Чорноморець Юрій Павлович Еволюція візантійського неоплатонізму

Короткий опис

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії наук України
УДК 276:291.1+1(091) (477)+141.131 "3-14"
ЧОРНОМОРЕЦЬ Юрій Павлович
ЕВОЛЮЦІЯ ВІЗАНТІЙСЬКОГО НЕОПЛАТОНІЗМУ
Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
Науковий консультант: доктор філософських наук
ПАВЛЕНКО Павло Юрійович, Відділення релігієзнавства Інституту філософії
імені Г.С. Сковороди НАН України, старший науковий співробітник
Київ - 2011
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ВІЗАНТІЙСЬКИЙ НЕОПЛАТОНІЗМ ЯК ПРЕДМЕТ
РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО ТА ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ 14
1.1. Стан наукового опрацювання проблеми 14
1.2. Характеристика джерельної бази роботи 44
1.3. Методологічна основа та принципи дослідження 60
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОГО
НЕОПЛАТОНІЗМУ У ТВОРАХ ЙОАНА ФІЛОПОНА (ДІОНІСІЯ
АРЕОПАГІТА) 82
2.1. Філософські пошуки Йоана Філопона
в ранній період творчості 82
2.2. Філософсько-теологічна пропедевтика в Ареопагітиках 91
2.3. Філософська теологія Ареопагітик 116
2.4. Практична філософія Ареопагітик 148
2.5. Філософська теологія полемічних трактатів Йоана Філопона
пізнього періоду творчості 159
РОЗДІЛ 3. НЕОПЛАТОНІЧНА ОНТОЛОГІЯ МАКСИМА
СПОВІДНИКА 206
3.1. Філософська теологія Максима Сповідника 206
3.2. Неоплатонізм Максима Сповідника в космології: трансформація
вчення Прокла про еманацію 240
3.3. Неоплатонізм Максима Сповідника в антропології 255
РОЗДІЛ 4. ВІЗАНТІЙСЬКИЙ НЕОПЛАТОНІЧНИЙ
ЕСЕНЦІАЛІЗМ КІНЦЯ VII — ПОЧАТКУ XIV СТОЛІТЬ 280
4.1. Виникнення візантійського неоплатонічного есенціалізму 280
4.2. Есенціалізм Йоана Дамаскіна 286
4.3. Розвиток візантійського неоплатонічного есенціалізму в системі
вищої освіти IX - XIII століть 308
РОЗДІЛ 5. ПАЛАМІЗМ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА
ВІЗАНТІЙСЬКОГО НЕОПЛАТОНІЗМУ 321
5.1.Філософська теологія Григорія Палами як перший етап розвитку
паламізму 321
5.2.Вчення Каліста Ангелікуда як другий етап розвитку паламізму 340
5.3.Паламітська схоластика другої половини XIV і XV століть 357
ВИСНОВКИ 379
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 396

Список літератури

ВИСНОВКИ
Аналіз закономірностей еволюції візантійського неоплатонізму дозволяє говорити про досягнення теоретичних результатів, які є новими для релігієзнавчої науки. У світлі системного дослідження, виконаного на межі релігієзнавства та історії філософії, візантійський неоплатонізм постає як цілісна філософська традиція, еволюція якої полягала в поступовій схоластизації, що змінювалася на революційне повернення до витоків. У першому колі еволюції візантійського неоплатонізму виникли три оригінальні філософські системи: антиметафізична філософія надбуття Діонісія, філософія буття Максима Сповідника та метафізика візантійських есенціалістів VII — початку XIV століть. Ці три системи разом складають спадщину класичного візантійського неоплатонізму. Відповідно до загальної логіки розвитку візантійського неоплатонізму змінювався також характер впливу на філософію Візантії античного неоплатонізму. А саме, антиметафізична філософія Філопона-Діонісія виникла під впливом анти-метафізика й агностика Дамаскія, філософія буття Максима була оригінальною трансформацією прокліанства, а візантійський неоплатонічний есенціалізм знаходився під визначальним впливом олександрійського неоплатонізму та Порфирія. У XIV столітті під час інтенсивних богословських дискусій виникає особлива форма візантійського неоплатонізму — паламізм. У межах власного інтенсивного розвитку паламізм пройшов три стадії еволюції, які аналогічні до загального перебігу еволюції класичного візантійського неоплатонізму. Філософська теологія Палами була спробою побудови антиметафізичної системи, що виникла під визначальним впливом ареопагітизму. Друга стадія розвитку паламізму — це філософія Каліста Ангелікуда, яка стала новим християнським прокліанством, у головних рисах аналогічним до філософської теології Максима Сповідника. Пізній паламізм зазнав схоластизації, відмовився від крайнощів раннього паламізму, набув форм есенціалізму. Таким чином, філософська й теологічна думка Візантії розвивалася в межах цих трьох типів візантійського неоплатонізму. Дискусії, викликані розходженнями між різними типами візантійського неоплатонізму, а також дискусії з прокліанством, візантійським платонізмом і томізмом, сприяли процесам схоластизації філософії та теології Візантії. Проте панування схоластичного есенціалізму не могло тривати постійно, оскільки цей тип візантійського неоплатонізму був вразливим перед зовнішніми викликами, що із очевидністю виявилося під час дискусій з платонізмом і томізмом. А тому світоглядні революції, подібні до появи ареопагітизму чи раннього паламізму були закономірним явищем, у результаті якого мали починатися нові кола еволюційного розвитку візантійського неоплатонізму.