Шляхи та механізми вдосконалення державно-церковних відносин в Україні (на прикладі новітніх релігійних об’єднань)

Короткий опис

Донецька державна академія управління

На правах рукопису

ПЕТРИК Валентин Михайлович

УДК 35.01: 261.07

Шляхи та механізми вдосконалення
державно-церковних відносин в Україні
(на прикладі новітніх релігійних об’єднань)

Спеціальність 25.00.02 механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
наук з державного управління

Науковий керівник: д.політ.н., с.н.с. СЬОМІН Сергій Валерійович

Донецьк 2004

Зміст

Перелік умовних скорочень 3
Вступ 4
Розділ 1. Світова практика побудови сучасних систем відносин держави з новітніми і традиційними релігіями 12
1.1. Характеристика протиправної діяльності представників неокультів 18
1.2.Аналіз досвіду державно-церковних відносин з протидії протиправній діяльності неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури 31
Висновки до розділу 1 53
Розділ 2. Неокульти як складова релігійної мережі України 60
2.1.Характерні ознаки неокультів, причини їх поширення в Україні 62
2.2. Класифікаційна характеристика неокультів 89
2.3.Діяльність представників неокультів як чинник загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю та моральному стану населення 101
Висновки до розділу 2 115
Розділ3. Основні напрями вдосконалення державно-церковних відносини в Україні 120
3.1.Релігійні організації як об’єкт державної політики 120
3.2.Стратегія реалізації національних інтересів України у духовно-релігійній сфері 136
Висновки до розділу 3 152
Висновки 161
Список використаних джерел 172
Додатки 185

ВСТУП

Актуальність теми. Україна з перших днів існування як незалежна держава проголосила світові про своє бажання неухильно дотримуватися принципів демократії. Її прагнення стати повноправним членом Європейської Співдружності потребує від неї всебічної гармонізації суспільного життя, зокрема, в духовній сфері, актуалізує питання наукового забезпечення процесу регулювання державно-церковних відносин.
Релігійний чинник в умовах політичних, соціальних та економічних трансформацій набуває все більшого впливу на процеси в державі й стає невід’ємним атрибутом суспільного життя. Релігійні організації, володі­ючи значними матеріальними та людськими ресурсами і маючи безпосеред­ній вихід на електорат, стали важливим елементом української суспільно-політичної сфери. Нерідко вони опікуються не стільки інтересами громадян, суспільства та держави, скільки відстоюють власні інтереси, а інколи інтереси іншої держави чи її політичних кіл. Участь служителів культу у виборчих кампаніях на усіх рівнях, узгодженість дій” місцевих органів влади та регіональних це­рковних осередків, вихід релігійного життя за межі державних кордонів це далеко не повний перелік позицій, за якими релігійний чинник набуває дедалі більшого впливу на національну безпеку України. Історичний досвід переконує, що недостатня увага і некерованість процесами, які відбуваються в гумані­тарній сфері загалом та релігійному житті зокрема, може призвести до сер­йозних соціально-політичних конфліктів.
Особливістю сучасної релігійної ситуації в України є збільшення чисельності та впливу не тільки традиційних, але й новітніх релігійних об’єднань (далі - неокультів). На відміну від історичних українських конфесій, вони не мають досвіду засвоєння поступу національної етнокультури. Більш того, діяльність деяких з них містить в собі значний потенціал деструкції, що загрожує підвалинам стабільності українського суспільства. Одночасно насторожує той факт, що релігійні практики деяких представлених у нашій країні неокультів порушують гарантовані Конституцією та законами України права людини [9, С. 24-25]. Поширення в Україні окремих новітніх релігійних віровчень нині перестало бути лише міжконфесійною проблемою і дедалі більше впливає на стабільність у державі. В зв’язку з цим серйозної уваги потребує розгляд питання протидії експан­сії іноземних місіонерів, висвітлення фактів їхньої протиправної діяльності.
Головним завданням відповідних державних інституцій України як демократичної держави у сфері захисту суспільства та прав і свобод громадян від негативного впливу неокультів є:
- забезпечення широким верствам населення доступу до об’єктивної інформації про особливості віровчення та культової практики поширених в Україні релігійних об’єднань;
- вжиття адекватних заходів, у разі порушення закону, незважаючи на те, якою релігійною ідеологією прикриваються порушники;
- недопущення порушень прав людини, міжнародних нормативно-правових актів та вітчизняного законодавства щодо свободи совісті.
Україні як суверенній державі необхідно формувати та відпрацьовувати механізми забезпечення власних національних інтересів, зокрема шляхом розробки і впровадження відповідної державної політики в духовно-релігійній сфері. Будь-яке посягання на життєві інтереси нації в духовно-релігійній сфері є прямою загрозою її існуванню і потребує швидкої та дієвої мобілізації всіх захисних механізмів державної й суспільної протидії.
Особливо пильної уваги потребують неокульти, які необхідно систематично ретельно вивчати на загальнодержавному рівні науковцям різних галузей знань (державного управління, релігієзнавства, правознавства, політології, психології тощо) та представникам відповідних державних органів. Це вивчення необхідно проводити з метою розробки механізмів вдосконалення державно-церковних відносин, адаптування вітчизняного законодавства до міжнародних нормативно-правових стандартів, поширення інформації серед широкого загалу про діяльність неокультів, а також правового обґрунтування впровадження щодо їх екстремістські налаштованих представників карних санкцій для ефективної протидії порушенням, які становлять загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю та моральному стану населення, правам і свободам людини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з тематикою науково-дослідницьких робіт Донецької державної академії управління, яка затверджена на засіданні Вченої ради ДонДАУ 28.01.99, зокрема роботи проводилися за темою №99.06.03 Розробка науково-методичних основ та інструментальних засобів прийняття управлінських рішень в органах влади та управління з використанням сучасних інформаційних технологій” (номер державної реєстрації 0102U001293) та розробляється в межах науково-дослідницької роботи Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства праці та НАН України Аналіз основних показників розвитку соціальних програм” (номер державної реєстрації 0103U005039) і безпосередньо пов’язана з науковою темою відділу моніторингу соціальних процесів. У рамках цих тем автором розроблені пропозиції з вдосконалення державно-церковних відносин в Україні та методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців. Результати особистої участі автора у цих дослідженнях публікувалися в наукових виданнях та у вигляді тез доповідей.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в розробленні концептуальних засад та механізмів вдосконалення державно-церковних відносин в Україні з метою забезпечення національної безпеки у духовно-релігійній сфері.
Відповідно до цієї мети визначено завдання дослідження:
- проаналізувати характерні ознаки неокультів з метою розробки відповідної класифікації цих об’єднань;
- розглянути законодавство та політику Європарламенту щодо новітніх релігійних об’єднань у контексті євроінтеграції України з метою врахування його рекомендацій при формуванні державної політики нашої держави та оновленні вітчизняного законодавства;
- узагальнити світовий досвід державно-церковних відносин щодо виявлення, попередження і припинення протиправної діяльності представників неокультів, а також впровадження протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури;
- дослідити специфіку державно-церковних відносин у нашій державі для визначення духовно-релігійної складової національної безпеки України;
- визначити ступінь загрози національній безпеці України від протиправних діянь представників неокультів, що становлять небезпеку для держави, суспільства та окремих громадян;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства з метою оптимізації системи державно-церковних відносин з урахуванням світового досвіду та особливостей релігійної ситуації в Україні, а також дати науково обґрунтовані організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців та правоохоронних органів при взаємодії з представниками новітніх релігійних об’єднань.
Об’єктом дослідження виступають сучасні державно-церковні відносини в Україні, що розглядаються в контексті забезпечення національної безпеки держави.
Предметом дослідження є шляхи та механізми вдосконалення відносин між органами державного управління й новітніми релігійними об’єднаннями в Україні.
Методи дослідження: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, історичний, логічний, системний, порівняльний, статистичний, соціально-правового аналізу та ін. Методи аналізу та синтезу використовувались для пізнання найбільш визначальних ознак особливостей формування й розвитку державно-церковних відносин як на теренах України, так і загалом у світі. Індукції та дедукції - для вивчення особливостей діяльності в нашій країні неокультів. Історичний - для аналізу еволюційного процесу реформування державно-церковних відносин та протидії протиправній діяльності неокультів у різних країнах світу, зокрема в Україні. Логічний - для дослідження найбільш загальних змістовних сторін функціонування неокультів для встановлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків з протиправними діями їх представників. Системний - для вивчення характеристики неокультів (у правовому, релігієзнавчому, політологічному та психологічному аспектах). Порівняльний при порівнянні систем державно-церковних відносин у різних країнах світу. Статистичний - під час опрацювання та аналізу матеріалів дисертації. Соціально-правового аналізу - для дослідження діяльності неокультів загалом як явища, так і конкретних протиправних дій їх представників, а також застосовується для аналізу законодавчої бази України та різних країн світу.
Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні необхідності вдосконалення та розробка нових механізмів державно-церковних відносин в Україні. Вона розкривається в таких наукових результатах.
Вперше:
- визначено релігійну складову національної безпеки України, її об’єкти, суб’єкти, чинники та принципи;
- розподілено духовно-релігійні загрози національній безпеці України за такими сферами життєдіяльності суспільства, як політична, економічна, соціальна, військова та інформаційна;
- розроблено концептуальну модель і напрями реалізації національних інтересів України у сфері забезпечення духовно-релігійної безпеки від новітніх та закордонних релігійних об’єднань;
- проведено комплексний аналіз діяльності новітніх релігійних об’єднань в Україні з використанням наукових здобутків і практичних напрацювань у різних галузях знань (державного управління, правознавства, політології, релігієзнавства та психології).
Удосконалено:
- пріоритетні напрями наукового забезпечення вітчизняної державної політики в галузі релігійно-церковного життя;
- механізми впровадження державно-управлінських заходів із виявлення, попередження й припинення протиправних діянь представників новітніх релігійних організацій;
- основні напрями реалізації протекціоністської державної політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури та шляхи її впровадження.
Отримало подальший розвиток:
розкриття шляхів та механізмів використання як державною службою загалом, так і окремими державними службовцями позитивного світового досвіду регулювання державно-церковних відносин.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у:
- сприянні розробці пріоритетних напрямів державної політики України в духовно-релігійній сфері та застосування при цьому нових управлінських механізмів та технологій;
- застосуванні методологічного аналізу концептуальних засад державної політики в контексті забезпечення національної безпеки України в релігійно-церковному житті суспільства;
- можливості вдосконалення навчальних програм з державного управління, правознавства, політології та підготовки спеціалізованих курсів з релігієзнавства;
- уточненні та збагаченні категоріально-понятійного апарату науки з державного управління;
- використанні в процесі подальших наукових досліджень з проблематики державно-церковних відносин та релігійно-церковного життя.
Методичні підходи і рекомендації, сформульовані у дисертації, були впроваджені в процесі підготовки наукових досліджень та першого засідання постійно діючого круглого столу” Соціальна безпека: пошук нової парадігми”, а також були використані при підготовці та проведенні занять з представниками Центру перспективних соціальних досліджень (довідка № 01/1 95 від 16.09.2003 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібною науковою працею, в якій відображені результати, отримані здобувачем у процесі аналізу та узагальнення відповідних наукових праць і власних розробок. Окремі положення дисертації викладені у дев’яти публікаціях, виконаних у співавторстві. Персональний внесок дисертанта у написанні цих праць такий: у статтях з С.М.Левченком Київ до 2000 року” - задум, особливості культової практики Церкви Христа”; В.В.Остроуховим: Івановство”, Порівняльній аналіз класифікацій новітніх та нетрадиційних релігій, окультно-містичних течій”, Проти ерозійного впливу неокультів”, Ловці довірливих душ” - задум, завдання, висновки, рекомендації; С.В.Сьоміним - Деякі шляхи вдосконалення державно-церковних відносин із застосуванням європейського досвіду” аналіз систем держано-церковних відносин країн Європи, висновки; навчальному посібнику Соціально-правове регулювання діяльності релігійних організацій” (автори С.І.Голотін, Ю.Г.Кальниш, В.М.Петрик та ін.): розділ 3 - Проблеми регулювання та шляхи вдосконалення державно-церковних відносин в Україні”; монографії Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України” (автори В.М.Петрик, Є.В.Ліхтенштейн, С.В.Сьомін та ін.): задум, розділ 1 - Класифікація та загальна характеристика новітніх і нетрадиційних релігій та окультно-містичних груп”, розділ 2 - Християнські групи”, розділ 5 - Сатанинські секти”, розділ 6 - Наукологічні культи”, розділ 8 - Соціально-правовий аналіз діяльності новітніх та нетрадиційних культів”, підрозділ 3.1 - Міжнародне товариство свідомості Крішни”, підрозділ 3.2 - АУМ сінрікьо”, підрозділ 3.3 - Рух Ошо”, підрозділ 4.2 - Церква Єднання”, підрозділ 4.3 - Бахаїзм”, підрозділ 4.4 - Церква останнього заповіту”, підсумковий висновок; монографії Держано-церковні відносини: світовий досвід і Україна (історико-політичний аналіз)” (автори С.В.Сьомін, Ю.Г.Кальниш, В.М.Петрик та ін.): задум, розділ 2 - Духовно-релігійна складова національної безпеки України”; довідковому посібнику Збірник нормативно-правових актів щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій” (упорядники В.М.Петрик, В.В.Остроухов) розділ 2 Вітчизняні нормативно-правові акти щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій”.
Апробація результатів дисертації. Основні результати, теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації були оприлюднені на шести наукових та науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми, перспективи” (28 травня 1998 року); Міжнародна наукова конференція Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи” (10-11 грудня 1998 року), Міжнародна науково-практична конференція Механізм захисту прав і свобод людини в Україні” (11-12 червня 1999 року), Міжнародна конференція Українська національна ідея: реалії і перспективи розвитку” (15-16 квітня 1999 року); Міжнародна науково-практична конференція Православні духовні цінності і сучасність” (21 березня 2003 року); науково-практична конференція з міжнародною участю Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (29 травня 2003 року), Міжнародна науково-практична конференція Тоталітарні культи в сучасному соціально-культурному просторі України: загроза національному менталітету та державній безпеці” (21 листопада 2003 року) та наукових публікаціях. Частина матеріалів знайшла своє відображення у навчальному та довідковому посібниках. Результати дисертаційного дослідження було апробовано під час проведення лекційних та семінарських занять у Національній академії Служби безпеки України і Європейського університету.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у двох монографіях, трьох статтях у збірниках наукових праць, дев’яти статтях наукових журналів, чотирьох матеріалах і тезах конференцій, навчальному та довідковому посібниках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації досліджено комплекс проблем, пов’язаних з розробкою концептуальних засад та механізмів вдосконалення державно-церковних відносин в Україні з метою забезпечення національної безпеки у духовно-релігійній сфері.
У результаті проведеного аналізу характерних ознак неокультів розроблено нову класифікацію цих об’єднань за двома різними ознаками: формою функціонування та сутністю. За формою функціонування вони поділяються на церковні організації,курси та центри духовного удосконалення і розвитку можливостей, філософські школи,школи східних бойових мистецтв,центри і гуртки народних та нетрадиційних методів лікування, а також можуть набувати інших форм. За сутністю неокульти поділяються на християнські,східного типу (орієнталістські), синкретичні, сайєнтологічні (наукологічні), езотеричні, язичницькі та сатанинські.
Діяльність значної кількості неокультів супроводжується масовими порушеннями закону у різних країнах світу. Деякі неокульти принижують особистість, завдають шкоди фізичному та психічному здоров’ю населення, порушують національне законодавство, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання й ухиляння від сплати податків, вживають наркотики тощо. Проведений аналіз свідчить, що представники неокультів нерідко займаються підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдаючи таким чином економічної шкоди державі.
Одним із негативних наслідків перебування людей у деяких неокультах є суттєве погіршення їх психічного стану. Безумовну шкоду для здоров’я членів неокультів завдає також наявна в деяких подібних угрупованнях практика відмови від медичної допомоги, нанесення собі поранень і каліцтв. Особливе занепокоєння викликає залучення до неокультів дітей, які ще не можуть передбачити майбутніх негативних наслідків перебування в них, виконання ними відповідних культових правил. Це привернуло увагу світової спільноти, урядів, неурядових організацій та традиційних церков багатьох країн світу, що призвело до розробки та впровадження відповідних запобіжних заходів із протидії зазначеним вище правопорушенням.
Європарламент рекомендував країнам ЄС створити спеціальні парламентські комісії для дослідження діяльності неокультів. Чотири вже створили такі комісії: Австрія, Бельгія, Німеччина і Франція. Було рекомендовано також захищати права і свободи громадян ЄС від негативних виявів з боку певних неокультів шляхом забезпечення широким верствам населення доступу до інформації про різні релігії, сприяти вільному вибору релігії й утвердженню поваги до інших, а в разі порушення закону - вжити адекватних заходів, незважаючи на те, якою релігією прикриваються порушники. Інформація про різні релігійні утворення, їхні особливості та реальну дійсність повинна бути доступна широкому загалу. Вступаючи до тієї чи іншої релігійної організації, люди повинні бути інформовані про те, що вони можуть вийти з них. Нарешті, ті, хто працює в релігійних об’єднаннях, мають бути зареєстровані в органах соціального забезпечення і на них повинні поширюватися всі соціальні гарантії.
Розглянувши законодавство та політику Європарламенту щодо новітніх релігійних об’єднань у контексті євроінтеграції України, зроблено висновок, що необхідно враховувати його рекомендації при формуванні державної політики нашої держави. Європарламент рекомендує ефективно застосовувати чинне законодавство проти зловживань у релігійній сфері, забезпечити такі законодавчі - адміністративні, фіскальні, карні - заходи, котрі б виявилися достатніми для попередження незаконної діяльності неокультів. Європарламент пропонує більш інтенсивно обмінюватися інформацією між державами із сектантської” проблематики, а також бути більш пильними, аби субсидії ЄС не були використані для незаконної сектантської діяльності. Також розроблено такі заходи, які доцільно впровадити в Україні:
- створення та підтримка незалежних загальнонаціональних і регіональних інформаційних центрів спостереження за діяльністю неокультів;
- інформування широких верств населення про небезпечні наслідки діяльності певних неокультів;
- внесення до базових освітніх програм об’єктивної всебічної інформації про поширені релігії у світі та про права людини, елементи порівняльного релігієзнавства;
- застосовування заходів, передбачених кримінальним та цивільним законодавством даної країни, щодо неправомірних дій, вчинених від імені неокультів;
- гарантування суворого дотримання законодавства про обов’язкове відвідування школи дітьми та втручання відповідних органів у разі порушень.
Проаналізувавши світову практику державно-церковних відносин, зроблено висновок, що надання державного статусу окремим церквам, а також відкрита та цілеспрямована протекціоністська політика стосовно них (на зразок Великої Британії, Греції, Франції, Туркменістану, Узбекистану, Вірменії та деяких країн) суперечать українській ментальності, і тому є неприйнятною для нашої держави. До того ж така політика на українських теренах може спровокувати конфлікти на релігійному ґрунті, тиск міжнародних правозахисних організацій, а також введення санкцій щодо України деякими державами, насамперед США, що агресивно захищають інтереси релігійних об’єднань американського походження за кордоном з ідеологічних міркувань, вбачаючи в них інструмент духовної експансії, експортування” американського способу життя та розробки механізму втручання у внутрішні справи інших держав. Законодавство та державна політика США не надають привілеїв ніяким конфесіям тому, що кожна з них не може бути традиційною для країни емігрантів”. Україна має традиційні церкви, що стали носіями національної культури, тому досвід США хоч і цікавий, але для нашої держави не має практичного значення.
Більш корисним для України є досвід державно-церковних відносин Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Бельгії, Литви, Росії та деяких інших країн. Наприклад, російське та литовське законодавства запроваджують часовий ценз для надання особливого статусу релігійним організаціям, а Німеччина кількісний. Італійський закон про церкву створює систему, що має три рівні для різних релігійних організацій, а особливий статус традиційним церквам надається шляхом укладання конкордату з державою. На відміну від італійського, законодавство Іспанії розрізняє чотири групи релігійних організацій, що суттєво відрізняються у правах. У Бельгії шість традиційних конфесій мають значні привілеї порівняно з іншими релігійними організаціями, а в Австрії - дванадцять.
Україна проголосила своїми основними державотворчими принципами забезпечення за кожним громадянином права на свободу світогляду і віросповідання, взявши на себе зобов’язання сприяти здійсненню цього права, а також охороняти та захищати зазначені свободи. Маючи за мету проведення такої державно-церковної політики, яка б базувалася винятково на ідеології миру, зміцненні національної єдності та захисті національних інтересів, необхідно постійно вдосконалювати правову базу взаємин держави й релігійних організацій.
Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної, демократичної та правової держави залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій концепцій та програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, військова, науково-технологічна, інформаційна тощо. Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України визначаються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю вжиття заходів, адекватних характеру та масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави. Правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція та інші закони і нормативно-правові акти України, а також визнані нашою державою міжнародні акти й угоди.
У результаті дослідження державно-церковних відносин в Україні визначено духовно-релігійну складову національної безпеки нашої держави - стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів українського суспільства (особи, груп віруючих, держави) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання та відповідна система суспільно-політичних заходів, яка забезпечує цю захищеність. Ця складова залежить від стану релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, міжцерковних та внутрішньоцерковних стосунків), який є чи за певних обставин може бути загрозою для національних інтересів держави, стабільного розвитку суспільства, здійснення прав і свобод громадян.
Головним суб’єктом духовно-релігійної складової національної безпеки є Українська держава, яка разом із національною церквою (церквами) здійснює цілеспрямовану політику в релігійній сфері, покликану забезпечити духовну єдність Українського народу, стабільність та динамізм прогресивного розвитку всього суспільства. Результатами такої політики повинна стати якомога повніша реалізація національних інтересів у духовно-релігійній сфері й, насамперед, зміцнення суверенітету й незалежності України, ефективне та соціально орієнтоване державне управління духовними процесами, свобода волевиявлення й реалізація духовних потреб як окремого громадянина, так і всього українського суспільства, конструктивне розв’язання міжконфесійних конфліктів тощо.
Духовно-релігійний фактор безпосередньо впливає і суттєво підвищує небезпеку основних загроз національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, військовій, інформаційній. Найважливішими чинниками духовно-релігійної складової національної безпеки України є такі:
- внутрішньорелігійна стабільність (міжконфесійна злагода - здатність до розв’язання релігійних конфліктів насамперед ненасильницькими методами);
- зовнішньорелігійна стабільність (зміцнення міжнародного авторитету України як великої європейської держави, розвиток її національно-культурної самобутності та незалежності - наявність для цього ефективного механізму);
- повне задоволення релігійних потреб усього українського суспільства, свобода волевиявлення та віросповідання як окремих громадян, так і груп віруючих;
- наявність комплексної стратегії суспільно-політичного й духовного розвитку держави, зокрема у сфері забезпечення релігійної безпеки України.
До основних принципів захисту національних інтересів України в духовно-релігійній сфері можна віднести такі:
- пріоритет прав людини; верховенство закону; єдине правове поле для усіх суб’єктів державно-церковних відносин незалежно від їхнього громадянства, фінансових можливостей та політичного впливу;
- суворе дотримання балансу між інтересами окремого громадянина, громади віруючих, конфесії, суспільства, держави та їхня взаємна відповідальність щодо захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;
- своєчасність та адекватність дій держави стосовно реальних загроз національній безпеці України з метою захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;
- пріоритет ненасильницьких договірних засобів при вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів у сфері духовно-релігійних відносин;
- відповідність основних принципів забезпечення національної безпеки України у духовно-релігійній сфері загальноєвропейській та світовій системам безпеки та її інтеграція до цих систем.
Враховуючи складну економічну, соціальну, політичну й культурно-релігійну ситуацію в країні, недосконалу правову базу, порівняно низький рівень життя населення України, необхідно мати на увазі те, що неокульти будуть ще більше використовуватись для втручання в наші внутрішні справи, впровадження чужих цінностей, які далекі від української національної культури й традицій. Загалом діяльність неокультів не сприяє розвиткові національної самосвідомості народу нашої держави, збереженню й розвитку українських історичних традицій і культури.
У дисертації визначено ступінь загрози національній безпеці України від протиправних проявів діяльності неокультів, що становлять небезпеку для держави, суспiльства та окремих громадян:
1. Використання релігійного фактора як знаряддя втручання у внутрішні та зовнішні справи України, проникнення в органи законодавчої, виконавчої і місцевої влади та засоби масової інформації.
2.Поширення деструктивних ідеологій, що становлять загрозу духовності українського народу та суперечать загальнолюдським нормам.
3. Можлива поява окремого войовничого релігійного об’єднання, дiяльнiсть якого може призвести до загибелi людей, масових заворушень та терористичних актів.
4. Провокування та загострення конфліктів на релігійному й національному ґрунті.
5.Поширення впливу неокультiв, дiяльнiсть яких супроводжується пiдривом громадського порядку, ушкодженням здоров’я й моральностi населення. Використання спецiальних хiмiчних препаратів і апаратури, котрі надають можливості маніпулювати вольовою сферою людини. Загрози, переслiдування, а в деяких випадках i фiзичний тиск на тих, хто вирiшив залишити громаду.
6.Використання релiгiйних органiзацiй кримiнальними структурами. Можливе вiдмивання через них брудних” грошей, отриманих злочинним шляхом, чи, навпаки, використання пожертв і, навiть, самих вiруючих для протиправної діяльності. У цьому зв’язку створює небезпеку поширення наркоманiї. Переважна більшість неокультів є або релiгiйними об’єднаннями, що звiльняються вiд сплати податкiв з грошей, якi надходять вiд пожертвувань, або громадськими організаціями, які не сплачують податків з членських внесків. З’являється можливiсть вести бiзнес”, завдяки якому шахраї намагаються заробляти великi грошi, вводячи в оману людей. Нерідко представники релігійних та громадських організацій, зокрема неокультів, під прикриттям статутної господарської займаються незаконною комерційною діяльністю та не сплачують податків отриманих від її проведення, а також під виглядом гуманітарної допомоги ввозять комерційні товари.
Для вдосконалення державно-церковних відносин в Україні доцільно використовувати позитивний досвід різних держав з протидії протиправній діяльності представників неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури, а особливо положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв’язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та ін. можливостей ЄС для створення державних і незалежних інформаційних центрів з вивчення неокультів та неурядових організацій жертв або родин жертв діяльності неокультів.
Для службовців законодавчих та виконавчих органів України має практичне значення досвід країн Європи та ін. держав, що давно й ефективно застосовують цілий спектр форм державного втручання: створення відповідних законодавчих рамкових умов, просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність неокультів, у разі необхідності, попередження про їх небезпеку, допомога особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності неокультів, впровадження протекціоністської політики стосовно традиційних церков як носіїв національної культури.
Аналізуючи діяльність неокультів, вироблені пропозиції з метою вдосконалення чинного законодавства України та оптимізації системи державно-церковних відносин в Україні з урахуванням світового досвіду та розроблені організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців, слід впровадити таку систему заходів:
По-перше, внести вiдповiднi змiни у законодавство України, що значно підвищили б ефективність державних органiв, спрямовану на протидiю деструктивнiй дiяльностi неокультiв. На жаль, через недосконалість правової бази України щодо діяльності на її теренах деструктивних культів правоохоронні та інші державні органи не мають можливості в повному обсязі запровадити потрібний механізм протидії антиконституційним виявам з боку зазначених угруповань.
З цією метою пропонується:
1.Вжити заходів до реального відокремлення церкви від політики, зокрема, та від держави у цілому. Розробити правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за зазначені правопорушення з метою попередження і припинення розробки іноземними функціонерами механізму втручання у справи нашої держави.
2.Внести зміни і доповнення до Закону України Про свободу совісті та релігійні організації”, якими:
- надати Держкомрелігій та його регіональним управлінням додаткові повноваження, насамперед функції контролю (на зразок Мінюсту, який має право застосовувати до зареєстрованих об’єднань громадян різні стягнення: попередження, штраф та ін.);
- ввести часовий ценз для реєстрації релігійних об’єднань: для громади шість місяців, для управління, центру три роки, а для тих, що мають релігійний центр за кордоном, збільшити цей термін удвічі (для громади один рік, а управління і центру шість років);
- збільшити кількість засновників релігійної громади до тридцяти осіб;
- законодавчо закріпити практику реєстрації релігійних центрів та управлінь тільки за наявності зареєстрованих осередків у більшості областей України.
3.Розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини”, котрий би регулював процедуру звернення до суду і доведення під час судового процесу фактів негативного впливу на парафіян. Процедурні питання притягнення до відповідальності за статтями Кримінального кодексу України 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії) та 181 (посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних вчень чи виконання релігійних обрядів) потребують відповідних змін у Кримінально-процесуальному кодексі. Статті Кримінального кодексу 190 (шахрайство) та 189 (вимагання) потребують доповнень. Використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів повинно стати обтяжувальною обставиною при обвинуваченні.
По-друге, проводити загальнопрофiлактичнi заходи, а це: пiдтримка просвiтницьких програм, що висвiтлюють дiяльнiсть деструктивних культiв, проведення науково-практичних конференцiй та випуск вiдповiдної лiтератури, надання пiльгового користування ефiром громадським і науковим дiячам, відповідним держаним службовцям та представникам традицiйних конфесiй у межах цих програм.
По-третє, необхiдно не допускати реєстрацiю статутів деструктивних неокультiв ні як релігійні об’єднання, ні під прикриттям громадських органiзацiй. Якщо подiбний культ вже зареєстрований і продовжує проводити протиправну дiяльнiсть, то його необхiдно дискредитувати через засоби масової iнформацiї або зняти з реєстрацiї у судовому порядку. З метою запобігання негативного впливу неокультів на військовослужбовців запропонувати керівництву національних військових формувань утриматись від контактів з їх представниками, особливо місіонерами закордонних релігійних центрів. Аналогічні рекомендації необхідно надавати керівництву місць позбавлення волі.
Представникам релігієзнавчої експертної ради при Держкомрелігій більш ретельно проводити експертизу віросповідних доктрин неокультів, займаються вивченням процесів у їхньому середовищі. Також активізувати роботу міжвідомчої комісії при Міністерстві охорони здоров’я з вивчення питань дотримання чинного законодавства в діяльності релігійних організацій харизматичного спрямування. Державним службовцям більш активно проводити вивчення порушень адміністративного, податкового та кримінального законодавства щодо його достатності для унеможливлення протиправної діяльності неокультів. При реєстрації громад нових релігій, які є підрозділами закордонних центрів, до уваги обов’язково брати діяльність цього центру за кордоном. Через МЗС налагодити отримання інформації з європейських та інших країн щодо методів роботи та поведінки представників неокультів, які мають негативну міжнародну репутацію.
При впровадженні загальнодержавних заходів щодо виявлення, попередження та припинення протиправних діянь представників неокультів правоохоронні органи повинні вирішувати такі завдання:
- збір даних про протиправні дії представників неокультів з метою інформування органів влади для прийняття ними відповідних управлінських рішень та дискредитації у засобах масової інформації;
- надання інформаційної та іншої підтримки державним програмам, що спрямовані на протидію деструктивній діяльності неокультів;
- розроблення пропозицій органам влади щодо вдосконалення чинного законодавства;
- припинення порушень чинного законодавства, котрими супроводжується діяльність вказаних організацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аделаджа С. Жизнь в царстве Божьем. - К., 1998. - 182 с.
2. Аделаджа С. Те, которые Христовы. - К., 1998. - 86 с.
3. Академічне релігієзнавство: Підручник. За ред. А.Колодного - К: Світ Знань, 2000. - 862 с.
4. Аресов В.М., Шудрик І.О. Нетрадиційні релігії: суть і спрямування. - К.: Знання, 1990. - 48 с.
5. Балагушкин Е. Новые религии как социокультурный и идеологический феномен // Общественные науки и современность. - М., 1996. - № 5. С. 97-100.
6. Балагушкин Е.Г. Критика современных нетрадиционных религий (истоки, сущность, влияние на молодёжь Запада). - М.: Изд-во Московского университета, 1984. - 228 с.
7. БарахЛ.А. Вклад комиссии Картера в организацию службы охраны психического здоровья // Вісник Асоціації психіаторів України. - 1995. - №2. С. 45-57.
8. Бийсбервельд С. Свобода религии в Нидерландах // Модели церковно-государственных отношений США и Западной Европы. Сборник научных трудов. - К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАНУ, - 1996. С. 100-102.
9. Бондаренко В. Релігійна ситуація в Україні і її перспективи розвитку // Матеріали Міжнар. конф. 15-16 травня 1998 року Релігія і суспільство в Україні: фактори змін”. - К., - 1998. С. 14-30.
10.Бондаренко В.Д. Становлення громадянського суспільства і Церква в Україні // Збірник наукових праць. Християнство в контексті світової історії і культури. К.: Інститут філософії ім. Сковороди НАНУ, - 2000. С. 56-63.
11.Бондаренко В.Д., Єленський В.Є., Журавський В.С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. - К.: Логос, 1996. - 50 с.
12.Бондаренко Д. Феномен New Age” // Людина і світ. - 2000. - № 9. С. 11-18.
13.Вайг Б. Ставлення держави до сект та нових релігій” // Національна безпека і оборона. - 2000. - № 10. С. 73-76.
14.Вандерхилл Э. Мистики ХХ века. Энциклопедия. - М.: Миф - Локид, 1996. - 528 с.
15.Вербальная нота - 2604 Посольства ФРГ Министерству иностранных дел Российской Федерации от 22 ноября 1995 года. 4 с.
16.Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 года // Организация Объединённых Наций. Официальные отчёты первой части третьей сессии Генеральной Ассамблеи. А/810.
17.Главы секты погубили 300 душ // Киевские Ведомости. - 2000. - 29 марта. с. 6.
18.Голотін С.І., Кальниш Ю.Г., Колосков В.В., Петрик В.М., Штоквиш О.А. Соціально-правове регулювання діяльності релігійних організацій: Навчальний посібник. - К.: Вид-во НА СБ України, 2001. - 78 с.
19.Григоренко А.Ю. Сатана там правит бал. - К.: Украина, 1991. - 301 с.
20.Григулевич И.Р. Пророки новой истины”. - М., 1983. - 303 с.
21.Гринько В. Велике Біле Братство як неорелігійний феномен. - К., 1998. - 87 с.
22.Гуревич П.С. Спасет ли мессия? Христомания” в западном мире. - М.: Политиздат, 1981. - 272 с.
23.Дворкин А. 10 вопросов навязчивому незнакомцу или пособие для тех, кто не хочет быть завербованным. Издание 2-е, исправленное и дополненное. - Сергиев-Посад: Издательство Московской Патриархии, 1998. - 26 с.
24.Дворкин А. Сектоведение. Тоталитарные секты: опыт системного исследования. - Нижний Новгород: Издательство Братства во имя св. князя Александра Невского, 2000. - 703 с.
25.Дудар Н. Соціально-психологічні чинники виникнення нових релігійних течій // Новітні релігії в сучасній Україні / Матеріали круглого столу та науково-практичної конференції. - К.: VIP, - 2000. С. 94-95.
26.Дудар Н., Филипович Л. Нові релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). - К: Наукова думка, 2000. - 132 с.
27.Дьюрем К. Свобода религии: модель США // Модели церковно-государственных отношений США и Западной Европы. К.: Інст. філос. ім. Г.С. Сковороди НАНУ, - 1996. С. 131-147.
28. Дьюрем К. Свобода релігії або переконань: закони, що впливають на структуризацію релігійних громад // Людина і світ. - 2001. - № 9. С. 28.
29. Єленский В.Е. Модели церковно-государственных отношений США и Западной Европы и проблемы посткоммунистических обществ // Модели церковно-государственных отношений США и Западной Европы. Сборник научных трудов. - К.: Інститут філос. ім. Г.С. Сковороди НАНУ, - 1996. С. 4-9.
30.Єленський В. Новітні рухи - зони занепокоєння // Людина і світ. - 2000. - № 9. С. 2-10.
31.Єленський В. Релігія, демократизація та суспільний розвиток у посткомуністичному світі // Матеріали Міжнародної конференції Релігія і суспільство в Україні: фактори змін. - К., - 1998. С. 31-46.
32.Єленський В. Українське суспільство і секти” // Людина і світ. - 1998. - № 9. С. 9.
33.Журавлёв В. Конец света” в конце туннеля. Необуддистские секты: реальность угрозы // Человек и закон. - 2000 . - № 7 (8). С. 58-61.
34.Журавлёв В. Конец света” Украине готовят приверженцы агрессивных сект // Ваша судьба. - 2000. - 2 ноября. С. 7.
35.Журавлёв В. Чёрная месса // Человек и закон. - 2000. - № 4. С. 66-69.
36.Заглада Л. Увидев девушку, я почувствовал прилив какой-то силы и неодолимое желание убить”, - сказал 17-летний студент ПТУ, осужденный за то, что задушил девятиклассницу и спрятал отчлененную голову жертвы // Факты и комментарии. - 2000. - 5 мая. С. 27-28.
37.Закон України Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 року із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 25, ст. 283; -1992. - № 20, ст. 277; -1992. - № 30, ст. 418; -1993. - № 10, ст. 76; -1994. - № 13, ст.76; -1996. - № 3, ст. 11; -1997. - № 8, ст. 62.
38. Здіорук С.І. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти: Препр. / НІСД. - К.: НІСД, 1993. - 59 с.
39.История и теория атеизма: Учебное пособие. Отв. ред. М.П.Новиков. - М.: Мысль, 1974. - 429 с.
40.Калінін Ю.А., Лубський В.А. Релігієзнавство: Курс лекцій. - К., 1995. - 455 с.
41.Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник. - К.: Наукова думка, 1995. - 256 с.
42.Кальниш Ю.Г. Наукове забезпечення державної політики в Україні в галузі релігійно-церковного життя // Збірник наукових праць Української Академії при Президентові України. Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми, перспективи”. - К.: Вид-во УАДУ, - 1998. - Випуск 2. - Ч. 1. С. 243-247.
43.Кальниш Ю.Г. Державно-церковні відносини: світова практика і досвід України // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - № 1. С. 171-180.
44. Кальниш Ю.Г. Соціальна і гуманітарна роль церкви в українському суспільстві // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 1. С. 166-175.
45.Карагодіна О. Новий вік”: ознаки занепаду чи сходження // Людина і світ. - 1996. - № 8. С. 38.
46.Клибанов А.И. Из мира религиозного сектанства. - М.: Изд-во политической литературы, 1974. - 256 с.
47.Колодний А.М., Яроцький П.Л. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник. - К.: Знання, 1999. - 735 с.
48.Колычев В. Я зарабатывал деньги на Сатане // Факты и комментарии. - 1999. - 20 августа. С. 30-31.
49.Конец света мы уже проходили. Не раз // Огонек. - 1995. - №19. С. 50-51.
50.Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.
51.Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Постанова ВР України від 16.01.97 р., № 3/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №10, ст. 85.
52.Косуха П. Деструктивність і тоталітарність у релігійній діяльності // Феномен релігії. - К.: Інститут філософії НАН України, - 1996. С. 8.
53.Кочура А., Рымаренко И. Сатанизм: его исторические корни и современное состояние // Финансовая Украина. - 1996. - 28 мая. С. 11.
54.Кривельская Н.В. Религиозная экспансия против России // Аналитический вестник Федерального собрания - парламента Российской Федерации. 1998. - Выпуск 4. Серия: Оборона и безопасность 16. 25 с.
55.Кримінальний кодекс України - К.: Видавничий Дім Ін Юре”, 2001. 336 с.
56.Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами.: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2001. - 384 с.
57.Крисидес Д. До визначення нової духовності // Людина і світ. - 2002. - № 10. С. 33-38.
58. Ла Вей А.Ш. Сатанинская библия. - К.: Пандора, 1996. 104 с.
59.Лігостова О. Цей день було вибрано для Апокаліпсиса // Людина і світ. - 1997. - № 4. С. 39-46.
60.Макдауэлл Д., Стюарт Д. Обманщи