ДРАМАТУРГІЯ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША: ДУХОВНІ ВИМІРИ, ПРОБЛЕМАТИКА, ЖАНРОВИЙ ДІАПАЗОН

Короткий опис

Криворізький державний педагогічний університет

На правах рукопису

КОВПІК Світлана Іванівна

УДК 821.161.2-2.09:82-2

ДРАМАТУРГІЯ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША:
ДУХОВНІ ВИМІРИ, ПРОБЛЕМАТИКА, ЖАНРОВИЙ ДІАПАЗОН

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ГУМЕННИЙ Микола Хомич
доктор філологічних наук,
професор

Кривий Ріг - 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ1.ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

9

1.1.Процес формування та інтерпретацій змісту категорії духовність”

10

1.2.Духовні пошуки П.Куліша

28

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

35

РОЗДІЛ2.ДУХОВНІСТЬ ДРАМАТУРГІЇ П.КУЛІША 1860‑1883рр.

37

2.1.Духовні сходинки драматичних пошуків П. Куліша 1860-1883рр.

41

2.2.Мальована Гайдамащина” як осягнення духу самовизволення народу

57

2.3.Духовна цінність діалогізованого додатка” до Хутірної поезії” Козацька та панська розмова на тому світі, а підслухав і подав письменній громаді П. Куліш” та драматичної поеми Нагай”

82

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

92

РОЗДІЛ3.ДУХОВНА ЗРІЛІСТЬ ДРАМОВАНОЇ ТРИЛОГІЇ” П.КУЛІША

96

3.1. Духовні колізії п’єси Байда, князь Вишневецький”

96

3.2. Сила духу Козаччини в п’єсі Цар Наливай”
3.3. Вища духовна зрілість героя і автора п’єси Петро Сагайдашний”

114
126

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ

152

ВИСНОВКИ

155

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

161

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Складний життєвий шлях і багатогранна творчість П.Куліша постійно привертали увагу багатьох видатних дослідників: О.Маковей [192] і І.Франко [292] давали загальну оцінку творчості; М.Драгоманов [101], М.Бернштейн [26, 67-105] та Є.Маланюк [195] визначали місце письменника в літературному процесі України; С.Голод [75], В.Мова(Лиманський) [210], А.Пипін [240], П.Щоголів [323], Б.Грінченко [81], В.Щурат [324], В.Данилов [88], М.Грушевський [85], І.Житецький [109], С.Єфремов [107], В.Петров [235], О.Вертій [51], В.Неділько [225], С.Болтівець [37], В.Панченко [234], Є.Нахлік [219], В.Сулима [276], П.Кононенко [146], В.Владимирова [53] розглядали інші аспекти його спадщини. Особливо вагомий внесок у процес вивчення спадщини П.Куліша здійснили Є.Нахлік [217-224] і М.Жулинський [111] вони представили її читачеві і багатогранною, і складною.
В.Івашків [124], М.Скринник [267] та А.Сініцина [262] торкалися вже й окремих питань духовності, але першими і найближче підійшли до постановки проблеми духовності у творчості П.Куліша В.Мова (Лиманський) [210], Д.Дорошенко [99]. Вчені В.Івашків [124] та Є.Нахлік [220] акцентують останнім часом увагу саме на духовності героїв і на одухотворювальній функції драматургії цього письменника взагалі. Так, Є.Нахлік у вступній статті до двохтомного видання творів П.Куліша відзначив: Увесь життєвий шлях Куліша то подвижницька діяльність в ім’я духовного поступу українського народу” [166, с.10].
І все ж жодного спеціального й системного дослідження питань і проблем духовності поезії, прози чи драматургії П.Куліша немає, хоча питаннями духовності літератури переймаються багато літературознавців, серед праць яких зустрічаються й такі дослідження, як: Духовний простір української ліро-епічної прози” Г.Штоня [321], Духовний потенціал людини” М.Савчина [258] та ін.
Актуальність поставленої в роботі проблеми зумовлена і помітною духовною кризою сучасного суспільства, котре постійно здійснює спроби знайти нові визначення змісту категорії духовність” та концептів духовності (душа” і дух”). З такими цілями в останні 5-10 років постійно організовуються й проводяться в Україні наукові конференції (Кривий Ріг 2001, 2002, 2003, 2004, Львів 2005, Полтава 2005), 2003 року організовано й проведено навіть парламентські читання на тему Духовна криза суспільства”; видаються монографії, збірники, посібники з теми духовності взагалі [5; 7] і духовності літератури зокрема [181;182] тощо. А тому дослідження духовності будь-якого твору або творчості письменника стають нині особливо актуальними і значущими. Дуже стурбовано про Духовну ситуацію в Україні” і перш за все про формування нових ціннісних орієнтацій українського суспільства пише академік М.Жулинський: ... була своєрідна колективна душа”, яка передбачала внутрішню підпорядкованість індивіда суспільному, колективному, була система ідеологем, ... яка удосконалювалася, і раптом ця ідеологічна одновимірність суспільства руйнується, особа опиняється один на один із собою” [110, с. 228]. Не менш емоційно пише про це і М. Кудрявцев у передньому слові” до свого Курсу лекцій” Щоб не згинули зерна... (Духовні та морально-етичні аспекти літератури)” [152]
Та чи не найбільш гостро ставляться й розв’язуються проблеми духовності в школах різних рівнів і типів.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є реалізацією одного із завдань Програми роботи науково-дослідної лабораторії Духовність літератури”, що є підрозділом науково-дослідної теми кафедри української літератури Криворізького державного педагогічного університету (Аналіз твору літератури”), затвердженої Вченою радою Криворізького державного педагогічного університету (протокол №7 від 08.02.2001) та Міністерством освіти і науки України (2001). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради КДПУ та на Бюро Науково-координаційної ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол №2 від 25.05.2004).
За об’єкт дослідження взяті такі твори П.Куліша: Сцени і уривки драматичні”, Мальована Гайдамащина. Словесний забуток незнаного автора. Подав письменній громаді П.Куліш”, драматична поема Нагай”, драматичний етюд Козацька і панська розмова на тому світі”; п’єси Колії”, Хуторянка, або Співана хвала молодої перед весільними гостьми”, Іродова морока”; драмована трилогія”: Байда, князь Вишневецький”, Цар Наливай”, Петро Сагайдашний”.
Предметом дослідження обрано духовність дійових осіб драматургії П.Куліша, духовну наснаженість її провідної проблематики в діапазоні жанру.
Мета роботи: здійснити духовний вимір драматургії П.Куліша дослідити процес духовного становлення й розвитку дійових осіб драматургії П.Куліша, духовну наснаженість її проблематики в діапазоні жанру.
Об’єкт, предмет і мета дослідження визначили необхідність виконання таких найважливіших завдань:
визначити теоретико-методологічні засади дослідження і зміст базової для цієї роботи термінології;
виявити й охарактеризувати такі найбільш яскраві аспекти духовності в українській літературі й, зокрема, у творчості П.Куліша, які презентують процес формування письменницьких уявлень і понять про духовність;
дослідити духовність дійових осіб і провідної проблематики драматургії П.Куліша малих жанрів;
дослідити духовність дійових осіб і духовну наснаженість проблематики драмованої трилогії” П.Куліша;
виявити й охарактеризувати духовні константи й ознаки еволюції духовності дійових осіб, проблематики драматургії П.Куліша в діапазоні жанру та духовну еволюцію самого автора.
Теоретико-методологічну основу дисертації склали уявлення найвідоміших міфо-релігійних пам’яток, концептуальних висловлювань провідних митців і мислителів, праці діячів різних галузей науки про духовність, але перш за все праці філософів, психологів і літературознавців (Платона [241], Арістотеля [14], Ф.Прокоповича [248], Г.Кониського [144], Г.Сковороди [265], М. Возняка [57], Б.Томашівського [288], С.Єфремова[106], М.Жулинського [110], Н.Шляхової [318], Л.Дем’янівської і Г.Семенюка [90], В.Халізєва [297], Г.Клочека [135], В.Івашківа [124], А.Козлова [141], В.Марка [198], П.Кононенка [147], Т.Мейзерської і А.Панькова [235], Г.Штоня [321], В.Буряка [44] та інших) про духовність персонажів і автора твору, про духовну наснаженість спадщини письменника й літератури взагалі. Але найважливіши

Список літератури

ВИСНОВКИ

Вивчення стану розробки проблеми показало: драматургія П. Куліша досліджена мало, а про її духовність зустрічаються лише окремі висловлювання (В.Івашків, О.Федорук, Н.Левчик та ін.) про системне вивчення духовності дійових осіб, про духовну наснаженість проблематики цього спадку в діапазоні жанру мова ще не йшла.
Вибір теоретико-методологічних засад дослідження дозволив з’ясувати, що концепцій (і особливо концептів) духовності існує багато: від суто ідеалістичної, відповідно до якої душа і дух людини визначаються й характеризуються лише її вірою в надприродне, відданістю йому тощо до тлумачення духовності як чогось дуже абстрактного. Але упродовж усієї історії людства уявлення й поняття про духовність поступово й по-різному наповнювалися таким змістом, у якому спочатку повністю домінували тлумачення сил і явищ природи як злих і злотворчих та добрих і добро творчих духів; потім духовними стали оголошуватися дії не тільки божеств і богів, а й самих людей. У ХVIII-ХХ ст. філософи-естети (Г.Сковорода, Г.Гегель, М.Грот, Ф.Ніцше та ін.), психологи (З.Фройд, Є.Фромм, С.Франк та ін.) вже повністю пов’язали сутність духу й духовності людини зі спрямованістю її внутрішнього світу та її діяльності в навколишньому світі на добро- чи злотворення так остаточно сформувалася світська концепція духовності. Автори цієї концепції, опираючись на весь тисячолітній досвід людства. Стали визначати духовність і за спрямованістю самого способу життя на добро- чи злотворення.
Виключна вагомість питань і проблем духовності, з якою вчені пов’язують саму сутність людини й людського життя взагалі, породжує необхідність широкого впровадження цього поняття як літературознавчої категорії. І оскільки духовність людини упродовж усієї історії людства дійсно пов’язується з добром, добротворенням та благодійництвом, а антидуховність зі злом, злотворенням та злочинністю, в дисертаційному дослідженні за теоретико-методологічну основу взято ті міфо-релігійні першоджерела, висловлювання мислителів та перш за все наукові праці філософів, психологів і літературознавців, у яких розроблялася й розробляється саме така концепція духовності.
П.Куліш, як і інші митці слова, досить довго формував свої уявлення й поняття про душу людини взагалі й про свою власну зокрема, а також про дух і духовність народу України, але приступив до написання своїх перших творів драматургії аж у 1860 році, тобто вже духовно й мистецьки зрілим та відомим і як поет, і як прозаїк. Саме тому вже його перші діалогізовані твори відзначалися досить помітною духовною визначеністю й наснаженістю. Саме тому письменник тоді вже дійсно твердо стояв на позиціях рафінованого інтелігента-гуманіста і правдошукача, і здатен був чітко бачити в кожному задумі та вчинкові дійової особи добро- чи злотворчі установки й ознаки.
Усе це призвело до того, що двадцять три роки (1860-1883) роботи П. Куліша над творами його драматургії малих жанрів пройшли під знаком такого ж чіткого визначення добро- чи злотворення діячів історії українського й інших народів. І ця творчість виявилася досить плідною: по-перше, більшість названих творів стали дуже вдалими діалогізованими ілюстраціями до його ж історико-художніх пошуків; по-друге, всі діалогізовані твори вказаного періоду свідчать, що П. Куліш випробовував себе і як власне драматурга (три п’єси), і як драматурга-новатора, котрий уже тоді в тканину діалогізованого твору вводив глибинні й багатослівні екскурси в минуле та спроби передбачати майбутнє, філософські та психологічні роздуми дійових осіб над побутовим примітивізмом і над подіями цілого світу тощо. Письменник сміливо наповнював діалоги й полілоги драматичних творів цього періоду елементами української народної творчості, поєднував діалоги з поезією та прозою; вводив іноді у текст твору й такі глибокі та масштабні філософсько-публіцистичні роздуми та авторські коментарі, які надавали творам дуже прикметних ознак трактату (Мальована Гайдамащина” та ін.). Уже в цих дуже коротких діалогізованих творах автор створював такі сцени й ситуації, в яких дійові особи не могли не виявляти внутрішній світ і характер спрямованості їхніх намірів і діянь у навколишньому світі (на добро- чи злотворення). Особливу роль тут відіграють і чітко окреслені вказівки на мотиви, причини й умови злотворчих чи добротворчих намірів дійоих осіб.
Більше того, вже в цих драматичних творах малих жанрів П. Куліш умів чітко окреслити й охарактеризувати не тільки духовність окремої особистості, а й добро- чи злотворчу спрямованість намірів соціумів і націй; акцентував увагу передовсім на духовності тих особистостей, які ставали ініціаторами добротворчих та злотворчих ідей. І виходило, що кожен окремий твір цього періоду є своєрідним духовним зрізом на тому чи іншому соціальному рівні, на тому чи іншому рівні свідомої і напівсвідомої діяльності зображуваного суспільства. Але основними критеріями авторських і особливо персонажних оцінок духу й духовності й окремих людей, суспільних угрупувань були в цей час і такі розуміння змісту категорій добро” і зло”, які міг мати лише високорозвинений інтелігент-естет другої половини ХІХ ст. Може, саме тому Кулішеве бачення визвольної боротьби проти польсько-католицького поневолення далеко не завжди збігалося з тодішніми (переважно народницькими) та й деякими теперішніми поглядами. Бачив П. Куліш і те, що люди зображеної епохи дуже часто діють інтуїтивно, напівсвідомо, інстинктивно. А тому змін у таких духовних позиціях дійових осіб майже не спостерігається лише окремі колії в процесі помсти завойовникам, потрапивши в стан шоку від своєї ж таки безпощадності, потім починають думати над безневинністю недобитих дітей шляхти й удаються до їх вихрещування” в православні або й до усиновлення.
На другому етапі (1883-1885 рр.) П. Куліш це вже настільки етично, естетично й духовно зрілий митець, що зумів тепер не тільки побачити межу між добром і злом взагалі та між прагненням до них, а й виявився здатним аналізувати весь процес одухотворення як внутрішнього світу людини, так і її діяльності в навколишньому світі. Тут він став чітко розрізняти мотиви, умови та причини спрямованості людських думок і дій на добро- чи злотворення. І майже кожного разу він почав відзначати, що всі основні дійові особи ставили і перед собою, і перед іншими людьми чітко окреслені добротворчі та злотворчі проблеми, йшли до їх вирішення не прямолінійно й напівсвідомо, а глибоко й багатогранно осмислюючи майже кожне своє вирішальне слово, кожен свій вирішальний вчинок. А тому й цілеспрямованість їхніх задумів та діяльності на добро- чи зло творення визначена. Сумніви, роздуми, дискусії та суперечності як внутрішнього, так і зовнішнього планів лише підкреслюють реалістичність, глибину й типовість характерів, оживляють їх настільки, що думки героїв про долю держави й народу, їхні прагнення звільнити Україну й українців від національного, релігійного та особливо соціального гніту не видавалися ні ситуативно-випадковими, ні надуманими у всіх трьох п’єсах драмованої трилогії” діють персонажі з багатогранними, але з духовно прозорими характерами.
Отже, до духовно зрілого бачення й відтворення історії та побуту П.Куліш ішов від фрагментарних категоричних заперечень будь-якого насильства й жорстокості до виваженого й мудрого оцінювання злого духу поневолення і праведного духу визволення. Незначні духовні пошуки й коливання, прозріння й дозрівання позицій дійових осіб на першому етапі діалогізованої творчості П.Куліша лише загартовували і дійових осіб, і самого письменника, породжували в них відчуття стійкої духовної упевненості.
Зіставлення наслідків аспектного аналізу діалогізованих творів обох періодів показує, що характер добро- чи злотворчої цілеспрямованості внутрішнього світу й діяльності більшості персонажів першої групи творів не дуже багатий і досить одноманітний, і тому помітні лише дві-три найзагальніші тенденції: по-перше, духовно визначеними й свідомими виступають тільки основні дійові особи; по-друге, до глибокого й переконаного розуміння демонічності й жорстокості завойовників і поневолювачів та й дикої” мстивості знедоленого плебсу” драматург ішов через десятки років адвокатування знедоленим індивідуумам і особистостям, які від горя й розпуки вже не відали, що творили”; по-третє, повне духовне визрівання автора відбувалося не в процесі написання діалогізованих творів, а перед процесом цієї творчості, та ще й у постійному синтезуванні, у глибокому усвідомленні ним усього багатства знань з різних галузей науки та мистецтва. Фактично кожен новий твір першого періоду можна розглядати і як певний духовний зріз”, і як новий щабель духовного підйому; по-четверте, у кожному наступному творі увага письменника до духовності персонажів постійно посилювалася, а схильність та воля персонажа до добротворення чи злотворення все помітніше й помітніше ставали важливими й визначальними, завжди враховувалися при оцінці автором їхніх дій, бо на фоні такої духовної чи антидуховної визначеності проявилася й третя важлива група персонажів бездуховні примітиви (Фома Замойський, Касильда та ін.).
Душі і дух героїв трилогії (Байди, Наливая та Сагайдачного) і духовність більшості її позитивних сил це вже не напівінтуїтивні пошуки етично-духовних орієнтирів розгніваних мас і особистостей, не категоричні коливання від схвалення до заперечення кровопролитних зіткнень, розправ і взаємних месницьких дій та акцій, а переважно чіткі установки на свідомі й виважені, життєво мудрі, соціально, політично й естетично зрілі думки, слова та дії, а то і звершення видатних державних діячів таких захисників народу і нації, які поступово, але впевнено піднімаючись над своїми ж власними помилками й інтересами, свідомо й упевнено прагнули творити добро і благо Україні й українцям. Тут особливу увагу привертає процес формування характеру й духовності наскрізного (для двох останніх п’єс) персонажа трилогії Степана Хмелецького. У другій п’єсі цей шляхтич представлений майже бездушним і конче слухняним виконавцем злої волі ляхів-завойовників. Там він менше всього задумується над тим, на що саме спрямовані і до чого ведуть його думки, слова і дії це дійсно бездуховний лакей. У третій п’єсі Хмелецький усе частіше і все глибше задумується над словами й діями тих, хто віддає йому вказівки й накази безпощадно нищити все православне й українське. Його починають турбувати й наслідки його власних наказів та дій вони виявляються такими ж до безглуздя безпощадними. Хмелецький уже прозріває не тільки соціально, а й політично та духовно йому вперше захотілося знати: для чого він живе, кому й за що служить тощо. У кінці третьої п’єси цей герой дуже швидко переконується в тому, що все попереднє його життя було підпорядковане злотворенню. І він починає думати про спокуту перед понівеченим життям українського народу, про долю конкретних українських жінок та селян, а головне: про необхідність та про пошуки шляхів відслужити своїй новій батьківщині Україні. Духовна еволюція саме цього героя це справжнє відкриття П.Куліша-драматурга, до якого навіть характер Богдана Хмельницького (з ним у Хмелецького дуже багато спільних рис) подавався досить однозначним: літописці бачили його тільки позитивним (Самовидець, Г.Грабянка, С.Величко), а письменники і позитивним (Є.Гребінка), негативним (Т.Шевченко).
Той факт, що майже всі твори драматургії П.Куліша написані в діапазоні драматично-оптимістичного жанру (драми), а над елементами комізму й комічного, трагізму й трагічного повністю домінує високодуховний драматизм визвольних подій, дій і походів, свідчить: дух свободи й незалежності, оптимістичний дух торжества справедливості домінує в ній повністю. Це і є основна духовна засада авторського світобачення, основна складова авторської концепції духовності. Одним із досягнень драматургії П.Куліша є й те, що й у творах малих жанрів, і в трилогії він не просто визначив антидуховність ворогів України й українців (Масальський, Тripus, Ignatus, Жовковський, Ходика, Садко Садковський та інші), а й глибоко проаналізував причини, умови та мотиви їхніх намірів, простежив процес духовного падіння антигероїв.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Августин. Исповедь блаженного Августина. М.: Мысль, 1994. 669с.
2. Адлер А. Понять природу человека. С-Пб.: Академ. проект, 1997. 256с.
3. Айзеншток І. Листи П. Куліша до Ізмаїла Срезневського // Літ. архів, 1930. Кн. І-ІІ. С. 169-221.
4. Актуальні проблеми духовності: Зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. Вип.1. Кривий Ріг: І.В.І”,1995 233с.
5. Актуальні проблеми духовності: Зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. Вип.2. Кривий Ріг: І.В.І”, 1997. 392с.
6. Актуальні проблеми духовності: Зб. матеріалів наук. праць. Вип.3 Кривий Ріг: І.В.І”, 2000. 392 с.
7. Актуальні проблеми духовності: Зб. наук. праць. Вип.4(1). Кривий Ріг: І.В.І”, 2002. 280с.
8. Анализ драматического произведения: Межвузовский сборник / Под ред. В.М.Марковича. Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. 368с.
9. Аникст А. Теория драмы на Западе в первой половине ХХ века. Эпоха романтизма. М.: Наука, 1980. 652с.
10. Анисимов С. Первоценности морали в структуре человеческой духовности // Вестник Московського университета: Серия №7. Филисофия. 2001. №1. С.26-36.
11. Антология мировой философии: Древний Восток. Мн.: Харвест; М.: Изд-во АСТ, 2001. 992 с.
12. Антология мировой философии: Возрождение. Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2001. 928с.
13. Апресян О. Идейные истоки новоевропейского понятия «мораль» // Вестник МУ: Серия №7. Философия. 2001. №1. С.36-47.
14. Аристотель. О душе // Сочинения: В 4 т. Т.1. М.: Мысль, 1976. С.369-451.
15. Аристотель. Категории // Сочинения: В 4 т. Т. 2. М.: Мысль, 1978. С.51-91.
16. Аристотель. Физика // Сочинения: В 4т. Т. 3. М.: Мысль, 1981. С.59-262.
17. Аристотель. Поэтика // Сочинения: В 4 т. Т. 4. М.: Мысль, 1983. С.645-680.
18. Астафьєв О. Маленькі трагедії П. Куліша // Українська мова та література. 2001. №4. С.12-14.
19. Бакшеев Е. Представление о душе”, жизни”, сердце” в традиционной японской культуре // Вестник МУ: Серия №9. Востоковед. 2001. №3. С.17-36.
20. Балей С. З психології творчості Т. Г. Шевченка // Історія психоаналізу в Україні. Харків, 1996. С. 141-159.
21. Барвінський О. Участь П.Куліша в підйомі і розвитку народного письменства Галицької України // Літературно-науковий вісник. 1922. Кн. 4. С.48-54.
22. Бахтин В., ТерещенкоА. Духовность, повседневность // Studia Methodologia. Тернопіль, 1998. Вип. 5. С.81-85.
23. Бачинин В. Морально-правовая философия. Х.: Консум, 2000. 208с.
24. Безант А. Изучение сознания. М.: АЛЕТЕЙА, 2002. 216с.
25. Бердяєв В. Самопознание. М.: Политиздат, 1990. 186с.
26. Бернштейн М. Літературна критика в Основі”: Літературна програма П.Куліша. Виступи М.Костомарова, М.Максимовича // Бернштейн М. Українська літературна критика 50-70 рр. ХІХ ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. С.67-125.
27. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії кінця ХІХ початку ХХ століть: Дис... канд. філолог. наук: 10.01.02/ НАН України. Інститут літератури ім. Т.Шевченка. К., 1992. 211с.
28. Бетко И. Философская поэзия П. Кулиша // Философская и социологическая мысль. 1994. №11-12. С.110-121.
29. БехІ. Категорія ставлення” в контексті розвитку образу я” особистості// Педагогіка і психологія. 1997. №3. С.9-27.
30. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. М.: Издательство Московской патриархии. 1992. 1372с.
31. Білецький Л. П.Куліш // Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. С.83-92.
32. Білий О. Поняття просвітництва в естетиці пізнього П. Куліша // Радянське літературознавство. 1989. №8. С.32-36.
33. Білодід Ю. Духовність людини. Філософія: Український світогляд. Житомир, 1996. 97с.
34. Білодід Ю. Духовність: сутність, структура, функції. Житомир, 2003. 191с.
35. Бойко М. Суспільно-політичні та філософські погляди Пантелеймона Куліша: Автореф. дис... канд. істор. наук: 17.00.01 /Дніпропетровський національний університет. Дніпропетровськ, 1998. 24с.
36. Бойко-Блохін Ю.Великий класик української літератури П.О.Куліш / Осередок НТШ у Мюнхені. Мюнхен; Чернівці, 1997. 50с.
37. Болтівець С. Психологічні особливості вивчення поезії П.Куліша // Дивослово. 1995. №4. С.44-49.
38. Бом Д. Наука і духовність: необхідність змін у культурі // Людина. 1993. №3. С.7-17.
39. Бондарев Г. Триединый человек тела, души, духа: Опыт осмысления методологии науки о духе. М.: АЛЕТЕЙА, 1999. 688с.
40. Боришевський М. Духовність у державотворенні // Розбудова держави. 1996. №2. С.19-22.
41. Борєв Ю. Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словарь терминов. М.:ООО Изд-во Астрель; ООО «Изд-во АСТ», 2003. 575с.
42. Брусенцова О. Формирование романтизма в драматургии начала ХІХвека//Наукові записки: ХДПУім. Григорія Сковороди. Вип. 2 (38). Серія: Літературознавство. Харків: ППВНове слово”, 2004. С.3-9.
43. Бунчук Б. Еволюція віршування П.Куліша. Чернівці: РУТА, 2002. 59с.
44. БурякВ. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2001. 392с.
45. Буало Никола. Поэтическое искусство. М.: Художественная литература, 1957. 230с.
46. Вахняна А. Листи до П. Куліша (1869). Видав Кирило Студинський. Львів, 1908. 120с.
47. Вейсс Р. Нравственные основы жизни. Мн.: ХАРВЕСТ, 1994. 336.
48. Велесова книга. Волховник / Уклад. Г.Лозко К.: Такі справи, 2002. 367с.
49. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440 с.
50. Вертій О. Місце українського фольклору в культурологічній концепції П.Куліша // Народна творчість та етнографія. 1994. №4. С.147‑157.
51. Вертій О. Народні джерела концепції національного характеру творчості П.Куліша // Дивослово. 1995. №2. С. 42-47.
52. Выготский В. Психология. М.: Искусство, 1996. 573с.
53. Владимирова В. За суворим критерієм народного духу” (давня й нова українська література в оцінці П.Куліша) // Слово і час. 2000. №12. С.28-35.
54. Владимирова В. Пантелеймон Куліш дослідник української літератури: Автореф. дис... канд. філолог. наук: 10.01.01 / НАН України. Інститут літератури ім.Т. Шевченка. К., 2002. 20с.
55. ВознякВ. Контрапункт душі і духу: Спроба тонального розпізнання // Філософська і соціологічна думка. 1993. №7-8. С.75-92.
56. ВознякМ. Історія української літератури: У 2 кн.: Навч. вид. Кн.2. Львів: Світ, 1994. 560с.
57. ВознякМ. Історія української літератури: У 2 кн.: Навч. вид. Кн.1. Львів: Світ, 1992. 696с.
58. Всемирная философия. ХХ век / Авт.-сост. А.А.Андриевский Мн.: Харвест, 2004. 832с.
59. ВойтовичВ. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664с.
60. ВойтюкА. Символи віри П.Куліша // Віче. 1997. №3. С.102-128.
61. ВолошукЛ. Духовний потенціал драматургії Л.Яновської: Дис... канд. філолог. наук: 10.01.01. Кіровоград, 1996. 195с.
62. Вольтер. Философские сочинения. М.: Наука, 1989. 752с.
63. ВоронийМ. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К.: Наукова думка, 1996. С.567-572.
64. В’язовськийГ. Творче мислення письменника. К.: Дніпро, 1982. 355с.
65. ГаврилюкО. П.Куліш як приклад взаємозумовленості національного та загальнолюдського // Українська література в загальноосвітній школі. 2000. №6. С.51-55.
66. ГадамерГ. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. 367 с.
67. ГаєвськаН. Духовний потенціал і характер героя та автора в новелах Ольги Кобилянської // Літературознавчі студії: Зб. наук. пр. Вип.9. К.: ВПЦ Київський національний університет”, 2004. С.34-37.
68. Галей С. Народознавча спадщина Пантелеймона Куліша // Народна творчість та етнографія. 2002. № 4. С.62-74.
69. ГегельГ. Энциклопедия философских наук. М.: Мысль, 1977 Т.3: Философия духа. 471с.
70. ГегельГ. Эстетика: В 4 т. М.: Искусство, 1971. Т.3. 620 с.
71. ГельвеційК. Про людину, її розумові здібності та її виховання. К.: Основи, 1994. 416с.
72. Гетьманець М. Ідеал людини і герой // Прапор. 1984. № 9. С. 103-107.
73. ГнатюкМ. Літературознавчі концепції в Україні другої половини ХІХ-ХХ ст.Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. 207с.
74. ГніданО., ОсьмакН. Світогляд П.Куліша // Українська мова і література в школі. 1991. №10. С.22-29.
75. ГолодС. Дещо про кулішівку // Мета. 1865. №6. С. 177-180.
76. ГончаренкоС. Український педагогічний словник. К.: Либідь, 1997. 376с.
77. Горацій Флакк. Про естетичне мистецтво. К.: Дніпро, 1982. С.215‑226.
78. Гординський Я. Кулішеві переклади драм Шекспіра. Львів: Записки наукового товариства ім.Т.Шевченка, 1928. 164с.
79. ГрищенкоО. Метаморфози П.Куліша: Служитель Шевченкового культу, іконоборець, міфотворець-есенціаліст // ГрищенкоО. Своя мудрість”: Національні міфології та громадянська релігія” в Україні. К.:Наукова думка, 1998. С.109-126.
80. Грінберг Л. Історіософське світобачення П.Куліша (культурологічний аспект): Автореф. дис... канд. іст. наук: 17.00.01 / Київський національний університет культури й мистецтва. К., 2001. 20 с.
81. ГрінченкоБ. Твори: В 2 т. К.: Наукова думка, 1991. Т.2. 468с.
82. Гром’якР. Естетика і критика. К.: Мистецтво, 1975. 236с.
83. ГротМ. Про душу у зв’язку з сучасним вченням про силу // Хроніка. 2000. №39-40. С.488-504.
84. Грушевський М. Біля джерел національно-культурного відродження України. Етнопсихологічні та соціально-традиційні підстави творчості П.Куліша // Початкова школа. 1997. №4. С.28-36.
85. Грушевський М. Перша редакція Іродової мороки” П.Куліша // Україна. 1927. Кн.1. С.95-102.
86. ГуляевН. Теория литературы. М.: Высшая школа, 1985. 271с.
87. ГуревичС. Современный гуманитарный словарь. М.: Олимп, 1999. 528с.
88. ДаниловВ. П.Куліш і М.Максимович // Україна. 1926. №5. С.13‑22.
89. ДацюкО. Герой і прототип у художньо-біографічних творах // Всесвіт. 1998. №1. С.167-171.
90. Дем’янівськаЛ., СеменюкГ. Морально-етичні проблеми сьогодення. К.: Вища школа, 1987. 158с.
91. Дзюба І. Звичайна людина чи міщанин. К.: Наукова думка, 1959. 212с.
92. ДидроД. Сочинения: В 2 т. М.: Мысль, 1991. Т.2. 653с.
93. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Ред. А.Ф. Лосев. М.: Мысль, 1986. 540 с.
94. ДенисюкІ. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст.. К.: Вища школа, 1981. 181 с.
95. ДомонтовичВ. Проза: В 3 т. Нью-Йорк: Сучасність, 1989. Т.1. С.221-238.
96. ДовжиковаТ. Мовна особистість П.Куліша: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України. Інститут мовознавства О.Потебні. Київ, 2003. 16с.
97. Донцов Д. Два антагоністи (П.Куліш і Т.Шевченко) // Дві літератури нашої доби. Репринтне відтворення видання 1958 року Гомін України” Торонто-Львів, 1991. 221 с.
98. Дончик В. Герой і життя, герой і літературний процес, герой і ідеал // Прапор. 1985. № 8. С.156-165.
99. ДорошенкоД. П.Куліш й його літературно-громадська діяльність Київ-Лейпціг: Українська накладня, 1918. 202с.
100. Дорошкевич О. Реалізм і народність літератури ХІХ ст. К.: Наукова думка, 1986. 310с.
101. ДрагомановМ. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. К.: Наукова думка, 1970. Т.1. 532 с.
102. ДрагомановМ. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. К.: Наукова думка, 1970. Т.2. 595 с.
103. Древнекитайская философия. Собрание текстов: В 2 т. М.: Мысль, 1972. Т. 1. 363 с.
104. Древнекитайская философия. Собрание текстов: В 2 т. М.: Мысль, 1973. Т.2. 384с.
105. ДубровинаИ. Психология: Учебник. М.: Академия, 1999. 466 с.