Наместнік Вікторія Василівна. Громадські організації як суб'єкти формування і реалізації державної екологічної політики

Короткий опис

Наместнік Вікторія Василівна. Громадські організації як суб'єкти формування і реалізації державної екологічної політики.- Дисертація канд. наук з держ. упр.: 25.00.02, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Київ, 2015.- 269 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

НАМЕСТНІК ВІКТОРІЯ ВАСИЛІВНА

УДК 351:061.2:502:303.725(477) (100)

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ФОРМУВАННЯ
І РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник –
Ярош Наталія Петрівна,
доктор наук з державного
управління, доцент

Київ – 2015
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ 14
1.1 Еволюція наукових поглядів на місце і роль громадських організацій в суспільно-політичному розвитку 14
1.2 Методологічні особливості дослідження громадських
організацій 30
1.3 Статусні та функціональні характеристики громадських екологічних організацій 39
Висновки до розділу 1 51
РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ НАПРЯМИ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ 53
2.1 Шляхи впливу громадських організацій на визначення концептуальних засад та розробку нормативно-правової бази державної екологічної політики 53
2.2 Форми активності громадських організацій у сфері інституційної розбудови та кадрового й фінансового забезпечення екологічної
політики 83
2.3 Публічна інформація в системі громадського контролю за здійсненням державної екологічної політики 108
Висновки до розділу 2 130
РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ПИТАНЬ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ 133
3.1 Узгодження екологічних інтересів держави і громадських організацій як передумова забезпечення сталого суспільно-політичного розвитку 133
3.2 Формування механізму взаємодії органів державної влади з недержавними суб’єктами екологічної політики 152
3.3 Екологічне управління в Україні: пріоритети участі громадських організацій 174
Висновки до розділу 3 194
ВИСНОВКИ 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 202
ДОДАТКИ 251
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Активізація глобалізаційних процесів, розвиток промисловості й нових технологій привели до загострення суспільної уваги на питаннях охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Разом з тим серйозним викликом для України стала аварія на Чорнобильській атомній електростанції та ліквідація її наслідків як на сучасному етапі, так і в довгостроковій перспективі, оскільки м. Чорнобиль протягом тривалого часу входить до десятки найбільш забруднених місць планети.
За численними експертними оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, екологічна ситуація в Україні на сьогодні є незадовільною. Серед основних причин цього слід назвати низьку ефективність системи державного екологічного управління – у державі виконується менше половини прийнятих управлінських рішень у цій сфері, що засвідчують низькі показники індексу екологічної ефективності – Enviromental Performance Index.
Сучасна світова практика доводить, що ефективність державного управління в процесі реалізації його цілей значно підвищується за умови взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Активність громадянського суспільства в Україні за останні десять років значно зросла, підтвердженням чого стали події кінця 2013 − початку 2014 рр., які увійшли в історію як Революція Гідності. Як наслідок, відбулось суттєве посилення впливу громадської думки на державно-управлінські процеси. Це стосується й такого актуального їх виміру, як екологічне управління, що покликане забезпечити реалізацію дієвої державної екологічної політики. На фоні недостатньо ефективних зусиль органів державної влади в зазначеній сфері зросли активність та професіоналізм у діяльності громадських екологічних організацій. Цим зумовлюється необхідність дослідження та наукового обґрунтування діяльності громадських організацій як суб’єктів формування й реалізації державної екологічної політики та їх взаємодії з відповідними органами державної влади.
Доречно зазначити, що розвиток і становлення громадського природоохоронного руху в країнах Західної Європи та США припадає на більш ранній період (1960–1970 рр.), ніж витоки екологічного руху в Україні (1980–ті рр.), а отже, діяльність інститутів громадянського суспільства у вказаних країнах є більш усталеною. Саме тому аналіз зарубіжного досвіду функціонування громадських екологічних організацій, основних тенденцій їх діяльності, а також механізмів та інструментів взаємодії з органами державної влади є важливим напрямом наукового дослідження для оптимізації системи інституційного забезпечення екологічної політики.
У процесі вивчення теми дисертаційної роботи були використані фундаментальні праці вітчизняних науковців із різних аспектів державного управління, зокрема: В.Авер’янова [2, 88], В.Бакуменка [12, 14, 11, 13], М.Білинської [23, 87], Т.Василевської [291, 296], Р.Войтович [52, 53, 201], В.Голубь [61], В.Гошовської [43, 65, 277, 278], І.Грицяка [67, 68, 69, 266], Н.Грицяк [77, 166], О.Ігнатенка [303], Ю.Ковбасюка [87, 206, 258], В.Князєва [290, 291, 296, 318], М.Кравченко [82, 135, 280], О.Лебединської [303], В.Лугового [290, 318], Т.Лукіної [150], В.Мамонової [156, 157, 158], Н.Нижник [178, 179, 180], О.Петроє [82, 280, 298], А.Попка [87, 203], Т.Поспєлової [205], В.Ребкала [95, 201, 262], І.Розпутенка [266], А.Семенченка [271], П.Ситніка [82, 280], В.Скуратівського [82, 274, 280], Ю.Сурміна [287, 288, 289], В.Тертички [84, 85, 292, 293], В.Трощинського [82, 258, 280, 298], Н.Ярош [82, 280, 346] та ін.
Важливими для виявлення основних проблем, що становлять зміст дисертаційної роботи, є наукові напрацювання щодо: становлення та розвитку громадянського суспільства в Україні − Е.Афоніна [10, 266], М.Бойчука [25, 26], В.Головенька [59, 297], А.Колодій [124, 125, 126, 127, 128], М.Лациби [50, 100, 148, 147, 83], Т.Розової [267], Ф.Рудича [269], О.Чувардинського [329, 328], М.Шевченка [274, 297]; діяльності та функціонування громадських об’єднань, співпраці між громадськими об’єднаннями та органами державної влади − В.Баркова [16, 17, 15], В.Бесчастного [21], Є.Бистрицького [22], О.Бойко-Бойчука [24, 303], Т.Бутирської [29, 30, 344] В.Вакуленка [24, 265, 303], О.Віннікова [49, 50], Л.Гонюкової [10, 62, 81, 194, 201], І.Кресіної [137], О.Крутій [142, 279], В.Купрія [143, 145, 144, 83], А.Матвійчука [160, 159], Л.Паливоди [192], В.Пащенка [195, 196], О.Пухкала [259, 260], Ф.Рудича [200, 269], О.Тинкован [294], Л.Усаченко [304, 305, 306], В.Цвиха [324, 323]; витоків екологічного руху в Україні, його ролі у процесах формування екологічної свідомості та екологічної культури українського суспільства − М.Алексієвець [3, 4, 6], С.Васюти [39, 40, 41], Т.Гардащук [55, 56], С.Генсірука [57], В.Крисаченка [139, 138, 151], О.Стегнія [283], М.Хилька [138, 320, 321].
Значну увагу в контексті дослідження громадських організацій як суб’єктів формування та реалізації державної екологічної політики приділено в наукових дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців щодо: формування державної екологічної політики, інструментів її реалізації та участі громадськості в процесах прийняття управлінських рішень у сфері екології – О.Васюти [36, 37, 38, 39], Б.Данилишина [80, 79], О.Деркач [90], В.Дьомкіна [97], Т.Іванової [113, 111, 112], О.Лазора [146], Н.Малиш [155, 154], О.Проніної [256, 257, 255], П.Фесянова [313, 314], О.Юречко [343]; проблеми екологічного законодавства України – В.Андрейцева [7, 8, 99, 103], Ю.Шемшученка [101, 102]; визначення екологічних інтересів – С.Боголюбова [341], М.Бринчука [340, 342], М.Васильєвої [34, 35], Н.Кобецької [119, 118], В.Петрова [198], В.Попова [202], В.Шахова [332]; інструментів реалізації громадського контролю як суспільного явища розглядаються та безпосередньо в галузі охорони довкілля – Т.Андрійчук [51], А.Гетьмана [58, 100], А.Дідуха [51], О.Дубовика [340, 342], Л.Здоровко [109], А.Крупника [140, 141], О.Федоровської [312], Ю.Шайгородського [51], М.Шульги [100, 337].
Віддаючи належне наявним науковим здобуткам у галузі функціонування інститутів громадянського суспільства, слід зазначити, що питання діяльності громадських екологічних організацій, напрями вдосконалення взаємодії між цими організаціями та органами державної влади залишаються недостатньо вивченими. Крім того, досі спеціально не аналізувався досвід функціонування громадських екологічних організацій за кордоном у контексті його порівняння з аналогічними вітчизняними практиками та з точки зору можливості використання відповідних його елементів в українських реаліях, що також підтверджує актуальність цього наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науково-дослідними роботами, що виконувалися на кафедрі соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України (далі – Національна академія) в межах комплексного наукового проекту “Державне управління і місцеве самоврядування” (ДР № 0199U002827) за темами “Інструменти і механізми вирішення суперечностей розвитку соціогуманітарної сфери” (ДР № 0110U002467), “Теоретико-методологічні засади реформування соціальної сфери в Україні” (ДР № 0112U002467), “Соціогуманітарні пріоритети суспільного розвитку” (ДР № 0113U002445), у розробці яких автор брала участь як співвиконавець на громадських засадах. Зокрема, дисертантом досліджувались особливості функціонування громадських організацій як суб’єктів екологічної політики та їх взаємодія з органами влади, а також роль цих організацій у процесах формування громадської екологічної думки та екологічної свідомості.
Метою дослідження є є науково-теоретичне обґрунтування основних напрямів та механізмів взаємодії громадських організацій з органами державної влади в процесі формування та реалізації державної екологічної політики.
Завдання дослідження. Виходячи з поставленої мети в дисертаційній роботі визначено такі основні завдання:
– розкрити теоретико-методологічні засади діяльності громадських організацій як суб’єктів державної екологічної політики та ступінь наукової розробленості проблеми;
– уточнити визначення ключових понять, які складають зміст державної екологічної політики й участі громадських організацій у процесі її формування та реалізації;
– здійснити порівняльний аналіз функціонування громадських екологічних організацій як суб’єктів формування й реалізації державної екологічної політики в Україні та за кордоном;
– проаналізувати основні форми взаємодії громадських екологічних організацій з органами державної влади в процесі формування й реалізації державної екологічної політики, запропонувати шляхи їх удосконалення;
– розробити і теоретично обґрунтувати механізм взаємодії громадських організацій та органів державної влади в процесі формування й реалізації екологічної політики;
– визначити місце і роль громадських організацій у розбудові системи загальнодержавного екологічного управління.
Об’єкт дослідження – чинники, умови та особливості формування й реалізації державної екологічної політики.
Предмет дослідження – громадські організації як суб’єкти формування та реалізації державної екологічної політики.
Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань було використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, зокрема методи аналізу та синтезу, порівняльного аналізу, класифікації, історичний метод, моделювання тощо.
Історичний метод застосовано для дослідження етапів започаткування, становлення та розвитку громадського екологічного руху в Україні, визначення його особливостей у контексті історико-політичних трансформаційних процесів українського державотворення.
Використання методу класифікації дало змогу дослідити особливості діяльності громадських екологічних організацій та згрупувати їх за певними спільними ознаками, зокрема за статусними й функціональними характеристиками.
Дослідження спільних і відмінних рис у моделях співпраці органів державної влади та громадських організацій в Україні й за кордоном проводилось із застосуванням методу порівняльного аналізу, за допомогою якого можливо зіставити напрями та шляхи взаємодії між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства й запропонувати альтернативу існуючій ситуації.
Завдяки методам аналізу й синтезу розроблено та теоретично обґрунтовано механізм взаємодії громадських організацій з органами державної влади в процесі формування та реалізації екологічної політики.
За допомогою методу моделювання побудовано модель системи загальнодержавного екологічного управління за ієрархічним принципом.
Наукова новизна одержаних результатів визначається особистим внеском автора у вирішення актуального наукового завдання, що полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні ролі й місця громадських організацій як суб’єктів формування та реалізації державної екологічної політики. Найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, що містять наукову новизну, полягають у тому, що:
уперше:
– розроблено та теоретично обґрунтовано механізм взаємодії громадських організацій з органами державної влади, що передбачає вдосконалення інституційного забезпечення державної екологічної політики шляхом створення Підкомітету з питань зв’язків з громадськістю у складі профільного Комітету Верховної Ради України й Центру громадських екологічних ініціатив з метою консолідації зусиль і використання творчо-інтелектуального потенціалу українського суспільства, а також модернізації принципів формування й визначення повноважень Громадської ради при Міністерстві екології та природних ресурсів України;
удосконалено:
– типологію громадських екологічних організацій, а саме запропоновано їх розподіл за статусними (вказують на місце громадської організації в множині інших організацій) та функціональними (вказують на діяльність окремої організації) характеристиками;
– обґрунтування місця й ролі громадських організацій у розбудові системи загальнодержавного екологічного управління, змодельованої за ієрархічним принципом, шляхом визначення інструментів їх впливу, серед яких: робота в дорадчо-консультативних органах, громадська екологічна експертиза, громадський екологічний моніторинг і громадський контроль, на всіх рівнях цієї системи;
набули подальшого розвитку:
– понятійно-категорійний апарат наукової проблеми, а саме уточнено визначення понять “громадський екологічний рух”, “громадська екологічна організація”;
– принципи залучення громадських екологічних організацій до процесу прийняття управлінських рішень у галузі екології та охорони навколишнього природного середовища, зокрема запропоновано алгоритм прийняття управлінських рішень та визначено рівень участі громадськості в цьому процесі залежно від ступеня складності проблеми;
– наукові підходи щодо вдосконалення чинного законодавства з питань участі громадських екологічних організацій у процесах формування й реалізації державної екологічної політики та її інформаційного забезпечення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені та обґрунтовані в дисертації наукові положення, висновки і рекомендації становлять теоретичну базу для практичного вдосконалення взаємодії громадських організацій з органами державної влади в процесі формування та реалізації державної екологічної політики. Окремі положення й висновки дослідження можуть бути використані:
– у процесі реформування інституційного та нормативно-правового забезпечення державної екологічної політики;
– у практичній діяльності центральних та місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування для залучення потенціалу громадських екологічних організацій до процесу формування й реалізації державної екологічної політики;
– у практичній діяльності громадських екологічних організацій з метою вдосконалення їх співпраці з органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
– у процесі розробки та викладання дисциплін у галузі науки державного управління, політичних та екологічних наук у вищих навчальних закладах, зокрема, при підготовці державних службовців та екологів-управлінців, розробці навчальних програм, підручників, посібників тощо;
– під час проведення тренінгів для членів громадських екологічних організацій з питань взаємодії з органами державної влади й лобіювання управлінських рішень у сфері екології та охорони навколишнього природного середовища.
Результати дисертаційного дослідження використано:
– Житомирською обласною радою у процесі підготовки Стратегії розвитку Житомирської області на період до 2015 року та Програми економічного і соціального розвитку Житомирської області на 2013 рік (довідка про впровадження від 2 жовтня 2013 року № р-5-22/990);
– міжнародною громадською організацією “Всенародний контроль та захист” при здійсненні науково-аналітичної діяльності у формуванні нової моделі взаємодії громадської організації з органами державної влади; під час підготовки матеріалів для доповіді громадських організацій “Громадська оцінка процесу реалізації національної екологічної політики у 2012 році” (довідка про впровадження від 5 листопада 2013 року № 66);
– Громадською радою при Міністерстві культури України в частині формування механізмів узгодження інтересів влади і громадськості та вдосконалення форм співпраці органів державної влади з громадськими організаціями (довідка про впровадження від 24 жовтня 2014 року № 18/14).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням. Висновки й рекомендації одержані та сформульовані
автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії; круглих столах, наукових конференціях, зокрема за міжнародною участю, а саме: “Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України” (Дніпропетровськ, 2011); “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики”, (Київ, 2011); “Проблеми управління соціальним і гуманітарним розвитком” (Дніпропетровськ, 2011), “Роль наукових досліджень у розробленні державної політики щодо подолання негативних наслідків старіння населення України” (науково-методологічний семінар у режимі відеоконференц-звя’зку, Київ – Дніпропетровськ – Львів – Одеса – Харків, 2011), “Модернізація системи державного управління: теорія та практика” (Львів, 2012), “Наука як ресурс модернізаційної стратегії держави” (Київ, 2012), “Ресурсне забезпечення процесів суспільного розвитку” (Дніпропетровськ, 2012), “Взаємозв’язок політики і управління: теоретичний і прикладний аспект” (Дніпропетровськ, 2013), “Дні інформаційного суспільства – 2013” (Київ, 2013), “Модернізація державного управління та європейська інтеграція України” (Київ, 2013).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи опубліковано у 15 наукових працях, зокрема: чотирьох статтях у наукових фахових виданнях України з державного управління, одній статті в іноземному науковому періодичному виданні за напрямом, з якого підготовлено дисертацію, 10 тезах у матеріалах науково-практичних конференцій, круглих столів.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 269 сторінок, із них – 201 сторінка основного тексту. Список використаних джерел включає 385 найменувань, із них 39 англійською мовою. Дисертація містить п’ять рисунків, одну таблицю та вісім додатків.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено узагальнення та вирішено актуальне наукове завдання, що полягало в науково-теоретичному обґрунтуванні ролі й місця громадських екологічних організацій як суб’єктів формування та реалізації державної екологічної політики. Результати дослідження свідчать про досягнення мети та виконання поставлених завдань і дають підстави зробити такі висновки.
1. Розкрито теоретико-методологічні засади діяльності громадських організацій як суб’єктів державної екологічної політики. У результаті проведеного аналізу встановлено, що науковою спільнотою приділяється значна увага питанням взаємодії влади та громадського сектору. Однак проблеми функціонування громадських екологічних організацій досі не отримали ґрунтовного наукового розгляду.
З урахуванням ступеня розробки питання пріоритетними напрямами наукових досліджень у цій сфері визначено такі: процес і механізми взаємодії органів державної влади та громадських екологічних організацій у виробленні державної політики; участь громадських організацій у нормативно-правовому, інституційному, фінансовому і кадровому забезпеченні державної екологічної політики; участь громадськості в розбудові системи загальнодержавного екологічного управління; узгодження екологічних інтересів держави й суспільства для забезпечення сталого розвитку в країні.
2. Уточнено визначення ключових понять, які складають зміст державної екологічної політики й участі громадських організацій в процесі її формування та реалізації. З’ясовано, що в термін “неурядова організація” зарубіжні і вітчизняні науковці вкладають дещо відмінний зміст. Доведено, що поняття “громадська організація” та “неурядова організація” є близькими за змістом, але не синонімічними. Виявлено, що термін “неурядова організація” законодавчо не закріплений, тому в дисертаційній роботі він може використовуватись виключно для означення зарубіжних громадських організацій.
Уточнено визначення громадського екологічного руху як масових колективних дій, спрямованих на захист навколишнього природного середовища та раціональне природокористування, покращення стану довкілля і підвищення суспільної свідомості в питаннях, що стосуються екологічної безпеки, а також захисту права громадян на безпечне для здоров’я і життєдіяльності навколишнє середовище.
Запропоновано авторське визначення громадських екологічних організацій як добровільних, неприбуткових, неполітичних (тобто таких, що не прагнуть до зміни владної вертикалі чи загального керівництва державою), юридично зареєстрованих об’єднань громадян місцевого, регіонального, всеукраїнського чи міжнародного рівня, що мають на меті здійснення загальної екологічної діяльності або спрямовані на окремий її напрям (захист певного виду природних ресурсів, збереження природоохоронних територій, захист екологічних прав громадян тощо) та діють у межах чинного законодавства.
3. Здійснено порівняльний аналіз функціонування громадських екологічних організацій як суб’єктів формування й реалізації державної екологічної політики в Україні та за кордоном і доведено, що екологічна громадськість є потужним учасником законодавчого процесу у сфері екології та охорони навколишнього природного середовища на всіх рівнях – глобальному, міжнародному та національному.
Основними проблемами у взаємодії громадських екологічних організацій з органами державної влади на національному рівні є: недосконалість законодавчого регулювання такої взаємодії; недостатня поінформованість громадськості з питань прийняття та реалізації управлінських рішень; створення перешкод для ефективної участі громадськості в процесах формування та реалізації державної екологічної політики тощо. Натомість, основними проблемами в роботі зарубіжних неурядових організацій є: пошук шляхів удосконалення механізмів лобіювання громадських екологічних інтересів, залучення нових джерел фінансування та налагодження співпраці з органами державної влади на місцевому рівні.
4. Визначено основні форми взаємодії громадських екологічних організацій з органами державної влади, а саме: громадські звернення, робота в складі консультативно-дорадчих органів, громадські слухання та обговорення, референдум, громадський моніторинг, експертиза та оцінка, громадське лобіювання тощо.
Доведено, що основні форми громадської активності є схожими як в українській, так і в зарубіжній практиці. Відмінність полягає в ступені ефективності використання кожної окремо взятої форми активності. Виявлено одну з нових форм громадської активності у сфері захисту довкілля та пропагування екологічного способу життя – флешмоб. Вона ще не набула значного поширення, але має низку переваг, що зумовлені новизною та яскравістю проведених заходів. Обґрунтовано, що найбільш результативними формами співпраці влади та громадськості на сучасному етапі є робота в дорадчо-консультативних органах, громадські обговорення та слухання, а також громадська екологічна експертиза, моніторинг і контроль.
За результатами дослідження форм співпраці громадських організацій з органами державної влади зроблено висновок про те, що сам факт співпраці між владою та громадськістю часто має не менш важливе значення, ніж численні пропозиції, висунуті громадськістю.
5. На основі вивчення міжнародного досвіду взаємодії громадських організацій з органами державної влади (англосаксонська, континентально-європейська, скандинавська, середземноморська та пострадянські (російські) моделі функціонування громадських організацій) зроблено висновок про те, що його використання в українських реаліях обмежується особливостями розвитку української державності, формування громадянського суспільства, громадської активності та громадської думки в Україні. Тому необхідно адаптувати окремі елементи зарубіжних моделей для впровадження їх у вітчизняну практику.
Розроблено та теоретично обґрунтовано механізм взаємодії органів державної влади з громадськістю, в основу якого покладено двоступеневу систему лобіювання громадських інтересів на рівні центральних органів державної влади, через взаємодію з профільним комітетом Верховної Ради України та через діяльність Громадської ради при Міністерстві екології та природних ресурсів України. Модель реалізується шляхом зміни принципів формування й повноважень Громадської ради при Міністерстві екології та природних ресурсів України, створення Підкомітету з питань взаємодії з інститутами громадянського суспільства у складі профільного комітету Верховної Ради України. Запропоновано створення Центру громадських екологічних ініціатив, що дасть змогу поєднати зусилля та реалізувати творчо-інтелектуальний потенціал українського суспільства, зокрема творчої молоді та науковців, для охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки держави.
Обґрунтовано необхідність формування чіткого, законодавчо закріпленого механізму залучення громадськості до прийняття управлінських рішень у сфері екології та захисту навколишнього природного середовища, запропоновано алгоритм прийняття управлінських рішень та обґрунтовано рівень залучення громадськості залежно від ступеня складності проблеми.
6. Визначено місце і роль громадських організацій у розбудові системи загальнодержавного екологічного управління. Установлено, що участь та вплив громадськості на систему екологічного управління є прямо пропорційними до викликів, що постають на кожному з рівнів управління – чим серйозніші виклики, тим активніше має залучатись громадськість до їх вирішення.
Змодельовано систему загальнодержавного екологічного управління за ієрархічним принципом (рівень окремого підприємства, рівень населеного пункту, районний рівень, обласний рівень та загальнодержавний рівень), що передбачає застосування інструментів впливу громадських організацій на всіх її рівнях.
Основним пріоритетом діяльності громадських екологічних організацій на загальнодержавному рівні є участь у формуванні й реалізації державної екологічної політики. Крім того, визначено такі напрями участі громадськості в розбудові системи екологічного управління: участь у процесі екологічної паспортизації територій; реалізація функцій громадського екологічного моніторингу, експертизи й контролю; реалізація освітньої і просвітницької функції у сфері екології та захисту навколишнього природного середовища.
7. Результати проведеного дослідження дають підстави сформулювати такі практичні рекомендації органам державної влади:
– Верховній Раді України: забезпечити закріплення в нормативно-правовій базі повноважень та посилення ролі громадських екологічних інспекторів; створити правове підґрунтя для зменшення впливу державних екологічних інспекторів на роботу громадських інспекторів шляхом відокремлення інститутів громадського та державного екологічного контролю; провести реформування центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, що належать до управління Міністерства екології та природних ресурсів України та інших міністерств; внести зміни до структури профільного комітету Верховної Ради України тощо; відновити діяльність територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів України;
– Кабінету Міністрів України: розробити законопроект “Про доступ до екологічної інформації та екологічне інформування” з метою посилення механізмів доступу до інформації в зазначеній сфері та приведення чинного законодавства до міжнародних вимог, зокрема вимог Орхуської конвенції.
Здійснення зазначених заходів сприятиме становленню потужного сектору громадських організацій в Україні як суб’єктів формування та реалізації державної екологічної політики. В остаточному підсумку вони також сприятимуть підвищенню ефективності та результативності державного екологічного управління в умовах сучасного суспільно-політичного розвитку держави.