ВЗАЄМОДІЯ ВЛАДНИХ СТРУКТУР, ПОЛІТИЧНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

на правах рукопису

УДК 35.01: 101

НАДРАГА Василь Іванович

ВЗАЄМОДІЯ ВЛАДНИХ СТРУКТУР, ПОЛІТИЧНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

25.00.02 - механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеню
кандидата наук державного управління

Науковий керівник
Князєв Володимир Миколайович,
доктор філософських наук,
професор

КИЇВ - 2003
ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП......................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1
ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ.........................................................................13
1.1. Взаємодія суб’єктів соціального управління: історія питання...........13
1.2. Державне управління в системі соціального управління........................29
Висновки до розділу 1. .........................................................................................41
РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА МЕХАНІЗМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В ПРОЦЕСІ ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДНИХ СТРУКТУР, ПОЛІТИЧНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ...42
2.1. Кадрове забезпечення ефективного регіонального управління в процесі взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій..............42
2.2. Взаємодія владних структур, політичних і громадських організацій в контексті становлення громадянського суспільства..........................................57
2.3. Менеджмент у взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій..........................................................................................................70
Висновки до розділу 2...........................................................................................85
РОЗДІЛ 3
МОДЕЛЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ УПРАВЛІННЯ І САМОВРЯДУВАННЯ (НА ПРИКЛАДІ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ)...............................................................................................................92
3.1. Ідеологічне, політичне та правове забезпечення технології взаємодії суб’єктів державного управління та місцевого самоврядування.........92
3.2. Адміністративно-ліберальна модель взаємодії управління та самоврядування в Луганській області...............................................112
3.3. Проблеми вдосконалення взаємодії у відносинах між центром та регіонами..................................................................................................139
3.4. Реалізація адміністративно-ліберальної моделі взаємодії суб’єктів управління та самоврядування в діяльності народного депутата Верховної Ради України.........................................................................174
Висновки до розділу 3.........................................................................................191
ВИСНОВКИ.........................................................................................................195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................207
ДОДАТКИ............................................................................................................229

ВСТУП

Актуальність теми. В контексті сучасного стану розвитку українського суспільства, який супроводжується певним загостренням державно-управлінських проблем важлива роль належить встановленню ефективної взаємодії владних структур і громадських організацій, які безпосередньо мають сприяти їх розв’язанню та протистояти подальшому загостренню кризової ситуації. Уможливлення цього стане реальним, якщо держава і громадянське суспільство будуть не тільки реєструвати негаразди та причини неефективного здійснення реформ, а й визначати ті конструктивні економічні та політичні сили, що сформувалися в Україні за останні роки саме з метою подолання небажаних кризових явищ.
Сьогодні все більш активно заявляють про своє ставлення до соціальних змін і трансформацій політичні партії та громадські організації. Тому актуальність даної теми визначається необхідністю поглибленого теоретико-практичного вивчення принципів взаємодії політичних та громадських організацій, а також визначення засобів їх реального об’єднання на основі узгодження власних цілей шляхом компромісу і конструктивізму.
З метою успішного здійснення політики реформування та стабілізації соціального розвитку владні структури мають активно реалізовувати всі надбані соціальні резерви, зокрема сприяти підвищенню ефективності управління на всіх рівнях державної влади. Адже ефективна організація конструктивної взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій з боку держави може стати одним з найважливіших засобів підвищення рівня загальної керованості системи в цілому.
Особливо актуальною дана проблема є на регіональному рівні, де стратегічні управлінські рішення перетворюються в площину соціального буття, в той же час соціальна різновекторність політичних і соціальних організацій створює суттєві противаги, які реально загрожують успішному втіленню в життя державно-управлінських рішень, прийнятих на центральному рівні. Отже, взаємодія органів державної влади, політичних організацій і суспільних рухів стає все більш помітним суспільним явищем, проте, здійснюється вона, як правило, стихійно і ця стихійність надає деструктивні імпульси державному управлінню в цілому.
У чисельних працях провідних вітчизняних науковців досліджені основні методологічні засади взаємодії владних структур на сучасному етапі розвитку українського суспільства серед них: В.Б.Авер’янов, В.Д.Бакуменко, А.О.Білоус, І.М.Варзар, В.М.Князєв, В.Г.Кремень, В.М.Литвин, В.І.Луговий, О.А.Машков, І.Ф.Надольний, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, М.І.Пірен, А.М.Пойченко, М.О.Пухтинський, В.А.Ребкало, П.К.Ситник, В.А.Скуратівський, С.О.Телешун, В.П.Тронь, Л.Є.Шкляр, В.В.Цвєтков, В.Г.Яцуба та інші [29;42;43;49;50;121; 122;123;124; 136; 142; 162;163;164;165; 184;185;186;228;229;203;266]. Саме праці цих вчених дозволили окреслити основні аспекти досліджуваної проблематики.
Важлива роль належить дослідженням, присвяченим проблемам функціонування владних відносин, оскільки саме вони в будь-якому суспільстві репрезентують складну емпіричну картину взаємодії індивідуальних і колективних воль та потреб, цілей і засобів повсякденних досягнень. Аналізу цих питань присвячені праці І.Ібрагімової, С.С.Терещенка, С.Андрєєва, А.Л.Адриасяна, Т.М.Бєлкіна, М.А.Бокия, В.Бондесюка, Ф.М.Бородіна, Г.Н.Бутиріна, І.Бутка, В.Глазичева, Т.Д.Дражевської, М.Мурашка, В.А.Ознобина, В.С.Романова, Л.В.Шапиро, І.Ансоффа, Д.Ру , С.Г.Рябова, Д.Сульє, О.Шелдона та інших [47;243;55; 32;100].
Для розробки теми нашого дослідження особливо цінним є всебічне вивчення такого соціального простору”, де відбувається формування ефективної системи взаємовідносини між політичними партіями та державними структурами як передумова створення громадянського суспільства. Дослідження проблем громадянського суспільства не є новими, проте сьогодні вони набувають особливої актуальності, зокрема в контексті вирішення завдань політичної реформи в Україні. В цьому плані доцільно виділити праці таких вчених, як Е.Арато, Ю.Бажаєв, Д.Коген, Ю.Крупка, Р.Арона, І.Берлін, Ж.Будуєн, Ю.Бадзьо, А.Бандурко, А.Дмитрієв, В.Друзь, О.Киричук, С.Кудрявцев, Г.Ложкіна, С.Бразилов, М.Павлов, А.Чернишов, Р.Безсмертний, В.Бенціон, О.Білий, М.Воронов, Р.Давидов, А.А.Карпова, А.Коваленко, Т.Ковальова, А.Лагутін, А.Майєр, М.Ткачук, В.Токовенко та інших [33; 34; 48;53;41;44;87;116;125].
Проблеми взаємодії органів державної влади, політичних партій та громадських організацій на місцевому рівні є предметом досліджень у працях Д.Амборського, Б.Биринберга, М.Глассора, В.Ігнатова, М.Карамзіна, Г.Мостового, М.Побата, А.Понедєлков, М.Пуженко, В.Роджера, І.Розпутенка А.Старостин, І.Федів, Н.Чумаченка, В.В.Черноуса та інших [107;114;157;254].
Вказані вище вчені здійснили важливий внесок у розуміння даної проблематики, проте поза їх детальною увагою лишилась сфера владних відносин на місцевому рівні, зокрема, особливості її форм в конкретно-історичному бутті. Це обумовило вибір теми дослідження й вплинуло на визначення мети, завдань та структури роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження є завершеною самостійною науковою роботою здобувача і пов’язане з виконанням комплексного наукового проекту Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР ОК № 200 004103), що розробляється науковцями Української Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема, при виконанні теми Соціальна технологія і державне управління”. Результати дослідження, що отримані дисертантом, дали можливість удосконалити систему суб’єктно-об’єктних відносин на різних рівнях державної влади, дозволили зробити внесок у науково-дослідницьку роботу із спеціальності теорія та історія державного управління”.
Мета і завдання дослідження. Основною метою даного дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування принципів та механізмів взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій на регіональному рівні, визначення особливостей функціонування і гармонізації політичного життя та форм посилення конструктивної активності політичних партій, рухів та громадських організацій в сучасних умовах.
Досягнення поставленої мети вирішується шляхом послідовного вирішення таких завдань:
§ здійснити системний аналіз наукової літератури законодавства та нормативної бази з питань взаємодії суб’єктів соціального управління;
§ розробити основні принципи і механізми підвищення ефективності регіонального управління в процесі взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій;
§ розкрити особливості здійснення кадрового забезпечення регіонального управління й шляхи підвищення його ефективності;
§ проаналізувати особливості взаємодії владних структур, політичних й громадських організацій в умовах становлення громадянського суспільства;
§ охарактеризувати аналіз використання сучасних управлінських технологій взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій на регіональному рівні;
§ запропонувати теоретико-методологічну модель механізмів ефективної взаємодії суб’єктів державної влади, політичних, громадських організацій та правове забезпечення державної регіональної політики.
Об’єкт дослідження - система владних структур (політичних та громадських організацій).
Предмет дослідження - взаємодія владних структур (державного управління та місцевого самоврядування) і політичних та громадських організацій на регіональному рівні в Україні у 1991-2002 рр.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що розв’язання комплексу проблем підвищення ефективності державного управління пов’язане з вдосконаленням взаємодії у відносинах між центром і регіонами в контексті формування громадянського суспільства.
Методи дослідження. Реалізація мети та завдань дослідження уможливлюється на основі застосованого комплексу загальнонаукових і спеціальних методів. Зокрема методи класифікації й систематизації дозволили узагальнити досвід самоврядування та взаємодії владних структур різного рівня в Україні та зарубіжних країнах.
Метод структурно-функціонального дослідження дав можливість вивчити структуру і функціональні особливості систем управління на регіональному рівні. Метод системного підходу також дозволив розкрити сутнісний зміст даної проблеми, де зокрема управління виступає як система цілеспрямованих дій, елементи цієї системи (державні структури, структури місцевого самоврядування та органи самоорганізації населення), взаємодіючи з політичними та громадськими організаціями дають змогу аналізувати різні системні рівні їх функціонування. Використання системного підходу дало змогу по-новому проаналізувати роль правового поля щодо підвищення ефективності усіх владних механізмів. Значну роль у дослідженні відіграли методи історичного та логічного аналізу соціальних реалій та інші традиційні методи наукового пошуку.
Методологічною основою дослідження є класичні ідеї М.Вебера, В.Вундта, Г.Гегеля, Т.Гоббса, Б.Кистяковського, Конфуція, Дж.Мілля, Платона, К.Поппера, Ортегі-і-Гассета, С.Сігле, А.Тойнбі , З.Фрейда, К.Юнга, П.Юркевича [59;72;245], які разом з науковими розробками вітчизняних вчених у галузях управління і державного управління, права, політології, філософії, інформатики склали теоретичну та практичну базу дослідження. Дослідження проводилось на ґрунті законів, прийнятих Верховною Радою України I-IV скликання, Указів, розпоряджень й Послань Президента України Л.Д.Кучми, постанов Кабінету Міністрів України, результатів соціологічних досліджень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці цілісної концепції підвищення ефективності державного управління шляхом організації конструктивної взаємодії органів державного управління, політичних і громадських організацій. У дисертації вперше:
§ проаналізовано історико-методологічні засади взаємодії суб’єктів соціального управління, які полягають у розкритті специфіки функціонування владних структур, політичних та громадських організацій в контексті становлення української державності;
§ розроблено модель кадрового забезпечення (ідеологічне, політичне та правове) регіонального управління на основі взаємодії владних структур, політичних партій і організацій;
§ удосконалено основні принципи (демократичності, рівності перед законом, інтегрованості) та механізми (поліцентричності та подолання суперечностей) забезпечення ефективності регіонального управління на основі взаємодії владних структур та громадських організацій;
§ досліджено особливості взаємодії владних структур політичних та громадських організацій в процесі становлення громадянського суспільства, які забезпечують оптимізацію та інтенсифікацію форм такої взаємодії;
§ дістало подальший розвиток дослідження механізмів менеджменту взаємодії владних структур (конструктивізму, динамізму, паритетності);
§ запропоновано адміністративно-ліберальну модель взаємодії суб’єктів управління і самоврядування (на прикладі Луганської області), яка сприяє оптимізації відносин між центром та регіонам та забезпечує формування конструктивних політичних відносин” на регіональному рівні;
§ розроблено механізми реалізації адміністративно-ліберальної моделі взаємодії суб’єктів управління та самоврядування в діяльності народного депутата Верховної Ради України, відповідно до цього охарактеризовано основні структурні елементи такої моделі, як найбільш оптимальної форми організації місцевої влади, що найбільш повно відповідає сучасним умовам політичного життя України.
Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю дослідження, науковою новизною. Одержані результати відкривають можливості їх практичного впровадження. Зокрема, розглянуті в роботі питання і проблеми, їх системний аналіз і висновки дозволяють вдосконалювати технологію владних відносин на загальнодержавному і регіональному рівнях; вони використовуються при розробці нормативних документів у сфері діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, кадрової та інформаційної політики, методології прийняття управлінських рішень; матеріали дослідження використовуються також для системного теоретичного вивчення проблем влади та управління на державному і регіональному рівнях; окремі положення можуть застосовуватись при розробці учбових програм в системі підготовки та перепідготовки державних службовців та осіб із складу резерву на керівні посади, особливо з політології, теорії управління та менеджменту в державних установах, філософії, теорії держави і права, проблем взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, впровадження адміністративного права.
Результати дисертаційного дослідження стали основою для вироблення:
- рекомендацій суб’єктам державного управління щодо оптимізації їх взаємодії з політичними партіями і громадськими організаціями на регіональному рівні;
- комплексу заходів Луганською обласною громадською організацією Регіон” щодо вдосконалення організаційної структури, як механізму коригування та інформаційно-аналітичного забезпечення взаємодії з суб’єктами державного управління;
- рекомендацій народним депутатам України щодо їх взаємодії з органами державної влади, політичними і громадськими організаціями у процесі вдосконалення механізмів державного регулювання.
Практичне значення одержаних результатів підтверджується довідками: Верховної Ради України (№ 05/3-70 від 29.09.2003р.), Луганської обласної державної адміністрації (№ 20/104-02 від 26.09.2003р.), актом Луганської обласної громадської організації Регіон” (№ 455 від 26.09.2003р.).
Особистий внесок здобувача. Здійснене дисертаційне дослідження є завершеною самостійною, науковою роботою. Основні теоретичні положення та розробки, які характеризують наукову новизну дослідження його теоретичне та практичне значення, одержані дисертантом особисто. Розробки співавторів, з якими була підготовлена програма, в дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в наукових доповідях, повідомленнях, виступах на науково-практичних конференціях, симпозіумах та семінарах. Зокрема, на обласній науково-практичній конференції Основні аспекти становлення державності у регіоні” (Луганськ, 1997); міжнародній науково-практичній конференції: Програма соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999-2010 роки” (Луганськ, 1998); регіональній науково-практичній конференції: Актуальні проблеми державного управління” (Харків, 1998); регіональній науково-практичній конференції: Децентралізація державного управління: досягнення та невдачі місцевих влад” (Дніпропетровськ, 1998); науково-практичній конференції: Стратегія економічного розвитку регіонів в умовах адміністративної реформи в Україні (Харків, 2000); VI міжнародній науково-практичній конференції: Університет і регіон” (Луганськ, 2000); VII міжнародній науково-практичній конференції: Університет і регіон” (Луганськ, 2001), науково-практичній конференції: Державне управління в умовах інтеграцій України в Європейській Союз (Київ, 2002). Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедр політології, світової філософії та естетики Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, на засіданнях кафедр філософії і методології державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 11 наукових статтях, у тому числі у фахових виданнях - 4 статті.
Структура та обсяг дисертації визначаються послідовністю реалізації задач та предмету дисертаційного дослідження. Останнє складається із вступу, трьох розділів, які включають дев’ять підрозділів, висновку та списку основних використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 245 сторінок, список використаних джерел - 270 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дослідженні ми згідно із його метою та задачами, методологічно та науково-теоретично обґрунтували закономірності та тенденції взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій як засобу підвищення ефективності державного управління на регіональному рівні. Усебічно проаналізовано сутнісні характеристики взаємодії суб’єктів соціального управління, досліджено історико-методологічну проблематику державного управління в системі соціального впливу з позицій його ефективності, подано теоретичне узагальнення проблеми вдосконалення взаємодії у відносинах між центром і регіонами.
Розгляд теоретичної бази розвитку владного механізму, аналіз розвитку політичної системи в Україні за попередній період дозволив дійти висновку, що форми організації суспільного життя, інститути й механізми його державного регулювання змінюються разом із розвитком цілісного соціального організму. Суспільно-політична система, що склалася в Україні з набуттям нею незалежності для забезпечення вирішення завдань перехідного періоду вже вичерпує свій ресурс. Головним її здобутком стало те, що вона дозволила закласти основи сучасного європейського, цивілізованого, демократичного суспільства. На цей час перед Україною стоять стратегічно нові цілі реформування політико-владних структур, зміни їх конституційних основ щодо переходу до парламентсько-президентської форми правління, що дозволить, насамперед, консолідувати суспільство, забезпечити його сталий розвиток, і дієздатність держави у здійсненні соціальних перетворень, збалансування всіх гілок влади у їх взаємодії з громадкістю. Згідно із визначеними науковими категоріями в дослідженні розглянуто громадське життя суспільства сучасної України як сукупність різновекторних і різноманітних у сучасному вимірі процесів соціальної взаємодії її суб’єктів, перш за все владних структур, політичних і громадських організацій. Встановлено, що поняття взаємодії охоплює взагалі весь спектр відносин між владними структурами, політичними, громадськими організаціями. Без взаємодії у їх діяльності не може бути стабільної держави, міцної влади, необхідної соціальної безпеки людини, суспільства. Встановлено, що рівень взаємодії державних структур, політичних і громадських організацій зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку. Взаємодія більш за все виявляється у сфері політики, особливо в управлінні, тому державне управління та регулювання слід вважати одним із основних механізмів, інструментів реалізації завдань взаємодії. Встановлено, що взаємодія владних структур, політичних і громадських організацій може використовуватися як засіб підвищення ефективності управління на регіональному рівні лише при створенні в суспільстві сукупності об’єктивних і суб’єктивних умов. Незміною умовою ефективності взаємодії є соціальний моніторинг, що передбачає системний аналіз процесів економічної сфери, соціального буття, що постійно змінюється і зумовлює зміст розподілу регулювання діяльності суспільства і людини на регіональному рівні.
Аналіз базових засад взаємодії дозволив визначити методологічні напрямки дослідження, а саме: теорію типів соціального розвитку і моделей формування управлінських еліт (кадрів взаємодії), що у свою чергу, дозволило виділити взаємодію як засіб соціально-політичного розвитку і як технологію здійснення влади суб’єктами; розробити відповідну модель ефективної взаємодії суб’єктів управління і самоврядування в Луганській області; обґрунтувати теорію політичної модернізації, згідно з якою і на основі функціонального підходу встановлено, що зміни системних якостей і функцій при взаємодії охоплюють ряд важливих процесів.
Встановлено, що однією із важливих підсистем соціального управління є система управлінських способів і форм діяльності суб’єктів сукупність принципів, рішень і дій, що втілюються в соціальних програмах і в соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб, збалансування соціальних інтересів людини, соціальних груп суспільства, розв’язання соціальних завдань та формування соціальних цінностей. Визначено, що в структуру соціального управління входить державне управління. Аналіз довів, що державне управління це діяльність особливого роду, зміст якої полягає у виконанні законів та інших актів органів державної влади шляхом різних форм організуючого впливу на суспільні явища і процеси. Встановлено, що специфіка державного управління як виду управлінської діяльності, полягає у тому, що воно у своєму здійсненні опирається на владу, здатну до примусу, поширює свій вплив на все суспільство, діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як державний апарат управління і публічні прояви суспільства. Визначено, що система державного управління охоплює всі сфери і галузі суспільного життя. В цій системі держава (суб’єкт управління) визначає державно-владний характер і переважно правову форму взаємодії, тобто певного роду суспільного відносини, через які реалізуються прямі і зворотні зв’язки між суб’єктами і об’єктами управління. Тому державне управління повинно відображати запити суспільства. Саме на ідеології побудови підконтрольної народові, прозорої системи державного управління, яка зорієнтована на якісне і ефективне надання населенню державних послуг, мають бути спрямовані адміністративні реформи, які проводяться в Україні.
У плані взаємодії суб’єктів соціального управління важливим є взаємодія таких гілок державної влади в Україні, як Верховна Рада України, інститут Президента, Кабінет Міністрів, міністерства, державні комітети (служби) та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві (територіальні) органи (підрозділи) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
В дослідженні, згідно з метою і задачами проаналізовано основні принципи та механізми підвищення ефективності регіонального управління в процесі взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій. Окремо здійснено аналіз проблем кадрового забезпечення ефективного регіонального управління в процесі взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій. Кадри розглядаються як головна складова управлінської діяльності у взаємодії на всіх її рівнях. Досліджено взаємодію владних структур, політичних та громадських організацій в контексті становлення громадянського суспільства, коли воно розглядається у якості одного із основних факторів і механізмів підвищення ефективного регіонального управління. Проаналізовано значення вирішення проблеми використання менеджменту людських ресурсів у взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій.
У результаті аналізу встановлено, що під кадровим забезпеченням системи управління слід розуміти кількісний і якісний склад керівників, у тому числі керівників структурних підрозділів установи. На цей час існуючий склад кадрів не відповідає ідеальній моделі управлінця професіонала. Проблемною залишається діяльність кадрових служб. Встановлено, що підрозділи по управлінню персоналом органів державної влади, установ та організацій нерідко укомплектовані людьми, що не мають фахових навичок, і їх вимоги до кадрів, при цьому не відповідають сучасним задачам організацій.
Аналіз громадського суспільства як соціального феномену ХХІ століття в аспектах, що нами досліджуються, показав, що соціальною цілю підвищення ефективності регіонального управління в процесі взаємодії влади та політики є побудова в державі наявної системи суспільних зв’язків та інтересів, які забезпечують вільну реалізацію кожною людиною її природних прояв. Це можливо лише в умовах громадянського суспільства і воно розглянуто нами як генеральний механізм вирішення дослідницької проблеми.
Аналіз генезису ідеї громадянського суспільства довів, що ця ідея коріниться в об’єктивно існуючій потребі та індивідуальної свободи, самоцінності кожної окремої особи: самим істотним і масштабним двигуном-механізмом подальшого державотворення виступає необхідність розвитку громадянського суспільства. При цьому, ми констатуємо, що громадянське суспільство відстало у своєму розвитку від становлення державності, а це, у свою чергу, знижує роль громадянського суспільства як цілі, фактору і механізму оптимізації ефективної взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій.
Аналіз питань ефективності управління також свідчить, що державні установи на регіональному рівні постійно натикаються” на проблеми зіткнення інтересів вертикальної влади”, в яку якби вмонтовано державні установи, із інтересами горизонтальної влади”, які сприймаються як інтереси органів місцевого самоврядування. У зв’язку із протистоянням інтересів проблема управління в державних установах на регіональному рівні постійно ускладнюється. Більш помітно ці протиріччя проявляються на рівні діяльності обласних державних адміністрацій. Для узагальнення аналізу ефективності управління при взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій у досліджені використовувалися сім спеціальних критеріїв (розділ 2,ст. 65; розділ 3, ст.125). Згідно із цими критеріями, у наслідок проведеного соціального моніторингу стану структури та взаємозв’язків внутрішніх чинників мотивації і зовнішніх мотиваторів сумісного спілкування (поводження), виявлено, що в типології до мотиваційного менеджменту, у тому числі менеджменту органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних організацій та таке інше належать слідуючи першочергові компоненти, які враховуються недостатньо: персональні надбавки до окладів, премії, підвищення авторитету працівників і довіри до них в колективі; персональні доручення виконувати особливо важливі, відповідальні роботи; службові відзнаки за професіоналізм, вищу професіональну комптетентність; матеріальне заохочення з одночасним підвищенням по службі, або переміщенням по вертикалі тощо.
В дисертаційному дослідженні здійснено аналіз взаємодії як людського менеджменту взаємозв’язку владних структур, політичних та громадських організацій. Встановлено, що в основі механізмів усього процесу крім кадрового забезпечення та становлення громадянського суспільства, слід вважати, насамперед, менеджмент людських ресурсів. Менеджмент людських ресурсів базується на теоретичних дефініціях, як то: управління”, менеджмент”, менеджмент у сфері людських ресурсів”. Зведення системи вказаних категорій до єдиного узагальнення дозволяє застосовувати кращі парадигмальні включення різних концепцій у їх єдності, що означає: менеджмент, перш за все, - мистецтво ведення справ, управління тим, чи іншим об’єктом; володіння фаховою майстерністю за допомогою більш ефективних принципів управління; співчуття хазяїна, що співвідноситься із дбайливим відношенням до людей та із використанням прийомів, що дозволяють впроваджувати методи жорсткого адміністрування для успішного виконання поставлених цілей. Визначено, що сфера застосування менеджменту у світовій практиці також базується як на понятті менеджменту людських ресурсів так і на менеджменті рівнів управління, які у даному дослідженні розроблено на прикладі видів діяльності у сфері менеджменту (мал.1.1.-1.3.). Доведено також, що сучасний соціальний менеджмент у сфері управління являє собою особливий тип гнучкої організаційної системи управління цією системою. При аналізі визначено особливості менеджменту, як системи людських ресурсів; особливості менеджменту на регіональному (обласному) рівнях; регіональний менеджмент; менеджмент виробничо-господарської діяльності; менеджмент управлінського персоналу і м’який менеджмент” політичних партій та організацій.
Дослідження показало, що серед усіх чинників, які впливають на процеси реформування державного управління в аспекті вирішення проблеми ефективності взаємодії суб’єктів управління і самоврядування, особливе значення має правове, ідеологічне та інформаційне забезпечення взаємодії суб’єктів управління як на рівні теоретичного модулювання так і на рівні практичних технологій. При цьому доведено, що формування державного правового поля є у свою чергу, системозабезпечующим чинником підвищення ефективності державного управління в цілому та управління на регіональному рівні у їх взаємодії.
На основі визначеного співвідношення державного та місцевого управління у дослідженні сформульовані теоретичні концепції самоврядування, серед яких: а) суспільна теорія”, відповідно до якої сутність самоврядування, надання місцевому суспільству права самому завідувати своїми суспільними інтересами та зберігати за урядовими органами вирішувати лише державні справи; б) державна теорія” це можливість бачити у самоврядуванні службу місцевого суспільства служіння державним інтересам”.
Встановлено, що правове забезпечення управлінських процесів в Україні і у тому числі в Луганській області, все ще недостатнє, досить низьке, в основному з причин ігнорування суб’єктами влади і політики існуючого на цей час досвіду та низького рівня розвинутості інформаційно-правового забезпечення управління. Згідно з результатами дослідження є можливість визначити для органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, політичних та громадських організацій взаємодію як засіб підвищення ефективності управління на всіх рівнях.
Проведене в рамках дисертаційної роботи дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу і засвідчило ось що:
1. Діяльність владних структур, політичних партій і громадських організацій свідчить про все ще недостатню розробку загальнотеоретичних засад в системі владно-партійних взаємодій, особливо щодо методології досліджень, напрямів і механізмів удосконалення державно-управлінського впливу на центральному і регіональному рівнях.
2. Одним із основних напрямків розв’язання проблеми ефективності державного управління є вирішення проблеми вдосконалення взаємодії між центром і регіонами на рівні місцевого самоврядування. Концептуальною базою вирішення вказаної проблеми має бути такий підхід, який обумовлює риси державно-організованого суспільства, де мають бути визначені не максимальні, а граничні можливості самоврядування з метою розвитку демократії і забезпечення суверенітету народу, а отже, оптимальне співвідношення державного управління і самоврядування, їх співвідношення на місцевому рівні.
3. Аналіз сучасної наукової юридичної, політичної літератури, процесів, що відбуваються на центральному, регіональному та місцевому рівнях влади свідчить про необхідність враховувати узагальнені риси новітнього етапу місцевого і регіонального розвитку, необхідність: децентралізації державного управління, особливо на регіональному рівні і деконцентрації (з урахуванням принципів взаємодії) владних повноважень з передачею на місцевий і регіональний рівень відповідних фінансових ресурсів, реалізації принципів субсидарності; зміни стереотипів відношення до державного управління від суперцентралізованої системи ручного” управління до переходу на метод регуляторної політики і активної взаємодії; перехід на стратегічне планування регіонального розвитку шляхом розробки, впровадження та підтримки програм розвитку, у тому числі національної програми місцевого і регіонального розвитку; впровадження ринкової ідеології нових кодексів - земельного, цивільного, господарського, податкового і в умовах взаємодії створення сприятливого для місцевого і регіонального розвитку правового клімату; реформування адміністративно-територіального устрою, вдосконалення адміністративного законодавства, системи адміністративної юстиції, у тому числі за рахунок прийняття Адміністративного кодексу і кодексу про Адміністративні процедури.
4. Впроваджувати сучасні технології управлінської діяльності, моделі діяльності кадрових служб, служб управління персоналом. В основу відпрацьованої нами моделі діяльності кадрової служби покладено процес інформаційного управління персоналом, який можна уявити у вигляді: множини узгоджених, постійно прийнятих і реалізованих рішень, спрямованих у кінцевому рахунку на досягнення головної цілі функціонування управлінської організації.
Завдяки впровадженню вказаної моделі вже на рівні соціально-управлінсько-дослідницького експерименту стало все більш притаманними: ефективність, яка досягається за рахунок чіткого розділу обов’язків між державними службовцями структурних підрозділів; дотримання ієрархії влади, яка дозволяє посадовій особі вищого рівня контролювати виконання завдань співробітників нижчого рівня; безособова адміністративна діяльність, у межах якої кожний державний службовець виступає не як індивід, а як носій соціальної влади на території конкретного регіону (міста, селища та таке інше); завдяки втілення в практику державного управління області саме цих особливостей держслужбовці стали у більшій мірі відігравати виключну роль як функціонерів управління, а поняття бюрократизм” почало все більше втрачати відтінок негативу.
5. У державі на всіх її рівнях для повноцінного здійснення усіх завдань і реалізації відповідних функцій необхідно створювати різноманітні державні організації, які у своїй сукупності утворюють механізми держави (систему всіх державних організацій, що здійснюють її завдання і реалізують функції). Серед існуючих функцій виділено найважливішу співробітництво з політичними партіями, громадськими організаціями і рухами, що закладає основу для стабільності у суспільстві та розширює базу формування громадянського суспільства. Як свідчить наше теоретично-експериментальне дослідження передумовою взаємодії (співробітництва) є слідуючі ідеї: продовження роздержавлення частини державних підприємств і установ; дотримування законодавства, яке б регулювало взаємовідносини між підприємствами та установами на основі принципу дозволено все, що не заборонено законом”, а між підприємствами, установами, з одного боку, та державними органами, з іншого боку, на основі принципу заборонено все, що прямо не дозволено законом” щодо останніх; розробка і втілення демократичних процедур, що притаманні громадянському суспільству для вирішення соціальних конфліктів.
6. Уникнення багатьох існуючих протиріч дозволяє ліберально-соціальна ідея, у межах якої, на наш погляд, процес взаємодії владних структур, політичних та громадських організацій в контексті становлення громадянського суспільства проходить більш інтенсивно. Основою громадянського суспільства у такому розумінні ми вважаємо приватну власність, яка ставить людину в однакові юридично-правові умови перед законом і водночас робить її вільною. При тому слід враховувати, що громадське суспільство не може безпосередньо ініціювати ті чи інші управлінські цілі, засоби і задачі на регіональному рівні. Такий механізм може здійснюватися лише самим громадянським суспільством через культуру, право і її головну складову мораль. Виходячи із цього вважаємо, щоб органи місцевої виконавчої влади, особливо на рівні області та органи місцевого самоврядування всіх рівнів не лише допомагали формуванню ідеї громадянського життя але і працювали над створенням моделі нової для України сфери громадянського суспільства, в яку ми на території кожного регіону включаємо життєдіяльність партій і громадських організацій. Саме у таких умовах можуть бути зведені нанівець соціальні конфлікти, протилежні мотиви і протистояння, що дозволить зупиняти руйнування соціуму і на основі самосвідомості кожного регіону визначати пріоритети на майбутнє, основні цілі соціального і державного розвитку суспільства.
7. Упроваджувати визначену у дослідженні концептуальну модель використання людських ресурсів на основі провідної теорії самоврядування і відповідно до чинного Закону України Про місцеве самоврядування”. Розроблена модель передбачає швидке і рішуче зміцнення державної влади шляхом продовження її вертикалі на основі створення авторитетного представництва структур Президента і Кабінету Міністрів, яка, спираючись на правоохоронні органи, дозволяє більш послідовно відстоювати загальнонаціональні інтереси; боротися з проявами тенденцій переродження самоврядування в самоправство, термінове доповнення Закону України "Про місцеве самоврядування” щодо виключення можливості використання його органів у політичних цілях за рахунок представництва громадських інтересів в органах місцевого самоврядування на всіх його рівнях; створення єдиного на місцевому районному, міському й обласному рівнях для державних органів, органів місцевого самоврядування інформаційно-аналітичного і правового поля з відповідними структурами.
8. Адаптувати до умов окремого регіону і впроваджувати визначену на основі дослідження і соціально-научного експерименту адміністративно-ліберальну модель управління, яка, на наш погляд, може максимально створити умови і забезпечити ефективність взаємодії органів управління і самоврядування. Модель, що пропонується, відображає спосіб вирішення основного протиріччя державного управління; нейтралізацію сил, які у соціумі діють руйнівно на управління; можливості, які визначають сутність розвитку громадянського суспільства. Модель базується на загально прийнятих суспільних цілях, а саме: центризмі, який визначається як свідомий компроміс між регіонами і державними інтересами на користь останніх; компліментарність державних силових структур, політичних та громадських організацій на регіональному рівні на основі регіональних інтересів; громадянське суспільство; ідеологію, яка відображає суму загальнолюдських ідей, що поєднується з історією становлення і розвитку державності та регіонального самоврядування; політику підтримки і розвитку середнього класу та його реальну участь в соціально-економічному житті; напівавтомність як правовий фундамент адміністративно-ліберальної моделі самоврядування. Впровадження даної моделі співвідноситься із створенням обласної громадської організації з відповідними структурами, та комплексної регіональної програми розвитку області, на наш погляд, є прообразом майбутньої системи інституалізації процесів регіонального розвитку. Дана адміністративно-ліберальна модель активізує взаємодіяльність не лише органів державної влади, місцевого самоврядування, а і політичні партії, громадські організації, їх лідерів, депутатів рад всіх рівнів, у тому числі депутатів Верховної Ради України.
9. Дані висновки є результатом не лише системного наукового аналізу проблем державного управління, вивчення світового і вітчизняного досвіду державотворення, а й результатом практичної діяльності народного депутата України, його зусиль конструктивно і гармонічно поєднати загальні інтереси держави з регіональними інтересами, у тому числі й Луганської області.
10. Розробка визначеної у дослідженні цільової регіональної програми та створення громадського об’єднання Регіон” у межах Луганської області стало прикладом результативного використання висновків наукового дослідження щодо впровадження в сучасне суспільне життя регіональної політики та практики державотворення.
11. Використання методології та результатів проведеного наукового пошуку дозволяє автору активно впливати на практику законотворчої діяльності Верховної Ради України, особливо на стадіях ініціювання, обговорення та прийняття законів, у тому числі, як приклад, законів України Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та Про недержавне пенсійне забезпечення”.
12. Принципи та механізми конструктивної взаємодії владних структур, політичних і громадських організацій на державному та регіональному рівнях, що були висвітлені у даному дослідженні можуть бути рекомендовані для використання депутатським корпусом України усіх рівнів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України: Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. К.: Преса України, 1997. - 80с.
2. Закон України Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97. // Відомості Верховної ради України. - 1997. - №24. - С.32.
3. Закон України Про державну службу: Закон України” // Голос України. - 1994. - № 2.
4. Закон України Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”// Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 13. - С.110.
5. Закон України Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ // Уряд. кур’єр .- 2002. - 19 січня.
6. Закон України Про внесення змін до закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування»//Голос України. - 1992. - № 76.
7. Закон України Про місцеве самоврядування в Україні”. Офіційні видання. - К.: Парламентське видавництво, 1997.- 100с.
8. Закон про місцеве самоврядування в Україні: наук.-практ.комент. - К.: - Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999. 125с.
9. Закон України про місцеві Ради народних депутатів та місцеві і регіональне самоврядування // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 28.- С.387.
10.Закон України Про державну службу”// Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 52. - С.170.
11.Закон України Про місцеві державні адміністрації”// Уряд. кур’єр. - 1999. - 15 травня.
12.Закон України Про Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу” № 228-IV від 21 листопада 2002 р.// Офіційний вісник України. 2002. - №50. С.8

13. Закон Украины О занятости населения” от 01.03.91г. (с изм. и доп. по состоянию на 01.11.1997г.) // Нове законодавство України. К.: Україна, 1992. - Випуск 2. - С. 110.
14. Закон Украины Об оплате труда” № 37 от 20.04.1995г. (с изм. и доп. по состоянию на 01.11.1997г.) // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №17. - С.121.
15. Закон Украины О коллективных договорах и соглашениях” от 01.07.93г. (с изм. и доп. на 01.11.1997р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №36. - С.915.
16. Закон про політичні партії в Україні//Відомості Верх. Ради України. - 2001. -№23. - С.118.
17. Закон України Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області” від 5.06.99. № 970-XIV//Уряд.кур’єр. - 1999. - 7 червня.
18. Закон Украины «Про підприємництва в Україні»//Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24. - С.272.
19. Закон України від 2 жовтня 1992р. Про інформацію”//ВВР України. - 1992. -№ 48. - С.650.
20. Закон України Про державну службу” від 16.12.1993г.//Вісник Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - С.113.
21. Указ Президента України Про державну підтримку місцевого самоврядування в Україні» від 30.08.2001р. № 749/2001//Бюллетень законодавства і юрид. практики України. - 2002. - №10: місцеве самоврядування в Україні. - 448с.
22. Указ Президента України Про заходи щодо вдосконалення діяльності Адміністрації Президента України” від 20 серпня 2002 року № 729/2002//Голос України. 2002. - 21 серпня.
23. Указ Президента України Про основні напрямки соціальної політики на період до 2004 року” // Уряд. кур’єр. - 2000. - № 97.
24. Постанова Кабінету Міністрів Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності органів державної виконавчої служби” від 29 липня 2002р., № 1087//Уряд.кур’єр. - 2002. - 1 серпня.
25. Розпорядження Кабінету Міністрів України Про схвалення концепції Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування” від 25 липня 2002 року, № 416-р//Уряд.кур’єр. - 2002. - 27 липня.
26. Наказ Міністерства Освіти України Про тимчасовий перелік спеціалізацій, спеціальностей за якими здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою, № 1/9-333 від 31.08.99//Управління освітою. - 1999. - № 9. - С.15.
27. Положення про селищні, сільські, вуличні, квартальні, дільничні, домові комітети: Указ Президії Верховної Ради УРСР//Вед.Верх.Совета УССР. 1981. - № 3.
28. Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації кадрів державних службовців: Матеріали науково-практичної конференції 4-5 грудня 1997 року. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 216с.
29. Авер’янов А.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. - К.: 1979. - 265с.
30. Андрійко О.Ф. Адміністративна реформа і державний контроль в системі органів виконавчої влади // Правова держава: щорічник наук.праць Інституту держави і права ім.В.М.Корецького. НАН України. - К.: 2001.- Вип.12.- С.300-308.
31. Актуальні проблеми реформування державного управління: Матеріали щоріч.науч.-практ.конфер.наук.-пед.персоналу, слухачів, аспірантів Академії 29 трав.1997р./За ред.В.Князєва.- К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 312с.
32. Ансофф И. Стратегическое управление - М.:Экономика, 1989. - 519с.
33. Арато Э., Коген Д. Возрождение, упадок и реконструкция концепции гражданского общества / Полит.мысль. - М.: 1996. - 312с.
34. Арон Р. Этапы развития социалистической мысли./ М.: Прогресс, 1993. - 296с.
35. Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем. -Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 512с.
36. Архипов В. Стратегическая еффективность управленческих решений / Проблемы теории и практики управления. - 1996. - № 5. - С.117-122.
37. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. -М.: Юридическая литература, 1997.- 487с.
38. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. - М.: Юридич. литер., 1997. - 400с.
39. Аудит адміністративної діяльності: теорія і практика. - К.: Основи, 2000. -190с.
40. Ашин Г.К., Охотський Е.В. Курс елитологии. - М.: Спартак-демпресс, 1999. -368с.
41. Бадзьо Ю. Влада-опозиція-держава в Україні сьогодні. - К.: 1994. 142с.
42. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 226с.
43. Бакуменко В.Д., Сурмін Ю.П. Політична реформа гарантія демократичного розвитку українського суспільства: наук-метод.матеріали на допомогу лекторам / за заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. -К.: Вид-во ХУАДУ, 2003. - С.29.
44. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: уч.пособие для вузов. - Харьков: Ун-т внутр.дел, 1997. - 352с.
45. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. -Х.: ООО Фортуна-пресс”, 1998. - 464с.
46. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика / Монографія,2-вид., стереотип. - К.: МАУП, 2001. - 384с.
47. Белкина Т.М., Зражевская Т.Д. Организованные модели городского самоуправления: сравнительно-правовой анализ. М.: 1986. 145с.
48. Берлін Ісая. Чотири есе про свободу. К.: Основи, 1994. 410с.
49. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Бібліотека журналу «Нова політика». Навчальний посібник. К.: АМУПП, 1997. - 200с.
50. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: навч.посібн. -К.: АМУПП, 2000. - 200с.
52. Блок Віктора Ющенка: Відкритий лист до Президента України // Голос України. -2002. - № 158. - С.5.
53. Будуєн Ж. Вступ до політології. - 1995. 481с.
54. Бонденсюк В. Деякі проблеми законодавчого визначення компетенції органів місцевого самоврядування в Україні // Вісник УАДУ. - 1997. - № 1. - С.118-129.
55. Бутко І. Деякі проблеми становлення і розвитку територіального самоврядування в Україні // Місцеве та регіональне самоврядування України. - К.: 1992. - Вип.3. - С.5-11.
56. Браун П. Посібник з аналізу державної політики / Пер.з англ. -К.: Основи, 2000. - 243с.
57. Вайт Керол Г. Оцінювання: методи дослідження програм та політики / Пер. з англ. Р.Ткачука та М.Корчинської. На укр. ред. пер. О.Кілієвич. -К.: Основи, 2000. - 67с.
58. Васильев А.С. Управленчиские решения в производственных организациях (правовой аспект). -К.: 1996. - 186с.
59. Вебер М. Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1999. - 804с.
60. Вейлл Питер. Искусство менеджмента. - Пер.с англ.Козыревой И.Б. - М.: Изд-во «Новости», 1993.- 224с.
61. Веймер, Девід Л., Вайнінг, Ейнден Р. Аналіз політики: концепції та практика / пер. з англ. Іван Дзюб, Анатолій Олійник. Наук.ред.О.Кілієвич. -К.: Основи, 1998. - 654с.
62. Виконавча влада і адміністративне право /За заг. ред. В.Б.Аверьянова -К.: Вид-во ”Дім Ін-Юре”, 2002. - 668с.
63. Власть: Очерки современной политической философии Запада. / Я.Я.Мшвениврадзе, И.И.Кравченко, Е.В.Осипова и др. - М.: Наука, 1984. -228с.
64. Вон Р., Глассер М. Муніциальні фінанси для України. - Вашингтон, 1993. - 180с.
65. Воронин А.А. Техника как коммуникационная стратегия // Воскр.философ. -1997. - № 5. - С.96-105.
66. Воронкова А.Э.,Осыка А.П.Менеджмент в производственной сфере / Учебное пособие. - Луганск: Изд-во ВУГУ, 1996. - 160с.
67. Гаврилов Микола. Форми прояву влади / Схід, 2002.- № 5(48). - С.36-39.
68. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - М.: Логос, 1997. - С.60.
69. Гаджиев К.С. Політична наука. - М.: 1995. - 269с.
70. Гаєвський Б., Ребкало В. Культура державного управління. Організаційний аспект. Монографія. К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 143с.