ПРОЗА В.ВИННИЧЕНКА: ПРОБЛЕМИ ТЕКСТОЛОГІЇ Диссертация

Короткий опис:
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Маслянчук Тетяна Володимирівна

УДК 821.161.2 3.09:808.1

ПРОЗА В.ВИННИЧЕНКА: ПРОБЛЕМИ ТЕКСТОЛОГІЇ

10.01.09. літературне джерелознавство і текстологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
завідувач відділом рукописних
фондів та текстології Інституту
літератури ім. Т.Г. Шевченка
НАН України
Гальченко
Сергій Анастасійович

Київ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП .............................................................................................................. 3
І. ВИДАННЯ ТВОРІВ В.ВИННИЧЕНКА В УКРАЇНІ (20 30- ТІ РР. ХХ СТОЛІТТЯ ........................................................................................................ 18
1.1. Історія видання багатотомних зібрань творів В.Винниченка у видавництві Рух” (19231932 рр.). Проблема основного тексту ....................................... 18
1.2. Історія написання й видання в Україні еміграційних творів В.Винниченка (роман Сонячна машина”, збірка оповідань Намисто”) .............................. 75
1.3. Творча воля автора і радянська цензура: історія нездійснених публікацій творів В.Винниченка.......................................................................................... 95
ІІ. ВІДОБРАЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ В.ВИННИЧЕНКА В ЙОГО ЩОДЕННИКОВИХ ЗАПИСАХ ТА МЕМУАРАХ СУЧАСНИКІВ .................................................................................................. 119
2.1. Щоденник В.Винниченка: аспекти психології художньої творчості....... 119
2.2 . Творча історія еміграційних романів В.Винниченка: Вічний імператив”, Лепрозорій” (Прокажельня”), Нова заповідь” (2-га редакція), Слово за тобою, Сталіне!”........................................................................................... 141
ВИСНОВКИ...................................................................................................... 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................... 167
ДОДАТОК А...................................................................................................... 182

ВСТУП

Наприкінці 80-х років ХХ століття в Україні з’явилися можливості для об’єктивного вивчення біографії і творчої спадщини В.Винниченка, проскрибованого протягом багатьох попередніх десятиліть. У численних критичних і літературознавчих працях українських учених на високому науковому рівні розглядаються питання художньої майстерності письменника, його творчої еволюції тощо. Цей науковий доробок репрезентують як праці авторитетних літературознавців (В.Гуменюка, Т.Гундорової, Л.Дем’янівської, М.Жулинського, С.Михиди, Л.Мороз, В.Панченка, Г.Сиваченко), так і молодих дослідників (Г.Баран, О.Брайка, О.Гожика, Н.Гусак, Н.Михальчук, В.Хархун та ін.). Водночас в період активізації наукового зацікавлення художнім доробком митця особливої ваги набирають текстологічні проблеми вивчення його літературної творчості, що передбачають нові перспективи у дослідженні певного історико-літературного матеріалу.
Літературна спадщина В.Винниченка стосовно наукових проблем, які ставить перед собою текстологія, в силу багатьох обставин (серед яких великий вплив мали позалітературні чинники) майже не вивчалася. Це пояснюється, зокрема, тим, що великий літературний архів письменника, без котрого не можна розв’язати найважливіші питання як текстології так і творчої лабораторії митця, після його смерті перейшов у розпорядження Української Вільної Академії Наук (УВАН) у США і зберігається в архіві Східноєвропейської історії та культури при Колумбійському університеті (Нью-Йорк). Відкритий для досліджень зарубіжних науковців, архів видатного письменника, як і його творчий доробок, за часів панування радянської номенклатури майже не вивчався вітчизняними літературознавцями. Саме ім’я Володимира Кириловича Винниченка було заборонено, а його твори зникли з нашого культурного обігу більш ніж на п’ятдесят років.
Незважаючи на те, що творчість В.Винниченка, з огляду на його громадсько-політичну діяльність, у колах української діаспори сприймалася неоднозначно, після смерті письменника за межами України десятиліттями проводилося серйозне наукове вивчення його художньої спадщини. Зусиллями шанувальників таланту видатного майстра слова здійснювалася посмертна публікація його творів. Серед них окремі збірки оповідань, видані у Словаччині (Оповідання”. Пряшів, 1968), Австралії (Бабусин подарунок”. Мельбурн, 1969), Канаді (Намисто”. Вінніпег, 1976), перевидання роману Соняшна машина” (Нью-Йорк, 1962), повісті На той бік” (Нью-Йорк, 1972), драми Між двох сил” (Торонто, 1974) та раніше не друковані твори письменника (Пророк” та невидані оповідання” (Нью-Йорк, 1960), Слово за тобою, Сталіне!” (Нью-Йорк, 1971), Поклади золота” (Нью-Йорк, 1988) та ін.
У зв’язку з політичними змінами в СРСР у середині 80-х, з’явилась можливість нових видань творів В.Винниченка спочатку в УРСР, а згодом і в незалежній Україні. З 1989 по 2002 рр., крім публікацій у періодиці, з’явилися також окремі збірки його творів [14, 16, 18, 19, 20, 22, 2426, 28, 31, 32]. Відзначаючи значний внесок цих видань у справу повернення призабутої спадщини митця до читачів, слід наголосити на тому, що їх поява загострила потребу наукового підходу до проблем едиційної практики, докладного вивчення питань текстологічного характеру.
Важливими акцентами у виданні творів класиків є проблема вибору основного тексту та ряд текстологічних завдань, пов’язаних з нею вивчення творчої історії кожного твору й історії його публікацій, визначення послідовності всіх етапів переробок, вплив цензури тощо. Попри те, що чимало творів письменника отримали декілька перевидань, проблема основного тексту для багатьох із них лишається актуальною. Перед сучасними українськими текстологами дослідниками літературної спадщини В.Винниченка стоїть завдання дати ретельно перевірені тексти творів письменника, які б виражали його творчу волю і слугували надійною базою для наукового вивчення творчості митця.
При дослідженні художнього доробку В.Винниченка проблема визначення справжнього авторського тексту виходить за межі лише суто текстологічних проблем. Багатоаспектне вивчення складних взаємостосунків, що характеризують взаємовідношення творчості письменника з літературним життям епохи, його безпосередній зв’язок з читацькою аудиторією, своєрідність екологічного” середовища, в якому відбувалося формування та реалізація його творчого потенціалу, дасть можливість глибше пізнати творчість митця у контексті літературного процесу.
Всебічне вивчення і глибоке розуміння діяльності та художньої спадщини письменника не можливе без залучення комплексного дослідження всієї джерельної бази, яка стосується його особистості. Цілком зрозуміло, що вирішення багатьох текстологічних проблем передбачає вивчення та видання архівних (насамперед, епістолярних та мемуарних) матеріалів, котрі дають текстологу не лише відомості про життя і творчість письменника, але й є інколи прямими джерелами тексту. Найбільші особові архівні фонди В.Винниченка зосереджені в Колумбійському університеті (США), в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ), в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (ІР НБУ) та у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.
У період архівного буму”, для дослідників ключовим стає поняття архіву та особи”, а також зростає роль критичного ставлення до джерела, оскільки несумлінна подача та інтерпретація ретроспективної інформації дискредитує насамперед саме джерело [116, 8-12]. Розгляд джерела як соціального феномена, потенційного носія літературознавчої, культурологічної інформації передбачає його обов’язковий детальний джерелознавчий аналіз [84, 7-8].
Вивчення інформаційного потенціалу листа як історико-літературного джерела, що має свою специфіку, передбачає дослідження взаємозв’язку навмисної джерельної інформації, закладеної в ньому, тобто про що джерело говорить” та ненавмисної чому і як джерело про це говорить”. Зважаючи на те, що листування дуже суб’єктивне джерело, яке потребує всебічного аналізу, невпинної перевірки багатьох свідчень, котрі беруться із особистих листів письменника, і заперечення деяких з них на основі об’єктивних даних, для розв’язання багатьох текстологічних питань необхідне залучення інших документальних джерел, зокрема листів кореспондентів В.Винниченка, щоденникових записів.
Останнім часом в українському літературознавстві значно посилилась увага до письменницького листування (маємо на увазі ґрунтовні дослідження Л.Вашків [12], В.Кузьменка [78], М.Коцюбинської [76] та ін.). Глибоке дослідження епістолярної спадщини є надзвичайно важливим, оскільки у листах письменників зберігаються згадки про їхню творчу діяльність, прийоми праці й особливості творчого процесу, історію створення творів, нереалізовані задуми і плани. Епістолярій письменників, особливо їхнє листування з редакторами, цензорами, близькими друзями, часто допомагають вирішити питання атрибуції, датування, а також встановити цензурну історію творів, якість тексту в тому чи іншому виданні. Посилення уваги до епістолярних джерел передбачає подальший розвиток науки епістолології, що є однією з компонентів джерелознавства і користується відпрацьованими ним принципами та методами” [41, 42].
Зусиллями українських учених-літературознавців (З.Ґеник-Березовської, Т.Заболотної, І.Кошелівця, Н.Крутікової, В.Кузьменка, Н.Миронець, Р.Міщука, Н.Нитченка, П.Федченка, та ін.) окремі добірки епістоляріїв Винниченка вже опубліковані.
Поява нових цінних публікацій, документів з творчої і цензурної історії спадщини митця мала великий резонанс в історико-літературних наукових колах. Однак величезний масив епістолярної спадщини, щоденникових записів В.Винниченка ще й досі залишається поза увагою дослідників. Обмеженість джерельної бази зумовила істотні труднощі підготовки видань, що здійснювалися протягом останніх років. Нагальна потреба видання нового багатотомного зібрання творів В.Винниченка потребує копіткої і вдумливої праці науковців з неодмінним урахуванням нових архівних надходжень.
Оскільки рівень наукового опрацювання проблеми на час написання праці ще не достатньо високий (на сьогоднішній день в Україні немає дисертаційних літературознавчих робіт, присвячених текстологічному дискурсу творчості В.Винниченка), і з огляду на те, що літературна спадщина письменника стосовно наукових проблем, які ставить перед собою текстологія, з багатьох причин (у першу чергу кон’юнктурно-політичних) майже не вивчалася, аналіз архівних джерел, зокрема нових надходжень відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, введення їх у науковий обіг є надзвичайно актуальним.
Вважаємо за доцільне представити стислий огляд архівних матеріалів, що зберігаються у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України, оскільки на час виходу з друку Путівника по фондах відділу рукописів” (Київ, 1999) архів В.Винниченка перебував у стадії опису та опрацювання.
Архів налічує 536 одиниць зберігання. Містить 13 розділів. Перший із них, невеликий за обсягом, розділ художніх творів, в якому, зокрема, зберігаються уривки рукопису роману Слово за тобою, Сталіне!” (1950), ксерокопія машинопису з авторськими правками роману Лепрозорій”.
Другий розділ статті, брошури та інші праці містить ксерокопії, фотокопії сторінок з газети Нова доба”, в якій В.Винниченко друкував свої статті, автографи статей Демісія сталінізма”, Та, за яку змагались Гітлер, Сталін та інші” (1941), ксерокопію автографа статті Світовий мир без війни ні гарячої ні холодної” (1951) та чимало інших архівних документів.
У розділі промови представлені автограф тез виступу Щастя і конкордизм” та чернетка тексту промови, що призначалась для виголошення на з’їзді Федерації українських робітників та фермерів Північної Америки (1934).
У розділі підготовчі матеріали автографи планів-проспектів праць Щастя і конкордизм”, Світовий мир без бомб і барикад. Заклик до світового суспільства”, вставка до Заповіту”.
На особливу увагу дослідників заслуговує окремий розділ замітки, записи, записники, щоденники, що містить ксерокопії щоденників В.Винниченка з 1932 по 1951 рік включно. Попри окремі дослідження та публікації, які частково репрезентували щоденникові записи письменника 30-х початку 50-х років, на часі проблема ретельнішого вивчення щоденних нотаток митця, котрі, маючи самостійне науково-пізнавальне значення, містять велику кількість фактичного матеріалу до характеристики творчого процесу В.Винниченка, історії публікацій його творів.
Епістолярій В.Винниченка представлений найбільшим за обсягом розділом, в якому зберігаються автографи листів письменника до В.Левинського (94 од. зб), І.Кошелівця (2 од. зб.), Г.Паламаря (29 од. зб.), до президента ЧСР Масарика, листування з редакцією Нової доби”, ксерокопії автографів листів до В.Леніна (1920), К.Радека, Сталіна (1944-1945), а також листування письменника з харківським кооперативним видавництвом Рух”, що в 1990 р. було передане до Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України із спецфондів КДБ.
Окремий розділ становлять листи різних осіб до В.Винниченка. Крім офіційного листування з письменником вищезгаданого видавництва Рух” (19 од. зб.) та ксерокопій авторизованого машинопису листів М.Скрипника та О.Шумського, тут зберігаються листи від рідних, яким В.Винниченко надавав матеріальну допомогу (ксерокопії автографів листів батька К.Винниченка, племінниці письменника Л.Павленко); автографи листів П.Любченка, В.Левинського, ксерокопії автографів листів О.Олеся (10 од. зб.), Т.Осьмачки (8 од. зб.), В.Поліщука (4 од. зб.), А.Ніковського, Остапа Вишні.
Розділ листування інших осіб вміщує листування Р.Винниченко і В.Левинського, листи до видавництва Рух” від О.Маковей та П.Франка, листування В.Сімовича з В.Левинським, листи до В.Левинського від М.Шаповала та М.Юркевича.
Цінними архівними документами є угоди В.Винниченка з видавництвом Рух” про видання Творів”, Сонячної машини”, Покладів золота”, Заповіту батьків”, агентурні дані на В.К.Винниченка (довідка тимчасового жандармського управління військового генерал-губернаторства у Галичині (26.01.1915) і на В.В.Дорошенка (донесення полковника Мезенцева градоначальнику Львова), декілька заяв Винниченка. Історико-літературні дослідження вітчизняних і зарубіжних винниченкознавців вміщено у розділі про В.К.Винниченка. У розділі інші матеріали візитівки В.К.Винниченка та Р.Я.Винниченко, афіші вистав та ін.
Архів В.Винниченка містить певну кількість документів, присвячених іншим творчим особистостям (матеріали інших авторів). Тут, зокрема, зберігаються автографи поезій В.Поліщука, ксерокопії автографів віршів Д.Загула, ксерокопія автографа оповідання М.Івченка В останні хвилини”.
Багатий на цінні фотодокументи розділ іконографії. Серед рідкісних архівних документів альбом із малюнками В.Винниченка. У травні 2000 р. відділ рукописних фондів та текстології Інституту літератури НАН України одержав унікальну малярську спадщину В.Винниченка в кількості 89 одиниць збереження, передану президентом УВАН у США О.Біланюком. Ця мистецька колекція, що стала окрасою архіву, дає підстави говорити про вагомість внеску Винниченка-художника в історію українського мистецтва [100].
Питання текстології художньої творчості В.Винниченка є досить важливими при дослідженні його творчого доробку, однак досі вони не були достатньо висвітлені у літературознавчих студіях вітчизняних науковців. В умовах панування марксистсько-ленінської методології текстологічні проблеми творчості В.Винниченка розглядали лише вчені діаспори, зокрема Г.Костюк, О.Мотиль, С.Погорілий, М.Мольнар, еміграційний бібліограф” В.Винниченка Р.Маланчук та ін. Серед них особлива роль належить професору Г.Костюку (19022002), видатному досліднику, архіваріусу і видавцеві творчої спадщини В.Винниченка, котрого справедливо вважають основоположником українського винниченкознавства. За його ініціативи було створено комісію УВАН для вивчення й охорони літературної та мистецької спадщини В.Винниченка (США, 1951). Заходами комісії УВАН та Канадського Інституту Українських Студій Альбертського університету (Едмонтон) у 1989 році було видано працю Володимир Винниченко: Анотована бібліографія”, упорядковану й зібрану В.Стельмашенком (Р.Маланчуком). Результатом науково-дослідної праці винниченківської комісії, очолюваної Г.Костюком, стало видання збірника Володимир Винниченко. Статті й матеріали” (1953). Дослідник здійснив первісне упорядкування особового архіву В.Винниченка, розробив схему класифікації документів. Спостереження над архівними матеріалами знайшли своє відображення у численних історико-літературних та критичних розвідках Г.Костюка, присвячених постаті митця, що згодом увійшли до тематичного збірника Володимир Винниченко та його доба. Дослідження, критика, полеміка” (1980).
Іншим аспектом проблеми збереження творчого доробку письменника було перевидання його окремих творів та публікація ще не друкованої спадщини. З передмовами Г.Костюка вийшли повість На той бік”, збірка оповідань Намисто”, раніше не друковані Пророк” та невидані оповідання” і останній роман В.Винниченка Слово за тобою, Сталіне!”. Ретельне вивчення архівної спадщини митця сприяло виданню перших двох томів його Щоденника” (Едмонтон; Нью-Йорк, 1980, 1983).
Переданий нещодавно до відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України архів відомого вченого, який зараз перебуває у процесі опрацювання, містить цікаві матеріали, що стосуються дослідження творчої особистості В.Винниченка та його місця в літературному процесі. Серед них великий за обсягом масив документів про роботу винниченківської комісії у справі збереження і вивчення літературно-мистецької спадщини письменника. Цінним для наукового вивчення є листування Г.Костюка з Р.Винниченко, І.Винників, Ю.Кульчицьким та іншими особами, а також листування з жертводавцями. Серед інших архівних документів матеріали до книги Володимир Винниченко та його доба”, рукописи праць Г.Костюка, присвячених винниченкознавчій тематиці (Архів та його значення”, Винниченко прозаїк”, Неопубліковані романи В.Винниченка та їх ідейно-стилева суть (1930 1951)” та ін., нотатки про твори В.Винниченка, рецензії на інсценізацію його п’єс, матеріали до радіопрограм, присвячених постаті митця, 15 нотатників Г.Костюка з виписками із щоденників письменника, підготований до видання третій том Щоденника” В.Винниченка та багато іншого. Архів містить чимало критично-довідкової літератури про життєвий та творчий шлях В.Винниченка, копії листів до письменника і від нього, ксерокопії авторського тексту роману В.Винниченка Поклади золота” з редакторськими правками П.Одарченка та Г.Костюка, а також рідкісні видання творів письменника в Україні (видавництвами Дзвін”, Рух”, ДВУ”, ЛіМ”) та за кордоном.
Актуальність теми дослідження. Незважаючи на те, що творча спадщина В.Винниченка перебувала в колі пильної уваги як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, ґрунтовних досліджень зазначених текстологічних проблем художньої творчості письменника в сучасному літературознавстві не представлено.
Ретельне дослідження листування письменника з радянським видавництвом Рух”, котре досі не опубліковане і не вивчається дослідниками, поряд із залученням щоденникового матеріалу, також ще не достатньо вивченого (частину щоденникових записів митця опублікували Г.Костюк та Г.Сиваченко), відкриває нові аспекти дослідження не лише для вчених-текстологів, перед якими стоїть завдання дати критично перевірені тексти творів В.Винниченка, але й для всіх дослідників історії української літератури, політичного життя і суспільної думки першої половини ХХ ст.
Таким чином, вибір дисертаційної теми визначається її актуальністю, суспільною і науковою значимістю і, водночас, малодослідженістю текстологічного та джерелознавчого аспекту літературної спадщини письменника. Нині маємо нагальну потребу введення в науковий обіг невідомих аспектів інформації, що містяться в листуванні та щоденникових записах письменника і стосуються особливостей його творчого процесу. Це дасть змогу відтворити правдивий портрет такої непересічної і суперечливої особистості, як Володимир Винниченко.
У межах одного дисертаційного дослідження просто неможливо було б розглянути весь комплекс текстологічних та джерелознавчих проблем, пов’язаних з творчістю В.Винниченка. Тому хронологічні рамки дослідження обмежено серединою 20-х кінцем 40-х рр. ХХ століття (час останньої третьої еміграції письменника), оскільки цей період його творчості є на сьогодні найменш вивченим. Основну увагу зосереджуємо на висвітленні історії видання 23-томного та незавершеного 12-томного зібрання творів В.Винниченка в Україні в 2030-х рр., історії написання та видання шести еміграційних романів: Сонячна машина”, Поклади золота”, Нова заповідь”, Вічний імператив”, Лепрозорій” (Прокажельня”), Слово за тобою, Сталіне!”, а також збірки дитячих оповідань Намисто”. Необхідністю наукової репрезентації нових архівних документів пояснюється широке використання та цитування епістолярних джерел і щоденникових записів В.Винниченка на підтвердження висловлюваних положень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України відповідно до пріоритетних завдань відділу, що полягають у науковому опрацюванні, дослідженні й підготовці до публікації архівних документів.
Специфіка об’єкта дослідження, ступінь вивченості обраної теми, а також актуальні завдання сучасного літературознавства дозволяють сформулювати загальну мету дисертаційної роботи як розгляд текстологічних питань літературної спадщини В.Винниченка та аналіз історії видань його творів.
Відповідно до мети в дисертації поставлено такі основні завдання: простежити історію публікацій багатотомних видань творів письменника на Україні видавництвами Вік” та Дзвін”; розглянути передумови, що викликали необхідність публікації 23-томного Зібрання творів” В.Винниченка на терені радянської України (Рух”, 1923 1930 рр.), дослідити, які твори письменника увійшли до нього, вказати на деякі особливості видання, котрі мають ширший інтерес для текстологічної теорії і практики;
проаналізувати зміни, внесені В.Винниченком у тексти творів під час редагування поновленого 12-томника, який планувався на початку 30-х рр;
дослідити історію написання та видання в Україні еміграційних творів В.Винниченка роману Сонячна машина” та збірки оповідань Намисто”;
вивчити творчу історію романів В.Винниченка (Поклади золота”, Нова заповідь” (1-ша і 2-га редакції), Вічний імператив”, Лепрозорій” (Прокажельня”), Слово за тобою, Сталіне!”), створених протягом останнього еміграційного періоду;
з’ясувати цензурну історію художньої спадщини В.Винниченка у світлі проблеми основного тексту, а саме: висвітлити характер і наслідки редакторського втручання у тексти творів письменника, дослідити характер авторських переробок окремих творів (насамперед, еміграційних романів Поклади золота”, Нова заповідь”, п’єси Над”) під тиском радянської цензури (з цим пов’язана також проблема міри авторитетності прижиттєвих видань); з’ясувати ставлення самого автора до справи видання його творів та деякі інші, пов’язані з цим питання.
проаналізувати щоденникові записи В.Винниченка як першоелементи творчого процесу, простежити індивідуальні особливості цього процесу, акцентувати увагу на вивченні творчої лабораторії митця, без глибокого дослідження якої неможливе вирішення багатьох джерелознавчих, текстологічних і едиційних проблем; це, у свою чергу, допоможе глибше зрозуміти письменника, характер його творчості й місце в історії літератури.
Об’єктом дослідження є комплекс архівних матеріалів (щоденники, листи, документи біографічного характеру та ін.), які окреслюють творчу особистість В.Винниченка.
Предмет дослідження історія написання та видання творів В.Винниченка означеного періоду.
Методологічна основа дисертації. Дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових методів (аналізу, синтезу, узагальнення та ін), порівняльно-історичного, комплексно-системного, типологічного, психологічного та частково історико-біографічного методів літературознавства. Вибір і застосування своєрідного комплексу методів пояснюється основною метою і завданнями дисертації, специфікою об’єкта і предмета дослідження.
Теоретичною і методологічною основою дисертації є літературознавчі дослідження, присвячені текстологічним проблемам. Серед них наукові праці, статті та розвідки М.Бєльчикова [6; 7], В.Бородіна [9; 10], Г.Бурлаки [11], Н.Вишневської [37], С.Гальченка [44; 47], Л.Гінзбург [49; 50], М.Гнатюк [51], О.Гришуніна [55], Б.Ейхенбаума [61], Д.Лихачова [87; 88], Б.Мейлаха [104; 106], Л.Мірошниченко [108], С.Рейсера [139], М.Сиваченка [149; 150], С.Тіміної [157], Б.Томашевського [159], М.Чудакової [165] та інших учених. Автор пропонованого дослідження спирається також на відповідні текстологічні студії українських науковців, уміщених у тематичних збірниках Питання текстології” [123 128] .
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що на основі аналізу нових джерельних матеріалів і здобутків вітчизняного та зарубіжного літературознавства вперше цілісного й багатоаспектного розглянуто текстологічні питання творчості В.Винниченка, досліджено історію багатотомних видань його творів в Україні.
У дисертації систематизуються і доповнюються результати попередніх літературознавчих досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених окремим аспектам вивчення текстологічних проблем творчості В.Винниченка з метою виявлення нових перспектив у подальшому дослідженні творчого доробку митця і літературного процесу в цілому. Відповідно до завдань та об’єкту дослідження вперше докладно розглянуто едиційні проблеми літературної спадщини митця, з’ясовано головні питання персональної текстології (творчої волі, вибору основного тексту та ін.). На підставі аналізу авторського листування та щоденникових записів уточнюються деякі факти життя і творчості письменника, висвітлюється історія написання та видання його еміграційних творів. Спеціальне вивчення текстологічних проблем прози В.Винниченка дає підстави доповнити новими істотними спостереженнями та узагальненнями комплекс наявних опрацювань творчої спадщини В.Винниченка, актуалізуючи в сучасному літературознавстві нові парадигми дослідження його художнього доробку.
Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні та дослідженні основних текстологічних проблем творчості В.Винниченка.
Практична цінність результатів зумовлена актуальністю теми дисертаційного дослідження. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у вивченні українського літературного процесу першої половини ХХ століття, у вузівських лекційних курсах з історії української літератури й текстології, при підготовці й проведенні спецкурсів та спецсемінарів, присвячених проблемам творчої лабораторії В.Винниченка, в едиційній практиці нових видань, а також у наступних дослідженнях текстологічних питань творчості письменника. Результати дисертаційної праці можуть стати визначальними при укладенні концептуальних засад майбутнього академічного видання творчої спадщини В.Винниченка. Окремі положення можуть знайти застосування при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт, при вивченні історії написання еміграційних творів В.Винниченка в шкільному курсі української літератури.
Особистий внесок здобувача полягає у систематизації і науковому опрацюванні архівних матеріалів, які склали основну частину фондів В.Винниченка та Г.Костюка у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Дисертаційне дослідження є індивідуальною роботою, її результати отримані безпосередньо дисертанткою.
Апробація результатів дисертації здійснювалася на засіданнях відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені у формі доповідей та повідомлень на щорічних науково-теоретичних конференціях молодих учених Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ (2000, 2001, 2002); науковій конференції, присвяченій 120-й річниці від дня народження Володимира Винниченка (Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, 2000), науково-тео

Список літератури:
ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладений у дисертаційній праці теоретичний та фактичний матеріал, вважаємо за потрібне наголосити на основних аспектах здійсненого наукового дослідження. На сьогодні текстологія є самостійною наукою, що має свій специфічний предмет вивчення і методи дослідження, основний закон, властивий предмету дослідження, свою проблематику і термінологію. Застерігаючи від звуженого розуміння проблем текстології, яка вийшла за межі суто едиційних завдань, дослідники підкреслюють важливість розроблення для кожної епохи, кожного художнього методу, кожного літературного напрямку особливих інструкцій” спеціальних текстологічних підходів і прийомів, що базуються на загальних принципах [91, 73]. Відтак аналіз літературної спадщини певного письменника із застосуванням загальних положень теорії текстології створює персональну текстологію, в якій вивчаються і особливості творчої манери цього письменника, й історична доля його творів, і особливості його рукописів, і його відношення до публікації своїх творів, і навіть такі, здавалося б, дрібниці, як особливості почерку, знарядь письма, творчих технічних прийомів і звичок письменника і т.ін.” [133, 17]. Водночас вивчення індивідуальних рис творчої лабораторії митця передбачає комплексний, узагальнюючий підхід до постановки ширших питань, які стосуються літературного процесу в цілому.
Наголошуючи на історико-літературому напрямку текстологічних досліджень як на важливій та обов’язковій основі текстологічно-едиційних розшуків, науковці вказують на те, що таке порушення формальних меж власне текстології є цілком виправданим, оскільки вивчення творчої спадщини конкретних митців не обмежується при цьому нагромадженням теоретичних і практичних здобутків, а супроводжується їх переходом у нову якість, яка, в свою чергу, збагачує загальні засади” [125, 6].
Українськими вченими-літературознавцями, провадилась наполеглива робота зі створення персональних текстологій, яка передбачала застосування загальних принципів текстології до вивчення творчої спадщини певного письменника. Це ґрунтовні наукові праці та монографії В.Бородіна, Г.Бурлаки, Н.Вишневської, С.Гальченка, М.Гнатюк, Л.Мірошниченко, М.Сиваченко, Т.Третяченко, та ін. Дослідниками наголошувалось на тому, що персональна текстологія кожного окремого письменника окрім рис типологічних, властивих персональним текстологіям інших письменників, характеризується також індивідуальними рисами, оскільки індивідуальною є кожна творча особистість, умови її життя і праці, історична доля літературної спадщини, специфіка творчої манери, творчі прийоми і звички тощо” [132, 9]. Зауважимо, що основна увага у цих наукових працях, за невеликим винятком, зосереджувалась на дослідженні текстологічних питань творчості митців дореволюційної доби. Віддаючи належне внеску цих наукових досліджень у розвиток української текстології, разом із тим змушені констатувати, що українська література ХХ століття все ще характеризується особливою складністю, нерозробленістю текстологічної проблематики й обмеженою кількістю спеціальних текстологічних досліджень.
Попри те, що сучасне винниченкознавство перебуває на досить високому щаблі розвитку, актуальним на часі залишається завдання нових видань багатотомних зібрань творів письменника. У зв’язку з цим об’єктивізується потреба глибшого дослідження текстологічних питань творчості митця, історії видання усіх його попередніх зібрань творів. Ретельне вивчення художньої творчості письменника в текстологічному та джерелознавчому аспектах сприятиме заповненню численних лакун у творчій біографії В.Винниченка.
В окремих зверненнях наших дослідників до текстологічної проблематики творчості В.Винниченка було здійснено перші розробки та напрацювання. Однак у царині текстологічного аналізу залишилося чимало недосліджених питань, пов’язаних із творчим доробком митця, без наполегливого дослідження яких неможливо вповні уявити місце В.Винииченка в історико-літературному контексті. На нашу думку, комплекс текстологічних проблем, що виникають у процесі вивчення і видання творчої спадщини письменника належать до найскладніших проблем сучасного винниченкознавства.
М.Жулинський стверджує: Жоден український письменник першої третини ХХ століття не мав такої величезної слави, такої читацької популярності, такої кількості видань творів, як В.Винниченко” [64, 495]. У свій час до творів письменника виявляла постійний і жвавий інтерес літературна громадськість. Про те, що творчість В.Винниченка далеко не ординарне явище в історії українського красного письменства, засвідчили видатні критики-сучасники письменника Леся Українка, І.Франко, М.Зеров, С.Єфремов, М.Грушевський та багато інших. Вказуючи на особливості творчого методу митця, С.Єфремов у своїй Історії українського письменства” писав: Володимир Винниченко... характерний продукт якраз оцього найновішого часу нашої історії, її раптових переходів, бунтівливого настрою та шукання нових шляхів у житті й письменстві з переоцінюванням старих вартостей... стихійно дужий талант з надзвичайно великою здатністю до спостереження” [63, 573]. Рідко хто з наших письменників умів переносити у твір безпосередньо питання, що хвилювали в якусь хвилину його самого та громадянство. Винниченко мав той природний розмах, що його недоставало навіть Франковіновелістові: поставити питання руба, вивести тип гостро протиставлений пересічному середовищу”, зауважував М.Рудницький [140, 309].
Процес естетичного сприйняття читацькою аудиторією літературної спадщини В.Винниченка був нелегким. Вплив ідеологічних чинників, цензурні заборони, замовчування творчості ускладнювали його шлях до читача за життя письменника.
Ярлики-липучки, якими нагороджували В.Винниченка літературознавці марксистського крила” (буржуазно-націоналістичний діяч”, ворог радянської влади”, один із ватажків націоналістичної контрреволюції в Україні” і т.ін.) це реакція партійної номенклатури на різке, безкомпромісне осудження письменником диктатури комуністичної партії та її шовіністичної політики, зокрема, в статтях і заявах митця: Лист до українських робітників і селян”, Не в усьому чесні з собою”, Справозавдання в подорожі на Україну”, памфлет Революція в небезпеці”. Тому вже на час V Всеукраїнського з’їзду Рад у Харкові (25 лютого 3 березня 1921 р.), лише через кілька місяців після того, як В.Винниченко, відмовившись від участі в уряді радянської України, востаннє залишив батьківщину, припадають перші спроби ідеологічних розвінчань” В.Винниченка-політика. Але дискредитувати Винниченка-письменника пануюча влада довгий час не наважувалася, оскільки на той час він був найпопулярніший і найчитабельніший з усіх письменників як класиків, так і сучасних.
Інтерес до особистості, суспільної діяльності і творчості В.Винниченка був завжди великим, тому багатотомні зібрання його творів перевидавались декілька разів. Незважаючи на те, що письменник у 1919 р. емігрував за кордон, у 2030-х роках саме у нас, а не в еміграції, друкувалися не лише його численні окремі збірки, а й багатотомні зібрання творів, постать митця привертала увагу літературної критики, він вивчався у вищих навчальних закладах та середніх школах.
Підсумовуючи наше дослідження, зауважимо, що питання вибору текстів для публікації творів письменника порушувалось ще в 2030-х роках у зв’язку з підготовкою до друку видавництвом Рух” багатомного видання його доробку. Однак текстологічним проблемам упорядники та редактори цього видання не приділяли достатньої уваги, насамперед маючи на меті якомога ширше представлення художньої творчості письменника (відповідно до зростання попиту на друковані твори письменника серед української читацької аудиторії). Перші 9 томів вийшли до врегулюванння договірних питань із автором. Серед недоліків цього видання, особливо помітних із сучасної наукової позиції, слід назвати відсутність текстологічних та історико-літературних коментарів (виняток становить лише 8-й том другого видання, у якому подано бібліографію усіх наявних на той час публікацій творів, уміщених до перших восьми томів). Редактори та упорядники художньої спадщини В.Винниченка, лише частково вмотивовували вибір джерел, за яким подавались оповідання, нариси, романи, повісті, та драматичні твори письменника. Треба вважати нендопустимими редакторські втручання у тексти автора (маються на увазі нічим не виправдані мовностилістичні виправлення, що інколи утруднюють розуміння тексту), коректорські помилки.
Цензурні втручання у тексти В.Винниченка, що були істотним порушенням творчої волі автора є тими істотними моментами, котрих не можна оминати при принциповому підході до подальшого історико-літературного вивчення художнього доробку митця. Лише цензурним втручанням можна пояснити те, що багато вартісних творів письменника, які становлять велику цінність для української літератури (драма Пророк”, романи Поклади золота” та Нова заповідь”), так і не увійшли до зібрання творів, а отже, не дійшли до читацької аудиторії. Порушили авторську волю видавці, не включивши до видання творів історіографічну працю Відродження нації”, хоча існує чимало свідчень про прагнення Винниченка до найширшого ознайомлення українських читачів з його поглядами на революційні події в Україні в 19171920 рр. [153]. Не ввійшла також до жодного із зібрань творів В.Винниченка повість з доби боротьби за національне державотворення України На той бік”. Написана ще в 1919 р., вона уперше побачила світ у 1923 р. (в 11 та 12 числах журналу Нова Україна”, з наступним перевиданням окремим відбитком у однойменному видавництві наступного року). Припускаємо, що ця повість не потрапила до зібрання також із цензурних причин, оскільки офіційна радянська критика характеризувала твір як наклеп на трудящі маси”, докоряючи за її контреволюційний” зміст [див.: 137]. З огляду на це видання творів видавництвом Рух” не можна вважати повним (хоч саме так визначали самі видавці це видання).
П’єси Великий секрет” і Над” після зроблених автором правок за настійними вимогами цензури вийшли у видавництві Рух” окремими виданнями відповідно у 1928 та в 1929 рр. Однак проблема співвідношення творчої волі митця і поступок цензурі в творах письменника вимагає докладнішого текстологічного дослідження. Обмеженість доступу до головної джерельної бази, яка зберігається за межами України, досить відчутна на даному етапі текстологічного вивчення творчості В.Винниченка, утруднює роботу щодо відтворення справжньої авторської редакції цих творів, а також усунення цензурних спотворень. Крім того, складність дослідження цього питання полягає ще й у тому, що проблема цензурних спотворень перебуває у тісному взаємозв’язку із творчими переробками тексту і відповідно з творчою волею автора. В окремих випадках стає надзвичайно складним, а часом і зовсім неможливим повернення до первісних фрагментів тексту, перероблених пізніше під цензурним тиском.
Лише один роман Сонячна машина” з трьох еміграційних романів, надісланих В.Винниченком для багатотомного видання, було видано. Іншим прикладом порушення авторського волевиявлення стало зникнення присвяти Моїй соняшній Україні. В. В.” у першому виданні роману Сонячна машина” (наступні видання були вже без неї). Оскільки присвята мала важливе естетико-ідеологічне навантаження, ніби компенсуючи відсутність згадки про Україну в самому творі, подібну цензурну заборону слід також вважати грубим порушенням творчої волі письменника.
Припинення видання зібрання творів, відредагованих самим автором, було ще одним негативним моментом досліджуваної історії видання. Усе вищезгадане слід урахувати при підготовці до публікації багатотомних видань творів письменника в наш час.
Водночас, не слід забувати і про позитивний аспект здійсненого видавництвом Рух” та іншими українськими видавництвами видання творів письменника, котре залишається і до сьогодні єдиною більш-менш повною публікацією художньої спадщини В.Винниченка. У 1937 році, коли усі спроби видань нових творів автора у будь-яких європейських чи американських видавництвах будуть приречені на неуспіх, до рук В.Винниченка потрапить книга його вибраних творів, виданих Держвидавом, з передмовою О.Парадиського [15]. Написана стаття, хоча й з елементами езопової мови”, і з обов’язковим відданням данини прославлянню комуністичної ідеології, справила на нього позитивне враження. Загострене почуття самотності й трагічності свого відрубного існування в умовах жорсткої ізоляції серед української еміграції, ставлення більшості представників котрої було байдужим або й відверто ворожим до політичних поглядів письменника, сугестіювало складний і трагічний психологічний стан В.Винниченка: Так, коли б не конкордизм, то ситуація склалася якраз така, яка дуже пасує до самогубства”. Згадана вступна стаття О.Парадиського вселяла надію у власні сили й бажання продовжувати літературну роботу над новими творами в ім’я свого народу”: Є для кого працювати, хоч би партвлада” й викреслювала мої праці й моє ім’я з усіх своїх історій і бібліотек” [Ф. 171. Од. зб. 68. С. 76].
Віддаючи належне численним публікаціям творів письменника протягом двох останніх десятиліть, необхідно вказати і на певні недоліки цих видань, пов’язаних із станом вивчення джерел. Незважаючи на те, що упорядник збірки вибраних повістей та оповідань Краса і сила” (К., 1989) зазначав, що вміщені до неї твори звірені з останнім за часом радянським виданням (К., Рух”, 1931)” [19, 746], не було взято до уваги хронологічно останні два томи творів письменника, видані видавництвом Рух” у 1931 1932 рр. Двотомник творів В.Винниченка, що вийшов у рамках відзначення ювілею письменника в 2000 році, не мав належних наукових коментарів (зокрема текстологічного коментаря, де б вміщувалася інформація, за якими джерелами подавався той чи інший твір). Для багатьох творів митця ще залишаються відкритими проблема вибору основного тексту як такого, що здобув безсумнівне наукове обґрунтування й не підлягав би дальшим уточненням чи змінам” [9, 3] та пов’язане з нею питання творчої волі автора.
Проблема вибору основного тексту для подальших видань є однією з найважливіших у сучасній текстології. Її складність стосовно прозових творів В.Виниченка пояснюється кількома чинниками. По-перше, через брак доступних архівних матеріалів на сьогодні досить складно відслідкувати і розмежувати авторські правки, спричинені автоцензурою, та ті, що є наслідком авторської обробки тексту. Крім того, подальших досліджень потребує проблема редакторських та цензурних спотворень прози В.Винниченка. Редакторські правки, навіть якщо вони спрямовані на умовне покращання” авторського тексту в більшості випадків слід вважати викривленнями його. Перші напрацювання в цьому плані створять передумови для подальших текстологічних студій.
Усвідомлюючи надзвичайно велику роль архівних матеріалів у вивченні літературного процесу, життєвого і творчого шляху, переконані, що подальше дослідження нових архівних матеріалів розширять і доповнять коло текстологічних проблем художньої спадщини письменника, внесуть нові корективи в зроблене.
Вивчення творчої лабораторії митця, його роботи над художнім словом є ще одним вагомим аспектом дослідження творчого процесу. Показовим у цьому плані є здійснений нами аналіз друкованих джерел текстів ранніх творів письменника. Проаналізовані тексти творів двох томів, підготовлених до друку самим автором (Рух”, 1931-1932 рр.), містять значну кількість авторських доопрацювань і виражають його творчу авторську волю. Проблема встановлення основного тексту ранніх творів письменника вимагає додаткових досліджень, однак подані в дисертації матеріли про разючі різночитання потрібно враховувати у сучасній едиційній практиці. Крім того, лише такий науково-критичний підхід допоможе вирішити питання вибору текстів творів письменника для подальших багатотомних видань, котрі б виражали його істинну творчу волю і послужили надійною базою для наукового вивчення творчості митця дослідниками історії української літератури, політичного життя і суспільної думки першої половини ХХ століття
Спостереження над щоденниковими матеріалами як першоелементами творчого процесу дають можливість проникнути в таємниці творчої лабораторії митця, прослідкувати особливості з’яви та кристалізації рис його творчого методу від початкової стадії виникнення задуму твору до етапу створення цілісного тексту.
Уважне вивчення щоденникових нотаток митця дозволило нам внести ряд уточнень та доповнень до історії написання еміграційних романів письменника, які частково досліджувались літературознавцями діаспори.
Зрозуміло, що дане дисертаційне дослідження не вичерпує усього обсягу текстологічних проблем художньої творчості В.Винниченка і передбачає подальші грунтовні дослідження цього суттєвого напрямку персональної текстології. Маємо надію, що наступні напрацювання сприятимуть подальшій розробці основних положень, теоретичних узагальнень та наукових методів української текстології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арнаудов М. Психология литературного творчества / Пер. с болг. Д.Д.Николаева. М.: Прогресс, 1970. 654 с.
2. Багрій-Пікулик Р. Розум та іраціональність у Винниченковому романі Записки кирпатого Мефістофеля” // Сучасність. 1987. Ч. 4 (312). С. 1122.
3. Багряний Іван. Листування: У 2-х т. Т. 1. К.: Смолоскип, 2002. 706 с.
4. Баран Г. Роман-пантопія В.Винниченка Сонячна машина”: проблематика, особливості поетики. Дрогобич: Вимір, 2001. 193 с.
5. Баран В. Цензура в системі тоталітаризму // Сучасність. 1994 № 6. С. 104117.
6. Бєльчиков Н.Ф. Литературное источниковедение. М.: Наука, 1983. 272 с.
7. Бєльчиков Н.Ф. Пути и навыки литературоведческого труда. Изд. 2-е. М.: Высш. школа, 1975. 238 с.
8. Білецький О. Сонячна машина В.Винниченка // Критика. 1928. № 2. С. 3142.
9. Бородін В. Над текстами Т.Г.Шевченка. К.: Наук. думка, 1972. 222с.
10. Бородін В. Текстологія // Шевченкознавство: Підсумки й проблеми К: Наук. думка, 1975. С. 499558.
11. Бурлака Г. Літературна спадщина Маркіяна Шашкевича. Проблеми текстології. К.: Наук. думка, 1989. 116 с.
12. Вашків Л.П. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі. Тернопіль: Поліграфіст, 1998. 135 с.
13. Вдовина И. Исследуя человеческий опыт // Рикёр Поль. Герменевтика. Этика. Политика. М.: Akademia, 1995. 154 с.
14. Винниченко В. Вибрані п’єси / Упоряд. М.Г.Жулинський, В.А.Бурбела. К.: Мистецтво, 1991 605 с.
15. Винниченко. В. Вибрані твори / За заг. редакцією О.Олексієва. Харків: ДВУ, 1929. 376 с.
16. Винниченко В. Відродження нації: У 3 т. К.: Політвидав України, 1990. (Препринт. вид.: Відень, 1920).
17. Винниченко В.К. Заповіт борцям за визволення. К.: Криниця, 1991. 128 с.
18. Винниченко В. Краса і сила / За редакцією В.Славка (псевд. В.Давиденка). Авгсбург: Заграва, 1946. 117 с.
19. Винниченко В. Краса і сила: Повісті та оповідання / Упоряд., авт. приміт. П. Федченка, авт. передм. І. Дзеверіна. К.: Дніпро, 1989. 752с.
20. Винниченко В. Лепрозорій // Вітчизна. 1999. № 12. С. 264, № 34. С. 2273, № 56. С. 2081.
21. Винниченко В. Над. Харків: Рух, 1929. 108 с.
22. Винниченко В.К. Намисто: Оповідання / Упоряд. Й.Й.Трояк; передм. С.А.Крижанівського. К.: Веселка, 1989. 380 с.
23. Винниченко В. Оповідання / [Підготовка тектів, упорядкування та критико-біографічний нарис Михайла Мольнара]. Пряшів, Словацьке педагогічне в-во в Братіславі, Відділ української літератури в Пряшеві, 1968. 302 с.
24. Винниченко В. Оповідання. Роман Слово за тобою, Сталіне!”, п’єса Чорна Пантера і Білий Медвідь”. К.: Наук. думка, 1999. 440 с.
25. Винниченко В. Публіцистика / Передм. П.Федченка; Упорядкування, коментарі, післямова В.Бурбели. Нью-Йорк; Київ, 2002. 392 с.
26. Винниченко В. Раб краси: Оповідання, повість, щоденникові записи / Упоряд., передм., приміт. В. Є.Панченка. К.: Веселка, 1994. 383 с.
27. Винниченко В. Соняшна машина / За редакцією і з статтею-післямовою В.Чапленка. Вид. 4-те. Ч. 1. Нью-Йорк: Прометей, 1962. 312 с.
28. Винниченко В.К. Сонячна машина: Роман / Післямова Павла Федченка. К.: Дніпро, 1989. 619 с.
29. Винниченко В. Твори: Т. 1. Оповідання / Видання до друку підготовив автор. Харків: Рух, 1931. 388 с.
30. Винниченко В. Твори: Т. 2. Оповідання / Видання до друку підготовив автор. Харків: Рух, 1932. 310 с.
31. Винниченко В.К. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 2000. 624 с.
32. Винниченко В. Уміркований” та щирий”: Повісті та оповідання / Вступ. ст. та упоряд. М.Ф. Слабошпицького. К.: Молодь, 1992. 416с.
33. Винниченко. В. Щоденник. Т. 1. (1911-1920). Едмонтон; Нью-Йрк: Видання Канадського інституту Українських студій, 1980. 500 с.
34. Винниченко В. Щоденник. Т. 2. (1921 1925). Едмонтон; Нью-Йорк: Видання Канадського інституту Українських студій, 1983. 700 с.
35. Винниченко Р. Володимир Кирилович Винниченко (Біографічна канва) // Володимир Винниченко. Статті й матеріали. Нью-Йорк, 1953. С. 915.
36. Выготский Л. Психология искусства. Изд 3. М.: Искусство, 1986. 573 с.
37. Вишневська Н.О. Лірика Лесі Українки. Текстологічне дослідження. К.: Наук. думка, 1976. 294 с.
38. В’язовський Г.А. Творче мислення письменника: Дослідження. К.: Дніпро, 1982. 335 с.
39. Выдержки из писем Р. Винниченко за последние два года жизни В[ладимира]К[ириловича]В[Винниченка]. 19411951 гг. // До двадцятиліття з дня смерті. Мельбурн, 1971. С. 919.
40. Від видавництва // Твори. Т.1. Краса і сила та інші оповідання. К.: Дзвін, 1919. 259 с.
41. Войцехівська І.Н., Ляхоцький В.П. Епістолологія. Короткий історичний нарис. К., 1998. 54 с.
42. Галич О.А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи. Луганськ: Знання, 2001. 244 с.
43. Галич О.А. Письменницькі мемуари в школі. Луганськ: Знання, 1999. 146 с.
44. Гальченко С. Текстологія поетичних творів П.Г.Тичини. К.: Наук. думка, 1990. 130 с.
45. Гальченко С.А. Грані великого таланту: До 100-річчя від дня народження П.Г.Тичини. К.: Т-во Знання” УРСР, 1990. 48 с.
46. Гальченко С. Створено фонд: (архів В.Винниченка) // Літ. Україна. 1990. 25 жовтня.
47. Гальченко С.А. Феномен таланту, або Захалявна творчість Володимира Сосюри // Сосюра В.М. Розстріляне безсмертя: Вірші та поеми. К.: Укр. письменник, 2000. С. 517.
48. Гамаш Д. Щоденниковий рік Василя Симоненка // З його Духа печаттю...”: Зб. Наук. праць на пошану професора Івана Денисюка. Т.1. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. С. 203209.
49. Гинзбург Л.Я. О лирике. М.: Интрада, 1997. 407 с.
50. Гинзбург Л.Я. О психологической прозе. М., 1999. 411 с.
51. Гнатюк М. Над текстами Івана Сенченка. К.: Наук. думка, 1989. 112 с.
52. Гончарук М. До творчої історії прози Степана Васильченка // Питання текстології. Вип. 1 К.: Наук. думка, 1968. С. 335 371.
53. Гординський С. Малярські твори В.Винниченка // Статті й матеріали. Нью-Йорк, 1972. С. 5762.
54. Грифцов Б.А. Психология писателя. М.: Худож. лит., 1988. 462 с.
55. Гришунин А.Л. Исследовательские аспекты текстологии. М.: Наследие, 1998. 416 с.
56. Гуменюк В. Тенденції символізму в Європейській драмі і творчі зацікавлення Володимира Винниченка // З його Духа печаттю...”: збірник наукових праць на пошану професора Івана Денисюка. Т. 2. Львів, 2001. С. 6468.
57. Гуменюк В. Сила краси: Проблеми поетики драматургії Володимира Винниченка. Сімферополь, 2001. 340 с.
58. Давиденко В. Найгірший роман Винниченка (Поклади золота”) // Свобода. 1972. 21 жовтня.
59. Дуб К. Новела В.Винниченка в дискурсі української новелістики // Наук. зап. Кіровоград. пед. ун-ту ім. В.Винниченка. Вип.. 27. Серія: Філологічні науки (Українське літературознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2000. С. 114116.
60. Дуб К. Автобіографічний синерген // Слово і час. 2001. № 4. С. 1523.
61. Эйхенбаум Б. Основы текстологии // Редактор и книга: Сб. ст. Вип.3. М.: Искусство, 1962. С. 4187.
62. Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Н.Шумило. К.: Основи, 1998. 658 с.
63. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 686с.
64. Жулинський М. В.Винниченко (1880 1951) // Історія української літератури. ХХ століття. У 2-х кн. Кн. 1: 1910 1930-ті роки: Навч. посібник. К.: Либідь, 1993. С. 481502.
65. Жулинський М. Щоденник” Володимира Винниченка // Київ. 1990. № 9 С. 90.
66. Зеров М.К. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 2. 601 с.
67. Зубков С. Від редактора // Питання текстології. Вип. 1. К., 1968. С. 310.
68.&n