ТВОРЧІСТЬ ГАННИ БАРВІНОК В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

Короткий опис

Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова

На правах рукопису

Подзігун Вікторія Іванівна

УДК 821.161.2 18”

Творчість Ганни Барвінок
в українському літературному процесі
другої половини ХІХ століття

10.01.01 українська література

дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор філологічних наук,
професор Гуляк Анатолій Борисович

Київ 2006

Зміст

Вступ...................................................................................................... 3
Розділ І. Художня проза Ганни Барвінок у руслі філософії серця” (кордоцентризму) ХІХ ст. .................................................................. 12
Розділ ІІ. Реалізмоцентричні моделі малої прози Ганни Барвінок: проблематика, жанрово-стильові модифікації............................................................ 66
Розділ ІІІ. Світоглядні засади письменниці в мемуаристиці й епістолярії 126
Висновки........................................................................................... 156
Література......................................................................................... 162

ВСТУП
Художня проза Ганни Барвінок цілий материк малих жанрових форм, що за своєю самобутністю й естетичною довершеністю становить феноменальне явище в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХ століть. Сьогодні, як з’ясовується, через півтораста років від появи першого оповідання письменниці, він дуже мало досліджений і вивчений, а в радянські часи був оцінений соціологічною критикою однобічно і явно знижено.
Ганна Барвінок (псевдонім Білозерської-Куліш Олександри Михайлівни, інший псевдонім А. Нечуй-Вітер, 1828-1911) народилася у дворянсько-козацькій родині на хуторі Мотронівка Борзнянського району Чернігівської області. Вчилася у приватних пансіонах на Полтавщині. З талановитої родини Білозерських вийшли й інші громадсько-культурні й літературні діячі. Брат Ганни Барвінок Василь Михайлович Білозерський український громадський і літературний діяч, журналіст, один із засновників Кирило-Мефодіївського братства, співавтор його статуту і автор Записок” (пояснень до статуту). Він був редактором журналу Основа”, що відіграв значну роль у становленні й розвитку української літератури. Другий брат, Микола Михайлович фольклорист і етнограф, автор ряду ґрунтовних праць у цій галузі (Южнорусские летописи, открытые и изданные Н.Белозерским”, співавтор збірника Українські приказки” М.Номиса, збірника Народних південноруських пісень” А.Метлинського та ін.). Він був і автором вагомої праці Тарас Григорович Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831-1861 г.)”. Сім’я Білозерських підтримувала дружні зв’язки з П.Кулішем, М.Костомаровим, О.Марковичем, Т.Шевченком, іншими культурними діячами. Саме Т.Шевченко був старшим боярином на весіллі Олександри Білозерської з Пантелеймоном Кулішем.
Це був творчий, високолетний, хоч і не завжди щасливий союз. П.Куліш став для Ганни Барвінок учителем, редактором її творів, видавцем, енциклопедією і, як жартома писав дехто з критиків, її євангелією
Увійшовши в історію української літератури в другій половині 50-х років (перші оповідання письменниці були опубліковані у 1858 році в літературному альманасі Хата” та журналі Основа”), працювала у ній понад п’ятдесят років. Нею створено більше 30 оповідань, новел, безліч ескізів з народних уст”, поезій у прозі, спогадів, художніх нарисів. Залишила письменниця і об’ємну епістолярну спадщину, що становить неоціненні документи доби.
Творчість Ганни Барвінок високо оцінювали і захоплено вітали письменники і критики її часу П.Куліш [127-128], Б.Грінченко [73], М.Венгжин [22], М.Шаповал (М. Сріблянський) [189], В.Чубинський [6]; І.Франко з шанобливістю називав її праматір’ю української літератури”, вбачав у її письменницькій праці свідчення росту національної сили” [181, 41,с.501]. Проте її творчості не було присвячено жодного спеціального дослідження. Названі публікації, поза сумнівом, потрібні й важливі нині, однак вони не можуть вважатися науково об’єктивними й вичерпними, адже складні проблеми художнього відображення дійсності трактувалися за часів ідеологічної заангажованості, коли нав’язувалася думка про право на існування мистецтва в дусі соціалістичного реалізму. На початку ХХ століття, особливо після смерті письменниці, ситуація докорінно змінилася. Соціологічно-класова, ідеологізована критика радянських часів втрачає інтерес до етико-моральних, релігійно-духовних шукань Ганни Барвінок, до її творчості загалом. Вивчення творчого доробку цієї безумовно цікавої письменниці ускладнюється відсутністю сучасних видань її творів. Після більш як півстолітнього забуття впродовж останнього часу побачили світ окремі твори Ганни Барвінок, що увійшли до збірника до 170-річчя від дня народження (2001 рік).
Наступає тяжка й тривала мовчанка. Коли С.Єфремов створює свою Історію українського письменства” (1919), він відводить інтерпретації творчості Ганні Барвінок небагато місця, хоча й підкреслює своєрідну художню вартість її прози. Критик зазначає: Перед між ними (письменниками, досить замітними на полі нашої белетристики” В. П.) веде найстарша віком з ветеранів нашого слова, що одсвяткувала р. 1910-го 50-літній ювілей своєї літературної діяльності Олександра Кулішева (псевд. Ганна Барвінок, 1828-1911), поет горя і бідування жіночого. У неї трохи вужча (порівняно з Марком Вовчком та іншими новітніми белетристами) сфера творчості, обмежена психічними переживаннями жінки-селянки, але в цій сфері авторка почувала себе цілком вільно й дала низку творів чималої літературної ваги” [87, с. 407-408]. Далі йдуть явно занижені, тенденційні оцінки: Оповідання Ганни Барвінок здебільшого фотографічні малюнки, мало не стенографічно записані пригоди з життя, що подають цікавий матеріал до народної психології, звичаїв, побуту” [87, с. 408]. Однак С.Єфремов продемонстрував не так звуженість підходу до талановитої прози письменниці, як, точніше, обмеженість соціологічної критики. Акцентація ж певних моментів, що їх знаходить критик у творчості Ганни Барвінок (фотографічність, стенографічність), розростається згодом в радянській критиці до всеохопних меж і стає визначальною при поціновуванні прози митця. До цього додається ще один важливий момент.
Літературознавство ХХ століття, зокрема 60-70-х років, закріпило думку про належність письменниці до етнографічно-побутової школи, ознаки якої були окреслені так: Учасники школи керувалися ідеєю народності (хоч і трактованої звужено) літератури як у плані світобачення, так і в художніх засадах. Естетичні уявлення про роль письменника зводились до завдань точного відображення побуту, звичаїв, обрядів, етики, етнопсихології народу, сприяння його моральному вихованню Усе це письменники прагнули передати з фактографічною точністю, а нерідко і з натуралістичним емпіризмом. Одна з характерних ознак школи зображення дійсності без особливого заглиблення в соціальні процеси, без проблемно-критичного аналізу суспільних закономірностей та широкого реалістичного узагальнення” [106, с.189]. Ця звужено-негативна, несправедлива оцінка дожила до наших часів і закріпилася в академічній Історії української літератури ХІХ століття” [106, с.188-195], в Українській літературній енциклопедії” [175,с.129], в окремих літературознавчих працях [143,с.166]. Відсутня оцінка творчості Ганни Барвінок у короткій довідці в Енциклопедії українознавства” [84]. Останнім часом окремі розвідки присвятили творчому доробку письменниці сучасні дослідники Л.Зеленська [92] та О.Івановська [100].
До названої школи віднесено П.Куліша, якого потрактовано ще й як українського буржуазного націоналіста (одним з найвпливовіших провідників етнографічної школи став П.Куліш”), прозаїків Основи” (О.Стороженка, Д.Мордовця, М.Номиса та ін.) і, особливо, Ганну Барвінок. Якщо творчість П.Куліша сьогодні вже ґрунтовно і науково-об’єктивно оцінено (праці А.Гуляка, М.Жулинського та ін.), то щодо Ганни Барвінок до останнього часу наукове прочитання її творчості не було здійснено. Негації в оцінці прози письменниці, представлені в академічній Історії української літератури”, дуже суворі і явно переважають спроби сказати про неї щось позитивне. Наприклад, стверджується: Розроблювані іноді конфлікти соціального змісту дістають полегшене розв’язання”, причини людського бідування пояснюються моральними факторами або пов’язуються з фатумом”; в характерології персонажів спостерігається перенесення в твір конкретних життєвих прототипів”, відзначаються як основні риси статичність зображення страдницько-пасивної особистості”, відсутність у героїв прагнення змінити тяжкі обставини свого життя”, слабкість причинно-наслідкових зв’язків між індивідом і обставинами”. У художній структурі відповідно переважає етнографічний спосіб портретування персонажа, фонографічні записи його мови; повсякчас виявляються риси дидактизму і, нарешті, деконцентрованість художньої думки”, що позбавляє художню структуру пружності”. Закріпилася і наскрізна тенденція протиставляти етнографічну й статичну прозу” Ганни Барвінок, позначену рисами громадянської пасивності й сентиментальної розчуленості” [106, с. 192], творчості Марка Вовчка з її активними героями-протестантами, мужніми борцями, народними ватажками, поява яких відбивала революційну ситуацію початку 60-х років ХІХ століття, реалістичній творчості А.Свидницького та ін.
Отже, завдання об’єктивно й адекватно оцінити й представити з позицій сьогодення творчість Ганни Барвінок, окреслити її художньо-естетичні й проблемно-філософські параметри без ідеологічних викривлень і упереджень і визначає актуальність проведеного дисертаційного дослідження. Робота викликана відсутністю наукових розвідок, в яких узагальнено особливості письменницької індивідуальності Ганни Барвінок та компетентно ідентифіковано її місце в літературному процесі другої половини ХІХ століття; невивченістю більшої частини художнього масиву її малої прози та епістолярної спадщини; невизначеністю стильових уподобань письменниці, можливістю різночитань в потрактуванні її реалізомцентричних або модерних пріоритетів; розмитістю уявлень про художні властивості малої прози письменниці, які засвідчують непересічність індивідуальної авторської стилістики і дають підстави ідентифікувати її творчість як потужне художнє явище досліджуваної доби; необхідністю відповідно до сучасних вимог літературознавчої науки та в новому ідеологічному ключі узагальнити окремі спорадичні спостереження над спадщиною письменниці, а також потребою введення творчих досягнень Ганни Барвінок у контекст літературознавчих уявлень про українське письменство на зламі століть. Дисертація є першою в українській літературі спробою комплексного монографічного прочитання художньої спадщини Ганни Барвінок.
Наукова новизна роботи. Цілісне і системне дослідження творчості белетристки (художньої прози, спогадів, епістолярію) здійснюється вперше. Уперше на тлі вітчизняної літератури прокоментовано тематику та проблематику творів, їх жанрову специфіку, провідні засоби образо- та характеротворення, а також представлено художню прозу письменниці (зокрема романтичноцентричні її моделі) крізь призму української філософії серця” (кордоцентризму), визначено впливи цієї філософії на проблематику і поетику творів; досліджено прийоми сюжетотворення і характеротворення в реалізмоцентричній творчості митця, значення і роль спогадів та епістолярію в розкритті світоглядно-естетичних позицій Ганни Барвінок.
У дисертації системно з позицій сучасної науки переосмислено раніше висунуті літературознавчі версії, осмислено специфіку відтворення письменницею внутрішнього устрою героїв, гармонійного життя зі світом, здійснено детальний аналіз маловідомих нині творів. Уведено в науковий обіг чимало матеріалів, що зберігаються у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, Чернігівського музею-заповідника імені М.Коцюбинського, Чернігівського історичного музею імені В.Тарновського.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі української літератури Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, до комплексних наукових та навчальних планів якої входить проблема дослідження естетичних концепцій, зокрема романтичних і реалістичних, на сучасному етапі літературознавчого аналізу художнього твору в руслі наукової теми „Актуальні проблеми розвитку української літератури ХІХ початку ХХ століття”. Тема дисертації затверджена на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України (протокол № 1 від 6 лютого 2003 року).
Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного дослідження творчого доробку белетристки, осмислення ідейно-естетичних особливостей творчої спадщини Ганни Барвінок та цілісний її аналіз у руслі літературного процесу і світоглядно-творчих шукань часу. Зазначена мета передбачає постановку та розв’язання таких завдань:
· вивчити світоглядні домінанти Ганни Барвінок шляхом аналізу життєвих принципів, ідеалів, переконань, особливостей національного світовідчуття письменниці;
· обґрунтувати джерела і особливості кордоцентризму її творів;
· здійснити аналіз романтичноцентричних моделей прози письменниці під кутом зору філософії серця” (кордоцентризму);
· розглянути реалізмоцентричну прозу Ганни Барвінок, її жанрові форми й модифікації, прийоми сюжетотворення і характеротворення;
· визначити роль фольклорних засобів у творах обох типів;
· окреслити основні стильові й композиційні прийоми і їх художньо-функціональну роль в досліджуваній малій прозі;
· виокремити первні модерністської стилістики у малій прозі письменниці і таким чином подолати її вузько народницьку рецепцію;
· схарактеризувати інші жанри творчої спадщини Ганни Барвінок, визначити їх роль у з’ясуванні світоглядних та естетичних позицій митця;
· визначити здобутки Ганни Барвінок в жанрі художньої прози, сформувати її літературознавчу оцінку;
· адекватно ідентифікувати місце і роль письменниці в українському літературному процесі другої половини ХІХ століття.
Об’єктом дослідження є художньо-оповідна, новелістична, нарисова спадщина Ганни Барвінок, а також спогади й епістолярій.
Предметом дослідження є проблемний діапазон, естетична природа, жанрово-стильові особливості прози Ганни Барвінок, що вкладаються в художні системи романтизму і реалізму.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані історико-літературний метод, а також метод текстуального аналізу, що дає можливість з’ясувати особливості художньо-стильової системи письменниці. Окремі прийоми психолого-аналітичного методу допомагають ґрунтовно і всебічно розкрити специфіку творення художнього образу в прозі Ганни Барвінок.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять теоретико-літературні, історико-літературні й філософські праці з проблем розвитку прози І.Франка, П.Юркевича, В.Соловйова, П.Куліша, М.Шаповала, Б.Грінченка, В.Чубинського, М.Венгжина, В.Петрова, Л.Старицької-Черняхівської, О.Грушевського, І.Пулюя, О.Кониського, О.Огоновського, С.Єфремова, І.Денисюка; статті і дослідження О.Івановської, О.Сікиринського, Є.Нахліка, Р.Міщука, А.Гуляка, П.Хропка, М.Жулинського, В.Яцюка, О.Федорука, Л.Дем’янівської, В.Поліщука, М.Яценка, С.Пригодія, Н.Шумило та ін. Використовуються також теоретико-методологічні праці українських дослідників Д.Наливайка, Г.Клочека, Т.Бовсунівської, О.Сулими-Блохиної, Д.Чижевського та ін.
Теоретичне значення роботи полягає у незаангажованому визначенні місця літературної спадщини Ганни Барвінок, у суттєвому доповненні новим матеріалом таких теоретико-літературних питань, як образотворчі функції сюжетики і композиційної структури малих прозових форм, естетико-стильового функціонування прийомів мовлення персонажів тощо. Здійснений різноаспектний аналіз поетики прози Ганни Барвінок дозволяє чітко окреслити художні моделі романтичноцентричної і реалізмоцентричної прози письменниці, акцентувати фольклорні елементи у ній, визначити їх роль і значення. Результати і висновки роботи відкривають нові можливості у дослідженні проблем теорії та історії літератури, зокрема питань творчого методу, фольклорно-літературних зв’язків.
Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсів історії і теорії української літератури, історії та теорії культури, історії прози, спецкурсів та спецсемінарів з питань творчості письменниці в руслі її доби, поетики і стилістики прози на філологічних факультетах педінститутів і університетів. Матеріали дисертації також можуть бути використані у написанні пошукових досліджень (курсових, дипломних робіт), підготовці посібників з історії і теорії української літератури, прози зокрема, у викладанні в школах, гуманітарних ліцеях, гімназіях, у майбутніх, більш поглиблених, дослідженнях творчості Ганни Барвінок.
Апробація і впровадження наукових положень дисертації. Результати дослідження апробувались на 7 наукових та науково-методичних конференціях.
Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.
Публікації. Основні результати роботи викладено у 8 публікаціях: 3 у фахових виданнях ВАК України, 5 у збірниках матеріалів та наукових праць.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів і висновків, списку використаних джерел (238 найменувань). Загальний обсяг 178 сторінок, з них 161 основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Дослідження літературного доробку Ганни Барвінок дає можливість зробити певні узагальнення щодо місця белетристки в літературному процесі другої половини ХІХ початку ХХ століття, значення її спадщини для становлення українського письменства у художньому плані.
Проза Ганни Барвінок самобутня, ідейно цілісна, художньо довершена одна з яскравих сторінок українського літературного процесу. Внесок письменниці у вітчизняну літературу сьогодні вбачається, за умови уважного вивчення, набагато вагомішим, значнішим, ніж декларувалось в радянському літературознавстві, в офіційній підручниковій літературі, в тому числі й академічній.
Основна ідейна парадигма художньої спадщини Ганни Барвінок полягає в розкритті й утвердженні духовності українського народу, увиразненні її основних рис на різних, соціальних і побутових, обширах матеріального та духовного життя. Широко спираючись на філософську традицію кордоцентризму, романтизму, а також і реалізму, просвітництва, модернізму, що побутували в українській літературі кінця XVIII початку ХХ ст., Ганна Барвінок вибудовує свою художню систему, в якій наскрізним є морально-етичне начало.
В українській суспільній думці філософія серця” (кордоцентризм) утверджується і набуває поширення в працях П.Д.Юркевича (1826-1874). Вчення П.Юркевича знаходило відгук у творчості ряду українських письменників Г.Квітки-Основ’яненка, П.Куліша (що докладно простежив, дослідив Д.Чижевський у Історії української літератури”), І.Нечуя-Левицького. Торкнувся кордоцентризм і романтичних шкіл харківської та київської. На філософію серця” великою мірою спиралася і творчість Ганни Барвінок, в першу чергу її романтичноцентрична проза. Під цим кутом зору аналізуємо такі оповідання, як Не було змалку, не буде й до’станку”, Лихо не без добра”, Вірна пара”, Восени літо”, а також твори повістевого типу Русалка”, Перемогла”, Забісована дівчина Настуся”, Малюнок” та інші, розкриваючи в них романтично модифіковану філософію чуттєвості (серця)”. Письменницею осмислюються в прозі цього типу сакральні архетипи душі, серця, долі (своєї тропи”), характерні для романтичної творчості. „Народна дійсність явилася романтикам (і не лише поетам, а й прозаїкам В. П.) надзвичайно повною, високоцінною та багатою. Народ та історія основні теми української романтики разом з тим основні проблеми національного руху” [184, с. 363].
М.Костомаров, сучасник і друг Ганни Барвінок, першим сформував науковий погляд на націю як духовну спільноту, і в обсяг цього поняття увів як консолідуючу силу „народ” виразника духовної суті нації, висловив нове розуміння народу та знаковості його присутності в історії. Український народ побутує в його працях як нація, яка оживає, яка прагне постати в своїй національній ідентичності серед європейської духовної спільноти народів [119, с. 1-2]. З’ясовуючи значення цих ідей для розвитку літератури, М.Костомаров пише: Тепер ідея народності оживила нашу літературу: і читацька публіка, і письменники вважають народність основним досягненням будь-якого твору красного письма” [122, с. 196]. Зазначимо також, що трактувалося це поняття широко: як література про народ і для народу; як передача народного мислення його ж мовою; як всебічний вияв народного буття в його минулому, сучасному й уявлюваному майбутньому. Такий підхід служив формою активного національного самовизначення, а світоглядною базою став для нього кордоцентризм як питома національна філософія. Ці погляди на художньому рівні розвиває і стверджує Ганна Барвінок.
Письменниця, вибудовуючи численні сюжети з життя і побуту основних верств українського суспільства покріпаченого селянства і вільного козацтва, нечисленної, але суспільно значущої верстви дворянства, простежуючи стосунки між ними, інколи складні й неприязні, а то й ворожі, не ставить собі за мету підкреслити антагонізм тих чи інших суспільних верств на засадах соціальних. У неї інша кардинальна мета: акцентування позитивних рис моралі й етики всіх шарів суспільства як основу єднання українців, формування української нації з єдиною духовною й естетичною культурою. Осягнути цю мету письменниці допомагає використання і широка художня інтерпретація народних пісень і дум, казок і легенд, вірувань, обрядів і звичаїв, приказок і прислів’їв. Адже це було художнє мислення самого народу, відтак воно знайшло свою художню реалізацію в прозі письменниці.
В об’ємних оповіданнях Ганни Барвінок, що часто контамінуються з повістю, інколи новелою, таких, як Домонтар”, Молотники”, Гречаники”, Королівщина”, Зів’яла квітка” та інших письменницею художньо втілюється ідея гармонійного облаштування людського життя (родини, суспільства) на основі традиційних духовних цінностей народу (любов і взаємоповага, працьовитість, чесність), що спиралися на християнські засади моралі, просвітительські ідеали. Наявні ж у творах соціальні акценти також знаходять своє вирішення у площині морально-етичній, християнсько-релігійній (Праправнучка Баби Борця”, Забісована дівчина Настуся”, Трудящий шукає долі, а доля шукає трудящого”, Треба набігти тропи”, Половинщик” та інші).
Проза Ганни Барвінок, як і більшість творів зламу кінця ХІХ початку ХХ століття, поєднує риси реалізму з модерними вкрапленнями. У малій прозі вбачаємо різностильові проявлення народництва (романтичні, реалістичні), поєднання яких з виходами письменниці в обшири модерного письма вирізняють оригінальний авторський стиль. Універсальною формою прози є раціоналізм, простота, дидактизм. Письменниця творила літературу для широкого читацького загалу, тому ієрархічні цінності народу дотримані на рівні свідомості.
Збагачується досвід психологічної характеристики, прийоми та засоби зображення, посилюється увага до матеріальних умов існування людини, її соціальної природи. Письменниця показує людину не стільки на фоні побуту, як людину для побуту.
Моделюючи образи-персонажі, белетристка не ідеалізує героїв, вони свідомі власних помилок, негативних рис характеру. Для письменниці ключовим є феномен краси, як особливий компонент світосприймання менталітету українця.
Асимілюючи традиції народнопісенної творчості в естетиці жанрів малої прози (оповідання, новели, поезії в прозі, образка, художнього нарису тощо), авторка органічно засвоїла багатства її лексики і фразеології, довершеність образної системи, філософську глибину і насиченість, засоби поетичної виразності: риторичні фігури, тропи, темпоритм тощо, характерні для фольклору; загалом збагатила жанрово-поетикальну палітру прози.
Творчість Ганни Барвінок типологічно може бути зіставлена з художнім набутком її сучасників Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Куліша, прозаїків Основи”, поетів-романтиків. Всі вони але кожен по-своєму творчо використовували традиції і багатства фольклору, розробляли національні первні українського романтизму, значною мірою спиралися на постулати філософії серця”. Особливо виразно постає це в творчості Ганни Барвінок. Вона живила літературу енергією народного слова протягом тривалого часу, дотримувалася концепції психологічного відображення історії культури (в розумінні етнографії та філософії українського народу)” [100, с. 443], пише дослідниця О.Івановська.
Тривалі гендерні студії української письменниці позначені піднесенням ролі жінки в житті українського села побутовому, економічному, духовному (Не було змалку”, П’яниця”, Королівщина” та інші). Повсякчас підносить письменниця духовну силу, розуміння краси, прагнення до гармонії в житті українського селянства, в першу чергу саме жіноцтва. Тема жіночої недолі і багатства духовного світу української жінки, її висока жертовність і пісенність однаково хвилювали і Т.Шевченка, і Ганну Барвінок, котра своїми кращими прозовими творами справляла на читача таке велике враження, що не даремно Б.Грінченко назвав її справжнім поетом жіночого горя” [67,с.374].
Особлива заслуга Ганни Барвінок у художньому представленні проблеми української жінки. У центрі уваги письменниці загальні погляди та вчинки. Вони наслідок внутрішнього життя життя серця, на глибокому дослідженні якого зупиняється письменниця, акцентуючи увагу на мові персонажів. Героїні скромні, працьовиті, сором’язливі, підкреслена християнська риса уміння розуміти інших. Поетизуючи образ жінки-селянки, матері, авторка втілює ідею селянського матріархату”, як складову романтичного світогляду. Іноді характери героїнь подаються вже як завершені, розкриваються у почуттях, для письменниці характерно, що не зовнішня краса визначає ставлення до героїв, а описи душевного стану, психологічні колізії, переважно безвідносні до соціального середовища.
Багатство художніх тем, сюжетів, ситуацій, образів, естетичних засобів надають творчій спадщині письменниці вічної краси і принадності. Важко переоцінити і зроблене письменницею в галузі розвитку української мови. Все це вимагає нових широких студій.
На формування естетичних смаків Ганни Барвінок мали вплив родинна літературна традиція, шлюб з П.Кулішем, знайомство з Т.Шевченком і М.Костомаровим, епістолярій з такими письменниками, як: І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, Олена Пчілка, М.Коцюбинський. Листування письменниці відбиває головні події родинного життя, характеризує адресатів, містить портрет Ганни Барвінок людини-митця у громадських справах. В епістолярії відбились жертовність письменниці, демократизм політичних поглядів, особливості вдачі української жінки, ставлення до рідної мови, культури, історії. Європейська обізнаність її чоловіка, вплив на творче виховання дружини, сприяли естетичному смаку, який був властивий рідко кому із сучасників письменниці.
Немале значення для оприявлення світоглядних засад Ганни Барвінок, її етичних і естетичних поглядів має мемуаристика й епістолярна спадщина письменниці. Спогади, присвячені Т.Шевченкові, М.Костомарову, П.Кулішу, Марку Вовчку, дому” (родині) Білозерських представляють унікальні документи доби, цінний матеріал для розуміння обставин життя і творчості письменниці, а також П.Куліша, з яким півстоліття було пройдено поряд, інших українських письменників, культурних і громадських діячів тієї високодуховної епохи українського відродження.
Вагомою для історії культури й епістолярна спадщина: саме вона дала можливість дослідниці Л.Зеленській укласти життєпис письменниці. Пишучи про значення епістолярної спадщини П.Куліша, українознавець діаспори О.Федорук робить висновки: Листи Куліша пройняті духом його доби, вони ж є важливим, нерідко першорядним, джерелом для дослідження багатьох процесів, що розвивалися в українському (та російському) суспільстві, і в яких Куліш брав більш чи менш активну участь, він-бо ніколи не був поза межами живого зацікавлення ними Жива думка, живе слово, звернене до потреб сьогодення, задивлене у майбутнє, з синтезом минулого, ось домінанта Кулішевої кореспонденції” [155, с. 5-6]. Ці визначення повністю стосуються кореспонденції і Ганни Барвінок.
Художні ідеї письменниці виразно співвідносяться з домінантними ідеями її часу та національною традицією загалом. Особливо актуальними у добу Ганни Барвінок стали ідеї творення з сирої етнографічної маси” самостійної нації, утвердження права українського народу на самобутність, осягнення духовної єдності всіх станів українського соціуму як основи оформлення народу в націю. У широкому розумінні саме вони є визначальними для прози Ганни Барвінок.
Отже, дослідження творчості Ганни Барвінок дозволяє вважати її видатною представницею української літератури, що еволюціонує від романтизму до модернізму. Здобутки белетристки в царині літератури не можуть бути полишені поза увагою. Системне вивчення оригінальної спадщини письменниці додає чимало важливого в історію українського письменства. Для комплексного усвідомлення всього літературного процесу в Україні кінця ХІХ початку ХХ століття, дослідження вкрай важливе.

ЛІТЕРАТУРА
1. Банківська Н. Про романтичне мислення // Слово і час. 1990. № 9. С. 67-73.
2. Барабаш Ю. Знаю человека: Г. Сковорода. Поэзия. Философия. Жизнь. М.: Художественная литература. 1989. 335 с.
3. Барвинок А. Жизнь в одном селе // Основа. Южно-русский литературно-ученый вестник. 1862. Кн. 8 серпень (август). С. 29-46.
4. Барвинок А. С Волыни. Отрывок // Основа. Южно-русский литературно-ученый вестник. 1861. январь. Кн. 1. С. 282-292.
5. Барвінок Г. Бабусині мрії // Літературно-науковий вісник. 1906. Т.35. Кн. 8. С. 187-196 (ч. 1).
6. Барвінок Ганна. Вибрані твори (Ред. та вст. ст. Валер’яна Чубинського). К.: Видавниче товариство „Час”, 1927. 233 с.
7. Барвінок Г. Відгуки-сльози (Переказ твору жидівського) // Рідний край. 1908. № 21. С. 9-10.
8. Барвінок Г. Вірна пара С. Петербург. 1900. 40 с.: портр. (Благотворительное общество издания общеполезных и дешевых книг; № 5).
9. Барвінок Г. Восени літо: (Оповідання). Петербург: В друкарні П.А.Куліша, 1860. 16 с.
10. Барвінок Г. Воспоминания о Шевченке; его смерть и погребение. Голосіння українок // Основа. 1861. № 3. С. 16-17.
11. Барвінок Г. Горе на горе скинулося // Літературно-науковий вісник. 1906. Т. 3. Кн. 1. С. 58-72 (ч. 1).
12. Барвінок Г. Гречаники: (Оповідання) // Літературно-науковий вісник. 1901. Т.13. Кн. 3. С. 263-283 (ч. 1).
13. Барвінок Г. Гречка // Дзвінок. 1910. С. 9-10. 25 травня. С. 121-122.
14. Барвінок Г. Дивовижне утя // Дзвінок. 1910. №. 12-13. 10 липня. С. 176-183.
15. Барвінок Г. Довічний жаль // Рідний край. 1908. № 5. С. 6.
16. Барвінок Г. Згадка про Т. Г. Шевченка (1847 р.) // Українська хата. 1911. №. 2. С. 65-66.
17. Барвінок Г. Казка про орла, про чорта і про чортову дочку // Дзвінок. 1891. №. 22. 15 (27) листопада. С. 177-180.
18. Барвінок Г. Кривенька уточка // Дзвінок (Львів). 1890. №. 9. 1 (13) травень. С. 70.
19. Барвінок Г. Лисиця та журавель: (Записано від молотника). // Дзвінок. 1891. №. 2. 15 (27) січень. С. 15.
20. Барвінок Г. Лихо не без добра: (Оповідання). Петербург: В друкарні П.А.Куліша, 1860. 10 c.
21. Барвінок Г. Льон // Дзвінок. 1910. №. 3-4. 25 лютого. С. 25-28.
22. Барвінок Г. Майорівна (Видав Микола Венгжин з нагоди ювілею авторки. Київ-Чернівці: Вид-во Будучина”; Накладом Тов. укр. студ. Січ” в Чернівцях, 1911. 43 с. (№ 1).
23. Барвінок Г. Малюнок // Рідний край. 1908. №. 25. Липень. С. 12-14.
24. Барвінок Г. Молодича боротьба. С.-Петербург. 1899. 19 с. (Благотворительное общество издания общеполезных и дешевых книг; № 3).
25. Барвінок Г. Молотники: (Бытовой рассказ) // Киевская старина. 1888. Т. 21. Кн.6. С. 341-364.
26. Барвінок Г. На розсвітанні життя /Публ. В.Яременка // Наука і культура. Україна: Щорічник. Вип. 23. К., 1989. С. 394-403.
27. Барвінок Г. Наш дід і піп: (З народних уст) // Основа. 1862. Кн. 9. Октябрь. (Сентябрь.). С. 100-103. Підп.: Нечуй-Вітер А.
28. Барвінок Г. Не було змалку не буде й до’станку // Основа. 1861. Кн. 6. С. 17-46. Підп.: Нечуй-Вітер А.
29. Барвінок Г. Несколько встреч с Н. И. Костомаровым // Киевская старина. 1885. Т.12. Кн. 6. С. 255-262.
30. Барвінок Г. Оповідання. Полтава: Друк. спілки споживчих трвариств. 1919. 128 с.
31. Барвінок Г. Оповідання з народних уст. З портретом авторки й з передмовою Б.Грінченка. К.: Друк. Петра Барського, 1902. XXVIII, 544 с.
32. Барвінок Г. Побожна пара: (Справдешня подія) // Дзвінок. 1890. № 1. 1 (13) січень. С. 7.
33. Барвінок Г. Половинщик: (Этнографический рассказ) // Киевская старина. 1888. Т. 23. Кн. 12. С. 478-492.
34. Барвінок Г. Правда на світі нівечиться, а вже колись визначиться // Літературно-науковий вісник. 1905. Т. 31. Кн. 8. С. 103-115 (ч. 1).
35. Барвінок Г. Промінь: (З розмови страхового агента) // Літературно-науковий вісник. 1902. Т. 18. Кн. 5. С. 176-179 (ч. 1).
36. Барвінок Г. Русалка: (Этнографический рассказ) // Киевская старина. 1889. Т. 26. Кн. 7. С. 64-109.
37. Барвінок Г. Садовнича школа // Літературно-науковий вісник. 1904. Т. 27. Кн.9. С. 219-222 (ч. 1).
38. Барвінок Г. Святе Різдво на хуторі // Літературно-науковий вісник. 1905. Т. 29. Кн. 2. С. 77-84 (ч. 2).
39. Барвінок Г. С дороги // Основа. 1861. Кн. 2. С. 188-197. Підп.: Нечуй-Вітер А.
40. Барвінок Г. Сирітський жаль // Основа. 1861. Кн. 3. С. 18-29. Підп.: Нечуй-ВітерА.
41. Барвінок Г. Спасенна пара: (Оповідання, вийняте з народних уст в хуторі Куліша в Чернігівщині, 1885 року) // Нова хатына. Збирнычокъ творивъ. СПб, типогр. Штаба Отдъл. Корп. Жандарм., Пантелеймонская, 9. 1900. С. 36-40.
42. Барвінок Г. Спасенний москаль: (Народна гутірка) // Дзвінок. 1890. №. 5. 1(13)березень. С. 39.
43. Барвінок Г. Спогади про знаємість Куліша з домом Білозерських (Присвячую Дорогій моїй сестрі Н.М.З. товаришу моєму вірному) // Будучність. 1909. № 3. С. 33-36.
44. Барвінок Г. Спомини про Марка Вовчка // Рідний край. 1909. № 1. С. 9-11.
45. Барвінок Г. Спомини: ІІ. П.О.Куліш в 1846 році у Петербурзі. Заручини; ІІІ.Весілля // Українська хата. 1911. №. 5-6. С. 297-311.
46. Барвінок Г. Спомини IV. Прощальний дівич-вечір”; V. Ми виїхали за границю; VI.Приїзд до Києва на перепутті до Варшави // Українська хата. 1911. №. 7-8. С. 298-317.
47. Барвінок Г. Три шляхи // Рідний край. 1909. №. 2. Січень. С. 6-12.
48. Барвінок Г. Хатнє лихо // Основа. 1861. Кн. 10. С. 59-74. Підп.: Нечуй-Вітер А.
49. Барвінок Г. Щоденна гірка пісня: (Малюнок сільського життя) // Рідний край. 1908. №. 8. Січень. С. 5-8.
50. Баронин А. Этническая психология. К.: Тандем, 2000. 264 с.
51. Бахтин М. Слово в поэзии и прозе. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 502с.
52. Бернштейн М. Журнал Основа” і український літературний процес кінця 50-60-х років ХІХ ст. К.: В-во АН УРСР. 1959. 215 с.
53. Білецький О. Зібрання праць у 5-ти т. К.: Наукова думка, 1965.
54. Бовсунівська Т. Двійництво в українському романтизмі // Українська мова та література. 1997. № 36 (52). С. 6.
55. Бовсунівська Т. Доля в українському романтизмі // Українська мова та література. Ч. 40(56). 1997. С. 1-2.
56. Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ ст.: Наукове видання. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2001. 334 с.
57. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму. Етногенез і теогенез. Ч. 1. К.: Київський інститут „Слов’янський університет”, 1997. 155 с.
58. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму. Етногенез і теогенез. Ч. 2. К.: Київський інститут „Слов’янський університет”, 1998. 110 с.
59. Бровко І., Сидоренко Г. Аналіз літературного твору. К.: Радянська школа, 1959. 166 с.
60. Бушмин А. Преемственность в развитии литературы. Л.: Наука, 1975. 159 с.
61. Валявко І. Дмитро Чижевський фундатор поняття „філософія серця” // Слово і час. 1998. № 8. С. 83-88.
62. Вибрані листи Пантелеймона Куліша українською мовою писані. Ред. Ю. Луцького, передмова Ю.Шевельова. Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк, Торонто, 1984. С. 20, 29, 32, 226, 251-252.
63. Вороний М. Останні дні і посмертна воля Ганни Барвінок // Рада. 1911. 15 серпня. С. 2.
64. Гаєвська Л. Морально-етична проблематика української новели кінця ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1981. 127 с.
65. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури (За наук. ред. О.Галича). К.: Либідь, 2001. 488 с.
66. Ганна Барвінок (замість некролога) // Українська хата. 1911. липень-серпень. № 7-8. С. 328-330.
67. Ганна Барвінок: Збірник до 170-річчя від дня народження (Ред. В.Шендеровський, уклад. В.Яцюк). К.: Рада, 2001. 556 с.
68. Геник-Березовська Н. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм К.: Київський Слов’янський університет, 2000. 368 с.
69. Гнатюк Л. Філософсько-науковий кордоцентризм Памфіла Юркевича (український філософ доби романтизму П.Юркевич) // Людина і політика. 2002. січень (лютий). № 1. С. 107-114.
70. Гречнев В. Русский рассказ ХІХ-ХХ века (проблематика и поэтика жанра). Л.: Наука, 1979. 208 с.
71. Гринченко Б. А.М.Кулиш (Ганна Барвинок): По поводу сорокалетия ее литературной деятельности. Чернигов: Земская тип. 1901. 20 с.
72. Грінченко Б. Твори: В 2 т. К.: Наукова думка, 1990. Т. 1. 640 с.
73. Грінченко Б. Ювілей Ганни Барвінок (О. М. Кулішевої) // Літературно-науковий вісник. 1901. Т. 14. Кн. 6. С. 167-173 (№. 2).
74. Грушевський О. Сучасне українське письменство в його типових представниках. Ганна Барвінок. // Літературно-науковий вісник. 1907. Т. 37. Кн. 1. С. 65-68.
75. Гуляк А. Становлення українського історичного роману. К.: Тов. „Міжнародна фінансова агенція”, 1997. 294 с.
76. Гуляк А., Хропко П. Українська література кінця ХІХ початку ХХ ст. // Українська мова і література в школі. 1991. № 1. С. 23-30.
77. Гуляк А., Хропко П. Жанрова специфіка літературного твору. К., 1994. 38 с.
78. Денисюк І. Талант без талану // Вітчизна. 1968. № 12. С. 182-188.
79. ДенисюкІ. Олітературнення фольклорних жанрів у малій прозі Г.Квітки-Основ’яненка // Українське літературознавство. Львів, 1973. Вип. 18. С. 83-90.
80. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. К.: Вища школа, 1981. 213 с.
81. ДенисюкІ. Франкова концепція національної літератури // ІІІМіжнародний конгрес україністів (Літературознавство). Львів, 1993. С. 285-290.
82. Дем’янівська Л. Барвінок Ганна // Українська література у портретах і довідках. К.: Либідь, 2000. 358 с.
83. Дорошкевич О. Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. К.: Наукова думка, 1986. 309 с.
84. Енциклопедія Українознавства (в 11-ти т). /Гол. ред. В.Кубійович/. Т. 1. К.: Глобус, 1993. 399 с.
85. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основа, 1998. 658 с.
86. Євшан М. Ганна Барвінок (до 50-літньої діяльності) // Українська хата. 1911. № 5-6. С. 148-160.
87. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Fеmіnа, 1995. 688с.
88. Жулинський М. Пантелеймон Куліш. Літературний портрет. Чорна рада. К.: „Бібліотека українця”, 2002. 239 с.
89. Забіяка І. У чеканні спадкоємців: Про взаємини між В.Горленком і Кулішами // Вітчизна. 1991. № 8. С. 193-194.
90. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.: Наукова думка, 1992. 118 с.
91. „Залишаюся глибоковідданим В.Горленко” // Хроніка 2000: Наш край. 1993. № 1-2 (3-4). С. 73-82.
92. ЗеленськаЛ. Ганна Барвінок (Життєпис на основі епістолярної спадщини). Чернігів, 2001. 130 с.
93. Зеленська Л. Ганна Барвінок: Життя і творчість // Чернігівські відомості. 1996. № 30. 26 липня. С. 5.
94. ЗеленськаЛ. Іван Пулюй та подружжя Кулішів (За матеріалами чернігівських музеїв) // Сіверянський літопис (Чернігів). 1995. №. 3. травень-червень. С. 73-76.
95. Зеленська Л. Листи Ганни Барвінок до Михайла Коцюбинського // Українська мова і література в школі. 1990. № 10. С. 68-70.
96. Зеленська Л. Михайло Грушевський та Ганна Барвінок // Чернігівські відомості. 1996. № 42. 18 жовтня. (№ 96). С. 2.
97. Зеленська Л. Листи першого директора історичного музею Андрія Шелухина до Ганни Барвінок // Літературний Чернігів. 1996. №. 9. С. 62-76.
98. Зеленська Л. „Увесь світ любив мене” (Про українську письменницю Г.Барвінок, дружину П.Куліша) // Жінка. 1993. № 8. С. 6-7.
99. Зеньковский В. История русской философии. В 2 т. Т. 1. М.: Аст, 1999. 542 с.
100. Івановська О. Ганна Барвінок. Письменниця, фольклорист // Збірник до 170-річчя від дня народження (Ред. В.Шендеровський, уклад. В.Яцюк). К.: Рада, 2001. С. 443-463.
101. Івановська О. Фольклористична спадщина Ганни Барвінок: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. К., 1996. 23 с.
102. Івановська О. Фольклорні записи Ганни Барвінок: Навчальний посібник. К.: Довіра, 1995. 70 с.
103. Ільїн В. Ідея як основа формування кордоцентризму П.Д. Юркевича // Мультиверсум. Філософський альманах. К., 2000. Вип. 13. С. 3-13.
104. Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ поч. ХХ ст. К.: Наукова думка, 1987. 311 с.
105. Історія української літератури ХІХ ст.: Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів: У 3-х кн. (За ред. М.Т. Яценка). К.: Либідь, 1995. Кн.1 366 с.
106. Історія української літератури ХІХ ст.: Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів: У 3-х кн. (За ред. М.Т. Яценка). К.: Либідь, 1995. Кн. 2 384 с.
107. Історія української літератури: У 2 т. (Ред.кол.: І.О. Дзеверін (голова) та ін. К., 1987. Т. 1. 631 с.
108. Історія української літератури ІІ пол. ХІХ ст. (Посібник для студентів філологічних факультетів університетів). К.: Вища школа, 1979. 462с.
109. Історія української літературної критики (М.Бернштейн та ін.). К.: Наукова думка, 1988. 456 с.
110.