УКРАЇНСЬКА МОДЕРНА НОВЕЛА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ: РОЗВИТОК І МОДИФІКАЦІЇ В ЇХ ОБУМОВЛЕНОСТІ МЕТАФОРИЗАЦІЄЮ ЯК ПРОВІДНОЮ РИСОЮ ХУДОЖНЬОГО МИСЛЕННЯ ДОБИ

Короткий опис

Одеський національний університет
імені І.І. Мечникова

На правах рукопису

Васильєва Майя Борисівна

УДК: 821.161.2-32„18/19”(043.5)

Українська модерна новела кінця ХІХ початку ХХ століть: розвиток і модифікації в їх обумовленості метафоризацією як провідною рисою художнього мислення доби

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
кандидат філологічних наук, доцент Пащенко
Микола Васильович

Одеса 2003

зміст
Стор.
Вступ...................................................................................................... 4
Розділ 1. новела і Метафора: особливості структури та функціонування.......................................................................... 11
1.1. Поняття новизни, що закладене в сутність новели. Особливості новелістичної композиції.................................................................. 11
1.2. Методологічні засади літературознавчої концепції метафори. 16
1.3. Висновки...................................................................................... 25
Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НОВЕЛИ КІНЦЯ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ.................................................................... 27
2.1. Тенденції розвитку літератури: оновлення художнього мислення і стильових ознак................................................................................. 27
2.2. Новелістика 90-х років ХІХ століття: особливості структури і стилю новел Т.Бордуляка (Жебрачка”), О.Авдиковича (Гуси”), В.Потапенка (На нові гнізда”)................................................................................................. 37
2.3. Етапи еволюціонування художнього мислення М.Коцюбинського в період 1884 1907 років................................................................................ 42
2.3.1. Реалістичні засади творчості в період 1884 1901 років. 44
2.3.2. Жанрове і стильове новаторство періоду 1902-1904 років (Цвіт яблуні”)............................................................................................. 51
2.3.3. Кристалізація жанровизначальних і стильових особливостей новели 1904 1907 років (У грішний світ”, В дорозі”, Невідомий) . 57
2.4. Психологізація та особливості стилю в новелістиці 1904 1912 років 73
2.4.1. Поглиблення психологізму новел (Гість” Є.Ярошинської та Сон” М.Коцюбинського)......................................................................... 73
2.4.2. Урізноманітнення стильових ознак в новелах М.Яцкова (За горою”, Дівчина на чорнім коні”, Де правда?”)..................................... 84
2.5. Висновки...................................................................................... 92
Розділ 3. жанрова диференціація та модифікації в новелістичній прозі кінця ХІХ - початку ХХ століть 94
3.1. Роль метафоризації у формуванні та розмежуванні оповідання та новели (Дора”, Вона” М.Жука, За півдня” А.Шабленка; Згуба” М.Могилянського, Сміх”, Коні не винні” М.Коцюбинського). 94
3.2. Жанрова диференціація і метафоризація в межах фрагментарних форм (цикл ліричних прозових мініатюр З глибини” М.Коцюбинського) 113
3.3. Модифікації новели під впливом інших видів мистецтв (Дорога” В.Стефаника, На камені”, Intermezzo”, Хвала життю!” М.Коцюбинського)............................................................................................................. 116
3.4. Формування жанрових ознак новели-метафори (Дев’ята симфонія” С.Яричевського), новели-порівняння (Буря” Є.Мандичевського) та новели-алегорії (Молох” Ю.Будяка)........................................................ 144
3.5. Фабульна організація новели як чинник її модернізації (Гермес Праксітеля” М.Яцкова, Зустріч” Наталки Полтавки, Подарунок на іменини”, Persona grata” М.Коцюбинського, Страшна помилка” О.Плюща, Голос серця” У.Кравченко, Така дурна справа” О.Авдиковича, Дебют” М.Коцюбинського)........................................................................... 156
3.6. Висновки.................................................................................... 171
ЗАГАЛЬНІ Висновки.................................................................... 172
Список використаних джерел.......................................... 181

Вступ
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Українська модерна новела к.ХІХ поч.ХХ ст. стала якісно новим етапом розвитку вітчизняної літератури. Репрезентуючи кардинальні зміни у способах відображення дійсності, демонструючи становлення окремої, складної і динамічної жанрово-стильової системи, вона продовжує викликати особливе зацікавлення у літературознавців. Вивчення новелістики означеного періоду має свою тривалу історію. Започатковане у статтях І.Франка [144], [145] (автор першим вказав на риси жанрового і стильового новаторства письменників нової генерації”), розвинуте на поч.ХХ ст. в монографії С.Єфремова [50] (в ході аналізу набутків українського письменства від найдавніших часів до поч.ХХ ст. поокремо оцінено творчість М.Коцюбинського, Л.Яновської, Г.Григоренка, М.Левицького, В.Леонтовича, О.Кобилянської, М.Яцкова, В.Стефаника, А.Крушельницького) бачення важливішого з етапів розвитку вітчизняної літератури знайшло глибоку й різноаспектну характеристику в працях сучасного періоду. Зокрема, вагомий внесок у вивчення новелістики зламу століть здійснено І.Денисюком [43], [44] та В.Фащенком [137], [139], [140]. В центрі уваги дослідників виявилися питання оновлення новели к.ХІХ поч.ХХ ст.: поглиблення психологізації малої прози означеного періоду; зміна деяких жанрових особливостей малих епічних форм; диференціація в межах новелістичного жанру; використання літературою засобів образотворення з інших видів мистецтв. Окрім того, праці В.Фащенка збагатили теорію новели розробкою питань мікро- і макроструктури новелістичної композиції, в свою чергу І.Денисюк зосередився на жанрово-структурних типах новели, виявленні стильових домінант творчості ряду новелістів.
Інша значуща ознака новели к.ХІХ поч.ХХ ст. модерність - в 90-х рр. ХХ ст. стала предметом спеціальних досліджень В.Агеєвої [4], [7], Ю.Кузнецова [77], Т.Гундорової [38], С.Павличко [102], [103]. Порівняно з літературознавчими працями радянського періоду, для яких характерними були вульгарно-соціологічні нашарування, дослідження названих авторів репрезентували якісно новий погляд на модернізм, в основу якого лягли філософсько-естетичні принципи пізнання світу.
Водночас сучасна літературознавча практика засвідчує невпинне зростання інтересу до метафори. Дослідження метафори, започатковані у вітчизняному літературознавстві в 60-х рр. ХХ ст. в статтях А.Волкова [23], М.Коцюбинської [73], Е.Соловей [127], ініціювалися в 90-х рр. минулого століття Б.Іванюком [57], [59], [60], М.Чаматою [150], а також М.Пащенком [105]-[108] та Ю.Тимошенком [131]. Слід відзначити, що, виробляючи якісно оновлений погляд на метафору, літературознавство пострадянського періоду повертається до праць О.Потебні [117]-[119], Д.Овсянико-Куликовського [100], В.Шкловського [154], використовує досвід провідних вітчизняних та зарубіжних метафорологів. Усвідомлення метафори як потужного знаряддя пізнавальної діяльності людини дозволило відійти від суто мовознавчого розуміння природи метафори, мотивувало актуальність та інтенсифікацію досліджень з питань її структуротворчої ролі в художньому творі.
Метафоричність стала чи не головною рисою модерного художнього мислення, що яскраво виявилася не лише в літературі, а й в інших видах мистецтва к.ХІХ поч.ХХ ст. Однак українська модерна новела, попри багатоаспектне її вивчення, ще не була детально проаналізована крізь призму метафоризації. Цілком правомірно та вельми перспективно розглянути розвиток жанрово-стильових особливостей модерної новели зламу століть під новим кутом зору - в її обумовленості художнім мисленням доби, перш за все метафоричністю. Такий розгляд, концептуальною основою якого є предикативна теорія метафори (О.Потебня, П.Рікер), передбачає вироблення і застосування нової методики у дослідженні малих епічних форм. Таким чином, її використання дозволяє виявити структуротворчу функцію метафоризації як визначальної особливості модерної новели; дослідити вплив метафоричності на формування ознак індивідуальної системи жанротворення окремих новелістів; з’ясувати роль метафори в диференціації новели та оповідання, а також у створенні нових модифікацій у межах новелістичного жанру; доповнити існуючу класифікацію жанрово-структурних типів новели (новела акції та новела настрою) такими структурно означеними її різновидами, як новела-алегорія, новела-порівняння, новела-метафора тощо.
Зв’язок з науковими темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковими темами кафедри теорії літератури та компаративістики Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова останніх років (Інтеграція і модифікація в родах і жанрових різновидах літератури ХХ століття” (номер державної реєстрації 0186013058), Концепція автора і авторства в словесній творчості” (номер державної реєстрації 215). Тему дисертації затверджено вченою радою філологічного факультету Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова та координаційною радою з літературознавства при Інституті літератури НАН України (протокол № 5 від 18.12.2003р.).
Теоретико-методологічною основою дослідження є теоретичні праці О.Потебні, концепції теорії жанру новели, що знайшли своє втілення в працях І.Виноградова, І.Денисюка, В.Звиняцковського, М.Кодака, М.Коцюбинської, Ю.Кузнецова, Є.Мелетинського, В.Фащенка. Вивчення ролі метафоризації у творенні жанрових і стильових ознак української модерної новели к.ХІХ поч.ХХ ст. спирається на праці А.Волкова, Б.Іванюка, М.Коцюбинської, Е.Соловей, М.Пащенка.
Об’єктом дослідження є твори малої прози широко відомих у контексті світової літератури майстрів української модерної новели к.ХІХ поч.ХХ ст. М.Коцюбинського, В.Стефаника, М.Яцкова, а також тих представників цього жанру, які демонстрували спільні і водночас індивідуальні риси стилю, однак творчість яких вивчено ще недостатньо, зокрема О.Авдиковича, Т.Бордуляка, Ю.Будяка, М.Жука, У.Кравченко, Є.Мандичевського, М.Могилянського, Н.Полтавки, В.Потапенка, С.Яричевського, Є.Ярошинської.
Предметом дослідження є жанрово-стильова система української модерної новели к.ХІХ поч.ХХ ст.: функціональність у ній метафори як однієї з провідних форм образного мислення, обумовленість метафорою особливостей стиле- і жанротворення, визначальних для становлення української модерної новели зламу століть.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є виявлення жанрових і стильових особливостей української модерної новели к.ХІХ поч.ХХ ст. в її обумовленості метафоризацією як провідною рисою художнього мислення доби.
Реалізація поставленої мети потребує вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
- висвітлення передумов зміни способів відображення дійсності та домінування новелістичного жанру в українській літературі к.ХІХ поч.ХХ ст.;
- виявлення чинників стильової і жанрової диференціації та модифікацій української новелістичної прози означеного періоду;
- з’ясування структуротворчих особливостей/функцій метафоризації в малих жанрових формах;
- характеристика етапів становлення жанрових і стильових ознак, що зумовили модернізацію новелістики М.Коцюбинського;
- характеристика індивідуально-творчих підходів у новелізації прози та внеску українських письменників у становлення модерної новели, в літературний процес к.ХІХ поч.ХХ ст.
Методи дослідження. Застосування структурно-функціонального методу передбачає аналіз метафоричної структури новел за її складниками (предмет предикат), типами відношень між ними, які визначають спрямованість цих образних сполук на творення стилю, ступінь вияву цілісності та жанрових ознак. На підставі виявлених особливостей структури і функціонування новели та метафори здійснюється аналіз новелістичних форм ряду письменників, які творили в одночассі та в межах певних етапів розвитку літератури, що може бути підставою для висновків про новації, їх типологію в межах індивідуальної творчості. Для виявлення жанрових і стильових ознак новелістики окремих авторів та характеристики їх спільного внеску в поетику жанро- і стилетворення новели застосовано порівняльно-історичний метод дослідження, введення якого у вивченні літературного процесу за роками, етапами і в цілому в межах к.ХІХ поч.ХХ ст. визначає весь хід роботи над дисертацією.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в ньому
- проаналізовано особливості структури і функціонування новел письменників, творчість яких спеціально не вивчалася;
- розвиток і жанрово-стильову специфіку української модерної новели вперше розглянуто в їх обумовленості метафоричністю як провідною рисою художнього мислення доби;
- запропоновано нову методику вивчення жанрово-стильових особливостей модерної новели к.ХІХ поч.ХХ ст.;
- для осмислення жанрової структури епосу вперше введено такий критерій жанрової характеристики, як структурно-метафоричний, який поряд з тематичним, стильовим та індивідуально-авторським підходами визначає активізацію диференційних процесів та появу нових модифікацій новели;
- доповнено існуючу класифікацію жанрових різновидів і модифікацій новели.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в характеристиці української модерної новели к.ХІХ поч.ХХ ст. ступенем вияву авторської свідомості в образно-метафоричному мисленні. На матеріалі новелістичної прози вказаного періоду здійснено спробу визначити стиле- і жанротворчу функціональність метафори. Поглиблено наукове уявлення про природу і функціональні можливості метафори в художньому творі. В основу диференціації малих жанрів прози та жанрових модифікацій у межах новели вперше покладено метафоризацію як структурно-функціональний чинник твору.
Практичне значення отриманих результатів. Дослідження української новели к.ХІХ поч.ХХ ст. можуть бути використані при читанні вузівських лекційних курсів з Історії української літератури”, Теорії літератури”, Поетики”, спецкурсів з історії української новелістики, теорії метафори, теорії новели; при розробці тематики курсових, дипломних та магістерських робіт, що мають поглиблювати та розширювати знання студентів про жанр новели та етап розвитку літератури, позначений кардинальними зрушеннями в художній свідомості і відповідно появою нових стильових ознак та жанрових різновидів новели.
Апробація результатів дослідження. Матеріали та положення дисертації були апробовані в доповідях на міжвузівських наукових конференціях Роди і жанри літератури”, присвячених пам’яті проф. Г.А.В’язовського (Одеса, 1997, 2004), у виступах на засіданнях кафедри теорії літератури та компаративістики Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова. За матеріалами дисертації опубліковано 5 статей, 4 з яких увійшли до фахових збірників наукових праць.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (165 позицій). Загальний обсяг роботи становить 196 сторінок, з них основного тексту 181 сторінка.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ Висновки
Структурно-метафоричний критерій жанрової характеристики, концептуальною основою якого стала предикаційна теорія метафори, дозволив встановити, що жанр новели в основних своїх рисах сформувався в українській літературі вже в останнє десятиліття ХІХ віку, орієнтовно 1896-1899 рр., яке можна вважати першим етапом становлення української модерної новели. У текстах творів письменників, менш відомих широкому загалу читачів (таких як Тимотей Бордуляк (Жебрачка”, 1896), Орест Авдикович (Гуси”, 1899), Вячеслав Потапенко (На нові гнізда”, 1899), виділені ознаки та способи організації світу новел, що дозволяють віддиференціювати вказані твори від жанру оповідання. Це - локальність часо-простору, максимально обмежена кількість персонажів, відношення зіставленняпротиставленнязіткнення на образному та загальноструктурному рівнях, спрямування матеріалу до ідейно-художнього епіцентра фокусу, що є поворотним моментом у розвитку зовнішнього сюжету і асиметричною вершиною творів. Важливішою ознакою об’єкта і предмета зображення є відтворення в ньому в н у т р і ш н ь о ї сфери героя, а відтак і п с и х о л о г і з а ц і ї відношень. Чинником психологізації оповіді у вказаних творах Т.Бордуляка, О.Авдиковича та В.Потапенка є змістовне і стильове наповнення, функціональність образу предиката, привнесеного із зовнішньо-обставинного світу. В цій якості виступають реальні образи жінки-жебрачки, яка стала прототипом для художника (Т.Бордуляк Жебрачка), патлатої гуски” (О.Авдикович Гуси”) та фрагменти побутового спрямування із сфери зовнішнього сюжету (сцени прощання та від’їзду дітей), що передають горе осиротілих батьків (В.Потапенко На нові гнізда”). Так спрямованість метафоризуючого образу (предиката) в новелі Т.Бордуляка та О.Авдиковича зумовлює г р о т е с к о в і с т ь як індивідуальну стильову ознаку автора, виявлену в даному творі (зіставленням з патлатою гускою досягається гротескове зниження внутрішніх цінностей головної героїні); л і р и ч н у загостреність, граничну вираженість п о ч у т т є в о с т і, т р а г і з м як ознаку пафосу в новелі В.Потапенка. Водночас, завдяки домінуванню зображальності над виражальністю, переважаючою ознакою новел вказаних авторів є реалістичне образотворення.
В той час, коли жанр новели вже виявив свою функціональність в творчості Т.Бордуляка, О.Авдиковича, В.Потапенка, М.Коцюбинський знаходився лише біля витоків нової техніки”, яка в подальшому визначала його стильові і жанрові шукання. Аналіз показав, що еволюція в засобах стиле- і жанротворення найбільш помітно виявляється, починаючи з творів, написаних наприкінці 90-х років ХІХ ст. Так нарис В путах шайтана” (1899) демонструє активний пошук письменником нових, відмінних від міметичних, способів відображення дійсності, що засвідчується використанням прийому зіткнення протилежних типів світогляду (традиційного в особі хаджі Бекіра Мемет-оглу і оновленого - в особі Септара), переломлення обставин зовнішнього світу у внутрішню сферу героїні. Новизною, що порушує традицію народницької прози, відрізняється етюд Лялечка” (1901): письменник вдається до нових естетичних засад в зображенні образів народних просвітителів, що виявляється в пародіюванні постаті сільської вчительки та вияскравленні її повної моральної деградації.
На початку ХХ віку стильову визначеність новелістичної прози М.Коцюбинського і ряду інших письменників зумовило, перш за все, свідоме чи підсвідоме прагнення прозаїків р о з ш и р и т и і п е р е о с м и с л и т и можливості зображення і вираження в літературі за рахунок використання поетики образотворення і н ш и х видів мистецтв. Метафоризація реалізувалась у таких оригінальних творах М.Коцюбинського, як На камені” (насичені яскраві кольори одежі Алі та Фатьми і сіре каміння”, на якому розташоване татарське поселення), Цвіт яблуні” (життєстверджуючий рожевий колір яблуневого цвіту і бліді відтінки для портретних деталей вмираючої дитини, чорний колір ночі як фон для розгортання внутрішнього конфлікту), У грішний світ” (світлі тони для проекції на зображальний план грішного” світу і темні, похмурі для зображення світу монастирського”). Це помітно і в е с т е т и ч н і й забарвленості привнесених образів, в їх а к т и в н о с т і у виділенні певної ознаки предмета зображення та їх співвіднесеності н7а рівні композиції і метафоризування.
У Цвіті яблуні” М.Коцюбинського функціональність зорових образів (яблуневий цвіт, світло і темрява, догораюча свічка) в якості предикації зумовила з м і щ е н н я об’єктивно заданого п а ф о с у твору на антитетичний. Так закладений у головну подію зображального плану (смерть дитини) трагізм змінився оптимістичним пафосом, що визначив життєстверджуюче звучання твору. Цей же принцип образо- і стилетворення стає домінуючим в новелі Intermezzo”. Активність слухових образів як структуротворчих елементів твору (образ оркестрового багатоголосся”, синтезований з ряду мікрообразів земних” і небесних” згуків) зумовлює позитивне вирішення започатковуючого новелу конфлікту ліричного героя із соціумом. Означені способи відображення дійсності стають п о в т о р ю в а н и м и рисами індивідуальних стилів інших новелістів цього періоду літератури.
Дослідження творів В.Стефаника та М.Коцюбинського переконує, що засоби образотворення, інтегровані з інших видів мистецтв виявляють свою активність (як і в новелістиці М.Коцюбинського) на рівні макроструктури твору.
Аналіз метафоризації новелістичної прози М.Коцюбинського періоду 1902-1913 рр. дозволив увиразнити функціональність образів обставинного світу в ряді новел. Образи природи у таких творах, як На камені” (образ далекої перспективи), Цвіт яблуні”(яблуневого цвіту), У грішний світ”(грішний” світ), Невідомий” (квітка), В дорозі” (природа, яку нарешті зумів побачити герой), Іntermezzo” (земні” і небесні” згуки), вступаючи у взаємовідношення з іншими образами, с у б’є к т и в у ю т ь бачення новелістичних суперечностей. Водночас ці образи набувають неповторного естетично-індивідуального призначення, оскільки функціонують самостійно і вносять у художній світ творів могутній позитивний емоційний заряд. Будучи наскрізними для ряду творів, вони стають домінантними в стилі новеліста.
Новелістика М.Коцюбинського засвідчила увагу автора до в н у т р і ш н і х п р о ц е с і в, що відбуваються на рівні свідомості та підсвідомості людини. Звернення новеліста до прийому зображення м а р е н ь (Невідомий”), з’ясування причин а н о м а л ь н о с т і вчинків героя, обумовленої особливостями його психіки (Дебют”), стає одним із способів проникнення в п і д с в і д о м і с т ь. Окрім того, зануреність у психічну сферу виявляється через зображення внутрішніх суперечностей, визначальних для поведінки героя. Внутрішня боротьба, позначена виявом рішень і вчинків, що взаємовиключають один одного, унаочнюється структурою метафоротворення. Змістове наповнення його складників визначається компонентами р о з д в о є н о ї” свідомості героя, які, взаємодіючи, дозволяють глибоко проникнути в діалектику людської душі. Я-батько” і я-письменник” (Цвіт яблуні”), я-кат” і я-людина” (Persona grata”), я-револціонер” і я-людина” (Невідомий”, В дорозі” М.Коцюбинського, Страшна помилка” О.Плюща), голоси серця” (Голос серця” У.Кравченко), вияскравлюючи динамічні процеси внутрішнього життя людини, засвідчують опанування М.Коцюбинським, О.Плющем та У.Кравченко нової техніки” художнього дослідження психіки людини, тим самим складають ще одну (важливішу !) стильову ознаку творчості названих новелістів.
Як засіб психологізації прози використовується прийом а т о м і з а ц і ї об’єкта рефлексії. Фактографічне, почергове зображення деталей зовнішності Варвари (новела Сміх” М.Коцюбинського, 1906) вказує на використання М.Коцюбинським прийомів н а т у р а л і с т и ч н о г о письма. Однак цілісність узагальнюючої картини, що вбачається за правдою фактів (сумне, каламутне життя”, вік у ярмі... Вік без просвітку, вік без надії...”) дозволяє визначити домінанту м е т о н і м і ч н о г о стилю в межах вказаного твору і відповідно ознак метонімічного способу мислення новеліста. Таке ж призначення прийомів натуралістичного письма і в подальших новелах письменника. Вони функціонують як основні засоби цілісної п с и х о л о г і ч н о ї х а р а к т е р и с т и к и персонажів - Аркадія Петровича Малини та членів його сім’ї (Коні не винні”, 1912), Карпа Петровича Зайчика (Подарунок на іменини”, 1912).
Порівняльний аналіз метафоризації в новелах Є.Ярошинської Гість” (1904) та М.Коцюбинського Сон” (1911), написаних з часовим проміжком в сім років, виявляє порівняно вищий ступінь психологізму твору М.Коцюбинського. Використання письменником прийому с н у як паралельної реальності (привнесеної предикатом), здатної перетворювати і естетизувати об’єктивну дійсність, засвідчує ще один крок М.Коцюбинського у віднайденні нових засобів психологізації прози, що ґрунтуються на знанні автором психології людини, посиленні його інтересу до внутрішніх процесів, психічних станів, визначальних для поведінки людини. Зображення Є.Ярошинською та М.Коцюбинським приватного життя маленької людини” (в обох випадках це провінційні шкільні вчителі), виявляючи зосередженість авторів на приземлених темах, натуральних побутових подробицях життя, засновуються на л і т о т і, що є ознакою стилю сентименталізму. Однак активізація життєвої позиції героїв, обумовлена привнесенням предикації (образ гостя в новелі Гість” Є.Ярошинської та реальність сну в новелі М.Коцюбинського) визначає р о м а н т и ч н е спрямування образів головних героїв у вказаних творах.
Діахронічний зріз аналізу метафоричного мислення в новелістиці к.ХІХ-поч.ХХ ст. дозволяє виявити інші стильові ознаки в творчості письменників. Активність предиката в новелах Дівчина на чорнім коні” (абстрактний образ Музи, створений за принципами реалістичного письма), Де правда?” (пошуки героєм істини”, що розкриває таємниці Всесвіту) М.Яцкова визначає зміну якості семантичного поля, створення н о в о ї р е а л ь н о с т і, не прийнятної з погляду раціоналістичних концепцій, що є виявом с ю р р е а л і с т и ч н и х тенденцій творчості письменника. Структуротворча роль образу Молоха в новелі Молох” Ю.Будяка визначає а л е г о р и ч н і с т ь як домінуючу стильову ознаку, виявлену в автором. Надмірне перебільшення властивостей образу, привнесеного предикатом, виявлення суб’єктивованої емоційно-естетичної оцінки дій персонажа визначає першорядне значення г і п е р б о л и у створенні привнесеного предикацією образу, що типологізується з романтизмом.
Дослідження структуротворчої ролі метафори в новелістичній прозі к.ХІХ-поч.ХХ ст. дозволяє уточнити визначені І.Денисюком критерії розподілу новелістичних форм між жанрово-структурними типами новели акції” і новели настрою” за принципом наявності/відсутності дії героя в зовнішньо-обставинному світі та відтворенні його внутрішньо-почуттєвої сфери. За означеним принципом новели М.Коцюбинського Невідомий”, Поєдинок”, Intermezzo” відносяться до новели настрою”. Дослідження структуротворчої ролі метафори дозволило уточнити жанрову визначеність цих новел. Зазначимо, що зосередженість автора на внутрішньому світі героя у вказаних новелах має різне жанрове призначення. Якщо в Intermezzo” переважає ліризм, супроводжуваний сентиментальністю, естетизмом, емоційними сплесками, навіть оптимістичним світосприйманням, що дійсно визначає настроєвість як жанрове призначення новели, то в Невідомому” та Поєдинку”, при зосередженості на внутрішньо-почуттєвій сфері, спостерігається активність героя у пошуку виходу із конфліктних ситуацій, що дає підстави говорити про наявність в них ознак новели акції”, а відтак і про синтез в них обох начал, що можна визначити як змішаний тип новели, в якому може народжуватись все розмаїття жанрових форм новели.
Отже, стильові і жанрові ознаки творів письменників 90-х рр. ХІХ ст. знайшли своє творче застосування в новелістиці М.Коцюбинського 1902-1904 рр.. Звернення письменника до внутрішньо-почуттєвої сфери обумовлює переорієнтацію пафосу творів, переосмислення героями усталених цінностей. Художній світ М.Коцюбинського 1904-1907 рр. збагачується образами-символами на позначення підсвідомості, що розширює можливості психологізму в його творчості. Зверненість М.Коцюбинського до прийому роздвоєння” душі героя визначає подальші пошуки автором шляхів психологізації прози. У творах М.Коцюбинського періоду 1907-1911 рр. показ змін у внутрішньому світі героя досягається також використанням принципу кільцевої побудови” як модернізованої форми новелістичної композиції. Це виявляє динаміку розгортання мотиву, образу теми також і в новелі Є.Ярошинської.
Чинником стильової і жанрової модернізації новели першої чверті ХХ ст. стає фабульна організація її світу, оскільки, з одного боку, фабульність на противагу безфабульності (В.Фащенко) зумовлює динамічне розгортання внутрішнього сюжету, опозиційно-дихотомічне групування персонажів, образів обставинного світу, функціонально значущих при формуванні художнього узагальнення, елементів зовнішнього сюжету і сюжету внутрішнього, зображального та виражального начал художнього твору. З іншого боку, при еліптичності і порушенні логіки розгортання сюжету, а значить і послабленні його функції, важливішим принципом текстопородження і творення художнього світу новели стає фабульна організація як найбільш суб’єктивована форма вираження художньої свідомості в цьому жанрі епосу.
Переважаюча і остаточна зосередженість на сфері уявлень (спогадах, думках, переживаннях героїв) у новелістичній прозі таких письменників, як М.Коцюбинський, М.Жук, М.Могилянський, а також використання прийому очуднення Є.Ярошинською, М.Коцюбинським, А.Шабленком (починаючи з першого десятиліття ХХ ст.) визначили активізацію процесу жанрової диференціації малих епічних форм на новелу і оповідання. Аналіз показав, що індивідуальні ознаки стилю письменників та жанрове оновлення новелістичних форм у прозі першого десятиліття ХХ ст. визначається якістю та розмаїтістю метафоризуючих образів. Так, збагачення образної системи окремих творів М.Яцкова образами-символами, метафоричними образами, зосередженість на внутрішньо-почуттєвій сфері зумовлюють настроєвість новел (новела настрою) як ознаку їх структурно-жанрового різновиду, визначають у них домінантні ознаки символістського/сюрреалістичного стилів. Використання принципів образо- і стилетворення, запозичених з інших видів мистецтв, зумовлює появу жанрових індивідуально-авторських модифікацій новели у творчості С.Яричевського (етюд), М.Коцюбинського (акварель, етюд, симфонія, гімн), Є.Мандичевського (акварелька), В.Стефаника (етюд).
В процесі дослідження новелістики к.ХІХ поч.ХХ ст. виявлено структурно-метафоричні типи творів, які розрізняються за видами тропових сполук. Серед них: новела-метафора (Дев’ята симфонія” С.Яричевського), новела-порівняння (Буря” Є.Мандичевського), новела-алегорія (Молох” Ю.Будяка). Подальша більш поглиблена розробка методології вивчення метафоричних структур спроможна встановити їх зв’язок з переважаючими в літературознавстві жанровими визначеннями на основі теми, стилю, сюжету та позначеними індивідуально-авторськими характеристиками, поданими у заголовках і запозиченими з інших видів мистецтв. Введення структурно-метафоричного критерію жанрової характеристики доповнює названі вище історично обумовлені принципи жанротворення, тим самим розширює можливості комплексного підходу до визначення жанру художнього твору.

Список використаних джерел
1. Авдикович О. Гуси // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К., 1989. С. 468-471.
2. Авдикович О. Така дурна справа // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К., 1989. С. 471-473.
3. Авксентьєва Г.А. Імпресіоністичне образотворення М.Коцюбинського та О.Гончара // Проблеми сучасного літературознавства: Зб. наук. праць. Одеса, 1999. Вип. 3. С. 164-169.
4. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. 320 с.
5. Агеєва В. Мотиви й варіації (Роль інтертекстуальних зв’язків в українській імпресіоністичній прозі) // Слово і час. 1996. № 3. С. 32-40.
6. Агеєва В. Ритм як засіб подолання фабули // Слово і час. 1997. - № 10. С. 36-44.
7. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. К.: Вища школа, 1994. - 283 с.
8. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред.: Зубрицька М. Львів: Літопис, 2002. 831 с.
9. Арістотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 134 с.
10. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискус // Теория метафоры. М., 1990. С. 5-32.
11. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. литература, 1975. 504 с.
12. Безхутрий Ю.М. Хвильовий: проблеми інтерпретації. Х.: Фоліо, 2003. 495 с.
13. Безхутрий Ю.М. Художній світ Миколи Хвильового: Автореф. дис. ... док. філол. наук (10.01.01 - укр. література) / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Львів, 2003. 35 с.
14. Блэк М. Метафора // Теория метафоры. М., 1990. С. 153-172.
15. Бордуляк Т.Г. Твори. К.: Дніпро, 1988. 373 с.
16. Будяк Ю. Молох // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К., 1989. С. 495-496.
17. Варич Н.І. Структрура метафори в поезїї Б.-І. Антонича: Автореф. дис. ... канд. філол. наук (10.02.01 - укр. мова) / Харків. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. Х., 1998. 17 с.
18. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Мысль, 1980. 328 с.
19. Виноградов И.А. Образ и средства изображения // Виноградов И.А. Вопросы марксистской поэтики. М., 1972. С. 38-114.
20. Виноградов И.А. О теории новеллы // Виноградов И.А. Борьба за стиль: Сб. статей. Л., 1937. С. 5-84.
21. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высш. шк., 1991. 448 с.
22. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. К.: Наукова думка, 1986. 140с.
23. Волков А.Р. К проблеме тропа: На материале драматургии В.Маяковского // Вопр. рус. лит. Львов, 1966. Вып. №3. С. 4-14.
24. Воропай Т.С. Книжка про метафору // Слово і час. 2000. №9. С. 86-89.
25. Выготский Л.С. Психология искусства. М.: Искусство, 1968. 202 с.
26. В’язовський Г.А. Світ художньої літератури. К.; Дніпро, 1987. 252 с.
27. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник. К.: Либідь, 2001. 488 с.
28. Гей Н.К. Художественность литературы: Поеэтика, стиль. М.: Наука, 1975. 471 с.
29. Гинзбург Л. Литература в поисках реальности. Л.: Сов. писатель, 1987. 232 с.
30. Гиршман М.М. Литературное произведение: теория и практика анализа: Учеб. пособие. М.: Высш. шк., 1991. 160с.
31. Гнідан О.Д. Василь Стефаник: Життя і творчість: Посібник для вчителя. К.: Рад. школа, 1991. 222 с.
32. Гнідан О.Д. та ін. Історія української літератури XIX ст. (7090-ті роки): Підручник для студ. філол. спец. вузів: У 2 кн. К.: Вища школа, 2003. Кн. 1. 575 с.; кн. 2. 439 с.
33. Грицюта М.С. Михайло Коцюбинський. Літературний портрет. К.: Держлітвидав УРСР, 1961. 143 с.
34. Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова. Львів: Вид-во Львів. ун-ту. 1972. 180 с.
35. Гром’як Р.Т. Значення творчості Михайла Коцюбинського для розвитку літературної критики в Україні // Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття). Тернопіль, 1999. С. 181-183.
36. Гудков Л.Д. Метафора // Культурология ХХ века: Энциклопедия. СПб., 1998. Т.2. С. 35-36.
37. Гуляк А.Б. Грицько Григоренко // Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С., Йолкіна Л.В., Гуляк А.Б. Володимир Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до портретів. К., 1995. С. 123-211.
38. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова: Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
39. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (поч. XX ст.) // Слово і час. 1993. №1. С. 55-66.
40. Гусев С.С. Наука и метафора. Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. 151с.
41. Даниленко Л. У пошуках віртуальної дійсності. (Стилістичне розв’язання проблеми мовної фальші в малій українській прозі 8090-х років ХХ ст.) // Слово і час. 1999. №4-5. С. 15-18.
42. Дем’янюк М. До проблеми внутрішнього монологу в модерній українській і російській літературі кінця ХІХ початку ХХ століття // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. К., 2000. Вип. 1. С. 139-141.
43. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ початку ХХ ст. К.: Вища школа, 1981. 215 с.
44. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ початку ХХ ст. Львів: Академічний експрес, 1999. 238 с.
45. Денисюк І. Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст. // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К., 1989. С. 5-26.
46. Дончик В. Український радянський роман: Рух ідей і форм. К.: Дніпро, 1987. 429 с.
47. Дуб К. Життєва конкретика жанру новели в теоретичному аспекті // Роди і жанри літератури: Зб. наук. праць за матеріалами міжвуз. конф., присвяченої пам’яті професора Г.А.В’язовського. Одеса, 1997. С. 18-19.
48. Дуб К. Жанр новели в теоретичній інтерпретації В.В.Фащенка // Проблеми сучасного літературознавства: Зб. наук. праць. Одеса, 2000. Вип. 6. С. 256-261.
49. Еремеев Л.А. Французский литературный модернизм. Традиции и современность. К.: Наук. думка, 1991. 119 с.
50. Єфремов С.О. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
51. Жаборюк А.А. Метафора в малярському мистецтві// Історико-літературний журнал / Одес. держ. ун-т ім. І.І. Мечниковаю 1996. №2. С. 7-10.
52. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1977. 407 с.
53. Жук М. Вона // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К., 1989. С. 549-559.
54. Жук М. Дора // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К., 1989. С. 545-549.
55. Зварич І. Фабула // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці, 2001. С. 586.
56. Звиняцковський В.Я. Новелістика А.Чехова і М.Коцюбинського. К.: Наукова думка, 1987. 107 с.
57. Іванюк Б.П. До проблеми теоретичної історії вірша-тропа // Поетика. К., 1992. С.183-189.
58. Іванюк Б. Жанрова домінанта // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. - Чернівці, 2001. С. 199.
59. Иванюк Б.П. Метафора и литературное произведение (структурно-типологический, историко-типологический и прагматический аспекты исследования). Черновцы: Рута, 1998. 252 с.
60. Іванюк Б.П. Метафора і літературний твір: структурно-типологічний, історико-типологічний і прагматичний аспекти дослідження (на матеріалі російської літератури): Автореф. дис. ... док. філол. наук (10.01.02 - рос. література; 10.01.06 теорія літератури) / НАН України. Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка. К., 1999. 32 с.
61. Історія української літератури. ХХ століття: У 2 кн. Кн. 1.: 1910 1930-ті роки: Навч. посібник. К.: Либідь, 1994. 784 с.
62. Калениченко Н.Л. Михайло Коцюбинський. Нарис життя і творчості. К.: Дніпро, 1984. 189 с.
63. Калениченко Н.Л. Українська література кінця ХІХ початку ХХ століть: Напрями, течії. К.: Наук. думка, 1983. 315 с.
64. Кассирер Э. Сила метафоры // Теория метафоры. М., 1990. С. 33-43.
65. Кодак М.П. Поетика як система: Літ.-крит. нарис. К., 1998. 159 с.
66. Козачек М. Метафоризація в художньому творі (витоки та методологія дослідження) // Проблеми сучасного літературознавства: Зб. наук. праць. Одеса, 2001. Вип. 7. С. 21-26.
67. Козачек М. Метафора і фабула (на матеріалі української новелістики) // Там само. Одеса, 2002. Вип. 10. С. 65-74.
68. Козачек М. Метафоризація і диференціація жанрів (на матеріалі української новелістики) // Там само. Одеса, 2003. Вип. 12. С. 69-67.
69. Козачек М. Метафоризація у новелі М.Коцюбинського // Роди і жанри літератури: Зб. наук. праць за матеріалами міжвуз. конф., присвяченої пам’яті Г.А. В’язовського. Одеса, 1997. С. 101-104.
70. Козачек М. Троп і жанр новели // Проблеми сучасного літературознавства: Зб. наук. праць. Одеса, 1998. Вип. 2. С. 56-67.
71. Косенко О.О. Асоціативні ряди в прозі Л.Анрєєва // Питання літературознавства: Наук. зб. Чернівці, 2002. Вип. 8 (65). С. 50-52.
72. Костенко М.О. Художня майстерність Михайла Коцюбинського. К.: Рад. школа, 1969. 271 с.
73. Коцюбинська М.Х. Відтворення чи перетворення: До генези метафоричного образу // Рад. літературознавство. 1967. - №1. С. 25-33.
74. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. К.: Наук. думка, 1965. 324 с.
75. Коцюбинський Михайло. Твори: В 7 т. К.: Наук. думка, 1974. Т.1. 407 с.; т.2. 383 с.; т.3. 430 с.; т.4. 387 с.; т.5. 431 с.; т.6. 429 с.; т.7. 418 с.
76. Кравченко У. Голос серця // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К., 1989. С. 162-173.
77. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі к.ХІХ-поч.ХХ ст.: Проблеми естетики і поетики. К.: Вища школа, 1995. 235 с.
78. Кузнецов Ю.Б. Поетика прози Михайла Коцюбинського. К.: Вид-во КДУ, 1989. 301 с. (Сер. Літературознавство”).
79. Лесин В.М. Василь Стефаник: Нарис життя і творчості. К.: Дніпро, 1981. 150 с.
80. Літературознавчий словник-довідник. К.: Academia, 1997. 752 с.
81. Лопушан Т. Орест Авдикович відомий і невідомий // Слово і час. 2000. №8. С. 71-75.
82. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. М.: Наука, 1976. 367 с.
83. Лотман Ю.М. Структура художественного текста // Лотман Ю.М. Об искусстве. СПб., 2000. С. 14-285.
84. Мандичевський Є. Буря // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К., 1989. С. 452-454.
85. Марко В. Діалектика жанротворення. Теоретичні аспекти // Роди і жанри літератури: Зб. наук. праць за матеріалами міжвуз. конф., присвяченої пам’яті професора Г.А.В’язовського. Одеса, 1997. С. 6-7.
86. Матвеєва Т.П. Метафора як виразник стилю Михайла Коцюбинського: Дис. ... канд. філол. наук (10.02.01 укр. мова). Ізмаїл, 1996. 218 с.
87. Мелетинский Е.М. Историческая поэтика новелы. М.