ЗБІРКА “ПЕРЛО МНОГОЦhННОЄ” КИРИЛА ТРАНКВІЛІОНА СТАВРОВЕЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ БАРОКОВОЇ КУЛЬТУРИ

Короткий опис

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

На правах рукопису

Трофименко Тетяна Михайлівна

УДК 821. 161. 2.
Транквіліон Ставровецький

ЗБІРКА ПЕРЛО МНОГОЦhННОЄ”
КИРИЛА ТРАНКВІЛІОНА СТАВРОВЕЦЬКОГО
В КОНТЕКСТІ БАРОКОВОЇ КУЛЬТУРИ

Спеціальність: 10. 01. 01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Ісіченко Юрій Андрійович,
кандидат філологічних наук, доцент

Харків-2003

ЗМІСТ
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ..........4
ВСТУП.........5
РОЗДІЛ 1. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ КИРИЛА ТРАНКВІЛІОНА СТАВРОВЕЦЬКОГО В ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ.............................................................................10
РОЗДІЛ 2. ВІД ІДЕОЛОГІЇ ДО ТЕКСТУ: ТВОРЧІСТЬ КИРИЛА ТРАНКВІЛІОНА СТАВРОВЕЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ ДОБИ..............................................................................26
2.1. Відродження та бароко: гуманізм ренесансний чи християнський?......................................................................26
2. 2. Реформація чи церковна реформа?........ .............................36
2. 3. Католицтво і православ'я: еклезіологічна концепція в контексті аристократичної культури....................41
2. 4. Знання чи премудрість?................50
2. 5. Прийняття унії і чернігівський період життя.........58
2. 6. Символіка назви як спосіб організації тексту........64
2. 7. Передмова і післямова як програма поведінки..........70
2. 8. Особливості версифікації поетичних творів...75
Висновки........81
РОЗДІЛ 3. МІСТЕРІЯ СПАСІННЯ СВІТУ В ЧАСО-ПРОСТОРОВИХ ПАРАМЕТРАХ ТЕКСТУ.....................................84
3.1. Час і простір........84
3. 2. Містерія як жанр середньовічної літератури......89
3. 3. Різдвяна містерія........91
3. 4. Містерія страстей: джерела і місце в культурному процесі..........96
3. 5. Пасії Кирила Транквіліона Ставровецького, Йоаникія Волковича і Андрія Скульського: синтез традицій...........................100
3. 6. Пасійні молитви...............111
3. 7. Mater Dolorosa......................119
3. 8. Сходження Христа до пекла...............129
3. 9. Воскресіння та Вознесіння.....................136
Висновки..........146
РОЗДІЛ 4. ХРИСТИЯНСЬКА ЕСХАТОЛОГІЯ У СТРУКТУРІ ТЕКСТУ........................................................................................................147
4. 1. Есхатологія в контексті християнської культури............147
4. 2. Мала есхатологія”: смерть і посмертне перебування........149
4. 3. Останні часи: інтерпретація апокаліптичної теми...........153
4. 4. Оповідання про антихриста...........159
4. 5. Повhсть о послhдных днехъ”: особливості народної рецепції.........................................................................................................170
4. 6. Страшний Суд і життя майбутнього віку..........176
Висновки..............188
ВИСНОВКИ.................190
ЛІТЕРАТУРА...........196

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Вивчення давньої української літератури, зокрема барокової, до якої відносять твори, що з’явилися в період від к. XVI ст. до XVIІІ ст., на сьогодні стало невід’ємним складником вітчизняного літературознавства. Однак слід відзначити, що для сучасних дослідників часто є характерним недиференційований підхід до всього масиву текстів, які постали протягом двох століть, без урахування часових, територіальних, соціальних особливостей, значення постаті автора інакше кажучи, ширшого культурного контексту. Іноді той чи інший твір штучно пристосовується до виробленої ще радянським літературознавством концепції бароко; в інших випадках до аналізу застосовуються новітні парадигми, цілком адекватні постмодерній літературі, але не завжди коректні при розгляді давніх текстів, у переважній більшості богословських, релігійних, конфесійно маркованих.
У цьому протиріччі і полягає, на наш погляд, головна проблема вивчення бароко на сучасному етапі, яку ми спробували розв’язати в нашому дослідженні на прикладі збірки Перло многоцhнноє” (1646; 1699). Актуальність роботи зумовлена потребою переглянути творчу спадщину видатного письменника і богослова Кирила Транквіліона Ставровецького без ідеологічних обмежень та наукових упереджень, з урахуванням культурного контексту та інтертекстуальних зв’язків, що є важливим для створення об’єктивної концепції історії української літератури.
Мета роботи встановити місце збірки Перло многоцhнноє” Кирила Транквіліона Ставровецького в культурному контексті доби. При цьому головним завданням є з’ясувати відповідність чи невідповідність збірки усталеним уявленням про літературу і культуру бароко та відзначити художні особливості, що утворюють її специфіку і вагомість. Виконання цієї мети відповідає науковим планам кафедри історії української літератури Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна за проблемою Жанрово-стильові особливості та поетика давньої української літератури”.
Бароко і барокова література як явища виразно своєрідні в кожній національній культурі і літературі є об’єктом нашого дослідження, в межах якого виділяється предмет збірка Перло многоцhнноє” в контексті барокової культури. У роботі ми намагалися враховувати, найперше, інформацію, іманентно закладену в тексті, розглядаючи текст як самодостатню структуру і водночас як учасника культурного діалогу, послуговуючись структурно-семантичним методом та методикою інтертекстуальності.
Теоретико-методологічні основи дисертації визначаються дослідженнями у галузі семіотики культури С. Аверінцева, В. Бичкова, Ю.Лотмана, І. Чернова. Висвітлення культурного контексту, неможливе без урахування значення постаті автора, зумовило використання біографічного методу, а природність зіставлення творчості Кирила Транквіліона Ставровецького з літературними явищами західноєвропейської літератури, обґрунтовують звернення до методу порівняльного літературознавства, у вітчизняній традиції пов’язаного насамперед з іменем Івана Франка. Особливо це стосується розділів, де художньо-культурна специфіка розкривається на рівні окремих релігійних сюжетів. При їх розгляді ми спираємось на ґрунтовні праці польських дослідників Я. Оконя, Я. Леванського, М. Королька, Т.Добженецького.
Наукова новизна одержаних результатів виявляється у встановленні спільних рис збірки Перло многоцhнноє” з явищами польської культури доби бароко, а саме того її ґатунку, який досі називався клерикальним бароко”. У роботі дістали текстуальне підтвердження думки сучасних істориків та культурологів про інтегрованість України XVII ст. у європейський культурно-релігійний рух Контрреформації. На прикладі збірки Перло многоцhнноє” показано поєднання східних та західних впливів, виразно релігійний світогляд автора, його еклезіологічну концепцію. Вперше простежено включеність творчості Кирила Транквіліона Ставровецького в контекст західноєвропейських культурних рухів, що відбилося на системі образів збірки; розглянуто текстуальні паралелі з польськими пасійними творами, літургійною і паралітургійною драмою, наявні також у творах Андрія Скульського та Йоаникія Волковича. Водночас поглиблено думку про належність Кирила Транквіліона Ставровецького до візантійської традиції насамперед на основі його есхатологічних проповідей, а також завдяки аналізові образної системи, що детально співставляється з поетикою православних гімнографічних творів. Таким чином, результати дисертаційного дослідження є певним внеском у справу вивчення того періоду української культури й літератури, який умовно називається домогилянським”. Зазвичай у творах цього періоду намагалися віднайти риси, успадковані європейським бароко від епохи Відродження, або розглядали ці тексти як незріле бароко”. Результати нашої роботи доводять, що аналізований період є не менш вартісним з погляду літературної і культурної цінності, ніж доба Ренесансу чи зрілого бароко, що засвідчили творчі здобутки визначного богослова, поета і релігійного діяча Кирила Транквіліона Ставровецького у збірці Перло многоцhнноє”””””.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при створенні навчальних курсів з історії давньої української літератури, а також із суміжних дисциплін історії, філософії, культурології, релігієзнавства.
Апробація результатів дисертації відбулася у формі доповідей на наступних наукових конференціях:
1. Міф і міфопоетика в традиційних і сучасних формах культурно-мовної свідомості” (Харків, 14-15 квітня 1999 р.).
2. V Міжнародна науково-практична конференція Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України” (Остріг, 4-5 червня 1999 р.).
3. Християнство й українська мова” (Київ, 5-6 жовтня 2000 р.).
4. Міф і ритуал у традиційній та новітній культурі” (Київ, 1 березня 2001р.).
5. IV Всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, 20 червня 2001 р.).
6. Міжнародна наукова конференція 2000-ліття Різдва Христового і народна культура” (Львів, 11-13 жовтня 2001 р.).
7. V Всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, 18-19 червня 2002 р.).
8. V Міжнародний Конгрес україністів (Чернівці, 26-29 серпня 2002р.).
9. IV Міжнародна наукова конференція Коґнітивні сценарії комунікації. На перехресті мов і культур” (Крим, Партеніт, 23‑28вересня 2002 р.).
10. XVII щорічна наукова Франківська конференція (Львів, 20‑22листопада 2002 року).
Основні положення дисертації висвітлені у публікаціях:
1. Трофименко Т. Християнська традиція у віршах Кирила Транквіліона Ставровецького // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н. Каразіна. № 448. Серія ФІЛОЛОГІЯ. Харків, 1999. С.119‑122.
2. Трофименко Т. Перло многоцhнноє” Кирила Транквіліона Ставровецького: часо-просторові параметри тексту // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. №473. Серія ФІЛОЛОГІЯ. Харків, 2000. С. 428-433.
3. Трофименко Т. Вірші Кирила Транквіліона Ставровецького і західноєвропейська пасійна традиція // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. № 538. Серія ФІЛОЛОГІЯ. Вип. 34. Харків, 2002. С. 296-301.
4. Трофименко Т. Особливості версифікації поетичних творів Кирила Транквіліона Ставровецького // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Вип. 3. Київ, 2002. С. 74-78.
5. Трофименко Т. Полемічні елементи збірки Перло многоцhнноє” Кирила Транквіліона Ставровецького // Медієвістика. Збірник статей. Інститут літератури ім.Т.Г. Шевченка Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова,2002. Вип. 3. С.203-208.
6. Трофименко Т. Образ скорботної Богородиці у збірці Перло многоцінноє” Кирила Транквіліона-Ставровецького // Слово і час. 2002. № 11. С. 9-13.
Додаткові публікації:
1. Трофименко Т. Християнська традиція як стилетворчий чинник збірок Євангеліє учителноє” (1619) та Перло многоцhнноє” Кирила Транквіліона Ставровецького // Християнство й українська мова. Матеріали наукової конференції. Київ, 5-6 жовтня 2000року. Львів,2000. С. 455-461.

2. Трофименко Т. Християнський символ у збірці Перло многоцhнноє” Кирила Транквіліона Ставровецького: особливості інтерпретації // Когнитивные сценарии коммуникации. Доклады IV Международной научной конференции. Партенит, Крым, Украина. 23-28 сентября 2002 г. Симферополь, 2002. С. 43-44.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Говорячи про культурний контекст, у якому постала збірка Перло многоцhнноє”, слід виразно уявляти, що релігійний чинник був головним для всієї культури аналізованого періоду. Хоча на Заході епоха Ренесансу і похитнула церковні інституції, давши поштовх для розвитку світських наукових дисциплін, на сході ці процеси відбулися значно пізніше тут ще в 1-й пол.XVIIст. богослов’я об’єднувало і природознавство, і філософію, і літературу. Тому досить небезпечним є розглядати в одному контексті твори чи аналізувати погляди мислителів європейського і українського бароко, оскільки в один і той же час культури були різними.
Щоб подолати це протистояння, в якому полягає головна проблема вивчення спадщини бароко сучасним літературознавством, славісти ХХcт., чиї симпатії були на боці Ренесансу, основні зусилля спрямовували на те, щоб довести існування Відродження як культурно-мистецького явища серед слов’янських народів, або на відшукування гуманістичних рис, які перебрало на себе бароко. Поширена схема була побудована таким чином, що від XVІ ст. часу активного розвитку міст, заснування братств, шкіл і друкарень, навчання в європейських університетах вихідців з Русі-України (серед яких до представників Ренесансу в Україні безперечно належать Юрій Котермак, Павло Русин, Станіслав Оріховський, Симон Пекалід) до виникнення Києво-Могилянської Академії як навчального закладу, що синтезував набутки європейської гуманістичної школи з православною традицією, усі культурні і літературні явища уніфікувалися за одним шаблоном.
Текстуальний та біографічний аналіз, здійснений у основній частині нашого дисертаційного дослідження, переконливо доводить неадекватність такого підходу до творчості Кирила Транквіліона Ставровецького, якого переважна більшість дослідників, чиї думки ми наводили в 1-му розділі, вважає одним із чільних діячів релігійного і культурного життя України к. XVІ поч. XVІІ ст.
Бракує біографічних даних, які дозволили б твердити про причетність Кирила Транквіліона Ставровецького до гуманістичної освіти в західноєвропейських університетах, діяльності львівського братства чи студій Києво-Могилянської Академії. Ще менше підстав говорити про цю причетність дають авторські тексти, що засвідчують ортодоксальний християнський світогляд письменника священика і ченця, надзвичайно близький до поглядів Івана Вишенського, якого зазвичай протиставляли Кирилові як більш анахронічного та регресивного. Насправді обидва богослови мали однакові погляди на головну мету в житті кожної людини і своєї власної літературної діяльності, вважаючи такою метою пошук спасіння і уникнення гріха; засуджували протестантські вчення як такі, що підносили людське понад Боже; переконували, що світ цей у злі лежить”, маючи на увазі не соціальний гніт, а аскетичний ідеал відмови від усього земного і марнотного; заперечували світську освіту на користь духовного самовдосконалення і побожних практик.
Єдиною суттєвою розбіжністю було ставлення до унії та католицької церкви, причиною чого є те, що для Вишенського латинська церква асоціювалася з гуманістичною освітою і поглядами Ренесансу, які відкидав і Кирило Транквіліон, котрий проте ототожнював західне і східне християнство з однією Вселенською церквою (перебуваючи в певних суспільних умовах, від яких Вишенський абстрагувався, опинившись на Афоні, Кирило мусив шукати протекторату серед аристократичних кіл, прикметною ознакою яких була віротерпимість). Деякі дослідники вважали, що твори авторів з подібним світоглядом насправді не є бароковими так, С. Ґрачотті не має сумніву, що Вишенський був поза межами українського бароко не через свої релігійні позиції і не лише через хронологічну невідповідність, а тому, що виступав рішучим противником або ж не знавцем всього класичного спадку (навіть грецького) та нових течій у європейській культурі... В певному плані зостається поза межами нових течій навіть Кирило Транквіліон-Ставровецький, який перейшов з православної віри в уніатство” [35, 9]. У цих глибоких міркуваннях знову-таки немає ані згадки про той важливий складник європейської культури бароко, який був пов’язаний з рухом Контрреформації і відзначався актуалізацією середньовічних культурних та релігійних елементів у загальному дискурсі доби. Результати нашого дослідження переконують, що творчість (зокрема, збірку Перло многоцhнноє”) Кирила Транквіліона Ставровецького, який ідентифікував латинську церкву потридентської доби не з гуманістичним рухом, а з відродженням містики й аскетизму, слід розглядати саме в цьому контексті.
Отже, всі ті риси, які не відповідають усталеним у сучасному літературознавстві характеристикам бароко, свідчать не про недорозвиненість” чи непрогресивність” творчих здобутків Кирила Транквіліона, а про його самобутність, інтеграцію в загальноєвропейську культуру та переконують у багатогранності і різноманітті українського літературного життя XVI-XVII ст.
Результати наших спостережень доводять, що в творчості Кирила Транквіліона Ставровецького не відбулося становлення нових жанрів (роману, новели тощо), про які говорять дослідники української літератури доби бароко, наголошуючи на посиленні художності, сюжетності і розважальності, авторської присутності в творі та формуванні нового типу літературного героя [110, 20].
Кирило Ставровецький послуговується традиційним жанром проповіді або лікарства”, але не слід забувати, що за можливість вільного усного і друкованого слова йому доводиться витримати рішуче протистояння консервативного суспільства, а за художній вимисел Транквіліонового сучасника і опонента Стефана Зизанія картає ще І.Франко. На сторінках творів Кирила не з’являється новий літературний герой, а від белетристичних відступів він відмовляється свідомо, лишаючи поза межами тексту авантюрні пригоди свого опікуна Самійла Корецького. Сюжети є досить умовними, проте покликані, згідно з вимогою жанру, навчити реципієнта зробити вибір між добром і злом.
Таким чином, психологічна неструктурованість внутрішнього світу персонажа зумовлює і відсутність динамічної дії драма представлена монологом, зокрема різдвяним та великоднім, запозиченим із Польщі. На творчість Транквіліона не могли вплинути принципи правильної драми”, які викладалися в Києво-Могилянській Академії за зразком класичного прототипу, який було розроблено в учених гуманістичних колах Італії” [110, 19]. Часо-просторова структура тексту Перла многоцhнного” пов’язана із західноєвропейською містерією, що походила з середньовічної літургійної драми. Європейські містерії, зокрема пасійні, не були найпростішими зразками” драматичного жанру, що їх просто наслідував” український театр, оскільки відзначалися значним обсягом, складною структурою і глибоким духовним змістом, який втрачався з секуляризацією суспільства і мистецтва, котрі щодалі більше зацікавлювалися п’єсами на історичні сюжети, побудованими на класицистичних конструкціях.
Натомість твори (монологи та пасії) перших драматургів Памва Беринди, Андрія Скульського, Йоаникія Волковича, Кирила Транквіліона Ставровецького перебували в річищі християнської духовності, церковних свят, обрядів (хоча на основі східного богослужіння, на відміну від західного, не сформувалась драма як літературний вид, проте православні церковні піснеспіви містять усі традиційні християнські сюжети і специфічну образність, використання котрих сприяло синтезу традицій на українському ґрунті).
Зв’язок із церковною гімнографією простежується у збірці Перло многоцhнноє” на рівні версифікації і жанрової системи. Цей зв’язок був характерним для усієї української поезії XVII ст., де продовжує розвиватися поезія духовна, релігійно-філософська, церковно-історична, празнична, панегірична” [188, 15]. Проте лише останню дослідники зазвичай ідентифікують з тими жанровими формами, які належать до поширених у поезії європейського бароко [110, 15]. У збірці Перло многоцhнноє” панегірична поезія представлена посвятами-епіграмами на князівські герби. Проте не менш пов’язаними із західноєвропейською традицією є жанри віршованої молитви, пасійної історії, пісні для читання”, що культивувалися ще в часи середньовіччя і актуалізувалися в добі бароко як вияв інтенсифікації духовного життя особистості.
Включеність збірки в загальноєвропейський контекст виявляється також на рівні сюжетів і мотивів. Помітною є більша схильність Транквіліона до сюжетів, пов’язаних із мотивами страждання і смерті Христа, образів Христових ран, Скорботної Богородиці, які користувалися більшою популярністю в часи середньовіччя й бароко, тоді як традиційно радісні” сюжети (Різдва, Воскресіння) є або більш задогматизованими, або розглядаються також через призму відкупительної жертви Ісуса.
Важливим є також значення східної традиції в поетичній системі Кирила Транквіліона Ставровецького. Властиво, вся прозова есхатологічна частина збірки Перло многоцhнноє” побудована виключно на візантійських джерелах; віршовані пісні і похвали написані в традиції акафіста, нерівноскладовість віршів корелює з православними гімнографічними творами, а опрацювання певних сюжетів у Транквіліона має багато спільного з творчістю його попередника Кирила Туровського.
Таким чином, на основі вивчення тексту збірки Перло многоцhнноє” Кирила Транквіліона Ставровецького ми спробували подати власне розв’язання проблеми вивчення українського бароко на сучасному етапі, котру виносили як головну у вступі. Результати дослідження дозволяють схарактеризувати українське бароко як епоху неоднорідну стилістично та ідеологічно, а творчість Кирила Транквіліона Ставровецького як важливу ланку літературного процесу, що синтезувала західну і східну традицію і в домогилянський” період гідно представляла здобутки релігійної думки та мистецтва.
Наукові матеріали, отримані в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані при створенні навчальних курсів з суміжних дисциплін історії, філософії, культурології, релігієзнавства, а також у вузівській практиці при написанні лекційних курсів з історії давньої української літератури та навчальних посібників, при підготовці спецкурсів та семінарських занять.

ЛІТЕРАТУРА
1. Августин Блаженный. О граде Божием: В 4 т. М.: Издательство Спасо-Преображенского Валаамского монастиря, 1994. Т. 4. 404 с.
2. Аверинцев С. С. К уяснению смысла надписи над конхой центральной апсиды Софии Киевской // Софія. Логос. Словник. К.: Дух і літера, 1999. С. 214-243.
3. Аверинцев С. С. Софія. Логос. Словник. К.: Дух і літера, 1999. 459 с.
4. Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы. М.: Coda, 1997. 342 с.
5. Азбука христианства. Словарь-справочник. М.: Наука, 1997. 287 с.
6. Античная поэтика. Риторическая теория и литературная практика. М.: Наука, 1991. 254 с.
7. Апокрифи і легенди з українських рукописів / Зібрав, упорядкував і пояснив др. І. Франко. Львів, 1896. Т. 1. Апокрифи старозавітні. 394 с.
8. Апокрифи і легенди з українських рукописів / Зібрав, упорядкував і пояснив др. І. Франко. Львів, 1899. Т. 2. Апокрифи новозавітні. А. Апокрифи Євангелія. 1899. 443 с.
9. Апокрифи і легенди з українських рукописів / Зібрав, упорядкував і пояснив др. І. Франко. Львів, 1906. Т. 4. Апокрифи есхатологічні. 524 с.
10. Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академией. К., 1856. Ч. 1. 370с.
11. Атлас А. З. О внетекстовых связях поэтического текста // Семантика и прагматика единиц языка в тексте. Л.: ЛГПИ им.А. Герцена, 1988. С. 18-26.
12. Барокко в славянских культурах : Сб. ст. М.: Наука, 1982. 351с.
13. Барсов Е. Христианская поэзия и искусство в связи с новозаветными апокрифами // Философия русского религиозного искусства. М.: Культура, 1993. С. 123 - 139.
14. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Пер. с французского. М. : Прогресс, 1989. 615 с.
15. Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена [проф. І. І. Огієнком митр. Іларіоном]. [Лондон], 1992 959; 296 с.
16. Библейская энциклопедия. М., 1891. 902 с.
17. Булгаков М., иером. История Киевской Академии. СПб., 1843. 226 с.
18. Буслаєв Ф. И. Общие понятия о русской иконописи. М., 1866. 106 с.
19. Бычков В. В. Малая история византийской эстетики. К.: Путь к истине, 1994. 406 с.
20. Великие Минеи Четии. Сентябрь. Дни 1 - 13. СПб., 1868. 672стлб.
21. Вельфлин Г. Ренессанс и барокко. СПб., 1913. 164 с.
22. Вишенский И. Сочинения / Подготовка текста, статья и комментарии И. П. Еремина. М.-Л.: Изд-во Академии наук СССР, 1955. 369 с.
23. Вишенський І. Твори / Пер. з книжної української мови В.Шевчука. К.: Дніпро, 1986. 247 с.
24. Возняк М. Діалог Йоаникія Волковича з 1631 р. // ЗНТШ. Т.СХХІХ. 1920. С. 33-79.
25. Возняк М. Історія української літератури. Львів: Просвіта, 1921. Т.1. Ч. 1. 414 с.
26. Возняк М. Матеріали до історії української пісні і вірші // Українськоруський архів. Львів, 1914. Ч. 2. 589 с.
27. Гаспаров М. Л. Очерк истории европейского стиха. М.: Наука, 1989. 302 с.
28. Г-в А. Судьба Евангелия учительного Кирилла Транквиллиона-Ставровецкого // Чтенія въ обществh любителей духовного просвhщенія. 1890. № 4. С. 535-575.
29. Гнатюк О. До переоцінки літературного процесу XIV-XVIII ст. (Огляд публікацій давньої української літератури) // Європейське Відродження та українська література XIV-XVIIIст. К.: НД, 1993. С. 237-266.
30. Гнатюк О. Українська духовна барокова пісня. Варшава-Київ, 1994. 185 с.
31. Голенищев-Кутузов И. Украинский и белорусский гуманизм // Славянские литературы. М.: Художественная литература, 1973. С.132-219.
32. Головацкий Я. О. Библиографические находки во Львове. СПб., 1873. 43с.
33. Голубев С. История Киевской духовной академии. Вып. 1. К., 1886. 233 с.
34. Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. К., 1883. Т. 1. 559 с.
35. Грачотті С. Спадок Ренесансу в українському барокко // Українське барокко: Матеріали 1 Конгресу Міжнародної асоціації україністів. К., 1993. С. 3-11.
36. Грицай Н. С. Давня українська поезія. К.: Вид-во Київського університету, 1972. 153 с.
37. Гришакова М. Ф. Семантика отражения в поэзии Г.Р.Державина // Семиотика. Труды по знаковым системам. Тарту, 1989. Т.23. Вып. 855. С. 139-144.
38. Громов М. Н., Козлов Н. С. Русская философская мысль Х-ХVII веков. М.: Изд-во Московского университета, 1990. 285 с.
39. Грушевський М. З історії реліґійної думки на Україні. К.: Освіта, 1992. 191 с.
40. Грушевський М. Історія українскої літератури: У VI т. К.: Либідь, 1995. Т. V. Кн. ІІ. 350 с.
41. Грушевський М. Історія українскої літератури: У VI т. К.: Обереги, 1995. Т. VI. 708 с.
42. Ґудзяк Б. Криза і реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської уніії. Львів, 2000. 426 с.
43. Гулий К. В. Метафора в українській поезії ХVIІ ст. // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Харків, 1994. С.139-143.
44. Гумилевский Ф. История русской церкви. Период патріаршества. М., 1857. Разд. паг.
45. Дорошкевич О. Підручник історії української літератури. Київ-Харків, 1924. 364 с.
46. Еко Умберто. Реторика та ідеологія // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / 2-ге видання, доповнене. За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. С. 539-548.
47. Еремин И. П. Литературное наследие Кирилла Туровского // ТОДРЛ. М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1955. Т. ХІ. С. 342-367; Т. ХV. С. 331-348.
48. Еремин И. П. Поэтический стиль Симеона Полоцкого // ТОДРЛ. 1948. Т.VI. С. 125-153.
49. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 608с.
50. Житецький П. Малорусские вирши нравоучительного содержания // Киевская старина. Т. XXXVII. 1892. С. 37-58.
51. Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. К., 1893. 249с.
52. Жуковський А. Петро Могила й питання єдності церков. К.: Мистецтво, 1997. 302 с.
53. Забелин П. Учительное евангелие Кирилла Транквиллиона-Ставровецкого // Руководство для сельских пастырей. 1873. Т.1. №№ 8, 9, 10, 13, 14, 17; Т. 2. №№ 20, 24, 26, 27, 28, 31, 33, 34.
54. Зизаній Лаврентій. Граматика словенська / Факсимільне видання та дослідження пам’ятки В. Німчука. К.: НД, 1980. 180 с.
55. Зубрицкий Д. Летопись львовского ставропигиального братства // ЖМНП. Ч. LXII. 1849. С. 1-22, 6-9.
56. Иванов В. В., Топоров В. Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы. М., 1965. 245 с.
57. Іваньо І. В. Про українське літературне барокко // Радянське літературознавство. 1970. № 10. С. 41-54.
58. Ісаєвич Я. Д., Мицько І. З. Життя та видавнича діяльність Кирила-Транквіліона Ставровецького // Бібліотекознавство і бібліографія. К.: НД, 1982. С. 51-67.
59. Ісіченко Ігор, архиєп. Загальна церковна історія: Курс лекцій для вищих духовних шкіл. Харків: Акта, 2001. 600 с.
60. Ісіченко Ю. Православна контрреформація та розвиток бароккової культури України // Другий міжнародний Конгрес україністів. Львів, 22-28 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Літературознавство. Львів, 1993. С. 53-57.
61. Ісіченко Ю. А. У пошуку наративної програми барокового літературного твору // Українське барокко: Матеріали 1 Конгресу Міжнародної асоціації україністів. К., 1993. С.37‑53.
62. Історія української літератури: У 8 т. К.: НД, 1967. Т. 1. 539с.
63. Історія української літератури. Давня література / Упоряд. П.К.Волинський, І. І. Пільгук, Ф. М. Поліщук. К.: Вища школа, 1969. 429с.
64. Історичний контекст, укладення Берестейської унії і перше поунійне покоління. Матеріали Перших Берестейських читань”. Львів, 1995. 187 с.
65. Истрин В. Откровение Мефодия Патарского и апокрифические видения Даниила в византийской и славянорусской литературах. Исследования и тексты. М., 1897. 208 с.
66. Карнеев А. Материалы и заметки по литературной истории Физиолога. СПб., 1890. 393 с.
67. Кашуба М. Заборонене Євангеліє // Людина і світ. 1978. №10. С.42-44.
68. Кирило Транквіліон Ставровецкий. Євангеліє учителноє. Рохманів, 1619. 542 арк.
69. Кирило Транквіліон Ставровецкий. Зерцало богословіи. Унів, 1692. 99 арк.
70. Кирило Транквіліон Ставровецкий. Перло многоцhнноє. Чернігів, 1646. 242 арк.
71. Кирило Транквіліон Ставровецький. Перло многоцhнноє. Могилів, 1699. 239 арк.
72. Кирпичников А. Исторический обор иконописных зображений Богоматері // ЖМНП. 1897. № 7. С. 45-72.
73. Киселева Р. А. Идентификация подтекста с помощью слов-символов // Системный анализ художественного текста. Вологда: ВГПИ, 1989. С. 46-58.
74. Ковтун Л. С. Рождение жемчуга (знак и образ в приточном символе) // Исследования по древней и новой литературе. Л.: Наука, 1987. С.60‑266.
75. Колтоновская А. М. Перло многоцhнноє” Кирилла Транквиллиона Ставровецкого; его состав и источники // Летопись Вечерних Высших Женских Курсов, учрежденных в г. Киеве А. В. Жекулиной. Киев. 1914. С. 21-89.
76. Коряк В. Нарис історії української літератури. Література передбуржуазна. Харків: Держвидав України, 1927 / Репринтне вид-ня. Мюнхен, 1994. 430 с.
77. Кравців Б. Ренесанс і гуманізм на Україні // Європейське Відродження та українська література XIV-XVIII ст. К.: НД, 1993. С. 300-318.
78. Крекотень В. И. Тема науки в барочной украинской поэзии 30-х годов XVII века // Барокко в славянских культурах. М.: Наука, 1982. С.255-275.
79. Криса Б. Пересотворення світу. Львів: Свічадо, 1997. 214 с.
80. Крыловский А. Акты, относящиеся к истории Львовского Ставропигиального братства // Архив Юго-Западной России. Ч. I. Т.XII. 1904. С. 1-123.
81. Лаба В., проф. Біблійна герменевтика. Рим, 1990. Т. 79. 147с.
82. Левшун Л. В. История восточнославянского книжного слова XI-XVII веков. Минск: Экономпресс, 2001. 351 с.
83. Леневич П. Г. Елецкий монастырь в Чернигове // Черниговские губернские ведомости. Часть неофициальная. 1852. № 31. С.319‑325.
84. Литературный энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1987. 750 с.
85. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы. Л.: Художественная литература, 1971. 411 с.
86. Лопатинський Т. Обличеніє неправды расколническія. М., 1745. 151; 59 разд. п.
87. Лосский В. Догматическое богословие // Мистическое богословие. - К.: Путь к истине, 1991. С. 261-335.
88. Лосский В. Почерк мистического богословия восточной церкви // Мистическое богословие. - К.: Путь к истине, 1991. С.97‑259.
89. Лотман Ю. Лекции по структуральной поэтике. Тарту, 1964. Вып.1. 194 с.
90. Лотман Ю. М. Символ в системе культуры // Символ в системе культуры. Труды по знаковым системам. Вып. 754. С. 10-21.
91. Лотман Ю. Семиотика культуры и понятие текста // Труды по знаковым системам. Вып. 515. С. 3-7.
92. Лотман Ю. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 383 с.
93. Лушникова Г. И. Интертекстуальность художественного произведения. Кемерово, 1995. 82 с.
94. Макарий, архиепископ литовский и виленский. История русской церкви. СПб., 1879. 689 с.
95. Макарий, архиепископ харьковский. Православно-догматическое богословие. Т. II. СПб., 1857 / Репринтне видання. М.: Свято-Троицкий Ново-Голутвин монастир, 1993. 514 с.
96. Макаров А. Світло українського Барокко. К.: Мистецтво, 1994. 285с.
97. Максимович М. Я. Собрание сочинений: В ІІІ т. К., 1877. Т.II. 524&n