МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Короткий опис

ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОЗУЛІНА Світлана Олександрівна

УДК 614.2:351.77

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

25.00.02 механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
Журавель Володимир Іванович
доктор медичних наук, професор

Одеса 2004

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ................................................................ 4
ВСТУП.......................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ Й ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ............................................. 13
1.1. Державне управління якістю медичної допомоги у контексті
оцінки професійних правопорушень....................................................................14
1.2. Складові правового механізму державного управління медичною
діяльністю............................................................................................................... 24
1.3. Вітчизняний і світовий досвід державного управління з організації
контролю за якістю медичної допомоги та профілактики правопорушень.... 36
Висновки до першого розділу.......................................................................... 46

РОЗДІЛ 2
КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЗАКОННОСТІ ПІД ЧАС ПОДАННЯ
МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА СТАНОМ ЇЇ ЯКОСТІ........................................ 48
2.1. Характеристика та оцінка чинної системи відомчого контролю............... 49
2.2. Механізми зовнішнього контролю і нагляду з боку правоохоронних
органів..................................................................................................................... 63
2.3. Результати розгляду кримінальних справ стосовно професійних
медичних правопорушень..................................................................................... 90
Висновки до другого розділу.............................................................................. 101

РОЗДІЛ 3
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ МЕДИКО-ПРАВОВОЇ СЛУЖБИ....................................................................................... 104
3.1. Основні організаційно-методологічні положення концептуальної
моделі медико-правової служби..........................................................................105
3.2. Моделювання системних складових медико-правової служби та
схеми її управління...............................................................................................138
3.3. Завдання, функції, структура та визначення медико-правової служби і
її статус...................................................................................................................153
Висновки до третього розділу..................................................... 162

ВИСНОВКИ......................................................................................................... 164
Список використаних джерел............................................................ 169
ДОДАТКИ ........................................................................................................... 192

ВСТУП

Актуальність теми. Найбільш важливим правом громадянина є конституційне право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування [1]. Піклування про здоров’я людини і забезпечення його охорони, згідно з Загальною Декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні й культурні права, а також Європейською соціальною хартією, є обов’язком держави [2]. Держава визначає і формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію, гарантує громадянам отримання якісної медичної допомоги [3].
Основні шляхи та пріоритетні напрями реалізації політики держави містяться в Указах Президента України Про Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України” (2000), Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України” (2000), у Міжгалузевій комплексній програмі Здоров’я нації” на 20022011 роки”, затвердженій Урядом України 2002 р. Одним із завдань Концепції розвитку охорони здоров’я населення України” є створення правових, економічних та управлінських механізмів реалізації конституційних прав громадян на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, а серед комплексу заходів щодо впровадження державної політики відзначаються такі: удосконалення системи соціального та правового захисту медичних працівників і пацієнтів; створення системи забезпечення і контролю якості подання медичної допомоги тощо.
В умовах переходу держави до ринкової трансформації суспільства особливого значення набуває захист інтересів пацієнта для виключення можливостей зловживання з боку несумлінних суб’єктів, які подають медичну допомогу [4]. У процесі розбудови України як правової держави виникли проблеми зростання кількості правопорушень у сфері подання лікувально-діагностичної допомоги, які є питаннями не тільки медичної або юридичної практики, але й державно-управлінської.
Останнє підтверджується і тим, що держава з допомогою спеціально уповноважених органів виконавчої влади зобов’язується здійснювати контроль і нагляд за дотриманням законодавства щодо охорони здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, нормативів професійної діяльності, стандартів медичного обслуговування тощо [3]. Проте правового захисту потребують і самі медичні працівники, до яких зростають позиви про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої неналежним лікуванням. Цей факт пов’язаний з новими соціально-економічними відносинами, появою медичних закладів різних форм власності та страхової медицини. Але позивні вимоги пацієнтів не завжди обґрунтовані.
Важливість подальшого наукового пошуку шляхів оптимізації моделей і удосконалення механізмів державного управління діяльністю медичних закладів висвітлено в публікаціях вітчизняних дослідників: В.Журавля, В.Загороднього, В.Лугового, С.Майбороди, Н.Нижник, В.Олуйка, В.Пономаренка, Я.Радиша, І.Солоненка та інших, які зазначають про неефективність для сьогодення України задіяних моделей, особливо з урахуванням адміністративної реформи, що відбувається.
Необхідність удосконалення організаційних і правових механізмів державного управління охороною здоров’я стосовно поліпшення якості медичної допомоги та профілактики правопорушень зумовлюється передусім таким: станом та адекватністю нормативно-правової бази, законності й юридичної відповідальності як складових правового механізму державного управління закладами охорони здоров’я; неефективністю чинної системи відомчого і зовнішнього контролю та нагляду за якістю медичної допомоги та профілактикою професійних правопорушень; наявними організаційно-правовими проблемами і відсутністю компетентної служби, наприклад медико-правової як відносно самостійної підсистеми державного управління діяльністю закладів охорони здоров’я.
Зазначене вище й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, визначило його мету та завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у межах планової НДР кафедри соціальної медицини, управління та економіки охорони здоров’я Одеського державного медичного університету за темою Реорганізація та оптимізація управління систем медичної допомоги в умовах ринкової трансформації суспільства” (номер державної реєстрації 0100U006458), з якої автор дисертації є відповідальним виконавцем.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є удосконалення організаційно-правових механізмів державного управління діяльністю закладів системи охорони здоров’я стосовно профілактики професійних правопорушень, поліпшення якості медичної допомоги та правового захисту працівників сфери охорони здоров’я і пацієнтів шляхом концептуального моделювання медико-правової служби.
Відповідно до основної мети було визначено такі завдання:
- проаналізувати за матеріалами вітчизняної і зарубіжної літератури стан дослідження організаційно-правових механізмів державного управління діяльністю закладів ОЗ і актуальних проблем законодавчого регулювання якості медичної допомоги у контексті оцінки професійних правопорушень;
- дослідити з позицій державного управління чинну систему відомчого контролю за станом якості медичної допомоги і профілактикою право-порушень, а також механізми зовнішнього контролю і нагляду з боку правоохоронних органів щодо дотримання законності під час подання лікувально-діагностичної допомоги;
- розглянути найбільш поширені випадки професійних правопорушень медичних працівників за висновками комісійної судово-медичної експертизи як обов’язкової процедури щодо виявлення дефектів подання медичної допомоги, визначити їхній характер і вплив на якість медичної допомоги;
- вивчити результати розгляду судово-слідчими органами справ стосовно притягнення до кримінальної відповідальності працівників сфери охорони здоров’я;
- оцінити за даними анонімного соціологічного опитування керівників та лікарів медичних закладів і потенціальних пацієнтів рівень достатності правового інформування та захисту учасників суспільних відносин, що виникають під час подання медичної допомоги;
- запропонувати концептуальну модель медико-правової служби з конкретизацією її завдань, функцій, структури та схеми управління;
- обґрунтувати визначення медико-правової служби як підсистеми державного управління діяльністю закладів системи охорони здоров’я.
Об’єктом дослідження є система державного управління у сфері охорони здоров’я України.
Предмет дослідження організаційно-правові механізми державного управління діяльністю закладів охорони здоров’я.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що створення медико-правової служби дозволить удосконалити організаційно-правові механізми державного управління діяльністю закладів системи охорони здоров’я України, а також більш дієво та об’єктивно контролювати й оцінювати роботу структурних медичних підрозділів з державно-правових позицій, що буде сприяти, з одного боку, зниженню рівня правопорушень медичних працівників та поліпшенню якості медичної допомоги, а з другого правовому захисту суб’єктів відносин лікарпацієнт”.
Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети у процесі дослідження використовувався комплекс загальнонаукових і спеціальних методів:
- історичний і логічний аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел для виявлення наявних проблем стосовно предмета дослідження й подальшого їх розв’язання;
- функціонально-структурний аналіз, використання якого дозволило вивчити стан та функції існуючих в Україні структур відомчого та зовнішнього контролю за якістю медичної допомоги;
- порівняльний і статистичний аналіз фактів і явищ у медичній практиці, розуміння розвитку нормативно-правової бази за предметом дослідження;
- цільове соціологічне опитування для вивчення думки лікарів і населення щодо їхньої правової обізнаності та доцільності створення медико-правової служби;
- системний підхід, який дозволив розглядати з позицій системності досліджувану систему, її складові та функціональні процеси і концептуально обґрунтувати модель медико-правової служби в охороні здоров’я;
- програмно-цільовий підхід, за допомогою якого запропоновано науково-теоретичні рекомендації стосовно шляхів удосконалення механізмів державного управління охороною здоров’я на прикладі моделювання медико-правової служби;
- експертні оцінки, використання яких забезпечило достовірність і вірогідність даних для обґрунтовування висновків.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні функціонування системи охорони здоров’я за медико-правовими ознаками та нових підходів у галузі державного управління, які разом розв’язують важливу проблему удосконалення контролю й оцінки якості медичної допо-моги, запобігання правопорушенням у медичній практиці, правового інфор-мування та правового захисту медичних працівників і пацієнтів, зокрема:
- уперше досліджено з позицій державного управління чинну систему внутрішнього та зовнішнього контролю і нагляду щодо дотримання закон-ності під час подання медичної допомоги і виявлено її неефективність;
- запропоновано концептуальну модель медико-правової служби з конкретизацією її завдань, функцій, структури та схеми управління;
- автором дано власне визначення медико-правової служби як підсистеми державного управління охороною здоров’я;
- доведено доцільність функціонування в Україні медико-правової служби як одного з напрямів удосконалення організаційно-правових меха-нізмів державного управління діяльністю закладів системи охорони здоров’я;
- дістало подальшого розвитку вивчення впливу професійних правопорушень на якість медичної допомоги на підставі висновків комісійної судово-медичної експертизи, постанов, ухвал і вироків судово-слідчих органів, а також характеру найбільш поширених випадків дефектів діагностики та лікування;
- уточнення проблем щодо нормативно-правового регулювання якості медичної допомоги у контексті оцінки професійних правопорушень, їхньої класифікації і процедури розгляду відомчими структурами і право-охоронними органами;
- визначення рівня достатності правового інформування та захисту учасників суспільних відносин, що виникають під час подання лікувально-діагностичної допомоги, за даними анонімного соціологічного опитування керівників і лікарів медичних закладів та потенціальних пацієнтів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження, викладені в дисертації, доведено до конкретних положень і рекомендацій у вигляді напрямів удосконалення організаційно-правових механізмів державного управління діяльністю медичних закладів шляхом обґрунтування концептуальної моделі медико-правової служби.
Зокрема, результати, одержані в процесі виконання дисертаційної роботи, були застосовані:
- у навчальному процесі на кафедрах соціальної медицини, управління та економіки охорони здоров’я Одеського державного медичного університету під час викладання навчальних дисциплін Основи права” і Правознавство”, а також проведення лекційних та семінарських занять з лікарями-організаторами охорони здоров’я на передатестаційних циклах у системі післядипломної освіти (акт упровадження від 22.12.2003 р.); права та законотворчого процесу Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні курсу Законодавство у сфері охорони здоров’я” (акт упровадження від 03.02.2004 р.).
- Міністерством охорони здоров’я України при розробці Концеп-туальних аспектів основних напрямків і шляхів реформування системи охорони здоров’я в умовах ринкової трансформації суспільства”, а також в підготовці нової редакції проекту Положення про Міністерство охорони здоров’я України” (довідка про впровадження від 24.11.2003 р. № 1.06100).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції і рекомендації, у тому числі й такі, що характеризують наукову новизну, отримані автором особисто.
У роботі використано дані репрезентативних соціологічних опитувань громадської думки, отриманих за активного сприяння співпрацівників кафедри соціальної медицини, управління та економіки охорони здоров’я Одеського державного медичного університету (здобувачем опитано 60,0% респондентів). Розрахунок коефіцієнтів впливу місця мешкання на основні змінні дослідження та зважування” спостережень, що характеризують різні аспекти ставлення населення області до проблем, які вивчалися, виконано за технічною та методичною допомогою провідного наукового співробітника інформаційно-аналітичного відділу Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України, кандидата філософських наук М.Б.Кунявського. Збір решти первинного матеріалу, його опрацювання й аналіз здійснено автором особисто.
У процесі одержання наукових результатів не використовувались ідеї і розробки, що належать В.І.Журавлю, у співавторстві з яким опубліковано наукову статтю.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані автором під час:
- міжнародних науково-практичних конференцій: Формування та реалізація регіональної політики у сфері охорони здоров’я” (Одеса, 2002р.); Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности” (Москва, 2003р.); Регіональна політика в галузі охорони здоров’я: шляхи формування та реалізації” (Одеса, 2003р.);
- щорічних науково-практичних конференцій: Стратегія реалізації державних гарантій надання медичної допомоги населенню на засадах медичного страхування” (Ірпінь, 2001 р.); Актуальні питання реформування системи охорони здоров’я на сучасному етапі соціально-економічного розвитку суспільства” (Харків, 2002 р.).
Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження викладено автором у 10 публікаціях, із них 4 у фахових наукових виданнях, 1 в іншому науковому періодичному виданні, 5 тез доповідей у матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації 2,7 др. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота має загальний обсяг 202 сто­рінки і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку вико­ристаних джерел і додатків. Обсяг основного тексту становить 168 сторінок. Список використаних літературних джерел містить 232 найменування. У роботі наведено 21 таблицю, 16 рисунків, 5 додатків на 11 сторінках.

Список літератури

В И С Н О В К И

Проведене в межах дисертаційної роботи дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу і дало можливість дійти висновків, які мають теоретичне і практичне значення.
1. На підставі аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури, нормативно-правових актів та проведеного дослідження з’ясовано, що основними напрямами удосконалення правового й організаційного механізмів державного управління діяльністю закладів охорони здоров’я мають стати: доопрацювання нормативно-правової бази; забезпечення законності й дисципліни, зниження рівня правопорушень у галузі та їх профілактика; підвищення вимог до професійно важливих якостей посадових осіб та персоналу медичних закладів; посилення відомчого контролю щодо своєчасності, повноти і відповідності лікувально-діагностичного процесу.
2. Показано, що існуючі дефініції державного контролю, його провідні заходи та принципи, дозволяють уточнити мету, зміст і етапи відомчого та зовнішнього контролю і нагляду за станом якості медичної допомоги, дотриманням законності під час її подання, а також рівнем правопорушень. Доведено, що державний контроль у системі охорони здоров’я є процесом забезпечення досягнення її структурами основної мети, яка полягає у поданні населенню України доступної, ефективної, результативної, адекватної та прозорої медичної допомоги. Проте на практиці чинна система відомчого контролю має істотні недоліки в організаційно-функціональному аспекті, що підтверджується виявленими фактами невиконання вимог чинного законодавства щодо подання до правоохоронних органів матеріалів відомчого розслідування у випадках істотних розбіжностей між патологоанатомічним або судово-медичним і клінічним діагнозами.
3. Встановлено, що прорахунки відомчої системи контролю негативно впливають на організацію зовнішнього контролю і нагляду за станом законності під час подання медичної допомоги з боку правоохоронних органів. Деякі факти несприятливих результатів діагностики та лікування до їх відома не доходять, і навпаки, правоохоронні органи розглядають скарги пацієнтів за відсутності кримінально караної вини медичних працівників. На разі такі випадки потребували лише відомчого розбору, можливо, застосування дисциплінарних стягнень та урегулювання суперечок на рівні органів охорони здоров’я, а призвели до зайвих слідчих дій, втрати робочого часу як медпрацівниками, так і слідчими (52,5% випадків з досліджених справ).
4. Цілеспрямованим аналізом висновків комісійної судово-медичної експертизи доведено, що випадки правопорушень притаманні фахівцям майже усіх медичних спеціальностей і лікувально-профілактичних закладів, і негативно впливають на якість медичної допомоги (у 46,2% з 238 досліджених випадків відзначалася наявність грубих дефектів подання медичної допомоги).
5. Результати соціологічного опитування підтвердили припущення про недостатні правові поінформованість і захист учасників відносин, що виникають під час подання медичної допомоги, а також про наявність значного відсотка правопорушень з боку медичних працівників, що підтвердили 61,2% лікарів-респондентів і 63,3% серед опитаних представників населення Одеської області. Доведено, що 68,2% лікарів-респондентів та 87,5% опитаних мешканців Одеської області вважають за необхідне організувати в Україні відомчу медико-правову службу.
6. Обґрунтовано, що одним із напрямів удосконалення організаційно-правових механізмів державного управління діяльністю закладів системи охорони здоров’я може бути створення і впровадження медико-правової служби. Її концептуальна модель передбачає здійснення таких функцій: посилення відомчого контролю за станом законності під час подання медичної допомоги та її якістю; правові допомога і захист суб’єктів відносин лікарпацієнт”; моніторинг несприятливих результатів лікування та їхня медико-правова оцінка з подальшим прийняттям відповідних управлінських рішень; профілактика правопорушень. Розв’язання цих та інших завдань передбачає і архітектурно-планувальна структура запропонованої медико-правової служби на рівні головних суб’єктів управління державної системи охорони здоров’я: МОЗ України управління медико-правової допомоги та захисту; регіонального управління охороною здоров’я відділ медико-правової допомоги та захисту. Концептуальною моделлю передбачені схеми структури медико-правової служби, управління та її діяльності.
7. Наведено й обґрунтовано з науково-теоретичних позицій концептуальну модель медико-правової служби в системі охорони здоров’я, що дозволило дати таке її власне визначення: медико-правова служба це динамічна керована система, яка організується на базових принципах і підходах державного управління, є складовою частиною відповідного органу управління охорони здоров’я і забезпечує реалізацію функцій стосовно поліпшення якості медичної допомоги, внутрішньовідомчого контролю і профілактики правопорушень, надання правової допомоги медичним фахівцям і пацієнтам та їх правового захисту на засадах відносно самостійної управлінської структури.
8. Запропоновані схеми управління й управлінської діяльності медико-правової служби дають змогу підвищити ефективність її функціонування, що дозволяє визначити таку організаційну модель як більш прийнятну для адміністративної реформи в Україні, розвитку ринкових відносин і рекомендувати до впровадження в інших системах, що прагнуть до позитивних перетворень. Статусом медико-правової служби передбачається її зв’язок з іншими функціонально-структурними підрозділами системи охорони здоров’я та інфраструктурою мережі медичних закладів, позавідомчих органів правоохоронних і громадських, а також внесення пропозицій щодо прийняття нормативно-правових актів, необхідних для підвищення рівня якості медичної допомоги і профілактики професійних правопорушень з боку медичних працівників.
9. Відзначено, що потребують правового закріплення й обґрунтування з позицій державного управління такі поняття та визначення: якість медичної допомоги”, некарана лікарська помилка”, медична послуга”. Підкреслено необхідність уточнення меж та підстав для кримінальної відповідальності медичних працівників, а також подальшого законодавчого закріплення і впровадження у медичну практику стандартів медичних технологій лікувально-діагностичного процесу, системи управління якістю згідно з базовими принципами, підходами та механізмами державного управління.
10. Розкрито, що напрямками в подальших наукових дослідженнях у контексті розв’язуваної проблеми доцільно визначити такі основні шляхи опрацювання: системи управління якістю медичної допомоги згідно з національними стандартами та приведення їх відповідно до міжнародного стандарту серії ISO9000, що дозволить посилити відомчий контроль і прозорість медичної допомоги; медико-правових аспектів щодо форм і механізмів оплати праці медичних працівників із врахуванням факторів наявності фінансового ризику як таких, що будуть відповідати моделям і принципам ринкової економіки; критеріїв і вимог до професійно важливих якостей посадових осіб, керівників і персоналу медичних закладів; механізмів впровадження медико-правової служби не тільки у державній системі охорони здоров’я, а й в інших медичних системах, які прагнуть до позитивних перетворень.
11. Для реалізації науково-теоретичних пропозицій даного дослідження щодо впровадження медико-правової служби в практичну діяльність охорони здоров’я необхідним є прийняття низки нормативно-правових актів. У зв’язку з цим, результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
- Кабінетом Міністрів України і Міністерством охорони здоров’я України при підготовці та внесенні на розгляд Верховної Ради України проекту закону Про медико-правову службу”;
- Міністерством охорони здоров’я України при розробці Типового положення про медико-правову службу”;
- Міністерством охорони здоров’я України при підготовці проекту наказу Про штатний розпис медико-правової служби”;
- Міністерством охорони здоров’я України при внесенні доповнення до навчальної програми медичних ВНЗ з питань організації та функції медико-правової служби, тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28червня 1996 р. // Відомості Верхов. Ради України. 1996. № 30. Ст. 147.
2. Медичне право України: Зб. нормативно-правових актів / Упоряд. і наук. ред. Н.Б.Болотіна. К.: Видав. Дім Ін Юре”, 2001. 412 с.
3. Основи законодавства України про охорону здоров’я // Відомості Верхов. Ради України. 1993. № 4. Ст. 19.
4. Сергеев Ю.Д. Юридическая защита прав и законных интересов граждан в области охраны здоровья // Рекомендации для граждан по защите прав и интересов населения в области здравоохранения. М.: Эудиториал УРСС, 1998. С. 6773.
5. Концепція розвитку охорони здоров’я населення України: Указ Президента України від 7 грудня 2000 р. № 1313/2000 // Офіційний вісн. України. 2000. № 49. Ч.1. Ст. 2116.
6. Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України: Указ Президента України від 8 серпня 2000 р. № 963 // Офіційний вісн. України. 2000. № 32. С. 22.
7. Міжгалузева комплексна програма Здоров’я нації” на 20022011 роки, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січ. 2002 р. № 14. // Офіційний вісн. України. 2002. № 9. С. 3085.
8. Герасименко Н.Ф. Кризис здоровья и здравоохранения как угроза национальной безопасности страны // Вестн.Рос.АМН. 1998. № 4. С. 5862.
9. Журавель В.И., Запорожан В.Н. Менеджмент в системе медицинской помощи. Одеса: ОДМУ, 2000. 432 с.
10. Нижник Н.Р. До проблеми ефективності державного управління в Україні // Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід: Зб. наук. пр. / За заг. ред. В.М.Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2000. С. 611.
11. Рудий В.М. Законодавство як інструмент визначення та реалізації державної політики і вдосконалення управління охороною здоров’я в Україні // Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров’я в Україні. К.: Сфера, 2001. С. 151174.
12. Загородній В.В. Механізми державного регулювання реформуванням системи охорони здоров’я (на матер. м. Києва): Автореф. дис. канд. наук з держ. упр.: ( 25.00.05). К., 2001. 17 с.
13. Корвецький О.Д. Деякі підходи щодо формування Програми реорганізації системи надання медичної допомоги населенню Одеської області // Формування та реалізація регіональної політики в галузі охорони здоров’я: Матер. наук.-практ. конф. за Міжнар. участі (2526 квітня 2002 року). Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. С. 9096.
14. Проблеми підготовки нової генерації управлінців галузі охорони здоров’я / Солоненко І.М., Литвинова О.Н., Жаліло Л.І. та ін. // Формування регіональної політики в галузі охорони здоров’я: матеріали наукової конференції / За ред. В.О.Колоденка. Одеса: ОФ УАДУ, 2001. Ч. II. С. 252259.
15. Гладун З.С. Державне управління в галузі охорони здоров’я. Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. 312 с.
16. Наукові засади реформування державного управління охороною здоров’я в Україні / Жаліло Л., Кунгурцев О., Мартинюк О. та ін. // Вісн. УАДУ. 2000. № 3. С. 413416.
17. Задачи по достижению здоровья для всех: Европейская политика здравоохранения. Копенгаген: ВОЗ. Европ. Регион. бюро, 1991. 322с.
18. Журавель В.І. Обґрунтування оптимізації моделей системи управління та управлінської діяльності в охороні здоров’я (На прикладі великого міста, обласного та районного центрів): Автореф. дис. ... д-ра мед. наук: (14.00.33) / Укр. держ. мед. ун-т ім. О.О.Богомольця. К., 1994. 47 с.
19. Луговий В., Князєв В. Державне управління як галузь професійної діяльності, академічної підготовки, наукових досліджень // Вісн. УАДУ. 1997. № 34. С.912.
20. Князєв В. Наукове забезпечення адміністративної реформи в Україні вирішальна умова її ефективного здійснення // Актуальні проблеми реформування державного управління: Матер. щоріч. наук.-практ. конф. наук.-педагог. персоналу, слухачів, аспірантів, докторантів Академії 29 травня 1997 / За ред. В.Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 1997. С. 35.
21. Нижник Н. Проблеми управління охороною здоров’я України // Укр. мед. вісті. 1997. Липеньгрудень. Т.1. Число 23(5758). С. 4041.
22. Скуратівський А. Правові засади реформування охорони здоров’я // Укр. мед. вісті. 1997. Липеньгрудень Т.1. Число 23(5758). С. 4849.
23. Тронь В. Методологічні парадигми побудови віртуального тренажера державного управління // Управління сучасним містом. 2001. № 10 12(4). С. 1121.
24. Майборода В. Головний вищий навчальний заклад у системі підготовки й удосконалення кадрів державної служби в Україні // Вісн. УАДУ. 1996. №2. С. 512.
25. Радиш Я.Ф. Державне управління охороною здоров’я в Україні: генезис, проблеми та шляхи реформування / Передмова і заг. ред. Н.Р.Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 360 с.
26. Майборода С., Радиш Я. Керівник у галузі державного управління охороною здоров’я // Вісн. УАДУ. 2002. № 4. С. 144150.
27. Голик Л., Радиш Я., Гак Д. Управління якістю медичної допомоги складова державного управління охороною здоров’я // Вісн. УАДУ. 2002. № 1. С. 152160.
28. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка. Львів: Вид-во Нац. ун-ту Львівська політехніка”, 2002. 352 с.
29. Круглов М.И. Стратегическое управление компанией: Учеб. для вузов. М.: Русская деловая литература, 1998. 767 с.
30. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / Під заг. ред. Ю.В.Вороненка, В.Ф.Москаленка. Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. 680с.
31. Козуліна С.О., Журавель В.І. Правопорушення лікарів та їх цивільно-правова відповідальність // Охорона здоров’я України. 2002. №34 (67). С. 8688.
32. Хохлов В.В., Хозяинов Ю.А. Ответственность: медицинские правонарушения. Смоленск, 2000. 180 с.
33. Заяць Н. Держава та охорона здоров’я // Право України. 2000. №10. С. 2123.
34. Радиш Я., Тарахонич О. Зарубіжний досвід створення нормативно-правової бази з державного управління системою охорони здоров’я // Вісн. УАДУ. 2002. № 1. С. 144149.
35. Liev D., Vienonen M. Patient's rights development in Europe. Copenhagen, 1998. 32 p.
36. Акопов В.И., Бова А.А. Юридические основы деятельности врача: Учеб.-метод. пособие для студентов мед. вузов. М.: Эксперт. бюро-М., 1997. 254 с.
37. European forum of medical associations and WHO. Copenhagen: WHO, Reg. Off. Eur., 1999. 45 p.
38. Корнацький В. Проблеми організації та управління охороною здоров’я в сучасних умовах // Вісн. УАДУ. 2001. № 3. С. 215219.
39. Уваренко А.Р., Курчатов Г.В. Некоторые медико-социологические аспекты перестройки здравоохранения Украины на современном этапе // Лікар. справа. 1992. № 8. С. 99102.
40. Дейкун М.П., Журавель В.І. Стан та основні підходи щодо реформування системи охорони здоров’я на сучасному етапі: (наук. огляд) // Мед. реф. журнал. К., 1998. розділ 2. № 12. С. 5057.
41. Рудень В.В. Зміст процесу управління системою охорони здоров’я в умовах ринкової економіки // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я. 1999. № 2. С. 141143.
42. Большой энциклопедический словарь. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Большая Российская энциклопедия”, СПб.: Норинт”, 2002. 1456 с.
43. Охорона здоров’я в Україні: проблеми та перспективи / За заг. ред. В.М.Пономаренка. Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. 310 с.
44. Загородній В. Системний аналіз в управлінні охороною здоров’я в період її реформування // Вісн. УАДУ. 1999. № 4. С. 367371.
45. Програма реорганізації медичної допомоги в Україні: Перспектива 2010 // Матеріали Першого Всеукраїнського з’їзду медичних працівників. К., 1999 р. 96 с.
46. Пиріг Л. Охорона здоров’я в державній політиці України на су­­­часному етапі // Укр. мед. вісті. 1997. № 1(56). С. 35.
47. Дейкун Н.П. Концепутально-технологические подходы к управлению здоровьем населения // Лікар. справа. 1995. № 34. С. 187189.
48. Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров’я в Україні / Під заг. ред. В.М.Лехан. К.: Сфера, 2001. 180 с.
49. Журавель В.И. Основы менеджмента в системе здравоохранения. К., 1994. 336 с.
50. Пономаренко В.М. Основні напрями реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я в міжгалузевій комплексній програмі Здоров’я нації” // Формування та реалізація регіональної політики в галузі охорони здоров’я: Матер. наук.-практ. конф. за Міжнар. участі, (2526 квітня 2002 року). Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. С. 1017.
51. Бідний В.Г. Наукове забезпечення формування якості медичної допомоги населенню Києва // Оптимізація системи охорони здоров’я м.Києва: Зб. наук.-практ. робіт. К., 1997. С. 67.
52. Международные стандарты ИСО серии 9000 и 100000 на системы качества: версии 1994 г. М.: Стандарты и качество. 1995. С. 123127.
53. Демидова І.І. Управління якістю медичної допомоги за умов трансформаційного періоду // Політика і стратегія Української держави в галузі охорони здоров’я: Матер. наук.-практ. конф. Одеса: ОДМУ, 1999. С. 161165.
54. Назаренко Г.И., Полубенцева Е.И. Управление качеством медицинской помощи. М.: Медицина, 2000. 368 с.
55. Степаненко А. Якість надання медичної допомоги, як один із напрямків соціальної політики в Україні за принципами Всесвітньої організації охорони здоров’я // Суспільні реформи та становлення громадського суспільства в Україні: Матер. наук.-практ. конф. К.: Вид-во УАДУ, 2001. Т.2. С. 276280.
56. Степаненко А.В. Система забезпечення якості медичної допомоги населенню України та наукове обґрунтування її реалізації: Автореф. дис.... д-ра мед. наук: (14.02.03) / Київ. Нац. мед. ун-т. К., 2001. 36 с.
57. Хоменко Т., Радиш Я. Управління якістю медичної допомоги стратегія оптимізації системи державного управління охороною здоров’я // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матер. наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2002. Т.2. С. 214 215.
58. Нагорна А.М., Степаненко А.В., Морозов А.М. Проблема якості в охороні здоров’я. Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. 384с.
59. Бідний В.Г. Стратегія забезпечення якості медичної допомоги і послуг населенню м. Києва // Організація системи якості медичної допомоги, медичних послуг населенню із застосуванням інформаційних технологій: Матер. конф., 2526 листоп. 1999 р. К., 1999. С.57.
60. Бірюков В.С., Батечко С.А. Керування якістю медичної допомоги в системі муніципальної охорони здоров’я при формуванні суспільно-солідарного сектора // Формування регіональної політики в галузі охорони здоров’я: матеріали наукової конференції / За ред. В.Колоденка. Одеса: ОФ УАДУ, 2001. С. 2838.
61. Экспертиза качества медицинской помощи как механизм управления сельским здравоохранением (на примере центральной районной больницы) / К.Ю.Лакунин, В.Ф.Чавпецов, М.А.Карацевцева, С.П.Михайлов // Экономика здравоохранения. 2000. № 7(46). С.1921.
62. Менеджмент в охороні здоров’я: Структура та поведінка організацій охорони здоров’я / За ред. С.Шортела та А.Калюжного; Пер. з англ. Л.Тарануха. К.: Основи, 1998. 556 с.
63. Радиш Я.Ф. Державне управління охороною здоров’я в Україні: генезис та тенденції розвитку: Дис. ... д-ра наук з держ. упр.: (25. 00. 01.) К., 2003. 415 с.
64. Berwik D.M., Enthoven A., Bunker J.P. Qualiti manadement in the NHS: the doctor’s role I // BMJ. 1992. Vol. 304. P. 235239.
65. Do America’s Best Hospitals” perform better for acute in faction / Chen J., Radford M.J., Wang Y., et al. // N/Engl. J. Med. 1999. Vol. 340. P.286292.
66. Ананьєв А. Деякі підходи щодо визначення професійно важливих якостей державних службовців // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. № 12. С.325336.
67. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування / За заг. ред. О.Ю.Оболенського. Хмельницький: Поділля, 1999. 570 с.
68. Білорусов С.Г. Забезпечення високого професіоналізму управлінських кадрів основна мета підвищення кваліфікації // Матер. наук.-практ. конф. Кадрове супроводження регіональних перетворень”, (18 квітня 2002 р). Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. С. 119127.
69. Надолішний П. Національна традиція публічної влади й управління та її значення на етапі адміністративної реформи // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. №12. С. 4057.
70. Голяченко О. Українська здравоохорона: як вийти із кризи. 2-е вид. доп. Тернопіль: Лілея, 2000. 83 с.
71. Вороненко Ю.В., Литвинова О.Н. Менеджмент та лідерство в медсестринстві. Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. 368 с.
72. Підаєв А.В. Пріоритетні напрями розвитку системи охорони здоров’я в Україні // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я. 2002. №4. С. 58.
73. Солоненко Н. Регульований ринок у галузі охорони здоров’я: проблеми, шляхи впровадження, перспективи // Вісн. УАДУ. 2002. № 1. С.129136.
74. Пономаренко В.М. Основні проблеми реформування системи охорони здоров’я України // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я. 1999. № 1. С. 710.
75. Макаров А.И., Овчаров В.К. Стратегия и методология профессиональной подготовки кадров для работы в условиях проведения рыночных реформ // Пробл. соц. гигиены и история медицины. 1996. № 2. С. 2430.
76. Потреби лікарів у нормативно-правовій інформації та шляхи їх задоволення / Москалець Г.М., Щепаняк В.М., Подрушняк В.В. та ін. // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я України. 2000. №1. С. 2833.
77. Сикорский В.М. Организация правового обучения студентов медицинских вузов // Здравоохр. Белоруссии. 1991. № 8. С. 3031.
78. Saltstone S.P., Salt­stone R., Rome B.N. Knowledge of medical legal issues// Can. Fam. Physician. 1997. Vol. 43, № 4. P. 669673.
79. Москаленко В.Ф. Стан формування нормативно-правової бази з питань охорони здоров’я України та відповідність наказів МОЗ чинному законодавству // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я України. 2000. № 1. С. 2628.
80. Балабаєва З.В. Програма Здоров’я нації” про нові напрямки державної політики щодо охорони здоров’я // Формування та реалізація регіональної політики в галузі охорони здоров’я: Матер. наук.-практ. конф. за Міжнар. участі, (2526 квітня 2002 року). Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. С. 1725.
81. Социальные и правовые аспекты медицинской деятельности / Киров. гос. мед. ин-т. Киров: КГМИ, 1997. 189 с.
82. Пашинян Г.А., Беляева Е.В., Ромодановский П.О. Об оценке качества медицинской помощи при причинении вреда здоровью в случаях неблагоприятных исходов // Судеб.-мед. экспертиза. 2000. № 2. С.1418.
83. Сергеев В.В., Захаров С.О. Медицинские и юридические аспекты врачебных ошибок // Здравоохр. Рос. федерации. 2000. № 1. С. 79.
84. Громов А.П. Оценка неблагоприятного исхода лечения // Врач. 1993. №3. С. 4548.
85. Сергеев Ю.Д., Ерофеев С.В. Неблагоприятный исход оказания медицинской помощи. Москва; Иваново, 2001. 288 с.
86. Пирогов Н.И. Избранные педагогические произведения. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1953. 752 с.
87. Химченко С.А. Проблемы криминализации и декриминализации деяний медицинских работников // Перспективы развития судебной медицины и смежных дисциплин в системе высшего медицинского образования Украины. Одесса: ОГМУ, 1994. С. 115118.
88. Волошина В. Не навреди!” Заповедь врача превращается в молитву пациента // Моск. новости. 2000. № 45(416). 10 ноября. С. 13.
89. Томилин В.В. Ответственность медицинских работников в случаях нарушения ими своих профессиональных обязанностей // Воен.-мед. журнал. 1991. № 8. С. 7578.
90. Концевич І.О., Михайличенко Б.В. Судова медицина: Навч. посібник. К.: Леся, 1997. 656 с.
91. Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве: Учеб. и практ. пособие. М.: Изд-во БЕК”, 1995. 262 с.
92. Ригельман Р. Как избежать врачебных ошибок. Книга практикующего врача: Пер. с англ. М.: Практика, 1994. 208 с.
93. Жуков Г.М., Ринда Ф.П. Практичні та теоретичні аспекти управління здоров’ям населення // Охорона здоров’я України. 2002. № 1. С.3235.
94. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учеб. / Ун-т внутр. дел Х.: Консум, 2000. 704 с.
95. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. К.: Юрінком-Інтер, 1998. 432 с.
96. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Наук. керів. В.В.Цвєтков. К.: Оріяни, 1998. 364 с.
97. Пономаренко В. Реформування охорони здоров’я України на сучасному етапі // Укр. мед. вісті. 1997. Т.1. Число 23(5758). С. 2627.
98. Журавель В.И. Концептуальное видение стратегии и тактики реформирования здравоохранения Украины // Укр. мед. часопис. 1999. № 5(13). С. 3842.
99. Berman P. Health sector reform: making health development sustainable // Health Policy. 1995. Vol. 32. P. 312.
100. Квернадзе Р.А. Некоторые аспекты становления и развития законодательства в области здравоохранения // Государство и право. 2001. № 8. С.99104.
101. Герасименко Н.Ф. Законодательное обеспечение реформы здравоохра-нения // Мед. вестник. 2002. № 1. С. 39.
102. Рудий В. Сучасні міжнародні підходи до визначення політики сприяння здоров’ю та пропаганди здорового способу життя як один з орієнтирів удосконалення правової бази управління громадським здоров’ям в Україні // Вісн. УАДУ. 2000. № 1. С. 336343.