МОВА ПРОПОВІДЕЙ ЙОСИФА СЛІПОГО

Короткий опис

Тернопільський національний педагогічний Університет
імені ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

УДК 811.161.2:81’38
На правах рукопису

ПЕТРИШИНА Ольга Ігорівна

МОВА ПРОПОВІДЕЙ ЙОСИФА СЛІПОГО

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Лісняк Стефанія Леонідівна

Тернопіль 2008

Вступ............................................................................................................................4
Розділ 1. Визначальні стильові риси української церковної проповіді........12
1.1. Проблема виокремлення, конститутивні ознаки та історія становлення релігійного стилю української літературної мови.................................................12
1.2. Церковна проповідь як підстиль релігійного стилю української літературної мови.............................................................................................................................24
1.2.1. Основні етапи розвитку української церковної проповіді.............................................................................................................29
1.2.2. Мовно-композиційні особливості церковної проповіді......................42
Висновки до першого розділу................................................................................55
Розділ 2. Семантико-функціональний аналіз релігійної лексики проповідей Йосифа Сліпого........................................................................................................58
2.1. Релігійна термінолексика...................................................................................61
2.1.1. Християнська релігійна термінологія: структура, специфіка функціонування у проповідях Йосифа Сліпого..............................................63
2.1.1.1. Тематичні групи релігійної термінології...................................65
2.1.1.2. Номенклатура як розряд релігійної термінолексики................71
2.1.2. Релігійна онімна лексика........................................................................73
2.1.2.1. Класифікація релігійних пропріальних лексем.........................76
2.1.2.2. Стилістичне навантаження релігійного ономастикону............79
2.1.3. Походження релігійної термінолексики.............................................113
2.2. Образно-стилістична реалізація релігійної лексики в проповідницькій спадщині ЙосифаСліпого......................................................................................124
2.2.1. Функціонально-семантичний статус епітетів.....................................124
2.2.2. Типологія порівнянь..............................................................................133
2.2.3. Метафоризація як семантичний процес і спосіб християнського світосприймання..............................................................................................138
2.2.4. Структурно-граматичні та семантико-стилістичні особливості перифразів........................................................................................................144
Висновки до другого розділу...............................................................................153
Розділ 3. Синтаксичні засоби організації проповідей ЙосифаСліпого......................................................................................................157
3.1. Функціонально-експресивна специфіка синтаксичних структур................157
3.2. Структура та засоби вираження градації.......................................................171
3.3. Парцеляція..................................................................................................179
3.4. Синтаксично-стилістичні параметри періоду..........................................183
3.5. Антитеза......................................................................................................186
3.6. Інверсія.......................................................................................................190
3.7. Риторичні запитання..................................................................................194
Висновки до третього розділу.............................................................................204
Загальні висновки.................................................................................................207
Список використаних джерел.............................................................................214
Список використаної літератури.......................................................................215

ВСТУП

Християнство як духовно-культурний феномен стало наріжним каменем в історії української нації, що визначив особливості її менталітету, а в найбільш трагічні, переломні моменти став запорукою збереження національної самобутності. Із відродженням української державності релігійно-церковне життя набуває оптимальних форм і нової якісної визначеності. Національна церква, яка впродовж тривалого часу перебувала в суспільно-ідеологічній ізоляції, в наші дні повертає собі статус духовної інституції. Відновлюється й функціонування української мови в церковно-релігійній сфері. Надання українській мові статусу культової, богослужбової розширює її функціонально-стильові можливості: активно розвивається ще один функціональний різновид релігійний стиль.
Релігійний стиль не часто потрапляв до кола наукових зацікавлень мовознавців, що було зумовлено дискримінацією церковно-релігійної сфери в тоталітарному суспільстві. Атеїстична ідеологія позначилась і на науковому підході до тлумачення окремих лінгвальних явищ. Так, починаючи з 50-х років ХХстоліття в тлумачних словниках релігійно маркована лексика часто вилучається або кваліфікується такими ремарками: церк. церковне слово чи словосполучення, рел. релігійне (укращому випадку), арх. архаїзм, заст. застаріле слово, дорев. дореволюційне (із обґрунтуванням „позначає предмет чи поняття, витіснене післяреволюційним побутом або таке, що стосується тільки закордонного життя”), розм. розмовне, навіть жарт. жартівливе. Відсутність ґрунтовних досліджень релігійної лексики, словника церковної термінології, зумисне чи „нав’язане” спотворення в наявних лексикографічних працях тлумачення релігійних лексем суттєво обмежили знання носіїв української мови про її лексичний склад.
Починаючи з 30-х років ХХ століття (із забороною УАПЦ, а згодом знищенням УГКЦ), спостерігається занепад релігійного стилю в материковій Україні, що, безумовно, спричинив згасання інтересу до його вивчення. Окремі аспекти функціонування цього стилю стають предметом досліджень мовознавців діаспори. Зроблено спроби аналізу церковно-релігійної термінолексики І.Огієнком (етимологія, правопис, особливості акцентуації релігійних термінів)[237], П.Ковалівим (джерела запозичення церковної термінології)[142], О.Горбачем, Є.Грицаком, Я.Рудницьким, М.Юрковським (діахронічний аналіз тематичних груп церковно-обрядової термінології, її діалектні варіанти)[73, 79, 293, 387], М.Лесівим, Я.Рудницьким (семантика окремих термінів, церковнослов’янізмів у сучасній українській мові)[181-182, 294].
Із здобуттям Україною незалежності, пожвавленням демократичних процесів у суспільстві українська лінгвістика заповнює прогалини в багатьох питаннях, пов’язаних із релігійним стилем. Історії його становлення, конститутивним ознакам, мовним стильовим засобам тощо присвячені численні розвідки учених: Н.Бабич[12-14], С.Біблої[23-26], Н.Дзюбишиної-Мельник[90-92], Т.Коць[157-158], З.Куньч[170-171], М.Лесюка[184], С.Лісняк[186], В.Німчука[232-235], І.Павлової[253-255], Н.Пуряєвої[278-283]. Такі дослідники, як О.Горбач[72], М.Лесюк[184], В.Німчук[234], І.Огієнко[244], М.Пшепюрська-Овчаренко[284], Г.Тимошик[340], С.Харченко[352] висвітлюють мовностилістичні питання українських перекладів Святого Письма. Особливості мови молитви розглядає Н.Бабич[10], Учительних Євангелій У.Добосевич[95], І.Чепіга[360-362], Г.Чуба[366-367]; проповідей З.Куньч[171-172], І.Павлова[255], С.Гарбуз[63]; пастирські послання вивчає Г.Нуцковська[236], духовну поезію І.Гримайловський[76]. Упродовж останніх років з’явились лінгвістичні праці, присвячені різним аспектам аналізу релігійної лексики. Побіжний аналіз функціонування сакральної термінології здійснено в колективній монографії „Українське термінознавство”[258]. Проблеми виокремлення тематичних груп релігійної лексики або вживання окремих номенів, семантики, лексикографії, правопису тощо богословської (церковно-обрядової, християнсько-релігійної, церковно-релігійної, сакральної) термінології висвітлені у працях О.Антоніва[2], Н.Бабич[13], С.Біблої[24-26], І.Бочарової[32], С.Гарбуз[63], К.Гриньків[78], Н.Журавльової[115], М.Кондора[153], З.Куньч[170], М.Лесіва[181], Т.Мороз[219], Г.Наконечної[228-230], І.Павлової[254], Л.Петрович[262], М.Петровича[263-264], Н.Піддубної[266-267], В.Політила[270], О.Прискоки[275], Н.Пуряєвої[278- 281], Н.Рибак[288], М.Скаб[306], О.Тодор[341], В.Федонюк[350], М.Юрковського[387], Ю.Ясіновського[392]. Проте специфіка функціонування релігійної лексики в різних підстилях релігійного стилю до сьогодні в лінгвістиці не розглядалася.
Поза увагою мовознавців залишається жанрово-стильове розшарування релігійного стилю (послуговуємося терміном „релігійний стиль”, зважаючи на відсутність загальноприйнятого терміна на позначення цього функціонального різновиду сучасної української мови). Він об’єднує не однотипні, а подекуди й протилежні за мовним вираженням змісту тексти. Тож варто говорити про виділення в межах релігійного стилю окремих підстилів молитви, проповіді, літургіки, катехитики тощо із характерними для них ознаками. Дослідження мовностилістичних особливостей кожного із підстилів дасть змогу глибше осягнути специфіку релігійного стилю як функціонального різновиду сучасної української мови й заповнити прогалини, пов’язані з недостатністю вивчення лінгвістичної природи релігійної лексики, її компонентного складу, функціонального статусу тропів та стилістичних фігур у конкретному підстилі.
Ґрунтовного мовознавчого аналізу вимагає також спадщина відомих діячів української національної церкви, зокрема Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого. У проповідях цього видатного церковного діяча виражені його думки, бажання, поради і вказівки, „<...>є його дух”, саме у них „<...>твориться велика драма життя нашої Церкви поза Україною”[2, с.6]. Творчий доробок Блаженнішого до останніх десятиліть ХХ століття був заборонений, а нині претендує на статус кращих зразків духовної писемності. Наукові праці, проповіді й послання першоієрарха використовують при викладанні спеціальних дисциплін у духовних навчальних закладах.
Окремі аспекти життя і багатогранної діяльності Патріарха Йосифа стали предметом досліджень, здійснених у діаспорі М.Галівим[57], І.Дацьком[85], А.Драганом[98], В.Качмарем[131], М.Лабунькою[175], В.Ленциком[180], М.Любачівським[195], М.Марусиним[203], І.Музичкою[224-226], Л.Рудницьким[292], М.Рудницькою[291], Р.Смиком[316], І.Хомою[352-356], їх також вивчали лінгвісти та духовні особи в Україні (М.Бармак[15], М.Бендик[20-21], Е.Бистрицька[22], О.Гринів[77], І.Губаржевський[80], А.Денисенко[87], Б.Крив’як[160], О.Мишанич[214], Ю.Рудавський[290], А.Сапеляк[297], В.Сергійчук[298], Н.Сердюк[300-301], О.Шишка[381]). Проте мовностилістичні особливості його розмаїтої творчої спадщини не були предметом мовознавчих студій.
Йосиф Сліпий це „<...>світлий ієрей і єпископ свого розсипаного і мученого стада. Він з певністю був найбільшою особовістю свого часу у своїм народі в Україні. Він був ісповідником Христа, його в’язнили, мучили, морили голодом і холодом, висмівали, понижували, зневажали: він переніс все це для єдності Церкви Христової”[250, с.166]. Проповідницька спадщина Блаженнішого презентує глибоке осмислення й прогнозування складної, конфліктної ситуації у сфері релігійно-церковного життя та водночас демонструє його незламну віру в єднання християнських церков та успішну розбудову централізованої потужної української держави. Багате мовлення Й.Сліпого-проповідника відкриває широкі можливості для вивчення особливостей проповідницького підстилю: семантико-стилістичних інтерпретацій релігійної лексики, засобів творення християнсько-релігійної образності, особливостей інтонування та ритмомелодики тощо.
Отже, актуальність нашого дослідження зумовлюється такими чинниками:
· важливістю розв’язання мовознавчих проблем релігійного стилю, зокрема його жанрово-стильової диференціації;
· відсутністю досліджень проповідницького підстилю;
· необхідністю різноаспектного вивчення релігійно маркованої лексики й особливостей її функціонування в різних підстилях релігійного стилю;
· потребою вивчення функціонально-семантичного статусу тропів та фігур у релігійному стилі загалом і в проповідницькому підстилі зокрема;
· формуванням соціального запиту на реабілітацію і всебічне вивчення творчої спадщини першоієрархів української національної церкви.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі навчальних програм, а також відповідає загальній проблематиці комплексних теоретичних і теоретико-практичних досліджень кафедри українського і загального мовознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка „Закономірності розвитку української та інших слов’янських мов на лексичному, граматичному та дериваційному рівнях”. Тема дисертації затверджена фаховою координаційною радою „Українська мова” Інституту української мови НАН України 21 листопада 2006 року, протокол № 34.
Метою роботи є дослідження мовних засобів організації проповідей Йосифа Сліпого.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
· з’ясувати інтра- та екстралінгвальні чинники становлення і розвитку релігійного стилю та проаналізувати основні тенденції його дослідження на сучасному етапі;
· визначити особливості проповідницького підстилю та принципи його виділення в окремий різновид релігійного стилю;
· дослідити історію походження і функціонування церковної проповіді, визначивши джерела, час та шляхи розвитку;
· описати релігійну термінолексику проповідей Йосифа Сліпого та з’ясувати семантико-стилістичні особливості релігійних апелятивів і власних назв;
· установити функціонально-експресивну специфіку синтаксичних структур, дослідити функціональний статус тропів (епітета, метафори, порівняння, перифраза) та фігур (градації, парцеляції, періоду, антитези, інверсії, риторичних запитань) у проповідницькій спадщині Йосифа Сліпого;
Об’єктом дослідження стала мова проповідей Патріарха Йосифа Сліпого.
Предмет дослідження мовні одиниці лексичного та синтаксичного рівнів, їх склад, структура та стилістичні особливості.
Джерела дослідження. Джерельною базою роботи є тексти проповідей Блаженнішого Йосифа Сліпого, вміщені в єдиному повному виданні його творчого доробку, опублікованому в Римі упродовж 1968-1985рр.[1-6]. Аналізований матеріал становить близько 6800 мовних одиниць.
Методи дослідження зумовлені його метою та завданнями. Як основний застосовано описовий метод для встановлення зв’язків між одиницями різних рівнів, диференціації лексем, синтаксичних конструкцій і виявлення особливостей їх семантики. При з’ясуванні семантичних характеристик складних речень, тропів і фігур, ідентифікації відношень у їхній структурі, вивченні їх компонентів використано методики компонентного та контекстного аналізу. Застосовано прийоми типологічного, етимологічного та статистичного аналізу мовних одиниць.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше на широкому фактичному матеріалі досліджено мовні засоби організації церковної проповіді, розкрито стилістичні можливості одиниць лексичного та синтаксичного рівнів в межах проповідницького підстилю. Розглянуто мовний матеріал, який із ідеологічних міркувань тривалий час був заборонений і тому не був предметом лінгвістичних студій. У дисертації виявлено основні чинники еволюції церковної проповіді в українській національній церкві, джерела її збагачення, особливості розвитку, насамперед у мовному аспекті. З’ясовано зміст поняття „проповідницький підстиль”.
Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні знань про релігійний стиль сучасної української літературної мови, у висвітленні структурної організації релігійної лексики, виявленні ролі тропів і фігур у творенні образної системи проповідницьких текстів, їхнього значення для християнського світосприймання та розуміння. Дисертаційні висновки розвивають окремі теоретичні положення стилістики, текстознавства, лексикології, ономастики.
Практичне значення роботи полягає в тому, що одержані результати можуть бути використані у викладанні курсів історії української мови, лексикології, стилістики сучасної української мови, лінгвістичного аналізу тексту; мовних і релігієзнавчих спецкурсів у світських і духовних навчальних закладах; для написання відповідних підручників і посібників; у лексикографічній практиці. Результати студії будуть цікавими як для лінгвістів, так і для релігієзнавців, служителів церкви, а також світських осіб, не байдужих до історії української національної церкви.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорено на Міжнародній науково-практичній конференції вчених-релігієзнавців та богословів „Київська традиція і східний обряд в Українському християнстві” (Тернопіль, 2004), ІХ Міжнародній науково-практичній конференції „Наука и образование 2006” (Дніпропетровськ, 2006), Міжнародній науковій конференції „Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови” (Київ, 2006), VІІВсеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ,2006), Міжнародній науковій конференції „Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаси, 2006), Міжнародній науковій конференції „Діахронія в дослідженнях мови і в дидактиці вищої школи” (Лодзь, 2006), ІХМіжнародній науковій конференції „Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2006), Міжнародній науковій конференції „Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам’янець-Подільський, 2007), ХІІМіжнародній ономастичній конференції „Ономастика України у загальнослов’янському контексті” (Чернівці, 2007).
У повному обсязі дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри українського і загального мовознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Публікації. Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено в 12публікаціях, із них 7 у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури, що містить 405 позицій, та переліку джерел. Обсяг роботи 252 сторінки. Основний текст дисертації викладено на 213 сторінках.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження проповідницької спадщини Першоієрарха УГКЦ Йосифа Сліпого дозволяє стверджувати, що навіть поза межами України національна церква не припиняла своєї діяльності й продовжував розвиватися релігійний стиль сучасної української мови, зокрема проповідницький підстиль.
1. Релігійний стиль це окремий стильовий різновид української мови, що сприяє об’єднанню людей на основі віросповідання, світоглядних установок, моральних цінностей, забезпечує спілкування віруючих з Богом та між собою в сфері релігійних відносин. Для цього стилю характерні такі конститутивні ознаки, як небуденна урочистість, піднесеність, образність, символізм, консервативність. Головними стилетворчими засобами стилю, що обслуговує церковно-релігійну сферу, є: релігійна лексика, церковнослов’янізми, слова-символи, мовні формули із сакральним значенням, архаїчні слова й форми, непрямий порядок слів у реченнях і словосполученнях, художні тропи (епітети, порівняння, метафори тощо). У межах релігійного стилю виділяються такі його підстилі, як: а)канонічної літератури; б)літургіки; в)проповіді; г)молитви; ґ)катехитики.
2. Проповідницький підстиль, зберігаючи основні ознаки релігійного стилю, характеризується ще й власними виражальними засобами. Аналіз проповідницького доробку Йосифа Сліпого дозволяє визначити такі риси проповіді, як: стандартність стильової форми, використання мовних кліше (так званих літургійних акламацій), біблійних цитат, покликань на канонізовані джерела. Проповідь відзначається широким вживанням пропріальної лексики, уснорозмовних елементів, оцінних лексем, обмеженим вживанням релігійної термінології. Особлива ритмомелодика фрази, що значною мірою досягається завдяки інверсійному порядкові слів, перифрастичності, риторичності висловлювань, образність, прості, часто неповні та перервані речення, повтор окремих частин увиразнюють тексти проповідей і надають їм експресивності. Церковним проповідям притаманні доступність викладу інформації, спрощеність доведень, аргументованість, головним джерелом якої є Біблія як фактологічна основа проповідей і яка спрямована на активізацію мислення прихожан.
Оскільки Святе Письмо відзначається глибиною та гнучкістю думки, мовним багатством, точністю в змалюванні розмаїття явищ духовного життя людини, то воно є не лише джерелом для змісту проповіді, а й керівництвом щодо способу викладу думок. Проповідь як інтерпретація християнських істин, тлумачення Слова Божого прочитується після богослужіння і є його складовою частиною. Тому структура церковної проповіді повністю підпорядкована високій меті й важливості завдань церковного вчительства. Проповідницькі тексти мають типові композиційні елементи. Для них характерне послідовне членування на вступ, виклад, закінчення. Основне призначення проповідницького підстилю роз’яснювати християнські істини з метою виховання моральних християнських чеснот, формувати відповідний стиль мислення, поведінки, життя загалом. Основними жанрами проповідницького підстилю є слово, промова, гомілія, власне проповідь.
Українська церковна проповідь у своєму розвиткові пройшла шість етапів, що зумовлено суспільно-політичними умовами та розвитком української мови.
3. Проповіді Блаженнішого призначені для інтелектуального, досвідченого реципієнта; в них містяться відомості не лише з галузі теології, але й соціології, всесвітньої історії, історії церкви тощо. Звідси численність спеціальних термінів, зокрема релігійної термінології в аналізованих текстах, що є характерною рисою проповідницького ідіостилю Йосифа Сліпого. Традиційно проповідницький підстиль, на відміну від інших підстилів релігійного стилю, обмежується використанням універсальних, найбільш доступних і зрозумілих для широкого кола прихожан релігійних термінів. Проповідницька спадщина Йосифа Сліпого презентує порушення цієї тенденції, адже близько 60% аналізованих проповідницьких текстів виголошено для компетентних реципієнтів. Найбільш численними є групи термінів, пов’язані з храмом та його внутрішніми атрибутами, духовною ієрархією й теологією.
4. При використанні релігійних онімів у проповідях Йосифа Сліпого простежується актуалізація різноманітних сем (як домінантних, так і периферійних, але переважно з денотативної сфери релігії), що забезпечує піднесено-урочисте звучання душпастирського висловлювання. На основі опозиції „реальне” / „гіпотетичне” релігійні пропріальні лексеми класифіковано в дві групи реалоніми та оніми біблійного походження. Проміжний розряд агіонімів об’єднує назви людей, яких вселенська церква канонізувала як святих.
Поняття ідіостилю Йосифа Сліпого-проповідника визначає широкий спектр інтерпретацій релігійних онімів, причому кожен із розрядів релігійних власних назв виявляє певні особливості використання в церковній проповіді. Це дозволяє простежити закономірності стилістично-виражальних можливостей різних тематичних груп релігійних пропріальних лексем. Так, оніми біблійного походження дієвий засіб художньої експресії, вираження душпастирської інтерпретації християнської філософії, а вживання реалонімів стосується здебільшого відтворення реалій навколишньої дійсності, забезпечуючи наочність та достовірність викладу.
5. Аналіз релігійної лексики проповідей з погляду походження дозволив виявити в її складі численні групи церковнослов’янізмів, запозичень з грецької мови, латинізмів та полонізмів.
Тисячолітнє використання церковнослов’янської мови як сакральної (священної) й культової (богослужбової) привело до наявності її елементів у релігійному стилі сучасної української мови. В зв’язку з цим священнослужителі, зокрема УГКЦ, відводили церковнослов’янізмам значне місце в своїй духовній діяльності. У вигляді численних вкраплень вони органічно функціонують у проповідях Йосифа Сліпого, що сприяє увиразненню текстів, надає їхньому звучанню особливої патетичності. Послідовна орієнтація на грецьку церковно-термінологічну протосистему при формуванні української релігійної термінології зумовила поширення грецизмів у лексиці церковного обряду, тому вони досить вагомо представлені в проповідницькій спадщині Йосифа Сліпого. Релігійні лексеми латинського походження стосуються назв духовних осіб, релігійних зібрань чи організацій. Полонізми в спадщині Йосифа Сліпого розглядаємо як типову ознаку мовлення галицького духовенства.
6. Винятковою стилістичною вагою вирізняються в проповідях Йосифа Сліпого епітети. Систематизація художніх означень проповідей Блаженнішого засвідчила, що за ступенем усталеності між компонентами найчисленнішою групою є звичні епітети; за морфолого-синтаксичним принципом ад’єктивні, дієприкметникові та епітети-композити; за семантичним найширше представлена група метафоричних означень.
Аналіз використаних у проповідях означень дозволяє прослідкувати кілька чітко виражених семантичних груп денотатів: Бог (божественне начало); ідеальні духовні абстракції; об’єкти церковно-біблійної сфери.
7. У проповідницьких текстах спостерігаємо явище нейтралізації метафори: метафоричне висловлювання сприймається реципієнтом у прямому значенні. Під час виголошення проповіді в прихожан актуалізовано християнсько-теологічні відомості; віруючі підсвідомо сприймають особливі правила сполучуваності слів у проповідницькому тексті, спричинені оригінальною моделлю християнського світобачення. Попри це Йосифу Сліпому як проповідникові притаманне метафоричне сприймання земного та божественного світів, зумовлене подібністю предметів та явищ або ж позитивними чи негативними конотаціями. Метафоризація в аналізованих проповідях є не лише продуктивним процесом формування похідних лексико-семантичних варіантів, а й потужним засобом творення біблійно-християнських образів, тобто одним із засобів християнського світосприймання.
8. Для контрастної характеристики духовного (праведного) й земного (грішного) вагоме місце в поетичній системі проповідницьких текстів займають порівняння. Найширше представлені компаративеми з експліцитним показником порівняльних відношень. У конструкціях із показником сполучникового типу суб’єктами порівняння найчастіше виступає людина, що уособлює земне, тілесно-грішне життя, та істоти духовного світу триєдиний Господь як духовний ідеал. Відсилаючи слухача до відомих фонових знань про компаратора, проповідник зіставляє (протиставляє) в порівняльних конструкціях духовні чесноти (моральну досконалість, чесність, милосердя і т.ін.), до виховання яких повинен прагнути істинний християнин, та вади (моральну спустошеність, скупість, підступність тощо), яких необхідно остерігатися.
9. Специфічним художнім інструментом пізнання християнсько-релігійного світу, засобом вираження світогляду проповідника є перифраз. Його ретельний лінгвістичний аналіз передбачає три взаємозв’язаних аспекти вивчення: структурно-синтаксичний, лексико-семантичний, стилістичний. Релевантною ознакою перифразів є їхня структурна єдність: у досліджуваних тестах це бінарні конструкції (прикметник + іменник, іменник + іменник) та тричленні конструкції (прикметник + іменник + іменник, іменник + прикметник + іменник). Особливістю перифразів є синонімічність стосовно слова-денотата та іншого перифраза. Тому перифрази можуть утворювати великі синонімічні ряди, що дозволяє уникнути мовленнєвих повторень і водночас увести в номінацію елемент характеристики. Перифрастичні звороти в системі мовних засобів проповідницького ідіостилю Блаженнішого виконують моралізаторську, евфемістичну, шаблонізуючу функції. У мові проповідей Йосифа Сліпого використано перифрази, породжені тематичною специфікою релігійного стилю.
10. Як засвідчує проповідницька спадщина Блаженнішого, ряд синтаксичних ознак проповідницький підстиль успадкував від публіцистичного стилю. Це насамперед розмаїття ускладнених і складних речень з багатьма однорідними, відокремленими членами, вставними і вставленими компонентами, що забезпечують логічну послідовність та мотивування викладу, а також експресивний синтаксис з риторичними, односкладними та неповними реченнями, повторами окремих частин, нанизуванням компонентів тощо, які надають експресивності та переконливості мовленню душпастиря. Водночас із розгорнутими синтаксичними конструкціями книжного типу в проповідницькому підстилі використовуються лаконічні розмовні структури. Це зумовлено прагненням проповідника наблизитися до слухачів, які повинні сприймати його не тільки як ментора, котрий прагне переконати чи нав’язати свої погляди, а як щирого, доброзичливого, рівноправного співрозмовника.
Мова проповідей Блаженнішого вражає асоціативністю, образністю, вмінням виокремити найсуттєвіше і не просто донести його до віруючих у доступній та неповторній формі, а представити як духовне відкриття, спасенну істину. Йосиф Сліпий досягає цього значною мірою через оригінальні та несподівані фігури інверсію, антитезу, риторичні запитання, парцеляцію та ін.
Так, градація не тільки дозволяє Блаженнішому представити певні події, явища, властивості тощо земної та ідеально-божественної сфер як схожі або тотожні, що мають, проте, різну силу чи інтенсивність вияву, але й посилює експресивність висловлювання. Водночас градуювання близьких за змістом понять із проекцією на християнські ціннісні установки спрямоване на те, щоб віруючі замислилися над першорядним, духовним.
Часте використання Блаженнішим парцельованих конструкцій відображає його прагнення забезпечити емоційність, виразність, динамічність мовлення, наблизити його до невимушеного розмовного стилю. Парцеляція дозволяє проповідникові надати тому чи іншому компонентові синтаксичної одиниці інформативно-комунікативного навантаження, виокремити його в загальнотекстовій структурі, тим самим актуалізувати окремий смисловий центр.
Щодо основи використання періоду в мовленні Йосифа Сліпого, то нею є прагнення душпастиря до повноти викладення думки з експресивним її звучанням. Бажаний ефект досягається завдяки тому, що в періоді враховано інтонаційні особливості мовлення проповідника витримування пауз, зміна підвищення й пониження голосу, уповільнення чи прискорення темпу тощо.
Для мовлення Блаженнішого характерні оригінальні синтаксичні структури, що відзначаються незвичним порядком слів. Широкий спектр інверсій, використаних у проповідницькій спадщині Патріарха, сприяє увиразненню потрібних об’єктів чи понять, а також виступає засобом ритмічності мовлення оратора.
Напруження думки, душпастирських і загальнолюдських почуттів Йосиф Сліпий часто виражає через нагнітання відкритих, невирішених і водночас актуальних ситуацій, презентованих у риторичних запитаннях.
Проповідницька спадщина Йосифа Сліпого відзначається самобутністю, оригінальністю не тільки завдяки тематичній та стилістичній багатогранності проповідницьких текстів, а й з огляду на умови, в яких вона творилась у діаспорі, в забороненій на українських теренах церкві. Наявність у свідомості Першоієрарха духовної відповідальності істинного пастиря постійно спонукала його до самовдосконалення через розширення знань з різних наукових галузей, а також через постійне шліфування свого мовлення граматики, словникового запасу, вимови. Тож під час виголошення проповідей Йосиф Сліпий майстерно реалізовував не тільки суто гомілетичні, богословські засади, але й використовував відомості з історії церкви, всесвітньої історії та історії України, політології, соціології тощо. Завдяки цьому його проповідницький доробок як „цікава мозаїка тематики, проблем, справ, стилю і ораторської методи”[5, с.5] став зразком для наслідування наступними поколіннями українського духовенства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Твори Кир Йосифа Верховного Архиєпископа і Кардинала / Зібрали о.проф. д-р І.Хома і о.д-р Ю.Федорів. Т.ІІІ-ІV. Рим: Український Католицький Університет ім.Св. Климентія Папи, 1970. 900с.
2. Твори Патріярха і Кардинала Йосифа / Зібрали о.проф. д-р І.Хома і о.проф. д-р І.Музичка. Т.ІХ. Рим: Український Католицький Університет ім.Св. Климентія Папи, 1980. 355с.
3. Твори Патріярха і Кардинала Йосифа / Зібрали о.проф. д-р І.Хома і о.проф. д-р І.Музичка. Т.Х-ХІ. Рим: Український Католицький Університет ім.Св. Климентія Папи, 1979. 306с.
4. Твори Патріярха і Кардинала Йосифа / Зібрали о.проф. д-р І.Хома і о.проф. д-р І.Музичка. Т.ХІІ. Рим: Український Католицький Університет ім.Св. Климентія Папи, 1981. 335с.
5. Твори Патріярха і Кардинала Йосифа / Зібрали о.д-р І.Хома і о.д-р І.Музичка. Т.ХІІІ. Рим: Український Католицький Університет ім.Св. Климентія Папи, 1983. 352с.
6. Твори Патріярха і Кардинала Йосифа / Зібрали о.д-р І.Хома і о.д-р І.Музичка. Т.ХІV. Рим: Український Католицький Університет ім.Св.Климентія Папи, 1985. 494с.
7. Іларіон. Навчаймо дітей своїх української мови. Вінніпеґ: Віра й Культура, 1961. 63c.
8. Проповідь Блаженнішого Любомира на свято Різдва Христового// www.ugcc.org.ua
9. Проповідь Блаженнішого Любомира під час Божественної Літургії з нагоди відкриття Сноду Єпископів УГКЦ// www.ugcc.org.ua
10. Філарет. Проповіді, промови, послання, доповіді, інтерв’ю. Т.7. К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2007. 799с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев А. А. Текстология славянской Библии / Анатолий Алексеевич Алексеев; Кол. авт. Рос. акад. наук, Ин-т рус. лит. (Пушкинский Дом) и Славян. библ. фонд. СПб.: Дмитрий Буланин; Koln ect.: Bohlau, 1999. 254с.
2. Антонів О. Особливості субстантивантів у системі богословської лексики// Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції, Київ, 5-6жовтня 2000 року/ Відп. ред. В. Німчук. Л.: Видавництво Львівської Богословської Академії, 2000. С. 111-117.
3. Антофійчук В. Євангельські образи в українській літературі ХХстоліття. Чернівці: Рута, 2001. 335с.
4. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367с.
5. Аристотель. Поэтика. Риторика. СПб: Азбука, 2000. 347с.
6. Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: Сборник: Пер. с англ., фр., нем., исп., польск. яз. / Вступ. ст. и сост. Н.Д.Арутюновой; Общ. ред. Н.Д.Арутюновой и М.А.Журинской. М.:Прогресс, 1990. С.5-32.
7. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896с.
8. Архиєпископ Ігор Ісіченко. Загальна Церковна Історія. Курс лекцій для вищих духовних шкіл. Харків: Акта, 2001. 601с.
9. Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Наука, 1957. 295c.
10. Бабич Н. Мовні засоби емоційного впливу молитви // Українська література в загальноосвітній школі. 2003. №5. С.52-53.
11. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч.посібник. Львів: Світ, 2003. 432 с.
12. Бабич Н. Місцеві” мови у сучасному релігійному стилі // Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції, Київ, 5-6 жовтня 2000 року/ Відп. ред. В. Німчук. Львів: Видавництво Львівської Богословської Академії, 2000. С. 21-26.
13. Бабич Н. Проблеми терміновживання і термінотворення в сучасному конфесійному стилі // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 1998. С. 161-169.
14. Бабич Н. Українська мова в релігійному (конфесійному) стилі (історія, сучасний стан, перспектива) // Gatunki mowy i ich ewolucja. Prace naukowe Uniwersytetu Śląskiego w Katowicach. Tom I. Mowy piękno wielorakie / Pod redakcją Ostaszewskiej D. Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2000. С. 246-256.
15. Бармак М.Йосиф Сліпий шлях богослова, науковця, педагога // Наукові записки ТДПУім. В.Гнатюка. Вип.VII. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. М.М.Алексієвця. Тернопіль, 1998. С.318-337.
16. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Сост. С.Г.Бочаров; Текст подг. Г.С.Бернштейн и Л.В.Дерюгина; Примеч. С.С.Аверинцева и С.Г.Бочарова. М.: Искусство, 1979. С. 237-280.
17. Бевзенко С. П. Українська діалектологія. Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів університетів і педагогічних інститутів. К.: Вища шк., 1980. 246 с.
18. Безгодова Н. Співвідношення понять термінологія професіоналізм номенклатура (теоретичний аспект) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Випуск 34. Ч. 1. С.458-463.
19. Белецкий А. А. Лексикология и теория языкознания (Ономастика): Монография. К., 1972. 209с.
20. Бендик М. Помісність Української Греко-Католицької Церкви та її бачення Патріархом Йосифом Сліпим. Львів: Свічадо, 1996. 54с.
21. Бендик М.о. Проблема Патріархату в діяльності Йосифа Сліпого// Патріарх Йосиф Сліпий як визначний український ієрарх, науковець та патріот: Матеріали Міжнародної наукової конференції (20 вересня 2002 року, м.Київ). К.: Українська видавнича спілка, 2003. С.116-123.
22. Бистрицька Е. Йосиф Сліпий організатор богословської науки в Україні// Пам’ять століть. 2002. № 6. С.69-74.
23. Бібла С. В. Динаміка розвитку української церковної термінології// Філологічні студії: Збірник наукових праць. Вип. 1. Луцьк, 1996. С.118-123.
24. Бібла С. Види та джерела варіативності в системі української церковної термінології // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 1998. С. 258-263.
25. Бібла С. В. Лексико-семантичні парадигми в системі української церковної термінології (синонімія) // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку. Збірник наукових праць, присвячений пам’яті проф.С.П.Cамійленка. Ч. 1. Запоріжжя: Вид-во Запорізького державного ун-ту, 1996. С.173-176.
26. Бібла С. В. Склад, джерела й шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів та посад): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України; Інститут української мови. К., 1997. 20с.
27. Біблія і культура: Збірник наукових статей / Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича, Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України; ред А. Нямцу. Чернівці: Рута, 2000. Вип. І. 231с.
28. Біблія і культура: Збірник наукових статей / Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України; ред А. Нямцу. Чернівці: Рута, 2000. Вип. ІІ. 229с.
29. Бикман Д., Келлоу Д. Не искажая слова Божия: Принципы перевода и семантического анализа Библии: Пер. с англ. Санкт-Петербург: Ноах, 1994. 464с.
30. Бондаренко Л. Релігійно-християнська лексика і фразеологія в поезії ДмитраЗагули // Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції, Київ, 5-6 жовтня 2000року/ Відп. ред. В.Німчук. Львів: Видавництво Львівської Богословської Академії, 2000. С. 289-292.
31. Бородина М. А., Гак В. Г. К типологии и методике историко-семантических исследований (На материале лексики французского языка). Л.: Наука, 1979. 232с.
32. Бочарова І. В. Найменування свят на вшанування Ісуса Христа (Різдво та Водохреща) // Система і структура східнослов’янських мов: Збірник наукових праць. К., 2003. С.122-124.
33. Браїлко Ю. І. Конфесійна лексика у творчості українських поетів 60-80-х років ХХ століття (семантико-стилістичний аспект): Автореф. дис....канд.філол.наук: 10.02.01 / Національний педагогічний ун-т ім.М.П.Драгоманова. К., 2005. 20с.
34. Булаховський Л. А. Питання походження української мови. К.:Вид-во АНУРСР, 1961. 284 с.
35. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.:Довіра, 1993. 414 с.
36. Бурдіна Г. Вплив Біблії та конфесійного стилю на збагачення української лексики й фразеології // Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції, Київ, 5-6 жовтня 2000року/ Відп. ред. В.Німчук. Львів: Видавництво Львівської Богословської Академії, 2000. С. 258-265.
37. Вежбицкая А. Сравнение градация метафора // Теория метафоры: Сборник: Пер. с англ., фр., нем., исп., польск. яз. / Вступ. ст. и сост. Н.Д.Арутюновой; Общ. ред. Н.Д.Арутюновой и М.А.Журинской. М.:Прогресс, 1990. С.133-152.
38. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклав і голов. ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2004. 1440 с.
39. Верещагин Е. М. История возникновения древнего общеславянского литературного языка (Переводческая деятельность Кирилла и Мефодия и их учеников). М.: Мартис, 1997. 315 с.
40. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 405с.
41. Виноградов В. В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания. 1955. №1. С. 60-87.
42. Виноградов В. В. О теории художественной речи: Учебное пособие. М.:Высш. шк., 1971. 240с.
43. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. М.:Гослитиздат, 1959. 653с.
44. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.:Изд-во АН СССР, 1963. 254с.
45. Винокур Г. О. Филологические исследования. Лингвистика и поэтика. М.:Наука, 1990. 452с.
46. Винокур Т. Г. Об изучении функциональных стилей современного русского языка советской эпохи // Развитие функциональных стилей современного русского языка. М.: Наука, 1968. С. 3-11с.
47. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.:Наук. думка, 1992. 222с.
48. Вовк В. Н. Языковая метафора в художественной речи: Природа вторичной номинации. К.: Наукова думка, 1986. 142с.
49. Войтак М. Проявление стандартизации в высказываниях религиозного стиля (на материале литургической молитвы)// www.gumer.info/bibliotek_Buks/Linguist/Article/Voitak
50. Войтак М. Стереотипизация и креативность в вотивной молитве// www.psu.ru/pub/filolog
51. Войтак М. Стилистика архипастырских посланий: к вопросу о стиле бытовых текстов // Стереотипность и творчество в тексте: Межвуз. сб. науч. тр. Пермь: Перм. гос. ун-т, 2001. С.270-283.
52. Воробьёва И. А. К вопросу о лексическом значении имён собственных// Актуальные проблемы лексикологии: Тезисы лингвистической конференции. Томск, 1971. 139с.
53. Врочистий бенкет на пошану Його Блаженства Верховного Архієпископа Кардинала Кир Йосифа Сліпого. Детройт, Мічиган, 1968. 16с.
54. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация. Общие вопросы. М.: Наука, 1977. С.230-293.
55. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. М.:Наука, 1988. С.11-25.
56. Галас А.М.Структурні і функціональні особливості періоду в українській літературній мові: : Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ НАНУкраїни, Інститут української мови. Ужгород, 1997. 22с.
57. Галів М. У шістдесятиріччя Єрейських Свячень Патріярха Йосифа Помісної Української Католицької Церкви, 1917-1977. Нью Йорк, 1977. 16с.
58. Галятовський Іоаникій. Ключ розуміння / Підг. до вид. І.П.