Проза Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара середини ХХ століття: інтенсифікація образності засобом повтору

Короткий опис

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

Яременко Наталя Володимирівна

УДК 821.161.2-3 19”

Проза Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара
середини ХХ століття: інтенсифікація образності
засобом повтору

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Стрюк Лариса Борисівна
кандидат філологічних наук,
доцент

Дніпропетровськ
2003

З М І С Т

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1.

Повтор як предмет літературознавчих студій.

10

РОЗДІЛ 2.

Провідні аспекти вивчення прози представників романтичної течії середини ХХ століття у літературознавстві...

36

РОЗДІЛ 3.

Проблема національно-визвольних змагань в романах Ю.Яновського Чотири шаблі”, Вершники”, повтор як засіб її втілення

58

РОЗДІЛ 4.

Художнє осмислення трагедії України у вирі війни в кіноповістях О.Довженка Україна в огні”, Повість полум’я-них літ”, роль повтору в реалізації авторського задуму

97

РОЗДІЛ 5.

Гуманістичний пафос романів О.Гончара Людина і зброя”, Тронка”, роль повторів різних рівнів у його передачі..

146

ВИСНОВКИ

187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

В С Т У П

Актуальність теми. Проза середини ХХ століття це фактично проза періоду сталінізму і його відгомону на початку відлиги, особливий період в історії України, який вимагав від митця соціальної активності і в той же час надзвичайної пильності, спрямованих на збереження та захист національної самобутності окремої людини й народу в цілому в умовах найжорстокішого в його історії геноциду, тоталітарного цинізму. Цілий ряд сучасних дослідників історії України подають новий погляд на долю українського народу у часи війни, коли відбувалося активне розігрування української карти”. Не лише митці-патріоти, а й історики наголошували на тому, що історію війни треба писати не як історію розвитку воєнних подій на фронтах, а, перш за все, як історію народу, що дасть змогу розкрити в повному обсязі і його перемоги, і його біди. У фунда-ментальне підґрунтя досліджень необхідно покласти суто діалектичний підхід: Велика Вітчизняна війна була і народною трагедією, і в той же час всенародним подвигом [256,110]. І першими цей крок у висвітленні проблеми народ у війні” зробили О.Довженко і О.Гончар, ставши наступниками Ю.Яновського у поглядах на визвольний поступ народу. Наскрізною у їх творах є проблема націо-нальної самосвідомості, що виступає відправною у вирішенні інших проблем, порушених митцями. На думку В.Снєгірьової, воєнна проза це трибуна патріота, чиї твори запалювали на подвиг, несучи пафос гніву й ненависті до ворога, оспівуючи героїзм і незламність народного духу. Ідеологія патріотизму, що спрацьовує в будь-якій національно-визвольній війні, не потребує оправдання” [252,33].
Романтична проза була свого роду формою протесту проти нав’язуваних суспільною системою норм і обмежень. Як зазначав А.Погрібний, це був спосіб вирватися з тісних рамок офіційного методу, звеличити, піднести людську індивідуальність, спосіб підкреслити неперехідну вартість національного світовідчування, неповторність і самобутність національних характерів, спосіб надання своїй нації належного голосу” [211,3].
У межах романтичної течії середини ХХ століття літературознавці виділяють дві лінії: лірико-романтичну та героїко-романтичну, представлену творчістю Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара, творам яких притаманна невід-дільність долі людської від долі народної, тобто героїчний” тип романтичного образу, який виступає як зосередження і художнє вираження духовних сил всього народу” [2,3]. Тому однією з найбільш хвилюючих сторінок творчості письменників-романтиків середини ХХ століття є твори про війну, про людину на війні, про соціальні катастрофи планетарного масштабу, саме ці твори розкрили багатогранність їх таланту в показі незвичайної людини, яка вистояла, зберегла країну і народ, виборола право на життя, людину, що діяла у надзвичайних умовах, які загрожували повному знищенню і країни, і народу. Аналізуючи українську літературну думку першої половини ХХ століття, Л.Омель-чук акцентувала на тому, що однією із складових української мілітаристської дискурсії була актуалізація феномену війни, в поняття якої вкладалися найрізноманітніші уявлення: від державно-визвольних закликів до рефлексій про війну як ірраціональну силу” [196, 50-51].
Ю.Яновський у романах Чотири шаблі”, Вершники”, О.Довженко у Повісті полум’яних літ”, Україна в огні”, О.Гончар у романах Людина і зброя”, Тронка” визначають духовний потенціал людської особистості, яка усвідомлює свою історичну місію, відповідальність за долю рідної країни, народу і з честю виконує свій обов’язок перед людством. Ця тенденція є провідною у творчості письменників-романтиків середини ХХ століття, вона потребує ґрунтовного вивчення на художньому рівні. Крім того, дослідження повтору дозволяє виділити провідні мотиви, образи, стильові домінанти творів Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара, у яких особливо виявилась філософія трагічного героїзму”.
Саме асоціативність, символіка, висока емоційна напруженість оповіді, тяжіння до ритмічності й пісенності мовленнєвої структури є визначальними рисами романтичного типу художньої творчості. Як справедливо зазначає Ю.Тимошенко, романтичну поетику значною мірою сформували ключові (наскрізні, опорні, лейтмотивні) образи-символи, оскільки вони конденсують у собі найважливіші гносеологічні, психологічні й аксіологічні орієнтації художників романтизму” [268,52]. Тому дослідження ідейно-художньої функції повтору необхідне, насамперед, для поглибленого проникнення в художній зміст, а також для визначення виражальних можливостей засобів художньої образності. Детальне вивчення дії повтору в художньому тексті дозволяє глибше дослідити майстерність письменника, характерні ознаки його стилю, проникнути в деякі аспекти психології творчості. У своїй роботі ми зосередимо увагу на тих видах повторів, які безпосередньо беруть участь у творенні художнього образу, взаємодіють з іншими художніми засобами і служать втіленню ідейно-художнього задуму у прозових творах письменників героїко-романтичної течії середини ХХ століття.
Аналіз повторів, виявлених у мовній тканині творчого доробку митців, дозволяє окреслити асоціативні зв’язки і зрушення, розкрити глибинний підтекст творів, через який письменники прагнули донести до читача найболючіші проблеми доби, зокрема національну, оскільки в художньому творі спостерігається не повтор як застигла однаковість, а наявна складна гра схожостей і відмінностей, що обумовлюють багатство смислової тканини твору [164; 200; 212]. При цьому повтори наскрізно пронизують весь твір, виступають носіями його ідейно-художнього спрямування, сприяють інтенсифікації художнього тексту, створенню емоційного темпоритму, драматичного нагнітання, є одним із важливих засобів реалізації авторського задуму в художньому творі.
У цьому ракурсі творча спадщина Ю.Яновського, О.Довженка та О.Гончара дослідниками ґрунтовно не розглядалася. Синтетичних праць, спеціально присвячених аналізу форм вираження та функціонування повтору в прозі героїко-романтичної течії середини ХХ століття, немає. Це дає підстави вважати обрану наукову проблему новою i актуальною.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідних робіт кафедри української літератури Криворізького державного педагогічного університету як складова комплексної теми Аналіз художнього твору” та науково-дослідної лабораторії Духовність літератури”.
Мета наукового дослідження вивчення специфіки функціонування повторів у творах письменників-романтиків середини ХХ століття на всіх рівнях художнього тексту.
Мета роботи зумовлює вирішення ряду завдань, головними з яких є:
розглянути ступінь вивчення проблеми функціонування повтору в прозовому творі;
виявити провідні аспекти дослідження творів Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара середини ХХ століття;
дослідити роль повтору в активізації асоціативних полів, художнього підтексту, його взаємодію з емоційним темпоритмом романтичної прози зазначеного періоду;
визначити своєрідність художнього вираження засобом повтору проблеми людина і війна” у творах прозаїків;
з'ясувати основні ідейно-художні функції повторів, їх зумовленість специфікою стильової течії, до якої належать письменники.
Об’єктом дослідження є твори письменників героїко-романтичної течії середини ХХ століття, а саме: романи Ю.Яновського Чотири шаблі”, Вершники”, кіноповісті О.Довженка Україна в огні”, Повість полум’яних літ” та романи О.Гончара Людина і зброя”, Тронка”.
Предметом дослідження є повтори різних рівнів ієрархічної системи художності, їх роль у інтенсифікації образності у творах Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара.
Науково-теоретична основа дисертації. Ми спиралися на науково-методологічні основи вивчення поетики художнього твору, викладені у працях О.Веселовського [42-44], В.Виноградова [45-47], М.Гіршмана [56-58], М.Ломо-носова [162], Ю.Лотмана [164-166], Т.Сильман [244], Л.Стрюк [257;258], Л.Ти-мофєєва [264-267], Ю.Тинянова [269], Б.Томашевського [275-277], В.Фащенка [282;283], К.Фролової [292-295], М.Храпченка [297,298] та інших дослідників. Крім того, науково-теоретичною базою дисертації стали праці, присвячені проблемі своєрідності романтичної течії середини ХХ століття та творчості письменників-романтиків, твори яких стали предметом нашого вивчення, зокрема роботи О.Білецького [23-25], Т.Бовсунівської [31], Т.Гундорової [76], І.Дзюби [81], В.Дончика [85-87], К.Дуба [89-93], С.Єфремова [99], Н.Заверталюк [104; 105], Р.Мовчан [175-178], М.Наєнка [181-184], Д.Наливайка [185; 186], Л.Новиченка [191; 192], В.Панченка [201; 202], І.Семенчука [240], К.Фролової [292-295], Т.Хом’як [296], П.Хропка [299], Ф.Якубовського [319] та інших.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше здійснено спробу спеціального системного дослідження форм вираження та особливостей функціонування повторів усіх рівнів ієрархічної системи художності у творах Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара середини ХХ століття. Такий аспект вивчення творів письменників героїко-романтичної течії дав можливість дослідити шляхи інтенсифікації образності твору, роль повтору в активізації асоціативних полів, у створенні емоційного темпоритму, а також визначити основні стильові домінанти романтичної течії середини ХХ століття і з’ясувати провідні ознаки індивідуальних стилів Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара. Це дозволить поширити існуючі підходи до вивчення поетики романтичної прози в сучасному літературознавстві, більш повно розкрити специфіку художнього відображення в ній воєнного лихоліття і трагедії людини у вирі війни.
Практичне значення роботи. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані у процесі викладання української літератури у вищій та середній школах, при розробці спецсемінарів та спецкурсів з аналізу та інтерпретації художнього твору.
Особистий внесок автора полягає у поглибленні вивчення поетики української прози середини ХХ століття, зокрема героїко-романтичної течії, що передбачає звернення уваги на специфіку функціонування повтору в прозових текстах та особливості його виявлення в індивідуальному стилі Ю.Яновсь-кого, О.Довженка, О.Гончара як засобу інтенсифікації образності.
Обґрунтованість та достовірність результатів дослідження забезпечуються теоретичними і практичними доказами та фактами з текстів художніх творів Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара. Наукова робота являє собою новий погляд на оцінку художніх досягнень письменників героїко-романтичної течії в українській літературі середини ХХ століття.
Апробація результатів дослідження проведена у вигляді доповідей та повідомлень на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів факультету української філології Криворізького державного педагогічного університету (1999, 2000, 2001, 2002, 2003 рр.), на міжвузівській науковій конференції Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру” (Київ, 2000), на міжнародній науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2002), на науковій конференції Творчість Юрія Яновського в контексті літературного процесу ХХ століття” (Київ, 2002), на Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002). Розділи дисертації і роботу в цілому обговорено на засіданнях кафедри української літератури Криворізького державного педагогічного університету. Основні положення дисертації викладено в семи статтях.
Із теми дослідження є такі публікації:
1. Принцип повтору та його роль у трансформації авторського задуму // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. Серія літературознавство. Вип. 1 (25). Харків, 2000. С. 238-247.
2. Форми вираження та особливості функціонування принципу повтору у Повісті полум’яних літ” О.П.Довженка // Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2000. Вип. VІІ. С.170-180.
3. Поетика повтору в ранній прозі Володимира Винниченка // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київський університет”, 2001. С.295-303.
4. Лексичний повтор як засіб інтенсифікації тексту кіноповісті О.П.Довженка Повість полум’яних літ”// Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2002. Вип. ХІ. С. 112-119.
5. Особливості функціонування лексичного повтору в прозі І.Франка та Ю.Яновського // Літературознавчі студії. К.: ВПЦ Київський університет”, 2002. С.354-360.
6. Роль звукового повтору в активізації підтексту романів Ю.Яновського Чотири шаблі”, Вершники” // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія: Літературознавство. Харків, 2002. Вип.1 (30). С.139-145.
7. Поетика повтору в романах О.Гончара Людина і зброя”,Тронка” // Актуальні проблеми літературознавства: Зб. наук. праць. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2002. Т.12. С.110-117.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел. Бібліографія нараховує 321 позицію.

Список літератури

В И С Н О В К И

Результати дослідження дають змогу стверджувати, що з метою інтенсифікації образності та активізації підтексту у творах Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара функціонують більше п’ятдесяти видів повторів: звукові (алітерація, асонанс, повтор співзвуч, повтор-звуконаслідування); морфологічні (повтор афіксальний, кореневий і частин складних слів); лексичні (повтор сполучників, полісиндетон, повтор заперечної частки, синонімічний повтор, контекстуально-синонімічний повтор, лексична антитеза, повтор-звертання, повтор-кільце, клю-чові слова, підхват на лексичному рівні, повтор-переосмислення, наскрізний); синтаксичні (повтор синонімічного словосполучення, синтаксичне кільце, анафора, епіфора, стик, повтор-контраст, інонаціональний повтор); повтори на фразовому рівні (ситуативний, ситуативно-асоціативний, ситуативно-подумко-вий, пісенні вкраплення); повтори на образно-понятійному рівні (паралелізми, образ-естафета, образ-переосмислення, наскрізний образ, лейтмотивний образ, контекстуально-художнє переосмислення); смислові повтори (кореляція назви й змісту твору, перегук на смисловому рівні); повтор художніх прийомів та принципів зображення (зіставлення миті й вічності, окремого й загального, буденного й величного, монументалізації, протиставлення, часові зміщення, ретроспекції, символізація, моделювання, створення часо-просторової вісі, прийом випереджаючих знань, вкраплення публіцистичного характеру).
Митці-романтики проектують нового героя, спираючись на провідні ознаки ментальності, орієнтуючись на народні традиції у створенні ідеалу. Найчастіше це образ лицаря-рятівника, мислителя, трудівника, життя якого подається як багатозмістовний процес взаємодії героя з соціальним середовищем. Він виявляє готовність протистояти злу, служити народові, гуманістичним ідеалам Життя людини змальовано багатогранно в соціальних, психологічних, етичних вимірах. У романах Ю.Яновського Чотири шаблі” і Вершники” романтичні герої є лицарями національно-визвольного руху, вони виносять на своїх плечах увесь тягар громадянської війни, одержимі прагненням будь-що перемогти природні і соціальні катастрофи. Цей принцип зображення головних героїв наскрізно проймає тексти творів, виявляється у зображенні Шахая, Остюка, Галата, Марченка (Чотири шаблі”), листоноші, Данила, Адаменка, Шведа, Мусія Половця (Вершники”). Ю.Яновський розглядає проблему громадянського статусу особистості на зламі двох епох, називає своїх героїв колумби босі”, наголошуючи на їхньому прагненні відкрити нові соціальні світи й вибороти їх. Проблема людина і війна” постає у творах письменника багатоаспектно, розглядається через призму роду, народу і готовність героїв пройти крізь усі бурі епохи, визначити своє місце в житті.
Романтичні герої у творах О.Довженка Україна в огні” та Повість полум’яних літ” змальовані автором як уособлення народного ідеалу визволителя, який здатний на самопожертву. О.Довженко створює образ воїна, подібного до ліро-епічних лицарів, що проходять крізь вогонь і воду з незнищенною волею до життя та прагненням подолати ворога. Митець надає цим образам, а особливо образу Кравчини (Україна в огні”), Орлюка (Повість полум’яних літ”), монументальності, героїко-романтичної піднесеності. Зокрема, зображуючи Івана Орлюка, письменник відзначає, що з його крику під час атаки вихоплювалися мільйони голосів”. Так, через діалектику окремого і загального створюється ефект уподібнення-розподібнення: Орлюк такий же, як і його товариші, він - невід’ємна складова частина війська, але він ще й голос народу, і це виділяє, возвеличує, героїзує його особистість. Аналогічну функцію виконує прийом монументалізації, спрямований на створення героїчних образів Василя Кравчини (Україна в огні”) і Івана Орлюка (Повість полум’яних літ”). Проблема людина і війна” О.Довженком подається й через трагічну долю дівчини-полонянки (Христя Хуторна, Олеся Запорожець, Уляна Рясна). Його повага й захоплення силою духу української жінки виявилися через узагальнений образ шинелі воїна-визволителя (Повість полум’яних літ”), що, повторюючись, переростає в символ гуманізму. У дусі народнопісенної поетики у творах письменників героїко-романтичної течії подається монументалізований образ матері. Прикладом можуть бути образи Половчихи (Вершники”), Тетяни Орлюк (Повість полум'яних літ”), матері Духновича (Людина і зброя”), Дорошенчихи (Тронка”). Звертає на себе увагу й те, що у творах письменників героїко-романтичної течії створюються образи легендарних героїв, які здатні протистояти навіть непереборним, здавалось би, явищам дійсності: невиліковним хворобам, соціальним і природним катаклізмам. Так, Чубенко в романі Ю.Яновсько-го Вершники” долає силою волі тиф, Орлюк у кіноповісті Повість полум’яних літ” О.Довженка гангрену, Духнович в романі О.Гончара Людина і зброя” біль у тяжко травмованій нозі.
Слід відзначити, що у творах письменників романтичної течії середини ХХ століття війна подається як планетарна катастрофа, яка руйнує людську особистість. Застосовуючи повтори на звуковому рівні, митці створюють вираз-ні звукообрази, що надають описам батальних сцен яскравого легендарного забарвлення, ритмізують мовлення, завдяки чому вони нагадують батальні картини героїчного народного епосу (звукообраз пісні близький до звукообразу бою (пісні страшні, як клекіт”) в романі Ю.Яновського Чотири шаблі”, звукообрази бою та образ поневоленого ефіру” в кіноповістях О.Довженка, звукообрази бою та полігону в романах О.Гончара. Крім того, через застосування звукових повторів також проводиться ідея руйнування війною, незалежно від декларованих нею лозунгів, першооснов суспільства, які базуються на глибинних зв’язках з минулим народу, з його історією, ідея втрачених ідеалів”, невідповідності мрії і дійсності (виконання думи про козака Супруна на початку й у кінці роману Чотири шаблі”).
Для творів Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара також характерна історична паралель-зіставлення, яка виражає їх авторську позицію відносно того, що історична пам’ять є критерієм людяності і ознакою національної самосвідомості особистості. Письменники намагалися показати людину як творця історії. Сучасне у творах Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара співвідноситься з минулим, письменниками філософськи осмислюється шлях, що його пройшов народ. У цьому спостерігається прагнення осягнути через історію сенс сучасних авторові подій, показати витоки героїчного. У романі Чотири шаблі” Ю.Янов-ський наголошує на нерозривності минулого й прийдешнього, подає проблему людина й історія” через образ пісні, застосовуючи словесний повтор-переосмислення коливався звук” коливалися віки”, наскрізний повтор слова пісня”. Цьому сприяє також часова паралель-зіставлення: образи героїв-козаків, які спливають у роздумах Шахая; посилання на персоналії світової історії (розмірковування Шахая про вміння добирати людей); переплетення миті й вічності у змалюванні очікування Половчихою чоловіка; образ вмираючого солдата, що приймав парад нащадків; романтичний образ листа, послання у майбуття, у вічність в романі Вершники”, створений письменником завдяки повтору-переосмисленню слова лист”, що через асоціативні нашарування переростає в художній концепт. Особливого емоційно-смислового забарвлення оповіді надають також звукові повтори у змалюванні боїв громадянської війни (Чотири шаблі”, Вершники”). Ю.Яновський свідомо використовує історично обумовлені реалії, щоб провести чіткі паралелі з легендарним минулим українського народу, максимально наближуючи повстанський розгул 1919 року й часи запорізької вольниці.
Застосування часової паралелі-зіставлення дозволяє О.Довженку наголосити на епохальності зображуваних подій, підкреслити незвичайність і навіть величність головних героїв, надати певної символічності зображуваному і підготувати до сприйняття важливого у вираженні ідейно-художнього задуму твору. В основі цього прийому ідея спадкоємності традицій різних поколінь у мужності й хоробрості, у вірності Вітчизні й волі до свободи, у споконвічній нескоримості. Філософське осмислення історичної місії воїна-захисника у визволенні рідної країни і всього світу від фашизму, у захисті майбутнього й кращих традицій минулого вкладено письменником у мовну партію Орлюка (Повість полум’яних літ”). Щоб підкреслити масштабність злодіянь, вчинених фашистами на Україні, О.Довженко подає у кіноповісті Україна в огні” історичну паралель-зіставлення, порівнюючи гітлерівців з середньовічними інквізиторами, називаючи їх майстрами смерті”. Введена в авторські роздуми часова паралель-зіставлення підкреслює особливості його світобачення і світосприйняття, виражає надзавдання твору у проведенні основної проблеми лю-дина і війна”. Слід також зазначити, що часова паралель-зіставлення подається автором через використання різних художніх засобів та прийомів: прийому сну-марення, у мові персонажів, у авторських роздумах, ліричних відступах тощо.
Зіставлення окремого і загального, миті й вічності в романах О.Гончара відбувається теж завдяки високому ступеню узагальнення. У романі Тронка” письменник проголошує гімн сучасному трударю, використовуючи часову паралель, що пов'язує минуле й сучасне. Саме завдяки цій часовій паралелі образно, яскраво вимальовується ретроспектива історичного шляху народу. Паралель між минулим і сучасним, окремим і загальним, миттю й вічністю представлена багатопланово, увага читача акцентується на найсуттєвіших, визначних моментах історії рідного народу.
Відзначимо, що наскрізною у творах письменників-романтиків середини ХХ століття є тема роду, що зазнає своєрідної інтерпретації у творах Ю.Янов-ського. У романі Чотири шаблі” вона вирішується через змалювання образів братів Виривайлів. Автор постійно звертає увагу читача на силу й красу героїв, джерелом якої є родинні зв’язки, скарбниця родової пам’яті. Єдність цієї родової гілки підкреслюється використанням лексичного повтору (Виривайли”). Психологічний стан братів після загибелі одного з них близький до афекту, письменник відтворює його через використання синонімічного повтору божевільні”, погубили розум”, через що сцена сприймається з особливою емоційною напругою. Завдяки використанню повторення частки чи”, повторів-звертань (братику”, брате-соколе”), синонімічного повтору (поминати”, згадувати”) текст ритмізується, стає близьким за своїм звучанням до речитативних народних плачів. У романі Ю.Яновського Вершники” проблема роду розкривається через використання повтору-рефрену на синтаксичному рівні тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”, що акцентує на соціальній трагедії родини у часи громадянської війни на Україні. Ця думка підсилюється фразовим повтором проклинаю тебе”, який теж наскрізно пронизує текст новели Подвійне коло”. За допомогою цих повторів письменник відтворює драматичну картину руйнації самих основ життя. Ідею непересічної цінності родової пам’яті Ю.Яновський реалізує й через повтор-переосмислення образу пракореня (Дитинство”), який втілює у собі прагнення віднайти мудрість поколінь, красу і гармонію.
Оригінальну інтерпретацію знаходить проблема роду у творах О.Дов-женка. Саме в необхідності збереження роду митець вбачає джерела відродження українського народу після спопеляючого урагану війни. Через наскрізний повтор слова рід”, коли слово рід” вживається в двох значеннях: рід-родина починаємо рід спочатку”; рід-народ не відступав мій рід з цього дніпрового берега”, повтору-звертання Іване!”, Іваночку!”, повтору-переос-мислення образу насіння, що є символом відродження життя народу (Повість полум’яних літ”), письменник прагне показати духовну спорідненість героя з родом, показати, що його душа зігріта материнським, сімейним теплом, наголосити на тому, що сила родинної приязні це велична і навіть магічна сила, яка спроможна вирвати людину з пазурів смерті. У романі Людина і зброя” через синонімічні повтори на синтаксичному рівні (кров залила йому обличчя”, палає обличчя”), відтворюючи психологічний стан Богдана Колосовського, батька якого було репресовано, О.Гончар акцентує увагу на антигуманності тоталітарного режиму. У Тронці” ж автор намагається зосередити увагу на гармонії взаємостосунків у родині, наступності поколінь. Важливу виражально-зображальну роль у цьому відіграє паралель зіставлення батька і сина Горпищенків, для чого автор вдається до предметно-понятійного зіставлення символічних образів-предметів: ґирлиги з мідною, напівстертою брейцарою” і кашкета з емблемою у вигляді крил”. Зіставлення відбувається за допомогою ефекту акцентування, при цьому абстрактне поняттяхарактеристика окриле-ність”, з певним елементом оречевлення знаходить своє втілення у образі льотчицького кашкета. У тексті слово крилаті” проходить цілий ряд семантичних зрушень і сприймається у значенні натхнення й любові до творчої мирної праці. Образи взаємопідсилюють один одного у передачі провідної думки твору і обумовлюють правомірність слів про крилатих і безкрилих людей.
Краса природи, краса людських пристрастей, краса відданості батьківщині і народу постає з творів Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара як природне начало, що покликане врятувати людей від деградації. Привертає увагу й те, що письменники-романтики сприймали природу живою, одухотвореною, як віддзеркалення чи відтінення світу людських емоцій, прагнень, переживань. У романах Ю.Яновського Чотири шаблі”, Вершники” природа і людина тісно по-в’язані між собою, тому пейзаж у творах митця є відображенням через зорові образи людських емоцій, природні явища стають активними учасниками сюжету (образ туману (Чотири шаблі”), смерч”, вітер”, степ”, цвітіння липи” (Вершники”). Зокрема, образ сосен (Вершники”) при повторенні у контексті створює романтичну атмосферу, протиставлену драматичній напруженості по-дій громадянської війни. У кіноповістях О.Довженка Україна в огні” та По-вість полум’яних літ” природа теж виступає як живий і активний образ. Такий підхід до зображення природи проявився через повтор на образно-смисловому рівні. Це образ всепоглинаючої стихії вогню (Україна в огні”, Людина і зброя”), образ хуртовини, що огорнула сніжним саваном Україну (Повість полум’яних літ”), образ чорної бурі (Тронка”). Провідною рисою творчої манери О.Гончара є використання паралелізму. У романі Людина і зброя” образ війни асоціюється з ураганом, чорним, смертоносним, що зіставляється з образами сонця, веселки, яблука. У романі Тронка” звукові й зорові образи мирної природи створюють модель цілісного образу бажаного мирного світу.
По-різному осмислюється у творах письменників-романтиків середини ХХ століття поняття „радість”. У романах Ю.Яновського це втілення ідеалів, боротьба за суспільство, у якому всі щасливі, нема царя, правитиме народ”. Для О.Довженка радість” це, передусім, факт виживання, збереження людського життя у безжальному вирі війни, збереження й відтворення роду й народу. О.Гончар у романах Людина і зброя” і Тронка” акцентує на понятті радість” як на усвідомленні цінності мирного життя людини, коли їй не загрожує небезпека знищення. Автор розкриває поняття радість” через наскрізні образи сонця (Людина і зброя”), чистого неба (Тронка”).
Як показав аналіз творів Ю.Яновського, О.Довженка та О.Гончара, народнопісенні вкраплення, що є характерними для їх творів, служать романтичному пожвавленню оповіді, її ліризації, збуджують асоціативні поля, передають національний колорит творів, окреслюють провідні ознаки національної психології епічного суб’єкта. Цю функцію в романах Ю.Яновського виконує дума про Супруна (Чотири шаблі”). Пісня, що протягом всього твору виступає символом нації, її культури, історії, втрачає силу свого гіпнотичного” впливу, стає сліпою”, темною”, фальшивою”. Через наскрізний образ пісні в романі Чо-тири шаблі” Ю.Яновський також подає ставлення учасників подій до дійсності, яка не відповідала їх ідеалам. Завдяки використанню народнопісенного матеріалу в кіноповістях О.Довженка Україна в огні” та Повість полум’яних літ” відчувається гармонійний зв’язок героїв з вічністю, з героїчними традиціями минулих поколінь. Для цих творів характерна трагіко-драматична тональність народних голосінь-заклинань. Для тексту Повісті полум’яних літ” теж властиві народнопісенні повтори-вкраплення: пісні Дівчина Уляна”, Святий вечір”, Повернулись додому”, Шукай мене, моя мати”, Ой піду я молода”, Веснянка”, Колядка”. Пісні ці є художнім прийомом, який автор використовує для ствердження спорідненості своїх героїв з народом. О.Гончар у романі Людина і зброя” робить проекцію пісенних образів, ситуацій на сучасну героям дійсність. Реалізується це завдяки повтору на фразовому рівні та контекстуально-синонімічному повтору на лексичному рівні: пісня” прощальний крик юнацьких сердець”. Аналогічну функцію виконує фразовий повтор пісенних рядків і в епізоді прощання студбатівців з подругами, які мають вигляд вічних, пісенних, отих, що колись проводжали своїх милих за Дунай”, при цьому народнопісенні вкраплення максимально увиразнюють оповідь, створюють емоційно наснажені образи, передають наступність поколінь у прагненні стати захисниками рідної землі.
Наголошуючи на антигуманності війни, у Повісті полум’яних літ” О.Довженко наскрізно проводить думку: Людина народжена для радості, праці, для братства”, що провідною є і для творів О.Гончара, який окреслює красу людських стосунків, використовуючи подумковий ситуативний повтор, що акцентує увагу на передачі емоційного злету, поетизує стосунки закоханих, увиразнює картини мирного людського щастя. Почуття відповідальності за майбутнє всієї Землі підкреслює інонаціональний елемент образності, що підсилюється паралеллю-зіставленням: жертви Хіросіми жертви полігона (Тронка”).
Для прози письменників романтичної течії середини ХХ століття характерні виняткова емоційна виразність образної мови, оригінальність асоціацій, образів-символів, що уособлюють національну, моральну, соціальну сутність людини. Характерними є образи розбурханого моря, човна, бурі та інші. У Ю.Яновського романтичні образи-символи армії-бригантини, моря-туману (Чотири шаблі”); поліських сосен, що риплять, як корабельні снасті; лісу-моря, липи, що цвіте; залізної троянди (Вершники”) перебувають у динаміці, переосмислюються, створюють глибокий смисловий підтекст, сприяють реалізації авторського задуму. У слові-образі жменя землі” (Україна в огні”, Повість полум'яних літ”) завдяки повтору відбуваються семантичні зрушення, він переростає у символ Батьківщини; образ вогню, з чиїм переосмисленням пов’язує-ться ряд семантично близьких понять: смерть”, руїна”, гнів”, постає як символ війни. Це і вогонь шаленого бою, і вогонь пристрасного почуття, словес-ний вогонь”, і вогонь, у якому згорали люди, вогонь смалятина” історії. У романі Людина і зброя” О.Гончара повтор контекстуальних слів-антонімів „тьма” і „вогонь” не протиставляє поняття, а подає їх в межах одного наскрізного образу образу війни. Аналогічний шлях контекстуально-художнього переосмислення проходять і інші образи-поняття: гумове колесо колесо фортуни, скіфська баба жіноче кохання, коралова гілка чистота кохання, безкозир-ка Мамайчука прапор перемоги.
Взаємодія назви й змісту творів або їх окремих частин (образи чотирьох сил, що робили революцію”, вершники як вершителі у Ю.Яновського, образ полум’яних років, України у полум'ї війни у О.Довженка, людина і зброя, що постає лейтмотивом роману, тронка як образ-застереження у О.Гончара) дає можливість автору прослідкувати ідейно-смислові зв’язки у них, більш повно і багатогранно розкрити задум.

Творам письменників-романтиків характерне зображення сучасного їм світу з точки зору вічності, активне авторське емоційно-оцінне ставлення до зображуваного; використання антитез, паралелей різних типів, авторських ремінісценцій. Твори письменників-романтиків середини ХХ століття відзначаються своєю експресивністю, тенденцією до використання риторичних прийомів, що передають романтичну піднесеність, емоційну наснаженість твору, активізують художній підтекст. Ґрунтовний аналіз прози середини ХХ століття показав, що повтор виконує важливу функцію інтенсифікації образності твору, його динамізації та ритмізації, увиразнює емоційно-патетичне наповнення романтичного твору, створює драматичне нагнітання, активізує асоціативні поля й наповнює твори різноплановими асоціативними нашаруваннями, обумовлює смислові зрушення, активізує художній підтекст, трансформує через художні прийоми і засоби різних рівнів позицію автора, надзавдання кожного окремого художнього твору, виділяє провідні ознаки стильової манери письменника, особливості його світовідчуття й світобачення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимова Т.М. О поэтической природе народной лирической песни. Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1966. 157 с.
2. Андреева И.И. Своеобразие художественного метода А.П.Довженко-писа-теля: Автореф.дис. канд.филолог.наук: 10.01.02. Казань, 1975. 30 с.
3. Арагон Л. Про Вершників” Ю.Яновського // Радянське літературознавство. 1958. - № 6. С.112-121.
4. Артюшков А. Основы стиховедения. М.: Никитинские субботники, 1929.73 с.
5. Астафьева И.М. Виды синтаксических повторов, их природа и стилистическое использование: Дисканд.филолог.наук: 10.01.06. М., 1964. 204с.
6. Бабишкін О. Співець соціалістичної романтики // Яновський Ю. Твори: В 5-ти т. К.: Держ.вид.художньої літератури, 1958. Т.1. С.5-48.
7. Баевский В.С. О ритмике логико-эмоциональной прозы // Материалы научной конференции. Смоленск, 1971. С.158-164.
8. Бажан М. Диптих про Олександра Довженка // Микола Бажан. Думи і спогади. К.: Радянський письменник, 1982. С.63-98.
9. Бандура О. Мова художнього твору. - К.: Дніпро, 1964. 121с.
10. Банковская Н.П. Типология романтического мышления. К.: УМК ВО, 1992. 117с.
11. Барабаш Ю.Я. Чисте золото правди. Деякі питання естетики і поетики О.Довженка. - К.: Рад. письменник, 1962. 242с.
12. Барабаш Ю. Довженко: Некоторые вопросы эстетики и поэтики. М.: Художественная литература, 1968. 271 с.
13. Барабаш Ю. Безперервність руху // Про Олеся Гончара. Літературно-кри-тичні статті, листи, нариси.К.: Радянський письменник, 1978. С.209-235.
14. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с франц. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
15. Бахтин М.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // Вопросы литературы и эстетики. М., 1975. С.50-53
16. Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках. Опыт философского анализа // Литературно-критические статьи. М.: Худ.литература, 1986. С. 473-501.
17. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. Львів: Літопис, 1996. С. 310-322.
18. Белый А. Жезлъ Аарона (о словь въ поэзiи) // Скифы. Сб.I. - С.П.б., 1917. 212 с.
19. Белый А. О художественной прозе. В сб.: Горн, изд. Московского пролеткульта. - М., 1919. С.49-55.
20. Бент М. Течения или этапы? Ещё раз о единстве романтизма // Вопросы литературы. 1990. - №8. С.218-232
21. Берест Б. Олександер Довженко: Критична монографія. Нью-Йорк, 1961. 126с.
22. Берковский Н.Я. Неоромантизм // Краткая литературная энциклопедия: В 9-ти т. - М.: Советская энциклопедия, 1971. Т.5.- С.369-388.
23. Белецкий А.И. В мастерской художника слова. М.: Высшая школа, 1989. 160с.
24. Білецький О. Шукання нової повістярської форми // Шляхи мистецтва. 1923. - №5. С.59-63.
25. Белецкий А.И. Русский романтизм. Л.: Akademia, 1927. С.52-64.
26. Білодід І.К. Мова творів Олександра Довженка / АН УРСР ім. О.О.Потебні. К., 1959. 95 с.
27. Білодід І.К. Мова і стиль роману Вершники” Ю.Яновського. К., 1955. 129 с.
28. Білодід І. Ритмомелодика // Українська мова і література в школі. 1971. - №4. С.19-31.
29. Бистрова О.О. Формотворчі функції домінантних образів: На матеріалі української та російської поезії: Автореф. дис. канд.філолог.наук: 10.01.06. К., 2001. 18с.
30. Бистрова Е. Слово-доминанта и проблема рецепции // Герменевтичні студії: Зб. наукових праць Міжнародного науково-теоретичного семінару Герме-невтика тексту: між істиною і методом”. Дрогобич, 2001. С.88-98.
31. Бовсунівська Т.В. Феномен українського романтизму. Етногенез і теогенез. К, 1997. Ч.1. 108c.
32. Бодик Л. Джерела великого кіно: Спогади про О.П.Довженка. К.: Радянський письменник, 1965. 159с.
33. Боднар В. Ритм повісті І.Франка Великий шум” сугестивний засіб її поетики // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 1999. Вип.V. С. 3-14.
34. Бондаренко І.І. Про жанрові особливості Вершників” Ю.Яновського // Українське літературознавство. Львів: Вид-во Львівського університету, 1970. Вип. VIII. С.154-161.
35. Брик О.М. Звуковые повторы // Поэтика. Сборник по теории поэтического языка. Пг., 1919. Вып. 3. С.79.
36. Бровко І., Коцюбинська М., Сидоренко Г. Аналіз літературного твору. К.: Радянська школа, 1959. 165с.
37. Брюсов В. Собрание сочинений: В 7-ми т. - М.: Художественная литература, 1975. - Т. 7. 526 с.
38. Бушмин А.С. О повторяемости в процессе развития литературы // Славянские литературы. VIII международный съезд славистов. М.: Наука, 1978. С.5-24.
39. Ванслов В.В. Эстетика романтизма. М.: Искусство, 1966. 403с.
40. Вартаньянц А.Д., Якубовская М.Д. Поэтика: Комплексный анализ художественного текста. М.: Пресс, 1994. 239с.
41. Вертий А.И. Проблема историзма украинской советской прозы 50-60-х годов (на материале творчества Ю.Яновского, А.Довженка, М.Стельмаха) : Автореф.дис канд.фил.наук / 10.01.02. К., 1984. 26с.
42. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: Художественная литература, 1940. 647с.
43. Веселовский А.Н. Психологический параллелизм и его формы в отражениях поэтического стиля / Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. С.101-155
44. Веселовский А.Н. Эпические повторения как хронологический момент // Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. С. 76-101.
45. Виноградов В.В. Стиль Пушкина. М.: Гослитиздат, 1941. 620 с.
46. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 254 с.
47. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 360с.
48. Виноградов И. К вопросу о музыке стиха // Борьба за стиль. М.: ГИХов, 1937. С.85-187.
49. Виноградов И.В. К вопросу о музыке стиха // Вопросы марксисткой поэтики. М., 1972. С. 311-327.
50. Гаєвська Н. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХІХ століття: У 3 томах. К., 1996. Книга перша. 583 с.
51. Галич В.М. Антропонімійний світ Олеся Гончара. Рівне, 1994. 43 с.
52. Галич В., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
53. Гаспаров М.Л. Романтизм // КЛЭ. М.: Советская энциклопедия, 1972. Т. 7. С. 198-201.
54. Гегель. Сочинения: В 15-ти т. М., 1958. Т.14. С.280-289.
55. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 472 с.
56. Гербстман А. Звукопись Пушкина // Вопросы литературы. 1964. № 5. С. 178-192.
57. Гиршман М.М. Литературное произвезведение: теория и практика анализа. М.: Высшая школа, 1991. 172 с.
58. Гиршман М.М. Ритм художественной прозы. М.:Сов.писатель, 1982.367с.
59. Головкина Н.Т. Повтор как стилистическое средство в разных видах и жанрах речи : Дисканд филолог.наук. М., 1964. 190 с.
60. Гомон П. Гуманізм творчості завжди сучасний // Дивослово. 2002. №5. С. 12-13
61. Гончар О.Т. Блакитні вежі Ю.Яновського // Гончар О.Т. Письменницькі роздуми. Літературно-критичні статті. К., 1980. С.116-120.
62. Гончар О.Т. Майстер суворий і ніжний // Яновський Ю. Твори: В 5-ти т. К.: Дніпро, 1982. Т.1. С.5-11.
63. Гончар О. Людина і зброя // Гончар О. Твори: В 7-и т. К.: Дніпро, 1987. Т.4. С.5-318.
64. Гончар О. Тронка // Гончар О. Твори: В 7-и т. К.: Дніпро, 1987. Т.5. С. 5-280.
65. Гончаров Б.П. Звуковая организация стиха и проблемы рифмы. М.:Наука, 1973. 275с.
66. Гордон Я. Особливості стилю Ю.Яновського // Радянська література. 1940. №11-12. С.343-363.
67. Гребньова В. Катарсис. Олександр Довженко і тоталітаризм: Монографія. Кіровоград, 1997. 150 с.
68. Гречанюк С.С. На тлі ХХ століття: Літературно-критичні нариси. К.: Радянський письменник, 1990. 311с.
69. Григорьев В.П. Поэтика слова: На материале русской советской поэзии. М.: Наука, 1979. 343 с.
70. Гримич Г.М. Загадка творч