Корнієнко Світлана Костянтинівна. Державна політика України у сфері соціального захисту дітей-інвалідів

Короткий опис

Корнієнко Світлана Костянтинівна. Державна політика України у сфері соціального захисту дітей-інвалідів.- Дисертація канд. наук з держ. упр.: 25.00.02, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Київ, 2015.- 275 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОРНІЄНКО СВІТЛАНА КОСТЯНТИНІВНА

УДК 351.83/84:304

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник –
Петроє Ольга Михайлівна,
доктор наук з державного управління, професор

КИЇВ – 2015
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ 4 ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ 14
1.1. Теоретико-методологічні засади дослідження соціального захисту дітей з інвалідністю як об’єкта державної політики 14
1.2. Міжнародні стандарти і принципи державної політики в галузі прав дітей з інвалідністю 28
1.3. Природа та еволюція понятійно-категорійного апарату державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю 41
Висновки до розділу 1 63
РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ 68
2.1. Інституційно-правові засади державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю 68
2.2. Основні напрями здійснення державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю 98
2.3. Роль недержавного сектору у забезпеченні соціального захисту дітей з інвалідністю 144
Висновки до розділу 2 155
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ 160
3.1. Міжнародна практика здійснення державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю 160
3.2. Модернізація пріоритетних напрямів державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю 171

3.3. Розвиток державно-громадського партнерства у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю 188
Висновки до розділу 3 202
ВИСНОВКИ 207
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 221
ДОДАТКИ 257

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ВОІ СОІУ – Всеукраїнська організація інвалідів “Союз організацій інвалідів України”
ІПР – Індивідуальна програма реабілітації
ЄС – Європейський Союз
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ЛКК – Лікарсько-консультативна комісія
МВС – Міністерство внутрішніх справ
Мінсоцполітики – Міністерство соціальної політики
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я
МОН – Міністерство освіти і науки
МСЕК – Медико-соціальна експертна комісія
УТОС – Українське товариство сліпих
УТОГ
ЦБІ –
– Українське товариство глухих
Централізований банк даних з проблем інвалідності

ВСТУП

Актуальність теми. Створення правових, соціально-економічних, культурних, організаційних умов і гарантій, забезпечення недискримінаційного сприятливого соціального середовища для всебічного особистісного розвитку дітей з інвалідністю та повноцінної соціальної інтеграції їх у систему суспільних відносин є не лише нагальною необхідністю в період нинішніх глобальних перетворень в Україні та світі, а й однією з головних функцій демократичної держави та стратегічною метою державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю.
Приєднання України до міжнародних документів із проблем інвалідів, зокрема Конвенції ООН про права інвалідів, надає пріоритетність питанням дітей з інвалідністю, піднімає важливість їх вирішення на рівні держави, зобов’язує гармонізувати норми вітчизняного законодавства з міжнародними стандартами, поступово створювати систему їх практичної реалізації.
Невідкладність розв’язання проблеми зумовлена поглибленням внутрішньої політичної, економічної та соціальної кризи, що виявляється у зниженні спроможності держави забезпечити соціальний захист дітям з інвалідністю – діюча нині система не здатна: задовольнити потреби дітей з інвалідністю в реабілітаційних, соціальних, освітніх послугах, їх доступність та якість надання; забезпечити засобами реабілітації, виробами медичного призначення, санаторно-курортним лікуванням; підвищити рівень профілактики інвалідності тощо.
Крім того, необхідно взяти до уваги, що державна політика у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю потребує сучасного наукового обґрунтування. Напрацювання в цьому напрямі, зроблені за радянських часів, дещо втратили свою актуальність та значення: чимало робіт про соціальний захист дітей з інвалідністю мають медико-соціальний характер; відсутній єдиний підхід до визначення сутності соціального захисту тощо.
Дисертаційна робота ґрунтується на працях сучасних українських і зарубіжних учених, які досліджували питання формування та реалізації державної соціальної політики, – Т.Ганслі [36], В. Голубь [37], В.Гошовської [55], В.Іванова [268], О.Іванової [78], О.Лебединської [118], Е.Лібанової [119], В.Мамонової [126], Т.Поспєлової [178], В.Скуратівського [293-294], П.Спікера [314], В.Тертички [331], В.Трощинського [48], В.Холопова [343], П.Шевчук [355-356], Н.Ярош [361] та ін.
Теоретичну базу механізмів державного управління в дисертаційному дослідженні складають засадничі положення теорії державного управління, обґрунтовані у працях: В.Авер’янова [54], Г.Атаманчука [10-11], В.Бакуменка [13], М.Білинської, В.Князєва [51], Ю.Ковбасюка [85], Т.Лукіної, В.Малиновського [124], О.Машкова [146], Н.Нижник [146], О.Оболенського [48], А.Попка [176], Я.Радиша [276], Т.Федорів [338], О.Федорчака [339] та ін.
Теоретико-методологічні засади державного управління сферою соціального захисту, його механізми досліджували В.Андрєєв [7], О.Бендасюк [16], С.Гончарова [37], С.Горбатюк [40], Н.Зеленко [77], О.Коротич [103], В.Костюк [306], М.Кравченко [108-110], М.Мальований [125], О.Петроє [165-168], С.Прилипко [180], В.Романов [281], Т.Семігина [286-287], П.Ситник [290], Б.Сташків [319-320], А.Стойка [321], А.Халецька [341], А.Цумаєва [348-349], І.Ярошенко [362], О.Ярошенко [180] та ін.
Серед вчених та практиків, які розглядали питання інвалідності та соціального захисту осіб з інвалідністю, в тому числі дітей, варто виокремити Е.Азарову [3], Л.Безтелесну [15], С.Богданова [20], Р.Боровских [22], А.Віленського [29], Т.Дегтяренко [43], А.Іпатова [82-83], Е.Калімулліну [84], В.Красномовця [111], В.Ляшенка [122-123], В.Мартинюка [126], К.Міщенко [137], С.Пузіна [317], К.Семенову [285], В.Тарасенко [329], А.Шевцова [351-354] та ін.
Наукова розробка проблем соціального захисту дітей з інвалідністю в новітніх дослідженнях вітчизняних науковців відображає багато в чому еволюцію оцінки суспільної значущості цього питання в нашій країні в цілому.
Водночас дослідження, у яких з позицій комплексного підходу розглядаються державно-управлінські аспекти соціального захисту дітей з інвалідністю, практично відсутні. Поза увагою науковців залишаються надзвичайно важливі питання щодо державної політики України у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю. Вищезазначене обумовило вибір теми, мети та завдань дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з науковими дослідженнями кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України, що проводяться в межах науково-дослідних робіт комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР № 0199U002827), зокрема за темами: “Інструменти і механізми вирішення суперечностей розвитку соціогуманітарної сфери” (ДР № 0110U002467), “Теоретико-методологічні засади реформування соціальної сфери в Україні” (ДР № 0112U002457), “Соціогуманітарні пріоритети суспільного розвитку” (ДР № 0113U002445), “Європейські стандарти соціогуманітарного розвитку: сутність та можливості застосування в Україні” (ДР № 0114U002854). У рамках цих робіт автором розроблено Меморандум про співпрацю між Кабінетом Міністрів України та всеукраїнськими громадськими об’єднаннями інвалідів, що спрямований на своєчасне розв’язання проблем людей з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю; обґрунтовано пріоритетні напрями модернізації державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю; удосконалено модель взаємодії органів влади і громадських об’єднань щодо розв’язання проблем дітей з інвалідністю.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні, опрацюванні методичних положень та виробленні практичних рекомендацій щодо модернізації державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю для забезпечення найкращих інтересів дітей з інвалідністю, створення умов їх всебічного розвитку, повноцінної інтеграції в систему суспільних відносин.
Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:
– провести теоретико-методологічний аналіз дослідження державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю;
– охарактеризувати сучасні підходи до інтерпретації понятійно-категоріального апарату державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю, дати авторське визначення понять: “державна політика у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю”, “соціальний захист дітей з інвалідністю”, “механізм державного управління у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю”, “дитина з інвалідністю”;
– систематизувати основні міжнародно-правові документи у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю, визначити принципи формування політики стосовно дітей з інвалідністю;
– проаналізувати сучасний стан інституційно-правового забезпечення державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю;
– виявити та розкрити існуючі проблемні питання проведення державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю;
– визначити пріоритетні напрями модернізації державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю на підставі дослідження змісту міжнародних практик у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю;
– удосконалити модель взаємодії органів влади і громадських об’єднань на всіх рівнях державного управління та визначити шляхи розвитку державно-громадського партнерства у розв’язанні проблем дітей з інвалідністю.
Об’єкт дослідження – система суспільних відносин у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю.
Предмет дослідження – формування та реалізація державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю.
Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети та вирішення поставлених завдань дисертантом використовувався комплекс взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів, спрямованих на отримання об’єктивних результатів.
Метод загальнонаукового аналізу застосовано в процесі дослідження наукових джерел і нормативно-правових документів, що регламентують діяльність державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю. Системний та комплексний методи забезпечили цілісність дослідження, дали можливість розглянути систему соціального захисту як комплекс взаємопов’язаних підсистем і з’ясувати властивості досліджуваної системи, її внутрішні й зовнішні зв’язки. Методи аналізу, логіки, синтезу використані в процесі встановлення закономірностей розвитку визначення механізмів державного управління у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю; методи статистичного аналізу – під час аналізу показників, що характеризують кількість дітей з інвалідністю, їх вікову структуру, причини інвалідності.
За допомогою порівняльно-правового методу було визначено організаційно-правові засади і вивчено міжнародний досвід щодо правового регулювання та забезпечення соціального захисту дітей з інвалідністю з урахуванням перспектив європейської інтеграції. Методи експертних оцінок, узагальнення, а також прогностичний метод застосовано з метою формулювання висновків, рекомендацій та пропозицій; графічний метод – для схематичного зображення теоретичних і практичних положень дослідження.
Інформаційну й емпіричну базу дослідження склали законодавчі та нормативні акти України, що регулюють суспільні відносини у сфері соціального захисту загалом, міжнародні документи, монографії, наукові статті з проблеми, що досліджується, довідкова література, статистичні матеріали, інтернет-ресурси та ін.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертації вперше розроблені нові наукові положення та отримані науково доведені результати, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання в галузі науки “Державне управління”, що полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні, опрацюванні методичних положень, практичних заходів щодо модернізації державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю.
У дисертаційному дослідженні:
уперше:
– запропоновано пріоритетні напрями модернізації державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю (упровадження системи раннього втручання у розвиток дітей з інвалідністю; розробка чіткої стратегії деінституціоналізації дітей з інвалідністю, пріоритетом якої є забезпечення умов їх проживання і виховання в сім’ї; реформування системи надання соціальних послуг дітям з інвалідністю; удосконалення системи освіти для дітей з інвалідністю; забезпечення доступного (безбар’єрного) для дітей з інвалідністю суспільства, сприяння їх індивідуальній мобільності; формування в суспільстві культури недискримінації дитини з інвалідністю; сприяння розвитку здібностей дитини з інвалідністю, потенціал яких може розвиватися інакше, ніж їх однолітків; соціальне включення дітей з інвалідністю; інформаційне забезпечення державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю; ліквідація всіх форм насильства стосовно дітей з інвалідністю), що дало змогу обґрунтувати наукові положення щодо доцільності переходу від політики соціального забезпечення дітей з інвалідністю до політики створення умов для задоволення найкращих інтересів і реалізації ними прав шляхом запобігання дискримінації та усунення бар’єрів, які перешкоджають їх повній участі в житті суспільства нарівні з іншими дітьми;
– теоретично обґрунтовано шляхи вдосконалення механізмів організаційно-інституційного забезпечення державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю: розробка та підписання Меморандуму про співпрацю між Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю, Уповноваженим Президента України з прав дитини, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Кабінетом Міністрів України та громадськими об’єднаннями; створення Консультативної ради при Уповноваженому Президента України з прав людей з інвалідністю; запровадження інституту регіональних представників Уповноваженого Президента з прав дітей з інвалідністю; створення дорадчих комітетів у справах дітей з інвалідністю при виконавчих комітетах міських рад;
удосконалено:
– методологію дослідження комплексного механізму державного управління у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю, зокрема конкретизовано, що його основними елементами є: правовий, програмно-цільовий, організаційно-функціональний, фінансово-економічний, мотиваційний, політичний механізми, що ґрунтуються на загальних (соціальної справедливості, соціальних гарантій, соціальної компенсації, соціальної солідарності, індивідуальної соціальної відповідальності, соціального партнерства та субсидіарності) та спеціальних (гуманності та рівності, повного й ефективного залучення та включення до суспільства, доступності, диференційованого підходу, адресності, профілактичної спрямованості, державно-громадського партнерства) принципах, що в єдності елементів та їх взаємозв’язків у цілому складають систему політичних, адміністративних, економічних, соціальних, гуманітарних, організаційних та правових засобів цілеспрямованого впливу органів державного управління на процес функціонування та розвитку керованої сфери;
– модель взаємодії органів влади і громадських об’єднань щодо розв’язання проблем дітей з інвалідністю, запровадження якої сприятиме модернізації державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю, розвитку державно-громадського партнерства на всіх рівнях державного управління;
набули подальшого розвитку:
– понятійно-категоріальна база науки державного управління у сфері соціального захисту. Зокрема, сформульовано авторське визначення таких понять: “державна політика у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю”, “соціальний захист дітей з інвалідністю”, “механізм державного управління у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю”, “дитина з інвалідністю”;
– теоретичні положення щодо модернізації державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю шляхом розвитку державно-громадського партнерства, що ґрунтується на партнерській співпраці органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадськості у вжитті заходів, спрямованих на забезпечення найкращих інтересів дітей з інвалідністю, поліпшення умов їхньої життєдіяльності, наближення рівня соціального захисту таких дітей до європейських і світових стандартів, реалізацію положень Конвенції ООН про права інвалідів, а також налагодження конструктивного діалогу для досягнення домовленостей та прийняття спільних рішень.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони складають теоретичну і методологічну основу для подальшого вдосконалення механізму державного управління у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю, спрямованого на створення умов для їх всебічного розвитку, повноцінної інтеграції в систему суспільних відносин.
Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження були використані:
– Секретаріатом Кабінету Міністрів України під час підготовки проекту Меморандуму про співпрацю між Кабінетом Міністрів України та всеукраїнськими громадськими об’єднаннями інвалідів (довідка про впровадження від 19 листопада 2013 року);
– Державною службою з питань інвалідів та ветеранів України в процесі вжиття заходів щодо соціального захисту людей/дітей з інвалідністю, а також під час підготовки Національної доповіді Комітету з прав інвалідів ООН про вжиті заходи, спрямовані на здійснення Україною зобов’язань у рамках Конвенції ООН про права інвалідів (довідка про впровадження від 10 серпня 2012 року № 3243/01/21-12 );
– Всеукраїнською громадською організацією інвалідів “Інститут реабілітації та соціальних технологій” в частині розробки напрямів і механізмів ДПСЗДІ (довідка про впровадження від 21 вересня 2013 року № 325з/07-2013).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею автора. Пропозиції та положення дисертації базуються на власних дослідженнях здобувача, аналізі наукових і нормативних джерел. У статті, написаної у співавторстві з О. Петроє [9], дисертантом визначено сутність та пріоритетні напрями реформування державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю в сучасних умовах.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії, доповідалися на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009); “Галузь науки "Державне управління": історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010); “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики” (Київ, 2011); “Стратегія державної кадрової політики – основа модернізації країни” (Київ, 2012); “Наука як ресурс модернізаційної стратегії держави” (Київ, 2012); “Модернізація державного управління та європейська інтеграція України” (Київ, 2013).
Публікації. Ключові положення та результати дисертації висвітлено в 15 наукових працях, у тому числі в шести статтях у наукових фахових виданнях України з державного управління, трьох статтях у наукових періодичних виданнях інших держав та шести публікаціях матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 274 сторінки, з них 221 сторінка основного тексту. Робота містить три таблиці, чотири рисунка, шість додатків. Список використаних джерел налічує 369 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження засвідчує, що поставлені завдання вирішені, мета досягнута, отримані результати характеризуються науковою новизною та практичним значенням. На підставі дослідження зроблено висновки і запропоновано рекомендації, що мають теоретичне і практичне значення.
1. Проведено теоретико-методологічний аналіз дослідження державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю. Установлено, що соціальний захист дітей з інвалідністю є загальним соціальним завданням державної політики, зорієнтованої на розв’язання існуючих проблем та створення правових, соціально-економічних, культурних, організаційних умов і гарантій, забезпечення недискримінаційного сприятливого соціального середовища для забезпечення найкращих інтересів, всебічного особистісного розвитку та повноцінної соціальної інтеграції дітей з інвалідністю в систему суспільних відносин. Доведено, що створення ефективної системи соціального захисту дітей з інвалідністю нерозривно пов’язано з модернізацією державної політики у цій сфері в напрямі переходу від політики соціального забезпечення таких дітей до політики створення умов для задоволення найкращих інтересів і реалізації ними прав шляхом запобігання дискримінації та усунення бар’єрів, які перешкоджають їх повній участі в житті суспільства нарівні з іншими дітьми.
2. Охарактеризовано сучасні підходи до інтерпретації понятійно-категоріального апарату державної політики у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю, що зорієнтовані на необхідність усунення бар’єрів, ужиття активних заходів для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей з інвалідністю; формування в суспільстві культури їх недискримінації, коли діти з інвалідністю почнуть сприйматися суспільством не як такі, що потребують утримання за рахунок іншої частини населення, а як такі, що нарівні з іншими можуть ефективно реалізовувати свої права.

Запропоновано авторське визначення понять:
– “державна політика у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю” – цілеспрямована діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, що здійснюється за участі громадянського суспільства на принципах гуманності та рівності, повного й ефективного залучення та включення до суспільства, доступності, диференційованого підходу, адресності, профілактичної спрямованості, державно-громадського партнерства з метою розв’язання існуючих проблем та створення правових, соціально-економічних, культурних, організаційних умов і гарантій, недискримінаційного сприятливого соціального середовища для забезпечення найкращих інтересів, всебічного особистісного розвитку та повноцінної соціальної інтеграції дітей з інвалідністю в систему суспільних відносин шляхом забезпечення їх засобами реабілітації, виробами медичного призначення, санаторно-курортним лікуванням, надання реабілітаційних, соціальних, освітніх послуг тощо;
– “соціальний захист дітей з інвалідністю” – складова діяльності держави, що спрямована на встановлення прав та забезпечення гарантій щодо реабілітаційних, соціальних, освітніх та інших послуг, державних допомог, засобів реабілітації, санаторно-курортного лікування, установлення опіки/піклування (забезпечення стороннього догляду), необхідних для підтримки і всебічного особистісного розвитку дітей з інвалідністю та повноцінної соціальної інтеграції їх у систему суспільних відносин;
– “механізм державного управління у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю” – система цілей, напрямів, завдань, форм, методів, засобів, заходів, принципів та інструментів діяльності держави щодо надання дітям з інвалідністю реабілітаційних, соціальних, освітніх та інших послуг, державних допомог, забезпечення їх засобами реабілітації, санаторно-курортним лікуванням, установлення опіки/піклування (забезпечення стороннього догляду), що спрямована на створення недискримінаційного сприятливого соціального середовища для забезпечення найкращих інтересів, всебічного особистісного розвитку та повноцінної соціальної інтеграції дітей з інвалідністю в систему суспільних відносин;
– “дитина з інвалідністю” – особа з вродженими чи набутими стійкими розладами функцій організму, зумовленими захворюванням, травмою
(її наслідками), що призводять до обмеження нормальної життєдіяльності та викликають необхідність забезпечення недискримінаційного сприятливого соціального, інфраструктурного, правового, освітнього середовища для її всебічного особистісного розвитку та повноцінної соціальної інтеграції в систему суспільних відносин.
3. Систематизовано основні міжнародно-правові документи Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, Європейського Союзу в частині регулювання прав дітей з інвалідністю. Ці документи є основоположними засадами державної політики України у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю та підлягають неухильному дотриманню з боку держави і суспільства. Визначено принципи формування міжнародним співтовариством політики стосовно дітей з інвалідністю, головними з яких є такі принципи: недискримінації за ознакою інвалідності; поваги до інтересів дитини, її здібностей; поваги до права дітей зберігати свою індивідуальність; забезпечення прав дитини на життя в сім’ї, соціальне включення, освіту, охорону здоров’я.
4. Проаналізовано сучасний стан інституційно-правового забезпечення державної політики України у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю. З’ясовано, що соціальний захист дітей з інвалідністю виступає організаційно-правовим інститутом держави, спрямованим на розв’язання існуючих проблем та створення умов щодо надання цим дітям реабілітаційних, соціальних, освітніх та інших послуг, державних допомог, забезпечення їх засобами реабілітації, санаторно-курортним лікуванням, установлення опіки/піклування (забезпечення стороннього догляду). Доведено, що інституціоналізація соціального захисту дітей з інвалідністю, як процес і результат становлення цього інституту, дає змогу розглядати його як комплексну систему формування та забезпечення недискримінаційного сприятливого соціального середовища для забезпечення найкращих інтересів, всебічного особистісного розвитку та повноцінної соціальної інтеграції дітей з інвалідністю в систему суспільних відносин. Визначено, що механізмом реалізації цілей та завдань соціальної політики виступає державне управління соціальною сферою, яке зумовлюється інституційним забезпеченням державно-управлінських процесів, та досліджено його ключові елементи, зокрема: законодавче забезпечення цього інституту; програмно-цільові документи; організаційно-функціональну систему – органи державної влади, громадські об’єднання, інші суб’єкти.
5. Виявлено основні проблемні питання проведення державної політики України у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю, серед яких слід виділити: низький рівень надання реабілітаційних, соціальних та освітніх послуг; незабезпеченість засобами реабілітації, автомобілями, санаторно-курортним лікуванням; обмежений доступ до об’єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, інформації та зв’язку, освіти, праці, культури, туризму, фізичної культури і спорту; стигматизацію дітей з інвалідністю та ін. Це свідчить про те, що діти з інвалідністю продовжують належати до найбільш соціально незахищених категорій громадян, тому потребують посилення уваги з боку держави.
6. Визначено напрями модернізації державної політики України у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю на підставі дослідження змісту міжнародних практик у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю: упровадження системи раннього втручання у розвиток дітей з інвалідністю; розробка чіткої стратегії деінституціоналізації дітей з інвалідністю, пріоритетом якої є забезпечення умов їх проживання і виховання в сім’ї; реформування системи надання соціальних послуг дітям з інвалідністю; удосконалення системи освіти для дітей з інвалідністю; забезпечення доступного (безбар’єрного) для дітей з інвалідністю суспільства, сприяння їх індивідуальній мобільності; формування в суспільстві культури недискримінації дитини з інвалідністю; сприяння розвитку здібностей дитини з інвалідністю, потенціал яких може розвиватися інакше, ніж їх однолітків; соціальне включення дітей з інвалідністю; інформаційне забезпечення державної політики України у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю; ліквідація всіх форм насильства стосовно дітей з інвалідністю.
Обґрунтовано, що невідкладним є завдання приведення правового регулювання основних засад державної політики України у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю у відповідність з основними здобутками передового світового та європейського досвіду. З’ясовано, що найбільш цінним для України є міжнародний досвід щодо запровадження програм раннього втручання в розвиток дітей з інвалідністю, інклюзивної освіти, зменшення інституціоналізації дітей з інвалідністю, створення центрів денного перебування таких дітей в установах, груп тимчасового догляду за ними, соціальних гуртожитків, реабілітаційних служб.
7. Удосконалено модель взаємодії органів влади і громадських об’єднань щодо розв’язання проблем дітей з інвалідністю, запровадження якої сприятиме модернізації державної політики України у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю, розвитку державно-громадського партнерства на всіх рівнях державного управління.
Визначено шляхи розвитку державно-громадського партнерства у розв’язанні проблем дітей з інвалідністю: а) розробка та підписання Меморандуму про співпрацю між Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю, Уповноваженим Президента України з прав дитини, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Кабінетом Міністрів України та громадськими об’єднаннями з метою всебічної взаємодії для обміну досвідом та визначення нових підходів до розвитку соціальної сфери; б) створення Консультативної ради при Уповноваженому Президента України з прав людей з інвалідністю як постійно діючого колегіального консультативно-дорадчого органу для конструктивної співпраці з метою залучення якомога більшої кількості громадських об’єднань інвалідів для прийняття спільних рішень, спрямованих на забезпечення додержання прав та законних інтересів дітей з інвалідністю; в) запровадження інституту регіональних представників Уповноваженого Президента з прав дітей з інвалідністю для здійснення громадського контролю за дотриманням прав дітей з інвалідністю на відповідній території; г) створення дорадчих комітетів у справах дітей з інвалідністю при виконавчих комітетах міських рад як ефективної форми впливу громадськості на прийняття рішень місцевою владою.
За результатами дослідження запропоновано рекомендації для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Рекомендації Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Міністерству соціальної політики, Міністерству освіти і науки, Міністерству охорони здоров’я, Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерству внутрішніх справ, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування.
Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб модернізації системи соціального захисту дітей з інвалідністю запропоновано з метою подальшого впровадження в діяльність органів державного управління, місцевого самоврядування та інших інститутів практичні рекомендації Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Міністерству соціальної політики, Міністерству освіти і науки, Міністерству охорони здоров’я, Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування.
Верховній Раді України:
запровадити парламентський контроль за імплементацією в національне законодавство положень Конвенції про права інвалідів;
розробити проект Закону України “Про захист прав дітей з інвалідністю в Україні”, спрямованого на врегулювання питань, необхідних для забезпечення найкращих інтересів дитини, їх підтримки та всебічного особистісного розвитку, повноцінної соціальної інтеграції у систему суспільних відносин;
законодавчо врегулювати участь громадських об’єднань у вирішенні питань щодо соціального захисту, освіти, охорони здоров’я дітей з інвалідністю;
розглянути питання щодо створення дитячого або юнацького парламенту, що сприятиме участі дітей з інвалідністю в суспільному і соціальному житті;
встановити відповідні механізми правозастосування заборони дискримінації, а також законну вимогу розумного пристосування;

Кабінету Міністрів України:
забезпечити виконання Державної цільової програми “Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів" на період до 2020 року”, Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року”, передбачивши фінансування визначених заходів;
передбачати щорічно під час розроблення проектів законів про Державний бюджет України на відповідний рік збільшення видатків на фінансування державних програм та заходів, спрямованих на соціальний захист дітей з інвалідністю, зокрема забезпечення дітей з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації, санаторно-курортними путівками, виробами медичного призначення, а також на функціонування Централізованого банку даних з проблем інвалідності;
розширити та активізувати практику залучення всеукраїнських громадських організацій, які діють у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю, до підготовки проектів нормативно-правових актів у цій сфері;
започаткувати роботу всеукраїнської телефонної “гарячої лінії” з питань соціального захисту дітей з інвалідністю, яка має забезпечити оперативне реагування на порушення їх прав, для надання невідкладної психологічної допомоги дітям та їх сім’ям, а також необхідних послуг, які можуть бути надані їм у відповідних ситуаціях.
Міністерству соціальної політики:
запровадити ефективні механізми дії принципу “гроші за дитиною”для дітей з інвалідністю, які передбачають передачу коштів з Державного бюджету України, місцевих бюджетів до закладу, який обрали батьки дитини для отримання освітніх, соціальних та інших послуг;
запровадити сучасні технології щодо удосконалення процесу надання дітям з інвалідністю комплексних реабілітаційних послуг;
розробити пропозиції щодо осучаснення переліку реабілітаційних заходів;
прискорити процес реорганізації відділень соціальної реабілітації дітей з інвалідністю, діючих при територіальних центрах соціального обслуговування в центри соціальної реабілітації дітей з інвалідністю;
розробити зміни до наказу Міністерства соціальної політики та праці України від 2 квітня 2008 № 173 “Про затвердження типових положень про дитячий будинок-інтернат, молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату системи праці та соціального захисту населення Мінсоцполітики” в частині затвердження типових положень про відділення тимчасового перебування, відділення підтриманого проживання та відділення денного догляду як структурних підрозділів дитячого будинку – інтернату;
внести зміни до Положення про Централізований банк даних з проблем інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 р. № 121, у зв’язку з реорганізацією системи центральних органів виконавчої влади;
розробити національні стандарти, гармонізовані з європейськими, на технічні засоби реабілітації для дітей з інвалідністю, що визначають рівень якості продукції та надання послуг із забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації;
розширити номенклатуру вітчизняних технічних та інших засобів реабілітації вжити заходів для поліпшення їх якості, приведення норм і стандартів забезпечення засобами реабілітації дітей з інвалідністю у відповідність з європейськими стандартами;
розробити випробувальне обладнання для проведення клінічних та експлуатаційних випробувань різних видів технічних засобів реабілітації; роботи з будівництва, реконструкції, модернізації, технічного оснащення державних та казенних підприємств і клініки УкрНДІпротезування;
проаналізувати стан забезпечення дітей з інвалідністю технічними засобами реабілітації, автомобілями, санаторно-курортними путівками та на основі такого аналізу вжити в установленому порядку заходів щодо удосконалення цієї системи, визначення особливостей закупівлі за бюджетні кошти такої продукції з урахуванням її специфіки, адресності призначення, індивідуальних особливостей використання;
провести обстеження сімей із дітьми з інвалідністю для надання їм соціального захисту. Особливу увагу звернути на використання батьками та особами, що їх замінюють, коштів державної допомоги на потреби дітей;
перевірити додержання прав вихованців інтернатних установ з числа дітей з інвалідністю на належні умови утримання, лікування, реабілітацію та навчання. Особливу увагу звернути на захист майнових та житлових прав дітей;
продовжити роботу щодо:
реформування системи надання соціальних послуг (вироблення нових правил функціонування соціальної сфери, розвиток конкуренції на ринку соціальних послуг, впровадження механізмів державно-приватного партнерства);
розроблення та впровадження державних стандартів соціальних послуг, зокрема з підтриманого проживання, послуг абілітації), механізмів фінансового забезпечення їх надання;
запровадження інноваційних соціальних послуг (послуги денного догляду за дітьми з інвалідністю, підтримане проживання, послуги абілітації) при діючих соціальних установах – територіальних центрах, будинках-інтернатах, центрах соціальної реабілітації та центрах соціально-психологічної реабілітації;
розвиток мережі комунальних закладів та установ, що надають соціальні послуги, підвищення якості їх надання, розширення залучення недержавних організацій та громадських об’єднань до надання соціальних послуг;
розглянути питання щодо закріплення на законодавчому рівні посади соціального працівника дитини з інвалідністю шляхом внесення змін до типових штатних нормативів загальноосвітніх, позашкільних, дошкільних навчальних закладів;
запровадити механізм надання послуг щодо супроводу дитини шляхом залучення коштів місцевого бюджету та ресурсів громадських об’єднань, благодійних фондів;
розробити організаційні механізми реформування органів соціального захисту на місцях та створення на регіональному рівні єдиних центрів соціальних послуг для різних соціальних груп (в т.ч. дітей з інвалідністю);
розробити систему місцевих інтегрованих соціальних служб (установ, які проводять первинну оцінку потреб та залучають фахівців різних соціальних служб);
сприяти розвитку служби соціальних інспекторів та фахівців соціальної роботи;
сприяти розвитку волонтерства та залучення шефської допомоги у вирішенні питань дітей з інвалідністю;
продовжити співпрацю з міжнародними організаціями, зарубіжними установами, що опікуються проблемами дітей з інвалідністю;
Міністерству освіти і науки:
вивчати міжнародний досвід щодо різноманітності та освітньої інтеграції дітей з інвалідністю, оцінювання навчальних досягнень учнів з інвалідністю в системі загальної середньої освіти, формування відповідних пропозицій щодо змін до нормативно-правових актів у цій сфері;
вжити заходів щодо розроблення та видання у достатній кількості спеціальних підручників, наочно-дидактичних матеріалів, посібників для навчання дітей з інвалідністю;
розробити науково- та навчально-методичне, технічне та інструментальне забезпечення інклюзивної освіти навчальних закладів та рекомендації для батьків дітей з інвалідністю;
привести у відповідність до вимог Законів України “Про охорону дитинства”, “Про охорону дитинства”, “Про освіту” порядок та умови проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників загальноосвітніх закладів у частині реалізації прав дітей з інвалідністю;
створити умови для подальшого впровадження інклюзивної освіти дітей з інвалідністю у дошкільні, шкільні, позашкільні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади;
здійснити заходи щодо забезпечення підготовки необхідної чисельності соціальних та педагогічних працівників для роботи з дітьми з інвалідністю, організувати постійно діючі курси підвищення кваліфікації таких фахівців;
забезпечити щорічне збільшення обсягів державного замовлення на підготовку дітей з інвалідністю за професіями та спеціальностями, що користуються попитом на ринку праці;
вжити заходи щодо підвищення обізнаності суспільства з проблем дітей з інвалідністю, зміни існуючого стереотипу відношення до них;
вивчити стан охоплення дітей з інвалідністю освітніми послугами та формам їх навчання. За результатами вжити заходів до залучення дітей з інвалідністю до отримання ними дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти згідно з їхніми можливостями та здібностями забезпечення їм належних умов навчання;
розроблення типових програм розвитку здібностей дитини з інвалідністю (з урахуванням потреб особистісного розвитку, вікових особливостей, стану здоров’я та ін.);
сприяти встановленню процесуальних гарантій, пов’язаних із завданнями розвитку здібностей дитини з інвалідністю;
забезпечити проведення додаткових профілактичних заходів, спрямованих на усунення дискримінації стосовно дітей з інвалідністю;
Міністерству охорони здоров’я:
запровадити та розвивати в Україні систему послуг раннього втручання з метою надання системної підтримки родинам, які виховують дітей з інвалідністю, запобігання відмов батьків від дітей з інвалідністю та направлення їх до інтернатних установ;
вжити заходів щодо створення центрів раннього втручання;
прискорити розробку стандартів послуг з раннього втручання, що визначатимуть їх зміст, обсяг, умови, принципи, порядок надання, показники якості для суб’єктів всіх форм власності, які надають дані послуги;
розробка протоколів скринінгу, діагностики;
здійснити заходи для розвитку Державного закладу “Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи Міністерства охорони здоров’я України” та перетворення його в науково-практичний центр реабілітації дітей – “Центр соціальної педіатрії МОЗ України”;
виробити принципово нові підходи до охорони здоров’я дітей з інвалідністю, які базуватимуться на пріоритетах не лікувального, а профілактичного характеру;
удосконалити механізм проведення медико-соціальної експертизи дітей з інвалідністю;
розвиток медико-соціального моніторингу, в основу якого має бути закладена інформаційно-аналітична система, що здійснює постійний ситуаційний аналіз і прогноз на основі інформації про рівень здоров’я дітей з інвалідністю;
вивчити стан розроблення лікарсько-консультативними комісіями індивідуальних програм реабілітації для дітей з інвалідністю та їх фактичного виконання органами соціального захисту населення, освіти, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Забезпечити проведення органам охорони здоров’я та соціального захисту населення взаємозв’язок щодо наявності в дітей з інвалідністю, які перебувають на їх обліку, розроблених індивідуальних програм реабілітації та стану їх виконання причетними органами та установами.
Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства:
проводити навчальні заходи з питань доступності та універсального дизайну для фахівців зацікавлених міністерств, надавачів послуг, бізнесу та громадських об’єднань;
ввести в ліцензійні умови навчальних закладів обов’язкові вимоги щодо забезпечення архітектурної доступності закладів згідно існуючих державних будівельних норм і стандартів;
активізувати роботу комітетів доступності;
Міністерству внутрішніх справ
створити превентивні заходи і належні системи моніторингу для виявлення випадків насильства та жорстокого поводження щодо дітей з інвалідністю;
удосконалити механізм контролю та регулярних перевірок; забезпечити доступність до інформаційних і комунікаційних послуг, орієнтованих на вдосконалення системи скарг з приводу права дітей на свободу від насильства; проводити тренінги та семінари по обміну досвідом з процедури подання та розгляду скарг.
Державному комітету телебачення і радіомовлення:
проведення інформаційних та громадсько-просвітницьких кампаній по підвищенню правової обізнаності з питань інвалідності, з метою зміцнення поваги до прав і гідності дітей з інвалідністю, заохочення позитивного сприйняття та більш глибокого розуміння їх суспільством;
сприяти висвітленню в засобах масової інформації позитивного досвіду соціалізації дітей з інвалідністю, успішного батьківства, переваг інклюзивного навчання;
запровадити виготовлення, обов’язковий показ на телебаченні соціальної реклами, спрямованої на підтримку та толерантне ставлення до дітей з інвалідністю;
підготувати зміни до законодавства України щодо збільшення та обов’язкового субтитрування й перекладу на жестову мову офіційних повідомлень, кіно-, відеофільмів, передач та програм, у тому числі для дітей з ураженнями органів слуху;
Місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування:
створити дорадчі комітети у справах дітей з інвалідністю при виконавчих комітетах міських рад;
залучати відповідно до законодавства позабюджетних фінансових ресурсів до вирішення проблем підтримки та забезпечення всебічного розвитку дітей інвалідністю;
утворити місцеві інтегровані соціальні служби для надання адресних заходів комплексного соціального захисту дітям з інвалідністю та сім’ям, які цього потребують;
запровадити та постійно оновлювати на офіційних веб-сайтах місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування розділу “Інформація щодо дітей з інвалідністю” та забезпечити розміщення у ньому нормативно-правових актів, рішень місцевих органів влади, інформаційних, фото- та відеоматеріалів з відповідної тематики, а також статистичної інформації щодо дітей з інвалідністю;
активізувати роботу комітетів доступності;
забезпечити організацію підвезення дітей з інвалідністю учнів до місця навчання, лікування та реабілітації (за місцем проживання) спеціально пристосованими автобусами;
передбачити встановлення певних норм витрат, які компенсуються ( за аналогію як у сфері пільгових знижок за користування житлом і комунальними послугами для окремих категорій осіб), і періодичність їх виплат.
залучення додаткових фінансових ресурсів для забезпечення дітей з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації, автомобілями;
запровадити виготовлення, розміщення на рекламних конструкціях соціальної реклами, спрямованої на популяризацію серед громадськості толерантного ставлення до дітей з інвалідністю;
сприяти діяльності громадських об’єднань інвалідів у здійсненні ними заходів із соціального захисту дітей з інвалідністю;
забезпечити функціонування регіональних спеціалізованих транспортних служб для безкоштовного та пільгового перевезення інвалідів та дітей з інвалідністю;
забезпечити доступність приміщень реабілітаційних та соціальних установ, загальноосвітніх закладів і прилеглої території згідно з існуючими вимогами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адміністративне право України / ред. Ю. П. Битяк. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
2. Административное право : Учебник / Ю. М. Козлов, Д. М. Овсянко, Л. Л. Попов / ред. Л. Л. Попова. – М. : Юристъ, 2002. – 697 с.
3. Азарова Е. Г. Некоторые вопросы социального обеспечения инвалидов с детства // Вопросы социального обеспечения: Сборник научных трудов. Вып. 12. – М., 1981. – С. 67 – 75.
4. Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами : зб. наукових праць. – К. : Університет “Україна”, 2010. – № 7(9). – 561 с.
5. Актуальні проблеми соціально-правового захисту осіб з обмеженням життєдіяльності: матеріали науково-практичної конференції ; м. Київ, 28 листопада 2008 р. / за ред. А. Г. Шевцова, В. Л. Костюка. – К. : ВГО “Наукове товариство інвалідів “Інститут соціальної політики”, 2008. – 80 с.
6. Альтернативний звіт громадських організацій до Комітету ООН з прав людей з інвалідністю “Загублені права”. – К. : НАІУ, 2012. – 80 с.
7. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР: Учебник. – М. : Юридическая литература, 1987. – 352 с.
8. Андрусенко Г. О., Мостовий Г. І. Державне регулювання макроекономічними процесами : опорний конспект лекцій. – Х. : Вид-во ХарРІНАДУ “Магістр”, 2003. – 168 с.
9. Анікеєнко В. М. Інституційні засади державного регулювання аграрного ринку на регіональному ринку / В. М. Анікеєнко // Теорія та практика державного управління. – 2010. – Вип. 2 (29) [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2010.
10. Атаманчук Г. В. Методологічні проблеми сучасного державного управління // Вісник УАДУ. – 2000. – № 3. – С. 44 – 46.
11. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: курс лекцій / Г. В. Атаманчук. – М. : Юрид. лит., 1997. – 86 с.
12. Бабкін В. Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава: Щорічник наук. пр. – К., 1998. – Вип. 9. – С. 3 – 11.
13. Бакуменко В. Д., Безносенко Д. О. Виявлення комплексу проблем державного управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції України, розробка пропозицій щодо вдосконалення системи державного управління цими процесами: науково-дослідна робота [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://www.napa-eurostudies.org.ua.