ДЕРЖАВНЕ СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В РЕАЛЬНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ФРАНЧУК Тетяна Олексіївна

УДК 338.45:330.341.1

ДЕРЖАВНЕ СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В РЕАЛЬНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

25.00.02 Механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Корецький Микола Христофорович,
доктор наук з державного управління,
професор

Київ - 2008

ЗМІСТ

Вступ

3

Розділ 1. Теоретичні основи державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки

10

1.1. Інноваційна політика держави в реальному секторі економіки

10

1.2. Сутність інновацій у розвитку галузі державного управління

18

1.3. Стратегічна роль державного управління на ринку інновацій

26

Висновки до розділу 1

56

Розділ 2. Сучасний стан державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки

60

2.1. Ефективність регулювання і стимулювання розвитку інновацій в реальному секторі економіки

60

2.2. Зміст і форми державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки

81

2.3. Формування нової інноваційної політики в реальному секторі економіки

121

Висновки до розділу 2

132

Розділ 3. Удосконалення стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки

136

3.1. Напрями перспективного розвитку державного регулювання інноваційної діяльності в Україні

136

3.2. Обгрунтування механізму функціонування інноваційного менеджменту в структурі стратегічного управління

148

3.3. Розробка методичних підходів до оцінки інноваційності реального сектору економіки

160

Висновки до розділу 3

169

Висновки

172

Список використаних джерел

176

Додатки

191

ВСТУП

Актуальність теми. На етапі ринкових перетворень в Україні можливості збільшення випуску продукції і послуг за рахунок залучення в економічний обіг нових ресурсів стають обмеженішими. Вирішального значення для економічної динаміки набуває перехід економіки на інноваційний тип економічного зростання.
Інновації стають головною "дійовою особою" теоретичних сценаріїв і практичної реалізації сучасної науково-технічної революції, потіснивши звичайні інвестиції, що тривалий час були головним фактором економічного зростання. Дотепер у економічних теоріях стосовно розширеного відтворення, нарощування обсягу капітальних вкладень розглядають як основну умову НТП зокрема й економічного розвитку взагалі. В теоретичних побудовах недостатньо уваги приділялося ринково-орієнтованим нововведенням. Принципове підвищення ролі нововведень викликано в першу чергу зміною ринкової ситуації: характером конкуренції, переходом від звичної "статичної" до "динамічної" конкуренції. Ця обставина багато в чому визначила особливості взаємодії інновацій і ринку на сучасному етапі.
Високий знос і моральне старіння основних засобів, відсутність необхідного відтворення вимагають для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників використання продуктивних і технологічних інновацій, що у свою чергу потребують організаційно-управлінських нововведень. Останнє можливе тільки при організації пропозиції інновацій і стимулюванні попиту на них, формуванні цивілізованого ринку інновацій з його ефективною конкуренцією.
Багато років проблеми інноваційного розвитку, пошуки шляхів подолання технологічної відсталості через управління науково-технічними нововведеннями були предметом особливої уваги економістів усього світу.
Фундаментальні дослідження, спрямовані на розгляд економічного змісту передових технологій і інновацій, проводили закордонні вчені Й. Шумпетер, Е. Янг, К. Опенлендер, Е. Менсфілд, Д. Мартін, Д. Сахал, Т. Кун, Л. Амділен, П. Уайт, Р. Уотермен, Е. Денісон, М. Портер, Д. Білл і вітчизняні В.П. Александрова, О.І. Амоша, С.С. Аптекар, Ю.М. Бажал, Л.К. Безчасний, П.Ю. Белєнький, Б.М. Біренберг, Д.П. Богиня, Є.І. Бойко, А.М. Бузні, В.М. Геєць, М.С. Герасимчук, В.І. Голіков, В.М. Гончаров, М.І. Долішній, В.І. Захарченко, М.І. Іванов, Б.Є. Кваснюк, М.А. Садиков, І.Л. Сазонець, В.О. Точилін, Л.І. Федулова, Б.І. Холод, Д.М. Черваньов, М.Г. Чумаченко, І.Б. Швець.
Але вони не розглядали цей ринок як самостійну соціально-економічну підсистему на рівні товарно-грошового обігу зі специфічним комерційним типом господарських зв'язків усередині інноваційного процесу. Тому проблеми розвитку ринку інновацій виявилися недостатньо розробленими, а практично не розглянутими в комплексі, що спричинило відсутність серйозної довгострокової концепції розвитку ринку інновацій і інноваційного розвитку вітчизняної економіки й стратегії інноваційної політики. Науково-теоретична та практична значимість зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до теми Механізми регулювання ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0101U003345) Національної академії державного управління при Президентові України. Роль автора полягає в удосконаленні механізмів державного регулювання інноваційної діяльності.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці пропозицій щодо вдосконалення механізмів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки. Відповідно до мети в роботі поставлено такі завдання:
- провести теоретичний аналіз суті інноваційної політики держави в реальному секторі економіки;
- дослідити особливості стратегічної ролі державного управління на ринку інновацій;
- визначити ефективність регулювання і стимулювання розвитку інновацій в реальному секторі економіки;
- уточнити зміст і форми державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки;
- визначити головні умови формування нової інноваційної політики в реальному секторі економіки;
- удосконалити стратегічне управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки за допомогою критеріїв її оцінки.
Об'єктом дослідження є інноваційна політика держави в реальному секторі економіки.
Предметом дослідження є механізми, методи, сукупність організаційних та економічних відносин щодо управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що ефективні механізми, методи, організаційні та економічні відносини з приводу державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі є достатніми умовами розвитку економіки України.
Методи дослідження. Як основу використано роботи вчених неокласичного, кейнсіанського й інституціонального напрямів економічної теорії, а саме: праці економістів неошумпетеріанської і неокейнсіанської шкіл, матеріали науково-практичних конференцій з економічного реформування і розвитку інноваційного підприємництва, статті періодичної преси з проблем інноваційного розвитку економіки України.
Дослідження спиралося на системний підхід до розвитку ринку інновацій в економіці, що трансформується, на рівнях макро- і мікроекономіки. При цьому воно проводилося за допомогою методів порівняльного економічного аналізу (формування висновків), групувань (аналіз сучасного стану ринку інновацій), розрахунково-конструктивний і графічний (розробка основних напрямів розвитку інновацій).
Матеріалом для дослідження послужили офіційно-документальні дані статистичних органів країни, законодавчі матеріали з науково-технічної та інноваційної політики, статистичні обстеження інноваційної активності підприємств.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:
вперше:
запропоновано авторське визначення державного регулювання ринку інновацій як системи державних, економічних і організаційно-економічних відносин у товарно-грошовому обігу інновацій, інноваційних капіталів;
запропоновано методичний підхід до оцінки державного управління на інноваційність реального сектору економіки на основі моделі показника інноваційності для окремих галузей, отриманої шляхом побудови і реалізації алгоритму процесу імітаційного моделювання та кореляційно-регресійного аналізу вибіркових виробничо-господарських й фінансових показників, який, на відміну від існуючих підходів, дозволяє здійснювати органам державного управління обґрунтовану стратегічну оцінку якості інноваційної діяльності кожної окремої галузі реального сектору, а також впливати на основні напрямки її реалізації;
удосконалено:
сутність інновацій у межах процесно-утилітарного підходу, яка полягає в задоволенні нових суспільних потреб через процеси створення, поширення і споживання нових товарів на основі використання результатів наукових та науково-технічних робіт, що формує механізм руйнування в рутинних виробничо-господарських процесах і змушує ринкову економіку піднятися на новий рівень динамічної рівноваги;
зміст державної інноваційної політики, який для охоплення стадій інноваційного процесу повинен ґрунтуватися на синтезі різних типів інноваційної політики: "технологічного поштовху", "орієнтації на попит", "соціальної орієнтації" і довгострокової політики "соціально-економічної трансформації";
механізм функціонування інноваційного менеджменту в структурі стратегічного управління за допомогою графічного зображення схеми його реалізації, яка враховує ієрархічність і циклічність стратегічних етапів та дозволяє приводити у відповідність внутрішній потенціал розвитку реального сектора зовнішньому середовищу;
оцінку державного регулювання інноваційної діяльності в реальному секторі економіки України за допомогою побудови схеми напрямків перспективного розвитку, яка, виходячи з положень економічної та інноваційної політики, показує прямий вплив держави на макро- і мікрорівнях управління та встановлює зворотні зв’язки реального сектору економіки з державними пріоритетами, що дозволяє вносити відповідні корективи в розроблені стратегічні цілі на основі моніторингу практичних заходів з їх реалізації;
дістало подальший розвиток:
дослідження стратегічної ролі державного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки у взаємозв’язку інновації як товару з різними формами благ. Економічні блага, вироблені для обміну, можуть являти собою інновацію як товар. При цьому з матеріальних благ в інновацію як товар входять нові продукти або засоби виробництва, що є специфічними економічними благами, виробленими для обміну. З нематеріальних благ інновацією як товар стають блага, які впливають на розвиток здібностей людини в ролі новатора;
поняття "державна інноваційна політика", яке, на відміну від існуючих, співвідноситься з близькими за змістом поняттями (наукова, науково-технічна, промислова, науково-технологічна, впроваджувальна політика). Інноваційна політика держави має виходити за межі НТП і стати засобом здійснення широкого кола змін у суспільстві, тобто пов'язувати заходи державної науково-технічної політики з заходами соціальної, військової, економічної й екологічної політики. У зв’язку з цим інноваційна політика жорстко пов’язана з науково-технічною політикою, і загальною політикою держави.
Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень щодо розробки основних напрямів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному сектору економіки використані Апаратом Верховної Ради України при розробці відповідних законодавчих актів (дов. № 03-6/56 твід 23.11.2006 р.). Авторські пропозиції щодо застосування інноваційних механізмів регулювання виробничо-господарських процесів використані Міністерством з питань житлово-комунального господарства України (дов. № 8/4-313 від 07.11.2007 р.). Пропозиції щодо підвищення ефективності регулювання і стимулювання розвитку інновацій в реальному секторі економіки використані Міністерством промислової політики України (дов. № 01/6-2-1235 від 12.11.2007 р.).
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» при викладанні навчального модуля «Державне регулювання економіки», а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (дов. № 461 від 23.05.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо вдосконалення механізмів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю.
Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: „Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування”, м. Київ (2007 р.); „Проблеми державного управління та місцевого самоврядування в умовах сучасного політичного вибору України”, м. Запоріжжя (2007 р), „Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины”, м. Алушта (2007 р).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 7 наукових публікаціях, з них 4 у наукових фахових виданнях; загальний обсяг публікацій становить 4,2 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи 196 сторінок, з яких 4 рисунків займають 3 сторінок, 2 таблиці 2 сторінок, список використаних джерел (173 найменувань) 15 сторінок, 5 додатків 6 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення механізмів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Економічну політику держави варто відрізняти від загальної економічної політики всіх суб’єктів економічної системи. Остання виражає ширший процес. Економічну політику здійснюють не тільки державні органи влади, до неї причетні всі суб’єкти економіки. Економічна політика держави в реальному секторі економіки є складовою національної економічної політики. Суб’єктами останньої є всі чинні особи” даного соціуму.
2. У рамках процесно-утилітарного підходу інновації виявляють себе в сукупності взаємозалежних технічних, виробничих, організаційно-управлінських і комерційних заходів, що зумовлюють появу на ринку нових і поліпшених промислових процесів, устаткування, продуктів і послуг. Сутність інновацій у розвитку ринкової економіки полягає в задоволенні нових суспільних потреб через процеси створення, поширення і споживання нових товарів на основі використання результатів наукових та науково-технічних робіт, що формує руйнування в рутинних виробничо-господарських процесах і змушує ринкову економіку піднятися на новий рівень динамічної рівноваги.
3. Специфіка державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки полягає у визначенні інновації як товару при одержанні науково-технічного результату; ризиком тимчасового розриву між витратами і результатами при фінансуванні; невизначеністю попиту; неможливістю споживання без певного мінімуму наукових знань, професійної компетенції й необхідної інформованості, що відповідає попередній підготовці та перекваліфікації персоналу; здатністю до множинної мультиплікації доходів при відповідному захисті інтелектуальної власності й конкуренції покупців.
4. Інновація в реальному секторі економіки має тісний взаємозв'язок з різними формами благ. При цьому з матеріальних благ інновацією є нові продукти або засоби виробництва: продукти харчування, будинки, споруди, машини, інструменти, технології тощо. З нематеріальних благ інновацією стають блага, що впливають на розвиток здібностей людини в ролі новатора. Вони створюються в невиробничій сфері: освіта, наука, наукове обслуговування, дослідження, розробки, експериментування тощо. Взагалі інноваціями є змішані блага, що являють собою особливі товари, симбіоз конкурентоспроможності.
5. Об'єктивна необхідність формування ринку інновацій в реальному секторі економіки викликана такими причинами: суспільним поділом праці й спеціалізацією в інноваційній сфері. Ні один з учасників інноваційної діяльності не може жити за рахунок повного самозабезпечення, вони займаються найрізноманітнішими видами інноваційної діяльності, що пояснюється принципом порівняльної переваги; економічною відособленістю виробників, впроваджувачів і розповсюджувачів нововведень, що історично виникає на базі приватної індивідуальної інтелектуальної власності й потім поширюється на колективну промислову приватну власність на інновації. Ці причини створюють глибинну суперечність в інноваційної сфері між об'єктивною необхідністю загального взаємозв'язку виробників, розповсюджувачів нововведень і їх загальною відособленістю, що відбувається через розвиток системи товарних, ринкових відносин у інноваційній сфері.
6. Необхідність державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки зумовлена вирішальним впливом інновацій на макроекономічні показники економічного зростання; зміною структури економіки в напрямі збільшення частки наукомісткого виробництва і сфери ділових послуг, виникненням одних виробництв і галузей, поступового відмирання і зникнення інших; економічною організацією суспільства за рахунок появи венчурних елементів, зміцненням горизонтальних зв'язків, зрушенням у структурі різних форм власності в напрямі домінування колективних акціонерних форм власності змішаного типу, м'яким органічним управлінням, переходом до домінування непрямих методів регулювання над прямими; здатністю нації до прогресу; підвищенням рівня життя населення; активізацією міжнародного науково-технічного співробітництва і глобальною конкурентоспроможністю національної економіки; зовнішньою і внутрішньою безпекою держави.
7. Інноваційна політика держави має виходити за межі НТП і стати засобом здійснення широкого кола змін у с успільстві, тобто пов'язувати заходи державної науково-технічної політики з заходами соціальної, військової, економічної й екологічної політики. Тому інноваційна політика жорстко пов’язана з науково-технічною політикою і загальною політикою держави. Це широке визначення практично виправдане лише при формуванні соціально-ринкового господарства за рахунок активного державного регулювання.
8. У ході аналізу стратегічного періоду 20002006 рр. встановлено, що економічне зростання в Україні відбувалося головним чином без суттєвих інноваційних досягнень, тому підвищення рівня інноваційного розвитку повинне реалізовуватися на основі чітко сформованого плану дій та комплексного поєднання ефективної державної інноваційної політики й ринкових методів управління. З цією метою було вдосконалено процедуру оцінки державного регулювання інноваційної діяльності в реальному секторі економіки шляхом визначення напрямків його перспективного розвитку, що дозволяє враховувати інтереси вітчизняної економічної, політичної, соціальної та інституціональної сфер на макро- і мікрорівнях управління.
9. Виявлено, що сучасна практика стратегічного менеджменту пропонує цілу низку економічних інструментів, що використовуються на макро- та мікрорівнях управління інноваційною діяльністю, зумовлюючи вибір форм та засобів реалізації інноваційної стратегії. Використовуючи положення системного підходу встановлено, що стратегічне управління інноваційною діяльністю відбувається через наявні зворотні зв’язки, завдяки чому вносяться зміни до стратегій, вищих за ієрархією, тобто здійснюється замкнутий системний цикл, який включає декілька етапів, чисельність яких визначається виходячи з розрахунків економічної доцільності.
10. Доведено, що органам державного управління при виробленні загальної стратегії необхідно враховувати рівень інноваційності окремих галузей реального сектора, виходячи з відповідності їх перспективного розвитку наявному інноваційному потенціалу та приймаючи до уваги особливості розробленої моделі, яка, на відміну від критеріїв ефективності загальної стратегії, що визначаються станом та факторами розвитку зовнішнього середовища, зорієнтована власне на стан галузі у зовнішньому середовищі. Виходячи з цього, кількісним виразом інноваційності може служити максимізація цільової функції, похідної від виробничого, інвестиційного, фінансового, екологічного та соціального факторів. Використання цієї функції забезпечить можливість порівняння окремих галузей реального сектору з точки зору встановлених інноваційних характеристик.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні питання методології та практики науково-технологічної політики / Під ред. Б.А. Малицького К.: УкрІНТЕІ, 2001. 204 с.
2. Адаптація проміслових підприємств до науково-технічних нововведень / В.М.Гончаров, Г.І.Дибніс, П.В.Ромбах та ін. Під ред. В.М.Гончарова. - К.: Техніка, 1992. - 132 с.
3. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. - М.: Прогресс, 1988. -328с
4. Актуальні питання методології та практики науково технологічної політики / Під ред. Б.А. Малицького К.: УкрІНТЕІ, 2001. 204 с.
5. Андрощук Г. Разработка и освоение нововведений // Бизнес-информ. - 1997. -№ 13.-С. 36-40.
6. Ансофф И. Стратегическое управление. - М.: Наука, 1989. - 186 с.
7. Антоненко Л.А., Дяо Ли. Особенности китайских реформ: сравнительный анализ с Японией и Южной Кореей // Вестник ХНУ. - 1999. - № 453. - С. 81-88.
8. Арефьева Е.В. Организационно-экономические проблемы управления производственными системами. - Х.: Основа, 1996. - 263 с.
9. Александрова В. Економічні передумови інноваційної трансформації державних науково-технічних програм // Економіст. 1999. №4. С. 22-25.
10. Александрова В. П. Сохранить научно-технический потенциал страны // Діловий вісник. 1998. № 3. С. 20 - 21.
11. Александрова В., Чаусова Э. Обоснование государственных научно-технических программ // Экономика Украины. 1996. №2. С. 21-26.
12. Александрова В.П. Формування державних науково-технічних програм та стимулювання їх реалізації // Проблеми науки 1998. № 9. С. 8-10.
13. Амоша О.І. Проблеми інвестування реструктуризації промисловості України до 2010 року // Матеріали наукової конференції. К.: Укр. ІНТЕІ, 1999. Ч. ІІ. Т. І. С. 59-62.
14. Андрощук Г. Зарубежный опыт стимулирования инновационной деятельности // Бизнес-информ. 1996. №1. С.19 22.
15. Андрощук Г. Інноваційна діяльність в Україні: економічний механізм стимулювання // Інтелектуальна власність. 2000 № 12. С. 23-28.
16. Анчишкин А.И. Наука, техника, экономика. 2-е изд. М.: Экономика, 1989. 383 с.
17. Бажал Ю.М. Економічна оцінка технологічного розвитку України: стан і перспективи.// Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ та стратегія розвитку: Матеріали наукової конференції. К.: НТУУ КПІ, 2001. С. 135-140.
18. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін / Навч. посіб. Київ.: Заповіт, 1996. 238 с.
19. Бажал Ю.Н. Влияние инновационной политики на модель социально-экономического развития Украины // Доклады ХVІ-го Киевского симпозиума по наукковедению и научно-техническому прогнозированию. К .: 1994.
20. Басов А.М. Науково-технічна політика в Україні. Минуле. Сучасне. Майбутне: Монографія. Харків: ХДПУ, 1997. 178 с.
21. Беленький П.Е., Геттик Ю.П., Ладина Т.В. Управление техническим и организационным развитием предприятия. К.: Техника, 1992. 126 с.
22. Беседин В., Сакали М. Повышение наукоемкости промышленной продукции Украины как фактор обеспечения конкурентоспособности национальной экономики // Финансовая консультація. 2001. № 49-52. С. 13-22.
23. Бузни А.Н. Инновационная стратегия в научных организациях. К.: Нива, 1998. 167 с.
24. Бузько І.Р., Труніна І.М., Загірняк Д.М. Економічний ризик та управління інноваційною діяльністю підприємства: Навч. посіб. К.: ІЗМН, 1996. 136 с.
25. Василик О.Д. Державні фінанси України. К.: Вища школа, 1997. 383 с.
26. Власова А.М., Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. К.: КНЕУ, 1997. 92 с.
27. Гальчинський А.С., Геєць В.М., Семиноженко В.П. Контури інноваційної промислово-технологічної політики України // Наука та наукознавство. 1998. №1. С. 3-11.
28. Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: наука та інноваційний розвиток. К.: Оранта, 1997. 68 с.
29. Геец В. Социогуманитарные составляющие перспектив перехода к социально-ориентированной экономике в Украине // Экономика Украины. 2000. №1. С.4-11; №2. С.4-12.
30. Гладій М.В., Лесечко М.Д., Чемерис А.О. Трансформація суспільних відносин в умовах ринку. Львів: ЛФ УАДУ, 1998. 47 с.
31. Гончарова Н.П. Инновационная экономика: проблемы и приоритеты // Актуальні проблеми економіки. 2004.№8(38). С. 130-139.
32. Голиков В.И., Николян А.В., Голикова Н.В. Предприятие в системе государственного управления. К.: ИЭ НАН Украины, 1998. 383 с.
33. Гриньов А.В. Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методологія, стратегічне управління. Х.: „ІНЖЕК”, 2003. 308с.
34. Денисюк В. Щодо вдосконалення системи індикаторів для управління інноваційним розвитком // Економіст. - 2004. №6. С.55-59.
35. Дахно И.И., Лало В.Н., Песков Б.С. Определение экономической эффективности изобретений и рационализаторских предложений. К.: Техника, 1989. 165с.
36. Дем'яненко М.Я. Реформування податкових відносин в аграрному секторі АПК // Економіка АПК. 1999. № 6. С. 78-82.
37. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Кол. авт.; відп. ред. проф. Н.Р. Нижник. К.: УАДУ при Президентові України, 1997. 447 с.
38. Добров Г.М., Молдованов М.И. Повышение эффективности внедрения научно-технических программ. К.: Техніка, 1987. 198 с.
39. Долішній М., Козоріз М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Економіка України. 1999. № 6. С. 13-22.
40. Долішній М.І., Вовканич С.Й. Глобалізація і регіональні детермінанти ренаціоналізації // Регіональна економіка. 2001. № 3. С. 7-16.
41. Дорофиенко В.В. Состояние науки и образования в Украине. Пути выхода из кризиса // Менеджер. 1998. №1. С. 104-112.
42. Дорофиенко В.В. Управление научно-техническим потенциалом региона (организационно-информационные аспекты). К.: УкрИНТЭИ, 1995. 216 с.
43. Друкер П.Ф. Как выйти в лидеры. Практика и принципы. М.: Бук Чембэр Интернешнл, 1992. 350с.
44. Економіка підприємства: Підручник: У 2 т. / За ред. С.Ф. Покропивного. К.: Хвиля-Прес, 1995. Т.1, 393 с.; Т.2, 279 с.
45. Завлин Л.Н., Ипатов А.А., Кулагин А.С. Инновационная деятельность и инновационные процессы // Науковедение и информатика. № 35. К.: Наукова думка, 1991. 321 с.
46. Закон України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності" від 17 травня 2001 року № 2407-ІІІ // Урядовий кур’єр. 2001. 20 червня.
47. Закон України "Про власність" // Закони України. Т. 1. К.: Верховна Рада України, Ін-т Законодавства, 1996. С. 10.
48. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з метою підтримки наукової і науково-технічної діяльності" від 1 грудня 1998року № 285 ХІV.
49. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" від 1 грудня 1998 року № 284- ХІV // ВВР. 1999. № 2-3 С. 20.
50. Закон України "Про внесення змін до Закону України Про наукову та науково-технічну діяльність” // Урядовий кур'єр. 2000. 17 травня.
51. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991року № 1024-ХІІ // ВВР. 1991. № 30 С. 380.
52. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1991. №29. С.397. (Зі змінами, внесеними згідно із Законами України в 1993-2002 роках).
53. Закон України "Про національну програму інформатизації" від 4 лютого 1998року №74-98-ВР // ВВР. 1998 № 27 С. 28.
54. Закон України Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997року № 283/97-ВР // ВВР. 1997. № 27. С. 181 (Зі змінами, внесеними згідно із Законами, введеними протягом 1997-2001 років // Вісник податкової служби України. 2001. № 1. С. 5-7.
55. Закон України "Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 7 липня 1999 року № 847-XIV. // ВВР. 1999. № 37. С.332.
56. Закон України "Про підприємства в Україні". К.: Верховна Рада України, Ін-т Законодавства, 1996. С. 310.
57. Закон України "Про підтвердження відповідності", 17 травня 2001 року № 2406-ІІІ // Урядовий кур’єр. 2001. 20 червня.
58. Закон України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" // Урядовий кур’єр. 2001. 8 серпня.
59. Закон України Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ ВВР зі змінами // Урядовий кур’єр. 1997. 20 червня. С. 3-5.
60. Закон України Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона”, Інститут монокристалів” від 16 липня 1999 р. № 991- ХІV. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1999. № 18. С.78.
61. Закон України Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” від 7 лютого 2002 року №3023-ІІІ // Урядовий кур’єр. 2002. 3 квітня.
62. Закон України Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року № 40-IV // Голос України. 2002. 9 серпня. С. 3.
63. Закон України Про оподаткування прибутку підприємств”, № 283/97-ВР від 22 травня 1997року // ВВР. 1997. № 27. С. 181 (Зі змінами, внесеними згідно із Законами, введеними протягом 1997-2001 років) // Вісник податкової служби України. №1. 2001.
64. Закон України Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997року №168/97-ВР. // Відомості Верховної Ради України 1997 №21 С.156; № 51 С.305; 1998 №10. С.37; №14. С.55; №18. С.95; №33. С.224; № 36-37. С.244.
65. Закон України Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ // ВВР. 1997. (Зі змінами, внесеними згідно із Законами, введеними в 1991, 1994, 1996-2000 роках.)
66. Закон України Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” від 7 лютого 2002 року №3023-ІІІ // Урядовий кур’єр. 2002. 3 квітня.
67. Закон України Про внесення змін до Закону України Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона”, Інститут монокристалів” від 4 жовтня 2001 року №2743-ІІІ // Урядовий кур’єр. 2001. 31 жовтня.
68. Забалуєв В.П. Управління науково-технічним прогресом // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2001. № 2. С. 64-68.
69. Захарченко В.І. Экономический механизм процесса нововведений / Под ред. Продиуса И.П. Одеса: Всеукр. акад. эконом. кибернетики, 1999. 198 с.
70. Збірник законодавчих та нормативних актів України в сфері науки і науково-технічної діяльності. К.: УкрНТЕІ, 1997. 323 с.
71. Зведені дані Держкомстату України щодо матеріально-технічної бази науки станом на 1 січня 2000 р. К., 2000. 231 с.
72. Звіт ПРООН Основні напрями вдосконалення економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності відповідно до ринкових умов господарювання. К, 2001. 112 с.
73. Зубчанинов В.В. Научная деятельность и технический прогресс в крупнейших капиталистических странах. М.: Наука, 1976. 337с.
74. Ілляшенко С.М. Інноваційний розвиток ринкових можливостей вітчизняних підприємств в умовах перехідного періоду // Економіка, фінанси, право. 1999. №9. С. 4-6.
75. Калитич Г. Функціонально-інформаційний синтез наукового, технологічного та інноваційного розвитку // Економіка України. 1999. № 10. С. 37-45.
76. Капица Ю.М., Корнилов В.А. Налоговое регулирование развития науки и технологий в Украине // Розвиток науки та науково-технічного потенціалу в Україні та за кордоном. Вип. 1(5). 1995.
77. Киселев А.П. Теория и практика современного бизнеса. К., 1995. 186 с.
78. Кисіль М.І. Сучасні тенденції та шляхи активізації інвестиційного процесу в АПК // Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія Фінанси і кредит. 1999. № 2. С.118-124.
79. Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. 208с.
80. Інвестиційна підтримка інноваційної стратегії у великих виробничих системах / Г.В. озаченко, П.Є. Житний, С.В. Автомонов; за заг. ред. В.М. Гончарова. К.: Техніка, 1998. 127 с.
81. Козлова Н. Наши препараты становятся доступнее // Діловий вісник. 1998. №7. C. 22.
82. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. М.: Мысль, 1989. 404с.
83. Кондрашов О.М. Основні напрями та пріоритети інноваційної діяльності в промисловості України. К.: Науковий світ, 2002. 29 с.
84. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. М.: Экзамен, 2001. 576с.
85. Кондрашов О.М., Пашута М.Т. Стан та перспективи інноваційної діяльності в промисловості України. К.: Науковий світ, 2001. 51 с.
86. Концепция научно-технологического и инновационного развития Украины // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 37. С. 770 - 776.
87. Концепція амортизаційної політики. Схвалена Указом Президента України від 7 березня 2001року №169/2001.
88. Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України // Голос України. 1999. 3 серпня.
89. Коренной А.А., Карпов В.И. Курс инновационного менеджмента. К.: НИИ статистики, 1997. 396с.
90. Костюк В.Н. Макроэкономика: приспособление и становление. Одесса, 1995. 145 с.
91. Ландик В.И. Инновационная стратегия предприятия: проблемы и опыт их решения. К.: Наукова думка, 2003. 364с.
92. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. К.:ІЕП НАНУ, 1999. 254с.
93. Лицкевич О. С. Разработка стратегии маркетинга научно-технических инноваций // Наука та наукознавство. 1998. № 4. С. 112-120.
94. Лукінов І.І. Регулюючі ринкові і державні механізми в агробізнесі в Україні // Соціально-економічна ситуація та шляхи подолання кризового стану в агропромисловому комплексі України. К.: ІАЕ, 1999. С. 4-6.
95. Менгер К. Основания политической экономии. Австрийская школа политической экономии. М.: Прогресс, 1992. 320 с.
96. Мельник Л.Ю., Корецький М.Х. Держава і власність: Монографія Дніпропетровськ: Січ, 2002. 409 с.
97. Матросова Л. Н. Организационно-экономическое обеспечение инновационных процес сов: Зб. наук. праць СУДУ. Луганськ: СУДУ, 1999. С. 25-30.
98. Медынский В.Г., Ильдеменов С.В. Реинжиниринг инновационного предпринимательства. М.: Экономика, 1999. 423 с.
99. Методика экономических исследований: Учебное пособие / Под ред. Ф.В. Зиновьева. Симферополь: Таврия, 1999. 168 с.
100. Мирошник И. Гнездо инноваций в храме просвещения // Деловая Украина. 1997 апрель.
101. Мищенко В. И., Малютин К. Г. Финансовые риски и управление ими // Вісник Укр. акад. банківської справи. 2000. № 2. С. 33 38.
102. Мова Н., Хаустов В. Інноваційна діяльність в Україні і напрямки її розвитку // Економіка України. 2001. №6. С. 29-34.
103. Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. 446 с.
104. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. збірник. К.: Держкомстат України, 2002. 316 с.
105. Нестеренко Л., Рокоча В. Економічна політика в соціальному ринковому господарстві // Економіка України. 1999. № 2. C. 30-38.
106. Николаев А.Б. Общественное воспроизводство и развитие научных исследований при капитализме. М.: Наука, 1976. 201с.
107. Ніколаєв А.У. Інноваційний розвиток та інноваційна культура // Наука та наукознавство. 2001. № 2. С. 54-65.
108. Олабина Г. П., Понежда Г. В., Задорожный Э. М. Инновационная деятельность при переходе к рыночным отношениям. К.: УкрИНТЭИ, 1995. 228 с.
109. Організація агробізнесу та підприємництва: Навч. Посіб. / Г.О. Андрусенко, В.П. Мартьянов, В.Д. Савченко, М.А. Садиков; за ред. В.П. Мартьянова. Харків, 1998. 181с.
110. Патон Б.Е. Інноваційний шлях розвитку економіки України // Україна на порозі XXI століття: уроки реформ та стратегія розвитку: Матеріали наукової конференції. К.: НТУУ КПІ, 2001. С.60-64.