288с.
39. Гачев Г.Д. Национальные образы мира. Космо-психо-логос. М.: Прогресс, 1995. 480 с.
40. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4-х т. М.: Искусство, 1968. Т. 1. 312 с.
41. Гей Н.К. Время входит в образ // Известия АН СССР. Отделение литературы и языка. 1965. Т. 24. Вып. 5. С. 286395.
42. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль М.: Наука, 1975. 471 с.
43. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. М.: Наука, 1977. 703 с.
44. Гердер И. Избранные сочинения. М.-Л.: Гослитиздат, 1959. 392 с.
45. Гиршман М.М. Ритм художественной прозы. М.: Сов. писатель, 1982. 267 с.
46. Глазычев В.Л. Образы пространства: проблема изучения // Творческий процесс и художественное восприятие. Л.: Наука, 1977. С. 159174.
47. Гнідан О.Д. Покутська трійця: Проблеми індивідуального стилю як художнього вияву духовної атмосфери часу: Автореф. дис... доктора філол. наук. 10.01.06. / Ін-т літератури АН України. К., 1992. 51 с.
48. Гончарова Н.І. Становлення самосвідомості українського народу в умовах повсякденного буття. Одеса: АстроПринт, 1996. 182 с.
49. Горанов К. Художественный образ и его историческая жизнь. М.: Искусство, 1970. 519 с.
50. Горленко В.Ф. Нариси з історії української етнографії та російсько-українських етнографічних зв’язків. К.: Наук. думка, 1964. 248с.
51. Гошко Ю.Г. Народні традиції сьогодні. Л.: Кн.-журн. вид., 1963. 175с.
52. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. К.: Критика, 1991. 212 с.
53. Грабовський С.І. Переднє слово до нової рубрики // Пам’ять століть. 1997. № 3. С. 51.
54. Грицак Я.Й. Формування модерної української нації: Історіографія та історіософські проблеми: Автореф. дис... дра іст. наук: 07.00.06 / НАН України; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. К., 1996. 43с.
55. Грінберг Л.Ф. Історіософське світобачення П.Куліша: Автореф. дис... канд. іст. наук: 17.00.01 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. К., 2001. 20 с.
56. Гуменний М. Хронотоп у романах Гончара // Слово і час. 1993. №8. С. 2228.
57. Гуревич А.Я. Историческая наука и историческая антропология // Вопр. философии. 1988. № 1. С. 5670.
58. Гуревич А.Я. Что есть время? // Вопр. лит. 1968. № 11. С. 93110.
59. Данильченко І.Є. Трансформація історичної правди в художню у творах української художньої біографії: Дис... канд. філол. наук: 10.01.06 / Рівненський держ. педагогічний ін-т. Рівне, 1996. 191 с.
60. Денисова Т.Н. Роман і проблеми його композиції. К.: Наук. думка, 1968. 220 с.
61. Денисюк І.О. Жанрові проблеми новелістики // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ початку ХХ століття: Зб. наук. пр. / За ред. М.Т.Яценко. К.: Наук. думка, 1986. С. 649.
62. Державний архів Луганської області, ф. Р-2840, оп.1, спр. 136.
63. Джохадзе Н.И. К методологии исследования проблемы времени в искусстве и эстетике // Вопр.философии. 1983. № 1. С. 130138.
64. Дзюба І. Нотатки про збірку Поезії” М.Чернявського // Лит. Донбасс. 1951. № 15. С. 156162.
65. Днепров В.Д. Идеи времени и формы времени. Л.: Сов. писатель, 1980. 598 с.
66. Драгомирецкая Н.В. Воплощение времени // Проблемы художественной формы социалистического реализма. М.: Наука, 1971. С.3546.
67. Драгомирецкая Н.В. Поэтика времени в современной прозе и проблема переосмысления художественного образа // Филол. науки. 1967. № 4. С. 39.
68. Драчук Л.І. Морально-етичне виховання учнів на традиціях українського народу в процесі вивчення літератури. Дис... канд. пед. наук: 13.00.02 / Інститут педагогіки АПН України. К., 2000. 171 с.
69. Дубинский И. Отчет поэта // Радуга. 1964. № 6. С. 184188.
70. Егоров И.В. Пространственно-временная структура эпического произведения // Целостность художественного произведения и проблемы его анализа в школьном и вузовском изучении литературы. Донецк, 1977. С. 224226.
71. Загнітко А. Термін у поетичному творі // Донбас. 1983. № 2. С. 101106.
72. Зобов Р.А., Мостепаненко А.М. О типологии пространственно-временных отношений в сфере искусства // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Худ. лит., 1974. С. 1125.
73. Золотницький М.Ф. Квіти в легендах та переказах. К.: Довіра, 1992. 205 с.
74. Ингарден Р. Исследования по эстетике. М.: Иностр. лит., 1962. 572 с.
75. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / За ред. В.Г.Дончика. К.Либідь, 1994. Кн. 2. 368 с.
76. Каган М.С. Пространство и время в искусстве как проблемы эстетической науки // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Худ. лит., 1974. С. 2639.
77. Каган М.С. Морфология искусства. Л.: Искусство, 1972. 440 с.
78. Каграманов Ю.М. Фуга о свободе (историософия Пьера Шоню) // Вопросы философии. 1993. № 4. С. 166179.
79. Карпушин В.А. Философская антропология Габриэля Марселя // Проблема человека в современной философии. М.: Прогресс, 1969. С. 315330.
80. Кир’янчук Б.М. Романи І.Франка 90-х рр ХІХ ст.: проблема часопростору: Дис... канд. філол. наук. 10.01.01. / Київській нац. ун-т ім.. Т.Шевченка. К., 1993. 168 с.
81. Кон И.С. К вопросу о специфике и задачах исторической науки // Вопросы истории. 1951. №6. С. 4864.
82. Кон И.С. Национальный характер миф или реальность? // Иностр. литература. 1968. № 9. С. 215230.
83. Кононенко П.П. Проблема гуманізму в українській літературі на сучасному етапі. К.: Наук. думка, 1971. 151 с.
84. Кононенко П.П. Село в українській літературі. К.: Рад. письменник, 1984. 344 с.
85. Копистянська Н. Аспекти вивчення художнього часу в літературознавстві // Рад. літературознавство. 1988. № 6. С.1119.
86. Кораблев А.А. Донецкая филологическая школа: Опыт полифонического осмысления. Донецк, 1997. 176 с.
87. Крупач М.П. Українська історіософська поезія міжвоєнного періоду: Дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Львів. ун-т ім. І.Франка. Л., 1996. 201 с.
88. Кульчицький О. Світовідчуття українця // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С. 4865.
89. Лессинг Г.Э. Лаокоон, или О границах живописи и поэзии. М.: Госполитиздат, 1957. 519 с.
90. Липа Ю. Призначення України. Л.: Просвіта, 1992. 270 с.
91. Липинський В.К. Твори. Архів. Студії. Філадельфія, 1991. 346с.
92. Литвиненко Т.М. Історіософічна концепція пенталогії Богдана Лепкого Мазепа” та її художня реалізація: Дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 1999. 185 с.
93. Лихачев Д.С. „Слово о полку Ігореве” и культура его времени. Л.: Худ. лит., 1985. 351 с.
94. Лихачев Д.С. Внутренний мир художественного произведения // Вопр. лит. 1968. № 8. С. 7487.
95. Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы. М.: Наука, 1979. 358 с.
96. Лой А.Н., Шинкарук Е.В. Время как категория социально-исторического события // Вопр. философии. 1979. № 12. С. 7386.
97. Лотман Ю.М. В школе поэтического слова. Пушкин. Лермонтов. Гоголь. М.: Просвещение, 1977. С. 251293.
98. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. Семиотические исследования по теории искусства. М.: Искусство, 1970. 384 с.
99. Лук'янченко І. Сила мужності // Вітчизна. 1964. № 4. С. 207.
100. Манеев А.К. Преемственность в развитии категорий пространства, времени и движения. Мн.: Наука и техника, 1971. 154 с.
101. Макогоненко Т.П. О художественном пространстве в реалистической литературе // Культурное наследие Древней Руси. К.: Наук. думка, 1976. С. 236265.
102. Малахута М. З клекоту літ (рецензія на роман Людям важче”) // Вітчизна. 1974. № 7. С. 201204.
103. Мальцева О.А. Хронотоп как принцип организации художественного текста // Проблемы лингвистического анализа текста. Шадринск, 1993. С. 3442.
104. Мартыненко Ю.А. Структура времени-пространства в кинообразе // Проблема времени в искусстве и кинематографе. М.: Наука, 1973. Вып. 4 С.6686.
105. Медриш Д.Н. Структура художественного времени в фольклоре и литературе // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Худ. лит., 1974. С. 122132.
106. Мейлах Б.С. Проблемы ритма, пространства и времени в комплексном изучении творчества // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Худ. лит., 1974. С. 310.
107.