УПРАВЛІННЯ РЕПУТАЦІЄЮ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ФЕДОРІВ ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 352:316.776.3

УПРАВЛІННЯ РЕПУТАЦІЄЮ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
РОМАТ Євгеній Вікторович,
доктор наук з державного управління,
професор

КИЇВ – 2013

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕПУТАЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 17
1.1 Концептуалізація поняття “репутація” в науці державного управління 17
1.2 Сутність та механізми управління репутацією органів державної влади 37
1.3 Співвідношення та взаємозв’язок основних репутаційних категорій в державно-управлінському вимірі 66
1.4 Еволюція наукових підходів до вивчення репутації органів державної влади як предметного поля міждисциплінарних знань 77
Висновки до розділу 1 96
РОЗДІЛ 2 ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ РЕПУТАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 101
2.1 Теоретичні засади впровадження репутаційного менеджменту в органах державної влади 101
2.2 Категорія довіри як теоретична основа репутаційного менеджменту в органах державної влади 116
2.3 Методологічні засади моніторингу показників репутації органів державної влади 131
Висновки до розділу 2 152
РОЗДІЛ 3 СТРАТЕГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕПУТАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 156
3.1 Стратегічна комунікація у практиці державного управління: моделі і технології 156
3.2 Концепції Public Relations у державному управлінні та їх зв’язок з репутацією органів державної влади 182
3.3 Маркетинг взаємин як складова репутаційного менеджменту в органах державної влади 196
Висновки до розділу 3 214
РОЗДІЛ 4 СИСТЕМА МАС-МЕДІА І ФОРМУВАННЯ МЕДІА-РЕПУТАЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 217
4.1 Специфіка формування медіа-репутації органів державної влади 217
4.2 Репутаційний менеджмент в умовах ризиків і кризи: практичні комунікаційні технології 240
4.3 Репутація органів державної влади та “менеджмент новин”: теоретичні підходи і критика 259
Висновки до розділу 4 272
РОЗДІЛ 5 РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ ТА МЕДІА-КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК СПОСІБ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕПУТАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 275
5.1 Державний службовець в інституційному дискурсі: адміністративний і політичний виміри 275
5.2 Комунікативна та медіа-компетентність державних службовців: сучасні теоретичні підходи та практика 291
5.3 Технології активного навчання як чинник особистісного-професійного розвитку комунікативної та медіа-компетентності державних службовців 301
Висновки до розділу 5 313
ВИСНОВКИ 316
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 328
ДОДАТКИ 388

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

ЗМІ – засоби масової інформації
ЗМК – засоби масової комунікації
КС – Конституційний суд України
НАДУ – Національна академія державного управління
при Президентові України
РМ – репутаційний менеджмент
АМА – American Marketing Association (Американська асоціація
маркетингу)
LGA – Local Government Association (Британська асоціація місцевого
самоврядування)
PR – Public Relations (Паблик Рілейшнз)

ВСТУП

Актуальність теми. Завдання модернізації Української держави, здійснення складних та болісних, але водночас необхідних реформ у всіх сферах суспільного життя можуть реалізувати лише авторитетні органи державної влади, діяльність яких має бути зрозумілою і належно оціненою громадянами. Тому одним із провідних напрямів розвитку теорії та практики державного управління стає цілеспрямований вплив на формування позитивної репутації влади. Це пояснюється тим, що репутаційний ресурс набуває кардинально важливого значення поряд із економічними та соціально-політичними ресурсами. Брак уваги до репутації органів державної влади з боку її носіїв звужує їх інституціональні та статусні можливості для зміцнення свого авторитету і впливу. Таким чином, виникає необхідність переходу від маніпулятивних технологій до управління репутацією органів державної влади як способу відновлення довіри та дієвого інструменту конструктивної взаємодії між цими органами і громадянами.
Позитивна репутація органів державної влади відображає не лише ціннісні настанови в суспільстві, а й містить раціональну оцінку їх діяльності, яка склалася в процесі реальної взаємодії між державною владою і громадянами. На етапі раціоналізації суспільної оцінки цієї діяльності використання лише іміджевих технологій недостатньо. Виникає об’єктивна потреба в науково-теоретичному обґрунтуванні інструментів управління їх репутацією. Репутація органів державної влади великою мірою визначається тим, наскільки вони виявляють свою соціальну ефективність, і, у свою чергу, знаходить або ж не знаходить підтвердження в лояльності громадян у складних умовах суспільної трансформації.
Свідченням цього є ухвалення нових нормативно-правових документів, що стосуються доступу до публічної інформації (закони України “Про доступ до публічної інформації”, “Про інформацію”, “Про захист персональних даних”); антикорупційним законодавством (Закон України “Про засади запобігання та протидії корупції”); законодавством, що регулює етичні норми поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (Закон України “Про правила етичної поведінки”); законодавством, що закріплює демократичні форми участі громадян у здійсненні державної політики (Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні). Удосконалення механізмів управління репутацією органів державної влади сприяло б становленню мережевої структури відносин між державною владою та громадянами на основі діалогу та суспільного консенсусу, а отже, впровадженню реформ у всіх сферах суспільного життя.
Аналіз наукових джерел показав, що феномен державної влади як форму управлінського впливу на групи людей не лише через законодавчі механізми чи прямий примус, а й шляхом використання авторитету та інших репутаційних чинників вивчали відомі вчені і мислителі: Аристотель [7], У.Бек [21],
П.Бергер [23], П.Бурдьє [32-35], М.Вебер [40-44], Ю.Габермас [52],
О.Гьофе [77], М.Кастельс [127; 128], Т.Лукман [23], Н.Луман [168-170], Н.Макіавеллі [172], В.Парето [208], К.Поппер [218], П.Штомпка [569; 570], Ф.Фукуяма [329], Цицерон [333; 334] та ін.
Проблеми формування системи державного управління в Україні, становлення професійної державної служби, у тому числі окремі аспекти репутації органів державної влади та державних службовців, розглядаються в роботах сучасних українських учених В.Д.Бакуменка [15-18],
О.Л.Валевського [145], Н.Т.Гончарук [62], В.М.Голубь [145],
В.М.Князєва [275], Ю.В.Ковбасюка [56; 84], Т.В.Маматової [174; 175], А.М.Михненка [112], І.Ф.Надольного [192], Н.Р.Нижник [85], О.Ю.Оболенського [86], Т.І.Пахомової [211], В.Л.Пілюшенка [90],
М.І.Пірен [213; 214], О.С.Поважного [90], Я.В.Радиша [236],
О.В.Радченка [145; 238], В.А.Ребкала [241], Є.В.Ромата [246-248], Т.О.Сенюшкіної [253; 254], С.М.Серьогіна [255], Ю.П.Сурміна [269], С.О.Телешуна [51; 272-273], В.П.Троня [283], Ю.П.Шарова [340-342] та ін.
Чимало уваги в останні десятиріччя українські дослідники приділили відносинам між владою та суспільством. Цьому, зокрема, присвячені праці Е.А.Афоніна [12; 13; 75], Р.В.Войтович [12; 49; 50], М.Ф.Головатого [61], Л.В.Гонюкової [12], Н.В.Грицяк [71], Н.К.Дніпренко [89; 142],
М.М.Логунової [145; 167], Ю.Г.Падафет [205; 206], І.В.Пантелейчук [207], Г.Г.Почепцова [219-224], С.М.Серьогіна [255], В.А.Шахова [145],
М.О.Шульги [346; 347] та інших науковців, у яких однією із характеристик сприйняття органів державної влади суспільством виступає їх імідж або образ. Морально-етичні аспекти реформування системи державної служби та проблеми репутаційного контролю в органах державної влади знайшли відображення в працях Т.Е.Василевської [39], В.М.Козакова [135], М.І.Рудакевич [250] та інших дослідників.
У західній науці проблеми довіри, позитивних очікувань, узгодженості дій (як інтерпретативної раціональності), у тому числі і у зв’язку з формуванням репутації, висвітлені в працях Е.Гідденса [438],
П.ДіМадджіо [406], Л.Нана [527], Е.Остром [201], М.Сачмена [566]; поняття репутації проаналізовано у дослідженнях Д.Веттена [482; 600], Е.Гріффіна [70], Дж.Грюніга [455-460], Дж.Далтона [393-395], Дж.Девіса [398-401],
М.Кагілла [375], Дж.Кея [478], Дж.Корнеліссена [385], Ф.Котлера [149-152], Г.Мартіна [178], Е.Меккі [600], К.ван Ріла [427; 432], В.Ріндової [430], Ч.Фомбрана [427; 428; 432], С.Хетрік [178], Р.Чун [399-401], К.Шапіро [559; 560] та ін. Утім, аналіз наукових праць з досліджуваної проблеми показав, що в науці державного управління вона й досі не отримала комплексного вирішення, чим також зумовлена актуальність дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація висвітлює результати наукових досліджень, що були отримані автором під час виконання комплексних науково-дослідних робіт “Публічне управління: системність та інституціональність” (ДР № 0113U002449) та “Управління змінами в процесі реформування апаратів публічної влади: науково-прикладний аспект” (ДР № 0111000U144) у межах комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР № 0199U002877). Як співвиконавцем у цих роботах автором обґрунтовано необхідність формування нової системи відносин між органами державної влади та громадянами в Україні на основі формування атмосфери довіри до влади та зміцнення репутації органів державної влади.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні засад функціонування комплексу механізмів державного управління репутацією органів державної влади та розробці на цій основі проекту Концепції формування позитивної репутації органів державної влади для досягнення цілей державного управління, спрямованих на узгодження різноманітних груп інтересів у суспільстві, діалог, консенсус та партнерство.
Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:
 проаналізувати теоретичні розробки з проблем репутації як одного із засобів символічної легітимації органів державної влади та виявити специфіку державного управління в цьому процесі;
 обґрунтувати термінологічну систему досліджуваної проблеми, зокрема зміст поняття “репутація органів державної влади”, та способи впливу на її формування;
 розкрити сутність механізмів управління репутацією органів державної влади з точки зору впливу всієї сукупності заінтересованих сторін на основні характеристики носія репутації як одного зі способів розв’язання проблеми досягнення символічної легітимності;
 виявити особливості функціонування механізмів державного управління у сфері управління репутацією органів державної влади та, базуючись на їх функціональній специфіці, розробити проект Концепції формування позитивної репутації органів державної влади;
 з’ясувати сутність репутаційного менеджменту та розробити теоретичні засади його впровадження в органах державної влади як прикладного інструменту реалізації завдань управління репутацією;
 перевірити на основі моніторингу характеристик репутації органів державної влади гіпотезу щодо їх значимості в різних групах заінтересованих сторін та запропонувати узагальнені вимоги до репутаційного профілю органу державної влади;
 розкрити зміст концепту “медіа-репутація органів державної влади” та обґрунтувати його роль у процесі формування суспільної оцінки цих органів; запропонувати шляхи вдосконалення управлінського впливу на цей процес з урахуванням репутаційних підходів.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які складаються у сфері управління та регулювання діяльності органів і установ державної влади.
Предмет дослідження – управління репутацією органів державної влади.
Методи дослідження. Методологічна основа роботи базується на комплексному погляді, який дає змогу представити правовий, політичний, організаційний, мотиваційний та інші механізми управління репутацією органів державної влади як цілеспрямований процес та впорядковану і скоординовану діяльність. У роботі застосовано міждисциплінарний підхід, що обґрунтовано традицією досліджень поняття “репутація” та багатовимірністю його характеристик. Цим також пояснюється й застосування комплексу загальнонаукових, конкретно-наукових та емпіричних методів дослідження, що становлять основу методології в галузях наук державного управління, філософії, соціології та психології, а саме: компаративно-історичного методу – для виявлення аналогій стану репутації органів державної влади і тенденцій її дослідження; методу структурно-функціонального аналізу – для визначення структури, передумов формування та впливу на репутацію органів державної влади; дискурс-аналізу – для дослідження категорії репутації органів державної влади в єдності мовної практики та надмовних чинників; методу ідентифікації – для порівняння іміджу та репутації органів державної влади; методу ідеалізації – для наділення репутації органів державної влади якостями, що притаманні їх ідеальній моделі, з метою визначення дійсних характеристик; методу
верифікації – для зіставлення очікуваних характеристик репутації органів державної влади з реальними; методів аналізу та синтезу, систематизації і класифікації; контент-аналізу, за допомогою якого було виявлено появу в текстах певних характеристик, що дало змогу зробити висновки стосовно намірів авторів текстів вплинути на медіа-репутацію органів державної влади; семантичного аналізу – для встановлення залежності між семантичним забарвленням викладеного фактичного матеріалу, адекватністю значень і формуванням медіа-репутації органів державної влади; аналізу фактологічної та емпіричної інформації органів державної влади; ситуаційного методу, стрижнем якого став аналіз конкретних ситуацій, дослідження комплексу обставин, що впливають на інтерпретацію репутації органів державної влади групами стейкхолдерів.
У процесі науково-теоретичного пошуку, пов’язаного з розробкою теоретичних засад репутаційного менеджменту в органах державної влади, було використано методологічні можливості теорії соціального конструювання Бергера-Лукмана, яка дала змогу довести об’єктивність взаємозв’язку між нормативно встановленою легітимністю органів влади та її символічною формою.
При написанні дисертаційного дослідження застосовувалися також емпіричні методи (спостереження, опис, порівняння), а також конкретно-наукові методи анкетування; групове інтерв’ю; фокусоване інтерв’ю; метод експертного опитування.
Використана методологія дала можливість установити взаємозв’язок між управлінням репутацією органів державної влади та концепцією суспільних цінностей, показниками яких є надання якісних послуг, досягнення соціально значущих результатів, підтримання довіри і легітимності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в науці державного управління запропоновано розв’язання важливої наукової проблеми обґрунтування теоретико-методологічних засад функціонування комплексу механізмів державного управління репутацією органів державної влади та на цій основі розроблено проект Концепції формування позитивної репутації органів державної влади.
У результаті наукових досліджень у дисертації
уперше:
 концептуалізовано поняття репутації органів державної влади шляхом відображення суспільних відносин як сукупності форм вияву їх залежностей у системі певного управлінського комплексу та від зовнішнього середовища на основі дій, поведінки, результатів діяльності і досвіду взаємовідносин, що відрізняється від традиційного наукового підходу до аналізу репутації на основі відображення її носія; що дало змогу обґрунтувати комплекс механізмів управління репутацією органів державної влади як систему впливу всієї сукупності заінтересованих сторін на основні характеристики носія репутації;
 виявлено та обґрунтовано теоретичні засади управління репутацією органів державної влади: спрямованість на довгострокову перспективу встановлення довірливих і лояльних відносин із громадянами; орієнтація на реальні потреби груп громадян; гнучкість у досягненні потрібної мети за допомогою адаптації до цих потреб та одночасного впливу на позитивні поведінкові зміни; комплексність;
 розроблено шляхом обґрунтування об’єктивного взаємозв’язку механізмів державного управління з процесом управління репутацією проект Концепції формування позитивної репутації органів державної влади, спрямований на формування бажаного стану їх репутації на основі ціннісно-раціонального визнання, довіри та прийняття їх діяльності, а також подолання суперечності між невідповідністю задекларованих і реальних дій органів державної влади;
 сформовано шляхом визначення характеристик репутації органів державної влади ідеальний репутаційний профіль органу державної влади та запропоновано узагальнені вимоги до нього за такими результуючими критеріями: політико-правові характеристики (відповідальність); професійні характеристики (компетентність, якість роботи); морально-психологічні характеристики (довіра, орієнтація на відносини) та критерії представлення: (відкритість, присутність у ЗМІ), що дало б змогу цілеспрямовано впливати на ці характеристики з різною інтенсивністю в різні проміжки часу, змінюючи їх у певних межах, та в такий спосіб управляти репутацією органів державної влади;
 обґрунтовано та введено в теоретичний дискурс концепт “медіа-репутація органів державної влади” шляхом розкриття його змісту як сукупної оцінки носія репутації, представленої в засобах масової комунікації за допомогою потоку мас-медійних повідомлень; запропоновано шляхи вдосконалення управлінського впливу на цей процес з урахуванням репутаційних підходів;
удосконалено:
 підходи до визначення поняття “імідж органів державної влади” та розмежовано його з терміном “репутація органів державної влади”, базуючись на яких доведено, що імідж є зовнішнім індивідуальним або колективним уявленням про органи влади, тоді як репутація – сукупною оцінкою носія заінтересованими сторонами, яке включає імідж та ідентичність (уявлення про самого себе); імідж органів державної влади значною мірою формується на основі стереотипів та очікувань, тоді як репутація – переважно на базі досвіду минулих інтеракцій, виходячи з чого управління нею спрямоване на коригування “внутрішнього”, змістового образу носія репутації та розробку нових, значимих для суспільства дій;
 методику моніторингу характеристик репутації органів державної влади та доведено, що репутація цих органів є не лише продуктом сприйняття (має когнітивний компонент та компонент представлення), а й містить ціннісний, раціональний, діяльнісний компоненти, має динамічний характер, виконує певні функції і може слугувати засобом удосконалення взаємодії органів державної влади і громадян;
 обґрунтування шляхів посилення функцій стратегічної комунікації в органах державної влади як системи довготривалих цілеспрямованих комунікативних дій в умовах невизначеної реакції груп громадян, спрямованих на досягнення конкретних результатів, нерозривно пов’язаних зі змінами в обізнаності та орієнтованих на досягнення позитивних соціальних трансформацій; змістове наповнення основних понять, якими оперує стратегічна комунікація (а саме: “довіра”, “зобов’язання”, “заінтересовані сторони” (“стейкхолдери”), “діалог”);
дістали подальшого розвитку:
 характеристики репутаційного капіталу органу державної влади як складової його репутаційного потенціалу, що є результатом уже досягнутих відносин носія репутації із групами заінтересованих сторін;
 сфера методологічного застосування проблеми довіри до органів державної влади, пов’язаної із формуванням їх бажаної репутації з метою посилення їх символічної легітимності;
 узагальнення результатів та ступеня впливу засобів масової комунікації на репутацію органів державної влади шляхом установлення стійкого взаємозв’язку між оцінкою носія репутації з боку ЗМК та його загальносуспільною оцінкою;
 теоретико-методологічні підходи до обґрунтування етапів процесу досягнення консенсусу на основі деліберативного підходу та симетричної комунікації й узгодження позицій сторін взаємодії з метою управління репутацією органів державної влади.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення, доведені до рівня практичних рекомендацій, можуть бути використані в процесі реформування органів державної влади в Україні, процедур репутаційної експертизи державно-управлінських рішень, створення корпоративних кодексів в органах державної влади, оцінювання готовності державних службовців до роботи на відповідному професійно-кваліфікаційному рівні, у просвітницькій роботі з підвищення рівня корпоративної культури в органах державної влади та місцевого самоврядування; у системі навчання працівників засобів масової комунікації з метою підвищення їхньої комунікативної культури та оволодіння знаннями про принципи взаємодії з органами державної влади. Окремі результати дослідження впроваджені в діяльність органів державної влади, місцевої виконавчої влади та вищих навчальних закладів, зокрема:
 Національним агентством України з питань державної служби під час реалізації “Програми розвитку лідерства: адміністративна реформа-2011” для державних службовців 1-ї і 2-ї категорій посад, яка здійснювалася відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 липня 2010 р. № 564 “Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування” та в рамках тренінгів “Ефективні публічні виступи і спілкування зі ЗМІ” щодо вдосконалення навичок комунікації та медіа-навичок, спрямованих на формування довіри, довгострокових відносин із громадянами та позитивної репутації відповідних органів державної влади (довідка про впровадження від 4 березня 2013 року);
 Київською обласною державною адміністрацією щодо вивчення учасниками семінару інструментів стратегічної комунікації (довідка про впровадження № 11-19/15120);
 Чернігівською обласною державною адміністрацією під час проведення навчання “Дієві комунікації та управління репутацією” щодо вивчення учасниками інструментів стратегічної комунікації (довідка про впровадження
№ 04-03/3237 від 21 травня 2013 року). Крім того, основні теоретичні положення дисертації використані:
 Національною академією державного управління при Президентові України під час викладання дисциплін “Комунікації у державному управлінні” та “Комунікації у публічному адмініструванні” (довідка про впровадження
№ 1/15-22-384 від 17 квітня 2013 року);
 Інститутом підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України під час тематичних семінарів, що проводилися протягом 2010–2013 рр. “Психологічні основи ефективного управління”, “Лідерство в управлінській і політичній діяльності”, “Забезпечення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування” для державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та їх кадрового резерву І–ІV категорій посад (акт про впровадження від 25 січня 2013 року);
 Хмельницьким Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій під час тематичних семінарів щодо набуття переговорних навичок та аналізу аудиторій для досягнення консенсусу (акт про впровадження від 1 березня 2013 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і результати, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, отримані і сформульовані автором особисто. В опублікованих у співавторстві з Н.Б.Ларіною та А.І.Семенченком навчально-методичному посібнику [160] дисертантом проаналізовано аспекти правового та політичного механізмів управління репутацією органів державної влади; у співавторстві з О.В.Сосніним та Н.Б.Ларіною підручнику [262] обґрунтовано основні принципи стратегічної комунікації з погляду управління репутацією органів державної влади.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертації доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях за міжнародною участю, а також на міжнародних і всеукраїнських конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема на щорічних: “Сучасна регіональна політика: формування, реалізація та розвиток публічної служби” (Одеса, 2010); “Громадський рух та становлення громадянського суспільства в Україні” (Сімферополь, 2010); “Реформування податкової служби України відповідно до європейських стандартів” (Ірпінь, 2010); “Реформування системи державного управління та державної служби: теорія і практика” (Львів, 2010); “Стратегія державної кадрової політики як складова Програми економічних реформ в Україні” (Дніпропетровськ, 2010); “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики” (Київ, 2011); “Модернізація системи державного управління: теорія та практика” (Львів, 2012); “Наука як ресурс модернізаційної стратегії держави” (Київ, 2012); “Формування регіонального лідера: виклики сьогодення” (Хмельницький, 2013); “Модернізація державного управління та європейська інтеграція України” (Київ, 2013).
Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи відображені в 42 працях, зокрема: в одноосібній і колективній монографіях та 32 одноосібних статтях, із них 21 опубліковані у фахових наукових виданнях. Серед публікацій, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження, 1 підручник, 4 навчально-методичних посібники,
з яких 1 одноосібний, 9 тез доповідей на конференціях і семінарах. Загальний обсяг публікацій 36,5 друк. арк.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, додатків, рисунків і таблиць, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 416 сторінок, з них 327 сторінок основного тексту. Дисертація містить 37 рисунків, 21 таблицю, 6 додатків. Список використаних джерел становить 607 найменувань, у тому числі 249 – іноземними мовами.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження дало змогу отримати нові результати в галузі державного управління, які розв’язують важливу проблему, пов’язану з відсутністю науково-теоретичного обґрунтування комплексу механізмів державного управління репутацією органів державної влади та розробкою проекту Концепції формування позитивної репутації органів державною влади, спрямованої на досягнення цілей державного управління на засадах узгодження різноманітних груп інтересів у суспільстві, діалогу, партнерства та консенсусу. На основі результатів дослідження сформульовано такі теоретичні висновки та пропозиції.
1. У результаті дослідження було доведено, що нинішній стан розвитку української держави характеризується необхідністю модернізації усіх сфер суспільного життя та подолання суперечності між “віртуалізацією” діяльності органів державної влади та їх реальними діями. Вже звичні “ігрові” способи формування іміджу за допомогою засобів масової комунікації часто лише знижують довіру до органів державної влади та посилюють суспільну апатію і викликають когнітивний дисонанс. Цим пояснюється необхідність переходу від маніпулятивних технологій до управління репутацією органів державної влади з метою відновлення довіри та встановлення конструктивної взаємодії між органами державної влади і громадянами. Тому цілеспрямований вплив на формування позитивної репутації органів державної влади має стати провідним напрямком теорії та практики державного управління. Адже позитивна репутація органів державної влади відображає не лише ціннісні настанови у суспільстві, а й містить раціональну оцінку їх діяльності, яка склалась у результаті практики взаємодії між владою і громадянами.
На підставі аналізу наукових джерел за проблематикою дисертаційного дослідження встановлено, що досі вона не отримала комплексного науково-теоретичного висвітлення, хоча окремі її аспекти, зокрема оцінки рівня довіри до влади, сприйняття органів державної влади громадянами, проблеми відносин політичної еліти і громадськості, формування іміджу державних службовців та органів державної влади, були об’єктами ґрунтовного аналізу. У даній же дисертаційній роботі увага зосереджена саме на теоретичній проблемі цілеспрямованого впливу на репутацію органів державної влади як одного із способів їх символічної легітимації, що базується на суб’єктивному визнанні, згоді з їх діяльністю.
2. Із застосуванням методу історико-порівняльного аналізу встановлено, що в ході дослідження репутації наукова думка пройшла шлях від осмислення її моральної природи, уявлень про репутацію як невимірювану моральну категорію, далі – через нематеріальний актив до теоретичного обґрунтування репутації як “ліцензії на діяльність”, що є важливим індикатором символічної легітимності державної влади.
У процесі дослідження еволюції підходів до аналізу репутації було виокремлено чотири основні школи вивчення репутації: правова, “школа відносин” (яку відображають етична, соціологічна, управлінська, маркетингова та комунікативна традиції), “школа враження” (психологічна традиція), “школа доданої цінності” (економічна, бухгалтерська, стратегічна традиції). Виявлено методологічний потенціал для державно-управлінської науки соціологічного підходу до аналізу репутації. Згідно з ним, репутацію органу державної влади можна вважати одним з індикаторів легітимності її носія, тобто зовнішнім визнанням чинної системи, відповідності нормам діяльності і очікуванням заінтересованих сторін. На основі теорії соціального конструювання зроблено висновок про те, що бажана репутація державної влади є одним з чинників виправдання, пояснення та обґрунтування діяльності суспільних інститутів, інтерпретації специфіки їхньої взаємодії. Доведено, що мультидисциплінарна природа поняття “репутація” створює певні труднощі для його осмислення, оскільки інструментальні дослідження тут превалюють над теоретичними. При цьому великою проблемою є брак фахівців, які володіють необхідними знаннями у різних галузях. Проте комплексний аналіз управління репутацією в науці державного управління може стати каталізатором концептуальної взаємодії із суміжними галузями знань з метою впровадження цих підходів у практику.
3. Авторське тлумачення репутації було забезпечено уведенням у термінологічну систему науки державного управління взаємодоповнюючих понять: “репутація органів державної влади”, “управління репутацією органів державної влади”, “репутаційний менеджмент”, “репутаційний капітал”, “репутаційний потенціал”, “репутаційний профіль органів державної влади” та ін.; поряд з цим, у контексті теми дисертації було розширено зміст низки традиційних термінів, які застосовуються в науці державного управління, зокрема, “довіра”, “відповідальність”, “консенсус”. Це дозволило “вплести” поняття репутації у тканину особливого типу соціальних відносин, а не розглядати її лише як вияв звичайної суб’єктивної оцінки діяльності органів влади.
Сутність репутації органів державної влади інтерпретовано через систему залежностей і відповідний статус. З’ясовано, що обов’язки, дії, поведінка певного органу влади і є тими індикаторами, за якими оцінюють його репутацію, і які можна, принаймні, у певних межах, змінювати й у такий спосіб управляти репутаційними характеристиками. Таким чином, репутацію органу державної влади визначено через відображення суспільних відносин як сукупності форм вияву залежностей цього органу в системі певного управлінського комплексу, а також від зовнішнього середовища на основі дій, поведінки, результатів діяльності та досвіду взаємостосунків із заінтересованими сторонами. Обґрунтовано коректність такої структури репутації органів державної влади: ціннісний компонент; когнітивний компонент (пов’язаний зі сприйняттям); раціональний (досвідний) компонент; діяльнісний компонент; компонент представлення.
Тлумачення репутації через систему її залежностей, тобто через вияв її місця в системі соціальних відносин дозволило розмежувати це поняття з термінами “авторитет” та “імідж” органів державної влади. Наголошено на тому, що усі ці категорії визначають те, як групи громадськості оцінюють діяльність носія репутації; фіксують загальну думку про його певні риси, переваги або ж недоліки. Тобто авторитет, імідж та репутація є атрибутивними ознаками статусу органів державної влади. Але авторитет - це форма суспільних відносин, які ґрунтуються на загальноприйнятій значимості і високому впливі суб’єкта (групи чи індивіда). Імідж органів державної влади є їх комплексним образом, що складається із зовнішніх та внутрішніх елементів сприйняття, на яких у суспільній свідомості акцентується увага з метою формування позитивної оцінки тих чи інших характеристик діяльності або носія іміджу в цілому. Репутація ж актуалізується досвідом інтеракцій з її носієм; це означає, що кожна наступна інтеракція базується на досвіді попередньої, і з кожним наступним разом генералізація позитивного/негативного сприйняття носія репутації має властивість зміцнюватись.
4. Доведено, що суспільні відносини у сфері управління репутацією органів державної влади мають складний, нелінійний характер. Це можна пояснити тим, що суб’єкт управління репутацією певного органу державної влади є саморегулятивним суб’єктом, і, водночас, він виступає і об’єктом сприйняття управлінських впливів ззовні. Як суб’єкт управління (і самоуправління репутацією) певний орган державної влади в ідеалі мав би мати у своїй структурі відповідну функціональну підсистему. Як об’єкт управлінського впливу на свої репутаційні характеристики орган державної влади має бути налаштований на сприйняття таких впливів з боку інститутів громадянського суспільства, ЗМК, міжнародних урядових та неурядових організацій, а також інших груп заінтересованих сторін, чия діяльність залежить від органу державної влади і від кого, відповідно, залежить і його діяльність.
Встановлено взаємозалежність комплексу механізмів управління репутацією органів державної влади, а саме: правового, політичного, організаційного, мотиваційного та ін.
Наведено аргументи про те, що правове забезпечення управлінської діяльності у сфері формування репутації відбувається не лише на основі спеціальної нормативно-правової бази, пов’язаної, зокрема, з етичними нормами і стандартами з питань діяльності державної служби, а й спирається на увесь комплекс законодавчого регулювання системи державного управління. У цьому комплексі виокремлено такі блоки правових норм щодо управління репутацією органів державної влади: норми, які стосуються прозорості та відкритості діяльності цих органів, а також реалізації конституційного права на свободу слова не тільки у царині доступу до публічної інформації та інформації взагалі, а й на усіх етапах гарантування реалізації та відновлення цього права; норми, які гарантують сприятливі умови для діяльності незалежних ЗМК; норми з питань забезпечення участі громадянського суспільства та його впливу на ухвалення й впровадження державно-управлінських рішень. Доведено, що найдієвішим елементом правового механізму управління репутацією органів державної влади є реальні правовідносини, що формуються у цій сфері, та об’єктивні результати діяльності компетентних органів державної влади, що забезпечують застосування правових норм у цій сфері (зокрема, антикорупційне законодавство).
Визначено, що реалізація функції управління репутацією органів державної влади потребує лише впорядкованої організації; чинна нормативна-правова база дає достатньо важелів для її реалізації. Але важливим аспектом забезпечення її виконання є включення у систему управління репутацією не лише комунікативної підсистеми, а й інших підсистем державно-управлінського комплексу. Отже, управління репутацією органів державної влади потребує розширення суб’єктів такого управління - від рівня відповідних функціональних підсистем (наприклад, керівників комунікативних підрозділів) до керівників відповідних органів державної влади.
5. На основі функціональної специфіки механізмів державного управління у сфері управління репутацією органів державної влади розроблено проект Концепції формування позитивної репутації органів державної влади. З’ясовано і досліджено теоретичні джерела та ідеї, що стали її основою. Показано, що апробованим на практиці в незалежній Україні в 1990-х роках підходом до вирішення проблем, пов’язаних із репутацією органів державної влади, було і залишається використання інструментів пропаганди та спроб маніпулювати масовою свідомістю за допомогою ЗМІ або – в кращому разі – іміджевих технологій. Такий варіант дає можливість забезпечувати інформаційну присутність органів державної влади в інформаційному просторі України з одного боку; формувати ілюзорні образи як органів державної влади в цілому чи окремих посадових осіб, так і забезпечувати певне тлумачення їхніх дій і рішень та свого роду конструювати дійсність. І хоч ця ситуація сприяє психологічному комфорту органів державної влади та їхніх окремих представників та забезпечує для них зростання самоповаги, водночас, вона руйнує довіру між органами державної влади та громадянами, знижує рівень критичності мислення та призводить до того, що лише іміджеві технології сприймаються як такі, що не відповідають дійсності. Ігнорування наявного когнітивного дисонансу, “репутаційного розриву” може призвести до накопичення негативного сприйняття діяльності органів державної влади і спровокувати конфлікт.
Доведено, що оптимальним варіантом вирішення зазначених проблем може бути цілісний системний підхід, що поєднає кращі світові зразки та забезпечить розвиток демократії в Україні, згуртує громадянське суспільство. Досвід країн сталої демократії свідчить, що формування належної репутації органів влади має вигляд наскрізних стратегій, якими опікуються не лише підрозділи комунікацій з громадськістю, а органи влади в цілому (Великобританія, Данія, Канада, Швеція, Фінляндія). Так, “нейтральна репутація” визнана серед цінностей уряду Фінляндії (з 2004 р.), у Великобританії діють “Нові вказівки з репутації” (“New Reputation Guide”), якими послуговується у своїй діяльності Асоціація місцевого самоврядування.
Встановлено, що формування позитивної репутації органів державної влади має реалізовуватися за такими напрямками: соціальна ефективність; інновації; надання високоякісних державних послуг; клієнт-орієнтованість; прозорість, боротьба з корупцією; відповідальність; формування довіри, лояльності громадян; суб’єкт-суб’єктні відносини, рівноправний діалог органів державної влади і громадян.
Показано, що система заходів, спрямованих на формування позитивної репутації органів державної влади, має складається з таких етапів: аналіз стартових позицій рівня підтримки громадянами діяльності органів державної влади, визначення індексу довіри до певного органу державної влади, оцінка суб’єктивного сприйняття репутації та структури “ідеальної” репутації з погляду основних груп заінтересованих сторін та вибір ключових показників, які на неї впливають; розробка і реалізація системи заходів, спрямованих на формування позитивної репутації органів державної влади, основою яких є усвідомлення органами державної влади цілеспрямованого впливу на позитивну репутацію (фактично, самоуправління нею) шляхом формування спільної ціннісної та поведінкової платформи з основними групами стейкхолдерів; прозорості - оприлюднення інформації про діяльність органів державної влади; публічних обговорень та громадською експертизою державно-управлінських рішень; застосування інструментів переговорів та діалогу з основними групами стейкхолдерів при підготовці рішень, які зачіпають їхні інтереси; формування рейтингів репутації органів державної влади та окремих посадових осіб; моніторинг і коригування системи заходів зі зміцнення репутації органів державної влади за участю представників громадянського суспільства. Доведено, що у сукупності ці заходи можуть забезпечити сприяння формуванню позитивної репутації органів державної влади, зростанню довіри громадян до них, поліпшення суспільної оцінки їхньої діяльності. Головними індикаторами зміцнення репутації слугуватиме довіра, лояльність і підтримка органів державної влади.
6. Аналіз, проведений у роботі, довів, що особливу роль в управлінні репутацією органів державної влади мав би відігравати репутаційний менеджмент. Ці поняття розмежовано як концептуально-управлінську систему та її інструментальну підсистему. Обгрунтовано пріоритетні завдання управління репутацією органів державної влади - спрямованість на формування бажаної репутації органів державної влади у її інтегральному вимірі; вказано, що репутаційний менеджмент є обмеженою у часі і просторі сукупністю методів та технологій, спрямованих на коригування репутаційних характеристик певного органу державної влади. За допомогою використання напрацювань теорії соціального конструювання доведено об’єктивність взаємозв’язку між нормативно встановленою легітимністю органів державної влади та її символічною формою. Таким чином, репутація органів державної влади інтерпретована як ресурс, що не закріплений правом, але, водночас, є одним із способів обґрунтування інституціонального ладу, посилюючи на ціннісному рівні його нормативність.
На основі правового, політичного, організаційного, мотиваційного механізмів управління репутацією обґрунтовано теоретичні засади впровадження репутаційного менеджменту, що базуються на перспективі встановлення довгострокових довірливих відносин з громадянами та спрямованості на позитивну трансформацію у суспільстві; орієнтації на реальні потреби груп громадян; гнучкості у досягненні потрібної мети за допомогою адаптації до таких потреб та одночасного впливу на позитивні поведінкові зміни; комплексності, тобто єдності змісту, методів і форм репутаційного менеджменту. Доведено, що результативність впровадження репутаційного менеджменту в органах державної влади зумовлена злагодженою діяльністю в цьому напрямку органів державної влади та суб’єктів громадянського суспільства на основі взаємовпливів і взаємозалежностей у процесі формування репутації органів державної влади.
7. Шляхом експертного опитування респондентів, що представили три групи заінтересованих сторін (державні службовці центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; працівники відділів зв’язків з громадськістю центральних органів виконавчої влади та консультанти відділів зв’язків з громадськістю цих органів, які не є державними службовцями; представники всеукраїнських та місцевих засобів масової інформації) здійснено практичну верифікацію теоретичних підходів до формування репутаційного профілю органів державної влади. Запропоновано узагальнені вимоги до такого профілю; базові характеристики згруповано у блоки: політико-правові характеристики (відповідальність); професійні (якість роботи, компетентність); морально-психологічні (довіра, орієнтація на відносини); характеристики представлення (відкритість, присутність у ЗМК). З’ясовано, що найбільш “проблемні” моменти у формуванні репутаційного профілю органів державної влади містяться у сферах якості відносин та комунікацій (орієнтація на відносини, довіра, виконання зобов’язань) та неефективному представленні (відкритість, низький рівень комунікативних навичок, несприйняття самої потреби представлення). Доведено, що саме на них має бути спрямована увага при впровадженні репутаційного менеджменту в органах державної влади.
8. У результаті аналізу формування репутації органів державної влади за допомогою системи мас-медіа, доведено, що медіа-репутація є вагомим показником загальної репутації органів державної влади як сукупної оцінки їх групами громадян. Встановлено, що існує прямий позитивний взаємозв’язок між тональністю оцінки носія репутації у порядку денному мас-медіа і тональністю його оцінки групами громадян. Медіа-репутацію органів державної влади визначено як сукупну характеристику їх в цілому, а також їхніх окремих представників, представлену у засобах масової комунікації через посередництво мас-медійних повідомлень. Вказано, що існує взаємна недовіра засобів масової комунікації і органів державної влади: тривають дискусії про журналістські стандарти; спостерігається низька культура журналістської роботи (т.зв. “клієнтилізм”, використання прихованої реклами, “замовних” матеріалів); так само низьким є рівень комунікативної культури представників органів державної влади. Попри те, що медіа-репутацію досить складно визначити через відносини (оскільки вона здебільшого є їх суб’єктивним відображенням), доведено, що на основі формування сприятливих умов для взаємодії між органами влади і мас-медіа можна мінімізувати стереотипне негативне відображення діяльності органів влади.
Визначено, що формуванню взаємної довіри мають слугувати партнерство і діалог; адже у відриві від уявлень, думок і способу життя людей, які постійно вступають у комунікативну взаємодію як між собою, так і з органами державної влади, жодна реформа, жодне соціально значиме управлінське рішення не лише не дадуть позитивного соціального ефекту, а будуть просто “провалені”, оскільки їх реалізація не асоціюватиметься у свідомості громадян з їхніми власними інтересами. У репутаційному вимірі це виявляється у публічно проартикульованій відповідальності за рішення; у діалозі з громадянами та суспільному контролі за діяльністю суб’єктів влади, що великою мірою характеризує якість державного управління. Зроблено висновок, що носії репутації досі не достатньо володіють знаннями про ефективне управління через комунікативний простір.
9. Обгрунтовано роль розвитку особистісно-комунікативного потенціалу державних службовців в управлінні репутацією органів державної влади. Оскільки мовлення державних службовців функціонує в рамках статусно-орієнтованого інституційного дискурсу, на основі соціолінгвістичного аналізу цього дискурсу доведено, що у його специфіці мовлення функціонує не лише як інструмент інформування, переконання, впровадження рішень, а, передовсім, як “мовна дія”. Наголошено, що репутація має вербальну форму; визначено авторське бачення основних характеристик діалогової форми комунікації, яка прямо впливає на складову презентації у репутаційному вимірі. Це: симетричність (рівність суб’єктів комунікації, незалежно від статусу кожного з них); довіру; автономію (право на власну думку та претензію на значимість цієї думки, незалежно від статусу кожної зі сторін); неієрархічність; відкритість (відсутність прихованих намірів); добровільність процесу комунікації. Показано, що такий організаційно-управлінсьький підхід може ефективно функціонувати лише за умови формування інституціональної довіри між суб’єктами взаємодії. Методами вдосконалення особистісно-комунікативного потенціалу державним службовців визначено розвиток комунікативної та медіа-компетентності державних службовців. Вказано, що інтегральним критерієм, який визначає ступінь впливу активних навчальних технологій на суб’єкт, може слугувати комунікативна продуктивність, яку визначено як відповідність комунікативним завданням та вміння орієнтуватись у типових комунікативних ситуаціях.
10. Проведене дослідження дало змогу сформулювати низку практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів управління репутацією органів державної влади.
Так, доцільно на законодавчому рівні:
– ухвалити Концепцію формування позитивної репутації органів державної влади;
– розробити та ухвалити Закон України “Про основні засади державної комунікативної політики”, який би містив понятійно-термінологічні визначення категорій “комунікація”, “відкритість”, “прозорість”, “громадськість”, “діалог з громадськістю”, “засоби масової комунікації” тощо та закріплював стандарти комунікаційного обміну між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, засобами масової комунікації і громадськістю з урахуванням репутаційної складової діяльності цих органів і сприяв забезпеченню підвищення рівня довіри громадян до органів державної влади;
– закріпити поняття професійної репутації державного службовця як набутого в період роботи на відповідній посаді на державній службі немайнового блага, яке охороняється законом і формується на основі наявної інформації про престиж його професійних якостей та інших належних йому нематеріальних активів серед кола заінтересованих сторін-суб’єктів цивільного права;
Кабінету Міністрів України:
– розробити Державну цільову програму з впровадження засад репутаційного менеджменту в органах державної влади, яка дала б змогу впливати на діяльнісну та комунікативну складову в їхній роботі. На етапі впровадження такої програми особливу увагу звернути на управлінські аспекти репутаційних стандартів: виконання органами державної влади своїх рішень та представлення зразків належної поведінки, що включає прозорість їх діяльності, в тому числі прозорість перших осіб; публічне обговорення рішень та їх громадську експертизу; запровадження рейтингової системи оцінювання репутаційних характеристик в діяльності органів державної влади та окремих посадових осіб; моніторинг і контроль реалізації програм репутаційного менеджменту, зокрема, створення відповідних громадських рад при органах державної влади;
– модернізувати Типове Положення про прес-службу (прес-центр) міністерства, іншого органу центральної виконавчої влади шляхом внесення до нього необхідних змін і доповнень з метою уточнення функцій щодо забезпечення впровадження засад репутаційного менеджменту в органах державної влади та рекомендувати поширити дію цього документа на діяльність органів місцевого самоврядування;
– з урахуванням науково-теоретичних напрацювань вітчизняних та зарубіжних фахівців розробити та впровадити систему показників оцінювання репутації органів державної влади та окремих категорій посад;
– впровадити у практику діяльності відповідних підрозділів в органах державної влади дієві процедури моніторингу інформаційних повідомлень, які стосуються репутації органів державної влади та державних службовців; налагодити чітку систему реагування на негативну інформацію з метою інформування громадян про дієвість репутаційного контролю, антикорупційного законодавства та послідовність у реалізації Закону “Про доступ до публічної інформації” та встановити відповідальність за неналежну реалізацію відповідних функцій;
Міністерству освіти і науки України:
– впровадити у систему післядипломної освіти державних службовців комплексну освітньо-наукову програму з медіа-освіти з метою оволодіння сучасним інструментарієм взаємодії із ЗМК;
Національній академії державного управління при Президентові України та центрам перепідготовки кадрів державного управління і місцевого самоврядування:
– у системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування виокремити навчальний напрям Медіа Рілейшнз (зв’язки із засобами масової комунікації), створити спеціальні навчальні програми і проводити цільову підготовку та перепідготовку фахівців за цим напрямком.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаир Дж. Искусство управлять людьми и самим собой / Джон
Адаир. – М.: Эксмо, 2006. – 327 с.
2. Адизес И. Развитие лидеров. Как понять свой стиль управления и эффективно общаться с носителями иных стилей / Ицхак Калдерон Адизес ; Пер. с англ. – 2-е изд. – М.: Альпина Паблишерз, 2011. – 259 с.
3. Адизес И. К. Управляя изменениями. Как эффективно управлять изменениями в обществе, бизнесе и личной жизни / Ицхак Калдерон Адизес. – СПб.: Питер, 2011. – 224 с.: ил.
4. Азарову сподобалися ціни в київському супермаркеті [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://tsn.ua/groshi/azarovu-spodobalisya-cini-v-kiyivskomu-supermarketi-280719.html. - Заголовок з екрана.
5. Альгин А.П. Анализ, оценка и менеджмент риска. Пособие для студентов / А.П.Альгин. - СПб. : Издательство Северо-Западной академии государственной службы, 2002. - 199 с.
6. Анастази А. Психологическое тестирование / Анастази А. : Пер. с англ. в 2 кн. – Кн. 1. – М.: Педагогика, 1982. - 316 с.
7. Аристотель. Поэтика. Риторика / Аристотель. - СПб.: Азбука, 2000. -
346 с.
8. Армстронг М. Практика управления человеческими ресурсами. - 10-е изд. / Пер. с англ. под ред. С.К. Мордовина / Армстронг М. - СПб.: Питер, 2010 - 848 с.: ил.
9. Асмолов А. Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров / Асмолов А.Г. - М.: Издательство “Институт практической психологии”, Воронеж: НПО “МОДЭК”, 1996. - 768 с.
10. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций / Атаманчук Г.В. - М.: Юрид. лит., 1997. - 400 с.
11. Атаян Э.Р. Внутренняя организация и внешняя отнесенность языкового мира / Э.Р. Атаян. - Ереван: Изд-во Ерев. Ун-та. - 1981. - 391 с.
12. Афонін Е. Громадська участь у творенні та здійсненні державної політики / Афонін Е., Гонюкова Л., Войтович Р. - К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2006. - 160 с.
13. Афонін Едуард. Проблема психологічного феномена проекції в політиці [Електронний ресурс] / Е.Афонін, О.Донченко // Режим доступу : http://lib.rada.gov.ua/static/about/text/Afonin_Donchenko.pdf. - Заголовок з екрана.
14. Бакаєв Ю.В. Методи загальнонаукові в державному управлінні /
Ю.В. Бакаєв // Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. :
Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін. ; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. - 820 с.
15. Бакуменко В.Д. Зовнішнє середовище / В.Д. Бакуменко // Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін. ; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. - 820 с.
16. Бакуменко В.Д. Консенсус / В.Д. Бакуменко // Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін. ; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. - 820 с.
17. Бакуменко В.Д. Криза / В.Д. Бакуменко // Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін. ; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. - 820 с. - 354 с.
18. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики : [монографія] / В. Д. Бакуменко. - К. : Вид-во УАДУ, 2000. - 328 с.
19. Барановская М. Вячеслав Пиховшек: “Я поддерживаю Януковича. Я стараюсь, чтобы у него получалось” [Електронний ресурс] // Марина Баранов-ская. - Режим доступу : http://www.telekritika.ua/lyudi/2011-06-21/63761. - Заголовок з екрана.
20. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Р.Барт. - М.: Прогресс, 1994. - 616 с.
21. Бек У. Власть и ее оппоненты в эпоху глобализма. Новая всемирно-политическая экономия / Бек У. // Пер. с нем. А. Б. Григорьева, В. Д.Седельника; послесловие В. Г. Федотовой, Н. Н. Федотовой. - М.: Прогресс-Традиция; Издательский дом “Территория будущего” (Серия “Университетская библиотека Александра Погорельского”), 2007. - 464 с.
22. Бенвенист Э. Общая лингвистика [Електронний ресурс] // Бен-
венист Э. - Режим доступу : http://www.classes.ru/grammar/167.Benvenist-common linguistics/source/worddocuments/i.htm. - Заголовок з екрана.
23. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. - М.: “Медиум”, 1995. - 323 с.
24. Бережная Т.М. Президентская риторика в системе пропагандистского манипулирования общественным сознанием / Бережная Т.М. // Язык и стиль буржуазной пропаганды. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1998.
25. Білинська М.М. Розвиток відносин між органами державної влади і громадянами: патологія перехідного періоду як ознака випробування демокра-тією / Білинська М.М. // Державне управління та місцеве самоврядування : тези Х Міжнар. Наук. конгресу, 26 березня 2010 р. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2010. – 372 с.
26. Благонравин М. Эндрю Гриффин: “Защищая репутацию, не подстраивайтесь под чужое мнение, а решительно разъясняйте свою позицию, ведь вам есть чем гордиться” [Електронний ресурс] // Максим Благонравин. - Режим доступу : http://www.prostobankir.com.ua/marketing_reklama_pr/intervyu/ endryu_griffin_zaschischaya_reputatsiyu_ne_podstraivaytes_pod_chuzhoe_mnenie_a_reshitelno_razyasnyayte_svoyu_pozitsiyu_ved_vam_est_chem_gorditsya. - Заголовок з екрана.
27. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти / Блакар Р.М. // Язык и моделирование социального взаимодействия. М.: Прогресс, 1987. - С. 88–120.
28. Блондель Ж. Политическое лидерство: Путь к всеобъемлющему
анализу / Блондель Ж. - М.: Российская академия управления, 1992. – 135 с.
29. Богословська: в Україні почалася епідемія легеневої чуми, а не гриппу [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://tsn.ua/ukrayina/bogoslovska-v-ukrayini-pochalasya-epidemiya-chumi-a-ne-gripu.html. - Заголовок з екрана.
30. Бом Д. Специальная теория относительности. / Бом Дэвид // Пер. с англ. Н. В. Мицкевича. – М.: Мир, 1967. – 285 с.
31. Борисова Н.В. От традиционного через модульное к дистанционному образованию: Учебное пособие / Борисова Н.В. – М.: Домодедово, 2000. – 174 с.
32. Бурдье П. О телевидении и журналистике / Пер. с фр. Т.В. Анисимовой и Ю.В. Марковой. Отв. ред. и предисл. Н.А.Шматко / Бурдье П. - М.: Фонд научных исследовний “Прагматика культуры”, Институт экспериментальной социологии, 2002. - 160 с.
33. Бурдье П. Практический смысл / Пер. с фр.: А. Т. Бикбов, К. Д. Вознесенская, С. Н. Зенкин, Н. А. Шматко; Отв. ред. пер. и послесл. Н. А. Шмат-ко / Бурдье П. – СПб.: Алетейя, 2001 г. – 562 с.
34. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / Бурдье П. - СПб.: Алетейя, 2005. - 576 с.
35. Бурдье П. Социология политики [Електронний ресурс] // Бурдье П. - Режим доступу : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/Burd/06.php. - Заголовок з екрана.
36. Буров І. Задоволеність життям як соціальний індикатор розвитку держави / Буров І. // Українське суспільство 1992-2010. Соціологічний моніто-ринг / За заг. ред. д. ек. н. В.Ворони, д. соц. Н. М.Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України, 2010. – 636 с.
37. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики [Електронний ресурс] // Бьюкенен Дж. - Режим доступу : http://lukyanenko.at.ua/_ld/1/114____.pdf. - Заголовок з екрана.
38. Варзар І.М. Легітимність // Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін. ; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. - 820 с.
39. Василевська Т.Е. Особистісні виміри етики державного службовця : монографія / Василевська Т.Е. - К.: НАДУ, 2008. - 336 с.
40. Вебер М. Избранное. Образ общества / Вебер М. - М.: Юрист, 1994. - 704 с.
41. Вебер М. Основные социологические понятия / Вебер М. // Западно-европейская социология ХІХ – начала ХХ в. - М., 1996. - с. 455-491.
42. Вебер М. Покликання до політики / Вебер, Макс. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. Олександр Погорілий. - К.: Основи, 1998. - 534 с.
43. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Вебер
Макс / Пер з нім. Олександр Погорілий. - К.: Основи, 1998. - 534 с.
44. Вебер М. Три чисті типи легітимного панування / Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. - К.: Основи, 1998. - 534 с. - с. 157-172.
45. Висоцький О.Ю. Герменевтика як спосіб осягнення легітимаційної політики / Висоцький О.Ю. // Практична філософія. - 2008. - №3. - с. 60-67.
46. Виханский О.С. Менеджмент: Учебник. - 3-е изд. / Виханський О.С., Наумов А.И. - М.: Экономистъ, 2003. - 528 с.: ил.
47. Вишняк О. Довіра до політичних інститутів: поняття, показники та тенденції змін / О.Вишняк // Українське суспільство 1992-2010. Соціологічний моніторинг / За заг. ред. д. ек. н. В.Ворони, д. соц. Н. М.Шульги. - К.: Інститут соціології НАН України, 2010. – 636 с.
48. Водак Р. Взаимосвязь “дискурс-общество”: когнитивный подход к критическому дискурс-анализу / Водак Р. // Будаев Э.В., Чудинов А.П. Современная политическая лингвистика. - Екатеринбург, 2006. - С. 123-136.
49. Войтович Р.В. Вплив глобалізації на систему державного управління (теоретико-методологічний аналіз) [Текст] : монографія / Р.В. Войтович; за заг. ред. В.М. Князєва ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - К. : НАДУ, 2007. - 679 с.
50. Войтович Р.В. Механізми реалізації зв’язків з громадськістю у державному управлінні. Методичний посібник / Р.В. Войтович. - Київ: Видавництво КМЦППК, 2011. - 84 с.
51. Вступ до політичної аналітики: Навч. посіб. / Кол. авт.; За заг. ред. С.О.Телешуна. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - 220 с.
52. Габермас Юрген. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство / Юрген Габермас / Пер. з нім. А. Онишко; под. ред. М. Прихода. – Л.: Літопис, 2000.– 317 с.
53. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - М.: Изд. корпорация “Логос”, 1997. – 544 с.
54. Гайда Ю. Процесс легитимизации политической власти / Ю.Гайда // Элементы теории политики. - Ростов, 1991. - С. 403 - 427.
55. Галлін Д.С. Сучасні медіа-системи: три моделі відносин ЗМІ та
політики / Д.С. Галлін, П.Манчіні / Пер. з англ. О.Насика. - К.: Наука, 2008. -
320 с.
56. Галузь науки “Державне управління” в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку : нац. наук. доп. / редкол. : Ю. В. Ковбасюк, К. О. Ващенко, Ю. П. Сурмін та ін. ; за заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. Ю. В. Ковбасюка, д-ра політ. наук, проф. К. О. Ващенка, д-ра соц. наук, проф. Ю. П. Сурміна (кер. проекту), д-ра наук з держ. упр., доц. О. М. Руденко (координатор проекту). - К. : НАДУ, 2012. - 184 с.
57. Галумов Э.А. Основы PR [Електронний ресурс] // Э.А.Галумов. - Режим доступу : http://www.textfighter.org/text15/036_rileyshnz_organizatsii_pablik_1.php. -Заголовок з екрана.
58. Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли / Билл Гейтс. - М.: Эксмо-Пресс, 2007. - 480 с.
59. Герберт Д. Организационная психология. Человек и организация / Д.Герберт, Л. фон Розенштиль / Пер с нем. – Х.: Изд-во Гуманит. Центр /
О.А. Шипилова, 2006. – 624 с.
60. Гозман Л. Я. Политическая психология / Л. Я. Гозман, Е. Б. Шестопал. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. – 445 с.
61. Головатий М.Ф. Політична психологія. 2-ге видання / М.Ф.Головатий. - К.: “Центр учбової літератури”. - 2009. - 400 с.
62. Гончарук Н. Портрет керівника в державному управлінні: соціально-психологічний аспект / Наталя Гончарук, Інна Сурай // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2010. - №2. - С. 59.
63. Горбачев Е.В. “Борьба за лексику” как часть политического дискурса ФРГ: проблемы теоретического осмысления. [Електронний ресурс] // Е.В.Горбачев. - Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/
Culture/Article/_Gorbachev_Lex.php. - Заголовок з екрана.
64. Горин С.В. Имиджелогия и репутациология: сходство и отличия / С.В.Горин // Корпоративная имиджелогия. – 2008. -