ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНА ПРОЗА ПРО Т.ШЕВЧЕНКА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ 60-90-Х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ

Короткий опис

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
УДК: 883-31.06 1960/1990”
На правах рукопису

СНІГУР Леонід Петрович
ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНА ПРОЗА ПРО Т.ШЕВЧЕНКА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ 60-90-Х
РОКІВ XX СТОЛІТТЯ
Спеціальність 10.10.01 - українська література
ДИСЕРТАЦІЯ
на
здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Запоріжжя 2001

Зміст
Вступ................................................................................................................ З
Розділ 1. Теоретичні аспекти специфіки
історико - біографічної прози.............................................................. 17
1.1 Трансформація історичної правди в художню...................................... 23
1.2 Особливості зображення митців........................................................... 34
1.3 Компоненти поетики............................................................................ 46
Розділ 2 Здобутки і втрати української прозової Шевченкіани 60-70 - х
років................................................................................................................ 59
2.1 Епопея життя поета.............................................................................. 64
2.2 Нові параметри художнього домислу................................................... 83
2.3 Схематизм і заданість у зображенні світогляду та контактів............... 98
Розділ 3 Еволюція художньої Інтерпретації образу
Тараса Шевченка у 80-90 -х роках...................................................... 114
3.1 Контамінація жанрово-стильових ознак творів.................................. 117
3.2 Асоціативно - психологічне осмислення образу................................ 141
Висновки..................................................................................................... 175
Список використаних джерел....................................................................... 184
з

ВСТУП
Актуальність дослідження. Одним із актуальних складних завдань, яке постало перед сучасним літературознавством, є переосмислення художньої літератури про Тараса Шевченка як невіддільної від публіцистичних, критичних та історико-літературних праць про життя і творчість великого поета, художника, мислителя та докорінної переоцінки творів багатьох письменників. Це стосується як усього періоду, що мав назву радянська література” і внаслідок вульгаризації методології науки та підміни естетичних критеріїв оцінки літературних явищ соціально-класовими був значно спотворений, так і окремих творів, що з’явилися у світ після відзначення 150 - річчя з дня народження та 100 - річчя з дня смерті Т.Шевченка і ще не проаналізовані системно.
Дослідження традицій художньої Шевченкіани, її новаторських пошуків і здобутків, а також втрат дозволяє повніше простежити шляхи та закономірності розвитку літературного процесу, а також встановити зв’язки між різними періодами історії української літератури. Через ідеологічне табу до недавнього часу була неможлива комплексна розробка багатоаспектної проблеми художньо-біографічної прози, її жанрів і жанрових різновидів.
Художнє осмислення величі Т.Шевченка, викликане пробудженням суспільно-літературного інтересу до поета, його особистості, його творів, почалося одночасно з появою критичних відгуків на виданий 1840 року Кобзар”. Глибоким розумінням значення творчості поета для відродження українського народу та його духовного життя пройняті вірші О.Афанасьєва-Чужбинського Шевченкові” (1843), дружні послання В.Забіли До Шевченка” (1844) та Г.Андрузького Скажи мені, батьку” (1846).
Від цих першопочатків художня Шевченкіана, що нині нараховує понад сім тисяч творів, як і наукова біографія Т.Шевченка, була і є не лише літературною, а й суспільно-політичною проблемою, і творилася вона в гострій ідеологічній боротьбі. На жаль, замовчування, фальсифікація, кривотлумачення фактів, подій, імен почалося відразу ж після смерті митця - у мемуарах. Пишучи й збираючи спогади,

Л.Жемчужников, О. Лазаревський, О.Афанасьєв-Чужбинський, М.Костомаров, І.Панаєв, М Лєсков, В.Білозерський та інші автори об’єктивно сприймали життєвий подвиг Т.Шевченка, керувалися щирим бажанням подати важливий життєвий матеріал для майбутньої біографії поета. Але і в цих, цілком доброзичливих, відгуках вимальовувалися досить-таки різні концепції постаті Шевченка” [26,4].
Десятки, сотні написаних у XIX ст. віршів були, як писала в Тарасових шляхах” Оксана Іваненко, ’’наспіх складені, кострубаті і недоладні, але вони дихали непідробною любов’ю, горем, щирістю”[90, 11]. Бракувало їм бачення Шевченкової величі, якій, за словами з відомого вірша М.Некрасова, навіть сам бог позавидовал”. Таким уявляв його і видатний шевченкознавець І.Франко: ’’володарем у царстві духа” [203, 225].
Численні твори рясної поетичної Шевченкіани були позначені дуже різною мірою наближення до істинного образу великого народного співця” [140,74]. Дослідники відзначали, що В.Забілі став на заваді знижено-побутовий, бурлескно- гумористичний тон його вищеназваного вірша, а творові П.Куліша ’’Замість епілогу до поеми брату Тарасу на той світ” (1862) зашкодив однобокий погляд на петербурзьке оточення Т.Шевченка як на поспіль чуже”. Надмірне честолюбство, заздрість до Шевченка змусили П.Куліша своє прославлення брата” як народного поета змінити на різке його осудження за радикальні революційні погляди, за гайдамацтво”.
Розуміння величі Т.Шевченка з роками поглиблюється у творах Ю.Федьковича Осьмий поменник Тарасові Шевченкові на вічну пам’ять (1868), де він підніс революційне значення творчості поета, яку, за його словами, неспроможні затамувати "всі тирани світу”, ’’Нива” (1863), де автор ствердив бажання йти шляхом, що його проклав у літературі Шевченко. Віршем До Шевченка” відгукнувся М.Старицький на видання Кобзаря” у Празі 1876 року, а наступні поезії На спомин Т.Г.Шевченка” (1881) і На роковини Шевченку” (1882) позначені інтелектуалізацією думки, провіщенням часів, коли Тараса пізнає всяка хата” і його слово перелетить луною в інші мови”.
Найпослідовніший продовжувач Шевченкових традицій І.Франко у посланні В XXIII - ті роковини смерті Тараса Шевченка” (1884) викрив глупоту сліпу” ненависників пророчого голосу провісника волі, що будив поневолених громом своїх слів”, у вірші Могила Тарасова” (1884) висловив роздуми про історичне значення заповітів поета.
Борцем за національний поступ виразно представлений Т.Шевченко у вірші Лесі Українки На роковини” (1911). Твір сповнений прагненням авторки піднестися до висоти свого героя .
Українська прозова Шевченкіана започаткувалася пізніше поетичної і розвивалася повільніше [142, 45). Один із перших мотивів малої” прози - вшанування пам’яті Шевченка відвіданням його могили. Нариси І.Нечуя- Левицького ’’Шевченкова могила” (1881), М.Коцюбинського Шевченкова могила” (1890), І.Труша Враження з могили Шевченка” (1900) містять мальовничі описи природи довкола місця вічного спочинку поета і сповнені глибокого смутку за похованим, гордості за дивного генія”, котрий вибрав собі це місце, може, одне з найкращих у світі”.
Близькими до науково-художніх, есеїстичних творів були ’’Життя Тараса Шевченка” (1876) Ом. Огоновсього, Тарас Шевченко - Грушівський. Хроніка його життя” (т. 1-1898, т.2-1901) О.Кониського. Друга з них, писана, за зізнанням автора, і мозком, і серцем”, визначається оригінальним поєднанням сумлінності дослідника з емоційністю та образністю художника і протягом століття служить творцям шевченкіани - і наукової, і художньої.
В оповіданні ’’Пригода з Кобзарем” (1906) Панаса Мирного зіставлено ліберала-пана, для якого поезія Шевченка була приємним лоскотанням слуху, і неписьменну наймичку Мотрю, якій кожне слово народного співця було найвищою і найсвятішою правдою. Власне, дослідники творчості письменника (М.Сиваченко, В.Черкаський) твердять, що це не окремий твір, а уривок з розпочатого великого твору, де своєрідними сюжетними вузлами були кілька пригод з Кобзарем” у різний час, у різних середовищах, які мали відбити майже півстолітню історію боротьби навколо спадщини Шевченка.
Боротьбою за Шевченка пройняте сатиричне оповідання Як Шевченко шукав роботи” (1912) О.Маковея, в якому використано казково-фантастичні засоби (після концерту на честь Шевченка раптом поет ожив і ходить, шукаючи роботи по домівках львівських діячів-шевченколюбів”). В оповіданні Твір штуки висміяно адептів антинародних напрямів, які спотворювали образ Шевченка в скульптурі, живопису.
Цікаву спробу створити художню біографію Т.Шевченка здійснив Б.Грінченко у співавторстві з М.Загірною, збагативши їхню серію Життєписних оповідань” твором Шевченків Кобзар” на селі” (1914), у якому в коментування біографічних фактів умонтовувалися оригінальні тексти поета.
Реальне з легендарним поєднано у трьох епізодах оповідання С.Васильченка Шевченкові легенди” (1914). Реалістичними деталями - виразом очей перехожих, спрямованих на виставлений у газетному кіоску бюст Кобзаря, засвідчено повагу до пам’яті поета його шанувальників і зневагу губителів: лагідний задуманий блиск в очах” перших і злими огниками раз по раз яскрились лихі очі” чорносотенців, один з яких підкріпив свою злість хуліганською дією: жбурнув на бюст жменю болота. Далі автор повернув розповідь у легендарний план: бризки бруду не долетівши до бюсту, спинилися в повітрі, заясніли синьою хмаркою і свіжими синіми волошками посипались на задумане чоло поета” [34,374].
Очевидно, через відсутність традицій значно пізніше започатковувалися історико-біографічні великоформатні прозові жанри - повість І роман. У 20-ті роки сягають початки праць С.Васильченка та Г.Хоткевича над епопеями про Т.Шевченка.
Задумавши написати велику повість Широкий шлях”, С.Васильченко закінчив єдину її частину - В бур’янах” - з п’яти очікуваних. Опублікована вона була вже після смерті письменника — в 1938 році. Твір містить зримий, пластичний і привабливий образ малого Тараса. Автор зумів показати формування особистості, перші прояви мистецького обдарування майбутнього поета. Повість має ліричну стильову структуру, як і кращі новели письменника. Вона стала класикою в жанрі історико-біографічної повісті.
Г.Хоткевич 1928 року почав писати тетралогію 3 сім’ї геніїв”, яку не закінчив. Майже через ЗО років після смерті письменника було видано його повість Тарас Шевченко”.
Вмотивовано забутою залишилась Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка” Г.Шкурупія, що була скорочено надрукована 1930 року у журналах Нова генерація” та Життя й революція”. Численні розходження з історичною правдою були спричинені легковажним поводженням повістяра з документами. Та найбільш невідповідною історичній істині виявилася, якщо можна так сказати, концепція образу головного героя, згідно з якою Т.Шевченко був завзятим художником - богемцем”, а в поводженні з жінками - достеменним джигуном” [140,115]. Дослідники наголошували, що брак художньої міри, звичайнісінького такту дає себе знати в Повісті про гірке кохання...” постійно.
Вузько-утилітарні, вульгарно-соціологічні постулати, репресії, складна літературно-критична атмосфера спричинили суперечливе ставлення до історичної правди, трансформації в правду художню у 30-х роках. І все ж значно розширюється ідейно-тематичне коло історико-біографічних творів - від зосередження на інтимно- приватних аспектах життя визначної особи до всебічного висвітлення її буття, найперше - сторони громадської. Жанровий рух Іде від оповідання й новели до повісті й роману.
Біографічні повісті про Т.Шевченка художньо змоделювали ряд суттєвих у його житті подій та фактів - від дитячих літ до останніх днів. Джерелом їх були твори Шевченка, архіви, матеріали, народні перекази, спогади сучасників. Художньо осмислені й дофантазовані типовими ситуаціями та персонажами реальні факти досягали естетичної ефективності завдяки їх стислій образній трансформації, конкретизації подій, загостренню уваги на певній характерній рисі персонажа.
Ряд оповідань відомих на той час письменників було опубліковано до 125- річчя з дня народження Т.Шевченка. Солдатське нежитіє”, нескореність духу поета в тяжких умовах заслання — зміст оповідань Я.Качури Рядовий Шевченко” і В.Собка Кос-Арал”. Опубліковані одночасно (1939) твори мали дуже неоднаковий ідейно художній рівень через різне ставлення авторів до історичних свідчень, логічно-пізнавальних методів, художньої доказовості.
Я.Качура відтворив ситуації запису щоденника за 25 червня 1857 року про огляд батальйонним командиром роти, до якої був приписаний Т.Шевченко. Саркастичну фразу запису - От 5-ти и до 7-ми часов, в ожидании судии праведного, рота ровнялась” - письменник розгорнув у типову для солдата- невільника сцену принизливої і виснажливої муштри. Протягом двох годин мстива капітанова фантазія знаходила нові й тяжчі мордування. Художня домінанта твору - убувала сила, але дух був не впокорений, нездоланний.
В.Собко, відображаючи участь засланого поета в Аральській експедиції, не спирався на конкретні документальні матеріали, а тому відступив від історичної правди. Півторарічне Тарасове перебування в експедиції під пером автора оповідання перетворилося на багатолітнє, порівняно терпимі умови служби під час аральського плавання” в зображенні письменника стали такими нестерпними, що у Шевченка навіть з’являється думка по смерть” [191, 250]. Нестримність авторської уяви призвела до художньої фальші.
В оповіданні П.Байдебури На пароплаві” розгорнуто мотив запису Шевченкового щоденника за 27 серпня 1857 року про враження поета від гри на скрипці вільновідпущеного Панова. Стояв і плакав серцем, дякував музикантові за натхненну гру, яка переносила Шевченка думками в Україну, журила долею народних талантів, стогоном душі кріпосного ПаганінІ”.
На відомих свідченнях Катерини Юнге, старшої доньки віце-президента Академії мистецтв Ф. Толстого, про петербурзькі зустрічі українського поета з негритянським актором побудовано оповідання С.Скляренка Айра Олдрідж” (1938). Найвище захоплення Шевченка викликали сила і вогонь почуття Олдріджа в ролі Отелло. Майстерно виписаний епізод роботи Шевченка над портретом великого трагіка.
Спогади Д.Мордовия 3 минулого та пережитого (Про батька Тараса та ще про дещо)” (1902) про готель Балабіно (так звану Балаївку”) у Петербурзі, в якому в 1859 році проживали автор спогадів та М.Костомаров, де останній влаштовував вівторки”, на які приходили, зокрема, Т.Шевченко та М.Чернишевський, лягли в основу оповідання М.Хазана Вічна зірка”, за яким було названо присвячену Кобзареві збірку (1939). Якщо у Д.Мордовця учасники вівторків” говорили переважно про побутові, другорядні речі, то в М.Хазана - Чернишевський мовить про герценівський Колокол”, Шевченко читає вірша з чудесною думкою”, що блищала наче гостра сокира” [191, 327].
Невеличка повість О.Іваненко Тарасові шляхи” (1939) оповідала про дитинство та юність поета - аж до викупу його з кріпацтва та виходу Кобзаря”. Однойменний роман, який охопив усе Шевченкове життя, прийшов до читачів у повному обсязі в 1961 році.
На прикінцевому етапі Шевченкового життя зосередився О.Ільченко у першому варіанті свого твору - повісті Серце жде” (1939). Художнім здобутком твору стала його концептуальність, широке охоплення життєвого матеріалу на невеличкому часовому відрізку (жовтень 1858 - початок січня 1859 рр.). Творчо аналізуючи життя поета після заслання, О.Ільченко відкидає спробу деяких дослідників і письменників показати Шевченка як людину морально і фізично зломлену, нездатну до активного політичного життя.
У подальших публікаціях, які з’являються під назвою Петербурзька осінь”, число розділів з 98 збільшується, і у виданні повісті 1961р. воно досягло 133. У кількох десятках відгуків, рецензій, статей, у розділах монографій визначено солідну документальну базу твору, дослідницьку обізнаність О.Ільченка не тільки з життям і діяльністю головного героя та його оточення, а й з реаліями тодішнього петербурзького життя загалом. У ряді вимислених епізодів зустрічей Т.Шевченка і М.Чернишевського художньо втілено думку про благотворний вплив другого на першого, хоча, за словами М.Шагінян, показано і зворотній вплив - самого Шевченка, його долі, його великого політичного авторитету, що виріс на засланні, і на російську революційну демократію”[219, 267].Проте автор іноді підпадає під вплив ідеологічних догм, що шкодить художній достовірності твору.
Завдяки повістям С.Васильченка, О.Іваненко, О.Ільченка, оповіданням Я.Качури, П.Байдебури, С.Скляренка, М.Хазана та інших прозова Шевченкіана утвердилася разом з остаточним утвердженням права письменника-біографа на художній вимисел і домисел” [140, 169]. Її принциповим здобутком був порівняно оперативний перехід від одного показу Шевченка до показу об’ємнішого, до глибшої трансформації історичної правди в художню. І все ж письменники більше уваги приділяли подіям, менше - духовній мотивації. В окремих епізодах творів вищезгаданих прозаїків привалювала швидше белетризація, ніж естетичне освоєння історичної особи. Позначалася і згубна дія приписів соцреалізму, ідеологічно- цензурних регламентацій.
Історичним спадом розвитку прозової Шевченкіани позначені 40 - ві - перша половина 50-х років. Компартійні постанови, редакційні та інші статті в газеті Правда”, критичні звинувачення і вимога писати на злобу дня” стримували вихід у світ історико-біографічних творів.
Розпочате в лютому 1956 року викриття культу особи Сталіна далося взнаки у прозовій Шевченкіані значно пізніше, ніж у поетичній і драматичній.
Від початку 60-х років художня Шевченкіана збагатилася такими вагомими творами, як романи О.Іваненко Тарасові шляхи” (1961), Л.Смілянського Поетова молодість” (1963), З.Тулуб В степу безкраїм за Уралом” (1964).
Але від кінця 60-х років посилюються нападки на історико-біографічні твори, як на історичні загалом, а на початку 70-х років вони вже стали масовими. Анахронізмом”, реліктом минулого” вважав тодішній секретар ЦК КПУ В.Маланчук зітхання про втрату якогось національного духу” [140, 215]. Навіть не дозволив публікацію українського перекладу присвяченого Т.Шевченку роману-есе видатного польського літератора €жи Єнджевича Українські ночі, або родовід генія” у журналі Всесвіт” .
Однак жорстоко цензуровані не тільки в плані тем та ідей, фактів та документів, а й у стильових шуканнях (тиранія теорією єдності змісту і форми, переслідування так званого самодостатнього експериментаторства і таке інше) історико-біографічні твори ішли від фактографічно-реєстраторських композицій до винахідливих художніх трансформацій достовірних фактів, до широкого використання художньої фантазії.
Прозова Шевченкіана представлена жанрами оповідання (Сильніший за долю” В.Дарди, Чарівник” Валерія Шевчука, Доля поета” Д.Міщенка, Зерна” Я.Баша, Ранні сливи” П.Панча, Остання ніч” М.Олійника), повісті (Син - колос” Д.Косарика, Багряні тіні” і Правда - мста” М.Рубашова, Його кохана” В.Дарди, Вітрила” Василя Шевчука, При лихій годині” М.Будника, Любов і гнів” Ф.Кравченка), белетристичної повісті (Тарасова земля”, Юність Тараса” Д.Красицького), художньо-документальної повісті (За морями, за горами”
A. Костенка, Кам’янецькими шляхами” М.Магери), роману (Переяславські дзвони”
B. Дарди), роману-есе (Тарас Шевченко” Б.Чайковського), роману-дилогії (Син волі” і Терновий світ” Василя Шевчука).
Ці дуже розмаїті у багатьох художніх параметрах твори за їх структурою дослідники поділяють на дві основні групи: з чітко причинно-часовою
послідовністю і з умовно асоціативно-психологічною побудовою.
Стан наукової розробки проблеми. Українська прозова Шевченкіана вже була об’єктом літературознавчої уваги і частково висвітлена в монографіях І.Ходорківського Образ митця” [208], Б.Мельничука Випробування істиною” [140], М.Сиротюка Живий перегук епох І народів” [175], М.Ільницького Людина в історії"” [93], В.Чумака Минуле - очима сучасника” [218], в історико-літературному нарисі І.Булашенко Т.Г.Шевченко в українській радянській художній літературі” [30], у статтях і оглядах І.Пільгука [220], М.Наєнка [145], О.Галича [44], Т.Пінчук [159], О.Міхна [142] та інших. Однак ще немає аналітико-узагальнюючого дослідження суті й особливостей цього масиву художньої літератури, хоча і особа Шевченка, і твори про нього потребують постійної і всезростаючої уваги.
Актуальність роботи визначається і новою Інтерпретацією особливостей історико-біографічної прози, новим баченням здобутків І втрат прозової Шевченкіани, еволюції художнього осмислення постаті Шевченка. У сучасному українському літературознавстві бракує не тільки методологічних праць про взаємовідносини літератури й історії, наукової достовірності й художнього домислу, а й концептуальних статей про основні аспекти такого дослідження. Актуалізоване сьогоденням і вироблення системи вивчення ідейно-естетичної реалізації авторської концепції та індивідуальної поетики в художньо-біографічних творах, зокрема у прозових, окреслення шляхів нового трактування феномену Шевченка за нових політичних умов, з початком процесів національно-духовного ренесансу.
Дисертація має зв’язок з новими науковими програмами і планами. Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вона виконана в руслі наукового напрямку Література й історія”, включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького державного університету. Тема і план-проспект дисертації схвалені на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України 16 березня 1999 року.
Предметом дослідження стали наукові праці й художні прозові твори - оповідання, новели, легенди, притчі, казки, повісті, романи - про Т.Шевченка, рецензії та відгуки на них, а також спогади, мемуари, листи, архівні матеріали.
Джерельну базу роботи склали, крім досліджуваних художніх текстів, твори самого Т.Шевченка, його автобіографія, щоденники, листи, біографічні праці О.Кониського Тарас Шевченко - Грушівський. Хроніка його життя” [108], М.Доманицького Життя Тараса Шевченка” [67], М.Шагінян Тарас Шевченко” [219], Є.Кирилюка Т.Шевченко. Життя і творчість” [101], П.Зайцева Життя Тараса Шевченка” [83], колективна монографія Т.Г.Шевченко. Біографія” [26], узагальнююче дослідження Шевченкознавство. Підсумки і проблеми” [224], двотомний Шевченківський словник” [220], біографічні дослідження Л.Большакова [25], В.Бородіна [26], П.Жура [79, 80], А.Костенка й Е.Умірбаєва [113],
В.Смілянської [181] та інших, матеріали підготовленої до друку Шевченківської енциклопедії.
Метою дослідження є системний аналіз особливостей художнього осмислення феномену Шевченка в прозових творах, побудова концепції розвитку української Шевченкіани у 1960-х — 1990-х роках, під кутом зору її жанрової своєрідності та художньої вартості як специфічного явища в літературі, що, маючи стильову різноманітність, відрізняється взаємодією структур поетики, ідейно- тематичною і функціональною єдністю та значущістю.
Для реалізації поставленої мети необхідно було виконати такі завдання:
- обґрунтувати теоретичні аспекти проблеми специфіки історико-біографічної прози, наукової достовірності й художнього домислу;
- розкрити етапи розвитку сучасної української прозової Шевченкіани, ступені і фактори впливу на неї як естетичну систему зовнішніх, ідеологічних факторів;
- охарактеризувати здобутки і втрати української прозової Шевченкіани 60-70-х років;
- висвітлити еволюцію художньої інтерпретації образу Шевченка у 80-90-х роках.
- осмислити своєрідність шляхів і засобів художнього втілення подій і фактів, які раніше замовчувалися, збіднювалися або фальсифікувалися;
- проаналізувати жанрово-стильову специфіку прозових творів, розкрити внутрІшньожанрові диференціації, дати типологічне їх обґрунтування, систематизувати й узагальнити розкриття компонентів поетики, самобутність і новаторські контексти художньо-біографічної прози.
Методологічною основою дисертації стали філософські та історіографічні концепції МБердяєва, М.Блока, Г.Гегеля, М.Грушевського, Г.Ленобля,
B. Липинського, А.Тойнбі, Д.Чижевського, праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем взаємодії літератури і історії, наукової достовірності й художнього домислу, формування і розвитку історичних жанрів С.Аверінцева, Л.Александрової,
C. Андрусів, В.Барахова, О.Галича, І.Дзюби, В.Дончика, М.Жулинського, Д.Затонського, О.Зарицького, МЛльницького, Д.Лихачова, Б.Мельничука, МНаєнка, П.Ніколаєва, СПетрова, ГЛомеранцевої, М.Сиротюка, Г.Скачкова, В.Смілянської, В.Чумака, дослідників поетики і психології творчості Арістотеля, М.Арнаудова, М.Бахтіна, О.Веселовського, Л.Виготського, М.Гіршмана, Г.Грабовича, Р.Гром’яка, В.Жирмунськоп>, Г.Клочека, В.Нарівської, Г Поспєлова, О.Потебні, А.Ткаченка, З.Фройда, К.Фролової, М.Храпченка, Ю.Шереха та інших. Автор дисертаційної роботи спирається на досвід попередніх досліджень і відходить від соціологічних принципів літературознавчого аналізу, звертається до активного застосування прийомів філологічної школи.
Застосовано можливості різних методів з метою багатоаспектного висвітлення художніх особливостей прозової Шевченкіани:

Список літератури

ВИСНОВКИ
Аналіз української прозової Шевченкіани 60-90 - років XX ст. показав її еволюційний шлях у плані розширення способів трансформації історичної правди в художню, збагачення засобів творення художніх образів історичних осіб, що й викликало гостру необхідність у проведенні літературознавчих досліджень, розробці літературознавчих аспектів проблеми специфіки історико-біографічної прози. Упродовж цього шляху в літературознавчих колах не припиняються бурхливі суперечки стосовно художньо-документальної біографії та її жанрових особливостей.
Як органічна частина великого масиву художньо-історичної літератури, історико-біографічна проза в свою чергу включає в себе широкі пласти, один із яких - белетризовані біографії типу тих, що переважають у серійних віщаннях «Життя славетних”(нині — уславленні імена”), а другий - художні історико-біографічні твори різних жанрів - романи, повісті, оповідання і жанрових різновидів, які об’єднує наявність у них героя - історичної постаті.
Визначальними у творенні специфіки художньої біографії є не тільки інтелектуальний і фактографічний рівні, а й особливості процесу переломлення” наукової достовірності, історичної правди в художню.
Трансформуючи документальні факти в епізоди (чинники, компоненти) сюжету, письменники-біографи ставлять собі за мету забезпечити читача не лише автентичною, достовірною інформацією, а й зацікавити його образністю, динамічністю викладу матеріалу, поліфонією переживань персонажів, концентрованістю думки, психологічним перевтіленням автора в образ свого героя. Реалізація цієї мети повністю залежить від письменницької майстерності органічного поєднання специфічності історичної правди з обґрунтованим, вірогідним художнім домислом. Доскональне, максимально можливе вивчення життя історичних осіб, їх оточення, їх доби дає можливість автору створити опорну базу сюжету. Власне розуміння й осмислення біографічних фактів, подій, письменницька уява, співпереживання, перевтілення, домисел породжують сплав” реалії і фантазії, який називають художньою правдою. Художнім домислом заповнюють письменники і прогалини фактографічного матеріалу. Діалоги, внутрішні монологи, пейзажі, сюжетні перипетії можуть бути повністю вимишленими або частково домисленими.
Однак домисел у художньому життєписі обмежений порівняно із таким у художніх історичних творах і художній прозі загалом. Письменник не може зловживати своєю уявою, аби не пошкодити правдивості образу реальної особи фактів і подій її життя. Домисленні епізоди, колізії, роздуми, сни, мрії, марення, навіть сміливі припущення, які іменуються художніми гіпотезами, повинні бути обґрунтованими глибоким психологічним аналізом особистості. Інакше авторська фантазія або виглядатиме штучною, або викривить історичну правду, не витримає проби на художню достовірність. Тобто, художню поразку може бути запрограмовано помилковими самонастановами, коли розмови персонажів точаться довкола поверхового знання об’єктів зображення, коли для белетризації в художній текст штучно вмонтовуються пейзажі, жанрові сценки, сюжетні колізії й приблизні, зі слідами гриму портрети І увесь цей немудрий словесний конгломерат рядиться в тогу художності. Не може бути в таких писаннях справжньої характерології. Між ілюстративністю і художністю одвічний бар’єр несумісності.
Прототипне творення передбачає певною мірою копіювання рис характеру і світогляду реальної особи і перенесення їх у синтезі з авторським домислом на художній образ. Спосіб художньої організації матеріалу з життя історичної особи залежить від історичної істини, але є простір, є можливість для вияву письменницької винахідливості, оригінальності художнього витвору.
Аналіз співвідношення реалій і домислу дав авторові дисертації привід приєднатися до тих дослідників, які виділяють два типи художньо-біографічної прози: сюжетно-подієвий і асоціативно-психологічний. У творах першого типу, як правило, переважає осмислення зовнішнього боку документально зафіксованих фактів і подій, а у творах другого типу краще інтерпретовано духовний бік життя особистості, її вдачу, характер. Тенденція до якомога повнішого відтворення інтимного діапазону буття персонажа, стала у другій половині XX ст. однією з домінантних і сприяла піднесенню популярності історико-біографічних романів і повістей.
Усій художньо-документальній біографії можна дати єдине визначення - опис долі видатної людини. Однак у межах цього визначення виділились певні тематичні й художньо-стильові об’єднання: твори про політичних діячів, науковців, філософів, митців тощо. У зображенні митців українська історико-біографічна література має досить давню традицію.
У першому прозовому есе, присвяченому українському письменнику, - Жизни Григория Сковороды”, його автор М.Ковалинський створив життєпис із міцною фактичною основою, забезпеченою особистими враженнями від зустрічей з героєм, відомостями, почерпнутими від знайомих, листів, збагатив засоби художньої трансформації документального матеріалу, прагнув не лише тлумачити літературну й філософську спадщину Г.Сковороди, а й зобразити його портрет, розповісти про його звички, окреслити риси характеру, зазирнути у внутрішній світ.
Автори українських історико-біографічних прозових творів XIX ст. змушені були майже зовсім обходитися без вимислу, задовольнятися обережним, мінімальним допридумуванням. Але і наявність його у історико-біографічному оповіданні Б.Грінченка Иван Котляревский, описание его жизни” спричинилося до дискусії про місце художнього домислу в життєписному творі, що тривала на сторінках Літературно-наукового вісника”.
Ширше використання вимислу мали історико-біографічні романи В.Поліщука Григорій Сковорода”, В.Петрова (Домонтовича) Аліна й Костомаров” та Романи Куліша”. Але потрібно визнати, що твори, у центрі яких інтимно-приватний світ письменника, не могли визначати магістральний шлях подальшого розвитку історико-біографічної прози.
У художньо-біографічну прозову Шевченкіану давно вже об’єднано оповідання, повісті й романи про великого поета. Найраннішою спробою висвітлення життя і діяльності Т.Шевченка в історико-біографічній прозі великих форм прийнято вважати повість С.Васильченка В бур’янах”. Автор дисертації приєднується до думок дослідників, що увага до інтимних струн душі героя іде поруч із дошукуванням коренів його духовності, начал його творчої особистості.
Найскладнішим завданням автора історико-біографічного твору справедливо вважається проникнення в магію мистецтва, розсекречення” лабораторії митця. Бо не гідом по історії задумів і втілень, не їх коментатором, а дослідником бачиться художній життєпис. Історично реальний і психологічно переконливий живопис у повісті О.Ільченка Петербурзька осінь” містить і збочення на шаржування та висміювання постаті П.Куліша, що робилося не з недбальства чи упередженості, аз примусу, з силової принуки розвінчування його як буржуазного націоналіста”, ворога Шевченка”, у чому є вина і шевченкознавців.
Одним із домінантних у дисертації є твердження, що зображення речників самобутності й самоутвердження України, національного відродження потребує в історико-біографічних творах живої води художнього воскресіння.
Система компонентів поетики, діалектика їх взаємодії покликані вмістити в себе увесь величезний світ письменника у його перспективних тенденціях. Особливої уваги авторів історико-біографічних творів вимагає співвідношення історичного, біографічного і художнього часу. З максимальною наближеністю до біографічного організовано художній час, хронологічно послідовне і ґрунтовне зображення всіх періодів життя головного героя в романі О.Іваненко Тарасові шляхи”. Акцентована дискретність художнього часу притаманна повісті О.Ільченка Петербурзька осінь”, що зображує життя Т.Шевченка після повернення із заслання, охоплює лише невеликий відрізок його біографії (жовтень 1858 - початок січня 1859рр.), але в межах цього періоду відтворює основні віхи його діяльності. Найвищі насиченість, інтенсивність художнього часу в романі Вас. Шевчука Син волі”.
Художній простір (топос) історико-біографічного твору пов’язано із сюжетною лінією головного героя і визначено взаємодію двох основ: орієнтованості на його місце перебування і обумовленої цим тенденції до локальності художнього простору і, включення біографії героя в ширший історичний світ (панорамність) засобами ретроспекції (згадки, спогади, сни, марення).
Ліризм та пафосно-стильова ознака інтерпретації фактів і біографії митця має численні форми вираження, зокрема активність позиції автора-оповідача, суб’єктивні трактування, експресивна символіка, емоційна тональність, нюанси, переплетіння настроїв, поліфонія складників структури твору (Тарасові шляхи”, Марія” О.Іваненко, Веселий мудрець” Б.Левіна та ін.).
Важливим компонентом поетики художніх життєписів є портрет історичної особи, особливості ліплення характеру, зображення поведінки, вікових особливостей, історії душі. Тяжіння до документалізованого відтворення рис реальної людини, лаконічні штрихи-деталі, що викликають широкий спектр асоціацій, неквапливий, поетапний, саморозкриттєвий” тип характеротворення збагачено урізноманітненням паралелізмів (прямих і контекстуальних), контрастності пейзажів, олюдненням природи (антропоморфізмом).
Експресивну зарядженість тексту, його художній рівень творять лексичні засоби, зокрема архаїзми та історизми, що повноправно і повнокровно” (А.Ткаченко) живуть у історико-біографічних творах. Оригінальні барви вносять неологізми, діалектизми. Ще більшу роль відіграють слова з переносним значенням - тропи.
Вимагають детальнішого дослідження у творах про письменників залучення їхніх текстів, його різні ступені: парафраз, ремінісценція, образна аналогія, стилізація, запозичення, переробка.
Українська прозова шевченкіана 60-70-х років XX ст. попри можновладні скеровування, настанови, регламентації збагачувала способи і прийому освоєння історико-біографічного матеріалу, багаторазово актуалізувала певні компоненти поетики, неухильно підсилювала дію традицій і новаторських пошуків.
У дисертації простежено, що кожному окремому письменнику, як і кожній окремій людині, притаманне своє бачення характеру, подій, явищ, фактів, індивідуальне ставлення до них. Вони визначають домінанти трансформації документальної достовірності в художній образ. Принцип хронологічної, причинно- часової послідовності композиції Тарасових шляхів” О.Іваненко - першого роману, що обійняв усе життя Т.Шевченка, - дозволив чіткіше осмислити розмаїтий фактичний матеріал, наочніше розкрити історію характеру героя, розвитку його світогляду, еволюцію творчості, залучаючи вимисел, фантазію, показуючи живу людину, чиє ім’я канонізовано, точено ореолом. У плині часу поєднано усі компоненти сюжетно-структурної єдності-події, авторські характеристики, думки героя, його дії і вчинки, його соціальне і мистецьке оточення, творчі задуми і втілення, пейзажі та інтер’єри.
Автори творів із меншим хроносом” і вужчим топосом”, із менш розгалуженою композицією, меншою кількістю персонажів, вужчим сектором” історичного фону, оточення і самого життя поета - романів. Поетова молодість” і В степу безкраїм за Уралом” Л.Смілянського і 3. Тулуб з особливою художньою ретельністю розгортають образ часу, розкривають об’єктивно-історичні обставини, поєднання яких із видатними особистими якостями і ставить Т.Шевченка на магістральні шляхи історії. У Поетовій молодості” інтерпретовано історію і процес написання багатьох літературних творів описаного періоду, їх високі оцінки культурними діячами-сучасниками Т.Шевченка, враження, що справили вірші, балади та поеми на народ. Нерідко Л.Смілянський сміливо ламав вироблені й усталені його попередниками схеми. Художнього домислу в його романі значно більше, ніж у романі О.Іваненко, але з біографічними фактами його поєднано органічно і доповнено художній образ об’єктивнішим авторським розумінням. Роман З.Тулуб В степу безкраїм за Уралом” названо вражаючим полотном про невільницьке життя поета в незамкнутій тюрмі”, в напівдиких степах Казахстану. Основу його композиційної структури становлять дві сюжетні лінії - казахська і шевченківська, перша з яких домислена, а друга інтерпретує конкретні факти. У дисертації проаналізовано справді мистецьки зразки розкриття письменницею творчої лабораторії Т.Шевченка - поета і художника. І акцентоване судження: щоб створити високохудожній історико-біографічний твір, автор повинен до відомого ступеня - професійного і психологічного - дорости до свого героя. Типологічним, об’єднуючим для романів Л.Смілянського, З.Тулуб стало розуміння мистецтва як сфери, де можливе вивищення людини над недосконалістю буття.
Аналіз творів засвідчив, що все ж довершеності художнього образу Т.Шевченка, повнокровному вираженню його живої конкретної індивідуальності дуже відчутно шкодили втрати у створенні наукової біографії поета, схематизм і заданість у літературному зображенні його світогляду, характеру і контактів.
Викривленням реалій, історичної правди стали інтерпретації безглуздості релігійних легенд, зривань покривала святості з біблійних героїв”, іронізування над священиками, висміювання їх, що особливо домінує в розділах Мандрівка до монастиря” і Перший дяк” роману Тарасові шляхи”.
Кон’юктурно зображували письменники історичні погляди Т.Шевченка. Блюзнірськими названо в дисертації епізоди у Тарасових шляхах”, що змальовують перебування Тараса в Межигір’ї, вкладені в уста селян прокльони І.Мазепі, інтерпретацію міфу про недобудовану ним церкву.
Тодішня компартійно-ідеологічна заданість далася взнаки в інтерпретації впливів В.Бєлінського, О.Пушкіна, М.Чернишевського на світогляд і творчість Т.Шевченка, у зменшенні уваги до його захопленості І.Котляревським. І хоча суспільствознавці намагалися доводити, що світогляд Т.Шевченка почав формуватися у петербурзький період його життя, в ряді епізодів романів О.Іваненко Тарасові шляхи” і Л.Смілянського Поетова молодість” послідовно стверджено думку, що увесь соціальний досвід покріпаченого селянства він вбирав у себе з дитинства. Художню й ідеологічну сміливість виявив О.Ільченко у висвітленні в ’’Петербурзькій осені” зустрічей і розмов Т.Шевченка з М.Чернишевським.
Вороже ставлення тоталітарної системи до всього українського, національного породжувало догматичні й хибні уявлення про захисників ментальних інтересів як ворогів народу. Ярликами буржуазних націоналістів” було затавровано і образ П.Куліша. Допущено фальсифікацію його стосунків із Т.Шевченком.
Надзвичайно складний і багатогранний процес еволюції художньої інтерпретації образу Т.Шевченка у історико-біографічній прозі 80-90-х років. Поява нових жанрових модифікацій пов’язана із схрещуванням жанрових структур, варіюванням аналогій і протиставлень, акумулюванням традиційних композиційних прийомів, із їх поліваріантністю, побудовою складних асоціативних риштувань і підтекстів, оригінальної художньої пластики, метафоричності.
Об’єднанні в дилогію романи з асоціативно-психологічною будовою Син волі” і Терновий шлях” Вас. Шевчука, роман-есе Тарас Шевченко” Б.Чайковського, філософсько-історичний роман Переяславські дзвони” В.Дарди, сюжетно-подієві повісті За морями, за горами” А.Костенка, При лихій годині” М.Будника, повість-феєрія Я любила Шевченка” В.Чемериса, оповідання Чарівник” Вал. Шевчука зображували зміни особистості на тлі загальної життєвої картини доби, вели до збагачення способів моделювання художнього життєпису. Домінантами цих творів стали психологічна заглибленість, намагання відобразити творчий процес , безпосередній зв’язок між реальними подіями і світорозумінням митця. Письменники розкодовують її, спонукають допомагати у створенні атмосфери, настрою епохи, стати будівельним матеріалом для сюжету, творчої інтуїції автора і гострої роботи думки, образного живопису словом, досягти індивідуально-психологічної автентичності образу митця.
У хронотопній структурі історико-біографічних творів сюжетно-подієвого типу усі складові розвитку перипетій - події, характеристики, психологічні мотивації, оточення, портрети, пейзажі та інтер’єри гармоніюють із рухом часових площин, маючи причинно-хронологічну послідовність. Крупні одиниці художнього простору - топоси чергуються з їх меншими підрозділами - локусами.
Асоціативно-психологічне спрямування, ретроспективний спосіб зображення в межах короткого періоду, цілісне відтворення епізодів життя Т.Шевченка, психологічна суб’єктивація часу, різноманітні хронотопні перехрещення, внутрішні монологи, потік свідомості” дали можливості якнайтонше розкрити порухи поетової душі, його подорожі вглиб себе”. Внутрішній драматизм, гостра напруженість зливаються з непохитністю вдачі поета. Через властиве модернізму розкривання персонажем свого ”я”, через ефект подвійного віддзеркалення, коли я” двічі стає об’єктом рефлексії самої свідомості автора і головного героя розгортається збагачення образу Т.Шевченка.
Реальні й вимишлені епізоди розлого й багатогранно відтворюють сторінки біографії поета, інтроспективно розкривають становлення особистості, інтенсифікують змалювання індивідуалізованого образу-характеру. Крізь призму особистих переживань і думок Т.Шевченка, його спонук до творчого акту висвітлено процеси народження цілої низки творів. У дилогії Син волі” автор передає складну гаму почуттів поета: і радості, яку йому дарував творчий процес, і переможне усвідомлення внутрішньої свободи думки, яку не подолали зовнішні обставини, і смутку й тривоги за їх дієвість. Вас. Шевчук зумів подолати тодішню компартійно-ідеологічну заданість і наблизився до достовірного розуміння стосунків поета із сучасниками, друзями, рідними, висвітлення ідей національної гідності, національного менталітету українців.
Багатий арсенал художніх засобів зображення внутрішнього життя Т.Шевченка містять і описи його вражень від навколишнього, і компактні відтворення душевних порухів, і просторі характеристики його переживань, і внутрішні монологи, і сновидіння. Авторське слово Вас. Шевчука набуває різних відтінків, то розщеплюючи, то зливаючи голоси” оповідача і героя. Інтертекстуальна насиченість дилогії збагачує характеристику творчого подвигу Т.Шевченка.
Динамічність еволюції прозової Шевченкіани передбачає, на наш погляд, постановку нових проблем і виникнення нових літературознавчих трактувань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С. Плутарх и античная биография. - М.: Наука, 1973.-278 с.
2. Акимова А. Жизнь писателя // Вопросы литературы. - 1966.- №2.- С. 175-190.
3. Александрова Л. Советский исторический роман: Типология и поэтика. - К.: Вища школа, 1987.- 158 с.
4. Андреев Ю. По законам искусства // Вопросы литературы,- 1979.- №2." С.28-49.
5. Андрусив С. Историческая романистика Романа Иванычука и её место в развитии жанра. Диссертация кандидата филологических наук. - К.: 1987. - 174 с.
6. Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т.Г. Шевченка. 2-е видання. - K.: Дніпро, 1976.-392 с.
7. Антологія світової літературно-критичної думки. - Львів.: Літопис, 1996.-398 с.
8. Апухтина В. Современная советская проза. - М.: Высшая школа, 1984.- 176 с.
9. Аристотель. Поэтика. - М.: Искусство, 1957. -134 с.
10. Арнаудов М. Психология литератуного творчества. - М.: Прогресс, 1970.-654с.
11. Астаф’єв А. Художня історіографія: від Миколи Костомарова до Євгена Маланюка / Слово і час. - 1997.-№2.-С. 6-13.
12. Барахов В. Литературный портрет (Истоки. Поэтика. Жанр).- Л.: Наука, 1985.- 312 с.
13. Барт Р. Мифологии (Перевод с французкого).- М.: Издательство им. Сабашниковых, 1996.- 314 с.
14. Бахтин М. К методологии литературоведения // Контекст. - 1974.- М.: Наука, 1975.-С. 203-212.
15. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1986. - 444 с.
16. Безпечний І. Теорія літератури. - Торонто.: Молода Україна, 1984.- 304 с.
17. Беляев Ю. Свидания через века.- М.: Современник, 1988.- 286 с.
18. Бердяев Н. Смысл истории. - М.: Мысль, 1996,- 286 с.
19. Бердяев Н. Философия свободы: Смысл творчества. - М.: Правда, 1989.- 607 с.
20. Бернштейн И. Жанровая структура современного романа // Вопросы литературы. - 1976.- №2. - С. 133-163.
21. Бернштейн М. Франко і Шевченко. - К.: Дніпро, 1984.- 268 с.
22. Білий О. Літературний герой у контексті історії. - К.: Наукова думка, 1980.- 120с.
23. Биографическая книга: проблемы и трудности жанра II Детская литература. - 1977.-№5.-С. 6-15.
24. Блок М. Антология истории и Ремесло историка. - М.: Наука, 1986.- 254 с.
25. Большаков Л. Добро найкращеє на світі. Роздуми. Підсумки. - К.: Дніпро, 1981. 304 с.
26. Бородін В., Кирилюк С., Смілянська В., Шабліовський Є., Шубравський В. Т.Г.Шевченко. Біографія. - К.: Наукова думка, 1984.- 558 с.
27. Бородін В. Над текстами Шевченка. - К.: Наукова думка, 1971.- 222 с.
28. Бочаров А. Бесконечность поиска. - М.: Советский писатель, 1982.- 423 с.
29. Будник М. При лихій годині. - К.: Молодь, 1985,- 176 с.
30. Булашенко I. Т.Г.Шевченко в українській радянській художній літературі. - К.: Радянський письменник, 1962- 182 с.
31. Бучис А. Роман и современность. - М.: Советский писатель, 1977.- 410 с.
32. Вадецкий Б. Полнозвучность. - М.: Советский писатель, 1974.- 656 с.
33. Валєвський О. Біографія в контексті філософського аналізу // Філософська і соціологічна думка. - 1989.- №8.- С. 45-53.
34. Васильченко С. Твори. У 3-х томах: Том 3. -К.: Дніпро, 1974. -423 с.
35. Веселовский А. Историческая поэтика. - М.: Высшая школа, 1989.- 406 с.
36. Винниченко В. Геній України // Українська мова і література в школі. - 1989. - №9.-С. 3-10.
37. Выготский Л. Психология искусства. - М.: Педагогика, 1987.- 341 с.
38. Вінок великому Кобзареві. - К.: Радянський письменник, 1961.- 486 с.
39. Вінок Тарасові Шевченку. - К.: Радянський письменник, 1963.- 230 с.
40. Вогнене слово Кобзаря. Літературно-критичні статті про Т.Г.Шевченка. - К.: Радянська школа, 1984.- 248 с.
41. Воробьёва Н. Историзм советского романа. - В книге: Художественные искания современной советской многонациональной литературы (Материалы II Всесоюзной научной конференции). - Одеса, 1976,- С 104-112.
42. В’язовський Г. Світ художньої літератури. - К.: Дніпро, 1987.- 252 с.
43. Галич А. Современная художественная документально-биографическая проза. Проблемы развития жанров. Диссертация кандидата филологических наук, - Донецк, 1984.- 171 с.
44. Галич А. Украинская художественная Шевченкиана // Радуга,- 1989.- №3.-С. 137-145.
45. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Загальне літературознавство. Навчальний посібник для вузів. - Рівне, 1997,- 544 с.
46. Гаско М. Пошуки і знахідки. - К.: Радянський письменник, 1980.- 256 с.
47. Гегель Г. Эстетика. В 4-х томах. Том 1.- М.: Искусство, 1969.- 312с.
48. Гинзбург Л. О документальной литературе и принципах построения характера // Вопросы литературы. - 1970.- №7.- С. 62-91.
49. Гиршман М. Ритм художественной прозы. - М.: Советский писатель, 1982.- 267с.
50. Гиршман М. Стиль как литературоведческая категория. - М.: Советский писатель, 1984.-236 с.
51 Голубева 3. Нові грані жанру. - К.: Дніпро, 1978.- 280 с.
52. Гончар О. Вічне слово //Гончар О. Письменницькі роздуми. - К.: Дніпро, 1980. С. 44-53.
53. Гордин Я. Возможен ли роман о писателе // Вопросы литературы. - 1975.-№9. - С. 190-211.
54. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. - К.: Радянський письменник, 1991.- 212с.
55. Гринько Д. Правда образу і правда історії // Вітчизна. - 1971.- №9.- С. 208-210.
56. Грифцов Б. Психология писателя.- М.: Художественная литература, 1988.- 462с.
57. Гром К. К вопросу о жанре художественной биографии // Звезда Востока.-
1974. -№9.-С. 121-125.
58. Гром’як Р. Естетика і критика. - К.: Мистецтво, 1975.- 224 с.
59. Грушевський М. Історія української літератури. У 6-ти томах. Том I. Вступ.-К.: Либідь, 1993.-С. 42-59.
60. Гулыга А. Искусство истории. - М.: Современник, 1980,- 288 с.
61. Данильченко І. Трансформація життєвої правда в художню в творах української художньої біографії. Дисертація кандидата філологічних наук. -Дніпропетровськ, 1997.- 183 с.
62. Дарда В. Переяславські дзвони. - К.: Радянський письменник, 1990.- 415 с.
63. Дзира Я. Геній і коментатори його творчості І І Літературна Україна. - 1990.- 15 березня.
64. Дзюба І. Несходимі стежки минувшини // Література і сучасність. - Вип. 20. - К., 1987. -С. 86-115.
65. Дискуссии по вопросам биографической прозы // Литературная газета. - 1975- 20, 27 августа; 10, 17 сентября; 8, 22, 29 октября; 3 декабря.- 1976.- 14 января; 4 февраля.- 1978.-22 марта, 4 октября.- 1984.- 10, 17 января.- 1986. - 3, 10, 17,24, 30 сентября; 8,15, 22 октября; 12, 19 ноября; 3,10, 17,24 декабря.
66. Документ. Эпоха. Вымысел // Литературное обозрение. - 1976.- №6.- С. 97-104.
67. Доманицысий В. Життя Тараса Шевченка // Шевченко Т.Г. Кобзар. - Харків.: Рух, 1918.-С. 5-18.
68. Донцов Д. Рух нашої давнини. - Дрогобич.: 1991.- С. 43-61.
69. Донченко Н. Исторический роман и проблема повествовательного времени // Русская и болгарская литература XX века. - М.: Издательство Московского университета, 1982.-С. 184-194.
70. Дончик В. Зупинені миті. - К.: Радянський письменник, 1989.-315 с.
71. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці. У 2-х томах. Том 1.- К.:
Наукова думка, 1970.-531с.
72. Єнджеєвич Є. Українські ночі, або Родовід генія І І Київ-- 1988.- №10-11, 1989.- №1-5.
73. Есин А. Принципы и приемы анализа литературного произведения. - М.: Наука,1998.- 248 с.
74. Жанровые разновидности романа в зарубежной литературе XVIIІ-ХХ веков. - Киев-0десса.: Вища школа, 1985. 147с.
75. Жирмунский В. Сравнительное литературоведение. Восток и Запад.- Л.гНаука,
1979. -493 с.
76. Жуков Д. Биография биографии: Размышления о жанре. - М.: Советская Россия,
1980. - 135с.
77. Жулинсысий М. Із забуття - в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини).-К.: Дніпро, 1990. -446 с.
78. Жулинсысий М. Роздуми над українською прозою 60-80-х років // Радянське літературознавство. - 1987 - №11.- С.43-56.
79. Жур П. Дума про огонь (3 хроніки життя і творчості Тараса Шевченка). -К.: Дніпро, 1985.-434 с.
80. Жур П. Шевченківський Київ. - К.: ДніпроД 991.-287 с.
81. Забужко О. Шевченків міф України. - К.: Абрис, 1997. - 142 с.
82. Загребельний П. Неложними устами. - К.: Радянський письменник, 1981.- 347 с.
83. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. - К.: АТ "Обереги", 1994.- 456 с.
84. Зарицький О. Біографія та історія. (Чеський біографічний роман 70-х років).-К.: Наукова думка, 1989.- 104 с.
85 .Зарубежный роман: Проблемы метода и жанра. Межвузовский сборник научных трудов. - Пермь, 1982.- 152 с.
86. Затонский Д. Роман и документ // Вопросы литературы. - 1978.- № 12.-С. 135-
162.
87. Затонский Д. Художественные ориентации XX века. - М.: Советский писатель, 1988.-413 с.
88. Золотуский И. Лучшая правда - вымысел // Литературное обозрение.- 1978.-№2.
С. 32-35.
89. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. - К.: Радянський письменник, 1986,-311 с.
90.