ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇСАМОСВІДОМОСТІ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ ЮРІЯ МУШКЕТИКА

Короткий опис

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

РОМАС ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

УДК: 821.161.2 311.6 Р69

ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇСАМОСВІДОМОСТІ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ ЮРІЯ МУШКЕТИКА

Спеціальність 10.01.01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
На здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Олійник Наталія Петрівна,
кандидат філологічних наук,
доцент

Дніпропетровськ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.................................................................................................... 3
РОЗДІЛ1..... НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ: ІСТОРІОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ........................................................................... 9
РОЗДІЛ2..... ІСТОРИЧНА ПРОЗА Ю.МУШКЕТИКА КРИТИЧНИХ і НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ. ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ В ПУБЛІЦИСТИЦІ ПИСЬМЕННИКА.. 46
РОЗДІЛ3..... МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОГО СВІТУ В „КОЗАЦЬКОМУ ЕПОСІ” ЮРІЯ МУШКЕТИКА...................................................... 63
3.1. Запорозька Січ як ідеальна спільність і структура.... 63
3.2. Мотив народного обранництва як втілення сутності етносу. 81
3.3. Мотив побратимства: родовий і духовний аспекти.... 100
РОЗДІЛ4..... ВАРІАТИВНІСТЬ ІСТОРИЧНОГО ГЕНОТИПУ НАЦІЇ В ХУДОЖНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ Ю.МУШКЕТИКА........ 114
4.1. Трансформація сковородинського типу мандрівного філософа 114
4.2. Художня своєрідність осмислення ролі жіночого начала. 126
4.3. Характерництво як національний феномен................. 139
ВИСНОВКИ........................................................................................... 161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................... 173

ВСТУП

Актуальність теми. Концепція розвитку української літератури у другій половині ХХст. висуває потребу конструктивного переосмислення минулого, що сприяло активізації історичної прози. Але в той час вона не була предметом об’єктивного вивчення науковцями, а нерідко підлягала забороні. Тож історична проза все частіше стає об’єктом досліджень сучасних літературознавців. Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю визначення специфіки інтерпретації проблеми національної самосвідомості в прозі Ю.Мушкетика з метою освоєння конкретного художнього досвіду, вираження історії козацтва у зв’язку з постановкою проблем державотворення, що на сьогодні є особливо актуальним. Дослідження названої проблеми стало можливим лише в нових історичних умовах, після здобуття Україною незалежності в 1991 році, до цього тема фактично була закритою. Свою літературну діяльність Ю.Мушкетик розпочав ще в студентські роки й утверджувався як майстер великої епічної прози впродовж кількох десятиліть. Романи письменника „Гайдамаки”, „Яса”, „На брата брат”, „Гетьманський скарб”, „Погоня”, „Прийдімо, вклонімося” та повість „Семен Палій” посіли своє гідне місце в літературному процесі другої половини ХХ століття.
Тема актуальна й малодосліджена. Це стосується з’ясування як теоретичного, так і фактичного матеріалу. Нові життєві реалії зумовили появу низки якісно нових творів, у яких історична проблематика виявилася надзвичайно актуальною, бо була причетною до сьогоднішніх злободенних питань. Наукова новизна дисертації певною мірою зумовлюється новизною постановки проблеми та комплексним дослідженням художнього мислення письменника. У заданому аспекті зроблено одну з перших спроб аналізу художньої специфіки відтворення основних тенденцій формування і розвитку української національної самосвідомості в історичних творах Ю.Мушкетика, бо українські літературознавці (Ф.Кейда, Л.Федоровська) лише принагідно торкалися питання вираження національної самосвідомості чи окремих її компонентів. В історичних романах і повістях письменник, інтерпретуючи загальновідомі історичні факти, екстраполює їх у реалії ХХ століття, подаючи своєрідну концепцію дійсності в декількох вимірах історичного розвитку в її системному людинознавчому та народознавчому виявах через динаміку національної ідеї. У прозі Ю.Мушкетика відтворюється минуле українського народу в історично знакових умовах зіткнення і протистояння як зовнішніх, так і внутрішніх суспільних сил у справі державотворення України, простежується розвиток різноманітних мотивів, вияви поведінки, вчинки, взаємостосунки представників національної верхівки і низів, акцентується увага на тих історичних подіях та персоналіях, у яких сфокусовано національну самосвідомість, менталітет, національну ідею, риси національного характеру, художньо зображено виникнення запорозького козацтва, розгорнено мотив побратимства, трансформовано сковородинський тип мислителя в нових історичних умовах та багатьох інших концептуальних проблемах, пов’язаних із українським менталітетом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету в рамках науково-дослідної теми „Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”. Тема роботи погоджена з Науковою радою НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 130 від 19 січня 2006 року).
Мета дослідження. З’ясувати й проаналізувати концепцію національної самосвідомості в історичній прозі Ю.Мушкетика.
Реалізація основної мети зумовила розв’язання таких конкретних завдань:
з’ясувати історіософське поняття „національна самосвідомість”;
розглянути художні форми осмислення самого феномену виникнення запорозького козацтва як історичного, державного, психолого-людського явища та його подальшої ролі у державному та духовному розвитку суспільства;
простежити трансформацію сковородинського типу мислителя в нових історичних умовах (доба Руїни);
дослідити мотиви побратимства й незалежності як визначальні в розкритті ідеї роду, народу, держави у творах Ю.Мушкетика;
виявити авторську концепцію реалізації жіночого начала;
проаналізувати специфічне поєднання героїки козацького руху та мотиву великого спокутування гріхів гетьманів перед своїм народом;
осмислити характерництво як національний феномен;
Предметом дисертаційного осмислення є проблема національної самосвідомості в історичній прозі Ю.Мушкетика.
Об’єктом дисертаційної роботи є історична повість „Семен Палій” та романи „Яса”, „На брата брат”, „Гетьманський скарб”, „Погоня”.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці М.Бердяєва, М.Бахтіна, В.Баронова, І.Вироста, І.Гердера, П.Гнатенка, Д.Донцова, Л.Дробіжевої, М.Джандільдіна, С.Жижко, Л.Залізняк, Р.Кіся, О.Кульчицького, Л.Ребет, Д.Сміта Ентоні, у яких теоретично осмислена проблема формування національної самосвідомості та її основні чинники. Вагомими для вивчення зазначеної проблеми є праці Е.Баграмова, В.Винниченка, М.Грушевського, В.Горського, М.Жулинського, а також розвідки Ф.Кейди, М.Слабошпицького, Л.Федоровської, М.Кодака, у яких досліджуються компоненти суспільно-історичної проблематики та поетики творення художніх образів в історичній прозі Ю.Мушкетика.
Висвітлення теми насамперед базується на теоретичних та методологічних засадах історико-типологічного, аналітичного та філологічного методів вивчення літературного матеріалу, що у свою чергу дозволяє виокремити домінанти еволюції історико-художньої свідомості в белетристиці Ю.Мушкетика. Застосування порівняльно-історичного та герменевтичного методів сприяє новому прочитанню історичних творів письменника, а також інтертекстуальному їх аналізу у співвіднесенні з іншими історичними творами його попередників та сучасників. Застосування названих методів і прийомів у дослідницькому процесі зумовлює вирішення основних завдань дисертаційної роботи.
У роботі застосовані історично-типологічний та порівняльно-історичний методи дослідження. Пріоритетним є системно-аналітичний підхід при вивченні літературних явищ.
Наукова новизна дисертації полягає в аналізі форми художнього трактування національної самосвідомості в історичній прозі Ю.Мушкетика, що дозволяє поглибити уявлення про якісно новий характер його романістики в українській літературі другої половини ХХ століття, з’ясувати специфіку втілення національної самосвідомості, менталітету, національної ідеї, простежити динаміку їх художнього осмислення письменником.
Особистим внеском здобувача є розгляд специфіки інтерпретації вираження національної самосвідомості в історичній прозі Ю.Мушкетика.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та результати дослідження можуть бути використані при подальшому осмисленні творчості Ю.Мушкетика в українському літературознавстві. Вони принесуть практичну користь при викладанні курсів історії української літератури (лекцій, спецкурсів, семінарів) у вищих навчальних закладах, при написанні курсових, випускних, дипломних робіт, навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені в доповідях на Всеукраїнській науковій конференції „Гончар і шістдесятництво” (Дніпропетровськ, 1998), Всеукраїнській науковій конференції „Шістдесятництво як літературне явище” (Дніпропетровськ, 2000), „Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002), „Українська література в контексті світової” (Одеса, 2004), „Павло Загребельний: творчий портрет на тлі епох” (Дніпропетровськ, 2005), „Творчість шістдесятників у координатах української і світової літератури” (Дніпропетровськ, 2005), на звітних наукових конференціях Дніпропетровського національного університету (1997-2006).

Основні положення дослідження викладені в таких публікаціях автора:
1. Ромас Л.М. Засоби характеротворення національного героя в історичній повісті Юрія Мушкетика „Семен Палій” // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту). Зб. наук.праць. Д.: РВВ ДНУ, 2006. Вип. 5. С. 167-172.
2. Ромас Л.М. Типологія образів гетьмана в історичній прозі Ю.Мушкетика та П.Загребельного // Актуальні проблеми літературознавства. Д.: Навчальна книга, 2005. Т.16. С. 115-121.
3. Ромас Л.М. Образ мандрівного філософа в романі Юрія Мушкетика „Яса” // Література. Фольклор. Проблеми поетики. К: Твім інтер, 2004. Вип. 17. С.108-113.
4. Ромас Л.М. Побратимство як визначальний мотив зображення українського козацтва в історичній прозі Ю.Мушкетика // Актуальні проблеми літературознавства. Д.: Навчальна книга, 2002. Т.14. С. 27-33.
Додаткові публікації:
1. Ромас Л.М. Своєрідність композиції повістей Ю.Мушкетика „Жовтий цвіт кульбаби” та „Літній лебідь на зимовому березі” в аспекті літературно-естетичних традицій шістдесятництва // Шістдесятництво як літературне явище. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Д.: Навчальна книга, 2000. С.58-59.
2. Ромас Л.М. Особливості художнього розкриття образу Овідія в романі О.Гончара „Берег любові” та повісті Ю.Мушкетика „Літній лебідь на зимовому березі” // Олесь Гончар і шістдесятництво. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Д.: Навчальна книга, 1998. С.26-30.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 269 позицій. Обсяг роботи складає 193 сторінки, з них основного тексту 172.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Зробивши огляд науково-критичної літератури з проблеми національної самосвідомості як сукупності поглядів і оцінок, думок та стосунків, що виражають зміст, рівень і особливості представників членів національної спільності про свою історію, сучасний стан і перспективи розвитку, та спираючись на праці українських і зарубіжних учених (В.Баронова, М.Бердяєва, О.Бороноєва, Ю.Бромвлея, І.Вироста, П.Гнатенка, Л.Дашдамірова, Н.Джандільдіна, Л.Дробіжевої, М.Костомарова, Ю.Липи, П.Мірчука, С.Феденка, І.Франка, Д.Чижевського, В.Щербаківського, Я.Яреми та ін.), ми дійшли висновку, що основними чинниками її формування в Україні стали національна мова, національний характер та національна ідея. Процес формування національної самосвідомості відбувався паралельно з розвитком національної мови. Мовні проблеми залишаються актуальними в будь-якому суспільстві, а в Україні вони є особливо гострими, бо переплітаються з економічними, соціально-політичними, національними, релігійно-конфесійними інтересами. Історичні джерела свідчать, що українська мова пройшла складний шлях заборон, нищення й стала хранителькою „історичної пам’яті” народу, джерелом психологічних особливостей етносу й невід’ємною складовою культури народу. Через мову проявляються національний характер і національна самосвідомість.
Формуванню національного характеру сприяли такі чинники, як географічний простір, історичні умови, соціопсихічні чинники та впливи різних культур. Національний характер проявляється в національній культурі. У сучасному українознавстві виділяють два типи національного характеру: землеробський, що виник у найдавніші часи, і козацький, що сформувався й утвердився в епоху козацтва. Серед рис українського національного характеру основними загальноприйнято називати такі: працьовитість, старанність, обов’язковість, життєрадісність, терплячість, музикальність, добросовісність, законослухняність, наполегливість у справах і розважливість у вчинках, рухливість, легка адаптація до чужоетнічного оточення, почуття гумору, висока моральність сільського населення, любов до природи, колективного спілкування, прагнення бути серед кращих. Багаточисленні дослідники української духовності правомірно стверджують, що наш народ відзначається винятково емоційною вдачею. Дехто в українському „емоціоналізмі” вбачає позитивне (Д.Чижевський), а дехто говорить про згубність цієї риси (В.Липинський). Найважливішою ознакою українського національного характеру, на думку багатьох учених, є чуття товариства, товариська солідарність, її найвища форма побратимство, породжене в запорозьких степах.
Як було зазначено, одним зі складників національної самосвідомості є національна ідея, зміст якої складають такі елементи, як питання про „початок” історичної долі народу, його генетичні витоки, історичне майбутнє, мету його існування, відносини з сусідами, засади його унікальності, особливості національного характеру і т. ін. Національна ідея змінювалася протягом багатьох століть. Кожен етап розвитку суспільства мав свою національну ідею: у козацьку добу активізувалася визвольна ідея, у ХІХ ст. просвітительська, а з 70-80-х років ХІХ ст. і до сьогоднішнього дня в Україні панує ідея національного відродження, котра переживає вже свій третій етап, набуваючи нових параметрів і вимагаючи суттєвого коригування, та стає плюралістичною, враховуючи поліетнічнісь українського населення. Усі громадяни України повинні усвідомити, що мають спільну історичну долю і спільне громадянство.
Особлива увага в роботі приділяється осмисленню проблеми національної самосвідомості в українській історичній романістиці другої половини ХХ століття, до якої належить і творчість Ю.Мушкетика. Художній світ його історичного роману розмаїтий і багатогранний. Проза письменника сконденсувала в собі характерні особливості розвитку історичного роману та багатовікову історію України, зокрема України козацької. Соціальний розбрат, руїнницькі дії свавільних денаціоналізованих елементів серед різних верств населення, старшинські міжусобиці, егоїстична пристрасть національних лідерів до гетьманування, їхня виснажлива боротьба за владу, неспроможність національних сил до об’єднання ось головні проблеми, яких торкнувся Ю.Мушкетик на сторінках своїх творів.
Визначивши наукову концепцію дослідження в межах з’ясування сутності означеної проблеми, а саме авторської самобутності художнього осмислення Ю.Мушкетиком національної самосвідомості, ми дійшли висновку, що в творчому доробку письменника можна виділити своєрідний „козацький епос”, присвячений трагічним часам великої Руїни. „Козацький епос” постає як модель національного світу, у якому проявляється національна самосвідомість українців. Авторові вдалося художньо осмислити історію виникнення і побутування козацтва, поєднати героїку та мотив великого спокутування гетьманів перед своїм народом і подати це через змалювання доль січовиків, вибудувавши ієрархічну структуру функціонування життєвих законів: від закону світовлаштування, художньо реалізованого у формах народного світогляду, до законів січового товариства та законів індивідуальної долі героя в кожному історичному творі. Важливу роль відіграють сакральні топоси національного простору, серед яких найважливіші такі, як степова могила, українська хата, степ, Дніпро, котрі є основними компонентами проявів національної самосвідомості.
У художньому світі митця постать гетьмана відходить на другий план, символізуючи то деградування, спричинене спокусами влади (Мазепа в повісті „Семен Палій” (що зумовлено ідеологічними настановами того часу у трактуванні цього образу), Самойлович у романі „Яса”), то душевні злами, викликані ваганнями і сумнівами у власній спроможності бути лідером (Дорошенко в романі „Яса”) виявити це дало змогу дослідження проблеми народного обранництва як втілення сутності етносу. втілюється У постатях кошових отаманів (Семен Палій, Іван Сірко), для яких постійним лейтмотивом морального сумління є ідея духовного батьківства втілюється харизматична наповненість народного характеру.
Типологічне зіставлення методу і стилю художньої інтерпретації постаті Богдана Хмельницького в прозі Ю.Мушкетика та П.Загребельного дозволило визначити, що П.Загребельний у романі „Я, Богдан”, наче перевтілившись у гетьмана, славетного лицаря визвольної війни 1848-1854років, сповідується, а Ю.Мушкетик у своєму баченні і сприйнятті Богдана Хмельницького є літописцем, не дозволяючи собі ототожнення дій гетьмана на той час зі своєю уявою про їх праведність чи помилковість. Відтак, маємо конкретику варіацій трактування історичної місії великого гетьмана, порівнюючи його вчинки з діяннями інших гетьманів (Мазепа в повісті „Семен Палій”, Самойлович і Дорошенко в романі „Яса”, Виговський у романі „На брата брат”). Відмінність змалювання образів великих особистостей української історії двома письменниками виявилася в тому, що для Ю.Мушкетика визначальною є фольклорна образність, логіка і чітка структура художнього характеру, а для П.Загребельного психологічно філігранна сповідальність, де оголеність людської душі постає у всій своїй болючості злетів і падінь.
Закономірно, що мотив побратимства обгрунтовується нами як домінуючий для розкриття ідеї роду-народу в творчості Юрія Мушкетика. Через аналіз кількох варіативних пар художніх персонажів історичної прози митця, серед якої найбільш знаковим, безперечно, є роман „На брата брат”, у дисертації обстоюється думка про багатоаспектне втілення міфосакральної моделі розбрату у відтворенні часів великої Руїни. Означений мотив відкрив глибинні основи національної трагедії часів „героїв і зрадників”, коли максимальне загострення антиномічності „вірності зради” перериває природний зв’язок поколінь і духовну спадкоємність, необхідну для повноцінного розвитку нації.
Серед історичної прози Юрія Мушкетика особливе місце займає роман „Яса”, у якому письменник зосередився на описі внутрішнього устрою козацької вольниці, відходячи і від міфологічно означеного ідеалізування, і від зведення історії січового братства до історії окремих її отаманів. Автор історичного твору, безумовно, прагне, щоб події якомога точніше й повніше відповідали дійсності, зокрема й деталі побуту, обстановка, зброя і т.ін. „Ясу” цілком справедливо можна розглядати як своєрідне енциклопедичне зведення такої інформації про специфіку зображуваних часів, звички, особливості трудових процесів, торгове життя, історичний колорит, позначений на елементах одягу, транспорту, засобів пересування, обміну новинами, тонкощах дипломатичних стосунків. Таке деталізоване заглиблення дозволило письменникові відтворити справжнє відчуття реальності досить віддаленої в часі доби, та все ж найголовнішим досягненням стало виокреслене на цьому тлі символічне осмислення ролі й значення козацького осередку у формуванні національної самосвідомості нашого народу.
Ґрунтовне знання історичної літератури дозволило Ю.Мушкетикові відчути і творчо осмислити сутність багато в чому трагічно означеного державного мислення як явища національної свідомості. Визначальним мотивом, який дозволив авторові поєднати в єдину художню цілісність конкретику людської долі і специфічні риси національної ментальності, стало контрастне поєднання таких понять, як „закон і воля”, що в контексті цілого твору поєднуються в понятті „яса”, винесеному в заголовок роману. З одного боку, письменник чітко визначив ті основні критерії, за якими художньо здійснив характеристику життя козаків порядок, способи бою, честь і посмертна слава, з другого боку, опозиційність писаного і неписаного законів фактично розкривається майстром слова як протиставлення скороминущих і залежних від людських слабкостей правил співіснування стосовно надіндивідуальної природної основи буття, з якої глибинно започатковується устрій життєвлаштування січовиків. Символічного значення на початку роману набуває думка козака Сироватки про світовлаштування, витримана в системі простонародної образності, де гармонійно поєднуються мікро- і макровиміри.
Таким чином, Юрій Мушкетик зводить у єдину нерозривну єдність внутрішній закон совісті й незнищенний закон природного життя, одночасно простий і великий, бо людина „свій круг” буття вивершує так само, як і сонце. Подібна художня асоціативність небесного світила й людської особистості базується саме на ідеї служіння іншим.
Кожен із трьох головних образів лицарів-запорожців, виведених у романі „Яса”, як один із представників генотипу національної свідомості, пов’язаний з різними стихіями: Мокій Сироватка зі стихією вогню (це і його чати на могилі Сліпій, повній мертвого вогню, і прийняття саможертовної загибелі разом із палаючим знаком-засторогою для козаків); Іван Сірко зі стихією води ( над Дніпром відбуваються його найпекучіші самовивіряння ); а Лаврін Перехрест своєрідно поєднує в собі всі стихійні начала, однаково вбираючи серцем красу „зелених плавнів та маєво бойових корогов”, бо його образ змальований автором як потенційна можливість молодості розкрити себе в майбутньому.
Серед найважливіших чинників національного простору степове привілля найбільше відповідає сутності козацької вольниці під відкритим небом серед безмежжя землі й повівів вітру виколихується золота яса, незнищенна й чиста, і водночас степ постає землею, напоєною козацькою кров’ю, позначеною похмурими курганами як знаками смерті. Недаремно найважливіші роздуми Сірка в романі „Яса” пов’язуються саме зі степом.
Іншим аспектом дуальної наповненості художнього образу степу стає рослинна символіка, у якій протилежні начала виводяться Юрієм Мушкетиком через відтворення способів природного життя таволги та дуба. Трава втілює ідею незнищенності народного цілого, яке відроджується й зносить найстрашніші випробування, якими б смертельно загрозливими вони не були. У художньому цілому мушкетиківського тексту образ дуба суголосний козацькій звитязі.
Велич, краса й могутність землі, яку живлять води Дніпра, є одночасно й причиною спустошливих воєн, що терзають тіло України. У такому контексті священна ріка постає останнім і єдиним джерелом пам’яті й запорукою безперервності життя нації у трагічні часи Руїни, художньо інтерпретовані Юрієм Мушкетиком.
Поруч із потужною символікою таких природних топосів, як степ і Дніпро, у відтворенні національного простору надзвичайно важливу роль відіграє образ української хати, що також функціонує на кількох художніх рівнях, постаючи і як головна цінність життя людини, і як збірний образ цілої країни. Хоч яким сповненим героїчної звитяги є буття Запорозької Січі, усе ж у набитих людом куренях пахне пусткою, а у вдовиній хаті панує незнищенний дух життя. Такий дух життя в прозі Юрія Мушкетика має виразно національне забарвлення, вміщуючи головні цінності роду, які набувають художньо зримої конкретики. Одночасно з безпосереднім баченням української хати як осердя національного світу письменник вводить і символічне наповнення образу, прирівнюваного до державного цілого. Характерне для Юрія Мушкетика звертання до фольклорних мотивів допомагає інтимізувати й додатково посилити трагічну сутність історичних часів Руїни, коли через притчеву форму народної оповіді лаконічно й художньо виразно відтворюються картини внутрішнього розбрату.
У процесі дослідження з’ясовано, що для художньої манери Ю.Мушкетика експерименти з часо-просторовими формами не характерні, тому що він більше націлений на епічно розлогу оповідь, у якій головні смисли розкриваються на глибинних рівнях символіки, закоріненої в образах народної поетики. Тому письменник, звертаючись до історичної тематики, художньо інтерпретує не стільки образ сильної особистості, котра проходить випробування державною владою гетьманства, скільки дошукується через численні сюжетні лінії і взаємодію героїв до буттєвих витоків часу „героїв і зрадників”, який приходить на зміну часам визвольних змагань Богдана Хмельницького.
Важливим моментом переосмислення справжніх початків державної сили для художнього світу Ю.Мушкетика стає своєрідне повернення до першопочатків української державності як такої до Запорозької Січі, тому для письменника ідеалом морального сумління й відповідальності перед спільнотою бачаться козацькі отамани (першою спробою, яку сам художник вважав багато в чому недосконалою, був образ Семена Палія в однойменній повісті, а найбільш повне розкриття отримує в його творчому доробку образ легендарного січового отамана Івана Сірка в романі „Яса”).
Образ кошового Івана Сірка в Юрія Мушкетика наповнюється поступово, висвітлюється як за допомогою коротких психологічно значимих деталей, коли герой постає в романі через сприйняття побратимів, так і через своєрідне вивірення власного життя Сірковим вихованцем Лавріном, який у найважливіші доленосні моменти бачить перед собою внутрішнім зором лише отамана. Найбільшої значущості набуває цей образ у фіналі роману „Яса”, коли Ю.Мушкетик вдається до не зовсім характерної для нього форми художньої умовності: Дорофій Ружа, український тип мандрівного філософа, який дошукується сокровенних істин життя, перебуваючи у стані напівсну чи напівмарення, тобто вийшовши за межі узвичаєного сприйняття життєвих реалій, сприймає отамана як людину вищої духовної сутності, здатного передбачати події, прозирати людські серця. Створюючи образ мандрівного філософа, який покидає богословські заняття, щоб віднайти доконечну істину світу серед реалій справжнього життя, Юрій Мушкетик оригінально трансформує в нових історичних умовах (доба Руїни) сковородинський тип мислителя, унікальний для історії філософської думки європейського світу.
Важливим моментом у художній природі образу мандрівного філософа, створеного Юрієм Мушкетиком, є внутрішня парадоксальність і навіть антитетичність, закладені в основу духовного еволюціонування героя. На перший погляд, такий принцип характеротворення різниться від притаманної письменникові манери, уже відзначеної дослідниками (Л.Федоровська), психологічно „орнаментувати” глибинну сутність особистості, яка за всіх трансформацій і життєвих форм виявлення залишається незмінною. Але сама форма викладу від першої особи є художнім прийомом увиразнення здійснюваного саме серцем самоусвідомлення, що в Дорофія цілком суголосне сковородинському переконанню.
Як усе глибше доходження до великих істин життя, що носить характер болісних дошукувань, сповнених і сумнівів, і вагань, і суперечностей природно розгортається в романі Юрія Мушкетика сповідальна манера записів мандрівного філософа. Шлях, який проходить Дорофій від фізично слабкого, далекого від життєвих змагань ченця до звитяжця на полі брані серед козацтва, це не переродження чи набуття непритаманних внутрішньому характеру героя рис, а вивільнення глибинної сутності.
У загальному контексті роману „Яса” осмислюються Юрієм Мушкетиком як невід’ємна і найбільш специфічна ознака народного життя, як закономірність вищого порядку, що співвідноситься і в той же час протистоїть будь-яким типам релігії чи закону окремих людських спільнот складні шляхи й численні спокуси, з якими зустрічається на своєму життєвому шляху Дорофій Ружа. Саме мандрівний філософ, уособлюючи духовний досвід народу, надає його життю ціннісної цілеспрямованості. До того ж народне філософствування осмислюється письменником як сутність космічного порядку, в основі якої виявляється не Бог, а космічна упорядкованість незалежних елементів, де панує гармонія природних ритмів і взаємозв’язків.
В осмисленні особливостей національного самоусвідомлення чільне місце займає тип характерника. Останній постає не стільки як той чи інший різновид психологічної сутності людини, скільки як усталений і сформований духовний світ особистості, що не підлягав впливам з боку середовища людей, а навпаки, поставав як самодостатній феномен, утворений специфічним побутуванням козацтва.
Досить амбівалентною у Юрія Мушкетика є внутрішня наповненість образу козака-характерника Семена Білокобилки, котрий увесь час прагне перейти до самостійного вивершення свого життєвого кола, відверто зізнається, що хотів би подбати про себе, і в той же час усі несправедливості, усе горе людей входять у його серце.
Таким чином, характерник у Юрія Мушкетика постає як людина, максимально наповнена дарами життя, серед яких любові ніколи не відчути без ненависті. У цьому образ Білокобилки багато в чому стає суголосним філософській іпостасі мандрівного філософа Дорофія Ружі. Вважаємо, що можна говорити про смислову суголосність розгортання життєвого шляху Дорофія Ружі та Семена Білокобилки, тобто за всієї різниці самореалізації у світі мандрівного філософа та характерника єдиним визначальним чинником остаточного самоствердження стає цілковите сприйняття серцем абсолютної любові до України.
Серед жіночих образів, створених Юрієм Мушкетиком, виокремлюється образ дружини Семена Палія Федосії, у якому висвітлюється багатогранність сильної і глибокої натури української жінки, здатної і до ведення переговорів та скликання козацької наради за відсутності чоловіка, і до урочистої зустрічі посольства. Українська жінка тих часів однаково сильна у своїй відданості, материнській любові та соратництві з чоловіком у відповідальні хвилини, коли жіноче начало поступається чоловічій суворості й витривалості.
Найяскравішим жіночим образом, на наш погляд, є Мальва з роману „Погоня”. Виступаючи парою для характерника Білокобилки, жінка також наділяється ознаками відьомства. Але це відьомство принципово відмінне від традиційно пов’язуваного з образом Козака Мамая образу Чужої Молодиці. Мальва в Мушкетика має своєю парою квітучу рослину, бо хоча вона й постає перед Білокобилкою після порятунку в усій своїй чарівничій, відьомській вроді, але в ній справді цвіте насамперед краса чистої душі. У цьому жіночому образі специфічно трансформуються й ті функції культуртрегерства, які притаманні Чужій Молодиці, а саме: здійснення певної обрядовості, танки, жарти і все, що викликає веселощі. В образі дівчини відчувається відгомін понівечених доль багатьох дівчат, але вона, проте, не втрачає життєвої наповненості і рвійності, увібравши в себе національно специфічні риси української жінки, яку не зміг знищити узвичаєний побут сільського життя.
Саме в порівнянні з Мальвою і тільки після нього приходить бачення двох інших складових власної душі для головного героя роману „Погоня”, приходить не через споглядання, а через найсокровенніше глибинне відчуття серця. Та найбільшою святинею в цьому жіночому ряду все ж таки є Україна, яку Ю.Мушкетик, живучи реаліями сьогодення, бачить очима своїх предків.
Зваживши на всю гостроту проблеми, заявленої в назві дисертаційного дослідження, ми дійшли висновку, що в історичній прозі письменника мова все ж таки йде про національно гноблений український народ, у якого національна ідея з’являється як форма протесту і завдяки якій відбувається формування почуття національної самосвідомості. Остаточної істини ще немає, але художнє пізнання давно минулих подій триває в різних ідеологічних обставинах. ХІХ та навіть і ХХ століття над нами вже невладні. Відкриваються вікна на вітри нових історичних подій, і романи Ю.Мушкетика ще відіграють важливу роль у їх осмисленні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В.П. Філософія жіночого існування // Бовуар Сімона де. Друга стать / Перекл.з французької Н.Воробйової, П.Воробйова, Я.Собко: В 2 т. К: Основи, 1994. Т.1. С.5-21.
2. Александрова Л.П. Советский исторический роман и вопросы историзма. К.: Вища школа, 1971. 154с.
3. Александрова Л.П. Советский исторический роман. Типология и поэтика. К.: Вища школа, 1987. 159с.
4. АндросЄ. Буття української людини...// Освіта і управління. 2002. №2. С.25-37.
5. Андрусів С. Ім’я гелленів // Дзвін. 1993. №10. С. 110-115.
6. Андрусів С. Мости між часами // Українська мова і література в школі. 1987. №8. С. 14-20.
7. Андрущенко В., Федоров В. Запорозька Січ як український феномен. К.: Заповіт, 1995. 322 с.
8. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. К.: Дніпро, 1991. 238 с.
9. Апанович О. Козацтво ментальність українського народу // Сучасність. 1995. №9. С.104-108.
10. Апанович О. Національно-визвольні війни в епоху феодалізму // Український історичний журнал. 1965. №12. С.29-38.
11. Апанович О.М. Розповіді про запорізьких козаків. К.: Дніпро, 1991. 335с.
12. Аркас М.М. Історія України-Русі. К.: Вища школа, 1991. 456с.
13. Астаф’єва М. Українська людина: дорога до себе // Рідна школа. 2000. №8. С.23-25.
14. БаграмовЭ.А. К вопросу о научном содержании понятия „национальный характер”. М.: Политиздат, 1973. 194 с.
15. Бадзьо Ю. Національна ідея і національне питання десять років невизначеності // Політична думка. 2001. №1-2. С.3-12.
16. Балаган О. Націоналізм і націоналістичний рух. Дрогобич: Відродження, 1994. 189 с.
17. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616с.
18. Баронов В. Этнопсихология. М.: Наука. 2000. 186 с.
19. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. 504 с.
20. Бахтин М.М. Эпос и роман. Спб.: Азбука, 2000. 304 с.
21. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
22. Белинский В.Г. „История Малороссии” Н.Маркевича // Избр. филос. соч.: В 2 т. М.: Гос. изд-во художеств. литерат., 1959. Т.1. 701с.
23. Бєляєв В. Сторінки історії // Дніпро. 1954. №7. С. 124-128.
24. Бердяєв Н.А. Самопознание. М.: Книга, 1991. 446 с.
25. Бердяев Н. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 173 с.
26. БілецькийС., ЯроваН. Навколо національної ідеї. Країні потрібна демократична альтернатива // Україна. 2002. №7-8. С.6-7.
27. Білий О. Літературний герой в контексті історії. К.: Наукова думка, 1980. 119 с.
28. Білокінь С. У пошуках української душі // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С.113-125.
29. БілоусО., Лисицин Є. Національна ідея // Віче. 2001. №9. С.№-23.
30. БовсунівськаТ. Утвердження незнищенності нації („Енеїда” і проблеми українського етногенезу) // Слово і час. №9-10. С.8-11.
31. Бойко І. Ще раз про характер національно-визвольних воєн в епоху феодалізму // Український історичний журнал. 1966. №2. С.82-84.
32. БойкоС., ВоропаєваТ. Методологічні засади дослідження самосвідомості українців та процесів націотворення в Україні // Вісник Київського національного університету ім.Т.Шевченка. Українознавство. 2003. Вип.7. С.48-51.
33. БоргардтО.О. Дві культури. Донецьк: Вид-во „Донецьк”, 1999. 370 с.
34. Борецький М. Історико-літературний процес. Стиль доби, літературні напрями, школи, гуртки // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. 1998. №.6. С.37-41.
35. Бромлей Ю.В. К вопросу о сущности этноса // Природа. 1970. №2. С.51-54.
36. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. М.: Наука, 1983. 412 с.
37. Брюгген В. На терезах совісті // Жовтень. 1979. №3. С. 129-131.
38. Вернадский В.И. Украинский вопрос и русское общество // Дружба народов. 1990. №3. С.246 248.
39. Винниченко В.К. Відродження нації. Твори: У 2т. К.: Політвидав України, 1990.Т.1. 348с.
40. Вырост И.С. Национальное самосознание: проблемы определения и анализа // Философская и социологическая мысль. 1989. №7. С.22.
41. Волинський К. До глибин людського // Дніпро. 1979. №3. С.136-143.
42. Волинський К. Син України: З міркувань про Юрія Мушкетика людину і письменника // Літературна Україна. 1999. №12.
43. В’язовський Г.А. Творче мислення письменника: Дослідження. К.: Дніпро, 1982. 335с.
44. ГаличО., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.А.Галича. К.: Либідь, 2001. 488с.
45. Герасимюк О. Какому Богу молилась Запорожская Сечь? // Наука и религия. 1990. №10. С.40-43.
46. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. М.: Наука, 1977. 703с.
47. ГнатенкоП.І. Национальная психология. Днепропетровск: Полиграфист, 2002. 213с.
48. ГнатенкоП.І. Український національний характер. К.: ДОК-К, 1996. 116с.
49. Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. К.: Вища шк., 1994. 539с.
50. Гончар О.Т. Берег любові. Твори: У 6 т. К.: Дніпро, 1979. Т.6. 519 с.
51. Гончар О.Т. Саморозквіт нації // Культура і життя. 2004. №27. 4 серпня.
52. ГончарО. Українська національна ідея у художній творчості (перша половина та середина ХІХ ст.) // Слово і час. 1994. №9-10. С. 65-74.
53. ГорськийВ.С. Історія української філософії: Навч. посібник для вузів. К.: Наукова думка, 1997. 286с.
54. ГорськийВ.С. Філософія в українській культурі. К.: Центр практичної філософії, 2001. 236с.
55. Грабовецький В. Де могили українських гетьманів? // Дзвін. 1990. №11. С.119-128.
56. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есеї, полеміка. К.: Критика, 2003. 631с.
57. ГрабовичГ. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. К.: Критика, 1998. 208с.
58. ГречанюкЮ., НямцуА. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ ХХ століть. Чернівці: Рута, 1997. 124с.
59. ГримичМ. Два виміри національного характеру // Наука і суспільство. 1991. №8. С. 27-30.
60. ГриценкоО. Своя мудрість // Національні міфології та громадянська релігія в Україні. К.: Україна, 1976. 127с.
61. Грушевський М. Виговський і Мазепа / Мушкетик Ю. На брата брат. Післямова. К.: Рада, 1993. С.309-319.
62. Грушевский М. Иллюстрированная история Украины. Донецк: ООО ПКФ ”БАО”, 2002. 768 с.
63. Грушевський М.С. Про українську мову і українську школу. К.: Веселка, 1991. 45с.
64.