ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ШПИЛЬОВИЙ Ігор Миколайович

УДК 351. 78

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ
ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

25.00.02 механізми державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Удовиченко Володимир Петрович
доктор економічних наук, доцент

КИЇВ 2008

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................................... 4
ВСТУП............................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ...................................................... 12
1.1. Сутність управління природно-техногенною безпекою...................... 12
1.2. Сучасний стан наукових досліджень з проблем природно-техногенної безпеки.............................................................................................................. 32
1.3. Законодавчо-нормативна база в галузі державного регулювання природно-техногенної безпеки........................................................................ 56
Висновки до розділу 1..................................................................................... 68
РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ТА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВА-
ННЯ У СФЕРІ ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ........... 71
2.1. Джерела природно-техногенної небезпеки та особливості їх локалізації........................................................................................................ 71
2.1.1. Природні небезпеки та загрози...................................................... 71
2.1.2. Техногенні джерела (фактори) небезпеки та їх локалізація.......... 78
2.2. Тенденції змін надзвичайних ситуацій та районування території України за рівнем природно-техногенної безпеки України.......................... 98
2.2.1. Аналіз надзвичайних ситуацій....................................................... 98
2.2.2. Районування території за рівнем природно-техногенної безпеки 112
2.3. Організаційно-функціональна структура державного регулювання у сфері природно-техногенної безпеки України.......................................... 119
Висновки до розділу 2................................................................................... 137
РОЗДІЛ 3
УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ ТЕРИТОРІЙ.............................. 139
3.1. Планування заходів щодо попередження, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.................................................................. 139
3.2. Механізми державного регулювання у сфері природно-техногенної безпеки та шляхи їх удосконалення.............................................................. 153
3.3. Шляхи підвищення рівня природно-техногенної безпеки територій 169
Висновки до розділу 3................................................................................... 183
ВИСНОВКИ................................................................................................... 185
ДОДАТКИ.. 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................... 201

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Зростаюче техногенне навантаження на навколишнє природне середовище та аномальні зміни деяких параметрів біосфери, атмосфери, гідросфери і літосфери наближають світове співтовариство до критичної межі у його відносинах з природою та ставить питання про можливість виживання вже прийдешніх поколінь.
Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої держави, в тому числі України, має супроводжуватися формуванням безпечного стану довкілля для життєдіяльності суспільства і кожної людини, забезпеченням прийнятного рівня природно-техногенної безпеки (ПТБ), спираючись на теорію державного управління.
Зважаючи на це, а також на екологічну ситуацію, що склалася в країні, є необхідним здійснення відповідної державної політики, пріоритетними завданнями якої мають бути зменшення кількості надзвичайних ситуацій, пом’якшення їх наслідків, забезпечення прийнятного рівня ПТБ.
Ситуація в даній сфері свідчить, що загострення економіко-екологічної кризи в Україні зумовлено не досить виваженою стратегією держави у сфері природно-техногенної безпеки. Йдеться передусім про політику ліквідаційних підходів до розв’язання проблеми, а не про більш доцільні превентивні заходи. Внаслідок цього з року в рік усе більше матеріальних і фінансових ресурсів спрямовується на ліквідацію надзвичайних ситуацій (НС) природного і техногенного характеру.
Сучасна орієнтація відповідних органів управління на функції швидкого реагування на НС та надання допомоги постраждалому населенню має радикально змінюватись. Успішне вирішення цього питання можливе лише в разі науково обґрунтованого вивчення ситуації, що склалася у сфері ПТБ, та подання конкретних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення системи її регулювання. Від цього залежить, наскільки повно держава зможе реалізувати конституційні права громадян щодо безпечного довкілля, життєдіяльності та раціонального використання природних ресурсів.
Суттєвий внесок у дослідження проблеми сталого розвитку та забезпечення прийнятного рівня природно-техногенної безпеки зробили українські вчені: О.Ф.Балацький [18, 19], В.А.Боков [25, 26], О.І.Відоменко [40], В.О.Волошин [138, 166], С.М.Волошин [41, 42], Б.М.Данилишин [56, 57], Б.В.Дзюндзюк [62], С.І.Дорогунцов [63-66], А.Б.Качинський [95, 96, 162], В.В.Ковтун [56, 65], С.М.Козьменко [98], О.Ю.Кононенко [99], Є.С.Лавейкіна [104], В.С.Луцько[109], В.А.Одинець [132, 133], І.М.Підкамінний [144-146], О.М.Ральчук [63], А.В.Степаненко [65, 162], А.М.Федорищева [63, 64] Є.В.Хлобистов [194, 195], В.Б.Швед [62], В.Я.Шевчук [73] та ін.
Роль державного управління, необхідність створення механізмів державного регулювання, застосування ефективних інструментів державної політики у різних сферах життєдіяльності розглядаються у працях В.Д.Бакуменка [16, 17, 61], В.М.Вакуленка [37], В.Є.Воротіна [46, 47], О.С.Ігнатенка [37], В.М.Князєва [61], О.Ю.Лебединської[37], Ю.П.Лебединського [170, 174], А.В.Мерзляк [115], О.Г.Мордвінова [120, 121], Н.Р.Нижник [59, 60, 125-128], Г.П.Ситника [126, 168], Ю.П.Сурміна [173], А.В.Терент’євої [178, 179], В.В.Токовенко [180, 181], О.О.Труша [182, 183], та інших вчених.
Сучасний стан природно-техногенної безпеки України, існуючі тенденції її розвитку вимагають подальшої розробки та обґрунтування заходів з удосконалення та покращення функціонування систем захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій як важливої ланки природно-техногенної безпеки. Особливої уваги потребує вирішення таких проблем: пом’якшення негативних наслідків НС, і, по можливості, їх кількості; визначення критеріїв оцінки рівня природно-техногенної безпеки; удосконалення механізму державного регулювання та форм управління у цій сфері.
Актуальність та недостатній рівень наукової розробки зазначених проблем щодо регулювання природно-техногенної безпеки і визначили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету, завдання та зміст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Національної академії державного управління при Президентові України і містить результати науко­вих досліджень автора, одержаних у процесі реалізації Комплексного наукового проекту Державне управління і місцеве самоврядування” за темою Систематизація та удосконалення наукового знання з методології, методів та механізмів державного управління” (номер державної реєстрації РК0106U004368). Роль автора полягала в узагальненні механізмів та методів державного управління у сфері природно-техногенної безпеки.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретико-методологічних основ та удосконалення підходів щодо державного регулювання у сфері природно-техногенної безпеки.
Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
встановити рівень дослідженості проблеми державного регулювання у сфері ПТБ на основі системного і порівняльного підходів;
уточнити понятійний апарат у сфері природно-техногенної безпеки, зокрема поняття безпека”, природно-техногенна безпека”, державне управління природно-техногенною безпекою”;
розробити ситуаційну модель управління ПТБ на основі причинно-наслідкового зв’язку подій, що ведуть до НС, як методологічну основу системи управління природно-техногенною безпекою;
розкрити умови та фактори виникнення НС природного і техногенного походження та з’ясувати причини посилення їх негативного впливу;
визначити особливості сучасного стану ПТБ України, використовуючи запропоновані показники оцінки (індивідуальний ризик смертності внаслідок НС, матеріальний збиток регіону від НС, насиченість території регіону НС) та на їх основі провести районування території України за рівнем ПТБ;
дослідити на основі системно-структурного аналізу механізми державного регулювання природно-техногенної безпеки та окреслити основні завдання і напрями удосконалення державного регулювання у цій сфері.
Об’єктом дослідження є природно-техногенна безпека України.
Предмет дослідження державне регулювання у сфері природно-техногенної безпеки.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що державне регулювання природно-техногенної безпеки сприятиме зниженню економічних збитків та соціальних втрат від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, а при удосконаленні системи прогнозування по можливості, їх уникненню.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення теорії державного управління, основоположні законодавчі і нормативні акти України, зокрема Конституція України, закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, нормативно-правові документи Кабінету Міністрів України, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань забезпечення та управління природно-техногенною безпекою.
Для досягнення поставленої мети застосовувалися сучасні методи дослідження. Так, на основі системно-аналітичного методу теоретично узагальнено наукові концепції, розробки і пропозиції провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені державному управлінню природно-техногенною безпекою. Для вирішення окремих завдань використовувалися також такі методи: статистичного аналізу для дослідження особливостей сучасного стану природно-техногенної безпеки; метод порівняльного аналізу для зіставлення кількості надзвичайних ситуацій у звітному і попередніх роках; проблемно-орієнтований метод для наукового обґрунтування перспектив удосконалення механізму і форм державного регулювання ПТБ; причинно-наслідкових зв’язків для дослідження впливу негативних факторів НС на соціально-економічний стан країни та побудови ситуаційної моделі управління ПТБ; картографічний для аналізу стану ПТБ в Україні; метод динамічних рядів для аналізу багаторічних даних з метою виявлення змін у часі показників рівня природно-техногенної безпеки; метод сезонних коливань для дослідження закономірностей розподілу надзвичайних ситуацій природного походження.
Інформаційною базою дослідження слугували аналітичні та статистичні матеріали центральних органів державної влади, Національної академії державного управління при Президентові України, науково-методичні огляди та публікації з питань природно-техногенної безпеки у періодичних виданнях, матеріалах науково-практичних конференцій і семінарів, а також інші інструктивні й нормативні документи, особисті дослідження автора.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
уперше:
розроблено типологію механізмів державного регулювання природно-техногенної безпеки України (правовий, організаційний, адміністративний, економічний) на основі виділення їх функціональної спрямованості;
запропоновано ситуаційну модель управління ПТБ на основі причинно-наслідкового зв’язку подій, що ведуть до НС, як методологічну основу системи управління природно-техногенною безпекою;
удосконалено:
сутність понять безпека”, природно-техногенна безпека”, державне регулювання природно-техногенної безпеки” шляхом акцентування уваги на безпеці як результаті діяльності та безперервному процесі реалізації функцій і повноважень держави;
підходи до районування території України за рівнем ПТБ на основі розрахованого інтегрального показника природно-техногенної безпеки регіону, який включає нормовані відносні показники матеріальних збитків від НС, індивідуального ризику смерті внаслідок НС та насиченості території НС;
систему економічних механізмів державного регулювання ПТБ шляхом виокремлення їх типів, а саме обмежувально-контролюючого, стимулюючого, резервування, перерозподілу ризику від НС, на основі взаємодії економічних механізмів з іншими механізмами та стратегічних цілей їх функціонування;
дістали подальшого розвитку:
з’ясування загальних тенденцій характеру змін НС, що виражаються індексом сезонності для природних НС, нормованим відносним показником рівня техногенної безпеки для кожного виду НС техногенного походження тощо) як важливого інструменту для адекватного реагування на НС та пошуку оптимальних форм державного регулювання ПТБ;
визначення шляхів удосконалення системи державного регулювання природно-техногенної безпеки України шляхом зміщення основних акцентів на запобігання виникненню НС, підвищення ефективності превентивних заходів, прогнозування НС, удосконалення діяльності аварійно-рятувальних служб, оптимізації економічних механізмів забезпечення ПТБ.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані теоретичні положення, висновки за результатами дослідження можуть бути застосовані для удосконалення державного регулювання у сфері природно-техногенної безпеки України.
Теоретико-методологічні підходи до створення системи управління ПТБ впроваджено в навчальний процес у Національній академії державного управління при Президентові України при викладанні навчального модуля Екстремальні ситуації: прогнозування та ліквідація наслідків” (довідка № 834 від 1листопада 2005 р.; додаток А).
Проведений аналіз природних і техногенних джерел небезпеки використаний Радою по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України при розробці Схем-прогнозів розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів України (довідка № 25/19594 від 22 березня 2006р.; додаток В).
Підходи до планування заходів щодо запобігання, реагування та ліквідації наслідків НС знайшли практичне застосування у діяльності Київської обласної державної адміністрації при розробці превентивних та оперативних планів щодо попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій регіонального рівня (довідка № 112315092 від 1листопада 2005 р.; додаток Б).
Рекомендації й пропозиції, сформульовані автором на підставі проведеного в роботі аналізу, виявлені в процесі дослідження теоретичні підходи до державного регулювання природно-техногенної безпеки і запропоновані висновки можуть бути використані: у практичній діяльності державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері природно-техногенної безпеки; у процесі розробки концепції державного управління природно-техногенною безпекою; при складанні навчальних програм, написанні підручників та методичних посібників з державного управління, зокрема державного регулю­вання природно-техногенної безпеки.
Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях, семінарах. Найважливішими з них були: науково-практичні конференції за міжнародною участю: Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002); Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006); ІІІМіжнародна науково-практична конференція Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2004); VМіжнародний науковий конгрес Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2005); щорічна науково-практична конференція Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (Львів, 2006).
Публікації результатів дослідження. Основні положення дисертації відображені у десяти друкованих роботах, з них 4 опубліковані у фахових виданнях, 6 у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг роботи становить 221 сторінку. Дисертація включає 5 таблиць, 23рисунки, і 8 додатків. Список використаних джерел нараховує 227 найменувань і викладений на 21 сторінці.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення актуального завдання державного регулювання у сфері природно-техногенної безпеки України. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в їх основу, а мета і завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки.
1. Системний аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, присвячених проблемам державного регулювання природно-техногенної безпеки, свідчить, що вони належать до найважливіших управлінських та організаційних проблем, які на сьогодні характеризуються недостатнім рівнем вивчення і розв’язання яких зумовлює необхідність ґрунтовних та комплексних досліджень. У науковій літературі можна виокремити природничі, економічні, соціальні, психологічні, філософські, медичні та управлінські аспекти дослідження природно-техногенної безпеки. Медичний та управлінський напрями дослідження є найбільш молодими”, а тому менше розроблені порівняно з рештою.
Визначено основні напрями розвитку та удосконалення існуючої нормативно-правової бази з питань природної і техногенної безпеки. До них належать:
- прийняття і розробка базового законопроекту з проблем природної і техногенної безпеки, спрямованого на законодавче закріплення основних принципів, чинників і методів державного регулювання у цій сфері;
- моніторинг сучасного стану нормативно-правової бази про надзвичайні ситуації, зокрема проблем, які потребують правового регулювання, і наслідків впровадження всіх нормативно-правових документів стосовно надзвичайних ситуацій;
- створення цілісної, комплексної системи нормативно-правових документів з розвитку єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру;
- постійна робота з приведення чинного законодавства у відповідність із сучасними вимогами і стандартами нормативно-правової бази щодо забезпечення природно-техногенної безпеки за функціональним, галузевим, гуманітарним, юридичним, міжнародним, міжвідомчим і загальнодержавним принципами.
2. Дослідження показало, що з позицій державного управління поняття безпека” доцільно розглядати як результат діяльності та безперервний процес реалізації функцій і повноважень держави щодо захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і самої держави. Звідси природно-техногенну безпеку пропонується розглядати як сукупність певних властивостей об’єктів природного навколишнього середовища і створюваних цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням природних, екологічних, економічних, соціальних факторів утримуються на мінімально можливому рівні ризику виникнення негативні зміни в природному навколишньому середовищі, техногенний вплив на нього, забезпечується збереження здоров’я, життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для сучасного і прийдешніх поколінь.
На основі детального вивчення існуючих положень теорії державного управління проведено аналіз понять державне управління природно-техногенною безпекою” і державне регулювання природно-техногенної безпеки”. Наведено визначення цих понять. Під першим розуміється процес здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, суттю другого є застосування системи методів державного управління, що здійснюються органами влади з метою забезпечення на прийнятному рівні природно-техногенної безпеки територій. У свою чергу, державне регулювання у сфері природно-техногенної безпеки розглядається як сукупність методів державного управління, які передбачають систему заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру, що здійснюється державними органами у сфері природно-техногенної безпеки з метою запобігання надзвичайним ситуаціям та пом’якшення їх негативних наслідків.
3. Методологічною основою системи управління природно-техногенною безпекою може служити ситуаційна модель управління ПТБ. Основною метою побудови даної моделі було визначення етапів розвитку НС, здійснення управлінського впливу на яких забезпечить максимальний ефект підвищення ПТБ. Складовими моделі виступають етапи розвитку НС: фактори небезпеки, вплив несприятливих причин, кризовий стан, порушення безпеки функціонування та режими управління безпекою. Ситуаційна модель управління ПТБ дає змогу визначити функціональну структуру системи управління ПТБ. Відповідно до зазначеної моделі визначено, що дана система управління має функціонувати у таких режимах: повсякденної діяльності (стаціонарне функціонування), підвищеної готовності (активна підготовка і вжиття превентивних заходів), кризовому (загроза виникнення НС), надзвичайному (дії в НС).
4. Територія України характеризується наявністю значної кількості природних загроз та техногенних джерел небезпеки. Наявність джерел небезпеки у поєднанні з уразливістю території сприяють виникненню катастроф, соціально-економічним наслідком яких виступають надзвичайні ситуації. Розподіл надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження залежить в основному від гідрометеорологічних умов та техногенного навантаження території. Аналіз цих факторів виникнення НС дає змогу виявити території з несприятливим рівнем ризику НС.
5. Основними причинами виникнення техногенних аварій і катастроф та посилення негативного впливу природних надзвичайних ситуацій в Україні є:
- послаблення механізму державного регулювання безпеки у виробничій сфері, зниження стійкості виробництва до аварій унаслідок тривалої структурної перебудови економіки;
- недосконалість законодавчої бази, що в нових економічних умовах не забезпечує сталості функціонування виробництва, стимулювання заходів щодо зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пом’якшення їх наслідків, а також відповідальності власників об’єктів підвищеної небезпеки за додержання режиму діяльності;
- технічна складність виробництва, великий обсяг транспортування, зберігання й використання небезпечних (шкідливих) речовин, матеріалів та виробів, накопичення відходів виробництва, що становлять загрозу для населення і довкілля;
- зношеність основних виробничих фондів, особливо на підприємствах хімічного комплексу, нафтогазової, металургійної і гірничодобувної промис­ловості, одночасне зниження, а у деяких випадках і припинення оновлення цих фондів;
- зниження вимогливості до заходів безпеки й ефективності роботи органів державного нагляду за станом техногенно-екологічної безпеки;
- припинення внаслідок фінансових ускладнень реалізації державних програм, що стосувалися реагування на надзвичайні ситуації;
- зниження кваліфікаційного і професійного рівня персоналу об’єктів підвищеної небезпеки.
6. Районування території України за рівнем природно-техногенної безпеки може здійснюватись на основі інтегрального показника рівня ПТБ. Для його розрахунку використовуються такі показники: індивідуальний рівень смертності від НС, матеріальний збиток регіонів від надзвичайних ситуацій, насиченість території НС. На основі такого районування виділено чотири групи областей за рівнем природно-техногенної безпеки: території з високим (Житомирська, Закарпатська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Чернігівська області); середнім (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Чернівецька області), низьким (Донецька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Черкаська області) та критичним (АР Крим) рівнем.
Аналіз сучасного стану природно-техногенної безпеки показав, що в цілому природно-техногенна безпека України перебуває на межі перевищення допустимого впливу, особливо це стосується Донецько-Придніпровського регіону та окремих областей заходу України. Залежно від причин виникнення НС найбільших матеріальних втрат регіони країни зазнають внаслідок надзвичайних подій природного характеру (метеорологічного, гідрологічного, геологічного тощо); найнебезпечнішими областями за показником нормованого ризику смерті за останній рік є Одеська та Черкаська, які є зонами надзвичайно високого ступеня ризику появи техногенних аварій з великою кількістю загиблих та постраждалих. До того ж Черкаська область за вказаним показником у минулому році також випереджала решту регіонів. Високий рівень смертності спостерігається від НС техногенного характеру. Це стосується, в першу чергу, вуглевидобувної галузі промисловості, яка в останні роки стає дуже небезпечною, а, враховуючи рівень зносу обладнання більшості промислових підприємств, катастрофічною. В Україні індивідуальний ризик смерті внаслідок НС на порядок вищий, ніж у розвинутих країнах — 10 —5 випадків за рік, що, з одного боку, відображає кризовий стан держави в цілому, а з другого не може задовольняти сучасні світові вимоги і потребує вжиття нагальних заходів на державному рівні щодо поліпшення ситуації у цій сфері.
7. Державне управління природно-техногенною безпекою здійснюється з використанням таких груп механізмів: організаційних, адміністративних, правових, економічних. Основне значення має система економічних механізмів у поєднанні з іншими вищезгаданими механізмами. Ефективне застосування механізмів управління ПТБ можливе лише за умов:
- комплексного підходу до визначення відповідальності за посилення дій, що призводять до надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, та розв’язання цієї проблеми на загальнодержавному рівні;
- віднесення безпеки населення і територій під час надзвичайних ситуацій до проблем виключної важливості для держави і суспільства, а їх розв’язання до пріоритетів національної безпеки;
- ефективного міжнародного співробітництва з питань захисту від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
8. Установлено, що запобігання НС та оперативне реагування на них потребує створення системи комплексного державного моніторингу і прогнозування НС. Ця система виконувала б такі завдання: збирання і підготовку статистичних даних про стан довкілля для запобігання несприятливим наслідкам його змін або їх зменшення, прогнозування НС і вжиття заходів щодо їх запобігання; збирання, обробка і аналіз інформації про джерела НС на потенційно небезпечних об’єктах; розробка і оцінка ефективності заходів щодо запобігання НС і їх усунення, визначення сценаріїв їх розвитку і ліквідації; інформаційне забезпечення органів управління і контролю в сфері попередження і ліквідації НС.
Система комплексного державного моніторингу є інформаційно-аналітичною ланкою територіальної підсистеми ЄДС НС. Загальну координацію діяльності Системи здійснює комісія по НС, загальне керівництво нею МНС України, а організаційно-методичне забезпечення створений на базі МНС центр моніторингу, контролю і прогнозування НС.
9. Ефективність діяльності органів державного управління у сфері природно-техногенної безпеки, їх спроможність швидко реагувати на динаміку процесів у країні в сучасних умовах значною мірою можна покращити за рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій. Одним із шляхів такого впровадження є створення та подальший розвиток Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій (УІАС НС), складовими якої мають бути інформаційно-аналітичні системи центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також інформаційні служби підприємств, установ, організацій і об’єктів підвищеної небезпеки із залученням засобів зв’язку і передачі даних.
Подальші дослідження у предметній сфері мають здійснюватися за напрямами розвитку та із застосуванням одержаних результатів і висновків, що сприятиме удосконаленню існуючої системи державного регулювання природно-техногенної безпеки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов Ю., Скопинцев В. Пути снижения рисков чрезвычайных ситуаций в системах жизнеобеспечения от аварий в электро- и теплосетях. // Гражданская защита. 2003. № 6. С. 3133.
2. Аварии и катастрофы. Предупреждение и ликвидация последствий. Уч. пособие в 3-х книгах. / Котляревский В.А., Кочетков К.Е., Забегаев А.Е. и др. М.: Изд-во АСВ, 1995. Кн. 1. 320 с.
3. Авер’янов В.Б., Цвєтков В.В., Шаповал В.М. та ін. Державне управління: теорія і практика / НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; За ред. В.Б. Авер’янова. К.: Юрінком Інтер, 1998.431с.
4. Акимов В.А. Методический аппарат исследования природного и техногенного риска. // Безопасность жизнедеятельности. 2001. № 2. С. 3438.
5. Акимов В.А., Козлов К.А. Региональный аспект государственной стратегии снижения рисков и смягчения последствий чрезвычайных ситуаций.// Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. М.: ВИНИТИ, 1997. № 7. С. 312.
6. Алексеев Н.А. Стихийные явления в природе: проявление, эффективность защиты. М.: Мир, 1988. 254 с.
7. Алтунин А.Т. Формирования гражданской обороны в борьбе со стихийными бедствиями. М.: Стройиздат, 1976. 224 с.
8. Анучин В.А. Географический фактор в развитии общества. М., Мысль, 1982. 336 с.
9. Арнольд В.И. Теория катастроф. М.: Наука, 1990. 128 с.
10. Архипова Н.И., Кульба В.В. Управление в чрезвычайных ситуациях. М., Российский государственный гуманитарный университет, 1998. 317 с.
11. Асамбаев Н. Оценка, анализ, измерение и управление рисками. // Управление риском. 2002. № 1. С.918.
12. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций / Г.В.Атаманчук. 4-е изд., стер. М.: Омега-Л, 2006. 584 с.
13. Аткинсон Э.Б., Стиглиц Д.Э. Лекции по экономической теории государственного сектора / Пер. с англ. под ред. Л. Л. Любимова. М.: Аспект-пресс, 1996. 831 с.
14. Бабосов Е.М. Катастрофы: социологический анализ. Минск.: Наука і тэхніка, 1995. 472 с.
15. Базилевич В.П. Страхова справа. К.: Знання, 1998. 216 с.
16. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Монографія / В.Д. Бакуменко; Редкол.: В.М. Князєв, П.І. Надолішній, М.І. Мельник та ін . К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
17. Бакуменко В.Д., Надолішній П.І. Теоретичні та організаційні засади державного управління: Навч. посіб. К.: Міленіум, 2003. 256 с.
18. Балацкий О.Ф., Мельник Л. Г., Яковлев А.Ф. Экономика и качество окружающей природной среды. Л.: Гидрометеоиздат, 1984. 190 с.
19. Балацкий О.Ф., Панасовский Ю.В., Чупис А.В. Экономика и организация охраняемых природных территорий. М.: Агропромиздат, 1989.130 с.
20. Барабанова Е.А. Причины повреждения плотин гидроузлов как фактор риска и их последствия для населения // Известия. РАН. Сер. геогр., 1994. №6. С. 6167.
21. Безопасность жизнедеятельности. Учебник для вузов / Под общ. ред. С.В. Белова. 2-е изд., испр. и доп. М.: Высшая школа, 1999. 448 с.
22. Белов П.Г. О стратегических рисках и их роли в обеспечении национальной безопасности. // Управление риском. 2003. № 3. С. 1824.
23. Бельков О.А. Понятийно-категориальный аппарат концепции национальной безопасности // Безопасность. 1994, № 3. С. 9194.
24. Богомольный Б. Р., Кононенко В. В., Чуев П. Н. Медицина катастроф / Одесский гос. медицинский ун-т. Кафедра экстремальной и военной медицины. О., 1998. Ч.1: Основы организации медицинской помощи пострадавшим в чрезвычайных ситуациях и катастрофах.. 199 с.
25. Боков В.А. Основы экологической безопасности. Учеб. пособ. Симферополь: Сонат, 1998. 298 с.
26. Боков В.А., Лычак А.И., Черванев И.Г. и др. Методология и методика оценки экологических ситуаций / Таврический национальный ун-т им. В.И.Вернадского; Международный ЕІА центр Харьковского ун-та / В.А. Боков (ред.). Симф. : Таврия-Плюс, 2000. 100 с.
27. Большая Советская Энциклопедия / Третье изд. Гл. ред. А.М.Прохоров. М.: Сов. энц., 1973. Т. 11. 730 с.
28. Боровой А.А. Чернобыльский Саркофаг” // Экология и промышленность России. 1997. № 2. С. 510; № 3. С. 47.
29. Бурдаков Н.И., Елохин А.Н., Рязанцев Б.В. Страхование при чрезвычайных ситуациях в России: проблемы и перспективы. //Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. М.: ВИНИТИ, 1993. № 8. С.6573.
30. Бурдаков Н.И., Кульба В.В., Назаретов В.М. Концепция стратегического управления техногенным и природным риском в регионе. // Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. М.: ВИНИТИ, 1992. - № 2. - С. 319.
31. Бурков В.Н. Эффективность экономических механизмов управления риском. // Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. М.: ВИНИТИ, 1994. № 1. С. 3345.
32. Бурков В.Н., Заложнев А.Ю., Кулик О.С. и др. Механизмы страхования в социально-экономических системах. М.: ИПУ РАН, 2001. 109с.
33. Бурков В.Н., Сергеев Г.С. Управление риском: экономические аспекты обеспечения производственной безопасности. // Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. М.: ВИНИТИ, 1993. № 7. С. 4053.
34. Быков А.А. Основные критерии безопасности для человека и природы. М., 1993. 26 с.
35. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). 2001. №3738, ст. 189.
36. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. К., 2001. №4: Екологічне законодавство України, 416 с.
37. Вакуленко В.М., Ігнатенко О.С., Лебединська О.Ю., ЛебединськийЮ.П., Лугова О.В. Державне регулювання розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів України. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 112с.
38. Величенко В.В. Перспективы теории управления в проблеме повышения техногенной безопасности. // Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. М.: ВИНИТИ, 1998. № 1. С. 3440.
39. Види аварій, катастроф і стихійних лих // Надзвичайна ситуація. 1999. №5. С. 3337.
40. Відоменко О.І. Економіко-екологічні аспекти техногенно-природної безпеки прикордонних регіонів /Дис. к.е.н. Спец. 08.10.01. К, РВПС України НАН України, 1999. 211 с.
41. Волошин С. Нормативно-правове забезпечення техногенно-природної безпеки. // Надзвичайна ситуація. 2000. № 1. С. 3335.
42. Волошин С. Стан, проблеми та пріоритети нормативно-правового забезпечення МНС України. // Надзвичайна ситуація. 2000. № 4. С. 2326.
43. Волошин С.М. Територіальна організація потенційно небезпечного виробництва України. / Дис. к.е.н., спец. 08.10.01. К., РВПС України НАН України, 1999. 176 с.
44. Воробьёв Ю. Стратегические аспекты совершенствования ГО, РСЧС и системы МЧС России. // Гражданская защита. 2003. № 1. С. 1720.
45. Воробьёв Ю. Управление стратегическими рисками чрезвычайных ситуаций в системе обеспечения безопасности России. // Гражданская защита. 2003. № 6. С. 1922.
46. Воротін В.Є. Державне регулювання економіки України: політекономічний аспект // Вісник УАДУ. 2002. № 1.С.5157.
47. Воротін В.Є. Державне регулювання інтеграційних процесів в Україні та його вплив на економічне зростання // Вісн. УАДУ. 2001. № 4. С. 174186.
48. Галушкина Т.П. Экологическая политика и механизмы её реализации на региональном уровне. Одесса, 1999. 112 с.
49. Гидаспов Б.В., Кузьмин И.И., Ласкин Б.М. Научно-технический прогресс, безопасность и устойчивое развитие цивилизации. // Журнал Всес. хим. общества им. Д.И. Менделеева. 1990. № 4. Т. 35. С. 409414.
50. Гистамулина Д.Р. Страхование ответственности опасных промышленных объектов. // Гражданская защита. 1997. № 2. С. 5961.
51. Гловацкая Н., Лазуренко С., Жукова И. Безопасность человека и общества: новые ориентиры социально-экономического развития // Вопросы экономики. 1992. № 2. С.4152.
52. ГОСТ 12.1.010.76. Взрывобезопасность. Общие требования. Введ. с 1.01. 1991 г. М.: Изд. Стандартов, 1984. 7 с.
53. Государственное управление: основы теории и организации: Учебник / ред. В.А. Козбаненко. М.: Статут, 2000. 912 с.
54. Государственный доклад МЧС России «О состоянии защиты населения и территории Российской Федерации от чрезвычайных ситуаций природного и техногенного происхождения в 1999 году». // Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. М.: ВИНИТИ, 2000. № 5. С. 4172.
55. Гощовський С. Екологічна безпека техноприродних геосистем. К., 2002. 234 с.
56. Данилишин Б.М, Ковтун В.В., Степаненко А.В., Наукові основи прогнозування природно-техногенної (екологічної) безпеки України. К.: Лекс Дім, 2004. 552 с.
57. Данилишин Б.М. Природно-техногенні катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління. К.: ЗАТ НІЧЛАВА”, 2001. 260 с.
58. Державна програма перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року / Затверджена Указом Президента України від 19 грудня 2003 р. № 1467/2003. // Надзвичайна ситуація. 2004. № 1. С. 2631.
59. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навч. посіб. / Нижник Н.Р., Дубенко С.Д., Мельниченко В.І. та ін.; За заг. ред. Н.Р.Нижник К.: Вид-во УАДУ, 2002 164 с.
60. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація : Монографія / Кол. авт. Відп. ред. Н.Р.Нижник К.: УАДУ при Президентові України, 1997. 448 с.
61. Державне управління: Словн.-довід. / Уклад.: В.Д.Бакуменко (кер. творчого кол.), Д.О.Безносенко, І.М. Варзар та ін.; За заг. ред. В.М.Князєва, В.Д.Бакуменка. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 228 с.
62. Дзюнзюк Б.В., Хянникяйнен А.И., Швед В.Б. Катастрофы и чрезвычайные ситуации. / Под. ред. О.В. Гайдука. X.: Форт Лтд, 1998. 117с.
63. Дорогунцов С, Федорищева А., Ральчук О. Сталий розвиток в управлінні еколого-економічними системами // Економіка України. 2001. №1. С. 7483.
64. Дорогунцов С., Федорищева А. Методологічні засади розміщення та розвитку потенціально небезпечних виробництв // Економіка України. 1997. № 4. С. 411.
65. Дорогунцов С.І., Ковтун В.В., Степаненко А.В. Економіко-правові і екологічні засади приватизації потенційно небезпечних підприємств. Навч. посібник. К.: Логос, 1998. 172 с.
66. Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Управління техногенно-екологічною безпекою у парадигмі сталого розвитку: концепція системно-динамічного вирішення. К.: Наукова думка”, 2001. 173 с.
67. Дорошенко Л., Тищенко О. Методологічні проблеми регулювання природоохоронної діяльності // Економіка України. 1994. № 6. С.6368.
68. ДСТУ 2156 93. Безпечність промислових підприємств. Терміни та визначення. Введ з 1. 01. 1995 р. К., Держстандарт України, 1994. 31 с.
69. ДСТУ 3900 99. Безпека у надзвичайних ситуаціях. Основні положення. Введ 01.01.2000 р. К.: Держстандарт України, 1999. 20 с.
70. ДСТУ 39942000 Безпека у надзвичайних ситуаціях. Надзвичайні ситуації природні. Чинники фізичного походження: терміни та визначення. Введ 01.07.2001 р. К.: Держстандарт України, 2001. 34 с.
71. Дурдинець В.В. Про стан природно-техногенної безпеки України і комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них у 2001 році та на період до 2005 року (Рішення Колегії МНС України № 6 від 24лютого 2001 р.) // Надзвичайна ситуація. 2001. № 3. С. 3437.
72. Дьомкін В.О. Вступ до екологічної політики. Навч. посіб. К.: Тандем, 2000. 194 с.
73. Екологічне управління: Підручник // В.Я.Шевчук, Ю.М.Саталкін та ін. К.: Либідь”, 2004. 432 с.
74. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн. / Відповід. ред. В Л.Андрейцев. К.: Юрінком Інтер, 1997. Кн.1. 704 с.
75. Елохин А.Н. Проблемы страхования промышленных рисков. // Гражданская защита. 1999. № 12. С. 31, 32.
76. Євдін О. Безпека життя і діяльності людини проблема комплексна // Надзвичайна ситуація. 2002. № 6. С. 8, 9.
77. Єрмолінський В. Загальна структура, основні завдання, сучасні проблеми та можливі перспективи розвитку цивільної оборони України. // Надзвичайна ситуація. 2003. № 5. С. 3034.
78. Жаворонкова Н.Г. Концепция национальной безопасности Российской Федерации и некоторые проблемы совершенствования законодательства в области снижения рисков и смягчения последствий чрезвычайных ситуаций. // Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. М.: ВИНИТИ, 2000. № 5. С. 172176.
79. Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного походження / Заг. ред. С.І.Дорогунцова. - К.: РВПС України НАН України, 1995. 120 с.
80. Закон України Про основи національної безпеки України” // Відом. Верховної Ради України. 2003. № 39. Ст. 351.
81. Закон України Про правові засади цивільного захисту” № 1859-IV від24 червня 2004 року // www.rada.gov.ua
82. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х книгах. Львів: Світ, 1994. 472 с.
83. Зацарний В. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності// Надзвичайна с