Артюшенко Злата Валеріївна. Художня інтерпретація історії у романах Івана Білика

Короткий опис

Артюшенко Злата Валеріївна. Художня інтерпретація історії у романах Івана Білика.- Дисертація канд. філол. наук: 10.01.01, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2015.- 180 с.

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

АРТЮШЕНКО Злата Валеріївна

УДК 821.161.2-311.6 Білик

ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІСТОРІЇ
У РОМАНАХ ІВАНА БІЛИКА

10.01.01 – українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, професор
ГАЄВСЬКА Надія Марківна,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
Інститут філології,
професор кафедри
новітньої української літератури

Київ – 2015

ЗМІСТ

Вступ……………….…………………………………...…………………………3
Розділ1.Художня концепція дійсності в історичній перспективі….…..13
1.1. Художня свідомість української історичної прози ………............13
1.2. Романне мислення в українській прозі ХХ ст………………...…...26
1.3. Роль вимислу та домислу в художній інтерпретації дійсності.....36
1.4. Можливість альтернативної історії в українській романістиці.....43
1.5. Становлення авторської свідомості І. Білика………………..….…51
Розділ 2. Роль біографічного контексту у творчості І. Білика……..….59
2.1. Дискурс соцреалізму в романі «Танго»………………………....….59
2.2. Елементи химерного в екологічному романі
«День народження Золотої рибки»……………...………….….…...69
2.3. Пригодницькі мотиви в романі «Земля Королеви Мод»….…....…77
Розділ 3.Художнє осмислення історії у прозі І. Білика……….….……...85
3.1. Сучасний контекст роману «Яр» І. Білика …………..……............85
3.2. Історико-літературознавчі погляди на роман І. Білика
«Меч Арея»……………...……………………………………..………97
3.3. Інтерпретація «Історії» Геродота в романі
«Золотий Ра» І. Білика ...................................................................116
3.4. Конфлікт світоглядних систем у романі
«Похорон богів» І. Білика………………………..………………....124
3.5. Альтернативна концепція скіфської минувшини
у трилогії «Скіфи» (романи «Дикі білі коні», «Цар і раб»,
«Не дратуйте грифонів»)……………………………………….…...134
Висновки…………………………………………………………….….......…149
Список використаних джерел………………………………………..….....157
Додатки……………………………………………………………….…..…....181

ВСТУП

В українській історичній прозі другої половини ХХ ст. Іван Білик посідав одне з осібних місць. Його романи репрезентують ментальні основи українського буття, висвітлюють боротьбу за екзистенційне право нації бути господарем своєї долі, що часто розгорталася в силовому полі імагологічних протистоянь, втілюють художнє вираження внутрішнього світу письменника в поєднанні з авторською інтерпретацією фактів минулого.
Романи письменника репрезентують специфічне бачення національної історії та колоритне зображення історичних персонажів, що робить тематику творів актуальною і в синхронічному, і в діахронічному аспекті. Іван Білик відкриває нові грані духовного світу людини у скрутних, часто екстремальних умовах життя. Тлумачення історичних подій, які автор обирає для своїх фабул, відрізняється від усталеної інтерпретації, тому твори письменника викликали і викликають суперечки в науковому світі. Достатньо згадати дискусії з приводу висвітлення подій, взятих за основу романів «Меч Арея» та «Яр».
Питання походження гунів, їх тісного генетичного зв’язку зі слов’янами та праукраїнцями, порушені в романі «Меч Арея», до цього часу не мають однозначного трактування і відповідного наукового обґрунтування. Іван Білик у післямові до роману «Аксіоми недоведених традицій» стверджує, що слов’яни – це нащадки гунів.
Також він висуває тезу про тотожність гунів і скіфів, вважаючи, що «гуни» і «скіфи» – синонімічні назви одного народу. Цей висновок письменник зробив, посилаючись на роботи Пріска Панійського, частково цитуючи Амміана та Йордана. Його думку поділяють сучасні дослідники (Г. Василенко, Т. Дашкант, А. Кіндратенко, Галина Лозко), додаючи також вагомі аргументи на підтвердження цієї гіпотези. Отже, художня інтерпретація Іваном Біликом історії гунів провокує істориків вступати в дискусію, яка з літературної поступово трансформується в історичну.
Події, покладені в основу роману «Яр», також відомі та контраверсійні: Голодомор 1932-33 рр., Друга світова війна, політичні репресії, – багато фактів про ці події радянська влада намагалася приховати від народу. Тому й доля дебютного роману письменника складна: він був написаний 1958 р., але перше видання було здійснено лише 2008 р.
Важливість тем, які висвітлює Іван Білик, у сучасному суспільстві зумовлюють актуальність дисертації. У творчості прозаїка, крім вічних тем любові, дружби, природи, війни та миру, порушено проблеми, важливі для українського суспільства: питання національного буття, свободи, віри, освіти, вибору між владними настановами та особистими переконаннями; переслідування за переконання, усвідомлення трагедії Голодомору, репресій; потреба збереження рідної культури, мови, традицій, а також з’ясування походження українців, окреслення доби виникнення української нації та споконвічних територій поселення наших предків.
Письменник художньо осмислює історичні події, тяжіючи до деталізованого опису характеру героїв, пропускає їх крізь особистісні виміри духовної та психологічної організації. Він виступає не відстороненим спостерігачем описуваних подій, а високоінтелектуальним, патріотичним, політично виваженим апологетом національної свободи свого народу.
Романи письменника часто означені присутністю образу автора як основної інстанції при сполученні різних наративних просторово-часових планів, що ускладнює розповідні конструкції (роман «Золотий Ра»).
Творчий доробок Івана Білика постає складним культурним, літературним, філософським явищем. Філософсько-релігійні переконання автора відбиваються на характерах його персонажів і на загальній тональності романів. Кардинально змінюючи уявлення читачів про події давноминулих літ, письменник впливає на формування оновленого світогляду. Історичні проблеми навіть у художньому осмисленні стають універсальними, набувають інтернаціонального, загальнолюдського статусу.
Творчість Івана Білика частково досліджувалася в дисертаціях Раїси Іванченко («Співвідношення історичної та художньої правди в сучасній українській белетристиці (Ю. Мушкетик, І. Білик)»); Марії Лаврусенко («Дохристиянське минуле в українській літературі ХХ століття: проблеми кореляції наукового і художнього пізнання» (Докія Гуменна, Валерій Шевчук, Іван Білик)). Окремі твори Івана Білика розглядалися також у роботах інших дослідників (Наталі Безкровної, Інни Домалеги, Д. Павличка, В. Панченка, А. Топачевського, А. Шпиталя, М. Шудрю, Р. Ярошенка та ін.).
Зазначені студії обмежені переважно оглядом декількох романів автора в контексті творів інших письменників. Дисертація «Художня інтерпретація історії у романах Івана Білика» має на меті широко представити постать і позицію автора, дослідити його твори, співвіднести вимисел і домисел з реальністю та альтернативністю, звернути увагу на духовну основу романів, світорозуміння автора.
Актуальність дослідження визначається кількома факторами, а саме: уперше в українському літературознавстві якнайповніше представлено постать Івана Білика, висвітлено його творчі засади, всебічно досліджено романістику письменника («Яр», «Танго», «Меч Арея», «День народження Золотої рибки», «Земля Королеви Мод», «Похорон богів», «Золотий Ра», «Дикі білі коні», «Цар і раб», «Не дратуйте грифонів»), вивчено кореляцію історичної правди з художнім вимислом та розкрито світорозуміння автора, висвітлено дискусійні історичні концепти в авторській інтерпретації з урахуванням сучасного розуміння питань історичного розвитку нації.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка протягом 2010-2013 рр. у межах теми «Мови та літератури народів світу: взаємодія і самобутність» (державний реєстраційний номер 11 БФ 044-01; науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Г. Семенюк).
Метою роботи є комплексне дослідження прози Івана Білика, її поетики, оригінальної інтерпретації українського минулого в романах письменника.
Досягнення поставленої мети зумовлює вирішення таких завдань:
- з’ясувати роль і місце письменника в українському літературному процесі другої половини ХХ – початку ХХІ ст.;
- дослідити своєрідність світогляду Івана Білика;
- розкрити оптимальність співвідношення в історичних романах письменника історичної правди та художнього вимислу й домислу;
- визначити специфіку образів героїв, сюжетних ліній, мотивів, символів у творах митця;
- простежити вплив історичної прози Івана Білика на сучасну літературу та проаналізувати літературно-критичні відгуки на творчість письменника;
- виявити новаторство автора в моделюванні нового історичного контексту в українській літературі;
- узагальнити історіософські візії та літературні гіпотези Івана Білика.
Об’єкт дослідження – романи Івана Білика «Танго», «День народження Золотої рибки», «Земля Королеви Мод»; історичні романи «Яр», «Меч Арея», «Похорон богів», «Золотий Ра»; трилогія «Скіфи»: «Дикі білі коні», «Цар і раб», «Не дратуйте грифонів».
Предмет дослідження – художня інтерпретація історичних подій різних епох у романному світі Івана Білика.
Джерельна база – історичні романи («Меч Арея» (1972), «Похорон богів» (1986), «Золотий Ра» (1989), «Дикі білі коні» (1989), «Не дратуйте грифонів» (1993), «Цар і раб» (1992); романи «Яр» (2008, 2011), «Земля Королеви Мод» (1982), «День народження Золотої рибки» (1977)); архив митця; літературно-критичні матеріали про творчість письменника.
Теоретико-методологічною базою дисертаційної роботи стали дослідження українських та зарубіжних літературознавців і філософів (Віри Агеєвої, Лідії Александрової, Стефанії Андрусів, М. Бахтіна, Ніни Бернадської, М. Возняка, Надії Гаєвської, М. Хайдеггера, Г. Грабовича, М. Грушевського, А. Гуляка, Тамари Гундорової, П. Декса, І. Денисюка, Д. Донцова, В. Дончика, Д. Дорошенка, О. Дорошкевича, М. Драгоманова, С. Єфремова, М. Жулинського, М. Ільницького, Д. Затонського, Ніли Зборовської, М. Зерова, А. Кеттла, Є. Кирилюка, Ю. Коваліва, Н. Козачука, Нонни Копистянської, Ю. Кузнєцова, М. Наєнка, Є. Нахліка, Л. Новиченка, Світлани Олійник, В. Оскоцького, Соломії Павличко, В. Петрова, Б. Реїзова, Г. Семенюка, М. Сиваченка, Г. Сивоконя, М. Ткачука, В. Фащенка, І. Франка, Роксани Харчук, Г. Штоня та ін.), присвячені проблемам вивчення жанру історичного роману та дослідженню українського модернізму.
Мета, завдання та чинники написання роботи зумовили комплексне використання певних методів дослідження: біографічного, історико-літературного, культурно-історичного, міфологічного, психологічного, системного, феноменологічного.
Біографічний метод сприяє ідейно-змістовому аналізу творів письменника та висвітленню його світоглядних переконань, які позначилися на дискурсивній практиці митця. Персоналізація певних аспектів творчості увиразнює художні особливості літературних творів. Цей метод не залишає поза увагою соціального контексту і культурних особливостей епохи.
Історико-літературний метод використано для аналізу художньої інтерпретації історії в романах письменника. У творчості Івана Білика відображено вплив історичних процесів на літературу, «індивідуальна неповторність творчості митця […] визначається оригінальністю його світогляду, пов’язана з впливом суспільно-історичних, ідейно-естетичних чинників епохи і середовища» [193, 23].
Використання культурно-історичного методу дозволяє зрозуміти причини та першооснови появи певного твору та конкретних історичних образів.
Міфологічні уявлення українців та міф загалом посідає особливе місце у творчості Івана Білика. Враховуючи потребу тлумачення міфів, необхідно звернутися до основ міфологічного методу дослідження тексту.
Психологічний метод доповнює аналіз образотворчості в контексті проекції авторської психології на художні образи романів та впливу соціальних факторів на свідомість автора.
Під час аналізу реальних історичних постатей та їх рецепції в сучасному українському літературознавстві застосовано системний підхід.
Феноменологічний метод дослідження сприяє аналізу особистісних смислів та духовних інтенцій романіста, які відіграють вагому роль у творенні образів письменником.
Наукова новизна роботи. Уперше в українському літературознавстві системно досліджено дискурс історичних романів Івана Білика: об’єктом наукового аналізу стали всі романи автора, а предметом – авторська художня інтерпретація історичних подій різних епох.
На основі широкого фактичного матеріалу окреслено світогляд митця, жанровий репертуар, проблематику і специфіку художнього мислення, сюжетно-композиційну організацію творів письменника, проаналізовано особливості авторського тлумачення подій, способи моделювання образів персонажів, акцентовано пізнавальні, виховні, світоглядні можливості творів історичної тематики.
Подальшого розвитку набуло вивчення оригінальних рис романного мислення прозаїка, його схильність до альтернативної історії, до сміливих історичних гіпотез, що викликали жвавий інтерес у наукових колах.
Досягнуто цілісного літературознавчого тлумачення художньої моделі національної історії в розумінні Івана Білика. Представлено нові характеристики поетики жанру історичного роману.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Отримані результати, теоретичні положення і висновки випливають із логіки викладеного матеріалу: 1) розкрито погляди Івана Білика на українську історію; 2) проаналізовано поетику романів «Яр», «Танго», «Меч Арея», «День народження Золотої рибки», «Земля Королеви Мод», «Похорон богів», «Золотий Ра», «Дикі білі коні», «Цар і раб», «Не дратуйте грифонів»; 3) представлено новітню інтерпретацію національної історії в художніх текстах.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у визначенні особливостей художньої інтерпретації історії та історичних образів у романах Івана Білика; систематизовано відомості про життєвий і творчий шлях письменника. Результати сприяють дослідженню особливостей художньої інтерпретації історії в історичній романістиці.
Практичне значення роботи: результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в літературознавчих, історіознавчих студіях для подальшого вивчення творчих здобутків Івана Білика, для презентації історичної романістики сучасної доби.
Наукові висновки роботи можуть бути застосовані при викладанні курсів з історії української літератури другої половини ХХ – початку ХХІ ст., теорії літератури, при написанні літературознавчих праць (курсових, дипломних, магістерських та ін.), методичних посібників і підручників з української літератури, для розробки спецкурсів, спецсемінарів, позакласних заходів у загальноосвітніх школах.
Матеріали дисертації знадобляться вчителям – літераторам та історикам педагогічних коледжів, гуманітарних ліцеїв і гімназій, загальноосвітніх шкіл.
Апробація матеріалів дослідження відбувалася під час участі у всеукраїнських та міжнародних конференціях:
– Міжвузівська наукова конференція, присвячена 130-річчю від дня народження Володимира Винниченка (2 грудня 2010 р., м. Київ);
– Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 197-й річниці від дня народження Тараса Шевченка (10 березня 2011 р., м. Київ);
– Всеукраїнська наукова конференція (за участю молодих учених) «Концепти та константи в мові, літературі, культурі» (14 квітня 2011 р., м. Київ);
– Всеукраїнська наукова конференція (за участю молодих учених) «Людина і соціум у контексті проблем сучасної філологічної науки» (5 квітня 2012 р., м. Київ);
– Всеукраїнська наукова конференція «Література та історія» (18-19 жовтня 2012 р., м. Запоріжжя);
– Міжнародна конференція «Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе. Проблемы теоретической и исторической поэтики» (19-21 вересня 2012 р., м. Гродно, Білорусь);
– Міжнародна конференція «Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе. Проблемы теоретической и исторической поэтики» (20-22 вересня 2012 р., м. Бєлосток, Польща);
– Всеукраїнська наукова конференція (за участю молодих учених) «Мова, свідомість, художня творчість, Інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (11 квітня 2013 р., м. Київ);
– VII Міжнародна науково-практична конференція «Міжкультурна комунікація: мова – культура – особистість» (18-19 квітня 2013 р., м. Острог);
– Всеукраїнська наукова конференція «Літературний процес: традиції Михайла Коцюбинського в українській літературі ХХ – ХХІ ст. До 150-річчя від дня народження письменника» (27-28 листопада 2014 р., м. Київ).
Також основні положення дисертації вісвітлено в публікаціях:
1. Артюшенко З. В. Буття і концепт світорозуміння в історичних творах Івана Білика / З. В. Артюшенко // Літературознавчі студії. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2013. – Вип. 36. – С. 6-10.
2. Артюшенко З. В. Вплив культурних та історичних чинників на творчість Максима Рильського та Івана Білика / З. В. Артюшенко // Літературознавчі студії. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2012. – Вип. 34. – С. 6-10.
3. Артюшенко З. В. Вымысел или реальность жизненных коллизий (по роману И. Билыка «Яр») / З. В. Артюшенко // Культурная жизнь юга России. Региональный научный журнал. – Краснодар : Краснодарский государственный университет культуры и искусств. – 2013. – № 1 (48). – С. 78-80.
4. Артюшенко З. В. Елементи художнього вимислу в творах Остапа Вишні / З. В. Артюшенко // Літературознавчі студії. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2011. – Вип. 30. – С. 9-15.
5. Артюшенко З. В. Життєві колізії Максима Нетреби: сучасний аспект (за романом Івана Білика «Яр») // Наукові записки. Серія «Філологічна». – Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія». – 2013. – Вип. 34. – С. 98-100.
6. Артюшенко З. В. Тема Другої світової війни у творчості Андрія Малишка та Івана Білика / З. В. Артюшенко // Літературознавчі студії. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2013. – Вип. 36. – С. 6-10.
7. Артюшенко З. В. Уособлення в образах Марка Безсмертного і Максима Нетреби ідеї народності (на прикладі романів М. Стельмаха та І. Білика) / З. В. Артюшенко // Літературознавчі студії. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2013. – Вип. 38. – С. 6-10.
Додаткові публікації:
8. Артюшенко З. В. Альтернативне моделювання української історії в романі Івана Білика «Меч Арея» / З. В. Артюшенко // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. – Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2012. – № 4. – С. 11-17.
9. Артюшенко З. В. Проблема історизму творів Івана Білика / З. В. Артюшенко // Мова і засоби масової комунікації на сучасному історичному етапі : Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Львів, 20-21 квітня 2012 р. – Львів : ГО «Наукова філологічна організація «ЛОГОС», 2012. – С. 65-67.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 250 позицій, та додатків. Загальний обсяг роботи – 180 сторінок без додатків, із яких 156 сторінок основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Узагальнення основних результатів дослідження національної історії в художній інтерпретації Івана Білика дає підстави для з’ясування художньої моделі минулого в поєднанні з філософсько-релігійними переконаннями автора. Для цього здійснено комплексний розгляд специфіки історіософського мислення письменника крізь призму його життя, творчих звершень й особистих переконань у складних культурних, літературних, філософських аспектах другої половини ХХ ст.
Творчий доробок Івана Білика постає складним літературним, культурним, філософським, явищем. Чи не вперше в українському літературознавстві узагальнено представлено постать митця, висвітлено його творчі засади, всебічно досліджено романістику письменника. В українському літературному процесі ХХ – початку ХХІ ст. Івану Білику належить вагоме місце в контексті творення нової української історії. Його історичні романи в художній інтерпретації презентують оновлений погляд на історію. Також увага у роботі акцентована на неісторичних романах автора задля комплексного розуміння світу його творів.
Дослідження своєрідності світогляду Івана Білика сприяло визначенню концептів авторського світогляду, світорозуміння прозаїка, які позначилися на поетиці й індивідуальному стилі, знайшли своє відображення в образній системі романів «Яр», «Танго», «Меч Арея», «День народження Золотої рибки», «Земля Королеви Мод», «Похорон богів», «Золотий Ра», «Дикі білі коні», «Цар і раб», «Не дратуйте грифонів». У цих творах чимало автобіографічних елементів, як важливі для розуміння авторської думки. Іван Білик переосмислював історичні події на основі досвіду свого життя, в аспекті родової й національної пам’яті. За допомогою збережених рукописів простежено логіку розвитку ідей, гіпотез письменника. У дисертації з’ясовано особливості художньої концепції дійсності в українській літературі; проаналізовано історію становлення романного мислення в сучасній українській прозі, зв’язок вимислу й домислу, альтернативності та біографізму в процесі художньої інтерпретації історії, структуруванні романних текстів у діахронічній перспективі.
Простудіювавши в історичних романах Івана Білика співвідношення історичної правди, художнього вимислу, домислу й альтернативності констатуємо, що своєрідні художні інтерпретації історії митця підтвердили актуальність функціонування в українській літературі поняття «альтісторизм». Це вплинуло також і на специфіку образів героїв, сюжетних ліній, мотивів, символів у його творах. Стало зрозумілим, що історичні події представлені в світлі його культурно-світоглядних поглядів. Історичні реалії в художньому трактуванні письменника постають у достовірній повноті, в синтетичному осмисленні буденного існування людини й суспільства та екзистенційного значення людського буття.
Історичні фабули неможливі без достовірних фактів з історії, але при їх неповноті або відсутності письменник неминуче звертається до можливостей вимислу, домислу, альтернативності та авторського передбачення. Іван Білик зробив це не через відсутність сюжетів, а тому, що відчував потребу творити новий історизм. Основа Біликового художнього пізнання минулого сформована на зв’язку «людина – світ», авторська свідомість ґрунтується на філософському світорозумінні, зокрема на принципах «філософії життя», завдяки якій розгорталася велика і плідна критично-рефлексійна робота письменника над історичними романами, інспірувалися його інтелектуальні роздуми над цінностями людського життя, конкретним історичнм призначенням людини, раціональною основою для її дій, мораллю та сформованим способом ставлення до живого й неживого світу речей тощо.
Під час переходу фабул минулого в сюжетні лінії того чи іншого роману окреслюється житейська мудрість екзистенційного вибору свободи, заперечення рабства, що завжди було визначальним для українського народу, змушеного терпіти колоніальний гніт, але ніколи не схильного миритися з принизливим животінням. Попри весь трагізм свого існування, він завжди лишався нескореним, на чому постійно наголошував у своїх творах Іван Білик. Герої його творів, переповнені любов’ю до життя, не відчувають страху існування і демонструють мистецтво жити всупереч найнесприятливішим обставинам.
Одним із завдань під час розгляду романів Івана Білика стало пізнання образної структури творів письменника, взаємозв’язок структурних елементів романів для загального бачення різнорівневих оповідних структур. Системність та комплексність дослідження досягалася не лише завдяки заглибленню у вербальну сутність текстів, а й завдяки аналізу їх духовного підґрунтя – національної культури та авторського мислення. Важливим було виявлення авторської акцентованої ідейності, інтенціональної спрямованості творів згідно з ідеями та цілями літератури загалом, зокрема української.
У результаті вирішення завдання виявити новаторство письменника у моделюванні нового історичного контексту в українській літературі, зроблено висновки, що, приділяючи велику увагу осмисленню історичного минулого українського народу, він студіював його ґенезу, ментальні характеристики, факти героїчного і трагічного буття; формував гіпотетичну теорію виникнення і розвитку праукраїнців та прилеглих народностей, яка вона неодноразово викликала дискусійні спалахи не лише серед літературної громадськості, а й серед науковців-істориків. Тому цінність романів Івана Білика розглядається не тільки в літературному контексті, а й в історичному. Історичне мислення митця, його схильність до історіософських візій неминуче концептуалізується у змісті романів, характері та філософських поглядах персонажів, особливостях художнього трактування певних історичних періодів, цивілізацій з їх різними способами мислення, особливим світорозумінням й унікальним життєсприйняттям.
У романах письменника проекспоновано узагальнені характери – типові для своєї доби, індивідуалізовані в їх самоствердженні: зокрема представники українського радянського суспільства 70-х рр. ХХ ст. на зразок Кравця, Милосердного, Камбали (із роману «День народження Золотої рибки»); українська емігрантська спільнота на теренах Південної Америки: Леон – Левонтій Горбатюк, пан Крячко («Танго»), завзяті борці за ідею – Добриня з роману «Похорон богів», Боромисл, цар Дар’явауш, Еобаз («Дикі білі коні»), Богдан Гатило з роману «Меч Арея», Савмак з роману «Цар і раб», Африканець («День народження Золотої рибки»), Булат Матрос («Земля Королеви Мод»), Максим Нетреба («Яр»). Узагальненим типом людини із ваганнями щодо свого призначення можна вважати Кіма Непийводу («День народження Золотої рибки»), Велеслава («Не дратуйте грифонів»), Бориса (роман «Цар і раб»), Кетрін Уїлсон («Земля Королеви Мод»), Сергія Тягнивола, Буено («Танго») та ін. Так, виразниками національного феномену в історичних романах митця стали образи і прототипи реальних історичних постатей загальнонаціонального звучання в художньому представленні. Водночас провідним центральними персонажем романів Івана Білика виступив узагальнений образ, наповнений авторськими ферментами, з поєднанням рис історичних персонажів та сучасної особистості.
Персонажі Білика, будучи цілісними натурами, поєднують у собі інтелектуально-розумові властивості з чуттєво-емоційними, володіють особливим знанням-переконанням. Філософія життя, збагачена в їхній непростій долі національною філософією серця, дозволяє їм долати перешкоди, утверджуватися, поєднувати емпіричний досвід з духовними інсайтами. Тому герої романів Івана Білика відчувають себе історичними постатями, усвідомлюють себе історією, стають нею, шукаючи в ній та в собі об’єктивної істини, формуючи систему цінностей, важливих для людського життя. Для української новітньої літератури, яку репрезентував своїми історичними романами Іван Білик, визначальним став «захист, духовне пробудження, національне звільнення і духовна підтримка народу на його шляху до свободи і власної державності» [120, 18]. Так, Іван Білик посилався на приклади сильних і незламних історичних постатей серед давніх слов’ян і скіфів, що стали б зразками для сучасного читача, спонукали б його до активних дій, до виборювання індивідуальної й національної свободи.
Іван Білик, приділяючи велику увагу осмисленню історичного минулого українського народу, студіював його ґенезу, ментальні характеристики, факти героїчного і трагічного буття, формував гіпотетичну теорію виникнення і розвитку праукраїнців та прилеглих народностей. Змодельована ним гіпотеза неодноразово викликала дискусійні спалахи не лише серед літературної громадськості, а й серед науковців-істориків. Тому цінність романів письменника розглядається не тільки в літературному контексті, а й в історичному, хоча писав митець і не історичні твори. Відомо, що відновлювальні тенденції шістдесятництва зумовили поширення національно-романтичних ідей, потребу відновити й модернізувати національну міфологію, прояснити реальну історію походження українців, а в разі потреби – доповнити її гіпотезою. Іван Білик, спираючись на історичні реалії, висував власне міркування про ідентифікацію скіфів: «Гунів називають скіфами, й рід Аттіли виводять з найдавніших скіфських династій» [30, 309]. На підтвердження синонімічності назв «гуни» і «скіфи» прозаїк посилався на праці Пріска Панійського, Марціана Гераклітського, Йосифа Флавія, Ф. Гагена, Олая Варелія, Л. Стефані та ін. У романі «Меч Арея» літературна концепція походження українців трактувалася ним як історична версія походження гунів. Іван Білик не приховував, що йдеться про одну з гіпотез, яка потребує ретельних перевірок, проте роман зазнав критики, був заборонений. Альтернативна версія прадавньої історії зробила роман «Меч Арея» найвідомішим з усіх творів письменника й твором нон-ґрата в радянській літературі.
Зважаючи на соцреалістичні обмеження другої половини ХХ ст., Іван Білик мусив писати і романи, які можна кваліфікувати як данину часу. Наприклад, «Танго» має властивості роману-дискусії з комуністичною ідеологією. Крізь його текстуальну тканину простежується лінія національної ідеї, відродження України, а також трансформації образу людини – живої, сильної, з волею, власними думками, з відчуттям національної гідності та культури. Завдяки введенню фантастичних елементів сюжет твору неоднозначний, тому не завжди давав підстави для цензурування. Пересторога «людей, посланців з космосу», стосувалася не тільки Сергія Тягнивола, а й усіх українців, що опинилися в ситуації виживання. Письменник ставив під сумнів оманливі обіцянки панівної влади, за якими приховано руйнівні тенденції.
Івану Білику вдалося донести своє занепокоєння з приводу екологічної загрози для людства в романі «День народження Золотої рибки» завдяки використанню елементів химерного: екзотичні фрагменти, дивна бабуся Чорнойван, хвороби Кіма тощо. У романі митець часто використовував прийом часопросторових перенесень персонажів та їхніх думок, що іноді постають алогічними.
У творчому доробку Івана Білика виділяється роман «Земля Королеви Мод», який є певною мірою романом-мрією. Цей малодосліджений твір, написаний із зовнішнім дотриманням нормативів соцреалізму, має жанрові ознаки притаманні пригодницькому романові. Дотримуючись оповідного плану, автор нанизує ефекти так, щоб викликати в читача переживання, страх, хвилювання. Створивши власну модель пригодницького роману, із елементами авантюрного, Іван Білик зумів показати велич і ницість своїх героїв, їхню силу і слабкість, впевненість і страх. Лише найсильніші змогли вистояти у життєвих випробуваннях. Глибокий психологізм у пригодницькому жанрі зумовлений реалістичністю зображення подорожі. Активні та дієві процеси сучасного світу, із багатьма його суперечностями, ставлять кожного з персонажів у нелегкі умови.
Аналіз політико-історичних поглядів Івана Білика у їх протиставленні офіційній державній радянській ідеології дозволяє простежити духовний зв’язок письменників, які писали в період між Другою світовою війною та 60-80-ми роками ХХ ст. Іван Білик зумів не тільки представити свою обізнаність з історичними та сучасними фактами, подіями минулого і сьогодення, а й у романі «Яр» показати новизну та глибоке осмислення тих фактів. Твір став сміливим, викривальним суспільно-політичним словом, передавав жахіття часів війни: сфабриковані звинувачення у шпигунстві, допити в НКВС, систему доносів, підступи, знущання над селянами. У додатках до дисертації вперше оприлюднюються не друковані дотепер сторінки роману «Яр», які були вилучені за правдиве зображення забороненої тоді теми Голодомору. Роман висвітлював духовний спротив нелюдській системі, суспільні та душевні блукання людини в темному світі «застою», це була спроба змалювати боротьбу національно свідомих жителів України.
Літературно-філософські погляди Івана Білика можна назвати своєрідними, досить неоднозначними та індивідуальними. Вони сформовані на основі його поглядів на життя, мистецтво й історію, часто зумовлені фактами минулого та сучасного. Все це дозволяє з’ясувати специфіку романного мислення автора, його історіософії, художнього світу, на якому позначився світогляд письменника, вузловими категоріями якого виступають поняття «світ» і «людина», розуміння особистісного й національного призначення в суспільстві. Історіософська концепція Івана Білика, попри її суб’єктивізм, мала через його твори неабиякий вплив на свідомість читачів, на суспільство, що простежено на прикладі роману «Похорон богів», у якому художня рецепція християнства правлячими колами Київської Русі потрактована з погляду історичної доцільності, порушено питання зв’язку між скіфами, гунами та українцями. Іван Білик, акцентуючи проблему духовних пошуків, відтворив конфлікт віросповідань. Широке світобачення письменника дало можливість показати духовні колізії русів, соціальні і психологічні процеси, з яких складаються людські вчинки.
Романи «Золотий Ра» та трилогія «Скіфи» побудовані переважно на основі історичних матеріалів Геродота. Хоча твори митця позиціонувалися як романи для середнього шкільного віку, їх значення набагато глибше: вони були розраховані на читача-інтелектуала. Іван Білик романізував авторську художню й життєву правду історії скіфів. Змальовуючи минувшину, він свідомо вкладав у свої гіпотетичні тексти інтригу дискусійних та зухвалих тез. Вони провокували неоднозначну реакцію істориків і критиків, особливо радянських ідеологів, що звикли сприймати романні версії як відповідники реаліям, нехтуючи тим, що література творить інший світ, не тотожний навколишньому. Інтерпретуючи давні історії Геродота, письменник спрямовував читачів на пізнання духовних основ буття, яке пов’язує минуле із сучасністю, на неупереджене сприйняття історичних постатей. У цих творах романісту вдалося досягти «збереження історичної правди – тієї, що її ми знаходимо в творі Геродота» [30, 309].
Письменник, враховуючи контекст переоцінки знань про історичне минуле, розмаїття думок із цього питання, не приховував у своєму романі виховного завдання: щоб не блукати в лабіринтах історичних, суспільно значущих процесів, а збагнути сенс свого існування, потрібен духовний стрижень, яким є культура з великим національним і світовим досвідом.
Узагальнивши результати розгляду художньої інтерпретації історичних події у романах Івана Білика, історіософські та літературні гіпотези письменника, можемо констатувати, що головним інструментарієм моделювання картин світу героїв для нього став історіософський підхід – історію українців він розглядав крізь призму філософії, власного світогляду; світорозуміння художника слова вплинуло на інтерпретацію історичних подій та сприяло кореляції історичної правди з художнім вимислом; дискусійні історичні концепти висвітлено в авторській інтерпретації з урахуванням сучасного розуміння питань історичного розвитку нації; важливим фактором на шляху осягнення глибини постаті Івана Білика стали рукописи письменника та його персональний архів.