ОГАНІЗАЦІЙНІ ТА ДОГОВІРНО-РЕГУЛЯТОРНІ МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ВДОВЕНКО Станіслав Михайлович

УДК 35.072:112.113

ОГАНІЗАЦІЙНІ ТА ДОГОВІРНО-РЕГУЛЯТОРНІ МЕХАНІЗМИ
ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ЗАКОРДОННОГО
УКРАЇНСТВА

25.00.02 механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
КНЯЗЄВ Володимир Миколайович,
доктор філософських наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

КИЇВ - 2005

ЗМІСТ

ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1
СИСТЕМА „УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВАЗАКОРДОННЕ УКРАЇНСТВО„ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА 22
1.1. Аналіз стану теоретичних досліджень феномену закордонного
українства 23 1.2.Українська національна ідея та її інтерпретація у середовищі
українців за кордоном 53 1.3. Концептуальні основи розвитку взаємовідносин Української
держави із закордонними українцями 68
Висновки до розділу 1 82

РОЗДІЛ 2
ДОГОВІРНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗБУДОВИ
НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ВІДНОСИН ІЗ ЗАКОР-
ДОННИМ УКРАЇНСТВОМ 85
2.1. Законодавство у комплексі чинників взаємодії із закордонним
українством 86
2.2. Нормативно-управлінські механізми формування і розвитку
етнонаціональних відносин 92 2.3. Закордонні українці в умовах правової системи країн
перебування 112
2.4. Міждержавні договірні відносини України як засіб сприяння
закордонному українству 120 Висновки до розділу 2 133
РОЗДІЛ 3
ФАКТОР СЕРЕДОВИЩА ПРОЖИВАННЯ У ПРОЦЕСАХ
ВЗАЄМОРОЗВИТКУ МАТЕРИКОВОЇ І ЗАКОРДОННОЇ
ЧАСТИН УКРАЇНСТВА 136
3.1 Особливості етнонаціональних, державостановчих, соціально-
культурних та релігійних умов Білорусі для проживання
українців 137 3.2. Закордонні українці і білоруси у національних суспільних
структурах 167
3.3. Паралелі розвитку українців і білорусів. Історична ретро -
спектива 188
Висновки до розділу 3 194

РОЗДІЛ 4
ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР МЕХАНІЗМІВ
РОЗВИТКУ КОНСОЛІДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНСЬКОМУ
СЕРЕДОВИЩІ ЗА КОРДОНОМ 196
4.1. Передумови, особливості та тенденції об’єднання закордонного
українства за послідовністю національних процесів 197
4.2. Роль та місце організаційних структур в діяльності українських
національних меншин 205
4.3. Системно-функціональні принципи формування національних
взаємовідносин 223
4.4. Управлінські аспекти національного відродження в українсько -
білоруському прикордонні 240 Висновки до розділу 4 264

РОЗДІЛ 5
СУСПІЛЬНО-ГРОМАДСЬКИЙ ТА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ
АСПЕКТИ ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
І ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА 266
5.1. Позитивний імідж України як пріоритет співпраці Української
держави і закордонного українства 267
5.2. Духовні та матеріальні засоби розвитку взаємовідносин
у процесі українського національного відродження
5.2.1. Взаємодія соціально-культурних систем як умова єдності
українства 275
5.2.2. Детермінація цілісності культурно-мистецького простору
в українському національному середовищі 282
5.2.3. Фактори розвитку освітньо-мовної сфери в закордонному
українстві 301
5.2.4. Інформаційна сфера як засіб знань про Україну і
українців 315
5.3. Організаційні та науково-практичні основи Року Тараса
Шевченка в Білорусі 324
Висновки до розділу 5 343
ВИСНОВКИ 346
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 353
ДОДАТКИ 384

ВСТУП

А к т у а л ь н і с т ь т е м и д о с л і д ж е н н я. Створення сучасної системи суспільних відносин, впро­вадження засад демократичного управління, забезпечення прав людини, розвитку її духовно-творчого потенціалу, формування нових ідеалів, збе­ре­ження національної неповторності ставить на порядок денний включення у дер­жа­во­творчі процеси всіх суспільних сил, усього потенціалу української нації.
Перше десятиріччя розбудови незалежної держави вказує як на вирішені питання, так і на проблеми, які потребують консолідованих неординарних рішень щодо прогресивних змін, проведення відповідних сучасному періоду розвитку держави реформ.
Таке завдання актуалізує здійснення системних наукових досліджень усіх чинників суспільного прогресу та обґрунтованих висновків щодо удоско­на­лення теорії й практики державного будівництва.
У сучасний період вирішального значення набуває підтримка України світовим співтовариством у її русі в демократичному напрямі, розуміння соціально-економічної ситуації перехідного періоду, особливостей геопо­лі­тичного становища, українських національних та регіональних проблем. Тобто на часі, разом з реалізацією внутрішніх політичних і соціально-економічних перетворень у напрямі загальновизнаних стандартів, паралельно пріоритетом постають питання виходу за внутрішні межі у світову систему відносин, надання значення екстравертивним (спрямованим на зовні) підходам.
Масштабність, складність та новизна завдань, які стоять перед Україною, потребує участі в їх вирішенні всього українського загалу.
Серед факторів розбудови держави, створення інваріантних засобів під­трим­ки України у світі, безперечно, одним із найважливіших є закордонне україн­ство, яке в духовному відношенні єдине з українством, що проживає в Украї­ні, у кількісному майже однакове з ним, представлене у багатьох країнах світу.
Незважаючи на те, що воно не є внутрішньою складовою системи суспільних відносин нашої держави, водночас має з нею різноманітні зв’язки, значні багатовекторні впливи на розвиток українського національно -державницького процесу і, з огляду на досвід та умови, в яких проживає, має достатньо можливостей та засобів для інвестування матеріальної й духовної сфери України, створення іміджу, здійснення законодавчої ініціативи, лобіювання інтересів, донесення своїх поглядів до світового співтовариства.
Українська держава, зі свого боку, конституційно заявила про сприяння закордонним українцям у задоволенні їх національно-культурних та мовних потреб.
Тому актуальним постає питання дослідження формування й розвитку взаємовідносин (як усього комплексу взаємозв’язків, взаємовпливів) Української держави і закордонного українства у процесах українського державотворення та механізмів їх забезпечення.
Оскільки головним суб’єктом у взаємовідносинах із закордонним українством виступає держава, то в дисертації використані основні положення наукових праць Т. Аквінського [1], Арістотеля [4], Платона [262], І. В. Ф.Гегеля [51], М. Вебера [30] щодо феномена держави, її функцій, механізмів діяльності.
Теоретико-методологічну основу дослідження розвитку українських національно-державницьких відносин становлять праці М. Бердяєва [15],
В. Винниченка [32; 33; 34], Б. Грінченка [64], М. Грушевського [65; 66],
Д. Дорошенка [80], М. Драгоманова [83], М. Костомарова [156;157], В. Липи-
ського [184], І. Лисяка Рудницького [186; 187], Б. Рудницького [300; 301], І. Франка [359], П.Чубинського [367] та інших відомих українських учених і державних діячів.
Вивченню проблем розбудови Української держави велику увагу приділяють сучасні українські науковці. На підтвердження цього можна послатись на праці М. Вівчарика [40; 41; 42], М. Жулинського [108; 109], В.Князева [144], В.Кременя [160; 161], С. Кульчицького [168; 230], І. Кураса [169; 170], В. Литвина [188], В.Лугового [195; 196; 197], О. Мироненка [227], Н. Нижник [246; 247], О. Пріцака [279], В. Ребкала [292; 293], Ю. Ри-
маренка [295; 296; 297], В. Смолія [312], В. Ткаченка [329], П. Толочка [332], В. Шаповала [372; 373; 374], В. Юрчишина [392; 393] та інших.
Етнонаціональні питання українського державотворення, ті або інші їх аспекти та особливості, які впливають на взаємовідносини, вивчаються в працях В. Андрущенка [2], О. Антонюка [3], М.Бугая [21], Є. Головахи [56; 57], Я. Дашкевича [70], В. Ігнатова [130], І. Кревецького [159], В. Кубійови- ча [166], П. Магочія [199], О. Майбороди [200; 201; 202], О. Макара [203, 204], М. Марунчака [214], В.Маруняка [215], П. Масляка [218; 219; 220],
В. Микитася [224], Т. Нагулка [235], С. Наріжного [237], Г. Онищенка [251], В. Панібудьласки [255], В. Парсаданової [256], А. Петрика [257], Б. Попова [269], О. Рафальского [291], М. Рябчука [302; 303], Р. Сербина [307], В. Сер-
гійчука [308; 309; 310], Р. Чілачави [366], А. Шевченка [375; 376], М. Шульги [384; 385; 386], Н. Шульги [387; 388 ].
Щодо іншої сторони взаємовідносин закордонного українства, то процеси, які відбуваються в його середовищі, вивчені в працях Ф. Заставного [118; 119; 120], В. Євтуха [100 - 107], К. Кейданського [141; 142], В. Маркуся [208 - 212], А.Пономарьова [267], В. Трощинського [334 -340].
Вагомий внесок у дослідження впливу умов країн перебування на становище українців, його ставлення до України внесли І. Винниченко [35 38; 43] щодо українців Білорусі, Молдови, Словаччини, Литви; В. Лео- нюк [182] українців Білорусі; В. Наулко [239 - 242] українців пострадянських українців; А. Попок [269 - 275] - українців Росії, Румунії, Казахстану, країн Балтії; В. Карпенко [351] Казахстану, Г. Хлипенко [360] Киргизстану.
Українство Канади, США та низки країн Західної Європи достатньо вивчене у працях Ю. Бачинського [12 ], Е. Сміта [311], А. Фігус Ралько [357], та інших.
Важливі аспекти життя української діаспори висвітлювали Н. Биховець [18], Ю. Валуєв [25, 26], М. Василик [28], Н. Карпова [140], П. Кравчук [158], Т. Кузьо [167], М. Лендьєл [180], В. Лис [185], В. Маркович [207 ], О. Со- колик [314], В. Строй [317], І. Тацюк [321], К. Чавага [362], А. Чирва [365], М. Чубук [368], А. Шлепаков [378 -382], В. Якимець [396].
Однак поки що оптимальної моделі взаємовідносин Української держави з українською спільнотою за кордоном не вироблено. Про це свідчать процеси, які переживають українці в усіх країнах, і в кожній із них практика дає матеріали для аналізу й наукового осмислення їх взаємовідносин з батьківщиною.
Концептуальне теоретико методологічне дослідження механізмів взаємовідносин Української держави й закордонного українства та його участі в державотворенні, яке проведене в дисертації, обумовлене як об’єктивними потребами держави, так і корпоративними та особистими інтересами всіх учасників взаємодії й не мали раніше такого спрямування дослідження.
Загалом, на думку автора, вивченню питань взаємовідносин держави, органів влади з іншими суб’єктами з боку науки було приділено недостатньо уваги. Щоправда, у цьому контексті можна послатися на праці В.Кривцової [239], А.Леонової [181], О.Малиновської [205], В.Тертички [222; 22], П. На-
долішнього [234 ], В. Токовенко [330, 331].
А щодо механізмів державного управління у тих або інших галузях на дослідження В. Воротіна [45; 46], М. Жука [107], О. Ігнатенка [129], С. Кри-
сюка [163;164], А. Крідасова [165 ], К. Линьова [183], А. Мерзляк [223], О. Мордвінова [231], Я. Радиша [288 ], Ю. Сурміна [318 ], А. Ткаченка [325-328], В. Цвєткова [361], С. Чукут [369; 370].
Враховуючи висновки дослідження взаємовідносин в інших галузях та сферах, можна стверджувати, що для успішного розвитку взаємовідносин Україн­ської держави і закордонного українства необхідно, насамперед, виявити головні чинники, які впливають на їх становлення.
На думку автора, такими є формування сучасних організаційних та договірно-регуляторних механізмів. До періоду здобуття незалежності мова могла йти про їх однобічність та обмеженість. Організаційні механізми діяли в основному в середовищі закордонного українства за необхідності забезпечення власної життєдіяльності та духовних потреб, а договірно-регуляторні у межах законодавчого поля країн перебування.
Сучасний період означений як новими потребами, так і можливостями.
Мається на увазі те, що Україна як незалежна держава створює зако­нодавство та організаційно-управлінські структури для розвитку відносин із співвітчизниками за кордоном. І, що не менш важливо, впливає на їх становище на основі формування договірної бази та безпосередньої участі в діяльності міжнародних організацій.
Не меншу актуальність має вивчення та узагальнення організаційної практики вирішення національних питань у самому закордонному українстві та країнах перебування українців. Проживаючи переважно у більш політично й соціально розвинутих системах, українці мають реальний досвід формування громадянського суспільства, створення демократичних інституцій.
У зв’язку з тим, що взаємовідносини відбувається на міжнародному, між­державному, регіональному й місцевому рівнях з усього комплексу проблем історичних, політичних, організаційних, економічних, гуманітарних, конфе­сійних виникає потреба створення науково-обґрунтованої системи їх регу­лювання на основі всебічного аналізу сутності такого явища, яким є закордонне українство характерних рис, тенденцій, факторів, принципів розвитку.
Дана дисертація ставить за мету виявити й узагальнити проблеми та ліквідувати прогалини, які мають місце у науковому дослідженні взаємодії Української держави і закордонного українства.
У цьому зв’язку визначена найважливіша ланка дослідження. Найбільшої уваги науковців потребує та частина закордонного українства, яка само­ідентифікується з Україною на основі свідомого чи напівсвідомого відчуття й сприйняття української національної ідеї та здатна до консолідації, створення орга­нізаційних структур і проведення освітньої, культурно-мистецької, інфор­ма­ційної роботи в країні перебування та використання як матеріальних засобів, так і духовного потенціалу для надання допомоги і створення її іміджу.
З огляду на особливості різних частин закордонного українства актуальним є розгляд загальної парадигми розвитку взаємодії Української держави і закордонного українства в конкретному контексті.
На підставі порівняльного аналізу, предметом якого були закордонні українці пострадянських держав, продукуючи ідею важливості всіх частин закордонного українства та обстоюючи необхідність формування концепції взаємовідносин з ним за конкретною країною проживання, автор вважає доцільним і раціональним для розкриття змісту теми за основу взяти українство Республіки Білорусь. З огляду на те, що йому притаманні загальні для українства всіх пострадянських країн ознаки, схожі тенденції й проблеми посткомуністичного періоду. За кількістю воно на пострадянському просторі четверте, тут розташована автохтонна територія Берестейщина, українці в Білорусі жили й будуть жити завжди. Цікавим є досвід співжиття через суміжність територій не тільки з Україною, а й Литвою та Польщею, які нещодавно стали членами Євросоюзу, та Росією, де проживає найбільша українська діаспора. Має місце специфіка політичної та соціально-економічної систем, а також двох державних мов та впливу цих факторів на само­ідентифікацію українців. Врахована думка ряду науковців щодо недостатньої дослідженості природи відносин між діаспорою й країною походження, а також між окремими, розмежованими політичними кордонами, частинами самої діаспори та про недослідженість білоруського українства.
Заслуговує вивчення факт здатності українців Білорусі до розвитку процесів консолідації й організації, які за незначної допомоги з боку української й білоруської держав проводять велику кількість освітніх та культурно-мистецьких заходів. Зважаючи на неоднотипність культур та процесів, що їх переживають країни перебування українців, з метою посилення достовірності висновків використані матеріали досліджень українців у Росії, Молдові, Казахстані, Киргизстані. Оскільки більш докладно вивчене українство Канади й США, то висновки наукових праць щодо його становища й розвитку долучені до узагальнень. Мають місце порівняння становища західного та східного українства, звертається увага на започаткування між ними конструктивних взаємовідносин
З в’ я з о к р о б о т и з н а у к о в и м и п р о г р а м а м и, п л а н а м и, т е м а м и.
Дослідження проведено на основі положень Національної програми Закордонне українство” на період до 2005 р., а саме, розділу 3 Науково-освітнє співробітництво”, в частині проведення дослідження культури, звичаїв, традицій та побуту закордонних українців. А також Постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. № 1100 Про утворення Центру гума­нітарної співпраці з українською діаспорою”, одним із завдань якого є створення й реалізація спільних наукових, освітніх і культурних проектів, організація актуальних наукових досліджень, підготовка магістерських, канди­датських, докторських дисертацій.
Дисертація є складовою науково-дослідницьких робіт, проведених у Національній академії державного управління при Президентові України, проект ДР № 0103U006823 Розроблення моделі і методики моніторингу взаємодії суб’єктів державного управління та впливу на їх діяльність політичного процесу” і проект ДР № 0105U000839 Політико-управлінська культура державних службовців: стан, суперечності розвитку та шляхи адаптації до стандартів ЄС”.
Автор

Список літератури

ВИСНОВКИ

Можна стверджувати, нова якість України не мрія, не завтрашній день, а реальність сьогодення. Шлях на незалежність, відкритість, демократизацію, соціальну справедливість, дотримання цивілізованих норм і правил співжиття ставить завдання й визначає місію сучасного покоління українців, яка полягає не тільки у здобутті й проголошенні Незалежності, що само по собі його звеличує, а і в здійсненні подальших змін суспільного організму, створенні таких організаційних, правових та договірних механізмів, які б дозволяли йому функціонувати й відтворюватись як вагомій частині світової системи.
Це вимагає включення в процеси національного відродження всього потенціалу нації, всіх частин українського етносу. Тому важливо сформувати оптимальну систему взаємовідносин, розробити механізми, принципи і форми отримання прогресивних змін.
Вагомим чинником українського державотворення є закордонне українство. Вивчення процесів у його середовищі вказує на посилення зв’язків з Україною, зростання ролі у забезпеченні її громадсько-політичного та соціально-економічного розвитку.
У дисертації проведено розв’язання актуальної наукової проблеми щодо розробки цілісної системи поглядів на формування оптимальних взаємовідносини Української держави і закордонного українства, доведенні визначальної ролі у розвитку відносин організаційних та договірно- регуляторних механізмів. На основі застосування нових науково-практичних підходів та методів доведено, що активне залучення досвіду, духовного та економічного і соціально-культурного потенціалу закордонного українства до українського державотворчого процесу є однією із важливих умов розбудови Української незалежної, правової держави, забезпечення її рівноправного становища у європейському та світовому співтоваристві.
Отримані в процесі дослідження результати підтверджують правильність висунутої гіпотези і дають підстави зробити висновки щодо ефективності, застосованих методів дослідження, які дали змогу реалізувати поставлену мету та визначені завдання.
1. Цілісність системи поглядів на формування взаємовідносин Україн­ської держави і закордонного українства полягає: по-перше, у доведенні важливої ролі закордонного українства в українському державотворенні, по-друге, в обґрунтуванні того, що формування взаємовідносин може відбуватись тільки в разі самоідентифікації закордонних українців з українською нацією, по-третє, в тому, що в основу взаємовідносин покладені реальні питання українського державотворення та задоволення потреб закордонного українства, по-четверте, в доведенні, що досягнення позитивного результату можливе за умови створення і ефективного застосування відповідних механізмів, голов­ними з яких є організаційні та договірно-регуляторні.
2. На основі аналізу наукових джерел за темою дисертації встановлено, що до цього часу піднята в ній проблема щодо організаційних та договірно-регуляторних механізмів взаємовідносин Української держави і закордонного українства комплексно не досліджувалась, за винятком вивчення окремих чинників організаційного структурування та духовних основ до єднання.
3. Проведене дослідження вказує на зростання ролі закордонного україн­ства у вирішенні таких важливих для державотворення питань, як формування іміджу України за кордоном, інвестування духовної і матеріальної сфери, лобіювання інтересів, застосуванні досвіду у розбудові громадянського сус­пільства і, відповідно, необхідності вивчення механізмів формування з ним взаємовигідних відносин. У зв’язку з тим, що однією із сторін відносин ви­сту­пає держава, а інша сторона закордонне українство перебуває в іншому правовому, політичному, соціально-економічному просторі, проведене вив­чення відносин між ними дає підстави стверджувати про започаткування нового напряму досліджень у системі управлінських наук, зокрема у дер­жавному управлінні.
4. Системно розкрити проблему формування взаємовідносин Української держави і закордонного українства дав змогу їх розгляд у багатовимірних, багатоаспектних взаємодіях і взаємозв’язках, йдучи від найбільш загального (світового українства) до загального (етнічного, закордонного, західного, схід­ного), конкретного (за окремою країною перебування) та одиничного (безпосередньо українця), а також застосування комплексу взаємо­до­повнюючих методів системно-функціонального, історично-ретроспективного, комп­лексно-корпоративного, зіставно-порівняльного, доктринального, модер­нізації і модифікації, ситуаційного та інших.
5. Найбільш прийнятним є вирішення питань взаємовідносин між Українською державою і закордонним українством на основі взаємності”, що означає партнерство у процесах українського державотворення, створення атмосфери взаємовигідної співпраці, поєднання суспільних цінностей з особистими інтересами, заснованими на духовній єдності, почуттях дружби, поваги, довіри, потребі у спілкуванні.
6. Особливістю формування взаємовідносин Української держави із закордонним українством є безпосередня участь третьої сторони. На багато­вимірність, багаторівневість, множинність взаємодій впливає комплекс полі­тичних, правових, економічних, соціальних умов країни перебування, став­лення її до національних меншин, а також час перебування українців за кордоном, мотиви набуття закордонності та інші. Це ставить на порядок денний питання розробки концепцій взаємовідносин з українством за конкретною країною його перебування.
7. В період становлення незалежної, демократичної України першо­чергового значення щодо формування взаємовідносин набувають організаційні та договірно-регуляторні механізми взаємодії Української держави і закор­донного українства. Це створення оптимальних ефективних структур вико­навчої гілки влади на державному, регіональному та місцевому рівнях щодо організації співпраці; розвиток законодавчої бази регулювання взаємо­відносин; створення багатосторонньої та двосторонньої договірної бази з країнами перебування українців та міжнародними організаціями.
8. Сучасні тенденції у середовищі українців за кордоном харак­те­ризуються активізацією самоусвідомлення, яке зумовлене національним підйомом у зв’язку зі створенням української незалежної держави та її позицією щодо сприяння закордонному українству; розвитком зв’язків з Батьківщиною, який викликаний, з одного боку, створенням Української держави, з другого проблемами щодо задоволенням національних потреб в країнах проживання; рухом до консолідації й організаційної єдності, які є наслідком попередніх тенденцій і розумінням необхідності та переваг організаційного структурування у вирішенні проблем.
9. Найбільш ефективною системою організаційної побудови у закор­донному українстві є трирівнева. Ради українців виконують організаційні, дорадчі, консультаційні функції, товариства-засновники освітні, культурні, інфор­маційні та інші і формують обласні і районні організації. Зростання показників консолідації та організації вказує на спрямованість процесів на розвиток самоусвідомлення українців та конструктивності відносин, а також можливості більш повно задовольняти свої потреби і сприяти розвитку батьківщини.
10. Перспективним напрямом в управлінні процесами взаємодії із закордонним українством є об’єднання зусиль державних і недержавних організацій. Для вирішення питань в такому форматі необхідні управлінські рішення, які засновані на договірній базі, розподілі повноважень, координації дій, врахуванні інтересів різних сторін і, насамперед, тієї, на яку вони спрямовані.
Управління взаємовідносинами із закордонним українством піддається засобам синергетики передбачень, прогнозувань, ймовірностей, розгляду взаємодії як дії і протидії, неадекватності дії і її сприйняття, неконгруентності рішень і їх наслідків
11. Підхід до структуризації закордонного українства за ознакою території проживання і самоідентифікації дав можливість виявити спільні ознаки для всього закордонного українства, якими є патріотичність, ностальгія за батьківщиною, співпереживання, налаштованість на співпрацю та специфіку і особливості українства для кожної країни щодо застосування мовного, культурного, релігійного компоненту. Факторами, які об’єднують закордонних українців, є духовні, а на перешкоді часто стоять або таку можливість виключають матеріальні, адміністративні.
12. Основним методом, який визначає характер взаємодії із закордонним українством, є програмно-цільовий, що означає діяльність на основі програм, спрямованих на досягнення конкретних цілей. В сучасну добу потребою щодо розвитку взаємовідносин стає модернізація управлінських систем, зміна тих ланок, які вже втратили актуальність, не приводять до якісних перетворень всієї системи взаємодії із Українською державою і в його середовищі. Важливим є поєднання різних методів з метою оптимізації структур, впровадження нових форм, ефективних організаційних моделей, які відкривають простір для розвитку відносин на якісно вищому рівні.
13. Розвиток взаємовідносин пострадянського закордонного українства з Українською державою відбувається в певній послідовності: осмислення українцями того факту, що вони стали закордонними; початок орієнтаційних процесів; реальне входження в нове для себе середовище; спроби заявити про себе в іншій якості; пошук форм і методів діяльності; становлення та набуття досвіду роботи вирішення організаційних питань, створення товариств, органі­заційних структур; розвиток об’єднавчих процесів підписання угод, установчих договорів про співпрацю; активізація співробітництва з міні­стерствами, громадськими організаціями України та країн перебування, пошук по­розуміння між товариствами та їх лідерами, погляди яких з тих або інших питань не збігаються; організація конструктивної роботи щодо задоволення освітніх, культурних, інформаційних потреб, проведення широкоформатних заходів, спрямованих на формування позитивного іміджу України та сприяння українському державотворенню.
14. Кожна складова суспільної системи закордонного українства має певні особливості та специфіку, трансформується разом з корінними етносами та націона­льними меншинами країн перебування у сучасні правові, виробничі, соціальні, побутові відносини, бере участь у процесах державотворення, політичному та громадському житті і несе на собі відбиток менталітету населення країн перебування.
Одночасно становлення української державності, становище її громадян, рівень життя, політичні події справляють вплив на закордонне українство. Успіхи України на міжнародній арені, у політиці, економіці, вирішенні со­ціальних питань додають йому оптимізму.
15. Дослідження процесів розвитку української національної ідеї у закордонному українстві і емпіричного матеріалу вказує, що закордонні українці у різних аспектах трактують і сприймають її як спрямовану на розвиток Української держави, хоча для закордонних українців національна ідея меншою мірою ототожнюється з українською державницькою ідеєю. Незважаючи на інші умови, національна ідея відображає в закордонному українстві самобутність, окремість нації, її відмінності, формується на основі її характерних рис.
Національна ідея позитивно впливає на закордонне українство і формує в його середовищі почуття патріотизму, гордості за належність до української нації.
16. В сучасний період закордонних українців, особливо пострадянських, найбільше цікавлять і турбують суспільно-громадські та соціально-культурні проблеми. В їх середовищі відбуваються процеси реального пошуку шляхів задоволення потреб у галузях освіти, культури, інформації, релігії. До чинників, які найбільш суттєво можуть впливати на їх вирішення, необхідно віднести: розвиток соціально-культурної сфери в Україні до відповідності її рівня європейським і світовим стандартам; рівень міждержавного співробітництва з питань, які належать до соціально-культурної сфери; політику країни пере­бування щодо розвитку освіти, культури, мови, релігії в середовищі національних меншин; здатність до їх розвитку в середовищі самого закордонного українства.
Завдання щодо сприяння закордонному українству ставлять на порядок денний створення за кордоном українських культурно-інформаційних центрів та проведення широкоформатних міждержавних заходів.
17. Сьогодні для України питанням першочергової ваги стає вихід у світовий простір, долучення до Євросоюзу, НАТО, СОТ та інших світових організацій. У сприянні цьому процесу важливим і впливовим фактором є закордонне українство. В такому разі відносини з ним необхідно вибудовувати на такій системі співпраці, механізми управління і саморегуляції якої забезпечували б стійкість зв’язків, здатність зберігатись і розвиватись в умовах глобальних світових змін. Для українців, громадян України необхідною умовою є безпосередня участь у державотворенні, для закордонних українців всебічне сприяння прогресивним перетворенням. Усвідомлення своїх рівнів відповідальності, визначення свого місця в українських процесах, їх дотримання буде на користь загальній справі.
18. У контексті розвитку взаємовідносин із закордонним українством зростає роль науки у виділенні і систематизації особливостей, які визначають специфіку, своєрідність, найбільш суттєві детермінанти кожної складової закордонного українства, розробці узагальнених рекомендацій щодо оптимізації взаємовідносин на сучасному етапі на основі розвитку управлінських механізмів, визначенні перспектив закордонного українства як динамічної суспільної системи, яка перебуває у стані розвитку та появи нових ознак у взаємовідносинах; розробці критеріїв організаційної діяльності; моделюванні відносин, визначенні можливостей їх екстраполяції на реальні об’єкти, засобів їх верифікації щодо придатності і практичної цінності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аквінський Т. Коментарі до Арістотелевої „Політики” / Пер. з лат.
О. Кислюк. К.: Основи, 2000. 794 с.
2. Андрущенко В., Михальченко М., Штихно О. Українство і національне
державотворення // Віче. 1992. - № 8. С. 63 72.
3. Антонюк О. Українці у світі // Політика і час. 1993. № 5. С. 22 27.
4. Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. К.: Основи, 2000. 239 с.
5. Арутюнян Ю. В. Этносоциология. М.: Аспект пресс, 1988. С. 38 39.
6. Астафьева О. Синергетика, философия, культура // Гос. служба. - 2001. № 2 (12) С. 32 43.
7. Бай Н. Наша мрія пам’ятник Кобзареві // ВзУ. 1994. - № 17.
8. Бандарчык В. К., Мялешка В. І., Піліпенка М.Ф. Этнаграфыя Беларусі. Мн.: Навука і техніка, 1985. 215 с.
9. Бондарчык В. Вытакі і етнічнае развіцце. Мн.: Бел. навука, 2001. С. 216.
10. Басова Г. И. Духовная культура белоруского народа условие формирования языковой личности иностранного учащегося // Слов’янский мир на пороге третьего тысячелетия: Материалы междунар. науч. конф. Гомель.: ГГУ, 2001. С.116.
11. Бауер О. Национальный вопрос в социал-демократии. Сп(б), 1909. С. 117 118.
12. Бачинський Юліан. Українська імміграція в Сполучених Штатах Америки.
2-е вид. Ред. і передмова В. Маркуся. К.: Інтел, 1995. С. 170 221.
13. Беларуская энцыклапедыя. Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2000. Т. 10. 544 с.
14. Беларусь на межы тысячагодзев. Мн.: Бэлэп, 2000. 432 с.
15. Бердяєв Н. Судьбы России. Опыты по психологии войны и национальности. М.: Узд-во Моск. ун-та, 1990 С. 109.
16. Биков О. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні. К., 2001. 352 с.
17. Билык А., Уральський Ю. Законодательное обеспечение прав лиц, принад- лежащих к национальным меншинствам и его реализация в Республике
Беларусь // Этничныя супольнасьцы у Беларуси: гысторыя ы сучаснасць
Мн.: Дэполис, 2001. С. 311.
18. Биховець Н. Дослідження про українську мову в Канаді // Українська діаспора. 1992. № 4.2. С. 163 170.
19. Бромлей Ю. В. Етнологія. М.: Наука, 1994. С. 7.
20. Бромлей Ю. В. Современные этносоциальные процессы у восточнословянских народов СССР // Сов. этнография. 1985. - № 4. - С. 3 12.
21. Бугай М. Депортація населення з України // Укр. іст. журн. 1990. № 10 С. 34 38.
22. Бучута С. Українці Марамурещини // Кордони єднання: проблеми міжетнічних відносин у Карпатському єврорегіоні: Матеріали міжнар. наук -практ. конф. „Кордони єднання”, 19-21 квітня 2001 р., Ужгород. 2001.
23. Бушчык Г. П. Стан гандлева-еканамічных сувязей Республікы Беларусь з Украінай 1992 -2002 гг. // Матерыялы навукова-практычнай канференциы Украіна Беларусь: гыстарычны вопыт узаемаадносын. Мн.: Інстытут гысторіы НАНБ, 2004. - С. 398 401.
24. Вайнелович Э. Г. Роль религии в современном обществе. Гродно.: ГрГУ, С. 17 19.
25. Валуєв Ю. Згуртування світового українства і держава // ВзУ. 1996. №1.
26. Валуєв Ю. КУК учора, сьогодні, завтра // ВзУ. 1992. №11.
27. Ванат І. Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини (1918 - 1938). 2-е вид. Пряшів, 1990. 128 с.
28. Василик М. Українські поселення в Аргентині. Мюнхен, 1982.
29. Вдовенко С. Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи: Парламентські слухання. К.: Київська правда, 1997. С. 74 76.
30. Вебер М. Избранное. Образ общества: Пер. с нем. М.: Юрист, 1994. 704 с.
31. Виборний В. Д., Толкачева С. С. Возможности и перспективы сотрудничества и интеграции // Бєларусь Украіна: гістарычны вопыт узаемаадносін. Мн.: Інстытут гісторыі НАНБ, 2004. С. 365.
32. Винниченко В. Відродження нації. К.: Політвидав, 1990. Ч. 1. С. 255.
33. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. К.: Політвидав, 1991. С. 17.
34. Винниченко В. Із щоденників // Україна. 1990. - № 6. С.17 19.
35. Винниченко І. Українці Берестейщини, Підляшшя, Холмщини в першій половині ХХ століття: Хроніка подій. К.: ВАТ Книжкова друкарня наукової книги, 1997. 288 с.
36. Винниченко І. Україна 19201980-х: депортації, заслання, вислання. К.: Рада, 1994. 126 с.
37. Винниченко І. Українська східна діасора: набутки, труднощі та перспективи дослідження // Політологія. Етнологія. Соціологія: Доповіді та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу українців. Х.: Охо, 1996. С.359 363.
38. Винниченко І. Українська східна діаспора: історико-географічні та етносоціальні аспекти дослідження // Проблеми географії України: Тез. доп. Л.: 1994. С. 29- 30.
39. Витих А. Г. Инфраструктура: потребности и рыночные факторы развития, эффективность (краткий анализ опыта США). - М.: ВНИИСП, 1991. 442 с.
40. Вівчарик М. Соціальне обличчя українства // Україна незалежна. Сторінки історії. К., 1995. С. 168 171.
41. Вівчарик М., Падалка С. Україна в етнонаціональному вимірі. К.: Вища шк., 1999. С. 17.
42. Вівчарик М., Панченко П., Чмихова В. Українська нація: шлях до самовизначення. К.: Вища шк., 2001. С. 3 9.
43. Віннічэнка І. Украінцы Беларусі: становыща і перспектывы этнічнай самаідентыфікацыі // Нацыянальныя меншасці Беларусі. Мн.: Деполис, 1996. Кніга 3. С. 23.
44. Виступи делегатів ІІІ-го Всесвітнього форуму українців // Українець в Бєларусі. 2001. № 2 (2).
45. Воротін В. Є. Державне регулювання економіки України // Вісн. УАДУ. 2002. - № 1. С. 51 58.
46. Воротін В. Є. Державне управління економічною безпекою в умовах глобалізації / Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. К.: ВПЦ ”Київський університет”, 2001. Вип. 26. 541 с.
47. Всеукраїнська нарада керівників національно-культурних товариств // Вісн. Держкомнацміграції України. 2002. - № 4. С. 44.
48. Гаєвський А. Основи науки управління: метод. посіб. К.: МАУП, 1996. 187 с.
49. Гайдош М., Конечни С. Щодо державно-правового вирішення українського питання у Словаччині в кінці II світової війни // Укр. діаспора. К. Чикаго., 1995. Ч. 8. С. 60-72.
50. Галимова Н. П. О некоторых проблемах торгово-экономических отношений Беларуси и Украины на современном этапе. Бєларусь Украіна: гістарычны вопыт узаемаадносін: Мн.: Інстытут гісторыі НАНБ, 2004. С. 366 367.
51. Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем / Ред. и сост. Д. А. Керимов,
В. С. Нерсесянц. М.: Мысль, 1990. 524 с.
52. Гысторія Беларускай СРСР. Мн.: Навука і техніка, 1972. Т. 1. 632 с.
53. Глотов Б. Європейський вибір України з огляду на проекції національного характеру: Матеріали наук.-практ. конф. „Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз”. К.: Вид-во УАДУ, 2002. С. 34 36.
54. Глотов Б. Б. Культурно-цивілізаційна ідентифікація українського народу: Монографія. Д.: ДРІДУ УАДУ, 2002. 216 с.
55. Глушков В. М., Іванов В. В., Яненко В. М. Моделирование развивающихся систем. М.: Мысль, 1988. 168 с.
56. Головаха Є., Паніна Н. Двуязычие в Украине: реальное состояние и перспективы (результаты социологического исследования) / /Российско- украинский бюл. М. К., 2000. - № 6 7. С. 144 147.
57. Головаха Є., Паніна Н. Тенденції розвитку українсько-російських відносин у громадській думці Росії та України // Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір: Наук. зб. К., 1988. С. 31.
58. Гончаренко О. М., Парахонський Б. О., Лисицин Е. М., Маначинський О. Я. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку/ Нац. ін-т стратегічних досліджень; Нац.ін-т українсько-російських відносин. К.: НІСД, 1999. 384 с.
59. Гончаров В. В. Руководство для высшего управленческого персонала. М.: МП „Сувенір”, 1993 487 с.
60. Государство и диаспоры: опыт взаимодействия / Отв. ред. Ю.Ф. Фокин. М.: ТЕРРА, 2001. 264 с.
61. Грицяк І. Основні принципи права Європейського Союзу та їх застосування в державному управлінні // Вісн. НАДУ. 2004. - № 3. С. 43 50.
62. Грищенко О. На інформаційній магістралі // Політика і час. 2003. № 6.
С. 72 76.
63. Грынблат М. Я. Беларуская этнаграфія і фалькларыстыка. Мн.: Навука і техніка, 1972. С. 3.
64. Грінченко Б. Д., Драгоманов М. П. Діалоги про українську національну справу
/ НАН України, Ін-т укр. археографії. К., 1994. С. 270-272, 227.
65. Грушевський М. С. Історія України Русі. В 11 т. К.: Наук. думка, 1993. Т. 3. 592 с. - Т. 4. 544 с.
66. Грушевський М. С. Очерк истории украинского народа. К.: Либідь, 1990. С. 93 94.
67. Губа О. Концептуально-методологічні підходи дослідження проблем формування і реалізації кадрової політики // Вісн. УАДУ. 2003. № 2.
С. 284-292.
68. Губерський Л. На чому ґрунтується міжнародний авторитет // Політика і час. 2002. - № 4. С. 10 15.
69. Гусєв В. Концептуальні засади формування державної інноваційної політики // Вісн. УАДУ. 2002. № 4. С. 84 86 .
70. Дашкевич Я. Національна свідомість українців на зламі ХVІ ХVІІ ст.// Сучасність. 1992. - № 3. С. 17- 21.
71. Декларація прав національностей України // Інформ. бюл. М-ва України у справах національностей, міграції, культів. 1995. № 2. С. 5 6.
72. Делор Ж. Освіта справжній скарб / Пер. з фр. Н. Лавриненко // Шлях освіти. 1997. № 3.
73. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні: Навч. посіб./ Кол. авт.; За заг. ред. В.А. Ребкала, В.В. Тертички. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 232 с.
74. Державна служба в Україні: Зб. нормат. актів. К.: Юрінком Інтер, 2002. 352 с.
75. Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. К.: Ін Юре, 1999. 271 с.
76. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія За заг. ред. О. Ю. Оболенського. Хмельницький: Поділля, 1999. 570 с.
77. Державне управління в Україні: оганізаційно-правові засади: Навч. посіб./ Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін.; За заг. ред. проф. Н.Р. Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 164 с.