ЛІНГВІСТИЧНА СИНЕРГЕТИКА ІДІОЛЕКТУ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

Короткий опис

Міністерство освіти і науки України
Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка

На правах рукопису
Семенець Олена Олександрівна

УДК 811.161.2

ЛІНГВІСТИЧНА СИНЕРГЕТИКА ІДІОЛЕКТУ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
Манакін Володимир Миколайович
доктор філологічних наук, професор

Кіровоград 2005

ЗМІСТ
ЗМІСТ................................................................................................................................................. 2
ПЕРЕЛІК ТЕРМІНІВ....................................................................................................................... 5
ВСТУП............................................................................................................................................. 10
РОЗДІЛ1. СИНЕРГЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ мовотворчОСТІ ПИСЬМЕННИКА....... 23
1.1. Основоположні поняття синергетики в дослідженні сфери мистецької творчості.... 23
1.1.1. Нова парадигма світогляду в науці.................................................................................. 23
1.1.2. Пріоритет цілісності основоположний принцип системного підходу...................... 27
1.1.3. Системотворчі чинники поетичного ідіолекту............................................................... 32
1.1.4. Базові процеси самоорганізації в нелінійних дисипативних системах........................ 36
1.1.5. Феномен складності та аспекти його вивчення.............................................................. 44
1.1.6. Немарковські процеси. Фактор пам’яті............................................................................ 48
1.1.7. Темпоритм синергетичне підґрунтя процесів мистецького синтезу......................... 56
1.1.8. Ієрархія складності. Акцентування локусів і дисипація в системі................................ 62
1.1.9. Нерівноважність як внутрішнє джерело розвитку системи........................................... 72
1.2. Феномени авторської свідомості та їх відтворення в поетичному тексті.................... 75
1.2.1. Інтегративна роль картини світу письменника.............................................................. 75
1.2.1.1. Єдність суперечностей і цілісність образу світу митця......................................... 77
1.2.1.2. Діалектика об’єктивного та суб’єктивного в індивідуальній мистецькій картині світу 87
1.2.2. Історіософія як стилетворчий чинник поезії Євгена Маланюка................................... 94
1.2.2.1. Історіософське підґрунтя і мистецький розвиток номінації СтеповаЕллада.... 95
1.2.2.2. Римська” парадигма образів: акцентування змістових локусів мілітарного духу й державності.......................................................................................................................................................... 101
1.2.3. Епістемічний оператор Я знаю верифікатор мистецької правоти............................ 108
Висновки до розділу1.................................................................................................................. 120
Розділ2. СИНЕРГЕТИКА ПРОЦЕСІВ ІНТЕНСІОНАЛІЗАЦІЇ ВПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ 124
2.1. Алетична модальність і можливий світ поетичного твору.......................................... 124
2.1.1. Проблема істинності (логічної валентності) висловлення вліричному дискурсі..... 124
2.1.2. Інтенсіональні контексти. Семантика можливих світів і сучасні лінгвістичні концепції дискурсу...................................................................................................................................................... 134
2.1.3. Інтенсіональний світ поетичної мови: діалог можливих світів.................................. 139
2.2. Інтенційне підґрунтя словесно-художньої творчості...................................................... 151
2.2.1. Культура, мова, поезія крізь призму інтенційності....................................................... 153
2.2.2. Фрактальна природа феноменів ментальної сфери та символічної семантики лексем 157
2.2.3. Розтяжка інтенції” як порушник рівноваги в художній системі............................... 168
2.3. Референційна сфера поетичного висловлення................................................................ 172
2.3.1. Методологічні акценти референційних концепцій поетичної мови.......................... 172
2.3.2. Онтологія поетичної дійсності: нескінченне становлення буття................................ 176
2.3.2.1. Органічна” поетика Євгена Маланюка в контексті світової традиції............. 178
2.3.2.2. Проза і поезія у створенні предметного світу...................................................... 181
2.3.2.3. Від буття до становлення”. Тривкість мистецьких творів у часі...................... 185
2.4. Семіотична специфіка поетичного тексту........................................................................ 191
2.4.1. Вертикальний вимір віршованого тексту і спаціальність поетичногознака............. 193
2.4.2. Іконічна природа експресивних поетичних знаків...................................................... 199
2.4.2.1. Функції зорової та ритмічної зображальності...................................................... 202
2.4.2.2. Актуалізація внутрішньої форми слова як процес семантизації зв’язку між ступенями знаковості........................................................................................................................................ 208
2.4.2.3. Типи зв’язку звуксмисл” на шкалі звукової іконічності................................ 215
2.4.2.4. Додаткова семантизація граматичних форм і категорій упоетичному тексті.. 229
Висновки до розділу2.................................................................................................................. 233
Розділ3. ДЕОНТИЧНА МОДАЛЬНІСТЬ ДОМІНАНТА СОЦІАЛЬНО АНГАЖОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................................................................................................... 238
3.1. Логічний зміст деонтичної модальності............................................................................ 238
3.2. Ідея української державності деонтична домінанта ментальної сфери Євгена Маланюка 242
3.3. Система засобів безпосереднього вираження логічно-нормативного змісту в поетичному тексті.......................................................................................................................................................... 244
3.3.1. Категорія імператива осердя волюнтативної семантики. Адресати імперативного звернення 245
3.3.2. Модальна семантика інфінітивних речень..................................................................... 250
3.3.3. Волюнтативна семантика безособових, генітивних та номінативних речень у поетичному тексті...................................................................................................................................................... 259
3.3.4. Вирішальна роль інтонації в прескриптивному дискурсі............................................ 265
3.3.5. Фразові частки ферменти модальної семантики висловлення................................. 269
3.3.6. Міжрівнева взаємодія мовних засобів та інформаційно‑обмінні процеси в полі деонтичної модальності.................................................................................................................................. 285
3.3.6.1. Лексеми символічного змісту у вираженні ідеї боротьби................................... 286
3.3.6.2. Дериваційна парадигма лексем з коренем пруг-/пруж- як кваліфікатори компонентів S1 та S2 ядра норми...................................................................................................................................... 299
3.3.6.3. Стилістичні фігури підсилювачі впливу на адресата....................................... 309
3.3.6.4. Власне текстові засоби в полі деонтичної модальності...................................... 315
3.3.6.5. Синергійна дія засобів вираження волевиявлення в поетичному тексті.......... 324
Висновки до розділу3.................................................................................................................. 333
Розділ4. лінгвопоетичний концепт пам’яті мовних одиниць у ПОЕТИЧНОму дискурсі Євгена Маланюка.......................................................................................... 337
4.1. Пам’ять як чинник наростання складності в організації когнітивних систем......... 337
4.1.1. Відкритість і діалогізм у сфері культури........................................................................ 337
4.1.2. Контекстуальна природа мови і пам’ять слова............................................................. 342
4.2. Взаємодія систем поетичних ідіолектів у сфері перекладу (Й.С.Махар Є.Маланюк) 349
4.3. Символ як виразник специфіки ідіолекту письменника (М.Хвильовий Є.Маланюк) 353
4.3.1. Марія і вишневий цвіт у творчості М.Хвильового і Є.Маланюка............................. 354
4.3.2. Зорі і гори в художньому світі Миколи Хвильового.................................................... 360
4.3.3. Результативний аспект складності в смисловій організації лексем-символів........... 364
4.3.4. Темпосвіт новел М.Хвильового в структурах пам’яті лексем і граматичних форм. 366
4.4. Ладотональність і резонансна взаємодія ідіолектів Миколи Гумільова і Євгена Маланюка 368
4.4.1. Мовно-образна системність творчості М.Гумільова і Є.Маланюка: близьке і відмінне 369
4.4.2. Парадигматика лексем музичної семантики................................................................. 374
4.4.3. Естетична категорія ладотональності в поетичному тексті......................................... 378
4.4.3.1. Резонансна взаємодія систем поетичних ідіолектів і ладові альтерації............. 383
4.4.3.2. Перший рядок і клаузула як ладові функції в поетичному тексті...................... 391
4.5. Сходження до поетичної правди (Анна

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й принципово нове розв’язання наукової проблеми розбудови методологічної бази дослідження поетичного тексту як складної відкритої нелінійної нерівноважної системи у зв’язку із зовнішніми та внутрішніми чинниками системотворення, у динаміці відношень з іншими типами дискурсу в загальній системі ідіолекту письменника, а також вироблення практичної методики системного аналізу художнього тексту в руслі цієї дослідної моделі. Досягнення мети дисертаційного дослідження дає можливість зробити такі висновки.

1. Природна людська мова і поетичний текст як потенційний максимум її реалізації з погляду синергетики є складною відкритою нелінійною нерівноважною системою, яка, підлягаючи дії універсальних закономірностей формування складних систем, яскраво виявляє при цьому специфіку законів самоорганізації.
Традиційна проблема лінгвопоетики художній текст як засіб пізнання, естетичного освоєння й цілісного осягнення світу, засіб емоційно-естетичного впливу на читача набуває нової інтерпретації у світлі ідей лінгвістичної синергетики. Теорія самоорганізації відкриває в складній нерівноважній системі поетичної мови її принципову гетерогенність, поєднання підсистем другого, третього та інших порядків, з чим пов’язана внутрішня різноманітність системи, її гнучкість і динамічність, а отже й історизм системних утворень.
Опанування фундаментального поняття цілісності, зосередженість на динаміці синтезу зумовлюють розгляд складних мовних явищ у різних аспектах, вивчення їх з різних точок зору і встановлення зв’язків між цими описами системи. Множинність описів, яка в сучасній науці визнається одним з методологічних принципів системного підходу, слугує підґрунтям комплексної методології дослідження, розробленої в дисертації на базі синергетики шляхом поєднання релевантних для цієї проблематики методів і прийомів традиційної лінгвістики (а в її межах фоностилістики, лексичної семантики, функціональної граматики, семантичного синтаксису) та семіотичного підходу, філософського і логічного аналізу природної мови. Це сприяє узагальненню й систематизації знань про складні мовно-естетичні об’єкти в межах єдиної гносеологічної моделі.

2. Людиномірність і гуманізація сучасної науки зумовлюють особливу увагу до центру складних систем до людини. Холістична настанова як основоположна в синергетиці, а також провідний постулат відкритості системи визначають розгляд поетичного ідіолекту в нерозривному зв’язку з явищами ментальної сфери автора картиною світу митця, модальностями мислення, власними авторськими світоглядними концепціями. Ці феномени ментальної сфери виявляються найважливішими позамовними чинниками системності мистецького ідіолекту. Таким чином, згідно з філософією холізму на вихідному етапі дослідження реалізується макропідхід, досягається цілісне бачення письменницького ідіолекту в плані його зумовленості глибинними генеративними структурами авторської свідомості.
Осягненню онтологічної цілісності творчої спадщини митця слугує гносеологічна цілісність системної моделі поетичного ідіолекту. Вибір логічної категорії модальності в ролі провідної системотворчої ознаки, релевантної з точки зору мети дослідження, тобто в ролі базового концепту системного уявлення, дозволяє розкрити внутрішню складність поетичної творчості, її суперечливість і водночас цілісність. Модальності мислення й почування є вихідним, основоположним чинником у формуванні картини світу людини, вони визначають когнітивну базу творчої діяльності екстралінгвальне ціле, яке неминуче відтворюється в системі ідіолекту письменника. Аналіз текстових маніфестацій категорії модальності, її вияву в тексті як продукті духовної діяльності людини дає змогу встановити зв’язки екстра- та інтралінгвальних системотворчих чинників, на поєднання яких орієнтована сама людська мова своєю знаковою сутністю.
Макропідхід у виробленні гносеологічної системної моделі ідіолекту письменника дозволяє дослідити також діалектику об’єктивного та суб’єктивного в мистецькій творчості, взаємодію іманентних законів побудови поетичного тексту і детермінованості його організації з погляду авторської свідомості. У художньому тексті поєднуються типологічні й індивідуальні риси. Системна організація поетичного твору, з одного боку, становить результат дії об’єктивних стохастичних закономірностей поетичної мови, жанру, літературного напряму, тобто третього”, об’єктивного світу (за К.Поппером) мистецьких ідей і образів, а з другого боку вона є наслідком складних процесів самовираження особистості митця. Проте свобода волі письменника річ складно й неоднозначно детермінована. Митець здійснює вибір лише в рамках того спектру можливостей, який визначений епохою, історико-культурним контекстом. Індивідуально-неповторний ідіолект формується на базі й у межах національної мови, однак центром системи неодмінно є людина, автор, творець.

3. Ознаки нелінійності, багатовимірності й багатоваріантності світу як універсальні характеристики його будови й еволюції повною мірою виявляються в мовно-естетичних закономірностях організації художнього тексту. Множинності шляхів розвитку, складному характеру взаємодії зовнішнього впливу на мовну систему та внутрішніх механізмів її саморегулювання найбільшою мірою відповідає детерміністично-стохастичний опис мовних явищ. Художній текст, таким чином, природно вписується в загальну картину об’єктів уваги нового детермінізму” постнекласичної науки. Урахування великої кількості змінних, багатьох складників і аспектів організації художнього тексту в динаміці еволюції системи вимагає реалізації принципу нелінійності й когнітивної інтегративності в самому лінгвосинергетичному дослідженні.
Певний образ бажаного результату в мовній практиці передбачає існування варіантів більше ніж однієї його реалізації, що зумовлене високою надлишковістю мовного коду. Імовірнісна природа причинності виступає основою явища стилю, який постає на ґрунті самої можливості вибору одиниць з ряду синонімічних або варіантних. Детермінація з погляду авторської свідомості взаємодіє зі стохастичними закономірностями перебору можливих варіантів форми вираження думки в процесі творчих пошуків митця на етапі нарощування енергії системи.
У складній нелінійній дискурсивній системі детерміністичність і випадковість перебувають у відношеннях взаємного доповнення. Стохастичний вибір альтернатив подальшої еволюції відбувається в межах певного, детермінованого поля можливостей: картина світу автора визначає стохастичні її відображення в мовних творах; моделювання можливих світів має місце в межах цілісної авторської концепції художнього твору; актуально нескінченні інтерпретації потенційно закладені в завершеному творі словесного мистецтва. Отже, цілісність і поліваріантність тексту виявляють новий, синергетичний аспект Гумбольдтової опозиції процес результат”.

4. Концептуальна і мовна моделі світу Євгена Маланюка, як вони відновлюються на основі вивчення його літературної творчості, виявляються організованими навколо домінанти змістового комплексу рідна земля, її свобода і державність, боротьба за визволення Батьківщини”. Образ України в його поезії формує сталий тип фазової траєкторії, підмножину, на якій зосереджуються всі розв’язання системи, тобто стійку структуру-атрактор. Так у рамках синергетичної моделі поетичного тексту отримує пояснення характерна риса індивідуальної поетики Євгена Маланюка: за кожним жіночим образом його лірики стоїть болючо-дорогий образ України.
Власна історіософська концепція виконує роль провідного стилетворчого чинника, смисло- й формотворчого підґрунтя поезії Євгена Маланюка. Історіософія виступає фактором змістової єдності ідіолекту письменника, на макрорівні визначає формування мовно-образних парадигм і тому повинна слугувати ключем до розуміння його поетичної творчості.
Ідея волюнтаризму, вирішальної ролі свідомої перетворювальної діяльності суб’єкта в історії характерна для всієї літературної творчості Є.Маланюка публіцистики, історіософії, поезії. Це пов’язане з особливою роллю деонтичної модальності мислення в концептуальній моделі світу письменника. Його поетичні твори взірець витриманої на високому естетичному рівні соціально ангажованої літератури. Акцентована деонтично-модальна сфера репрезентує констеляцію домінант, яким належить атрактивна роль у процесі взаємодії модальностей та в організації засобів мовної виразності.
Особливе значення для реконструкції картини світу митця мають базисні, ключові метафори й символи, до яких у поетичному ідіолекті Євгена Маланюка належать метафори хрест слова, свячений ніж і ніж страсного слова, ключовий образ зерно жертва”, з якого в поезії Є.Маланюка зростає мотив листя жертва”, а також поетичні символи Степової Еллади, богині перемоги Ніке, державного Риму. Вони, з одного боку, виявляють спосіб мислення поета й художньої інтерпретації ним світу, експлікують субстанціальну специфіку картини світу. З другого боку, такі образні вислови слугують ключем для тлумачення глибинного змісту твору, виступають базою для реконструкції прихованих смислових структур у когнітивному механізмі розуміння тексту.

5. Епістемічний оператор Язнаю в поезії Є.Маланюка засіб актуалізації значущості інформації в процесі творення мистецької дійсності. Щаблі функціонування епістемічного оператора, визначені відповідно до ступеня вияву персуазивної ознаки, змістової глибини й дієвості знання, експлікують процесуальність структури поля епістемічної модальності, а з урахуванням текстового вияву взаємодії модальностей слугують фундаментом для аналізу синкретичної природи процесів мислення й мовно-естетичного спілкування.
Прагнення переконати читача, залучити його до співпереживання, співрозуміння спричинює тенденцію до активізації висловлення в ліричному дискурсі, поширення сфери його дії. У напрямі розвитку перформативної гіпотези можна твердити, що на рівні глибинної структури поетичного вислову має місце передмова”: Япереконую тебе, і метатекстовий епістемічний оператор Язнаю, вірмені! імплікує певний ступінь істинності тверджень у ліричному дискурсі.
Впливова сила поетичного вислову визначається низкою чинників, насамперед ступенем його істинності, що перебуває в безпосередньому зв’язку з мірою щирості, яка може бути вивірена чистотою поетичної інтонації. Гранично щире поетичне висловлення є необхідно істинним у суб’єктивному мистецькому світі, об’єктивно існуючи при цьому в модусі можливого, представляючи один з уявних світів. Саме можливий світ, поряд з іншими модально-логічними індексальними характеристиками, виступає одним з аргументів функцій істинності. Гармонійність, злагодженість компонентів побудованого інтенсіонального поетичного світу, у свою чергу, є важливим чинником естетичного впливу мистецького твору. Цей фактор корелює з доцільністю використання експресивних мовних засобів, їх функціональною виправданістю і детермінованістю з погляду художнього цілого.

6. Взаємозв’язки емпіричної дійсності і мистецького світу (об’єктивна дійсність як протомодель для розбудови художнього світу і зворотний, праксеологічний напрям виховного впливу літератури на життя суспільства) виявляють взаємоперетворення екзистенції та субзистенції як різних форм буття. Текст здатен змінювати модель світу у свідомості читачів. У виховній місії соціально ангажованої літератури, яку представляє поезія Євгена Маланюка, якнайяскравіше втілена регулювальна функція мови, пов’язана з дією та впливом. Складна взаємодія між естетичною сутністю поезії та її суспільним призначенням один з діалектичних конфліктів, якими у сфері культури зумовлені внутрішні колізії й семіотичне напруження.
Функціонально-семантичне поле засобів безпосереднього вираження деонтично-модальної семантики (з чітким базовим ядром і розгалуженою периферією) виявляє парадигматичні зв’язки мовних засобів вираження волюнтативного змісту, а синтагматичний вимір текстового континууму експлікує синфункціональну дію експресивних мовних засобів, їх конвергентну спрямованість на вираження єдиного поетичного змісту.
Акцентування локусів резонансної взаємодії мовно-естетичної й деонтично-модальної семантики у творах Є.Маланюка має у своєму підґрунті чітку просторово-часову архітектуру, ізоморфізм рівневої організації поетичного дискурсу і спирається на механізми зворотних зв’язків. Саморекурсивний зворотний зв’язок як універсальна закономірність, основа самоорганізації складних нелінійних систем знаходить вияв на мікрорівні (фразові частки в ролі ферментів модальної семантики висловлення), а також на макрорівні організації художнього цілого (рекурентно актуалізовані зв’язки між планом вираження і планом змісту в межах сприймання окремого фрагмента тексту й у напрямі розпізнавання цілісної макростратегії розгортання поетичного дискурсу).

7. Динаміка єдиної, цілісної естетичної системи, представленої тріадою: полотно” поетичного тексту сфера інтенсіоналів референційна сфера феноменів мистецької дійсності, забезпечується фактором розтяжки інтенції” авторської праці написання твору й читацького сприймання. Синергетика модальностей поетичної творчості відкриває в субзистенційній царині референтів художнього світу аспект постійного й невпинного становлення буття, а семіотичне ахронне вічне буття мистецьких ідей пов’язує зі сферою інтенсіоналів. Саме в цій сфері відбувається нескінченне змістове збагачення поетичного тексту з плином фізичного, термодинамічного часу в численних, дедалі нових читацьких інтерпретаціях.
Базовий процес інтенсіоналізації в поетичному тексті полягає в акцентуванні інтенсіональної сфери внаслідок актуалізації зв’язку імені з інтенсіоналом, форми вираження мовного знака із сигніфікатом, а вже через нього з референтом. Носіями інформації в складній нерівноважній системі поетичного дискурсу виступають не лише її компоненти, а й актуалізовані зв’язки як між компонентами, так і всередині їхньої структури, між різними аспектами мовного знака.
Поетичний текст має специфічне структурування: над функціонально необхідними зв’язками одиниць національної мови надбудовуються зв’язки другого порядку, які не є функціонально необхідними в широких межах природної мови, але значно підвищують рівень організації й структурної складності системи, максимально реалізують можливості національної мови. Зв’язки другого порядку представлені такими мовно-естетичними явищами, як ритмообрази, актуалізація внутрішньої форми слова, паронімічна атракція, поетична етимологія, ономатопея, звукосимволізм, анаграмування, додаткова семантизація граматичних форм і категорій. Синергізм в організації поетичного дискурсу має наслідком експресію, зростання впливової сили вислову завдяки актуалізації й взаємопідсиленню зв’язків другого порядку.
З-поміж різних типів дискурсу в ідіолекті Євгена Маланюка (художніх, літературно-критичних, культурологічних, історіософських, публіцистичних творів), що перебувають у відношеннях взаємного доповнення й синергійної взаємодії, поетичний текст як найскладніший за своєю організацією тип мовлення з потенційно закладених у природній мові має найбільший потенціал засобів і прийомів пошуку істини, ствердження авторської концепції, виявляє особливу, власне поетичну логіку розвитку думки. Методологічний апарат тернарного опису складної нелінійної системи ідіолекту письменника (з урахуванням трьох основних дескрипторів системної моделі концепту, структури, субстрату) дозволяє зробити висновок, що зв’язкам другого порядку належить провідна роль у формуванні інтегральної структурно-концептуальної складності поетичного тексту.

8. Розтяжка інтенції” як енергетичний чинник, який виводить мовно-естетичну систему зі стану рівноваги, зумовлює динамічно-цілісне сприймання форми й змісту поетичного вислову, а також відношень цілого та його частини завершеного мистецького твору і лексеми символічного змісту, яка на основі фрактально-польового принципу організації здатна виступати носієм інформації про цілісний поетичний твір. Частина і ціле в художньому творі наділені здатністю взаємовпливу і взаємної модифікації. Змістова організація лексеми-символу формується в процесі згортання, стиснення змістової структури цілого висловлення й моделювання найсуттєвіших зв’язків між його компонентами. А зміст цілого тексту, у свою чергу, може бути інтерпретований як результат актуалізації й розгортання ієрархічної смислової перспективи мистецького символу. Таким чином, відношення частини і цілого в завершеному мовно-естетичному утворенні будуються за принципом безперервного становлення.
Нечітка, розмита логіка перебуває в основі польового принципу організації структур мовної пам’яті. Онтологія змістової організації лексем-символів підпорядкована універсальним закономірностям будови фракталів принципово, безконечно складних системних об’єктів, які не можуть бути редуковані до елементарних складників. Інформативність просторово-часової конфігурації фрактально-польових структур полягає в тому, що ядерна частина структури є осердям ретроспективної пам’яті, а в периферійних зонах закладені потенції майбутнього розвитку системи. Взаємозв’язки центру і периферії зумовлюють процес безупинного й нескінченного становлення в смисловій перспективі мистецького символу.
Точне визначення акупунктурних зон фрактальної організації мовно-естетичного цілого і проведення аналізу згідно з логікою креативно-еволюційного й діахронно-еволюційного розгортання ключових та символічних лексем опорні моменти методології вивчення художнього твору, органічної об’єкту дослідження. Такий підхід може мати своїм наслідком евристичний резонанс художнього тексту як ἐνέργεια і процесу його наукової інтерпретації.

9. Феномен мовної пам’яті, локалізованої в конотативній сфері лексичної і граматичної семантики, експлікує нерозривну єдність людини та її мови, антропоцентричну й етноцентричну природу мовних явищ. Зі збільшенням еволюційної передісторії філогенетичного минулого, яке зберігається в структурах пам’яті компонентів художнього цілого, зростає функціональна складність когнітивних мистецьких систем. Актуалізація зв’язків другого порядку в складній нелінійній системі поетичного тексту сприяє відновленню структур етномовної пам’яті, закодованої в лінгвальних одиницях. Відродження структур пам’яті національної мови формує історичну глибину індивідуального стилю письменника.
Різні види мовної пам’яті пов’язані між собою відношеннями діалектичних взаємозв’язків і взаємоперетворень. Пам’ять про сполучуваність мовних одиниць (синтагматичний вимір мовного континууму) внаслідок дії механізмів генералізації, абстрагування переходить у пам’ять про місце в системі (парадигматичний вимір). Внутрішня пам’ять одиниць у межах певної когнітивної системи в процесі діалогу, взаємодії в загальній сфері культури трансформується в зовнішню пам’ять одиниць інших систем, і тоді є підстави говорити про генетичний зв’язок художніх образів і мовних засобів їхнього вираження. Філогенетична передісторія компонентів системи в традиції певної культури складається в процесі узагальнення різних шарів їх зовнішньої пам’яті. Проспективна пам’ять феномен віртуальний, являє інформацію про можливі шляхи подальшого розвитку системи. Ретроспективна пам’ять підсумовує онтогенетичну історію певних компонентів і підсистем у межах єдиного мовно-естетичного цілого.

Детальне вивчення механізмів дії різних видів мовної пам’яті як чинника морфогенезу, наростання складності в організації дискурсивних систем, аналіз на матеріалі творчості інших українських письменників багатоаспектного вияву процесів інтенсіоналізації, розгляд конкретних реалізацій фундаментальних детерміністично-стохастичних закономірностей формування ідіостилю як специфіки ідіолекту становлять перспективу подальших лінгвосинергетичних досліджень художнього тексту в руслі загальної проблеми людини та її мови однієї з найважливіших проблем гуманітарного знання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Художні та публіцистичні твори

1. Анна Ахматова о Николае Гумилеве / Публ. В.А.Черных // Лит. газета. 1990. 13июня (№24). С.7.
2. АнненскийИ.Ф. Стихотворения и трагедии. Л.: Сов. писатель, 1990. 640с.
3. АнтоничБ.-І. Поезії. К.: Рад. письменник, 1989. 454с.
4. АнтоничБ.-І. Твори. К.: Дніпро, 1998. 591с.
5. АхматоваА.А. Из воспоминаний о Мандельштаме (Листки из дневника) // АхматоваА.А. Я голос ваш М.: Кн. палата, 1989. С.315328.
6. АхматоваА.А. Сочинения: В2т. М.: Худож. лит., 1986. Т.1: Стихотворения и поэмы. 511с.
7. АхматоваА.А. Сочинения: В2т. М.: Худож. лит., 1986. Т.2: Проза. Переводы. 463с.
8. БлокА. Собрание сочинений: В8т. Т.7: Автобиография1915. Дневники 19011921. М.Л.: ГИХЛ, 1963. 544с.
9. ВольвачП.І. Маргінес. Поезії. Запоріжжя: Вид-во Запорізької організації Спілки письменників України Хортиця”, 1996. 53с.
10. ГумилевН. Сочинения: В3т. М.: Худож. лит., 1991. Т.2: Драмы; Рассказы. 478с.
11. ГумилевН. Сочинения: В3т. М.: Худож. лит., 1991. Т.3: Письма о русской поэзии. 430с.
12. ГумилевН.С. Стихотворения и поэмы. Л.: Сов. писатель, ЛО, 1988. 632с.
13. ДараганЮ. Срібні сурми: Поезії. Кіровоград: Спадщина, 2003. 104с.
14. Драй-ХмараМ. Вибране. К.: Дніпро, 1989. 542с.
15. ЗеровМ.К. Твори: В2т. К.: Дніпро, 1990. Т.1: Поезії. Переклади. 843с.
16. ИвановГ.В. Стихотворения. Третий Рим. Петербургские зимы. Китайские тени. М.: Книга, 1989. 574с.
17. КленЮ. (Освальд Бургардт). Вибране. К.: Дніпро, 1991. 461с.
18. КостенкоЛ. Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала. К.: Видавничий дім КМAсademia”, 1999. 32с.
19. КостенкоЛ. Маруся Чурай // Поезія. Л.Костенко. О.Олесь. В.Симоненко. В.Стус. К.: Наук. думка, 1998. С.7146.
20. КостенкоЛ. Хочеться надії. Виступ з нагоди вручення Михайлині Коцюбинській премії імені Олени Теліги // Українська культура. 2001. №4‑5. С.45.
21. КостенкоЛ.В. Берестечко: Історичний роман. К.: Укр. письменник, 1999. 157с.
22. КостенкоЛ.В. Вибране. К.: Дніпро, 1989. 559с.
23. КоцюбинськийМ.М. Твори: В2т. К.: Наук. думка, 1988. Т.1: Повісті та оповідання (1884 1906). 584с.
24. КулішП.О. Твори: В2т. 2-гевид. К.: Наук. думка, 1998. Т.1: Прозові твори. Поетичні твори. Переспіви та переклади. 752с.
25. ЛипаЮ.І. Вірую: Вибрані вірші; Перевидання за збіркою 1938р. Львів: Каменяр, 2000. 102с.
26. Лівицька-ХолоднаН. Поезії, старі і нові. Нью-Йорк: Видання Союзу Українок Америки, 1986. 238с.
27. ЛятуринськаО. Зібрані твори. Торонто: Видання Організації Українок Канади, 1983. 813с.
28. МаланюкЕ. Книга спостережень. Проза. Т.І. Торонто: Гомін України, 1962. 529с.
29. МаланюкЕ. Книга спостережень. Проза. Т.ІІ. Торонто: Гомін України, 1966. 480с.
30. МаланюкЕ. Pro domo sua // Веселка. Каліш (Польща), 1923. №78. С.5560.
31. МаланюкЄ. [Духовна хвороба] (Військовий. Перше завдання // Наша Зоря. 1921. №1617. С.14) // Українська мова та література. 1997. №43(59). С.34.
32. МаланюкЄ. [Кров’ю полита істина] (Військовий. Нарешті // Наша Зоря. 1921. №1617. С.1213) // Українська мова та література. 1997. №43(59). С.45.
33. МаланюкЄ. [Ридван у болоті] (Військовий. Забуті // Наша Зоря. 1921. №1820. С.1114) // Українська мова та література. 1997. №43(59). С.5.
34. МаланюкЄ. Голоси землі: Поема // Вежа. 1997. №67, січень квітень. С.513.
35. МаланюкЄ. Земна Мадонна: Вибране. Братислава: Словацьке пед. вид‑во; Пряшів: Відділ укр. літ.; Лондон: Фундація ім.О.Ольжича, 1991. 456с.
36. МаланюкЄ. Крізь бурю й сніг // Слово і час. 1994. №8. С.2627.
37. МаланюкЄ. Нариси з історії нашої культури. К.: АТОбереги”, 1992. 80с.
38. МаланюкЄ. Поезії. Львів: УПІ ім.Івана Федорова; Фенікс Лтд”, 1992. 686с.
39. МаланюкЄ. Поезії з нотатників (із недрукованої спадщини). Кіровоград: Спадщина, 2003. 96с.
40. МаланюкЄ. Репліка // Українська мова і література в школі. 1993. №3. С.1215.
41. МаланюкЄ.Ф. Невичерпальність: Поезії, статті. К.: Веселка, 1997. 318с.
42. МандельштамО. Камень. Л.: Наука, ЛО, 1990. 398с.
43. МандельштамО.Э. Пилигрим: Стихотворения. М.: ТОО Летопись, 1999. 475с.
44. МандельштамО.Э. Сочинения: В2т. М.: Худож. лит., 1990. Т.2: Проза. 464с.
45. МахарИ.С. [Стихотворения] // Антология чешской поэзии XIXXX веков: В3т. Т.II. М.: ГИХЛ, 1959. С.267296.
46. Обрядовая поэзия / Сост.В.И.Жекулиной, А.Н.Розова. М.: Современник, 1989. 735с.
47. ОльжичО. Незнаному Воякові. Заповідане живим. К.: Фундація імені О.Ольжича, 1994. 432с.
48. ОсьмачкаТ.С. Поезії. К.: Рад. письменник, 1991. 252с.
49. Пісні родинного життя: Збірник / Відп.ред. І.П.Березовський. К.: Дніпро, 1988. 359с.
50. РильськийМ. Зібрання творів: У20т. Т.1: Поезії 19071929. Проза 19111925. К.: Наук. думка, 1983. 536с.
51. РильськийМ. Твори: У2т. К.: Дніпро, 1975. Т.1: Лірика. 431с.
52. Русские народные песни / Сост. А.М.Новиковой. М.: Гос. изд-во худож. лит., 1957. 733с.
53. Слово о полку Игореве: Древнерусский текст. Переводы и переложения