ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ РОЗВИТКОМ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ПОСПЄЛОВА ТЕТЯНА ВАДИМІВНА

УДК 351: 316.3/.4

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ РОЗВИТКОМ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
Тертичка Валерій Володимирович,
доктор наук з державного управління, професор

КИЇВ – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ РОЗВИТКОМ…………………………………………..
17
1.1 Людський розвиток як першопричина трансформаційних процесів у суспільстві…………………………………………….
17
1.2 Ґенеза теорії та практики державного управління людським розвитком…………………………………………………….........
40
1.3 Сутність поняття людський розвиток в державному управлінні…………………………………………………………
60
Висновки до розділу 1…………………………………………… 80
РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ РОЗВИТКОМ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА……………

82
2.1 Поєднання інституційної теорії та системно-синергетичного підходу для дослідження проблеми державного управління людським розвитком……………………………………………..

82
2.2 Соціокультурний вимір людського розвитку в Україні……….. 98
2.3 Нормативно-правове забезпечення людського розвитку в Україні……………………………………………………………..
114
2.4 Методологія оцінки людського розвитку………………………. 136
Висновки до розділу 2…………………………………………… 155
РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ ПЕРЕДУМОВ І СУЧАСНОГО СТАНУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ РОЗВИТКОМ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………

157
3.1 Регіональний людський розвиток в Україні: стан та тенденції... 157
3.2 Аналіз цінністно-мотиваційного підгрунтя людського розвитку в Україні …………………………………………………………...
186
3.3 Реформування державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства……………….
208
Висновки до розділу 3…………………………………………… 221
РОЗДІЛ 4 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ РОЗВИТКОМ В УКРАЇНІ………….
223
4.1 Впровадження комплексного підходу до забезпечення сталого людського розвитку в умовах трансформації українського суспільства…………………………………………………………

223
4.2 Формування державної ідеології людського розвитку………… 243
4.3 Використання інституційних ресурсів суспільства для вирішення проблем людського розвитку………………………..
259
Висновки до розділу 4…………………………………………… 283
РОЗДІЛ 5 МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ РОЗВИТКОМ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА……………………………………

285
5.1 Використання комунікативного механізму взаємодії органів державної влади і громадськості для вирішення проблем людського розвитку….....................................................................

285
5.2 Програмно-цільовий механізм державного управління регіональним людським розвитком………………………………
308
Висновки до розділу 5……………………………………………. 330
ВИСНОВКИ…………………………………………………………… 332
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………… 339
ДОДАТКИ……………………………………………………………… 378

ВСТУП

Актуальність теми. Соціальну спрямованість національної економіки закріплено в Конституції України, де людину проголошено найвищою цінністю. У 2000 р. на Саміті Тисячоліття в Нью-Йорку Україна підписала Декларацію і взяла на себе зобов’язання досягти Цілей Тисячоліття до 2015 р. Першочерговими завданнями національного розвитку визнано забезпечення збереження людського потенціалу в Україні та створення безпечного середовища для його подальшого розвитку. Міністерством економіки України разом із Проектом програми розвитку ООН “Цілі розвитку тисячоліття – Україна” у 2010 р. здійснено перегляд національних цілей і підготовлено оновлену систему завдань та індикаторів з огляду на специфіку національного розвитку в посткризовий період і виклики сучасного глобального розвитку. З метою забезпечення необхідних передумов для виконання зобов’язань розроблена Програма економічних реформ на 2010–2014 рр. “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, одним із головних пріоритетів якої є підвищення стандартів життя за рахунок реформування медичної сфери, системи пенсійного страхування, освіти, соціальної підтримки населення. Успішність реалізації окреслених цілей значною мірою залежить від забезпечення виконання рішень, створення системи комплексного впровадження визначених заходів та управління змінами. Це потребує цілеспрямованої розробки й удосконалення механізмів державного управління суспільним розвитком.
Ситуація ускладнюється тим, що Україна за останні десятиліття пережила повне соціальне, економічне та політичне переродження, як і багато інших пострадянських країн. Колишнє егалітарне суспільство змінилося суспільством, якому притаманний дуже високий ступінь нерівності як економічної, так і соціальної, політичної, культурної. Серед науковців немає єдиного підходу щодо того, з якого і в який тип трансформується українське суспільство. Наявні соціально-економічні тенденції викликають необхідність глибокого аналізу й осмислення особливостей трансформаційних процесів українського суспільства, пошуку нових підходів, методів, засобів розв’язання накопичених проблем, розробки ефективних механізмів вирішення суспільних протиріч.
Аналіз літературних джерел дає змогу дійти висновку, що питання розвитку теорії та методології державного управління як наукової галузі, оцінки ефективності державної соціально-економічної політики розглядаються у працях: В. Авер’янова [329], О. Амосова [111], В. Бабаєва [154], В. Бакуменка [339], М. Білинської [277], Н. Гончарук [154], А. Дєгтяра [317], В. Дзюндзюка [154], О. Іваницької [154], Л. Івашової [78], Д. Карамишева [154], В. Князєва [340], М. Корецького [115], В. Корженка [154], Ю. Куца [206], Н. Латиніна [154], В. Малиновського [280], Н. Мартиненко[154], С. Майбороди [154], П. Надолішнього [338], Н. Нижник [109], Г. Одінцової [111], О. Поважного [314], Я. Радиша [154], А. Радченко [154], В. Ребкала [214], І. Розпутенка [154], Ю. Сурміна [217], В. Тертички [119], В. Голубь [110], В. Трощинського [154], В. Троня [154], Ю. Шарова [154], А. Халецької [242] та ін.
Соціально-економічним питанням людського розвитку приділяється увага як у доповідях та звітах міжнародних організацій (Програма розвитку ООН, Організація економічного співробітництва та розвитку, Світовий банк), так і в роботах окремих вітчизняних фахівців (М. Ажажа [86], В. Антонюк [63], Д. Богиня [64], І. Бондар [306], Н. Верхоглядова [306], Н. Власенко [75], О. Власюк [75], С. Вовканич [65], В. Геєць [66, 298], Н. Голікова [88], О. Грішнова [47, 67], І. Джаін [75], І. Дунаєв [87], С. Задорожна [68], Т. Заяць [306], М. Кизим [73], М. Кім [75], О. Кендюхов [71], А. Колот [82], І. Кочума [28], І. Куценко [83], Е. Лібанова [73, 74, 75], Л. Михайлова [222], О. Новікова [63], В. Онікієнко [84], Й. Радецький [69], Н. Рингач [72], Л. Семів [76], В. Семиноженко [73], О. Стефанишин [48, 77], Н. Томчук [31], А. Чухно [78], К. Якуба [70] та ін.). Завдяки їх науковим розробкам можна стверджувати, що сьогодні наука державного управління має чимало здобутків, зокрема щодо виявлення особливостей державного управління в умовах переходу до постіндустріального інформаційного суспільства, формування соціально орієнтованої ринкової економіки та розбудови соціальної держави й ефективної системи соціального захисту населення.
Серед сучасних українських учених суттєвий внесок у дослідження соціально-ціннісного підґрунтя державного управління зробили: В. Бакуменко [154], В. Бурега [322], Р. Войтович [200, 201], М. Пірен [184, 213], В. Козаков [205], Б. Максимець [209], І. Смагін [216], Ю. Сурмін [217], В. Цвєтков [329], С. Чукут [220] та ін.
Дослідженням особливостей трансформаційних процесів українського суспільства та їх впливу на державне управління займалися В. Авер’янов [329], Е. Афонін [154], О. Білоус [21], Є. Головаха [149, 150], C. Задорожна [68], В. Кремень [337], Д. Лук’яненко[21], М. Попович [174] та ін.
Водночас у зарубіжній і вітчизняній літературі досі відсутнє усталене трактування державного управління людським розвитком; нечітко визначено систему заходів, що вживаються державою з метою забезпечення сталого людського розвитку; не надано всебічної характеристики держави, орієнтованої на людський розвиток, інструментарію державного управління щодо її розбудови виходячи не з формальних, а з практичних засад. Потреби теорії та практики вдосконалення державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства також зумовлюють актуальність ґрунтовного наукового дослідження фундаментальних основ та механізмів його трансформації в умовах структурних зрушень.
Таким чином, актуальною проблемою є розробка комплексного механізму державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства, що визначило мету й завдання дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематики комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР № 0199U002827) у межах науково-дослідних робіт, що проводились кафедрою державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України (далі – Національна академія), зокрема за темою “Вдосконалення державно-управлінських відносин в умовах трансформації українського суспільства” (ДР № 0110U002466), в якій автором проаналізовано особливості трансформаційних процесів українського суспільства в контексті проблем та перспектив державного управління людським розвитком.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методологічне обґрунтування концепції комплексного механізму державного управління людським розвитком, що поєднує створення умов для людського розвитку та забезпечує конструктивний регулюючий вплив органів державної влади на процеси формування ціннісно-мотиваційного підґрунтя людського розвитку в умовах трансформації українського суспільства.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:
– узагальнити теоретичні засади сутності державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства;
– дослідити значення людського розвитку, підходи до його оцінки в забезпеченні сталого розвитку суспільства;
– виявити чинники, що впливають на державне управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства;
– визначити вихідні методологічні передумови формування концепції комплексного механізму державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства;
– встановити методологічний підхід до визначення змісту трансформаційних процесів українського суспільства та врахування їх особливостей у державному управлінні людським розвитком;
– розглянути необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення людського розвитку в Україні;
– оцінити сучасний стан людського розвитку в Україні, його регіональні особливості;
– обґрунтувати концептуальні засади комплексного механізму державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства;
– розглянути можливість використання державної ідеології для формування ціннісно-мотиваційного підґрунтя людського розвитку;
– удосконалити практичні підходи до використання комунікативного механізму взаємодії органів державної влади і громадськості для розв’язання проблем людського розвитку;
– здійснити вдосконалення методичних підходів до формування програмно-цільового механізму державного управління людським розвитком.
Об’єкт дослідження – державне управління людським розвитком.
Предмет дослідження – механізми державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у процесі дисертаційного дослідження було використано комплекс взаємопов’язаних наукових методів, а саме:
– логіко-історичний метод, за допомогою якого було досліджено значення людського розвитку в еволюції суспільства;
– структурно-функціональний метод, використання якого дало змогу дослідити причинно-наслідкові зв’язки соціально-історичного процесу формування людського потенціалу, еволюцію наукових підходів до визначення його сутності та механізмів формування;
– загальнонаукові методи діалектики, що дали можливість розкрити динаміку людського розвитку в Україні, забезпечити зв’язок науки з практикою, визначити соціокультурні та соціально-економічні передумови людського розвитку;
– методи аналізу та синтезу, на основі яких було здійснено дослідження сучасних механізмів державного управління людським розвитком в Україні, зокрема нормативно-правового забезпечення людського розвитку, соціокультурних і соціально-економічних умов розвитку та реалізації людського потенціалу, його регіональних особливостей;
– методологічні засади системно-синергетичного підходу були використані в процесі аналізу механізмів формування ціннісно-мотиваційного підґрунтя та самоорганізаційних атрактивних структур людського розвитку. Це дало змогу прослідкувати, як змінюється співвідношення між організацією й самоорганізацією в соціальному просторі, завдяки чому методологія наукового пізнання людського розвитку поєднується з методологією практичного управління ними з боку держави та соціальних інститутів;
– метод структурно-логічного моделювання, який дав можливість визначити напрями вдосконалення механізмів державного управління людським розвитком.
На основі запропонованого автором нового методологічного підходу, який одночасно поєднує досягнення інституційної теорії, системно-синергетичного підходу та соціокультурного виміру, розроблено концепцію формування комплексного механізму державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства. Його ефективність залежить від характеру функціонування державного управління людським розвитком, що встановлює порядок і умови синхронної діяльності органів державної влади й соціальних інститутів з метою формування ціннісно-мотиваційного підґрунтя та створення соціально-економічних умов для людського розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації здійснено теоретичне обґрунтування концепції комплексного механізму державного управління людським розвитком, визначено шляхи забезпечення органами влади конструктивного регулюючого впливу на процеси формування ціннісно-мотиваційного підґрунтя людського розвитку в умовах трансформації українського суспільства.
Наукову новизну дисертаційної роботи визначають такі основні теоретико-методологічні результати:
уперше:
– сформульовано й обґрунтовано наукові положення, згідно з якими людський розвиток визначається рівнем домінуючих у суспільстві ціннісно-мотиваційних настанов та залежить від двох груп чинників: суспільних, що характеризують умови, які створюються державою для розвитку, збереження й використання людського потенціалу, та особистісних, що характеризують ціннісно-мотиваційне підґрунтя людського розвитку, тобто вмотивованість людини використовувати власний потенціал на користь суспільства, які покладено в основу концепції формування комплексного механізму державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства;
– запропоновано новий методологічний підхід, який одночасно поєднує досягнення інституційної теорії, системно-синергетичного підходу, що базуються на аналізі інституційної системи людського розвитку як відкритої, нелінійної та самоорганізованої, яка складається з трьох елементів: формальних правил, неформальних правил, самоорганізаційних атрактивних структур. Це дало змогу прослідкувати, як змінюється співвідношення між організацією й самоорганізацією в соціальному просторі, завдяки чому методологія наукового пізнання людського розвитку поєднується з методологією практичного управління ним із боку держави та соціальних інститутів;
– визначено й обґрунтовано, що ключовими елементами державного управління людським розвитком є людський потенціал, самоактуалізація особистості, соціальний характер і державна політика, де державне управління – це владний механізм упровадження цілеспрямованого свідомого впливу на формування умов, передумов, підстав для розвитку людського потенціалу та його реалізації шляхом самоактуалізації особистості, а під державною політикою людського розвитку розуміється курс дій (або утримання від дій) системи органів державної влади для формування плідного типу соціального характеру як домінуючого в українському суспільстві та умов для розвитку людського потенціалу і його реалізації шляхом самоактуалізації особистості;
удосконалено:
– теоретичні підходи до значення людського розвитку в забезпеченні сталого розвитку суспільства шляхом додавання до традиційних показників, за якими визначається рівень людського розвитку (розширення людського вибору, рівень добробуту), оцінки ціннісно-мотиваційних настанов, що домінують у суспільстві, та обґрунтування, що сталий розвиток суспільства можливий лише за умови домінування цінностей самоактуалізації особистості і повного розвитку її потенціалу на благо суспільства;
– підхід до нормативно-правового забезпечення людського розвитку в Україні, сутність якого полягає в прийнятті єдиних кодифікованих нормативно-правових актів, які б охоплювали всі матеріальні та процесуальні норми за основними напрямами людського розвитку, зокрема оновлений Кодекс законів про працю, Основи підприємницької діяльності в Україні, Кодекс законів із соціального захисту, Кодекс законів про охорону здоров’я, Кодекс законів про освіту;
– змістове наповнення методики оцінки стану людського розвитку в Україні, його регіональних особливостей показниками, які характеризують ціннісно-мотиваційне підґрунтя людського розвитку, самоорганізаційні процеси в суспільстві, тип соціального характеру та які отримують за допомогою соціологічних спостережень;
– функціональний підхід до державного управління людським розвитком шляхом виокремлення ідеологічної функції як ключової в процесі реформування державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства з метою вдосконалення соціально-психологічного механізму державного управління людським розвитком;
набули подальшого розвитку:
– методологічні засади виявлення особливостей трансформаційних процесів українського суспільства, що полягають у комплексному дослідженні: формальних, неформальних правил; самоорганізаційних атрактивних структур; оцінці умов і ціннісно-мотиваційного підґрунтя людського розвитку, що дає змогу визначити напрями вдосконалення державного управління людським розвитком;
– погляди на зміст комплексного механізму державного управління людським розвитком, що в умовах трансформації українського суспільства складається із соціально-психологічного, організаційно-правового, програмно-цільового, фінансово-економічного та комунікативного механізмів;
– практичні аспекти до використання комунікативного механізму взаємодії органів державної влади і громадськості шляхом визначення мети, завдань, послідовності, особливостей розробки та реалізації комунікативного механізму для розв’язання проблем людського розвитку;
– методичні складові до формування програмно-цільового механізму державного управління регіональним людським розвитком шляхом кластеризації регіонів України за специфічними потребами та проблемами людського розвитку й розробки індивідуально орієнтованих програм людського розвитку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані широким загалом фахівців і науковців, які в галузі науки державного управління розв’язують комплексну проблему вдосконалення державного управління людським розвитком в Україні. Окремі положення дисертаційної роботи використано:
– Комітетом з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України – пропозиції щодо вдосконалення комунікативного механізму взаємодії органів державної влади і громадськості під час опрацювання низки законопроектів, а саме: “Про захист суспільної моралі” у процесі внесення змін до законодавчих актів у зв’язку з прийняттям законів України “Про інформацію” (у новій редакції) та “Про доступ до публічної інформації” (довідка про впровадження від 7 червня 2012 року № 04-33/14-227);
– Донецькою обласною державною адміністрацією під час підготовки проекту Угоди щодо регіонального розвитку Донецької області між Кабінетом Міністрів України та Донецькою обласною радою на 2012–2015 роки, схваленої рішенням Донецької обласної ради від 26 травня 2011 року № 6/1, зокрема в частині запропонованих методик прогнозно-аналітичної оцінки стану регіонального людського розвитку на основі кластерного підходу та ідентифікації стратегічних складових концепції державного управління регіональним людським розвитком при розподілі трансфертів (довідка про впровадження від 24 жовтня 2011 року № 340-13/2);
– Донецьким обласним центром зайнятості в процесі розробки навчальних програм та планів професійного навчання безробітних, зокрема модель формування мотиваційної сфери особистості, що покладена в основу розробленого курсу “Самоактуологія”, та методика розробки й використання індивідуальної стратегії реалізації потенціалу як її механізм (довідка про впровадження від 3 листопада 2011 року № 04/4047);
– Державним вищим навчальним закладом “Університет менеджменту освіти”, Інститутом післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників у процесі розробки науково-методичного забезпечення підготовки магістрів зі спеціальності 8.18010018 – “Адміністративний менеджмент”, зокрема під час викладання дисциплін “Теоретичні засади державного управління” та “Концептуальні засади самоменеджменту” (довідка від 11 листопада 2011 року
№ 01-12/147) з урахуванням теоретичних, методичних та практичних положень і висновків автора щодо обґрунтування пропозицій з удосконалення державного управління людським розвитком.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею і містить одержані автором особисто нові результати в галузі науки державного управління, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему вдосконалення державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства. У працях, опублікованих у співавторстві, особистий внесок полягає в такому: проаналізовано стан соціального середовища в Україні як фактору впливу та результату людського розвитку, виявлено проблеми й обґрунтовано пріоритетні напрями державної політики [12]; визначено основні проблеми і обґрунтовано пріоритетні напрями державної політики щодо стану та охорони здоров’я населення в Україні [13]; проаналізовано стан і тенденції регіонального людського розвитку в Україні [17]; досліджено національну систему освіти в Україні в контексті людського розвитку [25].
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися та одержали схвальні відгуки на міжнародному семінарі “Етнічність і влада” (Сімферополь, 2008); на міжнародних науково-практичних конференціях: “Маркетинг XXI століття: інтеграція науки і бізнесу” (Донецьк, 2006); “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2007); “Теорія і практика економіки та підприємництва” (Сімферополь, 2008); “Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (Київ, 2009); “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2009); “Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту” (Донецьк, 2009); “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009); “Україна в умовах глобальної конкуренції: стратегія випереджаючого розвитку” (Донецьк, 2010); “Дистанційна (електронна) освіта як необхідна умова людського розвитку в Україні” (Київ, 2011); “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики” (Київ, 2011); “Упровадження інноваційних підходів і технологій менеджменту до практики публічного управління” (Дніпропетровськ, 2011); “Проблеми ефективної реалізації антикорупційної політики в органах виконавчої влади та в органах місцевого самоврядування” (Донецьк, 2011); “Формування державної комунікативної політики як засіб протидії корупції” (Донецьк, 2011); “Формування готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності” (Донецьк, 2012); “Регіональний розвиток – основа розбудови української держави” (Донецьк, 2012); “Теорія та практика управління економічним розвитком” (Київ, 2012); на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи Національної академії (Київ, 2008–2011).
Публікації. Основні положення та наукові результати дисертаційної роботи викладено в 40 наукових публікаціях, із них одна одноосібна монографія і 22 статті у наукових фахових виданнях з державного управління (4 з них у співавторстві), 2 статті в інших наукових фахових виданнях (одна із них у співавторстві), 16 матеріалів і тез конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота повним обсягом 397 сторінок складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 340 найменувань. Обсяг основного тексту становить 335 сторінок. Робота містить 17 таблиць, 24 рисунки та 15 додатків на 57 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретико-методологічні засади та нове вирішення наукової проблеми державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства шляхом визначення концептуальних підходів, напрямів, механізмів та методів державного управління людським розвитком. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в їх основу гіпотезу, а їх узагальнення дало змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення.
1. В результаті узагальнення теоретичних засад сутності державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства виявлено, що ключовими елементами державного управління людським розвитком є: людський потенціал, самоактуалізація особистості, соціальний характер, державна політика, де державне управління – це владний механізм упровадження цілеспрямованого свідомого впливу на формування умов, передумов, підстав для розвитку людського потенціалу та його реалізації шляхом самоактуалізації особистості, а під державною політикою людського розвитку розуміється курс дій (або утримання від дій), системи органів державної влади для формування плідного типу соціального характеру як домінуючого в українському суспільстві та умов для розвитку людського потенціалу і його реалізації шляхом самоактуалізації особистості.
2. Дослідження значення людського розвитку показало, що першопричиною трансформаційних процесів у суспільстві є людський розвиток, що відображається передусім у зміні домінуючих цінностей у суспільстві. Обґрунтовано, що, крім традиційних показників, за якими визначається рівень людського розвитку: розширення людського вибору, рівень добробуту, необхідно оцінювати ціннісно-мотиваційні настанови, які домінують у суспільстві. Сучасні глобальні проблеми та еволюційні тенденції дають можливість зробити висновок про те, що сталий розвиток можливий лише за умови домінування цінностей самоактуалізації особистості і повного розвитку її потенціалу на благо суспільства.
3. Виявлено та обґрунтовано, що людський розвиток залежить від двох груп чинників. Першу групу умовно можна назвати зовнішніми, вони характеризують умови, які створюються у суспільстві для розвитку, збереження та використання людського потенціалу, що здебільшого позначаються на соціально-демографічному та соціально-економічному компонентах людського потенціалу. Друга група – це внутрішні чинники, які характеризують ціннісно-мотиваційне підґрунтя людського розвитку та позначаються на соціокультурному і діяльнісному компонентах. Підкреслено принциповість урахування як першої групи чинників, так і другої.
4. Визначено вихідні методологічні передумови формування концепції комплексного механізму державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства, що базуються на одночасному поєднанні досягнень інституційної теорії та системно-синергетичного підходу, завдяки чому виокремлено три складові інституційного середовища людського розвитку: формальні правила; неформальні правила; самоорганізаційні атрактивні структури. Доведено, що в процесі розробки комплексного механізму державного управління людським розвитком необхідно досліджувати та враховувати як формальні правила, так і неформальні та самоорганізаційні атрактивні структури. Формальні правила аналізуються шляхом вивчення нормативно-правового забезпечення людського розвитку. Дослідження неформальних правил та самоорганізаційних атрактивних структур відбувається за допомогою соціокультурного виміру.
5. Встановлено, що зміст трансформаційних процесів українського суспільства визначається станом і якістю змін таких характеристик, як: ефективність інституційної системи, якість соціально-групової структури суспільства й рівень людського потенціалу. Доведено, що комплексне дослідження формальних, неформальних правил та самоорганізаційних атрактивних структур, оцінка як умов людського розвитку, так і ціннісно-мотиваційного підґрунтя дає змогу визначити ефективність інституційної системи, якість соціально-групової структури й рівень розвитку людського потенціалу, а, відповідно, зробити висновок про напрям трансформаційних процесів українського суспільства, особливості державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства.
6. Аналіз нормативно-правової бази показав необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення людського розвитку в Україні шляхом прийняття єдиних кодифікованих нормативно-правових актів за основними напрямами людського розвитку: оновлений Кодекс законів про працю, Основи підприємницької діяльності в Україні, Кодекс законів із соціального захисту, Кодекс законів про охорону здоров’я, Кодекс законів про освіту.
7. Оцінка сучасного стану людського розвитку в Україні, його регіональних особливостей відбувалась на основі поєднання національної методики розрахунку індексу регіонального людського розвитку та аналізу останніх соціологічних спостережень, що характеризують ціннісно-мотиваційне підґрунтя людського розвитку і самоорганізаційні процеси. Такий підхід дав можливість зробити висновок, що деформація людського потенціалу, його знецінення, розшарування регіонів України за показниками людського розвитку – не всі індикатори соціального неблагополуччя. Держава зазнає суттєвих втрат, пов’язаних із підривом внутрішніх джерел зростання, а також втрати найважливішого чинника життєздатності суспільства, а саме: готовності та здатності національної спільноти до активного саморозвитку, що додатково актуалізує необхідність використання комплексного механізму державного управління людським розвитком.
8. Обґрунтовано, що в умовах трансформації українського суспільства комплексний механізм державного управління людським розвитком складається із: соціально-психологічного, організаційно-правового, програмно-цільового, фінансово-економічного та комунікативного механізмів. Зазначено, що на ціннісно-мотиваційне підґрунтя людського розвитку, самоорганізаційні атрактивні структури, неформальні правила можна впливати за допомогою соціально-психологічного та комунікативного механізмів. Умови людського розвитку, формальні правила й регіони України перебувають під безпосереднім впливом організаційно-правового, фінансово-економічного та програмно-цільового механізмів.
9. Доведено, що у процесі реформування державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства ідеологічна функція держави є ключовою, оскільки впливає на структуру переваг та цінностей а, відповідно, і на ціннісно-мотиваційне підґрунтя людського розвитку, неформальні правила та самоорганізаційні атрактивні структури. Визначено предмет, об’єкт, функції, завдання, роль державної ідеології людського розвитку. Систематизовано та охарактеризовано засоби. Змодельовано процес формування державної ідеології людського розвитку, результатом якого має бути формування плідного типу соціального характеру. Визначено зміст державної політики на кожному етапі процесу формування державної ідеології людського розвитку.
10. Удосконалено практичні підходи до використання комунікативного механізму взаємодії органів державної влади і громадськості шляхом визначення мети, завдань, послідовності, особливості розробки та реалізації комунікативного механізму взаємодії органів державної влади і громадськості для розв’язання проблем людського розвитку. Виходячи зі значення та взаємодії основних елементів системи комунікації під час налагодження комунікативного зв’язку виокремлено основні об’єкти державного контролю – це: якість інформації; її кодування; засоби поширення; перешкоди, причини їх виникнення та методи усунення; зворотний зв’язок. Запропоновано засоби запобігання маніпулятивним технологіям у процесі формування державної ідеології людського розвитку. Доведено, що налагодження ефективного комунікативного зв’язку дає змогу розв’язувати як окремі проблеми людського розвитку на регіональному та державному рівнях, так і формувати державну ідеологію людського розвитку, що створює її ціннісно-мотиваційне підґрунтя.
11. Обґрунтовано, що використання ітеративного кластерного методу, розробки нового покоління соціальних індивідуально орієнтованих програм, спрямованих на вироблення ключових компетенцій людського розвитку, дадуть можливість удосконалити методичні підходи до формування програмно-цільового механізму державного управління людським розвитком.
Використання ітеративного кластерного методу дало змогу виявити цільові групи для розробки та здійснення взаємопов’язаних державних і регіональних програм і конкретизувати концепцію державного управління людським розвитком в умовах трансформації українського суспільства пріоритетними напрямами як державної політики взагалі, так і кожного окремого кластера зокрема.
Зміна традиційного змісту та формату програм людського розвитку на індивідуально орієнтовані програми відкритого типу дасть можливість підвищити стартові можливості і життєві шанси людей за рахунок формування компетенцій людського розвитку. Такими програмами можуть бути: масові тренінги переходу для випускників шкіл та студентів; масові програми літнього освітнього відпочинку дітей; конкурси соціальних та соціально-освітніх проектів для конкретних територій; територіальні освітні програми; інтенсивні школи “рекордних” зразків життя (скаутів, спортсменів, козаків та ін.), соціально-освітні комплекси; освітні програми для людей третього віку; кадрові школи; менеджерські та тьютерські центри підтримки індивідуальних освітніх стратегій.
З метою вдосконалення державного управління людським розвитком рекомендовано:
1. Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці:
1.1. Підготувати і внести до розгляду Верховної Ради України проект нової редакції Закону України “Про зайнятість” з метою внесення до переліку функцій служби зайнятості запобігання безробіттю, що передбачає перенавчання (за власний кошт) іншій спеціальності тих, хто на момент звернення має роботу, але хоче її змінити, та допомогу в разі потреби із працевлаштуванням.
2. Кабінету Міністрів України:
2.1. Розробити та подати на розгляд до Верховної Ради України науково обґрунтовану Стратегію розвитку освіти в Україні, що відповідатиме Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 рр.
2.2. Провести перегляд затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. № 379 Державної програми “Вчитель”, що на цей час є діючою з погляду її ефективності. Розглянути можливість розробки комплексу заходів, спрямованих на підвищення соціальної престижності та статусу не лише вчителя, але й науковця, викладача, посилення їх соціального захисту.
3. Міністерству освіти і науки України:
3.1. Вжити необхідних заходів щодо підвищення якості профорієн¬таційної роботи на всіх рівнях освіти й передбачити систему відповідальності за її неналежне виконання.
4. Міністерству соціальної політики України:
4.1. Розробити та здійснити комплекс заходів щодо запобігання безробіттю шляхом організації та перенавчання потенційних безробітних (за їх власний кошт).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Яковец Ю. В. История цивилизаций / Ю. В. Яковец. – М. : ВлаДар, 1995. – 459 с.
2. Сергейчук Е. М. Философия истории / Е. М. Сергейчук; Санкт-Петербургский ун-т. – СПб. : Лань, 2002 . – 606 с. – ( Мир философии).
3. Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций / Междунар. ин-т Питирима Сорокина – Николая Кондратьева. – М. : Экономика, 2001. – 345, [1] с.: табл.
4. Бродель Ф. Структуры повседневности: Возможное и невозможное: материальная цивилизация, экономика и капитализм XV-XVIII вв. / Ф. Бродель. – М. : Прогресс, 1986. – Т. 1. – 622 с.
5. Данилевский Н. Я. Россия и Европа: взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому / Н. Я. Данилевский. – М. : Ин-т русской цивилизации, 2008. – 812, [1] с. – (Русская цивилизация).
6. Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения: Избранные труды / Н. Д. Кондратьева; Международный фонд Н.Д. Кондратьева; Междунар. ин-т Питирима Сорокина – Николая Кондратьева; Ин-т эконом. РАН. – М.: Экономика, 2002. – 767 с. – Библиогр.: с. 751–763.
7. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / Питирим Сорокин; общ. ред., сост. и предисл., с. 5-24, А. Ю. Согомонова. – М. : Политиздат, 1992. – 542, [1] с. – (Мыслители XX века). – Библиогр. в примеч.: с. 536–539.
8. Яковец Ю. В. У истоков новой цивилизации / Ю. В. Яковец; Междунар. фонд Н.Д. Кондратьева, Ассоц. «Прогнозы и циклы», Акад. нар. хоз-ва при Правительстве РФ. – М.: Дело , 1993. – 137 с.
9. Дьяконов И. М. Пути истории: от древнейшего человека до наших дней / И. М. Дьяконов. – 2-е изд. испр. – Москва: URSS, 2007. – 380, [2] с.
10. Иноземцев В. Л. Пределы «догоняющего» развития / В. Л. Иноземцев. – М.: Экономика, 2000. – 295 с. – (Экономические проблемы на рубеже веков).
11. Психология и психоанализ характера: Хрестоматия по психологии и типологии характеров. – Самара: Издательский Дом “БАХРАХ-М”, 2005. – 640 с.
12. Семенов Ю. И. На заре человеческой истории / Ю. И. Семенов. – М.: Мысль, 1998. – 319 с.
13. Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Древний мир – эпоха Просвещения / редкол. : Т. И. Фролов и др.; сост. П. С. Гуревич. – М. : Политиздат, 1991. – 462 с.
14. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима / К. Куманецкий; пер с пол. – М. : Высш. шк., 1990. – 351 с.
15. История средних веков: Хрестоматия [Пособ. для учителя]. – в 2 ч. Ч. 1 (V–XV века) / сост. В. Е. Степанова, А. Я. Шевеленко. – 3-е изд., дораб. – М.: Просвещение, 1988. – 287 с.
16. История средних веков: Хрестоматия [Пособ. для учителя]. – в 2 ч. Ч. 2 (XV–ХVII века) / сост. В. Е. Степанова, А. Я. Шевеленко. – 3-е изд., дораб. – М.: Просвещение, 1988. – 271 с.
17. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу. – 3-е изд.; пер. с англ. – СПб.: Питер, 2006. – 352 с. – (Мастера психологии).
18. Inglehart R. Culture Shift in Advanced Industrial Society. Princeton (NJ) / Inglehart R. – 1990. – P. 171
19. Петраков Б. Д. Основные закономерности распространенности психических болезней в современном мире и в Российской Федерации / Б. Д. Петраков // Материалы XII съезда психиатров России. – М., 1995. – С. 98–99.
20. Фром Э. Здоровое общество / Эрих Фром; пер. с англ. Т. Банкетовой. – М. : АСТ МОСКВА; ХРАНИТЕЛЬ, 2006. – 539, [5] с. – (Философия. Психология).
21. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 13–14.
22. Украина в глобальных изменениях устойчивого развития [Електронний ресурс]: електрон. ст. (1 файл 62,8 Кб). – Вільний доступ з мережі Інтернет. – http://www.zip.org.ua. – Дата доступу: вер. 2008. – Назва з екрана.
23. Устойчивое развитие [Електронний ресурс]: материал из Википедии – свободной энциклопедии. – Електрон дан. – Режим доступу: http://www.gnu.org/copyleft/fdl.html. – Дата доступу: вер. 2008. – Назва з екрана.
24. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста / В. И. Вернадский. – М.: Наука, 1998. – С. 520.
25. Ігнатов П. Моделі нового світогляду у контексті дій сучасних альтернативних соціальних рухів / П. Ігнатов // Вісник ОНУ. – Т. 14. – Вип. 13. – 2009. – С. 520–525. – (Соціологія і політичні науки).
26. Нагорний Б. Глобалізація і формування нової ідентичності / Б. Нагорний // Вісник ОНУ. – Т. 12. – Вип. 6. – 2007. – С. 603–606. – (Соціологія і політичні науки).
27. Петти В. Классика экономической мысли: Сочинения / В. Петти, А. Смит, Д. Рикардо, Дж. Кейнс, М. Фридмен. – М. : Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 896 с. – (Антология мысли).
28. Кочума І. Ю. Людський розвиток як чинник економічного зростання в Україні: дис. …кандидата екон. наук: 08.09.01 / Кочума Інна Юріївна. – К., 2005. – 206 с.
29. Беккер Г. Человеческий капитал (главы из книги). Воздействие на заработки инвестиций в человеческий капитал / Г. Беккер // США: экономика, политика, идеология. – 1993. – № 11. – С. 109–119.
30. Климко С. Г. Формування людського капіталу та механізм його використання в умовах ринкових перетворень: дис. ... кандидата екон. наук: 08.01.01; – Захищена 30.09.20.04. – К., 2004. – 254 с.: іл. – Бібліогр.: С. 205–226.
31. Томчук Н. В. Система соціально-економічного забезпечення людського розвитку в умовах трансформаційної економіки: дис. …кандидата екон. наук: 08.01.01/ Томчук Наталія Володимирівна. – К., 2009. – 213 с.
32. Psacharopulos G. The Contribution of Education to Economic Growth: International Comparisons // International Comparisons of Productivity and Causes of the Slowdown. – New York: Ballinger, 1984. – P. 335–360.
33. Psacharopulos G. Returns to Education: A Further International Update and Implications // Journal of Human Resources. –1985. – № 20. – P. 583–604.
34. Psacharopulos G. The economic impact of Education: Lessons Policymakers. – San-Francisco, 1999. – P.8–15.
35. Romer P. Human capital and growth: theory and evidence // Carnegie Rochester Conference Series on Public Policy. – 1990. –№ 32. – Р. 151–286.
36. Майер Дж. М. Основні проблеми економіки розвитку / Дж. М. Майер, Дж. Е. Раух, А. Філіпенко. – К.: Либідь, 2003. – 688 с.
37. Griffin K., Knight I. Human Development and International Development Strategy for 1990s: London and Basingatoke. – 1990. – P. 42.
38. Хенди Ч. Личность в информационном обществе [Электронный ресурс] Ч. Хенди – Режим доступа: URL.: http //www. mindof.net/ru – Название с экрана.
39. Белл Д. Социальные рамки информационного общества / Д. Белл. – М.: Academia, 1986. – С. 330-342.
40. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М. Кастельс. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 237 с.
41. Sen A. Development and Capability Expansion / A. Sen // Journal of Planing. – 1989. – № 19. – P. 41-58 .
42. Sen A. Development as Freedom / A. Sen – Oxford: Oxford University Press, 1999. – 268 р.
43. Економічна енциклопедія: у 3 т. / Б. Д. Гаврилишин (гол. ред.). – К.: Академія, 2000. – 864 с. – ISBN 966-580-074-4.
44. Українська економічна думка. Хрестоматія / упор., наук. ред., пер., авт. вступ. розд. і біогр. довід. С. М. Злупко. – К.: Знання, 1998. – 448 с.
45. Сковорода Г. С. Алфавит или букварь мира / Г. С. Сковорода // Твори: у 2 т. – К.: Либідь, 1989. – Т. 1. – С. 318–362.
46. М. Бунге: сучасний дискурс / За ред. В.Д. Базилевича. – К. : Знання, 2005. – 697 с. – (Славетні постаті). – ISBN 966-346-021-0.
47. Грішнова О. А. Людський розвиток: навчальний посібник / О. А. Грішнова. – К. : КНЕУ, 2006. – 308 с.
48. Стефанишин О. В. Людський потенціал економіки України (політико-економічний аналіз): дис. …доктора екон. наук: 08.00.01/ Стефанишин Ольга Василівна. – Львів, 2007. – 500 с.
49. Франко І. Твори: У 50-ти т. / І. Франко. – К., 1976. – Т. 7. – 588 с.
50. Вольский М. Задача политической экономии и отношение ее к прочим наукам / М. Вольский. – Одесса, 1872. – С. 5.
51. Витанович І. Історія українського кооперативного руху: Із праць історично-філософічної секції НТШ / І. Витанович. – Нью-Йорк: ТУК – Тов-во укр. кооперації, 1964. – 624 с.
52. Вернадский И. В. Проспект политической экономии / И. В Вернадский // Українська економічна думка. Хрестоматія / упор., наук. ред., пер., авт. вступ. розд. і біогр. довід. С. М. Злупко. – К.: Знання, 1998. – С. 93-104.
53. Вернадский В. И. Научная мысль как планетное явление / В. И. Вернадский. – М.: Наука, 1991. – 270 с.
54. Поспєлова Т. В. Людський розвиток: еволюція наукових підходів / Т. В. Поспєлова // Менеджер. – 2010. – № 3(53). – С. 128–132.
55. Human Development Report 1990: Concept and Measurement of Human Development. – New York: Oxford University Press for the United Nations Development Programme, 1990. – 64 р.
56. Human Development Report 1994 / Published for the United Nations Development Programme – N.Y.: Oxford University Press, 1994. – 334 p. – ISBN 0-19-522146-X.
57. Human Development Report 1999 / Published for the United Nations Development Programme – N.Y.: Oxford University Press, 1999. – 437 p. – ISBN 0-19-521562-1.
58. Human Development Report 2002 / Published for the United Nations Development Programme – N.Y.: Oxford University Press, 2002. – 425 p. – ISBN 0-19-521915-5.
59. Human Development Report 2003 / Published for the United Nations Development Programme – N.Y.: Oxford University Press, 2003. – 368 p. – ISBN 0-19-521915-5.
60. Human Development Report 2004 / Published for the United Nations Development Programme – N.Y.: Oxford University Press, 2004. – 312 p. – ISBN 0-19-522146-X.
61. Human Development Report 2006 / Published for the United Nations Development Programme – N.Y.: Oxford University Press, 2006. – 421 p. – ISBN 0-230-50058-7.
62. United Nations Statistics Division / Організація об’єднаних націй – [Електронний ресурс]. Режим доступу – http://unstats.un.org.
63. Людський потенціал: механізми збереження та розвитку: Монографія / О. Ф. Новікова, О. У. Амоша, В. П. Антонюк та ін. // НАН України. Ін-т економіки пром.-сті . – Донецьк, 2008. – 468 с.
64. Богиня Д. П. Основи економіки праці / Д. Богиня, О. Грішнова. – К. : Знання-Прес, 2000. – 313 с.
65. Вовканич С. Людський вимір інноваційного потенціалу розвитку: глобальний і регіональний аспекти / С. Вовканич, Х. Копистянська // Регіональна економіка. – 2002. – № 3. – С. 25-41.
66. Геєць В. Доктрина економіки знань / В. Геєць, В. Семиноженко. – Х.: Константа, 2005. – 40 с.
67. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти та професійної підготовки : монографія. – К.: Знання, 2003. – 256 с.
68. Задорожна С. М. Відтворення людського потенціалу в умовах трансформації регіональних соціально-економічних систем: дис. …кандидата екон. наук: 08.09.01/ Задорожна Світлана Миколаївна. – Київ, 2006. – 267 с.
69. Злупко С. М. Людський потенціал, зайнятість і соціальний захист населення в Україні: навчальний посібник / С. М. Злупко, Й. І. Радецький // Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. –Львів, 2001. – 192 с.
70. Інноваційний розвиток та людський потенціал: Монографія / Д. Козенков, В. Вашкелєвич, К. Солошенко, Е. Якубова. – Дп.: Системні технології, 2004. – 156 с.
71. Кендюхов О. Мотивація творчої інтелектуальної праці: дослідження основних підходів / О. Кендюхов // Економіка України. – 2005. – № 3. – С. 49–56.
72. Рингач Н. О., Мартинюк О. І. Економічна оцінка втрат людського потенціалу [Електронний ресурс] // Державне управління: теорія та практика. – 2008. – № 2. – Режим доступу до журналу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2007-2. – Заголовок з екрана.
73. Людський розвиток в Україні: можливості та напрями соціальних інвестицій: колективна науково-аналітична монографія / за ред. Е. М. Лібанової; Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України; Держ. ком. cтатистики України. – К.: [б. в.], 2006. – 355 с.
74. Лібанова Е. М. Ринок праці: Соціально-демографічні аспекти / Е. М. Лібанова; Державний центр зайнятості; Ін-т підготовки кадрів Державної служби зайнятості. – К., 1996. – 132 с. – ISBN 966-95010-2-4.
75. Людський розвиток регіонів України: методика оцінки та сучасний стан / Е. М. Лібанова, Н. С. Власенко, О. С. Власюк, І. В. Калачова, О. В. Макарова; Рада з вивч. продукт. сил України НАНУ; ПРООН. – К. : СПД Савчина, 2002. – 123 с. – ISBN 966-96016-4-9.
76. Семів Л. К. Регіональна політика: людський вимір: монографія / Л. К. Семів; НАН Ін-т регіональних досліджень. – Львів, 2004. – 390 с.
77. Стефанишин О. Людський потенціал економіки України: Монографія / О. Стефанишин. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 315 с.
78. Пісьмаченко Л. М. Формування регуляторної політики держави та її сутність у сфері соціального страхування / Л. М.Івашова, Д. Ю.Нестеров // Державне регулювання розвитку країни, регіону, галузі: зб.наук.пр. – Т. ХІV – вип.. 107. – Донецьк: Дон.ДУУ, 2011. – С. 46-54.
79. Шаульська Л. В. Стратегія розвитку трудового потенціалу України : монографія / Л. В. Шаульська; НАН України, Ін-т економіки промисловості. – Донецьк, 2005. – 501 с.
80. Левченко О. М. Професіональний потенціал: регуляторні механізми інноваційного розвитку: монографія / О. М. Левченко. – Кіровоград: КОД, 2009. – 375 с.
81. Розвиток людського ресурсу адміністративної реформи в Україні: стан і перспективи: монографія / за заг. ред. М. І. Мельника, 2002. – 160 с.
82. Колот А. М. Мотивація персоналу: підручник / А. М. Колот. – К. : КНЕУ, 2002. – 338 с
83. Куценко В. І. Людський капітал як фактор соціального захисту населення: проблеми зміцнення / В. І. Куценко, Г. І. Євтушенко // Зайнятість та ринок праці: міжвідом. наук. збірник. – 1999. – № 10. – С. 136–145.
84. Онікієнко В. В. Продуктивна зайнятість: зміст, актуальні проблеми і шляхи досягнення / В.В. Онікієнко, Н. І. Коваленко. – К. : Принт-Експрес, 1999. – 50 с.
85. Пирожков С. И. О концепции трудового потенциала населения / С. И. Пирожков // Современная концепция трудового потенциала. – Киев, 1990. – С. 4–21.
86. Ажажа М. А. Людський капітал як фактор сталого економічного розвитку регіону / М. А. Ажажа // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. – Вип. 215: в 4 т. – Т. І. – Дп.: ДНУ, 2006. – С. 30–38.
87. Дунаєв І. В. Механізми державного регулювання розвитку людського капіталу: дис. … кандидата наук з держ. упр.: 25.00.02/ Дунаєв Ігор Володимирович. – Харків, 2008. – 249 с.
88. Голікова Н. В. Людський капітал як фактор зростання та розвитку економіки: дис. ... кандидата екон. наук: 08.01.01 / Н. В. Голікова. – Захищена 28.04.2004. – К., 2004. – 190 с.: іл. – Бібліогр.: С. 181-190.
89. Кірєєва О. Б. Державне управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні: теоретико-методологічний аспект: автореф. дис. ... кандидата наук з держ.упр. / О. Б. Кірєєва; Дніпропетр. регіонал. ін-т Нац. акад. держ. управління. – Дніпропетровськ, 2006. – 21 с.
90. Stiglitz J. Quis costodiet ipsos custodies (Who is to guard the guards themselves) // Challenge. Nov. – Dec. 1999. Vol. 42. – № 6.
91. Большой энциклопедический словарь: в 2-х т. / гл. ред. А. М. Прохоров. – М.: Сов. энциклопедия, 1991. – 768 с. – Т. 2.
92. Новейший философский словарь / сост.: А. А. Грицанов. – Мн. : Изд-во В. М. Скакун, 1998. – 896 с.
93. Большой энциклопедический словарь: в 2-х т. / гл. ред. А. М. Прохоров. – М.: Сов. энциклопедия, 1991. – 863 с. – Т. 1.
94. Indicators of Sustainable Development: Framework and Methodology. N.Y.: United Nations, 1996. – 428 p.
95. Интеллектуальный потенциал личности – [Електронний ресурс] електрон. ст. (1 файл 199 Кб). – [Режим доступа: http://www.i-u.ru/biblio/archive/ashmarin_chelovecheskiy/00.aspx. . – Заголовок з екрана.
96. Заславская Т. И. Человеческий потенциал в современном трансформа-ционном процессе / Т. И. Заславская // Общественные науки и современность. – 2005. – № 3. – С. 5–16. – Библиогр.: с. 16.
97. Генисаретский О. И. Концепция человеческого потенциала: основные положения / О. И. Генисаретский, Н. А. Носов, Б. Г. Юдин // Человеческий потенциал: опыт комплексного подхода. М., 1999. – С. 19–28.
98. Сидорчук О. Г. Механізми формування соціального капіталу: державно-управлінський аспект: дис. …кандидата наук з держ. упр.: 25.00.02 / Сидорчук Ористлава Григорівна. – Львів, 2007. – 215 с.
99. Солнцева Б. Г. Человеческий потенциал: размышление о смысле понятия / Б. Г. Солнцева, Г. Л. Смолян // Человеческий потенциал: опыт комплексного подхода. – М., 1999. – С. 60–72.
100. Келле В. Ж. Человеческий потенциал и человеческая деятельность / В. Ж. Келле // Человеческий потенциал: опыт комплексного подхода. – М., 1999. – С. 72–80.
101. Бурега В. В. Управленческая деятельность: теория и практика профессиографического исследования : монография / В. В. Бурега. – Донецк : ИЭП НАН Украины, 2000. – 139 с.
102. Вахромов Е. Е. Розвиток теорії самоактуалізації у вітчизняній педагогіці й психології / Е. Е. Вахромов. –[Електронний ресурс] электрон. ст. (1 файл 84,5 Кб). – Вільний доступ з мережі Інтернет. – http://hpsy.ru/public. – Дата доступу: верес. 2008. – Назва з екрана.
103. Вахромов Е. Е. Самоактуализация специалиста, менеджера в профессиональной деятельности: проблемы и возможности / Е. Е. Вахромов. – [Електронний ресурс] електрон. ст. (1 файл 199 Кб). – Вільний доступ з мережі Інтернет. – http://hpsy.ru/public. – Дата доступу: вер. 2008. – Назва з екрана.
104. Поспєлова Т. В. Стійкий розвиток суспільства на основі концепції самоактуалізації особистості / Т. В. Поспєлова // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління : зб. наук. пр. ДонДУУ. Т. Х, вип. 115. Соціальні аспекти державного управління. – Донецьк : ДонДУУ, 2009. – С. 61–66. – (Серія “Державне управління”).
105. Поспєлова Т. В. Категорії державного управління розвитком людського потенціалу: теоретичні підходи та визначення / Т. В. Поспєлова // Зб. наук. пр. ДонДУУ. Т. Х, вип. 144. Державне управління регіонами і підприємствами. – Донецьк : ДонДУУ, 2009. – С. 154–160. – (Серія “Державне управління”).
106. Поспєлова Т. В. Державна політика щодо управління людським потенціалом / Т. В. Поспєлова // Демократичне врядування: наука, освіта, практика : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 29 трав. 2009 р.) : у 4 т. / за заг. ред. В. П. Приходька, С. В. Загороднюка ; НАДУ. – К. : ТОВ “Салютіс”, 2009. – Т. 2. – С. 258–261.
107. Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління / уклад. Г. Райт та ін.; пер. В. Івашко. – К.: Основи, 1996. – 128 с.
108. The New Encyclopedia Britanica. – Founded 1768. – 15-th edition. – Inc., Chicago, 1993. – Vol. 9. – 777 р.
109. Нижник Н. Системний підхід в організації державного управління: навчальний посібник / Н. Нижник, О. Машков. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.
110. Токовенко В. В. Політичне керівництво і державне управління: проблеми взаємовідносин та оптимізації взаємодії: Монографія / В. В. Токовенко. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 256 с.
111. Державне управління і менеджмент : навчальний посібник у таблицях і схемах / Г. С. Одінцова, Г. І. Мостовий, О. Ю. Амосов та ін.; за заг. Ред. д-ра наук, проф. Г. С.Одінцової. – Х. : ХарРІ УАДУ, 2002. – с. 75-78
112. Механізми ефективного розвитку економіки аграрної сфери АПК України: монографія / Л. М. Анічин, Г. О. Андрусенко, Г. І. Мостовий; ХарРІДУ НАДУ. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – 296 с.
113. Воротін В. Є. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних трансформацій : монографія / В. Є. Воротін. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 392 с.
114. Нагребельний В. П. Юридична енциклопедія: в 6 т. / В. П. Нагребельний, М.В. Оніщук; Акад. прав. наук України; за заг. ред. Ю. С. Шемшученко. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія», 1999. – 736 с. – Т. 2.
115. Корецький М. Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Монографія / М. Х. Корецький. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 260 с.
116. Цілі розвитку тисячоліття. Україна. – К. : Мін-во економіки та з питань європейської інтеграції України, 2003. – 58 с.
117. Цілі розвитку тисячоліття. Україна – 2010: національна доповідь. – К. : Мін-во економіки України, 2010. – 110 с.
118. Концепція гуманітарного розвитку України (Проект) / авт. колектив: М. Г. Жулинськиий, Ю. Г. Рубан та ін. – [Електронний ресурс]. – Вільний доступ з мережі Інтернет. – http://www.zip.org.ua. – Дата доступу: вер. 2008. – Назва з екрана.
119. Тертичка В. В. Державна політика: аналіз і впровадження в Україні: дис. … доктора наук з держ. упр.: 25.00.01/ Тертичка Валерій Володимирович. – Київ, 2004. – 392 с.
120. Lasswell H.D. The Policy Sciences // The Encyclopedia of the Social Sciences. – New York, 1968. – Vol. 12.
121. Гриценко В. В. Структурна та теоретико-методологічна еволюція класичного інституціоналізму наприкінці ХІХ – у другій половині ХХ ст. / В. В. Гриценко // Наук. праці Донецького національного технічного університету. – Вип. 36–2. – Донецьк: ДонНТУ, 2009. – С. 38–45. – (Економічна).
122. Веблен Т. Теория праздного класса: экономическое исследование институций [Текст] / Т. Веблен. – М.: Прогресс, 1984. – 365 с.
123. Veblen T. Why Is Economics Not An Evolutionary Science? / T. Veblen // Quarterly Journal of Economics. – 1898. – Vol. 12. – № 4 – P. 373-397.
124. Вільямсон О. Е. Економічні інституції капіталізму: Фірми, маркетинг, укладання контрактів / О. Е. Вільямсон. – К.: Артек, 2001. – 472 с.
125. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество / Дж. К. Гэлбрейт; пер. с англ.; общ. ред. и вступ. ст. Н. Н. Иноземцева, С. М. Меньшикова, А. Г. Милейковского. – М.: Прогресс, 1969. – 430 с.
126. Commons, J. Institutional Economics: Its Place in Political Economy / J. Commons. – New York: McMillan, 1934. – 285с.
127. Commons, J. The Legal Foundations of Capitalism / J. Commons. – New York: McMillan, 1924 (repr. – Madison, Wis.: University of Wisconsin Press, 1968). – 275с.
128. Коуз Р. Г. Нобелівська лекція (1991): Інституціональна структура виробництва / Р. Г. Коуз // Природа фірми: походження, еволюція і розвиток / за ред. О. Е. Вільямсона, С. Дж. Вінера; пер. з англ. А. В. Куликова; наук. ред. пер. В. П. Кузьменко. – К. : А.С.К., 2002. – С.26
129. Митчелл У. Экономические циклы: проблема и ее постановка / У. Митчелл; пер. с англ. – М.; Л.: Гос. изд-во, 1930. –126 с.
130. Юхименко П. І. Історія економічних учень: навчальний посібник / П. І. Юхименко, П. М. Леоненко. – К.: Знання-Прес, 2005. – 583 с.
131. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Д. Норт; пер. с англ. А. Н. Нестеренко; предисл. и науч. ред. Б. З. Мильнера. – М.: Фонд эконом. кн. «Начала», 1997. – 180 с.
132. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора / Дж. Е. Стігліц; пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського. – К.: Основи, 1998. – 854 с.
133. Samuels W. J. Institutional Economics – Companion to Contemporary Economic Thought / W. J. Samuels; Ed. by D. Greenavay, M. Bleaney, Jan Stewart. – London; New York, 1991.
134. Ходжсон Дж. Экономическая теория и институты : манифест современной институциональной экономической теории / Дж. Ходжсон; пер. с англ. – М.: Дело, 2003. – 464 с. – ISBN 5-7449-0307-9.
135. Амоша О. Інституціональне та ресурсне забезпечення економічного розвитку України / О. Амоша, Б. Буркінський // Економіка України. – 2006. – № 1. – С. 89-91.
136. Ананьин О. Исследовательская программа Торстейна Веблена: 100 лет спустя / О. Ананьин // Вопросы экономики. – 1999. – № 11.
137. Бренделева Е. А. Неоинституциональная экономическая теория: учебное пособие / Е. А. Бренделева; под общ. ред. А. В. Сидоровича. – М.: Дело и Сервис, 2006. – 352 с. – (Ученики Московского государственного университета им. М. В. Ломоносова).
138. Герасимчук З. В. Трансформація інституціонального механізму природокористування в умовах глобалізації: екологічні імперативи та системні суперечності: Монографія / З. В. Герасимчук, І. М. Вахович, В.А. Голян, А.О Олексюк. – Луцьк: Надстир’я, 2006. – 228 с.
139. Гайдай Т. В. Еволюція та структурна диференціація інституційної теорії / Т. В. Гайдай // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. – Донецьк, 2005. – № 3. – С. 4–14. – (Економічні науки).
140. Горожанкіна М. Є. Економічні теорії і школи. Події. Імена. Ідеї: Монографія / М. Є. Горожанкіна, Є. Крихтін. – Донецьк: Дон-ДУЕТ, 2001. – 198 с. – ISBN 966-7634-53-1.
141. Дементьев В. В. Что мы исследуем, когда исследуем институты? / В. В. Дементьев // Экономический вестник Ростовского гос. ун-та. – 2009. – № 1. – С. 13-30. – Т. 7.
142. Нуреев Р. М. Курс микроэкономики: учеб. для вузов / Р. М. Нуреев; 2-е изд. изм. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 572 с.
143. Постсоветский институционализм: Монография / под ред. Р. М. Нуреева, В. В. Дементьева. – Донецк: Каштан, 2005. – 480 с.
144. Садченко. Е. В. Институциональные аспекты международного экономико-экологического права / Е. В. Садченко, С. К. Харичков, Н. В. Скорик, Н. В. Андерсон // Науч. труды ДонНТУ. – Вып. 31–2. – С. 135–140. – (Экономика).
145. Ткач. А.А. Інституціональні основи ринкової інфраструктури: Монографія / А.А. Ткач; НАН України; Об’єднаний ін-т економіки НАН України, 2005. – К. – 295 с.
146. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення: Монографія / О. М. Алимов, А. І. Даниленко, В. М. Трегобчук та ін.; Об’єднаний ін-т економіки НАН України, 2005. – К. – 540 с.
147. Хвесик М. Інституціональне забезпечення землекористування: теорія і практика : монографія / Х. Хвесик, В. Голян. – К: Книжкове вид-во НАУ, 2006. – 260 с.
148. Бевзенко Л. Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций / Л. Д. Бевзенко. – К.: Ин-т социологии НАНУ, 2002. – С. 193–243.
149. Головаха Е. Постсоветская деинституционализация и становление новых социальных институтов в украинском обществе / Е. Головаха, Н. Панина // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2001. – № 4. – С. 522.
150. Головаха Є. Соціальні зміни в Україні: пострадянська деінституціоналізація і особливість становлення нових соціальних інститутів / Є. Головаха, Н. Паніна // Політична думка. – 2001. – № 4. – С. 3-24.
151. Заславская Т. И. Социальные механизмы трансформации неправовых практик / Т. И. Заславская, М. А. Шабанова / Общественные науки и современность. – 2001. – № 5. – С. 5–24.
152. Капелюшков Р. «Где начало того конца?» (К вопросу об окончании переходного периода в России) / Р. Капелюшков // Вопросы экономики. – 2000. – № 1. – С. 143.
153. Ритцер Дж. Современные социологические теории / Дж. Ритцер. – 5-е изд. – СПб.: Питер, 2002. – 688 с.: ил. – (Мастера психологии). ISBN 5-318-00687-6.
154. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с.
155. Дюркгейм Э. Социология / Э. Дюркгейм. – М. : Изд-во «Висшая шк.», 1995. – 360 с.
156. Стратегії розвитку України: теорія і практика / за ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2002. – 864 с.
157. Лола В. В. Формування державної ідеології виховання людини в умовах трансформації суспільства: теоретико-методологічний аспект: дис. … кандидата наук з держ. упр.: 25.00.01 / Лола Вікторія Василівна. – Дніпропетровськ, 2007. – 211 с.
158. Блау П. М. Различные точки зрения на социальную структуру и их общий знаменатель / П. М. Блау // Американская социологическая мысль. – М., 1994. – С. 8–29.
159. Хакен Г. Синергетика / Г. Хакен. – М., 1995. – 238 с.
160. Пригожин И. Философия нестабильности / И. Пригожин // Вопросы философии. – 1991. – № 6. – С.45–57
161. Князева Е. Н. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов // Вопросы философии. – 1992. – № 12. – С. 34–46.
162. Князева Е. Н. Законы эволюции и самоорганизации в сложных системах / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов . – М., 1994. – с. 342
163. Аршинов В. И. Синергетическое знание: между сетью и принципами / В. И. Аршинов, В. Э. Войцехович // Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов. – М., 2000. – С. 107–124.
164. Буданов В. Г. Трансдисциплинарное образование, технологии и принципы синергетики / В. Г. Буданов // Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов. – М., 2000. – С. 285-305.
165. Малинецкий Г. Г. Нелинейная динамика – ключ к теоретической истории? / Г. Г. Малинецкий // Общественные науки и современность. – 1996. – № 4. – С. 93.
166. Рузавин Г. И. Самоорганиза