СУЧАСНІ ПРІЗВИСЬКА ЛУГАНЩИНИ: КОГНІТИВНА ПРАГМАТИКА ТВОРЕННЯ ТЕКСТУ ОНІМА

Короткий опис

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ФЄДОТОВА НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА

УДК 811.161.2’373.2 (043)

СУЧАСНІ ПРІЗВИСЬКА ЛУГАНЩИНИ:
КОГНІТИВНА ПРАГМАТИКА ТВОРЕННЯ ТЕКСТУ ОНІМА

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового
ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник Галич Валентина Миколаївна
доктор філологічних наук, професор

Луганськ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 11
1.1. Стан розробки проблеми. 11
1.2. Методи й аспекти дослідження. 26
1.3. Прізвисько в термінологічному аспекті 32
Висновки до І розділу. 36
РОЗДІЛ 2 ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЕННЯ ТЕКСТІВ ПРІЗВИСЬК.. 38
2.1. Прізвисько як текстотвірний чинник. 38
2.1.1. Теорія тексту як джерело усвідомлення специфіки тексту прізвиська 40
2.1.2. Прізвисько як текст. 44
2.1.3. Формально-структурне вираження тексту прізвиська. 46
2.1.3.1. Дискусійні питання структури тексту. 46
2.1.3.2. Структурні типи сучасних прізвиськ Луганщини. 54
2.2. Текст прізвиська як результат комунікативно-пізнавального сприйняття образу людини. 59
2.2.1. Вербалізація образу людини в прізвиську як соціально-психологічна інтерпретація її сутності 68
2.2.2. Асоціативна природа творення текстів прізвиськ. 74
2.2.3. Особливості твірної бази стислих текстів прізвиськ. 81
2.2.4. Відпрізвищеві прізвиська, співвідносні з дериватами морфемного способу творення. 98
2.2.5. Провідні мотиви творення текстів прізвиськ. 102
2.2.6. Конотативність прізвиськових текстів Луганщини. 126
Висновки до ІІ розділу. 132
РОЗДІЛ 3 ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТЕКСТІВ ПРІЗВИСЬК В АСПЕКТІ ДИСКУРСОЛОГІЇ 135
3.1. Сприйняття тексту прізвиськ у світлі когнітивної теорії 135
3.2. Прагматика інтерпретації тексту прізвиськ. 141
3.3. Текст прізвиська як знак. 155
3.4. Дискурс інтертекстуальних прізвиськ. 163
Висновки до ІІІ розділу. 168
РОЗДІЛ 4 ПРІЗВИСЬКА ЛУГАНЩИНИ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ АСПЕКТІ 170
4.1. Проблеми регіональної ономастики у світлі соціолінгвістики. 170
4.2. Тексти прізвиськ учителів відображення педагогічного стилю спілкування 173
4.3. Ніки як сучасні феномени неофіційної номінації людей. 177
Висновки до ІV розділу. 181
ВИСНОВКИ.. 183
ЛІТЕРАТУРА.. 192

ВСТУП

Прізвиська завжди були невід’ємною ознакою українського антропонімікону. Вони пожвавлюють комунікативний процес через надання людині образної характеристики, яка відбиває ставлення оточуючих до носія цього колоритного імені. Сприйняття такого символічного знака активізує у свідомості комунікаторів однієї культури певні архетипні образи (первинні природні образи, ідеї, переживання, властиві людині як об’єкту колективного несвідомого [146, с.57]), що закріплені на нейролінгвістичному рівні у вигляді клішованих структур, крізь призму яких сприймається кожне нове явище освоюваної дійсності. Таким чином, зберігаючи свою семантику, прізвиська в закодованому вигляді несуть інформацію не тільки про особу, якій воно надане, але й про особливості певної епохи, чим створюють культурний портрет нації. Саме за такими особливостями прізвиська ми можемо відстежувати мовні, культурні та історичні зміни в житті українського народу від давнини до сучасності.
В останні десятиліття активно вивчається регіональна антропоніміка. В ономастичних працях широко досліджуються особливості особових імен, прізвищ, імен по батькові в найрізноманітніших аспектах, проте такий клас антропонімів, як прізвиська, на жаль, до цього часу не став предметом ретельної уваги науковців.
Актуальність дослідження: В українському мовознавстві відсутні комплексні й системні, зокрема монографічні, дослідження, присвячені виявленню номенклатури, мотиваційної бази та структури сучасних прізвиськ. На цьому факті наголошує й ономатолог Р.І.Осташ: «Сучасні прізвиська в українській антропоніміці незаслужено забуто. Чи не єдиним винятком є стаття І.Д.Сухомлина «Українські прізвиська людей як власні родові назви» [115, с.115]. Однак, крім зазначеної праці, у вітчизняній антропоніміці відомі дослідження М.Л.Худаша [173], П.П.Чучки [178; 179], Л.Т.Масенко [100], проте в них провідним є історичний аспект вивчення прізвиськ. Набагато ширше сучасні прізвиська як один із класів антропонімів досліджені в російському мовознавстві, підтвердженням чого є праці Л.О.Сергєєвої [142], М.М.Ушакова [167], П.Т.Поротнікова [126; 128], Г.Я.Симіної [145], Є.Ф.Даниліної [49], З.П.Нікуліної [107 113] та ін. З огляду на вище сказане, можна констатувати недостатню розробленість теоретичної бази дослідження саме у вітчизняному мовознавстві. Тема нашого дослідження є актуальною ще й з тієї причини, що прізвиська, відображаючи ментальність та національний колорит мовлення того народу, який їх утворює, визначають специфіку мовної ситуації східного регіону. І нині, в епоху сплеску науково-технічного прогресу модифіковані у формі та значенні прізвиська залишаються «своєрідною енциклопедією побуту народу, його звичаїв і духовної культури» [100, с.34].
Сучасні прізвиська як власні назви, що надані людині за характерними ознаками зовнішності, поведінки чи діяльності, на відміну від інших класів антропонімів (особових імен, імен по батькові та прізвищ) є не тільки ідентифікаційними знаками людини, що вирізняють її з кола інших людей, а й такими, що компресують у собі мотиваційний текст, який передує появі неофіційного найменування людини, тобто можуть бути пояснені, інтерпретовані в процесі мовлення у вигляді розгорнутого тексту. Питання функціонування антропонімів у контексті когнітивного аспекту на сучасному етапі є актуальним і маловивченим. Крім того, у дослідженнях з антропонімії до сьогодні ще не було зроблено жодної спроби розгляду прізвиська як тексту, чинника переродження мовлення, свідомо спланованої мовцями ланки комунікації, тобто в аспектах текстознавства та теорії комунікації Пропонований підхід до прізвиськ як класу антропонімів допоможе перевести дослідження наукової проблеми з позицій констатації факту існування прізвиська та опису його характеристик у сферу вивчення функціонування цього оніма на рівні свідомості.
ХХІ століття називають інформаційною добою, позначеною глобалізацією процесів комунікації, завдяки чому зближується відстань між людьми, стираються територіальні межі. Цей процес спричиняє появу типових асоціацій, пов’язаних з образами, створеними засобами масової комунікації та зменшує кількість індивідуальних, регіонально особливих прізвиськ. Однак він не зменшує цінності дослідження регіональних антропонімів, а навпаки, указує на унікальність дібраного онімного матеріалу, який дозволяє говорити про типове й індивідуальне, національне й загальнолюдське, явища конвергенції й дивергенції в прізвиськовій творчості українського народу на порозі третього тисячоліття.
Усе вище зазначене спричинило вибір теми дисертаційного дослідження: «Сучасні прізвиська Луганщини: когнітивна прагматика творення тексту оніма».
Мета наукової праці дослідити сучасні прізвиська Луганщини в аспектах текстотворення й теорії комунікації та з’ясувати специфіку їх функціонування як стислих текстів реалізується в низці таких завдань:
- вивчити внутрішню структуру сучасних прізвиськ Луганщини з метою з’ясування їх потенційних можливостей текстотворення;
- з урахуванням досягнень новітньої наукової парадигми систематизувати різні визначення поняття «тексту» й сформувати дефініцію «текст прізвиська»;
- довести, що прізвиська є стислими текстами, які компресують в собі мотиваційний / інтерпретаційний зміст антропоніма;
- розглянути деривацію прізвиська як складник процесу творення тексту, що інтерпретує значення образів, покладених в основу семантики індивідуальної власної назви;
- узагальнити й описати провідні мотиви творення текстів прізвиськ Луганщини;
- проаналізувати структуру та специфіку лексичної бази й конотативного компонента регіональних прізвиськ;
- залучивши метод психолінгвістичного експерименту, відтворити процеси розуміння та інтерпретації прізвиськ;
- з метою з’ясування прагматики стислих текстів прізвиськ проаналізувати інтерпретаційну парадигму їх сприйняття;
- з’ясувати особливості функціонування стислих текстів прізвиськ;
- установити закономірності функціонування тексту прізвиська як цілісного знака;
- простежити реалізацію когнітивного потенціалу інтертекстуальних прізвиськ як елементів дискурсу їх текстів;
- визначити особливості творення прізвиськових текстів Луганщини в соціокультурному аспекті;
- подати найбільш повну класифікацію сучасних прізвиськ Луганщини.
Об’єктом дослідження є прізвиська населення Луганської області.
Предметом дослідження є когнітивний аспект творення, сприйняття та інтерпретації прізвиськ Луганщини як процес розкодування стислої інформації тексту прізвиська.
Наукова новизна дисертаційної праці зумовлена актуальністю теми та специфікою аналізованого матеріалу. Уперше в дослідженні:
- прізвисько розглянуто в аспекті текстотворення;
- здійснено комплексний підхід з урахуванням синергетичного принципу, що дозволяє розкрити загальні основи структурно-семантичної теорії прізвиська, яка базується на врахуванні мовленнєвого простору породження та функціонування цього класу онімів;
- проведено класифікацію сучасних прізвиськ Луганщини та визначено мотиви їхньої номінації на сучасному етапі;
- з використанням психолінгвістичних методів вивчено процеси сприйняття, розуміння та інтерпретації текстів прізвиськ, що дозволили дійти висновку про розвиток самосвідомості та самоідентифікації особистості в умовах нового історичного розвитку суспільства, зумовленість семантичних моделей прізвиськ особливостями ментальності, історією та культурою регіону;
- зроблено спробу проаналізувати сучасні прізвиська Луганщини в психо- і соціолінгвальному аспектах в контексті проблеми розвитку людської свідомості та у світлі сучасної теорії тексту й комунікації.
Методи та прийоми дослідження зумовлені складністю наукового предмета. У дисертації використані такі загальнонаукові методи: історико-генетичний, термінологічного аналізу, порівняльно-історичний та добору й систематизації матеріалу; спеціальні методи дослідження мови: описовий метод та методи дистрибутивного, компонентного, трансформаційного аналізів, моделювання семантичної структури прізвиська та його знакової природи; експериментальні методи дослідження: психолінгвістичного експерименту та вільних асоціацій; квантитативні (статистичні) методи: кількісний аналіз відповідей учасників експерименту та їх інтерпретація; соціологічний метод контент-аналізу та прийоми анкетування й інтерв’ювання.
Методологічну та теоретичну основу дисертації становлять: основоположні праці з питань теорії ономастики, зокрема антропоніміки, що стосуються вивчення прізвиськ у синхронії та діахронії, фундаментальні дослідження з теорії тексту та його значення в процесі комунікації, а також семантики та семасіології. Для реалізації поставлених завдань у основу дисертаційної роботи покладені праці з теоретичних проблем ономастики таких дослідників, як В.М.Галич, В.М.Калинкіна, Ю.О.Карпенка, Є.С.Отіна, Н.В.Подольської, А.В.Суперанської [39; 70; 117; 124; 154]. Аналізуючи структурно-семантичні особливості творення сучасних прізвиськ Луганщини ми скористалися науковими розвідками П.П.Чучки, Л.Т.Масенко, М.Л.Худаша, Л.О.Сергєєвої, М.М.Ушакова, В.М.Галич, П.Т.Поротнікова, Г.Я.Симіної, Є.Ф.Даниліної, З.П.Нікуліної та ін. [178; 100; 142; 167; 39; 126; 145; 49; 108]. Вивчення прізвиськ в аспектах текстознавства та психології творчості базується на теоретичних положеннях досліджень вітчизняних та зарубіжних учених Т.М.Ніколаєвої, І.Р.Гальперіна, М.І.Жинкіна, Ю.А.Сорокіна, Т.М.Дридзе, О.О.Залевської, О.С.Кубрякової, О.О.Леонтьєва, А.І.Новикова, О.О.Потебні, Р.С

Список літератури

ВИСНОВКИ

Прізвиська це величезний і надзвичайно розмаїтий за морфологічною структурою, семантикою та суспільними й комунікативними функціями лексичний шар української мови. Теоретичні підсумки дисертації доводять, що прізвиська сьогодні це жива продуктивна категорія мовної творчості народу.
Вироблена нами складна методологічна модель дослідження забезпечила концептуальний виклад змісту наукової праці, ефективне застосування методів у їх взаємозв’язках, одержання об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процес творення прізвиськ в східному регіоні України. Застосовуючи новітні методики та технології, зокрема ефективне використання таких методів та прийомів, як статистичний, психолінгвістичний експеримент, моделювання семантичної структури прізвиська й процесу його творення, розкриття знакової природи оніма, аналізуючи численні інтерпретації його тексту та спрямувавши дослідження сучасних прізвиськ Луганщини в аспекти прагматики, теорії тексту та теорії розуміння, ми змогли проілюструвати типологічні риси оніма цього класу, а саме:
- прізвиська, на відміну від інших класів антропонімів, функціонують переважно в розмовному мовленні, тобто сфера їх використання неофіційна;
- з уваги на те, що цей клас антропонімів не фіксується документально, прізвиська можуть надаватися людині в будь-який період її існування;
- на відміну від особового офіційного імені прізвисько може змінюватися в процесі функціонування;
- одна особа може мати нерегламентовану кількість прізвиськ;
- надання прізвиська та його функціонування має факультативний характер;
- якщо офіційні імена сьогодні надаються без урахування характеризуючих властивостей суб’єкта, то прізвиська виникають лише на основі цих властивостей, тобто вони інформаційно насичені та образно й емоційно оздоблені;
- у прізвиську відображається багатоаспектність номінації: воно характеризує трьох комунікантів автора, носія імені та інтерпретатора-реципієнта;
- прізвиська завжди емоційно-експресивно забарвлені;
- зазначений клас антропонімів має метафоричний та асоціативний семантичний зміст;
- прізвиськам властива обмежена номінативність, що зумовлено неможливістю в деяких випадках звернення до співбесідника на прізвисько;
- нехарактеристичні прізвиська виконують контактовстановлюючу функцію в певному колективі.
1. Спираючись на сучасне теоретичне обґрунтування дефініції «текст», ми доводимо, що прізвисько за його функціонально-структурними й асоціативно-семантичними ознаками та специфікою прагматики можна назвати текстом, а отже, розглянути процес породження стислого тексту цього антропоніма, спираючись на основні етапи текстотворення. Ураховуючи принципово новий підхід до характеристики прізвиська в аспекті текстознавства, ми подаємо власне його термінологічне визначення, що, на відміну від попередніх досліджень, указує на існування цього неофіційного імені у формі стислого тексту, якому властиві підвищена інформативність і акумулювання у вигляді асоціативних образів основних ознак носія імені. Наголосивши на тому, що значення прізвиська актуалізується й розкривається в мотиваційному та інтерпретаційному тексті, ми з огляду на онтологічні риси тексту та провідні його ознаки, на які вказується в різних дефініціях, розглядаємо прізвисько, з одного боку, як текст, а з іншого як важливий чинник текстотворення. Це спричинило поглиблене дослідження термінологічного простору поняття текст.
2. Нами відзначено, що в сучасному розумінні текст є прагматично спрямованим посередником дискурсу (претекст текст посттекст). За допомогою екстраполяції різних аспектів поняття «текст» на теорію прізвиська нами доведено, що прізвисько, за основними елементами дефініції, а саме: цілісністю, діалогічністю, комунікативністю, прагматичним спрямуванням і структурованістю збігається з терміном «текст» та виступає самостійною мовною структурою, яка реалізує в акті спілкування комунікативні інтенції співрозмовників. Обов’язковою умовою функціонування неофіційного імені є його декодування та інтерпретація адресатом, що сприяє розкриттю сконцентрованого в його семантиці інформаційного потенціалу.
3. Прізвисько характеризується підвищеною інформативністю, змістовою насиченістю й структурно-семантичною вербальною нерозгорнутістю, що дає підстави називати його «стислим текстом». Особливість його формально-структурного вираження ми відзначаємо в тому, що під час стискання мотиваційний текст прізвиська відтворюється в реченні, словосполученні чи слові, з подальшим декодуванням в інтерпретаційному посттексті. Стискання мотиваційного тексту найчастіше реалізується в одному слові (96,59%), що є традиційним для утворення неофіційних імен, однак вплив постмодерної стилістики позначився на активізації творення прізвиськ-багаточленів, які не зафіксовані як типові в історичній антропоніміці. Нами відзначено, що прізвиська-речення результат активізації ускладненого інтертекстуального мислення сучасного носія мови, яке характеризує новітні тенденції нашої доби.
4. Кожен текст прізвиська виступає синтезом тематично-змістового, прагматичного та функціонально-стильового чинників і визначається сукупністю таких екстралінгвальних характеристик, як зміст, наміри автора, тобто мотиви й мета створення тексту прізвиська, особистісні властивості автора, характер адресування тощо. Асоціативно-текстуальне навантаження прізвиськ залежить від особливостей твірної бази їх стислих текстів. На матеріалі прізвиськ Луганщини, згідно із загальновживаною класифікацією, нами виділено два види прізвиськ за походженням: відапелятивні (45,5%) та відонімні (54,5%). Відапелятивні прізвиська формуються на основі мовного значення загальної назви, метафоричного переосмислення апелятива-етимона, причому внутрішньою формою новоутворених антропонімів стають окремі компоненти семантики апелятива, перенесені в іншу денотативну сферу, а відонімні на базі асоціативних сем мовленнєвого чи конотативного значення власної назви, що вказують на специфічні риси характеру чи зовнішності носія імені. Найчисленнішою серед прізвиськ відонімного походження є група антропонімів, утворених від особових імен, прізвищ та імен по батькові денотата 77,9%, саме тому в контексті розгляду прізвиськ цього типу ми приділяємо велику увагу процесам деривації та функціонуванню цих відпрізвищевих образних антропонімів. Зважаючи на переважну більшість відонімних прізвиськ, утворених від прізвищ (81,9%), та їхню співвіднесеність із загальною кількістю неофіційних антропонімів (34,8%), з огляду на недостатню розробленість цього питання, ми обґрунтовуємо змістовність, оцінність та діалогічність відпрізвищевих прізвиськ. До того ж зазначена статистика підтверджує правомірність унесення відпрізвищевих найменувань до складу прізвиськ. Ми виділяємо відпрізвищеві прізвиська, співвідносні онімами, утвореними з морфемним способом та неспіввідносні. Одним із поширених способів творення відпрізвищевих прізвиськ неспіввідносних з морфемним, є асоціативний. Стислий текст відпрізвищевого прізвиська, крім повідомлення офіційного антропоніма, містить ще й додаткові мотивації, через які прізвище стало стимулом для асоціативного переосмислення семантики прізвиська. Ми виділяємо чотири види таких асоціацій: лексичні, фонетичні, графічні або ініціальні, синкретичні.
5. Відбиття у свідомості комунікантів образів інших людей відбувається завдяки асоціативним механізмам свідомості, що, за нашими спостереженнями, контролюється правою півкулею мозку. Творення прізвиськ асоціативним шляхом відбувається через сприйняття й опис реалії, виділення її характерних ознак, несвідоме зіставлення об’єкта реальної дійсності з образами, зафіксованими в свідомості автора антропоніма, з подальшою вербалізацією процесу мислення в стислій номінативній одиниці. Цей процес умовно можна поділити на декілька етапів, які в реальності відбуваються одночасно, не розбиваючись на фази, як-от: апперцепції (психонетичний), інтеріоризації (когнітивний), внутрішнього програмування (превербальний), селекції (вербальний) та системно-функціональний (парадигмізації та синтагмізації). Залежно від комунікативної ситуації, тезаурусу мовця, зміщення лексичної домінанти мовленнєвомислительний процес реалізації інтенцій автора імені людини може мати різне словесне оформлення у вигляді прізвиська, яке виступає образною соціально-психологічною інтерпретацією сутності індивіда. З розширенням обсягу інформації про об’єкт найменування, зміною сфери спілкування прізвиська трансформуються, уточнюються їхні мотиваційні тексти. Неконтрольованість асоціативного процесу творення неофіційного найменування ідентична мимовільності процесу його сприйняття, що, унаслідок актуалізації полісемічності чи омонімічності апелятивів-етимонів, призводить до розбіжностей інтерпретаційних і мотиваційних текстів.
6. Спостереження показують, що прізвиська Луганської області різноманітні за своєю структурою та мотиваціями творення текстів. За кількістю носіїв ми виділяємо індивідуальні, колективно-групові, сімейно-родові, або «вуличні», та парні прізвиська. Аналізуючи прізвиська Луганщини за семантичним змістом, ми виокремили характеристичні та видільні прізвиська, що надаються носіям через певні фізичні, психічні чи характеристичні особливості. Номінаторами виділяються найсуттєвіші риси суб’єктів номінації, що закріплюються в прізвиськах, які в свою чергу в текстовому наповненні відбивають загальні мовні процеси. Застосування статистичного методу дозволило нам визначити 9 груп провідних мотивів творення прізвиськ Луганщини (характеристика зовнішності, психічні особливості, подія, що відбулася з носієм імені, рід занять, уподобання, соціальні характеристики, місце проживання, вік носія імені, родинні стосунки), більшість з яких поділяється на підгрупи. Основою образної характеристики особи в прізвиську стають ознаки зовнішності носія імені. Такі прізвиська становлять 62,4 % від загальної кількості зібраних нами онімів. Деталізація цієї частини антропонімів відбуваються в трьох підгрупах (анатомічні особливості, оформлення зовнішності та функціональні ознаки зовнішності), що засвідчують перевагу характеристики анатомічних особливостей номінованих (78,5% від загальної кількості прізвиськ групи), й відбивають загальнокультурний розвиток категорії тілесності в постмодерному дискурсі, зміщення стереотипів ідентифікації людини. Визначаючи особливості творення стислих текстів сучасних прізвиськ Луганщини із залученням матеріалу, що ілюструє прізвиська, утворені в останні роки, ми звертаємо увагу на такі, що походять від імен персонажів рекламних кліпів або мотивуються їх сюжетом, а також зазначаємо, що активізація використання слів іншомовного походження, зокрема англійського, у ролі слів-етимонів нових прізвиськ пов’язана зі змінами в соціально-економічному, політичному, культурному та духовному житті України. Тенденції, що виразно окреслилися в культурі української мови (активне проникнення до лексичної системи іншомовних слів) відтворилася і в словотворі прізвиськ.
7. Образно характеризуючи людину, прізвиська обов’язково відображають позитивну чи негативну експресивно-емоційну оцінку індивіда оточуючими, тобто є конотуючими іменами незалежно від семантики апелятива, покладеного в основу прізвиська. Так, емоційно нейтральні лексеми-етимони, залежно від контексту творення прізвиська набувають як позитивних, так і негативних конотацій. Аналіз прізвиськових текстів Луганської області дозволив систематизувати організацію нашарування конотативних сем (емоційності, експресивності, оцінності, образності), простежити їх функціонування, з’ясовуючи семантику апелятива або шляхом декодування мотивації надання прізвиська. Специфікою функціонування позначені прізвиська, які надають школярі вчителям. Вона полягає в тому, що такі прізвиська ніколи не виконують контактовстановлюючої функції, а лише сигніфікативно-характеристичну. Знання особливостей номінування педагогів за стилем спілкування з учнями допоможе вирішити психологічні проблеми навчально-виховного процесу.
8. Розуміння, сприйняття та інтерпретація тексту прізвиська в теорії мовленнєвої діяльності передбачає залучення функціонального, когнітивного, гносеологічного аспектів та врахування «людського фактору». Прагматичний потенціал інтерпретації стислого тексту прізвиська реалізується повною мірою лише за умови повного збігу тезаурусів адресанта й адресата та прозорості мотивації творення образного антропоніма. Цей факт підтверджують результати психолінгвістичного експерименту, який доводить, що повне розкриття стислого тексту прізвиська можливе лише завдяки зіставленню численних інтерпретаційних текстів, які в сукупності створюють загальну когнітивну карту прізвиськового тексту. Прагматика комунікативності прізвиськового тексту зумовлює обов’язковість його спрямування на сприйняття й інтерпретацію. Поза комунікативним актом прізвисько втрачає свою сутність. Сприйняття тексту прізвиська когнітивний процес, подібний до його творення, який проходить на рівні мислення адресата комунікації та реалізується через інтерпретацію прізвиська шляхом вербалізації асоціативних зв’язків у свідомості інтерпретатора з декодованим знаком прізвиськового тексту. Стислий текст прізвиська, сприйнятий адресатом, після розширення й розуміння знову стискається, однак не в слово, а в згусток смислу концепт, що вербалізується за необхідності. Тому на етапі інтерпретації часто відбуваються трансформації первинного змісту стислого тексту прізвиська, коли він вербалізується в схожій, однак не оригінальній формі, або ж у випадку неузгодження асоціативних полів автора й інтерпретатора. Тоді прізвисько продовжує існування у декількох семантичних варіантах, один з яких згодом зникає через маловживаність. Різні мотиваційні тексти можуть існувати й паралельно, але в різних колективах.
9. Прізвисько як текстовий посередник комунікації, що характеризується прагматичним спрямуванням, виступає цілісним складним знаком, який об’єднує слово й концепт, одночасно виступаючи результатом інтеракції реципієнта й творця образного імені. Прізвисько як знак, функціонуючи в дискурсі власної назви, передбачає своє існування завдяки спрямованості на адресатів та мовленнєвій ситуації інтерпретації у вигляді проекції асоціативних зв’язків, які виникають у свідомості реципієнтів, корекції множини інтерпретаційних текстів до співвіднесення знака-символа з образом номінованої людини. У такому випадку діяльність знакового спілкування через посередництво прізвиська актуалізується у процесі розгортання стислого тексту цього оніма.
10. Визнаючи асоціацію провідним механізмом творення текстів прізвиськ, слід відзначити, що одним із важливих текстоформуючих засобів сучасного прізвиська можна вважати й інтертекстуальність, яка спрямована на утворення асоціативних зв’язків з існуючими відомими текстами. Нами визначено особливий тип прізвиськ: прізвиська-цитати, прізвиська-ремінісценції, що віддалено нагадують вихідний текст, та прізвиська-алюзії, що є запозиченнями певного елемента зі стороннього тексту, який служить відсиланням до тексту-джерела. Інтертекстуальні елементи неофіційних антропонімів розпізнаються адресатами інформації у процесі їх сприйняття й тлумачення, коли розширюються межі існуючих понять, стверджується альтернативне бачення усталених цінностей. Вивчення регіональних інтертекстуальних елементів допомагає зорієнтуватися в оцінках історичних подій, на які вони вказують.
11. Ономастичний матеріал, зібраний на Луганщині, ілюструє специфічну функцію мови відображати суспільну свідомість, тобто документально й активно фіксувати інформацію про зміни в історико-культурному та політичному житті народу, відбивати ментальність етносу. В останні роки спостерігається поширення нового виду антропоніма це інтернетні ніки. Охоплений нами невеликий шар ніків луганських чатів дозволяє стверджувати, що ці неологічні утворення заявляють про себе як про самостійний клас антропонімів, який займає проміжне становище, тяжіючи за своїми функціональними характеристиками до псевдонімів, але значною мірою співзвучний з прізвиськами, про що свідчить перехід частини інтернетних імен до класу прізвиськ, які вживаються поза мережею в усному спілкуванні для називання особи. Ураховуючи ту особливість, що псевдоніми далеко не масове явище, скоріше елітне, масовість ніків і те, що їх деривація повністю вкладається в межі прізвиськової творчості, ми схильні кваліфікувати їх як прізвиська та пропонуємо називати їх «інтернетними прізвиськами».
Ментально-репрезентативний характер утворення прізвиськ дозволяє йому акумулювати в знаковій формі архетипи нації, у яких закріплено культурний та світоглядний потенціал народу, його характерні ментальні риси. Це означає, що жива мовна ситуація Луганщини не може приховатися від відлуння в прізвиськах. За допомогою неофіційних імен людей, що живуть у різних регіонах області ми можемо відстежити рівень використання українських, російських та суржикових апелятивів як основи творення прізвиськ. Мусимо констатувати й той факт, що, через відсутність контролю Луганської місцевої влади над упровадженням прав державної української мови (у загальноосвітніх школах, гімназіях, коледжах, вищих навчальних закладах та ЗМІ панує російська мова) мовою спілкування мешканців області, зокрема молоді, переважно є російська мова. Така мовленнєва ситуація регіону знайшла відбиток у прізвиськовій творчості різних вікових груп та соціальних прошарків, коли українська лексика у ролі слів-етимонів перебуває епізодично. Проте, незважаючи на російськомовні вираження значної частини сучасних прізвиськ Луганщини, вони в багатьох своїх виявах засвідчили ментальність українського народу: вуличні та родинні прізвиська давня традиція українського села, здатність до влучного колоритного й лаконічного слова в характеристиці людини провідна риса українця, а розгорнуті мотиваційні тексти прізвиськ близькі до таких жанрів української народнопоетичної творчості, як анекдот, легенда, казка, байка. І навіть те, що прізвиська мешканців області й нині актуальні в спілкуванні, указує на їх бережне ставлення до історичної пам’яті, традицій пращурів, оптимістичні оцінки буття та бачення майбутнього.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аднаурова Э.С. Стилистический аспект номинации словом как единицей речи // Языковая номинация: Виды наименований. М.: Наука, 1977. С.86129.
2. Аксенов С.С. Проблема семантической организации русских прозвищ (на материале советской художественной прозы 60-80-х годов): Автореф. дис. к.ф.н. Одесса. 1988. 16 с.
3. Аксенов С.С. Прозвища в произведениях В.Н.Астафьева // Актуальные вопросы русской ономастики / Отв. ред. Карпенко Ю.А. К., 1988. С.168173.
4. Александрова О.И. Неофициальные личные имена в частной переписке и в дневниковых записях конца ХІХ начала ХХ века // Ономастика Поволжья-3. Уфа, 1973. С.130.
5. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. М.: Наука, 1977. 380 с.
6. Андреева Г.М. Психология социального познания. 2-е изд. М.: Аспект-Пресс, 2000. 288 с.
7. Антошин А.Н. Прозвища жителей села Монаково // Ономастика Поволжья-2. Уфа, 1972. С.98100.
8. Ардеева Н.В. Принципы номинации в современных прозвищах лиц // Русская ономастика / Отв. ред. В.Д.Бондалетов. Рязань, 1977. С.8087.
9. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. Л.: Наука, 1981. 295 с.
10. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М.: «Прогресс»,1990. С.532.
11. Архипов Г.А. Прозвища жителей деревни Средние Юри // Ономастика Поволжья-3. Уфа, 1973. С.159161.
12. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Изд-во "Сов. энциклопедия", 1966. 524с.
13. Ахутина Т.В. Порождение речи. Нейролингвистический анализ синтаксиса. М.: Изд-во МГУ, 1989. 213с.
14. Ашурова Д.У. Производное слово в свете коммуникативной теории языка (стилистический аспект). Ташкент: Изд-во ФАН, 1991 97 с.
15. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. / Пер. с французского. М.: Издательство иностранной литературы, 1955 416с.
16. Баранник Д.Х. Текст // http://litopys.org.ua/ukrmova/um.htm
17. Бархударов Л.С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории перевода. М., 1975. 265 с.
18. Бахарев Н.Е. Общие тенденции и некоторые закономерности структурно-функционального развития газетных заголовков // Русское и зарубежное языкознание. Алма-Ата, 1970. С.7279.
19. Бахтин М.М. (Волошинов В.Н.) Марксизм и философия языка. Основные проблемы социологического метода в науке о языке. Ленинград, 1929. 352 с.
20. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996 С.318324.
21. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 444 с.
22. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Видавничий центр «Академія», 2004. 344 с.
23. Беринда Памва Лєксіконъ славєноросскій и именъ тлъкованіє // Лексикон словенороський Памви Беринди. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 260 с.
24. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. (Пер. с англ.) М.: Современная литература, 2002. 316 с.
25. Бинсвангер Л. Экзистенциально-аналитическая школа мысли / Экзистенциальная психология. Экзистенция / Пер. с англ. М.Занадворова, Ю. Овчинниковой. М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. 624 с.
26. Бисималиева М.К. О понятиях «текст» и «дискурс» // Филологические науки. 1999. № 2. С.7885.
27. Бодалев А.А. Формирование понятия о человеке как личности. Л., Издательство Ленинградского ун-та, 1970. 135с.
28. Ботвина Н.В. Коннотативные антропонимы в русской художественной речи (на материале сатирических произведений послевоенного периода): Автореф. дис к.ф.н. К., 1988. 24 с.
29. Брунер Дж. Психология познания. М.: Прогресс, 1977. 412 с.
30. ВайнрихХ. Текстовая функция французского артикля // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 8. М., 1978. С.370388.
31. Вальтер Х., Мокиенко В.М. Русские прозвища как объект лексикографии // Вопросы ономастики. Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 2005. № 2. С.5369.
32. Ванюшечкин В.Т. Семантическая и словообразовательная структура диалектных прозвищ // Ономастика Поволжья-2. Уфа, 1972. С.8589.
33. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста. К.: Наукова думка, 1988. 238 с.
34. Виноградов В.В. Избранные труды. Исследование по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 559 с.
35. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата: Монография. К.: Вища шк., 1993. 200с.
36. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. М.: АПН РСФСР, 1956. 519с.
37. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 8 т. М.: Педагогика, 1982. Т2. 368с.
38. Гак В.Г. Семантическая организация текста // Лингвистика текста. М., 1974. Т.1 С.514.
39. Галич В.М. Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика. Луганськ: Знання, 2002. 212 с.
40. Галич В.М. Олесь Гончар журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності: Монографія. К.: Наук. думка, 2004. 816 с.
41. Галич В.М. Прізвиськова народна творчість Луганщини // Луганщина літературна. Луганськ, 2003. С.102112.
42. Галич В., Лук’янчук Р. З історії сучасних прізвиськ // Етнокультура Волинського Полісся та чорнобильська трагедія. Вип. ІІІ. Рівне. 1998. С.7681.
43. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. Изд. 2-е. М.: Едиториал УРСС, 2004. 144 с.
44. ГорбачеваТ. Праздник вербальной свободы: [Процесс пополнения лексики иноязычными словами] // Независимая газета. 2000. 28 октября. С.8.
45. Грановская Р.М., Крижанская Ю.С. Творчество и преодоление стереотипов. СПб.: ОМ, 1994. 175 с.
46. ГрицюкЛ.Ф. До питання про лінгвістичний статус заголовка (на матеріалі англомовної поезії) // Мовознавство. 1989. № 5. С.5558.
47. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
48. Даль В.И. Толковый словарьживого великорусского языка: В 4-х т. М.: Русский язык, 1981. Т.3. 555 с.
49. Данилина Е.Ф. Прозвища в современном русском языке // Восточно-славянская ономастика. Исследования и материалы / Отв. ред. Суперанская А.В. М.: Наука, 1979. С.281297.
50. ДаниловаЮ.Ю.Заголовки как «тексты-примитивы» (на материале поетических текстов З.Н.Гиппиус) III Международные Бодуэновские чтения: И.А.Бодуэн де Куртенэ и современные проблемы теоретического и прикладного языкознания (Казань, 23 25 мая 2006г.): труды и материалы: в 2 т. / Казан. гос. ун-т; под общ. ред. К.Р.Галиуллина, Г.А. Николаева. Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2006. Т.1. C.6972.
51. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. Пер. с англ. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
52. Дейк ван Т.А., Кинч В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1988. Вып. ХХШ. Когнитивные аспекты языка. С.153211.
53. Долинин К.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1985. 288 с.
54. ДресслерВ. Синтаксис текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.8. М., 1978. С.111138.
55. Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации / Отв ред. И.Т.Левыкин. М.: Изд-во «Наука», 1984. 268 с.
56. Дридзе Т.М. Язык информации и язык реципиента как факторы информированности: (Опыт использования психолингвистических методик в социологическом исследовании) // Речевое воздействие. Проблемы прикладной психолингвистики: Сб. докл. на III Всесоюз. симпоз. по психолингвистике (Москва, 1970) / АН СССР. Ин-т языкознания; Отв. ред. д-р. филос. наук А.А.Леонтьев. М., 1972. С.3480.
57. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч.Вінквіста та В.Тейлора; Пер. з англ. В.Шовкун; Наук. ред. пер. О.Шевченко. К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. 503 с.
58. Ермолович Д.И. Функционально-семантические особенности индивидуализирующих знаков. Дис канд. филол. наук. М., 1981. 185 с.
59. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации.М.: Наука, 1982.159с.
60. Загнітко А.О. Текстотвірний потенціал заголовка // http://ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=257.
61. Залевская А.А. Специфика единиц и механизмов индивидуального лексикона // Психолингвистические исследования значения слова и понимания текста. Калинин: КГУ, 1988. С.515.
62. Зверев А.Д. Об омонимах в ономастике // Шоста республіканська ономастична конференція. К., 1990 С.26.
63. Зимняя И.А. Психологические аспекты обучения говорения на иностранном языке. М.: Просвещение, 1978. 159 с.
64. Зимняя И.А. Смысловое восприятие речевого сообщения // Смысловое восприятие речевого сообщения (в условиях массовой коммуникации). М.: Наука, 1976. С.533.
65. Зимняя И.А. Функциональная психологическая схема формирования и формулирования мысли посредством языка // Исследование речевого мышления в психолингвистике / Ред. Е.Ф. Тарасов. М., Наука, 1985. С.7285.
66. Зиндер Л.Р. Общая фонетика. М., 1979 430 с.
67. Іванов В.Ф. Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації: Монографія. К.: Київ. ун-т, 1996. 203 с.
68. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С.261278.