ІСТОРІОСОФІЯ ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису
УДК 821.161.2 1 Костенко

МАРИНЯК РУСЛАНА СТЕПАНІВНА

ІСТОРІОСОФІЯ ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 10.01.01 УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ДИСЕРТАЦІЯ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ
КАНДИДАТА ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК
МИХАЙЛИН
ІГОР ЛЕОНІДОВИЧ, доктор філологічних наук,
професор

ХАРКІВ 2005

ЗМІСТ
Вступ ....................................................................................................... 4
Розділ перший. Художня історіософія в українському
гуманітарному просторі ....................................................................... 9
1.1 Загальнотеоретичні аспекти використання терміна
„історіософія”........................................................................................... 9
1.2 „Народовство” та федералізм у вітчизняній історіософії
другої половини ХІХ століття ................................................................ 22
1.3 Елітарно-державницька спрямованість української
історіософії ХХ століття ......................................................................... 34
1.4 Історіософська поезія Л. Костенко у літературній
критиці та дослідженнях ......................................................................... 45
Розділ другий. Християнський і загальнолюдський виміри
етичних домінант в історіософській поезії Л. Костенко ................... 59
2.1 Специфіка відтворення минулого в поезії Л. Костенко .................. 59
2.2 Загальнолюдський етос в історіософській ліриці та
ліро-епічних поемах авторки.................................................................. 64
2.3 Християнська етична настанова в історіософській
ліриці поетеси ......................................................................................... 89
Розділ третій. Історичний роман у віршах «Маруся Чурай»:
трансформація легенди про піснетворку-отруйницю в
світоглядний зріз українського суспільства середини
XVII століття ......................................................................................... 104
3.1 Маруся Чурай” Л. Костенко в контексті інтерпретації
легенди про піснетворку-отруйницю...................................................... 104
3.2 Світогляд української людини середини XVII століття в
інтерпретації сюжету про Марусю-отруйницю...................................... 120
3.3 Аксіологічний аспект в аналізі історії та роман
Л. Костенко Маруся Чурай” ................................................................. 129
Розділ четвертий. Історіософський аналіз діяльності Богдана
Хмельницького в романі Л. Костенко Берестечко” ....................... 140
4.1 Специфіка побудови історичного сюжету у творах
сучасних авторів та роман Л. Костенко «Берестечко» ......................... 140
4.2 Особистість Богдана Хмельницького в контексті
державницької діяльності ....................................................................... 147
4.3 Естетичне навантаження образів-символів у контексті
творення історіософії роману ................................................................ 172
Висновки ................................................................................................ 182
Список використаної літератури ........................................................ 187

Вступ

Актуальність теми дослідження. У вітчизняній гуманітаристиці донедавна історіософія як поняття перебувала поза науковим обігом. У радянських словниках та енциклопедіях годі було шукати дефініцію даного терміна. Зрідка історіософію порівнювали з теософією епохи Середньовіччя, частіше ототожнювали з філософією історії. У творах на історичну тематику використовувалися поняття історизм, історичні погляди автора тощо. Царина поезії відповідно обмежувалася студіюванням історіографічного спрямування тексту чи зауваженнями щодо наявності відсутності у творі певних історичних схем, постулювання законів історії тощо. Поважних історіософських дискурсів у сфері української поезії з історичним спрямуванням маємо не так багато.
Поезія Ліни Костенко на сьогодні вивчається досить активно. Однак переважають публіцистичні нотатки з приводу виходу в світ чергової книжки поетеси, з нагоди ювілеїв, з огляду на шкільні програмові твори тощо. Монографія В. Брюховецького, на думку багатьох критиків, непогана, однак „обмежена традиційним соціологічним підходом”. Дисертаційні дослідження, присвячені аналізу творчості Л. Костенко, на жаль, не є доступними для широкого кола фахівців. Навчальний посібник Г. Клочека „Історичний роман Ліни Костенко „Маруся Чурай”: шкільна версія аналізу” є актуальним для учителя-словесника та учня-старшокласника.
Дослідження, яке містило б вичерпно висвітлену історіософську домінанту у творчості Ліни Костенко, поки що немає. Вибір теми, як і формулювання проблеми дослідження, зумовлено наявністю вказаної лакуни у загальному корпусі текстів, які стосуються вивчення і потрактування творчого доробку поетеси. Це, власне, і слугує запорукою актуальності теми даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна і пов’язана з науковим планом та загальним профілем досліджень, що ведуться викладачами кафедри.
Мета роботи дослідити історіософський первінь у поезії Л. Костенко і дати системний аналіз ключових проблем, що є базовими для історіософії поетеси.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
дати чітке визначення поняття історіософія у співставленні з термінами історіографія, епістемологія, філософія історії;
визначити типові риси української історіософської традиції в її діахронії;
окреслити різницю між поняттями наукова і художня історіософія;
подати історіософію Л. Костенко в контексті вітчизняних історіософських тенденцій;
з’ясувати специфічні риси історіософії поетеси; сформулювати ключові аспекти історіософської концепції авторки на матеріалі конкретних поетичних текстів;
висвітлити морально-етичні, релігійні, естетичні особливості національного світогляду і світовідчуття українства, розкриті в історіософській поезії Л. Костенко.
Об’єктом дослідження слугують опубліковані художні тексти, а також, меншою мірою, публіцистичні статті поетеси періоду 19902003 рр.
Предметом дослідження є історіософська концепція, втілена у ліричних і ліро-епічних творах Л. Костенко та в її історичних романах у віршах „Маруся Чурай” і „Берестечко”.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять праці українських і зарубіжних учених. Так, при дослідженні феномену історіософії використано праці А. Астаф’єва [7], Ю. Барабаша [14; 15], В. Керімова [72], К. Колесникова [85], В. Лоскутова і М. Семочкіної [110], О. Пріцака [146], А. Ракітова [151], М. Тартаковського [178], Р. Юсуфова [201]. Базою для цілісного аналізу історіософської концепції Л. Костенко слугували праці філософів, культурологів А. К. та І. В. Бичків [16; 17], О. Забужко [57; 58; 59], Л. Левчук [106], Д. Чижевського [194]; Л. Гумільова [40], А. Гуревича [41]; М. Блока [18], М. Еліаде [199], Ж. Рюс [153], Л. Февра [185] та ін. Теоретичні і літературно-критичні аспекти дослідження спираються на праці українських і російських авторів, таких як-от: Ю. Гречанюк та А. Нямцу [37], О. Забужко [58; 59], Г. Касьянов [70], Г. Кошарська [98; 99], Л. Кужільна [104], І. Лисяк-Рудницький [107], С. Павличко [138], Е. Соловей [171], Н. Яковенко [203]; А. Єсін [54], О. Степикіна [174], В. Халізєв [190], І. Шаба [196] та ін. Науковими історичними джерелами для дослідження поезії Л. Костенко слугують праці М. Брайчевського [23], Д. Дорошенка [51], Н. Полонської-Василенко [142; 143], В. Смолія та В. Степанкова [166; 167], а також давні праці: „Богдан Хмельницький” М. Костомарова [96], „Богдан Хмельницький” П. Меріме [20] та ін.
Методи дослідження. Специфіка об’єкта дослідження, мета роботи зумовили використання певних методів дослідження, зокрема, розгляд поняття історіософія в культурологічному та історичному контексті здійснювався із залученням компаративістського методу. Методи історико-літературного, пообразного, порівняльного і, частково, біографічного аналізу використовуються при дослідженні історіософії поетичних текстів Л. Костенко. Спорадично задіяно архетипний метод (при дослідженні авторською інтерпретації „Давидових псалмів”).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше історіософському аналізові піддається увесь поетичний доробок Л. Костенко. У дисертації обґрунтовується теза про лінеарний шлях формування засадничих постулатів історіософської концепції Л. Костенко. Художня історіософія як складова стоїть на межі декількох дисциплінарних галузей власне літературознавства, філософії історії та історії, а отже, аналіз поетичних текстів може здійснюватися шляхом залучення інструментарію вказаних гуманітарних дисциплін, що дозволяє розширити як пошукове поле, так і креативні можливості дослідження. Робота є спробою подати інтерпретацію поетичного тексту з точки зору історіософії.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона розширює і збагачує уявлення про історіософію як феномен, що може бути реалізований і в науковому, і в публіцистичному, і в художньому тексті. Поезія Л. Костенко подається на тлі національної історіософської традиції, системний аналіз якої також винесено на рівень теоретичного узагальнення.
Практичне значення. Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні курсу „Історія української літератури ХХ століття” у вищій та середній школах, а також для підготовки спецкурсів, спецсемінарів, присвячених питанням художньої історіософії загалом або при поглибленому вивченні творчості Л. Костенко.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії української літератури ХХ ст. Результати дисертації, зокрема ІІ, ІІІ і IV розділів, використовувалися нами в лекціях із курсу „Українська література ХХ століття”, що читається в Харківському гуманітарному університеті „Народна українська академія”, а також було підготовано виступ на засідання Харківського історико-філологічного товариства (Харків, 2000). Основні положення дисертації обговорювалися на науково-методичних семінарах кафедри українознавства Харківського гуманітарного університету „Народна українська академія”. Окремі питання дослідження апробовано на наукових конференціях „Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості” (Харків, 1999), „Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки” (Харків, 1999), науково-богословській конференції „Творчість Тараса Шевченка на тлі помісної церковної традиції України” (Харків, 2004), ІІІ Міжнародній науковій конференції „Міжкультурні комунікації: простір і час” (Алушта, 2004).
Результати дослідження відображені в 12 статтях, надрукованих у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів основної частини, загальних висновків, бібліографії (207 позицій). Загальний обсяг роботи становить 202 сторінки (текстова частина 186 стор.).

Список літератури

Висновки

Творчість Л. Костенко як об’єкт наукового дослідження дає науковцеві невичерпні можливості щодо вибору предмета аналізу. На сьогодні поетеса названа і „космічним філософом”, і „безжальним істориком”, який бачить наш час як прелюдію Апокаліпсису [108, 1]. Не буде помилкою назвати видатну авторку ще й історіософом, у якого хоч і не всі без винятку поезії є складовими певної історіософської концепції, але в будь-якому разі, всі творять певний феномен історіософію Л. Костенко.
У дисертаційному дослідженні ми подали аналіз як конкретних історіософських концепцій, репрезентованих в окремих творах Л. Костенко, так і характеристику історіософії поетеси в більш узагальненому вигляді. Йдеться про такі два поняття зі сфери історіософії, як „історіософська концепція” та „історіософське мислення (світогляд, постава)” [14], які передбачають різні типи побудови дослідження. Аналіз художніх текстів Л. Костенко і робіт, присвячених творчості поетеси, дозволяє зробити висновок: історіософія Л. Костенко як концепція не була від початків творчості авторки абсолютно задекларованою і вичерпно викладеною вже у її ранній поезії, вона має свій вектор розвитку, певний часопросторовий вимір, увиразнюється в динамічному процесі творчого становлення поетеси. Єдине, що було апріорно визначено в історіософії Л. Костенко, це світоглядна та естетична настанови, які формували сутність цієї концепції. Авторка не потерпала протягом життя від світоглядних коливань. Шлях її творчих пошуків ніколи не був звивистим, і тим більше, не сходив на манівці.
Звідси, історіософія Л. Костенко, втілена у творчому доробку, час створення якого вимірюється майже п’ятдесятьма роками, не носить рис дискретності. Вона відбиває абсолютно лінеарний шлях розвитку і формування засадничих постулатів історіософського мислення поетеси.
Історіософія поетеси базована на закладеній українськими культурними діячами ХІХ ХХ ст. філософсько-історичній, культурологічній та мистецькій традиціях. Як форма історичного мислення історіософія Л. Костенко виявляє себе у контексті характерології, ментальних рис, етнопсихологічної організації (це персоналістські, кордоцентричні складові, релігійно-етичні, естетичні особливості національного світовідчуття і світогляду).
У визначенні прикметних рис історіософії поезії Л. Костенко ми користувалися розумінням історіософії як феномену, що стоїть на межі історичної науки (історіографії) та філософії історії (епістемології) і що має спільний з історіографією об’єкт знання (історичну реальність), спільний з епістемологією об’єкт дослідження (другорядні, вторинні тексти, наприклад, легенди, перекази) й оригінальний предмет знання (закономірності, тенденції, загальні схеми і структури).
Історіософія не вивчає причинові зв’язки, орієнтовані на раціональне знання. Для неї важливий світогляд історика, а отже, тут принциповим є ірраціональне заглиблення в історичне буття людини, виведення знання без звертання до досвіду, а за допомогою рефлексії, роздумів, пізнання суперечностей, аналізу власного психічного стану. На відміну від філософії історії з її аналізом можливостей, меж, форм і методів осягнення й пізнання людського буття, в історіософії превалює інтуїтивне, естетичне переживання, релігійно-етичне осягнення основ історичного життя людини. Тут на першому плані осмислення трагічності історичного розвитку.
Спираючись на новітнє тлумачення понять історіософія, художня історіософія, історіософія поета та історіософська концепція, можемо дати таке розуміння історіософії поезії Ліни Костенко.
Поетичний геній Л. Костенко за своєю природою глибоко історіософський. Ті твори, які не належать до історичних, через виражену в них морально-етичну парадигму також творять історіософію поезії авторки, хоча й не постулюють певну історіософську концепцію.
Історіософія Л. Костенко характеризується такими рисами:
1. Вона має лінеарний, а не дискретний характер. Поступове розширення кола емпіричних знань про світ, світову й вітчизняну історію провокує щоразу перетворення емпіричного матеріалу в теоретичне знання про світ. Так вдосконалюється вже означена складова історіософії поетеси або з’являється нова. Але ніколи творчість поетеси не була позначена різкою, полярною зміною постульованих поглядів.
2. Парадигма морально-етичних цінностей, які формують обличчя даної історіософії, позначена рисами загальнолюдського, універсального етосу, хоча такі національні ментальні риси, як антеїзм, екзистенційність і кордоцентризм (йдеться про кордоцентичну зверненість до „внутрішнього життя”, інтровертне заглиблення у внутрішній світ особистого переживання), є домінуючими. Радянська ідеологізована свідомість глибоко чужа поетесі, тому говорити бодай про слабкі відголоски її у певні періоди творчості Л. Костенко не доводиться. Парадигма християнських цінностей, православна релігійна традиція з її етосом в історіософській інтерпретації не вказують на віросповідання. Вона, ця парадигма, базована на принципах людяності, які є чинними у будь-якому конфесійному середовищі. Персонажі з Євангелія і Старого Заповіту є носіями універсальних моральних вартостей. Хоча з часом (особливо це відчутно в „Берестечку”) апелювання до Біблії, особливо до книг Йова, Книги Царств, до імен пророків Іллі, Йони, царя Давида, стає засобом увиразнення онтологічного трагізму українського історичного життя.
3. Носієм етичних й естетичних вартостей, згідно з історіософією Л. Костенко, є людина обдарована. У сфері націософії це завжди пасіонарна особистість (Богдан Хмельницький, Іван Богун, Мартин Небаба, Павлюк, Томиленко, Сахно Черняк; Жанна Д’Арк, Кромвель), у царині культури субпасіонарій (Маруся Чурай, Т. Шевченко, І. Сошенко, І. Миколайчук, А. Горська; Іма Сумак, Папуша; Гіпатія, Галілей, Марія Склодовська, Ян Гус, Джордано Бруно), у центрі християнської естетичної моделі Ісус Христос, поряд з ним Іван Предтеча теж пасіонарій, готовий прийняти смерть, але не відступитися від покладеної на нього місії.
4. Поетеса не є прихильницею постулату про визначеність людської долі. Однак вона і не ототожнює поняття „власне буття” та „сенс буття”. Тобто її історіософія в пошуках сенсу історії, сенсу історичного буття індивіда стоїть посередині між двома декларованими у сучасній історіософії тезами і може бути окреслена таким чином: тільки виняткова особистість (а осягнення власної винятковості можливе через активне вивчення дійсності й розуміння невідворотної необхідності служити власному народові, максимально реалізувавши свій потенціал) здатна визначити поле власних можливостей, своє призначення і спроможна покласти на свої плечі важку ношу зобов’язань, які необхідно виконати заради певної мегамети (у поетеси це завжди висока мета служіння своєму народові, своїй державі).
5. У вітчизняній історії Л. Костенко виділяє дві пасіонарні епохи: часи Київської Русі та період козацьких повстань і Визвольної війни 16481654 років. Не відносить поетеса до пасіонарних період визвольних змагань 19171921 років. Це пояснюється відсутністю у цьому історичному процесі пасіонаріїв. М. Грушевський та його уряд належали до субпасіонаріїв, потенціалу яких виявилося недостатньо для утримання завойованих свобод. Це не означає, що поезія Л. Костенко позначена рисами мілітарності. Тут нема навіть натяку на пріоритет зброї в розв’язанні питань державотворення. Йдеться тільки про особистісний фактор.
6. Теорія „Героя і натовпу”, актуальна для гуманітаристики ХХ століття, розв’язується в історіософії Л. Костенко на користь героя. Йдеться про висунуту філософами (Х. Ортеґа-і-ґассет) тезу про те, що у ХХ столітті натовп формує у своєму середовищі „героя”, висуває його від свого імені у ці „герої” і робить виразником ідей власне юрби. Тобто, відбувається ентропія не тільки в середовищі героїв, але й у сфері ідей. Л. Костенко ніде у своїй історіософії не покладається на дану концепцію. Її „герої” перебувають поза часовими тенденціями в опозиції герой-натовп і завжди є елітою певного суспільства, лицарями з непересічними цінностями, високим розумінням понять честь, обов’язок тощо. „Герої” творів поетеси зазвичай зневажені натовпом, не визнані, звинувачувані в абстрактних провинах. Образом образів тут є Богдан Хмельницький („Берестечко”), якого люди лаяли не тільки за поразку під Берестечком, за Гелену, а навіть за дощ. Однак важливим є те, що персонажі творів авторки здатні долати в собі образу на натовп, пам’ятаючи про необхідність служити народові, який так наполегливо їх ображає, зневажає, ігнорує тощо. Це не самоприниження чи мазохізм, це здатність мислити масштабно, вміння бачити дійсність з позицій майбутнього результату власної діяльності. В історіософії Л. Костенко показ цілісного портрета „героя” виконує не тільки естетичну функцію. Він має консеквентну спрямованість і праксеологічну орієнтацію: логічно й послідовно розкриваючи мотиви, якими керується „герой” у своїй діяльності, поетеса пояснює його дії з точки зору оцінювання їх ефективності.
Отже, поняття історіософія Л. Костенко може бути означене як питома ознака мистецького мислення і світовідчуття поетеси, риса, притаманна у філософсько-історичному, соціопсихічному, ментальному планах творчості авторки як цілості, „розчинена” в ній і саме в цьому сенсі всеосяжна, всепроникна. Такий підхід до історіософії поетеси дає підстави ввести в загальний історіософський контекст і лірику поетеси, й історичні романи у віршах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрухович Ю. Непіймана королева // День. 2000. 18 берез. С. 10.
2. Антоненко-Давидович Б. Перед невижатою смугою // Дніпро. 1962. № 11. С. 150157.
3. Антонишин С. Місія слова: Ліна Костенко // Слово і час. 1990. № 12. С. 2227.
4. Антонишин С. „Над річкою буття на березі крутому”, або лілеї для Ліни // Дзвін. 2000. № 3. С. 125132.
5. Апанович О. Маруся Богуславка історична постать? // Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1991. С. 2568.
6. Артюх В. Книга Буття Українського Народу” М. Костомарова: сакральні виміри національної самосвідомості // Сіверянський літопис. 2000. № 5. С. 132135.
7. Астаф’єв А. Художня історіософія: від Миколи Костомарова до Євгена Маланюка // Слово і час. 1999. № 2. С. 39.
8. Багалій Д. І. Академік Грушевський і його місце в українській історіографії // Червоний шлях. 1927. № 1. С. 160217.
9. Бажан М. Поема про кохання і безсмертя // Літ. Україна. 1980. 4 берез. С. 2.
10. Базилевський В. Поезія як мислення: Творчість Ліни Костенко в контексті сучасності // Літ. Україна. 1987. 10 верес. С. 3.
11. Бакула Б. Історія і поезія // Дивослово. 2000. № 3. С. 4245.
12. Бальмонт К. О любви // Уайльд О. Саломея. Пг.: Пантеонъ, 1908. С. 410.
13. Барабаш С. Г. Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літературної доби: Автореф. дис... докт. філол. наук. Львів, 2004. 44 с.
14. Барабаш Ю. Історіософія Тараса Шевченка // Слово і час. 2004. № 3. С. 1537.
15. Барабаш Ю. „Страшна помста” у двох вимірах: Міф. Історія // Сучасність. 2000. № 1. С. 110130.
16. Бичко А. К. Українська філософія. Докласична доба // Бичко А. К. Історія філософії: Підручник / А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. К., 2001. С. 306334.
17. Бичко І. Онтологія української духовності // Третій міжнар. конгрес україністів: Філософія. Історія культури. Освіта, 2629 серп. 1996 р., м. Харків. Х., 1996. С. 915.
18. Блок М. Апология истории, или Ремесло историка. М.: Наука, 1986. 382 с.
19. Бондар М. Образ України в поезії Т. Шевченка // Вісн. АН України. 1993. № 6. С. 5666.
20. Боплан Г. Л. де. Опис України / Гійом Левассер де Боплан. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький / П. Меріме. Пер. з фр., приміт. та передм. Я. І. Кравця. Львів: Каменяр, 1990. 301 с.
21. Борев Ю. Б. Художественный процесс: проблемы истории и методологии // Методология анализа литературного процесса. М.: Наука, 1989. С. 430.
22. Борев Ю. Б. Эстетика. Теория литературы: Энцикл. словарь терминов. М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2003. 575 с.
23. Брайчевський М. Ю. Вибрані твори: Іст.-археол. студії. Публіцистика. Нью-Йорк; К.: Видавн. дім „КМ Academia”, 1999. 600 c.
24. Брюховецький В. С. Ліна Костенко: Нарис творчості. К.: Дніпро, 1990. 262 с.
25. Вейн П. «Фактология отступает на второй план» // Факт, документ, хронология: Сб. ст. М., 1999. С. 319353.
26. Вернадський В. Українське питання і російська громадськість // Вітчизна. 1988. № 6. С. 172177.
27. Вінграновський М. Сто поезій. К.: Молодь, 1967. 128 с.
28. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. М.: Наука, 1977. 704 с.
29. Гершензон-Чегодаева Н. М. Питер Брейгель Старший. «Несение креста» // Гершензон-Чегодаева Н. М. Брейгель. М., 1983. С. 202207.
30. Гобозов И. А. Современная французская буржуазная философия истории. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. 189 с.
31. Голицын Н. Н. Библіографическій словарь русскихъ писательницъ. СПб.: Б. и., 1889. 308 с.
32. Гордасевич Г. Силуети поетес. К.: Рад. письменник, 1989. 246 с.
33. Горський В. С. Історія української філософії: Курс лекції. 3-тє вид. К.: Наук. думка, 1997. 286 с.
34. Грабович Г. До питання критичного самоусвідомлення в українській думці ХІХ століття: Шевченко, Куліш, Драгоманов // Третій міжнар. конгрес україністів: Літературознавство, 2629 серпня 1996 р., м. Київ. К.: Обереги, 1996. С. 2731.
35. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка / Пер. з англ. С. Павличко. 2-ге вид., випр. й авториз. К.: Либідь, 1998. 212 с.
36. Грабович Г. Проникливість і сліпота у рецепції Шевченка: випадок Костомарова // Сучасність. 1997. № 3. С. 7387.
37. Гречанюк Ю. А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХХХ століття / Ю. А. Гречанюк, А. Є. Нямцу. Чернівці: Рута, 1999. 124 с.
38. Грушевський М. Біля джерел національного культурного відродження України: (Етногр. та соціал.-традиц. підоснови Кулішевої творчості) // Народна творчість та етнографія. 1997. № 4. С. 828.
39. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. Т. 9. кн. 1: Роки 16501654. Репринт. вид. К. Наук. думка, 1996. 871 с.
40. Гумилев Л. Н. Пассионарность в этногенезе // Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. М.: ДИ ДЛК, 1997. С. 315364.
41. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. М.: Искусство, 1990. 396 с.
42. Гуржій О. І. Іван Богун: деякі міфи та реальність // Укр. іст. журн. 1998. № 1. С. 99111.
43. Гусар-Струк Д. Історичний роман Ліни Костенко // Сучасність. 1990. № 5. С. 2641.
44. ґадамер Г.- ґ. Що є істина. Рим, 1998. 589 с.
45. ґалеацці Паола. „Сніг у Флоренції” Ліни Костенко: Істор. симбіоз двох культурних світів // Третій міжнар. конгрес україністів: Літературознавство, 2629 серпня 1996 р., м. Київ. К.: Обереги, 1996. С. 160175.
46. Державин Н. С. Происхождение русского народа. М., 1944. 134 с.
47. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація. К.: Видавн. дім „КМ Academia”, 1998. 273 с.
48. Дильтей В. Описательная психология // Внутренняя форма слова: Сб. ст. М., 1997. С. 4991.
49. Дівчина з легенди Маруся Чурай. К.: Дніпро, 1967. 135 с.
50. Донцов Д. Дух нашої давнини. Прага: Б. в., 1944. 327 с.
51. Дорошенко Д. Нарис історії України в 2-х томах. К.: Глобус, 1992. Т. І. 238 с.
52. Дроб’язко Н. Династія Розумовських // Сіверян. літопис. 1998. № 5. С. 4855.
53. Дяченко С. І. Пригоди молодого лицаря: Роман з козацьких часів” Спиридона Черкасенка: (типологія жанру, специфіка образної системи і способи її художньої реалізації: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2001. 20 с.
54. Есин А. Принципы и приемы анализа литературного произведения. М.: Флинта НАУ, 1998. 248 с.
55. Забужко Н. Я. Вивчення роману Ліни Костенко „Маруся Чурай” // Укр. мова і літ. в школі. 1989. № 11. С. 1423.
56. Забужко О. Культура і традиція // Літ. панорама. 1988. К.: Дніпро, 1988. С. 2941.
57. Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.: Основи, 1993. 126 с.
58. Забужко О. С. Хроніки від Фортінбраса: Вибр. есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. 340 с.
59. Забужко О. Шевченків міф України: Спроба філос. аналізу // Творчість Т. Г. Шевченка у філософській культурі України: Зб. наук. праць. К., 1992. С. 4753.
60. Зайцев П. Л. Априоризм в познании истории: Дисс канд. филос. наук. Омск, 2000. 157 с.
61. Зарецький О. Міфологія більшовизму і витоки українського шістдесятництва // Учитель. 1998. № 9. С. 2328.
62. Зборовська Н. Шістдесятники // Слово і час. 1999. № 1. С. 7480.
63. Зі словом вітальним до Ліни Костенко: (Г. Сивокінь, Г. Штонь, М. Кодак, М. Жулинський) // Слово і час. 2000. № 3. С. 716.
64. Іваничук Р. Минувшину згадують, дбаючи про майбутнє: Роздуми над романом П. Загребельного Я, Богдан” // Жовтень. 1984. № 1. С. 112117.
65. Іванишин П. В. Поезія Петра Окунця: (художнє вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя): Автореф. дис... канд. філол. наук. Львів, 2000. 20 с.
66. Ільницький М. „Якби знайшлась неопалима книга...” // Прапор. 1980. № 8. С. 100112.
67. Ільницький М. Степове прокляття України: історіософія поезії Євгена Маланюка // Укр. мова і літ. в шк. 1993. № 7. С. 310.
68. Історія України: нове бачення: У 2 т. Т. 2. / Під ред. В. А. Смолія. К.: Україна, 1995. 567 с.
69. Кареев Н. Историология: (Теория истор. процесса). Пг.: Б. и., 1915. 147 с.
70. Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 19601980-х рр. К.: Либідь, 1995. 224 с.
71. Кауфман Л. С. Післямова // Дівчина з легенди. К.: Дніпро, 1967. С. 81119.
72. Керимов В. И. Историософия А. С. Хомякова. М.: Знание, 1989. 62 с.
73. Клен Ю. Вибране. К.: Дніпро, 1991. 461 с.
74. Климов Р. Питер Брейгель Старший // Искусство. 1954. № 6. С. 6271.
75. Клочек Г. Історичний роман Ліни Костенко „Маруся Чурай”: шкільна версія аналізу. Кіровоград: Степова Еллада, 1998. 52 с.
76. Клочек Г. Нескорена: Штрихи до життєвої і творчої біографії Ліни Костенко // Журналіст України. 2001. № 1. С. 4451.
77. Кобилянська О. „В неділю рано зілля копала...” К.: Держ. вид-во худож. літ., 1950. 181 с.
78. Ковалевський О. Екзистенціалізм і кордоцентризм у „тихій ліриці” Ліни Костенко // Київ. 2002. № 12. С.8895.
79. Ковалевський О. Поет і влада: Ліна Костенко в світоглядному контексті шістдесятництва // Київ. 2003. № 1112. С. 168176.
80. Ковалевський О. Філософія бунту і філософія серця в поезії Ліни Костенко. Х.: Б. в., 2002. 267 с.
81. Коваленко О. Мартин Небаба: людина з легенди // Сіверян. літопис. 1998. № 6. С. 311.
82. Кодак М. „Берестечко”. Один урок українству // Слово і час. 2000. № 1. С. 4849.
83. Кодак М. Неопалимої книги скрижаль // Київ. 2000. № 34. С. 127131.
84. Козак С. Універсальна ідея історіософії Кирило-мефодіївців // Слово і час. 1997. № 7. С. 2226.
85. Колесников К. Категорія історіософії: епістемологічне наповнення і традиції використання // Визвольний шлях. 1998. Кн. 5. С. 584590.
86. Коллингвуд Р. Дж. Идея Истории. М.: Наука, 1980. 486 с.
87. Костенко Л. В. Берестечко: Істор. роман. К.: Укр. письменник, 1999. 157 с.
88. Костенко Л. Вибране. К.: Дніпро, 1989. 559 с.
89. Костенко Л. Геній в умовах блокованої культури // Дивослово. 2001. №2. С. 27.
90. Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала // Уряд. кур’єр. 2000. 26 лют. С. 810.
91. Костенко Л. Маруся Чурай: Істор. роман у віршах: Для ст. шк. віку. К.: Веселка, 1990. 159 с.
92. Костенко Л. Неповторність. К.: Молодь, 1980. 224 с.
93. Костенко Л. В. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поема-балада, драматичні поеми. К.: Рад. письменник, 1987. 207 с.
94. Костенко Л. Україна як жертва і фактор глобалізації катастроф // День. 2003. 25 квіт. С. 1011.
95. Костенко Л. Чорнобиль в дозах історичної свідомості: Доповідь на ІІ Міжнар. конгресі україністів у Львові // Літ. Україна. 1993. 23 верес. С. 2.
96. Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий: Материалы и исседования. М.: Чарли, 1994. 768 с.
97. Коцюбинська М. Про поезію поезії: Метафора в сучасній укр. поезії // Дніпро. 1980. № 4. С. 2959.
98. Кошарська Г. Творчість Ліни Костенко з погляду поетики експресивності. К.: Видавн. дім „КМ Academia”, 1994. 165 с.
99. Кошарська Г. Феміністичний підхід до поезії Ліни Костенко // Другий міжнародний конгрес україністів: Літературознавство, 2228 серп. 1993 р., м. Львів. Львів, 1993. С. 247248.
100. Кравченко О. І. Історіософічні засади образної системи в поезії Євгена Маланюка // Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія: Матеріали міжнар. наук. конф., присвяч. 100-річчю від дня народж. Є. Маланюка: У 2-х ч. Кіровоград: КДПУ, 1997. Ч. І. С. 6971.
101. Краснова Л. „Летючі катрени” Ліни Костенко // Дивослово. 1997. № 56. С. 3536.
102. Кривошея В. До питання родоводу Хмельницьких // Сіверян. літопис. 1999. № 4. С. 3642.
103. Криса Б. Світоглядні основи українського поетичного барокко // Українське барокко: Матеріали І конгресу Між нар. асоціації україністів, 27 серпня 3 вересня 1990 р., м. Київ. К., 1993. С. 4753.
104. Кужільна Л. В. Національна модель світу в поезії літературного шістдесятництва в українській літературі ХХ століття: Монографія. Кіровоград: Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка, 2003. 326 с.
105. Кульчицький О. Світовідчування українця // Українська душа. К.: Б. в., 1990. С. 4866.
106. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття. К.: Либідь, 1997. 224 с.
107. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. В 2 т. Т. 1. К.: Основи, 1995. 554 с.
108. Ліна Костенко лауреат премії імені Франческо Петрарки // Літ. Україна. 1995. 12 січ. С. 1.
109. Лосева О. А. Философско-аксиологический анализ исторического познания: Дисс канд. филос. наук. Саратов, 1998. 161 с.
110. Лоскутов В. Русская историософия: мистерия и мистика духа / В. Лоскутов, М. Семочкина // Человек, бытие, культура: Тез. XIV Все союз. теорет. семинара. Переяслав-Хмельницкий, 1991. С. 5657.
111. Львов С. Грехи и добродетели. Страницы жизни и творчества // Наука и религия. 1970. № 8. С. 5266.
112. Любарский Г. Ю. Морфология истории: сравнит. метод и ист. развитие. М.: Изд-во КМК, 2000. 449 с.
113. Мазепа В. Історіософські ідеї Івана Франка // Київ. старовина. 2000. № 1. С. 6275.
114. Макаров А. Поэзия сестра история // Дружба народов. 1982. № 2. С. 243250.
115. Макаров А. П’ять етюдів: Підсвідомість і мистецтво. Нариси з психології творчості. К.: Рад. письменник, 1990. 286 с.
116. Маковей Г. В. Інтимна лірика як духовний феномен: (чоловічий і жіночий дискурси): Автореф. дис... канд. філол. наук. Кіровоград, 2003. 20 с.
117. Маковский С. Саломея в польской призме // Уайльд О. Саломея. Пг., 1908. С. 105114.
118. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави МІД і права ім. В. М. Корецького; Редкол.: Ю. І. Римаренко. К.: Довіра; Генеза, 1996. 942 с.
119. Мовчан Р. Позбутися рабського комплексу // Слово і час. &nd