ПОЛІТИКО-УПРАВЛІНСЬКІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ З УКРАЇНСЬКОЮ ДІАСПОРОЮ В ДЕРЖАВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЛАГУТОВ Юрій Ернестович

УДК 35.01:32:061.1ЄС

ПОЛІТИКО-УПРАВЛІНСЬКІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ
З УКРАЇНСЬКОЮ ДІАСПОРОЮ В ДЕРЖАВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

25.00.01 теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
ПІРЕН Марія Іванівна,
доктор соціологічних наук, професор

КИЇВ 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..........................................................................4
ВСТУП............................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ З УКРАЇНСЬКОЮ ДІАСПОРОЮ В ДЕРЖАВАХ ЄС.......14
1.1. Огляд літератури за темою дослідження та його методологія.........................15
1.2. Суть та зміст понять взаємодія” та українська діаспора в державах ЄС” ..............................................................................................................22
1.3. Українська діаспора Європи як чинник розвитку відносин України з державами ЄС..............................................................................................................35
Висновки до розділу 1.................................................................................................49
РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
В ДЕРЖАВАХ ЄС ТА ЇЇ СПІВПРАЦІ З УКРАЇНОЮ.............................................51
2.1. Історія виникнення, типологія та особливості становлення сучасних українських громад в державах ЄС............................................................................52
2.2. Розвиток українських діаспорних громад держав ЄС на сучасному етапі ....63
2.2.1. Характеристика українських імміграційних громад західної” діаспори на прикладі Великобританії.............................................................................................63
2.2.2. Розвиток українських імміграційних громад країн Балтії (на прикладі Латвії та Естонії)..........................................................................................................69
2.2.3. Стан українських автохтонних громад держав ЄС
(на прикладі Польщі та Словаччини).........................................................................83
Висновки до розділу 2...............................................................................................102

РОЗДІЛ 3
ОСНОВНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ВЗАЄМОДІЇ З УКРАЇНСЬКОЮ ДІАСПОРОЮ ДЕРЖАВ ЄС НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ................................................................104
3.1. Розвиток нормативно-правового регулювання державної політики у відносинах з українською діаспорою держав ЄС...................................................105
3.2. Удосконалення організаційно-управлінських форм взаємодії України з українською діаспорою.............................................................................................126
3.3. Застосування досвіду діаспоральної політики держав ЄС в державному управлінні України............................................................................140
3.4. Шляхи удосконалення управлінських засад державної політики стосовно української діаспори в контексті поглиблення європейської інтеграції України........................................................................................................................158
Висновки до розділу 3...............................................................................................171
ВИСНОВКИ...............................................................................................................173
ДОДАТКИ..................................................................................................................181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................199

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Зі здобуттям Україною незалежності питання задоволення потреб представників української діаспори, налагодження взаємодії Української держави з діаспорою посіли важливе місце в розбудові основних засад державної політики. У затверджених у 1993 р. Верховною Радою України Основних напрямах зовнішньої політики України” одним із головних завдань зовнішньої політики України проголошено створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом. У прийнятій у 1996 р. Конституції України на найвищому рівні закріплені державні гарантії українським діаспорним громадам щодо задоволення національно-культурних і мовних потреб. З огляду на це для виконання поставленого завдання виникла необхідність розробки відповідних політико-управлінських засад взаємодії України з власною діаспорою. Національні інтереси України вимагали налагодження ефективної співпраці органів державної влади, українського суспільства з діаспорою, зміцнення потенціалу діаспори й залучення її до реалізації завдань національного розвитку Української держави.
Але негативний досвід співпраці громад української діаспори з органами державної влади України, державними службовцями дає змогу виявити серйозні проблеми у відносинах України з діаспорою. Скарги українців з різних країн ЄС на низький рівень співпраці з Україною, формальне ставлення до цього посадових осіб засвідчили, що це не поодинокі випадки, а системне явище: невідповідність політико-управлінських засад та організаційно-управлінських форм взаємодії України з діаспорою сучасним вимогам.
Існуючі політико-управлінські засади призвели до появи таких суттєвих вад, як безсистемність та непослідовність державної політики, її декларативність, пасивність і формалізм, незадовільний рівень наукового, матеріально-фінансового, кадрового забезпечення, безвідповідальне ставлення державних службовців до співпраці з діаспорою, неоптимальність структури та повноважень органів державної влади, недоліки в розробці практичних засобів співпраці з діаспорою. Невідповідність існуючих політико-управлінських засад сучасним вимогам може спричинити найближчим часом посилення процесів асиміляції в середовищі українських діаспорних громад та зниження можливостей української діаспори в допомозі Україні щодо реалізації завдань національного розвитку. Водночас сьогодні, коли для успішного здійснення процесу європейської інтеграції вимагається залучення всіх наявних можливостей, потенціал української діаспори країн ЄС у сприянні євроінтеграційним заходам України набуває особливої ваги. Адже українська діаспора країн ЄС має достатній ресурс для допомоги Україні в розвитку євроінтеграційних процесів у політичній, економічній, культурній сферах, забезпечення максимально повної присутності України в цьому геополітично важливому регіоні.
Досліджень, спеціально присвячених проблемам політико-управлінської взаємодії України з діаспорою країн ЄС, не проводилось. Зусилля науковців у галузі державного управління переважно зосереджені на вивченні проблем взаємодії України з більшою за чисельністю українською діаспорою країн колишнього СРСР Росії, Білорусі, Казахстану. Серед праць, у яких частково розглядались проблеми державного управління у сфері взаємодії з українською діаспорою, можна виділити роботи О.Антонюка [3, 4], С.Вдовенка [1619], В.Євтуха [6567], О.Пахльовської [177], М.Пірен [180187], А.Попка [210213], В.Трощинського [275, 276]. Проблемам удосконалення державного управління на сучасному етапі присвячені праці В.Бакуменка [5, 6], В.Бодрова [9], І.Грицяка [37, 38], І.Кравчук [106108], В.Куйбіди [109], Ю.Куца [112114], В.Лугового [139], І.Надольного [50], О.Оболенського [170, 171], Я.Радиша [233], В.Ребкала [235237], І.Розпутенка [244], С.Серьогіна [251], Г.Ситника [252], В.Токовенко [272], В.Юрчишина [311]. Особливості розвитку етнополітичних процесів у світі, функціонування сучасних діаспор висвітлюються в працях У.Альтерматта [2], О.Картунова [81, 82], В.Кімлички [331], В.Маркуся [146, 147], В.Нікітюка [166], Т.Полоскової [206, 207], В.Попкова [209], Ю.Римаренка [175], Е.Сміта [254, 255], В.Тишкова [270], Л.Шкляра [309], Р.Якемчука [314, 315] та ін. Різні аспекти розвитку української діаспори в країнах Європи розглянуті в роботах Л.Кононенко [95, 96], Ю.Макара [142145], М.Мушинки [155159], Ю.Покальчука [189], М.Розумного [245], Н.Совінської [256258], В.Туряниці [277] та ін.
Віддаючи належне теоретичному та практичному значенню досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, слід зазначити, що в умовах поглиблення процесів глобалізації, поширення світових комунікаційних мереж, активізації міжетнічної та міжкультурної взаємодії виникає потреба в науковій розробці й конкретизації широкого кола актуальних проблем, що вимагають комплексного розв’язання. Зокрема, це стосується досліджуваної проблеми розробки та впровадження політико-управлінських засад взаємодії України з діаспорою в країнах Європейського Союзу як однієї з об’єктивних передумов посилення ролі українства у світі, що передбачає поглиблення та обґрунтування концептуальних чинників у дослідженні самого механізму взаємодії України з діаспорою, вивчення та адаптацію іноземного досвіду такої взаємодії, необхідність подальших досліджень суперечливих процесів розвитку українських діаспорних громад, їх можливостей у сприянні національним інтересам України, аналіз комплексу проблем, пов’язаних з оптимізацією управлінських засад державної політики щодо української діаспори в контексті поглиблення європейської інтеграції України.
Отже, актуальність, теоретичне й практичне значення та недостатня розробленість теми дисертації визначили науковий інтерес до неї автора дослідження. Дисертаційна робота є одним із перших наукових досліджень у галузі державного управління, яке передбачає системний аналіз сучасного стану й розвитку політико-управлінських засад взаємодії України з українською діаспорою в державах ЄС та розробку науково обґрунтованих пропозицій щодо їх удосконалення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі державної політики та управління політичними процесами в межах наукового комплексного проекту Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування”. Тема дисертації пов’язана з науковою темою Політико-управлінська культура державних службовців: стан, суперечності розвитку та шляхи адаптації до стандартів ЄС” (ДР № 0105U000839), у рамках якої розглядається розроблена здобувачем концепція формування відповідального ставлення до здійснення заходів державної політики в політико-управлінській діяльності державних службовців, а також з науковою темою Державне управління в умовах політичної реформи: шляхи формування дієвої системи стримувань і противаг” (ДР № 0107U005907), у процесі розробки якої автор запропонував нові підходи до виховання міжнаціональної толерантності в політико-управлінській діяльності державних службовців з метою стримування негативних тенденцій у процесі міжетнічної взаємодії.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка науково обґрунтованих політико-управлінських засад взаємодії України з українською діаспорою в державах Європейського Союзу та напрямів її вдосконалення в контексті процесу європейської інтеграції України.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
проаналізувати сучасний стан наукової розробки вітчизняними та зарубіжними дослідниками проблеми політико-управлінської взаємодії України з українською діаспорою в державах ЄС;
розкрити зміст та особливості розвитку громад української діаспори різних держав ЄС на сучасному етапі, їх можливості та потенціал у сприянні євроінтеграційній політиці України;
узагальнити досвід взаємодії громад української діаспори держав ЄС з органами державної влади України, виявити недоліки у сфері державного управління, які перешкоджають взаємодії України з українською діаспорою держав ЄС та співпраці стосовно європейської інтеграції України;
розглянути чинну нормативно-правову базу за темою дослідження, в якій зафіксовані політико-управлінські засади взаємодії України з діаспорою, виявити їх недоліки, що перешкоджають ефективній взаємодії України й діаспори;
дослідити зарубіжний досвід державного управління в державах ЄС у сфері взаємодії з діаспорою та виявити можливості його застосування в Україні;
визначити й обґрунтувати основні напрями вдосконалення політико-управлінських засад взаємодії України з діаспорою в державах ЄС та використання її потенціалу в контексті євроінтеграційної політики України;
розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення державного управління та нормативно-правової бази в цій сфері.
Об’єкт дослідження взаємодія України з українською діаспорою.
Предмет дослідження становлення та розвиток політико-управлінських засад взаємодії України з українською діаспорою в державах Європейського Союзу.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що реальна політико-управлінська взаємодія України з діаспорою в державах ЄС виступає об’єктивною формою розвитку світового українства, ефективним засобом формування нової моделі державної євроінтеграційної політики, насамперед широкого залучення європейського українства до розвитку взаємовідносин між державами ЄС і Україною.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети було застосовано низку методів дослідження. Формально-логічний метод використано під час опрацювання наукової літератури з досліджуваної теми, порівняльно-правовий у процесі порівняння чинного вітчизняного та зарубіжного законодавства у сфері взаємодії з діаспорою. За допомогою історико-правового методу досліджено розвиток правового забезпечення державної політики України щодо української діаспори, а також країн, що входять до ЄС, з допомогою формально-юридичного чинні нормативні документи з питань державної політики щодо української діаспори. Послуговуючись історичним, діалектичним та етнополітологічним методами, було досліджено особливості розвитку громад української діаспори країн ЄС. Соціологічний та статистичний методи застосовано під час дослідження ставлення представників української діаспори до актуальних проблем збереження національної ідентичності та державної політики України щодо діаспори. Використовуючи методи індукції, дедукції та системно-функціональний метод, було виявлено фактори, які перешкоджають і які сприяють здійсненню ефективної державної політики у сфері взаємодії з українською діаспорою країн ЄС. За допомогою етнокомунікативного та етнотехнологічного методів було встановлено особливості функціонування складових української діаспорної мережі.
Емпіричну базу дисертації становлять документальні джерела, статистичні відомості, дані соціологічних опитувань, а також власний досвід і спостереження дисертанта за розвитком форм взаємодії органів державної влади України та громадських організацій з громадами української діаспори.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в системному дослідженні політико-управлінських засад взаємодії України з діаспорою в державах Європейського Союзу, виявленні змін у законодавстві, наслідків проведення політико-адміністративної реформи, модернізації управління на центральному та регіональному рівнях, адаптації вітчизняного законодавства до європейських стандартів регулювання державної політики у відносинах з національними діаспорами.
На основі проведеного дослідження сформульовано низку положень, узагальнень, висновків і пропозицій, що становлять наукову новизну й полягають у тому, що в дисертації:
вперше:
системно доведено, що українська діаспора держав ЄС виступає особливим чинником розвитку відносин України з державами ЄС, і що громади української діаспори держав ЄС мають значний невикористаний потенціал у сприянні процесу європейської інтеграції України в політичній, економічній, культурній та науковій сферах;
з’ясовано природу сучасної української діаспори ЄС як мережевого й політичного феномену та обґрунтовано необхідність урахування особливостей даних сутнісних характеристик діаспори в процесі взаємодії України з нею;
узагальнено досвід взаємодії органів державної влади України з громадами української діаспори держав ЄС, за підсумками чого виявлено фактори, що спричиняють зосередження політико-управлінської взаємодії в національно-культурній площині та маргіналізацію інших сфер взаємодії;
розроблено комплекс нових політико-управлінських засад взаємодії України з українською діаспорою в ЄС на основі впровадження у відносинах між ними принципу відповідальності держави за розвиток громад української діаспори. Сформовано ідеологічну базу залучення громад української діаспори ЄС до реалізації національних інтересів України та визначено напрями і форми політико-управлінської взаємодії на засадах врахування особливостей функціонування всіх компонентів української діаспорної мережі в ЄС;
вдосконалено:
визначення терміну діаспорна мережа” як сукупності організаційних та інституційних форм діаспорного буття, пов’язаних між собою глобально-комунікативними та міжособистісними зв’язками;
співвідношення між термінами закордонне українство” та українська діаспора” в контексті доцільності використання останнього в процесі розробки заходів державної політики стосовно українців, які проживають за межами України;
набули подальшого розвитку:
обґрунтування доцільності надання всебічної державної підтримки українській діаспорі держав ЄС. З цією метою досліджено комплекс проблем сучасного розвитку українських діаспорних громад, доведено, що їх вирішення неможливе без активізації підтримки з боку Української держави;
підходи до застосування в українському контексті досвіду державного управління взаємодією з діаспорою країн-членів ЄС, зокрема, засад державної політики щодо співпраці з діаспорою, структури та повноважень органів державної влади, досвіду співпраці в процесі реалізації національних інтересів.
Практичне значення отриманих результатів та їх впровадження в діяльність органів державної влади, освітніх та наукових установ, громадських організацій полягає в наступному:
використанні розроблених пропозицій та висновків для вдосконалення чинного законодавства України, зокрема, включення запропонованих політико-управлінських засад до проектів нормативно-правових актів, які визначають концептуальні основи державної діаспоральної політики (довідка Секретаріату Президента України від 05.06.2007 № 17-10/535);
вдосконаленні структури органів державної влади, зокрема, можливому подальшому утворенні спеціального автономного органу державної влади зі співпраці з діаспорою, завдяки якому будуть реалізовані переваги принципу централізації державного управління у сфері взаємодії України з діаспорою;
досягненні системності розробки практичних заходів державної політики взаємодії з діаспорою на основі розуміння діаспори як мережевого феномену (довідка Державного комітету України у справах національностей та релігій від 30.05.2007 б/н);
усуненні дисбалансу змісту практичних заходів взаємодії держави з українською діаспорою;
вихованні в державних службовців відповідального ставлення до здійснення державної політики України щодо української діаспори;
використанні матеріалів та результатів дисертації для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної влади (довідки Київської міської державної адміністрації від 05.06.2007 № 033-211 та Київської обласної державної адміністрації від 30.05.2007 № 01-05-81);
інформаційно-просвітницькій роботі з метою посилення уваги українського суспільства до співпраці з діаспорою (довідки Української всесвітньої координаційної ради від 04.06.2007 № 45/07-550, Товариства Знання” України від 29.05.2007 № 94 та Інституту досліджень діаспори від 30.05.2007 № 9-12);
науково-дослідницькій роботі з розробки проблем державного управління, при підготовці навчальної літератури з питань державного управління, підвищенні професійної кваліфікації державних службовців (довідки Національної академії державного управління при Президентові України від 05.06.2007 № 206, Університету сучасних знань від 29.05.2007 № 156 та Центру суспільного розвитку ІНТЕР-АКЦІЯ” від 05.06.2007 № 19).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на чотирьох науково-практичних конференціях за міжнародною участю: Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005), Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006), Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007). Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України і на засіданні міжкафедрального семінару кафедр державної політики та управління політичними процесами, політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України (протокол № 01 від 05.06.2007).
Публікації. За темою дисертації надруковано 8 статей у фахових наукових виданнях з державного управління, 4 публікації у матеріалах науково-практичних конференцій, 4 статті у наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 233 сторінки, з них 180 сторінок загального тексту. Робота включає 4 додатки. Список використаних джерел містить 367 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблено наукові положення та отримано результати, які мають важливе значення для теорії та практики державного управління і в сукупності вирішують актуальне наукове завдання щодо вдосконалення політико-управлінських засад та організаційно-управлінських форм взаємодії України з українською діаспорою в державах ЄС. Результати дослідження підтверджують висунуту гіпотезу і дають підстави стверджувати про адекватність вибраних методів дослідження, завдяки яким було досягнуто поставлену мету та вирішено завдання дослідження.
1.Проаналізовано сучасний стан наукової розробки вітчизняними та зарубіжними дослідниками проблеми політико-управлінської взаємодії України з українською діаспорою в державах ЄС. Виявлено низку концептуально важливих питань, належно не розкритих у попередніх дослідженнях, які сконцентровані на розробці організаційних і договірно-регуляторних механізмів та особливостях взаємодії України з українською діаспорою пострадянського простору.
В науковій літературі практично не висвітлені важливі питання стосовно сутнісних характеристик розвитку та потенціалу українських громад ЄС на сучасному етапі, узагальнення досвіду взаємодії української діаспори ЄС з органами державної влади України, встановлення об’єктивних та суб’єктивних факторів, що впливають на ефективність такої взаємодії, визначення й обґрунтування основних напрямів удосконалення її політико-управлінських засад.
2.Розкрито зміст та особливості розвитку громад української діаспори різних держав ЄС на сучасному етапі, їх можливості та потенціал у сприянні євроінтеграційній політиці України.
Доведено, що українська діаспора країн ЄС виступає особливим чинником розвитку відносин України з державами ЄС. Встановлено, що громади української діаспори країн ЄС мають значний потенціал у політичній, економічній, культурній та науковій сферах, можуть скоординовано здійснювати громадсько-політичні акції, впливати на формування громадської думки країн проживання, чинити тиск на владні структури своїх країн. Це зумовлює необхідність системного залучення української діаспори країн ЄС до реалізації національних інтересів України в даному регіоні, зокрема процесу її європейської інтеграції. Виявлено важливі чинники, які сприяють конституюванню української діаспори країн ЄС як інтегративного фактора у відносинах Україна ЄС. А саме:
наявність автохтонних громад української діаспори, які вкорінені в суспільства країн проживання й мають досвід організаційно-інституційного функціонування в європейському контексті;
засади етнополітики ЄС щодо легалізації визнання діаспор важливим інструментом налагодження взаємодії між ЄС та іншими країнами;
високий рівень розвитку сучасних засобів комунікацій та наявність єдиного європейського простору, що дає змогу значно підсилювати політичний, фінансовий та культурний потенціал діаспори в окремому регіоні ЄС завдяки безперешкодній підтримці з боку української діаспори інших країн ЄС.
3.З’ясовано природу сучасної української діаспори ЄС як мережевого й політичного феномену та обґрунтовано необхідність урахування особливостей даних сутнісних характеристик діаспори в процесі взаємодії України з українською діаспорою держав ЄС. Показано, що розвиток глобальних комунікаційних мереж сприяє посиленню впливу української діаспори в політичній, економічній, культурній та науковій сферах та визначає сутність сучасної української діаспори як мережевого феномену. Обґрунтовано доцільність розробки практичних заходів щодо взаємодії з українською діаспорою з урахуванням її як мережевого феномену. Це дасть змогу системно й збалансовано вирішувати завдання розвитку потенціалу громад української діаспори.
Запропоновано вдосконалити політико-управлінські засади взаємодії України з діаспорою шляхом запровадження принципу всебічного розвитку компонентів української діаспорної мережі та потенціалу діаспори. Розгляд української діаспори країн ЄС як політичного феномену дав змогу виявити особливості впливу ідеологічних засад громадсько-політичної діяльності української діаспори країн ЄС на взаємодію з Україною, а саме активну підтримку діаспорою національно-патріотичних сил в Україні та бачення розвитку України як демократичної держави члена ЄС.
Доведено, що ідентичність засад національного розвитку Української держави ідеологічним засадам громадсько-політичної діяльності української діаспори щодо європейської інтеграції України є важливим фактором залучення української діаспори до вирішення завдань національного розвитку України.
4.Обґрунтовано доцільність надання всебічної державної підтримки українській діаспорі держав ЄС. Усунення негативних факторів, які стримують розвиток потенціалу громад української діаспори в країнах ЄС, асиміляція, низький рівень задоволення мовних, освітніх, культурних, релігійних потреб, соціального забезпечення, труднощі з налагодженням функціонування інституційної та організаційної складової діаспорної мережі неможливе без надання ефективної політичної та матеріально-фінансової підтримки з боку Української держави.
5.Узагальнено досвід взаємодії органів державної влади України з громадами української діаспори держав ЄС та виявлено недоліки у сфері державного управління, які перешкоджають взаємодії України з українською діаспорою держав ЄС та співпраці стосовно європейської інтеграції України. Процес взаємодії органів державної влади України з діаспорою характеризується негативними явищами системного характеру формалізмом, безвідповідальністю, незацікавленістю, низьким рівнем кадрового та матеріально-фінансового забезпечення, нездатністю вирішити нагальні проблеми діаспори.
Розглянуто чинну нормативно-правову базу за темою дослідження, в якій зафіксовані політико-управлінські засади взаємодії України з діаспорою, виявлено їх недоліки, що перешкоджають ефективній взаємодії України й діаспори. У чинній нормативно-правовій базі відсутня ідеологічна основа розвитку світового українства та децентралізовано здійснення державної діаспоральної політики. Недостатнім є залучення громадських організацій та представників діаспори до розробки та здійснення державної політики щодо співпраці з діаспорою. Наявне нерозуміння мережевого та політичного феномену діаспори та особливостей впливу сучасних процесів глобалізації на етнополітичні процеси. Це призводить до концентрації взаємодії з діаспорою в національно-культурній площині та маргіналізації інших сфер взаємодії громадсько-політичної та соціально-економічної. Отже, існуючі політико-управлінські засади в сфері взаємодії України з діаспорою найближчим часом зумовлять посилення процесів асиміляції в громадах української діаспори, зменшення їх політичного, економічного, культурного та наукового потенціалу.
6.Досліджено зарубіжний досвід державного управління в державах ЄС у сфері взаємодії з діаспорою та виявлено можливості його застосування в Україні. Визначено, що політико-управлінські засади взаємодії країн ЄС з діаспорою спрямовані на всебічний розвиток потенціалу останньої та залучення її до вирішення пріоритетних завдань національного розвитку держави, чітке визначення ідеологічних імперативів взаємодії та практичних засобів їх реалізації.
Взаємодія з діаспорою є невід’ємним елементом реалізації стратегічної мети національного розвитку, утвердження в світі процвітаючої, авторитетної, політично та економічно сильної, висококультурної та освіченої нації. Відповідно політико-управлінські засади взаємодії з діаспорою відрізняються системністю, охоплюючи весь спектр проблем діаспорного буття: громадсько-політичні, національно-культурні, соціально-економічні. Розглянуті в дисертації засади державної політики щодо співпраці з діаспорою країн ЄС, структура та повноваження органів державної влади в даній сфері, позитивний досвід співпраці в процесі європейської інтеграції та реалізації національних інтересів доцільно застосовувати в Україні.
7.Визначено й обґрунтовано основні напрями вдосконалення політико-управлінських засад взаємодії України з діаспорою в державах ЄС та використання її потенціалу в контексті євроінтеграційної політики України.
Розроблено комплекс нових політико-управлінських засад (принципів) взаємодії України з українською діаспорою країн ЄС, запровадження яких має на меті усунення існуючих недоліків, оптимізацію співпраці органів державної влади України, українського суспільства з діаспорою, системне перетворення української діаспоральної політики на українську геокультурну, геостратегічну політику становлення світового українства як впливової сили.
Принцип відповідальності держави за розвиток громад української діаспори має стати імперативом взаємодії Української держави з діаспорою. Його необхідно обов’язково зафіксувати в нормативно-правових актах, що сприятиме формуванню відповідального ставлення до здійснення політики держави у сфері взаємодії з діаспорою на рівні свідомості українського суспільства, кожного державного службовця. Під цим принципом розуміється відповідальність держави за належний рівень допомоги громадам української діаспори, гідний представника українського етносу рівень задоволення соціальних, економічних та культурних потреб і непорушення державного суверенітету країн проживання діаспори.
8.Сформовано ідеологічну базу залучення громад української діаспори ЄС до реалізації національних інтересів України та визначено напрями і форми політико-управлінської взаємодії на засадах врахування особливостей функціонування всіх компонентів української діаспорної мережі в ЄС.
Нова ідеологія співпраці України з діаспорою передбачає універсальну мету розвитку світового українства досягнення максимально можливого впливу у світі. Обґрунтовано важливість фіксації цього принципу в нормативно-правових актах як такого, що формує в свідомості кожного українця якісно нове сприйняття взаємодії з діаспорою.
Установлено, що процес європейської інтеграції України є важливим кроком у становленні світового українства як впливової сили, але стратегічне значення співпраці України й діаспори в контексті євроінтеграції не доведено до свідомості світового українства та жодним чином не відображене в нормативно-правових актах, євроінтеграційних заходах державної політики України.
Відповідно обґрунтовано доцільність удосконалення політико-управлінських засад взаємодії України з українською діаспорою шляхом фіксації стратегічного значення співпраці України з українськими діаспорними громадами ЄС в нормативно-правових актах, рішеннях всесвітніх форумів українців тощо, а також використання ідеї об’єднання українців на теренах Європи в контексті євроінтеграції. Це необхідно для зміни сприйняття самої європейської інтеграції світовим українством, яка має розглядатись як процес консолідації українців навколо здійснення стратегічної мети українства і, відповідно, сприяти стимулюванню активності українських діаспорних громад щодо реалізації національних інтересів України.
9.Доведено, що до політико-управлінських засад взаємодії України з українською діаспорою держав ЄС необхідно включити принцип оптимізації балансу вирішення проблем української діаспори. Обґрунтовано необхідність подолання виявленого дисбалансу практичних заходів державної політики України у сфері практичної взаємодії з українською діаспорою, який характеризується переважанням державної підтримки в національно-культурній сфері, шляхом комплексного вирішення соціальних, економічних та національно-культурних проблем. Соціально-економічний розвиток громад української діаспори країн ЄС в умовах глобалізації є важливим фактором збереження національної ідентичності українців, зміцнення потенціалу й впливу громад щодо сприяння реалізації національних інтересів України.
10.Розроблено принцип реалізації Українською державою сприятливих умов для розвитку взаємодії діаспор з країнами походження на теренах ЄС. Дослідження особливостей політико-правового, економічного, культурного та наукового розвитку ЄС свідчить про створення на його теренах сприятливих умов для ефективної, всебічної взаємодії діаспор з історичними батьківщинами, задоволення потреб діаспорних громад, зміцнення їх потенціалу, розбудови діаспорних організацій та інституцій. Разом з тим зміст чинних концептуальних нормативно-правових документів та державних програм співпраці з українською діаспорою свідчить про ігнорування даних факторів.
11.Обґрунтовано принцип модернізації комунікацій між історичною батьківщиною та діаспорою. Установлено значення сучасних глобально-комунікаційних технологій для збереження національної ідентичності громад української діаспори, розвитку всіх складових діаспорної мережі, політичної, економічної, культурної, наукової діяльності громад української діаспори. У зв’язку з важливістю широкого використання ресурсу сучасних глобально-комунікаційних технологій у процесі взаємодії Української держави з діаспорою необхідне вдосконалення політико-управлінських засад шляхом включення до них вищезазначеного принципу.
12.Розкрито переваги запровадження принципу централізації державного управління при взаємодії України з діаспорою. Це означає забезпечення концентрації повноважень, кадрових та матеріальних ресурсів у межах одного автономного органу державної влади, що створить умови для відповідального, професійного, оперативного та комплексного вирішення питань взаємодії Української держави з українською діаспорою.
13.Обґрунтовано принцип підвищення ролі громадських організацій України та представників діаспори в здійсненні державної діаспоральної політики. Проаналізовано рівень залучення громадськості України та представників діаспори до вироблення й реалізації державної політики України у сфері взаємодії з діаспорою. Запропоновано забезпечити більш активне залучення громадських організацій України до співпраці з українською діаспорою. Показана необхідність сприяння з боку Української держави в утвердженні авторитету громадських організацій України, які спеціалізуються на співпраці з діаспорою, та надання цим організаціям державної підтримки щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності. Доведено доцільність утворення консультаційно-дорадчого органу представників діаспори в Україні з метою забезпечення їх участі у виробленні й здійсненні державної політики України, що сприятиме підвищенню ефективності взаємодії органів державної влади України, українського суспільства, політикуму з діаспорою, координації діяльності громад української діаспори.
14.Розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правової бази та практики державного управління в сфері взаємодії з українською діаспорою.
На підставі результатів дисертаційного дослідження запропоновано такі рекомендації щодо нормативно-правового регулювання:
заснувати постійно діючий консультаційно-дорадчий орган української діаспори з визначенням його ролі в Конституції України;
розробити спеціальну державну програму співпраці з українською діаспорою країн ЄС щодо здійснення євроінтеграційних заходів України або передбачити спеціальний розділ у державних програмах співпраці з українською діаспорою;
розробити державну програму соціально-економічної підтримки українських автохтонних громад у країнах ЄС;
зафіксувати повноваження Української всесвітньої координаційної ради як представника громадськості України у сфері співпраці з українською діаспорою в нормативно-правових актах Конституції України або Національній концепції співпраці із закордонними українцями.
Запропоновано ряд організаційно-практичних заходів:
вдосконалити структуру центральних органів державної влади на основі принципу централізації шляхом утворення спеціального автономного органу державної влади щодо співпраці з діаспорою з урахуванням структури та повноважень існуючих органів державної влади Угорщини та Греції;
вдосконалити структуру органів місцевого самоврядування та обласних державних адміністрацій шляхом утворення управлінь європейської інтеграції та зв’язків з українською діаспорою на основі позитивного досвіду Одеської міської ради;
підтримати на державному рівні створення організацій діаспори, метою яких є сприяння євроінтеграції України лобістських груп української діаспори, груп міжпарламентської дружби, організацій з розвитку співпраці між країнами тощо;

запровадити державне щорічне свято День української діаспори з відповідними урочистими заходами, участю керівництва Української держави та представників українських діаспорних громад як форму розвитку політико-управлінської взаємодії органів державної влади з українською діаспорою, як засіб підвищення уваги українського суспільства до розвитку співпраці з українською діаспорою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акт про компанії 1948198019851989. Спілка з обмеженою порукою, що не має уділового капіталу. Меморандум спілки Союз українців у Великій Британії // Режим доступу: http://www.augb.co.uk/Statut.htm. Заголовок з екрану.
2. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2000. 367 с.
3. Антонюк О. Зовнішньополітичні аспекти взаємодії України з діаспорою: концептуальні підходи // Наукові записки. Сер. Політологія і етнологія”. К., 2000. Вип. 11. С. 281289.
4. Антонюк О. Практика регулювання правового статусу національних (етнічних) меншин у країнах Європи: міжнародний досвід у контексті етнополітики України // Дослідження світової політики: зб. наук. пр. К., 2000. Вип. 12. С. 1015.
5. Бакуменко В.Д. Теоретичні основи дослідження державно-управлінських процесів // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. Дніпропетровськ, 2002. Вип. 2 (8). С. 1133.
6. Бакуменко В.Д., Надолішній П.І. Теоретичні та організаційні засади державного управління. К.: Міленіум, 2003. 256 с.
7. Барна Ф. Прозывка субетнос” нас уражать // Info Русин. 2004. November. C. 13.
8. Беліцер Н. Міжнародна та європейська системи захисту прав меншин: нові тенденції // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду. К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2004. С. 205218.
9. Бодров В.Г. Трансформація економічних систем: концепції, моделі, механізми регулювання та управління. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 102 с.
10. Борковський А. Давайте дружити домами”. Або мінятися. // Україна молода. 2006. 6 червня.
11. Бриковски Р. Українська й лемківська етнічні меншини в Польщі // Українська діаспора. 1995. № 8. С. 5259.
12. Важливе повідомлення. Новий банковий рахунок для грошової допомоги в Україну // Режим доступу: http://www.augb.co.uk/b031204e.pdf. Заголовок з екрану.
13. Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження. К.: НІСД, 2001. 242 с.
14. Валуєв Ю. Українське посольство в Лондоні: Загальні збори Об’єднання українців у Великобританії вирішили будинок своєї управи передати для розміщення в ньому українського посольства // Вісті з України. 1992. № 32.
15. Васильєва Л.Д. Українська діаспора у Польщі // УІЖ. 1992. № 1011. С. 5462.
16. Вдовенко С.М. Закордонне українство в національному державотворчому процесі: ідентифікація, організація, взаємовідносини: Монографія. Чернігів: ЧДТУ, 2004. 209 с.
17. Вдовенко С.М. Закордонне українство: місце і роль у процесах єврорегіональної інтеграції // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. Київ, 28 трав. 2004 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2004. Т. 1. С. 9496.
18. Вдовенко С.М. Чинники формування системи сучасних національно-державницьких відносин із закордонним українством // Актуальні проблеми внутрішньої політики. 2004. № 3. С. 150153.
19. Вдовенко С.М. Організаційні та договірно-регуляторні механізми взаємовідносин української держави і закордонного українства: Автореф. дис. ... доктора наук з державного управління: 25.00.02 / / Нац. Акад. держ. управління при Президентові України. К., 2005. 36 с.
20. Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис. Житомир: Льонок”, 1992. 164 с.
21. Винниченко І. Україна та закордонне українство: проблемний сегмент взаємин // Українська ментальність: діалог світів: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Одеса, 23 жовт. 2003 р. Одеса: Астропрінт, 2003. Ч. 2. С. 154157.
22. Відкритий лист до Британського Державного Секретаря Джак Стров // Режим доступу: http://www.augb.co.uk/j1104.pdf. Заголовок з екрану.
23. Відкритий лист до Посла України в З’єднаному Королівстві // Режим доступу: http://www.augb.co.uk/i1104.pdf. Заголовок з екрану.
24. Віднянський С.В., Сюсько І.М. Русини-українці в Чехо-Словаччині: процес національного самоусвідомлення // УІЖ. 1991. № 5. С. 8695.
25. Вілцанс Андріс. Кордони не можуть бути перешкодою // Політика і час. 2003. № 11. С. 2430.
26. Вісник УВКР, травень 2003 // Режим доступу: http://www.uvkr.com.ua/ua/ visnyk/visnyk2003/may2003/nasha-gromada.html. Заголовок з екрану.
27. Войтович Р.В. Філософсько-методологічні засади системи державного управління // Вісник УАДУ. 1999. № 3. С. 294306.
28. Войтович Р.В. Місце, роль та функції національної держави в контексті сучасних глобалізаційних процесів // Вісник НАДУ. 2004. № 2. С. 7081.
29. Войтович Р.В. Інформаційна революція як необхідна передумова виникнення сучасних процесів глобалізації // Вісник НАДУ. 2004. № 3. С. 492500.
30. Войтович Р.В. Модернізація державного управління в умовах глобалізації (філософсько-методологічні аспекти) // Вісник НАДУ. 2005. № 1. С. 131140.
31. Войтович Р.В. Особливості діяльності державних службовців в умовах глобалізації // Вісник державної служби України. 2006. № 3. С. 2023.
32. Внутрішні проблеми організації ОУП // Режим доступу: http://www.oup.ukraina.com.pl/index.php?option=com_content&task=view&id=33&Itemid=54. Заголовок з екрану.
33. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту // Режим доступу: http://www.osce.org/documents/hcnm/1996/10/2700_uk.pdf. Заголовок з екрану.
34. Глущенко Г. Транснационализм мигрантов и перспективы глобального развития // Мировая экономика и международные отношения. 2005. № 12. С. 5057.
35. Гражданство в Латвии // Режим доступу: http://www.am.gov.lv/ ru/information/societal-integration/Citizenship/?print=on Заголовок з екрану.
36. Гриценко О. Етнічна преса в етнонаціональному відтворенні української діаспори // Наукові записки / Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. К., 2002. Вип. 21. С.187197.
37. Грицяк І.А. Управління в Європейському Союзі: теоретичні засади: Монографія. К.: НАДУ, 2005. 236 с.
38. Грицяк І.А. Розвиток європейського управління в контексті впливу на державне управління в Україні: Автореф. дис. ... доктора наук з держ. упр.: 25.00.01 / Нац. Акад. держ. управління при Президентові України. К., 2006. 36 с.
39. Губерський Л. На чому грунтується міжнародний авторитет. Забезпечення позитивного іміджу України одне із пріоритетних завдань зовнішньополітичної діяльності держави // Політика і час. 2002. № 4. С. 1015.
40. Гупало К. Українці Латвії. Перспективи розвитку громади // Перша міжнародна наукова конференція Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті”: Тези доп. Львів, 810 берез. 2006 р. Львів, 2006. С. 1012.
41. Давиденко Е., Строй В., Земель Є. Українці в Латвії: деякі аспекти етнокультурного розвитку // Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: Компаративний аналіз становища та перспективи розвитку. К.: Інтел, 1994. С. 9295.
42. Давиденко Е. Правозахисна діяльність українців Латвії // Українці Латвії. Рига: Holda, 2006. С. 108114.
43. Давиденко Е. Сприяння економічним зв’язкам Латвії та України // Українці Латвії. Рига: Holda, 2006. С. 9495.
44. Давыденко Э., Ильяхова В., Трубачев И. Разговор после прощания // Українці Латвії. Рига: Holda, 2006. С. 2526.
45. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради. 1990. № 31. ст. 429.
46. Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин // Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_318. Заголовок з екрану.
47. Декларація про принципи співробітництва між Українською РСР та Угорською Республікою по забезпеченню прав національних меншостей // Політика і час. 1992. № 1112. С. 2528.
48. Державна програма Українська діаспора на період до 2000 року”: Постанова КМУ від 22 січня 1996 р. № 119 // Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=119%2D96%2D%EF. Заголовок з екрану.
49. Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року: Постанова КМУ від 26 липня 2006 р. № 1034 // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1034-2006-%EF. Заголовок з екрану.
50. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми: Монографія / Кол. авт.; За ред. д-ра філос.н., професора В.М.Князєва. К.: Вид-во НАДУ. Мілленіум, 2003. 320 с.
51. Договір між Міністерством культури і мистецтв України та Міністерством культури Словацької Республіки про співробітництво в галузі культури // Офіційний вісник України. 2004. № 27. Ч. 2. Ст. 1841.
52. Договір між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво // Офіційний вісник України. 2005. № 13. Cт. 696.
53. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією // Політика і час. 1997. № 7. С. 8792.
54. Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною та Словацькою Республікою // Офіційний вісник України. 2006. № 42. Ст. 2846.
55. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Естонською Республікою // Політика і час. 1992. № 78. С. 1417.
56. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Латвійською Республікою // Політика і час. 1995. № 7. С. 7274.
57. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Литовською Республікою // Політика і час. 1994. № 3. С. 7780.
58. Договір про дружні відносини і співробітництво між Україною та Чеською Республікою // Політика і час. 1995. № 6. С. 7477.
59. Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною і Угорською Республікою // Політика і час. 1992. № 4. С. 2427.
60. Договор про запровадження Конституції для Європи (проект) // Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_647. Заголовок з екрану.
61. Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру ОБСЄ // Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 994_082. Заголовок з екрану.
62. Дрозд І. Стан, проблеми та перспективи розвитку українського шкільництва в Республіці Польща // Освіта в українському зарубіжжі: досвід становлення і перспективи: Матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф. Київ, 14 листоп. 2000 р. К.: Укр. світ, 2001. С. 128129.
63. Дятлов В.И. Трудовые миграции и процесс формирования диаспор в современной России // Режим доступу: www.archipelag.ru/agenda/povestka/ povestka-immigration/trud/trud_migr. Заголовок з екрану.
64. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин // Офіційний вісник України. 2006. № 50. Ст. 3381.
65. Євтух В.Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. К.: Видавництво УАННП Фенікс”, 1997. 216 с.
66. Євтух В.Б., Попок А.А., Трощинський В.П. Закордонне українство. К.: ВІК, 2005. 308 с.
67. Євтух В.Б. Українська діаспора. Соціологічні та історичні студії. / В.Б.Євтух, А.А.Попок, В.П.Трощинський та ін. К.: Видавництво УАННП Фенікс”, 2003. 228 с.
68. Жаворонков П. Образованные племена // Режим доступу: http://www.ko.ru/ document.asp?d_no=12199. Заголовок з екрану.
69. Загальна декларація прав людини // Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015. Заголовок з екрану.
70. Заключний акт наради із безпеки та співробітництва в Європі // Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_055. Заголовок з екрану.
71. Закон № LXII от 2001 года О венграх, проживающих в соседних государствах” // Аналитический вестник Защита прав и интересов соотечественников, проживающих за рубежом”. 2005. № 20. Ч. 2. С. 2750.
72. Закон України Про правовий статус закордонних українців” // Відомості Верховної Ради. 2004. № 25. Ст. 343.
73. Заставний Ф.Д. Географія України. Львів: Світ”, 1994. 472 с.
74. Заява Конгресу українців Естонії // Режим доступу: http://observer.sd.org.ua/ news.php?id=5678#up. Заголовок з екрану.
75. Звіт Конгресу українців Естонії за 2004 р. // Режим доступу: http://www.ukrainianworldcongress.org/Richni_Zahalni_Zbory/Kharkiv/Zvity/Centrali/ Estonia.pdf. Заголовок з екрану.
76. Звіт Конгресу українців Естонії (січень 2005 р. червень 2006 р.) // Режим доступу: http://www.ukrainianworldcongress.org/Richni_Zahalni_Zbory2006/ Zvity/Centrali/Estonia.pdf. Заголовок з екрану.
77. Звіт про діяльність Союзу русинів-українців Словацької Республіки // Режим доступу: http://www.ukrainianworldcongress.org/Richni_Zahalni_Zbory 2006/Zvity/Centrali/Rusyny(Slovakia).pdf. Заголовок з екрану.
78. Знаменский А.А. Этнонационализм: основные концепции современной американской социологии // Режим доступу: http://www.ecsocman.edu.ru/ images/pubs/2005/11/30/0000242846/015.ZNAMENSKY.pdf. Заголовок з екрану.
79. Знаменська М.В. Взаємовідносини громадськості України з діаспорою // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: Міжвід. зб. наук. пр. К., 1995. Вип. 5. С. 6580.
80. Ильенков Є., Давидова Г., Лекторский В. Взаимодействие // Режим доступу: http://www.caute.net.ru/ilyenkov/texts/enc/interact.html. Заголовок з екрану.
81. Картунов О.В. Західні етнонаціональні та етнополітичні концепції: теоретико-методологічний аналіз: Автореф. дис. ... доктора політичних наук: 23.00.02 / Національна академія наук України. Інст. держави і права ім. Корецького. К., 1996. 40 с.
82. Картунов О.В. Вступ до етнополітології. К.: Фірма Крок” Інститут економіки, управління та господарського права 2”, 1999. 300 с.
83. Катаргіна Т.І. Українці на теренах європейських країн: національна спадщина у розмаїтті культур сучасного світу // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. К., 2005. Вип. 30. С. 5868.
84. Кемінь В. Українська школа у країнах Центральної, Схід