ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА МЕХАНІЗМІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ В УПРАВЛІННІ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

Короткий опис

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

КОЛІСНІЧЕНКО Наталя Миколаївна

УДК 37.144.5

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ТА МЕХАНІЗМІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ
В УПРАВЛІННІ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

25.00.02 механізми державного управління

ВСТУП
Актуальність теми дослідження визначається послідовною реалізацією в Україні курсу демократичних реформ, об’єктивними процесами розвитку й модернізації суспільства в цілому, переходом від командно-адміністративної до державно-громадської системи управління.
Розбудовчі процеси, започатковані в галузі вищої освіти, значно сповільнюються через відсутність узагальненої концепції розвитку системи, теоретико-методологічних основ управління нею з огляду на найновіші досягнення науки, зміну світоглядної парадигми. Процеси, що відбуваються у вищій освіті, призвели до втрати монополії держави на певні ланки функціонування цієї галузі, у сфері вищої освіти виникла принципово нова ситуація. В результаті механізми, які в минулому забезпечували відносно стійкий стан галузі, перешкоджають її позитивному розвитку. Для галузі вищої освіти стає вкрай необхідним сталий розвиток. Фаза нестабільності завер­шується або деградацією системи, або формуванням більш досконалих ме­ха­нізмів, які дають змогу ефективніше досягати більш вагомих результатів. Звіль­нення від консервативних складових, які перешкоджають виходу із кризи, в межах системи вищої освіти зумовлює виникнення нових механізмів, які харак­теризуються підвищенням рівня самоорганізації і орієнтуються на майбутнє. Зазначимо, що стратегія управління не завжди збігається з основними тенденціями самоорганізації. Між ними нерідко виникає безліч розбіжностей, конфліктів, оскільки історично склалося, що в процесах вітчизняної само­організації одним із провідних факторів є держава. В період розбудови сус­пільства і реформування галузі вищої освіти значне послаблення ролі держави призвело до деструкції стабільності системи.
Вищезазначене дає підстави стверджувати, що в специфічних умовах сьогодення особливої актуальності набуває теоретичне осмислення складних процесів управління вищою освітою в Україні, що є однією з важливих проблем державного управління. Успішному розв’язанню згаданої проблеми сприятиме наукове обгрунтування нового змісту цієї підсистеми управління, перспектив його розвитку в процесі переходу України до ринкової економіки за умови партнерства між системою освіти, державою, суспільством.
Різні аспекти державного регулювання галузі вищої освіти досліджували україн­ські, російські (О.Глузман, Ж.Зайцева, В.Корженко, В.Кушнір, В.Луговий, В.Лутай, С.Майборода, Н.Протасова, В.Редюхін, Ю.Рубін, Л.Титарьов, О.Тихомиров, В.Усанов, С.Шевельова) і зарубіжні вчені (Ф.ван Вагт, Дж.Вайс, Б.Гінзбург, Дж.Груф, Дж.Івек, Б.Кларк, П.Маасет, Г.Нів, К.Моррісон). Проте, незважаючи на широкий спектр досліджень із згаданої проблеми, недостатньо вивчені теоретичні і практичні умови та особливості розвитку відкритої системи вищої освіти й управління нею в руслі соціально-економічних реалій українського сьогодення; напрями управління вищою освітою в умовах відкритості.
Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з плановим науковим проектом Української Академії державного управління при Президентові України Державне управління і місцеве самоврядування” (РКО199U002827). Дослідження вико­нане у межах тематичного плану науково-дослідної роботи Пріоритетні на­прям­ки ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управ­лінський аспект” (№ 0101 U006947) кафедри філософських та соціально-полі­тич­них наук Одеського регіонального інституту державного управління Україн­ської Академії державного управління при Президентові України.
Автором досліджувався аспект взаємозв’язку державного регулювання та механізмів самоорганізації у відкритій системі вищої освіти.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковому обгрунтуванні взаємозв’язку державного регулювання та механізмів само­організації у відкритій системі вищої освіти; розробленні теоретико-практичних рекомендацій щодо оптимізації управління галуззю. Досягнення мети пе­редбачає виконання таких завдань:
­ визначення основних підходів щодо нової відкритої системи вищої освіти та специфіки управління нею;
­ уточнення та наукове обґрунтування сутності понять відкрита система вищої освіти”, механізми самоорганізації”, управління відкритою системою вищої освіти”, функції управління вищою освітою”;
­ узагальнення теоретико-методологічних засад управління вищою освітою з погляду системного підходу та в контексті концепції самоорганізації складних систем;
­ виявлення основних тенденцій трансформації функцій управління вищою освітою (оновлення існуючих та появи нових) у відкритій системі вищої освіти;
­ дослідження специфічних особливостей управління системою вищої освіти України в умовах трансформації та визначення можливих шляхів подальшого розвитку галузі.
Об’єктом дослідження є система управління вищою освітою як підсистема державного управління.
Предмет дослідження - процес державного регулювання та його поєднання з механізмами самоорганізації в управлінні вищою освітою.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що процес управління вищою освітою в умовах соціальних трансформацій буде більш ефективним за умови поєднання механізмів державного регулювання та самоорганізації як фактора стабільності і основного елемента в успішному реформуванні вищої школи на засадах відкритості й демократичності.
Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань, перевірки гіпотези дослідження використано загальнонаукові методи: теоретичного рівня (метод системного підходу з його синергетичним ядром, вивчення й аналіз літературних джерел з метою накопичення, відбору і систематизації матеріалу, його теоретичного осмислення); емпіричного рівня (синтез, спостереження, порівняння, абстрагування, метод вивчення й узагальнення управлінського досвіду, анкетування), що забезпечило ґрунтовність, об’єктивність і досто­вірність висунутих у дисертації положень та сформульованих висновків. При розробці конкретних рекомендацій щодо оптимізації діяльності органів управління вищою освітою застосовувалися методи прогнозування та моде­лювання, а також методи аналізу статистичної інформації.
Теоретичною та методологічною базою при вирішенні окреслених проб­лем слугували нормативно-правові акти органів державної влади (Конституція України, укази Президента України, постанови й розпорядження Міністерства освіти і науки України), аналіз проблем державного регулювання галузі вищої освіти, що розглядається в працях провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, спеціалізовані вітчизняні й зарубіжні періодичні видання, матеріали стажувань за кордоном.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що системно досліджено взаємозв’язок державного регулювання та самоорганізації відкритої системи вищої освіти, його вплив на державне управління галуззю, особливості його прояву в період соціальної трансформації, зокрема:
- вперше розглянуто взаємозв’язок і взаємовплив самоорганізації і державного регулювання в управлінні вищою освітою. Встановлено спів­від­но­шення механізмів державного регулювання та самоорганізації на дер­жавному, регіо­нальному та внутрішньовузівському рівнях (таке спів­від­но­шення в основ­ному описано через розподіл функцій управління, зміст яких оновлюється);
- уточнено і науково обґрунтовано сутність феномена відкрита система вищої освіти”. Зокрема, виділено й актуалізовано принципово новий кате­го­ріальний апарат дослідження процесів управлінської ланки вищої освіти, а саме поняття відкритості, нестабільності, неврівноваженості, нелінійності, ймовір­ності, самоорганізації, складності, необерненості, біфуркації, атрактора, хаосу тощо. Це свідчить про принципову відмінність відкритої системи освіти від закритої;
- дістало подальшого розвитку визначення тенденцій та особливостей відкритої системи вищої освіти в умовах реформування системи державного управління галуззю (теоретична розробка ринкової та партисипативної моделей вищої освіти);
- з огляду на розширення тенденцій самоорганізації вищої школи окреслено ринкову та партисипативну моделі вищої школи у відкритій системі освіти(особливо на найнижчому рівні навчальних закладів);
- удосконалено й розвинуто положення про управління вищою освітою, відповідно до якого оптимальні відношення між типами державного регу­лю­вання та самоорганізацією закладів вищої освіти виступають гарантом стабільності та успішного проведення реформ у сучасному історичному, соціальному, еконо­мічному контекстах тощо;
- аргументовано необхідність істотного оновлення функціонального змісту державного управління вищою освітою;
- запропоновано модель ради ректорів регіону, яка сприятиме коорди­нації зусиль держави та закладів вищої освіти щодо вироблення освітньої політики, визначатиме основні напрями розвитку галузі на найближчу перспективу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці концепції управління вищою освітою як відкритою, нелінійною, неврівно­важеною системою; у підготовці практичних рекомендацій органам управління вищою освітою. Зокрема, матеріал роботи, її основні положення й висновки можуть використовуватися фахівцями в різних напрямах дослідження (від власне науки державного управління до філософії освіти), під час написання підручників і навчальних посібників, навчально-методичної літератури; в роботі органів управління вищою освітою та науки центрального й місцевого рівнів у процесі акредитації, ліцензування закладів та атестації працівників; у практичній роботі; у створенні програм розвитку галузі.
Дисертаційне дослідження має практичне значення для викладання низки відповідних дисциплін в Українській Академії державного управління при Президентові України, навчальних курсів магістерських програм, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів системи державного управління освітою. Зокрема, результати дисертаційного дослідження використовують викладачі кафедри філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України в процесі викладання модуля Державна політика та управління в освіті” (акт про впровадження від 7 листопада 2002 р.). Теоретичні положення і практичні результати дисертації використовуються в роботі інформаційно-аналітичного відділу Одеського регіонального інституту дер­жавного управління Української Академії державного управління при Президентові України під час підготовки інструментарію опитування слухачів та випускників з питань організації їх самостійної роботи, підвищення ефективності навчального процесу, організаційного впливу адміністративно-структурних підрозділів зазначеного навчального закладу (акт про впро­ва­дження від 4 листопада 2002 р.) та в навчально-методичній роботі при розробці програм короткотермінових та постійно діючих семінарів для державних службовців і посадових осіб органів управління освітою (акт про впровадження від 11 листопада 2002 р.).
Отримані результати можуть стати у пригоді при розробці нової моделі державного управління вищою освітою як відкритою системою, оновленні вузівських навчальних планів і програм, а також програм підвищення ква­ліфікації кадрів для органів державного управління й місцевого само­врядування, які можна використовувати в подальших теоретичних розробках теми.
Особистий внесок здобувача. У статті в співавторстві здобувачем визначено відмінності так званої закритої” парадигми освіти від відкритої”. Одноосібно проаналізовано роль громадськості в управлінні вищою освітою. Описано регіоналізацію сучасної освіти як один з основних принципів управління нею, розроблено характеристики регіональної освітньої політики.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертаційного дослідження були апробовані автором під час: щорічних наукових, науково-практичних конференцій: Феномен регіональної політичної еліти в сучасній Україні” (Одеса, 1999), Державна регіональна політика: теоретичні засади формування і механізми реалізації” (Одеса, 2000), Пріоритетні напрямки ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект” (Одеса, 2001), Кадрове забезпечення регіональних перетворень” (Одеса, 2002); міжнародних заходів: проведення курсу літнього університету Центрально-Європейського університету Освітня політика” (Будапешт, Угорщина, 1999), 8-ї конференції NISPAcee 10 років перехідного періоду: перспективи та виклики майбутнього державного управління” (Будапешт, Угорщина, 2000), семінару Проекту громадянської освіти: Україна - Молдова - Білорусь Тенденції та перспективи впровадження інноваційних технологій навчання у навчальний процес вищої школи” (Одеса, 2001), курсу літнього університету Центрально-Європейського університету Державна політика в галузі освіти” (Будапешт, Угорщина, 2002); роботи міжнародних літніх шкіл: Написання і викладання Case-Study” (Ялта, 1999); низки міжнародних семінарів на базі Українсько-Баварського менеджмент-тренінг-центру, ОВЦ-Байєрн (у квітні 1999 - листопаді 2000 років).
Основні положення дисертації обговорені і схвалені на засіданнях кафедри філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України (жовтень 2001 року, травень 2002 року).
Публікації. Основні положення дисертації викладено автором в одинадцяти публікаціях, з них сім - у фахових наукових виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Трансформуючись в соціально-політичній сфері в напрямку демократії, в економіці - в напрямку ринкових відносин, українське суспільство потребує оновлення і такої важливої галузі, як освіта. В нових соціально-економічних умовах її підсистема - вища освіта - набуває високого статусу, оскільки саме вона сприяє становленню України як держави демократичної, з розвиненою економікою та високим рівнем культури. Зміна орієнтації у бік демократії, піднесення авторитету особистості й ринкових відносин робить своєрідний виклик галузі вищої освіти, зумовлює потребу її радикальної модернізації, мобільності з боку управління. Виступаючи могутньою детермінантою соціальних трансформацій, вища освіта потребує об’єктивної оцінки змін, що відбуваються як в системі взагалі, так і в ланці управління галуззю.
Проте період розбудови характеризується втратою монополії держави у галузі вищої освіти, зростанням рівня самоорганізаційних механізмів, які мають подвійну природу - як деструктивну, так і конструктивну. Останні починають переважати за умов розробки концепції управління. Послаблення ролі держави призвело до дестабілізації системи вищої освіти, наблизило її до кризового стану. Однією з провідних причин зазначених негативних явищ є, на нашу думку, нерозробленість концептуальних засад управління вищою освітою в умовах перехідного періоду і, в першу чергу, в умовах зростання рівня самоорганізації. В низці законів та підзаконних актів визначені такі стратегічні завдання процесу модернізації управління освітою: зміна характеру управління в напрямі його демократизації, зміна типу управління в напрямку його децентралізації, удосконалення функціональних характеристик управління, реформування механізмів управління. Ефективність вирішення окреслених завдань пов’язана з розробкою науково обґрунтованих концептуальних засад модернізації управління вищою освітою.
Проблеми управління вищою освітою потребують особливої уваги у середовищі, що змінюється: як соціально, так і політично. Саме тому питання щодо того, яке саме управління є адекватним (відповідним) для вищої освіти початку ХХІ століття, стає провідним відносно розвитку галузі.
Нова система управління сферою вищої освіти має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономності вищих навчальних закладів, конкурентності освітніх послуг, орієнтації освіти не на відтворення, а на розвиток.
У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми невідповідності старої закритої” моделі вищої освіти та управління нею умовам всебічної розбудови України, підтверджено покладену в його основу гіпотезу, що у зазначених специфічних умовах трансформації суспільства та освіти поєднання механізмів державного регулювання та самоорганізації в управлінні галуззю забезпечує стабільність та ефективність її функціонування й розвитку.
У дослідженні використано метод системного аналізу з його синергетичним ядром, методи емпіричного рівня, що забезпечило ґрунтовність, об’єктивність і достовірність висунутих у дисертації положень та висновків. Системний підхід з його новим синергетичним наповненням щодо вирішення складних проблем розглядається як напрямок істотного підвищення ефективності та удосконалення управлінських процесів. Отже, в роботі системна методологія з її синергетичним потенціалом визнається найкращим засобом усвідомлення сучасного стану галузі та орієнтирів її подальшого розвитку. Науково-методичне значення цього підходу полягає в тому, що він дозволяє розглянути суб’єктно-об’єктні відносини в управлінні галуззю, функціональний зміст управлінських явищ, їх взаємозв’язок між собою і довкіллям, з’ясування дії різноманітних системоутворюючих факторів. Системний підхід до розуміння закономірностей розвитку синтезу державного регулювання та самоорганізації в управлінні вищою освітою (яка функціонує в певному соціально-економічному середовищі, в межах більшої всесвітньої мезосистеми вищої освіти і, значить, відчуває на собі їх вплив) допомагає і в розкритті напрямків його еволюції, можливих перспектив подальшого руху.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій нашої роботи забезпечується використанням аналітичних матеріалів, одержаних з різних офіційних незалежних джерел; застосуванням даних опитування, проведеного автором; практичною апробацією запропонованих положень на конференціях, семінарах, літніх школах тощо.
Основні концептуальні положення, які випливають із дослідження означеної наукової проблеми, полягають у наступному.
Зроблено системний аналіз феномену відкритої системи вищої освіти, особливостей управління нею. Зіставлення різних підходів і дефініцій дозволило нам запропонувати таке визначення системи вищої освіти з акцентом на системних характеристиках означеного явища: система вищої освіти це система, метою якої є задоволення освітніх потреб держави та суспільства у спеціалістах вищої кваліфікації; це гнучка, така, що розвивається, відкрита система, складові якої (ВНЗ всіх форм власності, органи управління) здатні перебудовуватися, змінювати свою структуру. У даному визначенні наголос зроблено саме на функціонуванні та розвитку системи вищої освіти в умовах трансформації українського суспільства. Підкреслюється, що специфіка розбудови суспільства у напрямку відкритості, демократизму, становлення ринкових відносин зумовлює гнучкість компонентів галузі. Особлива увага у цьому визначенні приділяється саме виявленню тенденцій нелінійності, невпорядкованості системи вищої освіти, які мають бути враховані у формулюванні і здійсненні концептуальних засад управління галуззю.
Відкритій системі освіти притаманні дезорганізаційні процеси як наслідок протиріч, що в ній накопичуються. Як результат, в системі освіти ускладнюється управління, посилюються хаотичні процеси, які починають проявлятися не лише на мікро-, але й на макрорівні. В дисертації по-новому визнається роль, яку відіграють сутність хаосу, порядку, варіативності в процесах оптимізації державного управління. Відкрита нелінійна парадигма, представлена в дисертаційній роботі, відкриває нові можливості для державного управління, яке з огляду на невизначеність світу, період всезростаючої складності та різких змін потребує динамічності. Отже, постає необхідність регулювання й закріплення в сучасному законодавстві нових тенденцій в галузі вищої освіти.
Розширено тлумачення поняття управління відкритою системою вищої освіти”. Управління відкритою системою вищої освіти це взаємодія внутрішніх саморегуляційних механізмів децентралізованих органів управління галуззю із зовнішнім державним регулюванням, метою якого є досягнення очікуваного результату. Така взаємодія додає управлінню не управляючого, а спрямовуючого, координуючого характеру, зменшує рівень хаотичності і жорсткого адміністративного втручання. Управління відкритою системою вищої освіти це складний і динамічний процес спрямування розвитку вищих навчальних закладів всiх форм власностi, iнших юридичних осіб, що надають освiтнi послуги у галузi вищої освiти у бажаному напрямку в умовах невизначеності, нестабільності, непередбачуваності. Таке визначення, що використовується у роботі, передбачає, що закономірності управління вищою освітою мають імовірний характер. Завданням управління галуззю є зменшення ступеня випадковості й невизначеності, оскільки повне уникнення означених факторів неможливе хоча б тому, що об’єктом управління є людина, поведінка якої поряд із раціональним має зчаста нераціональний характер, тобто буває ситуативною (непередбачуваною). Саме ситуація випадковості несе в собі певний стимул, який передбачає творчі елементи в управлінні. Невизнання значущості випадковості призводить до закритості системи, тоталітарності.
Нова модель управління вищою освітою є відкритою і демократичною. Відкрита система передбачає широке залучення зацікавлених сторін в процес управління. Закрита система була продовженням планової, директивної економіки, відкрита відповідає економіці ринковій, саморегуляційній. Завдяки тому, що система вищої освіти приводиться у відповідність до нових економічних реалій, налагоджуються нові зв’язки між вищою і середньою школами, вищою освітою та ринком праці. У відкритій моделі освіти органічно поєднуються засоби державного впливу з громадським управлінням, оскільки це означає наявність громадянського суспільства.
У дисертаційному дослідженні регулювання розглянуто як непрямий опосередкований зовнішній вплив на діяльність вищих навчальних закладів в межах чинного законодавства за допомогою різноманітних інструментів. Тобто основна мета регулювання з боку держави полягає в забезпеченні ефективної діяльності закладів вищої освіти в межах формальних процесуальних вимог. Самоорганізація визначається як здатність системи вищої освіти до саморозвитку за рахунок не лише потоків енергії, інформації і речовини ззовні, але й за рахунок внутрішніх можливостей. У цьому визначенні самоорганізація розглядається як впорядкування системи вищої освіти за рахунок дій її складових, тобто внутрішніх законів її функціонування, внутрішніх можливостей. Зовнішній вплив органів управління вищою освітою лише ініціює самоорганізаційні процеси.
Самоорганізація як здатність системи до саморозвитку, до використання не лише ресурсів ззовні, але й залучення внутрішніх можливостей, є системоутворюючим елементом для нової парадигми. Базуючись на засадах самоорганізації, нестабільності та неврівноваженості, вона визнає багатоваріантність шляхів еволюції системи.
У дисертаційному дослідженні зроблений аналіз співвідношення державного регулювання і механізмів самоорганізації. Оптимальне поєднання зовнішнього та внутрішнього управління галуззю сприяє ефективності функціонування вищої освіти. У роботі доведено, що важливим є також оптимальне співвідношення принципів централізації та децентралізації державного управління галуззю, зростання автономності ВНЗ. Розширення свобод закладів повинно супроводжуватись розширенням організаційно-правових можливостей їх діяльності і підвищенням відповідальності як перед споживачами освітніх послуг, так і перед державою за розвиток галузі, ефективне використання ресурсів, якість освіти.
На підставі аналізу різноманітних визначень поняття функція” дається його тлумачення відносно галузі вищої освіти, як-от: функції управління вищою освітою це певні види робіт, що виконуються органами управління вищою освітою щодо управління вищими навчальними закладами; вони забезпечують виконання відповідних освітніх завдань; утворюються шляхом зведення однотипних видів роботи; становлять структуру управлінської діяльності. Таке трактування означеного терміну передбачає те, що функція уособлює вплив суб’єкта управління на об’єкт.
Внаслідок трансформаційних процесів у галузі, функції центрального і регіонального управління вищою освітою змінюються: контроль і пряме втручання у процес функціонування вищої освіти поступаються місцем гнучкості, дієвості рішень, прогностичним, експертним, інформаційним та іншим функціям. Наголошується на тому, що функції конкретних органів державного управління вищою освітою мають бути чітко визначені на засадах нових тенденцій, що сприяє підвищенню ефективності управління як за вертикаллю, так і за горизонталлю.
У нестабільному світі державне управління виступає стабілізуючою силою. В дисертації воно розглядається як фактор збереження стабільності вищої освіти в нестабільні часи трансформацій шляхом віднаходження нових джерел порядку, зміни (оновлення) функцій діяльності системи і управління. Провідною функцією управління системою вищої освіти залишається розвиток організаційних процесів і системи загалом, підтримуваний самооновленням і самоорганізацією. Трактування класичною наукою системи як закритого, лінійного, оберненого та рівноважного утворення, визначення однозначності шляхів її подальшого розвитку нівелювало факт саморозвитку освітньої системи. У результаті оновлення існуючих та появи нових функцій виникає потреба вибудовування нової моделі вищої освіти з притаманною їй системою управління. В умовах ринкової економіки жорстка уніфікована система державного управління вищою освітою демонструє свою неспроможність, а тому потребує залучення механізмів самоорганізації системи.
Узагальнення результатів дослідження дозволило сформулювати низку висновків, що мають теоретичне й практичне значення.
У ході дослідження доведено, що необхідною умовою розвитку системи вищої освіти має бути застосування певних важелів, за допомогою яких держава впливає на перерозподіл ресурсів. Тобто зміст і пріоритети розвитку вищої освіти переважно залежать від моделі вищої освіти (закритої чи відкритої).
Проаналізовані і теоретично обґрунтовані ринкова та партисипативна моделі вищої освіти не є унікальними. Зазначено, що рух національної системи вищої освіти відбувається в напрямку плюралістичної моделі освіти, яка синтезує різні інші моделі. Розглядаючи оптимальну для України модель вищої освіти, зроблено висновок, що в чистому вигляді” жодна з моделей неприйнятна. Найбільш прийнятною для нашої країни ми вважаємо таку модель вищої освіти, яка б поєднувала в собі базові принципи відкритої системи вищої освіти з елементами ринкових відносин. Мається на увазі поєднання ринкових (самоорганізаційних) принципів функціонування галузі з її державним регулюванням. Причому ця модель має динамічно розвиватися і трансформуватися відповідно до соціально-економічних, політичних і культурних змін ситуації в Україні. Отже, найбільш вірогідний і перспективний шлях подальшого розвитку української вищої освіти ми бачимо в її трансформації у відкриту модель на засадах ринкових відносин.
У дисертації встановлено, що за умов глибокої трансформації суспільства в Україні в цілому відбувається кардинальна зміна принципів управління освітою - і вищою зокрема. З урахуванням цього перспективи розвитку вищої освіти розглядаємо у більш активній ролі механізмів самоорганізації.
На підставі аналізу ефективності існуючої нині в Україні системи управління вищою освітою встановлено, що їй притаманні і негативні риси, а саме: система вищої освіти України все ще залишається побудованою як жорстка адміністративна вертикаль, при цьому самостійний розвиток, модернізація ВНЗ ускладнюються; центральний апарат намагається зберегти керівну функцію за рахунок численних обмежень, а це призводить до того, що в результаті так званого державного” підходу ВНЗ не можуть реагувати більш мобільно на запити бізнесу, місцевих громад, включатися як партнери у вирішення проблем регіонального розвитку; заклади вищої освіти позбавлені можливості міняти зміст навчальних планів, курсів відповідно до вимог конкурентного середовища через неефективність або просто відсутність механізмів самоуправління. Для подолання цих недоліків пропонується наблизити діяльність органів управління галуззю безпосередньо до людини - і як один із шляхів вирішення цієї проблеми впроваджувати оптимальне поєднання державного регулювання та самоорганізації.
У зв’язку з цим запропоновано створити на єдиній науково-методичній основі концепцію управління відкритою системою вищої освіти, яка б базувалася на принципах самоорганізації, переваги прогресивних процесів над регресивними, принципі діалогу, наближеності суб’єктивного і об’єктивного, поєднання сталого і мінливого тощо і була гармонізована із стандартами європейських країн та міжнародними стандартами, і поруч із загальнодержавними містила б регіональні стандарти. Причому передумовою впровадження концептуальних засад має стати громадська експертиза цих стандартів.
Конкретними механізмами впровадження нової концепції управління вищою освітою керівними органами є: розробка законодавчою і виконавчою владою державної політики в галузі вищої освіти; надання якісних освітніх та управлінських послуг населенню, що пов’язано з кардинальною зміною ставлення державного управління до людини (клієнта, споживача освітніх послуг), адаптації процесу надання освітніх послуг до європейського стандарту; прозорість управління вищою освітою, яка вбачається в широкій поінформованості населення щодо державної політики в галузі вищої освіти; роз’яснення й обговорення основних напрямків реформи; підтримка всіх зацікавлених сторін нового підходу в управлінні, спрямованого на подолання негативних явищ в галузі; формування нової системи цінностей управління вищою освітою.
Доведено, що важливим у дослідженні проблеми є прогнозування шляхів подальшого розвитку системи державного управління вищою освітою в сучасних умовах.
Враховуючи, що через об’єктивні причини це дослідження в межах свого обсягу не може охопити увесь спектр проблем, зумовлених неадекватністю наявної моделі управління вищою освітою соціально-економічній ситуації, що склалася в українському суспільстві, вважаємо за доцільне продовжити дослідження з метою створення фундаментального науково-технологічного підґрунтя для вдосконалення взаємодії державного регулювання та самоорганізації у відкритій системі вищої освіти.
Серед можливих напрямків дослідження можуть бути оптимізація моделі відкритої системи вищої освіти в Україні за умов всебічної трансформації суспільства, відпрацювання і впровадження на всіх рівнях управління галуззю оптимального співвідношення державного регулювання та самоорганізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Фактори централізації та децентралізації у структурно-функціональній організації апарату державного управління // Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - С.95-106.
2. Акофф Р. Общая теория систем и исследование систем как противоположные концепции науки о системах // Общая теория систем: Сб. ст. - М., 1966. - 187 с.
3. Акофф Р., Рассел Л. Искусство решения проблем / Под ред. М.Масловского. - М.: Мир, 1982. - 220 с.
4. Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах: Зб. наук.пр.- К, 1998. - 172 с.
5. Алексеев И.С. Способы исследования системных объектов в классической механике // Системные исследования. Ежегодник. - 1972. - С. 72-89.
6. Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная функции оценки учения школьников.- М.: Педагогика, 1984. - 297 с.
7. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій.Т.1. - К.: Генеза, 1993. - 256 с.
8. Анисимов С.Ф. Духовные ценности: производство и потребление.-М.: Мысль, 988. - 253 с.
9. Атаманчук Г.В. Теория государстенного управления: Курс лекций. - М.: Юрид. лит, 1997.- 400 с.
10. Афанасьев В.Г.Научное управление обществом (опыт системного исследования). - М.: Политиздат, 1973.- 390 с.
11. Афанасьев В.Г.Системность и общество.-М.: Прогресс, 1980. - 240 с.
12. Бердяев Н.А. Судьба России. Самопознание. - Ростов н/Д., 1997. - 445 с.
13. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества. - М.: Правда, 1989. - 607 с.
14. Березняк Є.С. Громадсько-демократичні структури в управлінні школою // Педагогіка і психологія. - 1995. - №2. - С. 164-170.
15. Берталанфи фон Л. История и статус общей теории систем // Системные исследования. Ежегодник, 1973. - С. 20-37.
16. Бессонов Б.И. Человек: Пути формирования новой личности.-М.: Мысль, 1988. - 302 с.
17. Бестужев-Лада И.В. К школе ХХІ века: Размышления социолога.- М.: Педагогика, 1988. - 254 с.
18. Бех І.Д. Виховання підростаючої особистості на засадах нової методології // Педагогіка і психологія. - 1999.- №3 (24).- С. 5-15.
19. Білодід Ю. Філософія. Український світоглядний акцент: Навч. посібн. Житомир: Полісся, 1996.- 189 с.
20. Богданов А.А. Тектология: всеобщая организационная наука.-Т.1-2.- М: Экономика, 1989.
21. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації (підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями): Навч.-метод. посібник.- К.: УЗМН, 1996. - 232 с.
22. Бранский В.П. Социальная синергетика как постмодернисткая философия истории // ОНС. - 1999. - №6.- С.117-127.
23. Бранский В.П. Теоретические основания социальной синергетики // Вопросы философии. - 2000. - №4. - С. 112-129.
24. Верховская Л.А. Использование концепции целостности в дескриптивном моделировании некоторых геологических объектов // Системные исследования. Ежегодник. - 1984. - С. 339-350.
25. Володарский Л.М. На благо советского человека. - М.: Мысль, 1982. - 188с.
26. Вульфсон Б.Л. Западноевропейское образовательное пространство ХХІ века: прогностические модели // Педагогика.- 1994. - №2.
27. Вульфсон Б.Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге ХХІ века. - М.: Изд-во УРАО, 1999. - 204 с.
28. Гаазе-Рапопорт М.Г. Кибернетика и теория систем // Системные исследования. Ежегодник. - 1973. - С. 63-75.
29. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: Теорія та історія. - Рівне, 1996. - 237 с.
30. Гвишиани Д.М.Организация и управление. 3-е издание, перераб.- М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э.Баумана, 1998. - 332 с.
31. Гершунский Б.Г. Философия образования для ХХІ в. (В поисках практико-ориентированных образовательных концепций). - М.: Интердиалект, 1997. - 608 с.
32. Глузман А.В.Университетское педагогическое образование: Опыт системного исследования. - К.: Издат.центр Просвіта”, 1997. - 307 с.
33. Гессен С.И. Основы педагогики // Введение в прикладную философию: Учебн. Пособ. для вузов / Отв. ред. - состав. П.В.Алексеев. - М.: Школа-Пресс, 1995. - 448 с.
34. Гончаренко С. Український педагогічний словник.- К.: Либідь, 1997. - 374 с.
35. Горский Ю.М. О некоторых возможностях исчисления организованности при системном анализе // Системные исследования. Ежегодник.-1974.- С.87-99.
36. Даниленко Л.І. Управління загальноосвітнім навчальним закладом як відкритою соціально-педагогічною системою // Зб. наук. пр. УАДУ. - К., 2000. - Вип. 2.: В 4 ч. - Ч.IV. - С. 312-315.
37. Дарвин Ч. Происхождение видов путём естественного отбора: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1987. - 383 с.
38. Дарманський М.М. Соціально-педагогічні основи управління освітою в регіоні: Автореф.дис канд.пед.наук.: 13.00.04 / - К., 1999. - 27 с.
39. Дворецкий И.Х. Древнегреческо-русский словарь: В 2 т. - т.ІІ. - М. ГИС, 1958.
40. Делокаров К.Х. Системная парадигма современной науки и синергетика // ОНС. - 2000. - №6. - С. 110-118.
41. Державна Національна Програма Освіта (Україна ХХІ століття)”. - К.: Райдуга, 1994. - 62 с.
42. Державне управління в Україні: Централізація і децентралізація // Відп. ред. Н.Р.Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 487 с.
43. Державний службовець в Україні (пошук моделі) / Нижник Н.Р., Цвєтков В.В, Леліков Г.І., Крупчан О.Д., Дубенко С.Д., Ткачук П.М., Немировський Я.В. - К.: Ін-Юре, 1998. - 271 с.
44. Єльникова Г. До питання адаптивного управління // Освіта і управління. - 1999 (2001). - Т.3, ч.4. - С. 7-18.
45. Егоров В.С. Рационализм и синергизм. - М.: Советский спорт, 1997. - 312 с.
46. Егоров В.С. Философский реализм. - М., 1994. - 288 с.
47. Жарая С.Б. Управління системою вищих навчальних закладів недержавної форми власності в Україні: Автореф. дис канд. наук з держ.упр.: 25.00.05 / УАДУ при Президентові України.- К., 1999. - 19 с.
48. Закон України Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року №2984-ІІІ // Офіційний вісник України. - 2002. - №8. - С. 1-42.
49. Закон Про освіту” від 23 трав. 1991 р. // Голос України. - 1991. - 26 черв.
50. Закон Про внесення змін до частини першої статті 12 Закону України Про освіту” від 14 жовт. 1998 р. № 178-ХІV // Голос України. - 1998. - 3 листоп.
51. Закон Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР Про освіту”: Прийнятий 23 берез. 1996 р. // Голос України. - 1996. - 25 квіт.
52. Закон Про внесення змін і доповнень до статті 32 Закону Української РСР "Про освіту" від 30 черв. 1994 р. // Голос України. - 1994. - 12 лип.
53. Закон України Про загальну середню освіту” // Голос України. - 1999.-23 черв.
54. Закон України Про професійно-технічну освіту” // Закони України.- Т.15. - К., 1999.
55. Зайчук В. Про стан і перспективи розвитку освіти України на зламі століть // Освіта України. - 1999. - 24 бер.
56. Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, ценности. - М.: Политиздат, 1986. - 221 с.
57. Ионин Л. Основания социокультурного анализа: Учеб. пособие. - М.: РГГУ, 1995. - 151 с.
58. Каган М.С. Человеческая деятельность: опыт системного анализа. - М.: Политиздат, 1974. - 328 с.
59. Калашнікова С.А. Державна політика в галузі вищої освіти: необхідність зміни визначальних параметрів // Зб. наук. пр. УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 2.: В 4 ч. - Ч.ІV. - С. 359-364.
60. Калашнікова С.А. Управління державним сектором вищої освіти в США. Автореф. дис. канд. наук з держ.упр.: 25.00.05 / УАДУ при Президентові України. - К., 1999. - 19 с.
61. Капица С.П., Курдюмов С.П., Малинецкий Г.Г. Синергетика и прогнозы будущего. - М.: Наука, 1997. - 283 с.
62. Карпинская Р.С., Лисеев И.К., Огурцов А.П. Философия природы: коэволюционная стратегия. - М.: Интерпракс, 1995. - 352 с.
63. Квієк М., Фініков Т. Польське законодавство про вищу освіту: досвід та уроки. - К.: Таксон, 2001. - 220 с.
64. Князева Е.И., Курдюмов С.П. Антропный принцип в синергетике // Вопросы философии. - 1997. - №3. - С. 62-67.
65. Князева Е.И., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировоззрение: диалог с И.Пригожиным // Вопросы философии. - 1992. - №12. - С. 3-20.
66. Князева Е.И., Курдюмов С.П. Синергетика: начала нелинейного мышления // ОНС. - 1993. - №2. - С. 38-52.
67. Князєв В.М. Соціальна технологія та управління соціальним процесом в Україні. - К., 1995. - 35 с.
68. Колісніченко Н.М. Особливості самоорганізованої ринкової моделі вищої освіти // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ОФ УАДУ.- Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2001. - Вип. 6. - С. 247-257.
69. Колісніченко Н.М. Функціональний зміст системи управління освітою // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ОФ УАДУ. - Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2001.- Вип. 8. - С. 212-223.
70. Конаржевский Ю.А. Педагогический анализ как основа управления школой: Учеб.пособие. - Челяб.: ЧГПИ. - 1978. - 102 с.
71. Конаржевский Ю.А. Педагогический анализ учебно-воспитательного процесса и управление школой. - М.: Педагогика, 1986. - 143 с.
72. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. М. : Экономика, 1989 . 523 с.
73. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К., 2002. - 97 с.
74. Концепция прогноза развития образования до 2015г. / Ю.Громыко, И.Давыдов, В.Лазарев и др. // Народное образование. - 1993. - № 1-2.
75. Корженко В.В. Філософія виховання: зміна орієнтацій. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 304 с.
76. Корсак К. В ХХІ век с новой парадигмой национального образования // Персонал. - 2000. - №1. - С. 66-73.
77. Корсак К. Из мирового опыта реформ систем образования // Персонал. - 1997. - №3. - С. 28-38.
78. Корсак К. Образование: идёт ли европеизация? // Зеркало недели. - №40 (261).- С.17.
79. Кремень В.Г. Освіта в Україні: стан і перспективи розвитку // Неперервна професійна освіта: теорія і практика / За ред. І.А.Зязюна та Н.Г.Ничкало. - К., 2001. - У 2 ч. - Ч.1 - 392 с. - С.5-14.
80. Кремень В.Г. Сучасна освіта в контексті реформування // Освіта України.- 1999. - 20 вер.
81. Кремень В.Г. Тільки культ знань, культ освіти, науки виведе Україну в майбутньому на передові рубежі // Директор школи. - 1998. - № 34.
82. Крисюк С.В. Розвиток післядипломної освіти педагогічних кадрів в Україні (1944 1995 р.р.). - Львів: Б.и.,