ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ, ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ТА НЕЛІНІЙНІСТЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЛИНЬОВ Костянтин Олександрович

УДК 35.072.1

ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ, ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ТА НЕЛІНІЙНІСТЬ
У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

25.00.02 - механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук
з державного управління

Науковий керівник:
ТРОНЬ Віталій Панасович,
доктор наук з державного
управління, професор

КИЇВ - 2004

ЗМІСТ

ВСТУП ....... 4
РОЗДІЛ І
ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
ТА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНИМИ ІЄРАРХІЯМИ .................................................................................... 11
1.1. Теоретичні засади вивчення співвідношення централізації та децентралізації .. 11
1.2. Методологічні основи аналізу процесів централізації та
децентралізації в державних ієрархіях ........ 30
Висновки до першого розділу ......... 50
РОЗДІЛ ІІ
ЗМІСТ ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ТА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
В УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНИМИ ІЄРАРХІЯМИ ......................... 52
2.1. Нелінійність в управлінні державними ієрархіями ................................. 53
2.2. Сутність та співвідношення централізації та децентралізації у державному управлінні ......... 67
2.3. Базові форми децентралізації державного управління .... 86
2.4. Принципи побудови співвідношення централізації та децентралізації у державному управлінні ...... 107
Висновки до другого розділу ... 120
РОЗДІЛ ІІІ
ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРУ ДОВІЛЬНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ В ДЕРЖАВНИХ НЕЛІНІЙНИХ ІЄРАРХІЯХ ... 123
3.1. Співвідношення організації та самоорганізації в державному
управлінні ...................................................................... 124
3.2. Використання тимчасових мобільних управлінських структур в умовах децентралізації державного управління .............................................. 136
Висновки до третього розділу .... 160
ВИСНОВКИ ..... 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....... 168
ДОДАТКИ .... 188

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний світ зазнає фундаментальних динамічних соціальних змін, відбувається прискорення соціальних процесів. Формування нової культури управління, постіндустріальної наукової парадигми дає змогу вивільнити центральні органи влади від невластивих їм функцій та зосередити увагу на сучасних методах управління.
Процеси державотворення вимагають не лише оновлення або поліпшення елементів системи державного управління, що неналежно функціонують, а й радикального перетворення механізмів держави, зокрема правового й органі­заційного, забезпечення процесів регулювання централізації та децентралізації, яке є важливим чинником досягнення ефективності державного управління. Через співвідношення централізації і децентралізації в єдиному просторово-часовому контексті можна визначити місце, переваги і недоліки державної політики.
Актуальність теми дослідження визначається важливістю реалізації в Україні демократичних реформ, об’єктивними процесами розвитку й реформування суспільства в цілому, необхідністю проведення адміні­стра­тивної реформи в державі. Будь-які форми державного управління, його най­кращі організаційні моделі приречені на невдачу, якщо не буде встановлене раціональне співвідношення між центральними та регіональними органами влади й органами місцевого самоврядування. Державне управління має одночасно вирішувати як диференційовані, так і інтеграційні проблеми. Ефективність децентралізації прийняття рішень безпосередньо залежить від диференціації інтересів. Соціально-економічна диференціація високорозви­не­ного суспільства передбачає узгодження інте­ресів різних верств суспільства в результаті соціального обміну.
Актуальність теми зумовлена також зовнішньополітичним аспектом. Ратифікація Верховною Радою України Європейської Хартії місцевого самоврядування, вступ до Ради Європи визначили нові принципи організації й функціонування державного управління в Україні. Децентралізація влади належить до основних цінностей і пріоритетів, а також напрямів політики Європейського Союзу. Кожна держава-учасниця ЄС розробила і реалізує власну концепцію децентралізації влади. Розпад СРСР та розвиток пост­соціалістичних країн зумовили посилення інтересу до проблеми децентралізації державного управління.
Співвідношення централізації та децентралізації справляє значний вплив на соціально-політичну поведінку громадян у державі, створюючи тим самим передумови для виникнення та розвитку громадянського суспільства. Раціо­нальне співвідношення централізації та децентралізації в державному управ­лінні нашої держави є одним із основних чинників досягнення консенсусу в українському суспільстві, успішної реалізації демократичних реформ, входжен­ня України як рівноправного партнера до світового співтовариства.
Важливе значення для дисертаційного дослідження мають наукові праці А.Н.Авер’янова [1], Г.В.Атаманчука [4-5], П.Брауна [14], В.В.Василькової [20], О.І.Добролюбова [45], В.М.Князєва [64; 121], С.Ф.Серьогіної [142], Д.Стоун [153], В.В.Тертички [156], В.П.Троня [163] та інших, в яких висвітлюються різні аспекти теорії та історії державного управління.
Особливий інтерес для дослідження централізації, децентралізації та нелінійності становлять праці відомих вітчизняних і зарубіжних учених, таких як І.Б.Гоптарьова [31-32], М.Іллнер [196], В.В.Карпенко [60], О.М.Князєва [62], С.П.Курдюмов [63], К.Майнцер [89], Н.Р.Нижник [41; 102], І.Пригожин [115], М.О.Пухтинський [121], Г.Рузавін [138], М.С.Солодка [147], Г.Хакен [174-175], М.В.Харитончук [180], Т.Хорват [195] та інші.
Нагальна потреба в систематизації досліджень, науково-теоретичному вивченні та розробленні теоретико-практичних рекомендацій щодо співвідношення централізації та децентралізації в державному управлінні України зумовила вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям дослідження пов’язаний з плановим науковим проектом Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління і місцеве самоврядування в Україні” (№ 0199U00282). Дослідження виконане в межах тематичного плану науково-дослідної роботи № 15 Роз­роблення та дослідження ситуаційного моделювання управління в державних ієрархіях” (№ 0103U006817) кафедри інформаційних технологій Національної академії державного управління при Президентові України.
Автор досліджував напрям розробки нової стратегії управління в ієрархічних структурах з нелінійними залежностями.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні сутності й специфіки централізації та децентралізації в управлінні державними ієрархіями, їх впливу на розвиток і функціонування довільних структур управління.
Для досягнення цієї мети необхідно виконати такі завдання:
здійснити системний аналіз наукової літератури, законодавчої бази з вибраної теми дослідження;
уточнити та науково обґрунтувати сутність понять децентралізація управління”, нелінійна ієрархія”;
з’ясувати сутність співвідношення централізації та децентралізації в державному управлінні, розкрити механізми взаємодії центральних, регіональних органів і органів місцевого самоврядування;
розкрити головні завдання та бажані результати політики децентра­лізації державного управління в Україні;
установити базові форми процесу децентралізації державного управління та принципи формування співвідношення централізації і децентралізації;
виявити особливості вибору та основні риси у використанні тимчасо­вих структур управління в нелінійних ієрархіях в умовах децентра­лізації державного управління;
визначити фактори сприяння та основні напрями забезпечення процесів самоорганізації в державних управлінських структурах.
Об’єкт дослідження - державна ієрархічна управлінська структура.
Предмет дослідження - співвідношення централізації та децентра­лізації в управлінні державними нелінійними ієрархіями.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні про нелінійність співвідношення централізації та децентралізації в управлінні державними ієрархіями, яке постійно змінюється залежно від саморозвитку внутрішніх та зовнішніх впливів на систему державного управління, і передбачає існування множини можливих типів організаційних структур у державному управлінні.
Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань, перевірки гіпотези дослідження використано загальнонаукові методи теоретичного (вивчення й аналіз літературних джерел з метою відбору, накопичення і систематизації матеріалу, його теоретичного осмислення; застосування синергетичного підходу до соціальних явищ та чинників) та емпіричного (синтез, спостереження, вивчення й узагальнення конкретного управлінського досвіду) рівнів.
Достовірність отриманих результатів досягалася завдяки використанню методів наукової ідентифікації й зіставно-порівняльного аналізу літературних джерел. Застосування синергетичного підходу при дослідженні сучасних державних ієрархій дало змогу визначити фактори та напрями забезпечення процесів самоорганізації в управлінських структурах, узагальнити значний обсяг матеріалу та фактичні дані різних галузей науки, зокрема державного управління, політології, філософії, історії, економіки, соціології, біології, фізики тощо. Метод порівняльного аналізу дав змогу виділити базові форми та найбільш суттєві принципи децентралізації державного управління. Для форму­лювання рекомендацій і пропозицій щодо особливостей вибору довільних структур управління використовувалися методи синтезу, вивчення та узагальнення управлінського досвіду.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що системно досліджено взаємозв’язок централізації і децентралізації та їх вплив на управління державними ієрархіями, особливості прояву співвідношення цих категорій у період соціальної трансформації, зокрема:
уперше в сучасній вітчизняній літературі з’ясовано специфіку поня­тійного елемента нелінійна ієрархія” стосовно державного управлін­ня з використанням відомого в теоріях самоорганізації принципу не­лі­нійності;
доведена необхідність застосування нелінійності при дослідженні дер­жавних ієрархій. Це дає змогу враховувати альтернативність та не­стан­дарт­ність реакції соціальних систем при вивченні та прогно­зуванні шляхів їх еволюції;
удосконалено визначення принципу субсидіарності як практики постійного перерозподілу повноважень між управлінськими ланками, що враховує безперервну динаміку зміни умов функціонування дер­жавних ієрархій;
дістало подальшого розвитку концепція про базові форми децентра­лізації державного управління, яка узагальнює і розширює класи­фі­кацію американських учених;
обґрунтовано необхідність використання в управлінні державними не­лінійними ієрархіями всіх можливих типів організаційних структур, у тому числі й тимчасових, які покликані вирішувати певні специфічні проблеми в умовах швидкоплинності й невизначеності;
визначено залежність вибору довільних структур управління від співвідношення процесів самоорганізації та керованих організаційних зусиль.
Практичне значення одержаних результатів визначається їх спрямо­ваністю на розв’язання актуальних проблем співвідношення централізації та децентралізації в управлінні державними нелінійними ієрархіями, застосування тимчасових управлінських мобільних структур в умовах децентралізації державного управління.
Дисертаційне дослідження має практичне значення для викладання низки відповідних дисциплін у Національній академії державного управління при Президентові України, підготовки навчальних курсів магістерських програм та програм підвищення кваліфікації кадрів системи державного управління; для розробки програм короткотермінових та постійно діючих семінарів для державних службовців і посадових осіб органів влади.
Висновки, концептуальні підходи, що містяться в дисертації, можуть бути використані в законотворчій діяльності Верховної Ради України, правотворчій роботі центральних органів виконавчої влади, органів місцевого само­врядування, а саме: при проведенні адміністративної реформи в Україні, коригуванні її Концепції та програм реалізації ключових положень; у процесі доопрацювання проекту Концепції державної регіональної політики в Україні і законодавчого забезпечення державного регулювання розвитку регіонів; при підготовці обласними державними адміністраціями щорічних програм со­ціально-економічного та культурного розвитку, взаємодії з органами місцевого самоврядування в процесі їх обговорення та затвердження обласними радами депутатів; при навчанні активу політичних партій та громадських об’єднань.
Результати дослідження та висновки щодо базових форм та принципів децентралізації державного управління практично впроваджені в науково-дослідну діяльність, у навчальний процес в Центрі перепідго­тов­ки та підвищення кваліфікації керівних кадрів органів державної податкової служби України (довідка про впровадження № 481 від 21.10.2003 р.).
Теоретичні положення і наукові результати щодо використання тимчасових мобільних управлінських структур у практиці управління і врахування співвідношення організації й самоорганізації при виборі раціональних довільних структур управління були впроваджені при підго­товці та проведенні короткотермінових семінарів для працівників органів місцевого самоврядування центральних областей України (довідка про впровадження № 7/2 від 27.02.2003 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертаційного дослідження були апробовані автором під час щорічних науково-практичних конференцій: Використання тимчасових мобільних управлінських структур в умовах децентралізації управління” (Київ, 2000), Раціональне спів­відно­шення централізації та децентралізації у державному управлінні: основні тенденції сучасності” (Київ, 2002), Децентралізація державного управління: спів­відно­шення процесів організації та самоорганізації” (Київ, 2003), Принцип неліній­ності у державному управлінні” (Київ, 2004).
Найважливіші наукові результати дисертації обговорювались на кафедрі інформа­цій­них технологій Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Основні положення дисертації викладено автором у шести публікаціях, із них чотири - у фахових наукових виданнях. Висновки та пропозиції опубліковані автором самостійно.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, загального висновку, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації - 196 сторінки, з них 167 сторінок основного тексту, 9 сторінок додатків, 11 рисунків і таблиць. Список використаних джерел містить 213 найменувань, із них 23 - іноземною мовою.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Отримані наукові результати в сукупності дали змогу розв’язати наукове завдання, що має велике значення для розвитку вітчизняної науки державного управління, а саме: з’ясовано зміст співвідношення централізації та децентралізації в державному управлінні, виявлено й обґрунтовано шляхи використання довільних структур управління в сучасних умовах. Проведене дисертаційне дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу, що співвідношення централізації та децентралізації в управлінні державними ієрархіями є нелінійним явищем та передбачає існування множини різних типів організаційних структур. У сучасних моделях державного управління слід враховувати як внутрішні, так і зовнішні впливи на систему державного управління.
На основі узагальнення результатів дослідження зроблені такі основні висновки й запропоновані рекомендації, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Наприкінці XX ст. підвищується інтерес політиків, наукової спільноти, громадськості до проблеми децентралізації державного управління. Аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури й законодавчої бази щодо співвідношення централізації та децентралізації показує, що проблема недостатньо досліджена. Незавершеність розробки окресленої пробле­матики створює необхідні передумови для її ґрунтовного та всебічного дослідження.
2. На основі ґрунтовного вивчення різноманітних підходів до визначення централізації сформулюємо власне визначення децентралізації державного управління, під яким розуміємо процес передачі відповідальності за планування, розподіл та реалізацію ресурсного забез­печення від центральних органів державної влади до регіональних, місцевих органів державної виконавчої влади і самоврядування. Поняття децентралізація” є родовим щодо понять деконцентрація”, деволюція”, делегування”.
Доведено, що нелінійна ієрархія є структурною організацією складних відкритих багаторівневих систем, елементи яких по-різному впорядковані за рівнями як субординації, так і координації. Будь-якій соціальній ієрархії притаманні нелінійні характеристики, а отже, система державного управління характеризується не тільки своїми властивостями та структурою, що існують у цей час, а й набором потенційних (що належно не проявляють себе у певних умовах) структур, які перебувають між собою у відносинах альтернативності.
3. З’ясовано, що в процесі дослідження будь-якої державної нелінійної ієрархії необхідно зосереджуватися не на існуванні повністю централізованої чи децентра­лізо­ваної системи, а на певному співвідношенні централізації та децентра­лізації в державному управлінні. Ці принципи управління виступають як певна взаємодіюча єдність, спрямована на підтримання структури та виконання ієрархією функцій. Властивості згаданої єдності не зводяться до простої суми властивостей окремо взятих централізації та децентралізації.
Механізм взаємодії центральних, регіональних владних інститутів й органів місцевого самоврядування включає в себе наявність:
прозорої й чіткої системи правових регуляторів, конституційної та законодавчої бази, які забезпечують процедуру взаємодії;
відкритих та контрольованих процедур розробки й реалізації проектів та моделей взаємодії;
різноманітних форм фінансування взаємодії за рахунок різних джерел.
4. Доведено, що співвідношення централізації та децентралізації у дер­жавному управлінні насамперед зумовлено політичними рішеннями та залежить від них. Різні моделі розподілу повноважень між ієрархічними щаблями у державному управлінні характеризують підходи до поділу влади та розподілу ресурсів між суперечливими інтересами учасників управлінського процесу. Політика децентралізації є ефективним соціально-політичним спосо­бом управління конфліктами в межах нелінійної ієрархії.
Одержані результати дають підставу констатувати, що головними завданнями та очікуваним результатом проведення політики децентралізації державного управління в Україні є:
чітке розмежування сфер діяльності, функцій та відповідальності між центральним, регіональним та місцевим рівнями влади;
виділення відповідних фінансових ресурсів та узгодження процедур бюджетного процесу для ефективного надання державних послуг;
вдосконалення прозорої процедури прийняття рішень органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування із залученням громадян до управління державою;
визначення послуг, які надає кожен із рівнів влади, чіткий розподіл власних і делегованих повноважень, усунення невідповідності між повно­важеннями щодо прийняття рішень і відповідальністю за надання послуг;
розробка комунікаційних та інформаційних стратегій взаємодії різних рівнів влади з громадськістю.
5. Установлено, що базовими формами децентралізації є: політична, територіальна, ринкова, адміністративна, фінансово-бюджетна та децентралі­зація надання громадських послуг. Основоположним принципом, що зумовлює чіткий розподіл прав та обов’язків у виконавчій вертикалі з делегуванням конкретних повноважень і рішень на адміністративно-територіальний рівень, де вони можуть виконуватися найбільш ефективно, є принцип субсидіарності. Його сучасний зміст відображає практику постій­ного перерозподілу повноважень між управлінськими щаблями, враховує динаміку зміни умов та обставин протягом певного часу.
6. Проблема вибору оптимального рішення з множини можливих, що виникає в державних нелінійних ієрархіях в умовах швидкоплинності й невизначеності соціальних процесів, радикальних змін у соціумі, призводить до поширення практики використання в управлінні тимчасових мобільних структур. Такі структури покликані розв’язувати складні специфічні проблеми, які не під силу традиційним структурам, або результативність їх діяльності є низькою і не відповідає викликам часу. Використання експертів та активне залучення громадян до участі в управлінні державою є найбільш характерними рисами нових оперативних форм управління, що певною мірою змінює звичну бюрократичну структуру організацій, традиційні уявлення про критерії раціональності та ефективності. Водночас це забезпечує більшу гнучкість, чутливість та неупередженість взаємовідносин між органами влади і громадянами. Функції експертів у державному управлінні полягають у наданні консультацій з виявлення й аналізу проблем державного управління, постановки завдань управлінського впливу; у розробці та реалізації управлінських рішень; проведенні їх експертизи; прогнозуванні вірогідних шляхів розвитку подій; технічному забезпеченні управлінського процесу; розробці механізму залучення громадян до участі в управлінні державою. Основними методами залучення громадян є: інформування; опитування громадської думки; проведення громадських слухань; створення консульта­тивних рад, цільових груп та громадських комітетів.
7. Зазначено, що соціальні системи та їх організаційні структури в умовах проведення політики децентралізації державного управління розвиваються шляхом поєднання керованих організаційних зусиль та самоорганізаційних процесів, які відбуваються в цих системах. Перехід навіть окремих елементів управлінських структур на принципи само­організації є суттєвою інновацією, що стосується організації в цілому. Факторами, які сприяють розгортанню процесів самоорганізації в рамках формальних владних структур, є: позитивне ставлення керівників до самоорганізації на різних щаблях ієрархії; готовність співробітників працювати в нових умовах; органічна включеність інновацій в організацію, врахування її внутрішніх характеристик. Визначено два варіанти самоорганізації в державних нелінійних ієрархіях: спонтанне формоутворення на основі ініціативної кооперації співробітників і цілеспрямоване утворення вищим керівництвом відносно автономних структурних одиниць, управління якими здійснюється самими їх учасниками без втручання представників вищої влади. У зв’язку з цим запропоновано використання таких основних напрямів забезпечення процесів самоорганізації в державних управлінських структурах: оптимальна організація соціального простору - перерозподіл завдань на користь виконавця, делегування повноважень, розвиток горизонтальних зв’язків тощо; формування єдиного культурного поля організації, системи організаційних цінностей; розвиток суб’єктного потенціалу - готовність та бажання співробіт­ників працювати в інноваційних умовах.
На основі результатів дослідження доцільно запропонувати такі рекомендації:
підвищити спроможність органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування розробляти й вдосконалювати процедури своєї діяльності, використовувати стратегічне планування з урахуванням динаміки співвідношення централізації та децентралізації для врегулювання конфліктів, досягнення консенсусу між різними ланками в ієрархії;
розробити дієві механізми залучення експертних груп до політичних й управлінських процесів, зокрема через аналіз політики у сфері забез­печення доступу до інформації та консультування, аналіз внут­ріш­ніх правил та процедур управління;
запровадити навчання державних службовців управлінню інформа­цій­ними процесами, сприяти створенню незалежних інформаційно-аналітичних центрів;
створити систему організаційних стандартів забезпечення процесів самоорганізації в державних управлінських структурах.
Отже, будь-яка складна відкрита соціальна система має ієрархічну структуру досить автономних підсистем, у якій сигнали, що надходять з верхнього рівня управління, не мають характеру жорстких команд, а задають параметри переходу підсистем від одного режиму функціонування до іншого. Врахування нелінійності дає змогу уникнути небажаної динаміки розвитку державної ієрархії, яка виникає в системах із занадто централізованим управлінням.
Перспектива подальших досліджень вбачається у вивченні взаємозв’язку державного регулювання та самоорганізації на нижчих рівнях державної ієрархії, процесів самоорганізації громад на шляху до побудови громадянського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов А.Н. Системное познание мира: Методологические проблемы. - М.: Политиздат, 1985. - 263 с.
2. Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління / Уклали: Г. Райт та ін.; пер. В. Івашко. - К.: Основи, 1996. - 128 с.
3. Аршинов В., Свирский Я. Философия самоорганизации. Новые горизонты // Общественные науки и современность. - 1993. - № 3. - С. 59 - 70.
4. Атаманчук Г.В. Некоторые проблемы познания государственного управления // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України: Сучасні проблеми державного управління / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2003. - Вип. 1. - С. 5 - 18.
5. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. - М.: Юридическая литература, 1997. - 400 с.
6. Афанасьев В.Г. Мир живого: системность, эволюция и управление.- М.: Политиздат, 1986.- 334 с.
7. Бабаєв В. Формування територіальної громади в місті: організаційні та правові аспекти // Управління сучасним містом. - 2003. - № 4 - 6. - С. 85 - 89.
8. Байерле П. Пропуск в бессмертие. - М.: Изд-во "Паруса", 1995. - 296 с.
9. Баранова К.К. Бюджетный федерализм и местное самоуправление в Германии. - М.: "Дело и сервис", 2002. - 240 с.
10. Баранцев Р.В. Имманентные проблемы синергетики // Вопросы философии. - 2002. - № 9. - С. 91 - 101.
11. Бйорнланд Л. Залучення громадян до участі в місцевому самоврядуванні на прикладі Угорщини та деяких інших країн Центральної та Східної Європи // Аспекти самоврядування. - 1999. - № 1. - С. 2 - 14.
12. Богословська І. Немає нічого прекраснішого за вільну людину, або кілька економічних есе // День. - 2003. - № 23. - 7 лютого. - С. 6.
13. Большая Советская Энциклопедия / Гл. ред. А.М. Прохоров. Изд. 3-е. - Т. 10. - М.: Сов. энциклопедия, 1972. - 592 с.
14. Браун П. Посібник з аналізу державної політики / Пер. з англ. - К.: Основи, 2000. - 243 с.
15. Бровинська Н. Демократизація та регіональні аспекти трансформації в Україні // Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 29 вересня - 1 жовтня 2000 р.). - К.: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. - С. 725 - 756.
16. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV - XVIII ст. Структура повсякденності: можливе і неможливе. - К.: Основи, 1995. - 543 с.
17. Бродский Б. Принцип избирательности в когнитивных системах // Общественные науки и современность. - 1993. - № 5. - С. 68 - 81.
18. Брэбан Г. Французское административное право. - М.: Прогресс, 1988. - 487 с.
19. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учебное пособие. Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Издательская корпорация "Логос", 2000. - 200 с.
20. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: Синергетика и теория социальной самоорганизации. - СПб.: Изд-во Лань, 1999. - 480 с.
21. Веймер Д., Вайнінг Е. Аналіз політики: Концепції і практика. - К.: Основи, 1998. - 654 с.
22. Войтович В. Виклики глобалізації та їх вплив на державне управління в контексті розв'язання герменевтичної проблеми // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України: Сучасні проблеми державного управління / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2003. - Вип. 1. - С. 168 - 183.
23. Волновые процессы в общественном развитии. - Новосибирск, 1992. - 227 с.
24. Вплив децентралізації на соціальну політику в Україні (за результатами соціологічного дослідження) / А.В. Ліпенцев, О.Є. Музичук, А.О. Чемерис, В.М. Ципук. - К., 2002. - 144 с.
25. Все о Японии. Региональная экономическая политика на рубеже веков // http://www.japantoday.ru/znakjap/ekonomika/029_02.shtml.
26. Гаєвська О. Місцеве самоврядування в контексті сучасної науки управління // Управління сучасним містом. - 2001. - № 10 - 12 (4). - С. 21 - 26.
27. Глазунова Н. Система государственного управления. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 551 с.
28. Глазычев В. Средовой подход в развитии города // Медіаполіс. - 1996. - № 1-2. - С. 86 - 93.
29. Глазьев С. В очередной раз на те же грабли? (К оценке "Стратегии развития Российской Федерации до 2010 года" Фонда "Центр стратегических разработок") // Российский экономический журнал. - 2000. - № 5 - 6. - C. 10 - 41.
30. Гомаюнов С. От истории синергетики к синергетике истории // Общественные науки и современность. - 1994. - № 2. - С. 99 - 106.
31. Гоптарева И. Федерализм как политико - правовой и социальный способ управления конфликтами и как средство их перманентного разрешения // Credo. - 1998. - № 6 // http://www.orenburg.ru/culture/credo/12/2.html.
32. Гоптарева И.Б. О некоторых сторонах политики взаимодействия разноуровневых структур власти // CREDO. - 2000. - № 21 // www.orenburg. ru/culture/credo/21/goptareva.html.
33. Государственное и муниципальное управление: Справочник. - М., 1997. - 496 с.
34. Государственное управление: основы теории и организации. Учебник. В 2 т. Т. 1 / Под ред. В.А. Козбаненко. Изд. 2-е, с изм. и доп. - М.: Статут, 2002. - 366 с.
35. Грицяк І.А. Право та інституції Європейського Союзу: Навчальний посібник. К.: К.І.С.”, 2004. 260 с.
36. Гурне Б. Державне управління / Пер. з франц. В. Шовкуна. - К.: Основи, 1993. - 165 с.
37. Дабла-Норрис Э., Норрегаард Д., Мартинез-Васкез Х. Бюджетная децентрализация в России: экономические показатели и проблемы реформ // http://www.hse.ru/ic/materials/decenter.htm.
38. Декларація щодо регіоналізму в Європі, прийнята асамблеєю Європейських регіонів // Управління сучасним містом. - 2001. - № 7 - 9 (3). - С. 162 - 170.
39. Делягин М. Государственное управление: проблемы и перспективы // Проблемы теории и практики управления. - 1999. - № 6 // http://www.ptpu.ru/issues/6_99/8_6_99.htm.
40. Дергачев В.А. Геополитика. - К.: ВИРА-Р, 2000. - 448 с.
41. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія/ Кол. авт.; Відпов.ред. - проф. Н.Р. Нижник. - К.: УАДУ при Президентові України, 1997. - 448 с.
42. Децентрализация и проблемы местных финансов и менеджмента: Материалы российско-американской конференции 28 - 29 ноября 2001 г. - Саратов: Поволжская академия государственной службы, 2001. - 96 с.
43. Децентрализация: эксперименты и реформы / Под ред. Тамаша М. Хорвата. - Будапешт: OSI/LGI, 2000. - 484 с.
44. Децентрализованные методы управления: Материалы семинара, сентябрь 1972 г. - М.: Знание, 1972. - 180 с.
45. Добролюбов А.И. Государственная власть как техническая система: о трех великих социальных изобретениях человечества. - Минск: Навука і тэхніка, 1995. - 239 с.
46. Евстигнеев В.Р. Идеи И.Пригожина в экономике. Нелинейность и финансовые системы // Общественные науки и современность. - 1998. - № 1. - С. 112 - 121.
47. Ерохина Е. Теория экономического развития: системно - синергетический подход // www.orel.rsl.ru/nettext/economic/erohina/2-1.htm.
48. Європейська хартія місцевого самоврядування // Самостійність місцевих влад та розподіл повноважень між ними: організація місцевого самоврядування відповідно до принципів Європейської хартії місцевого самоврядування: Матеріали міжнар. конф., м. Київ, 11 - 12 червня 2002 р. / Упоряд.: В. Кравченко, М. Пухтинський. - К.: Логос, 2002. - С. 246 - 254.
49. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. № 280/97 // Відомості Верховної Ради. - 1997. - № 24. - С. 379 - 432.
50. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. № 586 - XVI // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 20 - 21. - С. 426 - 443.
51. Застосування механізмів ефективності менеджменту в діяльності державних органів: Теорія і практика. К.: Видавничий дім КМ Академія”, 2001. 178 с.
52. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 2. - В 4 ч. - Ч. 1. - 380 с.
53. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 2. - В 4 ч. - Ч. 2. - 456 с.
54. Институты самоуправления: историко-правовое исследование / В.Г. Графский, Н.Н. Ефремова, В.И. Карпец и др. - М.: Наука, 1995. - 301 с.
55. Исаев И.А. Метафизика Власти и Закона: у истока политико-правового сознания. - М.: Юристъ, 1998. - 256 с.
56. Ігнатов В., Ребкало В. Вдосконалення владних відносин центру і регіонів // Управління сучасним містом. - 2003. - № 1 (9). - С. 17 - 26.
57. Казарновский А.С. Организационное проектирование на предприятии (игровой подход) / АН УССР. Ин-т экономики и промышленности; Отв. ред. В.И. Голиков. - К.: Наукова думка, 1990. - 216 с.
58. Калінюк Н. Бюджетна децентралізація в країнах з перехідною економікою // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Вип. 2. - С. 322 - 328.
59. Капица С. Модель роста населения земли и экономическое развитие человечества // Вопросы экономики. - 2000. - № 12. - С. 85 - 106.
60. Карпенко В. Протиріччя між виконавчою владою і місцевим самоврядуванням на регіональному рівні та механізми їх розв'язання: досвід України і Франції: Дис. ... канд. наук з держ. управління: 25.00.04. - Одеса, 2000. - 183 с.
61. Кілієвич О. Англо-український глосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки. К.: Видавництво Соломії Павличко Основи”, 2003. 510 с.
62. Князева Е.Н. Сложные системы и нелинейная динамика в природе и обществе // Вопросы философии. - 1998. - № 4. - С. 138 - 143.
63. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Антропный принцип в синергетике // Вопросы философии. - 1997. - № 3. - С. 62 - 79.
64. Князєв В.М. Соціальна технологія та управління соціальним процесом в Україні. - К., 1995. - 35 с.
65. Коваль О. Регіони та регіоналізм у системі загальнодержавного управління і регулюванні зайнятості // Управління сучасним містом. - 2001. - № 7 - 9 (3). - С. 33 - 47.
66. Козюра І. Місцеве врядування в Канаді. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 156 с.
67. Колісніченко Н. Взаємозв'язок державного регулювання та механізмів самоорганізації в управлінні вищою освітою: Дис.... канд. наук з держ. управління: 25.00.02 - К., 2003. - 201 с.
68. Конституція України. - К.: Видавництво "Право", 1996. - 56 с.
69. Концепции самоорганизации: становление нового образа научного мышления. - М.: Наука, 1994. - 353 с.
70. Концепция децентрализации государственных функций в Республике Казахстан (проект). Астана, 2000 г. // http://www.strategy.kz/docs/ conception.html.
71. Костарев С. Самоорганизация и управление в иерархической социально - экологической системе // http://www.lpur.tsu.ru/Public/book2000/ a013100.htm.
72. Костюк В.Н. Нелинейность как объект системного исследования // Теория, методология и практика системных исследований. Тезисы докладов. - М., 1984. - С. 59 - 62.
73. Кравчук Л. Державна влада: досвід адміністративної реформи в Україні. - К.: Інтелект, 2001. - 164 с.
74. Кравчук Р. Местное правительство: преимущества и недостатки децентрализации // Децентрализация и проблемы местных финансов и менеджмента: Мат-лы рос.-амер. конференции 28 - 29 ноября 2000 г. - Саратов: Поволжская академия государственной службы, 2001. - С. 35 - 50.
75. Крусян А. Децентрализация и деконцентрация публичной власти: соотношение в теории и законодательстве Украины // Юридический вестник. - 1999. - № 1. - С. 29 - 33.
76. Кудрявцев И., Лебедев С. Синергетика как парадигма нелинейности // Вопросы философии. - 2002. - № 12. - С. 55 - 63.
77. Кузнецова М. Дезорганизация и организация как свойства социальных систем // Проблемы теории и практики управления. - 1994. - № 6. - С. 93 - 98.
78. Культура городского самоуправления / Под ред. С. Вобленко. - Николаев: Тетра, 1997. - 367 с.
79. Курдюмов С., Малинецкий Г. Синергетика - теория самоорганизации // www.philosophy.nsc.ru/Publication/kurd_2.htm.
80. Лавренчук А. Децентралізація влади як напрямок реформи державного управління в контексті інтеграції України до Європейського Союзу // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - С. 106 - 110.
81. Ленин В.И. Развитие капитализма в России. Процесс образования внутреннего рынка для крупной промышленности. - М.: Политиздат, 1986. - 610 с.
82. Лесков Л.В. Регулируемое развитие России: принцип хрупкости хорошего // Общественные науки и современность. - 1996. - № 5. - С. 142 - 151.
83. Лесков Л.В. Футуросинергетика западной цивилизации. Задачи синергетического моделирования // Общественные науки и современность. - 1998. - № 3. - С. 149 - 160.
84. Линьов К.О. До проблеми нелінійності як визначальної характеристики державної ієрархії // Управління сучасним містом. - 2002. - № 10 - 12. - С. 31 - 39.
85. Лиховид О. Теорія і практика регіональної політики. - Херсон, 2002. - 100 с.
86. Лысякова Л. Развитие самоуправления на низовом уровне: сравнительный анализ России и Китая // Перспективы самоуправления и самоорганизации в России / Отв. ред. И.А. Бутенко. - М.: МОНФ, 2000. - С. 114 - 129.
87. Любищев А.А. Проблемы формы систематики и эволюции организмов: Сб. статей. - М.: Наука, 1982. - 278 с.
88. Маженина Е.А. Социальная самоорганизация: специфика, соотношение с организацией общества // http://www.lpur.tsu.ru/Public/book2000/ a013300.htm.
89. Майнцер К. Сложность и самоорганизация. Возникновение новой науки и культуры на рубеже века // Вопросы философии. - 1997. - № 3. - С. 48 - 61.
90. Малая Советская энциклопедия / гл.ред. Н.Л.Мещеряков. - М.: Советская энциклопедия, 1931. - Т. 3. - 927 с.
91. Малинецкий Г.Г. Нелинейная динамика и "историческая механика". Исторический анализ и планирование будущего // Общественные науки и современность. - 1997. - № 2. - С. 99 - 111.
92. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. - М.: Политиздат, 1988. - Т. 1. - 891 с.
93. Марчук Є.К. Україна: нова парадигма поступу. - К.: "Авалон", 2001. - 216 с.
94. Математическая энциклопедия / Гл. ред. И.М. Виноградов. - Т. 2. - М.: Сов. энциклопедия, 1979. - 1104 с.
95. Мерсер Д. ИБМ: управление в самой преуспевающей корпорации мира. - М.: Прогресс, 1991. - 456 c.
96. Месарович М., Мако Д., Такахара И. Теория иерархических многоуровневых систем. - М.: Мир, 1973. - 344 с.
97. Механизмы воспроизводства социальной иерархии // http://socnet.narod.ru/library/authors/llyin/uchebnik/2.html
98. Мильнер Б.З. Теория организации: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 480 с.
99. Михайличенко Е.В., Наливкин Ю.В. Системный подход к формированию диалектико-материалистического мировоззрения в преподавании физической и экономической географии // Иерархия и моделирование систем (философский и естественнонаучный анализ). - Казань: КГПИ, 1989. - С. 117 - 126.
100. Моисеев Н.Н. Системный анализ динамических процессов биосферы. Системный анализ и математические модели. - Вестник Академии наук СССР. - 1979. - № 1. - С. 97 - 108.
101. Назаретян А.П. Синергетика в гумманитарном знании: предварительные итоги // Общественные науки и современность. - 1997. - № 2. - С. 91 - 98.
102. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. - К., 1995. - 207 с.
103. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р. Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 160 с.
104. О'Коннор Д., Мак-