ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ: МЕХАНІЗМИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ

Короткий опис

ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 343.811

ЯГУНОВ Дмитро Вікторович

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ:
МЕХАНІЗМИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ
25.00.02 - механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Гансова Емма Августівна
доктор філософських наук, професор

ОДЕСА ― 2004

ЗМІСТ

ВСТУП ...................

7

РОЗДІЛ 1.
СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ ...........................................................

15

1.1. Поняття пенітенціарної системи, її структура та функції .....................

15

1.2. Політичні, правові та соціальні чинники формування пенітенціарної системи України ................................................................

32

1.3. Органи державного управління пенітенціарною системою ...................

50

Висновки до першого розділу ..........................................................................

74

РОЗДІЛ 2.
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ВІДНОСНО ЗАСУДЖЕНИХ

77

2.1. Поняття ресоціалізації засуджених...................

77

2.2. Засуджені і ув’язнені як соціальна група в Україні ................

109

2.3. Ресоціалізація засуджених як напрямок соціальної політики................

117

Висновки до другого розділу ...........................................................................

134

РОЗДІЛ 3.
АНАЛІЗ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ УПРАВЛІННЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЮ СИСТЕМОЮ В КОНТЕКСТІ
СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ..........................................................

136

3.1. Ресоціалізація засуджених як напрямок державної соціальної політики у зарубіжних країнах ...........................................................

136

3.2. Органи пенітенціарного управління в зарубіжних країнах ..................

143

Висновки до третього розділу .........................................................................

156

РОЗДІЛ 4.
МЕХАНІЗМИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ .............................

158

4.1. Вплив демократичних процесів в Україні на реформування пенітенціарної системи......................................................................................

158

4.2. Нові орієнтири державної соціальної політики щодо засуджених ...

168

Висновки до четвертого розділу ......................................................................

176

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ....

178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..........................

182

ДОДАТКИ .................

220

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВТК

―

Виправно-трудовий кодекс України

ВТУ

―

Виправно-трудова установа

ГУ

―

Головне управління

ГУЛАГ

―

Головне управління таборів (рос.)

ГУВП

―

Головне управління виконання покарань

ДДУПВП

―

Державний департамент України з питань виконання покарань

КВК

―

Кримінально-виконавчий кодекс України

КК

―

Кримінальний кодекс України

КМУ

―

Кабінет Міністрів України

МO

―

Міністерство оборони

МЮ

―

Міністерство юстиції

НКВС

―

Народний комісаріат внутрішніх справ

НКЮ

―

Народний комісаріат юстиції

ОВС

―

Органи внутрішніх справ

УВП

―

Установа виконання покарань

ПЕРЕЛІК ТАБЛИЦЬ

Таблиця 1

Погляд на в’язничну субкультуру крізь призму мови тотальної інституції

Таблиця 2

Дільниці у пенітенціарних установах відповідно до положень Кримінально-виконавчого кодексу України

Таблиця 3

Амністії у пострадянських країнах

ПЕРЕЛІК ДОДАТКІВ

Додаток А

Радянська в’язнична імперія (1953)

Додаток Б

В’язничне населення у СРСР

Додаток В

Співвідношення між переповненням та порушенням дисципліни в українських установах (51-а Південна колонія, м. Одеса)

Додаток Д

Засуджені та ув’язнені в Україні: кількість в абсолютних цифрах у порівнянні з кількістю засуджених та ув’язнених в Англії та Уельсі

Додаток Ж

Засуджені та ув’язнені в Україні та деяких інших країнах: кількість на 100 тис. населення

Додаток З

Кількість ув’язнених на 100 тис. населення в деяких країнах (2002)

Додаток К

Кількість ув’язнених на 100 тис. населення в деяких країнах (карта)

Додаток Л

Засуджені та ув’язнені в Литві, Естонії, Латвії та деяких інших країнах: кількість на 100 тис. населення

Додаток М

Смертність у радянській в’язниці

Додаток Н

Смертність в пенітенціарних установах Англії та Уельсу, Північної Ірландії, Росії та України

Додаток П

Випадки самогубства у пенітенціарних установах Англії та Уельсу, Північної Ірландії, Росії та України

Додаток Р

Смертні випадки в пенітенціарних установах Англії та Уельсу, Північної Ірландії, Росії та України (інші, ніж самогубство)

Додаток С

Смертність серед ув’язнених у різних країнах (на 100 тис. населення)

Додаток Т

Розповсюдження туберкульозу в Україні

Додаток У

Тривимірність соціальної політики

Додаток Ф

Цілі ув’язнення в Україні результати опитування

Додаток Х

В якій мірі термін „соціальна робота” відноситься до ув’язнених та засуджених результати опитування

Додаток Ц

Бюджет МВС Україні та пенітенціарного відомства (Головного управління виконання покарань МВС і ДДУПВП) (1992-2004)

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Вітчизняна практика виконання покарань дає підстави стверджувати, що держава не вживає ефективних заходів для того, щоб нейтралізувати негативні наслідки цього вимушеного примусу і досі ще не створила управлінських механізмів для ресоціалізації засуджених.
Питання державного управління пенітенціарною системою України є для науки мало дослідженими. Управлінській діяльності вітчизняного пенітенціарного відомства, яке представлене Державним департаментом України з питань виконання покарань, наукою державного управління увага майже не приділяється. Пенітенціарна діяльність аналізується як правило тільки з погляду інших наук.
Праці радянських авторів, у яких висвітлювалися проблеми діяльності установ виконання покарань і які стосувалися ресоціалізації засуджених, багато в чому втратили свою актуальність. У них висувалися такі пропозиції, які призводили не до ресоціалізації засуджених, а до їх десоціалізації. Більше того, питання ресоціалізації в цих працях розглядалися як другорядні на фоні більш, як це здавалося, важливого завдання боротьби з рецидивною злочинністю. Наука приділяла більшу увагу до наслідків, ніж до причин.
Серед сучасних науковців, які висвітлювали проблемні питання державного управління пенітенціарною системою України, є О.Беца, О.Джужа, В.Пєтков, В.Трубніков, О.Яровий та інші. Велику увагу проблемам реформування вітчизняної пенітенціарної системи приділили Л.Багрій-Шахматов, Ю.Дрьомін, В.Льовочкин, О.Стефанов тощо. Особливо треба виділити наукові праці Г.Радова, який заклав основи концепції соціально орієнтованої пенітенціарної системи України.
У процесі аналізу проблемних питань державного управління пенітенціарною системою України були використані праці В.Бакуменка, Е.Гансової, В.Козбаненка, В.Костилева, В.Мельниченка, Н.Нижник, М.Панасюка та інших авторів. У дисертаційному дослідженні знайшли своє відображення наукові розробки та ідеї П.Надолішнього щодо організаційно-функціональної структури державного управління.
Власне питання ресоціалізації засуджених в Україні розглядалися у працях В.Трубнікова, В.Наливайка, Н.Пісоцької, О.Пташинського, А.Ярового та інших науковців. Але ця проблема аналізувалася тільки в світлі юридичної науки кримінально-виконавчого права. По-перше, визнавалося, що засуджені потребують певних соціальних послуг, але їх ресоціалізація не визнавалася комплексним напрямком державної соціальної політики. По-друге, увага приділялася до ресоціалізації засуджених, які відбули покарання. Ресоціалізація у пенітенціарних установах фактично залишилася поза увагою вітчизняних науковців.
Актуальність питань ресоціалізації засуджених обумовлена такими обставинами:
- засуджені в Україні є групою соціального виключення, що є реальною небезпекою для суспільства;
- існування такої соціальної групи призводить до ситуації, коли пенітенціарна система неспроможна нейтралізувати негативні наслідки, пов’язані з виконанням покарань. Незважаючи на те, що суспільство зробило певні кроки у напрямку розв’язання проблем в’язниці, вона залишається у більшості випадків наодинці з цими проблемами, які в’язниця об’єктивно вирішувати не в змозі. Можна констатувати відсутність системного погляду на в’язницю, її діяльність, наслідки цієї діяльності і заходи з їх нейтралізації;
- в Україні досі ще не створені державно-управлінські механізми соціальної роботи з засудженими, які дають можливість стверджувати, що робота з ними є справді комплексним напрямком соціальної політики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з виконанням тематичного плану науково-дослідницької роботи Розробка моделі регіонального центру дистанційного навчання як складової міжрегіональної інформаційно-освітньої мережі НАДУ при Президентові України” (номер державної реєстрації 0103U001651) Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України. Положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при реалізації Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки (Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №167) та Державної програми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004-2006 роки (Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2004 р. №1133).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є оновлення концепції ресоціалізації засуджених як комплексного напрямку державної соціальної політики, де концепція виступає як науково-теоретична база діяльності інституцій пенітенціарної системи в процесі виконання покарань як різновиду соціальної діяльності, та визначення теоретичної моделі організаційно-функціональної структури державного управління пенітенціарною системою України з адекватними механізмами ресоціалізації засуджених.
Для досягнення мети дослідження були визначені такі завдання:
- розробити і дати якісно нове визначення поняття пенітенціарної системи як об’єкту державного управління не тільки з формально-юридичної позиції, але і в аспекті соціальної політики та дослідити, з яких елементів складається пенітенціарна система;
- дослідити історичні та соціально-політичні умови розвитку пенітенціарної системи України і визначити її основні проблеми на сучасному етапі;
- розробити методологію дослідження процесів соціалізації, десоціалізації і ресоціалізації особи в період і після відбування покарання;
- дослідити і встановити кількісні і якісні характеристики соціальної групи засуджених та ув’язнених в структурі українського суспільства, які є показниками ефективності та результативності діяльності органів державного управління пенітенціарною системою;
- проаналізувати зарубіжний досвід державного управління пенітенціарною системою в аспекті надання соціальних послуг засудженим і вивчити можливості використання цього досвіду в Україні;
- розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо створення спеціалізованих управлінських структур, на які було б покладено комплексне надання послуг засудженим у контексті державної соціальної політики;
- започаткувати розроблення концептуальних основ перетворення пенітенціарної системи України на соціально спрямовану відкриту організацію.
Об'єктом дослідження є пенітенціарна система України та її складові, діяльність яких спрямована на ресоціалізацію засуджених у процесі і після виконання кримінальних покарань.
Предметом дослідження є механізми державного управління процесом ресоціалізації засуджених.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що надання пенітенціарній системі України соціальної спрямованості відкриє можливості для вирішення багатьох проблем, які негативно впливають на стабільність суспільних відносин і значною мірою є загрозою для безпеки українського суспільства. У свою чергу це можливе лише за умови переосмислення ролі та місця органів виконання кримінальних покарань в структурі державного управління і запровадження принципово нових управлінських механізмів.
Методи дослідження. З метою досягнення поставленої мети, вирішення завдань та перевірки гіпотези використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів.
Серед загальнонаукових методів увага приділялась:
- системному методу (у дисертаційному дослідженні пенітенціарну систему розглянуто як систему з великою кількістю підсистем);
- історичному методу, що було обумовлено необхідністю використання пенологічних знань, сформованих з середини 19 століття вітчизняними вченими і дослідниками США, Канади, Великої Британії, Німеччини і Франції, опублікованих як у дореволюційний і радянський часи, так і в період після здобуття Україною незалежності (А.Артамонов, Ю.Бехтерєв, А.Боттомс, Я.Броунлі, С.Вердан-Джонс, Д.Гарланд, А.Герцензон К.Гриффітс, Дж.Дігнен, Дж.Діттон, Д.Екстедт, М.Ісаєв, М.Кавадіно, М.Кесслер, Т.Клеар, Ч.Логан, Р.Мартінсон, Дж.Мейр, М.Нелліс, Е.Палмер, Т.Палмер, А.Піонтковський, С.Рекс, Б.Утєвський, А.Френсіс, М.Фуко, Б.Хадсон та інші). На основі використання історичного методу піддано аналізу сучасний стан виконання покарань в Україні і надані рекомендації в сфері реформування пенітенціарної системи;
- методу порівняльного аналізу, використання якого потребувало осмислення зарубіжного досвіду управління пенітенціарною системою.
У процесі дисертаційного дослідження знайшли своє відображення наступні спеціальні методи:
- контент-аналіз (при вивченні міжнародних документів і нормативно-правових актів України, США, Канади, Великої Британії, Північної Ірландії, Естонії, РФ, Молдови, Казахстану);
- конкретно-соціологічні методи (при вивченні кримінальних справ, аналізі практики виконання покарань і прокурорського нагляду за законністю їх виконання, інтерв’ю з практичними працівниками пенітенціарних установ України, Росії, Північної Ірландії і Канади, аналізі і узагальненні друкованих та електронних видань засобів масової інформації, а також дослідженні соціалізації засуджених в умовах ув’язнення (Південна виправна колонія №51, м. Одеса);
- статистичний метод (при аналізі статистичних даних щодо злочинності в Україні, кількісних і якісних показників соціальної групи засуджених та ув’язнених).
У процесі проведення дисертаційного дослідження використано власний досвід роботи в органах прокуратури.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у дослідженні державно-управлінських механізмів ресоціалізації засуджених на основі вивчення досягнень науки державного управління, соціології, кримінології, кримінально-виконавчого права і аналізу державної політики крізь призму системного осмислення історичного розвитку пенітенціарної системи України та його соціально-політичних чинників. Найбільш суттєві результати дослідження, які відображають внесок автора у розробку означеної проблеми, полягають у наступному:
уперше:
- обґрунтовано погляд на управління пенітенціарною системою як різновид державного управління у сфері соціальної політики і запропоновано нову теоретичну модель організаційно-функціональної структури державного управління пенітенціарною системою України;
- розроблено систему понять і категорій „пенітенціарна система”, „пенітенціарна функція держави” та „функції пенітенціарної системи”, де ці поняття розглядаються не в формально-юридичному контексті, а в аспекті комплексного надання соціальних послуг засудженим як категорії соціального виключення;
- доведено, що засуджені та ув’язнені в Україні є групою соціального виключення;
- досліджено роль та місце в’язниці як інституту суспільства та негативні наслідки його функціонування;
удосконалено:
- тлумачення інтегрально-функціональної природи державного управління пенітенціарною системою України;
- підходи до наукового обґрунтування особливостей процесу ресоціалізації засуджених під час та після відбування покарання і моделей ресоціалізації засуджених;
дістали подальшого розвитку:
- аргументація необхідності впровадження у вітчизняну практику зарубіжного пенітенціарного досвіду, запропоновані конкретні кроки в цьому напрямку;
- дослідження перспектив реформування системи органів пенітенціарного управління України в напрямку перетворення її на відкриту соціальну організацію зі статусом цивільної служби.
Практичне значення дисертації полягає у можливості застосування її положень:
- у наукових дослідженнях як основи для подальшого соціологічного і правового аналізу соціалізації, десоціалізації і ресоціалізації засуджених у процесі і після відбування кримінальних покарань;
- у державно-управлінській сфері і законотворчому процесі як рекомендацій, що можуть бути використані при розробці концептуальних та правових засад державного управління пенітенціарною системою України і державної соціальної політики щодо засуджених;
- у практиці управління пенітенціарною системою і її складовими як матеріалів, що можуть бути використані при реалізації Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки (Постанова КМУ від 15 лютого 2002 року №167) і Державної програми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004-2006 роки (Постанова КМУ від 30 серпня 2004 року № 1133).
- у навчальному процесі як матеріалів при вивченні навчальних дисциплін з державного управління, соціальної політики, соціології, аналізу державної політики, кримінології, кримінально-виконавчого права.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, пропозиції та висновки, які містяться в дисертації, викладені в публікаціях автора, оприлюднені на науково-практичних конференціях Права людини в Україні” (Одеса, 1999), Всеукраїнській студентській науковій конференції (Одеса, 2000), „Кадрове забезпечення управлінської діяльності на регіональному рівні” (Одеса, 2002), конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської державної морської академії (Одеса, 2002), Формування та реалізація регіональної політики в галузі охорони здоров’я” (Одеса, 2002), Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Одеса, 2002), Використання інноваційних технологій у вивченні соціальних та економічних дисциплін у вищій школі” (Одеса, 2002), Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (Одеса, 2003), Основні напрямки реформування органів внутрішніх справ в умовах розбудови демократичної держави” (Одеса, 2004), а також у доповіді на семінарі за підсумками стажування в Карлетонському університеті та Канадській виправній службі (Оттава, 2002).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у чотирнадцяти публікаціях, шість із яких є фаховими.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел (372 найменування) і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 234 сторінки з додатками і списком джерел, з них основного тексту 174 сторінки. У роботі наведено 3 таблиці, 18 додатків на 15 листах.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні підтверджено покладену в його основу гіпотезу, що надання соціальної спрямованості пенітенціарній системі України є нагальною вимогою сьогодення. Ознаки кризи управління системою установ, які виконують покарання, є наслідком спроб впровадження нових демократичних ідей за допомогою застарілих методів. Відповідно до завдань дослідження зроблено наступні висновки, що мають теоретичне і практичне значення:
1. Показано, що на сучасному етапі державне управління пенітенціарною системою України не розглядається як один з напрямків соціальної політики. У теорії та практиці державного управління органами виконання покарань домінує формально-юридичний підхід. Саме тому у роботі пропонується нове ставлення до в’язниці як до спеціального різновиду соціальної клініки. Отже, в дисертації в’язниця розглядається не як юридична інституція, а як соціальний феномен, якому притаманні не тільки правові, але й моральні цінності. Погляд на пенітенціарну систему лише як на сукупність органів виконання покарань призводить до того, що вона залишається віч-на-віч з негативними соціальними наслідками своєї діяльності, які самостійно вона подолати не спроможна. Пенітенціарне управління повинно базуватися на інтегрально-функціональних засадах, які передбачають пошук шляхів взаємодії установ, що виконують кримінальні покарання, з органами та закладами освіти, охорони здоров’я, агенціями з питань працевлаштування та надання соціальних послуг, а також інститутами громадянського суспільства щодо вирішення соціальних проблем, пов’язаних з виконанням кримінальних покарань.
2. У результаті дослідження історичних та соціально-політичних умов розвитку пенітенціарної системи України виявлено, що наслідки функціонування радянської в’язниці продовжують впливати на роль в’язниці у сучасному українському суспільстві та на характер державного управління пенітенціарною системою. Вітчизняна система пенітенціарних установ, на жаль, залишається закритою, автономною і мілітаризованою організацією. Її діяльність призводить на практиці до зростання рецидивної злочинності, розширення зони соціальної девіації та маргіналізації. В умовах демократичного суспільства та соціальної держави установи пенітенціарної системи повинні відображати зміну політичного режиму. Реалізація пенітенціарної функції держави має базуватися на відкритості, прозорості, соціальній спрямованості та відокремленні від будь-яких мілітаризованих структур. Це може бути забезпечене лише за умови участі інститутів громадянського суспільства та під його контролем.
3. Аналіз концепцій соціалізації, десоціалізації і ресоціалізації та дослідження практики застосування ресоціалізаційних технологій дозволили розробити науково-теоретичну модель процесу ресоціалізації, у центрі якої знаходиться відповідна категорія. Запропонований підхід повинен стати філософією, на основі якої має вироблятися державна політика у сфері виконання кримінальних покарань та прийматися управлінські рішення.
4. На підставі узагальнення характеристик засуджених та ув’язнених як соціальної групи українського суспільства визначено, що вони є групою соціального виключення. Існування такої групи є реальною небезпекою для суспільства не тільки з погляду негативної динаміки злочинності, а й у світлі регулярного порушення прав людини з боку держави, що тягне за собою зростання жебрацтва та бідності, розповсюдження захворювань на туберкульоз, посилення соціальних протиріч тощо. Тому органи державної влади і місцевого самоврядування та суспільство в цілому повинні змінити своє ставлення до цієї соціальної групи і розглядати засуджених і ув’язнених не як ворогів, а як повноцінних громадян. Перспективою подальших розвідок у цьому напрямку є дослідження чинників, які впливають на пунітивне ставлення українського пострадянського суспільства до злочину і злочинця, та створення умов для зміни цього ставлення в просоціальному напрямку.
5. Внаслідок вивчення досвіду зарубіжних країн запропоновано для вітчизняної пенітенціарної системи конкретні організаційні структури та механізми ресоціалізації засуджених. Прикладом цього могла б бути служба пробації, яка входить до системи органів державного управління у сфері виконання кримінальних покарань у зарубіжних країнах. Служба є самостійною організаційною структурою, призначеною для комплексного надання соціальних послуг як засудженим до покарання у вигляді позбавлення волі, так і засудженим до альтернативних санкцій. У процесі реформування організаційно-функціональної структури державного управління пенітенціарною системою України слід особливо звернути увагу на зарубіжний досвід функціонування так званої розділеної моделі державного управління пенітенціарною системою. Її сутність полягає в існуванні двох окремих управлінських структур: окремо для виконання кримінальних покарань, пов’язаних з позбавленням чи обмеженням волі, і окремо для виконання покарань в умовах вільного суспільства. У світлі поставлених завдань дисертаційного дослідження можна зробити висновок про доцільність впровадження у вітчизняну практику принципів та методів саме розділеної моделі державного управління пенітенціарною системою. Ця модель передбачає створення окремих механізмів ресоціалізації засуджених у в’язниці та в умовах вільного суспільства.
6. Доведено, що надання процесу виконання кримінальних покарань соціальної спрямованості передбачає створення автономної і незалежної управлінської структури. Це може бути Державна служба ресоціалізації засуджених. На соціальних працівників цієї служби має розповсюджуватися статус державних службовців. Служба повинна бути окремим відомством та мати відповідну мережу територіальних органів відповідно до адміністративно-територіального поділу України. Головним завданням Служби повинно бути комплексне надання соціальних послуг засудженим у сфері освіти, охорони здоров’я, працевлаштування та психологічної допомоги. Ці послуги повинні надаватися засудженим незалежно від типу покарання як під час, так і після його відбування. Вона також повинна здійснювати координацію зусиль інших органів державної влади та інститутів громадянського суспільства при реалізації останніми пенітенціарної функції держави у межах своєї компетенції. Однією з альтернатив цієї Служби може стати створення служби пробації за зразками, які упродовж тривалого часу були вироблені у зарубіжних країнах. У цьому випадку слід наголосити на необхідності впровадження розділеної системи пенітенціарного управління принаймні на регіональному рівні. Обласні служби пробації повинні бути наділеними повноваженнями щодо проведення соціальної роботи як при виконанні альтернативних санкцій, так і у пенітенціарних установах, що виконують покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі.
7. Показано, що окремі концептуальні положення дисертації потребують законодавчого закріплення. Тому в процесі дослідження був розроблений проект змін та доповнень до чинного кримінально-виконавчого законодавства, де ресоціалізація розглядається як право засуджених та ув’язнених і як основа їх правового статусу.
8. Встановлено, що якість надання соціальних послуг засудженим залежить від того, наскільки ефективною і результативною є взаємодія пенітенціарного відомства і його територіальних установ з іншими органами влади і управління, а також із інститутами громадянського суспільства. Тому головне призначення органів пенітенціарної системи на місцевому рівні має полягати у розробленні і реалізації відповідних ресоціалізаційних програм. Цілі та завдання зазначених вище програм повинні бути обумовлені соціальними характеристиками контингенту засуджених у певній установі чи регіоні та особливостями кримінальних покарань, що відбуваються засудженими. Тому доцільно говорити про механізми ресоціалізації засуджених, що створені у конкретній пенітенціарній установі чи в конкретному територіальному управлінні з питань виконання покарань.
9. Проведене дисертаційне дослідження дозволило висунути пропозиції щодо подальшого вивчення механізмів координації органів пенітенціарної системи України з метою реалізації ними пенітенціарної функції держави; питань розробки конкретних ресоціалізаційних програм з відповідним соціальним, правовим та фінансовим обґрунтуванням.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Загальна декларація прав людини (Universal Declaration of Human Rights. Adopted and proclaimed by General Assembly resolution 217 A (III) of 10 December 1948) // www.un.org
2. Мінімальні стандарті правила поводження з ув’язненими (Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners) // www.coe.int
3. Стандарті мінімальні правила ООН поводження із засудженими до альтернативних видів покарання (Токійські правила) (United Nations Standard Minimum Rules for Non-Custodial Measures (The Tokyo Rules). Adopted by General Assembly resolution 45/110 of 14 December 1990) // www.un.org
4. Європейська конвенція з нагляду за умовно засудженими та умовно звільненими злочинцями (European Convention on the Supervision of Conditionally Sentenced or Conditionally Released Offenders. Strasbourg, 30.XI.1964 // www.coe.int
5. Європейський кодекс поліцейської етики (The European Code of Police Ethics, Recommendation (2001)10, Committee of Ministers. Council of Europe) // www.coe.int
6. Конституція України. Київ: Преса України, 1997. 80 с.
7. Кримінально-виконавчий кодекс України // Голос України. №161 (3161). - 29 серпня 2003 року.
8. Закон України "Про міліцію" // Відомості Верховної Ради України, 1991, №4, ст.20.
9. Закон України „Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, №20, ст.151 (Із змінами, внесеними згідно із Законом №487-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, №15, ст.108.
10. Закон України Про боротьбу з захворюванням на туберкульоз” // Офіційний вісник України. 2001, №31. ст.1384.
11. Закон України „Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №46, ст.366.
12. Закон України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, №6, ст.39.
13. Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, №42, ст.213.
14. Закон України Про Державний бюджет України на 1992 рік” вiд 18.06.1992 №2477-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 35, ст.513.
15. Закон України Про Державний бюджет України на 1993 рік” вiд 09.04.1993 № 091-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 20, ст.212.
16. Закон України Про Державний бюджет України на 1994 рік” вiд 01.02.1994 №3898-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 20, ст.120.
17. Закон України Про Державний бюджет України на 1995 рік” вiд 06.04.1995 №126/95-ВР // www.rada.gov.ua
18. Закон України Про Державний бюджет України на 1996 рік” вiд 22.03.1996 №96/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 16, ст.111.
19. Закон України Про Державний бюджет України на 1997 рік” вiд 27.06.1997 №404/97-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 33, ст.207.
20. Закон України Про Державний бюджет України на 1998 рік” вiд 30.12.1997 №796/97-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 21, ст.109.
21. Закон України Про Державний бюджет України на 1999 рік” вiд 31.12.1998 № 378-XIV// Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 8, ст.59.
22. Закон України Про Державний бюджет України на 2000 рік” вiд 17.02.2000 №1458-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 14-15-16, ст.121.
23. Закон України Про Державний бюджет України на 2001 рік” вiд 07.12.2000 №2120-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 2-3, ст.10.
24. Закон України Про Державний бюджет України на 2002 рік” вiд 20.12.2001 №2905-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 12-13, ст.92.
25. Закон України Про Державний бюджет України на 2003 рік” вiд 26.12.2002 №380-IV // Урядовий кур’єр. №171. 18 вересня 2002 року.
26. Закон України Про Державний бюджет України на 2004 рік” вiд 27.11.2003 №1344-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, №17-18, ст.250.
27. Указ Президента України „Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві” від 18 березня 1998 року №200/98 // www.rada.gov.ua
28. Указ Президента України „Про утворення Державного Департаменту України з питань виконання покарань” №344/98 від 22.04.1998 року // Офіційний вісник України. 1998. №16. ст.589.
29. Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань. Затверджено Указом Президента України від 31 липня 1998 року N 827/98 // Офіційний вісник України. 1998. №31. ст.1162.
30. Указ Президента України „Про виведення Державного Департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України” №248/98 від 12.03.1999 року // Офіційний вісник України. 1999. - №11. - ст.415.
31. Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 роки. Затверджено Указом Президента України від 20 серпня 2001 року N 643/2001 // www.rada.gov.ua
32. Основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР. Постанова Ради Міністрів Української РСР №88, 1990 // www.rada.gov.ua
33. Структура центрального апарату Державного департаменту України з питань виконання покарань. Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року №286 // Офіційний вісник України. 1999. №9. ст.343.
34. Про затвердження граничної чисельності працівників центрального апарату Державного департаменту з питань виконання покарань. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. №286 // Офіційний вісник України. 1999. №9. ст.343.
35. Програма зміцнення матеріальної бази органів та установ кримінально-виконавчої системи на 2000 - 2004 роки. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. №986 // Офіційний вісник України. 2000. №25. ст.1053.
36. Про затвердження Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №167 // Офіційний вісник України. - 2002. - №8. ст.350.
37. Програма подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року №167 // Офіційний вісник України. 2002. №8. ст.350.
38. Державна програма соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004-2006 роки. Затверджена Постановою Кабінету Мністрів України від 30 серпня 2004 року № 1133 // Офіційний вісник України. 2004. - № 27. С.2344.
39. Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації. Наказ Державного Департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства соціальної політики України від 12.12.2003 №250/1562/342. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 р. за №6/8605 // Офіційний вісник України. - 2004. - №2. Ст.94.
40. Про затвердження плану заходів із забезпечення виконання Закону України „Про боротьбу з тероризмом”. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2003 р. №494-р // Офіційний вісник України. - 2003. - №32. ст.1720
41. Постанова Верховної Ради України Про приєднання України до Європейської конвенції про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками, 1964 рік // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, №31, ст.247.
42. Постанова Верховної Ради України „Про прийняття за основу проекту Закону України про Державну службу виконання покарань” від 26 грудня 2002 року №392-IV // www.rada.gov.ua
43. Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Державного департаменту України з питань виконання покарань. Затверджено наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 01.12.2003 року №224 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2004 р. за №24/8623 // Офіційний вісник України. - 2004. - №2. ст.74.
44. Положення про державний центр соціальних служб для молоді. Затверджено наказом Державного комітету України в справах сім’ї та молоді №10 від 04.02.2002. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2002 року за №185/6473 // Офіційний вісник України. - 2002. - №9. ст.430.
45. Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ злочинів загально кримінальної спрямованості. Затверджено наказом МВС України від 30 квітня 2004 року №458 // Офіційний вісник України. 2004. №27.- Ст.1805.
46. Угода між державним департаментом України з питань виконання покарань та Адміністрацією тюрем та пробації Швеції про співробітництво в процесі приведення кримінально-виконавчої системи України у відповідність до європейських стандартів. Грудень 2001 // Офіційний вісник України. - 2002. - №34. Ст.1831.
47. Уголовно-исполнительный Кодекс РФ. Принят Государственной Думой 18 декабря 1996 года. Одобрен Советом Федерации 25 декабря 1996 года (с изменениями на 16 марта 1999 года) // www.guin-uis.ru
48. Закон Российской Федерации от 21 июля 1993 г. N5473-1 „Об учреждениях и органах, исполняющих уголовные наказания в виде лишения свободы” // www.guin-uis.ru
49. Уголовно-исполнительный Кодекс Республики Казахстан от 13 декабря 1997 года, №208-1 // www.base.zakon.kz
50. Уголовно-исполнительный кодекс Республики Молдова. №1524-XII din 22.06.93, Mонитор №1/1 от 30.01.1994.
51. Закон Республики Молдова „О пенитенциарной системе” №1036-XIII от 17.12.96 // Мониторул Офичиал ал Р.Молдова №15 от 06.03.1997.
52. Постановление Правительства Республики Молдова о неотложных мерах по созданию необходимых условий для нормального функционирования учреждений пенитенциарной системы Министерства юстиции. №796 от 20.08.97 // Мониторул Офичиал ал Р.Молдова №66 от 09.10.1997.
53. Концепция развития пенитенциарной системы Министерства юстиции на период до 2000 года. №796 от 20.08.97 // Мониторул Офичиал ал Р.Молдова №66 от 09.10.1997.
54. Постановление Правительства Республики Молдова о создании Республиканского центра по координации мер социальной адаптации лиц, освобожденных из мест лишения свободы. №918 от 05.10.99 // Мониторул Офичиал ал Р.Молдова №112-114 от 14.10.1999.
55. Постановление Правительства Республики Молдова об утверждении Концепции реформирования пенитенциарной системы и Плана мероприятий на 2004-2013 годы по реализации Концепции реформирования пенитенциарной системы. №1624 от 31.12.2003 // Мониторул Офичиал ал Р.Молдова №13-15 от 16.01.2004.
56. Imprisonment Act (Estonia), passed 14 June 2000 (RT1 I 2000, 58, 376; consolidated text RT I 2002, 84, 492), entered into force 1 December 2000.
57. Penal Code (Estonia), passed 6 June 2001, (RT1 I 2001, 61, 364; consolidated text RT I 2002, 86, 504), entered into force 1 September 2002.
58. Police Service Act (Estonia), passed 14 May 1998, (RT1 I 1998, 50, 753), entered into force 15 June 1998.
59. Probation Supervision Act (Estonia), passed 17 December 1997, (RT1 I 1998, 4, 62; consolidated text RT I 2002, 82, 478), entered into force 1 May 1998.
60. Law on the Amendment of the Law of the Prosecutor’s Office (Republic of Lithuania), 13 October 1994 №I-599 // www.nplc.lt
61. Law on Social Services (Republic of Lithuania) // www.nplc.lt
62. Probation of Offenders Act 1907 // іn ‘United Nations (1951) Probation and Related Measures. New York: United Nations’, pp.330-362).
63. Criminal Justice Act 1991 // in. Livingstone Stephen, Owen Tim and McDonald Alison (2003) Prison Law. Ney York: Oxford University Press.
64. Criminal Justice and Public Order Act 1994 // in. Livingstone Stephen, Owen Tim and McDonald Alison (2003) Prison Law. Ney York: Oxford University Press.
65. Prison Act 1952 // in. Livingstone Stephen, Owen Tim and McDonald Alison (2003) Prison Law. Ney York: Oxford University Press.
66. The Prison Rules 1999 // in. Livingstone Stephen, Owen Tim and McDonald Alison (2003) Prison Law. Ney York: Oxford University Press.
67. Justice (Northern Ireland) Bill [HL] (introduced in the House of Lords on 4th December 2003).
68. Probation Board (Northern Ireland) Order 1982 // www.legislation.hmso.gov.uk
69. Treatment of Offenders Act (NI) 1968 // www.legislation.hmso.gov.uk
70. Corrections and Conditional Release Act. Correctional Service of Canada, February, 1996 // www.csc-scc.gc.ca
71. Абрамкин В.Ф. Поиски выхода. Преступность, уголовная политика, места заключения в постсоветском пространстве. М.: Права человека, 1996. 240 с.
72. Авербах И.Л. Проблема закрепления перековки // Проблемы уголовной политики. Книга 1. (Сборник статей). ― М.: ОГИЗ.- 1935. ― С.101-118.
73. Андреев В.В. Усилить карательную сторону режима в тюрьмах // Проблемы развития советского исправительно-трудового законодательства / Под общ. ред. В.А.Познанского. ― Саратов, 1961. ― С. 264-265.
74. Артамонов В.П. Наука советского исправительно-трудового права: Учебное пособие. ― М.: Академия МВД СССР, 1974. ― 130 с.
75. Бабосов Е.М. Прикладная социология: Учебное пособие для студентов вузов. 2-е издание. Мн.: ТетраСистемс, 2001. 496 с.
76. Багрий-Шахматов Л.В. Система уголовных наказаний и исправительно-трудовое право. Учебное пособие. Москва: Высшая школа МВД ССР, 1969. 76 с.
77. Баков И.И. Усилить кару в лишении свободы // Проблемы развития советского исправительно-трудового законодательства / Под общ. ред. В.А.Познанского. ― Саратов, 1961. ― С. 234-236.
78. Бакуменко В.Д., Надолішній П.І. Теоретичні та організаційні засади державного управління: Навчальний посібник. К.: Міленіум, 2003. 256 с.
79. Бехтерев Ю., Кесслер М., Утевский Б. Исправительно-трудовое дело в вопросах и ответах / Под ред Е.Ширвиндта. ― М.: Изд-во НКВД РСФСР, 1930.―188 с.
80. Большая советская энциклопедия. Третье издание. М.: Советская энциклопедия. 1988. Т.24-2. - С. 651.
81. Браун Пол. Посібник з аналізу державної політики / Пер. з англ. ― К.: Основи, 2000. ― 243 с.
82. Бундесон У. Надзор за отбывающими наказание на свободе. М.: Юрид. лит., 1979. 289 с.
83. Бушуев И.А. Новое в исправительно-трудовом законодательстве. ― М.: Юрид. лит., 1970. ― 128 с.
84. Верт Н. История советского государства. 1900-1991: пер. с фр. 2-е изд. ― М.: "Весь Мир", 1997. ― 544 с.
85. Волков Г. Наказание в советском уголовном праве // Проблемы уголовной политики. Книга 1. (Сборник статей). ― М.: ОГИЗ.- 1935. ― С. 40-74.
86. Вышинский А.Я. Революционная законность на современном этапе. ― М: ОГИЗ, 1932. ― 104 с.
87. Ганслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Пер. з англ. О.Перепадя. ― К.: Основи, 1995. ― 237 с.
88. Гансова Е.А. Сучасна соціальна та гуманітарна політика в контексті соціальної науки: Навч. посіб. Одеса: Видавництво ОФ УАДУ, 2000. 68 с.
89. Герцензон А.А. Уголовное право и социология. (Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики). ― М.: Юр. лит., 1970. ― 288 с.
90. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психология коллектива заключенных. ― М.: Высшая школа МООП СССР, 1968. ― 34 с.
91. Горлин Ю.М., Лившиц В.Н. Системный анализ качества планирования деятельности сложных производственны